The liberal explication of a phenomenon of freedom is dominant in a modern political discourse. At the same time, essential influence on conceptualization of category of freedom was carried out by its pre-liberal version which, in particular, has been presented in works of the Neo-roman theorists. This interpretation became a basis of understanding of freedom in classical liberalism for which the tradition of judgment of freedom in a negative context (freedom was mainly peculiar from). In modern liberalism there is a concept of positive freedom (freedom for). Accordingly, freedom phenomenon is analyzed in two interconnected contexts: negative (freedom from) and positive (freedom for).Key words: freedom, liberalism, positive freedom, negative freedom. ; Ліберальна експлікація феномену свободи є домінантною у сучасному політичному дискурсі. Разом з тим, суттєвий вплив на концептуалізацію поняття свободи здійснила доліберальна її версія, що була, зокрема, презентована у працях неоримських теоретиків. Саме ця інтерпретація стала основою розуміння свободи у класичному лібералізмі, для якого переважно була притаманною традиція осмислення свободи в негативному контексті (свобода від). У сучасному лібералізмі з'являється концепція позитивної свободи (свобода для). Відповідно, феномен свободи аналізують у двох взаємопов'язаних контекстах: негативному (свобода від) та позитивному (свобода для).Ключові слова: свобода, лібералізм, позитивна свобода, негативна свобода.
The article analyzes the role of the liberal-idealist tradition in the study of peace. The author provideі information on the general features of the liberal-idealist vision of peace and the anticipation of the perspective opposition to its development in modern international political science. It is recognized that in the modern conditions of changing the nature of war and moderation and subordination of conflict settlement, it is important to create a theoretical basis for peace building. The article emphasizes that theoretical issues of peace are mostly not the subject of academic interest of Ukrainian researchers and the available scientific research is represented by foreign publications. In view of the potential of the liberal-idealist tradition in building peace, domestic science needs a comprehensive research on theories of peace. The article focuses the reader's attention on the thesis that idealism laid the foundations for the discussion of peace, vision of peace, understanding of peace. The author reveals the origins of the liberal-idealist vision of peace and characterizes different directions of the liberal-idealist tradition. Particular attention is focused on the discussion of liberal peace and the concept of J. Galtung on positive and negative peace. The thesis that today the theory of democratic peace as a basic vision of peace by neoliberals is the most realistic and achievable version of peace is substantiated. The article describes in detail idealism, liberal internationalism, liberal institutionalism, liberal pacifism, liberal interventionism, neoliberal institutionalism and compares these approaches. It has been found that these approaches have common features and a common framework for peace research. It is emphasized that these approaches are based on the idea of a universal liberal world not on the basis of hegemony, but on the basis of functional networks and organizations. It is argued that all the above concepts depict an achievable general peace. The article suggests the existence of a liberal consensus on peace, but highlights issues that are still unresolved. According to the author, a broad discussion of peace in the scientific space based on an interdisciplinary approach is needed. ; У статті проаналізовано роль ліберально-ідеалістичної традиції в дослідженні миру. Авторка окреслює загальні риси ліберально-ідеалістичного бачення миру та виділяє перспективні напрями її розвитку в сучасній міжнародно-політичній науці. Зазначено, що в умовах зміни природи війни і миру та підходів до конфліктного врегулювання важливим є створення теоретичного підґрунтя розбудови миру. У статті підкреслено, що теоретичні питання миру переважно не є предметом наукового інтересу українських дослідників, і наявні наукові розвідки представлені закордонними публікаціями. Зважаючи на потенціал ліберально-ідеалістичної традиції в розбудові миру, вітчизняна наука потребує комплексних досліджень, присвячених теоріям миру. Стаття фокусує увагу на тезі, що ідеалізм заклав основи дискусії про мир, візію миру, розуміння миру. Авторка виявляє витоки ліберально-ідеалістичного бачення миру та характеризує різні напрями ліберально-ідеалістичної традиції. Приділено увагу дискусії про ліберальний мир і концепції Й. Гальтунга про позитивний і негативний мир. Обґрунтовано тезу, що теорія демократичного миру як базове бачення миру неолібералами сьогодні є найбільш реалістичною і досяжною версією миру. У статті детально охарактеризовано ідеалізм, ліберальний інтернаціоналізм, ліберальний інституціоналізм, ліберальний пацифізм, ліберальний інтервенціонізм, неоліберальний інституціоналізм і зроблене порівняння цих підходів. З'ясовано, що зазначені підходи мають спільні риси і загальну рамку дослідження миру. Наголошується, що в основі цих підходів лежить ідея універсального ліберального миру не на основі гегемонії, а базуючись на функціональних мережах і організаціях. Авторка переконує, що всі згадані вище концепції зображують досяжний загальний мир. У статті робиться припущення про існування ліберального консенсусу щодо миру, але виокремлено проблеми, які є ще не вирішеними. На думку авторки, потрібна широка дискусія про мир у науковому просторі, заснована на міждисциплінарному підході.
