Suchergebnisse

Problem setting. Today, the need for rapid modernization of the country, achieving stable and significant economic growth, effective counteraction to external aggression, successful promotion of the process of European integration require a high level of social consolidation. Now in Ukraine exists rather stable public consensus on the democratic "rules of the game" in political competitions But prospects of further rallying of Ukrainian society is significantly hindered by such factors as large cultural and value differences between the regions, too high level of socio-economic fragmentation, as well as populist elements of political culture. The purpose of this paper is to identify the main potential factors for the consolidation of Ukrainian society in the various spheres of its functioning in their interconnection and interplay. Recent research and publications analysis. A general analysis of the problem of social consolidation has been made in the works of Y. Polischuk, O. Kryvitska, O. Petukhova, H. Lutsyshyn, A. Ovcharov, O. Mayborody, O. Pashkova and other researchers. The foreign policy aspects of the problem of social consolidation in Ukraine were analyzed by A. Pavko, Y. Tirkus, E. Magda, H. Lutyshyn. The influence of international organizations on the consolidation of Ukrainian citizens was covered by M. Zolkina and L. Khizhnyak. The relationship between national/ethnic factor and social consolidation has been analyzed by A. Kolodiy, O. Orzhel, N. Pidberezhnik.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. An important component of the issue covered by this article is the question of the interconnection and correlation of value-cultural, political and socio-economic factors of consolidation of Ukrainian society.The purpose of the article is to identify the main potential factors for the consolidation of Ukrainian society in such dimensions as value-cultural and closely related regional, socio-economic, political, etc.Paper main body. Until now the biggest obstacle to the consolidation of society were cultural differences between Ukrainian regions that for a long time defined the main "agenda" of political struggle in Ukraine. Reducing the deconsolidating influence of cultural differences between regions of Ukraine is possible by the implementation of such a model of cultural development of Ukraine, which, by creating the most favorable opportunities for the affirmation and development of the Ukrainian language and culture, would at the same time allow to integrate into the national cultural space cultural achievements of all national minorities, to combine a considerable level of linguistic and cultural pluralism with the fundamental cultural integrity of the country. Its important component should be a "overethnic" societal culture – a measure of cultural unity, based on the Ukrainian cultural core, common to representatives of different cultural groups, cultural and social standards that guide the activities and determine the nature of major social institutions.A necessary component of forming a common and stable national cultural space in a multicultural/multiethnic society is also inter-ethnic socialization based on nurturing a positive and open attitude to "others" ethnic cultural elements.In the conditions of a property differentiation of a society inevitable for a market economy, an important factor of its consolidation should be the formation in the country of socio-economic interest common to the overwhelming majority of citizens , the state's efforts to ensure inclusive economic growth. The reduction of the level of corruption and "shadow economy" are able to ensure a significant increase in social expenditures of the state without increasing the tax burden, and thus contribute to reducing inequalities and promoting social cohesion of society.Positive impact on the level of consolidation of Ukrainian society has the activity of international organizations that promote the establishment in Ukraine of high modern standards of democratic public administration, civil society development, economic reforms.Conclusions of the research and prospects for further studies. The cultural policy aimed at integration around the Ukrainian ethnic "core", distinctive components of contemporary Ukrainian culture, establishing a balance between the fair interests of the Ukrainian majority and the rights of ethnic and cultural minorities could be the factor of social and political consolidation in Ukraine.The implementation of such a policy is only possible on the way of improvement of the democratic baces of political activity, and should be an organic component in promoting the process of European integration, effective implementation within the country of the necessary reforms. In this context, the factors of social consolidation are the development of civil society in Ukraine, cooperation with international organizations that assist our country in carrying out reforms, and constructive settlement of problematic issues in relations with Ukraine's western neighbors.Implementation of an inclusive socio-economic policy aimed at forming a common economic interest for all citizens, effective fight against corruption will contribute to reducing in Ukraine the degree of inequality in the distribution of national wealth and therefore reducing political radicalism and populism. ; Проаналізовано низку основних потенційних чинників консолідації українського суспільства, що повинні сприяти його згуртуванню задля відповіді на виклики, пов'язані із завданнями модернізації, євроінтеграції та протидії гібридній агресії Російської Федерації (далі – РФ). Показано, що зменшення деконсолідуючого впливу ціннісно-культурних відмінностей між регіонами України можливе через реалізацію культурної політики, орієнтованої на інтеграцію навколо українського ядра широкого спектру різних культурних елементів, на основі балансу потреб розвитку української культури й мови та забезпечення прав етнічних меншин. Доведено, що важливим чинником консолідації має бути зміцнення та вдосконалення демократичних засад політичної діяльності, а також реалізація інклюзивної соціально-економічної політики, спрямованої на формування єдиного для усіх громадян економічного інтересу, вирівнювання стартових можливостей та ефективну роботу "соціальних ліфтів". Зазначено, що потенціал позитивного впливу на рівень консолідації українського суспільства має просування євроінтеграційних процесів, ефективна реалізація усередині країни необхідних для цього реформ, розвиток громадянського суспільства. Зауважено, що чинником консолідації є співпраця із міжнародними урядовими та неурядовими організаціями, конструктивне врегулювання проблемних питань взаємин із західними сусідами України.

Problem setting. Today, the need for rapid modernization of the country, achieving stable and significant economic growth, effective counteraction to external aggression, successful promotion of the process of European integration require a high level of social consolidation. Now in Ukraine exists rather stable public consensus on the democratic "rules of the game" in political competitions But prospects of further rallying of Ukrainian society is significantly hindered by such factors as large cultural and value differences between the regions, too high level of socio-economic fragmentation, as well as populist elements of political culture. The purpose of this paper is to identify the main potential factors for the consolidation of Ukrainian society in the various spheres of its functioning in their interconnection and interplay. Recent research and publications analysis. A general analysis of the problem of social consolidation has been made in the works of Y. Polischuk, O. Kryvitska, O. Petukhova, H. Lutsyshyn, A. Ovcharov, O. Mayborody, O. Pashkova and other researchers. The foreign policy aspects of the problem of social consolidation in Ukraine were analyzed by A. Pavko, Y. Tirkus, E. Magda, H. Lutyshyn. The influence of international organizations on the consolidation of Ukrainian citizens was covered by M. Zolkina and L. Khizhnyak. The relationship between national/ethnic factor and social consolidation has been analyzed by A. Kolodiy, O. Orzhel, N. Pidberezhnik.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. An important component of the issue covered by this article is the question of the interconnection and correlation of value-cultural, political and socio-economic factors of consolidation of Ukrainian society.The purpose of the article is to identify the main potential factors for the consolidation of Ukrainian society in such dimensions as value-cultural and closely related regional, socio-economic, political, etc.Paper main body. Until now the biggest obstacle to the consolidation of society were cultural differences between Ukrainian regions that for a long time defined the main "agenda" of political struggle in Ukraine. Reducing the deconsolidating influence of cultural differences between regions of Ukraine is possible by the implementation of such a model of cultural development of Ukraine, which, by creating the most favorable opportunities for the affirmation and development of the Ukrainian language and culture, would at the same time allow to integrate into the national cultural space cultural achievements of all national minorities, to combine a considerable level of linguistic and cultural pluralism with the fundamental cultural integrity of the country. Its important component should be a "overethnic" societal culture – a measure of cultural unity, based on the Ukrainian cultural core, common to representatives of different cultural groups, cultural and social standards that guide the activities and determine the nature of major social institutions.A necessary component of forming a common and stable national cultural space in a multicultural/multiethnic society is also inter-ethnic socialization based on nurturing a positive and open attitude to "others" ethnic cultural elements.In the conditions of a property differentiation of a society inevitable for a market economy, an important factor of its consolidation should be the formation in the country of socio-economic interest common to the overwhelming majority of citizens , the state's efforts to ensure inclusive economic growth. The reduction of the level of corruption and "shadow economy" are able to ensure a significant increase in social expenditures of the state without increasing the tax burden, and thus contribute to reducing inequalities and promoting social cohesion of society.Positive impact on the level of consolidation of Ukrainian society has the activity of international organizations that promote the establishment in Ukraine of high modern standards of democratic public administration, civil society development, economic reforms.Conclusions of the research and prospects for further studies. The cultural policy aimed at integration around the Ukrainian ethnic "core", distinctive components of contemporary Ukrainian culture, establishing a balance between the fair interests of the Ukrainian majority and the rights of ethnic and cultural minorities could be the factor of social and political consolidation in Ukraine.The implementation of such a policy is only possible on the way of improvement of the democratic baces of political activity, and should be an organic component in promoting the process of European integration, effective implementation within the country of the necessary reforms. In this context, the factors of social consolidation are the development of civil society in Ukraine, cooperation with international organizations that assist our country in carrying out reforms, and constructive settlement of problematic issues in relations with Ukraine's western neighbors.Implementation of an inclusive socio-economic policy aimed at forming a common economic interest for all citizens, effective fight against corruption will contribute to reducing in Ukraine the degree of inequality in the distribution of national wealth and therefore reducing political radicalism and populism. ; Проаналізовано низку основних потенційних чинників консолідації українського суспільства, що повинні сприяти його згуртуванню задля відповіді на виклики, пов'язані із завданнями модернізації, євроінтеграції та протидії гібридній агресії Російської Федерації (далі – РФ). Показано, що зменшення деконсолідуючого впливу ціннісно-культурних відмінностей між регіонами України можливе через реалізацію культурної політики, орієнтованої на інтеграцію навколо українського ядра широкого спектру різних культурних елементів, на основі балансу потреб розвитку української культури й мови та забезпечення прав етнічних меншин. Доведено, що важливим чинником консолідації має бути зміцнення та вдосконалення демократичних засад політичної діяльності, а також реалізація інклюзивної соціально-економічної політики, спрямованої на формування єдиного для усіх громадян економічного інтересу, вирівнювання стартових можливостей та ефективну роботу "соціальних ліфтів". Зазначено, що потенціал позитивного впливу на рівень консолідації українського суспільства має просування євроінтеграційних процесів, ефективна реалізація усередині країни необхідних для цього реформ, розвиток громадянського суспільства. Зауважено, що чинником консолідації є співпраця із міжнародними урядовими та неурядовими організаціями, конструктивне врегулювання проблемних питань взаємин із західними сусідами України.

