Suchergebnisse

The attempts to determine main fundamental historical myths, which were used by soviet and modern Russian ideologists for soviet person historical conscience formation and their overcome in modern Ukraine are represented in the article on the basis of scientific works, analysis of existent historians, political social analysts. The concept of «nation's friendship» dominated in historiography and public discussions in USSR during the decades. This concept successfully hided soviet type of imperialism and colonialism. It was the inheritance of new Ukrainian state. The struggle for Ukrainian nation's conscience between Ukraine and imperial Russia continued during the whole modern history of Ukrainian state. Russia tries to privatize the historical memory about Slavonic state origin and to use it for new imperial ideological project creation. Ukrainian scientistsand culture figures firmly resist to Russian ideological offensive at the same time getting tiny support from politicians. The winner in the war for national Ukrainian identity saving and Ukrainian political nation creation is going to be a person who will reveal the real Ukrainian history without ideological myths and post-imperial stereotypes.

The article is devoted to Ukrainian Marxism, its initial stages of development and one of its main areas — anti-colonial and postcolonial research. It continues the discussion on the round table Ideology and Utopia. The Legacy of Marxism and Modern Political Reality (FD, No. 2, 2018). The author notes the attempts of the Ukrainian Marxists to adapt Marx's and Engels's main ideas to domestic realities and to criticize a number of these ideas. The article outlines main achievements of the Ukrainian Marxists in terms of anti- colonial and post-colonial studies. Julian Bachinsky in 1895 in the book Ukraine Irredenta substantiated the objective need to overcome the colonial status of Ukrainian lands and to create Ukrainian independent state. In 1919, Serhiy Mazlach and Vasyl Shakhray published the book, named To the Wave. In it they wrote that industrial capitalism turned Eastern Ukraine into a developed Russian colony, and its inhabitants — into a modern nation. It prepared the ground for making Ukraine independent. The expanded political and economic study of the phenomenon of colonialism and the substantiation of the status of Ukraine as one of the "European-type colonies" was given by Mikhaylo Volobuev-Artemov in the article On the Problem of the Ukrainian Eco- nomy, published in the journal Bolshevik of Ukraine (2-3, 1928). Volobuyev stressed: if in the USSR Ukraine will not become a separate economic unit, it will again turn into a colony. The author believes that the experience of Ukrainian neo-Marxism, which did not simplify the problems of colonialism, reducing it to a racial factor, is very relevant. The ideological resource of postcolonial studies, understanding Ukraine's specifics as "Euro- pean-type colony" is urgently needed today for in-depth reforms. ; Стаття присвячена українському марксизму, його початковим етапам розвитку та одному з його найголовніших напрямків — антиколоніальним і постколоніаль- ним дослідженням. Розвідка продовжує дискусії круглого столу «Ідеологія і уто- пія. Спадщина марксизму і сучасна політична реальність» («ФД», No2, 2018). Автор констатує намагання українських марксистів пристосувати загальні положення Маркса та Енґельса до вітчизняних реалій і критичне ставлення до низки цих по- ложень. У статті окреслено найголовніші досягнення українських марксистів у царині антиколоніальних і постколоніальних досліджень. Юліан Бачинський 1895 року у книзі «Україна Irredenta» обґрунтував об'єктивну потребу в подоланні колоніально- го стану українських земель Галичини та Наддніпрянщини та створення Української самостійної соборної держави. У 1919 році Сергій Мазлах і Василь Шахрай у книзі «До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною)» писали, що індустріальний капіта- лізм перетворив східну Україну на розвинену російську колонію, а її мешканців — на сучасну націю. Це підготувало ґрунт унезалежнення України. Розгорнуте полі- тико-економічне дослідження явища колоніалізму й обґрунтування статусу України як однієї з «колоній європейського типу» дав Михайло Волобуєв-Артемов у статті «До проблеми української економіки» («Більшовик України», 1928, No2–3). Волобуєв наголошував: якщо в СССР Україна не стане окремою економічною одиницею, вона знову перетвориться на колонію. Автор вважає, що врахування досвіду українського неомарксизму, який не спрощував проблематику колоніалізму, зводячи її до расового чинника, є вельми актуальним. Ідейний ресурс постколоніальних студій, розуміння специфіки України як «колонії європейського типу» вкрай потрібні сьогодні для проведення глибин- них реформ.

