Suchergebnisse

La presente tesi di dottorato, sviluppata in collaborazione con il Policlinico San Matteo di Pavia e l'Istituto Zooprofilattico della Lombardia e dell'Emilia Romagna, è incentrata sulla epidemiologia del virus di West Nile (WNV), un patogeno emergente che rappresenta il flavivirus più diffuso a livello globale, essendo presente in tutti i continenti, con la sola esclusione dell'Antartide. WNV rappresenta oggi un importante problema di salute pubblica, potendo causare patologie neurologiche potenzialmente letali soprattutto nelle fasce più fragili della popolazione, come gli anziani e i malati cronici. Ad oggi sono descritti 9 lineages virali, di cui l'1 e il 2 rappresentano i principali patogeni per l'uomo. WNV-1 è diffuso in tutto il Mondo eccetto l'Antartide; WNV-2, isolato inizialmente in Africa Sub-Sahariana e in Madagascar, dal 2011 è comparso in Italia e attualmente sembrerebbe essere l'unico lineage circolante nel nostro territorio. In accordo con i dati epidemiologici riportati dall'ECDC, 1832 casi umani di malattia neuro-invasiva sono stati registrati nel periodo 2011-2017 nei Paesi membri dell'Unione Europea e nelle Nazioni limitrofe. Nel 2018, la trasmissione del virus in Italia e in diversi Paesi europei è iniziata precocemente e ha causato in una sola stagione un numero di casi nell'uomo pari a quelli che si sono verificati nei 7 anni precedenti. Solo nel nostro Paese, da Giugno 2018 sono stati segnalati 577 casi umani confermati di infezione, di cui 230 si sono manifestati nella forma neuro invasiva e 42 sono deceduti. Inoltre, è stata evidenziata una elevata circolazione nelle zanzare e negli uccelli, che rappresentano rispettivamente il vettore e il serbatoio del virus. Non essendo disponibile attualmente alcun vaccino per l'uso nell'uomo, di fondamentale importanza risultano le attività di sorveglianza di questa importante arbovirosi, istituita e regolamentata dal "Piano Nazionale integrato di sorveglianza e risposta ai virus West Nile e Usutu - 2019". E' in questo contesto che si inserisce il presente lavoro, finalizzato alla ricostruzione della storia epidemiologica del virus attraverso l'utilizzo di approcci bioinformatici e filogenetici avanzati. Nel corso di questi tre anni di attività di ricerca sono stati collezionati i ceppi di West Nile circolanti in Italia nelle stagioni estivo-autunnali 2013- 2018; dopo una messa a punto dei protocolli di amplificazione dell'intero genoma virale, questi ceppi sono stati caratterizzati tramite tecnologie di Next Generation Sequencing (NGS). Le sequenze ottenute sono state analizzate alla ricerca di mutanti importanti da un punto di vista epidemiologico o patogenetico, ed è stato condotto uno studio di evoluzione molecolare del genoma virale e delle forze che ne guidano l'evoluzione, in relazione allo spazio e al tempo. Attraverso l'applicazione di modelli filogenetici il nostro gruppo di ricerca ha cercato di ricostruire la storia di WNV-2 dal momento del suo primo isolamento ad oggi, utilizzando i genomi home-made e quelli depositati in banche dati pubbliche alla data di inizio dello studio, corredati di informazioni relative all'anno e al luogo di isolamento. L'utilizzo di un approccio filogeografico ci ha consentito, unicamente sulla base della conoscenza del luogo di isolamento delle sequenze incluse nell'analisi, di ricostruire la località più probabile dei nodi interni del nostro albero, e di stimare la diffusione geografica del virus, in scala di tempo reale. Allo scopo di studiare le dinamiche di propagazione virale sono stati anche utilizzati modelli filo-epidemiologici che permettono di stimare importanti parametri, quali il numero riproduttivo effettivo (Re) e i suoi cambiamenti nel tempo. Interessanti risultati, pubblicati recentemente dal nostro gruppo, sono stati ottenuti sulla circolazione di WNV-2 nel nostro Paese. La ricostruzione filogenetica ha confermato l'ingresso del virus in Italia nel 2008 e ha evidenziato la contemporanea circolazione di due varianti, una delle quali sembrerebbe essersi estinta nel 2013/2014. Inoltre, l'osservazione della esistenza di differenti gruppi significativi all'interno della variante ancora circolante nel 2018, ha suggerito la presenza di ceppi endemici e supporta l'ipotesi che il virus endemico sia mantenuto tra una stagione estiva e l'altra attraverso diversi possibili meccanismi di "overwintering". I metodi utilizzati di filodinamica e filogeografia sono risultati particolarmente adatti alla ricostruzione della storia di infezioni emergenti, come l'arbovirosi da West Nile, potendo fornire informazioni utili alla sorveglianza. Pertanto, ci proponiamo in futuro, al fine di comprendere al meglio l'origine e le modalità di diffusione del virus, di migliorare la qualità dei dati epidemiologici disponibili, attraverso l'implementazione di metodi molecolari, per una più precoce individuazione della circolazione virale, e lo sviluppo di una rete di competenze e di collaborazioni con figure professionali diverse per fare chiarezza sul complesso ciclo epidemiologico del virus. ; The present thesis, developed in collaboration with the Policlinico San Matteo in Pavia and the Zooprophylactic Institute of Lombardia and Emilia Romagna, is focused on the epidemiology of West Nile virus (WNV), an emerging pathogen globally widespread, affecting all continents, with the only exception of Antarctica. Today WNV represents an important public health problem, being able to cause lethal neurological pathologies, especially in the most fragile sections of the population, such as the elderly and chronic patients. To date, 9 viral lineages have been described, whose lineages 1 and 2 represent the main pathogens for human beings. WNV-1 can be found all over the World except for Antarctica; WNV-2, initially isolated in Sub-Saharan Africa and Madagascar, first appeared in Italy in 2011 and it currently seems to be the only lineage circulating in our territory. In accordance with the epidemiological data recorded by the ECDC, 1832 human cases of this disease were recorded in the period 2011-2017 in several countries of European Union, closer to each other. In 2018, the transmission of the virus in Italy and in other European countries started earlier and in just one season the number of cases in human beings equaled those that occurred in the previous 7 years. In our country alone, since June 2018, 577 infection cases in humans had been reported, with 230 neuro-invasive events and a total of 42 deaths. Furthermore, there was evidence of high viral circulation in mosquitoes and birds that represent respectively the vector and the virus reservoir. Since no vaccine is currently available for use in humans, surveillance activities, established and regulated by the "Integrated National Surveillance and Response Plan to West Nile and Usutu Virus - 2019", are of main importance. It is in this context that this work is inserted, aiming at reconstructing the epidemiological history of the virus through the use of advanced bioinformatic and phylogenetic approaches. During these three years of research, the West Nile strains circulating in Italy in the summer-autumn seasons between 2013 and 2018 were collected; after the optimization of the amplification protocols of the entire viral genome, these strains were characterized by Next Generation Sequencing (NGS) technologies. The sequences obtained were analyzed in order to search important mutants from an epidemiological or pathogenetic point of view; moreover a study of molecular evolution of the viral genome and the forces that guide its evolution, has been done in relation to space and time. Through the application of phylogenetic models our research group tried to reconstruct the history of WNV-2 from the time of its first isolation to the present, using the home-made genomes and those deposited in public databases at the beginning of the study, accompanied by information relating to the year and place of isolation. The use of a phylogeographic approach allowed us, on the basis of the knowledge of the place of isolation of the sequences included in the analysis, to reconstruct the most probable location of the internal nodes of our tree, and to estimate the geographical spread of the virus, in real time scale. In order to study the dynamics of viral propagation, phylo-epidemiological models have also been used which has allowed us to estimate important parameters such as the actual reproductive number (Re) and its changes over time. Interesting results, recently published by our group, have been obtained on the circulation of WNV-2 in our country. The phylogenetic reconstruction confirmed the entry of the virus in Italy in 2008 and highlighted the simultaneous circulation of two variants, one of which apparently became extinct in 2013–2014 Furthermore, the observation of the existence of different significant groups within the variant still circulating in 2018, suggested the presence of endemic strains and supports the hypothesis that the endemic virus is maintained alive between one summer season and another through different possible overwintering mechanisms. The methods used in philodynamics and phylogeography are particularly suitable for the reconstruction of the history of emerging infections, such as arbovirosis like West Nile virus, providing useful information for surveillance. Therefore, in the future, in order to better understand the origin and the spread of the virus, we intend to improve the quality of epidemiological data available through the implementation of molecular methods, for an earlier identification of the viral circulation, and the development of a network of skills and collaborations with different professional figures. In this way we will able to clarify the complex epidemiological cycle of the virus.

Introduction.The article provides a criminal law characteristic of violence as a category of the General Part of the legislation on criminal responsibility. In particular, its role and significance in cases of application of the rule that determines the responsibility of persons who perform a special task to prevent or detect criminally illegal activities of organized groups and criminal organizations is considered. It is accentuated that violence in this norm, as well as in other norms that provide for circumstances that exclude criminal unlawfulness of the action, has the following meaning: characterizes the factual and legal basis of circumstances that exclude criminal unlawfulness; determines the use of violence against a person as grounds for "unlimited" use of force for protection; establishes that in some cases, excessive use of force leads to criminal prosecution. Summary of the main research results. The analysis of the current criminal legislation of Ukraine allowed the author to conclude that severe and especially severe consequences prescribed in Part 2 of Art. 43 of the Criminal Code of Ukraine characterized not only by physical damage, but also its other types, for example, by property, organizational and so on. In addition, the legislation does not clearly dividing the consequences to severe and particularly severe. In most cases, they coincide, and in practice there are difficulties in delimitation them. To solve this problem, it is proposed to specify the consequences of exceeding the limits by a person performing a special task. This can only be the most dangerous harm to a person, which is to take his life (murder) and inflict grievous bodily harm. The meaning of the term "compulsion" in the corresponding norm is investigated. According to the author, compulsion is an element of the objective side of criminal offenses committed during the performance of a special task, namely the circumstance of the commission of such offenses. These are the specific objective-presentive conditions in which a criminal offense is committed. In fact, the compulsion of harm causing during a special task is due to two factors: the final goal that characterizes a person's behavior - prevention or detection of criminally illegal activity of an organized group or criminal organization and the situation in which the person operates. The article states that an important characteristic of illegal behavior, namely its subjective side, is the motives and purpose of a person's actions. The closest (immediate) goal is to avoid detecting, to ensure the security of their stay in an organized criminal group or criminal organization. The final goal is to prevent and detect criminally illegal activity of an organized group or criminal organization. The article considers the concepts of "detection of criminal offenses" and "prevention of criminal offenses". On the basis of researches of modern works which are devoted to the given subject the author's definitions of these terms are given. It is also given the author's wording of part 2 of Art. 43 of the Criminal Code of Ukraine, which determines the conditions of criminal responsibility of persons performing a special task. Conclusions. The article makes scientifically substantiated conclusions and provides author's recommendations for improving the current legislation on criminal responsibility, in particular, clearly defines exceeding the limits in this circumstance, which can only be murder or grievous bodily harm; the author's definition of the concept "disclosure of criminally illegal activity" is given; indicated that in criminal offenses committed by persons performing a special task, motive and purpose are mandatory features of the subjective side. ; Встатье даётся уголовно-правовая характеристика насилия как категории Общей части законодательства об уголовной ответственности. А именно, рассматривается его роль и значение в случаях применения нормы, которая определяет ответственность лиц, выполняющих специальное задание по предупреждению или раскрытию уголовно противоправной деятельности организованных групп и преступных организаций. Делается акцент на том, что насилие в данной норме, как и в других нормах, которые предусматривают обстоятельства, исключающие уголовную противоправность деяния имеют следующее значение: характеризует фактическое и юридическое основание обстоятельств, которые исключают уголовную противоправность деяния; применение к лицу насильственных действий выступает основанием к «неограниченному» применению силы для защиты; в отдельных случаях чрезмерное применение силы приводит к привлечению лица к уголовной ответственности. Анализ действующего уголовного законодательства Украины позволил автору сделать вывод о том, что тяжкие и особо тяжкие последствия в ч.2 ст. 43 УК Украины характеризует не только физический вред, а и иной, например, имущественный, организационный и т.п. Кроме того в законодательстве отсутствует чёткое разграничение последствий на тяжкие и особо тяжкие. В большинстве случаев они совпадают, и на практике возникают трудности в их разграничении. Чтобы решить эту проблему предлагается конкретизировать последствия превышения пределов лицом, которое выполняет специальное задание. Это может быть только наиболее опасный вред лицу, который заключается в лишении его жизни (убийство) и нанесении тяжких телесных повреждений. Исследовано значение термина «вынужденность» в соответствующей норме. По мнению автора вынужденность является признаком объективной стороны уголовных правонарушений, а именно обстановкой совершения таких правонарушений. Это такие конкретные объективно-предметные условия, в которых совершается уголовное правонарушение. Фактически вынужденность нанесения вреда во время выполнения специального задания обусловлена двумя факторами: конечной целью, которая характеризует поведение лица, - предупреждение или раскрытие уголовно противоправной деятельности организованной группы или преступной организации, в которой действует лицо. В статье указывается на то, что важной характеристикой противоправного поведения, а именно его субъективной стороны выступают мотивы и цель действий лица. Ближайшей (непосредственной) целью есть избежание раскрытия, обеспечение безопасности своего пребывания в составе организованной группы или преступной организации. Конечной целью выступает предупреждение и раскрытие уголовно противоправной деятельности организованной группы или преступной организации. В статье рассмотрены понятия «раскрытие уголовных правонарушений» и «предупреждение уголовных правонарушений». На основании исследования современных работ, которые посвящены данной теме даётся авторское определение этих терминов. Даётся также авторская редакция ч. 2. ст. 43 УК Украины, которая определяет условия наступления уголовной ответственности лиц, выполняющих специальное задание. В статье сделаны научно обоснованные выводы и даются авторские рекомендации по усовершенствованию действующего законодательства об уголовной ответственности, в частности, чётко определено превышение пределов в данном обстоятельстве, которым может быть убийство или нанесение телесных повреждений; даётся авторское понятие «раскрытия уголовно противоправной деятельности»; указывается на то, в уголовных правонарушениях, которые совершаются лицами, выполняющими специальное задание мотив и цель выступают обязательными признаками субъективной стороны. ; Вступ. В статті надається кримінально-правова характеристика насильства як категорії Загальної частинизаконодавства про кримінальну відповідальність. Зокрема розглядається його роль та значення у випадках застосування норми, що визначає відповідальність осіб, які виконують спеціальне завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованих груп та злочинних організацій. Наголошується, що насильство в цій нормі, як і в інших нормах, що передбачають обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння має наступне значення: характеризує фактичну та юридичну підставу обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння; застосовування до особи насильницьких дій є підставою до «необмеженого» використання сили для захисту; в окремих випадках надмірне застосування сили призводить до притягнення особи до кримінальної відповідальності. Короткий зміст основних результатів дослідження.Аналіз діючого кримінального законодавства України дозволив автору зробити висновок про те, що тяжкі і особливо тяжкі наслідки у ч. 2 ст. 43 КК України характеризує не лише фізична шкода, а й інша, наприклад, майнова, організаційна тощо. Окрім того, в законодавстві немає чіткого розмежування наслідків на тяжкі і особливо тяжкі. У більшості випадків вони збігаються, і на практиці виникають складнощі щодо їхнього розмежування. Щоб вирішити цю проблему пропонується конкретизувати наслідки перевищення меж особою, яка виконує спеціальне завдання. Це може бути лише найнебезпечніша шкода особі, яка полягає в позбавленні її життя (вбивство) та нанесенні тяжких тілесних ушкоджень. Досліджено значення терміну «вимушеність» у відповідній нормі. На думку автора, вимушеність є ознакою об'єктивної сторони кримінальних правопорушень, які вчиняються під час виконання спеціального завдання, а саме обстановкою вчинення таких правопорушень. Це такі конкретні об'єктивно-предметні умови, в яких вчиняєтьсякримінальне правопорушення. Фактично вимушеність заподіяння шкоди під час виконання спеціального завдання зумовлена двома факторами: кінцевою метою, яка характеризує поведінку особи, – попередження або розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації та обстановкою, в якій діє особа. В статті зазначається, що важливою характеристикою протиправної поведінки, а саме її суб'єктивної сторони є мотиви та мета дій особи.Найближчою (безпосередньою) метою є уникнення викриття, забезпечення безпеки свого перебування в складі організованої злочинної групи чи злочинної організації. Кінцевою метою є попередження та розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації. В статті розглянуті поняття «розкриття кримінальних правопорушень» та «попередження кримінальних правопорушень». На підставі дослідження сучасних робіт, які присвячені даній темі надається авторське визначення цих термінів. Надається також авторська редакція ч. 2 ст. 43 КК України, яка визначає умови настання кримінальної відповідальності осіб, які виконують спеціальне завдання. Висновки. В статті зроблені науково обґрунтовані висновки та надаються авторські рекомендації по вдосконаленню діючого законодавства про кримінальну відповідальність, зокрема, чітко визначено перевищення меж у даній обставині, яким можуть бути лише вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень; дається авторське визначення поняття «розкриття кримінально протиправної діяльності»; вказується на те, що в кримінальних правопорушеннях, які вчиняються особами, що виконують спеціальне завдання мотив та мета є обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони.