The article defines the role of the national zoning in the Soviet Ukraine in the system of administrative-territorial reform in the 1920 and 1930's, its place and degree of efficiency in the process of state building in the republic. Moreover, the experience of operation and liquidation process of national administrative and territorial units in Ukraine at a crucial period of domestic and international history actualizes the research question of efficiency of these entities for modern scholars. It is noted that numerous administrative and territorial reforms were initiated during the establishment of the Soviet power in Ukraine. It is stressed that the reforms in this sphere were aimed at the elimination of pre-revolutionary administrative-territorial division. The numerous administrative and territorial reforms were initiated during the establishment of the Soviet power in Ukraine. They were carried out on the basis of the abolition of private property and the persistent antireligious orientation, were aimed at the elimination of pre-revolutionary administrative-territorial division, which evoked dissatisfaction of the new state institutions due to, from their point of view, far too fragmentation. On the background of general unsettled land relationships and a number of taxation errors implemented measures had brought the situation in the country to crisis. The conclusion is made that administrative and territorial reform in Ukraine in 1923, carried out in a hurry, did not take into account the ethnic composition of inhabitants and historical forms of management. Therefore, deterioration of the situation due to the ignorance of the national factor in the presence of diverse ethnic composition of the country forced the Bolshevik leaders to make certain concessions in the form of the national zoning. The Soviet government began to consider the earmarking of national village and districts councils as a factor capable of simultaneously not only slightly improving the socio-economic situation and to some extent meeting national and cultural needs of the population, but speeding up the attraction of those who are averse to the socialist building. German regions became the first ones to be created in Ukraine during the national zoning. However, the potential of national areas turned out to be of a low effectiveness due to national zoning and stretched in time (from 1923 to 1939) reform of the pre-revolutionary administrative-territorial division. The peculiarity of the situation in the national areas consisted in the fact that with the inclusion of foreign village and town councils to their composition, the full range of activities associated with the introduction of indigenization was necessary to exercise with respect to them. Extremely important was the problem of linguistic personnel training, which required knowledge of the language of the majority population of the district at the district level, the Ukrainian language for the relations with the higher bodies, and language of some ethnic group with the inclusion of the foreign administrative and territorial units to the district. Chronic administrative-territorial reorganizations were carried out not so much on the basis of scientific conclusions, but on the prevailing political considerations of public institutions at various levels. A frequent lack of thought and calculations of far-reaching consequences of the administrative-territorial division as a whole and particularly of the national zoning has contributed to the confusion in the management system and has not helped, despite the authorities hopes, to reduce costs spent on the Soviet apparatus. Conducting administrative-territorial reforms in 1930 and 1932 had disorganizing consequences for the whole administrative system of Ukraine that evolved through trial and mistakes, and its imperfections had led to further territorial changes in the republic. Administrative-territorial changes of the end of the 1920s and the 1930s, under the conditions of the curtailment of the NEP, the implementation of complete collectivization and the loss of economic identity by national districts, initiated the elimination of "undesirable" for the government districts while simultaneously forming new districts with the national status. The final abolishment of indigenization policy in the late 1930s had resulted in the elimination of all national regions of Ukraine as administrative and territorial units. The national regions of Ukraine as administrative and territorial units proved to be inefficient and were abolished in the late 1930s. It is not surprising that the initial positive assessment of the practice of the national administrative and territorial units' creation by the Soviet state structures had changed into the negative attitude to the very fact of their existence, which had gradually resulted in the ultimate elimination of these entities in the end of the 1930s. ; Определяется роль национального районирования в системе административно-территориального реформирования в советской Украине 20-30 гг. ХХ в., его место и степень эффективности в процессе государственного строительства в республике. Показано, что начатые советской властью многочисленные административно-территориальные изменения в Украине, осуществляемые на базе отмены частной собственности вкупе с ярой антирелигиозностью, были направлены на ликвидацию дореволюионного административно-территориального деления и проводились не на основе научных обоснований, а вследствие преобладающих политических соображений государственных учреждений разного уровня. ; Визначається роль національного районування в системі адміністративно-територіального реформування в радянській Україні 20-30 рр. ХХ ст., його місце та ступінь ефективності в процесі державотворення в республіці. Показано, що започатковані радянською владою численні адміністративно-територіальні перетворення в Україні, здійснювані на засадах скасування приватної власності укупі із затятою антирелігійністю, були спрямовані на ліквідацію дореволюційного адміністративно-територіального поділу і провадилися не на підставі наукових обґрунтовань, а внаслідок превалюючих політичних міркувань державних установ різного рівня.

In the article it was considered A. Sheptyckyy's views on the process of state-building and the reasons of lack of the unity between Ukrainians from the historical perspective. The object under analysis are works "An ideal of national life" (another title 'How to build the native house", from the decree to priesthood, December 1941), pastor dispatch "Don't kill" (November, 21 1942), decree Bishops' Council "About unity" (June, 10, 1943), the letter to prof. Volodymyr Kubijovych about the tasks of patriotic education of youth of Ukrainian art school (1942, August 8, Lviv). The attention was paid on the conviction of A. Sheptyckyy that the problem of raising conflicts between Ukrainians is not in ideological, but in psychological plane – in disability of Ukrainian politics to get an agreement between themselves. A. Sheptyckyy condemned «narodovcy» who could not choose the common vector of the political events development and they argued with each other and created two parties which became opponents. Metropolitan Andrey emphasized on constant fragmentation of Ukrainian intelligence and this led to arguments, internecine war and to usurpation the authority by strangers in different epochs. Also he stressed on destructive politics of USSR towards Ukraine. Metropolitan Andrey was convinced of the fact that it was impossible to transform the state system without changing ethical and intellectual ways of life for most people. He created specific outlook model of happy society, the basis of which had to be Christian values, enduring family, different public organizations which goals were moral and intellectual development of the personality, finding personal fulfillment in society with the help of Evangelical commandments. The prerequisites for state creation, where the citizens felt themselves happy, on the point of view of A. Sheptyckyy were the common aspiration of the whole people and elimination of local or territorial separation. The strength of Ukrainian people, accordingly, was in conscientious public position of compatriots. The important place in the process of state-building A. Sheptyckyy devoted to a matter of education of young generation, intelligent citizens who would have necessary public and political knowledge and would be able to choose deserving authority during elections of public administration. They would be able to make a choice not accidentally but deliberately. In the work "An ideal of national life" A. Sheptyckyy speculated about elected system, its expediency in the realia of Ukraine of those days and also he emphasized on the right of citizens to choose state model by themselves, the state model which could be appropriate to mentality, outlook and traditions of the people. At the same time A. Sheptyckyy reminded that the government had to care of interests of the people, kept and defended the rights of the people, established the honest laws in a spirit of Christianity. A. Sheptyckyy paid attention on the necessity of Christian democracy because only this could provide peace in the country, prosperity and happiness of the citizens, but at the same time he condemned "demagoguery" (non-Christian democracy) which was based on socialistic ideas the results of which were captivity, destitution and ruin. Galician Metropolitan considered that one-party system was not appropriate for governmental system and national shauvinism he interpreted as a phenomenon which blinded the other people and did not get possibility to see the rights of the other citizens. He considered that the main basis of Native House-Motherland were national unity, language and will to state-building. ; У статті розглянуто погляди А.Шептицького на процес державотворення й причини відсутності національної єдності між українцями в історичному розрізі. Об'єктом аналізу стали праці «Ідеалом національного життя» (інша назва «Як будувати рідну Хату», із декрету до духовенства, грудень 1941р.), Пастирське послання «Не убий» (від 21 листопада 1942р.), декрет Архієрейського Собору «Про єдність» (від 10 червня 1943 року), лист до проф. Володимира Кубійовича про завдання української мистецької школи у патріотичному вихованні молоді (1942 р., серпня 8, Львів). У статті акцентовано на переконанні А.Шептицького у тому, що проблема зародження конфліктів у середовищі українців лежить швидше не в ідеологічній, а в психологічній площині – у нездатності українських політиків домовитися між собою. А.Шептицький засуджує народовців, які так і не змогли обрати спільний вектор розвитку політичних подій, а посварилися й створили дві партії, які стали опонентами. Митрополит Андрей наголошує на постійній роз'єднаності української національної еліти, що призводило до суперечок, міжусобної боротьби й захоплення влади в Україні чужинцями в різні історичні епохи, акцентує на руйнівному впливі політики СРСР для України. Митрополит Андрей переконаний, що неможливо трансформувати державний лад, не змінивши етично-інтелектуальних норм життя більшості населення країни. Він створив своєрідну світоглядну модель щасливого суспільства, підґрунтям якого повинні бути християнські цінності, міцна родина, різні громадські об'єднання, що мали б на меті морально-інтелектуальний розвиток особистості, сприяння її самореалізації в колективі шляхом втілення в життя євангельських заповідей. Передумовою побудови держави, де б громадяни почувалися щасливими, на думку А.Шептицького, є спільність устремлінь всього народу й усунення розмежування за крайовою чи територіальною ознакою. Сила українського народу, відповідно, полягає у свідомій громадянській позиції земляків-однодумців. Важливе місце у процесі державотворення А. Шептицький відводить питанню виховання підростаючого покоління, освічених громадян, які б володіли потрібними громадсько-політичними знаннями і, відтак, здатні були обрати для себе гідну владу – не випадковим, а обдуманим, свідомим рішенням під час участі у виборах органів державного управління. У праці «Ідеалом національного життя» А.Шептицький розмірковує про виборчу систему, її доцільність у реаліях тогочасної України, а також акцентує на праві громадян самостійно обирати собі ту державну модель, яка найбільше б узгоджувалася з ментальністю, світоглядом та традиціями народу. Водночас А.Шептицький наголошує, що влада має дбати про інтереси народу, зберігати й обороняти свободи громадян, встановлювати справедливі закони у дусі християнства. А.Шептицький наголошує на необхідності встановлення християнської демократії, оскільки саме вона забезпечить мир у країні, добробут і щастя громадян, водночас він засуджує «демагогію» (нехристиянську демократію), що базується на соціалістичних ідеях, наслідком яких є неволя, нужда і руїна. Галицький митрополит недоречною у державному устрої вважає однопартійність, а національний шовінізм трактує як явище, що засліплює людей і не дає бачити прав інших громадян. Основними підвалинами Рідної Хати-Батьківщини він називає національну єдність, мову та загальнонародну волю до державотворення.

In the article it was considered A. Sheptyckyy's views on the process of state-building and the reasons of lack of the unity between Ukrainians from the historical perspective. The object under analysis are works "An ideal of national life" (another title 'How to build the native house", from the decree to priesthood, December 1941), pastor dispatch "Don't kill" (November, 21 1942), decree Bishops' Council "About unity" (June, 10, 1943), the letter to prof. Volodymyr Kubijovych about the tasks of patriotic education of youth of Ukrainian art school (1942, August 8, Lviv). The attention was paid on the conviction of A. Sheptyckyy that the problem of raising conflicts between Ukrainians is not in ideological, but in psychological plane – in disability of Ukrainian politics to get an agreement between themselves. A. Sheptyckyy condemned «narodovcy» who could not choose the common vector of the political events development and they argued with each other and created two parties which became opponents. Metropolitan Andrey emphasized on constant fragmentation of Ukrainian intelligence and this led to arguments, internecine war and to usurpation the authority by strangers in different epochs. Also he stressed on destructive politics of USSR towards Ukraine. Metropolitan Andrey was convinced of the fact that it was impossible to transform the state system without changing ethical and intellectual ways of life for most people. He created specific outlook model of happy society, the basis of which had to be Christian values, enduring family, different public organizations which goals were moral and intellectual development of the personality, finding personal fulfillment in society with the help of Evangelical commandments. The prerequisites for state creation, where the citizens felt themselves happy, on the point of view of A. Sheptyckyy were the common aspiration of the whole people and elimination of local or territorial separation. The strength of Ukrainian people, accordingly, was in conscientious public position of compatriots. The important place in the process of state-building A. Sheptyckyy devoted to a matter of education of young generation, intelligent citizens who would have necessary public and political knowledge and would be able to choose deserving authority during elections of public administration. They would be able to make a choice not accidentally but deliberately. In the work "An ideal of national life" A. Sheptyckyy speculated about elected system, its expediency in the realia of Ukraine of those days and also he emphasized on the right of citizens to choose state model by themselves, the state model which could be appropriate to mentality, outlook and traditions of the people. At the same time A. Sheptyckyy reminded that the government had to care of interests of the people, kept and defended the rights of the people, established the honest laws in a spirit of Christianity. A. Sheptyckyy paid attention on the necessity of Christian democracy because only this could provide peace in the country, prosperity and happiness of the citizens, but at the same time he condemned "demagoguery" (non-Christian democracy) which was based on socialistic ideas the results of which were captivity, destitution and ruin. Galician Metropolitan considered that one-party system was not appropriate for governmental system and national shauvinism he interpreted as a phenomenon which blinded the other people and did not get possibility to see the rights of the other citizens. He considered that the main basis of Native House-Motherland were national unity, language and will to state-building. ; У статті розглянуто погляди А.Шептицького на процес державотворення й причини відсутності національної єдності між українцями в історичному розрізі. Об'єктом аналізу стали праці «Ідеалом національного життя» (інша назва «Як будувати рідну Хату», із декрету до духовенства, грудень 1941р.), Пастирське послання «Не убий» (від 21 листопада 1942р.), декрет Архієрейського Собору «Про єдність» (від 10 червня 1943 року), лист до проф. Володимира Кубійовича про завдання української мистецької школи у патріотичному вихованні молоді (1942 р., серпня 8, Львів). У статті акцентовано на переконанні А.Шептицького у тому, що проблема зародження конфліктів у середовищі українців лежить швидше не в ідеологічній, а в психологічній площині – у нездатності українських політиків домовитися між собою. А.Шептицький засуджує народовців, які так і не змогли обрати спільний вектор розвитку політичних подій, а посварилися й створили дві партії, які стали опонентами. Митрополит Андрей наголошує на постійній роз'єднаності української національної еліти, що призводило до суперечок, міжусобної боротьби й захоплення влади в Україні чужинцями в різні історичні епохи, акцентує на руйнівному впливі політики СРСР для України. Митрополит Андрей переконаний, що неможливо трансформувати державний лад, не змінивши етично-інтелектуальних норм життя більшості населення країни. Він створив своєрідну світоглядну модель щасливого суспільства, підґрунтям якого повинні бути християнські цінності, міцна родина, різні громадські об'єднання, що мали б на меті морально-інтелектуальний розвиток особистості, сприяння її самореалізації в колективі шляхом втілення в життя євангельських заповідей. Передумовою побудови держави, де б громадяни почувалися щасливими, на думку А.Шептицького, є спільність устремлінь всього народу й усунення розмежування за крайовою чи територіальною ознакою. Сила українського народу, відповідно, полягає у свідомій громадянській позиції земляків-однодумців. Важливе місце у процесі державотворення А. Шептицький відводить питанню виховання підростаючого покоління, освічених громадян, які б володіли потрібними громадсько-політичними знаннями і, відтак, здатні були обрати для себе гідну владу – не випадковим, а обдуманим, свідомим рішенням під час участі у виборах органів державного управління. У праці «Ідеалом національного життя» А.Шептицький розмірковує про виборчу систему, її доцільність у реаліях тогочасної України, а також акцентує на праві громадян самостійно обирати собі ту державну модель, яка найбільше б узгоджувалася з ментальністю, світоглядом та традиціями народу. Водночас А.Шептицький наголошує, що влада має дбати про інтереси народу, зберігати й обороняти свободи громадян, встановлювати справедливі закони у дусі християнства. А.Шептицький наголошує на необхідності встановлення християнської демократії, оскільки саме вона забезпечить мир у країні, добробут і щастя громадян, водночас він засуджує «демагогію» (нехристиянську демократію), що базується на соціалістичних ідеях, наслідком яких є неволя, нужда і руїна. Галицький митрополит недоречною у державному устрої вважає однопартійність, а національний шовінізм трактує як явище, що засліплює людей і не дає бачити прав інших громадян. Основними підвалинами Рідної Хати-Батьківщини він називає національну єдність, мову та загальнонародну волю до державотворення.