The article is devoted to the study of the politics of memory as an instrument of the formation of national states in the Balkans. The basic historiography of the memory studies is analyzed; features ofthe politics of memory in the leading countries of the Balkan Peninsula are highlighted. The author defines the thirst for grandeur, the emphasis on historical heredity, the call for struggle and the victimcomplex as the main features of the politics of memory and the national mythology of the Balkan states, which determine the high conflict potential of the "memory wars" in this region. It is emphasized a danger of a local version of the "provincial imperialism", as the political megalomania of ruling elites has repeatedly led to horrible wars and national disasters. ; Стаття присвячена дослідженню політики пам'яті як інструменту становлення національних держав на Балканах. Проаналізовано базову історіографію досліджень пам'яті (memory studies), висвітлено особливості політики пам'яті в провідних країнах Балканського півострова. Автор визначає бажання величі, наголос на історичній спадковості, заклик до боротьби та комплекс жертви як основні риси політики пам'яті та національної міфології балканських держав, що зумовлює високий конфліктний потенціал «війн пам'яті» в цьому регіоні. Наголошується на небезпеці місцевого варіанту «провінційного імперіалізму», оскільки політична мегаломанія правлячих еліт неодноразово призводила до жахливих війн і національних катастроф.

The context of apprehending the preconditions of the "hybrid war" against Ukraine initiated by the Kremlin draws special attention to the analysis if the sociocultural situation in Donetsk region on the eve and during the unfolding of the Orange Revolution. The interest is caused by the fact that Russia used all possible strategies (except military ones) for incorporating Ukraine in the neo-imperial space exactly during the period of 2003–2004.The last years of Kuchma's cadence were distinguished by the sharp turn of the subjected to him "team" in power toward the direct integration with Russia. This was caused by the increasing authoritarian approach to running the country: such policy led to the wave of protests, set up by pro-Ukrainian and pro-European parties and NGOs. Considering this, Kremlin remained Kuchma's only real external political ally. Taking advantage of the situation, Moscow decided to include Ukraine in the orbit of its influence: presidential candidate Yanukovych, supported by the power, was to become "the tool" for the fulfillment of these plans, while Donetsk and Luhansk regions were chosen as the foothold for the onset of the annexation. That's why this area observed the intense ideological propaganda, imposing the opinion that Donbas's interests radically opposed the interests of other Ukrainian territories, primarily Dnieper Ukraine and Halychyna.The defeat of the pro-Russian powers (the most influential being the criminal nomenclature of the "Party of Regions") testified that the mobilization potential of the anti-Ukrainian slogans in Donetsk region in 2003–2004 was absolutely insufficient for Russia. Moscow got totally convinced that local separatism could be inspired only by the external factors, which made it proceed to more aggressive strategies of influence. ; У контексті осмислення передумов розпочатої Кремлем «гібридної війни» проти України особливу увагу привертає аналіз соціокультурної ситуації на Донеччині у переддень та у час розгортання Помаранчевої революції. Інтерес цей зумовлений тим, що саме в період 2003–2004 рр. у цьому регіоні Росія задіяла всі можливі (окрім військових) стратегії для інкорпорації України в неоімперський простір. Останні роки перебування при владі Л. Кучми позначилися різким поворотом очолюваної ним владної «команди» в напрямі прямої інтеграції з Росією. Причиною цього стало наростання авторитарних тенденцій в управлінні країною: така політика спричинила до хвилі протестів, організаторами яких були проукраїнськи та проєвропейськи налаштовані партії та громадські організації, з огляду на що єдиним реальним зовнішньополітичним союзником Л. Кучми лишався Кремль. Скориставшись цією ситуацією, Москва вирішила включити Україну в орбіту свого впливу: «інструментом» реалізації цих планів мав стати підтримуваний владою кандидат у президенти В. Янукович, а плацдармом, з якого мала розпочатися анексія, обрано було Донеччину (Донецька та Луганська обл.). Саме з цією метою тут здійснювалася інтенсивна ідеологічна обробка населення, якому нав'язувалася думка, що інтереси Донбасу цілковито протилежні інтересам інших українських територій, найперше – Наддніпрянщини та Галичини. Поразка проросійських сил (найвпливовішою серед яких була кримінально-номенклатурна Партія регіонів) засвідчила, що мобілізаційний потенціал антиукраїнських гасел на Донеччині у 2003–2004 рр. був абсолютно недостатнім для Росії. Москва остаточно переконалася, що сепаратизм в регіоні може бути інспірований лише зовнішніми чинниками, що спонукало її перейти до більш агресивних стратегій закріплення свого впливу.