The article analyzes the role of the liberal-idealist tradition in the study of peace. The author provideі information on the general features of the liberal-idealist vision of peace and the anticipation of the perspective opposition to its development in modern international political science. It is recognized that in the modern conditions of changing the nature of war and moderation and subordination of conflict settlement, it is important to create a theoretical basis for peace building. The article emphasizes that theoretical issues of peace are mostly not the subject of academic interest of Ukrainian researchers and the available scientific research is represented by foreign publications. In view of the potential of the liberal-idealist tradition in building peace, domestic science needs a comprehensive research on theories of peace. The article focuses the reader's attention on the thesis that idealism laid the foundations for the discussion of peace, vision of peace, understanding of peace. The author reveals the origins of the liberal-idealist vision of peace and characterizes different directions of the liberal-idealist tradition. Particular attention is focused on the discussion of liberal peace and the concept of J. Galtung on positive and negative peace. The thesis that today the theory of democratic peace as a basic vision of peace by neoliberals is the most realistic and achievable version of peace is substantiated. The article describes in detail idealism, liberal internationalism, liberal institutionalism, liberal pacifism, liberal interventionism, neoliberal institutionalism and compares these approaches. It has been found that these approaches have common features and a common framework for peace research. It is emphasized that these approaches are based on the idea of a universal liberal world not on the basis of hegemony, but on the basis of functional networks and organizations. It is argued that all the above concepts depict an achievable general peace. The article suggests the existence of a liberal consensus on peace, but highlights issues that are still unresolved. According to the author, a broad discussion of peace in the scientific space based on an interdisciplinary approach is needed. ; У статті проаналізовано роль ліберально-ідеалістичної традиції в дослідженні миру. Авторка окреслює загальні риси ліберально-ідеалістичного бачення миру та виділяє перспективні напрями її розвитку в сучасній міжнародно-політичній науці. Зазначено, що в умовах зміни природи війни і миру та підходів до конфліктного врегулювання важливим є створення теоретичного підґрунтя розбудови миру. У статті підкреслено, що теоретичні питання миру переважно не є предметом наукового інтересу українських дослідників, і наявні наукові розвідки представлені закордонними публікаціями. Зважаючи на потенціал ліберально-ідеалістичної традиції в розбудові миру, вітчизняна наука потребує комплексних досліджень, присвячених теоріям миру. Стаття фокусує увагу на тезі, що ідеалізм заклав основи дискусії про мир, візію миру, розуміння миру. Авторка виявляє витоки ліберально-ідеалістичного бачення миру та характеризує різні напрями ліберально-ідеалістичної традиції. Приділено увагу дискусії про ліберальний мир і концепції Й. Гальтунга про позитивний і негативний мир. Обґрунтовано тезу, що теорія демократичного миру як базове бачення миру неолібералами сьогодні є найбільш реалістичною і досяжною версією миру. У статті детально охарактеризовано ідеалізм, ліберальний інтернаціоналізм, ліберальний інституціоналізм, ліберальний пацифізм, ліберальний інтервенціонізм, неоліберальний інституціоналізм і зроблене порівняння цих підходів. З'ясовано, що зазначені підходи мають спільні риси і загальну рамку дослідження миру. Наголошується, що в основі цих підходів лежить ідея універсального ліберального миру не на основі гегемонії, а базуючись на функціональних мережах і організаціях. Авторка переконує, що всі згадані вище концепції зображують досяжний загальний мир. У статті робиться припущення про існування ліберального консенсусу щодо миру, але виокремлено проблеми, які є ще не вирішеними. На думку авторки, потрібна широка дискусія про мир у науковому просторі, заснована на міждисциплінарному підході.
