Based on the analysis of the main aspects of the development of corporatism, economic and political theory, the application of economic practice in order to use it in the development of the country's economy is studied. It is worth noting that to date there is little research on this issue, and isolated studies do not fully reflect the impact of corporatism on the history of Italy, Spain, Portugal and the world. In 2021, it was 130 years since corporatism appeared. It is time to consider the main stages of its formation as one of the greatest economic doctrines of the XX century, its impact on modern economics. In the modern period of development of the world economy, rich in new factors of instability, the intellectual heritage of corporatism allows researchers to apply its characteristics to understand the crisis in the economy. The article argues that corporatism can be the engine of the modern economy, as it creates a balance between the working class and entrepreneurs. The article presents assessments of the study of corporatism by authors and scholars with different views. Implemented corporatist ideas led to the emergence of new institutions in accordance with the coordination of interests, which coordinated the actions of economic agents, facilitated the resolution of conflicts, regulated internal corporate relations, provided monopoly conditions for professional activity. The formed model of corporatism did not assume the autonomy of corporations. It led only to some temporary strengthening of the state in economic and socio-political life. The state retained control, control over corporations, turning them into bureaucratic structures. The experience of creating "corporate" states in a number of European countries was far from real corporate ideas. Authoritarian regimes were not ready to create truly corporate structures. The inefficiency of the created corporations was that the new government did not dare to carry out radical changes, such as the establishment of effective state control over them. ; На основі аналізу основних аспектів розвитку корпоративізму, економічної та політичної теорії, досліджено застосування економічної практики з метою використання її в розбудові економіки країни. Варто звернути увагу, що на сьогоднішній день мало досліджень з цієї проблематики, а поодинокі дослідження не повною мірою відображають вплив корпоративізму на історію Італії, Іспанії, Португалії і світі. У 2021 р. було 130 років відколи з'явився корпоративізм. На часі розгляд основних етапів його становлення як одного з найбільших економічних вчень XX ст., його вплив на сучасну економічну науку. У сучасний період розвитку світової економіки, багатий новими факторами нестабільності, інтелектуальна спадщина корпоративізму дозволяє дослідникам застосовувати його характеристики для осмислення кризових явищ в економіці. У статті доводиться, що корпоративізм може стати двигуном сучасної економіки, оскільки створює баланс між робочим класом та підприємцями. В статті наводяться оцінки досліджень корпоративізму авторами і вченими з різними поглядами.Реалізованікорпоративістськіідеї привели до появиновихінститутівзгідно з погодженнямінтересів, якікоординувалидіїекономічнихагентів, сприяливирішеннюконфліктів, регулюваливнутрішні корпоративнівідносини, забезпечувалимонопольніумовипрофесійноїдіяльності.Сформована модель корпоративізму не припускала автономіїкорпорацій. Вона призвела лише до деякого тимчасового посиленнядержави в економічному і суспільно-політичномужитті. Держава зберігала за собою управління, контроль за корпораціями, перетворившиїх в бюрократичніструктури.Досвідстворення «корпоративних» держав в рядієвропейськихкраїнбув далекий відреальнихкорпоративнихідей. Авторитарнірежимибули не готові до того, щобстворитидійснокорпоративніструктури.Недостатняефективністьстворенихкорпораційполягала в тому, що нова влада не зважилася на проведеннярадикальнихперетворень, наприкладвстановленнядієвого державного контролю над ними.
Based on the analysis of the main aspects of the development of corporatism, economic and political theory, the application of economic practice in order to use it in the development of the country's economy is studied. It is worth noting that to date there is little research on this issue, and isolated studies do not fully reflect the impact of corporatism on the history of Italy, Spain, Portugal and the world. In 2021, it was 130 years since corporatism appeared. It is time to consider the main stages of its formation as one of the greatest economic doctrines of the XX century, its impact on modern economics. In the modern period of development of the world economy, rich in new factors of instability, the intellectual heritage of corporatism allows researchers to apply its characteristics to understand the crisis in the economy. The article argues that corporatism can be the engine of the modern economy, as it creates a balance between the working class and entrepreneurs. The article presents assessments of the study of corporatism by authors and scholars with different views. Implemented corporatist ideas led to the emergence of new institutions in accordance with the coordination of interests, which coordinated the actions of economic agents, facilitated the resolution of conflicts, regulated internal corporate relations, provided monopoly conditions for professional activity. The formed model of corporatism did not assume the autonomy of corporations. It led only to some temporary strengthening of the state in economic and socio-political life. The state retained control, control over corporations, turning them into bureaucratic structures. The experience of creating "corporate" states in a number of European countries was far from real corporate ideas. Authoritarian regimes were not ready to create truly corporate structures. The inefficiency of the created corporations was that the new government did not dare to carry out radical changes, such as the establishment of effective state control over them. ; На основі аналізу основних аспектів розвитку корпоративізму, економічної та політичної теорії, досліджено застосування економічної практики з метою використання її в розбудові економіки країни. Варто звернути увагу, що на сьогоднішній день мало досліджень з цієї проблематики, а поодинокі дослідження не повною мірою відображають вплив корпоративізму на історію Італії, Іспанії, Португалії і світі. У 2021 р. було 130 років відколи з'явився корпоративізм. На часі розгляд основних етапів його становлення як одного з найбільших економічних вчень XX ст., його вплив на сучасну економічну науку. У сучасний період розвитку світової економіки, багатий новими факторами нестабільності, інтелектуальна спадщина корпоративізму дозволяє дослідникам застосовувати його характеристики для осмислення кризових явищ в економіці. У статті доводиться, що корпоративізм може стати двигуном сучасної економіки, оскільки створює баланс між робочим класом та підприємцями. В статті наводяться оцінки досліджень корпоративізму авторами і вченими з різними поглядами.Реалізованікорпоративістськіідеї привели до появиновихінститутівзгідно з погодженнямінтересів, якікоординувалидіїекономічнихагентів, сприяливирішеннюконфліктів, регулюваливнутрішні корпоративнівідносини, забезпечувалимонопольніумовипрофесійноїдіяльності.Сформована модель корпоративізму не припускала автономіїкорпорацій. Вона призвела лише до деякого тимчасового посиленнядержави в економічному і суспільно-політичномужитті. Держава зберігала за собою управління, контроль за корпораціями, перетворившиїх в бюрократичніструктури.Досвідстворення «корпоративних» держав в рядієвропейськихкраїнбув далекий відреальнихкорпоративнихідей. Авторитарнірежимибули не готові до того, щобстворитидійснокорпоративніструктури.Недостатняефективністьстворенихкорпораційполягала в тому, що нова влада не зважилася на проведеннярадикальнихперетворень, наприкладвстановленнядієвого державного контролю над ними.
