Suchergebnisse

The article reviews the main approaches to the interpretation of nationalism. To this end, the author reveals the etymological origins of the word «nationalism», focusing attention on its meaningful relationship with care for the people and patriotism, and highlights the philosophical principles of prevailing today polar approaches to its assessment. On this background, it is stressed that the methodological difficulties of defining nationalism are caused by the diversity of its social and cultural expressions – it is regarded as an ideology, as a political movement, as a spiritual guidance and as a political credo etc. In the article special attention is paid to the analysis of social and cultural origins of nationalism, so by distancing from economic reductionism the legitimacy of constructivist approach is emphasized. In the frame of the latter nationalism is reviewed as phenomenon consciously constructed by political elite. It is demonstrated that the intentions of constructivist interpretation of nationalism are closely correlated with the traditionalist (especially, perennialist) approach. Among other things, the historical origins and socio-cultural conditions of widespread of ideas of nationalism and the causes of appearance its authoritarian and reactionary forms are analyzed.

This article highlights the most important ideas and concepts of «creative nationalism» of Mykola Shlemkevych, who was the main ideologist of a political organization named Front of National Unity (FNU). FNU was the only legal nationahstic political party in Galicia in the second half of 1930s and had quite a visible place in western Ukrainian political specter. Mykola Shlemkevych's contribution into development of Ukrainian social and political thought of XX century is analyzed based on his major works. ; У статті висвітлено основні ідейні концепції «творчого націоналізму» Миколи Шлемкевича — головного ідеолога політичної організації «Фронт національної єдності» (ФНЄ). У другій половині 1930-х років ФНЄ був єдиною легальною націоналістичною партією Галичини та займав помітне місце в західноукраїнському політичному спектрі. На підставі головних праць Шлемкевича проаналізовано внесок мислителя в розвиток української суспільно-політичної думки XX століття.

This article highlights the most important ideas and concepts of «creative nationalism» of Mykola Shlemkevych, who was the main ideologist of a political organization named Front of National Unity (FNU). FNU was the only legal nationahstic political party in Galicia in the second half of 1930s and had quite a visible place in western Ukrainian political specter. Mykola Shlemkevych's contribution into development of Ukrainian social and political thought of XX century is analyzed based on his major works. ; У статті висвітлено основні ідейні концепції «творчого націоналізму» Миколи Шлемкевича — головного ідеолога політичної організації «Фронт національної єдності» (ФНЄ). У другій половині 1930-х років ФНЄ був єдиною легальною націоналістичною партією Галичини та займав помітне місце в західноукраїнському політичному спектрі. На підставі головних праць Шлемкевича проаналізовано внесок мислителя в розвиток української суспільно-політичної думки XX століття.

The article examines prorussian nationalism as a concept, as well as its formation, emergence and development in Ukraine as a phenomenon. The author states that pro-russian nationalism has a history of development in Ukraine. Attention is drawn to the fact that prorussian nationalism in Ukraine was formed and arose on the basis of betrayal, the distribution of its territory, the ban on printing books in Ukrainian, the functioning of education in the native language of Ukrainians, the destruction of imperial Russia's features of Ukrainian statehood, and also the collision of two different ideological systems and political forces, each of which fought for its Ukrainian state. The article draws attention to the fact that prorussian nationalism destroyed the UNR as an independent state, at the beginning. The 1920 years led to the Holodomor, the persecution and execution of Ukrainians only because they were using the Ukrainian language, studied it in educational institutions, studied their history, tried to preserve, develop and spread their native language, culture and literature. It is argued that the USSR as a state could still exist if pro-Russian nationalism did not forbid its inhabitants, including Ukrainians, to study their native language in educational institutions and fully develop their native language, culture and literature. That is, the linguistic policy of prorussian nationalism is based on the prohibition on using the native language and spreading Ukrainian culture in public, as well as persecution, ganglia, terrorism, the hybrid Russian war, etc. ; У статті досліджується проросійський націоналізм як поняття, а також його формування, виникнення та розвиток в Україні як явища. Автор констатує, що проросійський націоналізм має на теренах України свої особливості та історію розвитку. Звертається увага на те, що проросійський націоналізм в Україні сформувався і виник унаслідок заборон друкувати книжки українською мовою, функціонування освіти рідною мовою українців, знищення імперською Росією ознак української державності, а також − зіткнення двох різних за ідеологією систем та політичних сил, кожна із яких боролася за свою Українську державу. Звертається увага на те, що проросійський націоналізм майже знищив незалежну Українську державу, призвів до голодомору, переслідувань і розстрілів українців лише за те, що вони послуговувались українською мовою, вивчали її в освітніх навчальних закладах, досліджували свою історію, намагалися зберегти, розвинути і поширити рідну мову, культуру і літературу. У роботі стверджується, що СРСР як держава могла б існувати й досі, якби проросійський націоналізм не забороняв його мешканцям, зокрема й українцям, навчатися рідною мовою в освітніх закладах та повноцінно розвивати рідну мову, культуру і літературу. Тобто, мовна політика проросійського націоналізму будується на заборонах використовувати рідну мову та поширювати українську культуру публічно, а також − переслідуваннях, загратуваннях, тероризмі, гібридній російській війні, яку Росія здійснює в Україні та ін.

