Suchergebnisse

The article examines the concept of memory studies, which is a separate discipline that studies and analyzes memory issues. The phenomenon of memory is an important part of life, although not presented as a necessary condition of mental activity. Memory, the author notes, is a way for people to construct their past through books, movies, documents, ceremonies, and so on. In memory studies, memory arises in various aspects – collective, social, cultural, genetic, and historical. The reason for claiming a worldwide "memory age" is criticism of official versions of history, the return of memory to communities and peoples whose history has been ignored, the activation of various memorial events, and more. It is shown that a social and cultural construct collective memory retains the authentic past as its version and serves as a means to achieve certain goals. Collective memory is in constant change, which is nonlinear, irrational, and not always subject to logical analysis. New events and ideas affect the perception of the past, and patterns of interpretation of the past determine the understanding of the present. The relation between collective and individual memory appears as the relation between memory and history. The primary function of historical memory is to form an identity. The development of memory studies distinguishes the political, functional, cumulative memory that use the past to shape national identity. The context of historical memory includes the concepts of "oblivion", "custom" and "tradition" that help to identify the turning points of history as they are indicators of the emergence of a new society. Historical memory is a tool for using the past to achieve goals dictated by the current situation. Mobilizing memory and collective perceptions of the past has been an integral part of the political process in recent centuries. ; У статті досліджується поняття memory studies в якості окремої дисципліни, в якій вивчається й аналізується проблематика пам'яті. Феномен пам'яті складає важливу частину життя людини, хоча і не є необхідною умовою розумової діяльності. Пам'ять, зазначає автор, це спосіб конструювання людьми свого минулого через книги, фільми, документи, церемонії тощо. В memory studies пам'ять вивчається в різних аспектах – колективна, соціальна, культурна, генетична, історична пам'ять. Ствердження всесвітньої «епохи пам'яті» обумовлено критикою офіційних версій історії, поверненням пам'яті спільнотам і народам, чиє минуле ігнорувалося, активізацією різних меморіальних заходів. Показано, що в якості соціально-культурного конструкту колективна пам'ять зберігає аутентичне минуле в якості його версії і слугує засобом досягнення певних цілей. Колективна пам'ять перебуває в постійних змінах, які нелінійні, ірраціональні і не завжди підлягають логічному аналізу. Нові події та ідеї впливають на сприйняття минулого, а схеми інтерпретації минулого визначають розуміння теперішнього. Співвідношення колективної та індивідуальної пам'яті постає як співвідношення пам'яті та історії. Основна функція історичної пам'яті полягає у формуванні ідентичності. Розвиток memory studies виокремлює політичну, функціональну, накопичувальну пам'ять, які використовують минуле для формування національної ідентичності. В контекст історичної пам'яті включені поняття «забуття», «звичаю» і «традиції». Вони допомагають виявити переломні моменти історії, котрі є індикаторами становлення нового суспільства. Історична пам'ять є інструментом використання минулого для досягнення цілей, що диктуються сучасною ситуацією. Мобілізація пам'яті і колективних уявлень про минуле є невід'ємною частиною політичного процесу впродовж останніх століть.

Summary. Introduction. For our country which once again found itself at the civilization crossroads of its historical development the issue of historical memory of the nation became extremely urgent. Under these conditions distinct trends of history rewriting are formed in the state policy of memory that actualized the problem of its legitimation. The purpose of the article is explication of the heuristic potential of the discursive-ethical methodology of modern communicative practical philosophy for solving the needs or at least mitigating the whole complex of issues associated with legitimation of historical memory. Methods. The phenomenon of historical memory is revealed on the basis of defining the content of the cognitive component in the structure of historical memory by referring to the methodology of knowledge sociology. Important vectors of its genesis and modern transformation are researched in the methodological horizon of the critical philosophy of history and methodological innovations of postmodernist historiology. Results of the research. In the article it is presented that memory as knowledge about the past is inherent with dynamic nature which is the consequence of both natural forgetting process and purposeful state policy on history rewriting with the aim to use its legitimate potential because historical memory is the socio-cultural foundation of the living world, it is the source of individual and collective identity and a powerful factor in social integration and society consolidation. It is claimed that the updated (rewritten) history itself needs legitimation. However, the criterion of its legitimation can not serve to the full extent as a factor of truth in description of the events in the past because the historian's appeal to the past inevitably occurs from the perspective of his own subjectivity. Novelty of the research results. It is proved that discourse-ethical methodology enables to harmonize such vectors as universal/contextual in the aspect of solving the problems concerning historical memory legitimation by means of achieving intersubjective understanding in the communicative process of all interested parties on the basis of compliance with a number of priori prerequisites for its organization. Conclusions. Historical memory reveals the ability to function as a powerful lever for legitimizing of social institutions, social forms of life and state policy. However, on the other hand, it itself as a factor of spirituality needs legitimation not only because of history politicization – "memory conflict" of its carriers, but also due to the purely internal problems of historiography – the "memories conflict" having been generated in particular by its methodological innovations.

