Suchergebnisse

The article is devoted to the research of socialist realism canon in Ukrainian literature. This canon is considered an artificially modeled power project in the sphere of culture and literature which aimed at creating a monostylistic system with clearly defined rules and recommended schemes, especially including thought-out characters understandable for the mass Soviet reader in order to monopolize power at all levels and to establish a new Soviet identity ("homo sovieticusˮ). The socialist realism canon is a complex and heterogeneous phenomenon. It imposed patterns for analysing and reflecting on reality in art and culture. From the 1930s, any texts following the authorities' regulations acquired a typical structure, predictable and recognizable features that turned literature into a mass-produced uniform "artistic" product. The task of such a governmental experiment was both to transform the world, and to change the way reality was perceived. The aesthetized falsification of existence, the clear domination of everything "ideological" and "totalitarian" in the field of culture, shaping the socialist realistic theory as a process of politicizing artistic consciousness - these are the blocks that determined the formation and functioning of the socialist realism canon of Ukrainian literature. The publication reflects a new vision of the problem of the literary representation of the Soviet Pantheon of Heroes in the socialist realism texts, in particular novels by Natan Rybak, Yurii Zbanatskyi, Oles Honchar, Andrii Malyshko, Natalia Zabila etc. Basically, the idea is that in order to build a bright future the Soviet system needed a new man, so all the forces were thrown into the "newanthropological typeˮ. The article deals with the modeling role of the hero-warrior in the socialist realism text. This image was established in the mass consciousness by means of propaganda and agitation. ; Przedstawiony artykuł proponuje analizę kanonu socrealistycznego w ukraińskich tekstach literackich, należących do autorów okresu sowieckiego, takich jak Natan Rybak, Jurij Zbanacki, Ołeś Honczar, Andrij Małyszko, Natalia Zabiła itd. Według licznych badań ów kanon jest traktowany jako ideologiczny projekt w zakresie kultury oraz literatury, którego zadaniem było formowanie odrąbnej tożsamości (homo sovieticus) oraz absolutyzacja władzy sowieckiej na różnych poziomach życia, zarówno państwowego, jak i prywatnego. W tekstach kultury kanon socrealizmu był powołany do stworzenia monostylistycznego systemu ze ścisłymi regułami, rozpisanymi schematami, specjalnie przewidzianymi typami bohaterów. Socrealistyczny kanon narzucał kulturze i sztuce schematy analizy i odzwierciedlenia nie prawdziwej, lecz wyimaginowanej rzeczywistości. Już od lat 30. XX wieku literatura reprezentuje liczne teksty odpowiadające regułom stylu ideologicznego. Wówczas literatura zostaje przekształcona w produkt kultury masowej, mający typową strukturę przewidywalności i uznawalności. Celem takiego eksperymentu nad literaturą piękną było zarównoprzekształcenie kultur narodów podbitych przez ZSRR, jak i zmiana sposobu odbioru rzeczywistości. Estetyzacja i fałszowanie sowieckiego trybu życia, powszechna dominacja pierwiastków ideologicznegooraz totalitarnego w zakresie kultury, formowanie socrealistycznej teorii jako procesu polityzacji świadomości artystycznej — to czynniki decydujące o rozwoju i funkcjonowaniu kanonu literatury ukraińskiej okresu sowieckiego. Autorka artykułu proponuje nowe ujęcie literackiej reprezentacji sowieckiego panteonu bohaterów w tekstach socrealistycznych. System sowiecki, budując utopię o nastaniu "świetlanej przyszłości", potrzebował "nowego człowieka", na kształtowanie którego były skierowane wszelkie starania. A zatem główną uwagę w danym badaniu skupiono na roli obrazu bohatera walki w socrealistycznym tekście. Obraz ów na skutek propagandy i agitacji zapisał się na długi czas w świadomości zbiorowej. ; The article is devoted to the research of socialist realism canon in Ukrainian literature. This canon is considered an artificially modeled power project in the sphere of culture and literature which aimed at creating a monostylistic system with clearly defined rules and recommended schemes, especially including thought-out characters understandable for the mass Soviet reader in order to monopolize power at all levels and to establish a new Soviet identity ("homo sovieticusˮ). The socialist realism canon is a complex and heterogeneous phenomenon. It imposed patterns for analysing and reflecting on reality in art and culture. From the 1930s, any texts following the authorities' regulations acquired a typical structure, predictable and recognizable features that turned literature into a mass-produced uniform "artistic" product. The task of such a governmental experiment was both to transform the world, and to change the way reality was perceived. The aesthetized falsification of existence, the clear domination of everything "ideological" and "totalitarian" in the field of culture, shaping the socialist realistic theory as a process of politicizing artistic consciousness - these are the blocks that determined the formation and functioning of the socialist realism canon of Ukrainian literature. The publication reflects a new vision of the problem of the literary representation of the Soviet Pantheon of Heroes in the socialist realism texts, in particular novels by Natan Rybak, Yurii Zbanatskyi, Oles Honchar, Andrii Malyshko, Natalia Zabila etc. Basically, the idea is that in order to build a bright future the Soviet system needed a new man, so all the forces were thrown into the "newanthropological typeˮ. The article deals with the modeling role of the hero-warrior in the socialist realism text. This image was established in the mass consciousness by means of propaganda and agitation.

