Suchergebnisse

The letters of the period of the Great War have remained a significant source of Ukrainian history of the 20th century. The World War I posed new challenges, aggravated the old problems, and prominently identified the disadvantages of social life. The epistolary significance of the mentioned period is found in the author's specific vision of the world and reflection of the direct perception of the historical events and phenomena.Tending to understand the significance of the Great War, as contemporaries called it, together with the desire to leave reliable evidence of the tragic events to future generations, has encouraged scholars to study memories, letters, diaries, and arrange the documents of that time. O. Melnychuk, L. Varavko, Y. Zin'ko, O. Kravchuk, V. Kosakivsky, and V. Rud' addressed this extremely important topic in their researches. The works of the authors mentioned above relate precisely to the male vision of the Great War, which gives researchers the opportunity to recreate the features of the era more faithfully and fully through the reflection of the details of everyday life and the realities of masculine lifestyle, to show and feel the way of life of the male society under conditions of war to a certain extent.The presented study deals with unpublished women's letters written to the centennial Roman Sushko. They testify the life of civilian women and their engagement in fighting had become a severe test not only for the whole society, but also for the weaker sex. Women viewed their participation in military operations as a patriotic duty and expansion of women's skills and practices, rather than as a violation of gender roles. Shifting of the emphasis on the history of women's war experience, studying of women's models of memory of the war, and state policy regarding the women's front-line past, the analysis of the features of women's military psychology and women's behavior in sources of personal origin has appeared to be the richest material giving a more complete picture of life and survival within the frames of evaluation and interpretation of participants of the turbulent years of 1914-1918. ; Листи періоду Великої війни залишаються вагомим джерелом української історії ХХ століття. І світова поставила нові складні проблеми, загострила старі й рельєфно виявила слабкі місця суспільного буття. До цієї вкрай важливої теми звертались у своїх дослідженнях Мельничук О.А., Варавко Л.С., Зінько Ю.А., Кравчук О.М., Косаківський В.А., Рудь В.С. Праці зазначених авторів стосуються саме чоловічого бачення Великої війни, що дає підстави досліднику відтворити особливості епохи через відображення деталей побуту та реалій чоловічого повсякдення. У представленому дослідженні йдеться про неопубліковані жіночі листи до сотника Романа Сушка, котрі заперечують поширене припущення щодо суто чоловічої природи війни. Історія жіночого досвіду та жіночих моделей пам'яті про війну відкривають нову сторінку контексту воєнних стратегій, а також гуманітарні, соціальні та ідеологічні виміри світового конфлікту 1914-1918рр

The letters of the period of the Great War have remained a significant source of Ukrainian history of the 20th century. The World War I posed new challenges, aggravated the old problems, and prominently identified the disadvantages of social life. The epistolary significance of the mentioned period is found in the author's specific vision of the world and reflection of the direct perception of the historical events and phenomena.Tending to understand the significance of the Great War, as contemporaries called it, together with the desire to leave reliable evidence of the tragic events to future generations, has encouraged scholars to study memories, letters, diaries, and arrange the documents of that time. O. Melnychuk, L. Varavko, Y. Zin'ko, O. Kravchuk, V. Kosakivsky, and V. Rud' addressed this extremely important topic in their researches. The works of the authors mentioned above relate precisely to the male vision of the Great War, which gives researchers the opportunity to recreate the features of the era more faithfully and fully through the reflection of the details of everyday life and the realities of masculine lifestyle, to show and feel the way of life of the male society under conditions of war to a certain extent.The presented study deals with unpublished women's letters written to the centennial Roman Sushko. They testify the life of civilian women and their engagement in fighting had become a severe test not only for the whole society, but also for the weaker sex. Women viewed their participation in military operations as a patriotic duty and expansion of women's skills and practices, rather than as a violation of gender roles. Shifting of the emphasis on the history of women's war experience, studying of women's models of memory of the war, and state policy regarding the women's front-line past, the analysis of the features of women's military psychology and women's behavior in sources of personal origin has appeared to be the richest material giving a more complete picture of life and survival within the frames of evaluation and interpretation of participants of the turbulent years of 1914-1918. ; Листи періоду Великої війни залишаються вагомим джерелом української історії ХХ століття. І світова поставила нові складні проблеми, загострила старі й рельєфно виявила слабкі місця суспільного буття. До цієї вкрай важливої теми звертались у своїх дослідженнях Мельничук О.А., Варавко Л.С., Зінько Ю.А., Кравчук О.М., Косаківський В.А., Рудь В.С. Праці зазначених авторів стосуються саме чоловічого бачення Великої війни, що дає підстави досліднику відтворити особливості епохи через відображення деталей побуту та реалій чоловічого повсякдення. У представленому дослідженні йдеться про неопубліковані жіночі листи до сотника Романа Сушка, котрі заперечують поширене припущення щодо суто чоловічої природи війни. Історія жіночого досвіду та жіночих моделей пам'яті про війну відкривають нову сторінку контексту воєнних стратегій, а також гуманітарні, соціальні та ідеологічні виміри світового конфлікту 1914-1918рр