Поразка підтримуваних Росією політичних сил під час президентської кампанії 2004 р. та масова мобілізація українських громадян на захист демократії, європейського вибору та суверенності держави змусила Кремль перейти у Донецькому краї до більш жорсткого сценарію реалізації своєї політики. Вибір на користь агресивних стратегій був зумовлений також і тим, що події Помаранчевої революції змусили російських імперіалістів переконатися: сподівання на появу в Донецькій та Луганській областях хоча б якоюсь мірою дієвого сепаратистського руху будуть мати шанс на реалізацію тільки за умови, коли проросійські групи фінансуватимуться безпосередньо Кремлем та спиратимуться на його організаційно-політичну підтримку. Із цією метою у 2005 р. було створене повністю підконтрольне російським спецслужбам т. зв. «Общественное движение «Донецкая республика», яке «спеціалізувалося» на галасливих антиукраїнських провокаціях, подібних до фейкового проголошення у лютому 2009 р. т. зв. «независимости Донецка»: не випадковим бачиться той факт, що у терористичній «ДНР» саме «Донецкая республика» стала правлячою політичною групою.Ідеологічною парадигмою, покликаною як легітимізувати російський вплив у регіоні, так і забезпечити всевладдя в шахтарському краї кримінально-олігархічного керівництва Партії регіонів, стала концепція «донецької ідентичності», згідно з якою інтереси мешканців Донеччини цілковито протилежні інтересам галичан та наддніпрянців. Засадниче заперечення ідеї соборності України стало найважливішим методом маніпулювання свідомістю донеччан.Активісти українських громадсько-політичних та культуро-просвітницьких організацій, правозахисники, члени незалежних профспілок упродовж 2005 – 2013 рр. доклали на Донеччині великих зусиль для поборювання впливів Кремля та його сателітів, одначе їхні зусилля не знаходили належної підтримки у владних кабінетах Києва. ; The defeat encountered by the political powers supported by Russia during the presidential campaign in 2004, as well as the mass mobilization of the Ukrainian citizens for the defense of democracy, the European choice, and state sovereignty, made the Kremlin proceed to a more cruel scenario for implementing its policy in Donetsk region. The choice in favor of the aggressive strategies was also caused by the fact that the events of the Orange Revolution convinced Russian imperialists in the following: the hope for the appearance of at least somewhat active separatist movement in Donetsk and Luhansk regions could be fulfilled only through the financing of the pro-Russian groups directly by the Kremlin and its administrative-political support. For this purpose, the so-called "'Dontesk Republic' Community Movement", fully controlled by Russian secret services and specializing in loud anti-Ukrainian provocations, similar to the fake declaration of the so-called "independence of Donetsk" in February 2009, was founded. It does not seem to be a coincidence that "Donetsk Republic" became the leading political force in the terroristic "DPR".The concept of the "Donetsk identity", according to which interests of Donetsk residents fully contradict with those of Galicia and Dnieper Ukraine, has become an ideological paradigm, aimed to legitimate Russian influence in the region, as well as to provide the criminal-oligarch leadership of the Party of Regions with the absolute power on the land of miners. The fundamental denial of the Ukrainian unity idea has become a key method for manipulating the consciousness of the local people.During 2005–2013, activists of the Ukrainian NGOs, political, cultural, and educational establishments, human rights advocates, members of the independent trade unions have made a great contribution to overcoming the influence of the Kremlin and its satellites in Donetsk region; however, their effort has not received respective support from Kyiv authorities.

