Suchergebnisse

The article discusses the main theoretical provisions of the republican tradition in modern political theory. The main attention is focused on the works of F. Pettit and Q. Skinner. The position of the republican tradition in the political theory of the second half of the twentieth century is presented and the popularity of this tradition is argued today, the theoretical background of the actualization of republican theory is highlighted. It is shown how the republican theory was updated by the Cambridge School of the History of Political Thought. The features of the republican theory, which consists of two points, are considered: the openness of the republican project to alternative political theories (projects), representatives of the republican theory focus not on political theory, but on the history of political thought, that is, they do not develop their own theoretical project, but actualize in political theory and adapt the republican tradition to modern political practices. The origins of the republican tradition in the history of Western political thought are traced, special attention is focused on the development of republican ideas during the civil war in England (1642-1651) and the political/ideological confrontation between parliamentarians and royalists, focuses on the concepts of «political body» and «king-in-parliament». The criticism of the republican understanding of liberty by T. Hobbes and the consequences of this criticism for the political theory of the Modern era is traced. It is shown how the republican understanding of freedom is supplanted by the negative concept of freedom in modern times, why the liberal theory begins to be based on the negative concept of freedom. The republican understanding of freedom as non-domonation and the relationship between the concepts of positive liberty, negative liberty and liberty as non-domination are considered. Criticism of the republican tradition of a liberal interpretation of liberty is presented. The significance of the theoretical developments of the republican tradition for modern political theory is highlighted and the fundamental difference between the republican approach and the liberal one is shown. ; Розглядаються основні теоретичні положення республіканської традиції в сучасній політичній теорії. Основну увагу зосереджено на роботах Ф. Петтіта і К. Скіннера. Представлено позицію республіканської традиції в політичній теорії другої половини ХХ ст. і аргументовано популярність цієї традиції сьогодні, висвітлено теоретичні передумови актуалізації республіканської теорії. Показано, яким чином республіканська теорія була актуалізована Кембриджською школою історії політичної думки. Розглянуто особливість республіканської теорії, яка полягає в двох моментах: відкритість республіканського проекту для альтернативних політичних теорій (проектів); представники республіканської теорії акцентують увагу не на політичній теорії, а на історії політичної думки, тобто не розробляють власний теоретичний проект, а актуалізують в політичній теорії і адаптують до сучасних політичних практик республіканську традицію. Простежено витоки республіканської традиції в історії західної політичної думки, особливу увагу акцентовано на розвитку республіканських ідей під час громадянської війни в Англії (1642-1651) і політичному/ідеологічному протистоянні між парламентарями та роялістами, акцентовано увагу на поняттях «політичне тіло» та «король-в-парламенті». Простежено критику республіканського розуміння свободи Т. Гоббсом та наслідки цієї критики для політичної теорії Нового часу. Показано, яким чином республіканське розуміння свободи витісняється негативною концепцією свободи в Новий час, чому ліберальна теорія починає базуватися на негативній концепції свобод. Розглянуто республіканське розуміння свободи як не-домінування (non-domonation) та співвідношення між концепціями позитивної свободи, негативної свободи і свободи як не-домінування. Представлено критику республіканською традицією ліберальної інтерпретації свободи. Висвітлено значимість теоретичних напрацювань республіканської традиції для сучасної політичної теорії та показано принципову відмінність республіканського підходу від ліберального.

In the article is analyzed the place of post-colonial studies in the modern world and in Ukrainian political theory. Made a conclusion that the methodology of post-colonial studies provides a new angle of analysis of nation-building processes, political culture, internal public policy, international relations and globalization. However, in Ukraine, despite nearly two decades of experience in the study of post-colonialism, the mentioned methodology is used only fragmentary, and scientific texts are usually written under the influence of the principles of «defensive» nationalism. ; Проанализировано место постколониальных исследований в современной мировой и украинской политической теории. Сделан вывод о том, что методология постколониальных исследований предоставляет новый ракурс анализа процессов нациестроительства, политической культуры, внутренней государственной политики, международных отношений и глобализации. Однако в Украине, несмотря на почти двадцатилетний опыт исследования постколониализма, указанная методология используется лишь фрагментарно, а научные тексты обычно пишутся под влиянием принципов «защитного» национализма. ; Проаналізовано місце постколоніальних досліджень в сучасній світовій та українській політичній теорії. Зроблено висновок, що методологія постколоніальних досліджень надає новий ракурс аналізу процесів націотворення, політичної культури, внутрішньої державної політики, міжнародних відносин та глобалізації. Однак в Україні, незважаючи на майже двадцятирічній досвід вивчення постколоніалізму, зазначена методологія використовується лише фрагментарно, а наукові тексти зазвичай пишуться під впливом принципів "захисного" націоналізму.

