Suchergebnisse

This article represents the first attempt in Ukraine of complex interdisciplinary investigation of the history of Australian film development in the XX-th century in the context of Australian culture. Analysing films in historical order the peculiarities of each decade are taken into consideration. The periods of silent films, sound films and colour films are analysed. The best film productions, their film directors and prominent actors are outlined. Special attention is paid to the development of feature films and documentaries. The article concentrates on the development of different film genres beginning with national historical drama, films of the first pioneers' survival, adventure films. It is shown how they contribute to the embodiment in films of the main archetypes of Australian culture, the development of Australian identity. After World War I and World War II war films appear to commemorate the courage of the Australian soldiers in the war fields. Later on the destiny of the Australian women white settlers' wives or native Australians inspired film directors to make them the chief heroines of their movies. A comparative analysis of films and literary primary sources underlying their scripts is carried out. It is concluded that the Australian directors selected the best examples of Australian national poetry and prose, which reveal the historical and social, cultural and racial problems of the country's development during the twentieth century. The publication dwells on boom and bust periods of Australian film making. The governmental policy in this sphere is analysed. Different schemes of film production and distribution are outlined to make national film industry compatible with the other film industries of the world, especially with the Hollywood. The area of a new discipline - Australian Film Studios - is studied as well as the works of Australian scholars. It is clarified in what Australian universities this discipline is taught. It is assumed that the experience of Australia in this sphere should be taken by Ukraine. ; Стаття представляє собою першу спробу в Україні комплексного інтердисциплінарного вивчення історії розвитку австралійської кіноіндустрії в ХХст. в контексті австралійської культури. Аналізуючи фільми в історичній послідовності особливості кожної декади беруться до уваги. Проаналізовані періоди німого, звукового та кольорового кіно. Виокремлені кращі фільми, режисери та видатні актори. Особлива увага приділена художнім та документальним фільмам. У статті розглядається розвиток різних жанрів кінофільмів, починаючи з історичної драми, фільмів про виживання поселенців-піонерів, пригодницьких фільмів. Показано, як вони сприяють втіленню у кінострічках головних архетипів австралійської культури, розвитку австралійської ідентичності. Після Першої та Другої світових воєн створюються фільми, щоб увічнити хоробрість австралійських солдатів на полях цих воєн. Згодом з'являються кінострічки, в яких режисери змальовують долі австралійських жінок, чи то дружин переселенців, чи аборигенок. Проведено компаративний аналіз фільмів та літературних першоджерел, покладених в основу їх сценаріїв. Зроблено висновок, що австралійськими режисерами були обрані найкращі взірці австралійської національної поезії і прози, які розкривають історичні і соціальні, культурні і расові проблеми розвитку країни протягом ХХст. У статті приділяється увага періодам буму і спаду у сфері австралійського кіновиробництва. Проаналізована урядова політика в кіноіндустрії. Окреслені різні схеми виробництва та дистрибуції національних фільмів, аби зробити їх конкурентоспроможними з фільмами інших кіноіндустрій світу, особливо з Голлівудом. Вивчена сфера нової дисципліни – австралійські фільмові студії так само, як і праці національних вчених у цій галузі. З'ясовано, в яких університетах Австралії вона викладається. Зроблено висновки, що досвід Австралії в цих сферах корисний для України.

