Suchergebnisse

The article analyses the attempt of socio-political rethinking of global climate change within Ulrich Beck's theory of the metamorphosis. Socio-political analysis of climate change requires clarification of its methodological foundations. This article states that at the beginning of the new millennium, the social sciences have come to a point of a deep methodology crisis. Without a new methodology, the social sciences would have to declare bankruptcy in the face of the tumult of the environment which surrounds us, where what was unthinkable yesterday is real and possible today. In this critical situation, Beck sets himself the ambitious task of developing a fundamentally new methodological basis for the analysis of the modern world - the theory of the metamorphosis of the world.It is emphasized that the concept of the metamorphosis is a landmark change in the focus of our attention and our worldview. It destabilizes all the definitions of modernity. Beck calls our attention to unintentional events and processes that go largely unnoticed, mostly outside the domains of politics and democracy, as side effects of radical technical and economic modernization. They are triggers for a fundamental shock that undermines the anthropological constants of our existence in the world and our understanding of the world. The distinction between nature and society has ceased to exist.The article notes that Beck explained the significant difference between the theoretical foundations of the theory of world risk society and the new theory of the metamorphosis of the world. Where the theory of world risk society had analysed the negative side effects of the good, the new theory focuses on the positive side effects of the bad, which do not, however, automatically create a better world. Beck is constantly focusing his attention on the lack of predetermined course of events: the metamorphosis is a process that has no end. It is an open, irreversible and highly ambivalent process.Stubbornly refusing the temptation to create a new horrific scenario of climate apocalypse, Beck proposes his own analytical approach of seeking to answer the question of how climate change affects society and politics. It is necessary to set free our political and social imagination, which now faces the daunting task of encompassing the interaction and interdependence of the human, society and nature in the conditions of globalization, and the corresponding changes in the political sphere.In terms of socio-political analysis, we are faced with situations of lack of understanding, because climate change can have different and possibly opposing impacts on people's lives even within a single region, let alone between geographically remote ones. Someone wins and someone loses in different ways (including ways as yet unknown today). Accordingly, a complex multilevel model of the metamorphosis of the world emerges, which takes into account the interaction of local, regional, national and global conditions which create specific structures as a consequence of social inequalities and power relations. In order to face the challenges and risks of climate change, global society needs a large-scale, cosmopolitan, planetary-level POLITICS in the face of powerlessness of the national-international politics.The open nature of the future gives reason to speak of the particular importance of political decisions taken in response to climate threats. Choosing cooperation between countries with different levels of development, we must distinguish between the theory of dependency and the theory of cosmopolitanisation in the context of socio-political rethinking of climate change. Indeed, both theories describe global forms of historical transcontinental inequalities and asymmetric power relations. However, cosmopolitanisation forms the normative horizon of equality and justice, including climate justice. Obviously, the new horizon does not automatically reduce the asymmetry in relations between countries (Beck emphasizes that global inequality may even increase), but it would lead to the implementation of global norms of equality. It is when we consider climate catastrophes in the context of justice that the question arises of whether existing patterns of inequality and vulnerability are fair and we leave the discourse of "how to manage our risks" behind. It is when we focus on the mechanisms of creation and dissemination of the negative effects that we will see the movements which are typically invisible to everyday perception. Our scientific perspective will combine what is nationally and geographically divided, becoming "the cosmopolitan perspective".Moving from theoretical to practical, Beck acknowledges that in the (in)human conditions of existence in the early 21st century, the imperialist interconnectedness of radically unequal worlds still dominates. The reality and prospects of the metamorphosis make possible the emergence of a new imperialist order and 'climate colonialism' against the background of the continued existence of colonial patterns. There is a fundamental distinction between decision makers and risk generators, and those who suffer from these decisions and risks. However, according to Beck, we can only see this imperialist structure if we change the optics of the nation-state to a cosmopolitan perspective in the socio-political rethinking of climate change in relation to the climate justice horizon for those already living in the global world and for those who are yet to be born into it. The main change Beck proposes is to see in people and communities not the victims of the effects of climate change, but citizens whose rights must be protected.We conclude that Beck's theoretical explorations and conclusions on socio-political understanding of climate change are of utmost importance for Ukraine, where rethinking climate change has not yet become a first-order issue on the socio-political agenda. Any country's lack of attention to the major issue of climate change can be abused. Global climate risks threaten, according to Beck, both the lives of individual citizens and the sovereignty of nation states.Key words: Beck U., climate justice, climate colonialism, socio-political rethinking of climate change, the theory of the metamorphosis. ; Стаття присвячена аналізу спроби соціально-політичного переосмислення глобальних кліматичних змін у теорії метаморфозісу У. Бека. Доводиться значення теорії метаморфозісу щодо з'ясування взаємозалежності людини, суспільства, природи в умовах глобалізації і відповідним змінам у сфері політики. Наголошується, що тільки з позиції соціально-політичного аналізу кліматичних змін можна визначити нормативний горизонт кліматичної справедливості для глобального світу, побачити загрози кліматичного колоніалізму.Ключові слова: Бек У., кліматична справедливість, кліматичний колоніалізм, соціально-політичне переосмислення кліматичних змін, теорія метаморфозісу. Статья посвящена анализу попытки социально-политического переосмысления климатических изменений в теории метаморфозиса У. Бека. Доказывается значение теории метаморфозиса для выяснения взаимозависимости человека, общества, природы в условиях глобализации и соответствующим изменениям в сфере политики. Подчеркивается, что только с позиции социально-политического анализа климатических изменений можно определить нормативный горизонт климатической справедливости для глобального мира, увидеть угрозы климатического колониализма.Ключевые слова: Бек У., климатическая справедливость, климатический колониализм, социально-политическое переосмысление климатических изменений, теория метаморфозиса. The article analyses the attempt of socio-political rethinking of global climate change within Ulrich Beck's theory of the metamorphosis. Socio-political analysis of climate change requires clarification of its methodological foundations. This article states that at the beginning of the new millennium, the social sciences have come to a point of a deep methodology crisis. Without a new methodology, the social sciences would have to declare bankruptcy in the face of the tumult of the environment which surrounds us, where what was unthinkable yesterday is real and possible today. In this critical situation, Beck sets himself the ambitious task of developing a fundamentally new methodological basis for the analysis of the modern world - the theory of the metamorphosis of the world.It is emphasized that the concept of the metamorphosis is a landmark change in the focus of our attention and our worldview. It destabilizes all the definitions of modernity. Beck calls our attention to unintentional events and processes that go largely unnoticed, mostly outside the domains of politics and democracy, as side effects of radical technical and economic modernization. They are triggers for a fundamental shock that undermines the anthropological constants of our existence in the world and our understanding of the world. The distinction between nature and society has ceased to exist.The article notes that Beck explained the significant difference between the theoretical foundations of the theory of world risk society and the new theory of the metamorphosis of the world. Where the theory of world risk society had analysed the negative side effects of the good, the new theory focuses on the positive side effects of the bad, which do not, however, automatically create a better world. Beck is constantly focusing his attention on the lack of predetermined course of events: the metamorphosis is a process that has no end. It is an open, irreversible and highly ambivalent process.Stubbornly refusing the temptation to create a new horrific scenario of climate apocalypse, Beck proposes his own analytical approach of seeking to answer the question of how climate change affects society and politics. It is necessary to set free our political and social imagination, which now faces the daunting task of encompassing the interaction and interdependence of the human, society and nature in the conditions of globalization, and the corresponding changes in the political sphere.In terms of socio-political analysis, we are faced with situations of lack of understanding, because climate change can have different and possibly opposing impacts on people's lives even within a single region, let alone between geographically remote ones. Someone wins and someone loses in different ways (including ways as yet unknown today). Accordingly, a complex multilevel model of the metamorphosis of the world emerges, which takes into account the interaction of local, regional, national and global conditions which create specific structures as a consequence of social inequalities and power relations. In order to face the challenges and risks of climate change, global society needs a large-scale, cosmopolitan, planetary-level POLITICS in the face of powerlessness of the national-international politics.The open nature of the future gives reason to speak of the particular importance of political decisions taken in response to climate threats. Choosing cooperation between countries with different levels of development, we must distinguish between the theory of dependency and the theory of cosmopolitanisation in the context of socio-political rethinking of climate change. Indeed, both theories describe global forms of historical transcontinental inequalities and asymmetric power relations. However, cosmopolitanisation forms the normative horizon of equality and justice, including climate justice. Obviously, the new horizon does not automatically reduce the asymmetry in relations between countries (Beck emphasizes that global inequality may even increase), but it would lead to the implementation of global norms of equality. It is when we consider climate catastrophes in the context of justice that the question arises of whether existing patterns of inequality and vulnerability are fair and we leave the discourse of "how to manage our risks" behind. It is when we focus on the mechanisms of creation and dissemination of the negative effects that we will see the movements which are typically invisible to everyday perception. Our scientific perspective will combine what is nationally and geographically divided, becoming "the cosmopolitan perspective".Moving from theoretical to practical, Beck acknowledges that in the (in)human conditions of existence in the early 21st century, the imperialist interconnectedness of radically unequal worlds still dominates. The reality and prospects of the metamorphosis make possible the emergence of a new imperialist order and 'climate colonialism' against the background of the continued existence of colonial patterns. There is a fundamental distinction between decision makers and risk generators, and those who suffer from these decisions and risks. However, according to Beck, we can only see this imperialist structure if we change the optics of the nation-state to a cosmopolitan perspective in the socio-political rethinking of climate change in relation to the climate justice horizon for those already living in the global world and for those who are yet to be born into it. The main change Beck proposes is to see in people and communities not the victims of the effects of climate change, but citizens whose rights must be protected.We conclude that Beck's theoretical explorations and conclusions on socio-political understanding of climate change are of utmost importance for Ukraine, where rethinking climate change has not yet become a first-order issue on the socio-political agenda. Any country's lack of attention to the major issue of climate change can be abused. Global climate risks threaten, according to Beck, both the lives of individual citizens and the sovereignty of nation states.Key words: Beck U., climate justice, climate colonialism, socio-political rethinking of climate change, the theory of the metamorphosis.