In the article is analyzed the place of post-colonial studies in the modern world and in Ukrainian political theory. Made a conclusion that the methodology of post-colonial studies provides a new angle of analysis of nation-building processes, political culture, internal public policy, international relations and globalization. However, in Ukraine, despite nearly two decades of experience in the study of post-colonialism, the mentioned methodology is used only fragmentary, and scientific texts are usually written under the influence of the principles of «defensive» nationalism. ; Проанализировано место постколониальных исследований в современной мировой и украинской политической теории. Сделан вывод о том, что методология постколониальных исследований предоставляет новый ракурс анализа процессов нациестроительства, политической культуры, внутренней государственной политики, международных отношений и глобализации. Однако в Украине, несмотря на почти двадцатилетний опыт исследования постколониализма, указанная методология используется лишь фрагментарно, а научные тексты обычно пишутся под влиянием принципов «защитного» национализма. ; Проаналізовано місце постколоніальних досліджень в сучасній світовій та українській політичній теорії. Зроблено висновок, що методологія постколоніальних досліджень надає новий ракурс аналізу процесів націотворення, політичної культури, внутрішньої державної політики, міжнародних відносин та глобалізації. Однак в Україні, незважаючи на майже двадцятирічній досвід вивчення постколоніалізму, зазначена методологія використовується лише фрагментарно, а наукові тексти зазвичай пишуться під впливом принципів "захисного" націоналізму.

The article is devoted to the study consideration of paradigm shift in modern political theory is also based on epistemic principles. The purpose of the study is to establish the epistemic determinants of modern political theory in the context of interdisciplinary dimensions of scientific knowledge. The development of the theory of political management on the basis of ideas about hierarchy as an integral part of active and effective management is characterized. It was emphasized that political epistemicity as a truth for political theory acquires its permanent meaning. Formalized methods as challenges of changing the methodology of political science, which can change the epistemic requirements for the results of theoretical and applied research, are analyzed. The value of mathematical modeling, which is based on the subject field of game theory, is revealed. It has been found that the presentation of formalized scientific results means accuracy in the implementation of the definition of political facts. It is revealed that for the new basic political theory it is essential to reveal the potential of coordination of new knowledge and conclusions with the previous research and pragmatic experience of political science. It is proved that the main question for the epistemic determinants of political theory is to establish the heuristic potential of the study of political reality. It is assumed that the specifics of the epistemic determinants of political theory are concentrated on compliance with the main directions of cognitive activity. It has been found that identifying knowledge as true (related to the epistemic context) increases the overall credibility of the study. It is concluded that political cognition is searching for its own objectivity, values, interests and priorities of the subjects of cognition. ; Статья посвящена изучению рассмотрения изменения парадигм в современной политической теории также базируется на эпистемных началах. Цель исследования – установление эпистемических детерминант современной политической теории в контексте междисциплинарных измерений научного познания. Охарактеризовано развитие теории политического менеджмента на основе представлений об иерархии как неотъемлемой составляющей активного и действенного управления. Было подчеркнуто, что политическая эпистемность как истинность для политической теории приобретает свой постоянный смысл. Проанализированы формализованные методики как вызовы изменения методологии политической науки, которые могут изменить эпистемические требования к результатам теоретических и прикладных исследований. Раскрыто значение математического моделирования, которое основано на предметном поле теории игр. Установлено, что представление формализованных научных результатов означает точность в воплощении определения политических фактов. Раскрыто, что для новой базовой политической теории важно раскрытие потенциала согласованности новых знаний и выводов с предыдущим опытным и прагматичным опытом политической науки. Доказано, что главным вопросом для эпистемических детерминантов политической теории является установление эвристического потенциала исследования политической действительности. Установлено, что пример правоведческой эпистемной стратегии отражает возможность отождествления законодательных нормативов и позиции общезначимой общественной истины. Сделано предположение, что специфика эпистемических детерминант политической теории концентрируются на соответствии основным магистральным направлениям познавательной деятельности. Установлено, что идентификация знания как истинного (связанного с эпистемическим контекстом) повышает общий авторитет исследования. Сделан вывод, что политическое познание ведет поиск своей собственной предметности, ценностных устоев, интересов и приоритетов субъектов познания. ; Стаття присвячена вивченню розгляд зміни парадигм у сучасній політичній теорії також базується на епістемних засадах. Мета дослідження – встановлення епістемічних детермінант сучасної політичної теорії в контексті міждисциплінарних вимірів наукового пізнання. Охарактеризовано розвиток теорії політичного менеджменту на основі уявлень про ієрархію як невід'ємну складову активного та дієвого управління. Було підкреслено, що політична епістемність як істинність для політичної теорії набуває свого сталого змісту. Проаналізовано формалізовані методики як виклики зміни методології політичної науки, які, можуть змінити епістемічні вимоги до результатів теоретичних та прикладних досліджень. Розкрито значення математичного моделювання, яке застосовується на предметному полі теорії ігор. З'ясовано, що представлення формалізованих наукових результатів означає точність у втіленні визначення політичних фактів. Розкрито, що для нової базової політичної теорії істотним є розкриття потенціалу узгодженості нових знань та висновків з попереднім дослідним та прагматичним досвідом політичної науки. Доведено, що головним питанням для епістемічних детермінант політичної теорії є встановлення евристичного потенціалу дослідження політичної дійсності. Встановлено, що приклад правознавчої епістемної стратегії відображає можливість ототожнення законодавчих нормативів та позицій загальнозначущої суспільної істини. Припущено, що специфіка епістемічних детермінант політичної теорії концентруються на відповідності основним магістральним напрямкам пізнавальної діяльності. Встановлено, що ідентифікація знання як істинного (пов'язаного з епістемічним контекстом) підвищує загальний авторитет дослідження. Зроблено висновок, що політичне пізнання веде пошук своєї власної предметності, ціннісних засад, інтересів та пріоритетів суб'єктів пізнання

