Suchergebnisse

There was made a comparative analysis of indexes of political rights and civil liberties with indexes of development of human potential which were counted for Ukraine. There was defined the existence of dependence between level of development of country's labor potential with level of political liberty.

The article is devoted to the formation of a new branch of research studies – transitology. It purposes is an interdisciplinary analysis of the transitive studies formation and identification of prospects for their further development. The author notes that transitology having emerged in political science from the need to develop the theoretical and methodological foundations for the research of the processes of transition to democracy. The transition to democracy was represented in the transitive paradigm as a process of consistent institutionalization of political change, which in its development takes place in three stages: liberalization (the institutionalization of civil liberties without the transformation of the ruling apparatus), democratization (the institutionalization of the democratic power, which based on the free competition of political forces) and socialization (the institutionalization of democratic political behavior). Then it spread to economic science, where the object of research was the processes of transition to a market economy. However, the analogous direction is still absent in cultural science, which hampers the formation of an integrated approach to the analysis of social changes taking place in the modern world. The author believes that it should be related to relevant directions in political and economic sciences and must complete the process of developing an integrated approach to the study of social transformations taking place in the modern world. The initial and desirable final positions of cultural transformation must be correlated with similar positions of political and economic transitions. Such positions should recognize the closed and open types of culture. Such positions should recognize the «closed» and «open» types of culture, since it is the «discovery of culture» is the problem that determines the course and outcome of the democratization process in both postcommunist countries and developing countries of the Third World.

The article is devoted to the formation of a new branch of research studies – transitology. It purposes is an interdisciplinary analysis of the transitive studies formation and identification of prospects for their further development. The author notes that transitology having emerged in political science from the need to develop the theoretical and methodological foundations for the research of the processes of transition to democracy. The transition to democracy was represented in the transitive paradigm as a process of consistent institutionalization of political change, which in its development takes place in three stages: liberalization (the institutionalization of civil liberties without the transformation of the ruling apparatus), democratization (the institutionalization of the democratic power, which based on the free competition of political forces) and socialization (the institutionalization of democratic political behavior). Then it spread to economic science, where the object of research was the processes of transition to a market economy. However, the analogous direction is still absent in cultural science, which hampers the formation of an integrated approach to the analysis of social changes taking place in the modern world. The author believes that it should be related to relevant directions in political and economic sciences and must complete the process of developing an integrated approach to the study of social transformations taking place in the modern world. The initial and desirable final positions of cultural transformation must be correlated with similar positions of political and economic transitions. Such positions should recognize the closed and open types of culture. Such positions should recognize the «closed» and «open» types of culture, since it is the «discovery of culture» is the problem that determines the course and outcome of the democratization process in both postcommunist countries and developing countries of the Third World.Key words: transitology, transitional societies, political democracy, market economy, closed and open cultures. ; Статтю присвячено становленню нової галузі наукових студій – транзитології. Автор відмічає, що, виникнув у політичній науці з потреби розробки теоретико-методологічних засад дослідження процесів переходу до демократії, транзитологія потім поширилася й на економічну науку, де об'єктом студіювання стали процеси переходу до ринкової економіки. Проте аналогічного напряму ще немає в культурології, що гальмує становлення комплексного підходу до аналізу соціальних змін, які відбуваються в сучасному світі.Ключові слова: транзитологія, перехідні суспільства, політична демократія, ринкова економіка, закрита та відкрита культури. Статья посвящена становлению новой отрасли научных исследований – транзитологии. Автор отмечает, что, возникнув в политической науке из потребности разработки теоретико-методологических основ исследования процессов перехода к демократии, транзитология потом распространилась и на экономическую науку, где объектом исследований стали процессы перехода к рыночной экономике. Однако аналогическое направление пока отсутствует в культурологии, что тормозит становление комплексного подхода к анализу социальных изменений, происходящих в современном мире.Ключевые слова: транзитология, переходные общества, политическая демократия, рыночная экономика, закрытая и открытая культуры. The article is devoted to the formation of a new branch of research studies – transitology. It purposes is an interdisciplinary analysis of the transitive studies formation and identification of prospects for their further development. The author notes that transitology having emerged in political science from the need to develop the theoretical and methodological foundations for the research of the processes of transition to democracy. The transition to democracy was represented in the transitive paradigm as a process of consistent institutionalization of political change, which in its development takes place in three stages: liberalization (the institutionalization of civil liberties without the transformation of the ruling apparatus), democratization (the institutionalization of the democratic power, which based on the free competition of political forces) and socialization (the institutionalization of democratic political behavior). Then it spread to economic science, where the object of research was the processes of transition to a market economy. However, the analogous direction is still absent in cultural science, which hampers the formation of an integrated approach to the analysis of social changes taking place in the modern world. The author believes that it should be related to relevant directions in political and economic sciences and must complete the process of developing an integrated approach to the study of social transformations taking place in the modern world. The initial and desirable final positions of cultural transformation must be correlated with similar positions of political and economic transitions. Such positions should recognize the closed and open types of culture. Such positions should recognize the «closed» and «open» types of culture, since it is the «discovery of culture» is the problem that determines the course and outcome of the democratization process in both postcommunist countries and developing countries of the Third World.Key words: transitology, transitional societies, political democracy, market economy, closed and open cultures.

