Suchergebnisse

The relevance of the article is due to the fact that not enough attention is being paid in the scientific and educational legal literature to the problems of administrative conviction, and therefore the questions about its main features and definition remain debatable. The purpose of the article is to find out the essence of administrative conviction. Systematic and historical approaches, methods of analysis and synthesis, comparative method, method of expert assessments were used in the process of realization of this goal. Informational basis of the article are literary sources, Code of Ukraine on Administrative Offenses, the law "On the National Police". An analysis of the first in the post-Soviet legal literature serious attempt to find out about the features of administrative persuasion has been made. As part of this analysis: 1) it has been shown that the provisions under which: a) the application of an administrative conviction is a monopoly of public authorities; b) administrative conviction is not linked to individual influence; 2) the contradiction between the Ukrainian legislation and the allegations in the legal literature has been pointed out, and it has been confirmed that the factual basis of the administrative conviction is always absent and that its application does not have a regulatory framework; 3) it has been suggested that under the current conditions the primacy of persuasion over coercion should be regarded not as a feature of administrative persuasion but as a desirable tendency for the development of this institution; 4) it has been considered as appropriate to include in the range of features of administrative conviction that: a) it is a universal method of public administration; b) subordination of its influence is voluntary; c) it is a means of preventing and averting an offense Criticism of the view that administrative conviction includes encouragement has been supported. It has been concluded that the administrative conviction is a universal method of public administration, which ...

У статті розглядаються питання застосування строків в інституті судимості, а саме строки погашення судимості та строки її зняття. Наведені різні точки зору з приводу розуміння їх сутності. З урахуванням аналізу чинного законодавства та на основі дослідження існуючих наукових поглядів зроблені власні висновки стосовно строків погашення та зняття судимості. Значну увагу приділено особливостям їх обчислення. Пропонується передбачити більш короткі строки погашення судимості щодо осіб, які вчинили злочини з необережності. ; В статье рассматриваются вопросы применения сроков в институте судимости, а именно сроки погашения судимости и сроки ее снятия. Приведены разные точки зрения по поводу понимания их сущности. На основе действующего законодательства исследования существующих научных взглядов, сделаны собственные выводы относительно сроков погашения и снятия судимости. Значительное внимание уделено особенностям их исчисления. Предлагается предусмотреть более короткие сроки погашения судимости в отношении лиц, совершивших преступление по неосторожности. ; The article deals with the application of terms in the institute of conviction, namely, the terms of redemption of a conviction and the terms of its withdrawal. There are different views on the understanding of their essence. Based on the current legislation, research of existing scientific views, we made our own conclusions regarding the terms of repayment and removal of criminal records. Considerable attention is paid to the peculiarities of their calculation. It is proposed to provide for shorter terms of redemption of a conviction in respect of persons who committed a crime through negligence.

Проаналізовано процеси еволюції політичних, світоглядних, етично-моральних, матеріально-побутових та професійних поглядів і позицій художньої інтелігенції України під час Української революції 1917–1921 рр. Показано, що художня інтелігенція України, рятуючись під гаслами аполітичності від нав'язливої політики багатьох різних влад, прагнула продовжувати улюблену роботу заради не тільки виживання, але й потреби професійної та художньої творчості. І, нарешті, висвітлена трансформація позицій художньої інтелігенції України стосовно ставлення до радянської влади, оскільки остаточно була встановлена в Україні та схиляла на свою сторону стару художню інтелігенцію, без якої про культурний розвиток або культурне життя не могло йтися. ; The aim of this paper is to analyze the processes of evolution of views and convictions of the artistic intelligentsia of Ukraine relating to the attitude to different authorities and, first of all, to the Soviet authorities, within the period of the 1917-1921 Ukrainian Revolution.Research methodology. In this study the author uses the principles and methods of historical and culturological as well as comparative analysis of the events and phenomena concerning the interrelations of the old artistic intelligentsia and various authorities, first of all, the Soviet ones, during the 1917-1921 Ukrainian Revolution. Results. Drawing on the analysis of the transformation of the views and convictions of the old artistic intelligentsia concerning relations with various authorities, including the Soviet governement, the author studies the fate of not only the various groups of the artistic intelligentsia of Ukraine but also their individual representatives during the 1917-1921 Ukrainian Revolution. The processes of evolution of political, ideological, ethical, moral, everyday and professional views and actions of the artistic intelligentsia during that period are analyzed. The paper demonstrates that in spite of the aggressive policy of many authorities, the old artistic intelligentsia of Ukraine being indifferent to political activity continue to work. The study focuses on the transformation of the convictions of the artistic intelligentsia of Ukraine concerning the attitude towards the Soviet power.Novelty. The author studies the processes of interrelations of the old artistic intelligentsia of Ukraine and the Soviet authorities during the 1917-1921 Ukrainian Revolution drawing on new factual, mainly archival material. Special attention is paid to the identification of peviously unknown information and names of artists participating in the artistic life of those days.The practical significance. The information contained in this paper can be used in the process of further culturological research into the issues of cultural life in Ukraine, Ukrainian and world history and theory of culture. It can also be used by students, postgraduates, doctoral students and lecturers in the process of studying the issues of culturology.

