Suchergebnisse

At this article the author defines many actual directions of the investigation in reference to formation of the socio-cultural environment ofPoltavaprovince during the second half of the 19th and the beginning of the 20th century. The author stresses about the role of periodicals at this process.At the end of the 19th – in the early 20th century the media (newspapers) along with other means of mass communication – mail and telegraph – were the major carriers and holders of information that shaped man's worldview.Technological advance allowed the use of existing means, not only for communication between a large number of people, but also for state propaganda, dissemination of the official information from the authorities, formation of public understanding of events, developments, people and things, that most ordinary people could never see in person.The specific nature of the press lies in its synthetic and complex character, which preserves many forms of information. The practice of publication of the official materials sanctioned by the state (laws, regulations, programs, etc.) and the efficiency of supplying information about the events transformed this mean of the media into a kind of treasury sources of the era.Each cultural environment has fixed number of elements that characterize it as an object of research. At the level of society it is a cultural macroenvironment that consists of the settlements (cities, towns, villages) with their unique infrastructure and means of the mass media. Human elements of the cultural environment constitute classes, ethnic, demographic and professional groups. All of them are combined by common cultural conditions of city or village, by common participation in cultural activity. The research of the culture of society would be incomplete if do not pay attention to the elements of counter-culture (alcoholism, drug addiction, prostitution, suicide, etc.).The purpose of this survey is to determine the actual directions of the research of sociocultural environment using periodical press ofPoltavagovernorate of the second half of the 19th – the beginning of the 20th century as a source of the research.Poltavaperiodical publications date back to the 27th of October, 1830 with the approval of the regulation on publication of the state printed authorities in governorate towns [2, 213]. "Poltavskie gubernskie vedomosti", "Poltavskie eparhialnye vedomosti", "Zemskyi obzor", agricultural weekly paper "Hutoryanyn" were published inPoltavaprior to the revolutionary events in 1917. The revolutionary events of 1905–1907 contributed to the development of the national and governorate political press. The main platform of the Social Democrats was daily paper "Kolokol". There were Ukrainian language newspapers – "Hliborob" and "Rodnoi krai".According to researcher O. Reienta, the media helps to plunge into the whirligig of problems that troubled society of that time – from the state of the buildings, streets, markets, transport to the artistic problems and cultural life of townspeople in general [15, 227]. The system of the social values of that time was to some extent illustrated by the advertisements placed in newspapers. Store advertising with a list of offered goods helps to recreate the range of items of daily use that were associated in the public consciousness with guaranteed quality of goods. Also the circulation of different rumours, that was spread by residents and sometimes stretched by the press, was an integral part of urban everyday life. The latter often "embellished" the official news with free, clear interpretation for townspeople for better sales of any given newspaper. The period, that we are considering, was no exception.Alcohol has always been and remains one of the most relevant and popular subject. It was vividly discussed in the media, professional and journalistic literature. There were proposed different means to solve the problem of alcohol addiction of preventive, medical, repressive character.The only comprehensive opportunity of promotion and education of sober lifestyle among the population was to attract the means of the mass media. The issue of alcoholism and excessive drinking was lively discussed in general and special (educational, legal, military) press. Another important issue faced by society in this period was "sexual one" and discussions on ways of sex education. As a result, it is extremely interesting to trace the causes and consequences of "sexual revolution" in the Russian society that were covered in the media and to determine the place of "sexual issue" in the everyday life of young people.These are only a few lines singled out by us for research of the specified topic. We can see that the use of a specific type of sources, such as newspapers and periodicals press, provides an opportunity to get into the thick of things that troubled society in the late 19th – at the beginning of the 20th century. The press allows understanding the system of the social values of that time, tracing the way of formation of cultural space of different social groups. Synthesis and analysis of the topic of the press and the mass media in the stated period makes it possible to identify trends and to see the dynamics of changes and the emergence of new themes, which gives an opportunity to study the formation of sociocultural environment of thePoltavagovernorate in complex. ; В статье автор определяет актуальные направления исследования формирования социокультурной среды Полтавской губернии второй половины XIX – начала ХХ века, в частности освещает роль периодических изданий в этом процессе. ; У статті автор визначає актуальні напрями дослідження формування соціокультурного середовища Полтавської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ століття, зокрема висвітлює роль періодичних видань у цьому процесі.

The article focuses on the consequences of industrialization of the western region of the Ukrainian SSR – large-scale construction industry provided jobs for the active population of the region, led to the expansion of infrastructure of settlements and towns, strengthened social sphere and became a positive factor for the development of the western regions of Ukraine. However, due to the increased production capacity natural resources got depleted. The ability of ecosystems to self-healing and self-cleaning was not taken into account, which caused devastating impact on nature and human health. Uncontrolled industrial pollution of air, water and land resources became a common phenomenon for the urbanized western region. Promoting environmental knowledge and declaration of achievement of significant progress in official documents gave no mechanisms to solve environmental problems. Overcoming the difficulties of the past is connected with the Ukraine had been being a part of the USSR. The leading place took environmental issues. Poor environmental condition of the whole country was not only caused by the world's largest man-made disaster on the Chernobyl nuclear plant in April 1986, but also intensive industrialization and collectivization. Full conversion of the economy and agriculture in the middle of the last century led to the growth of anthropogenic impact on the environment. A radical break steady of socio-political and socio-economic life took place in western Ukraine in the second half of the twentieth century. Party-Soviet government in a short time made a «socialist transformation» and social progress was considered only as a means to achieve this goal. A number of issues concerning environmental protection, safety of life, were ignored. Environmental protection, regulation of environmental and economic activities, guaranteeing rights of Ukrainian citizens to environmental safety is currently among the national priorities of the development of Ukrainian independent state. Economic and social difficulties should not be a threat to the region, taking into account inherent in the previous decades, environmental problems – chemicals, artificial reservoirs, sewage pollution, dumping of dangerous waste products (hexachlorobenzene!), Sosnowskyi сow parsnip and many others. ; У статті охарактеризовано наслідки процесу індустріалізації західного регіону Української РСР – масштабне будівництво промислових підприємств забезпечило робочими місцями активне населення краю, привело до розбудови інфраструктури населених пунктів і містечок, зміцнення соціальної сфери й стало позитивним чинником для розвитку західних областей України. Однак внаслідок зростання виробничих потужностей виснажувалися природні ресурси. Не було враховано здатність екосистеми до самовідновлення і самоочищення, що завдало руйнівного впливу природі та здоров'ю людей. Для урбанізованого західноукраїнського регіону спільним явищем стало повсюдне недостатньо контрольоване органами влади промислове забруднення атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів. Популяризація природоохоронних знань і декларування про досягнення значних успіхів в офіційних документах не давала механізмів розв'язання екологічних проблем. Подолання труднощів історичного минулого пов'язане з перебуванням України у складі СРСР. Провідне місце посіли екологічні проблеми. Незадовільний екологічний стан усієї території держави викликано не лише найбільшою у світі техногенною катастрофою – аварією на Чорнобильській атомній станції у квітні 1986 р., а й інтенсивною індустріалізацією та колективізацією. Повне перепрофілювання економіки і сільського господарства всередині минулого століття зумовило зростання техногенного впливу на довкілля. У другій половині ХХ ст. у західному регіоні України відбувся докорінний злам усталеного суспільно-політичного і соціально-економічного життя. Партійно-радянська влада протягом короткого часу здійснила «соціалістичні перетворення», а соціальний прогрес розглядали лише як засіб у досягненні поставленої мети. Низку проблем, що стосувалися охорони навколишнього середовища, безпеки життя населення, ігнорували. Серед національних пріоритетів розбудови Української незалежної держави постає охорона навколишнього природного середовища, регулювання еколого-економічної діяльності, гарантування права своїх громадян на екологічну безпеку. Економічні та соціальні труднощі не повинні бути загрозою для регіону, зважаючи на закладені в попередні десятиріччя екологічні проблеми – хімічне виробництво, штучні водосховища, забруднення стічних вод, звалища небезпечних відходів промисловості (гекса­хлорбензол!), борщівник Сосновського та багато іншого. ; У статті охарактеризовано наслідки процесу індустріалізації західного регіону Української РСР – масштабне будівництво промислових підприємств забезпечило робочими місцями активне населення краю, привело до розбудови інфраструктури населених пунктів і містечок, зміцнення соціальної сфери й стало позитивним чинником для розвитку західних областей України. Однак внаслідок зростання виробничих потужностей виснажувалися природні ресурси. Не було враховано здатність екосистеми до самовідновлення і самоочищення, що завдало руйнівного впливу природі та здоров'ю людей. Для урбанізованого західноукраїнського регіону спільним явищем стало повсюдне недостатньо контрольоване органами влади промислове забруднення атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів. Популяризація природоохоронних знань і декларування про досягнення значних успіхів в офіційних документах не давала механізмів розв'язання екологічних проблем. Подолання труднощів історичного минулого пов'язане з перебуванням України у складі СРСР. Провідне місце посіли екологічні проблеми. Незадовільний екологічний стан усієї території держави викликано не лише найбільшою у світі техногенною катастрофою – аварією на Чорнобильській атомній станції у квітні 1986 р., а й інтенсивною індустріалізацією та колективізацією. Повне перепрофілювання економіки і сільського господарства всередині минулого століття зумовило зростання техногенного впливу на довкілля. У другій половині ХХ ст. у західному регіоні України відбувся докорінний злам усталеного суспільно-політичного і соціально-економічного життя. Партійно-радянська влада протягом короткого часу здійснила «соціалістичні перетворення», а соціальний прогрес розглядали лише як засіб у досягненні поставленої мети. Низку проблем, що стосувалися охорони навколишнього середовища, безпеки життя населення, ігнорували. Серед національних пріоритетів розбудови Української незалежної держави постає охорона навколишнього природного середовища, регулювання еколого-економічної діяльності, гарантування права своїх громадян на екологічну безпеку. Економічні та соціальні труднощі не повинні бути загрозою для регіону, зважаючи на закладені в попередні десятиріччя екологічні проблеми – хімічне виробництво, штучні водосховища, забруднення стічних вод, звалища небезпечних відходів промисловості (гекса­хлорбензол!), борщівник Сосновського та багато іншого.

