While parties play a fundamental role within democratic systems, from a normative perspective providing a justification of parties and partisanship is all but obvious. According to this anti-partisan approach, parties and partisanship cannot be considered fully legitimate because they polarize political debates, create ideological divisions that cannot be respect-fully composed within democratic decision-making, and aim at defeating their enemies in-stead of striving for the common good. This anti-partisan perspective has been reinforced by the deliberative framework, according to which citizens should ground their claims in publicly justifiable arguments, assess political proposals on their merits, and critically dis-cuss with one another so as to identify what is best for the polity. The ideal political actors, according to this view, are independents, not partisans. In the past few years various scholars challenged this idea by holding that it does not distinguish partisanship from factional-ism. While the latter cannot be considered legitimate, the former ensures that citizens are motivated to exercise their political agency and grants discursive conditions that are necessary to publicly justify collective decisions. In this paper I will consider this defence of party spirits and claim that while it is undeniable that partisanship performs motivational and justificatory functions that are necessary for the proper working of a democratic system, it requires an account of political justification that is not compatible with traditional interpretations of deliberative ideal.
Althusser dedicated to Montesquieu's thought his first book. Two aspects make it still interesting to us: the first concerns the new ideas it introduced, the second regards Montesquieu's capacity to simultaneously theorize and take position in the political conflicts of his time. This article examines the second of such aspects: the partisanship in philosophy and the connection between philosophy, science and politico-ideological conflict.
Starting from an analysis of the relationship between cognitive variables (such as the "level of interest in politics") & evaluative-affective variables (in particular, individual evaluations of political leaders), this article explores the perception that different segments of the electorate had of Silvio Berlusconi & of his Center-Left opponent Francesco Rutelli. Focus is on the degree of popularity of the two candidates & voters' opinions of their personal & political qualities. These two aspects of the candidate evaluation process are taken into account in both relational & diachronic terms, the former with special attention to the concept of "coalition belonging" that applies the classic notion of partisanship to the new main cleavage in Italian electoral politics, & the latter monitoring the evolution of voters' attitudes toward the candidates & identifying four main effects of the electoral campaign: "polarization," "involvement gap," "vedette," & "disenchantment.". 19 Tables, 1 Figure, 20 References. Adapted from the source document.
The article provides a systematic assessment of the Italian political transition through the results of three national elections, from 1994 to 2001, covering a wide variety of topics. In particular, the residual polarization assumed by the previous literature is found theoretically flawed & empirically disproved. The more recent center-periphery cleavage has evaporated with the demise of the Northern League. Far from being "winning," the political extremes are stable or losing; parties of the center, in turn, are declining at a faster pace than in comparable democracies, & their numbers are, by 2001, among the smallest, whereas they were the strongest 10 years ago. As a consequence, the Italian case shows the whole set of standard conditions for bipolar, centripetal competitions, though two problems remain: fragmentation, which might be cured with the electoral reform, but is not the main, nor the most deviant feature, of the present system; & a deep destructuration crisis, whose indicators distinguish more sharply the Italian parties from their European counterparts, & whose effects might be felt for a long time & significantly depress the system performance of the main political actors. 13 Tables, 55 References. Adapted from the source document.
During the last decade, political communication (particularly through TV) has become a key issue in Italian politics. It has been argued by politicians & observers that partisan bias in the broadcasts of the two major networks operating in the country has had a strong influence on the outcome of elections. This article presents evidence pertaining to this controversy collected in the course of the 2001 campaign. Analysis of archived data on TV programs shows that public network (Rai) & Mediaset channels differed in terms of the amount of "visibility" granted to the leaders of the two major electoral coalitions. Analysis of survey data from the archive of the Ispo Instit shows the existence of a fairly strong association between voting choices & viewing preferences for the various channels. In conclusion, the authors present alternative models of the linkages between selective exposure to different sources & political preferences. 6 Tables, 5 Figures, 28 References. Adapted from the source document.