Проаналізовано процеси еволюції політичних, світоглядних, етично-моральних, матеріально-побутових та професійних поглядів і позицій художньої інтелігенції України під час Української революції 1917–1921 рр. Показано, що художня інтелігенція України, рятуючись під гаслами аполітичності від нав'язливої політики багатьох різних влад, прагнула продовжувати улюблену роботу заради не тільки виживання, але й потреби професійної та художньої творчості. І, нарешті, висвітлена трансформація позицій художньої інтелігенції України стосовно ставлення до радянської влади, оскільки остаточно була встановлена в Україні та схиляла на свою сторону стару художню інтелігенцію, без якої про культурний розвиток або культурне життя не могло йтися. ; The aim of this paper is to analyze the processes of evolution of views and convictions of the artistic intelligentsia of Ukraine relating to the attitude to different authorities and, first of all, to the Soviet authorities, within the period of the 1917-1921 Ukrainian Revolution.Research methodology. In this study the author uses the principles and methods of historical and culturological as well as comparative analysis of the events and phenomena concerning the interrelations of the old artistic intelligentsia and various authorities, first of all, the Soviet ones, during the 1917-1921 Ukrainian Revolution. Results. Drawing on the analysis of the transformation of the views and convictions of the old artistic intelligentsia concerning relations with various authorities, including the Soviet governement, the author studies the fate of not only the various groups of the artistic intelligentsia of Ukraine but also their individual representatives during the 1917-1921 Ukrainian Revolution. The processes of evolution of political, ideological, ethical, moral, everyday and professional views and actions of the artistic intelligentsia during that period are analyzed. The paper demonstrates that in spite of the aggressive policy of many authorities, the old artistic intelligentsia of Ukraine being indifferent to political activity continue to work. The study focuses on the transformation of the convictions of the artistic intelligentsia of Ukraine concerning the attitude towards the Soviet power.Novelty. The author studies the processes of interrelations of the old artistic intelligentsia of Ukraine and the Soviet authorities during the 1917-1921 Ukrainian Revolution drawing on new factual, mainly archival material. Special attention is paid to the identification of peviously unknown information and names of artists participating in the artistic life of those days.The practical significance. The information contained in this paper can be used in the process of further culturological research into the issues of cultural life in Ukraine, Ukrainian and world history and theory of culture. It can also be used by students, postgraduates, doctoral students and lecturers in the process of studying the issues of culturology.

Kyrylo Yukhymovych Korshak's life and activity are analyzed in the article. Special attention is devoted to the analysis of how he was put under arrest and his conviction by NKVD in 1937. ; У статті розповідається про життєвий шлях та діяльність Кирила Юхимовича Коршака. Особливу увагу приділено аналізу арешту та засудження вченого органами НКВС УРСР в 1937 р.

The article deals with legal regulation of the stage of pre-trial investigation in common law and civil law countries to introduce a positive experience in national criminal procedural legislation. Peculiarities of criminal procedure in civil law and common law countries have been identified. It has been established that during establishment of modern national legal systems three forms of criminal procedure exist. They are: searching, adversary and mixed. During analysis of pre-trial investigation in foreign countries it has been identified that the development of investigation in modern world has two features: attempts to approve general standards of criminal procedure and keeping of investigation process taking into account national legal traditions. It has been stressed that analysis of legal regulation of investigation gave an opportunity to realize the essence of the researched problems, to find out strong and weak sides of cooperation between bodies which participate in investigation and can have a positive impact during reforming of national legislation. It has been established that international experience of pre-trial investigation and some peculiarities prove the need to develop certain provisions of criminal procedural legislation. Following analysis of peculiarities of pre-trial investigation in foreign states it has been concluded that implementation of any reforms does not have to be based on mechanical transfer of certain legal procedures and institutes. Three types of judicial control in foreign criminal procedural codes such as adversary, inquisitorial and mixed have been studied. It has been concluded that the model of national judicial control on the state of pre-trial investigation should refer to a mixed model because the main principle is impartiality of an investigative judge who guarantees observance of rights and interests of parties to pre-trial investigation.