Аналізується внесок Фонду "Наука і політика" у вивчення зовнішньої політики України на сучасному етапі, її інтеграції в європейські структури, форми організації діяльності Фонду.
The author develops the concept of communicative equality based on Habermas' theory of communicative action aimed at understanding. Linguistic interaction presupposes communicative equality as a priori condition of mutual understanding. It raises the critical issue of a role and place of misunderstanding and disagreement that we can meet in everyday communication. Following Rancir's examination of disagreement the author is tracing sensible perception of social inequality by a part of communicators, as well as the emergence of political disagreement as its consequence. The main part of the article devotes to realization of a conflict produced by speaking beings' equality and experiencing inequality of distribution of parts of the common good. The author analyses Rancir's innovative interpretation of concepts of politics, the politics of aesthetics, the police, the wrong, and new reading Aristotle's and Plato's notion of blaberon. The double logic of communication as both equality in mutual understanding and as the class struggle for social equality is shown, followed Ranciеr, on the example of historian and philoso- pher Ballanche, who in the early 19th century direct compared events of the French Revolution and the secession of Roman plebeians on Aventine Hill. The critics of Habermas' theory of discursive rationality occupy the particular place of the article. His model of communication rejects an active role of the third person, i.e., the observer's position in communicative actions oriented towards understanding. But addressing to other historical example of both the theorist-observer and one of Ukrainian revolution 1917–1921 leaders, writer Volodymyr Vynnychenko assists to clarify the meaning of "the third person" in communicative formation of a new political and cultural community. Finally, referring to Schmitt's concept of the political as the existential conflict of recognition or negation of an opponent's way of existence allows for a conclusion that studying existential dimension of communication can add to analysis of communication. ; Автор статті розвиває поняття комунікативної рівності, спираючись на теорію комунікативної дії, орієнтовану на розуміння (Габермас). Мовна взаємодія передбачає комунікативну рівність як апріорну умову взаєморозуміння. Це порушує критичне питання про місце і роль нерозуміння та незгоди, з якими зустрічається кожний у міжлюдській комунікації. Спираючись на розвідку феномену нерозуміння (Рансьєр), автор простежує процеси сприйняття учасниками комунікації фактичної соціальної нерівності та, як наслідок, виникнення політич- ної незгоди. Значна частина статті присвячена усвідомленню громадянами конфлікту рівно- сті в комунікації та наявної нерівності у розподілі часток блага суспільного цілого. Це здійснюється через аналіз новаційних визначень Рансьєром таких понять, як політика естетики, політика, поліція, не-добре, та його інтерпретації поняття blaberon у Аристотеля і Платона. Подвійну логіку комунікації як рівності у взаєморозумінні і як класової боротьби за соціальну рівність та справедливу частку суспільного продемонстровано, вслід за Рансьєром, на прикладі філософа та історика П'єра-Симона Баланша, який проводив прямі паралелі між подіями Великої французської революції та сецесією плебсу щодо Авентинського пагорба у Давньому Римі. Особливе місце в статті відведено критиці теорії дискурсивної раціональності Габермаса, філософська модель спілкування якого заперечує активну роль спостерігача («третьої позиції») у процесах комунікації, орієнтованої на розуміння. Натомість звернення до іншого істо- ричного прикладу — твору дієвого учасника української революції 1917–1921 років і разом з тим теоретика-спостерігача Володимира Винниченка — дає підставу прояснити роль «тре- тьої особи» в політичній комунікації як спосіб суб'єктивізації процесів формування світу нової політичної спільноти та її культурної ідентичності. У підсумку звернення до поняття політичного як конфлікту, в якому йдеться про визнання власної форми існування за другою сто- роною чи відмову їй у збереженні такої форми існування (Карл Шміт), дає підставу авторові зробити висновок про важливість вивчення екзистенційного виміру комунікації.