Problem setting. Despite the enormous number of human casualties in transport accidents, as well as the enormous human toll, it is important to recognize the importance of transport safety. Unfortunately, for the time being, neither the authorities nor the public have this understanding. In particular, this is evidenced by the fact that there are practically no regulatory acts that are directly aimed at solving the problem of transport safety. There is no transport safety law, no proper concept and strategy for transport safety. Regulations governing specific transport safety issues are flawed and often contain conflicting provisions. System work in this direction, too, is practically not conducted. Therefore, the creation of a single set of regulatory acts in the field of transport safety in Ukraine is one of the priority tasks today. The aforementioned regulations should be clear, internally consistent and in line with European transport safety standards. To achieve this goal, it is necessary to first develop basic, conceptual provisions, on the basis of which to form the entire subsequent system. The urgency of this problem is caused by the huge losses suffered daily by Ukraine due to the low level of transport safety.In addition to the general legal documents in the form of law, concept, strategy and program, it is necessary to develop sectoral safety programs for individual modes of transport. A public transport development program and an aviation security program are urgently needed. The necessity of bringing national legislation in line with international standards is in particular due to the importance of active development of international transit in Ukraine. Imperfect regulation and a generally low level of transport security in Ukraine can be a major obstacle to making significant profits from international transit, as the security factor for European partners is crucial.Revision, development and approval of a package of regulatory documents on transport safety should be carried out taking into account the current national and international standards, their certification, issuing licenses for the carriage of passengers and goods. Foreign experience in the development of national legislation governing relations in the field of transport safety should be used to create a mechanism for legal regulation of this problem in Ukraine.Recent research and publications analysis. Issues of national security, political, legal, social and psychological aspects of terrorism in the works of V. Antipenko, V. Bogdanovich, V. Yemelyanov, V. Krutov, V. Lipkan, N. Nizhnik, D. Olshansky, M. Sahakyan are sufficiently thoroughly considered. G. Sytnik, Y. Kondratyev, V. Malison and S. Malison, B. Romanyuk, M. Sahakyan, S. Teleshun. Traffic safety, state regulation of transportation were considered by D. Zerkalov, O. Krupina, Y. Nekrasov, A. Tkachenko, O. Sokolov.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. Although some of the issues addressed in this work have been addressed in the works of the aforementioned and other authors, the definition of the main areas of application of the regulatory and legal principles of transport safety has not been sufficiently considered. Today a whole set of problems (financial, logistical, social, informational, scientific and technical) of regulatory nature have accumulated, which has not been solved in time.The situation is exacerbated by the lack of a well-established system of ensuring transport safety, insufficient performance of the tasks and functions assigned to it, reducing the level of scientific and technical support of the said activity. This is facilitated by the complexity and lack of study of the nature and peculiarities of the social interconnections that arise between different categories of participants in public relations in the process of functioning of different modes of transport, and especially their legal and regulatory background in ensuring transport safety.Paper main body. The organization of transport security is entrusted to the heads of transport security entities. The subject of transport safety is the main authority in the field of transport safety, the authorities which are competent for transport safety issues, the owners of transport safety objects and persons who use them under other conditions in accordance with the legislation.Structural units are created within the central bodies of executive power, which are responsible for transport safety issues.For the purpose of accomplishing the tasks of ensuring transport safety, the formation of the provision of transport safety is created or contracts are concluded for services with other entities, which are legally entitled to provide transport safety services at other sites.There are transport security actors in each mode of transport. Let's briefly consider the role of the above entities in each mode of transport of Ukraine.The central executive body, whose activities are directed and coordinated by the Cabinet of Ministers of Ukraine through the Minister of Infrastructure, and which implements the state policy on safety on land transport is the State Transport Security Service of Ukraine (Ukrtransbezopa).State Service for Maritime and River Transport of Ukraine (Maritime Administration), which is the central executive body, whose activities are directed and coordinated by the Cabinet of Ministers of Ukraine through the Minister of Infrastructure and which implements state policy in the fields of maritime and inland waterway transport, merchant shipping, inland navigation, navigation and hydrographic support for maritime affairs, as well as in the field of maritime and inland waterway transport (except in the field of maritime safety of ships fleet fishing industry).The State Aviation Service of Ukraine as the authorized body for civil aviation issues implements the state aviation policy and strategy of Ukraine, carries out state regulation of activities in the field of civil aviation.The Cabinet of Ministers of Ukraine directs and coordinates the activity of this service through the Minister of Infrastructure of Ukraine, but not through regulations, but through regulations.In November 2005, the "Regulation on aviation safety management system" was approved, which defines the order of organization of works on prevention of aviation events, tasks and functions of management, bodies, objects and subjects of management, establishes forms of control over the performance of works and applies to all civil aviation entities of Ukraine irrespective of vi safety in order to harmonize the rules governing transport safety issues for different modes of transport, as well as to bring Ukrainian transport safety legislation into line with Ukraine's international obligations. Ultimately, it is necessary to create a new, unified legal framework for the effective provision of transport security, taking into account changes in ownership, as well as management approaches.In addition to improving the regulatory aspect of transport safety, it also requires improving the interaction of all executive authorities responsible for transport safety.Conclusions of the research and prospects for further studies. 1. UkrTransport is responsible for safety only on land transport (road transport, urban electric transport and rail transport) therefore, water and air transport safety issues are not within its competence.2. The State Maritime and River Transport Service of Ukraine (Maritime Administration) performs separate functions for the implementation of the state policy in the field of maritime and inland waterway transport (except for the maritime safety of vessels of the fishing industry vessels).3. The State Aviation Service of Ukraine shall manage civil aviation safety and oversight of aviation security.4. The protection of the pipeline transport facilities shall be carried out by special departmental units of protection of the pipeline transport enterprises, as well as by the internal affairs bodies on a contractual basis.5. There are practically no legal acts that are directly aimed at solving the problem of transport safety of Ukraine and the interaction of the subjects of ensuring transport safety in different modes of transport among themselves.6. There is no single body for managing the transport safety of the state, and therefore there is no single overall coordination of the subjects of ensuring the transport safety of Ukraine.We consider the prospects of further exploration to be a study of transport safety issues both in transport in general and in its main types in particular. ; Розглянуто організацію забезпечення транспортної безпеки як на транспорті взагалі, так і на його основних видах зокрема. Доведено відсутність нормативно-правових актів, які безпосередньо спрямовані на вирішення проблеми взаємодії суб'єктів забезпечення транспортної безпеки на різних видах транспорту між собою. Визначено основні керівні нормативно-правові документи, які регламентують роботу суб'єктів забезпечення транспортної безпеки та їх недосконалість у питаннях взаємодії.

Cette thèse étudie le rôle joué par le mythe de l'anglais, langue universelle dans le cadrage du débat sur l'enseignement intensif de l'anglais au Québec, une problématique liée à l'enjeu sociopolitique de la question linguistique au Québec. Les théories du cadrage suggèrent que les différentes catégories d'acteurs (politiques, médiatiques et citoyens) « cadrent » les évènements en privilégiant certaines définitions des enjeux sociaux, influençant ensuite les perceptions qu'ont les individus de ces enjeux. Toutefois, pour être efficaces et mobilisateurs, les cadres doivent parvenir à « toucher une corde sensible ». Ils doivent faire écho à certains mythes ou récits historiques culturellement partagés (Snow et Benford, 1988). Or, du fait de son hégémonie à travers le monde, des chercheurs qualifient de « mythe » le discours qui fait de l'anglais la langue universelle et affirment qu'il joue un rôle stratégique dans le cadrage des enjeux linguistiques à travers le monde. Considérant le contexte sociolinguistique unique du Québec, où le français et l'anglais cohabitent et se concurrencent depuis longtemps, on peut se demander comment ce mythe influe sur la manière de cadrer ces enjeux. Dans certains débats entourant l'enseignement de l'anglais au Québec, on observe une tension entre deux manières de cadrer l'anglais : certains le décrivent comme une « clé d'ouverture sur le monde », promesse de réussite individuelle et de mobilité socioéconomique ; d'autres, au contraire, le voient comme la « langue de Lord Durham », une langue dominatrice dont l'expansion, particulièrement dans le contexte québécois, menace la langue française et le sentiment identitaire. La thèse porte plus précisément sur le cadrage du débat public ayant entouré l'annonce d'une mesure d'enseignement intensif de l'anglais, entre février 2011 et 2015. Elle pose la question du rôle joué par le mythe de l'anglais, langue universelle dans ce débat. Réalisée selon un devis méthodologique mixte en trois phases, la recherche débute par une enquête historique qui trace la généalogie des cadres ayant balisé les débats sur l'enseignement de l'anglais au Québec. Dans un second temps, une analyse qualitative permet de répertorier et de décrire les mécanismes de cadrage et de raisonnement qui composent les différents cadres. Enfin, une analyse quantitative de contenu automatisée permet de valider leur présence sur un plus vaste échantillon de textes et de mesurer l'ampleur de leur mobilisation. Les résultats soulignent, d'une part, la nature centrale et polarisante de l'enjeu de l'enseignement de l'anglais dans l'histoire québécoise et montrent qu'il constitue le terrain d'un affrontement idéologique dont la signification le dépasse. Si l'on constate une faible dominance du métacadre globalisant, on voit que cette perspective instrumentale et universalisante n'est pas le propre des récents débats, mais qu'elle s'exprime tout au long de la trame historique québécoise. La thèse permet également de constater la force et la résilience du métacadre nationalisant, particulièrement chez les acteurs citoyens, cela même si l'on observe les signes d'un déclin du mythe de l'anglais, langue de Lord Durham. Enfin, elle montre que, dans le débat québécois sur l'enseignement de l'anglais, le mythe de l'anglais, langue universelle procure un effet de résonance culturelle aux cadres qui le mobilisent. Il permet aux acteurs d'ancrer leur argumentaire dans un récit historique largement partagé et véhicule un certain éthos communicationnel. Il fournit ainsi une grille d'évaluation morale de l'enjeu qui permet de légitimer la position dominante de l'anglais dans le monde et, par le fait même, de justifier l'adoption de politiques favorisant son enseignement. Enfin, la thèse répond au besoin, soulevé par certains chercheurs, d'études qui prennent en compte les dimensions culturelle, sociopolitique et idéologique du processus de cadrage (Oliver et Johnston, 2000). Elle contribue de plus à une meilleure compréhension du rôle des mythes dans ce processus et met en lumière les dynamiques de pouvoir qui concourent à l'émergence, à la montée en puissance, puis à la dominance de certains cadres. En outre, la thèse contribue à éclairer la manière dont se construit et s'articule localement le discours sur l'anglais comme langue mondiale. En combinant de façon unique certains concepts et méthodes d'horizons divers, l'approche méthodologique mixte privilégiée permet ainsi de poser un regard multidimensionnel sur un phénomène complexe et difficile à cerner. ; This dissertation studies the role played by the Myth of English as the global language in framing the debate on the intensive teaching of English in Quebec; a notion closely related to Quebec's language issue. Framing theories suggest that different actors (political, media and citizens) "frame" events by favoring certain definitions of social issues, which later influence how individuals perceive these issues. However, to be effective and mobilizing, frames must "strike a chord". They must resonate culturally with shared historical narratives or myths (Snow and Benford, 1988). In this sense, due to its hegemony around the world, some researchers describe the discourse that constructs English as the universal language as a "myth". They also suggest that this myth plays a strategic role in framing linguistic issues around the world. In the unique sociolinguistic context of Quebec, where the French and English languages have coexisted and competed for a long time, we may wonder how this myth influences the framing of linguistic issues. In some debates surrounding the teaching of English in Quebec, we do observe a tension between two ways of framing English: some describe it as a "key to opening up to the world", a promise of individual success and social mobility; on the other hand, others see it as the "language of Lord Durham", a dominating language whose expansion, particularly in the Quebec context, threatens the French language and the feeling of collective identity. The dissertation focuses on the framing of the public debate surrounding the announcement of a mandatory intensive English program policy, between February 2011 and 2015 in Quebec. It raises the question of the role played by the Myth of English as the global language in this debate. Using a three-phase mixed methods research design, the dissertation begins with a historical survey tracing the genesis of the frames and myths emerging from different public debates on the teaching of English. In a second step, a qualitative analysis allows us to list the different frames and describe framing and reasoning devices that compose them. Finally, a quantitative automated content analysis of documents from sources involved in the debate helps validate and measure the frames' presence in this public debate. The results underline the central and polarizing nature of the issue of the teaching of English as a second language in Quebec history and show that it represent a terrain for a long-lasting ideological struggle. We observe a weak dominance of the globalizing master frame and we also note that this instrumental and universalizing perspective is not specific to recent debates, but that it is rather expressed throughout Quebec's history. The study also shows the strength and resilience of the nationalizing master frame, particularly among citizens involved in the debate, even though we observe signs of a decline of the myth of English as Lord Durham's language. Finally, it shows that, in the Quebec debate on the teaching of English, the myth of English as the global language, provides a cultural resonance effect to the frames which mobilizes it. It allows actors to anchor their arguments in a widely shared historical narrative and conveys a certain communication ethos. It thus provides a moral evaluation grid of the issue which makes it possible to legitimize the dominant position of English in the world and, by the same token, to justify the adoption of policies favoring its teaching. The thesis responds to the need, raised by some researchers, for studies that take into account the cultural, socio-political and ideological dimensions of the framing process (Oliver and Johnston, 2000). It also contributes to a better understanding of the role of myths in this process and highlights the power dynamics that contribute to the emergence, the rise in power, and then the dominance of certain frames. In addition, the thesis helps to shed light on the understanding of how discourse on English as the global language is constructed and articulated locally. By uniquely combining certain concepts and methods from various research traditions, the favored mixed methodological approach offers a multidimensional look to the complex phenomenon of framing and helps to better understand its process.