The purpose of this article is to determine whether the forfeiture of assets as a result of declaring them unjustified should be considered as a penalty.Provisions governing the recognition of assets unjustified and its further forfeiture in the state revenue (RAS) were introduced into the Civil Procedural Code of Ukraine in 2015 and were criticized by the scientific community due to the similarities with the special confiscation provided by the Criminal Code of Ukraine, and were never implemented in practice. However, at the end of 2019, the essence of these provisions was dramatically changed via a combination of a foreign model of "non-conviction based forfeiture" and certain features of the crime of illicit enrichment. Right after the adoption of these new provisions, the members of the Ukrainian parliament initiated the constitutional petition. They claim that the RAS, being, in essence, a punishment, unreasonably deprives the party of protecting its rights and guarantees provided by the criminal legislation of Ukraine.Given the foreign origin of this legal mechanism and that this type of penalty was introduced into Ukrainian law not so long ago, the methodology of this research covers both analysis of current legislation, research of Ukrainian and foreign scholars, and the case-law of the European Court of Human Rights. The analysis allowed us to assess to which extent the procedure, severity, nature, and objectives of unjustified assets forfeiture coincide with the procedure, severity, nature, and objectives of punishment.The results suggest that such a penalty can be considered as a punishment neither under the European Convention on Human Rights nor national legislation, as it does not, inter alia, prove or disprove the facts of any offense or the connection of assets with any offense and is not intended to punish and prevent from committing other offenses. Given the fundamental nature of the issue under investigation in the context of its constitutional appeal and the lack of practice of applying such a penalty in Ukraine as of the preparation of the present research, the article has theoretical and practical importance. ; Ця стаття має на меті з'ясувати, чи слід вважати покаранням стягнення активів у дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими. З огляду на іноземне походження такого правового механізму та те, що досліджуваний вид стягнення був запроваджений в українське законодавствот не так давно, використана методологія охоплює як аналіз чинного законодавства та досліджень українських учених, так і напрацювання іноземних науковців та практику Європейського суду з прав людини. Проведений аналіз дав змогу оцінити, наскільки процедура, суворість, природа і цілі стягнення активів у дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими збігаються з процедурою, суворістю, природою та цілями, характерними для покарання. Отримані результати свідчать про те, що таке стягнення не можна вважати покаранням ні за правом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ні відповідно до національного права, адже, окрім іншого, воно не передбачає доведення чи спростування фактів вчинення будь-якого правопорушення або зв'язку активів з будь-яким правопорушенням і не має на меті кари та запобігання вчиненню інших правопорушень. Зважаючи на засадничий характер досліджуваного питання в контексті його конституційного оскарження та відсутності практики застосування такого стягнення в Україні на момент написання цієї статті, результати дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення.

