Political philosophy, that rather disreputable, not very philosophical branch of philosophy, has always wanted to get out of politics, to put an end to this politics of politics, by finally speaking its truth. Ideally, the fond -est desire may be to find or invent a politics unaffected by the politics of politics (a truly moral politics, perhaps, of the kind Kant seems to encourage), but that desire is metaphysical through and through. So-called "cheap politics" is engaged in the politics of politics as soon as that phenomenon is engaged in politics, i.e. from the very first, "naturally" as Aristotle put it. The logos of politics is irreducibly affected by the kind of distortion and deceit that is usually – moralistically – associated with rhetoric or sophistry, with "spin tactics". Politics is always already the politics of politics.Key words: politics of politics, sophistry, spin tactics, rhetorical figure, politics of truth. ; Political philosophy, that rather disreputable, not very philosophical branch of philosophy, has always wanted to get out of politics, to put an end to this politics of politics, by finally speaking its truth. Ideally, the fond -est desire may be to find or invent a politics unaffected by the politics of politics (a truly moral politics, perhaps, of the kind Kant seems to encourage), but that desire is metaphysical through and through. So-called "cheap politics" is engaged in the politics of politics as soon as that phenomenon is engaged in politics, i.e. from the very first, "naturally" as Aristotle put it. The logos of politics is irreducibly affected by the kind of distortion and deceit that is usually – moralistically – associated with rhetoric or sophistry, with "spin tactics". Politics is always already the politics of politics.Key words: politics of politics, sophistry, spin tactics, rhetorical figure, politics of truth.
The article considers the life and work of journalist and researcher Bohdan Osadczuk (1920–2011), his importance for strengthening the Polish-Ukrainian relations in 1950-2000s, his collaboration with Jerzy Gedroyc, Editor-in-Chief of exile magazine «Kultura», published in Paris between 1947–2000s. The author of the article set himself the task of creating a realistic biography of Bogdan Osadchuk. With this purpose in mind, little-known or even unknown facts were collected and studied, previously inaccessible archival documents were analyzed The article states that Bogdan Osadchuk grew up and was raised in a multicultural environment. Therefore, he condemned any chauvinism, professed liberal values. He was able to combine the identity of the Ukrainian emigrant with the identity of the European democrat. He lived for 70 years in Berlin (1941–2011), where he graduated from the University of Berlin, and where he became known as journalist Alexander Korab. Under this pseudonym, readers of German newspapers and the oldest Swiss newspaper «Neue Zürcher Zeitung» knew him for decades. For this authoritative publication he wrote for more than half a century materials about events in the USSR and the countries of the «socialist camp». In addition, he actively collaborated with radio and television.The article shows how Soviet and Polish secret services hunted Bogdan Osadchuk, followed him, tried to recruit him. He led his own game and did not give himself a deceit. The article deals with the scientific achievements of Bogdan Osadchuk. He was a professor at two universities – the Freie Universität (Berlin) and the Ukrainian Free University (UVU) in Munich, the author of fundamental scientific publications.For the first time the circumstances of Bohdan Osadchuk's life have been covered. His scientific biography still has to be created. Bohdan Osadchuk's most important studies should be worked out and republished. ; W artykule rozpatruje się życie i działalność dziennikarza i badacza Bohdana Osadczuka (1920–2011), jego doniosłość dla umocnienia polsko-ukraińskich stosunków w latach 1950–2011, współpraca z Jerzy Giedrojciem, redaktorem naczelnym czasopisma «Kultura». Zaakcentowano, że Bohdan Osadczuk wyrósł i wychowywał się w środowisku multykulturalnym. Jemu udało się połączyć tożsamość emigranta ukraińskiego z tożsamością demokraty europejskiego. Bohdan Osadczuk przeżył 70 lat w Berlinie (1941–2011), tu ukończył Uniwersytet Berliński, tu rozwijał jako wybitny dziennikarz Alexander Korab. Właśnie pad tym pseudonimem dziesięcioleciami jego znali czytelnicy gazet niemieckich i najstarszej szwajcarskiej gazety «Neue Zürcher Zeitung». W artykule także idzie o naukowych osiągnięciach Bohdana Osadczuka. ; У статті розглядається життя та діяльність журналіста й дослідника Богдана Осадчука (1920–2011), його значущість для зміцнення польсько-українських відносин у 1950–2000-х рр., співпраця з Єжи Гедройцем, головним редактором емігрантського журналу «Культура». Наголошено, що Богдан Осадчук виріс і виховувався в мультикультурному середовищі. Йому вдалося поєднати ідентичність українського емігранта з ідентичністю європейського демократа. Богдан Осадчук прожив 70 років у Берліні (1941-2011), тут закінчив Берлінський університет, тут став відомий як журналіст Олександр Кораб (Alexander Korab). Саме під цим псевдонімом його десятиліттями знали читачі німецьких газет і найстарішої швейцарської газети «Neue Zürcher Zeitung». У статті також йдеться про наукові здобутки Богдана Осадчука.