Досліджено специфіку історичної пам'яті та сучасного соціального міфу як важливих форм інтерпретацій минулого на основі результатів, положень та висновків, висловлених у працях вітчизняних та іноземних вчених. Розглянуто особливу їх актуальність в період трансформаційних змін суспільства. Проаналізовано проблему взаємодії та взаємозв'язку історичної пам'яті та сучасного соціального міфу та їх вплив на систему цінностей суспільства. ; Исследована специфика исторической памяти и современного социального мифа как важных форм интерпретации прошлого на основе результатов, положений и выводов, изложенных в трудах отечественных и зарубежных ученых. Рассмотрена особая их актуальность в период трансформационных изменений общества. Проанализирована проблема взаимодействия, взаисвязи исторической памяти и современного социального мифа, а также их влияние на систему ценностей общества. ; Problem setting. The analysis of the phenomenon of interpreting of the past history as a factor in constructing reality raises the interest of many contemporary thinkers. At the same time, in the modern world, the innovation is the use of historical memory and modern social myth to explain and construct the picture of the past. The power elites are actively using historical memory to form the image of the state and the nation, creating an official version of history in confronting their opponents in the international arena, seeking self-determination, positioning in the modern world, and most importantly - their own internal self-determination and consolidation. The special relevance of the research is given by the specifics of modern Ukrainian society, when in the conditions of the domination of the social uncertainty of a globalized world, recourse to the origins of national-civilizational identity becomes necessary in order to strengthen social and political stability. The rule of pluralism of ideas of comprehension of the past acts as the foundation for purposeful development of society, as well as stave one of the sources for the formation of new social perspectives. An important factor in increasing the need for a new interpretation of history can be recognized as the "acceleration of time", the distance from the past, requiring its explanation. The search for a "new" historical past, "other" interpretations of known historical facts is offset by mythological design.Recent research and publications analysis. Historiography of the author determined by the problem is large. The basis for understanding the modern myth was the work of M. Eliade, K. Levy-Strauss, R. Bart, B. Malinowski, M. Eliade, C. G. Jung, E. Cassirera. A. Schopenhauer, J. Sorel, P. Gurevich. The domestic scientific tradition of studying a social myth is only formed and characterized rather by the formulation of problems rather than their solution. The works of F. Anckersmith, T. Adorno, P. Nora, A. Assmann, P. Hutton, M. Khalbwax and others are devoted to the original interpretation of the philosophical interpretation of the phenomenon of historical memory. , and also in the range of scientific interests in the research of such contemporary Ukrainian scholars as Y. Hrytsak, L. Zashkilnyak, Y. Zerny, A. Kiridon, I. Girich, V. Masnenko, O. Smolyar, O. Udod, Yu. Shapoval and other.Paper objective. The purpose of the article is to understand the specificity of historical memory and modern social myth as forms of interpretation of the past history, explication of positive and negative in their interaction and the essence of their influence on the state of consciousness of society.Paper main body. The transformational state of society is always characterized by attempts to reconsider experience, to rearrange the content of historical memory, to adapt it to temporal political interests. The content and semantic content of knowledge about the ancient times often depend on subjective aspects, are constructed in the present and reflect the vision of the experience of the community in favor of certain power elites of light. An analysis of scientific literature on the problems of historical memory can distinguish its essential features. The main characteristics of historical memory are its social determinism, the basis for the formation of individual and social consciousness, which is why it directly affects the historical public consciousness. It is a significant component of the axioms of culture, not only presents itself as a value, but also realizes the need to preserve the integrity of the domestic spiritual space. The basis of historical memory is the connectivity. It reproduces the heredity and continuity of social existence, despite the fact that in some periods it exists in a latent form and is actualized in certain historical conditions. For specific features of historical memory belongs selectivity, value color, tendency to irrationality, binarism, as a constant the process of memorizing and forgetting. Historical memory in modern political realities is not a constant. It is modeled and varied depending on the interests and tasks of political groups and parties.At the same time, the mechanisms of the mythologization of history, which considerably increases the importance of understanding the features of the myth as a form of interpretation of history, become of no less importance in the modern world. the most important properties of social myth as a form of interpretation of the historical past is its fundamental difference from the classical, archaic. The archaic myth was the basis of its creation folk art, aimed at protecting the family, people, the state, to preserve the health of man, people, country, nature, the accumulation of mass energy, which mobilized people for certain actions. The modern myth does not have such a clear positive orientation - the duality of its consequences lies in the fact that it can both consolidate society and threaten the absolute destruction of society. Among the main features of the social myth, researchers distinguish his artificiality, purposeful construction in the interests of certain social groups, in contrast to the spontaneously formed archaic myths; he is increasingly rationalized and ideologized. It is also important to note that modern myth has a purely functional, not cognitive value. Consumption as a sign of modern myth leads to the fact that he is not "burdened" by moral intentions.The modern myth has a dual character: the constructive role of the myth manifests itself in the ability to ensure the integrity of society. A destructive role manifests itself in its ability to radically change the cultural and moral guidelines of society. The technical capabilities of the information society, the excessive amount of information have become the cause of activating myth-making activity.Conclusions of the research. Historical memory and contemporary social myth as a form of interpretation of the past history have rather common features and influence each other vigorously. Also, their actualization and active inclusion in the comprehension of life occur in the crisis periods of history, when there is a need to overcome real or imaginary "breaks of being", to fill the fragmentation of scientific, philosophical, moral and religious searches. For us, it is important:first, the attraction of objective scientific research to the modern interpretation of the historical past, and secondly, their ethicization, filling the moral assessments of the events of the past from the standpoint of universal values of our time since they have a powerful mobilizing influence on the public consciousness and are really capable of changing the course of modern events.

Досліджено специфіку історичної пам'яті та сучасного соціального міфу як важливих форм інтерпретацій минулого на основі результатів, положень та висновків, висловлених у працях вітчизняних та іноземних вчених. Розглянуто особливу їх актуальність в період трансформаційних змін суспільства. Проаналізовано проблему взаємодії та взаємозв'язку історичної пам'яті та сучасного соціального міфу та їх вплив на систему цінностей суспільства. ; Исследована специфика исторической памяти и современного социального мифа как важных форм интерпретации прошлого на основе результатов, положений и выводов, изложенных в трудах отечественных и зарубежных ученых. Рассмотрена особая их актуальность в период трансформационных изменений общества. Проанализирована проблема взаимодействия, взаисвязи исторической памяти и современного социального мифа, а также их влияние на систему ценностей общества. ; Problem setting. The analysis of the phenomenon of interpreting of the past history as a factor in constructing reality raises the interest of many contemporary thinkers. At the same time, in the modern world, the innovation is the use of historical memory and modern social myth to explain and construct the picture of the past. The power elites are actively using historical memory to form the image of the state and the nation, creating an official version of history in confronting their opponents in the international arena, seeking self-determination, positioning in the modern world, and most importantly - their own internal self-determination and consolidation. The special relevance of the research is given by the specifics of modern Ukrainian society, when in the conditions of the domination of the social uncertainty of a globalized world, recourse to the origins of national-civilizational identity becomes necessary in order to strengthen social and political stability. The rule of pluralism of ideas of comprehension of the past acts as the foundation for purposeful development of society, as well as stave one of the sources for the formation of new social perspectives. An important factor in increasing the need for a new interpretation of history can be recognized as the "acceleration of time", the distance from the past, requiring its explanation. The search for a "new" historical past, "other" interpretations of known historical facts is offset by mythological design.Recent research and publications analysis. Historiography of the author determined by the problem is large. The basis for understanding the modern myth was the work of M. Eliade, K. Levy-Strauss, R. Bart, B. Malinowski, M. Eliade, C. G. Jung, E. Cassirera. A. Schopenhauer, J. Sorel, P. Gurevich. The domestic scientific tradition of studying a social myth is only formed and characterized rather by the formulation of problems rather than their solution. The works of F. Anckersmith, T. Adorno, P. Nora, A. Assmann, P. Hutton, M. Khalbwax and others are devoted to the original interpretation of the philosophical interpretation of the phenomenon of historical memory. , and also in the range of scientific interests in the research of such contemporary Ukrainian scholars as Y. Hrytsak, L. Zashkilnyak, Y. Zerny, A. Kiridon, I. Girich, V. Masnenko, O. Smolyar, O. Udod, Yu. Shapoval and other.Paper objective. The purpose of the article is to understand the specificity of historical memory and modern social myth as forms of interpretation of the past history, explication of positive and negative in their interaction and the essence of their influence on the state of consciousness of society.Paper main body. The transformational state of society is always characterized by attempts to reconsider experience, to rearrange the content of historical memory, to adapt it to temporal political interests. The content and semantic content of knowledge about the ancient times often depend on subjective aspects, are constructed in the present and reflect the vision of the experience of the community in favor of certain power elites of light. An analysis of scientific literature on the problems of historical memory can distinguish its essential features. The main characteristics of historical memory are its social determinism, the basis for the formation of individual and social consciousness, which is why it directly affects the historical public consciousness. It is a significant component of the axioms of culture, not only presents itself as a value, but also realizes the need to preserve the integrity of the domestic spiritual space. The basis of historical memory is the connectivity. It reproduces the heredity and continuity of social existence, despite the fact that in some periods it exists in a latent form and is actualized in certain historical conditions. For specific features of historical memory belongs selectivity, value color, tendency to irrationality, binarism, as a constant the process of memorizing and forgetting. Historical memory in modern political realities is not a constant. It is modeled and varied depending on the interests and tasks of political groups and parties.At the same time, the mechanisms of the mythologization of history, which considerably increases the importance of understanding the features of the myth as a form of interpretation of history, become of no less importance in the modern world. the most important properties of social myth as a form of interpretation of the historical past is its fundamental difference from the classical, archaic. The archaic myth was the basis of its creation folk art, aimed at protecting the family, people, the state, to preserve the health of man, people, country, nature, the accumulation of mass energy, which mobilized people for certain actions. The modern myth does not have such a clear positive orientation - the duality of its consequences lies in the fact that it can both consolidate society and threaten the absolute destruction of society. Among the main features of the social myth, researchers distinguish his artificiality, purposeful construction in the interests of certain social groups, in contrast to the spontaneously formed archaic myths; he is increasingly rationalized and ideologized. It is also important to note that modern myth has a purely functional, not cognitive value. Consumption as a sign of modern myth leads to the fact that he is not "burdened" by moral intentions.The modern myth has a dual character: the constructive role of the myth manifests itself in the ability to ensure the integrity of society. A destructive role manifests itself in its ability to radically change the cultural and moral guidelines of society. The technical capabilities of the information society, the excessive amount of information have become the cause of activating myth-making activity.Conclusions of the research. Historical memory and contemporary social myth as a form of interpretation of the past history have rather common features and influence each other vigorously. Also, their actualization and active inclusion in the comprehension of life occur in the crisis periods of history, when there is a need to overcome real or imaginary "breaks of being", to fill the fragmentation of scientific, philosophical, moral and religious searches. For us, it is important:first, the attraction of objective scientific research to the modern interpretation of the historical past, and secondly, their ethicization, filling the moral assessments of the events of the past from the standpoint of universal values of our time since they have a powerful mobilizing influence on the public consciousness and are really capable of changing the course of modern events.