Relevance of the study. As a result of a new wave of globalization at the end of the 20th — beginning of the 21st centuries, new terms and concepts appear in the scientific paradigm, which characterize the new challenges of modernity: transculturalism, multiculturalism, polyculturalism. All these concepts describe the settlement and prevention of possible conflicts based on cultural differences, self-identification of an individual in a multicultural environment and the adoption of its (environment) features (as opposed to the struggle of cultures). However, they also have a number of significant differences. It is the lack of a clear separation of these concepts and terms in the national cultural discourse that makes the relevance of this study.Main objective(s) of the study. This article defines the difference between terms commonly used in the scientific literature as synonyms and the term "polyculturalism" borrowed from pedagogical and sociological scientific thought into national cultural discourse. The main purpose of this work is to systematize the terminological base for cultural studies with a description of the latest processes in the interaction of cultures, as well as to determine the most appropriate terms for use in the analysis of contemporary artistic practices.Methodology, how the study was done. To achieve this goal, the following methods were used: etymological analysis of the studied terms, historical method (to determine the chronology of the appearance of terms in the scientific literature), comparative method (to determine differences between similar concepts "transcultural", "multicultural" and "polycultural"), method of analysis and synthesis (to determine the main characteristics of the category "polycultural"), analogy and systematization.Results / findings and conclusions, significance. The lack of a clear definition of the term "polycultural", the lack of system and/or inaccuracy of the translation of this term to describe the processes of intercultural communication in a globalized world, interferes with the accuracy of their scientific analysis. Having examined the history of the occurrence of relevant terms in cultural, sociological, and pedagogical scientific works regarding cultural interaction, they were delimited and the main differences between them were identified in order to systematize the corresponding conceptual and terminological apparatus. Prior to this, the terms were mainly used by representatives of sociological and pedagogical scientific schools to characterize certain social and political processes. We consider it necessary to introduce the concepts and terms "multiculturalism" ("multicultural") and "polyculturalism" ("polyсultural") into the cultural discourse, since the interaction (polylogue) of cultures is an integral part of the contemporary art processes. At the same time, we consider it more accurate to use the terms "multiculturalism", "polyculturalism" etc. to define scientific approaches and methods, and "multicultural", "polycultural" etc. to describe the characteristics of phenomena that occur in modern cultural environment. The concept of polycultural is a wider concept than multicultural, and most of all meets the needs of cultural studies. ; Систематизирована терминологическая база для исследований культурологического характера с описанием новейших процессов во взаимодействии культур, а также определены наиболее подходящие термины для использования при анализе произведений искусства. Для достижения поставленной цели были применены этимологический анализ исследуемых терминов, исторический метод (для определения хронологии появления терминов в научной литературе), сравнительный метод (для определения отличий между близкими понятиями «транскультурный», «мультикультурный» и «поликультурный»), метод анализа и синтеза (для определения основных характеристик категории «поликультурный»), аналогия и систематизация. Была четко определена разница между терминами, которые до сих пор часто использовались в научной литературе как синонимы, а также понятие «поликультурность» было переведено из педагогической и социологической научной мысли в отечественный культурологический дискурс. Отсутствие четкого определения понятия «поликультурное», несистемность и/или неточность перевода этого термина для описания процессов межкультурной коммуникации в глобализированном мире мешает точности их научного анализа. После рассмотрения истории возникновения вышеупомянутых терминов в культурологических, социологических, педагогических научных работах о культурном взаимодействии были разграничены и выделены основные отличия между ними, чтобы стало возможным систематизировать соответствующий понятийно-терминологический аппарат. До этого термины «мультикультурализм» («мультикультурность») и «поликультурализм» («поликультурность»), в основном, использовались представителями социологической и педагогической научных школ для характеристики определенных общественных и политических процессов. Считаем необходимым ввести эти понятия в культурологический дискурс, поскольку взаимодействие (полилог) культур является неотъемлемой частью художественных процессов современности. При этом, несмотря на допустимость переводов терминов с суффиксом -ism украинским -ізм и -ність, считаем более точным использование терминов «мультикультурализм», «поликультурализм» и т. д. для определения научных подходов и методов, а «мультикультурность», «поликультурность» и т. д. для описания, характеристик явлений, которые имеют место в современной культурной среде. Понятие поликультурности больше всего отвечает потребностям исследований культурологического характера, поскольку является более широким и синтезирующим понятием, чем мультикультурность. ; Систематизовано термінологічну базу для культурологічних досліджень з описом новітніх процесів у взаємодії культур, визначено найбільш доцільні терміни для аналізу сучасних мистецьких практик. Застосовано етимологічний аналіз досліджуваних термінів, методи історичний (для визначення хронології появи термінів у науковій літературі) і порівняльний (для виявлення відмінностей між близькими поняттями «транскультурний», «мультикультурний» і «полікультурний»), метод аналізу й синтезу (для визначення основних характеристик категорії «полікультурний»), аналогії та систематизації. Визначено відмінність між термінами, які досі дослідники часто використовували як синоніми, а також поняття «полікультурність» переведене з педагогічної й соціологічної наукової думки в культурологічний дискурс. Відсутність чіткого визначення поняття «полікультурне», несистемність, неточність використання та / або перекладу цього терміна для опису процесів міжкультурної комунікації у глобалізованому світі заважає точності їх наукового аналізу. Розглянуто історію виникнення і використання цих термінів у культурологічних, соціологічних, педагогічних наукових працях щодо культурної взаємодії та виявлено основні відмінності між ними, щоб систематизувати відповідний понятійно-термінологічний апарат. До цього терміни «мультикультуралізм» («мультикультурність») і «полікультуралізм» («полікультурність») використовували переважно представники соціологічної й педагогічної наукових шкіл для характеристики певних суспільних і політичних процесів. Вважаємо за необхідне ввести ці поняття в культурологічний дискурс, оскільки взаємодія (полілог) культур є невід'ємною складовою мистецьких процесів сучасності. Незважаючи на правомірність перекладу термінів із суфіксом -ism українськими - ізм та -ність, вважаємо більш точним використання термінів «мультикультуралізм», «полікультуралізм» тощо для визначення наукових підходів і методів, а «мультикультурність», «полікультурність» для опису, характеристики явищ у сучасному культурному середовищі. Поняття полікультурності найбільше відповідає потребам досліджень культурологічного характеру, оскільки є більш широким і синтезуючим, ніж мультикультурність.