The article considers the life and work of journalist and researcher Bohdan Osadczuk (1920–2011), his importance for strengthening the Polish-Ukrainian relations in 1950-2000s, his collaboration with Jerzy Gedroyc, Editor-in-Chief of exile magazine «Kultura», published in Paris between 1947–2000s. The author of the article set himself the task of creating a realistic biography of Bogdan Osadchuk. With this purpose in mind, little-known or even unknown facts were collected and studied, previously inaccessible archival documents were analyzed The article states that Bogdan Osadchuk grew up and was raised in a multicultural environment. Therefore, he condemned any chauvinism, professed liberal values. He was able to combine the identity of the Ukrainian emigrant with the identity of the European democrat. He lived for 70 years in Berlin (1941–2011), where he graduated from the University of Berlin, and where he became known as journalist Alexander Korab. Under this pseudonym, readers of German newspapers and the oldest Swiss newspaper «Neue Zürcher Zeitung» knew him for decades. For this authoritative publication he wrote for more than half a century materials about events in the USSR and the countries of the «socialist camp». In addition, he actively collaborated with radio and television.The article shows how Soviet and Polish secret services hunted Bogdan Osadchuk, followed him, tried to recruit him. He led his own game and did not give himself a deceit. The article deals with the scientific achievements of Bogdan Osadchuk. He was a professor at two universities – the Freie Universität (Berlin) and the Ukrainian Free University (UVU) in Munich, the author of fundamental scientific publications.For the first time the circumstances of Bohdan Osadchuk's life have been covered. His scientific biography still has to be created. Bohdan Osadchuk's most important studies should be worked out and republished. ; W artykule rozpatruje się życie i działalność dziennikarza i badacza Bohdana Osadczuka (1920–2011), jego doniosłość dla umocnienia polsko-ukraińskich stosunków w latach 1950–2011, współpraca z Jerzy Giedrojciem, redaktorem naczelnym czasopisma «Kultura». Zaakcentowano, że Bohdan Osadczuk wyrósł i wychowywał się w środowisku multykulturalnym. Jemu udało się połączyć tożsamość emigranta ukraińskiego z tożsamością demokraty europejskiego. Bohdan Osadczuk przeżył 70 lat w Berlinie (1941–2011), tu ukończył Uniwersytet Berliński, tu rozwijał jako wybitny dziennikarz Alexander Korab. Właśnie pad tym pseudonimem dziesięcioleciami jego znali czytelnicy gazet niemieckich i najstarszej szwajcarskiej gazety «Neue Zürcher Zeitung». W artykule także idzie o naukowych osiągnięciach Bohdana Osadczuka. ; У статті розглядається життя та діяльність журналіста й дослідника Богдана Осадчука (1920–2011), його значущість для зміцнення польсько-українських відносин у 1950–2000-х рр., співпраця з Єжи Гедройцем, головним редактором емігрантського журналу «Культура». Наголошено, що Богдан Осадчук виріс і виховувався в мультикультурному середовищі. Йому вдалося поєднати ідентичність українського емігранта з ідентичністю європейського демократа. Богдан Осадчук прожив 70 років у Берліні (1941-2011), тут закінчив Берлінський університет, тут став відомий як журналіст Олександр Кораб (Alexander Korab). Саме під цим псевдонімом його десятиліттями знали читачі німецьких газет і найстарішої швейцарської газети «Neue Zürcher Zeitung». У статті також йдеться про наукові здобутки Богдана Осадчука.