Modern populism as a challenge to liberal democracy is analysed. The main factor in the rise of populism is the decline in the attractiveness of liberal decisions in the fields of politics, economics and culture, and the growing mood of "abandonment" of empirical political consciousness, the growing popularity of the policy of denial. The characteristic features of populism as an unintellectual, primitive, but a very effective method of influencing the political audience are identified. Populism is a very effective method of fighting for power in the context of unstable development. It is generalized that populism appeared at the end of the 21st century as a social movement, ideology and type of political activity. Since then, it has firmly taken its place in the political consciousness of the masses, acquiring new features and intensifying in periods when countries experienced turning points in their history. The dynamics of populism as a socio-political phenomenon in Ukraine is analysed on the example of the growing popularity of catch-all parties and the trend of ideological deradicalization (indoctrination) of politics in general. On the example of a number of European parties, the phenomena of populism and Euroscepticism are studied as two different sides of one protest movement, which is the so-called "political alternative". As a political science structure, populism lacks a sufficient theoretical background, but, nevertheless, has a holistic structure. It is emphasized that populism is not a threat to democracy, but to the dominant liberal version of democracy. The objective of populism is to turn popular preferences into public policy without obstacles that prevented liberal democracies from responding effectively to pressing problems (illiberal democracy). An important factor in the growth of populism is the lack of effectiveness of constitutionalism and other formal, limited institutions, procedures to ensure the principles of people's sovereignty, democracy, justice, ensuring the interests of the majority in the modern world. ; Проаналізовано сучасний популізм як виклик ліберальній демократії. Основним чинником зростання популізму визначено зниження привабливості ліберальних рішень у сферах політики, економіки та культури, наростання настроїв «відмови» від емпіричної політичної свідомості, зростання популярності політики заперечення. Визначено характерні ознаки популізму як неінтелектуального, примітивного характеру, але дуже дієвого методу впливу на політичну аудиторію. Популізм є вагомим методом боротьби за владу в умовах нестабільного розвитку. Узагальнено, що популізм з'явився наприкінці ХІХ століття як громадський рух, ідеологія і вид політичної діяльності, який з того часу міцно зайняв свої позиції в політичній свідомості мас, набуваючи нових рис і активізуючись у періоди, коли країни переживали переломні етапи своєї історії. Динаміку розвитку популізму як суспільно-політичного феномену в Україні проаналізовано на прикладі зростання популярності всеохопних партій (catch-all parties) і тенденцій ідеологічної деради-калізації (індоктринації) політики загалом. На прикладі низки європейських партій досліджено феномени популізму та євроскептицизму як дві різні сторони одного протестного руху, що становить так звану «політичну альтернативу». Як політологічна конструкція популізм ще не має достатнього теоретичного обгрунтування, проте має цілісну структуру. Наголошено, що популізм є загрозою не для демократії, а для провідного ліберального варіанту демократії. Завдання популізму - перетворити народні уподобання на державну політику без перешкод, які заважали ліберальним демократіям ефективно реагувати на нагальні проблеми (неліберальна демократія). Важливим чинником зростання популізму визначено недостатню дієвість конституціоналізму та інших формальних, обмежених інститутів, процедур для забезпечення принципів народного суверенітету, демократії, справедливості, забезпечення інтересів більшості в сучасному світі.
The problem of the quality of Latvia's democracy during the period of EU membership (2004-2020) is studied. Latvia's progress / regression in strengthening the stability of the principles and values of liberal democracy is assessed. The author's estimation of the reasons of growth of defects of democracy in Latvia is offered. Attention is drawn to the extent to which the political culture of Latvians corresponds to the values of liberal democracy. ; Вивчається проблема якості демократії Латвії за період її членства в ЄС (2004-2020). Оцінюється прогрес/регрес цієї держави Балтії у зміцненні стійкості ліберальної демократії. Запропоновано авторську оцінку причин росту дефектів латвійської демократії. Аналізується відповідність політичної культури латвійців ліберально-демократичним цінностям. Авторка доводить, що попри три десятиліття процесів демократизації, ліберальна демократія в Латвії не є стійкою, а її цінності гостро-дискусійними в латвійській громаді. На основі даних соціологічних опитувань, індексів демократизації тощо зроблено висновок про висхідний характер дефектів демократії в Латвії. Наголошено, що до прийняття цієї держави до ЄС чинник євроінтеграції був ефективним мотивом ліберально-демократичної трансформації. Водночас після розширення ЄС 2004 року темпи реформ сповільнилися, мотивація Латвії (як і багатьох інших «молодих» демократій Центральної та Східної Європи) форсувати демократичні перетворення знизилась. Однією з найбільших проблем демократизації Латвії авторка статті уважає потребу переформатування цінностей населення відповідно до західного ліберально-демократичного стандарту в умовах певного внутрішньосуспільного спротиву суспільства, прихильного до консервативних цінностей. Констатовано зростання недовіри латвійців до традиційних партій і політиків, а також органів влади. Підкреслено висхідну присутність на політичній арені Латвії популістських та праворадикальних партій. Як одну з перешкод стійкості ліберальної демократії у Латвії названо недостатній прошарок середнього класу. У статті проведено паралелі з іншими державами Балтії (Естонія, Литва) з акцентом на спільних і відмінних характеристиках якості ліберальної демократії.