The article critically analyzes the methodological state of linguocultural conceptology and touchesupon the problematic issues that require their further development. The main attention is focused on the need to revise thestructure of linguistic and cultural concepts and, in this regard, to clarify the terminological designation of these mentalformations. It is assumed that each concept of the linguoculture acquires conceptual status only when it is value-evaluative toits members, and therefore a synergetic combination of such entities is axioconceptosphere – motivational continuum of theirexistence. It is defined that the main task of linguoconceptologists is associated with the search of the relevant for thereconstruction of such motivational continuum of British and Ukrainian ethnic cultures methodological tools, to prove thatthe allocation of linguistic and cultural concepts of the value layer only as one of the components of their structures simplifiesthe mental and panchronic (deeply diachronic, etymological, historical and modern) nature of this type of formations. It isproposed three-orthodox (dimensional, cognitive-linguocomparative and linguo-synergetic) methodological approach for theanalysis of diachronic and synchronic structure of actually value concepts – TRUTH, GOOD, BEAUTY, BENEFIT that havebeen identified by ancient thinkers and successive generations of philosophers as the basic value categories and whosubsequently laid the foundations of the entire sciences – logic, ethics, aesthetics, which were considered to be a complexsystem of significant priorities (individual, collective and universal) in the life of each ethnic group and its individualrepresentative. In the article the researcher defined the stages of effective methods and techniques application for thereconstruction in British and Ukrainian axioconceptospheres: the first stage involves the application of methods of cognitiveand linguo-comparative studies, in particular, the method of a diachronic review of the etymological versions of the originalvalues of the names of these concepts, their synonyms and derivatives of the etymological sources of the English andUkrainian languages (with the help of Indo-European etymological dictionaries), the second stage – methods of structurallinguistics, modern lexical and cognitive semantics. References Alefirenko, Nikolay. 2013.Lingvokulturologiya: cennostno-smyslovoeprostranstvoyazyka.Moskva: Flinta; Nauka. 2.Chekulay, Igor, Prohorova, Olga. 2016. "Cennostno-deyatelnostnye metaforicheskie modeli v sozdanii sistemy cennostnyh konceptov angliyskogo yazyka".Nauchnyi rezultat: setevoi zhurnal 2, 1(7):44–47. 3.Fesenko, Tamara. 2000. "Konceptualnoe modelirovanie kak metod izucheniya mentalnoy realnosti cheloveka".Kognitivnaya semantika. Tambov.2:149–151.4.Fevr, Lyus'en.1991. Boi za istoriyu. Translated by A. A. Bobovicha, M. A. Bobovicha i Yu. N. Stepanova. Moskva: Nauka. 5.Hrolenko, Aleksandr. 2004. Osnovy lingvoku'turologii. Moskva: Flinta; Nauka. 6.Karasik, Vladimir, Slyshkin, Gennadiy. 2001. Lingvokulturnyi koncept kak edinica issledovaniya metodologicheskie problemy kognitivnoi lingvistiki. 7.Karasik, Vladimir. 2009. Lingvokulturnaya konceptologiya. Volgograd. 8.Knyazeva, Elena, Kurdyumov, Sergey. 1994. Zakony evolyucii i samoorganizacii slozhnyh system.Moskva: Nauka. 9.Leskov, Leonid.2004. "Sinergetika kultury". Vestnik MGU.Seriya 7. Filosofiya 45:14–36.10.Marchuk, Uliana. 2008. "Asotsiatyvnyi eksperyment yak metod doslidzhennia linhvokulturnykh kontseptiv". Naukovi zapysky. Kirovohrad: RVV KDPU im. V. Vinnichenka 75:242–246. 11.Maslova, Valentina. 