The results of the theoretical study of lies and deceit phenomenon, their types and methods of determination and the results of empirical research aimed at studying subjective perceptions of students about the lies and deception, the relationship between beliefs and personal characteristics of the subjects are presented in the article. Lies, deception and falsehood are part of social and psychological life of man. Researchers of natural prerequisites of mind rightly emphasize the role of hereditary and biological factors that determine the development of the individual, in turn, are becoming less favorable because of environmental degradation and natural human environment. Cheating – a half-truth that provokes someone who sees it, the false conclusions from true facts; reporting some real facts, deliberately hides other trickster, important for understanding information. Since ancient times military trick is used, based generally on deception. In our research we assume that the individual psychological characteristics of students affect the characteristics of their ideas about the lies and reflect their constituent stereotypes of reasons, the prevalence, frequency and appropriateness of its use in social contacts. We assume that differences in the nature and direction of lie use are reflected in the individual behavior strategies. The characteristics of respondents who have an idea of cheating as a way to achieve their goals are the display of a high level of approval motivation, domination, insight and inclination to projection as a protective mechanism. Subjects who resort to lies constantly inherent lower self-esteem, but at the same time – the desire for power and domination, they tend not to take other's advice and are intolerant of criticism. People who use lies rarely inherent such qualities as confidence, independence and realism in judgments and actions, domination intuitive channel of empathy that allows the respondent to see the behavior of partners to act in a shortage of baseline information about them, drawing on the experience stored in the subconscious. For those who consider the possibility of noble lies and use of inherent features such as the dominance of identification (ability to understand the other based on empathy, setting yourself on partner's place), low self-esteem of approval motivation. The category of subjects that does not separate the lies inherent focus on personal (self-interest), which is associated with prevalence of their own well-being motives. People who use lies situationally, due to certain circumstances have low self-esteem of approval motivation, marginal orientation, resulting in the propensity to obey circumstances and impulsive behavior. ; У статті представлено результати теоретичного вивчення феномену брехні й обману, їх види та способи визначення, а також результати емпіричного дослідження, спрямованого на розгляд суб'єктивного уявлення студентами про брехню й обман, взаємозв'язки між уявленнями та особистісними характеристиками досліджуваних. Брехня, обман і неправда – складниками соціально-психологічної життєдіяльності людини. Дослідники природних передумов формування психіки справедливо наголошують роль біологічного й спадкового чинників, які визначають розвиток індивіда, що, зі свого боку, стають усе менш сприятливими внаслідок погіршення екології та природного середовища проживання людини. Обман – це напівправда, що провокує людину, яка її сприймає, на помилкові висновки з достовірних фактів; повідомляючи деякі справжні факти, обманщик зумисне приховує інші, важливі для розуміння відомості. З давніх часів застосовують військову хитрість, в основі якої, звичайно, є обман. У нашому дослідження припускаємо, що індивідуально-психологічні характеристики студентської молоді впливають на особливості їх уявлень про брехню, а також відображають їх установчі стереотипи щодо причин, ступеня поширеності, частоти та доцільності її використання в соціальних контактах. Припускаємо, що відмінності в характері й спрямованості використання брехні відображаються на окремих стратегіях поведінки. Для респондентів, які мають уявлення про обман як спосіб для досягнення власних цілей, характерний прояв високого рівня мотивації схвалення, домінування, проникливості, а також схильності до проекції як захисного механізму. Для досліджуваних, які постійно вдаються до брехні, властива нижче самооцінка, але водночас – прагнення до влади та домінування, вони не схильні приймати поради інших і нетерпимі до критики. Для осіб, які вкрай рідко використовують брехню, властиві такі риси, як упевненість у собі, незалежність, реалістичність у судженнях і вчинках, домінування інтуїтивного каналу емпатії, що дає змогу респондентові бачити поведінку партнерів, діяти в умовах дефіциту вихідної інформації про них, спираючись на досвід, що зберігається в підсвідомості. Для осіб, які вважають можливими існування благородної брехні та її використання, притаманні такі особливості, як домінування ідентифікації (уміння зрозуміти іншого на основі співпереживань, постановки себе на місце партнера), низька самооцінка мотивації схвалення. Для категорії досліджуваних, які не розмежовують брехню, властива орієнтація на особисті (егоїстичні інтереси), що пов'язується з переважанням мотивів власного благополуччя. Для осіб, які використовують брехню ситуативно, унаслідок деяких обставин, характерний прояв низької самооцінки мотивації схвалення, маргінальної орієнтації, що виражається в схильності підкорятись обставинам та імпульсивності поведінки.
