Suchergebnisse

The purpose of the article is to objectively cover biographical data on the life and activities of the Chernihiv abbot Alipii (Oleksandr A, Yakovenko) through the prism of his affiliation with the True Orthodox Church (TOC). Research methodology is based on anthropological approach and biographical method. Scientific novelty. On the basis of the evidence collected by the author, the biography of Abbot Alipii was reconstructed in view of his involvement in the existence of the TOC on the territory of Chernihiv region. Conclusions. Abbot Alipii was one of the most influential adherents of the Orthodox faith during the coming of Soviet administration and anti-church politics. In October 1927, "for anti-Soviet agitation and propaganda," and, in fact, for not recognizing the "Declaration of the Church's loyalty to Soviet power" and actively resisting its introduction into church life, Abbot Alipii was arrested and sent to the Kharkiv GPU for four months. According to the testimony of pr. Alipii, in the Kharkiv prison, he was required to sign the Declaration. Unfortunately, the case of 1927 has not yet been found, so we can only rely on eyewitness statements and the case of 1930, which also mentions the arrest of 1927. Imprisonment strengthened pr. Alipii is convinced that the Soviet power despises not only Christian but also human moral norms, and that loyalty to such power in the form required by the Church of Sergiy Stragorodskiy is unacceptable to the conscience of the Orthodox Christian. Since then, he has become one of the convinced ideologues of the TOC in Chernihiv. In 1936, when a large trial was launched in Chernihiv and all priests and monks belonging to the CPI were arrested, Fr. Alipiy secretly moved to Chernihiv, because it was necessary to head a truly orphaned congregation. He organized a secret monastery on the Upper Liskovytsia, where he performed a divine liturgy daily in the catacomb temple. With the occupation of Ukraine by Germany in 1941 Alipius left the catacombs and went to his temple in the ...

The purpose of the article is to objectively cover biographical data on the life and activities of the Chernihiv abbot Alipii (Oleksandr A, Yakovenko) through the prism of his affiliation with the True Orthodox Church (TOC). Research methodology is based on anthropological approach and biographical method. Scientific novelty. On the basis of the evidence collected by the author, the biography of Abbot Alipii was reconstructed in view of his involvement in the existence of the TOC on the territory of Chernihiv region. Conclusions. Abbot Alipii was one of the most influential adherents of the Orthodox faith during the coming of Soviet administration and anti-church politics. In October 1927, "for anti-Soviet agitation and propaganda," and, in fact, for not recognizing the "Declaration of the Church's loyalty to Soviet power" and actively resisting its introduction into church life, Abbot Alipii was arrested and sent to the Kharkiv GPU for four months. According to the testimony of pr. Alipii, in the Kharkiv prison, he was required to sign the Declaration. Unfortunately, the case of 1927 has not yet been found, so we can only rely on eyewitness statements and the case of 1930, which also mentions the arrest of 1927. Imprisonment strengthened pr. Alipii is convinced that the Soviet power despises not only Christian but also human moral norms, and that loyalty to such power in the form required by the Church of Sergiy Stragorodskiy is unacceptable to the conscience of the Orthodox Christian. Since then, he has become one of the convinced ideologues of the TOC in Chernihiv. In 1936, when a large trial was launched in Chernihiv and all priests and monks belonging to the CPI were arrested, Fr. Alipiy secretly moved to Chernihiv, because it was necessary to head a truly orphaned congregation. He organized a secret monastery on the Upper Liskovytsia, where he performed a divine liturgy daily in the catacomb temple. With the occupation of Ukraine by Germany in 1941 Alipius left the catacombs and went to his temple in the ...

Summary. Introduction. The article substantiates causal relations between the theory of "symphony" of the Church and the State proposed by Emperor Justinian, and appearance of specific relationships expressed in the primacy of political power over the spiritual institution and known as "Caesaropapism". Examples of Caesaropapist relations between church and state in the Byzantine Empire, in the Kievan Rus, in the Moscow kingdom and Russia are depicted in the historical aspect. Purpose. To explore the formation of Caesaropapism in the Orthodox world, as a result of the transformation "symphony of power" Emperor Justinian I. Methods. Methods of analysis, description and induction were used to study the cause of Caesaropapism appearance, to display the most significant historical stages of its manifestation and to find out its consequences for the countries of the Orthodox world. Results. It was found that the concept of "symphony" proposed by Justinian I was the basis for the formation of Caesaropapist relations and it was aimed not to the harmonious existence of spiritual and secular institutions but to the development of Byzantine absolutism in the base of which the Orthodox Church was supposed to lie. Subsequently, the Byzantine emperors used the legal work of Justinian I to justify their political dominance over the Orthodox Church. The Moscow version of Caesar's repentance manifests itself in a more perverted form and rather resembles the elements of theocracy being close to the Islamic world. Originality. The study notes that the purpose of the Justinian the Great's "symphony" was a desire to fix the unhindered intervention of secular authority in the affairs of the church at the legislative level, and this eventually led to the establishment and consolidation of Caesaropapism as a system of relations between political and spiritual authorities in the Byzantine Empire, and later, with borrowing Christianity, in the Russian Empire and in Russia too. It is noted that the manifestations of Caesaropapism are also evident in modern Ukraine which is a consequence of the influence of the Russian Orthodox tradition. Conclusion. So, the symphony of Emperor Justinian the Great became the source of Caesaropapism, and it legislatively provided the influence of basileus on the Orthodox Church. Cesaropapism became a characteristic phenomenon for both Byzantium and for the Russian Empire. Intervention of political elites in the spiritual sphere takes place also in modern Ukraine, as our country is still experiencing the consequences of political and spiritual Russian hegemony.