Considered political indicators as a tool for measuring democracy. Special attention is paid to the methodological aspects of the formation of such indicators, in particular, checking whether indicators are an effective tool for measuring democracy. The main theoretical approaches to the definition of indicators of democracy are highlighted. Indicators of democracy make it possible to track which transformational-democratic processes are taking place in a particular state or in a region. It is determined that the basic indicators of democracy are competition and participation. The democracy index measures the level of democracy within the state and is based on the methodology of expert assessments and the results of public opinion polls from the respective countries, characterizing the state of 60 key indicators grouped into five main categories: electoral process and pluralism, government activity, political participation, political culture, civil liberties. Having systematized methodological approaches to indexing democracy, two things become apparent: firstly, the inherent connection is clearly traceable elections and democracy, because there is no scientific one project or approach to calculate democratic regime, which would not include Institute for Election to Level Measurement democracy; and secondly, a formalized approach to Democracy makes it possible to assume that it is itself The election institution is also subject to numerical measurement, so we can try to construct a methodology for calculating the index of democratic elections In this case, you can develop a model democratic elections as an important component of the democratic regime in general. The index of the institutional foundations of democracy determines the extent of the development of conditions conducive to the democratic attraction of citizens to the political sphere of society.Keywords: democracy, democracy indices, indicators of democracy, political regime, freedom, elections, opposition, competition, pluralism. ; Досліджено політичні індикатори як інструмент вимірювання демократії. Особливу увагу приділено методологічним аспектам формування таких індикаторів, зокрема, перевірці того, чи є індикатори ефективним інструментом вимірювання демократії. Виокремлено основні теоретичні підходи до визначення індикаторів демократії. Індикатори демократії дають змогу прослідкувати, які трансформаційно-демократичні процеси відбуваються в окремій державі або у регіоні. Визначено, що базовими індикаторами демократії є конкуренція та участь. Ключові слова: демократія, індекси демократії, індикатори демократії, політичний режим, свобода, вибори, опозиція, конкуренція, плюралізм. Рассмотрены политические индикаторы как инструмент измерения демократии. Особое внимание уделено методологическим аспектам формирования таких индикаторов, в частности, проверке того, являются ли индикаторы эффективным инструментом измерения демократии. Выделены основные теоретические подходы к определению индикаторов демократии. Индикаторы демократии позволяют проследить, какие трансформационно-демократические процессы происходят в отдельном государстве или в регионе. Определено, что базовыми индикаторами демократии являются конкуренция и участие. Ключевые слова: демократия, индексы демократии, индикаторы демократии, политический режим, свобода, выборы, оппозиция, конкуренция, плюрализм. Considered political indicators as a tool for measuring democracy. Special attention is paid to the methodological aspects of the formation of such indicators, in particular, checking whether indicators are an effective tool for measuring democracy. The main theoretical approaches to the definition of indicators of democracy are highlighted. Indicators of democracy make it possible to track which transformational-democratic processes are taking place in a particular state or in a region. It is determined that the basic indicators of democracy are competition and participation. The democracy index measures the level of democracy within the state and is based on the methodology of expert assessments and the results of public opinion polls from the respective countries, characterizing the state of 60 key indicators grouped into five main categories: electoral process and pluralism, government activity, political participation, political culture, civil liberties. Having systematized methodological approaches to indexing democracy, two things become apparent: firstly, the inherent connection is clearly traceable elections and democracy, because there is no scientific one project or approach to calculate democratic regime, which would not include Institute for Election to Level Measurement democracy; and secondly, a formalized approach to Democracy makes it possible to assume that it is itself The election institution is also subject to numerical measurement, so we can try to construct a methodology for calculating the index of democratic elections In this case, you can develop a model democratic elections as an important component of the democratic regime in general. The index of the institutional foundations of democracy determines the extent of the development of conditions conducive to the democratic attraction of citizens to the political sphere of society.Keywords: democracy, democracy indices, indicators of democracy, political regime, freedom, elections, opposition, competition, pluralism.

У статті розглядаються проблеми й завдання щодо пріоритетів культурно-освітнього розвитку суспільства в контексті сучасних реалій України. Аналізуються підходи, напрями, моделі освітньої політики відповідно зарубіжного й вітчизняного досвіду, акцентуючи увагу на пріоритетному впровадженню педагогічних принципів культуро,- природовідповідності, народності. Висвітлюється значимість української національної ідеї, цінностей культури, державної мови, мистецтва, історії, традиції, вітчизняної духовної спадщини для вдосконалення змісту освіти, громадянського виховання. Актуалізується відповідно нинішніх умов місце й роль українського педагога в системі суспільного виховання, важливість для духовного, морально-етичного та громадянського зросту особистості сучасних прикладів поведінкових норм і вчинків для наслідування. ; The article considers the challenges on the priorities of cultural and educational development of the society in the context of current realities of Ukraine. The approaches, trends, models of education policy under foreign and domestic experience, focusing on priority implementation of pedagogical principles of culture and nature-compliance, nationality are analyzed. In the world community awareness and understanding of the importance of democratic and civic education, providing all of the complex political civil liberties, social and economic rights are formed. The governments, state tried to avoid threats to social apathy, aggression, historical fatalism and social cataclysms, recognizing that the presence of modernized institutions making the most democratic laws and Acts cannot guarantee harmonization of public relations. The article highlights the importance of Ukrainian national idea, values, culture, state language, art, history, traditions, national spiritual heritage to improve the content of education, civic education. The efforts to reform and modernize the current Ukrainian education will have meaning and outcome when firstly, its content does not abide in classical pedagogical principles culture and nature-compliance. Secondly, under any circumstances, the state, the civil institutions, the educational institutions should not deprive society and national school ground. Thirdly, Ukrainian selecting European way of forming new cultural and educational policies should learn the rules and regulations of Europeanism. To be worthy citizen of the world, it is necessary first of all to be worthy of Ukrainian, worthy son of its people. Fourth, the special attention of the state and society needs improving cultural and educational, informational, Legal Policy for approval authority, in particular for national minority of the Ukrainian state language. Fifth, Ukraine should educate a teacher-educator – a decent person of high culture and self-respect to his «I», its people, homeland. The place and role of the teacher in the Ukrainian system of public education, the importance of spiritual, moral, ethical and civic stature of the individual examples of modern behavioral norms and actions to follow are updated in accordance with current conditions.