In the proposed study on the example of the cultural and spiritual situation in Germany in the end of 18th and 19th centuries, cultural and epistemological foundations for conversion to mythological imagination as strategies of social integration and national modernization were clarified, as well as – outlined political risks that follow from this. In the context of the growth of secular everyday life, focused on «exceptional humanism» of self-realization, people saw themselves as the highest value and went on the path of anthropocentric «disenchantment» of the world. At the same time, the prevailing philosophy of Cartesianism, with its opposition between the soul and the body, in the epistemological context of which was disseminated by rational discourse, exhausted its creative resource regarding the instruments of modernization and social integration of the fragmented German society. With the development of the German-speaking urban environment («bürgerliche Gesellschaft»), which slowly entered the struggle for civil rights, the need for modern national identity was formed. Dynastic political norms for centuries held the imagination and mind beyond the ideas of the rule of law on power: «The Germans, their political elite want to combine incompatible – to be a nation-state and empire at the same time» (Plesner). Under those conditions, the German communicative environment tends to contrast the organic German «culture» – the non-German artificial «civilization». Under the influence of the ideas of Romanticism, imagination and thinking turns to myth-creativity. From the point of view of romanticism, the relation between myth and mind has a different meaning than from the point of view of science. Here the true order of things accessible to reason relates not to the present, directed to the future, but to the past, since the truth that has already been realized in it is inaccessible to the present knowledge. From the point of view of romantics, the myth should not mock, but hear «the voice of the distant past» in it. «Myth becomes a bearer of one's own truth, inaccessible for rational explanation» (Gadamer). It was the return of the authority of non-discursive forms of reason, or the conversion to such a state of understanding, the inner meaning of which is its unity with the emotional experience of reality. Hegel's «Program» is becoming an illustrative one, which, in one way or another, was shared by almost all his contemporaries: «We must create a new mythology, but such a mythology should stand in the service of ideas, be the mythology of reason. Until we provide the ideas of aesthetic, that is, mythological character, people will not be interested in them. On the other hand, until mythology becomes intelligent, the philosopher will refrain from it». Artistic romanticism combined with the struggle for civil rights and the civilian modernization of social relations. However, the path of this development, unlike the Enlightenment, was perceived through the sublime importance of language, art and culture. Language is considered as a special mythological reality. Nietzsche expresses the belief that culture can develop only in myth delineated horizon of understanding. It is about the destruction of that horizon of understanding, which is defined by non-modern cultural traditions and decadent rational civilization advancement. For Nietzsche, «the world can be justified solely as an aesthetic artistic phenomenon,» which enriches our lives with Dionysian tragedy, deceit, joy and completeness? The new mind must also be emotionally enthusiastic and not devoid of instinct. F. Nietzsche concludes that «Without myth, each culture loses a healthy natural creative force, only the myths covered horizons embraces the entire movement of culture in unity». This means the «revaluation of all values» of the West and the creation of a new superman. Unlike all his contemporaries, the Marxists radically rejected myth-making, considering it to be the past state of mankind. They firmly advocated the scientific outlook and issued for him a Marxist theory as the only true revolutionary understanding of reality. However, this did not prevent Marxists from constructing an exclusively totalitarian state with a destroyed civil society and a man, just as in ancient mythological reality, deprived of freedom and security. Thus, myth-creation is determined by the function of understanding