The article is devoted to the «ruscism» – the political neologism that arose at the beginning of the 21st century to denote the quasi-ideology and social practice of the modern political regime in the Russian Federation. Key definitions of the proposed article are «ideology» as a system of beliefs and ideas, views on society and its political life, that reflects ideals, worldview, interests, mindset of people, social classes, political parties, social movements, and also includes values, normative and target tendencies and the ways of their achievement, in particular its modern concept of «expanding» (according to T. Parsons) that is being interpreted as a particular society's system of values that is serving the universal orientation for the socio-political activities; «quasi-ideology» in the sense of «false», «imaginary» ideology and an eclectic synthesis of certain postulates; «ruscism» as the unofficial name of the quasi-ideology and social practice of the ruling regime in the Russian Federation at the beginning of the 21st century, which is an eclectic mix of imperial neo-colonialism, great-power chauvinism, nostalgia for the Soviet past, religious traditionalism, and acts as an identification mechanism within the system (recognition of «friends» and «enemies»), engagement (attracting of the new «friends»), and legitimization of conditional offenders on which all kinds of freedom supporters make claims.The author relies on a wide range of approaches to the definition of the semantic and ideological content of the «ruscism» by Russian scholars and political analysts who represent a predominantly critical view of the current political regime of the Russian Federation (S. Belkovsky, L. Gudkov, A. Melnikov, A. Piontkovsky, A. Skobov), political and military figures of the post-Soviet space (Sh. Basayev, J. Dudayev), Ukrainian researchers (O. Grinov, O. Kaftan, O. Kostenko, O. Leusenko, V. Tkachenko, M. Tomenko and etc.), expresses own opinion regarding this phenomenon.It is stated that the manifestation of «ruscism» in the domestic policy is the violation of human rights for freedom of thought, the persecution of dissidents, the use of mass media for misinformation of the own society and the neglect of democratic procedures. In foreign policy «ruscism» manifests itself in violation of the international law principles, the imposition of the world's own version of historical truth, the justification of the barbarian geopolitics of the Russian Federation aimed at occupation and annexation of the other states' territories based on the local cooperation and support of the Russian fifth columns. Nowadays «ruscism» acts as the ideological basis of the non-democratic regime in the Russian Federation also known as «putinism».It is predicted that «ruscism» as an ideological basis of «putinism» and «putinism» itself as a kind of authoritarian political regime of the present Russian Federation can exist after Putin's departure (resignation, escape, natural or violent death, etc.). In this case the role of the key figure of the regime will be played by another successor and such a modernization of the quasi-ideology of «ruscism» and the facade of «putinism» may be beneficial to the financial oligarchy, since it can hypothetically reduce the impact of international sanctions and isolation. ; The article is devoted to the «ruscism» – the political neologism that arose at the beginning of the 21st century to denote the quasi-ideology and social practice of the modern political regime in the Russian Federation. Key definitions of the proposed article are «ideology» as a system of beliefs and ideas, views on society and its political life, that reflects ideals, worldview, interests, mindset of people, social classes, political parties, social movements, and also includes values, normative and target tendencies and the ways of their achievement, in particular its modern concept of «expanding» (according to T. Parsons) that is being interpreted as a particular society's system of values that is serving the universal orientation for the socio-political activities; «quasi-ideology» in the sense of «false», «imaginary» ideology and an eclectic synthesis of certain postulates; «ruscism» as the unofficial name of the quasi-ideology and social practice of the ruling regime in the Russian Federation at the beginning of the 21st century, which is an eclectic mix of imperial neo-colonialism, great-power chauvinism, nostalgia for the Soviet past, religious traditionalism, and acts as an identification mechanism within the system (recognition of «friends» and «enemies»), engagement (attracting of the new «friends»), and legitimization of conditional offenders on which all kinds of freedom supporters make claims.The author relies on a wide range of approaches to the definition of the semantic and ideological content of the «ruscism» by Russian scholars and political analysts who represent a predominantly critical view of the current political regime of the Russian Federation (S. Belkovsky, L. Gudkov, A. Melnikov, A. Piontkovsky, A. Skobov), political and military figures of the post-Soviet space (Sh. Basayev, J. Dudayev), Ukrainian researchers (O. Grinov, O. Kaftan, O. Kostenko, O. Leusenko, V. Tkachenko, M. Tomenko and etc.), expresses own opinion regarding this phenomenon.It is stated that the manifestation of «ruscism» in the domestic policy is the violation of human rights for freedom of thought, the persecution of dissidents, the use of mass media for misinformation of the own society and the neglect of democratic procedures. In foreign policy «ruscism» manifests itself in violation of the international law principles, the imposition of the world's own version of historical truth, the justification of the barbarian geopolitics of the Russian Federation aimed at occupation and annexation of the other states' territories based on the local cooperation and support of the Russian fifth columns. Nowadays «ruscism» acts as the ideological basis of the non-democratic regime in the Russian Federation also known as «putinism».It is predicted that «ruscism» as an ideological basis of «putinism» and «putinism» itself as a kind of authoritarian political regime of the present Russian Federation can exist after Putin's departure (resignation, escape, natural or violent death, etc.). In this case the role of the key figure of the regime will be played by another successor and such a modernization of the quasi-ideology of «ruscism» and the facade of «putinism» may be beneficial to the financial oligarchy, since it can hypothetically reduce the impact of international sanctions and isolation.