In a quite dynamic and unsteady modern world such traditional political concepts as «democracy» and «authoritarianism» need to be given with new meanings and to be objectifid in political practice. The non-classical theory of political regimes include category of «hybrid political regime» as well. However, due to diffiult for understanding essence of this political phenomenon and multivariability of its research, the development pace in this fild it is rather low.This article aims at discovering the ambiguity of a hybrid regime and at covering its ambivalent specifiity via the model building. The main task of reaching the goal of this paper is to provide a complex research of democratic and authoritarian subtypes of hybrid regimes. This is to be done by the synthetic unity of the defective democracy and competitive authoritarianism concepts.Using of such methods as neoinstitutionalism, systematic approach, structural-functional analysis and spectral analysis, the method of scaling helped to achieve the aim of this article. Due to the last method, the measurement of the level of democracy and authoritarianism of relevant subtypes of hybrid regime was made. The spectral analysis was used to display the two-way nature of hybrid political regime. The measurement of regimes' competitiveness is important as well as a tool of epistemology. It is the factor that unites two spectrums of a hybrid political regime.Equally important is making a distinction between the hybrid subtype of authoritarian regime and authoritarianism using the intensity of coercion criterion. The competitive authoritarianism uses means of political coercion of low intensity (falsifiation of election results, «legal» opposition repressions, corruption, etc.). The authoritarian type uses high intensity political coercion (physical repression against opponents of the regime, brutal violation of political rights and civil liberties, the destruction of the opposition, etc.).Thus, the «pluralism–monopolism» bipolarity serves as an indicator to differentiate and measure (from the center to extremes) the democratic/authoritarian nature of the regime or subtypes of hybrid political regime. Pluralism and monopoly are the principles of organization and functioning of the society in the system of political actors. Law and coercion are dominant ways of governing in different regimes' types. If in political regime existing democratic institutions are malfunctioning in its institutional setting, such democracy should be considered as a defective one. If competitive «pseudodemocracy» does not shrink from using coercive political means, but they are of a low intensity, it is a competitive authoritarianism. As for the practical value of the results of the article, the most important thing is that the development of different democratization strategies of different hybrid political regime subtypes is becoming possible. ; Синтезированы в единый подход методологические принципы концепций дефектной демократии и конкурентного авторитаризма. Обоснована целесообразность выделения в гибридном типе политического режима авторитарного и демократического спектров. На основании раскрытия сущностных аспектов функционирования гибридного режима, сконструирована его двухполюсная модель ; Синтезовані в єдиний підхід методологічні принципи концепцій дефектної демократії та конкурентного авторитаризму. Обґрунтована доцільність виокремлення в гібридному типі політичного режиму авторитарного та демократичного спектрів. На основі розкриття сутнісних аспектів функціонування гібридного режиму, сконструйовано його двополюсну модель

In the article the concept of human right is probed on freedom. The signs of theadopted right, history of his development, are analysed, the author estimation ofconstitutional norms which fasten a human right on freedom is given. Conclusions andrecommendations are offered.A research aim is finding out of concepts and signs of constitutional human righton freedom.Research of constitutional right for personality on freedom constantly is in signof scientists and has important theoretical і practical value in science of constitutionalright. Constitutional right on freedom as a system of constitutional possibilities of manis an actual theme.Constitutional right on freedom – envisaged by constitutional norms on the basisof international standards and gone into detail in laws in force kind and measure ofpossible behavior of physical person to carry out activity autonomically without what –or interferences on the receipt of the social blessing during realization personal, political,economic, social, cultural and other interests and necessities.A constitutional human right on freedom has such signs: a) kind and measure ofpossible behavior (to activity) of legal subject; b) behavior (activity) is fastened byconstitutional norms; c) has fundamental character within the framework of supremacyof right; d) an autonomy is guaranteed from interference from the side of the state, publicorgans, subjects of civil society. ; В статье исследуется понятие права человека на свободу. Анализируютсяпризнаки названного права, история его развития, дается авторская оценкаконституционных норм, которые закрепляют право человека на свободу. Пред-лагаются выводы и рекомендации.Целью исследования является выяснение понятий и признаков конституци-онного права человека на свободу.Исследование конституционного права личности на свободу постояннонаходится в поле зрения ученых и имеет важное теоретическое и практическоезначение в науке конституционного права. Конституционное право на свободукак система конституционных возможностей человека является актуальнойтемой. Понятие конституционного права на свободу как систему возможностейличности в Украине исследовано недостаточно.Конституционное право на свободу – закрепленный конституционныминормами на основе международных стандартов і детализированный в действу-ющих законах вид и мера возможного поведения физического лица осуществлятьдеятельность автономно без какого-либо вмешательства на получение социаль-ных благ при реализации интересов и потребностей личного, политического,экономического, социального, культурного и другого характера.Конституционное право человека на свободу имеет такие признаки: а) види мера возможного поведения (деятельности) субъекта права; б) поведение (де-ятельность) закрепляется конституционными нормами; в) имеет основополага-ющий характер в рамках верховенства права; г) гарантируется автономия отвмешательства со стороны государства, его органов, субъектов гражданскогообщества. ; У статті досліджується поняття права людини на свободу. Аналізуютьсяознаки названого права, історія його розвитку, дається авторська оцінка консти-туційних норм, що закріплюють право людини на свободу. Пропонуються висновкиі рекомендації.Метою дослідження є з'ясування поняття і ознак конституційного правалюдини на свободу.Дослідження конституційного права особи на свободу постійно знаходитьсяв полі зору науковців і має важливе теоретичне і практичне значення в науці кон-ституційного права. Конституційне право на свободу як система конституційнихможливостей людини є актуальною темою. Поняття конституційного права насвободу як систему можливостей особи в Україні досліджено недостатньо.Конституційне право на свободу – закріплений конституційними нормами наоснові міжнародних стандартів і деталізований в діючих законах вид і міра мож-ливої поведінки фізичної особи здійснювати діяльність автономно без будь-якоговтручання на отримання соціальних благ при реалізації інтересів і потреб особис-того, політичного, економічного, соціального, культурного та іншого характеру.Конституційне право людини на свободу має такі ознаки: а) вид і міраможливої поведінки (діяльності) суб'єкта права; б) поведінка (діяльність) закріплюєтьсяконституційними нормами; в) має основоположний характер у межахверховенства права; г) гарантується автономія від втручання з боку держави, їїорганів, суб'єктів громадянського суспільства тощо.

