The article is devoted to one of the manifestations of Oles` Honchar's legacy – his understanding of the colonial status of Ukraine in the Russian Empire and the USSR and outlining this status as a source of external and internal conflicts. The author refers to Honchar's "Diaries", published at the beginning of the XXI century, in which for more than half a century Honchar wrote down, along with observations and sketches for literary works, ideas and conclusions of the conceptual plan. In particular, there are the nature of Russian and Soviet colonialism, the totalitarian system, the deliberate destruction of Ukrainian national culture, repression of the national intelligentsia, the decline of the traditions of the Ukrainian elite, and at the same time the resistance of Ukrainians to the totalitarianimperial system. The article focuses on the connection between the two main problems considered by Oles` Honchar – the imperial rise of Russia-USSR and the colonial status of Ukraine as part of this superpower; problems, which, in turn, have caused (and still cause) conflicts of various kinds both within Ukrainian society and around it. The author traces the evolution of Honchar's views on the problems of Russian imperialism, its Soviet continuation, the colonial state of Ukraine and the resulting social and political conflicts. The article describes both Oles` Honchar's personal opposition to all these factors and the paradigms of socio-cultural and political activity proposed by him, which can play an important role in the decolonization of Ukraine. The author argues that Honchar's intellectual heritage remains relevant to this day, but it is, unfortunately, not in demand by candidates for the role of the country's political elite.
The article analyzes the use of the land resource potential of countries in the context of globalization. Investment attractive regions have been identified, the socio–economic and political conditions of which are conducive to land grabbing from foreign investors. The sources of food security of countries with developed economies are substantiated. The features of the formation of the land–resource space of European countries – neo–colonialists are determined. Colonialism associated with the development of capitalism has become one of the most important historical events in the political and socio– economic life of the world. In his book, Eric Wolfe, "Europe and People Without History," describes in detail the global expansion of the borders of European states in order to control both human and natural resources, as well as to expand the world development of states and promote Christianity [1]. European colonialism was an early form of globalization and shaped most of the world's current political boundaries. Thus, technologies, food products, ideas were transferred that were based within the colonial countries: Great Britain, Spain, France, Portugal and the Netherlands. In such conditions, the main goal is the possibility of using the limited resources of the colonial country and making a profit. This approach is called neocolonialism (corporate colonialism), just like classical European colonialism, the goal is the comprehensive exploitation of natural resources, labor and markets for super–profits.
The article deals with the theory of neo-colonialism and related theories, on the basis of which the reasons of impossibility of the European Union classification in the category of neo-colonialist formation are revealed; the category «neo-colonialist unit» is proposed, its definition is given; points to the role of neo-colonialism in establishing globalization as a doctrine of world development; It is substantiated that neo-colonialist units act as a factor of unification and a mechanism of joint uniform economic development within the modern globalized environment. ; У статті розглянуто теорію неоколоніалізму та суміжні теорії, на основі яких виявлені причини неможливості віднесення Європейського Союзу до категорії неоколоніалістичного утворення; запропоновано категорію «неоколоніалістична одиниця», наведено її визначення; вказано на роль неоколоніалізму у встановленні глобалізації як доктрини світового розвитку; обґрунтовано що неоколоніалістичні одиниці виступають фактором уніфікації та механізмом спільного рівномірного економічного розвитку в межах сучасного глобалізованого середовища.
