Suchergebnisse

The author examines the peculiarities of the process of post-conflict reconciliation and peacebuilding in Rwanda, determines the role of international and local justice in the post-conflict reconciliation and punishment of perpetrators of mass genocide, identifies features of state policy to eliminate genocide and restore justice. Using historical, analytical and comparative methods, the author concludes that gachacha tribunals as a means of restorative justice have helped to restore trust and social harmony in Rwandan society, to regenerate its value and cultural matrix. The study found that in order to build positive peace, governance decisions and actions on the population in all spheres of public life contained a peacekeeping context, and the government worked to protect Rwandan society from a recurrence of future conflict. The findings found Rwandan's peace-building strategy to be effective because, following a large-scale genocide, a policy of national unity and reconciliation was pursued to build a united nation, restore peace and justice, good governance and economic development.

В статье рассматривается проблема формирования новой линии российской политики в Иране после заключения Турк-манчайского договора в 1828 г. Это был период, когда отношения между двумя странами обратились от враждебности к сотрудничеству под патронатом России. Двумя основными принципами политики России в Иране после 1828 г. стало строгое соблюдение условий Туркманчайского договора и укрепление политического влияния в стране. ; The article concerns the problem of forming the new way of Russian policy in Iran after the conclusion of the Tourkmanchay Treaty in 1828. It was a period, when the relations between two states turned from the hostility to the cooperation, under the Russian patronage. According to the article, there were two main principles of Russian policy in Iran after 1828: the strict compliance of the Tourkmanchay treaty conditions and strengthening of political influence in the country.

A recent conspiracy about U.S. troops points to the wider problem of unregulated media in Iraq's polarized political environment.

Цель. Рассматривается внешнеполитическая деятельность большевистского руководства накануне открытия Парижской мирной конференции. Анализируются стратегия и тактика РКП(б) осенью – зимой 1918–1919 гг., попытка наладить отношения с враждебно настроенными к РСФСР великими державами, стремление Советской России занять свое место в создающейся новой Версальской системе. Разбираются способы достижения этой цели.Методологической основой работы являются принципы объективности, историзма, критического подхода к использованным источникам и всестороннего анализа поставленной проблемы.Результаты. Доказывается, что международная обстановка, рост революционного движения в Европе в 1918–1919 гг., объединение всех левых сил вокруг советского государства заставили лидеров Англии и США послать своего представителя для переговоров с большевиками. С другой стороны, большевистское руководство стремилось договориться с мировыми державами о признании советского правительства даже путем временного отказа от интернациональных задач, осуществление которых было передано созданному в марте 1919 г. Коммунистическому Интернационалу. Сохранение Советского государства большевики ставили выше идеи «мировой революции».Область применения результатов. Результаты работы могут быть использованы для дальнейших исследований в области истории и политологии, а также в ходе преподавания этих дисциплин в вузе. ; Purpose. The article examines the foreign policy activities of the Bolshevik leadership on the eve of the opening of the Paris Peace Conference. The strategy and tactics of the RCP (B) in the autumn-winter of 1918–1919 are analyzed, as well as the attempt to establish relations with the great powers hostile to the RSFSR, the striving of Soviet Russia to take its place in the new Versailles system. The ways to achieve this goal are exploring.The methodological basis of the article are the principles of objectivity, historicism, a critical approach to the sources used and a comprehensive analysis of the problem posed.Results: it is argued that the international situation, the growth of the revolutionary movement in Europe in 1918–1919, the unification of all left-wing forces around the Soviet state forced the leaders of Britain and the US to send their representative for talks with the Bolsheviks. On the other hand, the Bolshevik leadership sought to reach agreement with the world powers on recognizing the Soviet government, even by temporarily abandoning international goals, the implementation of these tasks was delegated to the Communist International created in March 1919. The preservation of the Soviet state was put by the Bolsheviks above the idea of a "world revolution".Scope of application of the results. The results of the work can be used for further research in the field of history and political science, as well as in the teaching of these disciplines in the university.

