Studies of the history of origin and establishment of procedural institution of forensic expertise are necessary for the formation of this scientific field, determining its nature, essence, theoretical significance and practical orientation in forensic activities. The author distinguishes five stages of the development of the institution of forensic expertise. The first stage – is from the XVI century, when forensic investigation has been first mentioned, up to 1864, when the expertise was legislated in criminal proceedings. The second stage – 1864–1913 – is characterized by the accumulation of empirical data, the emergence of new types of expertise. The third stage – 1913 – late 1950s, the beginning of which is the creation of the state forensic institutions, the employees of which performed the examinations on a professional basis; at this stage the rights of an expert have been consolidated in legislation, there was the development of theoretical foundations of various types of expertise, general scientific basis of expert research were formed. The fourth stage – the end of 1950s – 2007 – is linked to the introduction of the new procedural law, which regulates the procedure of conducting examinations, the rights and duties of its participants; the foundations of a particular scientific field of knowledge – the theory of judicial expertise have been laid and developed. The fifth stage – from 2007 up to the present day – is characterized by the further development of the theory of judicial expertise in terms of new adversarial criminal procedure. ; Розглянуто етапи розвитку інституту судової експертизи з моменту її першої згадки у 16 ст.до наших днів. Виділено п'ять етапів становлення інституту судової експертизи. Підставою періодизації обрано правову регламентацію залучення експерта, виникнення спеціалізованих експертних установ і формування наукових основ теорії судових експертиз.
Subject of research – a set of organizational and managerial relations that arise in the process of state functions of ensuring economic security. The purpose of the article is to develop scientific methodological and practical recommendations for rationalizing the institutional basis for ensuring the country's economic security in the context of protecting Ukraine's national interests. Methodology of work – methods of analysis and synthesis (in determining the functions and tasks of the state in the field of economic security); comparison and generalization (with systematization of threats to Ukraine's economic security). The results of the work – the necessity of developing a complex of organizational and managerial measures at the state level in order to ensure the national economic sovereignty of Ukraine is grounded. The key directions of institutionalization of the process of ensuring economic security of Ukraine are identified. Based on generalization of the main provisions of normative legal acts in the field of ensuring economic security of Ukraine, the tasks and functions of the state are defined in relation to the implementation of this process. The expediency of elaborating a separate normative legal act, which would regulate the distribution of rights and responsibilities for the performance of functions for ensuring economic security, is grounded. The necessity of elaboration of organizational and managerial mechanism of ensuring Ukraine's economic security is substantiated and its elements are defined, namely subjects and functions of ensuring economic security, regulatory and methodological basis of the implementation of this process. Conclusions – at this stage of the research we can consider such elements of the organizational and managerial mechanism of ensuring economic security of Ukraine as: the subjects and functions of providing economic security and the legal and methodological basis for the implementation of this process.
The paper deals with J. Habermas' theory of public sphere as one of the major contributions to the concept of civil society in the XX century. Peculiarities of public sphere emergence in different European countries as some of its modifications and erosion in the XX century are considered. Key words: civil society, democracy, public sphere. ; Зроблено спробу дослідити теорію громадської сфери Ю. Габермаса, як одну з основних складових концепції громадянського суспільства у ХХ столітті. Визначено особливості появи громадської (публічної) сфери у різних європейських державах, розглядається їх видозміна та розпад наприкінці ХХ століття. Ключові слова: громадянське суспільство, демократія, сфера громадської відкритості.