The efforts of states to overcome conflicts in the world are marked by the formation of theoretical and practical approaches to solving the problems of peace. At the same time, Western countries' interventions in the social, political, and economic currents of the life of conflict societies often have mixed effects and have unforeseen consequences, and often become even a waste of resources.The purpose of the article is to identify the features of «liberal peace» as a concept and peacekeeping practice. An element of the liberal peace is the liberal consensus, when the main political and social forces have a one-vector vision of the dynamics towards peace. A similar approach, where the UN asa key international actor dominates sovereign states, can be interpreted in the spirit of neoliberalism, in the context of which state functions at the local level are subject to revisions by international political and financial forces.A problematic issue is also the imposition of a model of a liberal state for transitional societies, which is difficult enough at the same time to synchronize economic, political and social reforms. At the same time, the desire of peacekeeping organizations to quickly ensure, and most importantly, to report on the outcome, can only hurt and discredit the idea of peace.The liberal peace has been criticized for unilateralism and top-down imposition, pattern and monotony, and the inability to deal with the structural causes of the conflict. In this context, the IKEA liberal peace is referred to as a standard set of measures that is shipped «in the box» to the recipient country. In this respect, the liberal peace also contradicts local peacekeeping practices and traditions, because it does not take into account the socio-cultural context of a society in which reconciliation and involvement of local agents can occur.Ukraine needs to take into account the nuances and experience of implementing the liberal peace in conflict resolution in the world. An optimal model for the success of peacekeeping activities is the combination of Western standards of peacekeeping with local practices to combat violence. Ukraine should emerge as an active and sovereign entity in resolving the confrontation in the Donbas. Facilitation within the community, identification and satisfaction of the needs and interests of the victims of the conflict, comprehensive and coherent information policies of the state should be implemented by the state relatively regardless of the capabilities and assistance of international donors in the context of national peace, which usually does not deny its liberal and civilizational components. ; Стаття розглядає «ліберальний мир» як концептуальний феномен останніх десятиріч. Аналізуються особливості й недоліки «ліберального миру» як миротворчої практики. Висвітлюються кейси втілення «ліберального миру» в процесі сучасних миротворчих місій. Ліберальний мир постає як утілення неоліберальних практик, що базуються на домінуванні глобальних фінансів, утілених у транснаціо нальних інститутах. Провал низки миротворчих місій наприкінці XX сторіччя зменшив ентузіазм щодо успіхів ліберальної моделі миру. Стає зрозумілим, що, крім функцій нейтральної сторони конфліктів, миротворчі сили можуть працювати із соціальними та інституціональними вимірами перехідних від конфлікту до миру суспільств. Складнощі впровадження ліберального миру спостерігалися в Боснії та Герцеговині. Розглядаються різновиди й моделі ліберального миру. Елементом ліберального миру є ліберальний консенсус, коли основні політичні та громадські сили мають одновекторне бачення динаміки до миру. Проблематичним питанням також є нав'язування моделі ліберальної держави для перехідних суспільств, яким досить складно водночас і синхронізовано проводити економічні, політичні та соціальні реформи. Виокремлюється стандартизованість ліберального миру для перехідних суспільств і робляться висновки щодо можливостей застосування в Україні. Україна має врахувати нюанси й досвід упровадження ліберального миру під час урегулювання конфліктів у світі. Оптимальною моделлю для успіху миротворчих заходів є поєднання західних стандартів миротворчості з міс- цевими практиками подолання насильства. На відміну від згаданих кейсів, міжнародній спільноті не потрібно сприяти відбудовувати спроможності Української держави «з нуля» в російсько-українському конфлікті. Україна має постати як активний і суверенний суб'єкт під час урегулювання протистояння на Донбасі. Фасилітація в межах громад, виявлення й задоволення потреб та інтересів жертв конфлікту, комплексна й послідовна інформаційна політика держави мають реалізовуватися державними інститутами відносно незалежно від можливостей і допомоги міжнародних донорів у контексті національного миру, що, звичайно, не заперечує його ліберальні й цивілізаційні складники.
The efforts of states to overcome conflicts in the world are marked by the formation of theoretical and practical approaches to solving the problems of peace. At the same time, Western countries' interventions in the social, political, and economic currents of the life of conflict societies often have mixed effects and have unforeseen consequences, and often become even a waste of resources.The purpose of the article is to identify the features of «liberal peace» as a concept and peacekeeping practice. An element of the liberal peace is the liberal consensus, when the main political and social forces have a one-vector vision of the dynamics towards peace. A similar approach, where the UN asa key international actor dominates sovereign states, can be interpreted in the spirit of neoliberalism, in the context of which state functions at the local level are subject to revisions by international political and financial forces.A problematic issue is also the imposition of a model of a liberal state for transitional societies, which is difficult enough at the same time to synchronize economic, political and social reforms. At the same time, the desire of peacekeeping organizations to quickly ensure, and most importantly, to report on the outcome, can only hurt and discredit the idea of peace.The liberal peace has been criticized for unilateralism and top-down imposition, pattern and monotony, and the inability to deal with the structural causes of the conflict. In this context, the IKEA liberal peace is referred to as a standard set of measures that is shipped «in the box» to the recipient country. In this respect, the liberal peace also contradicts local peacekeeping practices and traditions, because it does not take into account the socio-cultural context of a society in which reconciliation and involvement of local agents can occur.Ukraine needs to take into account the nuances and experience of implementing the liberal peace in conflict resolution in the