The author analyzed the systems of government within the framework of a republican form of government. Extremely different factors of political process and interinstitutional relations, which are the conditions for defining and distinguishing between different types of systems of government, can be indicators for distinguishing typical and atypical systems of government. Atypical semi-presidential systems of government in the Post-Soviet countries requires a detailed analysis in Political Science. The atypical character of the semi-presidential system of government in the Republic of Azerbaijan is considered on the basis of such an indicator as the institution of vote of no confidence in governments. In this context, the analysis of party system in atypical semi-presidential system of government in the Republic of Azerbaijan in 1995–2019 is extremely actual. The purpose of the article is to determine the types of party system in atypical semi-presidential system of government in the Republic of Azerbaijan in 1995–2019. New institutionalism and its various types and paradigms are chosen as theoretical and methodological basis of the proposed research. The main method of the study is the method of comparative analysis. As a result of the article, it is argued that parliamentary vote of no confidence in government does not automatically lead to government's resignation, since it depends on the position/will of a president in the Republic of Azerbaijan in 1995–2019. It determines the atypicality of semi-presidential (constitutional) system of government in the analyzed country. Based on the author's methodology, it was classified the types of party system in atypical semi-presidential system of government in the Republic of Azerbaijan in 1995–2019. Consequently, it is argued that a single-party system with a high level of non-partisanship was established in the Republic of Azerbaijan, in 1995/1996–2000/2001, 2005/2006–2019; single-party system with the medium level of non-partisanship in 2000/2001–2005/2006. ; У рамках республіканської форми державного правління функціонують напівпрезидентські системи державного правління, які формально й/чи фактично відрізняються від традиційних/ типових напівпрезидентських. При цьому індикаторами розрізнення типових та атипових напівп- резидентських систем державного правління можуть бути вкрай варіативні чинники політичного процесу й міжінституційних відносин. Особливості функціонування інституту вотуму недовіри уря- дам у напівпрезидентській системі державного правління в Азербайджанській Республіці зумовлюють атиповість цієї системи правління. Теоретико-методологічною основою запропонованого дослідження обрано неоінституціоналізм і його варіативні типи й парадигми. Головний метод, котрий став іманентним складником дослідження, – це метод порівняльного аналізу. Метою статті є визначити типи партійної системи в атиповій напівпрезидентській системі правління в Азербай- джанській Республіці в 1995–2019 рр.У результаті проведеного дослідження доведено, що в Азербайджанській Республіці вислов- лення парламентом вотуму недовіри уряду автоматично не призводить до відставки Кабінету Міністрів, оскільки це право належить президенту. Отже, вотум недовіри уряду, що не призводить до його відставки, зумовив атиповість напівпрезидентської системи правління в Азербайджанській Республіці в 1995–2019 рр. На основі таких індикаторів класифікації партійних систем: 1) кількість і розмір релевантних парламентських партій (частка мандатів релевантної партії є ≥ 3% від фактичного складу легіслатури); 2) концентрація мандатів двох найбільших партій у легіслатурі; 3) співвідношення мандатів першої і другої за розмірами партій у легіслатурі; 4) співвідношення мандатів другої і третьої за розмірами партій у легіслатурі; 5) частка непартійних депутатів/рівень непартійності в легіслатурі – запропоновано авторську типологію партійних систем. На основі цієї типології з'ясовано, що в Азербайджанській Республіці встановилася однопартійна система з високим рівнем непартійності впродовж 1995/1996–2000/2001, 2005/2006–2019 рр.; однопартійна система із середнім рівнем непартійності впродовж 2000/2001–2005/2006 рр.