This paper examines how Soviet anti-Versailles rhetoric was actively used in foreign and internal policy to legitimise Bolshevik power, train party cadres, and mobilise the masses politically. It explains that criticism of the Versailles order was an important feature of Bolshevik postrevolutionary discourse on the Great War. Soviet Russia portrayed the settlement as unjust, unstable, and leading to feverish rearmament amongst the "imperialist" powers. ; В статье анализируются проявления анти-Версальского политического курса большевиков в постреволюционный период. Показано, что анти-Версальский дискурс был нацелен на легитимацию большевистской власти, мобилизацию "трудящихся" масс, использовался в системе идеологической подготовки коммунистов внутри страны и за рубежом. Критика Версальского договора и послевоенного мирного урегулирования была важной составляющей официального большевистского дискурса о мировой "империалистической" войне, инструментом политики памяти.

Currently, social networks are increasingly being used as an effective medium for public diplomacy. The article is devoted to the consideration of the phenomenon of Twitter diplomacy and its role in the foreign policy of most countries of the world. The events of recent years show that Twitter has not only become a new tool in diplomatic activity, but also changed the way the diplomatic processes themselves are perceived. Diplomats and world political leaders have begun to understand the benefits of some of Twitter's services and capabilities to maintain the most favorable relationships in a networked public space. Thanks to Twitter, the relationship between social networks and diplomacy began to transform into a dynamically developing modern phenomenon, showing that social networks can play both negative (Twitter revolutions, social instability, the formation of negative public opinion, etc.), and a positive important role in building favorable relations and ensuring peace between peoples. Therefore, Twitter today remains the most popular social network for world political leaders and foreign ministries of several countries.

Ключевые слова: «восточная политика» Ватикана; дипломатические отношения; Европейский союз; кардинал; нунций; официальный визит; папа; Святой престол; церковь. = Keywords: cardinal; church; diplomatic relations; «Eastern policy» of the Vatican; European Union; Holy See; nuncio; offi cial visit; Pope. ; Белорусско-ватиканские отношения, их предыстория и современное состояние в белорусской историографии не получили обстоятельного освещения. В статье показан процесс их установления и развития, выявлены причины и факторы, оказывающие на них влияние. Рассматриваются особенности восточной политики Ватикана в прошлом и в настоящее время, влияние отношений государства и католической церкви в Беларуси на позицию апостольской столицы. Беларусь заинтересована в прочных двусторонних отношениях с Ватиканом по ряду причин, в первую очередь, в целях улучшения отношений с Западом. Ватикан же видит в Беларуси прежде всего «мост» на Восток для осуществления евангелизации и реализации экуменических целей. Освещаются визиты в Ватикан Президента Республики Беларусь Александра Лукашенко в 2009 и 2016 гг. и его встречи с Папой Бенедиктом ХVI и Папой Франциском. = The Belarus-Vatican relations, their prehistory and the current state in the Belarusian historiography have not received an extensive coverage. The article shows the process of their establishment and development. Causes and factors influencing them are revealed. Peculiarities of the Vatican «Eastern policy» in the past and at the present stage, influence of relations between the state and the Catholic Church in Belarus on the Apostolic capital position are considered in the research. The Belarusian authorities are interested in strong bilateral relations with the Vatican due to the number of reasons, primarily, in order to improve relations with the West. And above all, the Vatican also sees in Belarus a bridge to the East for implementation of evangelization and realization of ecumenical goals. The article also covers official visits of the President of the Republic of Belarus Alexander Lukashenko to Vatican in 2009 and 2016 and his meetings with Pope Benedict XVI and Pope Francis.