The problems of colonialism and post-colonialism are very important for the modern world. Postcolonial studios are one of the key components of intellectual discourse. However, most of them have a serious flaw, namely the reduction of the topic to the collapse of colonial expansion and colonial exploitation to racial and geographical factors. These studios are about as colonizers view Europeans, and as oppressed peoples of the colonies view residents of other parts of the world. These researchers also do not pay attention to the fact that the Russian Empire had a colony at one time, not in America or Africa, but most of its colonies were in Asia. In addition, the Russian Empire had colonies in Europe: Finland, part of Poland, most of Ukraine, and so on. In turn, the German empire held in colonial condition the part of Poland that belonged to it. In Europe, therewere other colonies of other states. Therefore, at the end of the 19th and in the first third of the 20th century, the concept of "colony of the European type" appeared in socio-political thought. Ukrainian thinkers of this age (namely, Julian Bachinsky, Ivan Franko, Lesja Ukrainka Sergey Mazlakh and Vasyl Shahray, Mikhaylo Volobuev and others) by using certain methodologies investigated various aspects of the existence of such colonies, primarily of the case of Ukraine. Bachinsky puts the focus on purely economic factors that determine the colonial status of Ukraine, Franco – on national-political, Lesja Ukrainka – on existential, Mazlakh and Shahray – emphasized the aggregate of national, political and economic. At the same time, none of them took as the basis of the ethnolinguistic factor, like some Ukrainian researchers of colonialism do now. The article focuses on the ideas of Mikhaylo Volobuyev, which combine economic, political, socio-cultural and existential factors. Volobuyev, in addition, thoroughly criticized the substantial limitations of the racial-geographical approach to the problem of colonialism. Many of his ideas are relevant to modern challenges, others need rethinking in the context of the mutual struggle between different projects of globalization. Thus, in Ukraine at the end of the 19th century and in the first third of the 20th century there was a powerful intellectual direction of anti-colonial socio-political thought that did not reduce the problem of colonialism either to the racial factor, or to the geographical, or to the ethno-linguistic one. The author believes that such an integrated, multi-factor approach to the problems of colonialism and vision of overcoming the colonial heritage is the most urgent one. Therefore, it is expedient and necessary to appeal to the heritage of Ukrainian thinkers who turned to anti-colonial discourse.
The article presents the experience of the Chilean schools' activities in the post- occupation period in Mapuche. The features of the state educational politics are reconstructed within the framework of asymmetric intercultural relations. It is shown that the school became an active agent in achieving monoculturalism and the introduction of Western knowledge which did not fulfill its mission: the people of Mapuche managed to survive when the attempts of control and conquest were taken; today, there is also an opposing cultural resistance to the state, which operates the logic of excluding ethnic and linguistic diversity.
The imperial strategies and discourses of domination in modern Ukrainian culture, their manifestations in the Ukrainian literature on the basis of post-colonial and cultural-anthropological methodologies are analyzed. Integration and consolidation of Ukrainian national culture is an important state-building and globalization process. The very state of postcoloniality of contemporary Ukrainian culture demands new integrated philosophical studies of Ukrainian studies, including the emancipatory, decolonial socio-therapeutic goal. The questions of imperial strategies of domination, postcolonial discourse and globalization were covered in his writings by G. Grabovich, T. Gundorov, N. Zborovsk, M. Pavlyshyn, O. Titar, E. Thomson, O. Yurchuk. It is argued that the proliferation of an anti-colonial narrative is a definite step in overcoming the colonial heritage, but much more effective in overcoming colonialism is through democratization and the simultaneous spread of different types of discourses - postcolonial, decolonial, postimperial, anti-colonial, multicultural. Modern Ukrainian culture demonstrates both anti-colonial and post-colonial discourses. Socio-political and socio-cultural events of the last time especially actualize anti-colonial discourses, which is due to awareness of Ukraine as a former colony. At the same time, post-colonial discourses also demonstrate not only global but also national Ukrainian specifics. We see that colonialism in Ukraine, and, accordingly, the imperial resentment of the former metropolis with respect to Ukrainian lands, is not only a historical phenomenon, but a condition that determines and generates new conflicts up to an armed confrontation. In general, the texts of Ukrainian contemporary literature in view of the state of postcolonialism are classified into two types: 1) the type that focuses on the deconstruction of the imperial (postmodern post-colonialism), 2) the type that restores the Ukrainian national mythology (nationally oriented post-colonialism). The traces of the imperial are analyzed in the useful sense of the national-centered construction, and in the negative, when under the postmodern mask the cultural field of the Empire-Colony relations is restored. It is concluded that national Ukrainian culture will develop effectively only if the main imperial strategies are deconstructed and the main imperial myths are debunked.