The article analyzes socio-cultural peculiarities of the Russian social-democratic movement on the example of the crisis of the identity of the Russian-Jewish intelligentsia in the Russian Empire. In particular, the hypothesis that the social-democratic ideology of revolutionary and struggle could be a new semantic center of the political identity of the Russian-Jewish intelligentsia, which proved to be capable of sacrificing its national past for the sake of the social future, was put forward. ; L'article analyse les particularités socioculturelles du mouvement social-démocrate russe sur l'exemple de la crise de l'identité de l'intelligentsia juive russe dans l'Empire russe. En particulier, l'hypothèse selon laquelle l'idéologie social-démocrate de la révolution et de la lutte pourrait être un nouveau centre sémantique de l'identité politique de l'intelligentsia juive-russe, qui s'est révélée capable de sacrifier son passé national pour le bien-être social. ; В статье проанализированы социокультурные особенности российского социал-демократического движения в примере кризиса идентичности российско-еврейской интеллигенции в Российской империи. В частности, выдвинуто гипотезу о том, что соцiал-демократическая идеология революционной и борьбы могла быть новым смысловым центром политической идентичности российско-еврейской интеллигенции, которая оказалась способной пожертвовать своим национальным прошлым ради социального будущего. ; В статтi проаналiзовано соцiокультурнi особливостi росiйського соцiал-демократичного руху на прикладi кризи iдентичностi росiйсько-єврейської інтелегенції в Росiйськiй імперії. Зокрема, висунуто гiпотезу про те, що соцiал-демократична iдеологiя революційної і боротьби могла бути новим смисловим центром політичної iдентичностi росiйсько-єврейської інтелегенції, яка виявилася здатною пожертвувати своїм нацiональним минулим заради соцiального майбутнього.

The article analyzes socio-cultural peculiarities of the Russian social-democratic movement on the example of the crisis of the identity of the Russian-Jewish intelligentsia in the Russian Empire. In particular, the hypothesis that the social-democratic ideology of revolutionary and struggle could be a new semantic center of the political identity of the Russian-Jewish intelligentsia, which proved to be capable of sacrificing its national past for the sake of the social future, was put forward. ; L'article analyse les particularités socioculturelles du mouvement social-démocrate russe sur l'exemple de la crise de l'identité de l'intelligentsia juive russe dans l'Empire russe. En particulier, l'hypothèse selon laquelle l'idéologie social-démocrate de la révolution et de la lutte pourrait être un nouveau centre sémantique de l'identité politique de l'intelligentsia juive-russe, qui s'est révélée capable de sacrifier son passé national pour le bien-être social. ; В статтi проаналiзовано соцiокультурнi особливостi росiйського соцiал-демократичного руху на прикладi кризи iдентичностi росiйсько-єврейської інтелегенції в Росiйськiй імперії. Зокрема, висунуто гiпотезу про те, що соцiал-демократична iдеологiя революційної і боротьби могла бути новим смисловим центром політичної iдентичностi росiйсько-єврейської інтелегенції, яка виявилася здатною пожертвувати своїм нацiональним минулим заради соцiального майбутнього. ; В статье проанализированы социокультурные особенности российского социал-демократического движения в примере кризиса идентичности российско-еврейской интеллигенции в Российской империи. В частности, выдвинуто гипотезу о том, что соцiал-демократическая идеология революционной и борьбы могла быть новым смысловым центром политической идентичности российско-еврейской интеллигенции, которая оказалась способной пожертвовать своим национальным прошлым ради социального будущего.