world. An optimal model for the success of peacekeeping activities is the combination of Western standards of peacekeeping with local practices to combat violence. Ukraine should emerge as an active and sovereign entity in resolving the confrontation in the Donbas. Facilitation within the community, identification and satisfaction of the needs and interests of the victims of the conflict, comprehensive and coherent information policies of the state should be implemented by the state relatively regardless of the capabilities and assistance of international donors in the context of national peace, which usually does not deny its liberal and civilizational components. ; Стаття розглядає «ліберальний мир» як концептуальний феномен останніх десятиріч. Аналізуються особливості й недоліки «ліберального миру» як миротворчої практики. Висвітлюються кейси втілення «ліберального миру» в процесі сучасних миротворчих місій. Ліберальний мир постає як утілення неоліберальних практик, що базуються на домінуванні глобальних фінансів, утілених у транснаціо нальних інститутах. Провал низки миротворчих місій наприкінці XX сторіччя зменшив ентузіазм щодо успіхів ліберальної моделі миру. Стає зрозумілим, що, крім функцій нейтральної сторони конфліктів, миротворчі сили можуть працювати із соціальними та інституціональними вимірами перехідних від конфлікту до миру суспільств. Складнощі впровадження ліберального миру спостерігалися в Боснії та Герцеговині. Розглядаються різновиди й моделі ліберального миру. Елементом ліберального миру є ліберальний консенсус, коли основні політичні та громадські сили мають одновекторне бачення динаміки до миру. Проблематичним питанням також є нав'язування моделі ліберальної держави для перехідних суспільств, яким досить складно водночас і синхронізовано проводити економічні, політичні та соціальні реформи. Виокремлюється стандартизованість ліберального миру для перехідних суспільств і робляться висновки щодо можливостей застосування в Україні. Україна має врахувати нюанси й досвід упровадження ліберального миру під час урегулювання конфліктів у світі. Оптимальною моделлю для успіху миротворчих заходів є поєднання західних стандартів миротворчості з міс- цевими практиками подолання насильства. На відміну від згаданих кейсів, міжнародній спільноті не потрібно сприяти відбудовувати спроможності Української держави «з нуля» в російсько-українському конфлікті. Україна має постати як активний і суверенний суб'єкт під час урегулювання протистояння на Донбасі. Фасилітація в межах громад, виявлення й задоволення потреб та інтересів жертв конфлікту, комплексна й послідовна інформаційна політика держави мають реалізовуватися державними інститутами відносно незалежно від можливостей і допомоги міжнародних донорів у контексті національного миру, що, звичайно, не заперечує його ліберальні й цивілізаційні складники.
Examining the liberal-democratic values of the Polish Сonstitution of 1921, the author clarified the conditions under which the Polish state was formed in 1918. In general, the paper examines all sections of the constitution of March 17, 1921, carried out an article-by-article analysis of the basic law of the Polish state. Polish statehood was restored as a result of geopolitical changes following the First World War, including the victory of the Entente. Based on the guarantees contained in Woodrow Wilson's program, the Poles restored the Polish state. The Polish state in the postwar period faced a large number of political, social, economic and psychological problems that stood in the way of land integration and overcoming the gap with Western European states. It was found that the Constitution of March 17, 1921, in contrast to previous constitutional acts, established a clear division of power into legislative, executive and judicial, proclaimed the rights and freedoms of citizens. The Constitution stated that the supreme power in the republic belongs to the people. Both houses of parliament - the Seimas and the Senate - were not equal under the 1921 Constitution. Constitutional powers enabled parliament to revise and amend the constitution. It is noted that the executive power belonged to the President together with the relevant ministers. As for the judiciary, it belonged to independent courts. The constitution guaranteed broad rights to its citizens, as well as clearly defining the range of responsibilities that everyone had to perform properly. Thus, on the basis of the analysis conducted by the author, it was found that the Polish state adopted the model of the democratic system of France, and in terms of legislative activity also Weimar Germany. The Constitution of Poland incorporates such values as citizenship and responsibility of the citizen, constitutionalism, freedom of speech, human dignity, honor and tolerance, freedom of conscience and justice, social order and equality. ; Досліджуючи ліберально-демократичні цінності польської Конституції 1921 р., авторка з'ясувала умови за яких сформувалася польська держава в 1918 році. Загалом в статті досліджено всі розділи Конституції 17 березня 1921 р., здійснено постатейний аналіз основного закону польської держави. Польська державність була відновлена унаслідок геополітичних змін за наслідками Першої світової війни, зокрема перемоги країн Антанти. Спираючись на гарантії, що містила дана програма Вудро Вільсона поляки відновили польську державу. Польська держава у післявоєнний час зіткнулися з великою кількістю політичних, соціальних, господарських і психологічних проблем, які стали на шляху інтеграції земель і подоланні відставання від західноєвропейських держав. З'ясовано, що Конституція від 17 березня 1921 р., на відміну від попередніх конституційних актів, закріпила чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, проголошувала права і свободи громадян. В Конституції йшла мова про те, що верховна влада в республіці належить народу. Обидві палати парламенту – Сейм і Сенат – за Конституцією 1921 р. не були рівноправними. Конституційні повноваження давали можливість парламентові переглядати й змінювати конституцію. Відзначено, що виконавча влада належала президенту разом з відповідними мініністрами. Що стосується судової гілки влади, то вона належала незалежним судам. Конституція гарантувала для своїх громадян широкі права, а також визначала чітко коло обов'язків які кожен мав виконувати належним чином. Відтак, на підставі проведеного аналізу авторкою з'ясовано, що Польська держава перейняла зразок демократичного устрою Франції, а в частині законодавчої діяльності також Веймарської Німеччини. Конституції Польщі увібрала в себе такі цінності як громадянськість та відповідальність громадянина, конституціоналізм, свобода слова, людська гідність, честь та толерантність, свобода совісті та справедливість, соціальний порядок та рівноправність.