Ключевые слова: безопасность человека; добрые услуги; насильственный экстремизм; разоружение и нераспространение оружия; частные военные и охранные компании; Инициатива Нансена; Совет ООН по правам человека; смертная казнь; миграционные партнерства. = Keywords: human security; good offices; violent extremism; disarmament and non-proliferation; private military and security companies; Nansen Initiative; UN Human Rights Council; death penalty; migration partnerships. ; Статья посвящена реализации концепции безопасности человека во внешней политике и политике безопасности Швейцарии. В ней дается краткий обзор исследований этой концепции и ее отдельных аспектов. Оценивается международная обстановка после окончания холодной войны и прослеживается история разработки концепции, начиная от первого упоминания в Докладе ООН о человеческом развитии (1994 г.) до итоговой формулировки (2012 г.), содержащей право всех людей на свободу от страха, свободу от нужды и свободу жить в достойных условиях. Делается акцент на том, что Конфедерация включила эту концепцию в свою политику в начале 2000-х гг., когда стратегия безопасности через сотрудничество (с 1999 г.) окончательно сменила ее предыдущую концепцию всеобщей обороны (с 1973 г.). Дается информация о соответствующей национальной правовой базе, работе координационного органа (отдела по вопросам безопасности человека) и механизмах финансирования. Описывая четыре основных направления деятельности Швейцарии в этой сфере – политику мира, гуманитарную политику, политику в области прав человека и внешнюю политику в области миграции, автор обращает внимание на то, что в каждом из них Конфедерация поддерживает различные инициативы и выступает с собственными, а также стремится расширять и укреплять международный диалог и сотрудничество. ; The article deals with the implementation of the concept of human security in Switzerland's foreign and security policy. It provides a brief overview of the studies on this concept and its individual aspects. It assesses the international situation after the end of the Cold War and traces the development of this concept from its first mention in the UN Human Development Report (1994) to the final formula (2012) entitling all individuals to freedom from fear, freedom from want and freedom to live in dignity. The article emphasizes the fact that the Confederation incorporated this concept into its policy in the early 2000s, when the strategy of security through cooperation (since 1999) had completely replaced its previous concept of total defence (since 1973). It describes the relevant national legal framework, coordinating authority (Human Security Division) and credit facilities. While describing the four main areas of Switzerland's activities in this area, i.e., peace policy, humanitarian policy, human rights policy and foreign policy on migration, the author notes that in each of them the Confederation supports various initiatives and submits its own as well as seeks to increase and strengthen the international dialogue and cooperation.

The main idea of this article is to describe the process of Turkish foreign policy evolvement during the rule of Justice and Development party (JDP). From weak economy and unstable political situation in 2001, JDP quickly formulated a new strategy of foreign policy and stabilized economy. In the article the Turkish foreign policy in the 21st century is divided into several stages which respond to different international threats and circumstances. The first stage was a peacekeeping stage when Turkey tried to stabilize the situation near its borders and implement peace initiatives for the purpose to find new markets and allies. As a result, Turkey formulated a new strategy of foreign policy, called "Zero Problems Policy" which aimed to create a ring of friendly countries on the borders. On the second stage, Turkish foreign policy was more active – Turkey tried to balance among regional power centers and confront with one of the most powerful actors – Israel. Confrontation with Tel Aviv was a preface to the third stage, and today under the influence of "Arab Spring" and desire to change its role in international relations, Turkey refused "Zero Problems Policy" strategy and turned to a new aggressive and revanchist idea – neo- Ottomanism. Ankara tries to build a new regional set of rules where Turkey will play a leading role.