Мета даної наукової статті полягає у розгляді діяльності Центру української культури та освіти «Осередок» та теоретичного обґрунтування його внеску у процеси збирання, дослідження, збереження та подальшого експозиціонування історичної, культурної та духовної спадщини української діаспори Канади. Саме об'єднання зусиль суспільно-політичних організацій та відомих громадських діячів заклало важливу підвалину в збереження нації в тяжких воєнних та соціальних умовах перебування на чужині. «Осередок» став не лише взірцем українознавчої освіти, але і важливим центром розбудови українсько-канадських відносин, а також загалом вплинув на розвиток канадської культури. Для досягнення зазначеної мети було залучено необхідну кількість джерел та історіографічної літератури, які торкались різних аспектів проблеми. Автором було застосовано такі загальноісторичні наукові методи дослідження, як історико-генетичний, історико-порівняльний та історико-типологічний. У межах даного дослідження було надано генезис Центру української культури та освіти «Осередок», розглянуто основні підрозділи, напрямки роботи, соціокультурні програми, типологізовано найважливіші колекції й архівні документи, а також проаналізовано їх історико-культурну цінність. Окрема увага присвячена аналізу ролі засновників, збирачів колекцій та меценатів у розвитку «Осередку». Вперше здійснена спроба узагальнення різних аспектів порушеної проблеми. ; The purpose of this article is to consider the activities of the Ukrainian Cultural and Educational Center «Oseredok» and the theoretical justification of its contribution to the collection, research, preservation and exhibition of historical, cultural and spiritual heritage of the Ukrainian diaspora in Canada. «Oseredok» became not only a model of Ukrainian studies education, but also an important center for the development of Ukrainian-Canadian relations, and also influenced the development of Canadian culture in general. To achieve this goal, the necessary number of sources and historiographical literature touched on various aspects of the problem were examined. Such general historical scientific research methods as historical-genetic, historical-comparative and historical-typological were used.The relevance of this study is related to the modern national-cultural movement, which is embodied in the activities of organizations, art, educational and scientific centers, the introduction of new Ukrainian festivals, the study of previously classified, archival documents. Some aspects of this problem were revealed in the works of such researchers as: Jus O. V., Matyash I. B., Solonskaya N. G. and Priymak T. M. However, in our opinion, the monument protection and sociocultural activities of the Ukrainian Cultural and Educational Center «Oseredok» is worth more indepth research.Thus, the Ukrainian Cultural and Educational Center «Oseredok» was the unifying force that brought together under one cultural cover Ukrainians with different religious beliefs, political views and values. The founders and patrons of the «Oseredok» were prominent Ukrainian figures: O. Koshetz, T. Koshetz, P. Matsenko, M. Mandryka, T. Pavlychenko, P. Yuzyk, V. Kossar, M. Marunchak, J. Rudnytsky and others. For 76 years, Oseredok has become the guarantor of the collective memory of the Ukrainian people. Even the house of the organization, formerly the House of the Bible Society, has great spiritual power, which contributes to a noble socio-cultural mission. The versatility of the Center's activities, which includes archival, library, museum, educational and publishing work, is striking. The archive of the organization has the largest collection of documents, memoirs, photographs, maps in Canada, which covers the period of 16th - 20th centuries. Valuable are the documents and memoirs of I. M. Bobersky, E. M. Konovalets, the Koshets family, as well as a monument of the 18th century – Irmola by Georgy Tyapetsky. «Oseredok» has a rich library collection of more than 40 thousand volumes and 10 thousand periodicals. Nomocanon of the 17th century is a very rare book. The collection of the museum of the Center consists of 8 thousand exhibits, which includes objects of decorative and applied arts, musical instruments, church utensils, personal belongings. In the collections of the art gallery you can see paintings by more than 30 Ukrainian artists from realism to avant-garde. The Center has higher education courses that have brought up many prominent Ukrainians. The publishing activity of the center not only contributed to the development of science and art, but also acquainted the whole world with the rich Ukrainian culture. Thus, Ukrainian Cultural and Educational Centre «Oseredok» is a model of cultural preservation organization.

Мета даної наукової статті полягає у розгляді діяльності Центру української культури та освіти «Осередок» та теоретичного обґрунтування його внеску у процеси збирання, дослідження, збереження та подальшого експозиціонування історичної, культурної та духовної спадщини української діаспори Канади. Саме об'єднання зусиль суспільно-політичних організацій та відомих громадських діячів заклало важливу підвалину в збереження нації в тяжких воєнних та соціальних умовах перебування на чужині. «Осередок» став не лише взірцем українознавчої освіти, але і важливим центром розбудови українсько-канадських відносин, а також загалом вплинув на розвиток канадської культури. Для досягнення зазначеної мети було залучено необхідну кількість джерел та історіографічної літератури, які торкались різних аспектів проблеми. Автором було застосовано такі загальноісторичні наукові методи дослідження, як історико-генетичний, історико-порівняльний та історико-типологічний. У межах даного дослідження було надано генезис Центру української культури та освіти «Осередок», розглянуто основні підрозділи, напрямки роботи, соціокультурні програми, типологізовано найважливіші колекції й архівні документи, а також проаналізовано їх історико-культурну цінність. Окрема увага присвячена аналізу ролі засновників, збирачів колекцій та меценатів у розвитку «Осередку». Вперше здійснена спроба узагальнення різних аспектів порушеної проблеми. ; The purpose of this article is to consider the activities of the Ukrainian Cultural and Educational Center «Oseredok» and the theoretical justification of its contribution to the collection, research, preservation and exhibition of historical, cultural and spiritual heritage of the Ukrainian diaspora in Canada. «Oseredok» became not only a model of Ukrainian studies education, but also an important center for the development of Ukrainian-Canadian relations, and also influenced the development of Canadian culture in general. To achieve this goal, the necessary number of sources and historiographical literature touched on various aspects of the problem were examined. Such general historical scientific research methods as historical-genetic, historical-comparative and historical-typological were used.The relevance of this study is related to the modern national-cultural movement, which is embodied in the activities of organizations, art, educational and scientific centers, the introduction of new Ukrainian festivals, the study of previously classified, archival documents. Some aspects of this problem were revealed in the works of such researchers as: Jus O. V., Matyash I. B., Solonskaya N. G. and Priymak T. M. However, in our opinion, the monument protection and sociocultural activities of the Ukrainian Cultural and Educational Center «Oseredok» is worth more indepth research.Thus, the Ukrainian Cultural and Educational Center «Oseredok» was the unifying force that brought together under one cultural cover Ukrainians with different religious beliefs, political views and values. The founders and patrons of the «Oseredok» were prominent Ukrainian figures: O. Koshetz, T. Koshetz, P. Matsenko, M. Mandryka, T. Pavlychenko, P. Yuzyk, V. Kossar, M. Marunchak, J. Rudnytsky and others. For 76 years, Oseredok has become the guarantor of the collective memory of the Ukrainian people. Even the house of the organization, formerly the House of the Bible Society, has great spiritual power, which contributes to a noble socio-cultural mission. The versatility of the Center's activities, which includes archival, library, museum, educational and publishing work, is striking. The archive of the organization has the largest collection of documents, memoirs, photographs, maps in Canada, which covers the period of 16th - 20th centuries. Valuable are the documents and memoirs of I. M. Bobersky, E. M. Konovalets, the Koshets family, as well as a monument of the 18th century – Irmola by Georgy Tyapetsky. «Oseredok» has a rich library collection of more than 40 thousand volumes and 10 thousand periodicals. Nomocanon of the 17th century is a very rare book. The collection of the museum of the Center consists of 8 thousand exhibits, which includes objects of decorative and applied arts, musical instruments, church utensils, personal belongings. In the collections of the art gallery you can see paintings by more than 30 Ukrainian artists from realism to avant-garde. The Center has higher education courses that have brought up many prominent Ukrainians. The publishing activity of the center not only contributed to the development of science and art, but also acquainted the whole world with the rich Ukrainian culture. Thus, Ukrainian Cultural and Educational Centre «Oseredok» is a model of cultural preservation organization.