The article is dedicated to William Charles Wentworth, the leading Australian political figure during the first half of the 19th century, whose lifelong work for self-government culminated in the NewSouth Wales in 1855. While detecting his life-long activity we come to the conclusion that he was an exceptionally talented men: explorer, author, gifted barrister (he graduated from CambridgeUniversity with honours), landowner, and statesman. In 1819 he published a book "Statistical, Нistorical, and Political Description of The Colony of New South Wales and Its Dependant Settlements in Van Diemen's Land" which was the first book of Australia written by native-born Australian. The analyses of this outstanding magnum opus, written by a young man before his thirties, allow to state that his book did much to stimulate emigration to Australia. It was reissued in revised and enlarged editions in 1820 and 1824. It is found out that while returning to Australia, Wentworth as a gifted orator and excellent journalist became the colony's leading political figure of the 1820s and 1830s, calling for the abolition of convicts' transportation and establishing representative government, freedom of the press and trial by jury. It is disclosed how he struggled for the Legislative Council (Parliament) and new Constitution in 1840s and 1850s; how he made primary education for all children in the colony a reality and did his utmost to open Sydney University. In sum: this great son of Australia accomplished everything he planned for his native land. ; Стаття присвячена Вільяму Вентворту, провідній австралійській політичній фігурі першої половині ХІХ ст. Він присвятив своє життя встановленню самоуправління, яке закінчилося перемогою в 1855 р. Вивчаючи його життєвий шлях і діяльність, ми дійшли висновку, що він був виключно талановитою людиною: першопроходець-дослідник, письменник, обдарований адвокат (він закінчив юридичний факультет Кембриджського університету з відзнаками), землевласник і державний діяч. У 1819 г. він опублікував книгу «Статистичний, історичний і політичний опис колониї Новий Південний Уельс і підпорядкованих їй поселень на Землі Ван Дімена», котра стала першою книгою, написаною австралійцем про Австралію. Анализ цього видатного magnum opus, що написала молода людина, котрій ще не виполнилося й 30 років, дозволяє стверджувати, що ця книга зробила багато для того, щоб стимулювати посилення еміграції до Австралії. Вона була розширена, доповлена й перевидана в 1820-му и 1824-му роках. З'ясовано, що повернувшись до Австралії, Вентворт, талановитий оратор и чудовий журналиіт, стає провідною фігурою в колоніальному політичному житті в 1820-1830-ті роки, вимагаючи заборонити транспортування каторжників та встановити репрезентативне управления, свободу преси, проведення судових вироків за участю суду присяжних. Розкрито, як він боровся за встановлення законодавчої ради (парламенту) і нової конституції в 1840-1850-ті роки; як він зробив початкову освіту для всіх дітей в колонії реальністю і які доклав зусилля для відкриття Сіднейского университету. Підводячи підсумки, можно сказати, що цей великий син Австралії зреалізував все, що він задумав для рідної землі.

Separatism in Great Britain is one of the biggest problems. It is closely connected with the building of the British Empire and continues to exist as a cause of it disintegration. Home and internationalcauses of separatism in Great Britain are detected in this article. One concerns home affairs and deals with the processes of separation of Northern Ireland and Scotland from Britain. The other lies in thesphere of international affairs and deals with the exit of Great Britain from European Union. The background of these processes has been analyzed and was proved that military actions have not beensuccessful. The best way is the three parts negotiations and compromises from the metropolitan state. It was exposed that to solve issues of international affairs such as separation of Great Britain from EUat the same time with separatism movements at home gives the latters the opportunity to leave metropolis and gain independence. ; Сепаратизм у Великій Британії є однією з найбільших проблем. Вона виникла внаслідок побудови Британської імперії і продовжує існувати внаслідок її розпаду. У статті досліджуються внутрішні та зовнішні причини сепаратизму у Великій Британії. Внутрішні пов'язані з рухами відокремлення Північної Ірландії і Шотландії від Великої Британії. Зовнішні причини перебувають у сфері міжнародних відносин і стосуються виходу Британії з Європейського Союзу (брексіт). Проаналізовано підґрунтя цих процесів та доведено, що воєнні дії не були успішними. Найкращий шлях подолання сепаратизму – тристоронні перемовини та компроміси з боку держави-метрополії. Було виявлено, що вихід Великої Британії з ЄС в той час, коли сепаратистські рухи вирують вдома, дає останнім змогу вийти з метрополії та отримати незалежність.

The first intercontinental links in the history of communication development that encompass the period between 1850's and the end of World War I have been systematically detected for the first time in historical and political sciences. Special attention has been given to the global usage of telegraph by the British Empire which was the first country in the world to lay transatlantic and transpacific cables. The USA was the second in this competition. This means that these countries overcame the last barrier to world communications at the very beginning of the XXth century. Political, diplomatic, economic, commercial aspects of this dominance by the British Empire and the USA before and during World War I have been observed. A complex analysis of these communications usage (telegraph, telephone, radio) by the countries – main participants of this war for tactical, strategic, international and political purposes has been conducted. ; Вперше в історичній та політичній науках системно досліджується початок електричного міжконтинентального зв'язку в історії розвитку комунікації, що охоплює період з середини ХІХст. до кінця Першої світової війни. Особлива увага приділяється використанню телеграфу Британською Імперією, котра була першою країною в світі, що проклала трансатлантичний та транстихоокеанський підводні телеграфні кабелі. США були другими у цьому змаганні. Це означало, що ці країни здолали останній бар'єр на шляху до створення світових комунікацій на початку ХХст. Розглядаються політичні, дипломатичні, економічні, комерційні аспекти цього домінування Британської Імперії та США до та під час Першої світової війни. Здійснюється комплексний аналіз застосування цих комунікацій (телеграф, телефон, радіо) країнами-учасниками цієї війни у стратегічних, тактичних і міжнародно-політичних цілях.