The article is devoted to the «ruscism» – the political neologism that arose at the beginning of the 21st century to denote the quasi-ideology and social practice of the modern political regime in the Russian Federation. Key definitions of the proposed article are «ideology» as a system of beliefs and ideas, views on society and its political life, that reflects ideals, worldview, interests, mindset of people, social classes, political parties, social movements, and also includes values, normative and target tendencies and the ways of their achievement, in particular its modern concept of «expanding» (according to T. Parsons) that is being interpreted as a particular society's system of values that is serving the universal orientation for the socio-political activities; «quasi-ideology» in the sense of «false», «imaginary» ideology and an eclectic synthesis of certain postulates; «ruscism» as the unofficial name of the quasi-ideology and social practice of the ruling regime in the Russian Federation at the beginning of the 21st century, which is an eclectic mix of imperial neo-colonialism, great-power chauvinism, nostalgia for the Soviet past, religious traditionalism, and acts as an identification mechanism within the system (recognition of «friends» and «enemies»), engagement (attracting of the new «friends»), and legitimization of conditional offenders on which all kinds of freedom supporters make claims.The author relies on a wide range of approaches to the definition of the semantic and ideological content of the «ruscism» by Russian scholars and political analysts who represent a predominantly critical view of the current political regime of the Russian Federation (S. Belkovsky, L. Gudkov, A. Melnikov, A. Piontkovsky, A. Skobov), political and military figures of the post-Soviet space (Sh. Basayev, J. Dudayev), Ukrainian researchers (O. Grinov, O. Kaftan, O. Kostenko, O. Leusenko, V. Tkachenko, M. Tomenko and etc.), expresses own opinion regarding this phenomenon.It is stated that the manifestation of «ruscism» in the domestic policy is the violation of human rights for freedom of thought, the persecution of dissidents, the use of mass media for misinformation of the own society and the neglect of democratic procedures. In foreign policy «ruscism» manifests itself in violation of the international law principles, the imposition of the world's own version of historical truth, the justification of the barbarian geopolitics of the Russian Federation aimed at occupation and annexation of the other states' territories based on the local cooperation and support of the Russian fifth columns. Nowadays «ruscism» acts as the ideological basis of the non-democratic regime in the Russian Federation also known as «putinism».It is predicted that «ruscism» as an ideological basis of «putinism» and «putinism» itself as a kind of authoritarian political regime of the present Russian Federation can exist after Putin's departure (resignation, escape, natural or violent death, etc.). In this case the role of the key figure of the regime will be played by another successor and such a modernization of the quasi-ideology of «ruscism» and the facade of «putinism» may be beneficial to the financial oligarchy, since it can hypothetically reduce the impact of international sanctions and isolation. ; The article is devoted to the «ruscism» – the political neologism that arose at the beginning of the 21st century to denote the quasi-ideology and social practice of the modern political regime in the Russian Federation. Key definitions of the proposed article are «ideology» as a system of beliefs and ideas, views on society and its political life, that reflects ideals, worldview, interests, mindset of people, social classes, political parties, social movements, and also includes values, normative and target tendencies and the ways of their achievement, in particular its modern concept of «expanding» (according to T. Parsons) that is being interpreted as a particular society's system of values that is serving the universal orientation for the socio-political activities; «quasi-ideology» in the sense of «false», «imaginary» ideology and an eclectic synthesis of certain postulates; «ruscism» as the unofficial name of the quasi-ideology and social practice of the ruling regime in the Russian Federation at the beginning of the 21st century, which is an eclectic mix of imperial neo-colonialism, great-power chauvinism, nostalgia for the Soviet past, religious traditionalism, and acts as an identification mechanism within the system (recognition of «friends» and «enemies»), engagement (attracting of the new «friends»), and legitimization of conditional offenders on which all kinds of freedom supporters make claims.The author relies on a wide range of approaches to the definition of the semantic and ideological content of the «ruscism» by Russian scholars and political analysts who represent a predominantly critical view of the current political regime of the Russian Federation (S. Belkovsky, L. Gudkov, A. Melnikov, A. Piontkovsky, A. Skobov), political and military figures of the post-Soviet space (Sh. Basayev, J. Dudayev), Ukrainian researchers (O. Grinov, O. Kaftan, O. Kostenko, O. Leusenko, V. Tkachenko, M. Tomenko and etc.), expresses own opinion regarding this phenomenon.It is stated that the manifestation of «ruscism» in the domestic policy is the violation of human rights for freedom of thought, the persecution of dissidents, the use of mass media for misinformation of the own society and the neglect of democratic procedures. In foreign policy «ruscism» manifests itself in violation of the international law principles, the imposition of the world's own version of historical truth, the justification of the barbarian geopolitics of the Russian Federation aimed at occupation and annexation of the other states' territories based on the local cooperation and support of the Russian fifth columns. Nowadays «ruscism» acts as the ideological basis of the non-democratic regime in the Russian Federation also known as «putinism».It is predicted that «ruscism» as an ideological basis of «putinism» and «putinism» itself as a kind of authoritarian political regime of the present Russian Federation can exist after Putin's departure (resignation, escape, natural or violent death, etc.). In this case the role of the key figure of the regime will be played by another successor and such a modernization of the quasi-ideology of «ruscism» and the facade of «putinism» may be beneficial to the financial oligarchy, since it can hypothetically reduce the impact of international sanctions and isolation.