The author analyzed the systems of government within the framework of a republican form of government. Extremely different factors of political process and interinstitutional relations, which are the conditions for defining and distinguishing between different types of systems of government, can be indicators for distinguishing typical and atypical systems of government. Atypical semi-presidential systems of government in the Post-Soviet countries requires a detailed analysis in Political Science. The atypical character of the semi-presidential system of government in the Republic of Azerbaijan is considered on the basis of such an indicator as the institution of vote of no confidence in governments. In this context, the analysis of party system in atypical semi-presidential system of government in the Republic of Azerbaijan in 1995–2019 is extremely actual. The purpose of the article is to determine the types of party system in atypical semi-presidential system of government in the Republic of Azerbaijan in 1995–2019. New institutionalism and its various types and paradigms are chosen as theoretical and methodological basis of the proposed research. The main method of the study is the method of comparative analysis. As a result of the article, it is argued that parliamentary vote of no confidence in government does not automatically lead to government's resignation, since it depends on the position/will of a president in the Republic of Azerbaijan in 1995–2019. It determines the atypicality of semi-presidential (constitutional) system of government in the analyzed country. Based on the author's methodology, it was classified the types of party system in atypical semi-presidential system of government in the Republic of Azerbaijan in 1995–2019. Consequently, it is argued that a single-party system with a high level of non-partisanship was established in the Republic of Azerbaijan, in 1995/1996–2000/2001, 2005/2006–2019; single-party system with the medium level of non-partisanship in 2000/2001–2005/2006. ; У рамках республіканської форми державного правління функціонують напівпрезидентські системи державного правління, які формально й/чи фактично відрізняються від традиційних/ типових напівпрезидентських. При цьому індикаторами розрізнення типових та атипових напівп- резидентських систем державного правління можуть бути вкрай варіативні чинники політичного процесу й міжінституційних відносин. Особливості функціонування інституту вотуму недовіри уря- дам у напівпрезидентській системі державного правління в Азербайджанській Республіці зумовлюють атиповість цієї системи правління. Теоретико-методологічною основою запропонованого дослідження обрано неоінституціоналізм і його варіативні типи й парадигми. Головний метод, котрий став іманентним складником дослідження, – це метод порівняльного аналізу. Метою статті є визначити типи партійної системи в атиповій напівпрезидентській системі правління в Азербай- джанській Республіці в 1995–2019 рр.У результаті проведеного дослідження доведено, що в Азербайджанській Республіці вислов- лення парламентом вотуму недовіри уряду автоматично не призводить до відставки Кабінету Міністрів, оскільки це право належить президенту. Отже, вотум недовіри уряду, що не призводить до його відставки, зумовив атиповість напівпрезидентської системи правління в Азербайджанській Республіці в 1995–2019 рр. На основі таких індикаторів класифікації партійних систем: 1) кількість і розмір релевантних парламентських партій (частка мандатів релевантної партії є ≥ 3% від фактичного складу легіслатури); 2) концентрація мандатів двох найбільших партій у легіслатурі; 3) співвідношення мандатів першої і другої за розмірами партій у легіслатурі; 4) співвідношення мандатів другої і третьої за розмірами партій у легіслатурі; 5) частка непартійних депутатів/рівень непартійності в легіслатурі – запропоновано авторську типологію партійних систем. На основі цієї типології з'ясовано, що в Азербайджанській Республіці встановилася однопартійна система з високим рівнем непартійності впродовж 1995/1996–2000/2001, 2005/2006–2019 рр.; однопартійна система із середнім рівнем непартійності впродовж 2000/2001–2005/2006 рр.