The purpose of this article is to determine whether the forfeiture of assets as a result of declaring them unjustified should be considered as a penalty.Provisions governing the recognition of assets unjustified and its further forfeiture in the state revenue (RAS) were introduced into the Civil Procedural Code of Ukraine in 2015 and were criticized by the scientific community due to the similarities with the special confiscation provided by the Criminal Code of Ukraine, and were never implemented in practice. However, at the end of 2019, the essence of these provisions was dramatically changed via a combination of a foreign model of "non-conviction based forfeiture" and certain features of the crime of illicit enrichment. Right after the adoption of these new provisions, the members of the Ukrainian parliament initiated the constitutional petition. They claim that the RAS, being, in essence, a punishment, unreasonably deprives the party of protecting its rights and guarantees provided by the criminal legislation of Ukraine.Given the foreign origin of this legal mechanism and that this type of penalty was introduced into Ukrainian law not so long ago, the methodology of this research covers both analysis of current legislation, research of Ukrainian and foreign scholars, and the case-law of the European Court of Human Rights. The analysis allowed us to assess to which extent the procedure, severity, nature, and objectives of unjustified assets forfeiture coincide with the procedure, severity, nature, and objectives of punishment.The results suggest that such a penalty can be considered as a punishment neither under the European Convention on Human Rights nor national legislation, as it does not, inter alia, prove or disprove the facts of any offense or the connection of assets with any offense and is not intended to punish and prevent from committing other offenses. Given the fundamental nature of the issue under investigation in the context of its constitutional appeal and the lack of practice of applying such a penalty in Ukraine as of the preparation of the present research, the article has theoretical and practical importance. ; Ця стаття має на меті з'ясувати, чи слід вважати покаранням стягнення активів у дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими. З огляду на іноземне походження такого правового механізму та те, що досліджуваний вид стягнення був запроваджений в українське законодавствот не так давно, використана методологія охоплює як аналіз чинного законодавства та досліджень українських учених, так і напрацювання іноземних науковців та практику Європейського суду з прав людини. Проведений аналіз дав змогу оцінити, наскільки процедура, суворість, природа і цілі стягнення активів у дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими збігаються з процедурою, суворістю, природою та цілями, характерними для покарання. Отримані результати свідчать про те, що таке стягнення не можна вважати покаранням ні за правом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ні відповідно до національного права, адже, окрім іншого, воно не передбачає доведення чи спростування фактів вчинення будь-якого правопорушення або зв'язку активів з будь-яким правопорушенням і не має на меті кари та запобігання вчиненню інших правопорушень. Зважаючи на засадничий характер досліджуваного питання в контексті його конституційного оскарження та відсутності практики застосування такого стягнення в Україні на момент написання цієї статті, результати дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення.

The purpose of this article is to determine whether the forfeiture of assets as a result of declaring them unjustified should be considered as a penalty.Provisions governing the recognition of assets unjustified and its further forfeiture in the state revenue (RAS) were introduced into the Civil Procedural Code of Ukraine in 2015 and were criticized by the scientific community due to the similarities with the special confiscation provided by the Criminal Code of Ukraine, and were never implemented in practice. However, at the end of 2019, the essence of these provisions was dramatically changed via a combination of a foreign model of "non-conviction based forfeiture" and certain features of the crime of illicit enrichment. Right after the adoption of these new provisions, the members of the Ukrainian parliament initiated the constitutional petition. They claim that the RAS, being, in essence, a punishment, unreasonably deprives the party of protecting its rights and guarantees provided by the criminal legislation of Ukraine.Given the foreign origin of this legal mechanism and that this type of penalty was introduced into Ukrainian law not so long ago, the methodology of this research covers both analysis of current legislation, research of Ukrainian and foreign scholars, and the case-law of the European Court of Human Rights. The analysis allowed us to assess to which extent the procedure, severity, nature, and objectives of unjustified assets forfeiture coincide with the procedure, severity, nature, and objectives of punishment.The results suggest that such a penalty can be considered as a punishment neither under the European Convention on Human Rights nor national legislation, as it does not, inter alia, prove or disprove the facts of any offense or the connection of assets with any offense and is not intended to punish and prevent from committing other offenses. Given the fundamental nature of the issue under investigation in the context of its constitutional appeal and the lack of practice of applying such a penalty in Ukraine as of the preparation of the present research, the article has theoretical and practical importance. ; Ця стаття має на меті з'ясувати, чи слід вважати покаранням стягнення активів у дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими. З огляду на іноземне походження такого правового механізму та те, що досліджуваний вид стягнення був запроваджений в українське законодавствот не так давно, використана методологія охоплює як аналіз чинного законодавства та досліджень українських учених, так і напрацювання іноземних науковців та практику Європейського суду з прав людини. Проведений аналіз дав змогу оцінити, наскільки процедура, суворість, природа і цілі стягнення активів у дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими збігаються з процедурою, суворістю, природою та цілями, характерними для покарання. Отримані результати свідчать про те, що таке стягнення не можна вважати покаранням ні за правом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ні відповідно до національного права, адже, окрім іншого, воно не передбачає доведення чи спростування фактів вчинення будь-якого правопорушення або зв'язку активів з будь-яким правопорушенням і не має на меті кари та запобігання вчиненню інших правопорушень. Зважаючи на засадничий характер досліджуваного питання в контексті його конституційного оскарження та відсутності практики застосування такого стягнення в Україні на момент написання цієї статті, результати дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення.

