Suchergebnisse

Tras las reformas estatutarias del periodo 2006-2011, que comenzó
en la Comunidad Autónoma de Valencia y ha llegado al Estatuto de Autonomía
de Extremadura, y una vez entrado en vigor el Tratado de Lisboa de 13 diciembre
de 2007, a partir del 1 de diciembre de 2009, se ha hecho necesaria la aprobación
de dos leyes reformadoras de la Ley 8/1994, de 19 de mayo, por la que se regula
la Comisión Mixta para la Unión Europea: la Ley 24/2009, de 22 de diciembre,
y la Ley 38/2010, de 20 de diciembre, para reforzar las funciones de las Cortes Generales
y los Parlamentos autonómicos en el sistema de alerta temprana para el
control de los principios de subsidiariedad y proporcionalidad, del que se han tramitado
veintidós informes durante el año 2010. Asimismo, la XIV Conferencia de
la CALRE adoptó los días 3 al 5 de octubre de 2010 en Trento (Italia) la Declaración
de Trento, bajo la rúbrica «Cómo convertirse en agentes subsidiarios», con el objetivo
de construir un sistema coherente de gobernanza multinivel en el que el nivel
regional o autonómico alcance plena legitimidad democrática y correcto funcionamiento
parlamentario. Pues bien, estas reformas de los Estatutos de Autonomía,
de los Tratados europeos y del Derecho Parlamentario nos sitúan en un escenario
de progresiva redefinición de la estructura constitucional del Estado, con cuatro
niveles de poder cuyas relaciones interparlamentarias e intergubernamentales
permiten calificar a la Unión Europea como una comunidad autónoma supraestatal
incardinada en aquella estructura del Estado.
2006 eta 2011 bitartean estatutuetan izandako erreformen ondoren
-gogoan izan Valentziako Autonomia Erkidegoan hasi zirela eta Extremadurako
Autonomia Erkidegoko estatuturaino ere iritsi direla-, eta 2007ko abenduaren 13an
Lisboako Tratatua indarrean jarri zenetik aurrera, 2009ko abenduaren 1etik aurrera
beharrezkoa izan da Europar Batasunerako Batzorde Bitarikoa arautzen duen maiatzaren
19ko 8/1994 Legea erreformatzeko legeak ateratzea: 24/2009 Legea, abenduaren
22koa eta 38/2010 Legea, abenduaren 20koa atera dira, hain zuzen ere,
Gorte Nagusiek eta erkidegoetako parlamentuek indar gehiago izan dezaten subsidiariotasun
eta proportzionaltasun printzipioak kontrolatzeko, alarma goiztiarraren
sisteman. Dagoeneko, 2010. urtean hogeita bi txosten izapidetu dira. Halaber,
CARLE XIV Konferentziak, 2010eko urriaren 3 eta 5 bitartean Trentoko Adierazpena
onartu zuen Italiako hiri horretan; Agente subsidiario nola izan errubrika jarri zioten
konferentziari eta hainbat mailatako gobernantzaren sistema koherentea eratzea
izan du helburu, eskualdeek edo autonomiek modua izan dezaten erabateko
zilegitasun demokratikoa eskuratzeko eta beren parlamentuek behar bezala funtzionatzeko.
Hala bada, autonomia-estatutuen, Europako Tratatuen eta Zuzenbide
Parlamentarioaren erreforma horiek estatutuaren egitura konstituzionala birdefinitzera
garamatzate apurka: boterearen lau maila sortu dira, eta horiek parlamentuekiko
nahiz gobernuekiko dauzkaten harremanek abagune ederra ematen dute Europar
Batasuna estatuz gaindiko autonomia-erkidego modukoa dela adierazteko,
Estatuaren egitura hartan txertatua.
After the statutory reforms of the period 2006-2011, initiated in the
Autonomous Community of Valencia and that, recently, has reached to Statute of
Autonomy of Extremadura, and once entered into force the Treaty of Lisbon of 13
December 2007 on December 1 2009, Law 8/1994 of May 19, has needed two reforms:
Law 24/2009 of 22 December and Law 38/2010 of 20 December, approved
to strengthen the functions of the Parliament and regional parliaments in the early
warning system for the control of the principles of subsidiarity and proportionality;
the Parliament has processed twenty-two reports during 2010. Also, the XIV Conference
CALRE has adopted the Declaration of Trento on 3 to 5 October 2010, under
the rubric How to become Subsidiarity Actors, in order to build a coherent system
of multilevel governance in which the regional or regional level can reach full
democratic legitimacy and correct parliamentary functioning. As result of this new
configuration of the Statutes of Autonomy, the European Treaties and the Parliamentary
Law, emerges a new scenario of gradual redefinition of the constitutional
structure of the state, with four levels of power and interparliamentary relations,
which allow to define the European Union as an autonomous and supranational
community.

This doctoral thesis addresses the lack of research concerning models for intellectual capital (IC henceforth) management in small and medium enterprises (SMEs), as well as their possible effect on business growth. This research has raised a structural equation model assessing the relationship between components of IC (human, structural and relational capital) as explanatory variables of the cumulative growth rate of SMEs. This model has been tested in a representative sample of 140 innovative SMEs of Galicia in the context of its system of innovation (SI, henceforth). The consideration of agents from the SI as an element of the relational capital of innovative SMEs is an original aspect of this research. Chapter one summarises the research problem, the interest of research topics and the research objectives. It is included the justification that encourages research and interest in the theory of IC and SI, both from the empirical point of view for management and business administration and public policy makers related to innovation systems. Bearing in mind the research problem, chapter two comprises the relevant findings from the state of the art about SI theory as a framework for this research, as well as IC. It is included a quantitative bibliometric review of the research topics, following a model of systematic review of relevant literature suggested by other researchers. The SI review has been divided into three subsections: (a) A review of the typology of SI, with particular attention to National, Regional and Technological/sectoral Systems; (b) A review of the main components of a SI; and (c) Finally, the main conclusions for the research aim. The IC review has been structured into four subsections. (A) A review of the framework approach to the theory of IC. (B) A definitions review of the elements of IC; (C) A survey of the approximately forty-two existing measurement models of IC until now and; (D) Finally, by way of conclusions relevant to the research, a review of business performance and IC researches, as key for the generating value process at entreprises. Chapter three concrete the scope of the research problem. There, the model and hypotheses to be tested are introduced. The proposed indicators for each element of IC (Human-HC, Structural-SC and Relational-RC) and for measuring growth at innovative SMEs are also detailed. The empirical test of the model includes two chapters. Chapter four includes the methodology to be employed in the empirical test. In the last subsection of this chapter is outlined the statistical procedure to be used in the next chapter, for building the final specification of the structural equation system. In Chapter Five is detailed step-by-step statistical tests performed, including a discussion of results obtained in the process of specification and re-specification. It also includes the results for the contrast of the six hypotheses tested. The main challenges faced in the ―SI‖ topic were the interrelationships among systems (internal subsystems and entrepreneurship, externally with other SIs), as well as the need for bringing out the linkages between the components of the SI, in which there is a multilevel government. From the micro and meso levels, one of the Neo-Schumpeterian challenges has been how the behaviour of microeconomic agents at the individual level could explain the economic growth at the aggregate level in the case of innovative products (innovation as a source for economic progress .) Derived from the results, one could argue that the innovation system in which SMEs are embedded in Galicia is halfway between a national SI and a regional. In the innovative SMEs, the interrelationships between components of the SI (institutional supporting centers for innovation, public administration .) do not seem to have a primary role in explaining its growth. If one considers the type of SI at the regional level, the results seem to point that Galicia has a networked regional innovation system. Concerning the theory of IC, the existence of some remarkable relations between their components to explain the cumulative growth rate can be highlighted. In view of accepted and not accepted hypotheses, it seems that the starting point is the Human Capital. There is not enough evidence to support the hypothesis that HC is directly related to the cumulative growth rate, if not through SC (primarily) and RC (lesser extent).