Метою статті є характеристика державно-церковних відносин в Угорській Народній Республіці у період правління Яноша Кадара (1956 – 1989 рр.). На основі аналізу угорської історіографії прагнемо показати, що підґрунтям успішної політики угорської влади після революційних подій 1956 р. було покращення життєвого рівня населення, досягнення суспільної злагоди та велика терпимість і гнучкість в релігійній сфері. Саме у цей час в країні були врегульовані відносини з «історичними» церквами – католицькою та протестантськими (реформатська і лютеранська). Наголошується, що впродовж 50-х років ХХ ст. владі вдалося перетворити частину кліру в слухняне знаряддя здійснення своєї внутрішньої та зовнішньої політики. Нескореним залишався примас угорської католицької церкви Й. Міндсенті (József Mindszenty), який виступав проти чинного політичного режиму в країні. У статті відзначено, що представники різних конфесій не брали надто активної участі у революційних подіях 1956 р., однак підтримали своїх співвітчизників. На основі аналізу наукової літератури встановлено, що успішною була церковна політика Угорщини у 1960-х роках, оскільки католицька та протестантські церкви, примирившись з умовами релігійної свободи, наданої Угорською соціалістичною робітничою партією, допомагали державі проводити політику народного фронту в боротьбі за соціалізм. Відзначено, що на окрему увагу заслуговують відносини угорської влади з Ватиканом, які завершилися підписанням угод у 60–70-х роках ХХ ст. та візитом Яноша Кадара до папи Павла VІ у 1977 р. Янош Кадар став першим комуністичним лідером, який перетнув поріг Ватикану. У 1980-х роках вплив держави на церковне життя послабився, а в результаті суспільно-політичних змін наприкінці 80-х років церква в Угорщині здобула повну свободу. ; The purpose of the article is to briefly describe the governmemnt-church relations in the Hungarian People's Republic during the reign of J. Kadar (1956 –1989). Based on the analysis of Hungarian historiography, we seek to show that at the heart of the successful policy of the Hungarian authorities after the revolutionary events of 1956 there was an improvement of living standards of the population, the achievement of social harmony and considerable tolerance and flexibility in the religious sphere. At this partcular time relations with «historical» churches – Catholic and Protestant – were settled in the country. It is noted that throughout the 1950s the authorities succeeded in turning part of the cleric into an obedient instrument for the implementation of their domestic and foreign policies. The Primas (Head) of the Hungarian Catholic Church, József Mindszenti, remained invincible and opposed to the socialist perspective of the country's development. The article makes a point that representatives of different faiths did not take too active part in the revolutionary events of 1956, but supported their compatriots. On the basis of scientific literature analysis it was established that the church policy of Hungary in the 1960s was successful, as the Catholic and Protestant churches, having adapted to the conditions of religious freedom granted to the Hungarian Socialist Workers' Party, helped the state to pursue a policy of «popular front in the struggle for socialism». It is pointed out that the attention is drawn to relations of the Hungarian authorities with Vatican, which ended with the signing of bilateral agreements in the 1960s-1970s and the visit of J. Kadar to Pope Pavel V; and in 1977 J. Kadar became the first communist leader to cross Vatican threshold. In the 1980s, the influence of the state on church life weakened, and as a result of social and political changes in the late 1980s, the church in Hungary was given full freedom.