The article highlights the issue of truth as one of the objectives of criminal proceedings in the Federal Republic of Germany in relation to fairness and legal stability. It is stated that the understanding of truth as objective of the criminal procedure directly derives from the functional orientation of the latter: in particular, the general function of criminal proceedings is to provide the enforcement of a substantive criminal law, which, in turn, requires that criminal procedure be inevitably aimed at establishing material truth.An exhaustive analysis of the principle of the establishment of material truth (also known as «inquisitorial principle», «instructional principle», «investigatory principle», or «the principle of establishing material truth») in the criminal procedure of the Federal Republic of Germany, its essence, meaning and a normative basis in the criminal procedural legislation of the Federal Republic of Germany, as well as its further development in the case law, including decisions of the Federal Constitutional Court and the Federal Court of Justice, is carried out. It is noted that in order to establish truth, the public prosecution shall investigate both aggravating and mitigating circumstances, as well as take measures aimed at preserving evidence that may be lost, and the court shall ex officio extend the examination of evidence to all facts and means of proof relevant to the decision in the case.In this connection, the procedural obligation of the court to establish material truth in the criminal proceedings, its content, scope and limits is characterized. Such a principle is implemented, first of all, by the presiding judge, conducting the trial and determining its course and direction. Therefore, if specific facts and circumstances are relevant in the course of a sentencing, the court is obliged to examine the corresponding evidence, even if the interested parties to the proceedings do not file a motion for it or object to it. Consequently, the particular importance of the trial stage to establish truth in the criminal proceedings in the Federal Republic of Germany is emphasized.In addition, the features of the judge's conviction and its importance for establishing truth in the criminal proceedings of the Federal Republic of Germany, as well as the requirements for its formation in the case law of the Federal Supreme Court, are considered.It is substantiated that the establishment of exceptionally true facts and circumstances in the case is not only a necessary basis for a lawful, just and fair court decision, but also a prerequisite for the implementation of the substantive criminal law of the Federal Republic of Germany, above all – the principle of liability exclusively in the presence of guilt. ; Висвітлено розуміння істини як мети кримінального провадження ФРН у взаємозв'язку зі справедливістю та юридичною стабільністю. Подано вичерпну характеристику засади встановлення матеріальної істини у кримінальному процесі ФРН, її суті, значення та нормативного закріплення у кримінальному процесуальному законодавстві ФРН. У зв'язку з цим проаналізовано процесуальний обов'язок суду встановити матеріальну істину у кримінальному провадженні, його зміст, обсяг та межі. Зроблено наголос на особливому значенні стадії судового розгляду для встановлення істини у кримінальному процесі ФРН. Окрім того, розглянуто особливості суддівського переконання та його значення для встановлення істини у кримінальному процесі ФРН, а також вимоги до його формування у практиці Федерального верховного суду. Аргументовано положення про те, що встанов­лення виключно істинних фактів та обставин у справі є не лише необхідною підставою для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, але й слугує передумовою для реалізації засад кримінального матеріального права ФРН, перш за все – принципу відповідальності тільки за наявності вини.