The article studies the evolution and forms of the destructive type of informal institutions in Ukraine. It proves that at different development stages of independent Ukraine the informal political institutional space played a decisive role in shaping the political landscape and states that the significant influence of informal political institutions on the Ukrainian politics led to the emergence of institutional defects in the political governance infrastructure of the country. The author analyzes the processes of client networks' modification during the presidency of L. Kuchma, V. Yushchenko, V. Yanukovych, and expresses thoughts on the changes in the structure and intensity of informal politics in Ukraine after the Revolution of Dignity. The study investigates the peculiarities of the existing state-political order in Ukraine, which is determined by institutional characteristics such as clientism, clanism, cronyism, patronage relations etc. It defines the main manifestations of nepotism, cronyism etc. in the Ukrainian politics and the main factors, which allow the activity of informal subversive institutions in Ukraine. They include: lack of constructed, institutionally developed state architecture; chaotic processes of political institutionalization; the political system not being focused on the production of public goods, but on the practices of rent-seeking and "state capture"; propensity of the governing elite to solve issues using the informal institutions and practices; insignificant level of control over the power reproduction processes by the Ukrainian society etc. The author hypothesized that the way out of the situation of informal destructive institutions' dominance in the domestic politics lies in the sphere of political culture, namely in formation of a value-oriented outlook (axiosphere), which denies the acceptability of using the instruments of subversive institutionalization in building the statehood on the democratic basis. ; Досліджується еволюція, форми неформальних інститутів політики деструктивного різновиду в Україні. Доведено, що на різних етапах розвитку незалежної України неформальний політичний інституційний простір був визначальним у формуванні політичного ландшафту. Констатовано, що значний вплив неформальних політичних інститутів на політику України зумовив появу інституційних дефектів в інфраструктурі політичного управління країною. Проаналізовані процеси модифікації клієнтиських мереж за президентства Л. Кучми, В. Ющенка, В. Януковича. Висловлені міркування щодо змін у структурі, інтенсивності неформальної політики в Україні після Революції гідності. Досліджено особливості існуючого в Україні державно-політичного порядку, інституційними характеристиками якого визначено клієнтизм, клановість, кронізм, патронажні відносини тощо. Означено основні прояви непотизму, кронізму і под. в українській політиці. З'ясовано чинники, які уможливлюють руйнівну дію неформальних підривних інститутів в Україні: відсутність сконструйованої інституційно розвиненої державної архітектури; хаотичність процесів політичної інституціалізації; спрямованість політичної системи не на продукування загальносуспільних благ, а на практики рентоотримання та "захоплення держави"; схильність керівної еліти до вирішення питань за допомогою неформальних інститутів і практик; незначна підконтрольність процесів відтворення влади українському суспільству та ін. Висловлено гіпотезу, що шлях виходу зі ситуації засилля неформальних деструктивних інститутів у вітчизняній політиці лежить у площині політичної культури, а саме формування такого ціннісного світогляду (аксіосфери), який заперечує прийнятність використання інструментів руйнівної інституціалізації у розбудові державності на засадах демократії.
The article studies the evolution and forms of the destructive type of informal institutions in Ukraine. It proves that at different development stages of independent Ukraine the informal political institutional space played a decisive role in shaping the political landscape and states that the significant influence of informal political institutions on the Ukrainian politics led to the emergence of institutional defects in the political governance infrastructure of the country. The author analyzes the processes of client networks' modification during the presidency of L. Kuchma, V. Yushchenko, V. Yanukovych, and expresses thoughts on the changes in the structure and intensity of informal politics in Ukraine after the Revolution of Dignity. The study investigates the peculiarities of the existing state-political order in Ukraine, which is determined by institutional characteristics such as clientism, clanism, cronyism, patronage relations etc. It defines the main manifestations of nepotism, cronyism etc. in the Ukrainian politics and the main factors, which allow the activity of informal subversive institutions in Ukraine. They include: lack of constructed, institutionally developed state architecture; chaotic processes of political institutionalization; the political system not being focused on the production of public goods, but on the practices of rent-seeking and "state capture"; propensity of the governing elite to solve issues using the informal institutions and practices; insignificant level of control over the power reproduction processes by the Ukrainian society etc. The author hypothesized that the way out of the situation of informal destructive institutions' dominance in the domestic politics lies in the sphere of political culture, namely in formation of a value-oriented outlook (axiosphere), which denies the acceptability of using the instruments of subversive institutionalization in building the statehood on the democratic basis. ; Досліджується еволюція, форми неформальних інститутів політики деструктивного різновиду в Україні. Доведено, що на різних етапах розвитку незалежної України неформальний політичний інституційний простір був визначальним у формуванні політичного ландшафту. Констатовано, що значний вплив неформальних політичних інститутів на політику України зумовив появу інституційних дефектів в інфраструктурі політичного управління країною. Проаналізовані процеси модифікації клієнтиських мереж за президентства Л. Кучми, В. Ющенка, В. Януковича. Висловлені міркування щодо змін у структурі, інтенсивності неформальної політики в Україні після Революції гідності. Досліджено особливості існуючого в Україні державно-політичного порядку, інституційними характеристиками якого визначено клієнтизм, клановість, кронізм, патронажні відносини тощо. Означено основні прояви непотизму, кронізму і под. в українській політиці. З'ясовано чинники, які уможливлюють руйнівну дію неформальних підривних інститутів в Україні: відсутність сконструйованої інституційно розвиненої державної архітектури; хаотичність процесів політичної інституціалізації; спрямованість політичної системи не на продукування загальносуспільних благ, а на практики рентоотримання та "захоплення держави"; схильність керівної еліти до вирішення питань за допомогою неформальних інститутів і практик; незначна підконтрольність процесів відтворення влади українському суспільству та ін. Висловлено гіпотезу, що шлях виходу зі ситуації засилля неформальних деструктивних інститутів у вітчизняній політиці лежить у площині політичної культури, а саме формування такого ціннісного світогляду (аксіосфери), який заперечує прийнятність використання інструментів руйнівної інституціалізації у розбудові державності на засадах демократії.