The article is devoted to the representation of the senses of phenomena of peace and war in the constellations of the modern multiculturalism and globalization. The basic ideas of U. Beck, F. Honneth and P. Sloterdijk are implicated for clearing contemporary contexts of peace and war as the foundation for the conceptualization their claims in the multicultural realities in the hypothetic world-society and in empirical realities of the national organized social life with the typical pathologies of individual freedom, that is needing some pedagogical and psychological correction to be able make possible the peaceful life in the societies with the multiply identities. The ideas of P. Sloterdijk of the banking of the aggression and wrath can be applied for clearing of the different ways to cumulate the war potential from the ethnocentric attitude with the aggressive articulation of the claims for recognition, which must be transformed into the communicative freedom as the general condition for establishment of the democratic culture of freedom presuming the compatibility of the internal peace senses with the external ones, what can be considered as the matter of the educational practice and policy and is significant for the post-conventional patriotism.The concept of the positive freedom is the necessary presumption for the responsible peace ethic and its educational application in the multicultural realities. The claims of recognitions must be provided into the educational practice and policy only under condition of the peaceful coexisting of the different cultures, which subjects may be prepared to live in the cultural varieties.It was showed, that the national cultural traditions have a lot of the propositions to activate the existential senses of the freedom ethic represented in the multicultural reality.Key words: multicultural reality, peace, war, globalization, freedom, culture, education, ethic, communication. ; У статті розглядаються проблеми миру і війни у констеляціях мультикультурності, що виникла внаслідок глобалізації. Домагання на визнання різних культур може поєднуватись з виправданням насилля з позиції агресивного етноцентризма, де домінують смисли негативної свободи і накопичується агресія. Акцентування позитивної свободи навпаки передбачає ствердження етики миру як практичної філософії, спрямованої на формування миролюбства і постконвенціонального патріотизму, які є складовою демократії у добу глобалізації. В основу етики миру покладена його екзистенціальна ідея, яка доповнює вимогу толерантності через надання їй не тільки універсального етичного значення, а й закріплюючи за нею можливості репрезентації у комунікативному просторі національної традиції. Ключові слова: мультикультурна реальність, мир, війна, глобалізація, свобода, культура, освіта, етика, комунікація. В статье рассматриваются проблемы мира и войны в констелляциях мультикультурности, которая возникла в результате глобализации. Притязание на признание различных культур может сочетаться с оправданием насилия с позиции агрессивного этноцентризма, где доминируют смыслы негативной свободы и накапливается агрессия. Акцентирование позитивной свободы наоборот предусматривает утверждение этики мира как практической философии, направленной на формирование миролюбия и постконвенционального патриотизма, которые в эпоху глобализации являются составляющей демократии. В основу этики мира положена его экзистенциальная идея, которая дополняет требование толерантности путем предоставления ей не только универсального нравственного значения, но и закрепляя за ней возможности репрезентации в коммуникативном пространстве национальной традиции. Ключевые слова: мультикультурная реальность, мир, война, глобализация, свобода, культура, образование, этика, коммуникация. The article is devoted to the representation of the senses of phenomena of peace and war in the constellations of the modern multiculturalism and globalization. The basic ideas of U. Beck, F. Honneth and P. Sloterdijk are implicated for clearing contemporary contexts of peace and war as the foundation for the conceptualization their claims in the multicultural realities in the hypothetic world-society and in empirical realities of the national organized social life with the typical pathologies of individual freedom, that is needing some pedagogical and psychological correction to be able make possible the peaceful life in the societies with the multiply identities. The ideas of P. Sloterdijk of the banking of the aggression and wrath can be applied for clearing of the different ways to cumulate the war potential from the ethnocentric attitude with the aggressive articulation of the claims for recognition, which must be transformed into the communicative freedom as the general condition for establishment of the democratic culture of freedom presuming the compatibility of the internal peace senses with the external ones, what can be considered as the matter of the educational practice and policy and is significant for the post-conventional patriotism.The concept of the positive freedom is the necessary presumption for the responsible peace ethic and its educational application in the multicultural realities. The claims of recognitions must be provided into the educational practice and policy only under condition of the peaceful coexisting of the different cultures, which subjects may be prepared to live in the cultural varieties.It was showed, that the national cultural traditions have a lot of the propositions to activate the existential senses of the freedom ethic represented in the multicultural reality.Key words: multicultural reality, peace, war, globalization, freedom, culture, education, ethic, communication.