In telecommunication sector, the term Access Control (AC) was defined in the standard from 1997 and included multiple meanings, one of which is used in this context: Access Control is the function performed by the resource controller that allocates system resources in order to satisfy (user) requests. In this context, the resources are: (i) Internet Protocol (IP) (RFC0791) connectivity from a Fifth Generation Wireless (5G) Core Network and (ii) communication to dynamically spawned Machine to Machine (M2M) Applications server instances. At a functional level, the mobile networks communication stratum can be separated into three distinct planes and the associated type of components, as defined by the International Telecommunication Union (ITU) in the Technical Report from 2004: (i) Data Plane - components which transfer the data between the different entities, (ii) Control Plane - components which control the operation of the specific layer entities and the support components and (iii) Management Plane - components used to manage the specific layer entities and the support components. Following the Next Generation Mobile Networks (NGMN) list of 5G system requirements, the 3rd Generation Partnership Project (3GPP) is in the process of standardizing the 5G system core network architecture. In more details, the resulting 5G system architecture is the first mobile core network architecture having the Control Plane and Data Plane handled by different components. The management plane resides in multiple components that handle policies for access control or detect malfunctions. In the architecture the component interfacing with the applications was already included in the core network of Long Term Evolution (LTE), called Evolved Packet Core (EPC), and is now transcending an increase of exposed capabilities. Application Area: Machine to Machine Applications One of the application areas supported by 5G is Machine to Machine (M2M) communication. In recent years the M2M technologies have reached a certain level of acceptance due to sensors, actuators and other smart devices communication flexibility increase and affordability, making the M2M deployment attractive in several domains like eHealth, Environmental monitoring, Smart metering, Automotive and transport, Agriculture, Manufacturing. Research Issue: Limited M2M specific Access Control At the same time, the concepts of (i) Network Function Virtualization (NFV), in which network components become software based and dynamically spawned by NFV Management and Orchestration (NFV MANO) components, and (ii) Software Defined Networking (SDN), introducing the concepts of controller and switch for separating the control plane from data plane, have revolutionized the networking by introducing flexibility and complexity. As these concepts are adopted by standards like 3rd Generation Partnership Project and the European Telecommunications Standards Institute (ETSI), the interest is to make use of the full power of the technology and scale the infrastructures dynamically according to the needs and keeping the communication across the devices, the network and service instances reliable. Solutions using IP pools for service instance allocation are only suitable for communication paradigms like request-response, thus not suitable for state-full services using sessions. The Access Control between M2M device and Server across multiple Server instances and multiple 5G Core Network instances (also known as Slices) requires a higher level approach for enabling trustworthy and dynamic coupling of M2M communication peers. Own Approach: M2M Device Management deeply linked to 5G Slice Components There are several protocols defined for Device Management, e.g. Open Mobile Alliance Lightweight M2M and Broadband Forum (BF) Technical Report 069 (TR-069), in which a device management server can monitor the registered devices status (battery lifetime, logs, connectivity). The solution proposed here extends such a protocol for enabling access control of M2M infrastructures. The solution has three types of access control. The first one is related to service instance information allocation with the device management server making use of knowledge on the dynamically deployed instances of M2M Application Servers and sending recommendations to the M2M device on the available instances. The second one is the trustful bootstrap of M2M devices so that the devices are managed by new management servers when they are performing handover between 5G slices. The third one refers to connectivity management and consists of increasing the flexibility of the core network subscriber information server in order to enable dynamically allocated subscriber information on devices that join the M2M infrastructure. Scientific Contributions The main contribution of this work is the specification of a Cross-Layer Access Control Framework for M2M Infrastructures using 5G Core Networks by interconnecting the Management Plane of the M2M Communication and the one of the Mobile Core Networks for Trustful Handover of the M2M devices between Security Domains that are running on Core Network Slices. The concept and design of the prototype implementation address common requirements from different M2M vertical domains and are general enough to be further used in other ones. The performance evaluation of the associated components and comparison with other academic, open-source and industry-owned solutions provides a perspective of the future suitability. Validation and Outlook The work has been validated and evaluated within several European Union granted projects as well as one industry funded project. The interoperability and performance have been evaluated. The implementation is part of the Fraunhofer FOKUS Open5GMTC toolkit, an extension for M2M application domain of the Open5GCore toolkit, and acts as basis for future research and development projects. ; In der Telekommunikation Bereich wurde der Begriff Zugangskontrolle (AC) in der Norm von 1997 definiert und umfasste mehrere Bedeutungen, von denen eine im vorliegenden Kontext verwendet wird: Zugangskontrolle ist die Funktion ausgeführt vom Ressourcenkontrolleur, der teilt die Systemressourcen zur Befriedigung von (Nutzer-)Anfragen. In vorliegenden Kontext sind die Ressourcen: (i) die Internetprotokoll(IP) -konnektivität, bereitgestellt von einem drahtlosen Kernnetz der fünften Generation (5G Fifth Generation Wireless Core Network) und (ii) die Kommunikation mit dynamisch erzeugten Maschine-Maschine(M2M)-Anwendungsserverinstanzen. In funktionaler Hinsicht kann die Schicht der mobilen Kommunikationsnetze in drei klar voneinander abgegrenzte Ebenen einschließlich der dazugehörigen funktionalen Komponenten gemäß Definition durch die Internationale Fernmeldeunion (ITU) unterteilt werden: (i) die Datenebene - Komponenten, die die Daten zwischen den verschiedenen Einheiten übertragen, (ii) die Steuerungsebene - Komponenten, die den Betrieb der Einheiten der einzelnen Schichten und der unterstützenden Komponenten steuern und (iii) die Verwaltungsebene - Komponenten, die zur Verwaltung der Einheiten der einzelnen Schichten und der unterstützenden Komponenten verwendet werden. Ausgehend von der vom Verband Next Generation Mobile Networks (NGMN) aufgestellten Liste der Anforderungen an ein 5G-System arbeitet das 3rd Generation Partnership Project (3GPP) daran, die Architektur des 5G-Kernnetzes zu standardisieren. Genauer gesagt ist die sich ergebende 5G-Systemarchitektur die erste Architektur für Kernnetze der mobilen Kommunikation, bei der die Steuerungsebene und die Datenebene in unterschiedlichen Komponenten angesiedelt sind. Die Verwaltungsebene ist auf verschiedene Komponenten verteilt, die für Zugangskontrolle verantwortlich sind oder Fehlfunktionen feststellen. In der Architektur war die Komponente, die über Schnittstellen mit den Anwendungen verfügte, schon unter der Bezeichnung Evolved Packet Core (EPC) im Kernnetz des Long-Term-Evolution (LTE)-Netzes angelegt und zeigt jetzt eine Zunahme an Fähigkeiten. Anwendungsbereich: Maschine-Maschine-Anwendungen Einer der Anwendungsbereiche von 5G ist die Kommunikation Maschine-Maschine (M2M). In jüngster Zeit haben M2M-Technologien eine gewisse Akzeptanz erlangt, da die Kommunikation von Sensoren, Betätigungselementen und anderen smarten Geräten flexibler und erschwinglicher wurde, so dass die Nutzung von M2M in verschiedenen Bereichen wie dem Gesundheitswesen, Umweltmonitoring, Smarte Verbrauchszähler, Autoverkehr und Transportwesen, Landwirtschaft, Fertigungsindustrie immer attraktiver wird. Forschungsthema: Beschränkte spezifische M2M-Zugangskontrolle Gleichzeitig haben die Konzepte der (i) Virtualisierung von Netzfunktionen (NFV), bei der Netzwerkbestandteile auf Software beruhen und dynamisch von NFV-Verwaltungs- und Steuerungskomponenten (NFV-MANO-Komponenten)erzeugt werden, sowie (ii) software-basierten Netzwerken (Software Defined Networking (SDN)), bei denen die Konzepte von Steuerung und Schalter für die Trennung der Steuerungsebene von der Datenebene eingeführt wurden, die Netzkommunikation revolutioniert, indem sie Flexibilität und Komplexität in sie einführten. Aufgrund der Übernahme dieser Konzepte durch Standardisierungsorganisationen wie 3GPP und das Europäische Institut für Telekommunikationsnormen (ETSI) besteht Interesse daran, diese Technologien in vollem Umfang nutzen zu können und die Infrastruktur entsprechend der Bedarfsentwicklung dynamisch auszubauen sowie für eine zuverlässige Kommunikation zwischen den Geräten, dem Netz und den Dienstinstanzen zu sorgen. Lösungen, bei denen IP-Pools für die Zuweisung von Dienstinstanzen genutzt werden, sind nur bei Gültigkeit von Kommunikationsparadigmen wie Anfrage-Antwort geeignet und können daher nicht für statusbetonte Dienste, die mittels Sessions abgewickelt werden, angewandt werden. Die Zugangskontrolle zwischen M2M-Gerät und Server über mehrere Server-Instanzen und 5G-Kernnetzinstanzen (auch als Slices bezeichnet) erfordern einen Ansatz auf einem höheren Niveau, um eine vertrauenswürdige und dynamische Kopplung von M2M-Kommunikationsteilnehmern zu ermöglichen. Eigener Ansatz: M2M-Geräteverwaltung eng verknüpft mit 5G-Slice-Komponenten Es gibt mehrere Protokolle für Geräteverwaltung, z.B. Offen Mobile Allianz (OMA) Lightweight M2M und Breitband Forum (BF) Technicher Berichrt 069 (TR-069), bei denen ein Geräteverwaltungsserver den Status der registrierten Geräte (Batterielebensdauer, Logs, Konnektivität) überwachen kann. Die hier vorgeschlagene Lösung erweitert ein solches Protokoll in der Art, dass eine Zugangskontrolle von M2M-Infrastrukturkomponenten ermöglicht wird. Die Lösung bietet drei Arten von Zugangskontrolle. Die erste bezieht sich auf die Zuweisung von Dienstinstanz-Informationen, wobei der Geräteverwaltungsserver das in den dynamisch eingesetzten Instanzen der M2M-Anwendungsserver vorhandene Wissen nutzt und Empfehlungen über die vorhandenen Instanzen an der M2M-Geräte sendet. Die zweite ist das vertrauensvolle Bootstrapping der M2M-Geräte, so dass die Geräte von neuen Verwaltungsservern verwaltet werden, wenn sie eine Übergabe zwischen 5G-Slices ausführen. Die dritte bezieht sich auf das Konnektivitätsmanagement und besteht darin, dass die Flexibilität des Kernnetz-Teilnehmerinformationsservers erhöht wird, um eine dynamische Zuweisung von Teilnehmerinformationen auf Geräte, die in die M2M-Infrastruktur einbezogen werden, zu ermöglichen. Wissenschaftliche Beiträge Der Hauptbeitrag dieser Arbeit besteht in der Spezifizierung eines schichtenübergreifenden Zugangskontrollrahmens für M2M-Infrastrukturen mittels 5G-Kernnetze durch verbinden der Verwaltungsebene der M2M-Kommunikation mit der des mobilen Kernnetzes für die geschützte Übergabe der M2M-Geräte zwischen den Sicherheitsdomänen, die innerhalb der Kernnetz-Slices betrieben werden. Konzept und Auslegung der Prototyp-Umsetzung behandeln gemeinsame Anforderungen unterschiedlicher vertikaler M2M-Domänen und sind allgemein genug gehalten, um auch für andere verwendet werden zu können. Die Beurteilung der Leistung der eingebundenen Komponenten und ein Vergleich mit anderen Lösungen, die von wissenschaftlichen Einrichtungen, Open-Source-Anbietern und der Industrie angeboten werden, liefert eine Vorstellung von ihrer Zukunftsfähigkeit. Validierung und Ausblick Die Arbeit wurde im Rahmen mehrerer von der Europäischen Union geförderter Projekte sowie einem von der Industrie finanzierten Projekt validiert und bewertet. Es fand eine Auswertung der Interoperabilität und Leistung statt. Die Umsetzung ist Teil des Fraunhofer-FOKUS-Open5GMTC-Toolkits, der entwickelt als Erweiterung des Open5GCore-Toolkits für die M2M-Anwendungsdomäne würde und dient als Grundlage für künftige Forschungs- und Entwicklungsprojekte.

Rice is the staple food for half the world's population. To keep up with global population growth and growing food demand, rice production will inevitably increase. Increasing water scarcity and South-east Asia's rapid economic and social development, specifically the growing demand for animal products and biofuels challenge the traditional lowland double-rice (rice-rice; [R-R]) cropping systems and has already resulted in a partial transformation to mixed lowland-upland systems. Owing to water scarcity, upland crops such as aerobic rice [R-A] or maize [R-M] are grown instead of paddy rice during the dry season (DS). Other water-saving strategies, which allow for intermitted irrigation or 'alternate-wetting and drying' (AWD) are also emerging. Such changes in water management affect C and N cycling in the soil-plant system. For instance, methane (CH4: global warming potential (GWP) of 28) emissions from paddy fields will be replaced by emissions of the more potent greenhouse gas (GHG) nitrous oxide (N2O: GWP of 265) since methane is only produced in large amounts under anaerobic conditions and N cycling and associated release of nitrous oxide is stimulated in unsaturated soil conditions. Moreover, soil organic carbon stocks will decrease due to amplified soil respiration in presence of oxygen, thereby jeopardizing soil fertility. To counteract declining soil fertility, catch crops can be used as green manure (GM) during fallow period and rice residues can be returned with both approaches supplying and recharging organic matter, improving N retention and avoiding unproductive water losses in intensified crop rotations. Due to a lack of incentives, expensive labor and rigid cropping schedules, large amounts of rice residues are traditionally burnt after harvest and thereby adversely affect local air quality. Many Asian governments have banned open-field burning and thus are putting pressure on rice farmers to seek other ways for sustainable straw disposal. While GM and residue returns have been shown to have a positive effect in upland soils, this approach may promote CH4 emissions from submerged, anoxic paddy soils as it provides additional substrate for methanogenesis. The management of earthworms, in turn, could restrain microbial crop residue decomposition in non-flooded rice soils and thus mitigate GHG emissions triggered by straw incorporation. Consequently, conservation practices including the management of organic amendments might be a promising approach to retain soil fertility, and sustain the productivity of emerging diversified rice rotations. However, little is known about the actual effects of such practices on soil C and N cycling and GHG balance under contrasting water management. Therefore, the major goal of my work was to i) quantify the effect of crop residue return, specifically rice straw application and legume cover crop cultivation on CH4 and N2O emissions of diversifying rice cropping systems and ii) provide a mid to long-term assessment of the annual GHG balance of diversified rice systems based on area and productivity. For this, I calculate annual GWPs and yield-scaled GWPs of three different rice systems (R-R: rice-rice, R-A: rice-aerobic rice, R-M: rice-maize) without (control) or with additions of straw (+ 6 Mg C ha-1 [S]) or + straw + mungbean as catch crop ([M+S]) on the basis of GHG (CH4 and N2O) flux measurements in high temporal resolution, and measurements of yield parameters. The field trials were carried out at the International Rice Research Institute (IRRI), Philippines, with year-round automated chamber measurements, covering the growing season as well as off-season emissions. My investigations further explored the potential of the AWD irrigation practice and earthworm management as GHG mitigation strategies. Results from five years of continuous measurements show that maize in rotation with paddy rice has a significantly lower GWP than aerobic rice or a traditional double paddy rotation. Although dry season N2O emissions increased two- to threefold in the diversified systems (R-A, R-M), the strong reduction of CH4 emissions during this period resulted in significantly lower annual GWP as compared to the traditional double rice system (R-R). Direct CH4 reductions during DS were complemented by overall lower CH4 emission during wet season paddy rice cultivation, which is explained by increased availability of oxidants and a delayed growth of soil methanogens. With an equivalent of 0.6 ± 0.1 Mg CO2 per ton of grain produced, the R-M system had a significantly lower annual GHG footprint than R-R with 1.4 ± 0.3 Mg CO2-eq. GY . From both a GHG perspective and productivity perspective, the performance of aerobic rice was not significantly better than paddy rice (1.2 ± 0.2 Mg CO2-eq. GY-1), mostly due to yield penalties from less intensive irrigation management during DS. This ranking persists even with the application and incorporation of rice straw and mungbean GM, however, the additional organic matter led to higher substrate availability for methanogens during the following season. Rice straw incorporation strongly stimulated CH4 emissions, but the magnitude of CH4 emissions was significantly lower under aerated soil conditions and negligible for the annual GHG balance. Likewise, the effect of GM application to CH4 emissions during wet season paddy rice cultivation was less pronounced with maize as a preceding upland crop. However, GM application to flooded rice paddies is disqualified as sustainable management practice with CH4 emission being approximately doubled. Contrary to expectations, N2O emissions were not reduced due to N immobilization after straw or GM incorporation. Reasons might be a higher O2 content in straw mulch top layer on upland soils which enhanced nitrification and inhibited the further reduction of N2O to N2, as well as excess N supply after not adjusting mineral fertilizer N rates to the N input from leguminous mungbean GM. Therefore, the annual GWP was 9-39% higher after straw incorporation during DS, as compared to straw removal. Additional incorporation of mungbean GM further increased the GWP, with the highest increment in R-R rotation (88%), followed by R-A (73%), and lowest in R-M rotation (55%), and annual GHG footprint of 11.8, 9.4, and 5.6 Mg CO2 eq. ha-1, respectively. My findings further demonstrate that the presence of earthworms in non-flooded rice soils can reduce adverse effects of straw incorporation on CH4 release, without boosting N2O emissions or impairing yields. Straw organic carbon might be preserved in earthworm cast aggregates and thereby limit C availability for methanogenic CH4 production while methanotrophic CH4 consumption is increase due to improved soil aeration. My work also calls for a refinement of IPCC Tier 1 and 2 emission factor approach as it does not accurately represent emerging upland crop – paddy rice rotations. IPCC guidelines also do not consider a short pre-season flooding period (i.e. land- preparation). As observed in this long-term study, this period is contributing up to 13% to seasonal CH4 budget. Addressing this with a daily flux rate of 0.38 kg CH4-C day-1 for the days of land-preparation, analogous to the IPCC baseline emission factor, would take this period into account. My field GHG measurements of AWD water regime were used to validate and subsequently apply the biogeochemical model LandscapeDNDC at national scale, similar to IPCC Tier 3 approach for the UNFCC GHG reporting. Replacing CF field management by the water-saving technique AWD, most likely can decrease GHG emissions from rice cultivation in the Philippines by one third. Compared to traditional double paddy system, rice – maize cropping has a significantly lower irrigation water demand and GHG footprint. Due to prolonged aerated soil conditions, upland – lowland rotation systems also allow for a more flexible residue management, a requirement for farmers as the ban of open-field burning is increasingly enforced. However, socio-economic concerns emerge when maize is cultivated to satisfy the growing demand for poultry feed and biofuel production and enters into direct competition to food security and the required land resources. Therefore, further research is needed to increase yields particularly of aerobic rice varieties and to further explore mitigation potentials e.g. of low-CH4 emitting rice cultivars. Further investigations should extend the process understanding of plant- and water-mediated CH4 release pathways with the help of stable isotope fractionation.