Max Weber's last in his life publications give grounds to correct the traditional notions of the ethics of responsibility as purely calculative and one that subordinates the ethical goal to the right means of achieving it and the strictness of its observance. For Weber devotion to certain values is ultimately the basis of any possible ethics: in the ethics of conviction, this devotion is contrasted with taking into account all the results of the ethical act, and in the ethics of respon- sibility these results seek to take into account what should make certain values more reliable. Passionate commitment to political goals that express the interests of the community, rather than the selfish and vain intentions of the politician is a solid basis for the responsibility of the politician. The passionate pursuit of truth directs the scientist's well-thought-out research pro- gram. In economics, the pursuit of personal gain, which is inherent for the "economic man", requires consideration of the common economic good both for those with whom the man makes his business and for the community, which is his lifeworld and creates the necessary con- ditions for any possible economic activity. In any social sphere, each social system has its own logic of calculating success, but each time this calculation involves respecting and protecting the basic values for this system. In everyday life we observe numerous deviations from this clear and transparent logic of the ethics of responsibility, which create the illusion of its dysfunction. Similarly, insincere and inconsistent adherence to declared beliefs can give the wrong impres- sion of the whole ethics of conviction. It is these deviations from the intrinsic integrity of the ethics of responsibility and the ethics of persuasion that create the false impression of them as mutu- ally exclusive behavioral strategies. In their conscientious pursuit, the ethics of conviction and the ethics of responsibility complement each other. The formalism of the ethics of responsibil- ity makes sense only for a stricter and more impartial protection of the values that are important to the adherents of this ethic. This formalism is a denial only of all other, irrelevant values, and not a designation of responsibility for a particular ethical commitment as a value-empty, indiffe- rent form. Weber points to the prospect of recognition as a path to a collective ethic of responsi- bility in its positive sense — as a conscious commitment by a community of like-minded people to commit to values that are significant to them. ; Останні прижиттєві публікації Макса Вебера дають підстави скоригувати традиційні уяв- лення про етику відповідальності як суто калькулятивну і таку, що підпорядковує етичну мету правильно підібраним засобам її досягнення та неухильності її дотримання. Відданість певним цінностям для Вебера врешті виявляється підставою будь-якої можливої етики: в етиці переконання цю відданість протиставляють врахуванню усіх результатів етичного вчинку, а в етиці відповідальності ці результати прагнуть максимально врахувати, що має зробити більш надійним досягнення певних цінностей. Пристрасна ангажованість політични- ми цілями, які виражають інтереси спільноти, а не егоїстичні та марнославні наміри діяча, є надійною основою відповідальності політика. Пристрасне прагнення істини спрямовує проду- ману науково-дослідну програму вченого. У економіці прагнення досягнути особистої вигоди, яке властиве «економічній людині», потребує врахування спільного економічного блага як для тих, з ким ця людина веде свій бізнес, так і для громади, яка являє собою її життєсвіт і ство- рює необхідні передумови для будь-якої можливої економічної діяльності. У будь-якій соціаль- ній сфері, у кожній соціальній системі є своя логіка обрахунку успіху, однак щоразу цей обраху- нок передбачає шанування та захист базових для цієї системи цінностей. У повсякденному житті спостерігаємо численні відхилення від цієї чіткої та прозорої логіки етики відповідаль- ності, які створюють ілюзію її дисфункції. Так само нещире і непослідовне слідування декларо- ваним переконанням можуть справляти хибне враження про усю етику переконання. Саме такі відхилення від внутрішньої цілісності етики відповідальності й етики переконання ство- рюють хибне враження про них як про взаємно виключні стратегії поведінки. У сумлінному їх слідуванні етика переконання і етика відповідальності доповнюють одна іншу. Формалізм етики відповідальності має сенс лише для більш строгого і безстороннього захисту цінностей, значущих для адептів цієї етики. Цей формалізм є запереченням лише для усіх інших, не реле- вантних цінностей, а не позначенням відповідальності щодо певного етичного зобов'язання як ціннісно пустої, байдужої форми. Вебер позначає перспективу здобуття визнання як шлях до колективної етики відповідальності у позитивному її значенні — як свідомого прийняття на себе спільнотою однодумців зобов'язання досягнути утвердження значущих для них цінностей.

The article examines the legal nature of Chapter 12 of the Civil Procedural Code of Ukraine (further - CPC), analyzes and compares the confiscation, special confiscation and confiscation outside of criminal proceedings (civil confiscation, confiscation in rem), clarifies the essence of the presumption of innocence and the possibility of its use in proceedings in cases of recognition of unjustified assets and their claims. Along with this, the article also draws attention to the advantages and disadvantages of civil forfeiture in view of the European Court of Human Rights (further- the ECHR) and practice in Ukraine. The provisions of the UN Convention against Corruption 2003 (further - the Convention) are also analyzed, which provide for the implementation in national legislation of confiscation of property without a sentence in the framework of criminal proceedings. In addition, the article proposes to solve the problem of ensuring guarantees of rights and observance of human freedoms from unjustified persecution and deprivation of property rights in the procedure of legal proceedings in cases of recognition of unjustified assets and their claims. In general terms, this work is aimed at distinguishing between confiscation and special confiscation in criminal proceedings against "confiscation" in a civil proceeding; establishing the legality of introducing mechanisms for recognizing unjustified assets and their vindication; clarification of the content of the violation of the presumption of innocence by imposing on the defendant the duty to prove the lawfulness of acquiring property.