Relevance of the study. As a result of a new wave of globalization at the end of the 20th — beginning of the 21st centuries, new terms and concepts appear in the scientific paradigm, which characterize the new challenges of modernity: transculturalism, multiculturalism, polyculturalism. All these concepts describe the settlement and prevention of possible conflicts based on cultural differences, self-identification of an individual in a multicultural environment and the adoption of its (environment) features (as opposed to the struggle of cultures). However, they also have a number of significant differences. It is the lack of a clear separation of these concepts and terms in the national cultural discourse that makes the relevance of this study.Main objective(s) of the study. This article defines the difference between terms commonly used in the scientific literature as synonyms and the term "polyculturalism" borrowed from pedagogical and sociological scientific thought into national cultural discourse. The main purpose of this work is to systematize the terminological base for cultural studies with a description of the latest processes in the interaction of cultures, as well as to determine the most appropriate terms for use in the analysis of contemporary artistic practices.Methodology, how the study was done. To achieve this goal, the following methods were used: etymological analysis of the studied terms, historical method (to determine the chronology of the appearance of terms in the scientific literature), comparative method (to determine differences between similar concepts "transcultural", "multicultural" and "polycultural"), method of analysis and synthesis (to determine the main characteristics of the category "polycultural"), analogy and systematization.Results / findings and conclusions, significance. The lack of a clear definition of the term "polycultural", the lack of system and/or inaccuracy of the translation of this term to describe the processes of intercultural communication in a globalized world, interferes with the accuracy of their scientific analysis. Having examined the history of the occurrence of relevant terms in cultural, sociological, and pedagogical scientific works regarding cultural interaction, they were delimited and the main differences between them were identified in order to systematize the corresponding conceptual and terminological apparatus. Prior to this, the terms were mainly used by representatives of sociological and pedagogical scientific schools to characterize certain social and political processes. We consider it necessary to introduce the concepts and terms "multiculturalism" ("multicultural") and "polyculturalism" ("polyсultural") into the cultural discourse, since the interaction (polylogue) of cultures is an integral part of the contemporary art processes. At the same time, we consider it more accurate to use the terms "multiculturalism", "polyculturalism" etc. to define scientific approaches and methods, and "multicultural", "polycultural" etc. to describe the characteristics of phenomena that occur in modern cultural environment. The concept of polycultural is a wider concept than multicultural, and most of all meets the needs of cultural studies. ; Систематизирована терминологическая база для исследований культурологического характера с описанием новейших процессов во взаимодействии культур, а также определены наиболее подходящие термины для использования при анализе произведений искусства. Для достижения поставленной цели были применены этимологический анализ исследуемых терминов, исторический метод (для определения хронологии появления терминов в научной литературе), сравнительный метод (для определения отличий между близкими понятиями «транскультурный», «мультикультурный» и «поликультурный»), метод анализа и синтеза (для определения основных характеристик категории «поликультурный»), аналогия и систематизация. Была четко определена разница между терминами, которые до сих пор часто использовались в научной литературе как синонимы, а также понятие «поликультурность» было переведено из педагогической и социологической научной мысли в отечественный культурологический дискурс. Отсутствие четкого определения понятия «поликультурное», несистемность и/или неточность перевода этого термина для описания процессов межкультурной коммуникации в глобализированном мире мешает точности их научного анализа. После рассмотрения истории возникновения вышеупомянутых терминов в культурологических, социологических, педагогических научных работах о культурном взаимодействии были разграничены и выделены основные отличия между ними, чтобы стало возможным систематизировать соответствующий понятийно-терминологический аппарат. До этого термины «мультикультурализм» («мультикультурность») и «поликультурализм» («поликультурность»), в основном, использовались представителями социологической и педагогической научных школ для характеристики определенных общественных и политических процессов. Считаем необходимым ввести эти понятия в культурологический дискурс, поскольку взаимодействие (полилог) культур является неотъемлемой частью художественных процессов современности. При этом, несмотря на допустимость переводов терминов с суффиксом -ism украинским -ізм и -ність, считаем более точным использование терминов «мультикультурализм», «поликультурализм» и т. д. для определения научных подходов и методов, а «мультикультурность», «поликультурность» и т. д. для описания, характеристик явлений, которые имеют место в современной культурной среде. Понятие поликультурности больше всего отвечает потребностям исследований культурологического характера, поскольку является более широким и синтезирующим понятием, чем мультикультурность. ; Систематизовано термінологічну базу для культурологічних досліджень з описом новітніх процесів у взаємодії культур, визначено найбільш доцільні терміни для аналізу сучасних мистецьких практик. Застосовано етимологічний аналіз досліджуваних термінів, методи історичний (для визначення хронології появи термінів у науковій літературі) і порівняльний (для виявлення відмінностей між близькими поняттями «транскультурний», «мультикультурний» і «полікультурний»), метод аналізу й синтезу (для визначення основних характеристик категорії «полікультурний»), аналогії та систематизації. Визначено відмінність між термінами, які досі дослідники часто використовували як синоніми, а також поняття «полікультурність» переведене з педагогічної й соціологічної наукової думки в культурологічний дискурс. Відсутність чіткого визначення поняття «полікультурне», несистемність, неточність використання та / або перекладу цього терміна для опису процесів міжкультурної комунікації у глобалізованому світі заважає точності їх наукового аналізу. Розглянуто історію виникнення і використання цих термінів у культурологічних, соціологічних, педагогічних наукових працях щодо культурної взаємодії та виявлено основні відмінності між ними, щоб систематизувати відповідний понятійно-термінологічний апарат. До цього терміни «мультикультуралізм» («мультикультурність») і «полікультуралізм» («полікультурність») використовували переважно представники соціологічної й педагогічної наукових шкіл для характеристики певних суспільних і політичних процесів. Вважаємо за необхідне ввести ці поняття в культурологічний дискурс, оскільки взаємодія (полілог) культур є невід'ємною складовою мистецьких процесів сучасності. Незважаючи на правомірність перекладу термінів із суфіксом -ism українськими - ізм та -ність, вважаємо більш точним використання термінів «мультикультуралізм», «полікультуралізм» тощо для визначення наукових підходів і методів, а «мультикультурність», «полікультурність» для опису, характеристики явищ у сучасному культурному середовищі. Поняття полікультурності найбільше відповідає потребам досліджень культурологічного характеру, оскільки є більш широким і синтезуючим, ніж мультикультурність.

The article deals with transformation processes and historical way of the family forming; it is found the main aspects of the formation and development of matrimonial relations; it is analyzed current trends in the development of Ukrainian family. Much attention is given to the consideration of family types, structure and matrimonial relations. The family is the most ancient social institution that passed through a difficult historical and socio-cultural ways of formation and development. From ancient times, philosophers, sociologists, culturologists and demographers studied analysis of various aspects of its functioning, social potential and ways of its implementation, depending on a system of social factors,. Scientific works on the history of marriage and family appeared recently in comparison. By the mid-19th century dominated religious and dogmatic views on marriage and family, which was seen as something immutable, founded an expression in identifying the patriarchal and bourgeois family. That fact that along with a monogamous family existed eastern polygamy (polygyny) or Indo-tibetan polyandry, historians studying family simply ignored.The beginning of a systematic, actually scientific study of the family put Engels' work "Origin of the Family, Private Property and the State" (1884), which traced the changing of family and marriage in the past, it is shown that in the historical process three forms of marriage changed one another: in the age of savagery – group (tribal) marriage, during the period of barbarism – the pair marriage, at the time of civilization forming – monogamy. Above mentioned work of Engels has a scientific and historical value up till now.In science for a long time, in fact till the 60ies of the 19th century, the family was considered as the most original and the oldest form of ancient society, from which subsequently arose kin, tribe, nation. Engels proved that this formula does not reflect the true state of affairs, having studied the results of research and scientific work "Ancient Society" (1877) by L. Morhan, using the writings of a number of other scholars on the history of ancient society, he gave a new explanation of the historical forms of family and marriage. Engels paid a special attention to the evolution of family forms, its development from group forms to monogamy.Family is a socially sanctioned, a relatively stable group of people united by blood relationship, marriage or adoption of children, whose members live together and economically linked with each other. The family is both a small social group and a social institution. Family has always been and left a major element of society, that's why, type, structure and its shape depend on the national peculiarities of the people. In any society, there are times when it breaks down, it is broken all ties, and only family remains a place where is preserved the "social genotype", which conveys the social memory to the future. The family came into being much earlier than the appearance of such social institutions as religion, government, education.Ukrainian people for centuries created a unique culture that reflects its manifold life, values that were produced by the nation: honoring of the family, worship of the memory of ancestors, careful treatment of the child and the people in years. All of this is impossible without a deep knowledge of the folk traditions, moral norms and customary law of its people. Studying scientific sources on the formation of matrimonial relations, we can assert that in prehistoric times dominated the relationship of so-called promiscuity (disordered sexual relations). Later there emerged endogamy, at this time sexual relations joined the representatives of the same genus. Gradually, endogamy develops into exogamy what constitutes systematic sexual relations between people of different kins. Initial form of exogamous marriage was group marriage. Over time, group family and marriage became transformed into the pair family that combines the two persons – a man and a woman. Pair marriage had three varieties: dislocal, matrilocal and patrylocal marriage. From the pair marriage, society moves towards monogamy and polygamy.In Ukraine a monogamous family exists from the time of settlement of its territory, evidenced by historical and archaeological materials . This is the most common form of family up till now. Type of monogamous family is defined by the number of married couples and blood related members in the family. On this basis the Ukrainian families can be divided into simple (complete, incomplete), complex and extended family.Among the socio-cultural characteristics of families, from which depends the effectiveness of its educational activity, scholars have identified: the presence of the family as the only whole collective of adherents which is distinguished by high emotionality, psychological unity, love, sincerity, trust, sensitivity; positively mild family atmosphere that helps to make a pedagogical influence of parents; a clear system of educational influence, culture and spirituality, purposeful and concrete application of specific methods of education. Family fulfils very important social and ethnocultural functions connecting it with all spheres of human activity.Summing up the study of the historical aspects of family formation and matrimonial relations in the socio-cultural space, we can affirm that the family as the basis of society has gone through not easy way of its functioning anddevelopment, from promiscuity to a monogamous relationship. The current state of Ukrainian society demonstrates the changes of types, forms, conditions and ways of lifestyle of the family. The process of evolution of family forms are directly related to social processes and political system that impose their imprints on the formation, settling, development of family and matrimonial relations. ; В статье рассмотрены трансформационные процессы и исторический путь формирования семьи; определено основные аспекты становления и развития брачно-семейных отношений; проанализировано современные тенденции развития украинской семьи. Особенное внимание уделяется рассмотрению типов, структуре семьи и брачно-семейным отношениям. ; У статті розглянуто трансформаційні процеси та історичний шлях формування сім'ї; з'ясовано основні аспекти становлення та розвитку шлюбно-сімейних відносин; проаналізовано сучасні тенденції розвитку української сім'ї. Особлива увага відводиться розгляду типів, структурі сім'ї та шлюбно-сімейним відносинам.