Метою статті є характеристика державно-церковних відносин в Угорській Народній Республіці у період правління Яноша Кадара (1956 – 1989 рр.). На основі аналізу угорської історіографії прагнемо показати, що підґрунтям успішної політики угорської влади після революційних подій 1956 р. було покращення життєвого рівня населення, досягнення суспільної злагоди та велика терпимість і гнучкість в релігійній сфері. Саме у цей час в країні були врегульовані відносини з «історичними» церквами – католицькою та протестантськими (реформатська і лютеранська). Наголошується, що впродовж 50-х років ХХ ст. владі вдалося перетворити частину кліру в слухняне знаряддя здійснення своєї внутрішньої та зовнішньої політики. Нескореним залишався примас угорської католицької церкви Й. Міндсенті (József Mindszenty), який виступав проти чинного політичного режиму в країні. У статті відзначено, що представники різних конфесій не брали надто активної участі у революційних подіях 1956 р., однак підтримали своїх співвітчизників. На основі аналізу наукової літератури встановлено, що успішною була церковна політика Угорщини у 1960-х роках, оскільки католицька та протестантські церкви, примирившись з умовами релігійної свободи, наданої Угорською соціалістичною робітничою партією, допомагали державі проводити політику народного фронту в боротьбі за соціалізм. Відзначено, що на окрему увагу заслуговують відносини угорської влади з Ватиканом, які завершилися підписанням угод у 60–70-х роках ХХ ст. та візитом Яноша Кадара до папи Павла VІ у 1977 р. Янош Кадар став першим комуністичним лідером, який перетнув поріг Ватикану. У 1980-х роках вплив держави на церковне життя послабився, а в результаті суспільно-політичних змін наприкінці 80-х років церква в Угорщині здобула повну свободу. ; The purpose of the article is to briefly describe the governmemnt-church relations in the Hungarian People's Republic during the reign of J. Kadar (1956 –1989). Based on the analysis of Hungarian historiography, we seek to show that at the heart of the successful policy of the Hungarian authorities after the revolutionary events of 1956 there was an improvement of living standards of the population, the achievement of social harmony and considerable tolerance and flexibility in the religious sphere. At this partcular time relations with «historical» churches – Catholic and Protestant – were settled in the country. It is noted that throughout the 1950s the authorities succeeded in turning part of the cleric into an obedient instrument for the implementation of their domestic and foreign policies. The Primas (Head) of the Hungarian Catholic Church, József Mindszenti, remained invincible and opposed to the socialist perspective of the country's development. The article makes a point that representatives of different faiths did not take too active part in the revolutionary events of 1956, but supported their compatriots. On the basis of scientific literature analysis it was established that the church policy of Hungary in the 1960s was successful, as the Catholic and Protestant churches, having adapted to the conditions of religious freedom granted to the Hungarian Socialist Workers' Party, helped the state to pursue a policy of «popular front in the struggle for socialism». It is pointed out that the attention is drawn to relations of the Hungarian authorities with Vatican, which ended with the signing of bilateral agreements in the 1960s-1970s and the visit of J. Kadar to Pope Pavel V; and in 1977 J. Kadar became the first communist leader to cross Vatican threshold. In the 1980s, the influence of the state on church life weakened, and as a result of social and political changes in the late 1980s, the church in Hungary was given full freedom.

У монографії висвітлено етнокультурну роль Української ГрекоКатолицької церкви в суспільному житті України ХХ ст. На маловідомому джерельному матеріалі аналізуються церковно-релігійні трансформації в західному регіоні. Особливу увагу приділено життєдіяльності церковних структур після відновлення незалежної України. Автори простежують основні віхи життя митрополита Андрея Шептицького. Головна увага приділяється з'ясуванню аспектів наукової, освітньої та екуменічної спадщини визначного церковного, культурного і громадсько-політичного діяча України. У монографії також йдеться про взаємовідносини Галицького митрополита з діячами Закарпаття. Зокрема, висвітлюється позиція А. Шептицького стосовно проголошення в березні 1939 р. Карпатської України. Видання розраховане на широкий читацький загал. ; The monograph highlights the ethnocultural role of the Ukrainian Greek Catholic Church in the public life of Ukraine in the twentieth century. Church-religious transformations in the western region are analyzed on the basis of little-known source material. Particular attention is paid to the life of church structures after the restoration of independent Ukraine. The authors trace the main milestones in the life of Metropolitan Andrei Sheptytsky. The main attention is paid to clarifying aspects of the scientific, educational and ecumenical heritage of a prominent church, cultural and public and political figure of Ukraine. The monograph also deals with the relationship of the Metropolitan of Galicia with the leaders of Transcarpathia. In particular, A. Sheptytsky's position on the proclamation of Carpathian Ukraine in March 1939 is covered. The publication is intended for a wide readership.