The study of populism is actualized by the presence of a social order from interested political actors who use populism to implement their programs and in the struggle for power, focusing on the possibilities of change and reform. The relevance of the study is obvious given the lack of comprehensive study of populism in Ukraine, proper political evaluation of previous studies, rethinking some theses of individual researchers, and especially in connection with its actualization as one of the popular principles in action, behavior in modern political practice and our state. Today in Ukraine, the intensification and emergence of new manifestations of populism have become a sign of a general long-term failure on the path of technological modernization, in efforts to achieve rapid economic growth and in the fight against corruption. The tendency to the increasingly negative attitude of many citizens to complex and compromise procedures of democratic institutions, the desire for quick and simple solutions, intolerance of different views contain a double threat - to roll into anarchy or establish an authoritarian regime. In Ukrainian literature interest in populism appeared in the late 1990s. The initial study was the basis of his reception of analytical findings Western scholars. Today domestic historiography populism presented a number of papers in the form of articles. Amid the general characteristics of the phenomenon of populism, based primarily on the legacy of Western political scientists, highlights particular issues such as manifestations of populism in the Ukrainian national movement, modern Ukrainian politics populist methods of political struggle, philosophical discourse of the concept. Thus, populism can be considered an inevitable companion of political freedom and democracy. In some places, it is a force that promotes political participation and reform in the interests of many low-status social groups. By inclining to oppose the rights of the majority to the interests and rights of certain minorities, populism can be a threat to the rule of law and basic political and civil liberties. Wherever populist leaders gained power, it became authoritarian, accompanied by abuses and oppression (but not destruction) of the opposition. ; У статті акцентовано увагу на популізмі як наявність соціального замовлення зацікавлених політичних акторів, які використовують популізм для реалізації своїх програм та у боротьбі за владу, зосереджуючись на можливостях змін та реформ. Актуальність дослідження очевидна з огляду на відсутність всебічного вивчення популізму в Україні, належної політичної оцінки попередніх досліджень, переосмислення деяких тез окремих дослідників, і особливо у зв'язку з його актуалізацією як одного з популярних принципів дії, поведінки в сучасна політична практика та наша держава. Сьогодні в Україні активізація та поява нових проявів популізму стали ознакою загального довгострокового провалу на шляху технологічної модернізації, в зусиллях для швидкого економічного зростання та в боротьбі з корупцією. Тенденція до дедалі негативнішого ставлення багатьох громадян до складних і компромісних процедур демократичних інституцій, прагнення до швидких і простих рішень, нетерпимість до різних поглядів містять подвійну загрозу - впасти в анархію або встановити авторитарний режим. В українській літературі інтерес до популізму з'явився наприкінці 90-х. Сьогодні вітчизняний історіографічний популізм представив низку статей у формі статей. Серед загальних характеристик явища популізму, що базується насамперед на спадщині західних політологів, висвітлюються такі проблеми, як прояви популізму в українському національному русі, сучасна українська політика, популістські методи політичної боротьби, філософський дискурс концепції. Таким чином популізм можна вважати неминучим супутником політичної свободи та демократії. Подекуди це сила, яка сприяє політичній участі та реформам в інтересах багатьох соціальних груп із низьким статусом. Схиляючись протистояти правам більшості інтересам та правам певних меншин, популізм може становити загрозу верховенству права та основним політичним та громадянським свободам. Скрізь, де популістські лідери здобували владу, вона ставала авторитарною, що супроводжувалось зловживаннями та утиском (але не знищенням) опозиції.