Фатула М.І. Із відстані часу… Пам'яті наших вчителів і колег / М.І Фатула. – Ужгород: Карпати, 2015.– 168 c. The 1952-1953 academic uear ran to his end et was our faurth uear in the university. A commission from the Ministry of Health Ukraine, arrived to elect students for the further education on military medical departments. From 29 uaung men they elected 4. They were Iwan Kostriba, Mikhajlo Lizanets, Ihor Minets, Fedir Telichko. This article tells about them. ; 1952-1953 навчальний рік добігав кінця. Це був четвертий курс. Із Міністерства охорони здоров'я України прибула комісія з метою відбору студентів на подальше навчання на військово-медичних факультетах. Із 29 хлопців відібрали чотирьох. Це були Іван Костриба, Михайло Лизанець, Ігор Мінець та Федір Теличко. Саме про них йдеться у цій статті.

Фатула М.І. Із відстані часу… Пам'яті наших вчителів і колег / М.І Фатула. – Ужгород: Карпати, 2015.– 168 c. The 1952-1953 academic uear ran to his end et was our faurth uear in the university. A commission from the Ministry of Health Ukraine, arrived to elect students for the further education on military medical departments. From 29 uaung men they elected 4. They were Iwan Kostriba, Mikhajlo Lizanets, Ihor Minets, Fedir Telichko. This article tells about them. ; 1952-1953 навчальний рік добігав кінця. Це був четвертий курс. Із Міністерства охорони здоров'я України прибула комісія з метою відбору студентів на подальше навчання на військово-медичних факультетах. Із 29 хлопців відібрали чотирьох. Це були Іван Костриба, Михайло Лизанець, Ігор Мінець та Федір Теличко. Саме про них йдеться у цій статті.

In this article «Historical Memory and The Politics of Memory in a Media-cultural Epoch», the author aims to determine the basis of perception of historical memory and to characterize the specifics of its development in the media-cultural epoch on the basis of the west actual works and materials, published in the periodicals dedicated to this theme. Key words: Commemoration, Historical Memory, Politics of Memory, Manipu-lation, Propaganda. ; На основі актуальних західних праць та матеріалів гуманітарної періодики з'ясовано зміст поняття «історична пам'ять» та охарактеризовано особливості розвитку пам'яті а епоху медіа культури. Ключові слова: комеморація, історична пам'ять, політика пам'яті, маніпу-ляція, пропаганда.

Introduction. The rapid changes taking place in the age of globalization are modifying the attitudes toward time and disrupting its linear vision. Nowadays the absolute uncertainty looms over the image of the future. Mentioned above necessarily brings us to the problem of identity, which primarily concerns memory. After all, it is memory (individual, collective) that makes us who we are, shaping our identity and determining our belonging to a certain community. The aim and tasks of the research is to theoretically reconstruct speculative searches of the foundations of the phenomenon of collective memory. Research methods are to analyze the modern literature devoted to studying of phenomenon of a collective memory; to compare traditional and postmodern paradigms in understanding the essence of the phenomenon of a collective memory; to identify further prospects for the transformation of collective memory in a situation of postmodern disintegration. Research results. Theinterdisciplinary method was used to consider the phenomenon of collective memory in cultural anthropology, sociology, psychology, political science, philosophy; method of historiographical analysis – for the systematization of primary sources and scientific literature, devoted to studying the phenomenon of collective memory; hermeneutic method – for explanation and interpretation of works of contemporary authors who are specialists in this field of scientific knowledge today; comparative analysis – to compare traditional and postmodern understanding of the essence of collective memory. No less fruitful there was the method of categorical-conceptual analysis, which made it possible to specify and clarify the terminological chaos that prevails today in the scientific works of native and foreign scientists. Along with the above, such general scientific methods as comparison, analysis and synthesis, induction and deduction, abstraction and concretization, etc., have played an important role. Discussion At all times, at the individual memory level ...