Зазначається, що одним із напрямів оптимізації діяльності бібліотек є біб-ліометрія. Бібліометричний аналіз не лише формує важливий інформаційний ресурс для контролю та управління бібліотечними процесами, але й впливає на авторитет бібліотеки в зовнішньому середовищі. Бібліотеки в останні десятиліття переходять від традиційних функцій обслуговування та інформаційного забезпечення вчених до контролю й оцінки, здійснення статистики їх продуктивності та впливу через дослідження публікацій і вивчення цитування. ; The aim of this article is to consider the history and current prospects of bibliometrics in the library as a tool for optimizing activities.Research methodology. The author has used systemic and comparative approaches as well as a problem and analytical analysis to examine the principles, areas of focus and the research trends at the bibliometric analysis in the library activities.Results. The current status in which the libraries of Ukraine now find themselves requires significant changes both in the areas of library activities and in the methods and forms of its organization. Libraries in the form of the usual accumulation of knowledge have become obsolete; they nowadays need to prove their feasibility and usefulness to the society in general, and to the relevant government and commercial institutions in particular. Without this, it is impossible to have the right attitude and funding. This situation is not exceptional and is complicated by well-known economic difficulties in Ukraine. In addition, it is necessary to take into account the increasing competition from extremely dynamic new information structures.Bibliometric analysis, proving the experience of individual libraries, forms an important information resource for control and management of library processes, which becomes especially effective in terms of its automation. The latter is especially important for Ukrainian libraries under the modern conditions, when the implementation of the function of documentary memory by Ukrainian scientific libraries due to existing financial and logistical constraints is much more difficult, which gives special importance to the need to supplement the initial parameters of library acquisition models. Thus, the citation analysis can be used as a method of selecting documents in the initial fund of the library.Novelty. The possibilities of bibliometric analysis increase significantly when used in the conjunction with other methods. For example, solving one of the most painful problems of Ukrainian libraries today, but like the world libraries in general, is to ensure high-quality acquisition of library holdings without the involvement of a marketing approach to the acquisition process, monitoring the flow of documents. In addition, bibliometric research can be conducted not only to solve internal problems of libraries. Bibliometrics is a necessary component of many information products and services created by libraries. Bibliometric research can be the basis for the formation of knowledge bases in the scientific library.The practical significance. Bibliometric studies can help to solve the problems of acquisition of the library collections, to become a basis for definition of strategy of acquisition in general. In addition, bibliometric indicators of citations, the influence of a particular author, scientific journal, direction, etc., and is one of the criteria for current and retrospective replenishment of library holdings, determining the scientific value of publications.

Зазначається, що одним із напрямів оптимізації діяльності бібліотек є біб-ліометрія. Бібліометричний аналіз не лише формує важливий інформаційний ресурс для контролю та управління бібліотечними процесами, але й впливає на авторитет бібліотеки в зовнішньому середовищі. Бібліотеки в останні десятиліття переходять від традиційних функцій обслуговування та інформаційного забезпечення вчених до контролю й оцінки, здійснення статистики їх продуктивності та впливу через дослідження публікацій і вивчення цитування. ; The aim of this article is to consider the history and current prospects of bibliometrics in the library as a tool for optimizing activities.Research methodology. The author has used systemic and comparative approaches as well as a problem and analytical analysis to examine the principles, areas of focus and the research trends at the bibliometric analysis in the library activities.Results. The current status in which the libraries of Ukraine now find themselves requires significant changes both in the areas of library activities and in the methods and forms of its organization. Libraries in the form of the usual accumulation of knowledge have become obsolete; they nowadays need to prove their feasibility and usefulness to the society in general, and to the relevant government and commercial institutions in particular. Without this, it is impossible to have the right attitude and funding. This situation is not exceptional and is complicated by well-known economic difficulties in Ukraine. In addition, it is necessary to take into account the increasing competition from extremely dynamic new information structures.Bibliometric analysis, proving the experience of individual libraries, forms an important information resource for control and management of library processes, which becomes especially effective in terms of its automation. The latter is especially important for Ukrainian libraries under the modern conditions, when the implementation of the function of documentary memory by Ukrainian scientific libraries due to existing financial and logistical constraints is much more difficult, which gives special importance to the need to supplement the initial parameters of library acquisition models. Thus, the citation analysis can be used as a method of selecting documents in the initial fund of the library.Novelty. The possibilities of bibliometric analysis increase significantly when used in the conjunction with other methods. For example, solving one of the most painful problems of Ukrainian libraries today, but like the world libraries in general, is to ensure high-quality acquisition of library holdings without the involvement of a marketing approach to the acquisition process, monitoring the flow of documents. In addition, bibliometric research can be conducted not only to solve internal problems of libraries. Bibliometrics is a necessary component of many information products and services created by libraries. Bibliometric research can be the basis for the formation of knowledge bases in the scientific library.The practical significance. Bibliometric studies can help to solve the problems of acquisition of the library collections, to become a basis for definition of strategy of acquisition in general. In addition, bibliometric indicators of citations, the influence of a particular author, scientific journal, direction, etc., and is one of the criteria for current and retrospective replenishment of library holdings, determining the scientific value of publications.