This article is devoted to the research of the topical issue of the organization in a democratic society of proper regulation of the right of every person to freely express their beliefs and views. The paper argues that the human right to express one's thoughts and beliefs is an element of information freedom as a defining and fundamental principle of democracy, humanity and justice. However, the right to freedom of expression, like other civil liberties, cannot be unlimited. When it hinders the exercise or threatens other rights of a person, such as honor, dignity, business reputation of a particular person, it is logical that certain state restrictive regulators may apply. The article analyzes the issues of balanced measures of interference in the right to self-expression by the authorities, comparing these measures with the duties and responsibilities of the state in the need to take positive action to ensure the free exercise of information rights. It emphasizes that intervention must be necessary in a democratic society. This is a defining prerequisite for its compliance with European principles of civilization. At the same time, according to the position of the European Court of Human Rights, the concept of "necessary" means the existence of an urgent public need to respond to public authorities. Closely related to the criterion of social necessity is the factor of "duty and responsibility". Specific examples from the decisions of the European Court of Human Rights show the legal approaches of the international law enforcement institution to determining the proportionality of power - the main element of the principle of the need to intervene in the right to freely express their views. Taking into account the conducted research in the work the basic conclusions are made. The right to free expression of personal opinions and positions may be limited only if it encroaches on other fundamental human freedoms, the principles of functioning of the state and society. But in any case, the application of state intervention should clearly establish the necessary balance, taking into account the legitimacy of restrictions, their focus on achieving a legitimate goal and the need and acceptability in a democratic society. ; Стаття присвячена науковому дослідженню актуального питання щодо організації в демократичному суспільстві належного регулювання права кожної особи на вільне вираження своїх переконань і поглядів. У роботі обстоюється теза, що право людини на висловлення своїх думок і переконань є елементом інформаційної свободи як визначального й основоположного принципу демократії, гуманності і справедливості. Водночас право на висловлювання, як і інші громадянські свободи, не може бути безмежним. Коли воно перешкоджає здійсненню чи загрожує іншим правам особи, як-от честь, гідність, ділова репутація конкретної людини, цілком логічно, що можуть застосовуватися певні державні обмежуючі регулятори. У статті проаналізовані питання виваженості заходів втручання у право на самовираження з боку влади, зіставлення цих заходів з обов'язками та відповідальністю держави у сфері необхідності здійснення позитивних учинків для гарантування вільної реалізації інформаційного права. Підкреслюється, що втручання має бути необхідним у демократичному суспільстві. Це визначальна передумова його відповідності європейським цивілізаційним принципам. За позицією Європейського суду з прав людини поняття «необхідний» означає наявність нагальної суспільної потреби в реагуванні державних органів. Із критерієм суспільної необхідності тісно пов'язаний чинник «обов'язку і відповідальності». На конкретних прикладах із рішень Європейського суду з прав людини показані правові підходи міжнародної правозастосовної інституції до визначення пропорційності владного впливу - основного елемента принципу необхідності втручання у право вільно виражати свою думку. З урахуванням проведеного дослідження в роботі зроблено принципові висновки. Право на вільне висловлювання особистих думок і позицій може бути обмежене лише тоді, коли воно посягає на інші основоположні свободи людини, засади функціонування держави та суспільства. Але в кожному разі застосування державного втручання треба чітко встановити необхідний баланс з урахуванням законності обмежень, їхньої спрямованості на досягнення легітимної мети, необхідність і припустимість у демократичному суспільстві.

This article confirms the findings of a number of previous studies that under authoritarian regimes, social protests begin with a combination of two main factors: increased restrictions on political rights and civil liberties and the widespread use of a (new) media channel beyond the control of the authorities. This assumption is confirmed by the example of the situation around the presidential elections in the Republic of Belarus in 2020. The article compares the conditions and factors of mass protests in Belarus, North Africa and the Middle East and in Ukraine. It was established that before the elections in Belarus there were sufficient conditions and factors for the start of mass protests and they were involved. We have shown that the new and uncontrolled by the Belarusian authorities channel became the Telegram messenger, which began to be widely used during the election period. The peculiarity of this communication channel is its confidentiality and anonymity of subscribers, as well as the narrow thematic focus of individual channels. We also analyzed Telegram as a means of political communication in authoritarian regimes, showed its differences as a means of communication from popular social networks, which were widely used to coordinate protests in the past. We present the results of the analysis of the pre-election communication against the incumbent President of Belarus, which is based on the use of Telegram to spread the thesis of his "low rating". It is shown that this thesis was generated with the participation of Russian big data analytical institutions and is largely disseminated by pro-Russian Telegram channels in Belarus. After the election, it became the basis for mass street protests and strikes in Belarus. The direct participation of professional political technologists in the management of Telegram-channels with anti-presidential content and their participation in the organization of the influence of pro-Russian and Russian channels in Belarus has also been established. As a result, the probability of implementing a model of strategic communications in Belarus with elements of external influence on the course of the election campaign, which can be used to influence the leader of an authoritarian state, is confirmed. ; Ця стаття підтверджує висновки ряду попередніх досліджень про те, що в умовах авторитарних режимів соціальні протести починаються у випадку поєднання двох головних чинників - посилення обмежень політичних прав і громадянських свобод та широкого застосування непідконтрольного владі (нового) каналу масової комунікації. Це припущення підтверджено на прикладі ситуації навколо президентських виборів у Республіці Білорусь 2020 р. У статті наведено порівняння умов і факторів розгортання масових протестів у Білорусі, країнах Північної Африки й Близького Сходу та в Україні. Встановлено, що до початку виборів у Білорусі були наявні достатні умови і фактори для початку масових протестів і вони були задіяні. Ми показали, що новим і непідконтрольним білоруській владі каналом став месенджер Telegram, який почали масово використовувати саме в період виборів. Особливістю цього каналу комунікації є його конфіденційність і анонімність підписників, а також вузька тематична спрямованість окремих каналів. Також ми проаналізували Telegram як засіб для політичної комунікації в умовах авторитарних режимів, показали його відмінності як засобу комунікації від популярних соціальних мереж, які широко використовувалися для координації протестних акцій раніше. Ми наводимо результати аналізу передвиборчої комунікації, спрямованої проти діючого президента Білорусі, яка ґрунтується на застосуванні Telegram для поширення тези про його "низький рейтинг". Показано, що ця теза згенерована за участі російських аналітичних інституцій big data і значною мірою поширена проросійськими Telegram-каналами у Білорусі. Після виборів вона стала інформаційною підставою масових вуличних протестів і страйків у Білорусі. Також встановлено безпосередню участь фахових політтехнологів в управлінні Telegram-каналів з антипрезидентським контентом і їх участь в організації впливу у Білорусі проросійських і російських каналів. У підсумку підтверджується ймовірність реалізації в Білорусі моделі стратегічних комунікацій з елементами зовнішнього впливу на перебіг виборчої кампанії, що може бути використано для впливу на лідера авторитарної держави.