This paper deals with ethnic politics in Poland during the period of the Second Polish Republic from 1918 to 1939. Attention is drawn to the largest ethnic minorities living in the state, particularly in the Ukrainian and Jewish. The paper shows the activity of the Polish government on these and other ethnic minorities. It reveals the political, economic and cultural life of the minorities in the Polish state. The article shows the interaction Polish national minority in the activities of the various political processes taking place in the Second Polish Republic and the inter-war Europe. ; Niniejsza praca zajmuje się polityką narodowościową Polski w okresieDrugiej Rzeczypospolitej w latach 1918 – 1939. Zwraca się uwagę na największe mniejszości narodowe, którzy mieszkali na terytorium państwa, szczególnie na Ukraińców i Żydów. W pracy przedstawiono działalność polskiego rządu, która dotyczyła te i inne mniejszości narodowe. Ujawnia się życie polityczne, gospodarcze i kulturalne tych mniejszości w państwie polskim. W artykule przedstawiono wzajemne oddziaływanie Polaków z mniejszościami narodowymi pod czas działalności różnych procesów politycznych, które odbywały się w DrugiejRzeczypospolitej oraz i międzywojennej Europie. ; У статті розглядається міжетнічна політика Польщі в періодіснування Другої Речі Посполитої з 1918 по 1939 роки. Звертаєтьсяувага на найбільші національні меншини, що проживали на територіїдержави, зокрема на українців та євреїв. В статті показана діяльністьпольського уряду щодо цих та інших національних меншин. Розкривається політичне, господарче та культурне життя цих меншин на території Польської держави. В статті показана взаємодія поляків знаціональними меншинами під час діяльності різних політичних процесів, які відбувалися у Другій Речі Посполитій та міжвоєнній Європі.
Methodological approach to the interpretation of public sphere of politics within a democratic society is to describe the practices of the exercise of power on the base of its control and dialogue. The public nature of power as a common cause of all citizens and, at the same time, the phenomenon of technological and functional management in this study, acquires crucial. Political power is discursive communication activities and technocratic practices of governance in the context of the public sphere, acquires the status of the subject area, which is outside the main focus of the study. Distancing themselves from the government as the leading issues, political science, based on socio-philosophical tradition as a communicative theory denies the power of its central status in the public sphere as a particular form of expression of the political sphere and the political system.At present stage there are two conceptual leveles of considering of the the structure of public sphere of politics. The first is a socio-philosophical level, which is considered in the public sphere dichotomous opposites: publicity – privacy. This level defines the role of the personal perception and transforms the public sphere of politics to the category of political ontology, erasing it from the list of determinants of real politics. However, this level constitutes a public sphere of politics as a category and concept, provides a place in the public sphere of natural-scientific picture of the world. Belonging category of public sphere» to the categories of political and theoretical traditions can relate public sphere politics with other fundamental phenomena of political being: power, political will, political management. ; Методологічний підхід до інтерпретації громадської сфери політики у демократичному суспільстві є опис практики здійснення влади на основі її управління та діалогу. Публічний характер влади у загальну справу всіх громадян і, в той же час, явище технологічні та функціональні управління в цьому дослідженні, набуває вирішального значення.Політична влада дискурсивної діяльності зв'язку та технократичної практики управління в контексті публічної сфери набуває статусу предметної сфери, яка знаходиться за межами основного упору в дослідженні.Дистанціюватися від уряду в якості ведучої питань, політології, заснований на соціально-філософській традиції як комунікативна теорія заперечує силу його центрального статусу в суспільній сфері, як особлива форма вираження політичній сфері і політичній системі.На сучасному етапі існують два концептуальні leveles розгляду в структурі публічної сфери політики. Першим з них є соціально-філософський рівень, який вважається в громадській сфері дихотомічних протилежностей: гласність - конфіденційність. Цей рівень визначає роль особистого сприйняття і перетворює суспільну сферу політики на категорію політичної онтології, стерти її зі списку детермінанти реальній політиці. Однак цей рівень являє собою публічну сферу політики як категорії і концепції, надає місце у громадській сфері природничо-наукової картини світу. Належність категорії публічної сфери «до категорії політичної і теоретичної традиції» можуть торкнутися сфери публічної політики з іншими фундаментальними явищами політичного буття: влада, політична воля, політичне управління.
