Search results

The article examines the problems of investment support in the agricultural sector of Ukraine's economy in modern conditions and identifies promising directions for improving the investment climate. It has been established that in the process of creating a market economy in Ukraine and European integration processes, there is a need for complex searches for ways of development and determination of the role and place of the state in these economic transformations. The experience of developed democratic countries shows that there is no single solution to this problem, and the degree of state intervention in the economy of different countries varies. The directions of the transformation of the agrarian-industrial complex in Ukraine since independence have been determined. It has been proven that before the start of the full-scale war, the agricultural sector in Ukraine was one of the most profitable branches of the Ukrainian economy. It contributed to a significant contribution to the GDP and preservation of land resources in a satisfactory condition. A number of problems in the agrarian sector of Ukraine's economy, which inhibit its development, are highlighted: insufficient transparency in matters of land ownership; non-compliance with quality and safety standards established by international organizations; limited investment level; insufficient adaptation of Ukrainian legislation to the requirements of the European Union; the problem of reforming the market and its structure; dependence on state funding; lack of innovative activity; problems in the field of logistics and supplies. The assessment of direct losses in the field of agro-industrial complex and agricultural infrastructure, which were the result of constant attacks by the Russian armed forces, is presented. Among the components of these losses, the largest ones that have become the most financially significant should be indicated: agricultural machinery, finished agricultural products, and grain storages. It is these losses that can be recognized as significant and such that they do not allow us to talk about the rapid improvement of the situation in the agricultural sector of Ukraine and the attraction of investments. The main vectors of increasing the investment attractiveness of the agrarian sector of the Ukrainian economy are given and a list of measures that must be taken to solve the main problems of the agrarian sector of Ukraine during and after the war, as well as improving the investment component of the development of the agrarian sector of the economy and continuing the European integration processes, is presented.

У статті здійснено дослідження теоретичних засад державної політики сучасної України у сфері патріотичного виховання молоді та надано практичні рекомендації щодо її удосконалення. Здійснено теоретичний аналіз проблеми патріотичного виховання молоді в Україні, а саме: розглянуто поняття «патріотизм» та «виховання» у їх взаємозв'язку та взаємодоповнюваності одне одним; визначено роль держави у патріотичному вихованні сучасної молоді; здійснено аналіз законодавства України у сфері патріотичного виховання молоді; розглянуто патріотичне виховання молоді як складову державної політики України. Досліджено сучасний стан патріотичного виховання молоді в Україні, а саме: проаналізовано практичну реалізацію державної політики у сфері патріотичного виховання молоді; здійснено оцінку результатів діяльності державних та неурядових організацій у сфері патріотичного виховання молоді; визначено основні проблеми та недоліки у сучасній системі патріотичного виховання молоді в Україні. Показано роль держави у патріотичному вихованні сучасної молоді яка є критично важливою для зміцнення національної ідентичності, формування патріотичної свідомості та збереження культурної спадщини. Доведено що наявне законодавство України у сфері патріотичного виховання молоді, воно має оперативніше реагувати на вимоги часу та ситуації в країні.
Визначені перспективи розвитку державної політики у сфері патріотичного виховання молоді, а саме: здійснено аналіз потреб та викликів у патріотичному вихованні молоді в сучасних умовах; надано пропозиції щодо поліпшення державної політики у сфері патріотичного виховання молоді; спрогнозовано перспективи розвитку патріотичного виховання молоді в Україні.