Different approaches to defining and evaluating the institutionalization of civic activism are considered. The data of original researches in which the author and colleagues conducted a survey of civically active Ukrainian youth in the EU countries were analyzed (in-depth interviews were used). Ukrainian youth activists operating in Germany, France, Italy, Spain, Portugal, Poland and the Czech Republic were the respondents. Based on this study, the current state of institutionalization of Ukrainian activism in various EU countries is analyzed. It has been found that the work of migrant associations is diverse and is usually based on the enthusiasm or interest of activists, which leads to flexibility, proximity to the needs and beliefs of the communities concerned, but does not guarantee a high level of sustainability. Also, the data obtained indicates the formal recognition at the state level of the relevant organizations, which means compliance with a number of requirements of the authorities of the host country. Interaction with the state institutions and local self-government of both host country and Ukraine in the course of project activities is typical, which shows another aspect of the process of institutionalization of Ukrainian migrants' activism. An important feature of activism is the «mobilization» approach, which is characterized by the activities of small organizations that unite a wider circle of less active supporters and mobilizes them at certain times. It is revealed that the current state of institutionalization of Ukrainian activism in the EU indicates both positive features (flexibility and compliance with the requests of communities or individuals in need of assistance; taking into account the current situation in Ukraine) and negative (dependence on the initiative of individual activists, relative unpredictability of activities as well as results). ; Розглянуто різні підходи до визначення та оцінки інституціалізації громадського активізму. Проаналізовано дані оригінальних досліджень, в яких автор із колегами проводили опитування громадсько активної української молоді у країнах ЄС (використано глибинне інтерв'ювання). Респондентами дослідження були українські молодіжні активісти, які діють у Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Польщі та Чехії. На основі цього дослідження проаналізовано сучасний стан інституціалізації українського активізму в різних країнах Євросоюзу. З'ясовано, що робота об'єднань мігрантів є різноплановою та зазвичай базується на ентузіазмі чи зацікавленості активістів, а це сприяє гнучкості роботи, близькості до потреб та переконань відповідних громад, але не гарантує високого рівня сталості діяльності. Також отримані дані свідчать про формальне визнання на рівні держави відповідних організацій, що означає виконання низки вимог влади країни перебування. Типовою є взаємодія з інститутами держави і місцевого самоврядування країни перебування та України під час проектної діяльності, що показує ще одну сторону процесу інституціалізації активізму українських мігрантів. Вагомою ознакою активізму є «мобілізаційний» підхід, який характеризується діяльністю невеликих організацій, що об'єднують навколо себе ширше коло менш активних прихильників, та мобілізує їх у окремі моменти. Виявлено, що теперішній стан інституціалізації українського активізму в країнах ЄС свідчить як про позитивні риси (гнучкість та відповідність запитам громад чи окремих індивідів, які потребують допомоги; врахування актуальної ситуації в Україні), так і негативні (залежність від ініціативи конкретних активістів, відносна непередбачуваність діяльності та її результатів).
The political explication of the process of institutionalization of executive power in the context of decentralization through the prism of the theory of asymmetric exchange and inter-city pacts has been carried out. This contributed to the identification of the specific role of resource-dependent groups as centers of non-state public power by analyzing the influence of the phenomenon of asymmetric exchange on the dynamics of the balance of power positions of such groups. ; Здійснено політологічну експлікацію процесу інституціоналізації виконавчої влади в контексті децентралізації крізь призму теорії асиметричного обміну та міжелітних пактів. Це сприяло виявленню специфічної ролі ресурсозабезпечених груп як центрів недержавної публічної влади шляхом аналізу впливу феномену асиметричного обміну на динаміку балансу владних позицій таких груп.
The political explication of the process of institutionalization of executive power in the context of decentralization through the prism of the theory of asymmetric exchange and inter-city pacts has been carried out. This contributed to the identification of the specific role of resource-dependent groups as centers of non-state public power by analyzing the influence of the phenomenon of asymmetric exchange on the dynamics of the balance of power positions of such groups. ; Здійснено політологічну експлікацію процесу інституціоналізації виконавчої влади в контексті децентралізації крізь призму теорії асиметричного обміну та міжелітних пактів. Це сприяло виявленню специфічної ролі ресурсозабезпечених груп як центрів недержавної публічної влади шляхом аналізу впливу феномену асиметричного обміну на динаміку балансу владних позицій таких груп.