The article analyzes the use of land resources of countries in the context of globalization. Investment-attractive regions have been identified, the socio-economic and political conditions of which contribute to the seizure of land by foreign investors. Sources of food security of countries with developed economies are substantiated. Peculiarities of formation of land and resource space of European neo-colonial countries are determined. One of the most important historical events in the political and socio-economic dimensions of the world was colonialism, associated with the development of capitalism. In the book, Eric Wolfe, "Europe and People Without History", describes in detail the global expansion of the borders of European states in order to control both human and natural resources, as well as to expand global development and promote Christianity. European colonialism became an early form of globalization that shaped most of the world's current political borders. In this way, technologies, food and ideas based on the colonial countries - Britain, Spain, France, Portugal and the Netherlands, etc. were transported. The main goal is to use the limited resources of the colony country and make a profit. This approach is called neocolonialism (corporate colonialism), just as classical European colonialism aims at the comprehensive exploitation of natural resources, labor, and markets for superprofits.Key words: territory, land use, land acquisition, food security, agricultural land, land. ; У статті проведено аналіз використання земельно-ресурсного потенціалу країн в умовах глобалізації. Визначено інвестиційно привабливі регіони, соціально-економічні та політичні умови яких сприяють захопленню земель з боку іноземних інвесторів. Обґрунтовано джерела продовольчої безпеки країн із розвиненими економіками. Визначені особливості формування земельного-ресурсного простору європейських країн-неоколоніалістів. Однією із найважливіших історичних подій у політичному та соціально-економічному вимірах світу став колоніалізм, пов'язаний з розвитком капіталізму. У книзі, Ерік Вульф, «Європа та люди без історії», детально описує світове розширення кордонів європейських держав з метою контролю як людських, так і природних ресурсів, а також для розширення світового розвитку держав та просування християнства. Європейський колоніалізм став ранньою формою глобалізації, що формувало більшість нинішніх політичних кордонів світу. Таким способом транспортувалися технології, продукти харчування та ідеї, що базувалися в межах країн-колоніалістів - Великобританії, Іспанії, Франції, Португалії та Нідерландів тощо. Головною метою виступають можливості щодо використання обмежених ресурсів країни-колоній та отримання прибутку. Такий підхід називається неоколоніалізмом (корпоративний колоніалізм), як і класичний європейський колоніалізм на меті має всебічну експлуатацію природних ресурсів, робочої сили та ринків для отримання надприбутків.Ключові слова: територія, землекористування, захоплення земель, продовольча безпека, сільськогосподарські землі, угіддя.