У статті на основі цільового підходу обґрунтовано теоретичні положення щодо удосконалення механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу України, який, на відміну від існуючого, включає етап моніторингу показників його функціонування та оцінки ефективності інвестиційних вкладень. З урахуванням сучасних викликів, що постали перед Україною, розглянуто тріаду основоположних дефініційних конструкцій наукового дослідження: агропромисловий комплекс, інвестиційний клімат і механізм формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу. Сформовано головну мету, надзавдання, завдання та підзавдання функціонування механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу України. Визначено, що підзавдання слід вирішувати з урахуванням макроекономічного та мікроекономічного рівнів функціонування механізму. Розкрито зміст принципів управління (централізації, інформаційної прозорості, адаптивності, оптимізації витрат, цілісності, безперервного моніторингу, рейтингової оцінки), які відповідають поставленій меті та завданням даного механізму. Визначено об'єкти та суб'єкти впливу механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу, які необхідно розглядати на мікро- та макроекономічних рівнях. Сформовано інструменти функціонування механізму, які у свою чергу логічно розташовані на відповідних макро- та мікроекономічних рівнях. Розкрито головне призначення такого елементу формування означеного механізму як моніторинг та оцінка; визначено його головну мету, функцію, структуру та результат. Запропоновано схематичне зображення механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу України, яке наочно демонструє наявність та взаємодію всіх його складових елементів.

У статті розкрито особливості регіонального розвитку сучасної України, зокрема, його економічного аспекту та надано практичні рекомендації задля створення необхідних умов для забезпечення збалансованого розвитку регіонів України. З урахуванням сучасних вітчизняних реалій розкрито поняття «регіон» у контексті організаційно-економічних та політико-правових відносин, «регіональний розвиток», «економічний розвиток регіону», «сталий розвиток регіону», «державна регіональна політика». Розглянуто регіон як складовий елемент економічної системи України. Визначено основні умови ефективного розвитку регіону. Обґрунтовано взаємозв'язок між економічним та соціальним розвитком регіону. Розглянуто специфічні характеристики регіону, які слід враховувати у процесі розробки цільових програм розвитку. Визначено загальні стратегічні цілі розвитку регіону й означено комплекс заходів, що сприятиме їх досягненню. Наведено класифікацію чинників, що зумовлюють сталий розвиток регіональної економіки. Визначено що основою політики економічного зростання на регіональному рівні має стати інноваційно-відтворювальний підхід, який передбачає найбільш раціональне використання інноваційного потенціалу та виробничих ресурсів. Наведено чинники, що формують динаміку міжрегіональної асиметричності. Проаналізовано результати моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів України за 2021 рік за такими напрямами як: «Економічна та соціальна згуртованість», «Економічна ефективність», «Інвестиційно-інноваційний розвиток та зовнішньоекономічна співпраця». На основі здійсненого аналізу з метою створення низки необхідних умов задля забезпечення подальшого динамічного, збалансованого розвитку регіонів України внесено відповідні пропозиції та рекомендації міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади і місцевим державним адміністраціям.

Статтю присвячено складному та багатогранному процесу формування професійної культури публічних службовців, що супроводжується низкою проблем соціально-економічного, політичного та культурного характеру, однією з яких є широка розповсюдженість корупції. На основі проведеного аналізу встановлено, що довіра виступає основним критерієм ефективності функціонування всієї системи публічного управління, що вказує на спроможність публічних службовців виконувати роль медіаторів між публічною владою та представниками суспільства. Визначено, що серед основних причин доволі низького рівня професіоналізму окремих представників публічних службовців значна кількість громадян вважає недоліки у роботі з добору кадрів на публічну службу, процес працевлаштування «за знайомством», а також прийняття на керівні посади працівників не за їх професійними якостями, а за особистим відношенням, що є безпосереднім проявом корупції в системі публічної служби України. Відмічається постійна зацікавленість у підвищенні кваліфікації публічних службовців за тематикою запобігання корупції, що обумовлено як високим рівнем корупції, так і частими змінами нормативно-правової бази. Доведено, що формування у публічного службовця відповідного рівня правової ідеології тісно пов'язане з реалізацією принципу законності, спрямованого на запобігання бюрократизму та правовому нігілізму, що, зрештою, сприяє гуманізації публічного управління. Виокремлено низку перешкод у формуванні професійної культури публічних службовців, серед яких: по-перше, суспільство сприймає чиновників як осіб, що служать своїм власним інтересам, по-друге, забюрократизованість владного апарату, по-третє, відсутність у громадян зацікавленості в участі у вдосконаленні діючої системи публічного управління, по-четверте, небажання значної частки публічних службовців щось змінювати. Безумовною проблемою формування професійної культури публічних службовців є те, що абсолютне подолання корупції не можливе, а отже єдиною метою протидії корупції може стати зниження її рівня до того, що не перешкоджатиме розвитку країни, суспільства, економіки, політики, публічного управління.