Summary. The purpose of the research is to study the depiction of the events of the Cossack-Polish war of 1652–1653 in the works of the Polish historians of the late 19th century till 1939, and in particular, the battles of Batoh, Zhvanets and Zhvanets Peace Treaty; to find out the peculiarities of scientific approaches and interpretations by researchers of historical events and the influences on them of the intellectual discourse of the epoch in which scientists lived and worked; to identify the specifics of scientists' interpretations of the facts of the past through the prism of their political sympathies and belonging to various historical schools and trends; to analyze the diversity of scientists' approaches to the causes and consequences of battles and attempts to establish understanding between the parties to the conflict; to consider general historians' assessments of the significance of the events of 1652–1653 in the fate of the Polish and Ukrainian peoples. The methodology of the research is based on the general scientific principles of objectivity, historicism, objectivism, scientific pluralism, systematics and reliance on historical sources. Both general scientific (analysis, synthesis, induction and deduction, comparison) and special-historical methods were used in the work: historical-genetic, historical-comparative, problem-chronological, historical-systematic ones etc. The scientific novelty of the study lies in the fact that it was the first to study the image of the events of the Polish-Cossack wars of 1652–1653 in Polish historiography of the late 19th century till 1939 on the basis of a significant set of historiographical sources. The peculiarities of ideological influences of political concepts and historical schools on the assessments of Polish scientists of the battles near Batoh and Zhvanets, Zhvanets Peace Treaty were studied in the research as well. Conclusions. Polish historians of the late 19th century – 1939 saw the cause of the new Polish-Cossack war of 1652 in the unresolved conflict during the Brest campaign, when the military victory of the crown armies was lost due to aristocratic anarchy and the flexibility of Polish commanders during negotiations at Bila Tserkva. Researchers believed that the difficult situation of B. Khmelnytsky after the defeat in 1651 pushed him to start a new round of war. Scholars exposed the Battle of Batoh itself as one of the greatest national tragedies of the Polish people and described these events in mythologized images. Special emphasis was placed on the depiction of the execution of captured Polish soldiers by Cossacks and Tatars, which emphasized the barbaric nature of the Cossacks. Scholars saw the very defeat of the crown troops as evidence of the problems of the society of the Commonwealth, which was ruled by aristocratic anarchy. For Polish scholars, the battle of Batoh became a symbol of the transition of the Polish-Ukrainian confrontation to a new stage, characterized by a special intransigence of the parties, and was a cornerstone in the destruction of the ancient brotherhood of both peoples. In the bloody finale of the campaign of 1652, scholars saw the reason for the conclusion of the Ukrainian-Moscow Agreement of 1654, because after the Battle of Batoh a peaceful settlement of relations between the Polish-Lithuanian Commonwealth and the Cossacks was no longer possible. The campaign of Zhvanets of 1653 was studied by many Polish historians in the context of the Moldavian campaigns of the crown and Cossack troops and it was considered to have been their finale. In assessing the significance of the Battle of Zhvanets, Polish researchers tended to define it as a hopeless forced confrontation between the hostile parties, who were aware of their futile chances for a final victory in this armed confrontation. Thus, scholars saw the campaign of Zhvanets as a failure for both sides of the conflict, which only exacerbated the depletion of their human and material resources. Similarly, scholars viewed Zhvanets Peace Treaty as a mere temporary agreement that was to suspend the military campaign of 1653 and had no prospect of continuing it to truly resolve the differences between the Ukrainian and Polish peoples. According to scholars, the treaty was forced by agreements with the Tatars for King John Casimir, while for B. Khmelnytsky it was fictitious because of his already reached agreement with Moscow. Historians have paid attention to the gradual strengthening of the role of the Crimean Khan as an arbiter in relations between the Polish-Lithuanian Commonwealth and the Ukrainian Cossacks during 1652–1653, as well as the growth of his role in the geopolitical structure of Central and Eastern Europe. ; Анотація. Мета дослідження полягає у вивченні зображення подій козацько-польської війни 1652–1653 рр. у працях польських істориків кінця ХІХ ст. – 1939 р., а зокрема, битв під Батогом та Жванцем, Жванецького мирного договору. З'ясувати особливості наукових підходів та інтерпретацій дослідниками історичних подій і впливів на них інтелектуального дискурсу епохи, у якій жили та працювали науковці. Виявити специфіку інтерпретацій вченими фактів минулого через призму їх політичних симпатій та приналежності до різноманітних історичних шкіл й напрямів. Проаналізувати різноплановість підходів науковців до причин та наслідків битв, спроб налагодження порозуміння між сторонами конфлікту. Розглянути загальні оцінки істориками значимості подій 1652–1653 рр. у долі польського та українського народів. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові принципи історизму, об'єктивізму, наукового плюралізму, системності та опори на історичні джерела. У роботі застосовувались як загальнонаукові (аналізу, синтезу, індукції та дедукції, порівняння), так і спеціально-історичні методи: історико-генетичний, історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, історико-системний та ін. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що у ньому на основі значного комплексу історіографічних джерел уперше було системно вивчено образ подій польсько-козацьких воєн 1652– 1653 рр. у польській історіографії кінця ХІХ ст. – 1939 р. Досліджено особливості ідейних впливів політичних концепцій та історичних шкіл на оцінки польськими вченими битв під Батогом та Жванцем, Жванецького мирного договору. Висновки. Польські історики кінця ХІХ ст. – 1939 р. бачили причину нової польсько-козацької війни 1652 р. у неврегульованості конфлікту під час Берестецької кампанії, коли військова перемога коронних армій була змарнована через шляхетську анархію та поступливість польських командирів під час переговорів під Білою Церквою. Дослідники вважали, що важке становище Б. Хмельницького після поразки 1651 р. штовхало його до розв'язання нового витка війни. Саму битву під Батогом учені експонували як одну із найбільших національних трагедій польського народу й описували ці події у міфологізованих образах. Особливий акцент робився на зображенні страти козаками й татарами полонених польських воїнів, де підкреслювалася варварська сутність козацтва. Саму ж поразку коронних військ науковці бачили свідченням проблем суспільства Речі Посполитої, у якому панувала шляхетська анархія. Для польських вчених битва під Батогом стала символом переходу польсько-українського протистояння на новий етап, що вирізнявся особливою непримиренністю сторін, та була наріжною у руйнуванні давнього братерства обох народів. У кривавому фіналі кампанії 1652 р. науковці вбачали причину укладення українсько-московського порозуміння 1654 р., адже після битви під Батогом мирне врегулювання відносин між Річчю Посполитою та козацтвом було уже неможливим. Жванецьку кампанію 1653 р. багато польських істориків розглядали у контексті походів коронних та козацьких військ у Молдавію й бачили у ній їх фінал. В оцінках значення битви під Жванцем польські дослідники схилялись до визначення її як безперспективного вимушеного зіткнення ворогуючих сторін, що були свідомі своїх марних шансів на остаточну перемогу у цьому збройному протистоянні. Таким чином, вчені бачили Жванецьку кампанію як невдалу для обох сторін конфлікту, яка лише посилила виснаження їх людських та матеріальних ресурсів. Подібно науковці розглядали і Жванецький мирний договір як лише тимчасову домовленість, що слугувала для призупинення військової кампанії 1653 р. та не мала жодних перспектив продовження для справжнього врегулювання суперечностей між українським та польським народами. Для короля Яна Казимира договір, на думку вчених, був вимушений домовленостями із татарами, натомість для Б. Хмельницького угода була фіктивною через його уже досягнуте порозуміння із Москвою. Історики акцентували увагу на поступовому посиленні протягом 1652–1653 рр. ролі Кримського хана як арбітра у відносинах між Річчю Посполитою та українським козацтвом, зростанню його ролі у геополітичній системі Центральної та Східної Європи.