Examining the liberal-democratic values of the Polish Сonstitution of 1921, the author clarified the conditions under which the Polish state was formed in 1918. In general, the paper examines all sections of the constitution of March 17, 1921, carried out an article-by-article analysis of the basic law of the Polish state. Polish statehood was restored as a result of geopolitical changes following the First World War, including the victory of the Entente. Based on the guarantees contained in Woodrow Wilson's program, the Poles restored the Polish state. The Polish state in the postwar period faced a large number of political, social, economic and psychological problems that stood in the way of land integration and overcoming the gap with Western European states. It was found that the Constitution of March 17, 1921, in contrast to previous constitutional acts, established a clear division of power into legislative, executive and judicial, proclaimed the rights and freedoms of citizens. The Constitution stated that the supreme power in the republic belongs to the people. Both houses of parliament - the Seimas and the Senate - were not equal under the 1921 Constitution. Constitutional powers enabled parliament to revise and amend the constitution. It is noted that the executive power belonged to the President together with the relevant ministers. As for the judiciary, it belonged to independent courts. The constitution guaranteed broad rights to its citizens, as well as clearly defining the range of responsibilities that everyone had to perform properly. Thus, on the basis of the analysis conducted by the author, it was found that the Polish state adopted the model of the democratic system of France, and in terms of legislative activity also Weimar Germany. The Constitution of Poland incorporates such values as citizenship and responsibility of the citizen, constitutionalism, freedom of speech, human dignity, honor and tolerance, freedom of conscience and justice, social order and equality. ; Досліджуючи ліберально-демократичні цінності польської Конституції 1921 р., авторка з'ясувала умови за яких сформувалася польська держава в 1918 році. Загалом в статті досліджено всі розділи Конституції 17 березня 1921 р., здійснено постатейний аналіз основного закону польської держави. Польська державність була відновлена унаслідок геополітичних змін за наслідками Першої світової війни, зокрема перемоги країн Антанти. Спираючись на гарантії, що містила дана програма Вудро Вільсона поляки відновили польську державу. Польська держава у післявоєнний час зіткнулися з великою кількістю політичних, соціальних, господарських і психологічних проблем, які стали на шляху інтеграції земель і подоланні відставання від західноєвропейських держав. З'ясовано, що Конституція від 17 березня 1921 р., на відміну від попередніх конституційних актів, закріпила чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, проголошувала права і свободи громадян. В Конституції йшла мова про те, що верховна влада в республіці належить народу. Обидві палати парламенту – Сейм і Сенат – за Конституцією 1921 р. не були рівноправними. Конституційні повноваження давали можливість парламентові переглядати й змінювати конституцію. Відзначено, що виконавча влада належала президенту разом з відповідними мініністрами. Що стосується судової гілки влади, то вона належала незалежним судам. Конституція гарантувала для своїх громадян широкі права, а також визначала чітко коло обов'язків які кожен мав виконувати належним чином. Відтак, на підставі проведеного аналізу авторкою з'ясовано, що Польська держава перейняла зразок демократичного устрою Франції, а в частині законодавчої діяльності також Веймарської Німеччини. Конституції Польщі увібрала в себе такі цінності як громадянськість та відповідальність громадянина, конституціоналізм, свобода слова, людська гідність, честь та толерантність, свобода совісті та справедливість, соціальний порядок та рівноправність.
The publication is devoted to clarifying the position of Zemsky liberals of the region regarding the transformations in the sphere of peasant self-government at the stage of 80 years. The immediate reason for the public articulation of the position of the opposition aristocratic front of the North Left Bank on the transformation of peasant self-government in the Russian Empire was a short period of "political thaw" 1880–1881 and the subsequent inertia of the beginning of the reign of the new Emperor Alexander III. In the public aura of 'democratic illusions', in particular in the context of the emergence of relevant bodies in the upper echelons of state power, the process of submitting packages of reform proposals and initiatives to the governmental circles of the country has begun. The Zemsky Liberal Party of northern Ukraine did not stay out of the way. Noting the major problems of local self-government: the glaring poverty of the basic population – the peasantry and the catastrophically low level of education of the population, the Zemsky Liberals of Zemsky offered a qualitative alternative to the existing system – a comprehensive modernization of primary government management. Measures initiated by progressives – the destruction of physical corporal punishment, the elimination of county and provincial peasant affairs presence, neutralization of the destructive influence of the police on the life of the province, the transfer of final court decisions to elected world institutions, anti-corruption financial steps, the formation of constitutional decisions were aimed at completely breaking the existing realities of the life of the province, the destruction of the established mode of government. The publicized vision of the transformation of peasant self-government by members of the Zemsky Liberal Opposition of the Ukrainian Polesie has become a catalyst for the adoption of reactionary decisions by the authorities, such as the closure of the Kakhanov Commission. One way or another, the declared proposals became ...