У статті розглядаються питання запровадження префекта як відносно нової посади в українських реаліях, конституційні засади і можливості його функцій та повноважень. Аналізуються основні недоліки у сфері публічного управління, які пов'язані з посадою префекта, особливий акцент зроблено на його ролі в системі стримувань і противаг в українському державотворенні. Розкрито процес становлення та розвитку вітчизняного законодавства щодо питання створення МДА та їх еволюції в історії української держави.
Зосереджено увагу на питанні запровадження посади Представника Президента України і місцевих державних адміністрацій. Розкрито ретроспективну хронологію подій щодо вітчизняної моделі стримування і противаг як системи.

У статті акцентовано увагу на основних проблемах поводження з побутовими відходами. Обґрунтовано критичність ситуації поводження з побутовими відходами та встановлено причини її виникнення. Доведено потребу пошуку шляхів посилення дієвості механізмів державного регулювання поводження з побутовими відходами та можливостей імплементації європейського досвіду у вітчизняну практику. Акцентовано на відповідальності об'єднаних територіальних громад за надання комунальних послуг з поводження з відходами та стан довкілля. Наголошено, що рециклінг відходів у зарубіжній практиці є однією з найбільш прибуткових галузей економіки. Констатовано, що перші спроби бізнес-рециклінгу в Україні завершились провалом з причин відсутності дієвих механізмів державного регулювання поводження з побутовими відходами. Уточнено зміст поняття «побутові відходи» шляхом формування авторського визначення за відновлювальним підходом. Визначено відмінні риси відходів та вторинних ресурсів. Розглянуто основні законодавчі акти з питань регулювання поводження з відходами та доведено їх неефективність. Опрацьовано за Національною стратегією управління відходами в Україні до 2030 року основі принципи поводження з побутовими відходами. Обгрунтовано доцільність запровадження рециклінгу відходів на прикладі Полтавського субрегіону, виокремленого відповідно до Субрегіональної стратегії поводження з відходами у Полтавській області, розробленій європейськими експертами за підтримки Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH у рамках міжнародного проекту «Реформа управління на сході України» (PN 11-2129.2-001.00). Доведено необхідність виокремлення рециклінгу відходів в окрему галузь економіки, що забезпечить дотримання, взятих Україною зобов'язань щодо екологізації економіки. Розроблено практичні рекомендації щодо розробки об'єднаними територіальними громадами Концепції взаємодії об'єднаних територіальних громад з учасниками процесу рециклінгу побутових відходів.

У статті охарактеризовано системний підхід стосовно впровадження електронного врядування (е-врядування) у процесі прийняття державних рішень, яке щороку стає більш актуальним. Процес його стрімкого застосування обґрунтовується тим, що в умовах розвитку глобального інформаційного суспільства виконання державою її конституційних обов'язків, надання послуг громадянам супроводжується розширенням використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
Сформовано мету впровадження е-врядування задля досягнення європейських стандартів якості надання адміністративних послуг, відкритості та прозорості влади для суспільства. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію системи взаємопов'язаних цілей у рамках відповідної державної політики: підвищення якості та доступності публічних послуг для громадян та бізнесу, спрощення процедур і скорочення адміністративних витрат; підвищення якості управлінських процесів, контроль за результативністю та ефективністю діяльності органів публічної влади; забезпечення відкритості інформації про діяльність органів публічної влади, розширення доступу до неї та надання можливості безпосередньої участі людини та інститутів громадянського суспільства у процесах підготовки й експертизи проектів політико-адміністративних рішень.
Визначено основні принципами е-врядування такі, як: прозорість і відкритість влади; конфіденційність та інформаційна безпека; єдині технічні стандарти і взаємна сумісність; орієнтованість на інтереси і потреби споживачів послуг, співробітництва та партнерства; підконтрольність та підзвітність органів влади громадянам та суспільству; принцип першої особи.
В Україні в цілому створена відповідна нормативно-правова база з питань е-врядування, але їй притаманна низка таких недоліків, як: неповнота, декларативність, несистемність, нечіткість, недостатня взаємоузгодженість документів та відповідність міжнародним нормам, насамперед європейським, втрата актуальності тощо, що є суттєвим стримуючим фактором розвитку цієї сфери і одною з основних причин втрати країною своїх позицій у міжнародних рейтингах з розвитку інформаційного суспільства та електронного врядування.