Summary. The purpose of the research is to study the depiction of the events of the Cossack-Polish war of 1652–1653 in the works of the Polish historians of the late 19th century till 1939, and in particular, the battles of Batoh, Zhvanets and Zhvanets Peace Treaty; to find out the peculiarities of scientific approaches and interpretations by researchers of historical events and the influences on them of the intellectual discourse of the epoch in which scientists lived and worked; to identify the specifics of scientists' interpretations of the facts of the past through the prism of their political sympathies and belonging to various historical schools and trends; to analyze the diversity of scientists' approaches to the causes and consequences of battles and attempts to establish understanding between the parties to the conflict; to consider general historians' assessments of the significance of the events of 1652–1653 in the fate of the Polish and Ukrainian peoples. The methodology of the research is based on the general scientific principles of objectivity, historicism, objectivism, scientific pluralism, systematics and reliance on historical sources. Both general scientific (analysis, synthesis, induction and deduction, comparison) and special-historical methods were used in the work: historical-genetic, historical-comparative, problem-chronological, historical-systematic ones etc. The scientific novelty of the study lies in the fact that it was the first to study the image of the events of the Polish-Cossack wars of 1652–1653 in Polish historiography of the late 19th century till 1939 on the basis of a significant set of historiographical sources. The peculiarities of ideological influences of political concepts and historical schools on the assessments of Polish scientists of the battles near Batoh and Zhvanets, Zhvanets Peace Treaty were studied in the research as well. Conclusions. Polish historians of the late 19th century – 1939 saw the cause of the new Polish-Cossack war of 1652 in the unresolved conflict during the Brest campaign, when the military victory of the crown armies was lost due to aristocratic anarchy and the flexibility of Polish commanders during negotiations at Bila Tserkva. Researchers believed that the difficult situation of B. Khmelnytsky after the defeat in 1651 pushed him to start a new round of war. Scholars exposed the Battle of Batoh itself as one of the greatest national tragedies of the Polish people and described these events in mythologized images. Special emphasis was placed on the depiction of the execution of captured Polish soldiers by Cossacks and Tatars, which emphasized the barbaric nature of the Cossacks. Scholars saw the very defeat of the crown troops as evidence of the problems of the society of the Commonwealth, which was ruled by aristocratic anarchy. For Polish scholars, the battle of Batoh became a symbol of the transition of the Polish-Ukrainian confrontation to a new stage, characterized by a special intransigence of the parties, and was a cornerstone in the destruction of the ancient brotherhood of both peoples. In the bloody finale of the campaign of 1652, scholars saw the reason for the conclusion of the Ukrainian-Moscow Agreement of 1654, because after the Battle of Batoh a peaceful settlement of relations between the Polish-Lithuanian Commonwealth and the Cossacks was no longer possible. The campaign of Zhvanets of 1653 was studied by many Polish historians in the context of the Moldavian campaigns of the crown and Cossack troops and it was considered to have been their finale. In assessing the significance of the Battle of Zhvanets, Polish researchers tended to define it as a hopeless forced confrontation between the hostile parties, who were aware of their futile chances for a final victory in this armed confrontation. Thus, scholars saw the campaign of Zhvanets as a failure for both sides of the conflict, which only exacerbated the depletion of their human and material resources. Similarly, scholars viewed Zhvanets Peace Treaty as a mere temporary agreement that was to suspend the military campaign of 1653 and had no prospect of continuing it to truly resolve the differences between the Ukrainian and Polish peoples. According to scholars, the treaty was forced by agreements with the Tatars for King John Casimir, while for B. Khmelnytsky it was fictitious because of his already reached agreement with Moscow. Historians have paid attention to the gradual strengthening of the role of the Crimean Khan as an arbiter in relations between the Polish-Lithuanian Commonwealth and the Ukrainian Cossacks during 1652–1653, as well as the growth of his role in the geopolitical structure of Central and Eastern Europe. ; Анотація. Мета дослідження полягає у вивченні зображення подій козацько-польської війни 1652–1653 рр. у працях польських істориків кінця ХІХ ст. – 1939 р., а зокрема, битв під Батогом та Жванцем, Жванецького мирного договору. З'ясувати особливості наукових підходів та інтерпретацій дослідниками історичних подій і впливів на них інтелектуального дискурсу епохи, у якій жили та працювали науковці. Виявити специфіку інтерпретацій вченими фактів минулого через призму їх політичних симпатій та приналежності до різноманітних історичних шкіл й напрямів. Проаналізувати різноплановість підходів науковців до причин та наслідків битв, спроб налагодження порозуміння між сторонами конфлікту. Розглянути загальні оцінки істориками значимості подій 1652–1653 рр. у долі польського та українського народів. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові принципи історизму, об'єктивізму, наукового плюралізму, системності та опори на історичні джерела. У роботі застосовувались як загальнонаукові (аналізу, синтезу, індукції та дедукції, порівняння), так і спеціально-історичні методи: історико-генетичний, історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, історико-системний та ін. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що у ньому на основі значного комплексу історіографічних джерел уперше було системно вивчено образ подій польсько-козацьких воєн 1652– 1653 рр. у польській історіографії кінця ХІХ ст. – 1939 р. Досліджено особливості ідейних впливів політичних концепцій та історичних шкіл на оцінки польськими вченими битв під Батогом та Жванцем, Жванецького мирного договору. Висновки. Польські історики кінця ХІХ ст. – 1939 р. бачили причину нової польсько-козацької війни 1652 р. у неврегульованості конфлікту під час Берестецької кампанії, коли військова перемога коронних армій була змарнована через шляхетську анархію та поступливість польських командирів під час переговорів під Білою Церквою. Дослідники вважали, що важке становище Б. Хмельницького після поразки 1651 р. штовхало його до розв'язання нового витка війни. Саму битву під Батогом учені експонували як одну із найбільших національних трагедій польського народу й описували ці події у міфологізованих образах. Особливий акцент робився на зображенні страти козаками й татарами полонених польських воїнів, де підкреслювалася варварська сутність козацтва. Саму ж поразку коронних військ науковці бачили свідченням проблем суспільства Речі Посполитої, у якому панувала шляхетська анархія. Для польських вчених битва під Батогом стала символом переходу польсько-українського протистояння на новий етап, що вирізнявся особливою непримиренністю сторін, та була наріжною у руйнуванні давнього братерства обох народів. У кривавому фіналі кампанії 1652 р. науковці вбачали причину укладення українсько-московського порозуміння 1654 р., адже після битви під Батогом мирне врегулювання відносин між Річчю Посполитою та козацтвом було уже неможливим. Жванецьку кампанію 1653 р. багато польських істориків розглядали у контексті походів коронних та козацьких військ у Молдавію й бачили у ній їх фінал. В оцінках значення битви під Жванцем польські дослідники схилялись до визначення її як безперспективного вимушеного зіткнення ворогуючих сторін, що були свідомі своїх марних шансів на остаточну перемогу у цьому збройному протистоянні. Таким чином, вчені бачили Жванецьку кампанію як невдалу для обох сторін конфлікту, яка лише посилила виснаження їх людських та матеріальних ресурсів. Подібно науковці розглядали і Жванецький мирний договір як лише тимчасову домовленість, що слугувала для призупинення військової кампанії 1653 р. та не мала жодних перспектив продовження для справжнього врегулювання суперечностей між українським та польським народами. Для короля Яна Казимира договір, на думку вчених, був вимушений домовленостями із татарами, натомість для Б. Хмельницького угода була фіктивною через його уже досягнуте порозуміння із Москвою. Історики акцентували увагу на поступовому посиленні протягом 1652–1653 рр. ролі Кримського хана як арбітра у відносинах між Річчю Посполитою та українським козацтвом, зростанню його ролі у геополітичній системі Центральної та Східної Європи.