This paper examines the importance of financial and industrial groups or «oligarchs» in Ukrainian politics, because they control a significant part of Ukrainian economy, have a major TV channels. Their influence on politics is significant and almost unexplored. The focus is primarily on the behaviors of big business as the owner of significant financial and intellectual resources with experience out of different situations. Further research focus is concentrated on large capital and only two of its brightest representatives group «Privat» (Igor Kolomoisky) and group «SCM» (Rinat Akhmetov), who often competed with each other for their business history. The goal of gender policy description will be specified FIG and its consequences in terms of political and economic instability in Ukraine. In the article it appears that the passive policy and the desire to conserve resources and save situation leads to a gradual impairment or loss of resources and willingness to participate in changing the situation with the risk of loss of resources provides new resources and opportunities. Active position makes it possible to adapt to new circumstances and to find a new advantageous position, which provides new resources. Even if resources as a whole become less active position player gets them more than a player with a passive attitude they are reduced. The significance of financial-industrial groups or "oligarchs" for Ukrainian politics is dissonant with the degree of their research by domestic political scientists. "Oligarchs" control a significant part of the Ukrainian economy, owning major TV channels. Their influence on politics is considerable and almost not investigated. Although the use of the concept of "oligarch" as a scientific term, A. Kolodiy substantiated in 2001, in the article "Oligarchs" and "oligarchy": the meaning of concepts and Ukrainian political reality "[3], however, the use of the term" financially- industrial "or" financial and political groups ". The main reason for the rejection of the concept of "oligarch" was that it passed from the category of terminology to the category of the usual-everyday vocabulary and turned into a universal label. As a result, scientists are trying not to use it, however, the measure of research "financial and industrial groups" (hereinafter - FIGs) is not sufficient. The reason for ignoring this phenomenon on the part of researchers is the non-traditional nature of such an object of research, as opposed to the usual political parties, civil society and non-governmental organizations, and the limited factual basis. ; У статті досліджується роль фінансовопромислових груп в українській політиці – саме вони контролюють значну частину української економіки, володіють чималими фінансовими та інтелектуальними ресурсами. Вплив ФПГ на політику є значним і майже не дослідженим. Дослідницький фокус зосереджується на двох представниках великого капіталу – групі «Приват» (Ігор Коломойський) та групі СКМ Ріната Ахметова, які протягом своєї бізнесісторії часто конкурували одна з одною. Метою статті є опис політики вказаних ФПГ та її наслідків в умовах політичної та економічної нестабільності в Україні. У статті з'ясовується, що прагнення законсервувати ситуацію і зберегти ресурси веде до поступового знецінення, або втрати ресурсів, а готовність брати участь ув зміні ситуації з ризиком втрати ресурсів надає нові ресурси і можливості. Навіть якщо ресурсів в цілому стає менше, гравець з активною позицією отримує їх більше, а у гравця з пасивною позицією вони зменшуються. ; У статті досліджується роль фінансовопромислових груп в українській політиці – саме вони контролюють значну частину української економіки, володіють чималими фінансовими та інтелектуальними ресурсами. Вплив ФПГ на політику є значним і майже не дослідженим. Дослідницький фокус зосереджується на двох представниках великого капіталу – групі «Приват» (Ігор Коломойський) та групі СКМ Ріната Ахметова, які протягом своєї бізнесісторії часто конкурували одна з одною. Метою статті є опис політики вказаних ФПГ та її наслідків в умовах політичної та економічної нестабільності в Україні. У статті з'ясовується, що прагнення законсервувати ситуацію і зберегти ресурси веде до поступового знецінення, або втрати ресурсів, а готовність брати участь ув зміні ситуації з ризиком втрати ресурсів надає нові ресурси і можливості. Навіть якщо ресурсів в цілому стає менше, гравець з активною позицією отримує їх більше, а у гравця з пасивною позицією вони зменшуються.
У статті розглянуто низку сюжетів, пов'язаних із пам'яттю про Другусвітову війну в УРСР та в суверенній Україні. Історична пам'ять у всіхсвоїх вимірах – колективному, корпоративному, індивідуальному – відіграє помітну роль у процесах націє- і державотворення. Офіційна модельпам'яті часто спирається на історичний міф. Простежуючи тривалий шлях еволюції комеморативних практику радянську добу, можна зафіксувати заміну міфу «Великої жовтневої соціалістичної революції», що домінував у колективній/офіційній пам'яті досередини 1960‑х рр., але вичерпав свій мобілізаційний ресурс, на міф «ВеликоїВітчизняної війни». Саме останній став одним з ідеологічних стрижнів,дієвим засобом легітимізації комуністичного режиму та консолідаційногочинника в радянському суспільстві. Експлуатуючи глорифікаційно-віктимнікомпоненти цього міфу, промоутери мнемонічної політики досягли незаперечних успіхів. Свідченнямцього є велика інерція міфу «Великої Вітчизняної війни» на пострадянськомупросторі, особливо в Російській Федерації, де він залишається головною«скрепою» влади і суспільства. Після розпаду Радянського Союзу розпочався тривалий і суперечливий процес подолання «радянської спадщини».Формування історичної колективної пам'яті української політичної нації,способи і форми «пригадування» історичних подій у незалежній Україні всебільше дистанціюються від імперської моделі і наближаються до західнихзразків, хоча й не позбавлені певних рудиментів. Про те, що на цьомушляху зустрічається чимало перепон, свідчать способи конкуренції різнихмоделей пам'яті. Аналіз підходів керівництва України, політикуму та окремих громадянських інституцій до формування сучасної історичної політики і мнемонічнихпроцедур, успіхів і невдач на цьому шляху дає підстави констататувати,що головними деструктивними чинниками при цьому виступають: поперше, інтереси певних політичних груп; по-друге, специфіка суспільноїсвідомості значної частини українського соціуму; по-третє, помітні регіональні відмінності у світосприйнятті; по-четверте, брак наукового моделювання політичних рішень у меморіальній сфері. Особливо складнимвиявився процес декомунізації, що безпосередньо стосується пам'яттєвогопростору. Частина громадян неоднозначно сприйняла деякі кроки УІНПв цьому напрямі. У матеріалі висвітлюються