Suchergebnisse

The aim of the article is to verify the hypothesis about the significant influence of party militias on the formation of the Russian political scene, while assuming that the greater their participation, the more the ruling class in Russia is organized as a totalitarian party-state apparatus.The newest world's scientifical literature on party militias is largely focused on the analysis of historical cases (including the history of tsarist Russia at the beginning of the 20th century) and modern examples concerning mainly African and South-American countries. There is a lack of theoretical approaches concerning the role of party militias in the totalitarian party-state apparatus and hard military authoritarianism. The paper about Russian party militias is supposed to fill the gap regarding not only party militias in contemporary Putin's Russia, but also their place in creating or stabilizing non-democratic political regimes.The authors analyzed the activity and character of the most important party militias currently operating in Russia. It was also examined what institutions of the state apparatus control individual militias. The following militias were analyzed: SERB (Russian liberation movement) – South-East radical block, NOD (National liberation movement), Anti-Maidan, Sorok sorokov (equivalent to a "large number"), Russia Officers (All-Russian civic organisation «Russia Officers») and Neo-Kazachestvo (New-Cossacks).A careful analysis of the most important organizations fighting with opposition activities and intimidating oppositionists proves that this hypothesis should be in great part falsified. Diverse organizations that also function as party militias are few, not subordinated to one institution and, in addition, their effectiveness is not too high. ; Цель статьи заключается в проверке гипотезы о значительном влиянии партийных военизированных структур на формирование российской политической сцены при одновременном допущении, что, чем более важную роль они играют, тем в большей степени российский правящий класс организован в рамках тоталитарного партийно-государственного аппарата.Новейшая научная литература о партийных ополчениях в основном сосредоточена на анализе исторических случаев (включая историю царской России в начале 20-го века) и современных примеров, касающихся главным образом африканских и южноамериканских стран. Отсутствует теоретический подход к определению роли партийных ополченцев в тоталитарном партийно-государственном аппарате и жестком военном авторитаризме. Статья о партийных ополчениях в современной России призвана заполнить пробел, касающийся не только партийных ополченцев в современной путинской России, но и их места в создании или стабилизации недемократических политических режимов.Авторы проанализировали деятельность и характер наиболее важных партийных ополчений, действующих в настоящее время в России. Также было рассмотрено, какие учреждения государственного аппарата контролируют отдельные боевые группы. Были проанализированы следующие военизированные партийные организации: СЕРБ (Русское освободительное движение) – Юго-восточный радикальный блок, НОД (Национально-освободительное движение), Анти-Майдан, Сорок Сороков, Офицеры России (Общероссийская общественная организация «Офицеры России») и Нео-Казачество.Тщательный анализ наиболее важных организаций, ведущих борьбу с оппозиционной деятельностью и запугивающих оппозиционеров, доказывает, что исходная гипотеза должна быть отвергнута. Различные организации, выполняющие также функции партийных военизированных структур, являются немногочисленными, они не подчиняются единому центру и, кроме того, их эффективность не слишком высока. ; Мета статті полягає в перевірці гіпотези про значний вплив партійних воєнізованих структур на формування російської політичної сцени при одночасному допущенні, що, чим більш важливу роль вони відіграють, тим більшою мірою справедливе твердження про те, що російський правлячий клас організований в рамках тоталітарного партійно-державного апарату.Новітня наукова література про партійні ополчення в основному зосереджена на аналізі історичних випадків (включаючи історію царської Росії на початку 20-го століття) і сучасних прикладів, що стосуються головним чином африканських і південноамериканських країн. Відсутній теоретичний підхід до визначення ролі партійних ополченців в тоталітарному партійно-державному апараті та за умов жорсткого військового авторитаризму. Стаття про партійні ополчення в сучасній Росії покликана заповнити прогалину, що стосується не тільки партійних ополченців в сучасній путінській Росії, але і їх місця в створенні або стабілізації недемократичних політичних режимів.Автори проаналізували діяльність і характер найбільш важливих партійних ополчень, що діють в даний час в Росії. Також було розглянуто, які установи державного апарату контролюють окремі бойові групи. Були проаналізовані такі воєнізовані партійні організації: СЕРБ (Русское визвольний рух) – Південно-східний радикальний блок, НОД (Національно-визвольний рух), Антимайдан, Сорок Сороків, Офіцери Росії (Загальноросійська громадська організація «Офіцери Росії») та Нео-Казацтво.Ретельний аналіз найбільш важливих організацій, які ведуть боротьбу з опозиційною діяльністю і залякують опозиціонерів, доводить, що вихідна гіпотеза має бути відкинута. Різні організації, які виконують також функції партійних воєнізованих структур, є нечисленними, вони не підкоряються єдиному центру і, крім того, їх ефективність не дуже висока.