The article presents the results of research of the formation of historical memory, conflicts of memories, the correlation of individual and collective memory in human consciousness, which today is one of the most relevant in the Ukrainian humanities, given the annexation of Crimea, Russian aggression against Ukraine and ongoing conditions the struggle for the establishment and assertion of the independence of our state. The phenomenon of historical memory is one of those that a wide range of humanities are trying to study: philosophy, history, sociology, culturology, psychology, etc. The semantic content of the concepts "conflict (or war) of memories", "individual historical memory", "collective historical memory", the relationship between the concepts of "memory" and "history" is considered. It is emphasized that memory is an important condition that determines the activity of a person and a certain social group. The reasons for the development of memory conflicts may be in the intensification of ambiguous interpretations of the past, opposing interpretations of the past, official policy in the cultural sphere, regional features of the interpretation of past events, which leads to changes in toponymy, symbolism, etc.
In addition, today in Ukrainian society there are several vectors of conflicts of memory: from the memory of the USSR ("beautiful Soviet country" or "terrible totalitarian state") to one of the sharpest conflicts of memory, concerning the actual heroic discourse that unfolded with the beginning of the Russian-Ukrainian war, raising a painful question: who to consider a hero?
It is emphasized that today memories of the past, of collective historical traumas, and their processing are sometimes used to confront peoples and cause conflicts of memories. The past orients society to the system coordinates of "friend and foe", forms views on national interests and determines preferences. The task of the individual in these conditions - to maintain critical thinking and try to learn as deeply as possible the actual, archival material. It is argued that memory conflicts are a reflection of both individual and collective consciousness and need to be further understood in multidisciplinary scientific discourse.

Усвідомлення того, що наше знання історії пов'язане передусім з місцями, які в містах оприявлені, зокрема, через будівельну субстанцію, перетворює міста у важливий предмет культурно-історичних досліджень. При цьому основоположне питання: як саме вписується історія в міський простір, як вона "заякорюється" в ньому, як її змінюють, оновлюють, знищують, як відбувається боротьба за неї? І як з такими просторами пов'язані спогади? Ці питання виводять нас на взаємозв'язок простору, часу, пам'яті, ідентичності, про який йдеться детальніше на прикладі чотирьох аспектів. Розрізнення простору й місця (1) відкриває дві перспективи сприйняття: простору як такого, що надається для організації та переформування, та місця, яке ми усвідомлюємо внаслідок наповненості його історією та спогадами, що передаються через наратив далі. Місто сприймається як палімпсест (2), коли стають зримими нашарування й пласти, котрі засвідчують історію як колективний витвір різних поколінь, епох, періодів поселень. Поняття "реконструкція" (3) позначає нову практику в архітектурі, яка передбачає відбудову після 1989 р. історичних будівель, зруйнованих війною чи з ідеологічних або модернізаційних мотивів. Історична тяглість (4), у свою чергу, означає ставлення до історичної будівельної субстанції, яка знову тісніше поєднує минуле й майбутнє. ; Die Einsicht, dass unser Wissen von Geschichte vornehmlich an Orten haftet und in die Bausubstanz gerade auch in die Städte eingelassen ist, macht sie zu einem wichtigen Gegenstand kulturhistorischer Forschung. Dabei stellen sich grundsätzliche Fragen: Wie schreibt sich Geschichte in den städtischen Raum ein, wie wird sie in ihm verankert, gelöscht, umkämpft, verändert, erneuert? Und wie knüpfen sich Erinnerungen an solche Räume? Diese Fragen verweisen uns auf den Zusammenhang von Raum, Zeit, Gedächtnis und Identität, der anhand von vier Punkten näher diskutiert wird. Mit der Unterscheidung von Raum und Ort (1) eröffnen sich zwei unterschiedliche Perspektiven, die den Raum vorrangig als einen zu gestaltenden und umzuformenden wahrnehmen, bzw. den Ort als mit einer Geschichte und Erinnerung ausgestatteten erfahren, die weitererzählt werden kann. Die Stadt wird als Palimpsest (2) erfahren, wenn Überlagerungen und Schichten erkannt und freigelegt werden, die ihre Geschichte als kollektives Werk unterschiedlicher Generationen, Epochen und Besiedlungsphasen kenntlich macht. Der Begriff "Rekonstruktion" (3) steht für eine neue Praxis der Architektur, die nach der historischen Wende von 1989 historische Bauten, die durch Krieg zerstört oder aus ideologischen und modernistischen Motiven weggesprengt wurden, wieder aufbaut. Historische Nachhaltigkeit (4) schließlich beschreibt eine Einstellung zur historischen Bausubtanz, die Vergangenheit und Zukunft wieder stärker miteinander verknüpft. ; Осознание того, что наше знание истории связано прежде всего с местами, которые в городах проявляются, в частности, через строительную субстанцию, превращает города в важный предмет культурно-исторических исследований. При этом основополагающим является вопрос: как вписывается история в городское пространство, как она "заякоривается" в нем, как ее меняют, обновляют, уничтожают, как происходит борьба за нее? И как с такими пространствами связаны воспоминания? Эти вопросы выводят нас на взаимосвязь пространства, времени, памяти, идентичности, о котором идет речь подробно на примере четырех аспектов. Различение пространства и места (1) открывает две перспективы восприятия: пространства как такового, поддающегося организации и переформированию, и места, осознаваемого впоследствие наполненности его историей и воспоминаниями, которые передаются через нарратив дальше. Город воспринимается как палимпсест (2), когда становятся зримыми наслоения и пласты, свидетельствующие об истории как коллективном творении разных поколений, эпох, периодов поселений. Понятие "реконструкция" (3) обозначает новую практику в архитектуре, предусматривающую восстановление после 1989 г. исторических зданий, разрушенных войной, по идеологическим или модернизационным мотивам. Историческая преемственность (4), в свою очередь, означает отношение к исторической строительной субстанции, которая снова теснее объединяет прошлое и будущее. ; The realization that our knowledge of history is associated primarily with places that are revealed in the cities, first of all, through building substance, transforms the city into an important subject of cultural and historical research. There is a basic question: how exactly history fits in urban space and "anchors" in it, how it is altered, renewed, destroyed, how it is challenged? And how are related memories to these spaces? These questions bring us to the interplay of space, time, memory, identity, which we deal in details on the example of four aspects.The distinguishing between space and place (1) opens the two perspectives of perception: space as such, provided for the organization and reorganization, and place that we understand through the richness of its history and memories, passed through the narrative. The city is perceived as palimpsest (2), when becoming visible the layers that reveal history as a collective work of different generations, epochs, and periods of settlement. The concept of "reconstruction" (3) denotes a new practice in architecture, which involves rebuilding after 1989, historic buildings, destroyed by war with either ideological or modernization motives. Historical continuity (4), in its turn, means attitude to historical building substance that combines again more closely the past and the future.