засоби і механізми втручання зовнішніх сил,передусім Російської Федерації, у пам'яттєве поле України через інструменталізацію історичного знання й відповідних мобілізаційно-електоральнихтехнологій. У широкому контексті гібридної війни проти України вонипокликані дестабілізувати політичну ситуацію в нашій державі, налаштувати різні політичні та регіональні групи одну проти одної, поставитипід сумнів історичну перспективу української політичної нації. Ключові слова: Україна, Друга світова війна, історична пам'ять, міфи,історична політика, комеморативні практики, мнемонічні процедури,маніпулятивні технології. ; The article reviews several issues concerning the memory of the Second WorldWar in the USSR and sovereign Ukraine. Historical memory in its every dimension– collective, corporate, individual – plays an outstanding role in the processesof forming the nation and state. The official memory model is often based on the historical myth. Tracing the long evolution of commemorative practicesduring the Soviet era, one can record the change from the myth of the "GreatOctober socialist revolution" which dominated the collective/official memoryuntil the mid‑1960–70s, yet exhausted its resource of mobilization, to the myth of the "Great Patriotic War". The latter became particularly the central ideologicalpillar, an efficient tool of communist regime legitimization and the factorof consolidation in Soviet society.Exploiting the victim glorification componentsof this myth, the promoters of the mnemonic policy have made undeniable strides.Evidence of this is the great inertia of the myth of the "Great Patriotic War"in the post-Sovietterritory, especially in the Russian Federation, where it remainsthe main "brace" for authority and society. After the dissolution of the SovietUnion, a lengthy and controversial process to overcome the "Soviet heritage"began.Formation of the historical collective memory of the Ukrainian politicalnation, methods, and forms of "remembrance" of historical events in independentUkraine have grown increasingly detached from the imperial model and approachWestern models, although not deprived of certain rudiments. The fact that thispath is filled with multiple obstacles substantiates the competition between variousmemory models. Analysis of approaches by the Ukrainian leadership, politicalcircles, and civil institutions in the state to forming modern historical policy andmnemonic procedures, successes and failures along the way, provides grounds tosuggest that the main destructive factors are: first, the interests of certain political groups; second, the distinctive character of the social consciousness of Ukrainiansociety; third, notable regional differences in the perceptions of the world; fourth,the lack of scientific modeling of political decisions in the memorial sphere. Theprocess of de-communization was particularly complicated, which directly relatesto the ground of memory. Some citizens have perceived steps taken by the UkrainianInstitute of National Memory (UINM) in an ambiguous mannerby.The articlehighlights the means and mechanisms of external forces, first of all of the RussianFederation, within practices of intervention into the spaces of Ukrainian memoryof electoral mobilization. In a broad context of hybrid war against Ukraine, theyare aimed at destabilizing the political situation in the country, setting up differentpolitical and regional groups pitted against one another, so as to place in doubtthe historical perspective of the Ukrainian political nation. Keywords: Ukraine, Second World War, historical memory, myths, historicalpolitics, commemorative practices, mnemonic procedures, manipulativetechnologies. ; The article reviews several issues concerning the memory of the Second WorldWar in the USSR and sovereign Ukraine. Historical memory in its every dimension– collective, corporate, individual – plays an outstanding role in the processesof forming the nation and state. The official memory model is often based on the historical myth. Tracing the long evolution of commemorative practicesduring the Soviet era, one can record the change from the myth of the "GreatOctober socialist revolution" which dominated the collective/official memoryuntil the mid‑1960–70s, yet exhausted its resource of mobilization, to the myth of the "Great Patriotic War". The latter became particularly the central ideologicalpillar, an efficient tool of communist regime legitimization and the factorof consolidation in Soviet society.Exploiting the victim glorification componentsof this myth, the promoters of the mnemonic policy have made undeniable strides.Evidence of this is the great inertia of the myth of the "Great Patriotic War"in the post-Sovietterritory, especially in the Russian Federation, where it remainsthe main "brace" for authority and society. After the dissolution of the SovietUnion, a lengthy and controversial process to overcome the "Soviet heritage"began.Formation of the historical collective memory of the Ukrainian politicalnation, methods, and forms of "remembrance" of historical events in independentUkraine have grown increasingly detached from the imperial model and approachWestern models, although not deprived of certain rudiments. The fact that thispath is filled with multiple obstacles substantiates the competition between variousmemory models. Analysis of approaches by the Ukrainian leadership, politicalcircles, and civil institutions in the state to forming modern historical policy andmnemonic procedures, successes and failures along the way, provides grounds tosuggest that the main destructive factors are: first, the interests of certain political groups; second, the distinctive character of the social consciousness of Ukrainiansociety; third, notable regional differences in the perceptions of the world; fourth,the lack of scientific modeling of political decisions in the memorial sphere. Theprocess of de-communization was particularly complicated, which directly relatesto the ground of memory. Some citizens have perceived steps taken by the UkrainianInstitute of National Memory (UINM) in an ambiguous mannerby.The articlehighlights the means and mechanisms of external forces, first of all of the RussianFederation, within practices of intervention into the spaces of Ukrainian memoryof electoral mobilization. In a broad context of hybrid war against Ukraine, theyare aimed at destabilizing the political situation in the country, setting up differentpolitical and regional groups pitted against one another, so as to place in doubtthe historical perspective of the Ukrainian political nation. Keywords: Ukraine, Second World War, historical memory, myths, historicalpolitics, commemorative practices, mnemonic procedures, manipulativetechnologies.