The paper discusses the role of conceptual metaphor in the foreign policy discoursewhich is its part and parcel. Conceptual metaphor is a universal tool of a politician bywhich he influences and manipulates public consciousness to solve his own problems. Conceptualmetaphor is a derivative of political struggle and the means of comprehension offoreign policy as it reflects the situation in the world. ; В статье рассматривается функционирование метафор во внешнеполитическомдискурсе. Метафора – универсальный инструмент политика, посредством которогоон, влияя на общественное сознание, манипулирует им, решая свои проблемы. Ме-тафоры являются производными политической борьбы и средством осмыслениявнешней политики, поскольку отражают сложившуюся ситуацию в мире.

Цель. В статье рассматривается проблема войны и мира в документах IV конгресса Коммунистического Интернационала. Этот форум был призван выработать научно-обоснованную стратегию мирового коммунистического движения в условиях завершения становления Версальско-Вашингтонской системы международных отношений. Анализируется не только сложившийся в начале 1920-х годов мировой порядок, но и теоретические и тактические установки IV конгресса по вопросу «империалистических», национально-освободительных, революционных и гражданских войн, а также проблема сохранения мира и создания Соединенных Штатов Европы и Азии.Методологическую основу исследования составляют принципы объективности, историзма, критического подхода к использованным источникам и всестороннего анализа поставленной проблемы.Результаты. В статье прослеживается взаимосвязь теоретических представлений руководства Коминтерна о войне и мире с идеей мировой революции; отмечается, что отказ от нее и поворот «вправо» в решениях IV конгресса связан с внешнеполитическими интересами Советской России; анализируются два различных сценария развития событий, предложенных теоретиками Коммунистического Интернационала. «Правым» лидерам Коминтерна, ориентированным на интеграцию Советской России в мировую экономическую систему, удалось одержать на конгрессе временную победу над «левыми», нацеленными на новое «революционное наступление». Была предпринята попытка сближения с европейской социал-демократией. Выдвинут лозунг «единого фронта».Область применения результатов. Результаты работы могут быть использованы для дальнейших исследований в области истории и политологии, а также в ходе преподавания этих дисциплин в вузе. ; Purpose. The article deals with the problem of war and peace in the documents of the IV Congress of the Communist International. The forum was launched to develop a science-based strategy to the world communist movement in the conditions of the completion of the formation of the Versailles-Washington system of international relations. The author analyzes not only the world order formed in the early 20-ies, but also the theoretical and tactical setup of the IV Congress on "imperialist", national-liberation, revolutionary and civil wars, as well as the problem of the preservation of peace and the establishment of the United States of Europe and Asia.The methodological basis of the study comprises the principles of objectivity, historicism, a critical approach to the sources used and comprehensive analysis of the problem.Results. The article traces the correlation of the Comintern leadership's theoretical concepts on war and peace with the idea of world revolution. It notes that the rejection of the revolution and turn "right" in decisions of the IV Congress was linked to foreign policy interests of the Soviet Russia. Two different scenarios proposed by the theoreticians of the Communist International are analyzed. In general, during the Congress, "right" leaders of the Comintern, oriented on integration of the Soviet Russia into the global economic system, managed to temporary win over the "left", aimed at a new "revolutionary offensive". Attempt of rapprochement with the European social democracy was made nominated by the slogan of "united front."Practical implications. The results of the analysis can be used for further research in the field of history and political science, as well as in the teaching of these subjects in institutes of higher education.