The main idea of the article is the specificity of the modernization of the Tunisian society, as well as its gender aspect, is largely due to the fact that this process, thanks to the efforts of the ruling elite, began before the establishment of the colonial regime. In the context of the existing Islamic tradition, the degree of engagement of women in the social or productive spheres was conditioned by social differentiation. After establishing the French protectorate, actively using the administrative apparatus, encouraging the growth of the non-Muslim population, the French pursued a policy of cultural colonialism, which led to the design of the ideological and political realities of Tunisia in two directions. Representatives of the first direction continued the traditions of pre-colonial reformism, substantiating the idea of self-sufficiency of Islam. Representatives of the second, not denying the cultural significance of Islam, considered the prospects of modernization with the absorption of European experience.Representatives of Islamic modernism argued that, reformed and adapted to the spirit of time, Islam became the ideological basis of social development, in particular the release of women, whose primary role was to play education.The most radical of them questioned the use of hijab, as a purely Islamic tradition. Without denying the traditions of Islam, they advocated assimilation of the achievements of European culture, science and public opinion.The ideal of a new Tunisian woman appeared in the context of the synthesis of Islamic and Western cultures. He called for the emancipation of women and the reform of family-marital relations, taking into account the socio-cultural traditions of the Tunisian society.Thus, most of the Tunisian intellectual elite was united in the view that women's education is a prerequisite for the modernization of society. However, some advocated for its purely Islamic nature, others did not deny the need for secular nature, in this case the French. The position of this kind undoubtedly created the preconditions for solving the issue of women's education.The process of socializing Tunisian women in the 1930s was manifested in the creation of women's community organizations. Members of such organizations, as a rule, were representatives of an enlightened and prosperous elite of Tunisian society, whose activities were initially charitable.Thesis, westernized Tunisian women, who were mostly educated in France, usually propagandised their own feminist ideas. However, their activities caused a sharp rejection, even among representatives of Islamic modernists. Until the second half of the 1950's, it was not a struggle for emancipation, and participation in the national liberation movement was a dominant factor in the social updating of a number of Tunisian women. ; В статті дослідник розкриває специфіку модернізацій них процесів жіночого руху на прикладі туніського суспільства. Цей процес, на думку автора, почався ще до створення колоніального режиму. У контексті існуючої ісламської традиції ступінь залучення жінок до соціальної чи продуктивної сфери було обумовлено соціальною диференціацією. Відбувалось поступове оформлення ідейно-політичних реалій Тунісу. Творення жіночих громадських організацій відбувався завдяки процесу соціалізації туніських жінок. Участь їх у національно-визвольному русі була домінуючим фактором соціального оновлення суспільства.

The main idea of the article is the specificity of the modernization of the Tunisian society, as well as its gender aspect, is largely due to the fact that this process, thanks to the efforts of the ruling elite, began before the establishment of the colonial regime. In the context of the existing Islamic tradition, the degree of engagement of women in the social or productive spheres was conditioned by social differentiation. After establishing the French protectorate, actively using the administrative apparatus, encouraging the growth of the non-Muslim population, the French pursued a policy of cultural colonialism, which led to the design of the ideological and political realities of Tunisia in two directions. Representatives of the first direction continued the traditions of pre-colonial reformism, substantiating the idea of self-sufficiency of Islam. Representatives of the second, not denying the cultural significance of Islam, considered the prospects of modernization with the absorption of European experience.Representatives of Islamic modernism argued that, reformed and adapted to the spirit of time, Islam became the ideological basis of social development, in particular the release of women, whose primary role was to play education.The most radical of them questioned the use of hijab, as a purely Islamic tradition. Without denying the traditions of Islam, they advocated assimilation of the achievements of European culture, science and public opinion.The ideal of a new Tunisian woman appeared in the context of the synthesis of Islamic and Western cultures. He called for the emancipation of women and the reform of family-marital relations, taking into account the socio-cultural traditions of the Tunisian society.Thus, most of the Tunisian intellectual elite was united in the view that women's education is a prerequisite for the modernization of society. However, some advocated for its purely Islamic nature, others did not deny the need for secular nature, in this case the French. The position of this kind undoubtedly created the preconditions for solving the issue of women's education.The process of socializing Tunisian women in the 1930s was manifested in the creation of women's community organizations. Members of such organizations, as a rule, were representatives of an enlightened and prosperous elite of Tunisian society, whose activities were initially charitable.Thesis, westernized Tunisian women, who were mostly educated in France, usually propagandised their own feminist ideas. However, their activities caused a sharp rejection, even among representatives of Islamic modernists. Until the second half of the 1950's, it was not a struggle for emancipation, and participation in the national liberation movement was a dominant factor in the social updating of a number of Tunisian women. ; В статті дослідник розкриває специфіку модернізацій них процесів жіночого руху на прикладі туніського суспільства. Цей процес, на думку автора, почався ще до створення колоніального режиму. У контексті існуючої ісламської традиції ступінь залучення жінок до соціальної чи продуктивної сфери було обумовлено соціальною диференціацією. Відбувалось поступове оформлення ідейно-політичних реалій Тунісу. Творення жіночих громадських організацій відбувався завдяки процесу соціалізації туніських жінок. Участь їх у національно-визвольному русі була домінуючим фактором соціального оновлення суспільства.