as comprehension, which is defined by the horizon of culture with all its symbolic, linguistic-poetic, artistic, subjects, economic, technological, sensory, emotional, narrative and other factors. Its main resource is bodily-emotional; its purpose is the sensory-emotional perception of reality through the simulation of affection by means of representative and epistemic-discursive guidance. The construction of a universal civil (civilizational) identity concerns its international ethical self-determination in the context of the semiosis and the philosophy of the embodied mind. Key words: mythology, comprehension (understanding), secularization, romanticism, social integration, culture, Nietzsche, national identity, civilization, Marxism, embodied mind, semiozis. ; У пропонованому дослідженні на прикладі культурно-духовної ситуації в Німеччині з кінця ХУІІІ до кінця ХІХ століть з'ясовуються соціальні й епістемологічні підстави для навернення до міфологічної уяви як стратегії соціальної інтеграції і національної модернізації, а також окреслені політичні ризики, які з цього випливають. За умов наростання секулярного повсякдення, орієнтованого на «виключальний гуманізм» («exclusive humanism») само-здійснення, людина вийшла на шлях антропоцентричного «розчаклування» світу. Водночас, панівна тогочасна філософія картезіанства з її протиставленням душі і тіла, в епістемологічному контексті якої поширювався раціональний дискурс, вичерпувала свій творчий ресурс щодо інструментів модернізації і соціальної інтеграції пофрагментованого суспільства. За тих умов у повсякденній і публічній сферах Німеччини складається тенденція протиставлення німецької «органічної культури» – ненімецькій «штучній цивілізації», а під впливом ідей Романтизму відбувається навернення мислення до міфотворчості. Міт, з погляду романтиків, треба не висміювати, але почути в ньому «голос далекого минулого». «Міт стає носієм своєї власної істини, недоступної для раціонального пояснення» (Гадамер). Йшлося про повернення авторитету недискурсивних форм розуму, або навернення до такого стану розуміння, внутрішнім змістом якого є його єдність з позасвідомими когнітивними чинниками й емоційним переживанням реальності. Показовою стала «Програма Геґеля», ідеї якої, так чи інакше, поділяли майже всі його сучасники: «ми повинні створити нову мітологію, але така мітологія повинна стояти на службі ідей, бути мітологією розуму. Доти, доки ми не надамо ідеям естетичного, тобто мітологічного характеру, народ не виявить до них зацікавлення. З іншого боку, доки мітологія не стане розумною, філософ буде її цуратися». Особливу роль у наверненні до проблем мітотворчості відіграли представники романтизму і філософія Ніцше. Він послідовно висловлює переконання, що культура може розвиватися тільки в окресленому мітом горизонті, а «життя можна виправдати винятково як естетичний мистецький феномен», що насичує його діонісійними трагізмом, оманою, радістю і повнотою. «Новий розум» має відійти від занепадницької нігілістичної традиції і навернутися до реального життя, яке є наснажене волею, емоціями, інстинктами, почуттям краси і потребою в мистецтві. Це засвідчує «переоцінку всіх цінностей» моралі, метафізики і світогляду Заходу і програмує на створення «надлюдини». На відміну від своїх сучасників, марксисти радикально відкидали мітотворчість, вважаючи її давно минулим станом людства. Вони твердо обстоювали потребу в науковому світогляді і видавали за нього свою теорію, як єдино істинне революційне розуміння історичного процесу і реальності. Проте, це не завадило марксистам, орієнтованим на «пролетарську солідарність», умоглядними засобами сконструювати винятково тоталітарну державу зі знищеним громадянським суспільством і людиною, подібно як у давній мітологічній дійсності, позбавленою свободи і безпеки. Обґрунтовано, що для мітотворчості ключовою є функція розуміння як осягнення реальності; її головний ресурс – тілесно-емоційний, її призначення – чуттєво-емоційне сприймання дійсності і моделювання афектації засобами репрезентативних та епістемно-дискурсивних настанов. Конструювання універсальної громадянської (цивілізаційної) ідентичності стосується її міжнародного етичного і правового самовизначення у контексті семіозу і філософії втіленого розуму. Ключові слова: мітологія, розуміння, секуляризація, романтизм, соціальна інтеграція, культура, Ніцше, національна ідентичність, цивілізація, марксизм, втілений розум, семіоз.