2013. "Koncepty raznyh tipov i puti ih rekonstrukcii."Problemy konceptualizacii deystvitelnosti i modelirovaniya yazykovoy kartiny mira6:160–169.12.Mezhuev, Vadim.2006. Ideya kultury. Ocherki po filosofii kultury. Moskva: Progress-Tradiciya.13.Mescheryakova ,Yuliya. 2007. Krasota. Antologiya konceptov.Moskva: Gnozis.14.Pantelei M. 2006. "Otsinka u strukturi linhvokulturnoho kontseptu politican / polityk".Visnyk KhNU im.V.N.Karazina725:33–36. 15.Pimenova, Marina. 2007. "Metodologiya konceptualnyh issledovaniy".Antologiya konceptov. Moskva: Gnozis.16.Popova, Zinaida, Sternin, Iosif. 2005. Polevaya model koncepta. Vvedenie v kognitivnuyu lingvistiku. –Kemerovo: Kuzbassvuzizdat.17.Rikkert, Heinrich.1995. Nauki o prirode i nauki o duhe. Kulturologiya. XX vek: Antologiya. – M.: Yurist.18.Semehyn, Tetiana. 2011. "Dynamika semantychnoi struktury binarnykh kontseptiv PREKRASNYI/POTVORNYI v anhliiskii ta ukrainskii movakh". PhD diss., Kyiv: Nats. ped. un-t imeni M.P.Drahomanova.19.Slyshkin, Gennadiy. 2004. Lingvokulturnye koncepty i metakoncepty.Volgograd: Peremena.20.Stefanova, Nataliia. 2018. "Cognitive and ontological essence of axiological dominants and principles of their taxonomy in diachronic and synchronic review". Advanced Education:scientific journal9:225–230. doi.10.20535/2410-8286.131680>21.Stepanov,Yuriy.2007. Koncepty. Tonkaya plenka civilizacii. Moskva: Yazyki slavyanskih kultur.22.Sternin, Iosif. 2001. "Metodika issledovaniya struktury koncepta". Metodicheskie problemy kognitivnoy lingvistike. Voronezh: Izd-vo Voronezhskogo gos. u-ta.23.Stolovich, Leonid. 1988. "The aesthetic value in the world of values". Aesthetica et Calonologia67–76.24.Tkachuk A., Kurenkova T., Strekaleva T. "Cennostnyy faktor i specifika mirovospriyatiya naroda (na materiale analiza lingvokulturnyh konceptov)".Kulturologiya. URL: http://econf.rae.ru/article/6740.25.Tokarev,Grigoriy. 2000. Problemy lingvokulturologicheskogo opisaniya koncepta (na primere «Trudovaya deyatelnost»).Tula.26.Uryson, Elena. 2003. Problemy issledovaniya yazykovoy kartiny mira: analogiya v semantike. Moskva: Yazyki slavyanskoy kultury.27.Valickaya, Alisa. 2013. Aksiosfera soderzhanie ponyatiya i ego instrumentalnyi status.Aksiosferasovremennosti: filosofsko-esteticheskiyanalizinravstvennoeobosnovaniesociokulturnyhpraktik.28.Vorkachev, Sergey. 2010. "Kudazhnamplyt? Lingvokulturnayakonceptologiya: sovremennoesostoyanie, problemy, vektorrazvitiya".Yazyk,kommunikaciyaisocialnayasreda 8:5–27. ; У статті критично схарактеризовано методологічний стан лінгвокультурної концептології й порушено тіпроблемні питання, які потребують подальшого розроблення. Основну увагу зосереджено на необхідності переглядуструктури лінгвокультурних концептів і у зв'язку з цим уточнення термінологічного позначення цих ментальнихутворень. Зроблено припущення, що кожен концепт лінгвокультури набуває концептуального статусу лише тоді,коли він є ціннісно-значимим для її представників, і тому синергетична сукупність таких утворень складаєаксіоконцептосферу – мотиваційний континуум їхнього побутування. Сформульоване головне завданнялінгвоконцептологів, пов'язане з пошуками придатних для реконструкції подібного мотиваційного континуумубританської та української етнокультур методологічних інструментів, за допомогою яких вдасться довести, щовиокремлення в лінгвокультурних концептах ціннісного шару лише як одного з компонентів їхніх структур спрощуєментальну й панхронічну (глибоко діахронічну, етимологічну, історичну й сучасну) природу такого типу утворень.