The article examines prorussian nationalism as a concept, as well as its formation, emergence and development in Ukraine as a phenomenon. The author states that pro-russian nationalism has a history of development in Ukraine. Attention is drawn to the fact that prorussian nationalism in Ukraine was formed and arose on the basis of betrayal, the distribution of its territory, the ban on printing books in Ukrainian, the functioning of education in the native language of Ukrainians, the destruction of imperial Russia's features of Ukrainian statehood, and also the collision of two different ideological systems and political forces, each of which fought for its Ukrainian state. The article draws attention to the fact that prorussian nationalism destroyed the UNR as an independent state, at the beginning. The 1920 years led to the Holodomor, the persecution and execution of Ukrainians only because they were using the Ukrainian language, studied it in educational institutions, studied their history, tried to preserve, develop and spread their native language, culture and literature. It is argued that the USSR as a state could still exist if pro-Russian nationalism did not forbid its inhabitants, including Ukrainians, to study their native language in educational institutions and fully develop their native language, culture and literature. That is, the linguistic policy of prorussian nationalism is based on the prohibition on using the native language and spreading Ukrainian culture in public, as well as persecution, ganglia, terrorism, the hybrid Russian war, etc. ; У статті досліджується проросійський націоналізм як поняття, а також його формування, виникнення та розвиток в Україні як явища. Автор констатує, що проросійський націоналізм має на теренах України свої особливості та історію розвитку. Звертається увага на те, що проросійський націоналізм в Україні сформувався і виник унаслідок заборон друкувати книжки українською мовою, функціонування освіти рідною мовою українців, знищення імперською Росією ознак української державності, а також − зіткнення двох різних за ідеологією систем та політичних сил, кожна із яких боролася за свою Українську державу. Звертається увага на те, що проросійський націоналізм майже знищив незалежну Українську державу, призвів до голодомору, переслідувань і розстрілів українців лише за те, що вони послуговувались українською мовою, вивчали її в освітніх навчальних закладах, досліджували свою історію, намагалися зберегти, розвинути і поширити рідну мову, культуру і літературу. У роботі стверджується, що СРСР як держава могла б існувати й досі, якби проросійський націоналізм не забороняв його мешканцям, зокрема й українцям, навчатися рідною мовою в освітніх закладах та повноцінно розвивати рідну мову, культуру і літературу. Тобто, мовна політика проросійського націоналізму будується на заборонах використовувати рідну мову та поширювати українську культуру публічно, а також − переслідуваннях, загратуваннях, тероризмі, гібридній російській війні, яку Росія здійснює в Україні та ін.

The article examines the emergence and use of the idea of dichotomy between civil and ethnic nationalism. Based on the following analysis, the suggestion is made that civilian nationalism also has an ethnic character. This leads to the conclusion that civilian nationalism should be considered as a subcategory of ethnic nationalism. This somewhat reduces the effectiveness of using dichotomy as aheuristic analysis tool, but one must take into account the inherent limitations. The rooted nature of civil dichotomy against ethnic nationalism is so strong today that it does not allow us to see the obvious. Under "obvious" it is meant the normative nature of both concepts. The fact that most researchers still consider ethnic nationalism "bad" and civilian "good" leads to a neglect of critical thinking, as the result of which, at best, we get a biased analysis. Quite often civilian nationalism is perceived as an indicator of democracy and stability, and ethnic nationalism is of conflict and chaos. ; У статті досліджується виникнення та використання ідеї дихотомії між громадянським та етнічним націоналізмом. Виходячи з наступного аналізу, пропонується теза про те, що громадянський націоналізм також має етнічний характер. Це призводить до висновку, що громадянський націоналізм варто розглядати як підкатегорію етнічного націоналізму. Це дещо зменшує ефективність використання дихотомії як евристичного інструменту аналізу, однак варто враховувати властиві їй обмеження. Вкорінений характер дихотомії громадянського проти етнічного націоналізму нині настільки сильний, що не дозволяє нам бачити очевидне. Під «очевидним» розуміється нормативний характер обох понять. Той факт, що більшість дослідників все ще вважають етнічний націоналізм «поганим», а громадянський – «хорошим», призводить до ігнорування критичного мислення, внаслідок чого, у кращому випадку отримуємо необ'єктивний аналіз. Досить часто громадянський націоналізм сприймається як показник демократії та стабільності, а етнічний націоналізм – конфлікту та хаосу.