One hundred years have passed since 1920 and the 'Czech schism', which is considered to be the foundation of the national Czechoslovak (Hussite) Church. It was created as a result of the reform movement of the Catholic clergy after the end of the Great War and the constitution of an independent Czechoslovak Republic on the ruins of the Habsburg Monarchy. The clergy, who were dissatisfied with the position of the Catholic Church in the empire and with some matters of the Church life and priests that had not been addressed in the long term, set out a programme for the reform of the Catholic Church in Czech lands. His demands were directed towards the autonomous position of the church, the introduction of the national language into services, the democratisation of the organisation of the church, and the reform of clerical celibacy. After the Roman Curia rejected the proposals, the reform movement's radical wing decided to leave the church and form a national church. However, its establishment wasn't sufficiently prepared and all fundamental issues of its existence, including its doctrine, were only solved after establishing the church. Two opinion wings were formed on this matter in the church. The first sought to accept the doctrine of the Eastern churches, the second, led by the future patriarch Karel Farský, set out the concept of a modern 20th century church. There was a fierce ideological fight between the two groups to promote their own concept until 1924. The aim of this study is to reflect the behaviour and activities of K. Farský by the spokespersons of the Orthodox-oriented section in the church. ; У 1920 р. спливло століття від «чеської схизми», якою вважають заснування національної Чехословацької гуситської церкви. Вона виникла як результат реформаторського руху католицького духовенства після закінчення Великої війни і конституювання самостійної Чехословацької Республіки на уламках Габсбурзької імперії. Духовенство, незадоволене статусом католицької церкви в монархії та деякими питаннями життя церкви і священиків, що довго не вирішувалися, накреслило програму реформи католицької церкви у чеських землях. Його вимоги торкалися автономії церкви, запровадження національної мови у богослужінні, демократизації устрою церкви та реформи целібату священиків. Після того як римська курія пропозиції відхилила, радикальне крило реформаторського руху вирішило церкву залишити і конституювати національну церкву. Проте підготовка до її створення була недостатньою, тому всі фундаментальні питання існування церкви, зокрема віровчення, були вирішені тільки після її виникнення. Стосовно цього в церкві склалося два напрями поглядів. Перший прагнув до прийняття віровчення східних церков, другий, керований майбутнім патріархом Карелом Фарським, окреслив ідею сучасної церкви ХХ століття. Між обома групами аж до 1924 р. точилася гостра ідеологічна боротьба за просування власної концепції. Метою дослідження є відображення поведінки та діяльності К. Фарського речниками православно орієнтованої фракції церкви.

One hundred years have passed since 1920 and the 'Czech schism', which is considered to be the foundation of the national Czechoslovak (Hussite) Church. It was created as a result of the reform movement of the Catholic clergy after the end of the Great War and the constitution of an independent Czechoslovak Republic on the ruins of the Habsburg Monarchy. The clergy, who were dissatisfied with the position of the Catholic Church in the empire and with some matters of the Church life and priests that had not been addressed in the long term, set out a programme for the reform of the Catholic Church in Czech lands. His demands were directed towards the autonomous position of the church, the introduction of the national language into services, the democratisation of the organisation of the church, and the reform of clerical celibacy. After the Roman Curia rejected the proposals, the reform movement's radical wing decided to leave the church and form a national church. However, its establishment wasn't sufficiently prepared and all fundamental issues of its existence, including its doctrine, were only solved after establishing the church. Two opinion wings were formed on this matter in the church. The first sought to accept the doctrine of the Eastern churches, the second, led by the future patriarch Karel Farský, set out the concept of a modern 20th century church. There was a fierce ideological fight between the two groups to promote their own concept until 1924. The aim of this study is to reflect the behaviour and activities of K. Farský by the spokespersons of the Orthodox-oriented section in the church. ; У 1920 р. спливло століття від «чеської схизми», якою вважають заснування національної Чехословацької гуситської церкви. Вона виникла як результат реформаторського руху католицького духовенства після закінчення Великої війни і конституювання самостійної Чехословацької Республіки на уламках Габсбурзької імперії. Духовенство, незадоволене статусом католицької церкви в монархії та деякими питаннями життя церкви і священиків, що довго не вирішувалися, накреслило програму реформи католицької церкви у чеських землях. Його вимоги торкалися автономії церкви, запровадження національної мови у богослужінні, демократизації устрою церкви та реформи целібату священиків. Після того як римська курія пропозиції відхилила, радикальне крило реформаторського руху вирішило церкву залишити і конституювати національну церкву. Проте підготовка до її створення була недостатньою, тому всі фундаментальні питання існування церкви, зокрема віровчення, були вирішені тільки після її виникнення. Стосовно цього в церкві склалося два напрями поглядів. Перший прагнув до прийняття віровчення східних церков, другий, керований майбутнім патріархом Карелом Фарським, окреслив ідею сучасної церкви ХХ століття. Між обома групами аж до 1924 р. точилася гостра ідеологічна боротьба за просування власної концепції. Метою дослідження є відображення поведінки та діяльності К. Фарського речниками православно орієнтованої фракції церкви.