In this article is analyzed a history and functions of an anthology in a modern Ukrainian literature from the last quarter of the 19th c. to the beginning of the 21st. An anthology is treated as a literary and anthropological project which is characterized by recasting of original materials and specific politics of its re-arangement. It proposes a new cultural value hierarchy, defines a literary field and the rules of its organization. As a form of literary self-representation an anthology participates in a process of forming a literary tradition and canon, its diversification up to the emergence of anti-canon; it intensifies a work of cultural memory, represents new literary genres and styles and also indicates an appearance of diaspora as a model of cultural citizenship. Numerous anthological projects also stress spacial, performative, subjective, gender, erotical, somatic, and oneirological aspects of creative writing; they rethink a very nature of literature as a creative experiment and as a social action in a context of mass culture and new media development. This allows us to consider the literary anthology as a way of a literary self-reflection and as a separate meta-genre in modern Ukrainian literature. The main genre-defining anthological qualities are such as selectivity, double methonimity, integrity and an ability to create new cultural values. The history of anthology as a specific meta-genre helps us to understand the general pecularities of modenr and postmodern literature, its structure and principles of development, its key problems and challanges and also its the most important achievements. ; Изучается история и функции антологии в украинской модерной литературе к. ХІХ – н. ХХІ в. Антология рассматривается как литературно-антропологический проект, который предполагает реструкцию исходного материала и определённую политику в его обработке, вираженную в определённой иерархии ценностей, отборе, определении поля и правил литературной игры, а также правил её оценивания. Как форма литературного самовыражения антология содействует формированию национальной литературной традиции и канона, их диверсификации, вплоть до возникновения антиканона, создаёт условия для роботы культурной памяти, провозглашает новые жанрово-родовые и стилистические феномены, свидетельствует о формировании диаспоры как новой модели культурного гражданства. Антологические проекты подчёркивают также пространственный, перформативный, субъективный, гендерный, эротический, соматический и онирический аспекты художественного письма, переосмысливают природу литературы как творческого эксперимента и социальной акции в контексте развития массовой культуры и новых медий. Всё это даёт основания рассматривать антологию как способ литературной саморефлексии и метажанр современной украинской литературы. ; Аналізуються історія й функції антології в українській модерній літературі від к. ХІХ до п. ХХІ ст. Антологія розглядається як літературно-антропологічний проект, який передбачає реструкцію початкового матеріалу і певну політику в його опрацюванні, виражену у визначеній ієрархії цінностей, відборі, визначенні поля і правил літературної гри, а також правил її оцінювання. Як форма літературного самовираження, антологія сприяє формуванню національної літературної традиції і канону, їх диверсифікації впритул до появи антиканону, уможливлює роботу культурної пам'яті, репрезентує нові жанрово-родові та стилістичні феномени, засвідчує формування діаспори як нової моделі культурного громадянства. Антологійні проекти увиразнюють також просторовий, перформативний, суб'єктивний, ґендерний, еротичний, соматичний та оніричний аспекти художнього письма, переосмислюють природу літератури як творчого експерименту й соціальної акції у контексті розвитку масової культури й нових медій. Усе це дає підставі розглядати антологію як спосіб літературної саморефлексії і як метажанр сучасної української літератури.

Аналізуються історія й функції антології в українській модерній літературі від к. ХІХ до п. ХХІ ст. Антологія розглядається як літературно-антропологічний проект, який передбачає реструкцію початкового матеріалу і певну політику в його опрацюванні, виражену у визначеній ієрархії цінностей, відборі, визначенні поля і правил літературної гри, а також правил її оцінювання. Як форма літературного самовираження, антологія сприяє формуванню національної літературної традиції і канону, їх диверсифікації впритул до появи антиканону, уможливлює роботу культурної пам'яті, репрезентує нові жанрово-родові та стилістичні феномени, засвідчує формування діаспори як нової моделі культурного громадянства. Антологійні проекти увиразнюють також просторовий, перформативний, суб'єктивний, ґендерний, еротичний, соматичний та оніричний аспекти художнього письма, переосмислюють природу літератури як творчого експерименту й соціальної акції у контексті розвитку масової культури й нових медій. Усе це дає підставі розглядати антологію як спосіб літературної саморефлексії і як метажанр сучасної української літератури. ; Изучается история и функции антологии в украинской модерной литературе к. ХІХ – н. ХХІ в. Антология рассматривается как литературно-антропологический проект, который предполагает реструкцию исходного материала и определённую политику в его обработке, вираженную в определённой иерархии ценностей, отборе, определении поля и правил литературной игры, а также правил её оценивания. Как форма литературного самовыражения антология содействует формированию национальной литературной традиции и канона, их диверсификации, вплоть до возникновения антиканона, создаёт условия для роботы культурной памяти, провозглашает новые жанрово-родовые и стилистические феномены, свидетельствует о формировании диаспоры как новой модели культурного гражданства. Антологические проекты подчёркивают также пространственный, перформативный, субъективный, гендерный, эротический, соматический и онирический аспекты художественного письма, переосмысливают природу литературы как творческого эксперимента и социальной акции в контексте развития массовой культуры и новых медий. Всё это даёт основания рассматривать антологию как способ литературной саморефлексии и метажанр современной украинской литературы. ; In this article is analyzed a history and functions of an anthology in a modern Ukrainian literature from the last quarter of the 19th c. to the beginning of the 21st. An anthology is treated as a literary and anthropological project which is characterized by recasting of original materials and specific politics of its re-arangement. It proposes a new cultural value hierarchy, defines a literary field and the rules of its organization. As a form of literary self-representation an anthology participates in a process of forming a literary tradition and canon, its diversification up to the emergence of anti-canon; it intensifies a work of cultural memory, represents new literary genres and styles and also indicates an appearance of diaspora as a model of cultural citizenship. Numerous anthological projects also stress spacial, performative, subjective, gender, erotical, somatic, and oneirological aspects of creative writing; they rethink a very nature of literature as a creative experiment and as a social action in a context of mass culture and new media development. This allows us to consider the literary anthology as a way of a literary self-reflection and as a separate meta-genre in modern Ukrainian literature. The main genre-defining anthological qualities are such as selectivity, double methonimity, integrity and an ability to create new cultural values. The history of anthology as a specific meta-genre helps us to understand the general pecularities of modenr and postmodern literature, its structure and principles of development, its key problems and challanges and also its the most important achievements.