Background: Safety in the housing environment is a basic human need and may be a prerequisite for health but studies from the perspective of the residents are limited in the literature. Although historically public health research has recognized the housing environment as an important determinant of health, there is a need for more research on how housing conditions influence residential well-being. Aim: The overall aim of this thesis was to examine factors and conditions associated with residential well-being and perceived safety in different types of housing areas and to compare safety promotion intervention designs based on residents self-expressed safety needs with corresponding designs developed by local government professionals. Materials and methods: A postal survey (response rate 56%, n=2476) and 11 focus groups (57 participants) were conducted among the residents in 3 small-scale housing areas with detached houses and 3 housing areas with blocks of flats in a Swedish municipality. The areas were geographically contiguous as each of the small-scale areas bordered on an area with blocks of flats. The study municipality is a designated member of WHO Safe Community network that have signed up to work in line with the indicators developed by WHO Collaborating Centre on Community Safety Promotion. Narrative data from a postal questionnaire were used to analyze the lay perspective and identify features perceived to be necessary to feel safe by residents in areas with blocks of flats and small-scale housing areas. Quantitative data were used to examine correlates of local safety-related concerns through a factor analysis. Logistic regression analysis examined associations between high-level scores of the safetyrelated dimensions found and area-level crime rate and being a victim of crime, area reputation, gender, age, education, country of birth, household civil status and type of housing. To examine how self-assessed area reputation is associated with social trust and residential well-being, a multilevel logistic regression analysis was performed using quantitative data, controlling for the random effect of neighbourhood- and individual-level socio-demographic factors. Data from focus group interviews were analyzed to identify mechanisms of how neighbourhood reputation was established. The quality function deployment (QFD) technique was used in a case study to integrate residents' demands into the design of safety promotion interventions in housing areas. The resulting design was then compared with the safety intervention programme designed by professionals at the municipality administrative office. The results from this comparison were then investigated to identify improvements for the indicators for Safe Homes in the Safe Community programme. Results: The residents' narratives showed that a stable social structure in the housing area was perceived to be the central factor in a safety-supportive residential environment. Whereas maintenance of good and reassuring relations was emphasized in small-scale housing areas, support for management of poor or even fear-provoking neighbour relations was requested from areas with blocks of flats. The crime rates were lower and safety-related concerns were less in small-scale housing areas. Three composite dimensions (CD) of perceived residential safety were identified: structural indicators of social disorder (CD 1); contact with disorderly behaviour (CD 2); and existential insecurity (CD 3). Area-level crime rates and individual-level variables were associated with dimensions (CD 1) and (CD 3), but only individuallevel variables were associated with dimension (CD 2). The level of residential well-being and social trust was higher in small-scale areas. The housing area reputation was found to be strongly associated with safety-related concerns, residential well-being and social trust. The area reputation also seemed to be a determinant of position in the local social structure; residents were found to position themselves in a rank order. The QFD analysis showed that the initiation and maintenance of social integrative processes in housing areas were the most highly prioritized interventions among the residents, but the analysis did not highlight the safety needs of several vulnerable groups. The Safe Community programme designed by professionals did not address the social integrative processes, but did cover the vulnerable groups. Conclusions: Area reputation is an important and probably underestimated dimension in the development of residential well-being and perceived safety. The QFD technique can be added to the methodological toolbox for residential safety promotion. The technique is particular suitable for providing a quality orientation from the lay perspective on safety promotion in local residential areas. The current Safe Homes concept in the Safe Community programme would benefit from being widened to Safe Housing.

Based on the analysis of the current legislation, the system of subjects of interaction with the State Aviation Service has been determined. These include: the Ministry of Infrastructure of Ukraine (functional ministry), which includes the State Enterprise of Air Traffic Services of Ukraine, the State Enterprise of Air Traffic Services of Ukraine, the National Bureau for Investigation of Aviation Incidents and Incidents with Civil Aircraft, the State Aviation Regulation Department of Ukraine - bodies implementing state policy in civil aviation and the use of Ukrainian airspace. The following features inherent in the subjects of public administration in the field of aviation and the use of airspace of Ukraine: 1) the subject of public administration are both the executive branch and bodies that do not have such a status were endowed with the appropriate powers; 2) orderliness of the activities of all state subjects of regulation of the aviation industry in accordance with a single goal and strategic objectives, which are simultaneously synchronized with the main vector of development of the state. Among such general directions of development we can single out - European integration, economic strengthening of Ukraine, ensuring national security and defense; 3) the broad profile of the activity of state subjects of regulation is due to the fact that aviation is an integral part of the transport sector of the state; 4) taking into account, in carrying out regulatory activities, a large number of international standards, rules and requirements, which in turn implies the ability of the subjects of state regulation to actively work closely with foreign organizations; 5) the ability to integrate, ie integrated perception of the aviation industry and the use of airspace of Ukraine, which is technologically complex, is not limited to air transport, also includes production, repair and modernization, training, economic, land and other legal issues. 6) exclusion of commercial interests in the implementation of regulatory activities by state entities, while streamlining such activities in accordance with the economic interests of the state. It is noted that the field of aviation and the use of Ukrainian airspace is regulated by a large number of public administration entities, which form a complex and multilevel structure that does not benefit the development of this industry. Special emphasis should be placed on the different status of these bodies and the existence of duplicate powers in them. That is why today it is necessary to simplify the existing system as follows: 1. to ensure the independence of the State Aviation Service of Ukraine by obtaining a special status; 2. to subordinate to the State Aviation Service of Ukraine the National Bureau for Investigation of Aviation Incidents and Incidents with Civil Aircraft; 3. eliminate duplication of powers of public administration entities in this area. ; На підставі аналізу норм чинного законодавства визначено систему суб'єктів взаємодії з Державною авіаційною службою. До яких віднесено: Міністерство інфраструктуриУкраїни (функціональне міністерство), в структурі якого утворено Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Національне бюро з розслідування авіаційних подій таінцидентів з цивільними повітряними суднами, Управління регулювання діяльності державної авіації України – органи, що реалізовують державну політику у цивільної авіації та використання повітряного простору України. Виділено наступні особливості притаманні суб'єктам публічного адміністрування галузі авіації та використання повітряного простору України: 1) суб'єктом публічного адміністрування виступають, як органи виконавчої гілки влади, так і органи які не маючи такого статусу були наділені відповідним повноваженнями; 2) упорядкованість діяльності усіх державних суб'єктів регулювання авіаційної галузі відповідно єдиної мети та стратегічних завдань, які водночас синхронізовані із основним вектором розвитку держави. Серед таких загальних напрямків розвитку можна виділити – євроінтеграцію, економічне зміцнення України, забезпечення національної безпеки та оборони; 3) широкий профіль діяльності державних суб'єктів регулювання обумовлений тим, що авіація є складовою частиною транспортної галузі держави; 4) урахування, при здійсненні регулятивної діяльності, великої кількості міжнародних стандартів, правил та вимог, що в свою чергу передбачає здатність суб'єктів державного регулювання до активної тісної взаємодії з іноземними організаціями; 5) здатність до інтеграції, тобто комплексного сприйняття галузі авіації та використання повітряного простору України, яка є технологічно складною, не обмежується лише повітряними перевезеннями, включає в себе також виробництво, ремонт і модернізацію, забезпечення освітньої підготовки кадрів, вирішення господарських, земельних та інших правових питань. 6) виключення комерційних інтересів при здійсненні державними суб'єктами регулюючої діяльності, з одночасним упорядкуванням такої діяльності відповідно економічних інтересів держави. Відзначено, що галузь авіації та використання повітряного простору України регулюється великою кількістю суб'єктів публічного адміністрування, які утворюють складну та багаторівневу структуру, яка не іде на користь розвитку даної галузі. Особливо треба підкреслити різний статус зазначених органів та наявність в них дублюючих повноважень. Саме тому, сьогодні треба спростити наявну систему наступним чином: 1. забезпечити незалежність Державної авіаційної служби України, шляхом отримання нею спеціального статусу; 2. підпорядкувати Державній авіаційній службі України Національне бюро з розслідування авіаційних подій таінцидентів з цивільними повітряними суднами; 3. усунути дублювання повноважень суб'єктів публічного адміністрування даної галузі.