The study of separatism as diffuse nationalism and regionalism, history of separatist movements, as well as the practice of the parties can come to the following conclusions. Separatism grows out of the crisis nations as ethno­social communities, which achieved an appropriate level identyfikovanosti regional elites of the political system, while maintaining the average and lower social groups, cultural and economic capital. As the nation form the state and political organization of ethnic communities, which in turn form within a suitable stratification of social groups , the process of nation­building can be considered as two parallel social processes ­ and elitoutvorennyu ­ class (group ­) formation . To refer to this process as sociology and political science researchers posluhovuyutsya concept of «nation ­ building» ­ « nation­building» Nation­building occurs when the respective ethnic community in terms of its internal stratification structure creates elites justifying appropriate doctrines ethnocentrism and manifest the appropriate identity. All separatist doctrines and movements are somehow based on ethnocentrism, which justifies the relationship with the community of the historical area, and the corresponding right to secede. On the other hand, separatist movements can take place not only in ethnic forms of ethnic communities to preserve their language and culture and other features, but also to preserve the identities of other components, including ­ religious and civilization. The most radical separatist types of projects is the separation of ethnic groups within their state on the indigenous historical territory. This version of separatism content coincides with nationalism and determines its functional purpose as a political expression of the interests of the ethnic group in the form of state. ; В результаті дослідження сепаратизму як дифузного націоналізму та регіоналізму, історичного розвитку сепаратистських рухів, а також практики відповідних партій можна дійти до наступних висновків. Сепаратизм виростає із кризи націй як етносоціальних спільнот, в яких досягається відповідний рівень ідентифікованості регіональних еліт із політичною системою при збереженні за середньою та нижчою соціальними групами культурного та економічного капіталу. Оскільки нація формою державно­політичної організації етнічних спільнот, які, в свою чергу, утворюють всередині себе відповідну стратифікацію соціальних груп, то процес націєтворення можна вважати паралельним двом соціальним процесам – елітоутворенню та класо­(групо­) утворенню. Для позначення цього процесу в соціології та політичних науках дослідники послуговуються концептом «nation – building» ­ «націєтворення». Націє­творення відбувається тоді, коли відповідна етнічна спільнота, в аспекті її внутрішньої стратифікаційної будови, створює еліти, які обґрунтовують відповідні доктрини етноцентризму і маніфестують відповідні ідентичності. Всі сепаратистські доктрини та рухи так чи інакше спираються на етноцентризм, який обґрунтовує зв'язок спільноти із відповідною історичною територією, та відповідне право на відокремлення. З іншого боку, сепаратистські рухи можуть відбуватись не лише в етнічних формах, задля збереження етнічних спільнот з їх мовно­культурними та іншими особливостями, але і задля збереження інших складових ідентичностей, зокрема – релігійної та цивілізаційної. Найбільш радикальними типами сепаратистських проектів є відокремлення етносів у межах своєї державності на автохтонній історичній території. Ця версія сепаратизму за змістом збігається із націоналізмом і визначає його функціональне призначення як політичне вираження інтересів етносу у вигляді держави. ; В результаті дослідження сепаратизму як дифузного націоналізму та регіоналізму, історичного розвитку сепаратистських рухів, а також практики відповідних партій можна дійти до наступних висновків. Сепаратизм виростає із кризи націй як етносоціальних спільнот, в яких досягається відповідний рівень ідентифікованості регіональних еліт із політичною системою при збереженні за середньою та нижчою соціальними групами культурного та економічного капіталу. Оскільки нація формою державно­політичної організації етнічних спільнот, які, в свою чергу, утворюють всередині себе відповідну стратифікацію соціальних груп, то процес націєтворення можна вважати паралельним двом соціальним процесам – елітоутворенню та класо­(групо­) утворенню. Для позначення цього процесу в соціології та політичних науках дослідники послуговуються концептом «nation – building» ­ «націєтворення». Націє­творення відбувається тоді, коли відповідна етнічна спільнота, в аспекті її внутрішньої стратифікаційної будови, створює еліти, які обґрунтовують відповідні доктрини етноцентризму і маніфестують відповідні ідентичності. Всі сепаратистські доктрини та рухи так чи інакше спираються на етноцентризм, який обґрунтовує зв'язок спільноти із відповідною історичною територією, та відповідне право на відокремлення. З іншого боку, сепаратистські рухи можуть відбуватись не лише в етнічних формах, задля збереження етнічних спільнот з їх мовно­культурними та іншими особливостями, але і задля збереження інших складових ідентичностей, зокрема – релігійної та цивілізаційної. Найбільш радикальними типами сепаратистських проектів є відокремлення етносів у межах своєї державності на автохтонній історичній території. Ця версія сепаратизму за змістом збігається із націоналізмом і визначає його функціональне призначення як політичне вираження інтересів етносу у вигляді держави.