In the context of research of the transition of political system the author developed the concept of «involvement in the process of retraditionalization» in which are reviewed major elements of activities of the presidents of Ukraine during their tenure. The analysis was based on compliance policies of each of the presidents of certain strategies. Leonid Kravchuk chosen strategy of «rational involvement», a characteristic feature of which was to preserve traditional values required in the initial stage of the transformation path. The strategy of L. Kuchma continues the policy of his predecessor and meets of «limited involvement», emphasized heredity methods of policy since the days of the Soviet Union. The election of a clear course towards full democratization and overcoming threats of «political stagnation prospects» were the characteristics of the strategy of «intransigence to involvement» used V. Yushchenko. Which, in turn, acted as an alternative way of development of the state and different from the policy of previous presidents in many ways. V. Yanukovych has continued the policy of L. Kravchuk and L. Kuchma and has choosen the strategy of «full involvement», which was characterized by reduction of democratic rights and civil liberties, which led to the transformation of «the problematic democracy» in Ukraine to «hybrid mode». In the end, the author notes that the research of dynamics of retraditionalization trends in Ukraine's political life is important, because during the transformations in a democratic direction must take into account different scenarios of political events and their possible consequences and the experience of post­Soviet countries on the path of «resurrection» and development «soviet traditions». ; У контексті дослідження трансформації політичної системи автором була розроблена концепція «залученості в процес ретрадиціоналізаціі», в рамках якої розглядались особливості діяльності президентів України під час їх каденції. За результатами аналізу була вибудувана відповідність політики кожного з президентів певній стратегії. Так, Л. Кравчук обрав стратегію «раціональної залученості», характерною ознакою якої було збереження традиційних цінностей, необхідних на початковому етапі трансформаційного шляху. Стратегія Л. Кучми продовжувала політику свого попередника та відповідала «обмеженій залученості», підкреслювалася спадковість методів ведення політики з часів існування СРСР. Обрання чіткого курсу на всебічну демократизацію та подолання загрози «перспективи політичного застою» стали характерними ознаками стратегії «непримиренності до залученості», використовуваної В. Ющенком. Яка, в свою чергу, виступила в якості альтернативного шляху розвитку держави та відрізнялася від політики попередніх президентів за багатьма параметрами. В. Янукович продовжив політику Л. Кравчука та Л. Кучми й обрав стратегію «повної залученості», що характеризувалася зменшенням демократичних прав і громадянських свобод, що спричинило перетворення «проблемної демократії» в Україні на «гібридний режим». У підсумку автор зазначає, що дослідження динаміки тенденцій ретрадиціоналізації в політичному житті України має важливе значення, оскільки під час трансформаційних перетворень у демократичному напрямку необхідно враховувати різні сценарії розвитку політичних подій та їх можливих наслідків, а також досвід пострадянських країн на шляху «воскресіння» і розвитку «радянських традицій». ; У контексті дослідження трансформації політичної системи автором була розроблена концепція «залученості в процес ретрадиціоналізаціі», в рамках якої розглядались особливості діяльності президентів України під час їх каденції. За результатами аналізу була вибудувана відповідність політики кожного з президентів певній стратегії. Так, Л. Кравчук обрав стратегію «раціональної залученості», характерною ознакою якої було збереження традиційних цінностей, необхідних на початковому етапі трансформаційного шляху. Стратегія Л. Кучми продовжувала політику свого попередника та відповідала «обмеженій залученості», підкреслювалася спадковість методів ведення політики з часів існування СРСР. Обрання чіткого курсу на всебічну демократизацію та подолання загрози «перспективи політичного застою» стали характерними ознаками стратегії «непримиренності до залученості», використовуваної В. Ющенком. Яка, в свою чергу, виступила в якості альтернативного шляху розвитку держави та відрізнялася від політики попередніх президентів за багатьма параметрами. В. Янукович продовжив політику Л. Кравчука та Л. Кучми й обрав стратегію «повної залученості», що характеризувалася зменшенням демократичних прав і громадянських свобод, що спричинило перетворення «проблемної демократії» в Україні на «гібридний режим». У підсумку автор зазначає, що дослідження динаміки тенденцій ретрадиціоналізації в політичному житті України має важливе значення, оскільки під час трансформаційних перетворень у демократичному напрямку необхідно враховувати різні сценарії розвитку політичних подій та їх можливих наслідків, а також досвід пострадянських країн на шляху «воскресіння» і розвитку «радянських традицій».