The article analyzes some approaches of EU governing bodies, politicians and experts regarding the prospects of European identity formation in the general context of integration processes. In particular, the requirements of the Copenhagen Declaration (1973), the Europe for Citizens Program approved by the Council of the European Union for the period up to 2020. A lot of attention has been paid to historical memory as a pivotal basis for the formation of cultural identity, especially the condemnation of totalitarian communist and Nazi regimes, as outlined in the European Parliament resolutions of 2 April 2009 and 17 September 2019 insufficient objectivity in evaluating the entire spectrum of past events. At the same time, we criticize this approach for its one-sidedness and lack of objectivity in evaluating the full spectrum of past events. It was noted that the opportunities for expanding and deepening the European public sphere are not fully used to strengthen European identity, especially in view of the development of European content in the media and the powerful commercialization of the media market. Significant potential lies in enhancing the dynamics of cross-border cooperation, providing a new impetus to labor mobility and enhancing interstate student exchange, as evidenced by statistics and sociological researches. At the same time, there is a weak competitiveness of European universities compared to American universities. They have high difference in terms of their integration into the global, their level of funding and so on. The development of territorial communities, together with the improvement of direct interaction between regions and the supranational community, the promotion of EU symbols (flag, anthem, common holidays and even a common currency) requires rethinking. Thus, it is concluded that Euroscepticism is a natural reaction to the European integration processes, general rhetorical stereotypes of argumentation of EU supporters and simplified models of preparation and decision making in the governing bodies of the Union. The accelerated dynamics of the realization of the ideal of "post-national citizenship" in today's realities is unrealistic and undesirable. ; У статті аналізуються деякі підходи керівних органів ЄС, політиків та експертів стосовно перспектив формування європейської ідентичності у загальному контексті інтеграційних процесів. Зокрема, предметом розгляду постали вимоги Копенгагської декларації (1973 р.), програми "Європа для громадян" затверджена Радою Європейського Союзу на період до 2020 р. Значна увага приділена історичної пам'яті як стрижневої основи формування культурної ідентичності, особливо питанням засудження тоталітарних комуністичного та нацистського режимів, що викладені в резолюціях Європейського парламенту від 2 квітня 2009 р. та 17 вересня 2019 р. Водночас ми піддаємо критиці такий підхід за однобічність і недостатню об'єктивність в оцінках всього спектру минулих подій. Зазначено, що не повною мірою в цілях зміцнення європейської ідентичності використовуються можливості поширення та поглиблення європейської публічної сфери, особливо з огляду на розвиток європейського контенту в мас-медіа та потужної комерціалізації медійного ринку. Значний потенціал знаходиться у підвищенні динаміки крос-кордонного співробітництва, надання нового імпульсу мобільності робочої сили та посиленню міждержавного обмін студентами, про що свідчать статистичні дані та соціологічні дослідження. Водночас відмічається слабка конкурентоспроможність європейських університетів у порівнянні з американськими, їх високе розшарування за інтегрованістю до світового простору освіти, рівнем фінансування тощо. Переосмислення вимагає політика розвитку територіальних громад разом з покращанням прямої взаємодії регіонів та наднаціональної спільноти, популяризацією символів ЄС (прапор, гімн, спільні свята і навіть спільна валюта). Відтак робиться висновок, що євроскептицизм є закономірною реакцією на євроінтеграційні процеси, загальні риторичні стереотипи аргументації прихильників ЄС та спрощені моделі підготовки та прийняття рішень в керівних органах Союзу. Пришвидшена динаміка реалізації ідеалу «постнаніонального громадянства» за умов сучасних реалій є нереалістичною і небажаною.

The article analyzes some approaches of EU governing bodies, politicians and experts regarding the prospects of European identity formation in the general context of integration processes. In particular, the requirements of the Copenhagen Declaration (1973), the Europe for Citizens Program approved by the Council of the European Union for the period up to 2020. A lot of attention has been paid to historical memory as a pivotal basis for the formation of cultural identity, especially the condemnation of totalitarian communist and Nazi regimes, as outlined in the European Parliament resolutions of 2 April 2009 and 17 September 2019 insufficient objectivity in evaluating the entire spectrum of past events. At the same time, we criticize this approach for its one-sidedness and lack of objectivity in evaluating the full spectrum of past events. It was noted that the opportunities for expanding and deepening the European public sphere are not fully used to strengthen European identity, especially in view of the development of European content in the media and the powerful commercialization of the media market. Significant potential lies in enhancing the dynamics of cross-border cooperation, providing a new impetus to labor mobility and enhancing interstate student exchange, as evidenced by statistics and sociological researches. At the same time, there is a weak competitiveness of European universities compared to American universities. They have high difference in terms of their integration into the global, their level of funding and so on. The development of territorial communities, together with the improvement of direct interaction between regions and the supranational community, the promotion of EU symbols (flag, anthem, common holidays and even a common currency) requires rethinking. Thus, it is concluded that Euroscepticism is a natural reaction to the European integration processes, general rhetorical stereotypes of argumentation of EU supporters and simplified models of preparation and decision making in the governing bodies of the Union. The accelerated dynamics of the realization of the ideal of "post-national citizenship" in today's realities is unrealistic and undesirable. ; У статті аналізуються деякі підходи керівних органів ЄС, політиків та експертів стосовно перспектив формування європейської ідентичності у загальному контексті інтеграційних процесів. Зокрема, предметом розгляду постали вимоги Копенгагської декларації (1973 р.), програми "Європа для громадян" затверджена Радою Європейського Союзу на період до 2020 р. Значна увага приділена історичної пам'яті як стрижневої основи формування культурної ідентичності, особливо питанням засудження тоталітарних комуністичного та нацистського режимів, що викладені в резолюціях Європейського парламенту від 2 квітня 2009 р. та 17 вересня 2019 р. Водночас ми піддаємо критиці такий підхід за однобічність і недостатню об'єктивність в оцінках всього спектру минулих подій. Зазначено, що не повною мірою в цілях зміцнення європейської ідентичності використовуються можливості поширення та поглиблення європейської публічної сфери, особливо з огляду на розвиток європейського контенту в мас-медіа та потужної комерціалізації медійного ринку. Значний потенціал знаходиться у підвищенні динаміки крос-кордонного співробітництва, надання нового імпульсу мобільності робочої сили та посиленню міждержавного обмін студентами, про що свідчать статистичні дані та соціологічні дослідження. Водночас відмічається слабка конкурентоспроможність європейських університетів у порівнянні з американськими, їх високе розшарування за інтегрованістю до світового простору освіти, рівнем фінансування тощо. Переосмислення вимагає політика розвитку територіальних громад разом з покращанням прямої взаємодії регіонів та наднаціональної спільноти, популяризацією символів ЄС (прапор, гімн, спільні свята і навіть спільна валюта). Відтак робиться висновок, що євроскептицизм є закономірною реакцією на євроінтеграційні процеси, загальні риторичні стереотипи аргументації прихильників ЄС та спрощені моделі підготовки та прийняття рішень в керівних органах Союзу. Пришвидшена динаміка реалізації ідеалу «постнаніонального громадянства» за умов сучасних реалій є нереалістичною і небажаною.