Анотація. Мета дослідження – представити наукові оцінки й міркування дослідників на такі питання, як спільне і відмінне між українським радикальним націоналізмом та націоналістичними рухами в країнах Європи міжвоєнної доби, типологізація ОУН, персоніфікувати науковий доробок українських та зарубіжних учених, передбачити перспективні напрями дослідження проблеми. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, об'єктивності, а також на методи історіографічного аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у тому, що з'ясовано якісну повноту історичної інформації історіографічних джерел, виокремлено персональний внесок учених у вивчення особливостей українського націоналізму міжвоєнної доби ХХ ст. Висновки. Українські та зарубіжні дослідники по-різному підійшли до розкриття особливостей українського націоналізму міжвоєнної доби ХХ ст., що пояснюється передовсім їхніми світоглядними позиціями, а також вибором методів і прийомів дослідження. Можна виділити щонайменше три концепції, суть яких зводиться до того, що український націоналізм: а) становив ідеологію недержавної, поневоленої нації, тому передовсім був рухом національно-визвольним; б) являв собою український фашизм; в) був інтегральним націоналізмом недержавної нації. Перша концепція, яка стала плодом інтелектуальної праці дослідників української діаспори, в академічному полі незалежної України посідає провідні позиції, а в зарубіжній історіографії домінує остання. Перспективним напрямом дослідження є зіставлення українського націоналізму з сербським рухом «Млада Босна», польською націонал-демократією та її відгалуженнями, Внутрішньомакедонською революційною організацією тощо. Ідеологічні й політичні основи діяльності ОУН і надалі залишатимуться предметом полеміки в українському та зарубіжному наукових середовищах. ; Summary. The purpose of this study is to present scientific assessments and opinions of researchers on such issues as common and different between Ukrainian radical nationalism and nationalist movements in the countries of Europe during the interwar period, typology of the OUN, personify the scientific contribution of Ukrainian and foreign scientists, foresee perspective directions of research of the problem. Research methodology is based on the principles of historicism, systemicity, and objectivity. In solving specific problems, methods of historiographical analysis and synthesis were applied. The scientific novelty is that the author finds out qualitative completeness of the historical information of the historiographic sources and shows the personal contribution of scientists to the study of the features of Ukrainian nationalism of the interwar period of the twentieth century. Conclusions. Ukrainian and foreign researchers approached differently the features of Ukrainian nationalism of the twentieth-century interwar era, which is explained, first of all, by their worldviews, as well as the choice of methods of research. At least three concepts can be distinguished, the essence of which boils down to Ukrainian nationalism: a) constituted the ideology of a non-state, enslaved nation, so it was primarily a national liberation movement; b) represented Ukrainian fascism; c) was an integral nationalism of a non-state nation. The creators of the first concept were representatives of the Ukrainian diaspora, which reached its peak in the conditions of independence of Ukraine. The concept of «Ukrainian fascism» dominated the period of the Stalinist totalitarian regime, in the 1960s and 1980s it gave way to the concept of «Ukrainian bourgeois nationalism», and in modern times it was revived in the writings of supporters of the leftist idea. The theory «Ukrainian nationalism is one of the forms of integral nationalism» originates from the works of J. Armstrong, I. Lysyak-Rudnitsky, O. Motyl and others. Today it has become widespread in studies of Ukrainian historians who demonstrate apoliticalism in the coverage of the problem – of Y. Hrytsak, G. Kasyanov, O. Zaitsev, K. Bondarenko and others. In the academic field of independent Ukraine, the first concept holds the leading positions, while in the contemporary foreign historiography the latter is dominant. However, this problem cannot be considered exhausted. In particular, it is promising to compare Ukrainian nationalism with the Serb movement «Young Bosnia», Polish national democracy and its branches, the Inner Macedonian Revolutionary Organization and so on. We expect that the ideological and political foundations of the OUN will continue to be the subject of controversy not only in Ukrainian but also in foreign scientifics environment.