The authors' research attention is focused on the specifics of the Australian memorial practices dedicated to the World War I. The statement is substantiated that in the Australian context memorials and military monuments formed a special post-war and post-traumatic part of the visual memory of the first Australian global military conflict. The features of the Australian memorial concept are clarified, the social function of the monuments and their important role in the psychological overcoming of the trauma and bitter losses experienced are noted. The multifaceted aspects of visualization of the monumental memory of the World War I in Australia are analyzed. Monuments and memorials are an important part of Australia's visual heritage. It is concluded that each Australian State has developed its own concept of memory, embodied in various types and nature of monuments. The main ones are analyzed in detail: Shrine of Remembrance in Melbourne (1928–1934); Australian War Memorial in Canberra (1941); Sydney Cenotaph (1927-1929) and Anzac Memorial in Sydney (1934); Desert Mounted Corps Memorial in Western Australia (1932); Victoria Memorials: Avenue of Honour and Victory Arch in Ballarat (1917-1919), Australian Ex-Prisoners of War Memorial (2004), Great Ocean Road – the longest nationwide memorial (1919-1932); Hobart War Memorial in the Australian State of Tasmania (1925), as well as Villers-Bretonneux Australian National Memorial in France dedicated to French-Australian cooperation during the World War I (1938). The authors demonstrate an inseparable connection between the commemorative practices of Australia and the politics of national identity, explore the trends in the creation and development of memorial practices. It is noted that the overwhelming majority of memorial sites are based on the clearly expressed function of a place of memory, a place of mourning and commemoration. It was found that the representation of the memorial policy of the memory of Australia in the first post-war years was implemented at the beginning at the local level and was partially influenced by British memorial practices, transforming over time into a nationwide cultural resource. ; Дослідницька увага авторів зосереджена на специфіці австралійських меморіальних практик, присвячених Першій світовій війні. Обґрунтовано положення про те, що в австралійському контексті меморіали та військові пам'ятники сформували особливу післявоєнну і пост-травматичну частину візуальної пам'яті про перший австралійський глобальний військовий конфлікт. З'ясовуються особливості австралійської меморіальної концепції, відзначається соціальна функція пам'ятників та їх важлива роль у психологічному подоланні пережитих травм і гірких втрат. Аналізуються різнопланові аспекти візуалізації монументальної пам'яті про Першу світову війну в Австралії. Доведено, що пам'ятники і меморіали є важливою частиною візуальної історичної спадщини Австралії. Зроблено висновок про те, що у кожному австралійському штаті розроблена власна концепція меморіальної пам'яті, втілена у різноманітних за типом та характером монументах. Детально проаналізовано основні з них: Храм пам'яті в Мельбурні (1928-1934); Австралійський військовий меморіал в Канберрі (1941); Кенотаф (1927-1929) та Меморіал АНЗАК в Сіднеї (1934); Меморіал Пустельного кінного корпусу у Західній Австралії (1932); пам'ятні меморіали штату Вікторія: Алея честі та Арка перемоги в Баллараті (1917-1919), Меморіал колишнім австралійським військовополоненим (2004), найдовший загальнонаціональний меморіал пам'яті – Велика океанська дорога (1919-1932); військовий меморіал Хобарта в австралійському штаті Тасманія (1925), а також Меморіал в честь франко-австралійської військової співпраці під час Першої світової війни у Віллер-Бретонне у Франції (1938). Автори демонструють нерозривний зв'язок комеморативних практик Австралії з політикою національної ідентичності, досліджують тенденції започаткування та розвитку меморіальних практик. Відзначено, що переважна більшість меморіальних пам'яток має в своїй основі чітко виражену функцію місця пам'яті, місця скорботи і вшанування. З'ясовано, що репрезентація меморіальної політики пам'яті Австралії в перші повоєнні роки реалізовувалася спочатку на локальному рівні і частково перебувала під впливом британських меморіальних практик, трансформуючись з часом у загальнонаціональний культурний ресурс.