The aim of the article is to verify the hypothesis about the significant influence of party militias on the formation of the Russian political scene, while assuming that the greater their participation, the more the ruling class in Russia is organized as a totalitarian party-state apparatus.The newest world's scientifical literature on party militias is largely focused on the analysis of historical cases (including the history of tsarist Russia at the beginning of the 20th century) and modern examples concerning mainly African and South-American countries. There is a lack of theoretical approaches concerning the role of party militias in the totalitarian party-state apparatus and hard military authoritarianism. The paper about Russian party militias is supposed to fill the gap regarding not only party militias in contemporary Putin's Russia, but also their place in creating or stabilizing non-democratic political regimes.The authors analyzed the activity and character of the most important party militias currently operating in Russia. It was also examined what institutions of the state apparatus control individual militias. The following militias were analyzed: SERB (Russian liberation movement) – South-East radical block, NOD (National liberation movement), Anti-Maidan, Sorok sorokov (equivalent to a "large number"), Russia Officers (All-Russian civic organisation «Russia Officers») and Neo-Kazachestvo (New-Cossacks).A careful analysis of the most important organizations fighting with opposition activities and intimidating oppositionists proves that this hypothesis should be in great part falsified. Diverse organizations that also function as party militias are few, not subordinated to one institution and, in addition, their effectiveness is not too high. ; Цель статьи заключается в проверке гипотезы о значительном влиянии партийных военизированных структур на формирование российской политической сцены при одновременном допущении, что, чем более важную роль они играют, тем в большей степени российский правящий класс организован в рамках тоталитарного партийно-государственного аппарата.Новейшая научная литература о партийных ополчениях в основном сосредоточена на анализе исторических случаев (включая историю царской России в начале 20-го века) и современных примеров, касающихся главным образом африканских и южноамериканских стран. Отсутствует теоретический подход к определению роли партийных ополченцев в тоталитарном партийно-государственном аппарате и жестком военном авторитаризме. Статья о партийных ополчениях в современной России призвана заполнить пробел, касающийся не только партийных ополченцев в современной путинской России, но и их места в создании или стабилизации недемократических политических режимов.Авторы проанализировали деятельность и характер наиболее важных партийных ополчений, действующих в настоящее время в России. Также было рассмотрено, какие учреждения государственного аппарата контролируют отдельные боевые группы. Были проанализированы следующие военизированные партийные организации: СЕРБ (Русское освободительное движение) – Юго-восточный радикальный блок, НОД (Национально-освободительное движение), Анти-Майдан, Сорок Сороков, Офицеры России (Общероссийская общественная организация «Офицеры России») и Нео-Казачество.Тщательный анализ наиболее важных организаций, ведущих борьбу с оппозиционной деятельностью и запугивающих оппозиционеров, доказывает, что исходная гипотеза должна быть отвергнута. Различные организации, выполняющие также функции партийных военизированных структур, являются немногочисленными, они не подчиняются единому центру и, кроме того, их эффективность не слишком высока. ; Мета статті полягає в перевірці гіпотези про значний вплив партійних воєнізованих структур на формування російської політичної сцени при одночасному допущенні, що, чим більш важливу роль вони відіграють, тим більшою мірою справедливе твердження про те, що російський правлячий клас організований в рамках тоталітарного партійно-державного апарату.Новітня наукова література про партійні ополчення в основному зосереджена на аналізі історичних випадків (включаючи історію царської Росії на початку 20-го століття) і сучасних прикладів, що стосуються головним чином африканських і південноамериканських країн. Відсутній теоретичний підхід до визначення ролі партійних ополченців в тоталітарному партійно-державному апараті та за умов жорсткого військового авторитаризму. Стаття про партійні ополчення в сучасній Росії покликана заповнити прогалину, що стосується не тільки партійних ополченців в сучасній путінській Росії, але і їх місця в створенні або стабілізації недемократичних політичних режимів.Автори проаналізували діяльність і характер найбільш важливих партійних ополчень, що діють в даний час в Росії. Також було розглянуто, які установи державного апарату контролюють окремі бойові групи. Були проаналізовані такі воєнізовані партійні організації: СЕРБ (Русское визвольний рух) – Південно-східний радикальний блок, НОД (Національно-визвольний рух), Антимайдан, Сорок Сороків, Офіцери Росії (Загальноросійська громадська організація «Офіцери Росії») та Нео-Казацтво.Ретельний аналіз найбільш важливих організацій, які ведуть боротьбу з опозиційною діяльністю і залякують опозиціонерів, доводить, що вихідна гіпотеза має бути відкинута. Різні організації, які виконують також функції партійних воєнізованих структур, є нечисленними, вони не підкоряються єдиному центру і, крім того, їх ефективність не дуже висока.