Анотація. Мета дослідження – представити наукові оцінки й міркування дослідників на такі питання, як спільне і відмінне між українським радикальним націоналізмом та націоналістичними рухами в країнах Європи міжвоєнної доби, типологізація ОУН, персоніфікувати науковий доробок українських та зарубіжних учених, передбачити перспективні напрями дослідження проблеми. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, об'єктивності, а також на методи історіографічного аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у тому, що з'ясовано якісну повноту історичної інформації історіографічних джерел, виокремлено персональний внесок учених у вивчення особливостей українського націоналізму міжвоєнної доби ХХ ст. Висновки. Українські та зарубіжні дослідники по-різному підійшли до розкриття особливостей українського націоналізму міжвоєнної доби ХХ ст., що пояснюється передовсім їхніми світоглядними позиціями, а також вибором методів і прийомів дослідження. Можна виділити щонайменше три концепції, суть яких зводиться до того, що український націоналізм: а) становив ідеологію недержавної, поневоленої нації, тому передовсім був рухом національно-визвольним; б) являв собою український фашизм; в) був інтегральним націоналізмом недержавної нації. Перша концепція, яка стала плодом інтелектуальної праці дослідників української діаспори, в академічному полі незалежної України посідає провідні позиції, а в зарубіжній історіографії домінує остання. Перспективним напрямом дослідження є зіставлення українського націоналізму з сербським рухом «Млада Босна», польською націонал-демократією та її відгалуженнями, Внутрішньомакедонською революційною організацією тощо. Ідеологічні й політичні основи діяльності ОУН і надалі залишатимуться предметом полеміки в українському та зарубіжному наукових середовищах. ; Summary. The purpose of this study is to present scientific assessments and opinions of researchers on such issues as common and different between Ukrainian radical nationalism and nationalist movements in the countries of Europe during the interwar period, typology of the OUN, personify the scientific contribution of Ukrainian and foreign scientists, foresee perspective directions of research of the problem. Research methodology is based on the principles of historicism, systemicity, and objectivity. In solving specific problems, methods of historiographical analysis and synthesis were applied. The scientific novelty is that the author finds out qualitative completeness of the historical information of the historiographic sources and shows the personal contribution of scientists to the study of the features of Ukrainian nationalism of the interwar period of the twentieth century. Conclusions. Ukrainian and foreign researchers approached differently the features of Ukrainian nationalism of the twentieth-century interwar era, which is explained, first of all, by their worldviews, as well as the choice of methods of research. At least three concepts can be distinguished, the essence of which boils down to Ukrainian nationalism: a) constituted the ideology of a non-state, enslaved nation, so it was primarily a national liberation movement; b) represented Ukrainian fascism; c) was an integral nationalism of a non-state nation. The creators of the first concept were representatives of the Ukrainian diaspora, which reached its peak in the conditions of independence of Ukraine. The concept of «Ukrainian fascism» dominated the period of the Stalinist totalitarian regime, in the 1960s and 1980s it gave way to the concept of «Ukrainian bourgeois nationalism», and in modern times it was revived in the writings of supporters of the leftist idea. The theory «Ukrainian nationalism is one of the forms of integral nationalism» originates from the works of J. Armstrong, I. Lysyak-Rudnitsky, O. Motyl and others. Today it has become widespread in studies of Ukrainian historians who demonstrate apoliticalism in the coverage of the problem – of Y. Hrytsak, G. Kasyanov, O. Zaitsev, K. Bondarenko and others. In the academic field of independent Ukraine, the first concept holds the leading positions, while in the contemporary foreign historiography the latter is dominant. However, this problem cannot be considered exhausted. In particular, it is promising to compare Ukrainian nationalism with the Serb movement «Young Bosnia», Polish national democracy and its branches, the Inner Macedonian Revolutionary Organization and so on. We expect that the ideological and political foundations of the OUN will continue to be the subject of controversy not only in Ukrainian but also in foreign scientifics environment.