The dissertation is devoted to the development of a methodology for the systematic study of the geo-economic imperatives of the functioning of financial markets, as well as the justification on this basis of geo-economic strategies for their integration in the global economic space in conditions of its instability and turbulence.Regularities, geoeconomic imperatives and modern features of the development of the world economy have been studied. The essence is determined and the modern economic space is characterized on a structurally valuable basis. The theoretical approaches are analyzed and the practice of market adaptation of economies in the geoeconomic space is assessed. The modern geo-economic space is represented as a complex set of meta-regional entities that act as new sutnosti global universe. It is shown that integration and regionalization occupy an important place in the fragmentation of geoeconomic space.The essence of the reformatting of the financial markets of the post-Soviet countries as a geo-economic region of the present is revealed, which gives grounds to assert that the modern financial market has a global character, a complex hierarchical structure, and financial markets and financial entities are connected by a comprehensive international telecommunications network. The modern tendencies in increase of competitiveness of national financial institutions are characterized. Transnational banks and global financial corporations act in the context of globalization as centers of economic power and ensure the redistribution of resources through the use of new financial technologies.The main directions of the influence of the dynamic changes in the world monetary and financial system on the national financial markets of the countries are identified: strengthening the urgency of the task of liberalizing capital flows; maintaining a high level of dollarization of the economies of these countries as an effect of expanding the dollar supply of money and global imbalances combined with low stability of the national monetary system; the growth of exogenous risks of the balance of payments of countries, due to global financial instability and the possibility of reducing the propensity of investors to take risks; changes in the currency structure of receipts and payments on the current and financial account of the balance of payments, reflecting both global trends and the effect of specific regional factors.The directions and mechanisms of the influence of the debt burden in developed countries on the state of international finance in the post-crisis period are characterized by an increase in the degree of economic uncertainty and pressure on the level of world interest rates; a reduction in bank lending to the corporate sector and a slowdown in the pace of private investment; increased liquidity risks and solvency of borrowing governments, worsens prospects for debt sustainability and macrofinance stability; a decrease in global risk and an increase in the volatility of the global financial market, negatively affects the cost of external financing for emerging markets.It is proved that in conditions of financial globalization such a system of redistribution of financial resources has formed, in which less risky capital is absorbed by the most developed countries of the world, and speculative (with a higher rate of profit) is attracted by countries with a transformational economy. In the context of globalization, not only the preservation of the traditional conditions of nonequivalent exchange occurs, but an irreversible systemic gap between developed countries and countries with a transformational economy becomes possible.The change in the vector of development of national financial markets in the direction of geo-finance under the contraction of the economic space, where national financial systems are transformed in the direction of globalization, is studied. At the same time, global financial capital is extraterritorial, freely moves in the world economic space and turns the geo-economic space in its own interests, acts as a catalyst for changes in economic relations, parameters and institutions, transforms the process of reproduction regardless of national boundaries, exercises supranational control over it, forcibly forms a mechanism for redistribution value created within national economies.In the modern methodological concept regularities are revealed and the evolution of market functioning models is investigated. The options for multi-level integration of the financial markets of developing countries are analyzed. The characteristic of global corporatization, regional localization and institutional organization of financial markets was carried out. Essential signs of cyclical crisis, turbulence and security of the global financial environment are revealed. From geo-economic positions, regulatory mechanisms for the stable and transparent functioning of financial markets have been identified. In the new configuration of international financial organizations, the methodology of the economic policy of emerging markets is outlined. Generalized geoeconomic approaches to predictive modeling of the global financial market. The geoeconomic strategy of the development of Ukraine's financial market in a globally unstable environment is grounded. ; Диссертационная работа посвящена разработке методологии системного исследования геоэкономических императивов функционирования финансовых рынков, а также обоснованию на этой основе геоэкономических стратегий их интеграции в глобальном экономическом пространстве в условиях его нестабильности и турбулентности.Исследованы закономерности, геоэкономические императивы и современные особенности развития мировой экономики. Определена сущность и охарактеризовано современное экономическое пространство на структурно ценностной основе. Освещены теоретические подходы и осуществлена оценка практики рыночной адаптации экономик в геоэкономическом пространстве. Современное геоэкономическое пространство представлено как сложная совокупность метарегиональних образований, выступающих в роли новых cутностей глобального универсума. Показано, что важное место в фрагментации геоэкономического пространства занимают процессы интеграции и регионализации.В современном методологическом концепте выявлены закономерности и исследована эволюция моделей функционирования рынка. Проанализированы варианты многоуровневой интеграции финансовых рынков развивающихся стран. Осуществлено характеристику глобальной корпоратизации, региональной локализации и институциональной организации финансовых рынков. Выявлено сущностные признаки циклической кризисности, турбулентности и безопасности глобальной финансовой среды. С геоэкономических позиций идентифицировано регулятивные механизмы стабильного и прозрачного функционирования финансовых рынков. В новой конфигурации международных финансовых организаций обозначена методология экономической политики стран с развивающимися рынками. Обобщены геоэкономические подходы к прогностическому моделированию глобального финансового рынка. Обоснована геоэкономическая стратегия развития финансового рынка Украины в глобально нестабильной среде. ; Дисертаційну роботу присвячено розробці методології системного дослідження геоекономічних імперативів функціонування фінансових ринків, а також обґрунтуванню на цій основі геоекономічних стратегій їх інтеграції у глобальному економічному просторі в умовах його нестабільності і турбулентності.Досліджено закономірності, геоекономічні імперативи та сучасні особливості розвитку світової економіки. Визначено сутність та охарактеризовано сучасний економічний простір на структурно ціннісній основі. Висвітлено теоретичні підходи та здійснено оцінку практики ринкової адаптації економік у геоекономічному просторі. Сучасний геоекономічний простір представлено як складну сукупність метарегіональних утворень, що виступають у ролі нових cутностей глобального універсуму. Показано, що важливе місце у фрагментації геоекономічного простору посідають процеси інтеграції та регіоналізації.У сучасному методологічному концепті виявлено закономірності та досліджено еволюцію моделей функціонування фінансового ринку. Проаналізовано варіанти багаторівневої інтеграції фінансових ринків, що розвиваються. Здійснено характеристику глобальної корпоратизації, регіональної локалізації та інституціональної організації фінансових ринків. Виявлено сутнісні ознаки циклічної кризовості, турбулентності та безпечності глобального фінансового середовища. З геоекономічних позицій ідентифіковано регулятивні механізми стабільного і прозорого функціонування фінансових ринків. У новій конфігурації міжнародних фінансових організацій окреслено методологію економічної політики країн з ринками, що розвиваються. Узагальнено геоекономічні підходи до прогностичного моделювання глобального фінансового ринку. Обґрунтовано геоекономічну стратегію розвитку фінансового ринку України у глобально нестабільному середовищі.

Paradoxically, but together with the creation of united or at least harmonized legal, economic and partly political space in the EU it is risen momentum an intensive processes of its differentiation. The differentiation is expressed in the emergence within the EU several sub-groups, some of which goes forward, integrating all new areas of relationships, and the other part, which consists of countries that do not want or do not may follow suit (because of the mentality or the level of socio-economic development models) remains behind and thus albeit slowly, but seriously hampers the integration of the Union.The concept of European integration, created in 1950, declares that Member States should move forward with the same speed and equally participate in the implementation of integration projects. Countries that joined, are provided with time-limited transitional periods, after which all legislation and Community Programs is completely spread on them.It seemed that all the processes should take place smoothly, but as history has shown, each successive wave of expansion inevitably led to the differentiation of views on integration processes and methods for their implementation. EU becomes larger than the number of member states, and, consequently, more heterogeneous, with complicated and delayed process of transition. After the enlargement in 2004 and 2007 by 12 countries in Central , Eastern and Southern Europe, took place a question about general existence of the EU as a united front with the forced artificial fragmentation (although de facto separation is already there: the euro zone, the Schengen area, European monetary System, and some other projects).These problems are weakly researched by modern researchers that should draw attention to the special position of the Nordic countries in the process. Therefore the purpose of this paper is to study the role of the Nordic subregion in the process of differentiation of the European Union.Specific role in the differentiation of the EU is played by the Nordic countries. Having no alternative of no cooperation with the EU, Nordic countries have found their own way to adapt to the integration process and, at the same time, seriously affected the formation of differentiated structures of all states.Different position of the Nordic countries in the European Union was created due to historical, political, economic and national-identical reasons in each country of the region. For example, in the early 1990s, Sweden and Finland adhered to a policy of neutrality, Iceland was held on the basis of its specific geopolitical location, Norway is not sought because of the special structure of the economy and the unwillingness to be bound by the strict EU obligations in the areas of fisheries, shipbuilding and marine transport, Denmark, by contrast, received a positive result in the referendum in 1973, and the first of the Nordic countries joined the European community.However, the global geopolitical and economic changes taking place in the world and particularly in Europe in the early XX century, could not avoid and the Nordic countries. Already in 1995 Sweden and Finland entered the EU. Norway had the negative decision twice after nationwide referendums in 1972 and 1994, and Oslo had to withdraw its application for accession to the Union.Coordinated and final position among the Nordic region towards the EU has not worked today. Therefore, to assess their role in the European Union clearly is quite difficult. On the one hand, the Nordic countries are serviceable payers to the EU budget, have good performance in economic growth and high standards of living (for instance, the rated list of countries with the highest level of life quality, composed of the United Nations in 2009, showed that Norway and Iceland took 1st and 3rd place respectively), are actively involved in the discussion of all the current problems of the EU. On the other – you can't deny that there is a considerable skepticism about the deepening of European integration in the Nordic countries. In practice, it is embodied in the so-called 'special position'.Such a state of affairs is due to largely negative attitude of the Scandinavian countries to the impact increase of European institutions on domestic policies of the Member States, concern about the preservation of a unique social model and the reluctance to transfer important components of national sovereignty under the jurisdiction of European structures. For example, Denmark and Sweden as members of the EU are constantly faced a difficult dilemma: on the one hand, they are afraid of losing much of their national sovereignty, on the other – almost without participating in major projects of the EU, these countries reduce their influence within the EU. Norway and Iceland fee for participation in the single market and the Schengen agreement is also quite high, and they are also required to implement the decisions taken by others.In addition, Denmark and Sweden are consistent supporters of the enlargement of the European Union. The expansion was included as one of the priorities in the program's presidency of both countries in the EU in different years. This is due to, on the one hand, the Nordic countries increased attention to the problems of democracy in Eastern Europe and the former Soviet Union, on the other hand, every enlargement slows the deepening of European integration objective creates a more comfortable environment for most of the Scandinavian countries in the European Union.Finland, in contrast to the other Nordic countries, fully blended into EU structures, and now Finland is an active member of the EU, involved in all projects of the Union (lobbing interests of Russia).Thus, taking into account the above, it can be argued that the process of differentiation is problematic with controversial and ambiguous opinions of scholars. For example, according to Mr. Babynin, the researcher of the Institute for European Integration Research , RAS Europe , the so-called 'system exceptions' to the Nordic countries complicates the institutional structure of the EU and is justified by the desire of the new Member States get any exceptions primarily for themselves. For this reason, the full adoption of all EU law without any exceptions is indispensable for its survival and existence of effective. His colleague Mr. Kaveshnikov is convinced that the main advantage of the process of differentiation is that it gives the Union a chance to develop dynamically after each round of enlargement. The so-called 'enhanced cooperation' allows to combine the deepening and widening of integration, albeit by eliminating the uniform application of the law. And so this differentiation can prevent the creation of various forms of deep integration outside the EU structures (especially taking into account the historical tendency of the Nordic countries to cooperation). ; Статья посвящена исследованию и анализу скандинавского субрегиона в процессе дифференциации Европейского Союза. ; Статтю присвячено дослідженню та аналізу скандинавського субрегіону в процесі диференціації Європейського Союзу.