The global rate of annual net forest loss has slowed from 7.8 mio hectares in the 1990s to 4.7 mio hectares between 2015 and 2020. Nevertheless, the area of the world's forests continues to decrease specifically in the tropics. Improved governance has come into the focus as a means to help reversing trends of tropical deforestation. Yet, "good governance"remains a normative, broad and often unspecified concept consisting of a wide range of elements and implicit value judgements. Specific knowledge is missing on the relative importance of single governance elements, on their interdependencies and their specific effects on deforestation. Forest governance research to date has a strong focus on qualitative approaches. This study aims to (i) elaborate on and implement mixed methods for forest governance measurements, (ii) determine functional relationships between forest governance elements based on quantitative data, and to (iii) substantiate and quantify governance effects on tropical deforestation. The presented research develops a new method called quantitative content analysis with standardized scores. The method is applied in a literature review comprising 28 reviewed publications. This review classifies governance elements based on the framework of the World Resource Institute. It quantifies effects on deforestation for single elements by Likert scores. In addition, this study presents a harmonized landscape level governance assessment methodology which is developed and implemented in research areas covering approximately 500,000 hectares in Ecuador, Zambia and the Philippines. Both methods combine qualitative and quantitative approaches and are shown to be applicable and operational. In order to analyze functional relationships between governance elements, principal component analysis (PCA) is applied to all data sets. The results show two general main mechanisms. Firstly, there is a joint positive loading of governance elements on the first principal component for all data sets. Governance elements thus function synchronously. They are expressions of a similar underlying mechanism. Secondly, results show that for the review data structural and agency related governance elements are grouped on specific principal components. These components together describe 38% of the variation of governance elements. For the first time, governance functioning is described by these two aspects based on an empirical data set. However, for neither of the landscape level data sets such a functional structure -agency description is possible. Instead, country specific governance elements have major importance in the landscape level data sets. Effects of governance on deforestation are analyzed by multiple regression analysis for the data sets from Ecuador and Zambia. Deforestation rates are calculated based on satellite data and are used as target variable. In addition to governance elements, context data on deforestation drivers are assessed in the landscapes and used as explanatory variables. The different models explain approx. 50% of the variation in deforestation. Direct drivers such as agriculture and infrastructure explain largest shares of deforestation. However,an additional positive effect of single, country specific governance elements can be substantiated. The study concludes that for forest governance research mixed method approaches need stronger consideration. Data transformation into quantitative scores enables generalization of knowledge based on a multitude of case studies. Existing studies thus gain added value and should be considered before new field research is implemented. New policy requirements and research questions, however, will necessitate new field studies. These studies need to rely on harmonized approaches to which this study makes an important contribution. The synchronous function of different governance elements is encouraging for development work and policy.The joint positive loading of governance elements on the first principal components can motivate to concentrate on governance core features that are relevant in the specific context. Possible synergies between governance elements need to be further researched. The structure -agency approach can help to select relevant elements. The study shows that both, structure and agency aspects need to be considered. The REDD+ approach is a prominent example for this. Within REDD+, structural measures -in so-called readiness phases, as well as agency related incentives -through so-called results based payments need to complement each other. The structure -agency dualism only became visible within the pan tropical review data set. This can imply that the landscape level is not sufficient to tackle governance issues. Multilevel governance is obviously required spanning from international, to national and local levels. Direct deforestation drivers like agriculture and infrastructure had stronger effects on deforestation as compared to governance measures, which are regarded as underlying factor. A governance focus alone can thus not compensate effects of direct drivers. However, without governance measures work on direct drivers may not be successful. Compared to a normative "good" governance approach, the presented analytical approach explores causalities. It is outcome oriented. Based on such an approach ,measures can rely on jointly agreed aims instead of input and value oriented principles. This can facilitate development work, because specifically the informal values often differ between actors.

В роботі визначено специфіку соціально-політичної комунікації в прикордонні. Варіативність процесу соціально-політичної комунікації в прикордонні крім всього досягається за рахунок «обрання» простору для діалогу та позиції в процесі комунікації. Обрання простору комунікації спрямовано на підтримку оптимального соціального балансу. Організація соціально-політичної комунікації за критерієм суб'єктності акторів та форми зворотного зв'язку може бути представлена в вигляді таких моделей як: «модель комунікаційного ланцюгу»; як «інтеракціоністська модель»; «інтерактивна модель»; «моделі транзактності». Система організації соціально-політичного простору, в межах якого відбувається комунікація залежить від: мовного середовища, конфліктності, соціальної системи, залучення в діалог акторів різного таксономічного рівня. На прикладі сучасних діаспор показано, що локальні актори можуть змінювати політичне позиціювання. Діаспори демонструють здатність до суб'єктності як на рівні локальних і локально-територіальних відносин, так і на рівні транснаціональних, глобальних акторів. Це проявляється у створенні альтернативних до національних держав соціально-політичних структур, які дозволяють їм виступати як універсальні політичні актори. Перерозподіл владних ресурсів і влади постійно виникає як предмет діалогу між акторами в будь-якій соціальній системі. Цей процес проявляється у вигляді актуалізації різних видів націоналізму, як форми впровадження ідеології модерного розвитку (державного, діаспорного, етнічного). Ці процеси проявляються в тому числі і в вигляді конструювання політичних ідентичностей шляхом протиставлення діючим публічним порядкам (автономістські рухи, квазідержавні утворення). Участь акторів різного рівню в процесі перерозподілу влади демонструють процеси етнізації політики, які проявляються у вигляді організації та функціонування політичного представництва меншин та діаспор. Моделлю, яка демонструє систему багаторівневого соціально-політичного діалогу в транскордонній системі координат є мережа політичних організацій угорців, яка функціонує при участі державного апарату Угорщини. ; В работе определена специфика социально-политической коммуникации в приграничье. Вариативность процесса социально-политической коммуникации в пограничные достигается за счет «избрания» пространства для диалога и позиции в процессе коммуникации. Организация социально-политической коммуникации по критерию субъектности актеров и формы обратной связи представлена в виде таких моделей как: «модель коммуникационного цепи»; как «Интеракционистская модель»; «Интерактивная модель»; «Модели транзактности».В работе обозначено, что система организации социально-политического пространства, в пределах которого происходит коммуникация зависит от: языковой среды, конфликтности, социальной системы, вовлечение в диалог актеров разного таксономического уровня.На примере современных диаспор показано, что локальный акторы могут менять политическое позиционирование. Диаспоры демонстрируют способность к субъектности как на уровне локальных и локально-территориальных отношений, так и на уровне транснациональных, глобальных актеров. Это проявляется в создании альтернативных национальных государствам социально-политических структур, которые позволяют им выступать в качестве универсальных политических актеров.Перераспределение властных ресурсов и власти постоянно возникает как предмет диалога между актерами в любой социальной системе. Этот процесс проявляется в виде актуализации различных видов национализма как формы внедрения идеологии современного развития (государственного, диаспорного, этнического). Эти процессы проявляются в том числе и в виде конструирования политических идентичностей путем противопоставления действующим публичным порядкам (автономистские движения, квазигосударственные образования).Участие актеров разного уровня в процессе перераспределения власти наглядно демонстрируют процессы этнизации политики, которые проявляются в виде организации и функционирования политического представительства меньшинств и диаспор. Моделью, демонстрирующей систему многоуровневого социально-политического диалога в трансграничной системе координат является сеть политических организаций венгров, которая функционирует при непосредственном участии государственного аппарата Венгрии. ; In the paper the issues of socio-political communication in the borderland have been presented. The variability of the process of socio-political communication in the borderland is reached by means of "selection" of the space for the dialogue and the position in the process of communication. Organization of the socio-political communication under the criterion of status of actors and forms of feedback has been represented by such models as: "model of communication chain"; "interactionist model"; "interactive model"; "model of transaction".It has been mentioned in the paper that system of socio-political space organization within which communication takes place depends on: language environment, extent of conflicts, social system, involvement of actors of different taxonomic levels into the dialogue.The paper demonstrates on example of modern diasporas that local actors can change their political positioning. Diasporas demonstrate ability to be capable on the level of local, local-territorial relations, as well as on the level of transnational, global actors. This is reflecting in creation of alternative to national states socio-political structures that allow them to act as universal political actors.Redistribution of power resources and powers has constantly occurred as a subject of the dialogue between actors in any social system. This process appears by actualization of different types of nationalism as a form of ideology of modern development implementation (state, diasporic, ethnic). This processes appear including in form of political identities construction by contrasting with current public orders (autonomistic movements, quasi-state units).Participation of actors of different levels in the process of powers redistribution demonstrates the processes of policy ethnization that appear as organizing and functioning of political government of minorities and diasporas. The model that demonstrates the system of multilevel socio-political dialogue in the transboundary coordinate system is a net of political organizations of Hungarians that functions with direct involvement of state apparatus of Hungary.