У статті розкриті погляди одного з найбільш відомих українських мислителів, письменників і громадських діячів кінця ХІХ – початку ХХ століть Володимира Галактіоновича Короленка на проблему націоналізму. Проаналізовано погляди мислителя щодо співіснування націоналізму, патріотизму та шовінізму, захисту батьківщини, а також трансформація їх у сучасному українському суспільстві. ; The views of one of the most prominent Ukrainian thinkers, writers and public figures of the late XIX – early XX century Volodymyr Galaktionovych Korolenko on the problems of nationalism, the coexistence of nationalism, patriotism and chauvinism, protection of the homeland are reflected into the article. The author indicates, that while speaking in defense of the oppressed Ukrainian people, V.G. Korolenko stressed not only upon nationality of a person, but his ideological position as well for nationalism should not prevent each of us to see their own and others' drawbacks and merits. Thinker also urged to realize that love for native country should be almost the most important value, and it must be protected by all means, otherwise anarchy can cover the society. Analyzing the concept «nationalism», «patriotism» and «chauvinism», which often can be heard in Ukraine, V.G. Korolenko calls to reject national dissension and remnants of chauvinism and build a society based on the principles of national and cultural interaction and mutual respect, humanity and ability to recognize own mental deficiencies, turning them into advantages. Ukrainian national idea for V.G. Korolenko was undoubtedly the highest spiritual authority and main engine of social and political movements. He realized that all political competitions, all aspects of social life, all activities of intellectuals should be based on national idea, the demands of which is the idea of struggle for national independence. Obviously, a great heritage of an outstanding thinker, journalist, human rights activist and public figure V.G. Korolenko should remain as a source of national unity of the Ukrainian people, who defend their right for independence in confrontation with external and internal enemies of our country.

The views of one of the most prominent Ukrainian thinkers, writers and public figures of the late XIX – early XX century Volodymyr Galaktionovych Korolenko on the problems of nationalism, the coexistence of nationalism, patriotism and chauvinism, protection of the homeland are reflected into the article. The author indicates, that while speaking in defense of the oppressed Ukrainian people, V.G. Korolenko stressed not only upon nationality of a person, but his ideological position as well for nationalism should not prevent each of us to see their own and others' drawbacks and merits. Thinker also urged to realize that love for native country should be almost the most important value, and it must be protected by all means, otherwise anarchy can cover the society. Analyzing the concept «nationalism», «patriotism» and «chauvinism», which often can be heard in Ukraine, V.G. Korolenko calls to reject national dissension and remnants of chauvinism and build a society based on the principles of national and cultural interaction and mutual respect, humanity and ability to recognize own mental deficiencies, turning them into advantages. Ukrainian national idea for V.G. Korolenko was undoubtedly the highest spiritual authority and main engine of social and political movements. He realized that all political competitions, all aspects of social life, all activities of intellectuals should be based on national idea, the demands of which is the idea of struggle for national independence. Obviously, a great heritage of an outstanding thinker, journalist, human rights activist and public figure V.G. Korolenko should remain as a source of national unity of the Ukrainian people, who defend their right for independence in confrontation with external and internal enemies of our country. ; У статті розкриті погляди одного з найбільш відомих українських мислителів, письменників і громадських діячів кінця ХІХ – початку ХХ століть Володимира Галактіоновича Короленка на проблему націоналізму. Проаналізовано погляди мислителя щодо співіснування націоналізму, патріотизму та шовінізму, захисту батьківщини, а також трансформація їх у сучасному українському суспільстві.