В статті досліджено еволюцію поглядів англомовної радянологічної історіографії на проблему національної політики КПРС та особливості національних відносин в СРСР повоєнного періоду. Визначено позицію провідних фахівців з національного питання, прослідковано теоретичні та методологічні підходи радянологів до аналізу національних процесів в СРСР повоєнного періоду. В статті також досліджено питання використання радянологами доробку радянських дисидентів національно-демократичного напрямку.В статье исследуется эволюция взглядов англоязычной историографии на проблему национальной политики КПСС и особенности национальных отношений в СССР послевоенного периода. Определена позиция ведущих специалистов по национальному вопросу, прослеживаются теоретические и методологические подходы советологов в отношении анализа национальных процессов в СССР послевоенного периода. В статье также исследуется вопрос использования советологами наработок советских диссидентов национально-демократического направления.The article concerns the questions of the national policy of CPSU and peculiarities of the national relations in the USSR of the past-war period. There were defined the attitudes of the main specialists in the national questions, revealed some theoretical and methodological approaches of the sovietologists in analysis of the national processes in the USSR of the past-was period. The article also concerns the question by sovietologists of using some results of the soviet dissents of national-democratic way.There were researched some views of sovietology scientists on the problem of the soviet national policy. Among them there was analyzed the book of Soviet emigrant A.Avtorkhanov "The Empire of the Kremlin: The Soviet type of Colonialism" translated into Russian in 1990. The book concerned the problem of theory and practice of the national policy of the Communist party of the USSR. The article analyzed ways and methods of the theoretical research by Avtorkhanov. There stressed that he was sure in the imperialistic kind of the Soviet Union powered by authoritative rule of the Soviet government and political party. There was also indicated the results of the author's research of the national policy in Ukraine after revolution, during a special policy of Ukrainian culture and during the II World war. It is pointed out that Ukrainian national movement was considered as "a third power" in contradiction to communist and fascist regime.Another object of research was the soviet policy towards Jews in the USSR by Julius Jacobson. There was stressed that author considered soviet regime as the worst among industrial countries in most aspects of civil, cultural and religious relations.Problems of the national policy were researched on the base of the analysis of the articles of J. Birch, S. Bialer and Z. Brzezinski. These authors were the most critical to the objectives and obstacles of the soviet regime in national republics. There was indicated that these authors considered in XX th century. At their point of view the USSR was a close relative to the Russian Empire and preserved the worst ways of national oppression.As a result of the research there were indicated some aspects:1. Foreign authors considered the soviet regime as an empire that continued the national policy of the Russian Empire.2. The collapse of the soviet regime and breaking of the soviet power is the result of the postponed national politics that was suppressed by the fierce regime and came into power after political reforms in the post-Stalin period.3. The final attitude to the problem of the soviet national politics should be considered in complex with the aspects of political, economical and cultural patterns. Ignoring them makes researches rather narrow and not too much relevant.

The separatist movements have significantly intensified in many European states, most notably in the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland and Spain, which were empires before the collapse of colonialism in the 20th century and expanded their territories by conquering the neighboring countries. Today, within the majority of multiethnic states, there are historical and geographical regions where indigenous ethnic communities seek to secede and gain independence. The economic factors and identity based on common language, culture and history usually play a significant role in the development of separatist movements.It should be noted that the activities of the separatist movements threaten the sustainable development and functioning of the system of international relations. Since the international law does not specify which social groups can exercise their right to self-determination, the following dilemma often arises: should the principle of territorial integrity of states prevail over the right of the nation to self-determination, or vice versa? Nowadays, the problem of separatism has gone beyond the internal politics of the state and has gained the international importance. First of all, this is due to the fact that the third parties intervene in the conflicts in order to destabilize the situation in certain countries and to strengthen their influence in a particular region. Trying to avoid criminal responsibility and imposition of international sanctions, separatists do not resort to open armed attacks on neighboring countries, which is a clear act of aggression, and use hybrid warfare techniques instead.Taking into consideration the current Ukrainian statehood challenge and the real threat to our country's territorial integrity, the study of separatism as an actual threat to national security is essential. Despite the large number of scientific works devoted to this phenomenon, it is necessary to continue the comprehensive research of separatism. That is why the scientific approaches to the definition of separatism are analyzed in this article, and its nature is investigated.Key words: separatism; separatist movement; secession; irredentism; nationalism; ethnopolitical conflict. ; Сепаратистські рухи значно посилилися у багатьох державах Європи, насамперед у Великій Британії та Іспанії, які до краху колоніалізму у ХХ ст. були імперіями та розширювали свої території шляхом захоплення сусідніх країн. Сьогодні у межах більшості багатоетнічних держав існують історичні та географічні регіони, де проживають корінні етнічні спільноти, що прагнуть відокремитися та здобути незалежність. Здебільшого економічні чинники та ідентичність, яка ґрунтується на спільній мові, культурі та історії, відіграють значну роль у розвитку сепаратистських рухів.Зауважимо, що діяльність сепаратистських рухів становить загрозу стабільному розвитку та функціонуванню системи міжнародних відносин. Оскільки у міжнародному праві не передбачено, які саме соціальні групи можуть реалізовувати своє право на самовизначення, часто виникає наступна дилема: що переважає, принцип територіальної цілісності держав чи право нації на самовизначення? Сьогодні проблема сепаратизму вийшла за межі внутрішньої політики держави та набула міжнародного значення. Насамперед, це пов'язано з тим, що треті сторони втручаються у конфлікти, щоб дестабілізувати ситуацію у певних державах та посилити свій вплив у конкретному регіоні. Сепаратисти, аби уникнути кримінальної відповідальності та застосування міжнародних санкцій, не вдаються до відкритих збройних нападів на сусідні країни, що є очевидним актом агресії, застосовують методи ведення гібридної війни.В умовах сучасних викликів українській державності та існування реальної загрози територіальній цілісності нашої держави, дослідження сепаратизму як актуальної загрози національній безпеці мають важливе значення. Незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених цьому феномену, необхідно продовжувати здійснювати його комплексне дослідження. Саме тому у статті проаналізовано наукові підходи щодо визначення сепаратизму, досліджено сутність та зміст явища сепаратизму.Ключові слова: сепаратизм; сепаратистський рух; сецесія; іредентизм; націоналізм; етнополітичний конфлікт.