The article examines the prerequisites for the creation and early stages of development of the Commonwealth of Australia from the founding of the first European colonies prior to the legal formalization of the federation. Also mentioned are the variability of approaches to the development of Australia's historiography, in particular from the positions of classical English and modern Australian views. Also, the early stages of the development of the continent that preceded the discovery of Australia by Europeans are considered. It analyzes the wide context of geopolitical processes in Europe in the era of imperialism (XVI-XIX centuries), as well as the circumstances of the formation of large colonial empires. In particular, features of the status, place and role of England in the international political processes of the XVIІ and XVIII centuries are shown, and the stages of the formation of the British colonial empire are also considered. The complex of internal socio-economic as well as foreign policy prerequisites for the beginning of the colonization of Australia by Great Britain is analyzed, in particular the attention paid to the consequences of the British Industrial Revolution XVIII. The stages of formation of the British colonies in Australia, as well as the development of the mainland from the establishment of the first settlement - New South Wales until full control of the continent are investigated. The characteristics of the economic, social, political, demographic and other aspects of the development of Australian colonies are analyzed. The article discusses the evolution of trade and administrative relations between individual colonies, as well as the stages of preparation for the creation of a federation, which was called the Commonwealth of Australia and changed the country's colonial position to the dominion status in the British Empire. Particular attention is paid to the international political processes that accompanied the development of the Australian continent, as well as the role of colonial administrations in regional geopolitical processes, in particular the colonization of New Guinea. ; У статті досліджуються передумови утворення та ранні етапи розвитку Австралійського Союзу від заснування перших європейських колоній до юридичного оформлення федерації. Окремо розглянуто варіативність підходів до формування історіографії Австралії, зокрема з позицій класичного англійського та сучасного австралійського поглядів. Приділено увагу раннім етапам розвитку континенту, що передували відкриттю Австралії європейцями. Проаналізовано широкий контекст геополітичних процесів у Європі в епоху імперіалізму (XVI-XІXст.) та обставини формування великих колоніальних імперій. Зокрема, показано особливості статусу, місця й ролі Англії в міжнародно-політичних процесах XVII і XVIIIст., а також розглянуто етапи становлення британської колоніальної імперії. Проаналізовано комплекс внутрішніх соціально-економічних та зовнішньополітичних передумов початку колонізації Австралії Великою Британією, зокрема приділено увагу наслідкам англійської промислової революції XVIIІст. Досліджено етапи формування системи британських колоній в Австралії та освоєння материка від створення першого поселення – Нового Південного Уельсу до набуття повного контролю над континентом. Аналізуються особливості економічного, соціального, політичного, демографічного та ін. аспектів розвитку австралійських колоній. Розглянуто еволюцію торгівельних та адміністративних відносин між окремими колоніями, а також етапи підготовки до утворення федерації, яка отримала назву Австралійський Союз і змінила колоніальне положення країни на статус домініону Британської імперії. Особливу увагу приділено міжнародно-політичним процесам, які супроводжували освоєння австралійського континенту, а також ролі колоніальних адміністрацій в регіональних геополітичних процесах, зокрема колонізації Нової Гвінеї.
The transformation of spiritual and educational practices in contemporary culture is analyzed. Spirituality is considered as the basis of modern Ukrainian identity. It is proved that Ukrainian post-colonial discourse is not possible without the interaction of the modern and postmodern identity type. This is a critique of the modern and postmodern way of seeing the problem. Cultural and social consequences of the first stage of the information society, the first stage of globalization are: internal fragmentation of the workforce of information producers and the rest; social exclusion of many individuals and entire segments of society. A new stage in the development of identities should consolidate society. It turns out that the dialogic nature of communication forms identity as knowledge of the nature of its own Self, ready to respond to the challenges of the Other, thus not only my identity is formed, but my place in the world, my spirituality, the limits of my values. The modern type of identity is associated with a nation-state, which tries to maximize its influence, the modern type of identity produces a colonial world, where there is a clear division into metropolis and colony, a special type of colonies are internal colonies. In the case of Ukraine, we can see the complex combination of external and internal colonialism, and the particular danger of internal colonialism lies in the fact that it remains unclear to the end who conqueror, but who is subdued. The postmodern identity type in the Slobozhanschyna culture is connected with the rethinking of modernity, it is not so critical, but unifying. Human beings in a globalized world must rely on the renewal of humanistic ideals, a sense of home and security. A new ethics is proposed based on the principles of freedom, democracy and respect for every individuality that extends a new understanding of spirituality in connection with national culture and national outlook.