The article discusses the features of the constitutional process and the legal status of subjects of legislative initiative inUkraine. Constitutionally legal relationship as indeed, any other relationship which are governed by the law are extremely complex, diverse and multi-faceted, multi-dimensional and they are marked gradation. These features require theStateto establish legal mechanisms, procedures for the use of rights, duties, assuming responsibility. To this end, the state creates procedural rules designed to ensure optimal and efficient implementation of the rights and legitimate interests of the constitutional relations enshrined in the constitutional norms of substantive law.Central among all kinds of legal process without a doubt takes the constitutional process. Constitutional process (from Lat. Processus – cheats, promotion, forward) – it is an established constitutional law procedure of its stakeholders on the creation, interpretation and implementation of the constitutional law and other legal provisions aimed at implementing the substantive constitutional rights in the course of these subjects their duties and powers of implementation, some of them of their rights and legitimate interests.The essence of the constitutional process, it is manifested in such terms: due to the simultaneous occurrence and harmonization of procedural rules with substantive norms, the implementation of which these procedural rules provide; requires compliance with the procedural rules of the legislative level appropriate level of legal norms of substantive law; is inconsistent with the norms of constitutional law, implemented in full compliance with them; contains a mandatory component of establishing a procedural remedial order, which provides the desired option of the constitutional rights and responsibilities, and in which, however, in some cases, each legal entity is able to independently and at their own discretion, but within the law, to elect one of the alternative ways such implementation; based on the principles of democracy and rule of law, priority rights and freedoms of citizens; has a systemic nature, which provides an efficient and optimal organization of constitutional and procedural regulation, its sequence and timing.Consequently, the constitutional and procedural rules forming the constitutional process, should determine the latter purpose, the type of regulated relations, the persons who are directly involved in this process, the actions to be carried out by them, the timing and sequencing of implementation of these actions, as well as legal means, that ensure the functioning of the process. Revealing the content of the constitutional process, it is also advisable to determine the place of procedural rules in the legal system of society. Settlement of legal activity procedural rules, its quality depends on the degree of importance of appropriate social relations to society, their complexity and diversity, the imperative or dispositive legal norms regulating material, a number of other objective and subjective factors. As constitutional law regulates the most important for society social relations that are celebrated complicated political and legal nature and multifaceted structural construction, the imperative nature of legal regulation, it is logical to assume that the constitutional process itself is determinative for the state and society.The notion of the constitutional process in the science of constitutional and procedural law is usually regarded in the broad and narrow sense. In the narrow sense of the constitutional process is traditionally understood as the statutory procedure for the consideration and decision of the constitutional justice cases by the constitutional ideas and appeals subjects constitutional process. Also under the constitutional process is sometimes understood as separate subjects procedure attraction constitutional relationship to the constitutional and legal responsibility, and sometimes even to build the constitutional process in the design and adoption of the Constitution and constitutional laws as the legal foundations of state building, in other words, is the process of creating the foundations of the state. In a broad sense as the constitutional process consider how to resolve the constitutional and procedural rules of the activities of public authorities and their officials and other authorized entities, aimed at the implementation of substantive constitutional, as well as some other related industries right in the creation, interpretation and implementation of legal norms that constitute the legal basis for these branches of law.Based on the definition of the constitutional process as established constitutional norms about the activities of he creation, interpretation and implementation of constitutional law and other legal norms aimed at achieving certain ocial or legal result, it is appropriate to classify the constitutional process for the types of legal activity on the lawmaking, aw and explanatory implements right.Constitutional-law-making process is an established constitutional law procedures of entities constitutional relationship f legal analysis and assessment of the needs of society, and the formation of appropriate and adequate social development of egal decisions and acts. Depending on the types of law-making and the nature of its subjects can be identified legislative, lectoral process (the last two are also considering and implementing the activities of the positions right, if we consider the participation of citizens in these processes procedure realization of their political rights under the Constitution). Consequently, in the law-making process involved public authorities, as well as people as its only legitimate media.The subjects of the right process can be any legal subjects. However, the special form of the right – law enforcement, only authorized entities that public authorities may have the right to perform any act aimed at the implementation of this activity. And in order enforcement is carried out basic function of government – protection and enforcement of the right as well as the use of state coercion.Constitutional process in its broadest sense is based on several principles as defining, guiding ideas for its implementation.For the most part these principles constitute the foundation principles of the individual state bodies and their officials who represent so legal specifics procedural forms of their activity (for example, general principles of justice provided for in the Constitution or the principles of the electoral process, certain electoral law, and the like).In the development of the content of the constitutional process its most characteristic feature is the sequence that indicates a severe regulatory requirements of priority actions, which governs perfection, optimality and efficiency of the constitutional process. On the contrary, the lack of legal regulation of this sequence, and the more her absence, significantly reduces the quality of the constitutional process, its dynamics and, consequently, makes it impossible or significantly complicates the implementation subjects constitutional relationship to their legal rights and obligations. Sequence of actions established constitutional procedural rules, finds expression in the stages of the constitutional process. ; В статье рассматриваются особенности правого статуса субъектов конституционного процесса в Украине. Конституционно-правовые отношения, как и любые отношения, которые регулируются правом, чрезвычайно сложные, разнообразные и многогранные, определяются многоаспектностью и ступенчатостью. Эти черты указывают на установление в государстве правовых механизмов, процедур использования прав, исполнения обязанностей, процедуры привлечения к ответственности. Для реализации данной цели государство принимает процессуальные нормы, которые обеспечивают оптимальную и эффективную реализацию прав и законных интересов субъектов конституционных правоотношений, закрепленных в нормах конституционного материального права. ; У статті розглядаються особливості правового статусу суб'єктів конституційного процесу в Україні. Конституційно-правові відносини, як і будь-які інші відносини, що регулюються правом, надзвичайно складні, різноманітні і багатогранні, відзначаються багатоаспектністю та ступеневістю. Зазначені риси вимагають встановлення у державі правових механізмів, процедур використання прав, виконання обов'язків, несення відповідальності. З цією метою держава створює процесуальні норми, покликані забезпечувати оптимальну та ефективну реалізацію прав та законних інтересів суб'єктів конституційних правовідносин, закріплених у нормах конституційногоматеріального права.

The article is dedicated to the investigations of factors that influence effectiveness of administrative and legal regulation of state policy in the field of bankruptcy in Ukraine. It is emphasized that the administrative and legal regulation of state policy in the sphere of bankruptcy in Ukraine is not effective enough up to date, alongside the imperfection of sectoral legislation, in a way, somewhat weakened attention paid from the state onto the process of restoring the debtor's solvency, and the use of various illegal acts, that leads to the liquidation of number of enterprises, significant share of which are state-owned ones, being strategically important and socially significant. The author emphasizes that some significant regulatory achievements were implemented through the Parliament's adoption The Bankruptcy Procedure Code of Ukraine (hereinafter - the Code), which establishes conditions and procedures for restoring the solvency of the debtor, that is a legal entity, or recognition its bankruptcy to satisfy creditors demands, as well as restoring the solvency of individuals. At the same time, the article reveals a number of critical remarks to the Code. In particular, the issue of opening bankruptcy proceedings that are regulated insufficiently in a way, and the issue of closing bankruptcy proceedings being also problematic ones. The content of the Article #7 of the Code, which deals with the concentration of proceedings within bankruptcy cases causes ambiguity. In addition to the above mentioned, currently, there is a number of some other contradictions and uncertainties in the Code, such as the lack of amicable settlement, which may adversely affect the review of the earlier period cases where it has been applied. According to the author, among the main organizational factors that negatively influence the effectiveness of relations and the content of state policy in the field of bankruptcy is the corruption, which always harms the normal functioning of society, since important decisions have been made on the basis of ulterior motives without public interest that is to be taken into account ever. It is shown that the main content of the Bankruptcy Procedure Code of Ukraine, aimed at improving bankruptcy procedures, which according to the author's opinion is to increase the effectiveness of administrative and legal regulation of state policy as for bankruptcy in Ukraine, including the reducing level of corruption risks in this sphere. Among these measures, the rules of the Article #30 of the Code provide for a change on the approach to establishment and payment of monetary remuneration and reimbursement of expenses of the Arbitral Trustee, along with increasing the amount of the minimum monetary remuneration. The author emphasizes that important role in reducing corruption risks within the field of restoring the solvency of the debtor or declaring the latter a bankrupt, belongs to the introduction of electronic trading system, which is directed to create competitive environment when organizing and conducting auctions on for the sale of debtors' property concerning bankruptcy cases, and also on expanding the circle of buyers and increasing the level of repayment for creditors' claims. Among the categories of political and legal factors influencing the effectiveness of administrative and legal regulation of the state policy in the field of bankruptcy in Ukraine, the author highlights the generalstability condition of domestic civil society. The list of social and psychological, and morally ideological factors, includes ones that affect the level of entrepreneurial activity, which is one of the main prerequisites for delivering gross domestic product and forming of strong economic potential of the state and welfare of the population. ; Статтю присвячено дослідженню чинників, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні. Наголошено, що адміністративно-правове регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні наразі не є достатньо ефективним, зважаючи на недосконалість галузевого законодавства, ослаблену увагу з боку держави до процесів відновлення платоспроможності боржника, а також застосування різнихпротиправних діянь, що призводить до ліквідації великої кількості підприємств, чимала частка яких є підприємствами державної власності, стратегічно важливими та соціально значущими. Автором наголошено, що значним нормативним здобутком було прийняття парламентом Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодексу), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника -юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Разом із тим у статті розкрито й ряд критичних зауважень до Кодексу. Так, зокрема, недостатньо регламентованим є питання відкриття провадження у справі про банкрутство, проблемними також є питання щодо закриття провадження у справі про банкрутство. Неясність викликає й зміст ст. 7 Кодексу, де йдеться про концентрації справ у справі про банкрутство. Окрім вказаного, в Кодексі існує наразі й ряд інших протиріч та невизначе-ностей, як то відсутність інституту мирової угоди, що може негативно вплинути на перегляд старих справ де вона застосовувалась. Серед основних організаційних чинників, що негативно впливають на ефективність відносин та змісту державної політики у сфері банкрутства, на думку автора, є корупція, яка завжди завдає шкоди нормальному функціонуванню суспільства, оскільки важливі рішення приймаються на підставі прихованих мотивів без урахування інтересу громадськості. Показано, що основний зміст Кодексу України із процедур банкрутства спрямований на вдосконалення процедур банкрутства, що, на думку автора, сприятиме підвищенню ефективності адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, в тому числі й зменшенню рівня корупційних ризиків у даній сфері. Серед вказаних заходів нормами ст. 30 Кодексу передбачено зміну підходу до встановлення і виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, збільшення розміру мінімальної грошової винагороди. Автор наголошує, що важлива роль у зниженні корупційних ризиків у сфері відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом належить запровадженню електронної торгової системи, яка сприятиме створенню конкурентного середовища у сфері організації та проведення аукціонів із продажу майна боржників у справах про банкрутство, а також розширенню кола потенційних покупців та підвищенню рівня погашення вимог кредиторів. Серед категорії політично-правових чинників, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, автором виділено загальний стан стабільності вітчизняного громадянського суспільства. До переліку соціально-психологічного та морально-ідеологічного факторів належать чинники, які впливають на рівень підприємницької активності, що є однією з головних передумов створення валового внутрішнього продукту та формування економічного потенціалу держави й добробуту населення.