The essence of the European Union's policy of suppression of separatism, the mechanisms of which were applied in Spain, the Great Britain, Belgium and other EU member states, is determined and revealed. The dynamics of the most important events for the last decades that took place in the regions of the EU member states, where the separatist movements dominate, is analyzed. The main directions of activity of the European Council, the European Commission, the European Parliament and Europol, which provide the prevention of emergence of separatism in the European Union and in case of the appearance of this destructive phenomenon - the struggle against it, are considered. The experience of suppression of separatism in the European Union, the possibilities of its use in Ukraine and other countries, is comprehended in order to avoid the collapse of the existing sovereign states, to preserve the territorial integrity and inviolability of the borders.Separatist movements have dramatically reinforced their positions in many member states of the European Union. This is due to the fact that the former empires in Europe expanded their territories as a result of the capture of neighboring countries. Therefore, in the XX century after the collapse of colonialism, the multiethnic states arose (for instance, the United Kingdom, Spain, the Federal Socialist Republic of Yugoslavia), within which there are historical and geographical regions, namely the settlements of indigenous ethnic communities with the growing national consciousness, political activity and intentions to create their own national states.The loyal regional policy of the European Union in relation to the regions of the member states has contributed to the blossom of separatism in it. The extension of the powers of the autonomous units and the ability to represent their interests in the EU institutions, have given the self-confidence to the separatists. Moreover, during the past few years, many nationalist political parties have gained victory in the parliamentary elections in their countries and got the seats in the European Parliament, where they can lobby their own interests.Key words: separatism; the policy of suppression of separatism; the European Union; Catalonia; Scotland; Europol; the EU regional policy. ; Визначено та розкрито суть політики Європейського Союзу щодо протидії сепаратизму, механізми якої були застосовані в Іспанії, Великій Британії, Бельгії та інших державах-членах ЄС. Проаналізовано динаміку найважливіших подій за останні десятиліття, які відбувалися у регіонах країн-учасниць Євросоюзу, де панують сепаратистські рухи. Розглянуто основні напрями діяльності Європейської Ради, Європейської Комісії, Європейського Парламенту та Європолу, які передбачають запобігання виникненню сепаратизму у Євросоюзі й у випадку появи цього деструктивного явища – боротьби з ним. Осмислено досвід протидії сепаратизму у Європейському Союзі, можливості його використання в Україні та інших країнах з метою уникнення розпаду існуючих суверенних держав, збереження їхньої територіальної цілісності та непорушності кордонів.Сепаратистські рухи значно посилилися у багатьох державах-членах Європейського Союзу. Це пов'язано з тим, що колишні імперії у Європі розширили свої території шляхом захоплення сусідніх країн. Отож у XX ст. після краху колоніалізму виникли багатоетнічні держави (зокрема, Велика Британія, Іспанія, Федеративна Соціалістична Республіка Югославія), у межах яких існують історичні та географічні регіони, де проживають корінні етнічні спільноти, які прагнуть створити власні національні держави. Зазначимо, що здебільшого економічні чинники та ідентичність, яка ґрунтується на спільній мові, культурі та історії, відіграють значну роль у розвитку сепаратистських рухів.Лояльна регіональна політика Європейського Союзу щодо регіонів держав-членів сприяла розквіту сепаратизму в об'єднанні. Розширення повноважень автономних одиниць та можливість представляти їхні інтереси в інституціях ЄС дали сепаратистам впевненість у тому, що їм вдасться здобути незалежність від держави-суверена. Крім того, протягом останніх кількох років національні політичні партії здобували перемогу на парламентських виборах у своїх країнах та отримували місця у Європейському парламенті, де вони мають змогу лобіювати власні інтереси.Ключові слова: сепаратизм; політика щодо протидії сепаратизму; Європейський Союз; Каталонія; Шотландія; Європол; регіональна політика ЄС.

In the context of the current aggressive policy of the Russian Federation in the international arena, the article presents a systematic analysis of the causes and preconditions of Russian expansion towards the Turkic and Finno-Ugric peoples at different stages of history, which led to further assimilation policy. The strategic importance of Central Asia and Siberia for the Russian Empire was revealed, which determined the peculiarities of its policy towards these territories. It was found that all the conquests were accompanied by a careful collection of information about the conquered peoples, in connection with which the peculiarities of the bureaucracy in this direction were demonstrated and the main groups of sources of information about the population and territories of Turkic and Finno-Ugric state formations were highlighted. and diaries of participants in military campaigns, notes and diaries of travelers, as well as statistical information and analytical materials of the authorities created after the capture of the territories. It is pointed out that the systematic and orderly accumulation of detailed information about the state of affairs of the Asian peoples by the tsarist government has always taken place with the use of a well-established system of constant informants. The existence of a strong ideological basis for Russian expansionism, which was also manifested in the case of these ethnic groups, is emphasized. Emphasis was placed on the special role of the propaganda component in providing the preconditions for Russian expansion, as well as on the careful preliminary work with the local population. Based on the documentary sources and imperial historiography analyzed during the study, the factors that, from the point of view of the tsarist representatives, determined the important military-strategic importance of the Turkic and Finno-Ugric territories for the Russian Empire are highlighted. In the course of the study, the author concluded that the causes and preconditions of Russia's expansion toward the Turkic and Finno-Ugric peoples were at various times mediated by factors such as Moscow's "civilizational mission", colonialism as the basis of its foreign policy, and the need to "protect borders" (and both own and Western European countries). ; У статті в контексті сучасної агресивної політики Російської Федерації на міжнародній арені подано систем- ний аналіз причин та передумов російської експансії щодо тюркських та угро-фінських народів на різних етапах історії, які зумовили подальший асиміляційний ухил політики щодо них. Розкрито стратегічне значення про- сторів Середньої Азії та Сибіру для Російської імперії, що визначало особливості її політики щодо цих терито- рій. З'ясовано, що всі завоювання супроводжувалися ретельним збиранням відомостей про підкорювані народи, у зв'язку з чим продемонстровано особливості роботи чиновництва в цьому напрямі та висвітлено основні групи джерел відомостей про населення і території тюркських та угро-фінських державних утворень, серед яких – спо- гади і щоденники учасників військових походів, записки і щоденники мандрівників, а також статистичні відомо- сті та аналітичні матеріали органів влади, створених після захоплення територій. При цьому вказано, що систе- матичне і впорядковане накопичення царським урядом докладних відомостей про стан справ у азіатських народів завжди відбувалося з використанням налагодженої системи постійних інформаторів. Підкреслено наявність потужного ідеологічного підґрунтя російського експансіонізму, яке проявилось і у випадку з цими етносами. Наголошено на особливій ролі пропагандистського складника в забезпеченні передумов для російської експансії, а також на ретельній попередній роботі з місцевим населенням. Виходячи з проаналізованих у ході дослідження документальних джерел та імперської історіографії, висвітлено фактори, котрі, з точки зору представників царату, зумовлювали важливе воєнно-стратегічне значення тюркських та угро-фінських територій для Російської імперії. У процесі дослідження автор дійшов висновку, що причини та передумови російської експансії щодо тюркських та угро-фінських народів у різні часи опосередковувалися такими факторами, як «цивілізаційна місія» Москви, колоніалізм як основа її зовнішньої політики, а також необхідність «захисту кордонів» (причому як власних, так і західноєвропейських держав).

У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник. ; The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed.

У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник. ; The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed.

The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed. ; У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник.