The article analyzes the historical and philosophical and socio-philosophical roots of governance and individual rights to education, which are shown in the works of great thinkers from the ancient world to the present. It is shown that the educational system in each country provides its own system of public participation in education, based on the traditions of the educational system and the trend of its development. It proves that administrative and legal systems lay the groundwork for the institutionalization of educational standards that is a regulatory structured kind of existence and form of realization of interests of the individual, a combination of individual intentions of a human with the strategies of political, social-economic and cultural activities in the educational process, where the character of relationship between a man and a state is revealed. It is found that the institutionalization of education is governed by social relations associated with learning and has a programmatic nature, resulting in continuous improvement of education legislation.The article analyzes the social and historical roots of governance and individual rights to education, which are shown in the works of great thinkers from the ancient world to the present. It is shown that the educational system in each country provides its own system of public participation in education, based on the traditions of the educational system and the trend of its development.The relevance of this topic is determined by the special status of knowledge in an environment where there is a rapid build-up and thorough dissemination of information that changes all spheres of human life and man himself. Innovative trends in the educational environment repeal many previous measurements and bureaucratic requirements for management and control, bringing innovative value and efficiency criteria require registration in law of new educational standards.The purpose of the article, analyze trends and patterns of formation and evolution of individual rights education in the organic unity of the social and historical and cultural development of civilization.It proves that administrative and legal systems lay the groundwork for the institutionalization of educational standards that is a regulatory structured kind of existence and form of realization of interests of the individual, a combination of individual intentions of a human with the strategies of political, social-economic and cultural activities in the educational process, where the character of relationship between a man and a state is revealed. It is found that the institutionalization of education is governed by social relations associated with learning and has a programmatic nature, resulting in continuous improvement of education legislation.Thus, the formation and evolution of individual rights education is an integral feature of the socio-historical process of world civilization, socially and culturally conditioned form of law. The basic right to freedom of choice in education, freedom of the individual give reason to believe that this is only the beginning of the movement for universal rights and freedoms in the legal field of society. They are the main focus of positive achievements of civilization and culture, providing regulatory, stable and irreversible in the global socio-historical process functioning legal system. Keywords: right to education, learning environment, educational standards, heterochronous development, institutionalization of forms of education. ; В статті аналізуються історико-філософські та соціально-філософські витоки управління і права особистості на освіту, що були закладені в працях видатних мислителів від стародавнього світу до сучасності. Показано, що освітня система в кожній країні передбачає свою систему державної участі в освіті, засновану на традиціях освітньої системи і тенденції її розвитку. Доводиться, що управлінська і правова системи закладають основу для інституціалізації освітніх стандартів, що є нормативно-структурованою властивістю буття і формою реалізації інтересів особистості, поєднанням індивідуальної намірів людини зі стратегіями політичної, соціально-економічної та культурної діяльності держави в освітньому процесі, де і розкривається характер взаємин людини і держави. З'ясовано, що інституціалізація освіти регулюється суспільними відносини, пов'язаними з формами навчання, має програмний характер, що виражається в постійному вдосконаленні освітнього законодавства.Ключові слова: право на освіту, освітнє середовище, освітні стандарти, гетерохронний розвиток, інституціалізація форм освіти. В статье анализируются историко-филосовские и социально-филосовские истоки управления и права личности на образование, которые были заложены в трудах выдающихся мыслителей от древнего мира до современности. Показано, что образовательная система в каждой стране предусматривает свою систему государственного участия в образовании, основанную на традициях образовательной системы и тенденции ее развития. Доказывается, что управленческая и правовая системы закладывают основу для институциализации образовательных стандартов, является нормативно-структурированной свойством бытия и формой реализации интересов личности, сочетанием индивидуальных намерений человека со стратегиями политической, социально-экономической и культурной деятельности государства в образовательном процессе, где и раскрывается характер взаимоотношений человека и государства. Выяснено, что институциализация образования регулируется общественными отношения, связанные с формами обучения, имеет программный характер, что выражается в постоянном совершенствовании образовательного законодательства.Ключевые слова: право на образование, образовательная среда, образовательные стандарты, гетерохронный развитие, институциализация форм образования. The article analyzes the historical and philosophical and socio-philosophical roots of governance and individual rights to education, which are shown in the works of great thinkers from the ancient world to the present. It is shown that the educational system in each country provides its own system of public participation in education, based on the traditions of the educational system and the trend of its development. It proves that administrative and legal systems lay the groundwork for the institutionalization of educational standards that is a regulatory structured kind of existence and form of realization of interests of the individual, a combination of individual intentions of a human with the strategies of political, social-economic and cultural activities in the educational process, where the character of relationship between a man and a state is revealed. It is found that the institutionalization of education is governed by social relations associated with learning and has a programmatic nature, resulting in continuous improvement of education legislation.The article analyzes the social and historical roots of governance and individual rights to education, which are shown in the works of great thinkers from the ancient world to the present. It is shown that the educational system in each country provides its own system of public participation in education, based on the traditions of the educational system and the trend of its development.The relevance of this topic is determined by the special status of knowledge in an environment where there is a rapid build-up and thorough dissemination of information that changes all spheres of human life and man himself. Innovative trends in the educational environment repeal many previous measurements and bureaucratic requirements for management and control, bringing innovative value and efficiency criteria require registration in law of new educational standards.The purpose of the article, analyze trends and patterns of formation and evolution of individual rights education in the organic unity of the social and historical and cultural development of civilization.It proves that administrative and legal systems lay the groundwork for the institutionalization of educational standards that is a regulatory structured kind of existence and form of realization of interests of the individual, a combination of individual intentions of a human with the strategies of political, social-economic and cultural activities in the educational process, where the character of relationship between a man and a state is revealed. It is found that the institutionalization of education is governed by social relations associated with learning and has a programmatic nature, resulting in continuous improvement of education legislation.Thus, the formation and evolution of individual rights education is an integral feature of the socio-historical process of world civilization, socially and culturally conditioned form of law. The basic right to freedom of choice in education, freedom of the individual give reason to believe that this is only the beginning of the movement for universal rights and freedoms in the legal field of society. They are the main focus of positive achievements of civilization and culture, providing regulatory, stable and irreversible in the global socio-historical process functioning legal system. Keywords: right to education, learning environment, educational standards, heterochronous development, institutionalization of forms of education.