Modern development of the information society and communications research issues updated symbolic politics. This, in turn, requires a careful analysis of the nature and impact of symbols in terms of mediatization of political reality. Politics becomes not merely symbolic, symbolic reality transforms the political sphere to the sphere of production characters. These trends lead to increasing search for new theoretical and methodological approaches to determine the impact on the process of designing characters and play politics in terms of informational reality.The research problems of symbolic politics expands scientific understanding of information and communication of the political process, including an in-depth understanding the role of the media in the process of symbolic play world of politics.Thus, symbolic politics takes on a new dimension and the specific characteristics of the operation in information and communication space. So, the purpose of this article is to determine the impact the symbolization on the individual and mass political consciousness of citizens in an increasingly mediatization political reality.Symbols are the inherent part of the policy. The main feature of symbols is an infinite number of internal values, implemented in external manifestations. This ensures that the symbol conveys information instantly without going through all the obstacles to its critical thinking recipients. Therefore, it should be noted that political symbols – powerful repeater in the discursive practices of interaction of political actors, including government officials, citizens and society.Symbolic experience spans a variety of areas ideas, values, traditions, norms of behavior of the individual and the group. Symbolic politics as a special kind of political communication is based on various means – mass media products, artifacts, ideological constructs, political messages. Thus, symbolic politics is not only the effect of the use of symbols, but the action itself stands as a symbol.Thus, in terms of the growing influence of the information environment and the role of the media in the interaction between society and government policy becomes more symbolic. For example, the use of symbols for the purpose of forming a positive image of the government as a result there is a «difference» between the symbolic and the real part of the authorities. This effect associated with negative trends. However, distinguish and positive aspects such as the consolidation of society, simplify articulation interests, political education of citizens because of using symbolic politics. ; В статье освещаются основные подходы к трактованию природы символической политики. Особое внимание уделяется рассмотрению специфики использования средств символизации в условиях усиливающейся медиатизации политической действительности. Анализируются способы манипулятивного использования символической политики с учетом влияния на индивидуальное и массовое политическое сознание. ; У статті висвітлено основні підходи до трактування природи символічної політики. Особливу увагу приділено розгляду специфіки використання засобів символізації в умовах медіатизації політичної дійсності, що невпинно зростає. Аналізуються засоби маніпулятивного використання символічної політики з урахуванням впливу на індивідуальну та масову політичну свідомість.
Correlation between two key problem blocks which predetermine logic of political science research of contemporary trade unions is studed. These are the state of political science and empirical requirements and necessities of real society's development. The analysis of research priority of spesific aspects of professional movement representation on a political arena is given ; Изучается соотношение двух ключевых проблемных блоков, обусловливающие логику политологического исследования современных профсоюзов: Сиань политической науки и эмпирические требования и потребности развития реального общества. Дается анализ приоритетности исследования отдельных аспектов представительства профессионального движения на политической арене ; Вивчається співвідношення двох ключових проблемних блоків, що зумовлюють логіку політологічного дослідження сучасних профспілок: сиану політичної науки та емпіричні вимоги та потреби розвитку реального суспільства. Дається аналіз пріоритетності дослідження окремих аспектів представництва професійного руху на політичній арені
National recreation and tourism sphere can possess top positions in state economics as it has rich natural, historical and cultural resources and cultural identity although its further development is being hindered due to undeveloped transport, sport, hotel and entertainment infrastructure. These issues are easily figured out in foreign countries by means of recreation and tourism clusters formation. That is why the researching of foreign and native experience is actual as for the clusters formation, disadvantages, flaws and new possibilities identification for raising the effectiveness of this tool in Ukraine. In the research the next methods are applied: comparative, generalization, abstract and logic analysis. The authors analyse the positive experience of European countries, SAR, and Turkey in the providing of development and competitiveness of recreation and tourism sphere due to formation of such clusters. Ukraine's experience is also analysed considering such clusters functioning as "South Tourism Circle", "Gogol Places of Poltava", "Diamond Wreath of Ukraine ", and Podillya and Bukovyna tourism clusters. The development of Ukrainian recreation and tourism clusters is identified to be restrained because of funding lack for national historical monuments restoration and maintenance in appropriate condition, flawed train communication, bureaucratic obstacles for announcement of resort zones for the destinations which have all the possibilities, and inappropriate investments climate. It is revealed that the implementation of infrastructural projects within recreation and tourism clusters in decentralization conditions and with limited budgets will be enhanced by a state and private partnership tool. Appropriate experience of Russian Federation is analysed as an example. It is found that it is perspective to apply cluster approach in Ukraine to the development of recreation and tourism in joined local societies which are interested in these tools. Another possibility for effective recreation and tourism clusters development is creation of such transborder clusters as "Bug", "Carpathian", "Nyzhniy Dunay" in Euro-region including EU countries. ; Визначено, що пріоритетність рекреаційної сфери в Україні для залучення інвестицій та створення нових робочих місць зумовлює потребу в реалізації стратегічно орієнтованої державної політики, спрямованої на вирішення системних проблем у цій сфері. Вивчено позитивний зарубіжний досвід країн Європи, ПАР, Туреччини у створенні ефективних рекреаційно-туристичних кластерів, функціонування яких забезпечило розбудову забезпечувальної інфраструктури, покращення якості надання рекреаційно-туристичних послуг, підвищення конкурентоспроможності рекреаційно-туристичної сфери загалом. Узагальнено досвід України у створенні рекреаційно-туристичних комплексів, виявлено причини їхньої низької ефективності. Сформовано пропозиції щодо їх усунення шляхом використання механізму державно-приватного партнерства, перевагами застосування якого є істотна економія державних фінансів, залучення додаткових інвестиційних ресурсів, відновлення та модернізація інфраструктури, нова якість надання рекреаційно-туристичних послуг. Визначено, що перспективним для України є застосування кластерного підходу до розвитку рекреації і туризму в об'єднаних територіальних громадах, а також створення транскордонних рекреаційно-туристичних кластерів передусім в єврорегіонах "Буг", "Карпатський", "Нижній Дунай".