Introduction. The political context is the most important context of national-liberation movement for understanding of the problem of woman's freedom in O.Teliha's works. This context is the dominant factor for forming O.Teliha's conception of the world and creative self-development. Here one should remember about systemic and immanent character of natsiological thinking which possessed its own system creative dominants of significantly idealistic type. Purpose. The purpose of the article is to analyze the freedom phenomenon through prism of political and natsiological aspects in O.Teliha's literary-critical and publicist works. Methods. The dominant methods of the research are hermeneutics (including the method of natio-existential interpretation) and post-colonialism. Another methods of the research are biographical, cultural, historic and natsiological. Results. Interpreting the phenomenon of faithfulness O.Teliha underlines the importance of fanatic devoting of a person to one idea, and people, who don't do this will never create anything good. She wants to be the spiritual leader and she can be the leader of free nation. She will not follow incultural youth movement but first of all she will apply to own traditions where she will find that facts which will be important for youth's spiritual liberation and consolidation. O Teliha also notes that in our nation appears quite a new type of a person – the so-called type of cultural, reasonable schemer. For this person the life and serving to his Motherland is a boring duty. The writer defines main features of such type of a person. O.Teliha formulates the goal for modern young generation of educated persons and this goal is to become the leaders of the enslaved nation. This goal defines the specific author's approach to over thinking of culture leaders and to political (nationalistic) interpretation of various traditions of the enslaved nation being. This new leader must be the chief of the nation must know about different world events and trends, must serve the whole nation in appropriate way. O.Teliha notes distinct anthropologic antinomy in elite nation surroundings. On the one hand the real elite exist and comprise heroes and creators of the life of nation. and on the other hand the artificial elite exist and comprise menservants, slaves, destroyers of the bases of national being. Destroying all alive and independent, destroying their own dignity they (nation leaders) exist owing to it. The main distinct feature of these slaves is the absence of civil courage which is very important to heroic cult. The political and natsiological aspects of the freedom phenomenon in O.Teliha's literary-critical and publicist works are analyzed. The thing is not about artistic and emotional but ideological, worldviewing dimension of over thinking of this important value of woman's being, which, truly speaking is considered by the author integrally, in the context the young man being of the interwar period. Simultaneously, a brief outline of visnykyvsky variant of Ukrainian national ideology as freedom creative social conception of the world, which affected the creation of OUN ideology is presented in these researches. Originality. The complex hermeneutic approach to the interpretation of literary-critical and publicist works of the writer-nationalist as natiocentric significative system was proposed for the first time. The interpretation of O.Teliha's woman being sense in terms of patriotic and political for her thinking aspects was verificated. Conclusion. The significative problem of freedom was very important in the writer's life and creative works. O.Teliha decides to subject her individual freedom to strong organization discipline for the sake of nation freedom. The political context is very important for deeper understanding of the problem of woman's freedom in O.Teliha's works. O.Teliha's lyrical works help the recipient to over think the lines of deeper woman freedom senses. First of all, to be free Ukrainian woman must be able to get free from unfavourable circumstances of foreign land existence, which is the precondition of forming character able to win. Another freedom creative aspect of woman being is to follow heroic way. That means that a young man (a woman), who wants to be free must belong to national-liberation movement of his nation: through willingness to become the leader of revolution, spreading of heroic national traditions, inheritance of national heroes and overcoming of harmful, destructive traditions. For O.Teliha the personal woman's freedom depends on national freedom through the active part in cultural and political struggle of the nation

This study aims to analyze the concepts of French foreign policy that is focused on multi-vector policy of the country and are intended to clarify the main objectives: 1) Description of foreign policy concepts of France; 2) determination of the role of French schools and public fiures in creation and evaluation of national interests.The author examines the most famous French foreign policy concepts, their interpretation by scientifi schools and political circles which continues to its implementation. It allowed to form a strong theoretical base from which made it possible to single out a number of concepts and policy models.Expansionary concept is appropriate for the French policy of Cardinal Richelieu, Louis XIV, Napoleon Bonaparte, George Clemenceau, Charles de Gaulle, and after the independence of the French colonies it has continued into the concept of neo-colonialism and policy of planetary responsibility for the newly formed states. The concept of political geography was introduced by the French geographer E. Reclus and W. de la Blanche and continued by K. Haushofer, F. Moreau-Defarzh, who turned it into political sphere and laid the foundation for the French school of geopolitics. Historiographical concept has been initiated by the representatives of «Annals» school - M. Block, J. Le Fevre, L. Hoff, who returned interest into politics and raised debate among scientists about the place of France in international relations. Based on the analysis of politicians, political scientists and experts evaluation, there wereconsidered external policy models of France. The policy of European architect gets its practical start from statement of French Foreign Minister A. Briand in 1929. However thinking of creating a single European space as a separate course in it's foreign policy, France was able only after the collapse of the colonial empire. Its masterminds and implementers may be considered Charles de Gaulle, Jean Monnet, V. Giscard d'Estaing, Jacques Chirac. The national security policy includes nuclear umbrella and nuclear deterrence policies. The strategy of national interests protection is reflcted in the «White Book», which was published in four editions of French presidents – J. Pompidou (1972), J. Chirac (1994) N. Sarkozy (2008), F. Hollande (2013) and was consistent with the ambitions of France and the state of international relations. The «global responsibility» policy lies in the active participation of France in the Arab region, military operations and humanitarian intervention in Afghanistan, Côte d'Ivoire, Libya, Mali and is typical for French Presidents N. Sarkozy and F. Hollande.The architecture of French foreign policy illustrates the dependence of national and historical traditions and its inherent features that used to appear regardless of conditions. Firstly, France is concerned of its national interests. This principle can be traced in all concepts of its foreign policy. Secondly, France is always defending its right to a major role. It could never accept any defeat, and therefore was creating its relationships with other countries from a position of dominion, regardless the conditions in which it actually was. Thirdly, France defends its right to conquer. It managed to give up its colonial possessions just at a time when they questioned the internal security and order in France. Fourthly, France is typically known by charismatic rulers. Analyzing the stages of the French foreign policy, one can draw parallels between its successful implementation and bright personalities who headed it. In the XXI century, France will have to not just review its policy but it needs to change the perception and understanding of the fact that the world has changed ; Франция является одной из основательниц международных организаций, участница миротворческих операций и международных переговоров, активная защитница Европейского союза, она не имеет устойчивого вектора движения. Ее внешняя политика отличается многовекторностью и ориентирована на укрепление территориальных границ, ослабление государств-соседей, получение контроля в арабском регионе. Стремление Франции быть в первом ряду политических лидеров и занимать доминирующее положение в Европе создает главные причины неудачи внешних концепций. Существует значительный разрыв между видением Францией своей миссии и восприятием Франции в мире ; Франція є одним із фундаторів міжнародних організацій, учасник миротворчих операцій та міжнародних переговорів, активний захисник Європейського союзу, вона не має сталого вектору руху. Її зовнішня політика вирізняється багатовекторністю і орієнтована на укріплення територіальних меж, послаблення держав-сусідів, здобуття контролю в арабському регіоні. Прагнення Франції, бути в першому ряді політичних лідерів та займати домінуюче становище у Європі, створює головні причини невдачі зовнішніх концепцій. Існує суттєвий розрив між баченням Францією своєї місії і сприйняттямФранції у світі