The article identifies the institutionalization of hu-man rights as a process of formalization of social rela-tions, involving international institutions and public organizations, whose main purpose is to create such legal institutions and norms that will serve as a tool for restric-tion of state power, a guarantor of the unconditional re-alization and protection of human rights, freedoms and interests. It is emphasized that in its arsenal state power has normative and institutional means to resolve various types of social conflict. State power should embody this concept: it is not human exists for the state, but the state exists for human. Human existence and the free will of human is an ontological value for power in a democratic state, and the essence of human in power is the center of constructing the mechanism of state formation.The institutional mechanism for guaranteeing the rights and freedoms of citizens embodies a complex of interacting elements that provide adequate legal and fac-tual opportunities for the full enjoyment of each of their rights and freedoms. Emphasizing that the institutional mechanism of human rights protection defends every in-dividual from arbitrariness on the part of other subjects, including the state itself, the author outlines the follow-ing attributes of the institutionalization of human rights:1) the institutionalization of human rights is an ele-ment of socialization of the individual that brings to the level of the public consciousness the perception of human rights as certain possibilities necessary to satisfy its needs;2) the institutionalization of human rights contrib-utes to stable social development, acts as a guarantor of the unconditional realization of social, economic, politi-cal, cultural and other human rights, freedoms, interests;3) the institutionalization of human rights is the pro-cess of formalization of social relations, the transition from informal relations and unorganized activity to the formation of organizationally-structured institutions for the realization and protection of human rights;4) the institutionalization of human rights is an in-strument of restriction of the power of the state, a way of improving the laws in the direction of their humanization;5) the institutionalization of human rights is an op-portunity for active public participation in the life of so-ciety and the state. ; У статті визначено інституціоналізацію прав людини як процес формалізації соціальних відносин із залученням міжнародних інституцій і громадських організацій, основною метою якого є створення таких юридичних інститутів і норм, які виступатимуть інструментом обмеження державної влади, гарантом безумовної реалізації та захисту прав, свобод та інтересів людини. Наголошено, що у своєму арсеналі державна влада має нормативні й інституційні засоби для врегулювання різних видів соціального конфлікту. Державна влада повинна втілювати такий концепт: не людина існує для держави, а держава існує для людини. Людське буття та вільна воля людини – це онтологічна цінність для влади в демократичній державі, а сутність людини у владі – центр побудови механізму державотворення.Інституційний механізм забезпечення прав і свобод громадян уособлює комплекс співзалежних елементів, які надають належні юридичні й фактичні можливості для повноцінного здійснення кожним своїх прав і свобод. Акцентуючи увагу на тому, що інституційний механізм забезпечення прав людини оберігає кожного індивіда від свавілля з боку інших суб'єктів, у тому числі й самої держави, автором виокремлено такі атрибутивні ознаки інституціоналізації прав людини: 1) інституціоналізація прав людини – це елемент соціалізації індивіда, що виводить на рівень суспільної свідомості сприйняття прав людини як певних можливостей, необхідних для задоволення її потреб; 2) інституціоналізація прав людини сприяє стабільному суспільному розвитку, виступає гарантом безумовної реалізації соціальних, економічних, політичних, культурних та інших прав, свобод, інтересів людини; 3) інституціоналізація прав людини – це процес формалізації соціальних відносин, перехід від неформальних відносин і неорганізованої діяльності до формування організаційно структурованих інституцій реалізації та захисту прав людини; 4) інституціоналізація прав людини – це інструмент обмеження влади держави, спосіб удосконалення законів у напрямі їхньої гуманізації; 5) інституціоналізація прав людини – це можливість активної громадської участі в житті суспільства й держави. ; У статті визначено інституціоналізацію прав людини як процес формалізації соціальних відносин із залученням міжнародних інституцій і громадських організацій, основною метою якого є створення таких юридичних інститутів і норм, які виступатимуть інструментом обмеження державної влади, гарантом безумовної реалізації та захисту прав, свобод та інтересів людини. Наголошено, що у своєму арсеналі державна влада має нормативні й інституційні засоби для врегулювання різних видів соціального конфлікту. Державна влада повинна втілювати такий концепт: не людина існує для держави, а держава існує для людини. Людське буття та вільна воля людини – це онтологічна цінність для влади в демократичній державі, а сутність людини у владі – центр побудови механізму державотворення.