Formation of the international order in order to prevent the threat of war start at the beginning of the twentieth century. However, the liberal principles as a program have been proclaimed in the well-known «Fourteen Points» by US President W. Wilson. However, they have not become a liberal benchmark for most authoritarian politicians, especially during the interwar era. Only after the end of the Second World War they were important elements of a liberal model that envisioned openness of markets, the effectiveness of international institutions and the resolution of conflicts, based on international law.However, this approach was a definite cover for the two-pole world and lasted until the early 1990s, when the United States made the leap for global hegemony. Today, international liberal practices have failed and in a multipolarity situation – with China's rise and with the further sovereignty of Russia, as well as American allies – Britain and some Central European states, only new geopolitical arrangements of the leading powers will be able to protect the world from the threat of wars and conflicts.In the middle term, a long-lasting negotiation process is possible, the consequence of which will probably be the achievement of a new liberal-conservative global consensus. ; Формування міжнародного порядку з метою відвернення загрози війни розпочалося ще на початку ХХ ст. Однак ліберальні принципи як програми були проголошені у відомих «Чотирнадцяти пунктах» президента США В. Вільсона. Але вони так і не стали ліберальним дороговказом для більшості авторитарних політиків, особливо у міжвоєнну добу. Тільки після завершення Другої світової війни важливі елементи ліберальної моделі, яка передбачала відкритість ринків, дієвість міжнародних інституцій та вирішення конфліктів, виходячи із норм міжнародного права.Проте такий підхід був певним прикриттям двополюсного світу і протримався до початку 90-х, коли США зробили заявку на глобальну гегемонію. Сьогодні ж міжнародні ліберальні практики дали збій, і в умовах мультиполярності – при підйомі Китаю й при подальшій суверенізації Росії, а також американських союзників – Британії і деяких держав Центральної Європи, лише нові геополітичні домовленості провідних держав зможуть захисти світ від загрози воєн і конфліктів.У середньостроковій перспективі можливий довготривалий переговорний процес, наслідком якого, мабуть, стане досягнення нового ліберально-консервативного глобального консенсусу.
It was shown that within the framework of the liberal paradigm, the economic basis of the concept of popular sovereignty was the volume of capital that could freely be converted into the resources of the authorities. At an early stage in the development of an industrial society, the free competition of a large number of owners contributed to a relatively even distribution of resources among them, which contributed to a significant increase in access to state-government decision-making. However, the monopolization of the economy in the last third of the nineteenth century. led to the removal of the bulk of the owners from the institutional influence on the state authorities, which was one of the main reasons for the decline of liberal ideology and the search for new concepts of the implementation of popular sovereignty. Тhe classics of liberal democracy came from the postulate of the equality of all members of society. Ignoring actual inequalities within the framework of a liberal theory has become contradictory with real political practice already in the first period of the existence of bourgeois republics. The introduction of a property qualification for the use of civil rights and quotas for participation in the election process for representatives of various social groups marked the exclusion from the composition of the nation as the bearer of the sovereignty of the actual majority of this nation.Key words: national sovereignty, liberalism, state power ; Показано, що в рамках ліберальної парадигми економічною основою концепції народного суверенітету був обсяг капіталів, що могли вільно конвертуватися у ресурси влади. На ранньому етапі розвитку індустріального суспільства вільна конкуренція великого числа власників сприяла відносно рівномірному розподілу ресурсів між ними, що сприяло суттєвому розширенню доступу до прийняття державно-владних рішень. Однак монополізація економіки в останній третині ХІХ ст. привела до відсторонення основної маси власників від інституційного впливу на органи державної влади, що стало однією з основних причин занепаду ліберальної ідеології та пошуку нових концепцій реалізації народного суверенітету.Ключові слова: народний суверенітет, лібералізм, державна влада. Показано, что в рамках либеральной парадигмы экономической основой концепции народного суверенитета был объем капиталов, которые могли свободно конвертироваться в ресурсы власти. На раннем этапе развития индустриального общества свободная конкуренция большого числа собственников способствовала относительно равномерному распределению ресурсов между ними, способствовало существенному расширению доступа к принятию государственно-властных решений. Однако монополизация экономики в последней трети XIX в. привела к отстранению основной массы владельцев от институционального влияния на органы государственной власти. Это стало одной из основных причин упадка классической либеральной идеологии и поиска новых концепций реализации народного суверенитета.