The purpose is to analyse comprehensively the work of the famous German philosopher K-O. Apel through the light of the urgent needs for a comprehensive study of modern contractualism and the development of new variants of philosophical anthropology. In this context to reveal April's thesis that the main background for the possibility of understanding between people is the ideal communicative community and its attempts to discourse ethics, new, practical content. Methodology. In order to make a sequential analysis of the basic components and principles of ethical responsibility in K-O. Apel's view of counteractualism the author uses genealogical, hermeneutic and comparative methods that allow to reconstruct Apel's philosophy as the ethics of global responsibility and solidarity of communicative interaction under the conditions of global environmental and social crisis and the urgent need of vital combination of social contract idea, fairness and responsibility. Scientific novelty. The purpose of the article is clearly defined and productive methodological principles consistently enabled the author to find out that Apel perceives the source of social agreement in rational desire of each participant to obey voluntarily the relevant rules and procedures. And a true freedom and responsibility are based on the correlation of the rights and duties; respect them, which is more significant for the enforcement of their conventional or forced recognition. It is also investigated the attempt of K.-O. Apel to enable such an agreement and understanding between people, which would take into account the following important human virtues and aspirations, respect, justice and solidarity. And above all they are important as being the social and existential foundations for a new philosophical and anthropological discourse. It is consistently proved that in the context of substantial interest of justification was established the algorithms of universal values of modern philosophical anthropology, which will become the core of Apel's responsible person. Excluding the ethical component of this or that agreement, the essence of democratic behaviour changes to rational behaviour of the participants and to the law validity of agreements belongs only the effectiveness in achieving the best interests of their members. It was reconstructed the memories of K.-O. Apel and Y. Habermas about the need and methodological importance of significance of epistemological (or methodological) solipsism of modern philosophy and its replacement by the concepts of "understanding", "agreement", "communication" within which even a single person can know and understand the world. Conclusions. An important feature of the latest philosophical theories, which include communication philosophy of K.-O. Apel is their organic belonging to the realm of discussion about the search of moral foundations of modern society where basic ethical guidelines and values must leave and eventually leave the sphere of private life, indicating that real attempts to overcome the fragmentation and dispersion of responsibility of the individual. It was exactly K.-O. Apel who stresses that collective irresponsibility should be replaced by collective responsibility. ; Цель. Всесторонне проанализировать творчество выдающегося немецкого философа К-О. Апеля сквозь призму острой необходимости всестороннего исследования современного контрактуализма и развития новейших вариантов философской антропологии. В рассматриваемом контексте раскрыт тезис Апеля о том, что главной предпосылкой возможности взаимопонимания между людьми есть идеальное коммуникативное сообщество, а также его попытки придать этике дискурса нового, практического смысла. Методология. Для последовательного анализа основных составляющих и принципов этики ответственности К.-О. Апеля в ландшафтах контрактуализма автор применяет генеалогический, герменевтический и компаративистский методы, которые позволили реконструировать апелевскую философию как этику солидарной глобальной ответственности и коммуникативного взаимодействия в условиях глобального экологического, социального кризиса и жизненно острой необходимости сочетания идеи общественного договора, справедливости и ответственности. Научная новизна. Четко обозначенная цель статьи и плодотворные методологические принципы позволили автору последовательно выяснить, что Апель считает истоком общественного договора рациональное стремление каждого ее участника добровольно подчиняться соответствующим нормам и процедурам. А настоящая свобода и ответственность основываются на взаимосвязи прав и обязанностей, уважении к ним, что является более значимым, чем конвенциональное или принудительное их признание. Исследована также попытка К.-О. Апеля воплотить такое соглашение и понимание между людьми, которое бы учитывало следующие важные человеческие достоинства и стремления: уважение, справедливость и солидарность. И прежде всего – в качестве важных, социальных и экзистенциальных основ нового философско-антропологического дискурса. Последовательно доказано, что именно в этом русле основательной заинтересованности алгоритмами обоснования универсальных ценностей базируется новейшая философская антропология, сердцевиной которой и станет апелевский человек ответственный. Без учета этической составляющей того или иного договора, сущность демократического поведения редуцируется к рационально взвешенному поведению его участников, а нормативной действенности договоренностей становится присуща только эффективность в достижении основных интересов его участников. Реконструированы размышления К.-О. Апеля и Ю. Хабермаса о необходимости и методологической значимости отказа от теоретико-познавательного (или методологического) солипсизма философии модерна и замены его понятиями «понимания», «согласия», «договора», «общения», в пределах которых даже одинокий человек может познать и понять мир. Выводы. Важной особенностью новейших философских теорий, к которым относится и коммуникативная философия К.-А. Апеля, является их органическая принадлежность к области дискуссий о поисках нравственных основ современного общества, когда основные этические установки и ценности должны оставить и, наконец, оставляют сферу частной жизни, что свидетельствует о реальных попытках преодоления распыления ответственности и фрагментации личности. Именно К.-А. Апель отмечает, что коллективную безответственность необходимо заменить коллективной ответственностью. ; Мета. Всебічно проаналізувати творчість видатного німецького філософа К.-О. Апеля крізь призму нагальної необхідності всебічного дослідження сучасного контрактуалізму та розбудови новітніх варіантів філософської антропології. В означеному контексті розкрити тезу Апеля про те, що головною передумовою можливості порозуміння між людьми є ідеальна комунікативна спільнота, а також його спроби надати етиці дискурсу нового, практичного змісту. Методологія. З метою послідовного аналізу основних складових та принципів етики відповідальності К.-О. Апеля в ландшафтах контрактуалізму автор застосовує генеалогічний, герменевтичний та компаративістський методи, які дозволили реконструювати апелівську філософію як етику солідарної глобальної відповідальності та комунікативної взаємодії за умов глобальної екологічної, соціальної кризи та життєво-нагальної необхідності поєднання ідей суспільної угоди, справедливості та відповідальності. Наукова новизна. Чітко окреслена мета статті та плідні методологічні принципи дали можливість автору послідовно з'ясувати, що Апель вважає витоком суспільної угоди раціональне прагнення кожного її учасника добровільно підпорядковуватися відповідним нормам і процедурам. А справжня свобода та відповідальність ґрунтуються на взаємозв'язку прав та обов'язків, повазі до них, що є істотнішим за конвенційне чи примусове їх визнання. Досліджено також спробу К.-О. Апеля уможливити таку угоду та порозуміння між людьми, яке б враховувало наступні важливі людські чесноти та прагнення: повагу, справедливість та солідарність. І насамперед – в якості важливих, соціальних та екзистенційних засад нового філософсько-антропологічного дискурсу. Послідовно доведено, що саме в цьому річищі ґрунтовної зацікавленості алгоритмами обґрунтування універсальних цінностей вкорінена новітня філософська антропологія, осердям якої й стане апелівська людина відповідальна. Без врахування етичної складової тієї чи іншої угоди, сутність демократичного поводження редукується до раціонально зваженої поведінки її учасників, а нормативній чинності домовленостей стає притаманна лише ефективність в досягненні основних інтересів їх учасників. Реконструйовано роздуми К.-О. Апеля та Ю. Габермаса про необхідність та методологічну значущість відмови від теоретико-пізнавального (або ж методологічного) соліпсизму філософії модерну і заміну його поняттями «порозуміння», «згоди», «угоди», «спілкування», в межах яких навіть самотня людина може пізнати та зрозуміти світ. Висновки. Важливою особливістю новітніх філософських теорій, до яких належить і комунікативна філософія К.-О. Апеля, є їх органічна приналежність до царини дискусій про пошуки моральних засад сучасного суспільства, коли основні етичні настанови та цінності мусять полишити і, зрештою, полишають сферу приватного життя, що свідчить про реальні спроби подолання розпорошення відповідальності та фрагментації особистості. Саме К.-О. Апель наголошує на тому, що колективну безвідповідальність необхідно замінити колективною відповідальністю.

The purpose is to analyse comprehensively the work of the famous German philosopher K-O. Apel through the light of the urgent needs for a comprehensive study of modern contractualism and the development of new variants of philosophical anthropology. In this context to reveal April's thesis that the main background for the possibility of understanding between people is the ideal communicative community and its attempts to discourse ethics, new, practical content. Methodology. In order to make a sequential analysis of the basic components and principles of ethical responsibility in K-O. Apel's view of counteractualism the author uses genealogical, hermeneutic and comparative methods that allow to reconstruct Apel's philosophy as the ethics of global responsibility and solidarity of communicative interaction under the conditions of global environmental and social crisis and the urgent need of vital combination of social contract idea, fairness and responsibility. Scientific novelty. The purpose of the article is clearly defined and productive methodological principles consistently enabled the author to find out that Apel perceives the source of social agreement in rational desire of each participant to obey voluntarily the relevant rules and procedures. And a true freedom and responsibility are based on the correlation of the rights and duties; respect them, which is more significant for the enforcement of their conventional or forced recognition. It is also investigated the attempt of K.-O. Apel to enable such an agreement and understanding between people, which would take into account the following important human virtues and aspirations, respect, justice and solidarity. And above all they are important as being the social and existential foundations for a new philosophical and anthropological discourse. It is consistently proved that in the context of substantial interest of justification was established the algorithms of universal values of modern philosophical anthropology, which will become the core of Apel's responsible person. Excluding the ethical component of this or that agreement, the essence of democratic behaviour changes to rational behaviour of the participants and to the law validity of agreements belongs only the effectiveness in achieving the best interests of their members. It was reconstructed the memories of K.-O. Apel and Y. Habermas about the need and methodological importance of significance of epistemological (or methodological) solipsism of modern philosophy and its replacement by the concepts of "understanding", "agreement", "communication" within which even a single person can know and understand the world. Conclusions. An important feature of the latest philosophical theories, which include communication philosophy of K.-O. Apel is their organic belonging to the realm of discussion about the search of moral foundations of modern society where basic ethical guidelines and values must leave and eventually leave the sphere of private life, indicating that real attempts to overcome the fragmentation and dispersion of responsibility of the individual. It was exactly K.-O. Apel who stresses that collective irresponsibility should be replaced by collective responsibility. ; Цель. Всесторонне проанализировать творчество выдающегося немецкого философа К-О. Апеля сквозь призму острой необходимости всестороннего исследования современного контрактуализма и развития новейших вариантов философской антропологии. В рассматриваемом контексте раскрыт тезис Апеля о том, что главной предпосылкой возможности взаимопонимания между людьми есть идеальное коммуникативное сообщество, а также его попытки придать этике дискурса нового, практического смысла. Методология. Для последовательного анализа основных составляющих и принципов этики ответственности К.-О. Апеля в ландшафтах контрактуализма автор применяет генеалогический, герменевтический и компаративистский методы, которые позволили реконструировать апелевскую философию как этику солидарной глобальной ответственности и коммуникативного взаимодействия в условиях глобального экологического, социального кризиса и жизненно острой необходимости сочетания идеи общественного договора, справедливости и ответственности. Научная новизна. Четко обозначенная цель статьи и плодотворные методологические принципы позволили автору последовательно выяснить, что Апель считает истоком общественного договора рациональное стремление каждого ее участника добровольно подчиняться соответствующим нормам и процедурам. А настоящая свобода и ответственность основываются на взаимосвязи прав и обязанностей, уважении к ним, что является более значимым, чем конвенциональное или принудительное их признание. Исследована также попытка К.-О. Апеля воплотить такое соглашение и понимание между людьми, которое бы учитывало следующие важные человеческие достоинства и стремления: уважение, справедливость и солидарность. И прежде всего – в качестве важных, социальных и экзистенциальных основ нового философско-антропологического дискурса. Последовательно доказано, что именно в этом русле основательной заинтересованности алгоритмами обоснования универсальных ценностей базируется новейшая философская антропология, сердцевиной которой и станет апелевский человек ответственный. Без учета этической составляющей того или иного договора, сущность демократического поведения редуцируется к рационально взвешенному поведению его участников, а нормативной действенности договоренностей становится присуща только эффективность в достижении основных интересов его участников. Реконструированы размышления К.-О. Апеля и Ю. Хабермаса о необходимости и методологической значимости отказа от теоретико-познавательного (или методологического) солипсизма философии модерна и замены его понятиями «понимания», «согласия», «договора», «общения», в пределах которых даже одинокий человек может познать и понять мир. Выводы. Важной особенностью новейших философских теорий, к которым относится и коммуникативная философия К.-А. Апеля, является их органическая принадлежность к области дискуссий о поисках нравственных основ современного общества, когда основные этические установки и ценности должны оставить и, наконец, оставляют сферу частной жизни, что свидетельствует о реальных попытках преодоления распыления ответственности и фрагментации личности. Именно К.-А. Апель отмечает, что коллективную безответственность необходимо заменить коллективной ответственностью. ; Мета. Всебічно проаналізувати творчість видатного німецького філософа К.-О. Апеля крізь призму нагальної необхідності всебічного дослідження сучасного контрактуалізму та розбудови новітніх варіантів філософської антропології. В означеному контексті розкрити тезу Апеля про те, що головною передумовою можливості порозуміння між людьми є ідеальна комунікативна спільнота, а також його спроби надати етиці дискурсу нового, практичного змісту. Методологія. З метою послідовного аналізу основних складових та принципів етики відповідальності К.-О. Апеля в ландшафтах контрактуалізму автор застосовує генеалогічний, герменевтичний та компаративістський методи, які дозволили реконструювати апелівську філософію як етику солідарної глобальної відповідальності та комунікативної взаємодії за умов глобальної екологічної, соціальної кризи та життєво-нагальної необхідності поєднання ідей суспільної угоди, справедливості та відповідальності. Наукова новизна. Чітко окреслена мета статті та плідні методологічні принципи дали можливість автору послідовно з'ясувати, що Апель вважає витоком суспільної угоди раціональне прагнення кожного її учасника добровільно підпорядковуватися відповідним нормам і процедурам. А справжня свобода та відповідальність ґрунтуються на взаємозв'язку прав та обов'язків, повазі до них, що є істотнішим за конвенційне чи примусове їх визнання. Досліджено також спробу К.-О. Апеля уможливити таку угоду та порозуміння між людьми, яке б враховувало наступні важливі людські чесноти та прагнення: повагу, справедливість та солідарність. І насамперед – в якості важливих, соціальних та екзистенційних засад нового філософсько-антропологічного дискурсу. Послідовно доведено, що саме в цьому річищі ґрунтовної зацікавленості алгоритмами обґрунтування універсальних цінностей вкорінена новітня філософська антропологія, осердям якої й стане апелівська людина відповідальна. Без врахування етичної складової тієї чи іншої угоди, сутність демократичного поводження редукується до раціонально зваженої поведінки її учасників, а нормативній чинності домовленостей стає притаманна лише ефективність в досягненні основних інтересів їх учасників. Реконструйовано роздуми К.-О. Апеля та Ю. Габермаса про необхідність та методологічну значущість відмови від теоретико-пізнавального (або ж методологічного) соліпсизму філософії модерну і заміну його поняттями «порозуміння», «згоди», «угоди», «спілкування», в межах яких навіть самотня людина може пізнати та зрозуміти світ. Висновки. Важливою особливістю новітніх філософських теорій, до яких належить і комунікативна філософія К.-О. Апеля, є їх органічна приналежність до царини дискусій про пошуки моральних засад сучасного суспільства, коли основні етичні настанови та цінності мусять полишити і, зрештою, полишають сферу приватного життя, що свідчить про реальні спроби подолання розпорошення відповідальності та фрагментації особистості. Саме К.-О. Апель наголошує на тому, що колективну безвідповідальність необхідно замінити колективною відповідальністю.