The article defines the main stages of closing down the churches throughout Kyiv eparchy and their characteristics and establishes the number of closed and destroyed churches. Claims that with the advent of Bilshovyk power, they opened a new page of state and church relationships. The communist party (B) was granted with all the possibilities to realize the problem goals in religious questions. Antireligious fight of Bilshovyk state was directed against Christianity as an active religion and especially against Orthodox as the biggest branch of Christianity in the state of that period of time.It is found that after confiscating church treasures, the Soviet government launched a campaign for the mass closure of churches, monasteries and convents and the destruction of churches, which attempted to present as «an initiative of local authorities with active public support». Only nowadays it is possible to trace the real preconditions, causes, nature and consequences of such a large-scale phenomenon in the period of soviet power. The Orthodox Church lost not only material, but also cultural values of its nation, which had been accumulated during many centuries.The judicial base of soviet power «campaign» against church was the Decree "On separation of church from the State and school from church» from January 20, 1918 and also People's Commissariat of Justice of the RSFSR instruction «On carrying out the decree" enacted in August 1918. That time the church property confiscation and cult buildings shutdown began, in particular, on the territory of Kyivan diocese. It is specified that during the 1920s and 1930s more than 100 churches ceased tobe the objects of religious worship in Kyiv, their premises started to be used for business purposes and church cemeteries were turned into parks. In Kyiv, 42 temples were completely destroyed. Taking into account only towns and urban-type settlements, 44 churches of Kyiv eparchy were destroyed and 29 monastery churches were closed down, including 5 being completely destroyed.As a conclusion, it is noted that by the end of the 1930s most temples in the Kyiv Diocese had been liquidated. The closure and destruction of the churches took place according to a certain pattern. In major cities, city councils were approached by party directives that, in order to widen the street or construct a house, a church should be destroyed. In cities, church life was paralyzed almost completely. In rural areas, churches have remained in place thanks to the peasantry's persistent resistance to the anti-temple campaign of power. In addition, the authorities did not always manage to reach the remote villages, and because of that, the churches were preserved there.The churches taken from communities were, at best, used as clubs, libraries, theaters, museums and other cultural and educational institutions. Often they were used for business purposes (collective farms and granaries, warehouses, stables) or were simply closed down. ; У статті визначено основні етапи закриття храмів у межах Київської єпархії та їх характерні особливості, встановлено кількість закритих та зруйнованих церков. Встановлено, що, покінчивши з вилученням церковних цінностей, радянська влада розгорнула кампанію із масового закриття церков, монастирів, руйнування храмів, яку намагалася подати як «ініціативу місцевих органів влади за активної підтримки громадськості».Встановлено, що упродовж 1920–1930-х рр. у м. Києві було виведено з культового використання понад 100 храмів, їх приміщення передавали для господарських потреб, церковні цвинтарі перетворювали на парки. У самому Києві повністю було знищено 42 храми. У межах єпархії, враховуючи тільки міста та селища міського типу, було зруйновано 44 церкви, 29 монастирських церков були закриті, 5 – повністю знищені.Вилучені у громад церкви, у кращому випадку, використовувалися як клуби, бібліотеки, театри, музеї, інші культурно-освітні заклади. Нерідко їх передавали під господарські потреби: колгоспні комори та зерносховища, склади, стайні або просто закривали.