У статті визначено та охарактеризовано найгостріші виклики вітчизняного сьогодення, що пов'язані із триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, а саме: недоступність медичних послуг, погіршення здоров'я населення, психологічні розлади. Обґрунтовано визначення та охарактеризовано основні напрями трансформації системи публічного управління сферою охорони здоров'я в Україні в умовах воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме: мінімізація гендерного розриву серед кадрового складу сфери охорони здоров'я; удосконалення державного механізму надання психологічної допомоги населенню; удосконалення механізмів взаємодії між органами публічної влади сфери охорони здоров'я і волонтерським рухом; вироблення механізму регулювання надання медичної гуманітарної допомоги; переорієнтація на внутрішнього виробника медичної продукції та послуг і лікарських засобів. В якості ілюстрації діяльності органів публічної влади наведено перелік нормативно-правових актів, які прийняті Міністерством охорони здоров'я України з часу запровадження воєнного стану в Україні. Обґрунтовано із завершенням дії воєнного стану доцільність прийняття нового Закону України "Про лікарські засоби" (реєстраційний № 5547 від 21.05.2021 р.). Наведено перелік внутрішніх і зовнішні заходів, що мають здійснити керівництво української держави для підтримки вітчизняної економіки загалом та медичної галузі, зокрема, у часи військового вторгнення та воєнного стану. Запропоновано в сучасній Україні розбудову саме воєнної системи охорони здоров'я. Аргументовано запозичення елементів відповідного тематичного досвіду таких країн світу як Швейцарія та Ізраїль.

The main objective of the article was to analyze the structural parts of legal consciousness in the human rights system: with special emphasis on the civilizing and psychological aspect of societal development. In this context, the subject under discussion is legal consciousness as a phenomenon and concept in the human rights system. Based on the results of the study it was determined that legal consciousness is a set of legal ideas, feelings, beliefs and assessments that express the attitude of individuals, social groups and society as a whole to the law and, to the behavior of people in the field of law. It is concluded that the experience of legal consciousness, has a complex internal structure and a sensationalist character, therefore, allows to know and understand more fully and objectively the legal reality of the structural elements of consciousness in the system of human rights, revealing its civilizational and psychological aspect in the development of society. Thanks to the modern method of modeling, a model for the study of the development of legal consciousness in the human rights system has been formed. This made it possible to achieve the stated object.

The purpose of the article is the study of health capital as the basis for the formation of human capital. The authors consider health capital as a new factor in economic growth in modern conditions. It is concluded that there is a high risk of a shortage of health capital due to high mortality, low fertility, and low life expectancy. There is also a shortage of investment in health care. The regional features of the development of the health capital of Ukraine in modern conditions are analyzed. The existence of regional differences in the formation of health capital is proved. The inconsistency of regional and national interests regarding the strategy of state regional policy is revealed. It is concluded that regional priorities should be such as to save and increase the health capital of health. The results of an integrated assessment made it possible to form a ranking of regions by indicators of health capital. The approaches proposed by the authors to ranking the regions make it possible to develop programs of priority measures to implement the strategic goal of healthcare. It is an increase in the quality and accessibility of medical care, drug provision, ensuring the sanitary and epidemiological safety of the country, and the prevention of infectious diseases among the population.