Tämä tutkimus käsittelee suojeluvastuun periaatetta, jota analysoidaan erityisesti Etelä-Sudanin konfliktin kontekstissa. YK:ssa ja YK:n turvallisuusneuvostossa kehitetty suojeluvastuu on poliittinen käsite, jolla on oikeudellisia seuraamuksia. Suojeluvastuussa on kyse ihmisoikeuksien toteutumisesta, joita tarkastellaan neljää vakavaa ihmisoikeusrikkomusta vasten: kansanmurha, sotarikokset, rikokset ihmisyyttä vastaan sekä etniset puhdistukset. Nämä rikkomukset on edelleen määritelty Kansainvälisen rikostuomioistuimen Rooman perussäännössä. YK:n keskeisiä tavoitteita on normatiivisen kehityksen edistäminen sekä kansainvälisen rauhan ja turvallisuuden ylläpitäminen sen peruskirjan mukaisesti. Suojeluvastuun periaate hyväksyttiin YK:n yleiskokouksen huippukokouksessa vuonna 2005. Tämä oli merkittävä poliittinen, moraalinen ja eettinen kannanotto suhteessa kaikkein vakavimpiin ihmisoikeusrikkomuksiin. YK:n pääsihteeri laati vuonna 2009 kolmen pilarin strategian suojeluvastuun toteuttamiseksi. Ensimmäinen pilari viittaa valtioiden vastuuseen suojella väestöään; toinen pilari puolestaan viittaa kansainvälisen yhteisön vastuuseen auttaa valtioita tässä tehtävässä ja kolmas pilari viittaa edelleen kansainvälisen yhteisön vastuuseen toimia oikea-aikaisesti ja päättäväisesti kyetäkseen suojelemaan väestöä mainituilta rikkomuksilta mikäli valtio itse ei ole siihen kykenevä. Nämä kolme pilaria käsitetään tässä tutkimuksessa suojeluvastuun diskursiivisiksi käytännöiksi. YK ei ole kuitenkaan kyennyt suojelemaan siviiliväestöä aseellisissa konflikteissa erityisen tehokkaasti, vaikka suojeluvastuun käytäntöjen kautta siihen olisi mahdollisuus. Tätä ristiriitaa tarkastellaan tutkimuksessa Etelä-Sudanin konfliktin kautta. Sen lisäksi, että huomio kiinnittyy usein epäonnistumisiin suojeluvastuun periaatteen mukaisessa toiminnassa, tulisi YK:n ja turvallisuusneuvoston toimintaa tarkastella tässä yhteydessä myös niiden luoman normatiivisen muutoksen ja kehityksen kautta. Tutkimuksessa selvitetään kuinka YK:n ja turvallisuusneuvoston diskursiiviset ja sosiaaliset käytännöt mahdollistavat suojeluvastuun ja kuinka nämä käytännöt muuttavat tai ylläpitävät kansainvälisen yhteisön primääri-instituutioita kuten ihmisoikeuksia, suvereniteettia ja suurvaltainstituutioita ja tätä kautta mahdollistavat kansainvälisen yhteisön muutosta. Ihmisoikeudet, suvereniteetti ja suurvaltainstituutio ymmärretään myös suojeluvastuun perusperiaatteiksi. Tutkimuskysymyksen ensimmäinen osa käsittelee YK:n ja turvallisuusneuvoston roolia kaikkein vakavimpien ihmisoikeusrikkomusten ehkäisemisessä ja niihin vastaamisessa. Toinen osa liittyy YK:n ja turvallisuusneuvoston sekä Kansainvälisen rikostuomioistuimen kaltaisten sekundääri-instituutioiden rooliin kansainvälisten suhteiden englantilaisen koulukunnan instituutioiden muutosta koskevassa teoreettisessa keskustelussa. Tutkimuksessa argumentoidaan että suojeluvastuun mahdollistamisella YK ja turvallisuusneuvosto myötävaikuttavat tavoitteidensa mukaisesti kansainväliseen rauhaan ja turvallisuuteen. Tutkimuksen teoreettinen viitekehys rakentuu kansainvälisten suhteiden englantilaisen koulukunnan ja instituutioiden muutosta käsittelevän teoretisoinnin sekä konstruktivismin ja eettisten näkökohtien tarkastelun varaan. Eettiset näkökohdat huomioidaan erityisesti englantilaiseen koulukuntaan liitettyjen käsitteiden pluralismi ja solidarismi kautta. Tutkimuksen menetelmälliset suuntaviivat muodostuvat tavoista tarkastella turvallisuusneuvoston käytäntöjä suojeluvastuuta rakentavina käytäntöinä osana suojeluvastuun muodostamaa normatiivista viitekehystä. Lisäksi analyysissä hyödynnetään eettisen päättelyn kriteereitä, koska suojeluvastuukäytäntöjen tulisi olla eettisesti päteviä. Tutkimuksen primääriaineisto ajalta 2011–2015 muodostuu YK:n, turvallisuusneuvoston, yleiskokouksen, Ihmisoikeusneuvoston, Afrikan Unionin sekä YK:n rauhanturvaoperaation UNMISSin Etelä-Sudania koskevista päätöslauselmista, keskusteluista, dokumenteista, raporteista ja lausunnoista. Analyysin perusteella turvallisuusneuvoston suojeluvastuukäytännöistä, jotka liittyivät valtion rakentumiseen, siviilien suojeluun, pakotteiden asettamiseen ja rauhansopimuksen saavuttamiseen, voidaan päätelminä esittää, että rauhanturvaoperaatio UNMISSin mandaatit muuttuivat Etelä-Sudanin konfliktin muuttuessa ja vastaavasti käytännöt muuttuivat. YK ja turvallisuusneuvosto mahdollistavat suojeluvastuun rakentumisen ja nämä käytännöt ilmentävät sekä pluralistisia että solidaristisia periaatteita. Voidaan esittää, että muutokset käytännöissä olivat merkityksellisiä sekä suojeluvastuun rakentumiselle että kansainvälisen yhteisön primääri-instituutioille. Ihmisoikeudet saattavat olla ensisijaisia suhteessa suvereniteettiin joidenkin käytäntöjen kohdalla ja tämä suurvaltainstituution myötävaikutuksella. Primääri- ja sekundääri-instituutiot ovat konstitutiivisessa suhteessa. Analyysissa havaittiin myös joitakin uusia käytäntöjä. Esimerkiksi UNMISS avasi tukikohtansa pakeneville siviileille, mikä oli eettisesti oikea ratkaisu. Myös uusia ongelmatilanteita syntyi, koska turvallisuusneuvosto ei halunnut toiminnallaan tukea vakavia ihmisoikeusrikkomuksia tehneitä tahoja kuten Etelä-Sudanin hallitusta. Turvallisuusneuvosto ei kyennyt siirtämään Etelä-Sudanin tilannetta Kansainväliselle rikostuomioistuimelle, vaikka tehdyistä rikkomuksista keskusteltiin turvallisuusneuvoston kokouksissa. Suvereniteetti on ensisijainen suhteessa ihmisoikeuksiin, mutta kuitenkin niin että rankaisemattomuuden periaate ei ole enää koskematon. Rauhanturvaoperaatio UNMISSin mandaatit olivat myös varsin laajoja heijastellen Etelä-Sudanin konfliktin moninaisuutta, mutta ilman riittäviä resursseja. Tätä kautta voidaan osaltaan selittää sitä, miksi niin usein ajatellaan YK:n ja turvallisuusneuvoston epäonnistuneen tehtävissään. Yhteenvetona voidaan esittää, että pluralismi ja solidarismi ilmenevät kansainvälisessä yhteisössä samanaikaisesti konstituoiden turvallisuusneuvoston toimintaa ja roolia kansainvälisen yhteisön institutionaalisessa kehityksessä, jatkuvuudessa ja muutoksessa. ; This doctoral dissertation studies the concept of responsibility to protect (R2P), especially in the context of the South Sudan conflict. R2P is a political concept, developed at the UN and United Nations Security Council (UNSC), which deals with preventing and responding to genocide, war crimes, crimes against humanity, and ethnic cleansing. These are atrocity crimes as defined in the Rome Statute of International Criminal Court (ICC). R2P is about human rights and human rights violations, and although it is a political concept, it has legal consequences. Normative development is one of the UN's main aims. The UN develops norms and standards according to its Charter and to implement its Charter, thus contributing to its fundamental aim of maintaining international peace and security. R2P was accepted at the UN World Summit in 2005, an important event in the international consensus on moral and ethical sentiment on mass atrocities. In 2009, the UN Secretary General developed a three-pillar approach for implementing R2P, in which Pillar I refers to the "protection responsibilities of the State", Pillar II refers to "international assistance and capacitybuilding" and Pillar III to "timely and decisive response of international community". These pillars are discursive practices of R2P. However, the UN and UNSC have not been able to do well in situations of grave human rights violations in armed conflicts, although the international community has a developed system of practices for mass atrocity prevention, namely R2P. How could this paradox be perceived in the South Sudan conflict situation? When discussing the UN and UNSC, it is good to see their long-term developments and achievements instead of only focusing on their failures and catastrophes. My research question regards how UN and UNSC practices, both discursive and social practices, constitute R2P and how they may change or maintain primary institutions – human rights, sovereignty, great power management – of international society and thus affect the nature of international society. The first part of the question refers to the UNSC's role in preventing and responding to mass atrocities, and the second part refers to the role of secondary institutions, the UN, UNSC and ICC, in the English School (ES) theory of international society and institutional change. The question especially concerns how these practices of mass atrocity prevention create and are created by the primary institutions of international society, the mentioned sovereignty, human rights and great power management, which are at the same time basic principles of the R2P. The theoretical framework is constructed with the help of the ES of international relations and constructivist and ethical considerations. Ethical considerations are significant and are discussed in terms of pluralism and solidarism, ES concepts which define different moral frames and possibilities for moral action. The methodological approach proceeds from "deeds to words", meaning how practices construct R2P. It is important to consider UNSC practices for preventing mass atrocities in South Sudan relative to the normative framework R2P has created and thus being able to analyse how the UNSC may change or maintain R2P and whether these practices could be ethically considered as R2P competent. Ethical considerations and reasoning provide criteria for analysing political debates at the UNSC. The primary research material consists of relevant UN, UNSC, General Assembly, Human Rights Council, African Union, United Nations Mission in South Sudan (UNMISS) resolutions, documents, reports, and statements concerning South Sudan during the period of the study 2011- to 2015. Based on the analysis of UNSC practices in South Sudan to prevent and respond to mass atrocities in practices of state-building, protection of civilians, sanctions regime, and peace agreement, it is suggested as a contribution of this study that the mandates of the UNMISS were changing as a response to changes in the South Sudan conflict and respective UNSC practices. All pillars of R2P were used. Thus, the UNSC and the ICC constituted R2P, and as practices, reflected both pluralist and solidarist moral frames. Further, it could be suggested that these changes in practices not only affected R2P, but also had effects on primary institutions of international society, the relation between human rights, sovereignty and great power management. At times, human rights superseded sovereignty, with the help of great power management, thus affecting the nature of international society. There were new practices to protect civilians; the UNMISS opened its base to fleeing civilians, and there were new problems as the UNSC did not want to protect perpetrators (the South Sudan government), and it changed the UNMISS mandate not to do so. These were ethically competent actions. However, the UNSC faced limits, as it could not refer the South Sudan case to the ICC, although mass atrocities were committed in South Sudan by all, and it was discussed openly at the UNSC. Sovereignty superseded human rights, but impunity is no longer intact in international society. The UNMISS mandates were "impossible mandates", and capacities and obligations were not in balance. This in part may explain why and how UN peace operations cannot meet the expectations of international community. To conclude, it is suggested that pluralism and solidarism exist at the same time in international society, thus making the UNSC's working and the role of secondary institutions in institutional continuity and change more understandable.

Background. Today, an incidence and a mortality of incurable chronic diseases is increasing in the world, growing the relevance of Palliative and Hospice Care (PHC) systems and services creating and developing. The unfavorable medical and demographic situation in Ukraine requires a substantiation and implementation of an affordable, high-quality and effective PHC System that requires of health care providers of all levels involving, interagency and intersectoral coordination and cooperation in the PHC delivery. The purpose was to substantiate the optimal functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine. Materials and methods. Medical statistics, national and international scientific literature, results of sociological research were used in the work; methods of systematic and structural-functional analysis, medical cartography, biblio-semantic, statistical and sociological methods of research were applied in the work. Results. The optimum functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is substantiated, in particular the health care providers involved in specialized PHC providing and their tasks were defined. Conclusions. 1. A medical and social analysis of morbidity and mortality rates and medical and demographic data shows high mortality rate from malignant neoplasms and severe complications of chronic noncommunicable diseases, rapid aging of the population in Ukraine, which determine the high need of the population in PHC. This requires the substantiation and development of an accessible, high-quality and efficient PHC System based on innovative multidisciplinary, interagency and intersectoral approaches, which requires the coordination of the work of institutions that subordinated to different ministries and departments, involvement in PHC providing and social care for palliative patients of health care providers of all levels and social care institutions. 2. A systematic analysis of the PHC worldwide experience in many countries around the world, the recommendations of WHO, the European Association for Palliative Care (EAPC) and other reputable international professional organizations, allows us to propose a three-levels model of PHC System in Ukraine: 1) Palliative care approach or primary PHC; 2) General palliative care; 3) Specialized PHC (hospice or end-of-life care). This was the basis of the developed of the PHC System delivery to the population in Ukraine concept. 3. It is grounded, developed and tested at the level of the innovative components of the functional and organizational model of specialized PHC that based on a patient-family-oriented paradigm, a multidisciplinary, interagency and intersectoral approach at all levels of health care delivery that meets current international standards and norms, to integrate PHC into the Health Care System, the continuity of its delivery, and feedback through the involvement and cooperation of health care providers and social care institutions, public and charitable organizations, patients and their families. 4. The functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is a high-tech, highly professional component of the Healthcare System, which requires modern high-tech equipment and effective medicines, special professional training and continuous professional development and motivation of the staff, appropriate legal framework and, of course, proper financial and political support of the Government of Ukraine, regional and local authorities and the interest and support of the whole society. ; Актуальность. Сегодня в мире растет распространенность и смертность населения от инкурабельные хронических заболеваний, что увеличивает актуальность создания и развития систем и служб оказания паллиативной и хосписной помощи (ПХП) населению. Неблагоприятная медико-демографическая ситуация в Украине требует обоснования и внедрения системы доступной, качественной и эффективной ПХП, что требует привлечения к оказанию ПХП медицинских работников учреждений здравоохранения (УЗ) всех уровней медицинской помощи, межведомственной и межсекторальной координации и сотрудничества. Цель работы: обосновать оптимальную функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине. Материалы и методы. В работе были использованы данные медицинской статистики, национальная и международная научная литература, результаты социологического исследования; применены методы системного и структурно-функционального анализа, медицинской картографии, библиосемантический, статистический и социологический методы исследования. Результаты. Обоснована оптимальная функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине, в частности определены учреждения, которые привлекаются к оказанию специализированной ПХП, и их задачи. Выводы. 1. Медико-социальный анализ показателей заболеваемости, смертности и медико-демографических данных свидетельствует о высоком уровне смертности от злокачественных новообразований (ЗН) и тяжелых осложнений хронических неинфекционных заболеваний (ХНИЗ), быстрое постарение населения в Украине, определяющих высокую потребность населения в ПХП. Указанное требует создания и развития системы доступной, качественной и эффективной ПХП, основанной на инновационных мультидисциплинарных, межведомственных и межсекторальных подходах, что требует координации работы учреждений, подчиненных различным министерствам и ведомствам, привлечения к оказанию ПХП и социальной услуги по паллиативному уходу (СУПУ) медицинских работников УЗ всех уровней медицинской помощи и работников учреждений социальной защиты населения. 2. Системный анализ мирового опыта внедрения ПХП во многих странах мира, рекомендаций ВОЗ, Европейской Ассоциации паллиативной помощи (ЕАРС) и других авторитетных международных профессиональных организаций позволяет предложить внедрить в Украине трехуровневую модель системы оказания ПХП: 1) Паллиативный подход или первичная ПХП; 2) Общая паллиативная помощь; 3) Специализированная ПХП (хосписная помощь или «помощь в конце жизни» - «end of life care». Отмеченное выше было положено в основу разработанной концепции системы оказания ПХП населению в Украине. 3. Обоснована, разработана и апробирована на уровне отдельных инновационных составляющих функционально-организационная модель специализированной ПХП, основой которой является пациент-семья-ориентированная парадигма, мультидисциплинарный, межведомственный и межсекторальный подход на всех уровнях оказания медицинской помощи, которая соответствует современным международным стандартам и нормам. Это обеспечит интеграцию ПХП в систему здравоохранения, непрерывность и преемственность ее оказания и обратная связь путем привлечения и сотрудничества учреждений здравоохранения и учреждений социальной защиты населения, общественных и благотворительных организаций, пациентов и их семей. 4. Предложенная функционально-организационная модель специализированной ПХП представляет собой наукоемкую высокопрофессиональную составляющую здравоохранения, требует современного высокотехнологичного оборудования и эффективных лекарственных средств, специальной профессиональной подготовки, безпрерывого профессионального развития и мотивации кадров, соответствующей нормативно-правовой базы и, безусловно, надлежащего финансового обеспечения и политической поддержки Правительства Украины, региональных и местных органов власти, заинтересованности и поддержки всего общества. ; Актуальність. Сьогодні у світі зростає поширеність і смертність населення від інкурабельних хронічних захворювань, що збільшує актуальність створення і розвитку систем і служб надання паліативної і хоспісної допомоги (ПХД) населенню. Несприятлива медико-демографічна ситуація в Україні вимагає обґрунтування і впровадження системи доступної, якісної і ефективної ПХД, що потребує залучення до надання ПХД медичних працівників закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) усіх рівнів медичної допомоги, міжвідомчої та міжсекторальної координації і співпраці. Мета роботи: обґрунтувати оптимальну функціонально-організаційну модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні. Матеріали та методи. У роботі були використані дані медичної статистики, національна та міжнародна наукова література, результати соціологічного дослідження; застосовані методи системного та структурно-функціонального аналізу, медичної картографії, бібліосемантичний, статистичний і соціологічний методи дослідження. Результати. Обґрунтована оптимальна функціонально-організаційна модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні, зокрема визначені заклади, що залучаються до надання спеціалізованої ПХД, та їх завдання. Висновки. 1. Медико-соціальний аналіз показників захворюваності і смертності та медико-демографічних даних свідчить про високий рівень смертності від злоякісних новоутворень (ЗН) і тяжких ускладнень хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ), швидке постаріння населення в Україні, що визначають високу потребу населення у ПХД. Зазначене вимагає створення і розвитку системи доступної, якісної і ефективної ПХД, заснованої на інноваційних мультидисциплінарних, міжвідомчих та міжсекторальних підходах, що потребує координації роботи закладів, підпорядкованих різним міністерствам і відомствам, залучення до надання ПХД та соціальної послуги з паліативного догляду (СППД) медичних працівників ЗОЗ усіх рівнів медичної допомоги та працівників закладів соціального захисту населення. 2. Системний аналіз світового досвіду впровадження ПХД у багатьох країнах світу, рекомендацій ВООЗ, Європейської Асоціації паліативної допомоги (ЕАРС) та інших авторитетних міжнародних фахових організацій дозволяє пропонувати впроваджувати в Україні трирівневу модель системи надання ПХД: 1) Паліативний підхід або первинна ПХД; 2) Загальна паліативна допомога; 3) Спеціалізована ПХД (хоспісна допомога або «допомога наприкiнцi життя» – «end of life care». Зазначене було покладено в основу розробленої концепції системи надання ПХД населенню в Україні. 3. Обґрунтовано, розроблено та апробовано на рівні окремих інноваційних складових функціонально-організаційну модель спеціалізованої ПХД, основою якої є пацієнт-сім'я-орієнтована парадигма, мультидисциплінарний, міжвідомчий і міжсекторальний підхід на усіх рівнях надання медичної допомоги, що відповідає сучасним міжнародним стандартам і нормам. Це забезпечить інтеграцію ПХД в систему охорони здоров'я, безперервність та наступність її надання і зворотний зв'язок шляхом залучення і співпраці закладів охорони здоров'я і установ соціального захисту населення, громадських і благодійних організацій, пацієнтів і їх родин. 4. Запропонована функціонально-організаційна модель спеціалізованої ПХД являє собою наукоємну високопрофесійну складову охорони здоров'я, що потребує сучасного високотехнологічного обладнання та ефективних лікарських засобів, спеціальної професійної підготовки, безперервного професійного розвитку і мотивації кадрів, відповідної нормативно-правової бази і, безумовно, належного фінансового забезпечення і політичної підтримки Уряду України, регіональних і місцевих органів влади та зацікавленості і підтримки усього суспільства.