The article analyzes the main works of ideologues of the Ukrainian national thought of the first half of the twentieth century – D. Dontsov and V. Lypynsky. The problem of the identification of socio-psychological ideas in the journalistic heritage has been updated. In their heritge the concepts of the national aristocracy and the concept of the struggle of the active minority against the passive majority (V. Lypinsky), concept of self-sufficient nationalism (D. Dontsov) are tangent to the problems of psychological elitism. The idea of spontaneous consciousness (V. Lypinsky) is singled out and analyzed. The author's understanding of the relationship between the elites and the masses through the personification phenomenon is revealed. It is shown that political leadership is conceived through the concept of imperialism. Psychological signs of imperialism are the spontaneous wish of a political leader to expand his power, faith in the rule of law, need and truthfulness of their actions (V. Lipinsky). The psychological components of the concept of nationalism by D. Dontsov are distinguished, These are characterized by aggressiveness, irrationality, devaluation of rational components of consciousness and appreciation of emotional and affective components, the primacy of subordinate and subgroup interests before the individual interests of the person. It is shown that the construct of will is the basis for the nation's creative conception for both authors. It is assumed that the unifying consciousness of national self-realization is in common for both researchers as the determining psychological construct in the interaction between the masses and the elites. The assumption is made that the concepts and ideas developed by Ukrainian researchers are connected at the problematic level with world social and psychological concepts in the field of psychology of the masses and elites. The similarity of V. Lipinsky's elitological conceptions with S. Freud's psychoanalytical positions in relation to the interaction between the leader and the masses is noted. ; У статті проаналізовано основні праці ідеологів української національної думки першої половини ХХ ст. Д. Донцова й В. Липинського. Актуалізовано проблему виокремлення соціально-психологічних ідей у публіцистичній спадщині. У доробку вчених виділено концепції національної аристократії та боротьби активної меншості проти пасивної більшості (В. Липинський), самодостатнього націоналізму (Д. Донцов), дотичні до проблематики психологічної елітології. Виокремлено й проаналізовано ідею стихійного свідомого (В. Липинський). Розкрито авторське уявлення відносин між елітами та масами через явище персо­ніфікації. Показано, що політичне лідерство мислиться через поняття імперіалізму. Психологічними ознаками імперіалізму є стихійне прагнення політичного лідера до розширення влади, віра в законність, потрібність, правдивість своїх дій (В. Липинський). Виокремлено психологічні складники концепції націоналізму Д. Донцова, яка характеризуються агресивністю, ірраціональністю, знеціненням раціональних компонентів свідомості й поцінуванням емоційних та афективних складників, приматом надіндивідуальних і надгрупових інтересів перед індиві­дуальними інтересами особи. Показано, що конструкт волі є базовим для націєтворчих концепції авторів. Припущено, що спільним для обох дослідників визначальним психологічним конструктом у взаємодії між масами й елітами виступає неусвідомлюване прагнення національного самоздійснення. Висловлено думку про пов'язаність на проблемологічному рівні концепцій та ідей, розроблених українськими дослідниками, із відомими тогочасними соціально-психологічними концепціями в царині психології мас й еліт. Відзначено по­дібність елітологогічних концепцій В. Липинського з психоаналітичними поло­женнями З. Фройда стосовно взаємодії лідера та мас.

The article outlines the 1914-1918 discussion on establishing national autonomies in the nonRussian regions of the Empire when the First World War made the national question extremely urgentboth for the central government and national elite; analyses the activity of Latvian nationaldemocratic leaders for solving the national question in their respective regions. Many representativesof the Latvian elite chose to Russify, but others, nationally oriented, became carries of the emerging national identity of their people, leading the national movement for self-determination. The electedNational Land Councils started corresponding reforms, while the Bolsheviks who were also present in these Councils made efforts to undermine the creation of autonomies. The dissolution of theConstituent Assembly in January, 1918 marked the end of the hopes for national autonomies within the Russian Democratic Federal Republic. ; У статті розкриваються дискусії 1914-1918 рр. щодо створення національних автономій в неросійських регіонах Імперії, коли Перша світова війна перетворила національне питання нанадзвичайно актуальне як для центрального уряду, так і для національної еліти; аналізується діяльність латвійських національно-демократичних лідерів задля вирішення національногопитання в своїх регіонах. Багато з представників латвійської еліти вважали за краще обрусіти, проте інші, національно-орієнтовані, постали носіями національної самосвідомостісвого народу, очоливши національний рух за самовизначення. Обрані національні земельні ради започаткували відповідні реформи, в той час як більшовики, які також були присутні взазначених радах, доклали зусиль, аби підірвати створення автономій. Розпад Установчих зборів у січні 1918 р. ознаменував кінець надій на національні автономії в складі РосійськоїДемократичної Федеративної Республіки.

The article is dedicated to the consideration of the genesis of the extension policy by foreign settlements and concessions in Qing and Republican China in the context of informal imperialism. The main aspects and methods of non-state expansion of (semi-) colonial actors are characterized and the degree of dependence of their actions on the policies of the metropolitan countries is revealed. Also, article highlight relationship between consular authorities, foreign community and their self-governing institutions, native Chinese compradors and local power, what creates opportunity to understand how informal colonial policy actually was realized. In an attempt to go beyond the historiographical paradigm of describing the "century of humiliation" period in China history as a product of the purely intentions of great power governments, we can see another, "human" dimension of semi-colonial politics in its refractions on the ground. Special attention to discover distinctions between metropolitan-baked and sanctioned by non-state institutions or persons "expansion" from formal settlements borders have been given. Different types of historical sources are considered and matched in attempt to find true motives and subjects or lobbyists of expanding foreign extraterritorial enclaves territory for the period of their existence. ; В статье рассматривается проблема генезиса политики расширения иностранных сеттльментов и концессий в Китае в контексте неформального империализма. Охарактеризованы методы негосударственной экспансии колониальных акторов и выявлена степень их зависимости от метрополий. ; У статті розглядається проблема ґенези політики розширення іноземнихсетльментів та концесій у Китаї в контексті неформального імперіалізму.Охарактеризовано основні методи недержавної експансії колоніальних акторів тавиявлено ступінь залежності від метрополій.