Koval I. M. FRANCIS BACON – AN EXCELLENT INNOVATOR AND PROPAGANDER OF SCIENCEThe article attempts to consider the philosophical-theoretical activity of F. Bacon aimed at revealing the roleand place of science and scientific knowledge in mastery of law by human and nature as an important factor of socialprogress.It has been established that F. Bacon was one of the first thinkers to understand the nature of the new era and theimportance of experimental scientific research for the socio-economic, political, legal, moral and cultural developmentof society. He has creatively articulated the idea of science as a force capable of equipping a man with knowledge and asan important factor in his self-improvement.The article focuses on F. Bacon's desire to actively pursue experimental research as a necessary condition forbroadening and deepening knowledge of the environment, Identification of the laws and patterns of development andfunctioning of natural phenomena, without which it is impossible for human to gain power over nature. The thinkerwas convinced that the mastery of nature and the exploitation of human beings could only be achieved through thecreation of new technologies and the constant improvement of scientific and technological inventions. The philosopherpoints out the need for a close creative link between science and technology.The paper argues that F. Bacon considered the development of a new method and methodology to be importantfor new scientific research. The philosopher declares the experimental exploration of nature as the basis for thedevelopment of scientific knowledge, and the logic behind this development should be the inductive generalization ofThe article noted that F. Bacon was an active supporter of British colonialism, and in science he had a special role toplay in his ambitions to make Britain a strong world state.The thinker was convinced that science could ensure not only economic development, but also the defensive capacityof the State, in which military science and the art of war play an important role, the expansion of trade relations withother countries, and the expansion of its territory and territory through the acquisition of new colonies.The article states that F. Bacon emphasized the close dialectic relationship between theory and practice. Anypractice, he said, could be successful if it was based on a scientifically based theory.It was found that the significant role of F. Bacon focused on experience and experimentation, focusing on carefulselection of facts. Thus, F. Bacon saw in science the great strength and social value of progressive development ofsociety.As a result of scientific research, the author of the article considers the analysis of the creativity of F. Bacon inscientific research and its evaluation. The philosophical-theoretical ideas of F. Bacon attracted the weight of WesternEuropean scientists B. Bykhovsky, T. Kotarbinsky, M. Melvil, B. Russell, L. Feyerbach, L. Feikhtanwerg, F. Fischerand others. Some aspects of the creative heritage of the English thinker were analyzed in their works by representativesof Soviet and Russian science G. Alexandrov, V. Asmus, A. Deborin, F. Kogan-Bernstein, O. Litvinova, A. Lunacharsky,Y. Mikhalenko, I. Narsky, V. Sokolov, A. Subbotin and others.Unfortunately, among the domestic researchers of scientific F. Bacon has not yet been given sufficient attention.the results of the study. ; У статті здійснено спробу розглянути філософсько-теоретичну діяльність Ф. Бекона, спрямовану на розкриттяролі і місця науки і наукових знань в опануванні людиною і законом природи як важливого чинника соціальногопрогресу.Установлено, що Ф. Бекон був одним із перших мислителів, хто усвідомив характер нової епохи і значення екс-периментальних наукових досліджень для соціально-економічного, політичного, правового, морально-етичногота культурного розвитку суспільства.Він творчо сформулював ідею щодо науки як сили, яка здатна озброїти людину знаннями, і як важливого чин-ника її самовдосконалення. У статті акцентується увага на прагненні Ф. Бекона до активного проведення експери-ментальних досліджень як необхідної умови розширення і поглиблення знань про навколишній світ, виявленнязаконів і закономірностей розвитку і функціонування природних явищ, без чого не можна заволодіти людиноювладою над природою. Мислитель був упевнений у тому, що опанувати природу і поставити її собі на службу люди-на може тільки за умови створення нової техніки, постійно вдосконалюючи науково-технічні винаходи. Філософнаголошує на необхідності тісного творчого зв'язку науки й техніки.У статті обґрунтовується, що важливим аспектом нових наукових досліджень Ф. Бекон уважав розробленнянового методу і методології дослідження. Основою розвитку наукових знань філософ оголошує експерименталь-не дослідження природи, а логікою, що забезпечує цей розвиток, має бути індуктивне узагальнення результатівдослідження.У статті наголошується, що Ф. Бекон був активним прихильником політики й ідеології британського коло-ніалізму. У науці він відводив особливу роль, мріючи тим самим перетворити Велику Британію в сильну світовудержаву.Мислитель був упевнений у тому, що наука здатна забезпечити не тільки економічний розвиток, а й обороноз-датність держави, в якій важливу роль відіграє військова наука і військове мистецтво, розширення торговельнихзв'язків з іншими країнами, а також розширення своєї території за рахунок придбання нових колоній.У статті вказується, що Ф. Бекон акцентував увагу на тісному діалектичному взаємозв'язку теорії і практики.Будь-яка практика, як заявляв він, може бути успішною, якщо вона спирається на науково обґрунтовану теорію.Установлено, що значну роль Ф. Бекон відводив досвіду й експерименту, зосереджуючи увагу на ґрунтовномувідборі фактів. Таким чином, Ф. Бекон у науці бачив велику силу і соціальну цінність прогресивного розвиткусуспільства.У результаті наукового дослідження автором статті розглядається аналіз творчості Ф. Бекона в науковихрозвідках та його оцінка. Філософські теоретичні ідеї Ф. Бекона привертали увагу західноєвропейських ученихБ. Биховського, Т. Котарбинського, М. Мелвиля, Б. Рассела, Л. Фейєрбаха,, Л. Фейхтанверга, Ф. Фішера та ін.Деякі аспекти творчої спадщини англійського мислителя аналізували у своїх працях представники радянської таросійської науки Г. Александров, В. Асмус, А. Деборин, Ф. Коган-Бернштейн, О. Литвинова, А. Луначарський,Ю. Михаленко, І. Нарський, В. Соколов, А. Субботін та ін.На жаль, серед вітчизняних дослідників Ф. Бекону дотепер не приділено достатньо уваги.