In the article the scientific achievements of I. Vernadsky in the field of history of economic pupil are considered, from the emergence of economic knowledge, sights, theories, concepts, the origin of economic science and by the end of XIX century. Two main directions of development of economic science are defined: positive and negative. The history of economic pupil as an organic component of all economic science in close relationship with other concrete economic sciences is considered, the country and time when historical and economic doctrines appeared as independent sphere of science. It was established that I. Vernadsky initiated Scientific school on studying the history of economic pupil in Ukraine. The history of economic thought of Ukraine was not investigated. The names of many scholars-economists have been silent or forgotten, often for political reasons. If the scientific achievements are placed mainly in the movement of opposition Marxist-Lenskoyi methodology in compliance with the principles of mass and partisanship. Ignored, prohibited national aspect of research. The purpose of the work is: to examine the classification of schools, theories, concepts and trends of economic science, to divide them into periods, made a scholar from antiquity and to the end of XIX century.; define trends, characters and content of further development of economic of science, including history of economic thought by the researcher; To find out the theoretical and methodological methods used in the study of interrelations of historical and economic science with other branches of knowledge; Show the contribution of Vernadsky in the development of national and world economic Science in the field of economic student history. ; У статті розглядаються наукові досягнення І. В. Вернадського у галузі історії економічних учень, починаючи від виникнення економічних знань, поглядів, теорій, концепцій, зародження економічної науки і до кінця XIX ст. Визначено два основні напрями розвитку економічної науки: позитивний і негативний. Розглянуто історію економічних учень як органічну складову всієї економічної науки у тісному взаємозв'язку з іншими конкретними економічними науками, встановлено країни та час, коли історико-економічні вчення з'явилися як самостійна галузь науки. Встановлено, що І. В. Вернадський започаткував наукову школу по вивченню історії економічних учень в Україні.
The article deals with current historiography of the research program of modernization in Western – mostly US – academic literature. The article stresses the importance of the theory's reputation for its success or failure. The paper traces the origins of the critique of the discourse of modernization. The interrelation between academic scholarship and ideological partisanship is being examined. It is argued that ideology is an integral part of academic discourse, so the task of academics is not to get rid of ideology but to control it and keep within reasonable boundaries. The topicality of the issue raised in the article is determined by the hegemony of neo-liberal thinking which is a descendant of modernization theory with its belief in the exemplar nature of the Western experience. The article juxtaposes two mutually exclusive approaches to modernization theory, that of E.Tiryakian and I. Wallerstein. While the former is advocating the worthiness of modernization theory on grounds of its intellectual prowess, the latter is claiming that the idea of modernization was ideology, not a theory and as such was stillborn. Thus, they arrive at mutually opposite conclusions – the revival of modernization theory versus its burial. The article examines the vast literature on the origins, developmental history and political connections of modernization theory. The involvement of the founders of the modernization theory into the policy making towards the Third World is discussed. The role of modernization theory in buttressing the US policy during Vietnam War is revealed.It is argued that reputation of the scientific theory is critical to its reception and survival. The modernization theory today in Western nations is faced with radical left rejection, liberal critique and uncritical apology. At the same time there is a dangerous trend in Ukraine when the modernization theory is being perceived and (ab)used in a ritualistic manner. This is posture towards modernization research program should be combated by means of restoring value of rational discourse and selective appropriation of the legacy of the idea of modernization. ; Стаття розглядає сучасну історіографію дослідницької програми модернізації у закордонній - переважно американській – суспільствознавчій літературі. Стаття простежує походження критики дискурсу модернізації, визначає взаємовідношення між науковою теорією і партійною ідеологією в рамках дослідницької програми модернізації. Стаття вибудовує типологію підходів до теорії модернізації: ліворадикальний заперечення, ліберальну критику і некритичну апологію, а також пропонує визначити впливову тенденцію сприйняття теорії модернізації в Україну як рітуалізований культ.