In the paper the issues of socio-political communication in the borderland have been presented. The variability of the process of socio-political communication in the borderland is reached by means of "selection" of the space for the dialogue and the position in the process of communication. Organization of the socio-political communication under the criterion of status of actors and forms of feedback has been represented by such models as: "model of communication chain"; "interactionist model"; "interactive model"; "model of transaction".It has been mentioned in the paper that system of socio-political space organization within which communication takes place depends on: language environment, extent of conflicts, social system, involvement of actors of different taxonomic levels into the dialogue.The paper demonstrates on example of modern diasporas that local actors can change their political positioning. Diasporas demonstrate ability to be capable on the level of local, local-territorial relations, as well as on the level of transnational, global actors. This is reflecting in creation of alternative to national states socio-political structures that allow them to act as universal political actors.Redistribution of power resources and powers has constantly occurred as a subject of the dialogue between actors in any social system. This process appears by actualization of different types of nationalism as a form of ideology of modern development implementation (state, diasporic, ethnic). This processes appear including in form of political identities construction by contrasting with current public orders (autonomistic movements, quasi-state units).Participation of actors of different levels in the process of powers redistribution demonstrates the processes of policy ethnization that appear as organizing and functioning of political government of minorities and diasporas. The model that demonstrates the system of multilevel socio-political dialogue in the transboundary coordinate system is a net of political organizations of Hungarians that functions with direct involvement of state apparatus of Hungary. ; В работе определена специфика социально-политической коммуникации в приграничье. Вариативность процесса социально-политической коммуникации в пограничные достигается за счет «избрания» пространства для диалога и позиции в процессе коммуникации. Организация социально-политической коммуникации по критерию субъектности актеров и формы обратной связи представлена в виде таких моделей как: «модель коммуникационного цепи»; как «Интеракционистская модель»; «Интерактивная модель»; «Модели транзактности».В работе обозначено, что система организации социально-политического пространства, в пределах которого происходит коммуникация зависит от: языковой среды, конфликтности, социальной системы, вовлечение в диалог актеров разного таксономического уровня.На примере современных диаспор показано, что локальный акторы могут менять политическое позиционирование. Диаспоры демонстрируют способность к субъектности как на уровне локальных и локально-территориальных отношений, так и на уровне транснациональных, глобальных актеров. Это проявляется в создании альтернативных национальных государствам социально-политических структур, которые позволяют им выступать в качестве универсальных политических актеров.Перераспределение властных ресурсов и власти постоянно возникает как предмет диалога между актерами в любой социальной системе. Этот процесс проявляется в виде актуализации различных видов национализма как формы внедрения идеологии современного развития (государственного, диаспорного, этнического). Эти процессы проявляются в том числе и в виде конструирования политических идентичностей путем противопоставления действующим публичным порядкам (автономистские движения, квазигосударственные образования).Участие актеров разного уровня в процессе перераспределения власти наглядно демонстрируют процессы этнизации политики, которые проявляются в виде организации и функционирования политического представительства меньшинств и диаспор. Моделью, демонстрирующей систему многоуровневого социально-политического диалога в трансграничной системе координат является сеть политических организаций венгров, которая функционирует при непосредственном участии государственного аппарата Венгрии. ; В роботі визначено специфіку соціально-політичної комунікації в прикордонні. Варіативність процесу соціально-політичної комунікації в прикордонні крім всього досягається за рахунок «обрання» простору для діалогу та позиції в процесі комунікації. Обрання простору комунікації спрямовано на підтримку оптимального соціального балансу. Організація соціально-політичної комунікації за критерієм суб'єктності акторів та форми зворотного зв'язку може бути представлена в вигляді таких моделей як: «модель комунікаційного ланцюгу»; як «інтеракціоністська модель»; «інтерактивна модель»; «моделі транзактності». Система організації соціально-політичного простору, в межах якого відбувається комунікація залежить від: мовного середовища, конфліктності, соціальної системи, залучення в діалог акторів різного таксономічного рівня. На прикладі сучасних діаспор показано, що локальні актори можуть змінювати політичне позиціювання. Діаспори демонструють здатність до суб'єктності як на рівні локальних і локально-територіальних відносин, так і на рівні транснаціональних, глобальних акторів. Це проявляється у створенні альтернативних до національних держав соціально-політичних структур, які дозволяють їм виступати як універсальні політичні актори. Перерозподіл владних ресурсів і влади постійно виникає як предмет діалогу між акторами в будь-якій соціальній системі. Цей процес проявляється у вигляді актуалізації різних видів націоналізму, як форми впровадження ідеології модерного розвитку (державного, діаспорного, етнічного). Ці процеси проявляються в тому числі і в вигляді конструювання політичних ідентичностей шляхом протиставлення діючим публічним порядкам (автономістські рухи, квазідержавні утворення). Участь акторів різного рівню в процесі перерозподілу влади демонструють процеси етнізації політики, які проявляються у вигляді організації та функціонування політичного представництва меншин та діаспор. Моделлю, яка демонструє систему багаторівневого соціально-політичного діалогу в транскордонній системі координат є мережа політичних організацій угорців, яка функціонує при участі державного апарату Угорщини.

В роботі визначено специфіку соціально-політичної комунікації в прикордонні. Варіативність процесу соціально-політичної комунікації в прикордонні крім всього досягається за рахунок «обрання» простору для діалогу та позиції в процесі комунікації. Обрання простору комунікації спрямовано на підтримку оптимального соціального балансу. Організація соціально-політичної комунікації за критерієм суб'єктності акторів та форми зворотного зв'язку може бути представлена в вигляді таких моделей як: «модель комунікаційного ланцюгу»; як «інтеракціоністська модель»; «інтерактивна модель»; «моделі транзактності». Система організації соціально-політичного простору, в межах якого відбувається комунікація залежить від: мовного середовища, конфліктності, соціальної системи, залучення в діалог акторів різного таксономічного рівня. На прикладі сучасних діаспор показано, що локальні актори можуть змінювати політичне позиціювання. Діаспори демонструють здатність до суб'єктності як на рівні локальних і локально-територіальних відносин, так і на рівні транснаціональних, глобальних акторів. Це проявляється у створенні альтернативних до національних держав соціально-політичних структур, які дозволяють їм виступати як універсальні політичні актори. Перерозподіл владних ресурсів і влади постійно виникає як предмет діалогу між акторами в будь-якій соціальній системі. Цей процес проявляється у вигляді актуалізації різних видів націоналізму, як форми впровадження ідеології модерного розвитку (державного, діаспорного, етнічного). Ці процеси проявляються в тому числі і в вигляді конструювання політичних ідентичностей шляхом протиставлення діючим публічним порядкам (автономістські рухи, квазідержавні утворення). Участь акторів різного рівню в процесі перерозподілу влади демонструють процеси етнізації політики, які проявляються у вигляді організації та функціонування політичного представництва меншин та діаспор. Моделлю, яка демонструє систему багаторівневого соціально-політичного діалогу в транскордонній системі координат є мережа політичних організацій угорців, яка функціонує при участі державного апарату Угорщини. ; В работе определена специфика социально-политической коммуникации в приграничье. Вариативность процесса социально-политической коммуникации в пограничные достигается за счет «избрания» пространства для диалога и позиции в процессе коммуникации. Организация социально-политической коммуникации по критерию субъектности актеров и формы обратной связи представлена в виде таких моделей как: «модель коммуникационного цепи»; как «Интеракционистская модель»; «Интерактивная модель»; «Модели транзактности».В работе обозначено, что система организации социально-политического пространства, в пределах которого происходит коммуникация зависит от: языковой среды, конфликтности, социальной системы, вовлечение в диалог актеров разного таксономического уровня.На примере современных диаспор показано, что локальный акторы могут менять политическое позиционирование. Диаспоры демонстрируют способность к субъектности как на уровне локальных и локально-территориальных отношений, так и на уровне транснациональных, глобальных актеров. Это проявляется в создании альтернативных национальных государствам социально-политических структур, которые позволяют им выступать в качестве универсальных политических актеров.Перераспределение властных ресурсов и власти постоянно возникает как предмет диалога между актерами в любой социальной системе. Этот процесс проявляется в виде актуализации различных видов национализма как формы внедрения идеологии современного развития (государственного, диаспорного, этнического). Эти процессы проявляются в том числе и в виде конструирования политических идентичностей путем противопоставления действующим публичным порядкам (автономистские движения, квазигосударственные образования).Участие актеров разного уровня в процессе перераспределения власти наглядно демонстрируют процессы этнизации политики, которые проявляются в виде организации и функционирования политического представительства меньшинств и диаспор. Моделью, демонстрирующей систему многоуровневого социально-политического диалога в трансграничной системе координат является сеть политических организаций венгров, которая функционирует при непосредственном участии государственного аппарата Венгрии. ; In the paper the issues of socio-political communication in the borderland have been presented. The variability of the process of socio-political communication in the borderland is reached by means of "selection" of the space for the dialogue and the position in the process of communication. Organization of the socio-political communication under the criterion of status of actors and forms of feedback has been represented by such models as: "model of communication chain"; "interactionist model"; "interactive model"; "model of transaction".It has been mentioned in the paper that system of socio-political space organization within which communication takes place depends on: language environment, extent of conflicts, social system, involvement of actors of different taxonomic levels into the dialogue.The paper demonstrates on example of modern diasporas that local actors can change their political positioning. Diasporas demonstrate ability to be capable on the level of local, local-territorial relations, as well as on the level of transnational, global actors. This is reflecting in creation of alternative to national states socio-political structures that allow them to act as universal political actors.Redistribution of power resources and powers has constantly occurred as a subject of the dialogue between actors in any social system. This process appears by actualization of different types of nationalism as a form of ideology of modern development implementation (state, diasporic, ethnic). This processes appear including in form of political identities construction by contrasting with current public orders (autonomistic movements, quasi-state units).Participation of actors of different levels in the process of powers redistribution demonstrates the processes of policy ethnization that appear as organizing and functioning of political government of minorities and diasporas. The model that demonstrates the system of multilevel socio-political dialogue in the transboundary coordinate system is a net of political organizations of Hungarians that functions with direct involvement of state apparatus of Hungary.