У 1812 р. до складу Російської імперії на основі Бухарестського трактату була включена територія між Дністром, Прутом та Дунаєм, що увійшла до складу новоствореної Бессарабської області. Це був регіон, де зустрічалися інтереси територіально близьких держав. Тому особливо гострого значення набувала система аргументації прав володіння цією територією. Серед можливих аргументів зацікавлених у Бессарабії сторін російські автори ХІХ ст. згадують про принципи права завоювання та першого заселення, етнографічний, історичний, економічний. У міжнародному праві використовувалися й інші принципи: географічнй, стратегічний. Важливого значення набували питання «що таке Бессарабія?», звідки походить ця назва, які кордони Бессарабії. Відповідь на ці питання часто була покликана створити підґрунтя для принципу завоювання (або також історичного аргументу) у боротьбі за регіон у ХІХ ст.Межі регіону «Бессарабія» у суспільному дискурсі в межах Російській імперії не були однозначними. Розташування Бессарабії на політично-стратегічному (й історичному) фронтирі призводило, поряд з ототожненням Бессарабії з Бессарабською областю у Російській імперії, до актуалізації поняття «Бессарабія» як південної частини Бессарабської області (Буджака). Такий підхід практично дозволяв виключити зі змагання за Бессарабію (у значенні «Буджак») Молдавське князівство (згодом Румунію). У свою чергу, поняття «Буджак» виступало також не вповні однозначним. «Плаваючий» кордон Бессарабії як Буджака був можливим саме завдяки своєму прикордонному становищу, у формуванні якого зіграла роль не тільки боротьба Російської імперії за цю територію, але й внутрішня суперечка за територію між Молдавським князівством та Османською імперією, що відбувалася ще щонайменше у XVIII ст. та інші чинники. Уявлення про Бессарабію впливало і на інтерес до неї в Одесі, зокрема, з боку одеського історика, статистика та економіста А. О. Скальковського.У статті стверджується, що аргумент завоювання території, актуальний для Російської імперії щодо Бессарабії до 1856 р., з цього часу втрачає своє значення. На зміну йому виступають інші аргументи, серед яких економічний, історичний. Особливу роль в системі аргументації прав на територію Бессарабії у період розбудови модерних націй починає відігравати аргумент етнографічний. Він включав в себе посилання на те, що територію Бессарабії (Буджака) з давніх часів заселяли слов'яни і, зокрема, анти. З іншого боку, прибічники етнографічного аргументу опиралися і на значний відсоток українського та російського населення у регіоні в історичних реаліях другої половини ХІХ ст. Використання етнографічного аргументу дозволяло не тільки імперії, в силу свого офіційного проекту триєдиного «руського народу», наполягати на своїх правах, але й сприяло виробленню доказової бази, з етнографічного погляду, для утвердження українського права на територію Бессарабії-Буджака, зважаючи на значну роль українців у заселенні цього історичного фронтиру країн та народів. ; В 1812 г. в состав Российской империи на основе Бухарестского трактата была включена территория между Днестром, Прутом и Дунаем, которая вошла в состав Бессарабской области. Это был регион, где встречались интересы территориально близких держав. Поэтому особо острое значение приобретала система аргументации прав владения этой территорией. Среди возможных аргументов заинтересованных в Бессарабии сторон авторы ХІХ в. упоминают принцип права завоевания и первого поселения, этнографический, исторический, экономический. В международном праве использовались и другие принципы: географический, стратегический. Особое значение приобретали вопросы о том, «что такое Бессарабия?», откуда происходит это название, какими являются границы Бессарабии. Ответ на эти вопросы часто был призван создать основу для принципа завоевания (или также исторического аргумента) в борьбе за регион в ХІХ в.Границы региона «Бессарабия» в общественном дискурсе Российской империи не были однозначными. Расположение Бессарабии на политико-стратегическом (и историческом) фронтире приводило, вместе с отождествлением Бессарабии с Бессарабской областью, к актуализации понятия «Бессарабия» как южной части Бессарабской области (Буджака). Такой подход практически позволял исключить из спора за Бессарабию (в значении «Буджак») Молдавское княжество (позже Румынию). В свою очередь, понятие «Буджак» выступало также как не вполне однозначное. «Плавающая» граница Бессарабии как Буджака была возможна именно благодаря своему приграничному положению, в формировании которого сыграла роль не только борьба Российской империи за эту территорию, но и внутренние споры за территорию между Молдавским княжеством и Османской империей, которая имела место еще по крайней мере в XVIII в., и другие факторы. Представление о Бессарабии влияло и на интерес к ней в Одессе, в частности, со стороны одесского историка, статистика и экономиста А. О. Скальковского.В статье утверждается, что аргумент завоевания, актуальный для Российской империи в отношении Бессарабии до 1856 г. с этого времени утрачивает свое значение. На смену ему выступают другие аргументы, среди которых экономический, исторический. Особенную роль в системе аргументации прав на территорию Бессарабии в период создания модерных наций начинает играть аргумент этнографический. Он включал в себя ссылку на то, что территорию Бессарабии (Буджака) с древних времен населяли славяне и, в частности, анты. С другой стороны, сторонники этнографического аргумента опирались и на значительный процент украинского и русского населения в регионе в исторических реалиях второй половины ХІХ в. Использование этнографического аргумента позволяло не только империи, в силу своего официального проекта триединого «русского народа», настаивать на своих правах, но и содействовало созданию доказательной базы, с этнографической точки зрения, для утверждения украинского права на территорию Бессарабии-Буджака, принимая во внимание значительную роль украинцев в заселении этого исторического фронтира стран и народов. ; It was in 1812, that the Russian Empire on the basis of the Bucharest treatise had included the territory between the Dniester, Prut and the Danube, which became part of the newly formed Bessarabian area. It was the region where the interests of geographically close countries faced. Therefore the system of argumentation of property rights on this territory has acquired particularly acute significance. Among the possible arguments of the interested in Bessarabia parties Russian writers of the 19th century mentioned the principles of the right of conquest and the first settlement, ethnographic, historical, economical. In international law were used and other principles like following: geografìc, strategic. The important value the questions have got: «what is Bessarabia?», what's origin of its name, what are the borders of Bessarabia. The answers to these questions often were intended to create a basis for the principle of conquest (or also for historical argument) in the struggle for the region in the nineteenth century.The borders of «Bessarabia» region in public discourse within the Russian Empire were quite ambiguous. Location of Bessarabia on the political-strategic (and historic) frontier led, along with the identification of Bessarabia with Bessarabia area (oblast) in the Russian Empire, to actualize of the concept of «Bessarabia» as the southern part of Bessarabia area (oblast) (Budjak). This approach allowed virtually to exclude from competition for Bessarabia (in the meaning of «Budjak») Moldavian Principality (later Romania). In turn, the notion of «Budjak» was also not completely unambiguous. «Floating» border of Bessarabia as Budjak was possible due to its border position, in the formation of which a role played not only fight of the Russian Empire for this territory, but also internal dispute over territory between the Moldavian Principality and The Ottoman Empire which existed at least in the XVIII century, and other factors. The imagination on Bessarabia affected the interest to it in Odessa, in particular, on the part of the Odessa historian, statistics and economist A. Skal'kovs'ky.The article argues that the argument of the conquest of the territory concerning Bessarabia which was important to the Russian Empire until 1856, this time lost its meaning. It has been changed by other arguments, including economic, historical. A special role in the system of the rights on the territory of Bessarabia in the epoch of the development of modern Nations the ethnographic argument started to play. It included a reference to the fact that the territory of Bessarabia (Budjak) since ancient times were inhabited by Slavs and, in particular, by Ants. On the other hand, adepts of the ethnographic principle paid their attention to a significant percentage of Ukrainian and Russian population in the region in the historical realities of the second half of the nineteenth century.The use of ethnographic argument allowed not only the Empire, due to its official project of the «Russian people», insist on its rights, but also promoted the creation of the base of ethnographic evidences for the establishment of the Ukrainian rights in the territory of Bessarabia-Budjak, according the significant role of Ukrainians in settling of this historic frontier of countries and peoples.