У статті проаналізовано особливості становлення бібліотечної освіти у 1920–1940-х рр. Досліджено історичні, соціально-політичні та культурно-освітні чинники створення та розвитку середніх спеціальних навчальних закладів, що готували бібліотекарів у зазначений період. Вивчено специфіку формування та характер функціонування технікумів та шкіл політосвіти, на прикладах окремих навчальних закладів України. Проаналізовано значення їхньої діяльності для розвитку бібліотечної освіти та бібліотечної справи країни в цілому.The article analyzes peculiarities of the formation and development of a network of technical schools and schools of political education against the background of the formation of the secondary specialized library education system. In particular, the place and importance of the activity of political education schools and schools in the development of library education and training of middle-level specialists were studied.The purpose of the proposed article is to cover, on the background of the formation of secondary special library education in Ukraine in the 1920s and 1940s, the peculiarities of the creation, formation and importance of technical schools and schools of political education that trained middle-level library specialists in the development of professional education and library business, in general. Both general scientific research methods (description, comparison, analogy, deduction, induction, analysis, etc.) and historical (historical-comparative, historical-typological, chronological, etc.) are used in the work.It was revealed that in the 1920's political schools and library schools were trained, first of all, by political agitators, cult and party workers, according to whom a curriculum was drawn up. The basic canons of library education in the Soviet era were the principles of: partisanship and communist education; formation of active politically conscious "fighters" of political education; domination of political literacy at the heart of humanitarian professional education; a combination of sociopolitical training and library knowledge in the development of applied professional skills and competencies. The ideological component in library education occupied a leading position. In the mid of 1930's a system of secondary specialized library education was formed, which consisted of a number of specialized educational institutions – different types of technical schools where librarians were trained, in particular, from a network of separate political schools and colleges. These technical schools met the needs of library specialists in a particular area. It is proved that training of specialists in the studied technical schools became the basis of the librarians personnel resource with the middle level of qualification for book collections of different types (mainly for mass, in particular – rural libraries). The network of political and vocational colleges and schools was one of the links for the training of library specialists of secondary qualification, which trained qualified librarians for state mass, scientific and trade union book collections.The generalizations and conclusions of the article can serve as a base material for further studies on the history of secondary specialized libraries, and can be used in lectures in library colleges on a special course in the history of library education in Ukraine.
У статті проаналізовано особливості становлення бібліотечної освіти у 1920–1940-х рр. Досліджено історичні, соціально-політичні та культурно-освітні чинники створення та розвитку середніх спеціальних навчальних закладів, що готували бібліотекарів у зазначений період. Вивчено специфіку формування та характер функціонування технікумів та шкіл політосвіти, на прикладах окремих навчальних закладів України. Проаналізовано значення їхньої діяльності для розвитку бібліотечної освіти та бібліотечної справи країни в цілому.The article analyzes peculiarities of the formation and development of a network of technical schools and schools of political education against the background of the formation of the secondary specialized library education system. In particular, the place and importance of the activity of political education schools and schools in the development of library education and training of middle-level specialists were studied.The purpose of the proposed article is to cover, on the background of the formation of secondary special library education in Ukraine in the 1920s and 1940s, the peculiarities of the creation, formation and importance of technical schools and schools of political education that trained middle-level library specialists in the development of professional education and library business, in general. Both general scientific research methods (description, comparison, analogy, deduction, induction, analysis, etc.) and historical (historical-comparative, historical-typological, chronological, etc.) are used in the work.It was revealed that in the 1920's political schools and library schools were trained, first of all, by political agitators, cult and party workers, according to whom a curriculum was drawn up. The basic canons of library education in the Soviet era were the principles of: partisanship and communist education; formation of active politically conscious "fighters" of political education; domination of political literacy at the heart of humanitarian professional education; a combination of sociopolitical training and library knowledge in the development of applied professional skills and competencies. The ideological component in library education occupied a leading position. In the mid of 1930's a system of secondary specialized library education was formed, which consisted of a number of specialized educational institutions – different types of technical schools where librarians were trained, in particular, from a network of separate political schools and colleges. These technical schools met the needs of library specialists in a particular area. It is proved that training of specialists in the studied technical schools became the basis of the librarians personnel resource with the middle level of qualification for book collections of different types (mainly for mass, in particular – rural libraries). The network of political and vocational colleges and schools was one of the links for the training of library specialists of secondary qualification, which trained qualified librarians for state mass, scientific and trade union book collections.The generalizations and conclusions of the article can serve as a base material for further studies on the history of secondary specialized libraries, and can be used in lectures in library colleges on a special course in the history of library education in Ukraine.