The work notes that many researchers highlight the special role of the United States in solving of the Korean problem and maintaining security in Northeast Asia. The US Government's approaches ofdifferent periods of resolving the problem in the Korean Peninsula are set out in detail. Although theUnited States is far from the Korean Peninsula, due to geopolitical factors, Korea has always been inthe US national interest. It is known that the United States was one of the the perpetrators and initiators of the Korean Peninsula split and never lost sight of the Korean Peninsula after 1945. Depending on the political and economic situation in the world, the US government has applied different types of doctrines, strategies, and approaches, such as the Guam and Pacific doctrines. Despite all thechanges in the international political world, the US has always paid attention to the security of South Korea, as it did in the Korean War of 1950-53. In order to protect the Republic of Korea and strengthen its influence in Northeast Asia, the United States continues to maintain a contingent of troops in Korea today, providing tremendous assistance in rebuilding the Republic of Korea's economy and modernizing theSouth Korean army. So, from 1945 to 1975 the United States spent about $ 13 billion on economic andmilitary goals and spent about $ 4 billion in the 1970s. Of course, many US presidents have made great efforts at various times to build peace and resolve theconflicts of various levels that have occurred periodically on the Korean Peninsula. President Carter continued to withdraw US troops from South Korea for 4-5 years, but when the Reagan administration came to power, the issue of withdrawing the US contingent was removed from the agenda. The motive forpreserving US troops was to gain time to strengthen South Korea's military power. Many researchers, such as E. Reishauer and G. Henderson, emphasize that a devided Korean Peninsula is adestabilizing factor in Northeast Asia and the presence of US troops in South Korea is a major obstacle tounification of Korea. Today, given the fact that a contingent of US troops is still present in Korea, wecandraw some conclusions to what America wants: a unification of Korea or not? Many scientists find it paradoxical that South Korea has significant economic advantages and a fairly strong army, but still retains US troops in its home country. Is this fear of North Korea or unwillingness to upset the US ally? Despite changes in relations of US-DPRK and RK-DPRK, the USA and the Republic of Korea continue to conduct large-scale military exercises, thereby provoking the DPRK's participation in military exercises with China and Russia, prompting North Korea to resume missile tests. After Donald Trump came to power, which began to apply protectionist policies, things have changed a bit, but South Korea has still allowed the United States to deploy THAAD missile systems in Korea, thereby sharply deteriorating relations with China. It is also known that the confrontation between the US and China has intensified today. This fact certainly affects the process of settling the Korean problem. In the current situation, the role of China and the Republic of Korea as a mediator and catalyst for intensified continuation of the negotiations on peacekeeping and stabilization on the Korean peninsula started in 2018 has sharply increased. ; У статті зазначено, що багато дослідників виділяють особливу роль США увирішенні корейської проблеми і збереження безпеки вПівнічно-Східній Азії. Докладно наводяться підходи уряду США урізні періоди щодо вирішення або врегулювання проблеми наКорейському півострові. США хоч і знаходиться далеко від Корейського півострова, але через геополітичні чинники Корея завжди перебувала всфері національних інтересів США. Відомо, що США були одними звинуватців та ініціаторами розколу Корейського півострова та після 1945 року ніколи невипускали звиду Корейський півострів. Залежно від політичної та економічної ситуації усвіті, уряд США застосовував різні види доктрин, стратегій і підходів, наприклад Гуамська та Тихоокеанська доктрини. Не дивлячись навсі зміни уміжнародному політичному світі, США завжди приділяли увагу безпеці Південної Кореї, так як було і вкорейській війні 1950-53 років. З метою захисту Республіки Корея і посилення впливу вПівнічно-Східній Азії, США і сьогодні тримає контингент своїх військ уКореї, надає величезну допомогу увідновленні економіки Республіка Корея і модернізації південнокорейської армії. Так, тільки з1945 по 1975 роки