The article defines the main stages of closing down the churches throughout Kyiv eparchy and their characteristics and establishes the number of closed and destroyed churches. Claims that with the advent of Bilshovyk power, they opened a new page of state and church relationships. The communist party (B) was granted with all the possibilities to realize the problem goals in religious questions. Antireligious fight of Bilshovyk state was directed against Christianity as an active religion and especially against Orthodox as the biggest branch of Christianity in the state of that period of time.It is found that after confiscating church treasures, the Soviet government launched a campaign for the mass closure of churches, monasteries and convents and the destruction of churches, which attempted to present as «an initiative of local authorities with active public support». Only nowadays it is possible to trace the real preconditions, causes, nature and consequences of such a large-scale phenomenon in the period of soviet power. The Orthodox Church lost not only material, but also cultural values of its nation, which had been accumulated during many centuries.The judicial base of soviet power «campaign» against church was the Decree "On separation of church from the State and school from church» from January 20, 1918 and also People's Commissariat of Justice of the RSFSR instruction «On carrying out the decree" enacted in August 1918. That time the church property confiscation and cult buildings shutdown began, in particular, on the territory of Kyivan diocese. It is specified that during the 1920s and 1930s more than 100 churches ceased tobe the objects of religious worship in Kyiv, their premises started to be used for business purposes and church cemeteries were turned into parks. In Kyiv, 42 temples were completely destroyed. Taking into account only towns and urban-type settlements, 44 churches of Kyiv eparchy were destroyed and 29 monastery churches were closed down, including 5 being completely destroyed.As a conclusion, it is noted that by the end of the 1930s most temples in the Kyiv Diocese had been liquidated. The closure and destruction of the churches took place according to a certain pattern. In major cities, city councils were approached by party directives that, in order to widen the street or construct a house, a church should be destroyed. In cities, church life was paralyzed almost completely. In rural areas, churches have remained in place thanks to the peasantry's persistent resistance to the anti-temple campaign of power. In addition, the authorities did not always manage to reach the remote villages, and because of that, the churches were preserved there.The churches taken from communities were, at best, used as clubs, libraries, theaters, museums and other cultural and educational institutions. Often they were used for business purposes (collective farms and granaries, warehouses, stables) or were simply closed down. ; У статті визначено основні етапи закриття храмів у межах Київської єпархії та їх характерні особливості, встановлено кількість закритих та зруйнованих церков. Встановлено, що, покінчивши з вилученням церковних цінностей, радянська влада розгорнула кампанію із масового закриття церков, монастирів, руйнування храмів, яку намагалася подати як «ініціативу місцевих органів влади за активної підтримки громадськості».Встановлено, що упродовж 1920–1930-х рр. у м. Києві було виведено з культового використання понад 100 храмів, їх приміщення передавали для господарських потреб, церковні цвинтарі перетворювали на парки. У самому Києві повністю було знищено 42 храми. У межах єпархії, враховуючи тільки міста та селища міського типу, було зруйновано 44 церкви, 29 монастирських церков були закриті, 5 – повністю знищені.Вилучені у громад церкви, у кращому випадку, використовувалися як клуби, бібліотеки, театри, музеї, інші культурно-освітні заклади. Нерідко їх передавали під господарські потреби: колгоспні комори та зерносховища, склади, стайні або просто закривали.

Публікується найдавніший зі збережених описів архіву Унійної Церкви, укладений василіанином Авґустином (Войною) на початку 1760-х рр. В основу критичного академічного видання покладено копію митрополичого архіву 1768 р., яка сьогодні зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України. У кодексі описано 190 фасцикулів (в'язок) різноманітної документації (відображають зміст понад 5 тисяч актів) з цього архіву. Вона розкриває широку палітру пастирської, адміністративної, господарської й політичної діяльності українсько-білоруської єрархії, функціонування регіональних владичих структур, мережі парафій і монастирів, економічний потенціал церковних бенефіціїв, міжконфесійних взаємин тощо. Публікація Реєстру митрополичого архіву 1763 р. в перспективі уможливить реконструкцію первісного документального зібрання Унійної Церкви, а відтак стане підґрунтям для відтворення й комплексного опрацювання всієї рукописної спадщини давньої Київської митрополії. ; The edition contains the oldest extant Uniate Church archive description, compiled by Augustin (Voina) O.S.B.M. in early 1760's. A copy of the 1768 metropolitan archive – preserved nowadays in the Vasyl Stephanyk Lviv National Scholarly Library of the National Academy of Sciences of Ukraine – is the core of this critical academic edition. The corpus describes the content of 190 fascicula (fagots) with assorted documentation (representing the contents of over 5 thousand acts) from this archive. The documentation discloses a wide range of pastoral, administrative, economic, and political activity of the Ukraine-Belorus' hierarchy, the functioning of regional episcopal structures, the boundaries of parishes and monasteries, the economic potential of church beneficiaries, interconfessional relations, etc. The publication of the 1763 metropolitan archive can open future possibilities for reconstructing the original Uniate Church documentary collection and thus become the basis for recreating and complex processing of the whole manuscript legacy of the old Kyivan Metropolitanate.