Запропоновано тріортодоксальний (димензіональний, когнітивно-лінгвокомпаративний, лінгвосинергетичний)методологічний підхід для аналізу діахронно-синхронної структури власне ціннісних концептів – TRUTH, GOOD,BEAUTY, BENEFIT / ІСТИНА, ДОБРО, КРАСА, КОРИСТЬ, визначених античними мислителями та подальшимипоколіннями філософів як базові ціннісні категорії і які згодом заклали основи цілих наук – логіки, етики, естетики,де їх розглядали як складноорганізовану систему ЗНАЧУЩИХ пріоритетів (індивідуальних, колективних,загальнолюдських) у житті кожного етносу й окремого його представника. Визначено етапи застосуванняефективних методів і методик для реконструкції британської і української аксіоконцептосфер: перший етаппередбачає застосування методів когнітивної лінгвокомпаративістики, зокрема методу діахронічного коментаряетимологічних версій первісних значень імен зазначених концептів, їх синонімів і дериватів в етимологічнихджерелах англійської та української мов (із залученням словників індоєвропейської етимології), другий – методівструктурної лінгвістики, сучасної лексичної і когнітивної семантики.

The article considers the notion of the discourse activity subject in its relation to the notion of identity as a complex, multi-faceted and discursive phenomenon, giving the outline of various approaches to its exploration and focusing on the correlation between its individual/personal and the social/collective levels. It has been suggested that identity is constructed in discourse and by discourse in the unity of its social (collective, interactive) and cognitive (individual, personal) levels, thus making the socio-cognitive approach to the study of discourse indispensable for researching identity. Identity is formed in discourse not only as a subjective presentation of self but also as a product of all the communication participants' activities. Consequently, both individual and social levels of identity are discernible due to the thorough linguistic analysis of cognitive, discursive and interactive mechanisms of self- and other-identification. As a complex and multidimensional phenomenon, identity is created by a discourse subject as a manifold of stances taken by him or her in different discourse situations. From this perspective a situational identity is a kind of individual identity which is constructed, confirmed, denied or adjusted by the subject of discourse activity in the process of communicative interaction with other subjects under specific situational conditions. The notion of identity as a self-contradictory and unstable phenomenon remains open to new research, constant renewal and radical transformations. References Baranov, A. G. "Semioticheskaia Lichnost: Kodovyie Perekhody". Rechevaia Deiatelnost. Yazykovoie Soznaniie". Obshchaiushchiiesia Lichnosti, 30–31. Мoskva; Kaluga: Eidos. Barskii, F. I.2008. "Lichnost kak Cherty i kak Narrativ: Vozmozhnosti Urovnevykh Modelei Individualnosti". Metodologiia i Istoriia Psikhologii, 3 (3): 93–105. Burdie, Pier. Nachalo. Сhoses dites. Translated by N.А.Shmatko. Мoskva: Socio-Logos. Gasparov, B. M. Yazyk, Pamiat, Obraz. Lingvistika Yazykovogo Sushchestvovaniia. Мoskva: Novoie Literaturnoie Obozreniie. Giddens, Entoni. 2003. Ustroieniie Obshchestva: Ocherk Teorii Strukturatsyi. Мoskva: Akademicheskii Proekt. Grishaieva, L.I. , 2007. Osobennosti Ispolzovaniia Yazyka i Kulturnaia Identichnost Kommunikantov. Voronezh: VGU. Demiankov, V. Z. "Lichnost, Individualnost i Subiektivnost v Yazyke i Rechi". «Ya», «Subiekt», «Individ» v Paradigmakh Sovremennogo Yazykoznaniia, edited by N. N. Troshun, 9–34. Мoskva: INION RAN. Zakovorotnaia,М.V. 1999. Identichnost Cheloveka. Sotsyalno-Filosofskiie Aspekty. Rostov na Donu: Severo-Kavkazskii Nauchnyi Tsentr Vysshei Shkoly. Karasik, V. I. Yazykovoi Krug: Lichnost, Kontsepty, Diskurs. Volgograd: Peremena. Karasik, V. I. Yazykovaia Kristalizatsyia Smysla. Мoskva: Gnozis. Karaulov, Yu.N. Russkii Yazyk i Yazykovaia Lichnost. Мoskva: Nauka. Kubriakova,Ye.S. "V Poiskakh Sushchnosti Yazyka: Vmesto Vvedeniia". Kognitivnyie Issledovaniia Yazyka, edited by Ye. S. Kubriakova, N. N. Boldyriev, 4: 11–24. Мoskva: Institut Yazykoznaniia RAN; Tambov: ТGU imeni G.R. Derzhavina. Maslova, V. A. 2007. Homo Lingualis v Kulture. Мoskva: Gnozis. Matuzkova,Е.P. Identichnost i Lingvokultura: Metodologiia Izucheniia. Оdessa: КP ОGТ. Petliuchenko,N.V. "Diskursivnyie Portrety Istoricheskikh Kharizmaticheskikh Lichnostei Germanii i Ukrainy". Odeskyi Linhvistychnyi Visnyk,3:190–197. Plotnikova,S.N. "Yazykovaia, Kommunikativnaia i Diskursivnaia Lichnost: k Probleme Razgranicheniia Poniatii". In Lingvistika Diskursa, ed. by S. N. Plotnikova, 5–16. Irkutsk: IGLU. Rikior, Pol. 1999. Germanevtika. Etika. Politika. Moskovskiie Lektsyi i Interviu. Мoskva:Akademiia. Sternin,I.А. 1999. "Kontsept i Yazykovaia Semantika". Sviazi Yazykovykh Edinits v Sisteme i Realizatsyi. Kognitivnyi Aspekt, 2: 69– Tambov. Fuko, Mishel. 2007. Germanevtika Subiekta: Kurs Lektsyi. Sankt Peterburg: Nauka. Shneider, L. B. Professionalnaia Identichnost. Мoskva: МОSU. Erikson, Erik. 1996. Identichnost: Yunost i Krizis. Мoskva: Progress. Abel, J., and Stokoe, E. "Broadcasting the royal role: constructing culturally situated identities in the Princess Diana Panorama interview". British Journal of Social Psychology, 40(3): 417–435. Billig, Michael. Arguing and Thinking: A Rhetorical Approach to Social Psychology. Cambridge: Cambridge University Press. Bucholtz, M., and Hall, K. 2005. "Identity and interaction: a sociocultural linguistic approach". Discourse Studies. London: Sage Publications,7(4–5):585–614. Burke, P. J., and Tully, J. 1977. "The Measurement of Role, Identity". Social Forces, 55:881–897. Davies,, Harré, R. 1990. "Positioning: The discursive production of selves". Journal for the Theory of Social Behavior,20(1):43–63. DeFina,A. 2011. "Discourse and Identity". In Discourse Studies: A Multidisciplinary Introduction, ed. by T.A. van Dijk, 263–282. London: Sage. Erikson, Erik. 1994. Identity and the Life Cycle. New York: W.W. Norton and Co. Gergen, KennethJ. 1991. The Saturated Self: Dilemmas of Identity in Contemporary Life. New York: Basic Books. Gergen, K. J. 1985. "The social constructionist movement in modern psychology". American Psychologist, 40 (3):266– Giddens, Anthony. 1991. Modernity and Self-Identity: Self and society in the Late Modern Age. Cambridge: Polity Press. Habermas,Jürgen. The Theory of Communicative Action: Reason and the rationalization of society. Boston: Beacon Press. Joseph, John. Language and Identity: National, Ethnic, Religious. Basingstoke: Palgrave Macmillan. LePage,R., and Tabouret-Keller, A. Acts of Identity: Creole-based: approaches to language and ethnicity. Cambridge: Cambridge University Press. Locke,A., Edwards, D. "Bill and Monica: Memory, emotion and normativity in Clinton's Grand Jury Testimony". British Journal of Social Psychology, 42:239–256. Myers, G. "Stance-taking and public discussion in blogs". Critical Discourse Studies,7 (4): 263–275. Online Etymology Dictionary. www.etymonline.com. Hornby, Albert Sydney. 