For some time now, Nigeria has faced the threat of secession from different groups. Each of the groups feels that the country is not representing their interest. In particular, most of the groups feel that the interest of their people has not been properly represented in terms of power sharing. Nigeria operates a democratic system of government with three tiers namely the executive, the judiciary and the legislature. The country also has six geo-political zones for the purposes of power sharing. The zones are North East, North West North, North Central South East, South West and South-South. The 36 states of the federation are, therefore, groups into the various zones with unequal number of states. For example, the North East has six states, the North West has seven, the North Central has six the same as South-South and South-West. However, the South-East has only five states. The unequal number of states among the geo-political zones has serious implications for power sharing in the country. For example, each state has three elected senators and a number of house of representative members depending on the population of the state. What this means is that the South-East has less number of senators and House of Representative members. Their counterparts from North-West is likely is likely to have the highest number of representatives. Zones like North Central, North East, South-West and South-South will have equal number of Senators but the number of House of Representatives may differ depending on the population. This unequal representation could have implications on the promotion of bills and policies and motions in the National Assembly that address issues that affect the welfare of each of the people of each geo-political zones. The mere thinking that South-East is outnumbered in the National Assembly could also make people of the zone to view almost every government programme and policy with suspicion. People of the area may be thinking that the government at the centre does not represent their interest. They may also be thinking that the country does not mean well for them. All these could provide fertile ground for agitations to fester. This partly explains why the country has faced agitations from people from South-East who have over the years sought to separate from Nigeria. Such agitations have also been reported in the media. This paper investigates audience perception of this reporting. The study sought answers to four research questions. Survey research was adopted for the study. A total of 384 respondents were recruited for the study. The questionnaire was the instrument for data collection. The data generated were analysed using both descriptive and inferential statistics. It was found that most of the respondents studied reported high frequency of exposure to media reports on secession agitations. The result also showed that the media of exposure were radio, TV, and newspapers. The sample studied perceived media reports on secession agitations as supporting such actions. The result also showed a significant relationship between exposure to media reports on secession and public perception. The researchers recommend, among others, that the Nigerian Union of journalists should step up their monitoring mechanism to ensure that media reports do not compromise national unity. ; В истории Федеративной Республики Нигерии, начиная от получения этой страной независимости в 1960 году, неоднократно имели место попытки нарушения государственной целостности. Каждая из сепаратистских групп, от которых исходила такая угроза, утверждала, что федеративное правительство не представляет его интересы. В частности, большинство групп считают, что интерес их представителей недостаточно представлен при распределении власти. В Нигерии действует демократическая система управления с тремя ветвями власти: законодательной, исполнительной, судебной. В стране имеется шесть геополитических зон для разделения властей. Зоны - Северо-Восток, Северо-Западная Север, Северо-Центральный Юго-Восток, Юго-Запад и Юг-Юг. Итак, 36 субъектов федерации являются группами из разных зон с различным количеством штатов. В частности, Северо-Восток имеет шесть субъектов, Северо-Запад - семь, Северо-Центральная зона - шесть, так же, как Юг-Юг и Юго-Запад. Однако Юго-Восток имеет только пять субъектов федерации. Неравное количество субъектов в геополитических зонах вызывает серьезные проблемы при распределении власти в стране. Каждый субъект федерации имеет трех выбранных сенаторов и ряд палат представительных членов в зависимости от населения региона. Это означает, что на Южном Востоке меньшее количество сенаторов и членов Палаты представителей. Их коллеги из Северо-Запада имеют наибольшее количество представителей. Такие зоны, как Северо-Центральная, Северо-Восток, Юго-Запад и Юг-Юг имеют одинаковое количество сенаторов, но количество Палаты представителей может отличаться в зависимости от численности населения. Неравномерное представительство влияет на продвижение законопроектов и предложений в Национальной Ассамблее, касающихся социальных вопросов в каждой из геополитических зон. Именно тезис о том, что Юго-Восток недостаточно представлен в Национальной Ассамблее, может заставить людей этого региона с подозрением относиться к любым правительственных программ. Население региона может считать, что федеральная власть не защищает их интересы, а следовательно страна как таковая им не нужна. Все это создает плодотворную почву для спекуляций и частично объясняет, почему страна сталкивается с агитацией сепаратистов Юго-Востока, которые длительное время стремятся отделиться от Нигерии. О таких агитациях сообщалось также в СМИ. В статье исследуется восприятие аудиторией такой информации. Авторами был проведен опрос 384 респондентов, а также проанализированы данные описательной и аналитической статистики. Было установлено, что большинство опрошенных респондентов сообщили о высокой частоте упоминания в СМИ агитации за отделение. Результат также показал, что основными медиа-каналами их распространения были радио, телевидение и пресса. Респонденты воспринимали сообщения СМИ об агитации сецессии как поддержку таких действий. Была также установлена связь между сепаратистскими сообщениями медиа и восприятием этих идей общественностью. Среди практических рекомендаций исследователи указывают на необходимость активизации механизма мониторинга содержания сепаратистских агитации нигерийским союзом журналистов для минимизации угроз национальному единству страны. ; В історії Федеративної Республіки Нігерії, починаючи від отримання цією країною незалежності в 1960 році, неодноразово мали місце спроби порушення державної цілісності. Кожна з сепаратистських груп, від яких виходила така загроза, стверджувала, що федеративний уряд не представляє її інтересів. Зокрема більшість груп вважають, що інтерес їх представників недостатньо репрезентований при розподілі влади. У Нігерії діє демократична система управління з трьома гілками влади: законодавчої, виконавчої, судової. У країні є шість геополітичних зон для розподілу влади. Зони - Північний Схід, Північно-Західна Північ, Північно-Центральний Південний Схід, Південний Захід та Південь-Південь. Отже, 36 суб'єктів федерації є групами з різних зон з неоднаковою кількістю штатів. Зокрема, Північний Схід має шість суб'єктів, Північний Захід - сім, Північно-Центральна зона - шість, так само, як Південь-Південь і Південний Захід. Однак Південний Схід має лише п'ять суб'єктів федерації. Нерівна кількість суб'єктів у геополітичних зонах спричиняє серйозні проблеми при розподілі влади в країні. Кожен суб'єкт федерації має трьох обраних сенаторів і ряд палат представницьких членів залежно від населення регіону. Це означає, що на Південному Сході менша кількість сенаторів та членів Палати представників. Їхні колеги з Північного Заходу мають найбільшу кількість представників. Такі зони, як Північно-Центральна, Північний Схід, Південний Захід та Південь-Південь матимуть однакову кількість сенаторів, але кількість Палати представників може відрізнятися залежно від кількості населення. Нерівномірне представництво впливає на просування законопроектів та пропозицій у Національній Асамблеї, які стосуються соціальних питань у кожній з геополітичних зон. Саме теза про те, що Південний Схід недостатньо представлений у Національній Асамблеї, може змусити людей цього регіону з підозрою ставитися до будь-яких урядових програм. Населення регіону може вважати, що федеральна влада не захищає їх інтереси, а отже країна як така їм не потрібна. Усе це створює плідне підґрунтя для спекуляцій і частково пояснює, чому країна стикається з агітацією сепаратистів Південного Сходу, які тривалий час прагнуть відокремитись від Нігерії. Про такі агітації повідомлялося також у ЗМІ. У статті досліджується сприйняття аудиторією такої інформації. Авторами було проведене опитування 384 респондентів, а також проаналізовано дані описової та аналітичної статистики. Було встановлено, що більшість опитаних респондентів повідомили про високу частоту згадування в ЗМІ агітації за відокремлення. Результат також показав, що основними медіа-каналами їх розповсюдження були радіо, телебачення та преса. Респонденти сприймали повідомлення ЗМІ про агітацію сецесії як підтримку таких дій. Було також встановлено зв'язок між сепаратистськими повідомленнями медіа та сприйняттям цих ідей громадськістю. Серед практичних рекомендацій дослідники вказують на необхідність активізації механізму моніторингу змісту сепаратистських агітацій Нігерійським союзом журналістів задля мінімізації загроз національній єдності країни.