The authors' research attention is focused on the specifics of the Australian memorial practices dedicated to the World War I. The statement is substantiated that in the Australian context memorials and military monuments formed a special post-war and post-traumatic part of the visual memory of the first Australian global military conflict. The features of the Australian memorial concept are clarified, the social function of the monuments and their important role in the psychological overcoming of the trauma and bitter losses experienced are noted. The multifaceted aspects of visualization of the monumental memory of the World War I in Australia are analyzed. Monuments and memorials are an important part of Australia's visual heritage. It is concluded that each Australian State has developed its own concept of memory, embodied in various types and nature of monuments. The main ones are analyzed in detail: Shrine of Remembrance in Melbourne (1928–1934); Australian War Memorial in Canberra (1941); Sydney Cenotaph (1927-1929) and Anzac Memorial in Sydney (1934); Desert Mounted Corps Memorial in Western Australia (1932); Victoria Memorials: Avenue of Honour and Victory Arch in Ballarat (1917-1919), Australian Ex-Prisoners of War Memorial (2004), Great Ocean Road – the longest nationwide memorial (1919-1932); Hobart War Memorial in the Australian State of Tasmania (1925), as well as Villers-Bretonneux Australian National Memorial in France dedicated to French-Australian cooperation during the World War I (1938). The authors demonstrate an inseparable connection between the commemorative practices of Australia and the politics of national identity, explore the trends in the creation and development of memorial practices. It is noted that the overwhelming majority of memorial sites are based on the clearly expressed function of a place of memory, a place of mourning and commemoration. It was found that the representation of the memorial policy of the memory of Australia in the first post-war years was implemented at the beginning at the local level and was partially influenced by British memorial practices, transforming over time into a nationwide cultural resource. ; Дослідницька увага авторів зосереджена на специфіці австралійських меморіальних практик, присвячених Першій світовій війні. Обґрунтовано положення про те, що в австралійському контексті меморіали та військові пам'ятники сформували особливу післявоєнну і пост-травматичну частину візуальної пам'яті про перший австралійський глобальний військовий конфлікт. З'ясовуються особливості австралійської меморіальної концепції, відзначається соціальна функція пам'ятників та їх важлива роль у психологічному подоланні пережитих травм і гірких втрат. Аналізуються різнопланові аспекти візуалізації монументальної пам'яті про Першу світову війну в Австралії. Доведено, що пам'ятники і меморіали є важливою частиною візуальної історичної спадщини Австралії. Зроблено висновок про те, що у кожному австралійському штаті розроблена власна концепція меморіальної пам'яті, втілена у різноманітних за типом та характером монументах. Детально проаналізовано основні з них: Храм пам'яті в Мельбурні (1928-1934); Австралійський військовий меморіал в Канберрі (1941); Кенотаф (1927-1929) та Меморіал АНЗАК в Сіднеї (1934); Меморіал Пустельного кінного корпусу у Західній Австралії (1932); пам'ятні меморіали штату Вікторія: Алея честі та Арка перемоги в Баллараті (1917-1919), Меморіал колишнім австралійським військовополоненим (2004), найдовший загальнонаціональний меморіал пам'яті – Велика океанська дорога (1919-1932); військовий меморіал Хобарта в австралійському штаті Тасманія (1925), а також Меморіал в честь франко-австралійської військової співпраці під час Першої світової війни у Віллер-Бретонне у Франції (1938). Автори демонструють нерозривний зв'язок комеморативних практик Австралії з політикою національної ідентичності, досліджують тенденції започаткування та розвитку меморіальних практик. Відзначено, що переважна більшість меморіальних пам'яток має в своїй основі чітко виражену функцію місця пам'яті, місця скорботи і вшанування. З'ясовано, що репрезентація меморіальної політики пам'яті Австралії в перші повоєнні роки реалізовувалася спочатку на локальному рівні і частково перебувала під впливом британських меморіальних практик, трансформуючись з часом у загальнонаціональний культурний ресурс.