1995. Oxford Advanced Learner's Encyclopedic Dictionary. Oxford: Oxford University Press. Potter, J., and Wetherell, M. 1987. Discourse and Social Psychology: Beyond Attitudes and Behavior. London: Sage. Ricœur,P. 1988. "L'identité narrative".Esprit, 7–8:295–304. Tabouret-Keller, A. 1998. "Language and identity". In The Handbook of Sociolinguistics, ed. by F. Coulmas, 315–326. Oxford: Blackwell. Tracy, K., and Naughton, J. "The Identity Work of Questioning in Intellectual Discussion". In Discourse Studies, ed. by T. A. van Dijk, 5:181–207. London: Sage. Turner, John. 1985. "Social Categorization and the self-concept: a social cognitive theory of group behavior". In Advances in Group Processes, ed. by E.Lawer, 2:77–121. ; Розглянуто поняття «суб'єкт дискурсивної діяльності» у взаємозв'язку зі складним і багатогранним дискурсивним явищем ідентичності. Проаналізовано теоретичні підходи до його вивчення з основним фокусом на кореляції між індивідуальним/персональним і соціальним/колективним рівнями ідентичності. Ідентичність доцільно досліджувати за допомогою соціокогнітивного підходу, у межах якого встановлено, що у свідомості кожної людини соціальний (колективний, інтеракційний) рівень ідентичності взаємодіє з когнітивним (індивідуальним, особистісним), що свідчить про їх діалектичний взаємозв'язок. Ідентичність формується в дискурсі й за допомогою дискурсу не лише як особистісна самопрезентація суб'єкта дискурсивної діяльності, а й як продукт взаємодії усіх учасників комунікації. Відповідно, саме завдяки ретельному лінгвістичному аналізу когнітивних, дискурсивних та інтеракційних механізмів само- та взаємоідентифікації у дискурсі уможливлюється виявлення індивідуальних і соціальних характеристик мовця. Ідентичності конструюються способом накопичення позицій суб'єкта дискурсивної діяльності у варіативних соціокультурних контекстах, чим зумовлено соціальну значущість і залежність феномена «суб'єкт дискурсивної діяльності» від ситуативних умов інтеракції. Отже, ідентичності, що формуються в конкретних ситуативних умовах, називають «ситуативними»; це дає можливість стверджувати: формування ідентичності та дискурсивне позиціювання – фундаментально пов'язані процеси, які не існують поза дискурсом і соціальною інтеракцією.

In the article are regarded some social and cultural contexts of the development and reception Adorno's theory of half-education with a spread application of the biographical method, which makes it possible to show the intentionality of this theory through the recalling prism of students and colleagues. It is proposed an argumentative verification of the statement made by Habermas about the splitting in theorization of Adorno. The interpretative schemes of the concept of "Bildung" (education, culture, forming), developed in the German idealism, are analyzed, where the semantic of the forming is the dominated one and the pathologies of this process are conceptualized accordingly as deformation and back-forming in the various manifestations of half-education. The theory of half-educationis at first a diagnostic of conditions in the contemporary societies, where through the instruments of the mass culture are always producing pathologies such as aliens and mass psychoses. This makes possible also the tendency of re-feudalization, which, on its part, can be considered also as the symptomatic of the spiritual crisis of the Postmodernity. One of the crises appearancesis the whole oppositions to education, namely: anti-educationas the consequenceof refusing of educational practices the humanistic idea of education. Overcoming from that crises is needed a critical reflection not only above half- and anti-education, but else above the idea of education itself. ; У статті розглядаються соціокультурні контексти створення і рецепції теорії напівосвіти Т. Адорно на основі широкого застосування біографічного методу, що дозволило розкрити інтенціональність цієї теорії крізь призму спогадів учнів і колег. Запропоновано аргументативне підкріплення тези Ю. Габермаса про внутрішню роздвоєність теоретизування