Background. Today, an incidence and a mortality of incurable chronic diseases is increasing in the world, growing the relevance of Palliative and Hospice Care (PHC) systems and services creating and developing. The unfavorable medical and demographic situation in Ukraine requires a substantiation and implementation of an affordable, high-quality and effective PHC System that requires of health care providers of all levels involving, interagency and intersectoral coordination and cooperation in the PHC delivery. The purpose was to substantiate the optimal functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine. Materials and methods. Medical statistics, national and international scientific literature, results of sociological research were used in the work; methods of systematic and structural-functional analysis, medical cartography, biblio-semantic, statistical and sociological methods of research were applied in the work. Results. The optimum functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is substantiated, in particular the health care providers involved in specialized PHC providing and their tasks were defined. Conclusions. 1. A medical and social analysis of morbidity and mortality rates and medical and demographic data shows high mortality rate from malignant neoplasms and severe complications of chronic noncommunicable diseases, rapid aging of the population in Ukraine, which determine the high need of the population in PHC. This requires the substantiation and development of an accessible, high-quality and efficient PHC System based on innovative multidisciplinary, interagency and intersectoral approaches, which requires the coordination of the work of institutions that subordinated to different ministries and departments, involvement in PHC providing and social care for palliative patients of health care providers of all levels and social care institutions. 2. A systematic analysis of the PHC worldwide experience in many countries around the world, the recommendations of WHO, the European Association for Palliative Care (EAPC) and other reputable international professional organizations, allows us to propose a three-levels model of PHC System in Ukraine: 1) Palliative care approach or primary PHC; 2) General palliative care; 3) Specialized PHC (hospice or end-of-life care). This was the basis of the developed of the PHC System delivery to the population in Ukraine concept. 3. It is grounded, developed and tested at the level of the innovative components of the functional and organizational model of specialized PHC that based on a patient-family-oriented paradigm, a multidisciplinary, interagency and intersectoral approach at all levels of health care delivery that meets current international standards and norms, to integrate PHC into the Health Care System, the continuity of its delivery, and feedback through the involvement and cooperation of health care providers and social care institutions, public and charitable organizations, patients and their families. 4. The functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is a high-tech, highly professional component of the Healthcare System, which requires modern high-tech equipment and effective medicines, special professional training and continuous professional development and motivation of the staff, appropriate legal framework and, of course, proper financial and political support of the Government of Ukraine, regional and local authorities and the interest and support of the whole society. ; Актуальность. Сегодня в мире растет распространенность и смертность населения от инкурабельные хронических заболеваний, что увеличивает актуальность создания и развития систем и служб оказания паллиативной и хосписной помощи (ПХП) населению. Неблагоприятная медико-демографическая ситуация в Украине требует обоснования и внедрения системы доступной, качественной и эффективной ПХП, что требует привлечения к оказанию ПХП медицинских работников учреждений здравоохранения (УЗ) всех уровней медицинской помощи, межведомственной и межсекторальной координации и сотрудничества. Цель работы: обосновать оптимальную функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине. Материалы и методы. В работе были использованы данные медицинской статистики, национальная и международная научная литература, результаты социологического исследования; применены методы системного и структурно-функционального анализа, медицинской картографии, библиосемантический, статистический и социологический методы исследования. Результаты. Обоснована оптимальная функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине, в частности определены учреждения, которые привлекаются к оказанию специализированной ПХП, и их задачи. Выводы. 1. Медико-социальный анализ показателей заболеваемости, смертности и медико-демографических данных свидетельствует о высоком уровне смертности от злокачественных новообразований (ЗН) и тяжелых осложнений хронических неинфекционных заболеваний (ХНИЗ), быстрое постарение населения в Украине, определяющих высокую потребность населения в ПХП. Указанное требует создания и развития системы доступной, качественной и эффективной ПХП, основанной на инновационных мультидисциплинарных, межведомственных и межсекторальных подходах, что требует координации работы учреждений, подчиненных различным министерствам и ведомствам, привлечения к оказанию ПХП и социальной услуги по паллиативному уходу (СУПУ) медицинских работников УЗ всех уровней медицинской помощи и работников учреждений социальной защиты населения. 2. Системный анализ мирового опыта внедрения ПХП во многих странах мира, рекомендаций ВОЗ, Европейской Ассоциации паллиативной помощи (ЕАРС) и других авторитетных международных профессиональных организаций позволяет предложить внедрить в Украине трехуровневую модель системы оказания ПХП: 1) Паллиативный подход или первичная ПХП; 2) Общая паллиативная помощь; 3) Специализированная ПХП (хосписная помощь или «помощь в конце жизни» - «end of life care». Отмеченное выше было положено в основу разработанной концепции системы оказания ПХП населению в Украине. 3. Обоснована, разработана и апробирована на уровне отдельных инновационных составляющих функционально-организационная модель специализированной ПХП, основой которой является пациент-семья-ориентированная парадигма, мультидисциплинарный, межведомственный и межсекторальный подход на всех уровнях оказания медицинской помощи, которая соответствует современным международным стандартам и нормам. Это обеспечит интеграцию ПХП в систему здравоохранения, непрерывность и преемственность ее оказания и обратная связь путем привлечения и сотрудничества учреждений здравоохранения и учреждений социальной защиты населения, общественных и благотворительных организаций, пациентов и их семей. 4. Предложенная функционально-организационная модель специализированной ПХП представляет собой наукоемкую высокопрофессиональную составляющую здравоохранения, требует современного высокотехнологичного оборудования и эффективных лекарственных средств, специальной профессиональной подготовки, безпрерывого профессионального развития и мотивации кадров, соответствующей нормативно-правовой базы и, безусловно, надлежащего финансового обеспечения и политической поддержки Правительства Украины, региональных и местных органов власти, заинтересованности и поддержки всего общества. ; Актуальність. Сьогодні у світі зростає поширеність і смертність населення від інкурабельних хронічних захворювань, що збільшує актуальність створення і розвитку систем і служб надання паліативної і хоспісної допомоги (ПХД) населенню. Несприятлива медико-демографічна ситуація в Україні вимагає обґрунтування і впровадження системи доступної, якісної і ефективної ПХД, що потребує залучення до надання ПХД медичних працівників закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) усіх рівнів медичної допомоги, міжвідомчої та міжсекторальної координації і співпраці. Мета роботи: обґрунтувати оптимальну функціонально-організаційну модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні. Матеріали та методи. У роботі були використані дані медичної статистики, національна та міжнародна наукова література, результати соціологічного дослідження; застосовані методи системного та структурно-функціонального аналізу, медичної картографії, бібліосемантичний, статистичний і соціологічний методи дослідження. Результати. Обґрунтована оптимальна функціонально-організаційна модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні, зокрема визначені заклади, що залучаються до надання спеціалізованої ПХД, та їх завдання. Висновки. 1. Медико-соціальний аналіз показників захворюваності і смертності та медико-демографічних даних свідчить про високий рівень смертності від злоякісних новоутворень (ЗН) і тяжких ускладнень хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ), швидке постаріння населення в Україні, що визначають високу потребу населення у ПХД. Зазначене вимагає створення і розвитку системи доступної, якісної і ефективної ПХД, заснованої на інноваційних мультидисциплінарних, міжвідомчих та міжсекторальних підходах, що потребує координації роботи закладів, підпорядкованих різним міністерствам і відомствам, залучення до надання ПХД та соціальної послуги з паліативного догляду (СППД) медичних працівників ЗОЗ усіх рівнів медичної допомоги та працівників закладів соціального захисту населення. 2. Системний аналіз світового досвіду впровадження ПХД у багатьох країнах світу, рекомендацій ВООЗ, Європейської Асоціації паліативної допомоги (ЕАРС) та інших авторитетних міжнародних фахових організацій дозволяє пропонувати впроваджувати в Україні трирівневу модель системи надання ПХД: 1) Паліативний підхід або первинна ПХД; 2) Загальна паліативна допомога; 3) Спеціалізована ПХД (хоспісна допомога або «допомога наприкiнцi життя» – «end of life care». Зазначене було покладено в основу розробленої концепції системи надання ПХД населенню в Україні. 3. Обґрунтовано, розроблено та апробовано на рівні окремих інноваційних складових функціонально-організаційну модель спеціалізованої ПХД, основою якої є пацієнт-сім'я-орієнтована парадигма, мультидисциплінарний, міжвідомчий і міжсекторальний підхід на усіх рівнях надання медичної допомоги, що відповідає сучасним міжнародним стандартам і нормам. Це забезпечить інтеграцію ПХД в систему охорони здоров'я, безперервність та наступність її надання і зворотний зв'язок шляхом залучення і співпраці закладів охорони здоров'я і установ соціального захисту населення, громадських і благодійних організацій, пацієнтів і їх родин. 4. Запропонована функціонально-організаційна модель спеціалізованої ПХД являє собою наукоємну високопрофесійну складову охорони здоров'я, що потребує сучасного високотехнологічного обладнання та ефективних лікарських засобів, спеціальної професійної підготовки, безперервного професійного розвитку і мотивації кадрів, відповідної нормативно-правової бази і, безумовно, належного фінансового забезпечення і політичної підтримки Уряду України, регіональних і місцевих органів влади та зацікавленості і підтримки усього суспільства.

For some time now, Nigeria has faced the threat of secession from different groups. Each of the groups feels that the country is not representing their interest. In particular, most of the groups feel that the interest of their people has not been properly represented in terms of power sharing. Nigeria operates a democratic system of government with three tiers namely the executive, the judiciary and the legislature. The country also has six geo-political zones for the purposes of power sharing. The zones are North East, North West North, North Central South East, South West and South-South. The 36 states of the federation are, therefore, groups into the various zones with unequal number of states. For example, the North East has six states, the North West has seven, the North Central has six the same as South-South and South-West. However, the South-East has only five states. The unequal number of states among the geo-political zones has serious implications for power sharing in the country. For example, each state has three elected senators and a number of house of representative members depending on the population of the state. What this means is that the South-East has less number of senators and House of Representative members. Their counterparts from North-West is likely is likely to have the highest number of representatives. Zones like North Central, North East, South-West and South-South will have equal number of Senators but the number of House of Representatives may differ depending on the population. This unequal representation could have implications on the promotion of bills and policies and motions in the National Assembly that address issues that affect the welfare of each of the people of each geo-political zones. The mere thinking that South-East is outnumbered in the National Assembly could also make people of the zone to view almost every government programme and policy with suspicion. People of the area may be thinking that the government at the centre does not represent their interest. They may also be thinking that the country does not mean well for them. All these could provide fertile ground for agitations to fester. This partly explains why the country has faced agitations from people from South-East who have over the years sought to separate from Nigeria. Such agitations have also been reported in the media. This paper investigates audience perception of this reporting. The study sought answers to four research questions. Survey research was adopted for the study. A total of 384 respondents were recruited for the study. The questionnaire was the instrument for data collection. The data generated were analysed using both descriptive and inferential statistics. It was found that most of the respondents studied reported high frequency of exposure to media reports on secession agitations. The result also showed that the media of exposure were radio, TV, and newspapers. The sample studied perceived media reports on secession agitations as supporting such actions. The result also showed a significant relationship between exposure to media reports on secession and public perception. The researchers recommend, among others, that the Nigerian Union of journalists should step up their monitoring mechanism to ensure that media reports do not compromise national unity. ; В истории Федеративной Республики Нигерии, начиная от получения этой страной независимости в 1960 году, неоднократно имели место попытки нарушения государственной целостности. Каждая из сепаратистских групп, от которых исходила такая угроза, утверждала, что федеративное правительство не представляет его интересы. В частности, большинство групп считают, что интерес их представителей недостаточно представлен при распределении власти. В Нигерии действует демократическая система управления с тремя ветвями власти: законодательной, исполнительной, судебной. В стране имеется шесть геополитических зон для разделения властей. Зоны - Северо-Восток, Северо-Западная Север, Северо-Центральный Юго-Восток, Юго-Запад и Юг-Юг. Итак, 36 субъектов федерации являются группами из разных зон с различным количеством штатов. В частности, Северо-Восток имеет шесть субъектов, Северо-Запад - семь, Северо-Центральная зона - шесть, так же, как Юг-Юг и Юго-Запад. Однако Юго-Восток имеет только пять субъектов федерации. Неравное количество субъектов в геополитических зонах вызывает серьезные проблемы при распределении власти в стране. Каждый субъект федерации имеет трех выбранных сенаторов и ряд палат представительных членов в зависимости от населения региона. Это означает, что на Южном Востоке меньшее количество сенаторов и членов Палаты представителей. Их коллеги из Северо-Запада имеют наибольшее количество представителей. Такие зоны, как Северо-Центральная, Северо-Восток, Юго-Запад и Юг-Юг имеют одинаковое количество сенаторов, но количество Палаты представителей может отличаться в зависимости от численности населения. Неравномерное представительство влияет на продвижение законопроектов и предложений в Национальной Ассамблее, касающихся социальных вопросов в каждой из геополитических зон. Именно тезис о том, что Юго-Восток недостаточно представлен в Национальной Ассамблее, может заставить людей этого региона с подозрением относиться к любым правительственных программ. Население региона может считать, что федеральная власть не защищает их интересы, а следовательно страна как таковая им не нужна. Все это создает плодотворную почву для спекуляций и частично объясняет, почему страна сталкивается с агитацией сепаратистов Юго-Востока, которые длительное время стремятся отделиться от Нигерии. О таких агитациях сообщалось также в СМИ. В статье исследуется восприятие аудиторией такой информации. Авторами был проведен опрос 384 респондентов, а также проанализированы данные описательной и аналитической статистики. Было установлено, что большинство опрошенных респондентов сообщили о высокой частоте упоминания в СМИ агитации за отделение. Результат также показал, что основными медиа-каналами их распространения были радио, телевидение и пресса. Респонденты воспринимали сообщения СМИ об агитации сецессии как поддержку таких действий. Была также установлена связь между сепаратистскими сообщениями медиа и восприятием этих идей общественностью. Среди практических рекомендаций исследователи указывают на необходимость активизации механизма мониторинга содержания сепаратистских агитации нигерийским союзом журналистов для минимизации угроз национальному единству страны. ; В історії Федеративної Республіки Нігерії, починаючи від отримання цією країною незалежності в 1960 році, неодноразово мали місце спроби порушення державної цілісності. Кожна з сепаратистських груп, від яких виходила така загроза, стверджувала, що федеративний уряд не представляє її інтересів. Зокрема більшість груп вважають, що інтерес їх представників недостатньо репрезентований при розподілі влади. У Нігерії діє демократична система управління з трьома гілками влади: законодавчої, виконавчої, судової. У країні є шість геополітичних зон для розподілу влади. Зони - Північний Схід, Північно-Західна Північ, Північно-Центральний Південний Схід, Південний Захід та Південь-Південь. Отже, 36 суб'єктів федерації є групами з різних зон з неоднаковою кількістю штатів. Зокрема, Північний Схід має шість суб'єктів, Північний Захід - сім, Північно-Центральна зона - шість, так само, як Південь-Південь і Південний Захід. Однак Південний Схід має лише п'ять суб'єктів федерації. Нерівна кількість суб'єктів у геополітичних зонах спричиняє серйозні проблеми при розподілі влади в країні. Кожен суб'єкт федерації має трьох обраних сенаторів і ряд палат представницьких членів залежно від населення регіону. Це означає, що на Південному Сході менша кількість сенаторів та членів Палати представників. Їхні колеги з Північного Заходу мають найбільшу кількість представників. Такі зони, як Північно-Центральна, Північний Схід, Південний Захід та Південь-Південь матимуть однакову кількість сенаторів, але кількість Палати представників може відрізнятися залежно від кількості населення. Нерівномірне представництво впливає на просування законопроектів та пропозицій у Національній Асамблеї, які стосуються соціальних питань у кожній з геополітичних зон. Саме теза про те, що Південний Схід недостатньо представлений у Національній Асамблеї, може змусити людей цього регіону з підозрою ставитися до будь-яких урядових програм. Населення регіону може вважати, що федеральна влада не захищає їх інтереси, а отже країна як така їм не потрібна. Усе це створює плідне підґрунтя для спекуляцій і частково пояснює, чому країна стикається з агітацією сепаратистів Південного Сходу, які тривалий час прагнуть відокремитись від Нігерії. Про такі агітації повідомлялося також у ЗМІ. У статті досліджується сприйняття аудиторією такої інформації. Авторами було проведене опитування 384 респондентів, а також проаналізовано дані описової та аналітичної статистики. Було встановлено, що більшість опитаних респондентів повідомили про високу частоту згадування в ЗМІ агітації за відокремлення. Результат також показав, що основними медіа-каналами їх розповсюдження були радіо, телебачення та преса. Респонденти сприймали повідомлення ЗМІ про агітацію сецесії як підтримку таких дій. Було також встановлено зв'язок між сепаратистськими повідомленнями медіа та сприйняттям цих ідей громадськістю. Серед практичних рекомендацій дослідники вказують на необхідність активізації механізму моніторингу змісту сепаратистських агітацій Нігерійським союзом журналістів задля мінімізації загроз національній єдності країни.