The article is devoted to one of the manifestations of Oles` Honchar's legacy – his understanding of the colonial status of Ukraine in the Russian Empire and the USSR and outlining this status as a source of external and internal conflicts. The author refers to Honchar's "Diaries", published at the beginning of the XXI century, in which for more than half a century Honchar wrote down, along with observations and sketches for literary works, ideas and conclusions of the conceptual plan. In particular, there are the nature of Russian and Soviet colonialism, the totalitarian system, the deliberate destruction of Ukrainian national culture, repression of the national intelligentsia, the decline of the traditions of the Ukrainian elite, and at the same time the resistance of Ukrainians to the totalitarianimperial system.
The article focuses on the connection between the two main problems considered by Oles` Honchar – the imperial rise of Russia-USSR and the colonial status of Ukraine as part of this superpower; problems, which, in turn, have caused (and still cause) conflicts of various kinds both within Ukrainian society and around it. The author traces the evolution of Honchar's views on the problems of Russian imperialism, its Soviet continuation, the colonial state of Ukraine and the resulting social and political conflicts. The article describes both Oles` Honchar's personal opposition to all these factors and the paradigms of socio-cultural and political activity proposed by him, which can play an important role in the decolonization of Ukraine. The author argues that Honchar's intellectual heritage remains relevant to this day, but it is, unfortunately, not in demand by candidates for the role of the country's political elite.

The article analyses a number of traditional and innovative poetic means, which were expertly employed in the insurgents' singing lore to produce an artistic, historically truthful and at the same time satirical image of communist Poland as a satellite-state and obedient marionette of the Soviet Union. The analysis of the texts demonstrates that the Ukrainians objectively approached the political processes in the contemporary Polish society. Estimating the contemporary political status of the Polish society, the Ukrainians demonstrated no xenophobia in their folklore, abstained from thoughtless criticism, denial and ridicule. The satirical images of Stalin, Osóbka and Bierut imply that the relationships between Ukraine and Poland could possibly be perspective and solid only if aimed at joint resistance to a common enemy – the imperial USSR. Key words: folklore satire, political satire, poetics of satire, the comic, Polish People's Republic, Bierut, Osóbka, Stalin, communism, Polish chauvinism, Moscow-communist imperialism. ; У статті проаналізовано, як у повстанській народній пісенності шляхом майстерного використання низки традиційних і новітніх поетичних засобів та прийомів на високому художньому рівні історично правдиво змальовано й дошкульно висміяно комуністичну Польщу як державу-сателіта й покірну маріонетку Радянського Союзу. Аналіз текстів свідчить про об'єктивне розуміння українцями політичних процесів у тогочасному польському суспільстві. При оцінці тогочасного політичного становища польського суспільства у своїй народній творчості українці не були ксенофобами, не стояли на позиції бездумного критикування, заперечення й висміювання. У сатиричному змалюванні Сталіна, Осубки і Бєрута вбачається прояв здорових і на той час єдино перспективних політичних стосунків між Україною і Польщею – солідарне протистояння проти спільного ворога – імперського СРСР. Ключові слова: фольклорна сатира, політична сатира, поетика сатири, комізм, Польська Народна Республіка, Бєрут, Осубка, Сталін, комунізм, польський шовінізм, московсько-комуністичний імперіалізм.