Ключевые слова: народный суверенитет, либерализм, государственная власть. It was shown that within the framework of the liberal paradigm, the economic basis of the concept of popular sovereignty was the volume of capital that could freely be converted into the resources of the authorities. At an early stage in the development of an industrial society, the free competition of a large number of owners contributed to a relatively even distribution of resources among them, which contributed to a significant increase in access to state-government decision-making. However, the monopolization of the economy in the last third of the nineteenth century. led to the removal of the bulk of the owners from the institutional influence on the state authorities, which was one of the main reasons for the decline of liberal ideology and the search for new concepts of the implementation of popular sovereignty. Тhe classics of liberal democracy came from the postulate of the equality of all members of society. Ignoring actual inequalities within the framework of a liberal theory has become contradictory with real political practice already in the first period of the existence of bourgeois republics. The introduction of a property qualification for the use of civil rights and quotas for participation in the election process for representatives of various social groups marked the exclusion from the composition of the nation as the bearer of the sovereignty of the actual majority of this nation.Key words: national sovereignty, liberalism, state power
The article deals with the issues of higher military education, clarifies the role and place of liberal arts education and its importance for the formation of national identity in the context of modern scientific discourse. The basic principles of liberal arts education and its key aspects are covered.The terms "hardskills" and "softskills" have been disclosed as the core competencies that are shaped by higher education institutions.It is noted that in military education institutions of the world leading countries considerable attention is paid to the teaching of social sciences, which contribute to the comprehension of national security. The main ways to increase the effectiveness of the higher military education system of Ukraine in accordance with European standards have been elaborated. ; У статті розглядаються проблеми вищої військової освіти, з'ясовуються роль і місце гуманітарної освіти та її значення для формування національної ідентичності в контексті сучасного наукового дискурсу. Висвітлено основні принципи гуманітарної освіти та її ключові аспекти. Розкриті поняття «hardskills» і «softskills» як основні компетентності, які формують заклади вищої освіти. Зазначається, що у військових навчальних закладах армій провідних країн світу значна увага приділяється викладанню суспільних наук, які сприяють визначенню національної безпеки. Сформовано основні шляхи підвищення ефективності системи вищої військової освіти України відповідно до європейських стандартів.
The article deals with the issues of higher military education, clarifies the role and place of liberal arts education and its importance for the formation of national identity in the context of modern scientific discourse. The basic principles of liberal arts education and its key aspects are covered.The terms "hardskills" and "softskills" have been disclosed as the core competencies that are shaped by higher education institutions.It is noted that in military education institutions of the world leading countries considerable attention is paid to the teaching of social sciences, which contribute to the comprehension of national security. The main ways to increase the effectiveness of the higher military education system of Ukraine in accordance with European standards have been elaborated. ; У статті розглядаються проблеми вищої військової освіти, з'ясовуються роль і місце гуманітарної освіти та її значення для формування національної ідентичності в контексті сучасного наукового дискурсу. Висвітлено основні принципи гуманітарної освіти та її ключові аспекти. Розкриті поняття «hardskills» і «softskills» як основні компетентності, які формують заклади вищої освіти. Зазначається, що у військових навчальних закладах армій провідних країн світу значна увага приділяється викладанню суспільних наук, які сприяють визначенню національної безпеки. Сформовано основні шляхи підвищення ефективності системи вищої військової освіти України відповідно до європейських стандартів.
The article is devoted the analysis of constitutional process in modern Ukraine, in particular, to the exposure of liberal intentsiy in Constitution of Ukraine 1996 and in Project of Law on making alterations to Constitution of Ukraine, given for consideration of Supreme Soviet President of Ukraine V.А. Ushchenko (2009). It is shown, that in an ideological context a presidential project is unconcerted, that can become a barrier to the processes of democratizations in Ukrainian state building. ; Статья посвящена анализу конституционного процесса в современной Украине, в частности, выявлению либеральных интенций в Конституции Украины 1996 г. и в Проекте Закона о внесении изменений к Конституции Украины, поданного на рассмотрение Верховного Совета Президентом Украины В. А. Ющенко (2009 г.). Продемонстрировано, что в идеологическом контексте президентский проект несогласован и разбалансирован, что может стать барьером для демократизационных процессов в украинском государственном строительстве. ; Стаття присвячена аналізу конституційного процесу в сучасній Україні, зокрема, виявленню ліберальних інтенцій у Конституції України 1996 р. та у Проекті Закону про внесення змін до Конституції України, поданого на розгляд Верховної Ради Президентом України В. А. Ющенком (2009 р.). Продемонстровано, що в ідеологічному контексті президентський проект неузгоджений та розбалансований, що може стати бар'єром для демократизаційних процесів в українському державотворенні.