The article is devoted to Ukrainian Marxism, its initial stages of development and one of its main areas — anti-colonial and postcolonial research. It continues the discussion on the round table Ideology and Utopia. The Legacy of Marxism and Modern Political Reality (FD, No. 2, 2018). The author notes the attempts of the Ukrainian Marxists to adapt Marx's and Engels's main ideas to domestic realities and to criticize a number of these ideas. The article outlines main achievements of the Ukrainian Marxists in terms of anti- colonial and post-colonial studies. Julian Bachinsky in 1895 in the book Ukraine Irredenta substantiated the objective need to overcome the colonial status of Ukrainian lands and to create Ukrainian independent state. In 1919, Serhiy Mazlach and Vasyl Shakhray published the book, named To the Wave. In it they wrote that industrial capitalism turned Eastern Ukraine into a developed Russian colony, and its inhabitants — into a modern nation. It prepared the ground for making Ukraine independent. The expanded political and economic study of the phenomenon of colonialism and the substantiation of the status of Ukraine as one of the "European-type colonies" was given by Mikhaylo Volobuev-Artemov in the article On the Problem of the Ukrainian Eco- nomy, published in the journal Bolshevik of Ukraine (2-3, 1928). Volobuyev stressed: if in the USSR Ukraine will not become a separate economic unit, it will again turn into a colony. The author believes that the experience of Ukrainian neo-Marxism, which did not simplify the problems of colonialism, reducing it to a racial factor, is very relevant. The ideological resource of postcolonial studies, understanding Ukraine's specifics as "Euro- pean-type colony" is urgently needed today for in-depth reforms. ; Стаття присвячена українському марксизму, його початковим етапам розвитку та одному з його найголовніших напрямків — антиколоніальним і постколоніаль- ним дослідженням. Розвідка продовжує дискусії круглого столу «Ідеологія і уто- пія. Спадщина марксизму і сучасна політична реальність» («ФД», No2, 2018). Автор констатує намагання українських марксистів пристосувати загальні положення Маркса та Енґельса до вітчизняних реалій і критичне ставлення до низки цих по- ложень. У статті окреслено найголовніші досягнення українських марксистів у царині антиколоніальних і постколоніальних досліджень. Юліан Бачинський 1895 року у книзі «Україна Irredenta» обґрунтував об'єктивну потребу в подоланні колоніально- го стану українських земель Галичини та Наддніпрянщини та створення Української самостійної соборної держави. У 1919 році Сергій Мазлах і Василь Шахрай у книзі «До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною)» писали, що індустріальний капіта- лізм перетворив східну Україну на розвинену російську колонію, а її мешканців — на сучасну націю. Це підготувало ґрунт унезалежнення України. Розгорнуте полі- тико-економічне дослідження явища колоніалізму й обґрунтування статусу України як однієї з «колоній європейського типу» дав Михайло Волобуєв-Артемов у статті «До проблеми української економіки» («Більшовик України», 1928, No2–3). Волобуєв наголошував: якщо в СССР Україна не стане окремою економічною одиницею, вона знову перетвориться на колонію. Автор вважає, що врахування досвіду українського неомарксизму, який не спрощував проблематику колоніалізму, зводячи її до расового чинника, є вельми актуальним. Ідейний ресурс постколоніальних студій, розуміння специфіки України як «колонії європейського типу» вкрай потрібні сьогодні для проведення глибин- них реформ.
In the article is analyzed the place of post-colonial studies in the modern world and in Ukrainian political theory. Made a conclusion that the methodology of post-colonial studies provides a new angle of analysis of nation-building processes, political culture, internal public policy, international relations and globalization. However, in Ukraine, despite nearly two decades of experience in the study of post-colonialism, the mentioned methodology is used only fragmentary, and scientific texts are usually written under the influence of the principles of «defensive» nationalism. ; Проанализировано место постколониальных исследований в современной мировой и украинской политической теории. Сделан вывод о том, что методология постколониальных исследований предоставляет новый ракурс анализа процессов нациестроительства, политической культуры, внутренней государственной политики, международных отношений и глобализации. Однако в Украине, несмотря на почти двадцатилетний опыт исследования постколониализма, указанная методология используется лишь фрагментарно, а научные тексты обычно пишутся под влиянием принципов «защитного» национализма. ; Проаналізовано місце постколоніальних досліджень в сучасній світовій та українській політичній теорії. Зроблено висновок, що методологія постколоніальних досліджень надає новий ракурс аналізу процесів націотворення, політичної культури, внутрішньої державної політики, міжнародних відносин та глобалізації. Однак в Україні, незважаючи на майже двадцятирічній досвід вивчення постколоніалізму, зазначена методологія використовується лише фрагментарно, а наукові тексти зазвичай пишуться під впливом принципів "захисного" націоналізму.