The article concentrates on social, military, physiological and psychological factors of soldiers' behavior in combat operations in different time with different force in different combinations. Dangerous life situations are perceived by military people in a different way, depending on their understanding of the purpose of war, attitude to enemy, comrades, commanders, presence of combat experience.Psychological model of hostilities presented in the article allows us to single out two groups of factors that affect the combat activity of troops: external (social, military and environmental, as well as ecological and ergonomic ones) and internal factors (physiological and psychological ones).It is noted that military actions have both negative and positive impact on the participants of such actions. Among positive ones are the following: increase in skillfulness, experience, professionalism; personal growth and self-realization that manifest themselves in growing self-esteem, sense of personality value, self-confi dence and self-control; improvement of physical health and strength; improvement of the social status of a person, which is expressed in more respectful attitude to war veterans on the part of other people and recognition of their merits.The main reaction to combat events for military personnel is combat stress which is a multilevel process of human organism adaptive activity under combat conditions, accompanied by self-regulation mechanisms and formation of adaptive behavior.Prolonged and intensive impact of negative combat factors and high signifi cance of these factors for the military can generate unproductive stress conditions, such as distress that occur in situations of helplessness, powerlessness, hopelessness, depression, etc.Under conditions of combat negative experience soldiers experience feelings of fear, panic, etc. Moderate stress helps mobilize physical and mental capabilities, stimulates intellectual processes, creates optimal combat excitement, increases effi ciency, and intensifi es activities of the soldiers.To the main symptoms of response to combat stress belong active search for shelter, hysterical laugh or crying, screaming, irritability and anger, state of stupor, apathy, slow movements, loss of consciousness, mumbling; inability to concentrate, partial or complete loss of memory, hypersensitivity to noise, light and smell, violations of logic and speed of thinking, hallucinations; deterioration of vision and hearing, frequent urination, stomach upset, rapid breathing and heartbeat, blood circulation violation that leads to feet and hands anemia, strong muscle tension, pain in the chest and heart, uncontrolled salivation, etc.In military operations conditions psychic of a soldier is exposed to a wide variety of infl uences. Psychological support of troops in military actions should include continuous monitoring of combat missions psychological conditions, provision of psychological support to soldiers and psychological rehabilitation for those who suffered traumatic impact of battle psychogenic factors.Forms, methods and means of psychological aid considered in the article make that arsenal that can be effectively used by experts to quickly restore combat capability of military personnel. With skillful and complex application of these forms, methods and means it becomes possible to signifi cantly reduce psychotrauma of soldiers.Keywords: psychological help, psychological support, psychological rehabilitation, psychological accompaniment, psycho trauma. ; В умовах бойових дій психіка військовослужбовця піддається безлічі різних впливів, тому психологічний супровід має передбачати, в тім числі і процес безпе-рервного моніторингу психологічних умов виконання бойових завдань, здійснення психологічної підтримки військовослужбовців, проведення психологічної реабілітації з особами, які зазнали травмувального впливу психогенних чинників бою. Розглянуті форми, методи та засоби психологічної допомоги становлять той арсенал, який можуть ефективно використовувати фахівці в інтересах швидкого відновлення боєздатності військовослужбовців. Якщо вміло та комплексно їх застосовувати, то можна суттєво знизити рівень психотравмування військовослужбовців.Ключові слова: психологічна допомога, психологічна підтримка, психологічна реабілітація, психологічний супровід, психотравмування.

The article deals with the basic aspects of social and cultural changes caused by globalization processes at thepresent stage of its development. Particular attention is paid to the problems of self-determination rights, indirect spiritual,mental value, ethnonational transformations that affect the processes of identification and identity. The need forestablishing the foundations of tolerance and an attitude of respect for other cultures while maintaining their own nationalidentity and cultural specificity.Globalization creates a wide range of problems related to various areas of social life. Last and encouragesresearchers to focus primarily on the problems of human identity and its identity, transformation, which, in fact, gave riseto the processes that are now called globalization. That man – the main active protagonists of globalization.Therefore, the process of globalization in the early twenty-first century. actualized many problems. Among them aprominent place occupied Questions spiritual values and ethno-national identity and self-identity. It is through the process ofidentification and identity, as well as related needs, perceptions, feelings, values, intentions, motives, and emergingidentification with certain cultural patterns and models, behavioral-role function, social institutions and relationships.For a long time it was thought that it was opposed by traditionalist values of modernization, but socio-culturaldynamics of the globalized world has forced the scientific community in a different way vidrefleksuvaty this conventionalsense. Currently, the primary identity becomes qualitatively new characteristics: traditional instruction reinterpreted andadapted to the new reality. It is the spiritual and religious values can now not only contribute to the socio –culturalintegration in societies that modernized – appeal to them is ethically motivated the search criteria of individual identity.It is not surprising that even in developed countries is now clear tendency to the restoration of historical andethnic character of local traditions and cultural features that are often inherent characteristics of individual and groupidentity, a sort of "guarantors" of sustainability. Growing popularity of so-called education historical language that mayhave lost communication at the same time preserved the identity function, and therefore attracted ever lost interest.Popularized ethnic cuisine, Absolutely Africa in clothing, interiors, architecture.General form of integration into the global community of ethnic and cultural space is now increasingly becominga problem of personal choice. And that choice is inevitable in defining the boundaries of identity involves isolating specificcharacteristics of individuals and groups in correlation with the corresponding value of spiritual and cultural symbols ofthe nation state ( civilization) or separate inokulturnogo group.So the two (the actual day ) directions search for identity – unity in diversity and opposition group etnoduhovnyhproperty values of other cultures – are transformed into a kind of conflict – between multiculturalism and ethnicnationalism.Multiculturalism – as guidance on maintaining ethnic unity and the value of the inhomogeneous society – offersa model of social action focused on freedom of expression of cultural experience. Multiculturalism is committed to culturaldiversity as a constant (essential) and the most valuable quality (features) of the modern world , but politics is understoodas democratic and developed countries. Parameters relevant policy sets the state.The task of any nation state that understands the inevitability of globalization – primarily to preserve their ownmental-spiritual values that form the core of its culture. Ethnic identity is really suffering under the pressure of globalizationactive calls. The common area of residence and a common past, historical memory, traditions, rituals, traditions – all that isthe basis of ethnic and national identity of the people, now more and more is on the periphery of the problems faced by thestate, affected by migration, planting Westernized samples masovizatsiyi mosaic of culture and so on.The most important premise that today must prevail in dealing with the problems of globalization , there is anunderstanding that formed millennia mental and spiritual values do not have to compete with one hand – with new, partlytechnologized universalizovanymy samples and culture, on the other – inokulturnogo samples must not "dilute" ethnicnationalvalues and are formed on the basis of their identity. Therefore the main task today – equal dialogue of cultures.For problems with laying the foundations of cultural dialogue and tolerance should be directed work state basededucation friendly attitude towards other cultures, the development of various forms of intercultural exchange, but subjectto the express terms of emphasis on preserving the national identity and cultural specificity. ; В статье исследуются основные аспекты социокультурных изменений, вызванные глобализационными процессами на современном этапе ее развития. Особое внимание уделено проблемам самоопределения человека, опосредованные духовными, ментально-ценностными, этнонациональными трансформациями, которые влияют на процессы идентификации и самоидентификации. Отмечается необходимость формирования основ толерантности, уважительного отношения к другим культурам при условии сохранения собственной этнонациональной идентичности и культурной специфичности. ; У статті досліджуються основні аспекти соціокультурних змін, викликані глобалізаційними процесами на сучасному етапі її розвитку. Особлива увага приділена проблемам самовизначення людини, опосередкованим духовними, ментально-ціннісними, етнонаціональними трансформаціями, які впливають на процеси ідентифікації та самоідентифікації. Наголошується на необхідності формування основ толерантності, поважливого ставлення до інших культур за умови збереження власної етнонаціональної ідентичності та культурної специфічності.