Die Einsicht, dass unser Wissen von Geschichte vornehmlich an Orten haftet und in die Bausubstanz gerade auch in die Städte eingelassen ist, macht sie zu einem wichtigen Gegenstand kulturhistorischer Forschung. Dabei stellen sich grundsätzliche Fragen: Wie schreibt sich Geschichte in den städtischen Raum ein, wie wird sie in ihm verankert, gelöscht, umkämpft, verändert, erneuert? Und wie knüpfen sich Erinnerungen an solche Räume? Diese Fragen verweisen uns auf den Zusammenhang von Raum, Zeit, Gedächtnis und Identität, der anhand von vier Punkten näher diskutiert wird. Mit der Unterscheidung von Raum und Ort (1) eröffnen sich zwei unterschiedliche Perspektiven, die den Raum vorrangig als einen zu gestaltenden und umzuformenden wahrnehmen, bzw. den Ort als mit einer Geschichte und Erinnerung ausgestatteten erfahren, die weitererzählt werden kann. Die Stadt wird als Palimpsest (2) erfahren, wenn Überlagerungen und Schichten erkannt und freigelegt werden, die ihre Geschichte als kollektives Werk unterschiedlicher Generationen, Epochen und Besiedlungsphasen kenntlich macht. Der Begriff "Rekonstruktion" (3) steht für eine neue Praxis der Architektur, die nach der historischen Wende von 1989 historische Bauten, die durch Krieg zerstört oder aus ideologischen und modernistischen Motiven weggesprengt wurden, wieder aufbaut. Historische Nachhaltigkeit (4) schließlich beschreibt eine Einstellung zur historischen Bausubtanz, die Vergangenheit und Zukunft wieder stärker miteinander verknüpft. ; The realization that our knowledge of history is associated primarily with places that are revealed in the cities, first of all, through building substance, transforms the city into an important subject of cultural and historical research. There is a basic question: how exactly history fits in urban space and "anchors" in it, how it is altered, renewed, destroyed, how it is challenged? And how are related memories to these spaces? These questions bring us to the interplay of space, time, memory, identity, which we deal in details on the example of four aspects.The distinguishing between space and place (1) opens the two perspectives of perception: space as such, provided for the organization and reorganization, and place that we understand through the richness of its history and memories, passed through the narrative. The city is perceived as palimpsest (2), when becoming visible the layers that reveal history as a collective work of different generations, epochs, and periods of settlement. The concept of "reconstruction" (3) denotes a new practice in architecture, which involves rebuilding after 1989, historic buildings, destroyed by war with either ideological or modernization motives. Historical continuity (4), in its turn, means attitude to historical building substance that combines again more closely the past and the future. ; Осознание того, что наше знание истории связано прежде всего с местами, которые в городах проявляются, в частности, через строительную субстанцию, превращает города в важный предмет культурно-исторических исследований. При этом основополагающим является вопрос: как вписывается история в городское пространство, как она "заякоривается" в нем, как ее меняют, обновляют, уничтожают, как происходит борьба за нее? И как с такими пространствами связаны воспоминания? Эти вопросы выводят нас на взаимосвязь пространства, времени, памяти, идентичности, о котором идет речь подробно на примере четырех аспектов. Различение пространства и места (1) открывает две перспективы восприятия: пространства как такового, поддающегося организации и переформированию, и места, осознаваемого впоследствие наполненности его историей и воспоминаниями, которые передаются через нарратив дальше. Город воспринимается как палимпсест (2), когда становятся зримыми наслоения и пласты, свидетельствующие об истории как коллективном творении разных поколений, эпох, периодов поселений. Понятие "реконструкция" (3) обозначает новую практику в архитектуре, предусматривающую восстановление после 1989 г. исторических зданий, разрушенных войной, по идеологическим или модернизационным мотивам. Историческая преемственность (4), в свою очередь, означает отношение к исторической строительной субстанции, которая снова теснее объединяет прошлое и будущее. ; Усвідомлення того, що наше знання історії пов'язане передусім з місцями, які в містах оприявлені, зокрема, через будівельну субстанцію, перетворює міста у важливий предмет культурно-історичних досліджень. При цьому основоположне питання: як саме вписується історія в міський простір, як вона "заякорюється" в ньому, як її змінюють, оновлюють, знищують, як відбувається боротьба за неї? І як з такими просторами пов'язані спогади? Ці питання виводять нас на взаємозв'язок простору, часу, пам'яті, ідентичності, про який йдеться детальніше на прикладі чотирьох аспектів. Розрізнення простору й місця (1) відкриває дві перспективи сприйняття: простору як такого, що надається для організації та переформування, та місця, яке ми усвідомлюємо внаслідок наповненості його історією та спогадами, що передаються через наратив далі. Місто сприймається як палімпсест (2), коли стають зримими нашарування й пласти, котрі засвідчують історію як колективний витвір різних поколінь, епох, періодів поселень. Поняття "реконструкція" (3) позначає нову практику в архітектурі, яка передбачає відбудову після 1989 р. історичних будівель, зруйнованих війною чи з ідеологічних або модернізаційних мотивів. Історична тяглість (4), у свою чергу, означає ставлення до історичної будівельної субстанції, яка знову тісніше поєднує минуле й майбутнє.