The article explores scientific explorations of the problem of violence in the subject field of social philosophy. It was determined that the basic theories for them were the theories of violence (Karl Kautsky, Ludwig Gumplowicz, Eugene Düring), theories of revolutionary violence (Karl Marx, Friedrich Engels, Mikhail Bakunin, Vladimir Lenin, Lev Trotsky), criticism of violence (Georges Sorel, Ernst Bloch, Walter Benjamin). The research actualizes the need to apply an interdisciplinary approach to the study of this social phenomenon using the results of scientific research in the fields of philosophy of law, philosophical anthropology, social philosophy, political and psychological sciences. Analysis of the philosophical works of this period allowed us to show the following trends. Franz Fanon suggested that violence is seen as a value for the oppressed, as a path to freedom, and therefore a cause for pride. The colonized masses intuitively feel that their liberation is realized only by force, recognizing that violence alone is an effective mean of confronting a more powerful economic and military rival. Giorgio Agamben distinguishes sovereign violence, which is realized in a state of emergency and is no longer treated as natural, it is simultaneously sacralized and desacralized. Jacques Derrida has identified two types of violence that are in a state of mutual rivalry: violence as a historical solution that appears outlawed by law and the state but does not contain decisive knowledge; and violence as decisive knowledge and a certainty of reality that is incapable of decision. Hans Magnus Enzensberger has identified a trend toward violence that is characterized by a lack of ideological motivation and a blurring of the object of the target. Philosopher Lars Svendsen views violence in ethical and political context as a manifestation of evil, as a condition of a democratic society self-preservation. Karl Schlögel showed that outbreaks of violence occurred first and foremost in societies lacking political elites that lost control of the reorganization of the public and the state as a whole, and a readiness for violence replaces fear of civil war. Wolfgang Sofsky argues that violence in various forms has existed throughout human history, it has become a kind of anthropological constant of human existence, violence and culture are interdependent. Slavoj Zizek emphasizes that the individual's assessment of the act of violence is based on the expected standard of "normal non-violent situation". In the phenomenology of violence by Michael Staudigl violence is understood as a relational phenomenon. ; У статті досліджено наукові розвідки проблеми насилля у предметному полі соціальної філософії. Визначено, що засадничими для них були теорії насилля (К. Каутський, Л. Гумплович, Є. Дюринг), теорії революційного насилля (К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Бакунін, В. Ленін, Л. Троцький), критика насилля (Ж. Сорель, Е. Блох, В. Беньямін). У дослідженнях актуалізована необхідність застосування міждисциплінарного підходу до вивчення цього соціального феномену із використанням результатів наукових розвідок у галузях філософії права, філософської антропології, соціальної філософії, політичних наук. Аналіз філософських праць цього періоду дозволив показати наступні тенденції. Ф. Фанон запропонував розглядати насилля як цінність для пригнобленого, як шлях до свободи, а відтак і привід для гордості. Колонізовані маси інтуїтивно відчувають, що їхнє звільнення реалізується лише силовими методами, усвідомлюючи, що лише насилля є ефективним засобом протистояння у боротьбі з більш могутнім економічно і військово суперником. Дж. Агамбен виокремлює суверенне насилля, яке реалізується у надзвичайному стані й уже не трактується як природне, воно відбувається одночасно сакралізація та десакралізація об'єкта його дії. Ж. Дерріда виділив два види насилля, які знаходяться у стані взаємного суперництва: насилля як історичне рішення, що постає справедливістю поза законом та державою, але воно не містить у собі вирішального знання; та насилля як вирішальне знання та визначеність дійсності, які нездатні на рішення. Г. Енценсбергер виявив тенденцію утвердження насилля, яка характеризується відсутністю ідеологічної мотивації і "розмитістю" об'єкта спрямування. філософ Л.Свендсен розглядає насилля у етико-політичному зрізі як прояв зла, як умову самозбереження демократичного суспільства. К. Шлегель показав, що спалахи насилля передусім відбулися у тих суспільствах, в яких відсутні політичні еліти, в яких втрачено контроль над реорганізацією суспільного та державного цілого, а готовність до насилля заміщає страх перед громадянською війною. В. Софський доводить, що насилля в різних формах існує протягом усієї історії людства, воно постає своєрідною антропологічною константою людського існування, насилля і культура є взаємозумовленими. Проте С. Жижек наголошує, що оцінка індивідом акту насилля здійснюється на основі передбачуваного стандарту "нормальної ненасильницької ситуації". У феноменології насилля М. Штаудіґла насилля розуміється як реляційний феномен.