At the present stage of development of the world community, accompanied by processes of globalization, when the world is «united», on the one hand, there is a natural strengthening of ties between the countries and peoples of the world, which is manifested in a certain degree of standardization of some cultural norms and principles perceived and used in the different countries, nations, ethnic groups etc. Instead, on the other hand, there is some increasing of the cultural differentiation and disintegration in various areas of public life, which were generated by the phenomenon of «ethnic and religious revival». This phenomenon is associated with an increase of the interest of traditional, sectional, heritable forms of identity (ethnic, religious, racial) and, accordingly, the traditional social practices.These phenomena cause frequent conflicts between different ethnic and national groups in multi-ethnic states. In the early XXI century such conflicts began to cover not only the countries and societies with the unfinished national unity, but also nation-states in Europe and America, where seemingly ethnic majority and minority groups are combined into a single nation-state «body» based on shared values, ideals and goals, but which have an inherent desire to preserve its cultural diversity.Therefore, there is so important to find and explore the new concepts and theoretical models that would allow to ensure peaceful, conflict-free co-existence of ethnic minorities within a common political space on the basis of mutual respect, respect each other's rights and cultural exchanges.Given the urgency and the need for further study of the problem, the author put a goal: 1) to identify and analyze the key concepts of co-existence of minorities in today's globalizing world; 2) to find out the advantages and disadvantages of each of the concepts, identifying the best option co-existence of minorities within a common political space.The object of the study is the national and ethnic minorities as a subject of political processes, and the subject is the modern concept of minorities' co-existence in the common political space.According to the Art. 1 of UNESCO Universal Declaration on Cultural Diversity, it is reflected in the uniqueness and diversity of features that are inherent in groups and communities, of which humanity is created. This phenomenon is considered to be a source of exchange, innovation and creativity, thus it is defined not less need for human existence than biodiversity for the functioning of the world of nature as a whole.However, this variety generates now some problems of co-existence of different cultures. Along with the long-standing controversies of intercultural interaction in the multi-ethnic states, which are formed on this basis, a number of new problems continues to arise. It leads to the need to seek such theoretical concepts and form a practical policies based on these concepts, that would effectively solve the existing ethno-national disputes and prevent the emergence of the some new, based on consideration of the interests of both titular nations and national minorities living within these countries.The beginning of the 70s of the XX century was a time of the emergence of fundamentally new concept of co-existence between nations and cultures within a common political space, which are known as «multiculturalism». The basis of multiculturalism was the rejection of the idea of continuous civic integration in such semantic content, in which it remained dominant until that time. Instead, the key role is assigned to the promotion and maintenance of cultural diversity, «neighborhood» of communities within a single state.In one version, the term of «multiculturalism» began to be used in academic circles from 1957 in order to determine the official policy of Switzerland, which was based on the idea of uniting the various ethnic and cultural communities into one nation. According to statements by other researchers, «multiculturalism» as a scientific concept originated in Canada in the 1960s to refer the state of Anglo-French bi-culture in terms of the threat of Quebec separatism. Multiculturalism gained the official political recognition in 1971, when it was included as one of the basic principles of the Constitution of Canada to outline the new governmental course of this country has finally admitted the defeat of assimilation policy. Among the states, which are recognized officially multiculturalism, are the USA, Australia, the United Kingdom of Great Britain, Germany, France, the Netherlands, Sweden, Finland and others.Thus, by the beginning of 80's of the XX century the key tenets of the concept of multiculturalism reached the level of the fundamental principles of political practice of most Western countries and international organizations.There are Western scholars Ch. Taylor, W. Kymlicka, Ch. Kukatas, A. Perotti etc. among the most prominent theorists of multiculturalism. There are many critics of multiculturalism, such as representative of the British egalitarian liberalism B. Berry, A. Schlesinger-Jr., A. Bloom.As one of the founders of the concept of multiculturalism Ch. Taylor said, hat this phenomenon is a form of self-assertion. Multiculturalism is not only in the struggle for the recognition of individuals, but also the requirement to recognize their originality, identity of groups, slides to the other. According to Ch. Taylor, some cultures are independent nature; any individual can exist only as part of the culture.Addressing to the problem of political equality between the minority and majority of the multi-national society, another theorist of multiculturalism W. Kymlicka focuses on the problem of the significance and status of minorities. He said that national minorities have the right to consider themselves as the cultural-distinctive communities only if they are guided by liberal principles, recognizing the rights of other communities.W. Kymlicka believes that the state cannot be separated from the problems of ethnic and ethnicity in general. He recognizes that the demands of ethnic and religious groups about financial support of some cultural activities are fair, implying those stocks that support the wealth and diversity of cultural resources. It increases the stability of society and eliminates the disparities between ethnic and religious groups. Without some financial support from the state a significant amount of national minorities may simply disappear and lose their cultural identity. The researcher supports the cultural market. However, W. Kymlicka puts on the agenda such questions: 1) the reasons why society should support cultural diversity or originality; 2) the need of researching of immigrants' and national languages; 3) the issue of citizenship, which is connected directly to the problem of tolerance.The American political scientist Ch. Kukatas, exploring multiculturalism, offers five options of the community response to cultural diversity: isolation, assimilation, soft multiculturalism, hard multiculturalism, apartheid.According to the scientist, soft multiculturalism appears as the rejection of attempts to prevent the emergence of cultural diversity through isolation. On the other hand, it is the rejection of its strengthening using a policy of assimilation of ethnic minorities. The freedom to choose the degree of assimilation according to the desires of the individual should be guaranteed in society.A common characteristic of hard multiculturalism is that society should take active steps to ensure that minorities are not only full participators in society, but also provide maximum opportunities to maintain their identity and traditions. By diversity should be treated not just tolerated, it should be consolidated, promoted and supported, not only financially, but also through the provision for cultural minorities some special rights.For Russian scientist E. Pain, who researches ethnic and cultural diversity in society, multiculturalism is a «very fresh» concept, which appeared in the scientific use until the end of 1980 and in connection with his youth has not yet severe theoretical background. But the researcher said that despite this, the popularity of multiculturalism lies in its key postulate that recognizes the value of cultural diversity of the country (region, world) and the impossibility of ranking of crops (including ethnic) on a «lower – higher», «primary – secondary» etc.The Ukrainian researcher A. Kolodiy, focusing on the study of issues of ethnicity and ethnic policy, defines multiculturalism as a principle of national ethnic, educational, cultural policy that recognizes and supports the right of citizens to preserve, promote and protect by all lawful means the (ethno)cultural features, and commitments the state to support such citizens' efforts.Given the complexity of the term of «multiculturalism» and the presence of a number of different interpretations in modern political science, the Ukrainian researcher N. Vysotska identifies five scientific approaches to understanding of multiculturalism:- demographic and descriptive: multiculturalism is as a characteristic of the state or society with cultural, ethnic, racial diversity etc.;- political program: multiculturalism is defined as a set of political programs and activities aimed at providing practical co-existence of different minorities, based on consideration of their differences and respective needs and rights with maintaining of the national unity;- ideological and normative: multiculturalism is a collection of all sorts of ideological currents, which are based on the idea of cultural diversity;- social and transformative: multiculturalism is the specific activity of governmental institutions in the country to ensure elimination of any discrimination or restriction of the rights of minorities;- historical: multiculturalism appears as a need to study the causes and conditions for the emergence of cultural diversity within a single socio-political space.Analyzing the diversity of approaches to the definition of multiculturalism, we can add to the classification of N. Vysotska some another interpretation of the term as a separate principle, which can be the basis of ethnic policy that supports diversity in society.Thus, we can define the concept of multiculturalism as an ideology and political practices of cultural inhomogeneous society to official recognition and real security of minorities' rights at the public-state level and to support the restoration and development of different cultural systems.The descriptive characteristics of multiculturalism is to recognize the possibility of co-existence in the same political space of several different cultural, ethnic or other groups that are willing and able to reproduce its identity.However, this descriptive diversity does not give the rise to characterize the society that really delivers its existence and development. It creates a need of existence of some regulatory side of multiculturalism. It lies in the use of state of specific measures to ensure the rights, dignity and welfare of its citizens regardless of their ethnicity, race, religion, language etc.However, we must admit, that in practice the policy of multiculturalism, solving some problems in the functioning of multi-ethnic states, may cause the new problems. In particular, multiculturalism, which was offered by its theorists (Ch. Taylor, W. Kymlicka, Ch. Kukatas), causes the revival of group forms of cultural identity through the inhibition of individual cultural diversity. For example, Western countries, which were actively implementing in practice the policy of multiculturalism, witnessed the fact that citizens who because of certain objective or subjective circumstances have lost their group (ethnic, religious, racial etc.) identity, returned to it influenced by multiculturalism. It was due to the fact that the privileges granted by governments to support and develop of cultural and ethnic uniqueness concerned the groups rather than individuals. In similar cases found the expression such defect of multiculturalism as a tendency to increase the isolation of ethnic communities and the creation of artificial boundaries between them.A. Schlesinger-Jr. defines multiculturalism on this occasion as an ideological concept that leads by its nature to the replacement of social ideals: «from assimilation to fragmentary, from integration to separatism». The same view is held by A. Bloom, who insists that fragmentation and separatism are alarming in multiculturalism, and the concept of multiculturalism leads to neglect of personal rights of the individuals.The Russian scientist A. Borisov understands multiculturalism as a phenomenon of ethnic and cultural fragmentation of society that opposes culture as a national movement.Therefore, we can agree with E. Pain, who identifies the following defects of the political practices of multiculturalism:- multiculturalism as an official policy actually addresses the state support to the specific groups representing the national and ethno-cultural minority in the state. In this regard, using the benefits these groups wrongly assume the role of representing the interests of their ethnic group or all religions;- stimulating the state support of groups and communities, multiculturalism promotes the community identity by suppressing of the individual identity. A similar policy deprives a person of the possibility to choose, consolidating the power of the group to which it belongs over this person;- multiculturalism creates obstacles for individual integration of different minorities to civil society;- the policy of multiculturalism creates an artificial segregation of groups, forming «a kind of voluntarily ghetto».Not only the majority of scientists and experts in the field of national and ethno-cultural policy are agree with this claim, but also the broad political circles. For example, the evidence of this fact is that in 2009 the Council of Europe issued «The White Book of Intercultural Dialogue» in which critically assessed the concept of cultural assimilation and the theory and practice of multiculturalism.As a result, in the early ХХІ century even those states, where multiculturalism was enshrined at the constitutional level, began to refuse from its use. Therefore it was necessary to find a fundamentally new concept and a political practice that takes into account the defects of previous concepts and would allow solving the problem of co-existence of different cultural and ethnic communities in the political space. One such attempt was the strategy of division of the sphere of culture. It says that in public sphere the maintenance of cultural homogeneity of representatives of all ethnic, religious, racial and other groups is encouraged. It based on the recognition and observance of formal rules that are common for all citizens of the state, and the principles of implementation, controlled by civil society. In the private sector, on the contrary, this concept gives the preference to cultural diversity. The