Інституційний механізм забезпечення прав і свобод громадян уособлює комплекс співзалежних елементів, які надають належні юридичні й фактичні можливості для повноцінного здійснення кожним своїх прав і свобод. Акцентуючи увагу на тому, що інституційний механізм забезпечення прав людини оберігає кожного індивіда від свавілля з боку інших суб'єктів, у тому числі й самої держави, автором виокремлено такі атрибутивні ознаки інституціоналізації прав людини: 1) інституціоналізація прав людини – це елемент соціалізації індивіда, що виводить на рівень суспільної свідомості сприйняття прав людини як певних можливостей, необхідних для задоволення її потреб; 2) інституціоналізація прав людини сприяє стабільному суспільному розвитку, виступає гарантом безумовної реалізації соціальних, економічних, політичних, культурних та інших прав, свобод, інтересів людини; 3) інституціоналізація прав людини – це процес формалізації соціальних відносин, перехід від неформальних відносин і неорганізованої діяльності до формування організаційно структурованих інституцій реалізації та захисту прав людини; 4) інституціоналізація прав людини – це інструмент обмеження влади держави, спосіб удосконалення законів у напрямі їхньої гуманізації; 5) інституціоналізація прав людини – це можливість активної громадської участі в житті суспільства й держави.
The increasing recently interest towards the art house cinema stipulates the relevance in the field of sociological investigations of the cinema proper as a social institution and directly the art cinema, as this area most brightly covers those pressing problems and cardinal social changes that occur nowadays. The article deals with the analysis of the film festival as a structural element when researching the art house cinema as a social institution. At the same time, carrying out the function of the mass media and social institution, the art house cinema represents a great interest for studying in the field of sociology. Acting as mass media, art cinema can originally influence its audience, forming specific models of behavior, social aims, and sometimes political views of its audience. A new judgment of factors of social institutionalization of art cinema is offered for consideration, one of which is the film festival. Basic research on the basis of modern scientific works of foreign researches of the cinema is conducted. This subject offers judgment of processes concerning social interaction in the framework of film festival acting as establishment for performing the function of mass media and a social institution on behalf of the art house cinema. ; Возрастающий в последнее время в мире интерес к артхаусному кинематографу определяет актуальность в области социологических исследований самого кинематографа как социального института и непосредственно артсинема, ведь именно это направление наиболее ярко освещает те острые проблемы и кардинальные социальные изменения в обществе, которые происходят в наши дни. Статья посвящена анализу кинофестиваля как структурного элемента при исследовании артхаусного кинематографа в качестве социального института. Одновременно выполняя функции средства массовой коммуникации и социального института, артхаусный кинематограф представляет большой интерес для изучения в области социологии. Выступая средством массовой коммуникации, «артсинема» может своеобразно влиять на свою аудиторию, формируя конкретные модели поведения, социальные установки, а иногда и политические взгляды своей аудитории. Предлагается к рассмотрению новое осмысление факторов социальной институционализации «артсинема», одним из которых является кинофестиваль. Проводится поисковое исследование на базе современных научных работ иностранных исследователей кинематографа. Данная тема предлагает осмысление процессов социальных интеракций в рамках кинофестивалей, выступающих в качестве учреждений для выполнения артхаусным кинематографом функций средства массовой коммуникации и социального института. ; Возрастающий в последнее время в мире интерес к артхаусному кинематографу определяет актуальность в области социологических исследований самого кинематографа как социального института и непосредственно артсинема, ведь именно это направление наиболее ярко освещает те острые проблемы и кардинальные социальные изменения в обществе, которые происходят в наши дни. Статья посвящена анализу кинофестиваля как структурного элемента при исследовании артхаусного кинематографа в качестве социального института. Одновременно выполняя функции средства массовой коммуникации и социального института, артхаусный кинематограф представляет большой интерес для изучения в области социологии. Выступая средством массовой коммуникации, «артсинема» может своеобразно влиять на свою аудиторию, формируя конкретные модели поведения, социальные установки, а иногда и политические взгляды своей аудитории. Предлагается к рассмотрению новое осмысление факторов социальной институционализации «артсинема», одним из которых является кинофестиваль. Проводится поисковое исследование на базе современных научных работ иностранных исследователей кинематографа. Данная тема предлагает осмысление процессов социальных интеракций в рамках кинофестивалей, выступающих в качестве учреждений для выполнения артхаусным кинематографом функций средства массовой коммуникации и социального института.