Die Einsicht, dass unser Wissen von Geschichte vornehmlich an Orten haftet und in die Bausubstanz gerade auch in die Städte eingelassen ist, macht sie zu einem wichtigen Gegenstand kulturhistorischer Forschung. Dabei stellen sich grundsätzliche Fragen: Wie schreibt sich Geschichte in den städtischen Raum ein, wie wird sie in ihm verankert, gelöscht, umkämpft, verändert, erneuert? Und wie knüpfen sich Erinnerungen an solche Räume? Diese Fragen verweisen uns auf den Zusammenhang von Raum, Zeit, Gedächtnis und Identität, der anhand von vier Punkten näher diskutiert wird. Mit der Unterscheidung von Raum und Ort (1) eröffnen sich zwei unterschiedliche Perspektiven, die den Raum vorrangig als einen zu gestaltenden und umzuformenden wahrnehmen, bzw. den Ort als mit einer Geschichte und Erinnerung ausgestatteten erfahren, die weitererzählt werden kann. Die Stadt wird als Palimpsest (2) erfahren, wenn Überlagerungen und Schichten erkannt und freigelegt werden, die ihre Geschichte als kollektives Werk unterschiedlicher Generationen, Epochen und Besiedlungsphasen kenntlich macht. Der Begriff "Rekonstruktion" (3) steht für eine neue Praxis der Architektur, die nach der historischen Wende von 1989 historische Bauten, die durch Krieg zerstört oder aus ideologischen und modernistischen Motiven weggesprengt wurden, wieder aufbaut. Historische Nachhaltigkeit (4) schließlich beschreibt eine Einstellung zur historischen Bausubtanz, die Vergangenheit und Zukunft wieder stärker miteinander verknüpft. ; The realization that our knowledge of history is associated primarily with places that are revealed in the cities, first of all, through building substance, transforms the city into an important subject of cultural and historical research. There is a basic question: how exactly history fits in urban space and "anchors" in it, how it is altered, renewed, destroyed, how it is challenged? And how are related memories to these spaces? These questions bring us to the interplay of space, time, memory, identity, which we deal in details on the example of four aspects.The distinguishing between space and place (1) opens the two perspectives of perception: space as such, provided for the organization and reorganization, and place that we understand through the richness of its history and memories, passed through the narrative. The city is perceived as palimpsest (2), when becoming visible the layers that reveal history as a collective work of different generations, epochs, and periods of settlement. The concept of "reconstruction" (3) denotes a new practice in architecture, which involves rebuilding after 1989, historic buildings, destroyed by war with either ideological or modernization motives. Historical continuity (4), in its turn, means attitude to historical building substance that combines again more closely the past and the future. ; Осознание того, что наше знание истории связано прежде всего с местами, которые в городах проявляются, в частности, через строительную субстанцию, превращает города в важный предмет культурно-исторических исследований. При этом основополагающим является вопрос: как вписывается история в городское пространство, как она "заякоривается" в нем, как ее меняют, обновляют, уничтожают, как происходит борьба за нее? И как с такими пространствами связаны воспоминания? Эти вопросы выводят нас на взаимосвязь пространства, времени, памяти, идентичности, о котором идет речь подробно на примере четырех аспектов. Различение пространства и места (1) открывает две перспективы восприятия: пространства как такового, поддающегося организации и переформированию, и места, осознаваемого впоследствие наполненности его историей и воспоминаниями, которые передаются через нарратив дальше. Город воспринимается как палимпсест (2), когда становятся зримыми наслоения и пласты, свидетельствующие об истории как коллективном творении разных поколений, эпох, периодов поселений. Понятие "реконструкция" (3) обозначает новую практику в архитектуре, предусматривающую восстановление после 1989 г. исторических зданий, разрушенных войной, по идеологическим или модернизационным мотивам. Историческая преемственность (4), в свою очередь, означает отношение к исторической строительной субстанции, которая снова теснее объединяет прошлое и будущее. ; Усвідомлення того, що наше знання історії пов'язане передусім з місцями, які в містах оприявлені, зокрема, через будівельну субстанцію, перетворює міста у важливий предмет культурно-історичних досліджень. При цьому основоположне питання: як саме вписується історія в міський простір, як вона "заякорюється" в ньому, як її змінюють, оновлюють, знищують, як відбувається боротьба за неї? І як з такими просторами пов'язані спогади? Ці питання виводять нас на взаємозв'язок простору, часу, пам'яті, ідентичності, про який йдеться детальніше на прикладі чотирьох аспектів. Розрізнення простору й місця (1) відкриває дві перспективи сприйняття: простору як такого, що надається для організації та переформування, та місця, яке ми усвідомлюємо внаслідок наповненості його історією та спогадами, що передаються через наратив далі. Місто сприймається як палімпсест (2), коли стають зримими нашарування й пласти, котрі засвідчують історію як колективний витвір різних поколінь, епох, періодів поселень. Поняття "реконструкція" (3) позначає нову практику в архітектурі, яка передбачає відбудову після 1989 р. історичних будівель, зруйнованих війною чи з ідеологічних або модернізаційних мотивів. Історична тяглість (4), у свою чергу, означає ставлення до історичної будівельної субстанції, яка знову тісніше поєднує минуле й майбутнє.