The article is devoted to the problem of "punishability" of criminal misdemeanors. The author pays attention of optimization of native legislation in the sphere of setting of criminal law measures. It is proved, that responsibility for criminal acts must be realized in the form of such measures, as punishment for crimes, that should entail a previous conviction, and penalties for criminal misdemeanors without a consequence as previous conviction. The system of penalties for the criminal misdemeanors is offered. ; В статье рассматривается проблема «наказуемости» уголовных проступков. Осуществляется попытка оптимизации отечественного законодательства в сфере назначения мер уголовно-правового характера. Обосновывается, что ответственность за уголовно-наказуемые деяния необходимо реализовывать в форме таких мер воздействия, как наказание за совершение преступлений, которое должно влечь за собой судимость, и взыскания за совершение уголовных проступков без последствия в виде судимости. Предлагается система взысканий за совершение уголовных проступков. ; У статті розглядається проблема «караності» кримінальних проступків. Здійснюється спроба оптимізації вітчизняного законодавства у сфері призначення заходів кримінально-правового характеру. Доводиться, що відповідальність за кримінально карані діяння необхідно реалізовувати у формі таких заходів впливу, як покарання за вчинення злочинів, яке має тягти за собою судимість, і стягнення за вчинення кримінальних проступків без наслідку у вигляді судимості. Пропонується система стягнень за вчинення кримінальних проступків.

This research about Cherevan Anton Samiylovych, the first doctor, professor of Poltavaregion, on his formation as a professional historian in Russian universities, where hewas brought by a dissident fate as a suspected after being in German captivity duringWorld War II. ; Данное исследование о Череване Антоне Самойловиче, первом докторе исто-рических наук, профессоре на Полтавщине, о становлении его как историка-профессионала в российских университетах, куда его завела диссидентскаясудьба как неблагонадежного после пребывания в немецком плену в годы Второймировой войны. ; Дане дослідження про Череваня Антона Самійловича, першого доктора історичних наук, професора на Полтавщині, про становлення його як історика-професіонала у російських університетах, куди його закинула дисидентська доля як неблагонадійного після перебування у німецькому полоні у роки Другої світової війни.

The article explicates the significance of M. Weber's works for understanding of calling as an important world view idea of the European culture. The author observes Weber's analysis of forming of the notion of calling in the times of ancient Egypt state and Judaic captivity as well as in the Old Testament and its interpretations by M. Luther. Particularly significant for the understanding of social processes during the Reformation in Europe and then in America became Weber's analysis of the transformation of the religious meaning of calling as "task" and "mission" of a man in the world into the motivation for a practical professional activity. The study shows the ways of implementation of Weber's theory of social action and political leadership within the concept of calling. The internal collision of the experience of calling is explicated by the examples of charismatic leadership, responsibility of a politician and ethos of a scientist. Combination of affective motivation, value and target oriented rationality in the calling forms the problem for a decision, although this complexity is a driving force of the realization of calling by a person. The philosophical and theological substratum of the Weber's concept of calling is his looking for the integration of temporal and eternal dimensions in human existence. Calling as an idea of postreformational European culture serves for finding and realization of the meaning of personal life as well as for legitimation of social action. Especially this idea grounds the possibility and necessity of conciliation of the ethics of conviction and the ethics of responsibility in individual as well as in social existence and morality. ; У статті розкрито значення праць Макса Вебера для тематизації покликання як важливої світоглядної ідеї європейської культури. Розглянуто Веберів аналіз формування поняття покликання за часів єврейського полону в давньоєгипетській державі, а також у Старому Запо- віті та його інтерпретаціях у перекладах Мартина Лютера. Зокрема, для розуміння соціальних процесів у реформаційній Європі та Америці важливо простежити експлікацію Вебером трансформування релігійного сенсу покликання як «завдання» або «послання» людини у світі у мотивацію до практичної професійної діяльності. Проаналізовано імплементацію Веберової теорії соціальної дії та політичного панування в концепції покликання. На прикладі аналізу харизматичного лідерства, відповідальності політика, етосу науковця показано внутрішню суперечність досвіду покликання. Поєднання афективних, ціннісно-раціональних та цілераціональних елементів мотивації людини в покликанні становить проблему, розв'язання якої є водночас рушійною силою його реалізації. Розкрито філософське й теологічне підґрунтя концепції покликання як такої, що в ній Вебер дошукувався шляхів поєднання часового та вічного вимірів буття людини. Покликання як поняття європейської культури після Реформації слугує меті знаходження та реалізації сенсу особистісного існування й леґітимації соціальної дії. Зокрема, ідея покликання обґрунтовує можливість і необхідність узгодження етики переконання та етики відповідальності як в індивідуальному існуванні людини, так і в соціальній моралі.