The key debates in political anthropology are considered in the article, namely the opposition between adaptationist and political theories, substantivism and formalism, homo sociologicus and homo economicus models. The main arguments used in these debates are given and their significance for political theory is outlined. ; Рассматриваются ключевые дискуссии внутри политической антропологии, а именно противостояние между адаптационистскими и политическими теориями, субстантивизмом и формализмом, моделями homo sociologicus и homo economicus. Приводятся основные аргументы, использующиеся в этих дискуссиях, и очерчивается их значение для политической теории. ; Розглядаються ключові дискусії всередині політичної антропології, а саме протистояння між адаптаціоністськими та політичними теоріями, субстантивізмом і формалізмом, моделями homo sociologicus та homo economicus. Наводяться основні аргументи, задіяні у цих дискусіях, та окреслюється їхнє значення для політичної теорії.

Стаття присвячена формуванню методологічного інструментарію для дослідження громадсько­політичної участі жінок на основі поєднання конвенційного політичного аналізу та гендерного підходу. Аналіз західної наукової літератури засвідчив, що у традиційній політичній теорії зазвичай жінки виключалися із кола політичних суб'єктів і їм приписувалася аполітичність. Внаслідок цього низький рівень політичної участі і інтересу до політики у жінок не вважалися проблемою наукового дослідження. Виявлено, що дана проблематика стала предметом наукового аналізу політичної науки після появи гендерних досліджень. У статті з'ясовано, що для дослідження політичної участі жінок найбільш доцільним є застосовувати методологію конвенційного політичного аналізу та гендерний підхід. Дане методологічне поєднання обумовлюється предметом дослідження, оскільки питання громадсько­політичної участі відносяться до традиційних проблем сучасної політичної науки, а також тим, що у вітчизняній політології практично відсутні кількісні розрахунки за ознакою статі в аналізі громадсько­політичної активності та представництва. Використання ж гендерного підходу дає можливість переосмислити і розширити традиційні поняття політичної науки для охоплення особистісного, суб'єктивного досвіду поряд із публічною, політичною діяльністю. Цей підхід пропонує розв'язання суспільних проблем з позицій рівноправності чоловіків та жінок, не в ракурсі їх будь­якої ієрархії чи стратифікації, а з позиції їх рівноправного соціального партнерства. Гендерний підхід визнаний як найбільш перспективний у поєднанні із традиційним політичним аналізом для подальшого дослідження громадсько­політичної участі жінок. ; Стаття присвячена формуванню методологічного інструментарію для дослідження громадсько­політичної участі жінок на основі поєднання конвенційного політичного аналізу та гендерного підходу. Аналіз західної наукової літератури засвідчив, що у традиційній політичній теорії зазвичай жінки виключалися із кола політичних суб'єктів і їм приписувалася аполітичність. Внаслідок цього низький рівень політичної участі і інтересу до політики у жінок не вважалися проблемою наукового дослідження. Виявлено, що дана проблематика стала предметом наукового аналізу політичної науки після появи гендерних досліджень. У статті з'ясовано, що для дослідження політичної участі жінок найбільш доцільним є застосовувати методологію конвенційного політичного аналізу та гендерний підхід. Дане методологічне поєднання обумовлюється предметом дослідження, оскільки питання громадсько­політичної участі відносяться до традиційних проблем сучасної політичної науки, а також тим, що у вітчизняній політології практично відсутні кількісні розрахунки за ознакою статі в аналізі громадсько­політичної активності та представництва. Використання ж гендерного підходу дає можливість переосмислити і розширити традиційні поняття політичної науки для охоплення особистісного, суб'єктивного досвіду поряд із публічною, політичною діяльністю. Цей підхід пропонує розв'язання суспільних проблем з позицій рівноправності чоловіків та жінок, не в ракурсі їх будь­якої ієрархії чи стратифікації, а з позиції їх рівноправного соціального партнерства. Гендерний підхід визнаний як найбільш перспективний у поєднанні із традиційним політичним аналізом для подальшого дослідження громадсько­політичної участі жінок. ; The article is devoted to the formation of methodological tools for the study of social and political participation of women through a combination of conventional political analysis and gender approach. The analysis of Western scientific literature showed that the traditional political theory usually excluded women from the group of political subjects and attributed them to apolitical clusters. Consequently, the low level of women's political participation and interest in politics were not considered a problem of scientific research. It is revealed that this problem has became the subject of scientific analysis of political science after the appearance of Gender Studies. Therefore, this methodological combination is determined by the subject of research because of two reasons: first of all, the issue of civil and political participation is the traditional problem of modern political science; secondly, in domestic political science in the analysis of social and political participation and representation there is almost no quantitative calculations based on sex. The use of gender approach makes it possible to rethink and expand the traditional concept of political science to cover personal, subjective experience, along with the public, political activity and to offer the solution of social problems from the equality standpoint. The gender approach is recognized as the most promising in combination with the traditional political analysis for further study of women's social and political participation.