В статье проанализирована роль исторической памяти в мультикультурных обществах. Исследовано соотношение исторической памяти и идентичности как важных составляющих в бесчисленных «войнах памяти», охвативших нынешние мультикультурного общества. Сделан вывод о необходимости смещения полюса изучения с политической истории в направлении социальной и культурной истории, которые в значительной степени примиряют, а не разъединяют мультикультурные общества.Ключевые слова: историческая память, мультикультурализм, коллективная память, Украина. The article analyzes the role of historical memory in multicultural societies. Historical memory in transitive societies plays an ambivalent character. On the one hand, the formation of civil society on a common platform becomes a bridge for the unification of society. On the other hand, in the case of addressing controversial issues in society, an intergenerational / social group gap is formed. Memory is involved in the political struggle, therefore, it is often associated with the influence of the political order in shaping historical knowledge in solving specific political problems.The relationship between historical memory and identity as an important component in the countless "memory wars" that has embraced present-day multicultural societies is researched. It is concluded that there is a need to shift the field of study from political history into the direction of social and cultural history, which largely reconcile rather than disconnect multicultural societies.Historical memory is increasingly used to interpret reality. Reminiscences in multicultural societies can open old wounds and revive divisions of a certain part of society. On the other hand, the periods of intervention, glory and rule can be vulnerable, since they allow us to characterize the attitude towards neighbors, which will not promote tolerance and peace. The growth of nationalism in multicultural societies on the basis of the mythologization of historical memory is associated with such manifestation as ethnocentrism. Ethnocentrism is defined as the tendency and endeavor of man to evaluate all life and cultural phenomena through the prism of his ethnic group, which is the criterion of the most perfect in all respects. As a consequence, the spread of manifestations of "multicultural blindness" and micro-conflicts on an inter-ethnic basis are becomingKey words: historical memory, multiculturalism, collective memory, Ukraine. ; В статті проаналізовано роль історичної пам'яті в мультикультурних суспільствах. Досліджено співвідношення історичної пам'яті та ідентичності як важливих складових в незліченних «війнах пам'яті», що охопили нинішні мультикультурні суспільства. Зроблено висновок щодо необхідності зміщення полюсу вивчення з політичної історії в напрямку соціальної та культурної історії, які в значній мірі примирюють, а не роз'єднують мультикультурні суспільства.Ключові слова: історична пам'ять, мультикультуралізм, колективна пам'ять, Україна. В статье проанализирована роль исторической памяти в мультикультурных обществах. Исследовано соотношение исторической памяти и идентичности как важных составляющих в бесчисленных «войнах памяти», охвативших нынешние мультикультурного общества. Сделан вывод о необходимости смещения полюса изучения с политической истории в направлении социальной и культурной истории, которые в значительной степени примиряют, а не разъединяют мультикультурные общества.Ключевые слова: историческая память, мультикультурализм, коллективная память, Украина. The article analyzes the role of historical memory in multicultural societies. Historical memory in transitive societies plays an ambivalent character. On the one hand, the formation of civil society on a common platform becomes a bridge for the unification of society. On the other hand, in the case of addressing controversial issues in society, an intergenerational / social group gap is formed. Memory is involved in the political struggle, therefore, it is often associated with the influence of the political order in shaping historical knowledge in solving specific political problems.The relationship between historical memory and identity as an important component in the countless "memory wars" that has embraced present-day multicultural societies is researched. It is concluded that there is a need to shift the field of study from political history into the direction of social and cultural history, which largely reconcile rather than disconnect multicultural societies.Historical memory is increasingly used to interpret reality. Reminiscences in multicultural societies can open old wounds and revive divisions of a certain part of society. On the other hand, the periods of intervention, glory and rule can be vulnerable, since they allow us to characterize the attitude towards neighbors, which will not promote tolerance and peace. The growth of nationalism in multicultural societies on the basis of the mythologization of historical memory is associated with such manifestation as ethnocentrism. Ethnocentrism is defined as the tendency and endeavor of man to evaluate all life and cultural phenomena through the prism of his ethnic group, which is the criterion of the most perfect in all respects. As a consequence, the spread of manifestations of "multicultural blindness" and micro-conflicts on an inter-ethnic basis are becomingKey words: historical memory, multiculturalism, collective memory, Ukraine.