The 1990s represent one of the historical turning points in the character of Czech political partisanship. It brought an end to the existence of honorary political parties as a loose grouping of a narrow class of elites and triggered the beginning of well-organized communities with a solid, mass membership-based internal structure and expansion of their electoral potential by establishing interest affiliate organizations offering benefits to supporting voters. At the same time, the change in the parties' character was accompanied by processes of political differentiation in Czech society as an expression of its modernization and desire to complete national emancipation and the creation of its statehood. The result was the creation of several new political parties and, at the same time, the creation of political camps, which became the foundation of the emergence of the Czech society pillar political structure. With a certain time lag, the processes of political differentiation in Czech society in the first decade of the 20th century were completed by efforts to form Czech professional political parties, comprised of the so-called old urban middle classes, i.e. tradesmen, craftsmen, and merchants. In the initial phase, their founders believed that they could promote their economic interests on the political scene through established civic and socialist political parties. However, quite quickly, the elites of small entrepreneurs abandoned this vision and began to seek to establish a professional trader's political party. In Bohemia, three professional political parties were established in the short period between 1903 and 1909: the Trader's Progressive and Independent Party in Bohemia, the Trader's Party in Bohemia in the Czech Kingdom, and the Czechoslavonic Trader's Party. These were honorary-type organizations or pre-party units that just started searching for their party identity. The failures of the traders' parties in the elections to the Reich Council and the Landtag revealed a weakness in the cooperation tactics. They contributed to the transformation or the disappearance of said parties. The situation in the trader's movement in Moravia was different. The Trader's Party was formed here compared to Bohemia with a slight time lag, but its founders immediately began to form it as a mass political party. The Czechoslavonic Trader's Party in Moravia, founded in 1908 in Prostějov, even though in the short period before the outbreak of World War I, it went through a building phase, is the first successful attempt to create a standard, classical political party in the Bohemian territory. This study reflects its efforts for internal consolidation and integration into the Bohemian party-political system of pre-war Moravia. ; Дев'яності роки ХІХ століття в історії чеської системи політичних партій – один з ключових періодів, протягом якого змінювався їх характер. Закінчився період існування партій нотаблів як вільного угрупування вузького класу еліт. Почали виникати добре організовані об'єднання з жорсткою внутрішньою структурою, які спиралися на масову членську базу та розширяли свій виборчий потенціал шляхом створення асоційованих організацій за інтересами, що пропонували вигоди й прихильним виборцям. Цю зміну характеру партій супроводжували процеси політичної диференціації чеського суспільства як вираження його модернізації та прагнення до повної національної емансипації та створення власної державності. В результаті з'явилася низка нових політичних партій і водночас утворилися політичні табори, які стали основою пілларізації чеського суспільства. З певною затримкою процеси політичної диференціації чеського суспільства в першому десятилітті ХХ століття завершилися зусиллями щодо формування станових політичних партій чеських т. зв. старих міських середніх прошарків — дрібних підприємців, ремісників, торговців. Спочатку їх засновники вважали, що свої економічні інтереси на політичній сцені вони просуватимуть через традиційні громадянські та соціалістичні політичні партії. Проте досить швидко еліти дрібних підприємців відмовились від цього бачення та почали докладати зусиль для створення станової політичної партії. За короткий період часу (1903 – 1909 рр.) в Богемії було створено три станові політичні партії: Партія прогресивних і незалежних чеських підприємців, Чеська партія підприємців у Королівстві Богемія та Партія чесько-слов'янських підприємців і торговців. Це були організації елітного типу або протопартійні утвори, які свою партійну ідентичність тільки шукали. Невдачі партій підприємців на виборах до Імперської Ради та земського парламенту виявили слабкість тактики співпраці та сприяли трансформації або припиненню існування згаданих партій. Ситуація в русі підприємців у Моравії була іншою. Станова політична партія підприємців тут сформувалася хоч і з невеликою затримкою порівняно з Богемією, проте засновники відразу ж почали створювати її як масову політичну партію. Політична партія чесько-слов'янських підприємців у Моравії, заснована в 1908 році в Простейові, незважаючи на те, що протягом короткого періоду перед початком світової війни перебувала у фазі будівництва, є першою успішною спробою створення стандартної, класичної політичної партії в чеському просторі. Дослідження відображає її зусилля щодо внутрішньої консолідації та інтеграції до чеської партійно-політичної системи довоєнної Моравії.