The author shows that the cultural and creative industries (hereinafter-CCI) – valuable sector of the economy, a source of economic growth, especially EU exports, profitability. The existence of a colossally branched and multilevel support for the export of CCI has been established. It is shown that in the history of the EU there are about a dozen all-Union programs to support the creative sector. Various events, a number of tools and programs to stimulate the export of products of this segment of the economy for the EU countries, European world-famous companies of the creative sector are highlighted. The structure of the export European creative industry is analyzed, the classification of export promotion strategies used by them is carried out. This analysis allows us to identify the key tools used by the EU countries to stimulate the export of creative goods and services: consulting and analytical assistance in the field of foreign trade, credit and fiscal instruments to stimulate exports, grant and infrastructure support, matching the wording of clusters and network development of creative industries in different countries. It is emphasized that today the EU countries are working very carefully to improve the tax and labor policies for the implementation of business in the creative industries; the formation of a system of interaction between the creative industries with other sectors of the economy; the creation of creative hubs that would provide communication between cultural organizations and creative industries; overcoming the communication barrier between authorities and the public; conducting permanent and objective research in the field of culture. It is considered that significant state support is directed to the creative economy in the EU, which is manifested through procurement activity, implementation of financial and tax benefits, subsidies and promotion of employment in this sector. An analysis of selected us export strategies for creative industries in EU countries allows you to define a number of tools that are commonly used to promote exports of products in this segment of the economy. ; В представленной статье автором приведены, культурные и креативные индустрии (далее - ККИ) - достаточно ценный сектор экономики, источник экономического роста, особенно экспорта ЕС, доходности. Установлено существование колоссально разветвленной и многоуровневой поддержки экспорта ККИ. Показано в истории ЕС около десятка всесоюзных программ по поддержке креативного сектора. Освещены различные мероприятия, ряд инструментов и программы по стимулированию экспорта продукции данного сегмента экономики для стран ЕС, европейские всемирные компании креативного сектора. Анализируется структура экспортной европейской креативной индустрии, проводится классификация используемых ими стратегий стимулирования экспорта. Данный анализ позволяет выделить ключевые инструменты, используемые странами ЕС для стимулирования экспорта креативных товаров и услуг: консультационная и аналитическая помощь в области ВЭД, кредитные и фискальные инструменты стимулирования экспорта, грантовое и инфраструктурное обеспечение, соответствие формулировки кластеров и сетевой развитие креативных индустрий разных стран. Акцентируется внимание, что на сегодня страны ЕС достаточно тщательно работают над совершенствованием налоговой и трудовой политики для реализации бизнеса в креативных индустриях; формированием системы взаимодействия креативных индустрий с другими секторами экономики; созданием креативных хабов, которые бы обеспечили коммуникации между культурными организациями и креативными индустриями; преодолением коммуникационного барьера между органами власти и общественностью; проведением постоянных и объективных исследований в сфере культуры. Рассмотрено, что на креативную экономику в ЕС направлена значительная государственная поддержка, которая проявляется через закупочную активность, реализацию финансовых и налоговых льгот, субсидирование и содействие занятости населения в данном секторе. Анализ выделенных нами экспортных стратегий креативных индустрий стран ЕС позволяет определить ряд инструментов, наиболее часто используемых для стимулирования экспорта продукции данного сегмента экономики. ; В представленій статті автором наведено, що культурні та креативні індустрії (далі – ККІ) – досить цінний сектор економіки, джерело економічного зростання, особливо експорту ЄС, прибутковості. Встановлено існування колосально розгалуженої та багаторівневої підтримки експорту ККІ. Показано, що в історії ЄС є близько десятка всесоюзних програм з підтримки креативного сектора. Висвітлено різноманітні заходи, ряд інструментів та програми щодо стимулювання експорту продукції даного сегмента економіки для країн ЄС, європейські всесвітньовідомі компанії креативного сектору. Аналізується структура експортної європейської креативної індустрії, проводиться класифікація використовуваних ними стратегій стимулювання експорту. Даний аналіз дозволяє виділити ключові інструменти, використовувані країнами ЄС для стимулювання експорту креативних товарів і послуг: консультаційна та аналітична допомога в галузі ВЭД, кредитні та фіскальні інструменти стимулювання експорту, грантове та інфраструктурне забезпечення, відповідність формулювання кластерів і мережевий розвиток креативних індустрій різних країн. Акцентується увага, що на сьогодні країни ЄС достатньо ретельно працюють над вдосконаленням податкової і трудової політики для реалізації бізнесу в креативних індустріях; формуванням системи взаємодії креативних індустрій з іншими секторами економіки; створенням креативних хабів, які б забезпечили комунікації між культурними організаціями та креативними індустріями; подоланням комунікаційного бар'єру між органами влади та громадськістю; проведення постійних та об'єктивних досліджень у сфері культури. Розглянуто, що на креативну економіку в ЄС спрямована значна державна підтримка, яка проявляється через закупівельну активність, реалізацію фінансових та податкових пільг, субсидіювання та сприяння зайнятості населення в даному секторі. Аналіз виділених нами експортних стратегій креативних індустрій країн ЄС дозволяє визначити ряд інструментів, найбільш часто використовуваних для стимулювання експорту продукції даного сегмента економіки.