The author considers the approaches to the model of civil servants' participation in the political process. The author compares political documents and legal regulations for the period from the first half of the 90s of last century to the present: 1) the laws and regulations of the Verkhovna Rada of Ukraine, bill of People's Deputies, 2) decrees and message of the President of Ukraine, his official speeches and bills 3) Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine, the Program of Activity and government bills 4) Order of the National Agency of Ukraine on Civil Service, 5) political agreements of representatives of the Parliament and the Head of State.The author concludes that three main approaches were formed and fixed in the political and legal documents: depoliticization, political neutrality and political impartiality. For the first time the principle of depoliticization was mentioned in official documents from the beginning of the modern independent Ukrainian state. It means the prohibition for political parties to create its offices in government bodies and organizations. The principle of political neutrality was mentioned in «The Conception of Administrative Reform in Ukraine» (1996). It means the need to restrict some political rights and freedoms for civil servants, that interfere perform their professional duties. The principle of political impartiality mentioned in official documents in 2000. It means the need to restrict, above all, the right to freedom of speech and information for civil servants. ; У статті досліджується еволюція підходів до визначення моделі участі державних службовців у політичному процесі в офіційних документах сучасної української держави. Автором проаналізовані програмні та нормативноправові документи за період з першої половини 90х років ХХ століття до цього часу: 1) закони і постанови Верховної Ради України, законопроекти народних депутатів; 2) укази та послання Президента України, його офіційні промови і законодавчі ініціативи 3) постанови Кабінету Міністрів України, Програма діяльності уряду, урядові законопроекти; 4) накази Національного агентства України з питань державної служби; 5) політичні угоди, які були підписані представниками політичних фракцій парламенту та главою держави.На думку автора, сформувались та на набули закріплення у політичних та правових документах три основних підходи: 1) департизація; 2) політична нейтральність; 3) політична неупередженість. Принцип департизації згадується в офіційних документах з початку існування сучасної незалежної української держави і означає вимогу заборонити створювати осередки політичних партій в державних органах і установах. Принцип політичної нейтральності уперше згадується в «Концепції адміністративної реформи України» (1996) і означає вимогу обмежити політичні права державних службовців, реалізація яких заважає виконанню їх професійних обов'язків. Принцип політичної неупередженості згадується в офіційних документах з 2000 року і означає вимогу обмеження, перш за все, права на свободу слова і інформації при виконанні професійних обов'язків державних службовців. ; У статті досліджується еволюція підходів до визначення моделі участі державних службовців у політичному процесі в офіційних документах сучасної української держави. Автором проаналізовані програмні та нормативноправові документи за період з першої половини 90х років ХХ століття до цього часу: 1) закони і постанови Верховної Ради України, законопроекти народних депутатів; 2) укази та послання Президента України, його офіційні промови і законодавчі ініціативи 3) постанови Кабінету Міністрів України, Програма діяльності уряду, урядові законопроекти; 4) накази Національного агентства України з питань державної служби; 5) політичні угоди, які були підписані представниками політичних фракцій парламенту та главою держави.На думку автора, сформувались та на набули закріплення у політичних та правових документах три основних підходи: 1) департизація; 2) політична нейтральність; 3) політична неупередженість. Принцип департизації згадується в офіційних документах з початку існування сучасної незалежної української держави і означає вимогу заборонити створювати осередки політичних партій в державних органах і установах. Принцип політичної нейтральності уперше згадується в «Концепції адміністративної реформи України» (1996) і означає вимогу обмежити політичні права державних службовців, реалізація яких заважає виконанню їх професійних обов'язків. Принцип політичної неупередженості згадується в офіційних документах з 2000 року і означає вимогу обмеження, перш за все, права на свободу слова і інформації при виконанні професійних обов'язків державних службовців.