наекономічні та військові цілі вПівденній Кореї США витратило близько 13 млрд. доларів і на1970-ті роки витратили близько 4 млрд. доларів. Звичайно, багато президентів США врізні періоди докладали величезних зусиль, спрямованих назміцнення миру і урегулювання конфліктів різного рівня, які періодично виникали наКорейському півострові. Президент Дж. Картер продовжив здійснювати вивід американських військ зПівденної Кореї протягом 4-5 років, але зприходом довлади адміністрації Рейгана питання про виведення американського контингенту військ був знятий зпорядку денного. Мотивом збереження американських військ було виграти час для зміцнення військової могутності Південної Кореї. Багато дослідників, такі як Е. Рейшауер та Г. Гендерсон, підкреслюють, що поділ Кореї є нетільки дестабілізуючим фактором вПівнічно-Східній Азії, присутність американських військ вПівденній Кореї є головною перешкодою для об'єднання Кореї. Сьогодні, якщо взяти доуваги той факт що контингент американських військ досих пір присутній вКореї, то можна зробити деякі висновки щодо того чого бажає Америка: об'єднання Кореї чи ні? Багато вчених вважають парадоксальним, що Південна Корея має значні переваги векономіці та досить сильну армію, але все ж зберігає американські війська всвоїй країні. Це що: страх Північної Кореї чи небажання засмучувати союзника– США? Незважаючи назміни, які відбуваються увідносинах США– КНДР, Республіка Корея– КНДР, США та РК продовжують проводити великомасштабні військові навчання, тим самим провокуючи участь КНДР увійськових навчаннях спільно зКитаєм і Росією, підбивають Північну Корею довідновлення ракетно-ядерних випробувань. Після приходу довлади Дональда Трампа, який почав застосовувати протекціоністську політику, ситуація трохи змінилася, але Південна Корея як і раніше дозволила США розмістити натериторії Кореї протиракетну систему THAAD, тим самим різко погіршила відносини зКитаєм. Відомо також, що сьогодні загострилися протистояння США та Китаю. Цей факт безумовно позначається напроцесі врегулювання корейської проблеми. У ситуації, що склалася, різко зросла роль Китаю і Республіки Корея вякості посередника і каталізатора для посиленого продовження розпочатих у2018 році переговорів по денуклеаризації та стабілізації миру наКорейському півострові.

The work notes that many researchers highlight the special role of the United States in solving of the Korean problem and maintaining security in Northeast Asia. The US Government's approaches ofdifferent periods of resolving the problem in the Korean Peninsula are set out in detail. Although theUnited States is far from the Korean Peninsula, due to geopolitical factors, Korea has always been inthe US national interest. It is known that the United States was one of the the perpetrators and initiators of the Korean Peninsula split and never lost sight of the Korean Peninsula after 1945. Depending on the political and economic situation in the world, the US government has applied different types of doctrines, strategies, and approaches, such as the Guam and Pacific doctrines. Despite all thechanges in the international political world, the US has always paid attention to the security of South Korea, as it did in the Korean War of 1950-53. In order to protect the Republic of Korea and strengthen its influence in Northeast Asia, the United States continues to maintain a contingent of troops in Korea today, providing tremendous assistance in rebuilding the Republic of Korea's economy and modernizing theSouth Korean army. So, from 1945 to 1975 the United States spent about $ 13 billion on economic andmilitary goals and spent about $ 4 billion in the 1970s. Of course, many US presidents have made great efforts at various times to build peace and resolve theconflicts of various levels that have occurred periodically on the Korean Peninsula. President Carter continued to withdraw US troops from South Korea for 4-5 years, but when the Reagan administration came to power, the issue of withdrawing the US contingent was removed from the agenda. The motive forpreserving US troops was to gain time to strengthen South Korea's military power. Many researchers, such as E. Reishauer and G. Henderson, emphasize that a devided Korean Peninsula is adestabilizing factor in Northeast Asia and the presence of US troops in South Korea is a major obstacle tounification of Korea. Today, given the fact that a contingent of US troops is still present in Korea, wecandraw some conclusions to what America wants: a unification of Korea or not? Many scientists find it paradoxical