The article is devoted to the role of the Slovak-Hungarian «Little War» in Slovak and Hungarian historiography. The author draws attention to the beginning of research on the «Little War» in national historiographies. The difference in the approach to the events of that time on the part of Slovak and Hungarian historians has been considered. The characteristic features of research on this problem have been emphasized and described. An attempt has been made to answer whether it is possible to talk about interethnic historiographical discussions on this issue? The author tries to trace what chronological periods in the study of the topic can be identified. The work was based on a comparative analysis of the Slovak and Hungarian researchers` texts written in the last thirty years since the actualization of the "Little War" theme in the historiographical space of both countries. As a result of the study, some important conclusions have been which open new perspectives for further research. Firstly, the «Little War» issue is presented in the national historiographies of Slovakia and Hungary very unevenly and disproportionately. An evident intellectual tradition was built around the events of March 1939 in Slovakia with all the features of a national historiographical myth about a heroic complex defensive war against a stronger enemy, while Hungarian scholars practically ignored this issue. The author emphasizes that it is problematic to talk about any historiographical Slovak-Hungarian dialogue but rather about the active participation of Hungarian scholars in Slovak scientific discussions. In particular, the most important of them is the so-called Deak-Chefalvai discussion closely connected with the terminological definition of the «Little War» and the assessment of the political and military goals of the hostile parties. The emphasis is placed on the leading role of Slovak historical opinion in the study of the «Little War», which becomes a model for historiographies of other countries. The attention is drawn to the tendencies of recent years to focus on specific issues, mainly if the Hungarian attack on Slovakia in March 1939 was a carefully thought-out plan? How accurate are the modern chronological frameworks of the «Little War»? What impact do the events under study have on the present and the politics of national memory? ; Стаття присвячена визначенні ролі та місця словацько-угорської «Малої війни» в словацькій та угорській історіографії. Автор звертає увагу на початок досліджень «Малої війни» в національних історіографіях. Розглянуто різницю у підході до подій того часу з боку словацьких та угорських істориків. Виділено і описано характерні особливості дослідження цієї проблематики. Дається спроба відповісти на питання, чи можна говорити про міжнаціональні історіографічні дискусії з цієї проблематики? Автор прагне прослідкувати, які хронологічні періоди у вивченні теми можуть бути виділені. Праця була побудована на порівняльному аналізі текстів словацьких та угорських дослідників останніх тридцяти років, тобто з часів актуалізації теми «Малої війни» в історіографічному просторі обох країн. У результаті проведеного дослідження було зроблено деякі важливі висновки, що дозволяють відкрити нові перспективи для подальших досліджень. По-перше, проблематика «Малої війни» представлена в національних історіографіях Словаччини та Угорщини вкрай нерівномірно та непропорційно. Довкола подій березня 1939 р. у Словаччині побудовано виразну інтелектуальну традицію з усіма ознаками національного історіографічного міту про героїчну надскладну оборонну війну проти непомірно сильнішого супротивника, тоді як угорськими вченими це питання практично ігнорується. Автор акцентує увагу на тому, що проблематично говорити про якийсь історіографічний словацько-угорський діалог, скоріше − про активну участь угорських вчених в словацьких наукових дискусіях. Зокрема, найважливішої з них т.зв. дискусії Деака-Чефалваї, пов'язаної з термінологічним визначенням «Малої війни» та оцінкою політичних і воєнних цілей ворожих сторін. Акцентовано увагу на провідній ролі словацької історичної думки у вивченні «Малої війни», яка стає взірцевою моделлю для історіографій інших країн. Звертається увага на тенденції останніх років до акцентуалізації окремих питань, зокрема, чи був угорський напад на Словаччину в березні 1939 р. ретельно продуманим планом? Наскільки точними є сучасні хронологічні рамки «Малої війни»? Який вплив мають досліджувані події на сьогодення та політику національної пам'яті?