У контексті дослідження трансформації політичної системи автором була розроблена концепція «залученості в процес ретрадиціоналізаціі», в рамках якої розглядались особливості діяльності президентів України під час їх каденції. За результатами аналізу була вибудувана відповідність політики кожного з президентів певній стратегії. Так, Л. Кравчук обрав стратегію «раціональної залученості», характерною ознакою якої було збереження традиційних цінностей, необхідних на початковому етапі трансформаційного шляху. Стратегія Л. Кучми продовжувала політику свого попередника та відповідала «обмеженій залученості», підкреслювалася спадковість методів ведення політики з часів існування СРСР. Обрання чіткого курсу на всебічну демократизацію та подолання загрози «перспективи політичного застою» стали характерними ознаками стратегії «непримиренності до залученості», використовуваної В. Ющенком. Яка, в свою чергу, виступила в якості альтернативного шляху розвитку держави та відрізнялася від політики попередніх президентів за багатьма параметрами. В. Янукович продовжив політику Л. Кравчука та Л. Кучми й обрав стратегію «повної залученості», що характеризувалася зменшенням демократичних прав і громадянських свобод, що спричинило перетворення «проблемної демократії» в Україні на «гібридний режим». У підсумку автор зазначає, що дослідження динаміки тенденцій ретрадиціоналізації в політичному житті України має важливе значення, оскільки під час трансформаційних перетворень у демократичному напрямку необхідно враховувати різні сценарії розвитку політичних подій та їх можливих наслідків, а також досвід пострадянських країн на шляху «воскресіння» і розвитку «радянських традицій». ; У контексті дослідження трансформації політичної системи автором була розроблена концепція «залученості в процес ретрадиціоналізаціі», в рамках якої розглядались особливості діяльності президентів України під час їх каденції. За результатами аналізу була вибудувана відповідність політики кожного з президентів певній стратегії. Так, Л. Кравчук обрав стратегію «раціональної залученості», характерною ознакою якої було збереження традиційних цінностей, необхідних на початковому етапі трансформаційного шляху. Стратегія Л. Кучми продовжувала політику свого попередника та відповідала «обмеженій залученості», підкреслювалася спадковість методів ведення політики з часів існування СРСР. Обрання чіткого курсу на всебічну демократизацію та подолання загрози «перспективи політичного застою» стали характерними ознаками стратегії «непримиренності до залученості», використовуваної В. Ющенком. Яка, в свою чергу, виступила в якості альтернативного шляху розвитку держави та відрізнялася від політики попередніх президентів за багатьма параметрами. В. Янукович продовжив політику Л. Кравчука та Л. Кучми й обрав стратегію «повної залученості», що характеризувалася зменшенням демократичних прав і громадянських свобод, що спричинило перетворення «проблемної демократії» в Україні на «гібридний режим». У підсумку автор зазначає, що дослідження динаміки тенденцій ретрадиціоналізації в політичному житті України має важливе значення, оскільки під час трансформаційних перетворень у демократичному напрямку необхідно враховувати різні сценарії розвитку політичних подій та їх можливих наслідків, а також досвід пострадянських країн на шляху «воскресіння» і розвитку «радянських традицій». ; In the context of research of the transition of political system the author developed the concept of «involvement in the process of retraditionalization» in which are reviewed major elements of activities of the presidents of Ukraine during their tenure. The analysis was based on compliance policies of each of the presidents of certain strategies. Leonid Kravchuk chosen strategy of «rational involvement», a characteristic feature of which was to preserve traditional values required in the initial stage of the transformation path. The strategy of L. Kuchma continues the policy of his predecessor and meets of «limited involvement», emphasized heredity methods of policy since the days of the Soviet Union. The election of a clear course towards full democratization and overcoming threats of «political stagnation prospects» were the characteristics of the strategy of «intransigence to involvement» used V. Yushchenko. Which, in turn, acted as an alternative way of development of the state and different from the policy of previous presidents in many ways. V. Yanukovych has continued the policy of L. Kravchuk and L. Kuchma and has choosen the strategy of «full involvement», which was characterized by reduction of democratic rights and civil liberties, which led to the transformation of «the problematic democracy» in Ukraine to «hybrid mode». In the end, the author notes that the research of dynamics of retraditionalization trends in Ukraine's political life is important, because during the transformations in a democratic direction must take into account different scenarios of political events and their possible consequences and the experience of post­Soviet countries on the path of «resurrection» and development «soviet traditions».