Following the death of Constantine V in 775, his successors refused the military policy of the Isaurian dynasty which led to a number of adverse consequences. The army got involved into the confrontation between religious and political groups. As a result, by the mid-780s a crisis broke out in the military and administrative system of Byzantium. After the dissolution of most of the regular tagmata, defensive and offensive operationswere compelled to conduct militias of five eastern provinces (Opsikion, Thrakesion, Anatolikon, Armeniakon, Kibyrrhaioton). In the simultaneous war against Arabs and Bulgarians, this task proved to be impossible for them. According to the author, the military policy of the successors of Constantine V forced the empire to wage heavy defensive wars until the 820–830s. ; После смерти Константина V в 775 г. произошел отказ от военной политики династии Исавров, что привело к негативным последствиям. Армия оказалась вовлечена в борьбу религиозно-политических группировок и к середине 80-х гг. VIII в. в военно-административной системе Византии начался кризис. После расформирования большей части регулярных тагм, оборонительные и наступательные операции вынуждены были вести ополчения пяти восточных провинций (Опсикий, Фракисий, Анатолик, Армениак, Кивирреоты). В условиях одновременной войны против арабов и болгар эта задача оказалась для них невыполнимой. По мнению автора, военная политика преемников Константина V вынудила империю вести тяжелые оборонительные войны до 20–30-х гг. IX в.

The article is devoted to the early period of military-administrative reform of Constantine V (741-775). The author considers Constantine V wasn't the successor Leo III the Isaurian (717-741) military policy. In 742-743 he struggled for the throne. His opponent was Artabastos comes of the Opsikion theme. He was sup-ported by several strategoi of large themes. Constantine V had suppressed the mutiny and started the formation of a mobile army. It consisted of the most battleworthy of regular units. The main part of the regular troops was withdrawn under the jurisdiction of the strategoi of Eastern themes. In the 740-750 Constantine V carried out some successful military campaigns in Northern Syria and Transcaucasia. This proved the effectiveness of regular troops in comparison with detachments of the provincial militias. The author believes the lack of financial resources had been the main obstacle for the fast finishing the military reform. ; Статья посвящена изучению начального периода военно-административной реформы Константина V (741-775). По мнению автора, Константина V нельзя считать продолжателем военной политики Льва III Исавра (717-741). В 742-743 гг. он был вынужден вести борьбу за престол. Его соперником являлся комит Опсикия Артавазд, которого поддержали стратиги нескольких больших фем. После подавления мятежа Константин V начал формирование мобильной армии, составленной из самых боеспособных регулярных подразделений. Большая часть регулярных отрядов была выведена из подчинения стратигов восточных фем. В 740-750-е гг. Константин V совершил несколько успешных военных походов в Северную Сирию и Закавказье. Это доказало эффективность регулярных войск по сравнению с фемными ополчениями. По мнению автора, основным препятствием для быстрого завершения военной реформы стал недостаток финансовых ресурсов.