CHRONIC POST-TRAUMATIC ENCEPHALOPATHY. A LOOK AT THE PROBLEM ; ХРОНІЧНА ПОСТТРАВМАТИЧНА ЕНЦЕФАЛОПАТІЯ. ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ
Summary. Chronic traumatic encephalopathy (CTE) is a unique neurodegenerative tauopathy first described in boxers but more recently described in a variety of contact sport athletes, military veterans, and civilians exposed to repetitive mild traumatic brain injury. The aim of the study – to analyze the world experience of the last decade in the study of prevalence, risk factors, pathogenesis and diagnosis of chronic traumatic encephalopathy. Materials and Methods. Available resources in the Internet, foreign professional publications, MEDLINE/PubMed medical databases of the last ten years were analyzed. The method of information search and analytical-comparative method were applied. Results. Experimental and clinical works of the last decade were aimed at solving numerous problems such as defining the prevalence of СTE, risk factors, basic pathogenetic mechanisms, improving morphological and clinical criteria, attempts to classify СTE, search for biomarkers and specific neurovisual criteria. Clinically, there are characteristic progressive deficits in cognition (memory, executive dysfunction), behavior (explosivity, aggression), mood (depression, suicidality), and motor function (dysarthria, dysgraphia, bradykinesia, tremor, rigidity, gait disturbance, falls, and/or other features of parkinsonism). The search for consensus on the clinical classification of СTE continues. Morphologically, СTE is characterized by a focal perivascular deposits of p-tau in the neocortex, microgliosis and astrocytosis, which leads to progressive neurodegeneration. The frontal, temporal and parietal lobes are often affected. The role of contact sports, the age the first traumatic brain injury was received (critically 9–12 years), the duration of a sports career has been determined. Conclusions. Despite the almost century-long history of studying СTE the number of issues to be addressed is growing. It is promising to search for diagnostic criteria that will not only confirm the diagnosis of CTE in life, but also to determine markers (neuronal, axonal and astroglial trauma) that will predict the risk of neurodegenerative pathology after traumatic brain injury. ; Резюме. Хронічна травматична енцефалопатія (ХТЕ) – унікальна нейродегенеративна таупатія – вперше описали в боксерів, а згодом, у спортсменів контактних видів спорту, військових ветеранів та цивільних, які піддавалися повторним легким черепно-мозковим травмам. Мета дослідження – проаналізувати світовий досвід останнього десятиліття у дослідженні поширеності, факторів ризику, патогенезу та діагностики хронічної травматичної енцефалопатії. Матеріали і методи. Здійснено аналіз доступних інформаційних ресурсів мережі «Internet», іноземних фахових видань, медичної бази даних MEDLINE/PubMed за останні десять років. Застосовано метод інформаційного пошуку та аналітико-порівняльний. Результати. Експериментальні та клінічні роботи останнього десятиліття спрямовані на вирішення численних проблем, зокрема встановлення поширеності ХТЕ, факторів ризику, основних патогенетичних механізмів, удосконаленні морфологічних та клінічних критеріїв, спробах класифікувати ХТЕ, пошуку біомаркерів та специфічних нейровізуальних критеріїв. Клінічно для патології властиві прогресуючі когнітивні (пам'ять, виконавча дисфункція, візуально-просторова дисфункція) й поведінкові (збудливість, агресія) розлади, зміни настрою (депресія, суїцидальність) та рухові порушення (дисфагія, брадикінезія, тремор, ригідність, порушення ходи, падіння тощо). Триває пошук консенсусу щодо клінічної класифікації ХТЕ. Морфологічно ХТЕ характеризується процесами накопичення фосфорильованого тау (р-тау) у верхівках і навколосудинних ділянках, мікрогліозу та астроцитозу, що призводить до прогресуючої нейродегенерації. Ураження зазнають в основному лобна, скронева та потилична частки. Встановлено роль контактних видів спорту, віку, в якому було отримано першу черепно-мозкову травму (критично 9–12 років), тривалості спортивної кар'єри. Висновки. Незважаючи на майже столітню історію вивчення ХТЕ, з часом кількість питань, які потребують вирішення, – зростає. Перспективним є пошук діагностичних критеріїв, які дозволять не лише прижиттєво підтвердити діагноз ХТЕ, але і встановити маркери (нейрональної, аксональної та астрогліальної травм), що прогнозуватимуть ризик розвитку нейродегенеративної патології після черепно-мозкової травми.