that South Korea has significant economic advantages and a fairly strong army, but still retains US troops in its home country. Is this fear of North Korea or unwillingness to upset the US ally? Despite changes in relations of US-DPRK and RK-DPRK, the USA and the Republic of Korea continue to conduct large-scale military exercises, thereby provoking the DPRK's participation in military exercises with China and Russia, prompting North Korea to resume missile tests. After Donald Trump came to power, which began to apply protectionist policies, things have changed a bit, but South Korea has still allowed the United States to deploy THAAD missile systems in Korea, thereby sharply deteriorating relations with China. It is also known that the confrontation between the US and China has intensified today. This fact certainly affects the process of settling the Korean problem. In the current situation, the role of China and the Republic of Korea as a mediator and catalyst for intensified continuation of the negotiations on peacekeeping and stabilization on the Korean peninsula started in 2018 has sharply increased. ; У статті зазначено, що багато дослідників виділяють особливу роль США увирішенні корейської проблеми і збереження безпеки вПівнічно-Східній Азії. Докладно наводяться підходи уряду США урізні періоди щодо вирішення або врегулювання проблеми наКорейському півострові. США хоч і знаходиться далеко від Корейського півострова, але через геополітичні чинники Корея завжди перебувала всфері національних інтересів США. Відомо, що США були одними звинуватців та ініціаторами розколу Корейського півострова та після 1945 року ніколи невипускали звиду Корейський півострів. Залежно від політичної та економічної ситуації усвіті, уряд США застосовував різні види доктрин, стратегій і підходів, наприклад Гуамська та Тихоокеанська доктрини. Не дивлячись навсі зміни уміжнародному політичному світі, США завжди приділяли увагу безпеці Південної Кореї, так як було і вкорейській війні 1950-53 років. З метою захисту Республіки Корея і посилення впливу вПівнічно-Східній Азії, США і сьогодні тримає контингент своїх військ уКореї, надає величезну допомогу увідновленні економіки Республіка Корея і модернізації південнокорейської армії. Так, тільки з1945 по 1975 роки наекономічні та військові цілі вПівденній Кореї США витратило близько 13 млрд. доларів і на1970-ті роки витратили близько 4 млрд. доларів. Звичайно, багато президентів США врізні періоди докладали величезних зусиль, спрямованих назміцнення миру і урегулювання конфліктів різного рівня, які періодично виникали наКорейському півострові. Президент Дж. Картер продовжив здійснювати вивід американських військ зПівденної Кореї протягом 4-5 років, але зприходом довлади адміністрації Рейгана питання про виведення американського контингенту військ був знятий зпорядку денного. Мотивом збереження американських військ було виграти час для зміцнення військової могутності Південної Кореї. Багато дослідників, такі як Е. Рейшауер та Г. Гендерсон, підкреслюють, що поділ Кореї є нетільки дестабілізуючим фактором вПівнічно-Східній Азії, присутність американських військ вПівденній Кореї є головною перешкодою для об'єднання Кореї. Сьогодні, якщо взяти доуваги той факт що контингент американських військ досих пір присутній вКореї, то можна зробити деякі висновки щодо того чого бажає Америка: об'єднання Кореї чи ні? Багато вчених вважають парадоксальним, що Південна Корея має значні переваги векономіці та досить сильну армію, але все ж зберігає американські війська всвоїй країні. Це що: страх Північної Кореї чи небажання засмучувати союзника– США? Незважаючи назміни, які відбуваються увідносинах США– КНДР, Республіка Корея– КНДР, США та РК продовжують проводити великомасштабні військові навчання, тим самим провокуючи участь КНДР увійськових навчаннях спільно зКитаєм і Росією, підбивають Північну Корею довідновлення ракетно-ядерних випробувань. Після приходу довлади Дональда Трампа, який почав застосовувати протекціоністську політику, ситуація трохи змінилася, але Південна Корея як і раніше дозволила США розмістити натериторії Кореї протиракетну систему THAAD, тим самим різко погіршила відносини зКитаєм. Відомо також, що сьогодні загострилися протистояння США та Китаю. Цей факт безумовно позначається напроцесі врегулювання корейської проблеми. У ситуації, що склалася, різко зросла роль Китаю і Республіки Корея вякості посередника і каталізатора для посиленого продовження розпочатих у2018 році переговорів по денуклеаризації та стабілізації миру наКорейському півострові.