The author shows that the cultural and creative industries (hereinafter-CCI) – valuable sector of the economy, a source of economic growth, especially EU exports, profitability. The existence of a colossally branched and multilevel support for the export of CCI has been established. It is shown that in the history of the EU there are about a dozen all-Union programs to support the creative sector. Various events, a number of tools and programs to stimulate the export of products of this segment of the economy for the EU countries, European world-famous companies of the creative sector are highlighted. The structure of the export European creative industry is analyzed, the classification of export promotion strategies used by them is carried out. This analysis allows us to identify the key tools used by the EU countries to stimulate the export of creative goods and services: consulting and analytical assistance in the field of foreign trade, credit and fiscal instruments to stimulate exports, grant and infrastructure support, matching the wording of clusters and network development of creative industries in different countries. It is emphasized that today the EU countries are working very carefully to improve the tax and labor policies for the implementation of business in the creative industries; the formation of a system of interaction between the creative industries with other sectors of the economy; the creation of creative hubs that would provide communication between cultural organizations and creative industries; overcoming the communication barrier between authorities and the public; conducting permanent and objective research in the field of culture. It is considered that significant state support is directed to the creative economy in the EU, which is manifested through procurement activity, implementation of financial and tax benefits, subsidies and promotion of employment in this sector. An analysis of selected us export strategies for creative industries in EU countries allows you to define a number of tools that are commonly used to promote exports of products in this segment of the economy. ; В представленной статье автором приведены, культурные и креативные индустрии (далее - ККИ) - достаточно ценный сектор экономики, источник экономического роста, особенно экспорта ЕС, доходности. Установлено существование колоссально разветвленной и многоуровневой поддержки экспорта ККИ. Показано в истории ЕС около десятка всесоюзных программ по поддержке креативного сектора. Освещены различные мероприятия, ряд инструментов и программы по стимулированию экспорта продукции данного сегмента экономики для стран ЕС, европейские всемирные компании креативного сектора. Анализируется структура экспортной европейской креативной индустрии, проводится классификация используемых ими стратегий стимулирования экспорта. Данный анализ позволяет выделить ключевые инструменты, используемые странами ЕС для стимулирования экспорта креативных товаров и услуг: консультационная и аналитическая помощь в области ВЭД, кредитные и фискальные инструменты стимулирования экспорта, грантовое и инфраструктурное обеспечение, соответствие формулировки кластеров и сетевой развитие креативных индустрий разных стран. Акцентируется внимание, что на сегодня страны ЕС достаточно тщательно работают над совершенствованием налоговой и трудовой политики для реализации бизнеса в креативных индустриях; формированием системы взаимодействия креативных индустрий с другими секторами экономики; созданием креативных хабов, которые бы обеспечили коммуникации между культурными организациями и креативными индустриями; преодолением коммуникационного барьера между органами власти и общественностью; проведением постоянных и объективных исследований в сфере культуры. Рассмотрено, что на креативную экономику в ЕС направлена значительная государственная поддержка, которая проявляется через закупочную активность, реализацию финансовых и налоговых льгот, субсидирование и содействие занятости населения в данном секторе. Анализ выделенных нами экспортных стратегий креативных индустрий стран ЕС позволяет определить ряд инструментов, наиболее часто используемых для стимулирования экспорта продукции данного сегмента экономики. ; В представленій статті автором наведено, що культурні та креативні індустрії (далі – ККІ) – досить цінний сектор економіки, джерело економічного зростання, особливо експорту ЄС, прибутковості. Встановлено існування колосально розгалуженої та багаторівневої підтримки експорту ККІ. Показано, що в історії ЄС є близько десятка всесоюзних програм з підтримки креативного сектора. Висвітлено різноманітні заходи, ряд інструментів та програми щодо стимулювання експорту продукції даного сегмента економіки для країн ЄС, європейські всесвітньовідомі компанії креативного сектору. Аналізується структура експортної європейської креативної індустрії, проводиться класифікація використовуваних ними стратегій стимулювання експорту. Даний аналіз дозволяє виділити ключові інструменти, використовувані країнами ЄС для стимулювання експорту креативних товарів і послуг: консультаційна та аналітична допомога в галузі ВЭД, кредитні та фіскальні інструменти стимулювання експорту, грантове та інфраструктурне забезпечення, відповідність формулювання кластерів і мережевий розвиток креативних індустрій різних країн. Акцентується увага, що на сьогодні країни ЄС достатньо ретельно працюють над вдосконаленням податкової і трудової політики для реалізації бізнесу в креативних індустріях; формуванням системи взаємодії креативних індустрій з іншими секторами економіки; створенням креативних хабів, які б забезпечили комунікації між культурними організаціями та креативними індустріями; подоланням комунікаційного бар'єру між органами влади та громадськістю; проведення постійних та об'єктивних досліджень у сфері культури. Розглянуто, що на креативну економіку в ЄС спрямована значна державна підтримка, яка проявляється через закупівельну активність, реалізацію фінансових та податкових пільг, субсидіювання та сприяння зайнятості населення в даному секторі. Аналіз виділених нами експортних стратегій креативних індустрій країн ЄС дозволяє визначити ряд інструментів, найбільш часто використовуваних для стимулювання експорту продукції даного сегмента економіки.

Purpose: the purpose of this article is to justify the choice of the strategic direction of effective development of the national economy of Russia. The authors see the solution of this problem on the way of improving the organizational and economic mechanism of the functioning of Russian enterprises. This problem is considered to be one of the main authors in the consolidation of society and its mobilization for the implementation of the tasks set in the may Decree of the President of the Russian Federation (№ 204 from 2018).Methods: the study was conducted using the methods of systematic, logical, comparative analysis, involving Russian and foreign experience in solving social and economic problems. Particular attention was paid to the validity of the conclusions.Results: national economic problems are touched upon through the prism of the economy of enterprises. An attempt has been made to prove the dependence of the acceleration of the rates of economic development on the improvement of the enterprise's internal economic mechanism. In the postindustrial society, the role of enterprises as the main link in the production of material goods and the provision of services is not diminished, despite the accelerated introduction of scientific and technological progress and the increase in the value of personal property. The improvement of the internal structure of enterprises proposed in the article can significantly reduce the negative consequences of the privatization of state property. According to the authors, this will improve the efficiency of the use of human capital in terms of all its components: ordinary workers, managers, specialists, owners.Conclusions and Relevance: currently, there is a situation in which the owners of enterprises (mainly large ones) have practically unlimited rights and very limited liability for the results of the work of their enterprises. This situation hinders the development of the productive forces of society. The proposed concept of an "effective enterprise" means solidary management of enterprises (ultimately solidary management of the economy). It provides for a system of measures to remedy the situation. The first steps in this direction are the following: 1) the creation of a balanced system of enterprise management; 2) democratization of management and development of the institution of collective (people's) enterprises; 3) the movement in the direction of restraint unrestrained competition and finding ways of cooperation not only within enterprises but also in the relations between all participants of the process of production and realization of products, as well as authorities at all levels; 4) streamlining the processes for the establishment and liquidation of enterprises; 5) the active implementation of multilevel and multidimensional strategic planning. It is not possible to implement these measures in a short time. But the movement along this path creates systemic conditions for accelerating economic growth. ; Цель: Целью данной статьи является обоснование выбора стратегического направления эффективного развития народного хозяйства России. Авторы видят решение этой задачи на пути совершенствования организационно-экономического механизма функционирования российских предприятий, считая эту проблему одной из главных в деле консолидации общества и мобилизации его на реализацию задач, поставленных в майском Указе Президента РФ (№ 204 от 2018 года).Методология проведения работы: Исследование проводилось с использованием методов системного, логического, сравнительного анализа, привлечением российского и зарубежного опыта решения социально-экономических проблем. Особое внимание было уделено обоснованности выводов.Результаты работы: Народно-хозяйственные проблемы затронуты через призму экономики предприятий. Предпринята попытка доказать зависимость ускорения темпов развития экономики от совершенствования внутрихозяйственного механизма предприятия. В постиндустриальном обществе, несмотря на ускоренное внедрение достижений научно-технического прогресса, повышение значения личной собственности, роль предприятий, как основного звена по производству материальных благ и оказанию услуг, не снижается. Предлагаемое в статье совершенствование внутренней структуры предприятий позволяет существенно ослабить негативные последствия проведенной приватизации государственной собственности, что, по мнению авторов, позволит повысить эффективность использования человеческого капитала в части всех его составляющих: рядовых работников, менеджеров, специалистов, собственников.Выводы: В настоящее время сложилась ситуация, при которой собственники предприятий (в основном, крупных) обладают практически неограниченными правами и весьма ограниченной ответственностью за результаты работы принадлежащих им предприятий. Подобное положение сдерживает развитие производительных сил общества. Предложенная концепция «эффективного предприятия», иначе говоря, концепция солидарного управления предприятиями (в конечном итоге солидарного управления экономикой) предусматривает систему мер по исправлению создавшегося положения. Первые шаги в этом направлении следующие: 1)создание сбалансированной системы управления предприятием; 2) демократизация управления и развитие института коллективных (народных) предприятий; 3) движение в сторону сдерживания безудержного соперничества и поиску путей сотрудничества не только внутри предприятия, но и в отношениях между всеми участниками процесса производства и реализации продукции, а также органами власти всех уровней; 4) упорядочение процессов учреждения и ликвидации предприятий; 5) активное внедрение многоуровнего и многоаспектного стратегического планирования. Внедрение этих мер в короткое время не представляется возможным, но движение по обозначенному пути создает системные условия для ускорения подъема экономики.