The article is devoted to the role of the Slovak-Hungarian «Little War» in Slovak and Hungarian historiography. The author draws attention to the beginning of research on the «Little War» in national historiographies. The difference in the approach to the events of that time on the part of Slovak and Hungarian historians has been considered. The characteristic features of research on this problem have been emphasized and described. An attempt has been made to answer whether it is possible to talk about interethnic historiographical discussions on this issue? The author tries to trace what chronological periods in the study of the topic can be identified. The work was based on a comparative analysis of the Slovak and Hungarian researchers` texts written in the last thirty years since the actualization of the "Little War" theme in the historiographical space of both countries. As a result of the study, some important conclusions have been which open new perspectives for further research. Firstly, the «Little War» issue is presented in the national historiographies of Slovakia and Hungary very unevenly and disproportionately. An evident intellectual tradition was built around the events of March 1939 in Slovakia with all the features of a national historiographical myth about a heroic complex defensive war against a stronger enemy, while Hungarian scholars practically ignored this issue. The author emphasizes that it is problematic to talk about any historiographical Slovak-Hungarian dialogue but rather about the active participation of Hungarian scholars in Slovak scientific discussions. In particular, the most important of them is the so-called Deak-Chefalvai discussion closely connected with the terminological definition of the «Little War» and the assessment of the political and military goals of the hostile parties. The emphasis is placed on the leading role of Slovak historical opinion in the study of the «Little War», which becomes a model for historiographies of other countries. The attention is drawn to the tendencies of recent years to focus on specific issues, mainly if the Hungarian attack on Slovakia in March 1939 was a carefully thought-out plan? How accurate are the modern chronological frameworks of the «Little War»? What impact do the events under study have on the present and the politics of national memory? ; Стаття присвячена визначенні ролі та місця словацько-угорської «Малої війни» в словацькій та угорській історіографії. Автор звертає увагу на початок досліджень «Малої війни» в національних історіографіях. Розглянуто різницю у підході до подій того часу з боку словацьких та угорських істориків. Виділено і описано характерні особливості дослідження цієї проблематики. Дається спроба відповісти на питання, чи можна говорити про міжнаціональні історіографічні дискусії з цієї проблематики? Автор прагне прослідкувати, які хронологічні періоди у вивченні теми можуть бути виділені. Праця була побудована на порівняльному аналізі текстів словацьких та угорських дослідників останніх тридцяти років, тобто з часів актуалізації теми «Малої війни» в історіографічному просторі обох країн. У результаті проведеного дослідження було зроблено деякі важливі висновки, що дозволяють відкрити нові перспективи для подальших досліджень. По-перше, проблематика «Малої війни» представлена в національних історіографіях Словаччини та Угорщини вкрай нерівномірно та непропорційно. Довкола подій березня 1939 р. у Словаччині побудовано виразну інтелектуальну традицію з усіма ознаками національного історіографічного міту про героїчну надскладну оборонну війну проти непомірно сильнішого супротивника, тоді як угорськими вченими це питання практично ігнорується. Автор акцентує увагу на тому, що проблематично говорити про якийсь історіографічний словацько-угорський діалог, скоріше − про активну участь угорських вчених в словацьких наукових дискусіях. Зокрема, найважливішої з них т.зв. дискусії Деака-Чефалваї, пов'язаної з термінологічним визначенням «Малої війни» та оцінкою політичних і воєнних цілей ворожих сторін. Акцентовано увагу на провідній ролі словацької історичної думки у вивченні «Малої війни», яка стає взірцевою моделлю для історіографій інших країн. Звертається увага на тенденції останніх років до акцентуалізації окремих питань, зокрема, чи був угорський напад на Словаччину в березні 1939 р. ретельно продуманим планом? Наскільки точними є сучасні хронологічні рамки «Малої війни»? Який вплив мають досліджувані події на сьогодення та політику національної пам'яті?

The problem of collaboration in Nazi-occupied Ukraine and Western Europe by Germany and its allies is discusses in this article. It is emphasized that almost 75 years after the end of World War II, discussions on this issue have not stopped yet, which intensified after Western historians proved the futility of the efforts of a number of politicians to present a number of nations as exclusively victims of the invaders. Some examples of such attempts made by Charles de Gaulle in France are cited in the article. Analysis of English- and German-language historiographical sources of the late XX – early XXI centuries testifies that the authors deviate from the «black and white» opposition of the «collaboration-resistance» ligament and prove that there were a lot of «gray zones» in it. We are also talking about those varieties of the occupation regime that inevitably predetermined the scale and forms of collaboration and its impact on the society. The history of the appearance of the interpretation of the «collaboration» concept starting with the XIX century and its political and emotional interpretation during World War II is considered. It is proved that in almost all European countries including Ukraine the number of active collaborators that is individuals who collaborated with the occupiers on an ideological basis remained small. The vast majority of citizens adapted to the situation choosing the model of behavior that corresponded to their moral and ethical qualities. Considerable attention is paid to the analysis of the motives of collaboration, the spectrum of which was very diverse. In addition it is very difficult to establish the true reasons for cooperation with the occupiers because the collaborators understood well the attitude towards them in the society and therefore disguised themselves. The conclusion of the authors of monographs and articles is unequivocal: the occupation regime in Ukraine and in the countries of Western Europe differed significantly in character especially in terms of cruelty and cynicism.It has been established that helpfulness or passive helpfulness was characteristic for most Western Europeans. Neither resistance nor active cooperation with the occupiers was equally undesirable for them. It is noted that the attempts to selectively read the past still do not stop which is unacceptable from the point of view of the true memory of World War II. The conclusion that the collaboration is more beneficial for the occupiers cannot be an excuse for hiding the facts of cooperation with the occupiers of the local population. ; В статье подан анализ процессов коллаборации населения оккупированной гитлеровской Германией Украины и стран Западной Европы. Обращено внимание на сложность, болезненность этой темы, она вызывает много острых споров, недоразумений. Подчеркнуто, что после окончания Второй мировой войны во многих странах в дихотомии «жертва-преступник» пытались вызнать для себя лишь первое понятие. Авторы раскрывают особенности оккупационной политики рейха, которые в значительной мере определяли формы и масштабы коллаборации. Доказано: активными коллаборантами, что сотрудничали с оккупантами на идеологической почве, было незначительное количество граждан. Основное внимание уделено особенностям форм коллаборации в Украине и Западной Европе, обозначены те причины, которые привели к кардинально разным моделям коллаборации. Сделан вывод относительно практической фатальности форм сотрудничества части населения с оккупантами, хотя для последних коллаборация оказалась намного более выгодной. ; У статті подано аналіз процесів колаборації населення окупованої гітлерівською Німеччиною України та держав Західної Європи. Звернуто увагу на складність, болісність цієї теми, вона викликає багато гострих дебатів, непорозумінь. Наголошено, що після закінчення Другої світової війни у багатьох країнах у дихотомії «жертва-злочинець» намагалися визнати для себе лише перше поняття. Автори розкривають особливості окупаційної політики рейху, які значною мірою визначали форми та масштаби колаборації. Доведено: активними колаборантами, що співпрацювали з окупантами на ідеологічному ґрунті була незначна кількість громадян. Основну увагу приділено особливостям форм колаборації в Україні та Західній Європі, визначено ті причини, які призвели до кардинально різних моделей колаборації. Зроблено висновок щодо практичної фатальності форм співробітництва частини населення з окупантами, хоча для останніх колаборація виявилася набагато вигіднішою.