European Union combines territories of 27 member countries and also economical, trade and financial aspects. It has an essential role in global problems and its importance is increasing equal to adoption of collective decisions in sphere of foreign policy. EU converses with all the world key figures and also with those who have their own opinion about world and their own interests.During the last years the meaning of EU as an independent figure in the modern general European safety system is intensifying. It is important to point that diplomacy stays the basement for mutual foreign and safety policy in EU, so that it is supported by trade, help, safety and defense if it's necessary. This policy is directed firstly to solve the conflicts and reach the international understanding.The topicality of issue. The historical development of Europe witnesses that guaranteeing of safety has been a task of various international political blocks and organizations. Exacerbation of untraditional threats influenced the strengthening of institutional and functional role of international organization in sphere of guaranteeing of safety.Dynamics of international processes points the increasing meaning of regional safety systems in providing of stability in the world. Mutual dependence of regional and global organizations of collective safety and defense is intensifying (UN, NATO, OSCE and EU).The aim of the article is an analyzing of European safety and defense police (ESDP) as policy in process of further closer integration within EU and in the relationships with other international safety organizations.The object of survey is mutual safety and defense policy of EU in the context of new threats to the regional and global safety.The subject of survey – international political specifies of formation and evolution, institutional and practical and international law mechanisms of ESDP since the second half of XX cen. – the beginning of XXI cen.The conclusions In such way, in the last 20 years political and institutional changes in EU has created the premises for the new perception of «purely European» safety space. The development of European safety conception is characterized by complex approach, determination of qualitatively new threats and at the same time emphasizes the accepting of values which are mutual for European countries.1. Earlier in the EU state security relied entirely on the political defensive mechanism of NATO and the political mechanism of OSCE and the UN, the security problems are recently becoming further relevance for European policy and become «internal priority» of the European Union. EU concern for maintaining their own security, the creation of an appropriate system and its organization was implemented in an effort to strengthen the Common Foreign and Security Policy (CFSP). However, since its launch CFSP was ineffective political-legal and institutional mechanisms. Therefore, in 1999 the European Union introduced a new, more successful initiative called the European Security and Defense Policy (ESDP).It should be noted that this area of soft security, ie the post-conflict settlement and assist in civil management, and is currently the most successful and best functioning part of ESDP. Scope military solution is still considered controversial by most Member States and has many obstacles to achieve efficient operation.2. The EU strongly and gradually approaching the ability to influence to European and international security. Over the last decade, the EU was able to significantly develop its military component of ESDP as an important link. In particular, the creation and development of military forces allowed the EU to take over peacekeeping missions as in Europe and beyond.3. Enhancing the EU efforts in the area of foreign and security policy was due to the failure of the EU itself resolve the conflict in the Balkans, the knowledge of its own military and technological backwardness, the understanding of the changes in the content and scope of threats and recognition of the need to build an appropriate response strategy. This led to a conceptual change in European security policy and the emergence of initiatives to create a European military instruments of influence on world politics (in the so-called «hard security»).4. Over the last decade, the EU had 23 civilian missions and military operations on three continents. These include the following: peace of the after effects of Tsunami Aceh (Indonesia), the protection of refugees in Chad, the fight against piracy in Somalia and the Horn of Africa. This suggests that the EU's role as a player in the security becomes tangible.As of November 2010 the EU has both thirteen military and civilian missions in 4 regions of the world: the European continent (the Balkans, Moldova / Ukraine), the Middle East, Asia and Africa. Also completed 11 military and civilian operations in the Balkans, the Caucasus, Asia and Africa.While EU operations using inputs NATO. Thus, we can speak of complementary efforts and mutually beneficial cooperation between the EU and NATO.5. In the EU a priority for further development of ESDP recognizes no quantitative growth indicators and qualitative implementation of capacity in this area, which in turn confronts the EU Member States following objectives: reaching consensus on all aspects of common security and defense policy, development and learning new methodologies crisis management, effective use of international cooperation, strengthening the defense industry and military technology.6. Motivation to improve the state of national security, stabilization of the internal and external situation, reducing dependence and further out from the influence of a number of other reasons make our country more actively in the foreign and security policy. The overall process of the EU integration process involves appropriate in all areas and sectors, including security, so further participation in the CFSP has a positive attitude affect the positioning of Ukraine in the security dimension of European geopolitical space. Achieving this goal is possible only in case of joint ownership of all political parties, the government and the President to improve geo-political situation of our country both in Europe and internationally. ; Статья посвящена исследованию проблемы формирования, развития и усовершенствования оборонительной политики и политики безопасности Европейского Союза, совместной внешней политики и политики безопасности.Анализируются основные шаги европейского сообщества в направлении создания собственной, Европейской оборонительной политики и политики безопасности в контексте новых угроз региональной и глобальной безопасности, состояние и трансформация отношений ЕС и НАТО в сфере безопасности. ; Статтю присвячено дослідженню проблеми формування, розбудови та вдосконалення оборонної і безпекової політики Європейського Союзу, спільної зовнішньої та безпекової політики.Аналізуються основні кроки європейського співтовариства в напрямку створення власної, Європейської безпекової та оборонної політики в контексті нових загроз регіональній і глобальній безпеці, стан та трансформація стосунків ЄС і НАТО у сфері безпеки.
Розглянуто умови виникнення міжетнічних конфліктів в Україні виходячи із тривалої соціальнополітичної нестабільності у державі та характеристик окремих регіонів з компактним проживанням етнічних меншин. Обґрунтовано можливі наслідки у разі виникнення міжетнічних конфліктів. Визначено роль і місце внутрішніх військ у разі виконання завдань силами охорони правопорядку у цій обстановці. У загальному вигляді спрогнозовано службово-бойові завдання внутрішніх військ. ; Overlooked the conditions for occurrence of ethnical conflicts in Ukraine based on long-time social and politics instability in the state and features of certain regions with high density population of minorities. Outlined possible outcomes of ethnical conflicts. Defined place and role of interior troops in case of law enforcement units operating in the area. Predicted the general service and combat tasks of Interior Troops.
Розглянуто умови виникнення міжетнічних конфліктів в Україні виходячи із тривалої соціальнополітичної нестабільності у державі та характеристик окремих регіонів з компактним проживанням етнічних меншин. Обґрунтовано можливі наслідки у разі виникнення міжетнічних конфліктів. Визначено роль і місце внутрішніх військ у разі виконання завдань силами охорони правопорядку у цій обстановці. У загальному вигляді спрогнозовано службово-бойові завдання внутрішніх військ. ; Overlooked the conditions for occurrence of ethnical conflicts in Ukraine based on long-time social and politics instability in the state and features of certain regions with high density population of minorities. Outlined possible outcomes of ethnical conflicts. Defined place and role of interior troops in case of law enforcement units operating in the area. Predicted the general service and combat tasks of Interior Troops.