Actuality of this study is due to the fact that the of democratization of government, system of state and political power in Ukraine are reversible character which can not affect the specifics of an institution of national policies and practices, which are elections.Elections are one of the mechanisms of legitimation of power that can become an instrument of political stabilization and democratization of society. Due to this increased interest is the use of administrative resources, which, appearing regularly in elections to state and local governments, can seriously deform the electoral process.Particularly relevant is the study of administrative resources as post-Soviet syndrome in post-totalitarian countries of the past, such as Ukraine, Belarus, Russia.Administrative resource is massively used in the post-soviet space, which is characteristic for transition countries, but the largest scale use of electoral resources under the Republic of Belarus and the Russian Federation, which always wins ruling political party or candidate pro government.In the Ukrainian practice of elections using the election process of administrative resources is a necessary condition for achieving victory.Research of features of the political system and of political use of technology in the post-Soviet republics gives reason to believe that this negative phenomenon, which prevents the construction of democracy in society and technology is flawed political power, namely the administrative resource - fully involved in and Belarus, and Russia, and Ukraine. In these countries are not lined up mechanisms to counteract the destructive political technology, a small middle class can not resist fraud and fraud in the elections.This means that there is a high degree of administrative resources during the election. Basic information channels are closed to use almost no opportunities for campaigning, there is no possibility of control over the counting and election results, and more.In the post-Soviet countries like Russia and Belarus, is a trend that is not always instruments of administrative resources provide an absolute victory. The essence of the of administrative resources in the Russian version is a rare opportunity to state (its officials) to create effective organizational schemes mobilize other resources to carry out their tasks.However, the author is inclined to believe that basic background use in the election process of administrative resources is flawed political system that makes it impossible real competitive political struggle. It can be stated that Russia and Belarus have come to an end the post-Soviet model, which was formed 90 years and is currently the main features of the Soviet system of election.So abuse of administrative resources adversely affects the institutionalization of political and civil liberties, security of person, the quality of democracy, the performance of public functions. At the present stage of the post-Soviet countries, administrative resources can be viewed as post-soviet syndrome. It is a universal factor that allows voters to impose a particular view on the eve of elections to manipulate the consciousness of the electorate.So at the modern stage of development of post-soviet countries, administrative resources can be considered as one of the most important resources of the campaign. It is a universal factor that allows voters to impose a particular view, manipulate the consciousness of the electorate.The danger lies in the post-totalitarian regime, more substantial replacement of the old system of power has not happened yet. The main cadre of the current russian, belarusian and ukrainian authorities remains unchanged - are employees of the former party, government agencies, law enforcement, significantly influences the policy-making process, the electoral campaigns. At the next election we can not exclude latent forms of administrative resources. ; В статье исследуется современный избирательный процесс и рассматривается административный ресурс как постсоветский синдром. Освещаются причины применения административного ресурса в государствах с посттоталитарным прошлым, таких как Украина, Беларусь и Россия. ; У статті досліджено сучасний виборчий процес та розглянуто адміністративний ресурс як пострядянський синдром. Висвітлено причини застосування адміністративного ресурсу в державах з посттоталітарним минулим, таких як Україна, Білорусь та Росія.

The article represents an integrated perception of peculiarities of political protest participators` mobilization. The objective of the article is to distinguish peculiarities of mobilization of protest participators today in Ukraine and abroad. Mobilization can be divided into two types: constructive and forced. Deviant behavior is often considered as an indicator of political crisis. Online political activity is considered as the most widespread communication between people engaged is politics because Internet is available to anyone. Deliberative technologies represented by negotiations are often used to calm down protests in democratic regimes.Features of political participation (including protest participation) have been highlighted. The role of urban environment in mobilizing of protest participators has been underlined. Physical and digital types of participation have been separated. Social media users are not equal; they can be divided into several types in accordance to their involvement in politics.Urban area can also stimulate protest movements. Using the example of Germany, the possibilities of political mobilization of citizens by radical movements have been shown. It is proved that participation in protest facilitates creation of a collective identity. Ordinary citizens can be involved in protest when their civil rights and liberties are threatened by the state. Relative deprivation has been considered as a factor of protest. Relevant sources in English, Ukrainian, Russian and Polish have been used in the article. The meth- ods used in the research are comparative, system, institutional, historic and others. ; У статті представлене інтегроване бачення особливостей мобілізації учасників політичного протесту. Виокремлено особливості політичної участі, у тому числі протестної. Підкреслено роль міського середовища в мобілізації учасників протесту. Виокремлено «фізичну» та «цифрову» участь у політичних протестах. На прикладі Німеччини продемонстровано можливості політичної мобілізації громадян радикальними рухами. Доведено, що участь у протесті сприяє формуванню колективної ідентичності.

The article represents an integrated perception of peculiarities of political protest participators` mobilization. The objective of the article is to distinguish peculiarities of mobilization of protest participators today in Ukraine and abroad. Mobilization can be divided into two types: constructive and forced. Deviant behavior is often considered as an indicator of political crisis. Online political activity is considered as the most widespread communication between people engaged is politics because Internet is available to anyone. Deliberative technologies represented by negotiations are often used to calm down protests in democratic regimes.Features of political participation (including protest participation) have been highlighted. The role of urban environment in mobilizing of protest participators has been underlined. Physical and digital types of participation have been separated. Social media users are not equal; they can be divided into several types in accordance to their involvement in politics.Urban area can also stimulate protest movements. Using the example of Germany, the possibilities of political mobilization of citizens by radical movements have been shown. It is proved that participation in protest facilitates creation of a collective identity. Ordinary citizens can be involved in protest when their civil rights and liberties are threatened by the state. Relative deprivation has been considered as a factor of protest. Relevant sources in English, Ukrainian, Russian and Polish have been used in the article. The meth- ods used in the research are comparative, system, institutional, historic and others. ; У статті представлене інтегроване бачення особливостей мобілізації учасників політичного протесту. Виокремлено особливості політичної участі, у тому числі протестної. Підкреслено роль міського середовища в мобілізації учасників протесту. Виокремлено «фізичну» та «цифрову» участь у політичних протестах. На прикладі Німеччини продемонстровано можливості політичної мобілізації громадян радикальними рухами. Доведено, що участь у протесті сприяє формуванню колективної ідентичності.