The article is a study of the wars of historical memory. The process of increasing use of the historical past in the public life of the present is considered. History has become a political tool through which one or another socio-political system is legitimized or delegitimized. In a number of countries, laws have been passed to punish those who write "wrong". Real "wars of historical memory" have broken out in international relations. The ethnicization of history and the establishment of narratives about one's own nation as exclusively a "victim of history" are gaining momentum, which requires special treatment and appropriate compensation. In particular, the initiators of the proclamation of "wars of historical memory" in different countries are not the same. Remembrance wars are often declared at the highest level, involving officials, including heads of state, who "rebuff" and "put in place the wrongdoers", reminding the nation of the nation's incurable wounds and the terrible crimes of its neighbors. Objectively, the question of the social motives of the "wars of historical memory" is brewing. The authors share the view that the main reason is the escalation of the confrontation between Russia and the collective West. Historical politics, which has taken the form of "wars of historical memory", is a symptom rather than a cause of this confrontation. It has been analyzed that the politicization of historical memory often leads to negative consequences, and there is no easy way out of this situation. And it is difficult to find that decisive link, undertaking which it would be possible to pull out the whole chain of pressing problems. At the same time, it must be acknowledged that the controversy over the role of the Soviet Union in World War II has not been annihilated, but has intensified amid escalating tensions between East and West. Summarizing the evolution of "wars of historical memory" to a sharp aggravation, Marlene Laruel noted: "I interpret the wars for historical memory between Poland, the Baltic states and Ukraine, on the one hand, and Russia, on the other, as narrative «related to the exclusion of Russia from Europe or inclusion in it". ; Стаття є дослідженням війн історичної пам'яті. Розглядається процес усе зростаючого використання історичного минулого в суспільному житті сьогодення. Історія стала політичним інструментом, за допомогою якого легітимізується чи делегітимізується та чи інша соціально-політична система. У низці країн були прийняті закони про покарання тих, хто пише «неправильно». У міжнародних відносинах спалахнули справжні «війни історичної пам'яті». Набирає сили етнізація історії та утвердження наративів про власну націю як виключно «жертву історії», що вимагає до себе особливого ставлення й належної компенсації. Зокрема, ініціатори проголошення «війн історичної пам'яті» в різних країнах не одні і ті ж. Часто війни пам'яті проголошуються на найвищому рівні – в них беруть участь офіційні особи, включаючи глав держав, які «дають відкоша» і «ставлять на місце неправих», нагадують про незаживаючі рани нації й про страшні злочини сусідів. Об'єктивно назріває питання про суспільні спонуки «війн історичної пам'яті». Автори поділяють точку зору, що головна причина полягає у загостренні протистояння між Росією і колективним Заходом. Історична політика, яка набула вигляду «війн історичної пам'яті», є скоріше симптомом, а не причиною цього протистояння. Проаналізовано, що політизація історичної пам'яті досить часто призводить до негативних наслідків, і легкого виходу із цієї ситуації не проглядається. І важко знайти ту вирішальну ланку, взявшись за яку можна було б витягнути увесь ланцюг назрілих проблем. Тим часом слід визнати, що полеміка навколо ролі Радянського Союзу у Другій світовій війні не виникла знічев'я, вона загострилася на фоні посилення напруги між Сходом і Заходом. Узагальнюючи еволюцію «війн історичної пам'яті» до жорсткого загострення, Марлен Ларюель зазначав: «Я інтерпретую війни за історичну пам'ять між Польщею, прибалтійськими державами і Україною, з одного боку, і Росією – з другого, як «стратегічний наратив», пов'язаний із виключенням Росії із Європи або включенням в неї».