Адорно. Аналізуються інтерпретаційні схеми поняття Bildung (освіта, культура, формування) у німецькому ідеалізмі, де домінує семантика формування, а патології цього процесу відповідно концептуалізуються як деформації та розпад форм у різноманітніх маніфестаціях напівосвіти. Теорія напівосвіти є передусім діагностикою стану сучасних розвинутих суспільств, де засобами масової культури постійно продукуються такі патології, як відчуження і стани масового психозу. Цьому сприяє також тенденція рефеодалізації, яка, в свою чергу, виступає також симптоматикою духовної кризи постсучасності. Одним з проявів цієї кризи є радикальний антипод освіти - антиосвіта, яка є наслідком відмови сучасних навчальних і виховних практик від гуманістичної ідеї освіти. Для виходу із стану кризи критичної рефлексії потребують не тільки напівосвіта і антиосвіта, а й сама ідея освіти. Култаєва М.Д., Навроцький О.І., Шеремет І.І. (2013). Європейська теоретична соціологія ХХ-ХХ1століття: навчальний посібник. Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна. Култаєва М.Д (2002). Гайдеггер у спогадах колег та учнів. В: Мартін Гайдеггер очима сучасників. Перекл. з німецької Марії Култаєвої. К.: Стилос, 3-23. Култаева М.Д. (1999). Категория "Bildung" в немецкой философской традиции, или размышления о смысле и предназначении образования. Постметодика, 1, 8-13. Култаева М.Д. (1980). Виталистическая апология культурного пессимизма. В: Критика буржуазных концепций культуры: кризис методологии. К.: Наук. думка, 261-284. Adorno, T. W. (1994a). Minima Moralia. Reflexionen aus dem beschädigten Leben. Frankfurt am Main.: Suhrkamp. Adorno, T. W. (1994b). Noten zur Literatur. Frankfurt am Main.: Suhrkamp. Adorno, T. W. (1994c). Negative Dialektik. Frankfurt am Main. Adorno, T. W. (1964). Jargon der Eigentlichkeit. Frankfurt am Main: Suhrkamp. Adorno, T. W. (2003). Theorie der Halbbildung. Gesammelte Schriften, Band 8. Soziologische Schriften, Band 1. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 93-121. Adorno, T. W., Horkheimer, Max. (1987). Dialektik der Aufklärung. Horkheimer Max. Gesammelte Schriften, Band 5. Frankfurt am Main: S. Fischer, 13- 292. Adorno, T. W. (1963).Tabus über Lehrerberuf. URL: http: // www. 2.ibw. uni-heidelberg.de / gerstener /Tabus Text. Pdf. Baumgarten, H.-U. (2012). Frei, gleich und gebildet. Eine philosophische Überlegung zur bildungspolitischen Debatte. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 46-60. Benjamin, W. (1989). Nachträge. Gesammelte Schriften, Band V11-1. Fr- am M.: Suhrkamp. Benner, D. (2012). Warum öffentliche Erziehung in Demokratien nicht politisch fundiert werden kann. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 13-35. Bollbeck, G. (1994). Bildung und Kultur. Glanz und Elend eines deutschen Deutungsmusters. Frankfurt am Main& Suhrkamp. Burri, A. (2012). Vom allgemeinen Nutzen der Ungebildetheit. Oder warum Bildung der Freiheit und Demokratie schadet. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 36-45. Dahrendorf, R. (2006). Versuchungen der Unfreiheit. Die Intellektuellen in Zeiten der Prüfung. München: Verlag C. H. Beck. Fleck, Ch. (2007). Transatlantische Bereicherungen. Zur Erfindung der Sozialforschung. Frankfurt am Main: Suhrkamp. Frischmann, B. (2012). Aspekte philosophischer Bildungskritik: Rousseau, Fichte, Nietzsche, Adorno. Bildungstheorie in der Diskussion. Freiburg-München: Verlag Karl Alber, 145-160. Habermas, J. (2007). Die Zeit hatte einen doppelten Boden. Theodor W. Adorno in den fünfziger Jahren. Eine persönliche Notiz. Adorno-Porträts. Erinnerungen von Zeitgenossen. Herausgegeben von Stefan Müller-Doohm. Frankfurt am Main: Suhrkamp,15-23. Habermas, J. (2011). Großherzige