Актуальность. Одним из приоритетных направлений научных исследований в области социальной медицины и организации здравоохранения является анализ и научное обоснование разработки и внедрения оптимальной нормативно-правовой базы (НПБ). Это является одним из главных условий создания и развития доступной, качественной и эффективной системы паллиативной и хосписной помощи (ПХП), формирование государственной политики развития и поддержки служб ПХП и паллиативного ухода. Цель: системный анализ действующей НПБ Украины, регламентирующей оказание ПХП населению. Материалы и методы. Анализировали законодательные и нормативно-правовые документы, научная литература, медико-статистические данные. Применяли методы системного подхода и системного анализа, контент-анализ, медико-статистический метод. Результаты. Анализ действующей НПБ по вопросам оказания ПХП показал, что за последние десятилетия государство уделяет определенное внимание созданию и развитию системы ПХП, но сегодня в Украине отсутствует системность, координированность и преемственность этой работы. Показано, что действующие законодательные и нормативно-правовые акты часто не согласованы между собой, имеют существенные недостатки. Выявлено, что украинская НПБ сегодня не имеет отдельных (специальных профильных) законов, регламентирующих оказание ПХП и паллиативного ухода, соблюдение прав паллиативных ппациентов (ПП) и членов их семей, несмотря на то, что в такой помощи ежегодно нуждаются около 1,5-2 млн. наших соотечественников. Доказано, что существует значительная потребность в разработке новых и совершенствовании действующих законодательных и нормативно-правовых документов, в частности необходимо срочно дополнить и усовершенствовать приказ МЗ Украины от 21.01.2013 № 41 «Об организации паллиативной помощи в Украине», в контексте задач и требований реформирования системы здравоохранения в Украине. Предложено усовершенствованный формат этого приказа с названием «Порядок оказания паллиативной и хосписной медицинской помощи населению в Украине и Перечень медицинских показаний для ее оказания». Обосновано необходимость утверждения МЗ Украины стандартов оказания ПХП и паллиативного ухода, в т. ч. детям, и принятие отдельного закона, который бы регламентировал оказание ПХП в Украине, а также Государственной программы развития паллиативной помощи и Стратегии развития паллиативной помощи в Украине на период до 2027 года. Выводы. В Украине создается система оказания ПХП населению, функционирование которой регулируется соответствующими законами и подзаконными нормативно-правовыми актами. Последние требуют усовершенствования в части координации деятельности заинтересованных министерств и ведомств, детализации отдельных положений и унификации терминологии. Целесообразно, учитывая пример развитых стран мира, разработать и принять отдельный закон, который бы регламентировал оказание ПХП и паллиативного ухода в Украине, соблюдение прав ПП и членов их семей. Это требует дальнейшего научного анализа, обоснования и разработки проекта такого закона и Государственной Программы развития паллиативной помощи в Украине. Необходимо утверждение МОЗ Украины стандартов оказания ПХП, в т. ч. для детей, с целью повышения качества ПХП всем возрастным группам населения. Перспективы дальнейших научных исследований заключаются в проведении комплексных медико-социальных исследований с целью разработки и внедрения доступной, качественной и эффективной, медико-социальных и экономически оптимальных моделей ПХД и паллиативного ухода в Украине. ; Background. One of the priority directions of scientific research in the field of social medicine and health care organization is the analysis and scientific substantiation of the development and implementation of an optimal legal and regulatory framework. This is one of the main conditions for the creation and development of an affordable, high-quality and efficient Palliative and Hospice Care (PHC) System, the formation of a state policy for the development and maintenance of PHC. Purpose: a systematic analysis of the current Ukrainian legal acts, that regulates the PHC provision to the population. Materials and methods. Legislative and regulatory documents, scientific literature, medical statistics were analysed. System approach and system analysis, content analysis, medical-statistical method were used. Results. The analysis of the current legal acts on the PHC provision has shown that over the past decades, the state pay particular attention to the establishment and development of the PHC system, and today there is no systematic, coordinative and consistent in Ukraine approach to this work. It is shown that current legislative and regulatory acts are often not coordinated among themselves, have significant deficiencies. Ukrainian legal system does not have separate (special, profile) laws that would regulate the PHC and palliative nursing provision, the observance of the rights of Palliative Patients (PP) and members of their families, despite the fact that about 1.5-2 million of our compatriots require such care every year. There is a significant need to develop new and improve existing legislative and regulatory documents, in particular, urgently to supplement and improve the Order of the Ministry of Health of Ukraine (MOHU) dated January 21, 2013, No. 41 "On the Organization of Palliative Care in Ukraine", taking into account the tasks and requirements of reforming the health care system in Ukraine, and to provide this order the format of "The Procedure for the Provision of Palliative and Hospice Medical Care to the Population in Ukraine and the List of Medical Counseling for its Provision". It is also necessary to approve the Standards for the Provision of PHC and Palliative Care, including those for children. Adoption of a separate Law regulating the PHC provision in Ukraine, as well as the State Program for the Development of Palliative Care and the Strategy for the Development of Palliative Care in Ukraine until the year 2027. Conclusions. A PHC System is establishing in Ukraine, the functioning of which is regulated by the relevant laws and subordinate normative legal acts. It needs to be improved in terms of coordinating the activities of interested ministries and agencies, detailing certain provisions and unifying terminology. It is advisable to develop and adopt a separate Law regulating the PHC and palliative nursing provision in Ukraine, observance of PPs and their family members rights, taking into account the experience of developed countries. This requires further scientific analysis, justification and drafting of such a Law and the State Program for the Development of Palliative Care in Ukraine. It is necessary to approve by the MOHU Standards for the PHC provision, including for children, in order to improve the PHC quality for PPs of all age groups. Prospects for further research are the implementation of comprehensive medical and social studies aimed at developing and implementing affordable, high-quality and effective, medical-social and economically-optimal PHC and palliative nursing models in Ukraine. ; Актуальність. Одним з пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі соціальної медицини і організації охорони здоров'я є аналіз та наукове обґрунтування розробки і впровадження оптимальної нормативно-правової бази (НПБ). Це є однією з головних умов створення і розвитку доступної, якісної та ефективної системи паліативної та хоспісної допомоги (ПХД), формування державної політики розвитку і підтримки служб ПХД та паліативного догляду. Мета: системний аналіз чинної НПБ України, що регламентує надання ПХД населенню. Матеріали та методи. Аналізували законодавчі та нормативно-правові документи, наукова література, медико-статистичні дані. Використовували методи системного підходу і системного аналізу, контент-аналізу, медико-статистичний метод. Результати. Аналіз чинної НПБ з питань надання ПХД засвідчив, що впродовж останніх десятиліть держава приділяє певну увагу створенню та розвитку системи ПХД, але сьогодні в Україні відсутня системність, координованість та наступність цієї роботи. Показано, що діючі законодавчі та нормативно-правові акти часто не узгоджені між собою, мають суттєві недоліки. Виявлено, що українська НПБ сьогодні не має окремих (спеціальних, профільних) законів, які б регламентували надання ПХД і паліативного догляду, дотримання прав паліативних пацієнтів (ПП) та членів їх сімей, попри те, що такої допомоги щороку потребують близько 1,5–2 млн наших співвітчизників. Доведено, що існує потреба у розробці нових і удосконаленні чинних законодавчих і нормативно-правових документів, зокрема, наказу МОЗ України від 21.01.2013 № 41 «Про організацію паліативної допомоги в Україні», в контексті завдань та вимог реформування системи охорони здоров'я в Україні. Запропоновано удосконалений формат цього наказу під назвою «Порядок надання паліативної і хоспісної медичної допомоги населенню в Україні та Перелік медичних показань для її надання». Обгрунтовано необхідність затвердження МОЗ України стандартів надання ПХД, у т. ч. дітям, та прийняття окремого закону, який би регламентував надання ПХД в Україні, а також Державної Програми розвитку паліативної допомоги і Стратегії розвитку паліативної допомоги в Україні на період до 2027 року. Висновки. В Україні створюється система надання ПХД населенню, функціонування якої регулюється відповідними законами та підзаконними нормативно-правовими актами. Останні потребують удосконалення в частині координації діяльності зацікавлених міністерств і відомств, деталізації окремих положень та уніфікації термінології. Доцільно, враховуючи приклад розвинених країн світу, розробити і прийняти окремий закон, який би регламентував надання ПХД і паліативного догляду в Україні, дотримання прав ПП та членів їх сімей. Це потребує подальшого наукового аналізу, обґрунтування та розробки проекту такого закону та Державної Програми розвитку паліативної допомоги в Україні. Необхідно затвердження МОЗ України стандартів надання ПХД, у т. ч. для дітей, з метою підвищення якості ПХД усім віковим групам населення. Перспективи подальших наукових досліджень полягають у проведенні комплексних медико-соціальних досліджень з метою розробки та впровадження доступної, якісної та ефективної, медико-соціальної і економічно оптимальних моделей ПХД і паліативного догляду в Україні.

The traditional knowledge of our indigenous peoples has allowed them to balance and preserve the environment; it is related to cultural, social, environmental, political, economic and historical aspects that, all together, contribute to the proper management of biodiversity and represent a strategic value in one's development and in the whole of humanity. The research is carried out in the Amazon region, considered as a strategic area and necessary for the world, having a great wealth of natural resources; where, at the same time, there are traditional systems based on mechanisms of government and control not yet fully known, sacred sites that represent centers of ceremonies and spiritual centers to which we are to give great respect, since they are an important part of our indigenouspeoples¿ cultural identity. It presents an indigenous perspective, from my status as part of the Uitoto people, around the protection of traditional knowledge, conservation, use of biodiversity and the importance of cultural diversity in society for environmental preservation. These components are inherent to our communities because they touch the very life, being and feeling of indigenous peoples. In this context, I reflect on the history, organization and management of the environment of the Andoke people of Aduche, as an example of a people who have achieved their cultural survival, guaranteeing, through their traditional knowledge, the conservation of nature and cooperation with its own sustainable production activity. I analyze the tools that are the basis of legal protection of indigenous traditional knowledge and factors that are part of the spaces in the construction of identities within multicultural nations, such as Colombia, in this case. Finally, from the research I deduct the matter of sovereignty and organization in the cultural life, the protection of the communitarian spaces and practices, as alternatives for the protection of the collective property, the biodiversity, the local development, the complete survival of our peoples from the foundation of an indigenous vision and the construction of tools that respect and are consistent with this vision; because, what is at stake is the most valuable of our communities, our knowledge, our language, our understanding of the world and the phenomena that surround us, ultimately the legacy that will allow our next generations to continue to recognize each other as different peoples, indigenous peoples. ; Los conocimientos tradicionales de nuestros pueblos indígenas han permitido el equilibrio y la preservación del medio ambiente; se relacionan con aspectos culturales, sociales, ambientales, políticos, económicos e históricos que contribuyen en todo su conjunto al manejo adecuado de la biodiversidad y representan un valor estratégico en el desarrollopropio y en el de toda la humanidad. La investigación se desarrolla en la región Amazónica, considerada como una zona estratégica y necesaria para el mundo por contar con una gran riqueza en recursos naturales; donde a la vez, se hallan sistemas auténticos tradicionales basados en mecanismos de gobierno y control aún no plenamente conocidos, sitios sagrados que representan centros de ceremonias y centros espirituales a los que se les debe gran respeto, ya que son parte importante de la identidad cultural de nuestros pueblos indígenas. Presenta una perspectiva indígena, desde mi condicón como parte del pueblo uitoto, sobre la protección a los conocimientos tradicionales, la conservación, uso de la biodiversidad y la importancia de la diversidad cultural en la sociedad para la preservación ambiental; componentes inherentes a nuestras comunidades porque tocan la vida misma, el ser y el sentir de los pueblos Indígenas. En este marco, reflexiono sobre la historia, organización y manejo del medio ambiente del pueblo andoke de Aduche, como ejemplo de un pueblo que ha logrado su pervivencia cultural, garantizando por medio de sus conocimientos tradicionales, la conservación de la naturaleza y la cooperación con su actividad de producción propia sostenible. Se analizan las herramientas que fundamentan la protección jurídica del conocimiento tradicional indígena y factores que hacen parte de los espacios en la construcción de identidades dentro de naciones pluriculturales y multiculturales, como lo es en este caso, Colombia. Por último, desde la investigación se desprende el tema de la soberanía y organización en la vida cultural, la protección de los espacios y prácticas comunitarias, como alternativas para la protección de la propiedad colectiva, la biodiversidad, el desarrollo local, la pervivencia íntegra de nuestros pueblos desde la fundamentación de una visión indígena y la construcción de herramientas que respeten y sean coherentes con dicha visión; porque lo que está en juego es lo más valioso de nuestras comunidades, nuestro conocimiento, nuestro lenguaje, nuestra comprensión del mundo y de los fenómenos que nos rodean, en últimas el legado que permitirá a nuestras próximas generaciones seguir reconociéndose como pueblos distintos, como pueblos indígenas. ; Els coneixements tradicionals dels nostres pobles indígenes han permès l"equilibri i la preservació del medi ambient; es relacionen amb aspectes culturals, socials, ambientals, politics, econòmics, històrics i religiosos; contribueixen en tot el seu conjunt al adequat maneig de la biodiversitat i representen un valor estratègic en el seu propi desenvolupament i en el de tota la humanitat. La investigació es desenvolupa a la regió Amazònica, la qual és considerada com a una zona estratègica i necessària per al planeta perquè compta amb una gran riquesa en recursos naturals; tanmateix, s"hi troben autèntics sistemes tradicionals basats en mecanismes de govern i control que encara no són prou coneguts, llocs sagrats que representen centres de cerimònies i centres espirituals als qui devem gran respecte degut a que són una part important de la identitat cultural dels pobles indígenes. Presenta una perspectiva indígena des de la meva condició pertanyent al pueblo uitoto, vers la protecció dels coneixements tradicionals, la conservació, l"ús de la biodiversitat i la importància de la diversitat cultural en la societat per a la preservació ambiental; són components inherents a les nostres comunitats perquè toquen la mateixa vida, l"esser i el sentir del pobles indígenes. Dins aquest marc, faig una reflexió sobre la història, organització y maneig del medi ambient del pueblo andoke de Aduche, com a exemple d"un poble que ha aconseguit la seva pervivència cultural, garantint mitjançant els seus coneixements tradicionals, la conservació de la naturalesa i la cooperació amb la seva activitat pròpia sostenible. S"analitzen les eines que donen fonament a la protecció jurídica del coneixement tradicional indígena i factors que formen part dels espais en la construcció d"identitats dins de les nacions pluriculturals i multiculturals, com ho és en aquest cas, Colòmbia. Finalment, des de la investigació es desprèn el tema de la sobirania i organització a la vida cultural, la protecció dels espais i pràctiques comunitàries, com alternatives per a la protecció de la propietat col·lectiva, la biodiversitat, el desenvolupament local, la pervivència íntegra dels nostres pobles des de la fonamentació d"una visió indígena i la construcció d"eines que respectin i siguin coherents amb aquesta visió; perquè el que és en joc és el més valuós de les nostres comunitats, el nostre coneixement, el nostre llenguatge, la nostra manera de veure el món i dels fenòmens que ens envolten, al cap i a la fi el llegat que permetrà a les nostres properes generacions seguir reconeixent-se com a pobles diferents, com a pobles indígenes. ; UIBIYANO Kaɨ onoigano einamakɨ dɨbefene, jazikɨ moziñua iemo uñua uai; nana joide rafue komɨnɨtaiyafue, nagɨma uñua uai, nɨkaɨ fiokɨe nabedɨ kɨrɨgai. Kue jenua rafue Amazoniamo fɨnoka, birui mameka amenaikɨ ie rakɨno iyano nɨɨ yetárafue uaido kaɨ taɨjɨna urukɨ kaɨ moziñua, danomo jagagɨ urukɨ uai ite, kaɨ einamakɨ nɨ kaɨ fɨmaika uai. Bie taɨjɨe kaɨ komɨnɨ uaido kue jonega, kue izie dɨbene uitoto uai nagɨma kaɨ yɨnua, komɨnɨ taifate. Benori ñue eroikana jonetɨkue, eifene adokɨ komuya rafue, kaɨ enamakɨ uai imakɨ uai eifokɨ jagagɨ nagɨma uai, eraɨfue, ruakɨ, jebuya uai. Nana ñue jonega onoigano uai buna merɨñeiyena nana kaɨ amatɨa diga nue iyena, Colombia daɨnano. Ja fuiyena, bie kue jenuano raninuaɨ iemo nana yetaraɨma onoigano, kaɨ ibɨrɨ dɨbefene, kaɨena kaɨ joneyena buna kaɨna betañeiyena, kaɨ oiakaiya izoi arɨ kaɨ atɨyena, buna zofeñeiyena, kaɨ oiakaiya izoi, mei kaɨ iri kaɨ naɨraɨ dɨga, kaɨ onoigano, kaɨ uai, kaɨ enɨe iemo nana kaɨ abaikɨ kaɨ dɨga iteza, birui ñue kaɨ jonia izoi, fui arɨ urukɨ ñue arɨ atɨyena, kaɨ eimamakɨ daɨna izoi. ; Postprint (published version)