The article analyzes the influence of places of national memory of Ukrainians and Poles on the interethnic relations of two neighboring peoples. During many centuries of residence in the marginal territories between Poles and Ukrainians, many conflicts and misunderstandings arose, reminders of which are the places of national memory, located on both sides of the Ukrainian-Polish border. In modern history, they have become the subject of sharp controversy not only of ordinary Ukrainians and Poles, but have acquired a pronounced political color, and have a significant influence on the formation of socio-historical stereotypes and historical memory of both societies. Discussions that are held around the places of national memory, both in Ukraine and in the Republic of Poland, conflicts and acts of vandalism, which have become more frequent in recent years, testify to the actualization of the problem under investigation.

The article is devoted to the substantiation of the urgency of separation of the memorial direction in library research and development of library activity, connected with realization of the memory policy, the introduction of the appropriate course in the program of training of future specialists of library business. Emphasis is focused on increasing of scientific attention to the study of historical memory, especially culture memory and identity in the context of the transition to the information society, highlighting the organizational design of this research area in the form of appropriate research centres and the Memory Studies Association. Within the framework of the structuralfunctional method and from the standpoint of the connection between the concepts of "collective memory", "historical memory", "cultural memory", there has been stated libraries participation in the formation and preservation different kinds of social memory through the realization of such essential functions of libraries as memorial, cumulative, informational and communicative. The relevance of the intensification of research into the memory studies within the framework of librarianship is substantiated. Prospective directions of interaction between the Ukrainian Library Association and the Ukrainian Institute of National Memory are offered with the aim of comprehensively uncovering commemorative potential of libraries and their more active involvement in the implementation of memory policy. The foreign experience of organizing relevant interdisciplinary programs and training courses for the preparation of master's students has been revealed. The orientational structure of the course "Culture, memory, identity" for students of master's level of specialty 029 "Information, library and archives" is offered, the study of which will allow students to analyze, identify, describe the processes of constructing of historical memory and cultural identity, critically to comprehend relevant scientific texts, to identify and critically evaluate ...

Based on the semiotic-philosophical concept of P. Ricoeur, the psychoanalytical, social, ethical and political mechanisms that accompany the processes of collective identity were examined. The features of the "working" memory and the passive remembering of how the interpretations of the historical past and inherited ideological heritage were revealed. The influences of the constructive and destructive mnemonics in the public consciousness, the culture of law, and the sphere of ethical values were analysed. The recognition and responsible work on the controversial legacy experiences are more effective for constituting an integrated identity, rather than their ideological ritualization or deterrence. Key words: working memory, pathological memory, uncritical remembering, exchange of memories. ; На прикладі семіотично-філософського дослідження П. Рікера про явище пам'яті розглянуто психоаналітичні, соціальні, етико-політичні механізми, що супроводжують процеси колективної ідентифікації спільноти. Розкрито особливості впливу "працюючої" пам'яті та пасивного пригадування на способи інтерпретації історичного минулого й успадкованої ідейно-світоглядної спадщини. Проаналізовано впливи конструктивних й деструктивних мнемотехнік на суспільну свідомість, культуру права та сферу етичних цінностей. Доведено, що непримусове та відповідальне розпрацювання контроверсійних успадкованих переживань є більш дієвим для конституювання цілісної тотожності, ніж їхня ідеологічна ритуалізація чи стримування.Ключові слова: працююча пам'ять, патологічна пам'ять, некритичне пригадування, обмін пам'ятями.