Remigranten. Über jüdische Philosophen in der frühen Bundesrepublik. Neue Züricher Zeitung, 2.07.11, 10-11. Hansen, O. (1983). Anklage und Kritik. Anmerkungen zu Adornos Begriff der soziologischen Wissenschaft. Theodor Adorno. Sonderband aus der Reihe Text + Kritik /Hrsg. Heinz Ludwig Arnold. München: Text + Kritik, 64-71. Hegel, G. W. F. (1988). Phänomenologie des Geistes. Hamburg: Felix Meiner Vergleich. Hegel, G. W. F. (1970). Recht. Staat. Geschichte. Eine Auswahl aus seinen Werken. Stuttgart: Alfred Kröner Verlag. Horkheimer, M. (1988). Forschungsprojekt des Antisemitismus. Max Horkheimer. Gesammelte Schriften, Band 4. Frankfurt am Main, 373-411. Horster, D., Niklas, L. (1997). München: Beck. Kant, I. (1998). Kritik der Urteilskraft. Werke in sechs Bänden. Band V. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 237-607. Kant, I. (1998). Beantwortung der Frage: Was ist die Aufklärung? Werke in sechs Bänden. Band V1. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 31-62. Klemperer, V. (1970). Notizbuch eines Philologen. Leipzig: Reclam. Leske, M. (1990). Philosophen im Dritten Reich. Studie zu Hochschul und Philosophiebetrieb im faschistischen Deutschland. Berlin: Dietz. Liessmann, K. P. (2001). Philosophie des verbotenen Wissens. Wien: Paul Zsolnay Verlag. Liessmann, K. P. (2006). Theorie der Unbildung. Die Irrtümer Wissensgesellschaft. Wien: Paul Zsolnay Verlag. Liessmann, K. P. (2014). Geisterstunde. Die Praxis der Unbildung. Eine Streitschrift. Wien: Paul Zsolnay Verlag. Löwith, K. (1984). Heidegger - Denker in dürftiger Zeit. Sämtliche Schriften. Band 8. Stuttgart: J.B. Metzler. Luhmann, N. (1987). Archimedes und wir. Interviews, Hrsg. Dirk Baecker und Georg Stanitzek. Berlin. Mann, T. (2009). Betrachtungen eines Unpolitischen. Frankfurt am Main& Fischer Verlag. Nida- Rümelin, J. (2014). Der Akademisierungswahn. Zur Krise beruflicher und akademischer Bildung. Hamburg: Körber-Stiftung. Nida-Rümelin, J. (2016). Die Macht der Reflexion. Information der Philosophie, 2, Juni, 8-19. Norbert, K. (2011). Idioten made in Germany. Wie Politik und Wirtschaft Bildungsverlierer produzieren. München. Precht, R.D. (2013). Anna, Schule und der liebe Gott. Der Verrat des Bildungssystems an unseren Kindern. München: Goldmann. Rath, N. (2003). Zum Bild Adornos. Selbstdeutungen, Gesten, Anekdoten. Information Philosophie, 3, 50-59. Roche M. (2014). Was die deutschen Universitäten von den amerikanischen lernen können und was sie vermeiden sollten. ß Hamburg: Meiner. Schmidt, H., Stern, F. (2010). Unser Jahrhundert. Ein Gespräch. München: C.H. Beck Verlag. Scholze, B. (2007). Der Schein des Glücks und das Erwachen der Phantasie. Adorno-Porträts. Erinnerungen von Zeitgenossen. Herausgegeben von Stefan Müller-Doohm. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 263-272. Schörle, E. (2007). Das Lachseminar. Anmerkungen zu Theorie und Praxis bei Adorno. Adorno-Porträts. Erinnerungen von Zeitgenossen. Herausgegeben von Stefan Müller-Doohm. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 249-262. Sloterdijk, P. (2009). Du mußt dein Leben ändern. Über Anthropotechniken. Frankfurt am Main: Suhrkamp. Teichfischer, Ph. (2009). Masken des Philosophen. Alfred Baeumler in der Weimarer Republik - eine intellektuelle Biographie. – Marburg: Tectum. Thomä, D., Kaufmann, V., Schmid, U. (2015). Der Einfall des Lebens. Theorie als geheime Autobiographie. München: Hanser. Tischer, M. (1989). Veraltet die Halbbildung? Überlegungen beim Versuch, die Theorie der Halbbildung zu aktualisieren. Pädagogische Korrespondenz, 6, 5-21. Willke, H. (2016). Die dezentrierte Demokratie. Frankfurt am Main: Suhrkamp.