У статті досліджено наукові розвідки проблеми насилля у предметному полі соціальної філософії. Визначено, що засадничими для них були теорії насилля (К. Каутський, Л. Гумплович, Є. Дюринг), теорії революційного насилля (К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Бакунін, В. Ленін, Л. Троцький), критика насилля (Ж. Сорель, Е. Блох, В. Беньямін). У дослідженнях актуалізована необхідність застосування міждисциплінарного підходу до вивчення цього соціального феномену із використанням результатів наукових розвідок у галузях філософії права, філософської антропології, соціальної філософії, політичних наук. Аналіз філософських праць цього періоду дозволив показати наступні тенденції. Ф. Фанон запропонував розглядати насилля як цінність для пригнобленого, як шлях до свободи, а відтак і привід для гордості. Колонізовані маси інтуїтивно відчувають, що їхнє звільнення реалізується лише силовими методами, усвідомлюючи, що лише насилля є ефективним засобом протистояння у боротьбі з більш могутнім економічно і військово суперником. Дж. Агамбен виокремлює суверенне насилля, яке реалізується у надзвичайному стані й уже не трактується як природне, воно відбувається одночасно сакралізація та десакралізація об'єкта його дії. Ж. Дерріда виділив два види насилля, які знаходяться у стані взаємного суперництва: насилля як історичне рішення, що постає справедливістю поза законом та державою, але воно не містить у собі вирішального знання; та насилля як вирішальне знання та визначеність дійсності, які нездатні на рішення. Г. Енценсбергер виявив тенденцію утвердження насилля, яка характеризується відсутністю ідеологічної мотивації і "розмитістю" об'єкта спрямування. філософ Л.Свендсен розглядає насилля у етико-політичному зрізі як прояв зла, як умову самозбереження демократичного суспільства. К. Шлегель показав, що спалахи насилля передусім відбулися у тих суспільствах, в яких відсутні політичні еліти, в яких втрачено контроль над реорганізацією суспільного та державного цілого, а готовність до насилля заміщає страх перед громадянською війною. В. Софський доводить, що насилля в різних формах існує протягом усієї історії людства, воно постає своєрідною антропологічною константою людського існування, насилля і культура є взаємозумовленими. Проте С. Жижек наголошує, що оцінка індивідом акту насилля здійснюється на основі передбачуваного стандарту "нормальної ненасильницької ситуації". У феноменології насилля М. Штаудіґла насилля розуміється як реляційний феномен. ; The article explores scientific explorations of the problem of violence in the subject field of social philosophy. It was determined that the basic theories for them were the theories of violence (Karl Kautsky, Ludwig Gumplowicz, Eugene Düring), theories of revolutionary violence (Karl Marx, Friedrich Engels, Mikhail Bakunin, Vladimir Lenin, Lev Trotsky), criticism of violence (Georges Sorel, Ernst Bloch, Walter Benjamin). The research actualizes the need to apply an interdisciplinary approach to the study of this social phenomenon using the results of scientific research in the fields of philosophy of law, philosophical anthropology, social philosophy, political and psychological sciences. Analysis of the philosophical works of this period allowed us to show the following trends. Franz Fanon suggested that violence is seen as a value for the oppressed, as a path to freedom, and therefore a cause for pride. The colonized masses intuitively feel that their liberation is realized only by force, recognizing that violence alone is an effective mean of confronting a more powerful economic and military rival. Giorgio Agamben distinguishes sovereign violence, which is realized in a state of emergency and is no longer treated as natural, it is simultaneously sacralized and desacralized. Jacques Derrida has identified two types of violence that are in a state of mutual rivalry: violence as a historical solution that appears outlawed by law and the state but does not contain decisive knowledge; and violence