Revolution of Dignity has caused ascension of civil society in Ukraine. During first years of post-revolutionary period civil organizations executed functions of the state which was extremely weakened under economic crisis and military intervention. But after the restoration of state institutions functioning, decline of civil activity has been revealed. Officials and politicians resort to pressure and discrimination against civic activists. Despite persecution of anti-corruption civic activists and increasing role of marginal organizations which are supported by the state, civil society develops and becomes more influential actor.After the Revolution of Dignity civic activity is aimed first of all at supporting the momentum of political reforms and the fight against corruption. This objective provokes lively interest from international partners of Ukraine, who consider success in the noted sphere as vital for the stability, democratization and economic development of the country. It is civic activity which plays a crucial role in overcoming corruption in Ukraine.Despite the formal support of the National Civil Society Development Strategy, the government has introduced new legislative measures that require anti-corruption organizations to provide additional information in their tax reporting. This may be seen as a mechanism for further pressure on civil society. Representatives of civil society are under pressure not only at the national, but regional level, and this creates additional risks. Despite the fact that the process of decentralization continues and decision-making powers are delegated to the local level, the capacity of local civil society remains rather small. There is a big gap between the potential of non-governmental organizations at the national and local levels. The small number of active civil society groups in the countryside and limited mechanisms for involving citizens into local governance leave open the question of the ability of civil society to be actively engaged in community development and control of power. ; Революція гідності спричинила піднесення громадянського суспільства в Україні. Перші роки постреволюційного періоду громадські організації виконували функції держави, яка була дуже послаблена через економічну кризу та військову інтервенцію Росії. Після того, як державні інститути змогли налагодити своє функціонування, простежується спад громадської активності. Чиновники та політики вдаються до тиску та дискримінації громадських активістів. Попри переслідування антикорупційних громадських активістів, зростаючу роль маргінальних організацій, підтримуваних державою, громадянське суспільство розвивається та стає все більш впливовішим гравцем.Громадянська активність після Революції гідності спрямована насамперед на підтримку імпульсу політичних реформ і боротьбу з корупцією, що викликає жвавий інтерес з боку міжнародних партнерів України, які вважають успіх у цій сфері життєво важливим для стабільності, демократизації та економічного розвитку країни. Саме громадянській активності відводиться на сьогодні вирішальна роль у подоланні корупції в Україні.Незважаючи на формальну підтримку Національної стратегії розвитку громадянського суспільства, уряд запровадив нові законодавчі заходи, які вимагають від антикорупційних організацій забезпечити додаткову інформацію у своїй податковій звітності. Це може розглядатися як механізм подальшого тиску на громадянське суспільство. Представники громадських організацій зазнають тиску не лише на національному, а й регіональному рівні, що створює додаткові ризики. Попри те, що процес децентралізації триває, а повноваження щодо прийняття рішень делегуються на місцевий рівень, потенціал місцевого громадянського суспільства залишається незначним. Простежується також великий розрив між потенціалом неурядових організацій на національному та місцевому рівнях. Мала кількість активних груп громадянського суспільства у сільській місцевості та обмежені механізми залучення громадян до місцевого врядування залишають відкритим питання щодо спроможності громадянського суспільства активно долучатися до розвитку громад та контролювати владу.
Different approaches to understanding the concept of civil society in works of foreign and domestic scholars are analyzed; the genesis and modern interpretations of the concept of \"civil society\" through institutional dimension are shown. It is noted that the centuries-old tradition of the study of civil society still hadn't managed to develop a common and overall acceptable vision, so the debate about the content of the definition of this phenomenon, its structure and functions continues, and present in scientific literature definitions are varied. At the same time, most researchers agree with the thesis that civil society is characterized by a single value system that fixes its division with the state, both through the increase of freedom and expansion of social equality, and through the restructuring and democratization of the state. The concept of "civil society institution" is regarded as a specific form of self-organization that regulates the processes beyond the scope of the state through certain rules and regulations. It is shown that in certain aspects Ukrainian society repeats in a "minimized" form the experience of Western countries, but in many ways it goes its own way. In contrast to Western countries, where all processes were mostly gradual and organic, the elements of civil society which occur in Ukraine are much more fragmented, not balanced and in many cases suffer a substantial ambivalence, and copying of certain organizational forms do not always lead to a development of their sense. ; Проанализированы различные подходы к пониманию концепта гражданского общества в работах зарубежных и украинских ученых, описан генезис и современ-ные интерпретации понятия «гражданское общество». Отмечается, что многовеко-вая традиция его изучения пока не позволила выработать единую и общеприемле-мую теоретическую концепцию