mercato del credito nelle Regioni esercita una funzione rilevante per il progresso armonioso dei territori di riferimento. Anche la Costituzione assegna al servizio del credito un ruolo di promozione dello sviluppo economico. Le Regioni, sia a statuto speciale sia a statuto ordinario, intraprendono delle azioni in tal senso, considerando il nesso di strumentalità tra le materie del credito e le materie di competenza regionale. Con la crisi economica che ha colpito i mercati internazionali e nazionali è emersa, in modo ancora più evidente, la necessità di una riflessione e di una proposta sul ruolo che il soggetto pubblico può svolgere per la crescita del sistema economico, con una crescente rilevanza e criticità del ruolo della finanza pubblica chiamata sia a contribuire allo sviluppo economico che a risanare i bilanci pubblici. In questo contesto assumono rilevanza le iniziative promosse dalle Regioni nel settore del mercato del credito. Tra gli strumenti a loro disposizione ci sono le società finanziarie regionali, soggetti partecipati dalle Regioni attraverso le quali queste ultime, molto spesso, gestiscono i fondi di garanzia costituiti proprio a servizio del credito. L'interesse per queste società, dunque, scaturisce dalla necessità delle Regioni di promuovere iniziative per lo sviluppo socio-economico del proprio territorio, anche attraverso questi soggetti, sovente creati con apposite leggi regionali e che sono lo strumento per l'attuazione delle politiche economiche e finanziarie delle Regioni e rappresentano un sistema alternativo al credito ordinario. Si tratta di soggetti che attualmente sono al centro di un importante processo di riordino, ex art. 106 del Testo unico bancario, in relazione al tema dei controlli da parte della Banca d'Italia. Inoltre, la materia è interessata dalla riforma delle società partecipate pubbliche prevista dalla legge delega 7 agosto 2015, n. 124: nella sua versione preliminare, il decreto legislativo 19 agosto 2016, n. 175 "Testo unico in materia di società a partecipazione pubblica", se non fosse stato opportunamente emendato, avrebbe potuto avere un impatto negativo proprio sulle società finanziarie regionali e sulla loro operatività. Obiettivo del presente capitolo è analizzare tali tipologie di società partecipate pubbliche, indagando sui vari modelli operativi e sul loro ruolo di attori dello sviluppo nel panorama creditizio regionale in un'ottica di governo multilivello, mettendone in luce l'aspetto giuspubblicistico e la collocazione nel contesto della forma di stato regionale e della regolazione economica. ; The regional credit market plays a major role in the harmonious progress of the reference territories, and the Constitution also assigns credit to the role of promoting economic development. The Regions, both by special statute and by ordinary statute, undertake such actions, taking into account the link between instrumentalities and matters of regional competence. With the economic crisis affecting the international and national markets, the need for a reflection and a proposal on the role that the public bodies can play for the growth and development of the economic system emerged even more clearly, with growing relevance and criticality of the role of public finance called to contribute to economic development and to the rescue of public budgets. In this context, the initiatives promoted by the Regions in the credit market are relevant. Among the tools at their disposal are the regional finance companies, which are participants in the Regions and through which the latter, very often, manage the guarantee funds set up in the service of credit. The interest for these societies, therefore, derives from the need for the Regions to promote initiatives for the socio-economic development of their territory, even through these bodies, often created by specific regional laws. They are the instrument for the implementation of economic policies and financial services of the Regions and represent an alternative system to ordinary credit. These entities are currently at the center of an important reordering process, ex art. 106 of the Consolidated Law on Banking, in relation to the subject of controls by the Bank of Italy. In addition, the reform of the publicly-owned companies, led to the approval of the Legislative Decree No. 175/2016, "Consolidated Law on Publicly-Owned Companies". If its preliminary version was not been appropriately amended, it could have had a negative impact on the regional finance companies and their operation. The aim of this chapter is to analyze these types of publicly-owned companies, investigating the various operating models and their role as actors of development in the regional credit landscape in a multilevel governance perspective, highlighting the public-sector aspect and its location in the context of the form of regional status and of the government of the economy.

Problem setting. An important problem mankind has become the global climate change, which in reality today there is no doubt.Recent research and publications analysis. An analysis of recent studies and publica- tions has revealed a clear lack of research in the field of climatic diplomacy in the na- tional scientific tradition, although in the documents devoted to the issue of climate change, this term is used. To date, there are not enough scientific papers to address the main aspects of the theory and practice of climate diplomacy. Researches devoted to the consideration of climate change problems in political science, as presented by modern Western political science, are practically absent.Paper objective. The purpose and tasks of this article are related to the conceptualiza- tion of climate diplomacy in the aspect of international-political issues regarding its es- sence, structure and analysis of its methodological significance for the improvement of modern practices in the management of international relations or foreign policy in the field of climate change.Paper main body. In the article is realized the conceptualization of climate diplomacy in the aspect of international political problems regarding its essence, structure and stages of evolution, its methodological significance for improving modern practices of managing international relations or foreign policy in the sphere of climate change is ana- lyzed. The content of the terms «climate diplomacy», «climatic regime», «climate confer- ences» is disclosed, the object and subject of climate diplomacy, the main elements of climate diplomacy, the some documents of climate diplomacy are analyzed. The influence of those changes, which take place in diplomacy, on the formation and features of climate diplomacy is traced. The problem of climate change is actualized on social and human consequences, which, possibly, can have the risks of conflict and instability. Particular attention is paid to the empirical level of climate diplomacy, which analyzes the architec- ture of climate change, as well as the analytical level of climate diplomacy, which is de- termined by the transition from the club to the network forms of climate diplomacy on a wider background of discussions about the nature, relevance and adequacy of climate diplomacy in a complex global world.The author considers the criterial signs of climate diplomacy: belonging to the sphere of international relations and the foreign policy of the state; application of negotiations as the main instrument for establishing relations between subjects of international relations in the field of climate change; the presence of the institute of professionals who directly conduct climate talks and implement climate cooperation, preventing not only climate change, but also the consequences of measures taken to respond to climate change.Conclusions of the research. Consequently, climate diplomacy is proposed to be de- fined as the theory and practice of creating an international climatic regime, climate change through multilevel, collective and public diplomacy, which is based on soft power tools that are owned and actively used by officials of states, international organizations, informal institutions, transnational structures and civil society, among which a special role belongs to the negotiation process and the result of which is the clear legal and organizational design of architecture for climatic changes. ; В статье осуществлена концептуализация климатической дипломатии в аспек- те международно-политической проблематики относительно ее сущности, струк- туры и этапов эволюции, анализируется ее методологическое значение для совер- шенствования современных практик управления международными отношениями или внешней политикой в сфере изменения климата. Раскрыто содержание понятий«климатическая дипломатия», «климатический режим», «климатические конфе- ренции», проанализированы объект и предмет климатической дипломатии, основ- ные элементы климатической дипломатии, некоторые документы климатической дипломатии. Прослежено влияние тех изменений, что имеют место в дипломатии, на формирование и особенности климатической дипломатии. Актуализировано проблему изменений климата на социальные и человеческие последствия, которые, вероятно, могут иметь риски конфликта и нестабильности. Особое внимание уделяется эмпирическому уровню климатической дипломатии, что анализирует архитектуру изменения климата, а также аналитическому уровню климатической дипломатии, который определяется переходом от клуба к сетевым формам климатической дипломатии на более широком фоне дискуссий о природе, актуальности и адекватности климатической дипломатии в сложном глобальном мире. ; У статті здійснено концептуалізацію кліматичної дипломатії в аспекті міжнародно-політичної проблематики щодо її сутності, структури та етапів еволюції, аналізується її методологічне значення для удосконалення сучасних практик управління міжнародними відносинами або зовнішньою політикою у галузі змін клімату. Розкрито зміст понять «кліматична ди- пломатія», «кліматичний режим», «кліматичні конференції», проаналізова- но об'єкт та предмет кліматичної дипломатії, основні елементи кліматич- ної дипломатії, деякі документи кліматичної дипломатії. Простежено вплив тих змін, що мають місце в дипломатії, на формування та особливості кліматичної дипломатії. Актуалізовано проблему змін клімату на соціальні та людські наслідки, які, ймовірно, можуть мати ризики конфлікту та не- стабільності. Особлива увага приділяється емпіричному рівню кліматичної дипломатії, що аналізує архітектуру зміни клімату, а також аналітичному рівню кліматичної дипломатії, який визначається переходом від клубу до мережевих форм кліматичної дипломатії на більш широкому фоні дискусій про природу, актуальність та адекватність дипломатії у складному глобальному світі.