UK: Досліджується сутність націоналізму та його роль в теорії і практиці політичних партій. Підкреслюється, що націоналістичний фактор став невід'ємною складовою суспільно-політичного життя в Україні і володіє ефек- тивними важелями впливу на розбудовчі процеси. Як ідейний та суспільно- політичний рух він має своїх виразників в особі партій та організацій. Автор поділяє підхід науковців, котрі вважають, що націоналізм є спосіб життєдіяльності нації, в основі єдності якого покладені три складники: колективна саморефлексія (національна свідомість); колективна воля (національні прагнення); колективна дія (практика національного самоствердження). Отже, націоналізм як ідеологія є ідейним центром, який узагальнює всі прояви національної активності і спрямовує її в русло розв'язання загальнонаціональних інтересів. Він покликаний дати ідейно-теоретичне обґрунтування необхідності практичної боротьби нації за національне самовизначення та національне самоствердження. Робиться висновок, що націоналістичні партії, організації та рухи відіграють помітну роль у суспільно-політичному житті різних країн, у тому числі й в Україні. Така роль у XXI ст. буде зростати, оскільки національні проблеми залишаються на порядок денний політичного життя. EN: Explores the essence of nationalism and its role in the theory and practice of political parties. It is emphasized that the nationalist factor has become an integral part of political life in Ukraine and is an effective lever of influence on the transformation processes. As the ideological and socio-political movement it has its supporters in the person of political parties and organizations. The author shares the approach of scientists who believe that nationalism is the way of life of the Nations, in the basis of unity which polojeny three parts: collective self-reflection (national consciousness); collective will (national aspirations); collective action (practice of national selfassertion). So, nationalism as an ideology is the ideological center, which summarizes all manifestations of national activity, and sends it into the mainstream of decision of national interests. It is intended to provide the ideological and theoretical substantiation of necessity of the practical struggle of the Nations for national selfdetermination and national self-assertion. It is concluded that the nationalist parties, organizations and movements play a prominent role in public-political life of different countries, including Ukraine. Such a role in XXI century will grow as national issues remain on the agenda of the political life.

Досліджується становлення українського інтегрального націоналізму на прикладі «Заграви» – щомісячного суспільно-політичного часопису, який видавався у Львові Дмитром Донцовим з квітня 1923 року до се¬редини 1924 року. Автор робить короткий огляд історіографії, де на¬магається показати різні, інколи зовсім суперечливі відповіді дослідни¬ків на проблеми особливостей українського інтегрального націоналізму та впливу фашизму на ідеологічне становлення часопису «Заграва». ; The article investigates the development of Ukrainian integral nationalism using the example of «Zahrava», a political monthly published in Lviv by Dmytro Dontsov from April 1923 to the middle of 1924. In a short historiographical review, it also shows various, sometimes radical¬ly opposite answers of different authors to the question of peculiarities of the Ukrainian integral nationalism and the influence of fascism on the ideology of "Zahrava".

В статті представлено концепцію нації, яка поєднує в собі поняття національної ідентичності та націоналізму як ідеології. Використовуючи ідеї К.Гаєса та Е.Сміта, продемонстровано, що націоналізм як ідеологія присутній в будь-якій нації, оскільки остання являє собою систему соціальної дії, організованої відповідно до культурної системи, котра структурована навколо стрижневої доктрини націоналізму. Поняття "стрижнева доктрина націоналізму" було введене Е.Смітом на позначення низки тверджень, що наявні у всіх націоналістичних ідеологіях. В статті також представлено особливості формування / відродження національної ідентичності в пострадянському українському суспільстві крізь призму взаємин національної ідентичності та націоналізму як ідеології. Зокрема, проаналізовано динаміку поширення націоналістичних ідентичностей в Донецьку в період з 1994 по 2010 рр, а відтак виявлено два види націоналістичної ідентичності: явну та латентну. Остання характеризується наявністю націоналістичних установок, які притаманні явному типу націоналістичної ідентичності, але в ній відсутня ідентифікація з такою соціальною групою як націоналісти. Відтак, в статті запропонована гіпотеза про існування радикального політичного націоналізму в Донецьку. ; Article offers the concept of a nation, which combines the notion of national identity and nationalism as an ideology. Using ideas of C. Hayes and A. Smith, it is shown that nationalism as an ideology is present in any nation, since the latter is a system of social action, organized around the cultural system, which is structured around a core doctrine of nationalism. The concept of "core doctrine of nationalism" was introduced by A. Smith to designate a number of statements that are present in all the nationalistic ideologies. Peculiarities of formation/revival of national identity in post-Soviet Ukrainian society through the prism of the relationship of national identity and nationalism as an ideology are offered. The dynamics of the spread of nationalist identities in Donetsk for the period from 1994 to 2010 have been analyzed. And author has determined two types of nationalist identity: explicit and latent. The latter is characterized by the presence of nationalist attitudes that are inherent to the explicit type of nationalist identity, but without identification with the social group of nationalists. Hypothesis about existence of radical political nationalism in Donetsk has been offered in article.