The article examines the foreign policy of the USSR in the period from the July Revolution in 1952 in Egypt to the beginning of the Suez crisis in 1956. In this period, the Kremlin's attitude towards the Arab countries has been radically changed: if at the end of the Stalin era they were considered bourgeois collaborators of imperialism, in 1955 the Khrushchev leadership made a decisive bet on an alliance with the national liberation movement. All this time, the main problem for the Soviet Union in the region was the attempts of the United States and United Kingdom to unite the local states within a single military-political bloc under the Western aegis. In response to the creation of the Baghdad Pact in February 1955, Moscow began supplying weapons to Egypt and Syria, supporting the nationalist Arab regimes as opposed to the pro-Western conservative and Israel. The policy of the Soviet Union regarding the Arab-Israeli conflict also took a radical turn: from the neutral position of the post-Stalin era the Kremlin shifted to unilateral support of the Arab states; at the same time, Tel Aviv continued to be considered only as an «American puppet». In general, Moscow was not interested in settling the Middle East conflict, because such course of events could lead to the inclusion of the parties to the conflict in the Baghdad Pact and, consequently, to the complete control of the West over the region. In case of end to the confrontation between the Arabs and Israel, the USSR with its military and industrial-technical assistance would be unnecessary. This reason inevitably pushed Moscow to the union with Arab nationalists.The new Soviet foreign policy course found its consolidation in the conception of "peaceful coexistence", and mapping at the 20th Congress of the CPSU in February 1956.Within six months, it passed its testing during the Suez Crisis.

The article explores the problem of the ideology of Putinism. It draws attention to the fact that in modern analytical texts about the phenomenon of Putinism, the dispute between scholars has shifted toward clarifying its ideological foundations. A few years ago, an intense scientific debate about the correctness of usage of the term "Putinism" itself took place. The authors investigate the current analytical publications on the ideological foundations of Putinism. The article points out the divergence of views of researchers on the existence of state ideological doctrine developed in the current Kremlin regime. The purpose of this article is defined as proving the fact that Putinism is not only a practical but also an ideological phenomenon of our age. The authors conclude that the ideology of Putinism exists. It seems convincing to consider Putinism as an ideological doctrine of the hybrid type, the general characteristic of which can be defined as neo-imperialism of the autocratic type with the elements of totalitarianism, "assembled" from a set of different doctrines of the past and present. Among them: Pan-Slavism, Russo-Centrism, Eurasianism and Neo-Eurasianism, Duginism (ideologically extremely close to the ideology of the Third Reich and the ideologists of the German "conservative revolution" at the same time, according to L. Lux), Messianism, Isolationism, Anti-Westernism and Anti-Americanism, Neo-Stalinism, Orthodox Fundamentalism, the role of the strong leader. Putinism as a neo-imperialist ideology is in line with the Kremlin's practice, beginning with Putin's rise to power when neo-colonial wars began on the perimeter of the former Soviet empire. It is partly orientated to suppress internal separatist movements, as it was in the case of Chechnya and partly to attempts to "gathering lands" as in the case of Georgia and now – of Ukraine.

The legacy of the 20th century — the results of the newest aggressive paganism, combined paradoxically with acquisitions of emancipated intellect which is not constrained with morals — worries to death even in the 19th century. This, in particular, is witnessed by the newest Russian imperialism which has absorbed the mythology of the "coming boor", traditions of nihilism and anomy, political culture of the Moscow khanate, fed by propagandistic machine of the Kremlin.That is why the leading scientific subjects of the book The Red Century by Myroslav Popovich have gained the acute urgency; the book is a certain encyclopedia of phobias, drawbacks, divergences and latent threats proceeding from that social, political and cultural commonness of the 20th century which resulted in the greatest victims in the history of mankind. The round-table meeting dedicated to this book had the aim to plunge the most urgent narratives of The Red Century in the present notional context. Such a task foresaw the use of interdisciplinary methodological optics with participation of well-known philosophers, philologists, historians with the aim to find the ways of healing from thephobias, drawbacks, and divergences of the century which has passed.The round-table meeting participants discussed the broad range of questions: historical and cultural preconditions of geopolitical events of the 20th century (M. Popovich); lessons that we have to learn proceeding from these events (V. Skurativskyi); content of the present geopolitical situation (S. Proleev); contradictions of modernization and destruction of the moral and political universalism in the context of totalitarianism (A. Yermolenko); doubtful role of ressentiment as the motive force of history (V. Kozlovskyi); problems of identity in formation of the nation-state (O.Bilyi); prospects of the national state system in the 21st century (O. Maiboroda); Ukrainian context of the Second World war (Yu. Shaoval); a phenomenon of stateless subjectness of the Ukrainian nation in the historical context (S. Hrabovskyi). ; ***