Problem setting. An important problem mankind has become the global climate change, which in reality today there is no doubt.Recent research and publications analysis. An analysis of recent studies and publica- tions has revealed a clear lack of research in the field of climatic diplomacy in the na- tional scientific tradition, although in the documents devoted to the issue of climate change, this term is used. To date, there are not enough scientific papers to address the main aspects of the theory and practice of climate diplomacy. Researches devoted to the consideration of climate change problems in political science, as presented by modern Western political science, are practically absent.Paper objective. The purpose and tasks of this article are related to the conceptualiza- tion of climate diplomacy in the aspect of international-political issues regarding its es- sence, structure and analysis of its methodological significance for the improvement of modern practices in the management of international relations or foreign policy in the field of climate change.Paper main body. In the article is realized the conceptualization of climate diplomacy in the aspect of international political problems regarding its essence, structure and stages of evolution, its methodological significance for improving modern practices of managing international relations or foreign policy in the sphere of climate change is ana- lyzed. The content of the terms «climate diplomacy», «climatic regime», «climate confer- ences» is disclosed, the object and subject of climate diplomacy, the main elements of climate diplomacy, the some documents of climate diplomacy are analyzed. The influence of those changes, which take place in diplomacy, on the formation and features of climate diplomacy is traced. The problem of climate change is actualized on social and human consequences, which, possibly, can have the risks of conflict and instability. Particular attention is paid to the empirical level of climate diplomacy, which analyzes the architec- ture of climate change, as well as the analytical level of climate diplomacy, which is de- termined by the transition from the club to the network forms of climate diplomacy on a wider background of discussions about the nature, relevance and adequacy of climate diplomacy in a complex global world.The author considers the criterial signs of climate diplomacy: belonging to the sphere of international relations and the foreign policy of the state; application of negotiations as the main instrument for establishing relations between subjects of international relations in the field of climate change; the presence of the institute of professionals who directly conduct climate talks and implement climate cooperation, preventing not only climate change, but also the consequences of measures taken to respond to climate change.Conclusions of the research. Consequently, climate diplomacy is proposed to be de- fined as the theory and practice of creating an international climatic regime, climate change through multilevel, collective and public diplomacy, which is based on soft power tools that are owned and actively used by officials of states, international organizations, informal institutions, transnational structures and civil society, among which a special role belongs to the negotiation process and the result of which is the clear legal and organizational design of architecture for climatic changes. ; В статье осуществлена концептуализация климатической дипломатии в аспек- те международно-политической проблематики относительно ее сущности, струк- туры и этапов эволюции, анализируется ее методологическое значение для совер- шенствования современных практик управления международными отношениями или внешней политикой в сфере изменения климата. Раскрыто содержание понятий«климатическая дипломатия», «климатический режим», «климатические конфе- ренции», проанализированы объект и предмет климатической дипломатии, основ- ные элементы климатической дипломатии, некоторые документы климатической дипломатии. Прослежено влияние тех изменений, что имеют место в дипломатии, на формирование и особенности климатической дипломатии. Актуализировано проблему изменений климата на социальные и человеческие последствия, которые, вероятно, могут иметь риски конфликта и нестабильности. Особое внимание уделяется эмпирическому уровню климатической дипломатии, что анализирует архитектуру изменения климата, а также аналитическому уровню климатической дипломатии, который определяется переходом от клуба к сетевым формам климатической дипломатии на более широком фоне дискуссий о природе, актуальности и адекватности климатической дипломатии в сложном глобальном мире. ; У статті здійснено концептуалізацію кліматичної дипломатії в аспекті міжнародно-політичної проблематики щодо її сутності, структури та етапів еволюції, аналізується її методологічне значення для удосконалення сучасних практик управління міжнародними відносинами або зовнішньою політикою у галузі змін клімату. Розкрито зміст понять «кліматична ди- пломатія», «кліматичний режим», «кліматичні конференції», проаналізова- но об'єкт та предмет кліматичної дипломатії, основні елементи кліматич- ної дипломатії, деякі документи кліматичної дипломатії. Простежено вплив тих змін, що мають місце в дипломатії, на формування та особливості кліматичної дипломатії. Актуалізовано проблему змін клімату на соціальні та людські наслідки, які, ймовірно, можуть мати ризики конфлікту та не- стабільності. Особлива увага приділяється емпіричному рівню кліматичної дипломатії, що аналізує архітектуру зміни клімату, а також аналітичному рівню кліматичної дипломатії, який визначається переходом від клубу до мережевих форм кліматичної дипломатії на більш широкому фоні дискусій про природу, актуальність та адекватність дипломатії у складному глобальному світі.

Abstract Background. It is relatively well established in previous research that unemployment has direct health consequences in terms of mental and physical ill health. Recently, knowledge has emerged indicating that unemployment can lead to economic consequences that remain long after re-establishment in the labour market. However, few empirical studies have been able to apply a life course perspective asking whether there are also long-term health consequences of unemployment, and, when and in which context unemployment may affect the individual health status across the life course. The aim of this thesis was to analyse the relationship between unemployment and illness across the life course, and how it relates to individual and structural factors in the geographical setting of northern Sweden. In particular, three main areas have been explored: youth unemployment and illness in adulthood (Paper I and Paper II), contextual unemployment of national unemployment rate and neighbourhood unemployment (Paper II and Paper III) and lastly, social determinants of health inequality between employment statuses (Paper IV). Methods. This thesis is positioned in Sweden between the early 1980s and the mid-2010s, following two comparable cohorts sampled from northern Sweden (26 and 19 years follow-up time respectively from youth to midlife) and a cross-sectional sample from 2014 of the four northernmost counties in Sweden. The two longitudinal cohorts comprised the Northern Swedish Cohort and the Younger Northern Swedish Cohort, consisting of all pupils in the 9th grade of compulsory school in Luleå municipality in 1981 and 1989. The participants responded to an extensive questionnaire on socioeconomic factors, work and health, in 5 and 2 waves respectively of data collections. Neighbourhood register data from Statistics Sweden was also collected for all participants in the Northern Sweden Cohort. At the latest data collection, 94.3% (n=1010) participated in the Northern Sweden Cohort and 85.6% (n=686) in the Younger Northern Sweden Cohort. The cross-sectional study Health on Equal Terms is a national study, administered by the Public Health Agency together with Statistics Sweden and county councils with the aim of mapping public health and living conditions in the country over time. In this thesis, material from 2014 has been used for northern Sweden with a response rate of around 50% (effective sample n=12769). The statistical analyses used were linear regression, multilevel analysis and difference-in-difference analysis to estimate the concurrent and long-term health consequences of unemployment, and a decomposition analysis to disentangle the inequality in health between different labour market positions. The health outcomes in focus were functional somatic symptoms (the occurrence of relatively common physical illnesses such as head, muscle and stomach ache, insomnia and palpitation) and psychological distress. Results. Among men only, as little as one month of youth unemployment was related to increased levels of functional somatic symptoms in midlife, regardless of previous ill health or unemployment later in life, although only during relatively low national unemployment (pre-recession) when comparing with youth unemployment during high national unemployment (recession). This was explained by the health promoting effect of more time spent in higher education during the recession period. Furthermore, the health impact of neighbourhood unemployment highlights the importance of the contextual setting for individuals' health both across the life course and at specific periods of life. Lastly, employment-related mental health inequalities exist for both men and women in all life phases (youth, adulthood and midlife). Economic and social deprivation related to unemployment and illness varied across different phases in life and across genders. Conclusion. The key findings of this thesis paint a rather pessimistic vision of the future: one's own and others' unemployment may cause not only ill health today but also ill health later in life. Importantly, the responsibility of unemployment and the associated ill health should not be placed on the already marginalised individuals and communities. Instead, the responsibility should be directed towards the structural aspects of society and the political choices that shape these. In other words, health inequality manifested by the position in the labour market is socially produced, unfair and changeable through political decisions. The results of this study therefore cannot contribute to any simple or concrete solutions to the concurrent or long-term health consequences of individual or contextual unemployment, as the solution is beyond the areas of responsibility and abilities of research. However, if there are long-term health consequences of one's own and other people's unemployment, labour market and public health policies should be initiated from a young age and continue throughout the life course to reduce individual suffering and future costs of social insurance, sick-leave and unemployment benefits.