RIJEČ UREDNIŠTVAPrijedlog zakona o šumama prošao je prvo čitanje u Saboru Republike Hrvatske. Njegova priprema trajala je skoro dvije godine. U povjerenstvu za izradu sudjelovali su predstavnici svih relevantnih sektorskih institucija, a prijedlog zakona prošao je i e-savjetovanje, nakon kojega je dio primjedbi usvojen. Na saborskom Odboru za poljoprivredu bilo je dosta rasprave o iznosu naknade za općekorisne funkcije šuma, čija bi se stopa trebala zadržati na postojećoj razini od 0,0265 %, ali s oslobađanjem plaćanja naknade svim pravnim i fizičkim osobama koje ostvaruju godišnji prihod do tri milijuna kuna. Vezano za raspodjelu sredstava iz naknade OKFŠ-a buru među šumarskim znanstvenicima i stručnjacima izazvao je prijedlog pravilnika sa smanjenjem financiranja znanstveno-istraživačkih radova sa sadašnjih 5 % na samo 1 %, što bi u praksi značilo da se samo oko milijun i pol kuna raspodjeljuje za šumarsku znanost. Svjesni svih ugroza koje trenutno vladaju u hrvatskim šumama, ovakav prijedlog je stvarno nerazuman i podcjenjivački. Valja se nadati da će kritički komentari i prijedlozi uroditi plodom te da će se znanstveno-istraživačkim radovima propisati traženih 10 % od ukupnih sredstava iz fonda OKFŠ-a. Novi pak Pravilnik o nedrvnim šumskim proizvodima unosi nepotrebno i golemo administriranje zbog izdavanja dozvola za besplatno sakupljanje šumskih plodova za vlastite potrebe, bez mogućnosti kvalitetne kontrole ulaska u šumu na temelju kojega mogu nastupiti i značajne štete za dio šumskog ekosustava, a povećana je i opasnost od šumskih požara.Nedavno najavljeno osnivanje sedamnaeste podružnice Hrvatskih šuma u Slatini, za područje Virovitičko-podravske županije, možda je prošlo nekako nezapaženo i ne previše glasno komentirano u šumarskoj javnosti. Međutim, sama realizacija te ideje otvorila bi Pandorinu kutiju iz koje ne znamo što bi sve izašlo, a po mitologiji iz te kutije je izašlo zlo. Raspodjela državnih šuma i šumskih zemljišta u Republici Hrvatskoj ne prati političke granice županija i općina. To je davno napušteno. Trgovačko društvo Hrvatske šume d.o.o. u stopostotnom je vlasništvu Republike Hrvatske i brine se o gospodarenju državnim šumama, ne gledajući na lokalne granice, jer je interes šume u prvom planu. Naravno da lokalno stanovništvo treba imati koristi od resursa kojima raspolaže, ali to se rješava kroz zapošljavanje u Hrvatskim šumama d.o.o., prodaju ogrjeva, sakupljanje nedrvnih proizvoda i slično. Najavljena korist za Virovitičko-podravsku županiju osnivanjem nove podružnice kosi se s današnjim ustrojem i upravljanjem Hrvatskim šumama. Nijedna županija ne radi razvojne planove za Hrvatske šume d.o.o., no suradnja s jedinicama lokalne uprave posvuda postoji, jer su šumari oduvijek bili dio zajednice u kojoj su djelovali. Ne samo da je najava upravljanja eventualnom novom podružnicom iz županije nemoguća, nego bi se time otvorila mogućnost prekrajanja granica i ostalih podružnica po županijskim granicama. Neke podružnice mogle bi biti ukinute, a neke bi se proširile izvan povijesnih i tradicijskih granica. Svaki ustroj ima svojih nedostataka i ne može se reći da je sadašnji idealan, ali sa svakom najavom promjena, posebice ako nisu cjelovite nego parcijalne, provedbom istih dolazi do sukoba u kojima glavnu ulogu ne igraju racionalni gospodarski razlozi, nego trenutna politička moć. Trenutno postoji 21 županija s gradom Zagrebom, ali već godinama se vode rasprave treba li smanjiti broj tih administrativnih jedinica. Za koju godinu će možda postojati samo nekoliko regija. Da li bi onda ponovno trebalo prekrajati granice podružnica unutar Hrvatskih šuma d.o.o.? Današnje poslovanje trgovačkog društva u državnom vlasništvu, iako ima monopolistički položaj, nikako ne određuje tržišno poslovanje, nego državom uvjetovana raspodjela sirovine po dugo vremena najnižim cijenama u regiji, ali i u čitavoj Europskoj uniji. Najveću cijenu "darivanja" državnog resursa plaća šuma kojoj se ne vraća ono osnovno kroz dostatne šumsko-gospodarske zahvate, a kamoli da joj se poboljšava stanje sanacijom uslijed elementarnih nepogoda, promjene klime, pojave novih štetnika i drugih ugroza. U takvoj situaciji razmišljati o stvaranju nove podružnice zbog zadovoljavanja lokalnih apetita nikako nije mudro ni racionalno. Uredništvo ; EDITORIALThe forest law proposal has gone through the first reading in the Sabor of the Republic of Croatia. It has been prepared for almost two years. The conflict of interest committee was participated by the representatives of all relevant sector institutions; the Law proposal also underwent an e-consultation after which a part of the comments were accepted. At the Board of Agriculture there was considerable discussion on the amount of reimbursement for the nonprofit forest functions, the rate of which should be retained at the present level of 0.0265%, though with the exemption from payment granted to all legal and physical persons with a yearly income up to three million Kunas. In connection with the distribution of the means from the OKFŠ (nonprofit forest functions) fund, the proposed regulations that would reduce the finances for the scientific research from the present 5% to only 1% have caused a turmoil among the scientists; this would practically mean that only about 1.5 million Kunas would be alloted to forestry science. Considering the many current threatening issues related to the Croatian forests, a proposal of this kind is irrational and degrading. We hope that the critical comments and suggestions will supports the efforts toward achieving the required 10% of the OKFŠ fund for scientific research. On the other hand, the new Regulations on the non-wood forest products are causing the unnecessary huge administration due to the issuing licences for free uncontrolled collection of forest fruits for personal use, which could lead to considerable damage to one part of the ecosystem; besides, this would increase the already high danger of forest fires. The recently announced foundation of the 17th branch office of the Croatian Forests in Slatina for the region of the Virovitica/Podravina county has been almost unnoticed and only marginally commented in the forestry environment. However, the realisation of the idea would open the Pandora's box, out of which who knows what would emerge; the myth says, all the evels of the world. The distribution of state forests and forest areas in the Republic of Croatia does not coincide with the political borders of the counties and municipal areas, as it used to be for a long time. The trading company Croatian Forests Ltd. is entirely owned by the Republic of Croatia, so that the state takes care of the management of its forests without considering the local border lines. The care for the forest comes first. The local population should benefit from the forest resources, which is achieved through employment in Croatian Forests Ltd., sale of fuelwood, collecting the non-wood products, etc. The announced benefit for the Virovitica/Podravina county through the foundation of the new branch is in conflict with the present constitution and management of the Croatian Forests. No county makes development plans in the name of the Croatian Forests Ltd.; however, there is a collaboration among the units of the local management because foresters have always been a part of the community in which they have been active. Not only that the announcement of the management of a new branch office in a county is unacceptable, but it would also open a possibility of changing the borders of other branch offices, some of which could then be cancelled, others would cross outside of the historical traditional borders. With all the disadvantages of the present constellation, we cannot claim that the present one is ideal; with every proposed change, particularly such that is not global but particular, its implementation usually results in conflicts, not caused by rational economic reasons, but by current political power. There are now twenty-one counties, including the City of Zagreb. Disputes have been going on for years on whether the number of these administrative units should be reduced. In a few years, there may be only several regions. Should the borders of the branch offices be then again changed within the borderlines of the Croatian Forests Ltd? Though monopolistic, the present business management of the trading company owned by the state is not defined by the market but by the distribution of raw materials at the lowest prices in the region and all European Union over a long time. The highest price of "giving away" the state resources has been paid by the forest without reimbursing it with what is fundamental - satisfactory forest management operations, not to speak of improvements by recovery after damages, climate change, new pests and other threats. At this time the opening of new branch offices in order to satisfy local appetites is neither wise nor rational. Editorial Board

Global land-use change is a main driver of two of the biggest environmental alterations threatening human well-being: climate change and the decline in biodiversity. Over recent decades, a growing and wealthier population has requested more agricultural products, and this demand has been satisfied by expanding agricultural areas and intensifying production. However, this has posed consequences. As new fields and pastures replaced tropical forests, some of the most biodiverse habitats have been destroyed, and as tropical forests are among the ecosystems with the highest carbon content, their loss has also significantly contributed to global climate change. The pathway of global land use towards the future remains unclear, but with the projected rise in the global population and the consequent greater demand for food in addition to newly emerging requests for agricultural energy production and land-based climate change mitigation, the pressure on land will likely increase. This thesis conceptualises scenarios of future land use, identifies probable future developments and analyses policies that might help to steer land use in a more environmentally friendly direction. Forests and how their future extent influences climate and biodiversity are central to this thesis. It assesses policies of a price on greenhouse gas emissions from land-use change and an expansion of protected areas, as well as the effects of agricultural trade liberalisation and intensification. This paper seeks to more concretely determine the expected amount of tropical deforestation until the middle of the century and measures to reduce it. It additionally focuses specifically on tropical biodiversity hotspots and methods to conserve them through the designation of protected areas and agricultural intensification. Furthermore, it considers the carbon sequestration potential of large-scale afforestation and its potential effect on food prices. The study employs a global economic land-use model to assess potential future developments. The Model of Agricultural Production and its Impact on the Environment (MAgPIE) produces patterns of global land use for a given demand for agricultural products by minimising costs of agricultural production. To analyse the research questions at hand, the model was modified and amended in several aspects. This thesis shows that the assumed increase in demand for agricultural products will lead to an expansion of croplands, at least until the middle of the century. More than 400 million hectares (Mha) of cropland may be newly established between 2015 and 2050. Continuous loss of forests and other natural vegetation is likely to accompany this if no adequate policies come into force. In a study focusing on the tropical deforestation, deforestation amounts to 140 Mha in Latin America, 64 Mha in Sub-Saharan Africa and 24 Mha in Pacific Asia between 2010 and 2050 in the reference case. Without pasture intensification and further trade liberalisation, land-use change could cause cumulative emissions of more than 100 Gt CO2 until the middle of the century, and it will also affect areas that are globally most important for the conservation of biodiversity. Protected areas and emission pricing are promising strategies to abate the loss of forests and land-use change emissions. The results indicate that even a relatively low CO2 price could render deforestation economically unattractive and could transform the land-use sector from a net source of greenhouse gas emissions into a net sink. Analysis of the potential of afforestation shows that a CO2 price that starts at 30 USD and increases by 5% per year could lead to a forest area expansion of almost 2,600 Mha by the end of the century and a sequestration of about 860 Gt of CO2. The findings of this thesis also underpin the importance of expanding protected areas to reduce the overall amount of deforestation, especially in tropical biodiversity hotspots. Fulfilling the growing demand for food while maintaining or even expanding forests as a climate mitigation strategy requires substantial agricultural intensification. In MAgPIE, investments into yield-increasing research and development (R&D) are modelled endogenously, and all simulation relied on this option. Especially when afforestation competed with agricultural production for the same areas, high yield increases were necessary in tropical developing countries. These findings highlight the importance of the intensification of pasture areas, which has often been neglected. African pasture intensification seems particularly key to limit the conversion of forests and other natural vegetation. This thesis also shows that besides offering a large CO2 removal potential, afforestation can limit the regional self-sufficiency in food production and could have severe consequences for food prices. Global afforestation efforts following the introduction of a price on carbon emissions, as assessed in one of the studies, could result in a four-fold global food price level. The results also highlight the importance of agricultural trade, which is a main determinant of the future of land use and of the effectiveness of land-use policies. This thesis demonstrates that further trade liberalisation may boost deforestation, especially in Latin America. In this region, it also lowers the land-saving effect of agricultural intensification since higher productivity results in higher exports. On the positive side, trade liberalisation may be essential to curb food price hikes that are associated with regional afforestation. Altogether, this thesis shows that the future of land use is open. Failure to implement strict policies bears the risk of continued agricultural expansion and tropical deforestation with severe consequences for biodiversity and climate. However, the results also suggests that effective political instruments are available that could reduce certain adverse environmental and social impacts of agricultural production. ; Globaler Landnutzungswandel ist ein Haupttreiber von zwei der größten Umweltveränderungen die das menschliche Wohlergehen bedrohen: Klimawandel und der Verlust der Biodiversität. Während den letzten Jahrzehnten hat eine wachsende und wohlhabendere Bevölkerung nach mehr landwirtschaftlichen Produkten verlangt, und diese Nachfrage wurde durch Expansion landwirtschaftlicher Flächen und Intensivierung der Produktion bedient. Das hatte jedoch Konsequenzen. Indem Felder und Weiden tropische Wälder ersetzten, wurden einige der artenreichsten Habitate zerstört, und da tropische Wälder zu den Ökosystemen mit der höchsten Kohlenstoffdichte gehören, trug ihr Verlust auch erheblich zum globalen Klimawandel bei. Der Pfad den die Landnutzung in Zukunft einschlagen wird bleibt ungewiss, aber mit dem vorhergesagten Anstieg der globalen Bevölkerung und der damit einhergehenden verstärkten Nachfrage nach Lebensmitteln, zusätzlich zu neu auftauchenden Ansprüchen nach landwirtschaftlicher Energieproduktion und landbasierter Eindämmung des Klimawandels, wird der Druck auf nutzbares Land wahrscheinlich steigen. Diese Doktorarbeit entwirft Szenarien zukünftiger Landnutzung, identifiziert wahrscheinliche zukünftige Entwicklungen, und analysiert politische Strategien die helfen könnten Landnutzung in eine umweltfreundlichere Richtung zu lenken. Wälder und die Frage wie ihre zukünftige Ausdehnung Klima und Biodiversität beeinflussen sind zentral in dieser Doktorarbeit. Sie evaluiert die politischen Maßnahmen eines Preises auf Treibhausgasemissionen aus Landnutzungsänderungen und eine Ausweitung von Naturschutzgebieten, sowie die Auswirkungen von Agrarhandelsliberalisierung und landwirtschaftlicher Intensivierung. Die vorliegende Arbeit versucht das voraussichtliche Ausmaß tropischer Entwaldung bis zu Mitte des Jahrhunderts konkreter zu bestimmen, und untersucht Maßnahmen diese zu verringern. Zudem konzentriert sie sich insbesondere auf tropische Biodiversitätshotspots und Methoden diese durch die Ausweisung von Schutzgebieten und landwirtschaftliche Intensivierung zu erhalten. Darüber hinaus berücksichtigt sie das Kohlenstoff-Abscheidungspotential von großräumiger Aufforstung und deren potentiellen Einfluss auf Lebensmittelpreise. Die Studie nutzt ein globales ökonomisches Landnutzungsmodell um mögliche zukünftige Entwicklungen zu untersuchen. MAgPIE (Model of Agricultural Production and its Impact on the Environment) erzeugt globale Landnutzungsmuster für eine gegebene Nachfrage nach Agrarprodukten durch die Minimierung landwirtschaftlicher Produktionskosten. Um die vorliegenden Forschungsfragen zu untersuchen, wurde das Modell hinsichtlich verschiedener Aspekte modifiziert und erweitert. Diese Doktorarbeit zeigt, dass die angenommene Steigerung der Nachfrage nach Agrarprodukten mindestens bis zur Mitte des Jahrhunderts zu einer Expansion der Ackerflächen führen wird. Mehr als 400 Mha Ackerfläche könnten zwischen 2015 und 2050 neu entstehen. Dies geht mit großer Wahrscheinlichkeit mit dem fortlaufenden Verlust von Wäldern und anderer natürlicher Vegetation einher, sollten dem keine geeigneten politischen Maßnahmen entgegen gesetzt werden. In einer Studie die sich auf die tropische Entwaldung fokussiert, beläuft sich die Entwaldung zwischen 2010 und 2050 im Referenzfall auf 140 Mha in Lateinamerika, 64 Mha in Subsahara-Afrika und 24 Mha in Asien-Pazifik. Ohne Intensivierung der Weide und ohne Handelsliberalisierung, könnte Landnutzungswandel bis zur Mitte des Jahrhunderts mehr als 100 Gt CO2 verursachen, und wird dabei auch jene Gegenden beeinträchtigen die weltweit am wichtigsten für den Erhalt der Biodiversität sind. Naturschutzgebiete und die Bepreisung von Emissionen sind erfolgversprechende Strategien um den Verlust von Wäldern und Landnutzungsemissionen zu verringern. Die Ergebnisse deuten an, dass bereits ein relativ geringer CO2-Preis Entwaldungen ökonomisch unattraktiv machen könnte, und den Landnutzungssektor von einer Netto-Quelle zu einer Senke von Treibhausgasemissionen wandeln könnte. Eine Analyse des Aufforstungspotentials zeigt, dass ein CO2-Preis der bei 30 USD startet und um 5% pro Jahr steigt bis zum Ende des Jahrhunderts zu einer Ausdehnung der Waldfläche um fast 2600 Mha und einer Sequestrierung von etwa 860 Gt CO2 führen könnte. Die Ergebnisse dieser Dissertation untermauern auch die Bedeutung der Ausweitung von Schutzgebieten um das Ausmaß der Entwaldung, insbesondere in tropischen Biodiversitätshotspots, zu verringern. Um die steigende Nachfrage nach Lebensmitteln zu bedienen, während Wälder erhalten oder als Klimaschutzmaßnahme sogar ausgeweitet werden, bedarf es erheblicher landwirtschaftlicher Intensivierung. In MAgPIE werden Investitionen in Forschung und Entwicklung endogen modelliert, und alle Simulationen beruhten auf dieser Option. Insbesondere wenn Aufforstung mit landwirtschaftlicher Produktion um die gleichen Flächen konkurrierte waren starke Ertragssteigerungen in tropischen Entwicklungsländern nötig. Diese Ergebnisse unterstreichen die Wichtigkeit einer Intensivierung des Weidelands, welche bisher oft vernachlässigt wurde. Eine Intensivierung afrikanischer Weideflächen erscheint besonders zentral zu sein um die Umwandlung von Wäldern und anderer natürlicher Vegetation einzuschränken. Diese Arbeit zeigt auch, dass Aufforstungen neben dem zur Verfügung stellen eines großen Kohlendioxid-Abscheidungspotentials, die regionale Selbstversorgung mit Lebensmitteln einschränken und erheblichen Einfluss auf Lebensmittelpreise haben können. Weltweite Aufforstungsbestrebungen die der Einführung eines Preises auf Kohlenstoffemissionen folgen, wie es in einer der Studien untersucht wurde, könnten zu einem viermal so hohen globalen Lebensmittelpreisniveau führen. Die Ergebnisse verdeutlichen auch die Bedeutung des Agrarhandels, der eine bestimmende Größe für die Zukunft der Landnutzung und die Effektivität von Landnutzungspolitik ist. Diese Arbeit zeigt, dass weitere Handelsliberalisierung insbesondere in Lateinamerika die Entwaldung beschleunigen könnte. In dieser Region verringert sie zudem den flächensparenden Effekt von landwirtschaftlicher Intensivierung, da höhere Produktivität zu höheren Exporten führt. Positiv zu bewerten ist, dass Handelsliberalisierung wesentlich zur Begrenzung von Lebensmittelpreissteigerungen im Zusammenhang mit regionalen Aufforstungen beitragen könnte. Insgesamt zeigt die vorliegende Arbeit, dass die Zukunft der Landnutzung offen ist. Ein Versäumnis konsequente Politik umzusetzen birgt das Risiko fortschreitender landwirtschaftlicher Expansion und tropischer Entwaldung mit einschneidenden Konsequenzen für Biodiversität und Klima. Die Ergebnisse zeigen jedoch auch, dass effektive politische Instrumente zur Verfügung stehen, die bestimmte negative soziale und ökologische Auswirkungen der landwirtschaftlichen Produktion verringern könnten.