ideological inspirers of the strategy of division of the sphere of culture emphasize that this model can be considered a compromise, because it creates the opportunities for the rights and freedoms of the individual regardless of cultural, ethnic, national, racial identity, on the one hand, and will provide unity and integrity of contemporary multicultural, multi-ethnic society, on the other hand.However, we must admit that this model of co-existence generates a question: is it possible and how to draw a line in real social life between the public and private sectors? In practice we see that the distinction between these spheres of human life and society is quite thin, because they are intertwined with each other. For example, if members of certain ethnic groups will to dress up in traditional clothing, it is an expression of his individual rights, freedom of choice with regard to the private sector. It generates a question: do they have the right to appear in this form in the streets within the state of their residence, where the titular nation is different from other by traditions in dress? It can apply to using of the language of community: does the model of division of the sphere of culture mean that minorities have the right to use their own language only at home, but in public places they must use only official language of the state in which they live? Or, for example, members of religion groups have a personal, «private» right to practice their faith and religious worship. But do they have the right to build their own churches in their places of residence, where they constitute an ethnic or religious minority? In this case, their freedom to practice their religion will go from the private sphere into the public sector, where the different doctrine can be declared as the official religion.Thus, the continuity of the public and private spheres of life points to the most obvious defect of the model of division of the sphere of culture. This defect is embedded in the title of concept. It generates the impossibility of its realization in practice and the need to find the new strategies of ethno-national cultural policy.One such model is the concept of individual freedom and cultural choice proposed by the famous philosopher and scientist, Nobel Prize in Economics A. Sen. Its main idea is the gradual weakening of group forms of identification and moving to individual choice. «Cultural liberty» is giving to individuals the right to live and exist according to their own choice, with a real opportunity to evaluate other options. A. Sen emphasizes that «the large number of existing injustices in the world remains and thrives because they turn their victims into allies, depriving them of the possibility to choose a different life and preventing their learning about the existence of another life». That's ethnic, religious and other cultural traditions of groups are not willingly, they are prescribed from birth. Therefore, the main objective of the policy of promoting cultural liberty is the weakening of traditions. The concept considers the cultural diversity as a tool for implementing of cultural freedom when «due to it the cultural range of social life and possibility of choosing are expanding». But the concept of cultural freedom hasn't become the norm in Western countries because there is a difficulty with the development of mechanisms for public policy which can break the power of traditions, customs, attitudes, mentality etc.The modern theorists and practitioners offer to combine all advantages of multiculturalism and the concept of individual freedom and cultural choice in the model of interkulturalism. Interkulturalism based on the idea of cultural diversity in the world and countries, but in contrast to multiculturalism, which offers the neighborliness between communities and cultures, it focused on the finding some ways of interaction of these different communities as members of different cultural systems. Interkulturalism requires a common interest of different nationalities and religions shared by a common sense of public responsibility for their country.Thus, we can admit multiculturalism, the concept of division of the sphere of culture, the model of individual freedom and cultural choices and interkulturalism are the key modern concepts of co-existence of ethnic and national minorities in the political space. These theories are based on the recognition and consideration of the fact of multiculturalism of globalizing world, separate states and societies. The differences between them lie mainly in the mechanisms proposed for use to assist the maintenance and development of different national, ethnic, religious, linguistic, racial and other minorities. Multiculturalism offers a policy of «neighborhood» of minorities on the principles of mutual recognition and tolerance. But it contributes to the strengthening of group and the suppression of individual identification of a person, leading sometimes to the increasing of segregation, intergroup hostility through the using of state measures to promote some individual communities. The model of division of the sphere of culture has a disadvantage: it proposes the distribution of culture to private and public sector, but doesn't include the fact that they are inseparable in real life. Hence its principles lose the ability to be realized in social and political life. The concept of individual freedom and cultural choice advocates the promoting to overcome the certainty of norms and values for members of communities, urging them to make independent choices, but does not offer some specific mechanisms to overcome the force of customs, traditions and mentality. Interkulturalism is the most optimal concept that favors to find some ways of interaction between different communities and different cultures. The common interests of citizens of different nationalities and religions are one of these ways. All citizens are united by common sense of public responsibility for their own state. ; Статья посвящена анализу современных концепций сосуществования национально-этнических меньшинств в пределах общего политического пространства. Сделана попытка определить преимущества и недостатки каждой из них, а также сделать вывод о наиболее оптимальной модели сосуществования меньшинств сегодня в глобализирующемся мире. ; Статтю присвячено аналізові сучасних концепцій співіснування національно-етнічних меншин у межах спільного політичного простору. Зроблено спробу окреслити переваги та недоліки кожної з них, а також зробити висновок про найбільш оптимальну модель співіснування меншин на сьогодні у світі, що глобалізується.

The thesis is focused on solving an important theoretical and applied problem of substantiating theoretical and methodological grounds for the international economic policy through identifying the patterns and novel forms of protectionism, and substantiating the integral scientific concept of neo-protectionism. The objective of the thesis is to develop theoretical and methodological grounds of protectionism, and to create, on this basis, an integral scientific concept of neo-protectionism in the international economic policy in the context of liberalizing global economic relations, to formulate an integrative conceptual approach to the application of neoprotectionism in the economic development policy of Ukraine.The interdisciplinary multi-criteria approach to defining protectionism from the perspective of ideology, idea, policy and practice is proposed, which allowed for investigating the transformation of its manifestation forms in the process of evolutionary development of the international economic relations. The international economic policy was studied as an unbroken continuum of the economic and political practice of the states by methodological tools of the international political economy. It is found that from the international political economy perspective a choice between protectionism and free trade as the principles for implementation of the economic policy of the state is conditional on the pattern of global economic processes with their immanent contradictions, the specifics of regionalization and integration processes, and the global economy tendencies. The choice between the government's commitment to the policy of minimizing costs and maximizing benefits, and the character of its participation in the international economic cooperation is determined by the pattern of international trade and international movement of production factors, on the one hand, and determine it, on the other hand. It is demonstrated that the choice of protectionist policy, as follows from the international political economy discourse, is conditional on: operation of public and non-public economic entities; effects from the implementation of national economic policies; the coordinating equilibrium between national, regional, interstate and global level of decision making; the existing mechanisms for global control of international economic interests.Interpretation of the international economic policy by the methodological tools of the international political economy allowed to identify the endogenous character of the external economic policy (recognizing thereby the protectionism as a policy that can be potentially demanded by the public (represented by voters), business people (represented by lobbying groups), government (which implements economic interests of the nation), and to reveal the variety of entities involved in the international economic relations, which have exogenous impact on the policy implemented by national governments (by signing trade agreements), limiting thereby the conditions for the protectionist policy implementation.Theoretical modeling of protectionist intentions in the international economic cooperation on the basis of the interdisciplinary economic-political approach laid grounds for rethinking the conclusions made by the classical and neo-classical theories of trade and the theory of correlation of production factors about the unconditional impact of the free trade principle on the population's welfare as a derivative from the function of consumption. The analysis of two groups of protectionism theories – the ones based on studies of the structure of protectionism within the countries, and the ones investigating the level of protectionism between countries in time – demonstrated that the voters' welfare or the so called "win of the majority" are the determinants of protectionist initiatives. The factors underlying the voters' demand for protectionism are highlighted: welfare measured by economic as well as social and ecological effects; social solidarity; social protection; commitment to social values; commitment to national identity; adherence to ideological principles of the policy of economic nationalism; mitigation of effects from the information asymmetry of rational voters. The pressure by lobbying groups on the choice of the principle underlying government's implementation of the external trade policy is explained by: phase of business cycle; hysteresis effects in the economy; the level of competitiveness in export-oriented sectors; the extent of import dependence in the economy; distributive and allocation effects of the economic activities.The author's concept of neo-protectionism in the international economic policy is substantiated, which is defined as a complex hierarchical set of principles, rules and instruments of protective, stimulating, discriminative and restrictive nature, implemented at mega-, meta-, macro- and mesolevel of the international economic policy. A multilevel typology of neo-protectionism is proposed, based on specific features: the level of international economic policy, generating entities, manifestation environment, instruments for the international economic policy with indirect impact. It was used to identify its essential characteristics in all the forms of manifestation of the international economic relations; to define the functions of neo-protectionism by its type (ideological, institutional, integrative, conjuncture-formative, factor-based, infrastructural, monetary, currency-based, financial, debt-based, fiscal) and sub-types (ecological, migrational, sectoral, based on primary commodities, resource-based, energy-based, technological, innovative, informational, digital, investment-based). This allowed to identify the purpose for applications of neo-protectionism at mega-, meta-, macro- and mesolevel of the international economic policy, and to visualize the degree of its functional and structural complexity and dimensionality as a phenomenon and a process, which realization varies depending on the entities applying it, the objects for which it is applying, its coverage and objectives.A theoretical and methodological approach for macro- and meta-level assessment of the international economic policy based on neo-protectionist instruments is developed. Its application enabled for outlining and describing the policy of economic nationalism (which motivation basis is formed by domination, expansion, domestic extended reproduction by creating new comparative advantages), and the policy of economic patriotism (which motivation basis is formed by rehabilitation of economic growth, curbing of the expansionary potentials of partner countries, creating new comparative advantages and achieving sustainable development), with distinguishing its sub-types: supranational, local, liberal, and conservative. The distinctive features of neo-mercantilist policy are defined, and the ways of its implementation are revealed. It is shown that the neo-mercantilist policy generates anti-competitive market distortions affecting not only foreign producers, but domestic ones as well, considering the scales of the latter involvement in global value added chains, and causes market imbalances resulting from the unfair competition. Theoretical and methodological grounds for studies of the international economic policy are improved, which is based on the principles of stability, hierarchy, adaptability, complementarity, subsidiarity, and balance, by including legitimation as a novel principle of the international economic policy implementation, which involves a combination of regulatory, de-regulatory and re-regulatory mechanisms of impact on the international economic relations, and results in the implementation of the institutional norms and rules that directly or indirectly ignore/deny/distort the agreements that exist at international/regional level, lead to anti-competitive market distortions, trade and investment imbalances, and open up opportunities for gaining new comparative advantages. Self-legitimation is defined as an attributive characteristic of the entities involved in the international economic policy at mega-, meta- and macrolevel, which enables for implementation of the neoprotectionist policy.The thesis substantiates multiple combinations in implementation of neoprotectionism through multidirectional manifestations of