его научного представления. Полемика о содержании и дефиниции этого феномена, его структуры и функциий продолжается, а представ-ленные в научной литературе определения слишком многочисленны и разнопони-маемы. В то же время большинство исследователей соглашаются с тезисом, что для гражданского общества характерна единая системаценностей, которая фикси-рует его разграничение с государством, как через возрастание свободы и расшире-ние социального равенства, так и через реструктуризацию и демократизацию самого государства. Понятие «институт гражданского общества» рассматривается как спе-цифическая форма самоорганизации граждан, которая регулирует процессы вне сферы деятельности государства через определенные нормы и правила. Показано, что в определенных аспектах украинское общество повторяет в «свернутом» и кон-спективном виде опыт западных стран, но во многом идет своим путем. В отличие от западных стран, где процессы развития гражданского общества были преимущест-венно постепенными и органичными, гражданское общество в Украине, значительно более фрагментарно, не сбалансировано и во многих случаях амбивалентно, а заимствования тех или иных организационных форм не всегда ведет к полноценно-му развитию их содержательной стороны. ; Проаналізовано різні підходи до розуміння концепту громадянського суспільства в роботах зарубіжних та українських вчених, описаний генезис і сучасні інтерпретації поняття «громадянське суспільство». Наголошується, що багаторічна традиція його вивчення поки не дозволила виробити єдину і загальноприйнятну теоретичну концепцію його наукового уявлення. Полеміка про зміст і дефініції цього феномену, його структури і функції триває, а наявні в науковій літературі визначення занадто багатоманітні і різнопланові. У той же час більшість дослідників погоджуються з тезою, що для громадянського суспільства характерна єдина система цінностей, яка фіксує його розмежування з державою, як через зростання свободи і розширенням соціальної рівності, так і через реструктуризацію та демократизацію самої держави. Поняття «інститут громадянського суспільства» розглядається як специфічна форма самоорганізації громадян, яка регулює процеси поза сферою діяльності держави через певні норми і правила. Показано, що в певних аспектах українське суспільство повторює в «згорнутому» і конспективному вигляді досвід західних країн, але багато в чому йде своїм шляхом. На відміну від західних країн, де процеси розвитку громадянського суспільства були переважно поступовими і органічними, громадянське суспільство в Україні, значно фрагментарніше, не збалансоване і в багатьох випадках амбівалентне, а запозичення тих чи інших організаційних форм не завжди веде до повноцінного розвитку їх змістовного боку.
Systematized theoretical and methodological approaches to the scientific understanding of the process of institutionalization of political relations and the concept of political intolerance. Examined in the study of educational practices agreed to conceptually coherent cognitive instrumentation. Identified and described mechanism of instutialization of political relations and factors of transformation of political institutions in the "repressive environment" that produces aggressively destructive for the minds and social roles of the individual influence in modern Ukrainian society. Selected complex institutional principles of origin and a deepening of political intolerance in modern Ukraine. An author's vision of social and political mechanisms for resolving the problem of institutionalization of violence as a factor of political intolerance in the Ukrainian society. Keywords : institute, institutionalization, violence, intolerance, politics, repressive environment. ; Систематизовано теоретико-методологічні підходи до наукового осмислення процесу інституалізації політичних відносин та поняття політичної нетерпимості. Виокремлені в дослідженні пізнавальні практики узгоджено у концептуально цілісний пізнавальний інструментарій. Виявлено та описано механізм інституалізації політичних відносин і чинники трансформації системи політичних інституцій у «репресивне середовище», яке справляє агресивно деструктивний для свідомості та соціальних ролей індивіда вплив в умовах сучасного українського суспільства. Виділено та обґрунтовано комплекс інституційних принципів зародження та поглиблення політичної нетерпимості в сучасній Україні. Запропоновано авторське бачення соціально-політичних механізмів врегулювання проблеми інституалізації насильства як фактора політичної нетерпимості у сучасному українському суспільстві. Ключові слова: інститут, інституалізація, насильство, нетерпимість, політика, репресивне середовище.
The article is devoted to the analysis of the processes of political anthropology formation and institutionalization as the separate direction of political researches. A special attention is given to the achievements of the given direction of the political science interpretation in the researches of social-political transformation of the transitive societies. The conclusions about essential perspectives of the future developments of anthropological dimension of political researches are made. ; Статья посвящена анализу процессов становления и институциализации политической антропологии как отдельного направления политических исследований. Особенное внимание уделяется достижениям данного направления политологической интерпретации в исследованиях социально-политических трансформаций переходных обществ. Делаются выводы о существенных перспективах дальнейшего развития антропологического измерения политологических исследований. ; Стаття присвячена аналізу процесу становлення та інституціоналізації політичної антропології як окремого напрямку політичних досліджень. Особлива увага приділяється досягненням даного напрямку політологічної інтерпретації в дослідженнях соціально-політичних трансформацій перехідних суспільств. Робляться висновки щодо суттєвих перспектив подальшого розвитку антропологічного виміру політологічних досліджень.