У 1812 р. до складу Російської імперії на основі Бухарестського трактату була включена територія між Дністром, Прутом та Дунаєм, що увійшла до складу новоствореної Бессарабської області. Це був регіон, де зустрічалися інтереси територіально близьких держав. Тому особливо гострого значення набувала система аргументації прав володіння цією територією. Серед можливих аргументів зацікавлених у Бессарабії сторін російські автори ХІХ ст. згадують про принципи права завоювання та першого заселення, етнографічний, історичний, економічний. У міжнародному праві використовувалися й інші принципи: географічнй, стратегічний. Важливого значення набували питання «що таке Бессарабія?», звідки походить ця назва, які кордони Бессарабії. Відповідь на ці питання часто була покликана створити підґрунтя для принципу завоювання (або також історичного аргументу) у боротьбі за регіон у ХІХ ст.Межі регіону «Бессарабія» у суспільному дискурсі в межах Російській імперії не були однозначними. Розташування Бессарабії на політично-стратегічному (й історичному) фронтирі призводило, поряд з ототожненням Бессарабії з Бессарабською областю у Російській імперії, до актуалізації поняття «Бессарабія» як південної частини Бессарабської області (Буджака). Такий підхід практично дозволяв виключити зі змагання за Бессарабію (у значенні «Буджак») Молдавське князівство (згодом Румунію). У свою чергу, поняття «Буджак» виступало також не вповні однозначним. «Плаваючий» кордон Бессарабії як Буджака був можливим саме завдяки своєму прикордонному становищу, у формуванні якого зіграла роль не тільки боротьба Російської імперії за цю територію, але й внутрішня суперечка за територію між Молдавським князівством та Османською імперією, що відбувалася ще щонайменше у XVIII ст. та інші чинники. Уявлення про Бессарабію впливало і на інтерес до неї в Одесі, зокрема, з боку одеського історика, статистика та економіста А. О. Скальковського.У статті стверджується, що аргумент завоювання території, актуальний для Російської імперії щодо Бессарабії до 1856 р., з цього часу втрачає своє значення. На зміну йому виступають інші аргументи, серед яких економічний, історичний. Особливу роль в системі аргументації прав на територію Бессарабії у період розбудови модерних націй починає відігравати аргумент етнографічний. Він включав в себе посилання на те, що територію Бессарабії (Буджака) з давніх часів заселяли слов'яни і, зокрема, анти. З іншого боку, прибічники етнографічного аргументу опиралися і на значний відсоток українського та російського населення у регіоні в історичних реаліях другої половини ХІХ ст. Використання етнографічного аргументу дозволяло не тільки імперії, в силу свого офіційного проекту триєдиного «руського народу», наполягати на своїх правах, але й сприяло виробленню доказової бази, з етнографічного погляду, для утвердження українського права на територію Бессарабії-Буджака, зважаючи на значну роль українців у заселенні цього історичного фронтиру країн та народів. ; В 1812 г. в состав Российской империи на основе Бухарестского трактата была включена территория между Днестром, Прутом и Дунаем, которая вошла в состав Бессарабской области. Это был регион, где встречались интересы территориально близких держав. Поэтому особо острое значение приобретала система аргументации прав владения этой территорией. Среди возможных аргументов заинтересованных в Бессарабии сторон авторы ХІХ в. упоминают принцип права завоевания и первого поселения, этнографический, исторический, экономический. В международном праве использовались и другие принципы: географический, стратегический. Особое значение приобретали вопросы о том, «что такое Бессарабия?», откуда происходит это название, какими являются границы Бессарабии. Ответ на эти вопросы часто был призван создать основу для принципа завоевания (или также исторического аргумента) в борьбе за регион в ХІХ в.Границы региона «Бессарабия» в общественном дискурсе Российской империи не были однозначными. Расположение Бессарабии на политико-стратегическом (и историческом) фронтире приводило, вместе с отождествлением Бессарабии с Бессарабской областью, к актуализации понятия «Бессарабия» как южной части Бессарабской области (Буджака). Такой подход практически позволял исключить из спора за Бессарабию (в значении «Буджак») Молдавское княжество (позже Румынию). В свою очередь, понятие «Буджак» выступало также как не вполне однозначное. «Плавающая» граница Бессарабии как Буджака была возможна именно благодаря своему приграничному положению, в формировании которого сыграла роль не только борьба Российской империи за эту территорию, но и внутренние споры за территорию между Молдавским княжеством и Османской империей, которая имела место еще по крайней мере в XVIII в., и другие факторы. Представление о Бессарабии влияло и на интерес к ней в Одессе, в частности, со стороны одесского историка, статистика и экономиста А. О. Скальковского.В статье утверждается, что аргумент завоевания, актуальный для Российской империи в отношении Бессарабии до 1856 г. с этого времени утрачивает свое значение. На смену ему выступают другие аргументы, среди которых экономический, исторический. Особенную роль в системе аргументации прав на территорию Бессарабии в период создания модерных наций начинает играть аргумент этнографический. Он включал в себя ссылку на то, что территорию Бессарабии (Буджака) с древних времен населяли славяне и, в частности, анты. С другой стороны, сторонники этнографического аргумента опирались и на значительный процент украинского и русского населения в регионе в исторических реалиях второй половины ХІХ в. Использование этнографического аргумента позволяло не только империи, в силу своего официального проекта триединого «русского народа», настаивать на своих правах, но и содействовало созданию доказательной базы, с этнографической точки зрения, для утверждения украинского права на территорию Бессарабии-Буджака, принимая во внимание значительную роль украинцев в заселении этого исторического фронтира стран и народов. ; It was in 1812, that the Russian Empire on the basis of the Bucharest treatise had included the territory between the Dniester, Prut and the Danube, which became part of the newly formed Bessarabian area. It was the region where the interests of geographically close countries faced. Therefore the system of argumentation of property rights on this territory has acquired particularly acute significance. Among the possible arguments of the interested in Bessarabia parties Russian writers of the 19th century mentioned the principles of the right of conquest and the first settlement, ethnographic, historical, economical. In international law were used and other principles like following: geografìc, strategic. The important value the questions have got: «what is Bessarabia?», what's origin of its name, what are the borders of Bessarabia. The answers to these questions often were intended to create a basis for the principle of conquest (or also for historical argument) in the struggle for the region in the nineteenth century.The borders of «Bessarabia» region in public discourse within the Russian Empire were quite ambiguous. Location of Bessarabia on the political-strategic (and historic) frontier led, along with the identification of Bessarabia with Bessarabia area (oblast) in the Russian Empire, to actualize of the concept of «Bessarabia» as the southern part of Bessarabia area (oblast) (Budjak). This approach allowed virtually to exclude from competition for Bessarabia (in the meaning of «Budjak») Moldavian Principality (later Romania). In turn, the notion of «Budjak» was also not completely unambiguous. «Floating» border of Bessarabia as Budjak was possible due to its border position, in the formation of which a role played not only fight of the Russian Empire for this territory, but also internal dispute over territory between the Moldavian Principality and The Ottoman Empire which existed at least in the XVIII century, and other factors. The imagination on Bessarabia affected the interest to it in Odessa, in particular, on the part of the Odessa historian, statistics and economist A. Skal'kovs'ky.The article argues that the argument of the conquest of the territory concerning Bessarabia which was important to the Russian Empire until 1856, this time lost its meaning. It has been changed by other arguments, including economic, historical. A special role in the system of the rights on the territory of Bessarabia in the epoch of the development of modern Nations the ethnographic argument started to play. It included a reference to the fact that the territory of Bessarabia (Budjak) since ancient times were inhabited by Slavs and, in particular, by Ants. On the other hand, adepts of the ethnographic principle paid their attention to a significant percentage of Ukrainian and Russian population in the region in the historical realities of the second half of the nineteenth century.The use of ethnographic argument allowed not only the Empire, due to its official project of the «Russian people», insist on its rights, but also promoted the creation of the base of ethnographic evidences for the establishment of the Ukrainian rights in the territory of Bessarabia-Budjak, according the significant role of Ukrainians in settling of this historic frontier of countries and peoples.