The article expresses the author's attempt to outline the process of organizational and institutional design of the Reformed Church District within Subcarpathian Rus. It is noted that the Hungarian Reformed communities of the region found themselves isolated from the Reformed Church leaders after the First World War. That uncertainty negatively affected the overall tone of the Hungarian population, despite its religious affiliation. Two camps originated among the Reformed Church activists who remained on the territory of the newly formed Czechoslovakia concerning the future of the Reformed dioceses of Subcarpathian Rus. Some, including the newly elected Bishop Zinke, considered the possible alignment of the Transcarpathian dioceses to the Slovak Prytysyn Church District. Others argued for the separation and formation of an independent church district within Subcarpathian Rus. The Government circles "encouraged" that suggestion. The process of arranging the Reformed Church District within Subcarpathian Rus began almost after Saint-Germain and Trianon and ended only in 1923. As noted by the author, the relationship between the Reformed Church and the state remained complex and tense. The state did not openly restrict the autonomous rights of the church. However, several problems remained unsolved and caused conflicts: the issues of church officials' and teachers' citizenship, payment of congrues and promised state subventions, church school status, the language of instruction in church schools, national and religious affiliation of church school students, etc. The government was also dissatisfied with the candidacy of B. Bertok, the elected bishop of the Reformed Church of Subcarpathian Rus. For almost a decade (1932), the authorities de jure recognized the status of the Reformed Church District of Subcarpathian Rus but failed to admit Bertok's status as the elected church head. ; Угорські реформатські громади Закарпаття після Першої світової війни та державно-адміністративних змін опинилися у ситуації повної відірваності від керівництва Реформатської церкви. Ситуація невизначеності негативно впливала на загальні настрої угорського населення, незважаючи на конфесійну належність. У середовищі активістів реформатської церкви, які залишилися на території новоствореної Чехословаччини, сформувалося два табори щодо майбутнього реформатських єпархій Підкарпатської Русі. Одні, серед них новообраний єпископ Цінке, розглядали можливість приєднання закарпатських єпархій до Словацького Притисянського церковного округу. Інші – висловлювалися за відокремлення й утворення самостійного церковного округу в межах Підкарпатської Русі. Урядові кола «заохочували» саме цей варіант. Процес організаційного та інституційного оформлення Реформатського церковного округу Підкарпатської Русі розпочався практично після Сен-Жермена і Тріанона та завершився тільки у 1923 році. Взаємовідносини реформатської церкви з державою залишалися складними і напруженими. Держава відкрито не обмежувала автономні права церкви. Втім, залишалося ряд проблем, які стали причиною конфліктів: питання громадянства церковних урядників та вчителів, виплата конгруа та обіцяних державних субвенцій, статус церковних шкіл, мова навчання у церковних школах, національно-конфесійна належність учнів церковних шкіл тощо. Не влаштовувала владу і кандидатура обраного єпископа Реформатської церкви Підкарпатської Русі Б. Бертока. Впродовж майже цілого десятиліття влада де-юре визнавала статус Реформатського церковного округу Підкарпатської Русі, але не визнавала статус Бертока як обраного голови церкви.

The article expresses the author's attempt to outline the process of organizational and institutional design of the Reformed Church District within Subcarpathian Rus. It is noted that the Hungarian Reformed communities of the region found themselves isolated from the Reformed Church leaders after the First World War. That uncertainty negatively affected the overall tone of the Hungarian population, despite its religious affiliation. Two camps originated among the Reformed Church activists who remained on the territory of the newly formed Czechoslovakia concerning the future of the Reformed dioceses of Subcarpathian Rus. Some, including the newly elected Bishop Zinke, considered the possible alignment of the Transcarpathian dioceses to the Slovak Prytysyn Church District. Others argued for the separation and formation of an independent church district within Subcarpathian Rus. The Government circles "encouraged" that suggestion. The process of arranging the Reformed Church District within Subcarpathian Rus began almost after Saint-Germain and Trianon and ended only in 1923. As noted by the author, the relationship between the Reformed Church and the state remained complex and tense. The state did not openly restrict the autonomous rights of the church. However, several problems remained unsolved and caused conflicts: the issues of church officials' and teachers' citizenship, payment of congrues and promised state subventions, church school status, the language of instruction in church schools, national and religious affiliation of church school students, etc. The government was also dissatisfied with the candidacy of B. Bertok, the elected bishop of the Reformed Church of Subcarpathian Rus. For almost a decade (1932), the authorities de jure recognized the status of the Reformed Church District of Subcarpathian Rus but failed to admit Bertok's status as the elected church head. ; Угорські реформатські громади Закарпаття після Першої світової війни та державно-адміністративних змін опинилися у ситуації повної відірваності від керівництва Реформатської церкви. Ситуація невизначеності негативно впливала на загальні настрої угорського населення, незважаючи на конфесійну належність. У середовищі активістів реформатської церкви, які залишилися на території новоствореної Чехословаччини, сформувалося два табори щодо майбутнього реформатських єпархій Підкарпатської Русі. Одні, серед них новообраний єпископ Цінке, розглядали можливість приєднання закарпатських єпархій до Словацького Притисянського церковного округу. Інші – висловлювалися за відокремлення й утворення самостійного церковного округу в межах Підкарпатської Русі. Урядові кола «заохочували» саме цей варіант. Процес організаційного та інституційного оформлення Реформатського церковного округу Підкарпатської Русі розпочався практично після Сен-Жермена і Тріанона та завершився тільки у 1923 році. Взаємовідносини реформатської церкви з державою залишалися складними і напруженими. Держава відкрито не обмежувала автономні права церкви. Втім, залишалося ряд проблем, які стали причиною конфліктів: питання громадянства церковних урядників та вчителів, виплата конгруа та обіцяних державних субвенцій, статус церковних шкіл, мова навчання у церковних школах, національно-конфесійна належність учнів церковних шкіл тощо. Не влаштовувала владу і кандидатура обраного єпископа Реформатської церкви Підкарпатської Русі Б. Бертока. Впродовж майже цілого десятиліття влада де-юре визнавала статус Реформатського церковного округу Підкарпатської Русі, але не визнавала статус Бертока як обраного голови церкви.