deregulation-regulation, integration-disintegration, coordination-de-coordination, expansion-fragmentation, balancing-unbalancing, stimulation-restriction, protection-discrimination, and the reasonability of neo-protectionist measures in the economic development policy of Ukraine.The structural components of the global economy as an environment for neoprotectionist manifestations are revealed: production and investment activities, research and development, international monetary relations. The functions of neoprotectionism within the international economic system are revealed: allocative (sectoral neo-protectionism; infrastructural neo-protectionism; factor-based neoprotectionism; integrative neo-protectionism; financial neo-protectionism; investment-based neo-protectionism); distributive (institutional neo-protectionism; fiscal neoprotectionism; financial neo-protectionism; investment-based neo-protectionism); stabilizing (monetary neo-protectionism; currency-based neo-protectionism; debtbased neo-protectionism; financial neo-protectionism; investment-based neoprotectionism). The instruments for the international economic policy with indirect impact, enabling for the implementation of neo-protectionism, are outlined as follows: fiscal, monetary and currency policies.Modeling of clustering processes in the Ukrainian economy by use of Boston matrix and Leontiev model enabled to identify four productive clusters: innovation (manufacturing of computers, electronic and optical devices; telecommunications; computer software design, consulting and information services; professional, R&D activities; information and telecommunications; printing and publishing activities; production of movies and video-films); auxiliary (supply of electricity, gas, steam and conditioned air; wholesale and retail trade; repair of automobiles and motorcycles; hotels and restaurants; financial and insurance activities); traditional (agriculture, forestry and fishing; mining and quarrying; manufacturing industries; construction; transport; storage; postal and courier services; production chemical substances and chemical products; car making and mechanical engineering; light industry), and to define the industries driving the economic growth, generating net income and having direct impact on the rates of GDP growth.A methodological approach to the assessment of the effectiveness of tax preferences and other preferences provided for residents of industrial parks is proposed, which, contrary to the existing approaches, uses applied models of the overall equilibrium for identifying the industries that have to be priority recipients of government assistance through the network of industrial parks, in the context of the intensified and leading development of the country by key macroeconomic indicators, and for quantitative optimization of the preferences considering the stable revenues of the public budget, which enabled to substantiate the nomenclature of efficient stimuli for residents of industrial parks, to achieve the objectives: to make the national industry move up in the value added chains and create a closed-loop innovation cycle in Ukraine.The system of tax and other preferences for residents of industrial parks, intended to recover and further the innovation-driven development of the production and export capacities of the Ukrainian economy, is assessed, which enabled to adapt international experiences of using the mechanism of free economic zones to the domestic practice, to create a favorable investment environment for high tech productions in the national economy for the period required by them to form competitive advantages. ; У дисертації розроблено цілісну наукову концепцію неопротекціонізму у міжнародній економічній політиці в умовах лібералізації світогосподарських зв'язків і на цій основі сформульовано інтегративний концептуальний підхід застосування неопротекціонізму в політиці економічного розвитку України.В роботі запропоновано міждисциплінарний багатокатегоріальний підхід до визначення протекціонізму з позицій ідеології, ідеї, політики і практики, що дозволило дослідити трансформацію форм його прояву в процесі еволюційного розвитку міжнародних економічних відносин. Міжнародна економічна політика досліджувалась в нерозривній єдності економічної й політичної практики держав методологічним інструментарієм міжнародної політичної економії. Встановлено, що з позиції міжнародної політичної економії, на вибір між протекціонізмом чи вільною торгівлею як принципами реалізації економічної політики держави впливають стан світогосподарських процесів з іманентними їм суперечностями, особливості протікання процесів регіоналізації та інтеграції і тенденції розвитку світової економіки. Вибір між сповідуванням державою політики мінімізації втрат чи максимізації вигод, а також характер її участі в міжнародному економічному співробітництві, з одного боку, детермінується станом міжнародної торгівлі і міжнародного переміщення факторів виробництва, а, з іншого боку, визначає його. Виявлено, що на вибір протекціоністської політики, згідно теоретичного дискурсу міжнародної політичної економії, впливають: діяльність державних і недержавних суб'єктів господарювання; ефекти від реалізації національних економічних політик; стан координаційної рівноваги між національним, регіональним, міждержавним і глобальним рівнями прийняття рішень; формування механізмів глобального управління міжнародними економічними процесами.Інтерпретація міжнародної економічної політики методологічним інструментарієм міжнародної політичної економії дозволила виявити ендогенний характер зовнішньоекономічної політики (тим самим визнаючи протекціонізм як політику, на яку потенційно може формувати запит суспільство (в особі виборців), підприємці (в особі лобістських груп), уряд (що реалізує економічні інтереси держави)) й водночас ідентифікувати різноманіття суб'єктів міжнародних економічних відносин, що чинять екзогенний вплив на реалізацію політики національних держав (шляхом підписання торговельних угод), тим самим обмежуючи умови для реалізації протекціоністської політики.Теоретичне моделювання протекціоністських інтенцій в міжнародному економічному співробітництві на основі міждисциплінарного економікополітичного підходу дало підстави до переосмислення висновків класичної, неокласичної теорій торгівлі і теорії співвідношення факторів виробництва про беззастережний вплив принципу вільної торгівлі на «добробут» населення як похідну від функції споживання. Аналіз двох груп теорій протекціонізму – як тих, що базуються на дослідженні структури протекціонізму в межах країн, так і тих, що досліджують рівень протекціонізму між країнами в часі – дозволив встановити, що добробут виборців або т.зв. виграш більшості лежить в основі ініціювання вжиття протекціоністських заходів. Встановлено, що з боку населення затребуваність на протекціонізм може бути продиктована запитом на: добробут, що вимірюється, окрім економічних, ще й соціальними і екологічними ефектами; соціальну солідарність; соціальне забезпечення; відстоювання соціальних цінностей; відстоювання національної ідентичності; сповідування ідеологічних принципів політики економічного націоналізму; нівелювання ефектів інформаційної асиметрії раціональних виборців. З боку лобістських груп тиск на вибір принципу реалізації зовнішньоторговельної політики урядом пояснюється: стадією бізнес-циклу; ефектами гістерезису в економіці; рівнем конкурентоспроможності експортоорієнтованих секторів; ступенем імпортозалежності економіки; дистрибутивними й алокаційними ефектами економічної діяльності.В дисертації обґрунтовано авторську концепцію неопротекціонізму в міжнародній економічній політиці, під яким розуміється складноієрархічна сукупність принципів, правил та інструментів захисного, стимулюючого, дискримінаційного та рестрикційного характеру, що реалізується на мега-, мета-, макро- і мезорівнях міжнародної економічної політики. В дослідженні запропоновано багаторівневу типологізацію неопротекціонізму за конкретними ознаками, до яких віднесено: рівень міжнародної економічної політики, суб'єкти генерування, середовище прояву, інструменти міжнародної економічної політики непрямого впливу, що дало змогу виявити його сутнісні характеристики у всіх формах прояву міжнародних економічних відносин; встановити функції, що виконує неопротекціонізм залежно від його типів (ідеологічний, інституційний, інтеграційний, кон'юнктуро-формуючий/ галузевий, факторний, інфраструктурний, монетарний, валютний, фінансовий, борговий, фіскальний) та підтипів (екологічний, міграційний, сировинний, ресурсний, енергетичний, технологічний, інноваційний, інформаційний, цифровий, інвестиційний). Це дозволило ідентифікувати мету застосування неопротекціонізму на мега-, мета-, макро- і мезорівні міжнародної економічної політики, та візуалізувати ступінь його функціонально-структурної складності та розмірності як явища та процесу, реалізація якого видозмінюється залежно від суб'єктів, які його застосовують, об'єктів, на які розповсюджується його дія, простору застосування, цілей здійснення.В роботі розроблено науково-методичний підхід оцінювання міжнародної економічної політики на макро- і мета- рівнях, зумовленої використанням інструментарію неопротекціонізму, застосування якого дозволило виокремити і охарактеризувати політику економічного націоналізму (мотиваційною основою якого виступають домінування, експансія, забезпечення національного розширеного відтворення шляхом створення нових порівняльних переваг) і політику економічного патріотизму (мотиваційною основою якого виступають відновлення економічного зростання, стримування експансійного потенціалу країн-партнерів, створення нових порівняльних переваг й досягнення сталого розвитку) з виокремленням таких його підтипів, як наднаціональний, локальний, ліберальний, консервативний. Визначено характерні риси політики неомеркантилізму і встановлено способи, в які вона може реалізовуватись. Встановлено, що політика неомеркантилізму продукує антиконкурентні ринкові викривлення, які зачіпають не лише іноземних виробників, але й національних, беручи до уваги ступінь залучення останніх до глобальних ланцюгів створення доданої вартості, і призводить до ринкових дисбалансів внаслідок несправедливої конкуренції.Удосконалено теоретико-методологічні засади дослідження міжнародної економічної політики, що визначається принципами стійкості, ієрархічності, адаптивності, комплементарності, субсидіарності та збалансованості, шляхом включення легітимації як новітнього принципу здійснення міжнародної економічної політики, що передбачає комбінування регуляторних, дерегуляторних та ререгуляторних механізмів впливу на міжнародні економічні відносини, результується в імплементації таких інституційних норм і правил, які прямо чи опосередковано нехтують/спростовують/викривлюють домовленості, що існують на міжнародному/регіональному рівні, призводять до антиконкурентних ринкових деформацій, торговельних й інвестиційних дисбалансів та уможливлюють отримання нових порівняльних переваг. Самолегітимація визначена як атрибутивна характеристика суб'єктів міжнародної економічної політики на мега-, мета- і макрорівнях, що уможливлює реалізацію політики неопротекціонізму.В дисертаційному дослідженні обґрунтовано множинні комбінації реалізації неопротекціонізму через різноспрямовані прояви дерегуляціїрегуляції, інтеграції-дезінтеграції, координації-декоординації, розширенняфрагментації, врівноваження-розбалансування, стимулювання-обмеження, захисту-дискримінації та доцільність застосування неопротекціонізму в політиці економічного розвитку України.Встановлено, що структурними елементами світового господарства як середовища прояву неопротекціонізму виступають: виробничо-інвестиційна сфера діяльності, науково-технічна сфера, сфера міжнародної торгівлі, міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини. Виявлено, що неопротекціонізм в межах міжнародної економічної системи виконує наступні функції: регуляторну (ідеологіний неопротекціонізм; інтеграційний неопротекціонізм; факторний неопротекціонізм; монетарний неопротекціонізм; валютний неопротекціонізм; борговий неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм); алокаційну (кон'юнктурноформуючий/галузевий неопротекціонізм; інфраструктурний неопротекціонізм; факторний неопротекціонізм; інтеграційний неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм); дистрибутивну (інституційний неопротекціонізм; фіскальний неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм); стабілізаційну (монетарний неопротекціонізм; валютний неопротекціонізм; борговий неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм).Моделювання процесів кластерізації української економіки із використанням бостонської матриці та моделі Леонтьєва дозволило виділити чотири продуктивні кластери: інноваційний (виробництво комп'ютерів, електронної та оптичної продукції; телекомунікації (електрозв'язок); комп'ютерне програмування, консультування та надання інформаційних послуг; професійна, наукова та технічна діяльність; інформація та телекомунікації; видавнича діяльність; виробництво кіно- та відеофільмів; допоміжний (постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів; тимчасове розміщування й організація харчування; фінансова та страхова діяльність), традиційний (сільське, лісове та рибне господарство; добувна промисловість і розроблення кар'єрів; переробна промисловість; будівництво; транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність; виробництво хімічних речовин і хімічної продукції), стратегічний (транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність; виробництво хімічних речовин і хімічної продукції; автомобіле- та машинобудування; легка промисловість) та визначити галузі-драйвери економічного зростання, в яких можливе отримання високого чистого валового доходу та які безпосередньо впливають на темпи зростання ВВП.Запропоновано методологічний підхід до оцінювання ефективності надання податкових пільг й інших преференцій резидентам індустріальних парків, який, на відміну від існуючих підходів, передбачає використання прикладних моделей загальної рівноваги для ідентифікації пріоритетних галузей-реципієнтів державної допомоги через мережу індустріальних парків у контексті активізації випереджаючого розвитку країни за ключовими макроекономічними показниками, а також визначення оптимального обсягу відповідних преференцій з міркувань сталих надходжень державного бюджету, що дозволило обґрунтувати перелік перспективних стимулів резидентам індустріальних парків для досягнення цілей висхідного руху вітчизняної промисловості ланцюгами доданої вартості й створення замкнутого циклу інновацій в Україні.В роботі проведено оцінку використання системи податкових й інших преференцій для резидентів індустріальних парків з метою відновлення та забезпечення подальшого інноваційного розвитку виробничо-експортного потенціалу України, що дало змогу адаптувати міжнародний досвід використання механізму вільних економічних зон до вітчизняної практики задля створення сприятливого інвестиційного середовища для нових високотехнологічних виробництв у національній економіці на період формування ними конкурентних переваг.