as decisive knowledge and a certainty of reality that is incapable of decision. Hans Magnus Enzensberger has identified a trend toward violence that is characterized by a lack of ideological motivation and a blurring of the object of the target. Philosopher Lars Svendsen views violence in ethical and political context as a manifestation of evil, as a condition of a democratic society self-preservation. Karl Schlögel showed that outbreaks of violence occurred first and foremost in societies lacking political elites that lost control of the reorganization of the public and the state as a whole, and a readiness for violence replaces fear of civil war. Wolfgang Sofsky argues that violence in various forms has existed throughout human history, it has become a kind of anthropological constant of human existence, violence and culture are interdependent. Slavoj Zizek emphasizes that the individual's assessment of the act of violence is based on the expected standard of "normal non-violent situation". In the phenomenology of violence by Michael Staudigl violence is understood as a relational phenomenon.
The attempts to determine main fundamental historical myths, which were used by soviet and modern Russian ideologists for soviet person historical conscience formation and their overcome in modern Ukraine are represented in the article on the basis of scientific works, analysis of existent historians, political social analysts. The concept of «nation's friendship» dominated in historiography and public discussions in USSR during the decades. This concept successfully hided soviet type of imperialism and colonialism. It was the inheritance of new Ukrainian state. The struggle for Ukrainian nation's conscience between Ukraine and imperial Russia continued during the whole modern history of Ukrainian state. Russia tries to privatize the historical memory about Slavonic state origin and to use it for new imperial ideological project creation. Ukrainian scientistsand culture figures firmly resist to Russian ideological offensive at the same time getting tiny support from politicians. The winner in the war for national Ukrainian identity saving and Ukrainian political nation creation is going to be a person who will reveal the real Ukrainian history without ideological myths and post-imperial stereotypes.
In the article is analyzed the place of post-colonial studies in the modern world and in Ukrainian political theory. Made a conclusion that the methodology of post-colonial studies provides a new angle of analysis of nation-building processes, political culture, internal public policy, international relations and globalization. However, in Ukraine, despite nearly two decades of experience in the study of post-colonialism, the mentioned methodology is used only fragmentary, and scientific texts are usually written under the influence of the principles of «defensive» nationalism. ; Проанализировано место постколониальных исследований в современной мировой и украинской политической теории. Сделан вывод о том, что методология постколониальных исследований предоставляет новый ракурс анализа процессов нациестроительства, политической культуры, внутренней государственной политики, международных отношений и глобализации. Однако в Украине, несмотря на почти двадцатилетний опыт исследования постколониализма, указанная методология используется лишь фрагментарно, а научные тексты обычно пишутся под влиянием принципов «защитного» национализма. ; Проаналізовано місце постколоніальних досліджень в сучасній світовій та українській політичній теорії. Зроблено висновок, що методологія постколоніальних досліджень надає новий ракурс аналізу процесів націотворення, політичної культури, внутрішньої державної політики, міжнародних відносин та глобалізації. Однак в Україні, незважаючи на майже двадцятирічній досвід вивчення постколоніалізму, зазначена методологія використовується лише фрагментарно, а наукові тексти зазвичай пишуться під впливом принципів "захисного" націоналізму.