This article deals with the influence of church and the religious consciousness on the politics and political consciousness under the condition of developing of the Ukrainian state. The intensions of the political and religious process grow higher and their cooperation improved. The paper cover the problem of investigations of the religion and church in modern Ukrainian politology. Fallaciousness of idea, formed in society, that religion and church are out of policy was described. It was marked that a church comes forward as the active participant of political process in modern society and, executing the main functions, forced to enter with the institutes of society in political relations. Keywords: religion, church, religious consciousness, political consciousness. ; Досліджено вплив церкви і релігійної свідомості на політику й політичну свідомість в умовах розбудови української державності, коли інтенсивність політичних та релігійних процесів значно прискорилась і їх взаємодія посилюється. Висвітлено також проблему дослідження релігії та церкви в сучасній українській політології. Обґрунтовано хибність думки, сформованої у суспільстві, що релігія й церква перебувають поза політикою. Зазначено, що церква виступає активним учасником політичного процесу в сучасному суспільстві і, виконуючи свої головні функції, змушена вступати з інститутами суспільства в політичні відносини. Ключові слова: релігія, церква, релігійна свідомість, політична свідомість.

The elements of the funeral culture of Ukrainian Cossack officers, the displays of preparation for the 'good' death by making wills, and the dependence of these processes on church institutions are studied in the paper. The culture of 'good dying' came to Ukraine from Europe due to belonging to the cultural space of the Polish-Lithuanian Commonwealth. The Orthodox Church, like the Catholic Church, did not leave a person alone with death, relieving acceptance and transition, interpreting the fokal points of the latter. An important component of the transition was the making of a will. Unlike the Polish tradition in Ukrainian legal field, there was no requirement to write down testaments to the registers of the Polish-Lithuanian Commonwealth courts ('Aktykacya') for legal force. The document took effect immediately after its verification. Nevertheless, the Polish cultural tradition had long been traced in the everyday lives of gentry and Cossack officers' families, which tried to authorize the testaments and keep them in family archives. The funeral culture of Ukrainians depended on churches and monasteries. The everyday life of the early modern period man was associated with the church by numerous rituals, especially before and after the death. The testament was an important part of the funeral culture, the evidence of the Cossack elite attitude to death. A priest, even a few, was invited to make a testament. They were the main witnesses of the testament. Secular figures, Cossack sergeants, and the military community were also important witnesses. The military duty of the Cossacks, their participation in constant wars, made them take care not only of life in the campaign but also of death. The officers mostly made testaments before the campaign. Sometimes it was necessary to concern with making a testament on the march or just before death due to injury or illness during the campaign. Taking part in the campaign did not change too much the attitude of the Cossack officers to religious rituals. They attended divine services, sang in a separate choir during the festive liturgies, and paid their last tribute to the comrades, combining military tradition with religious rites. Thus, they cared about the 'good dying'. The dead officers were not taken home from the campaigns to the lower reaches since it was too far and troublesome. But from other campaigns, they tried to bring the bodies of colonels and senior officers home and bury according to the customs. Attitude to death, attempts to cope with it in different ways, to overcome fear, the difference of strategies of Ukrainians in this field and in various groups of society at that time and in different periods of our history are the issues that will arouse the interest of scholars for a long time. ; У статті вивчаються елементи поховальної культури української козацької старшини, прояви підготовки до «доброї» смерті шляхом укладення тестаментів, залежність цих процесів від церковних інституцій. Буденне життя людини ранньомодерної доби пов'язувалося з церквою багатьма ритуалами, особливо перед і посмертних. Ставлення до смерті, намагання у різний спосіб її освоїти, подолати страх, відмінність стратегій у цій царині українців у періоди нашої історії чи інших груп суспільства в один час – те, що є і довго буде предметом дослідження.