Стаття присвячена формуванню методологічного інструментарію для дослідження громадсько­політичної участі жінок на основі поєднання конвенційного політичного аналізу та гендерного підходу. Аналіз західної наукової літератури засвідчив, що у традиційній політичній теорії зазвичай жінки виключалися із кола політичних суб'єктів і їм приписувалася аполітичність. Внаслідок цього низький рівень політичної участі і інтересу до політики у жінок не вважалися проблемою наукового дослідження. Виявлено, що дана проблематика стала предметом наукового аналізу політичної науки після появи гендерних досліджень. У статті з'ясовано, що для дослідження політичної участі жінок найбільш доцільним є застосовувати методологію конвенційного політичного аналізу та гендерний підхід. Дане методологічне поєднання обумовлюється предметом дослідження, оскільки питання громадсько­політичної участі відносяться до традиційних проблем сучасної політичної науки, а також тим, що у вітчизняній політології практично відсутні кількісні розрахунки за ознакою статі в аналізі громадсько­політичної активності та представництва. Використання ж гендерного підходу дає можливість переосмислити і розширити традиційні поняття політичної науки для охоплення особистісного, суб'єктивного досвіду поряд із публічною, політичною діяльністю. Цей підхід пропонує розв'язання суспільних проблем з позицій рівноправності чоловіків та жінок, не в ракурсі їх будь­якої ієрархії чи стратифікації, а з позиції їх рівноправного соціального партнерства. Гендерний підхід визнаний як найбільш перспективний у поєднанні із традиційним політичним аналізом для подальшого дослідження громадсько­політичної участі жінок. ; The article is devoted to the formation of methodological tools for the study of social and political participation of women through a combination of conventional political analysis and gender approach. The analysis of Western scientific literature showed that the traditional political theory usually excluded women from the group of political subjects and attributed them to apolitical clusters. Consequently, the low level of women's political participation and interest in politics were not considered a problem of scientific research. It is revealed that this problem has became the subject of scientific analysis of political science after the appearance of Gender Studies. Therefore, this methodological combination is determined by the subject of research because of two reasons: first of all, the issue of civil and political participation is the traditional problem of modern political science; secondly, in domestic political science in the analysis of social and political participation and representation there is almost no quantitative calculations based on sex. The use of gender approach makes it possible to rethink and expand the traditional concept of political science to cover personal, subjective experience, along with the public, political activity and to offer the solution of social problems from the equality standpoint. The gender approach is recognized as the most promising in combination with the traditional political analysis for further study of women's social and political participation. ; Стаття присвячена формуванню методологічного інструментарію для дослідження громадсько­політичної участі жінок на основі поєднання конвенційного політичного аналізу та гендерного підходу. Аналіз західної наукової літератури засвідчив, що у традиційній політичній теорії зазвичай жінки виключалися із кола політичних суб'єктів і їм приписувалася аполітичність. Внаслідок цього низький рівень політичної участі і інтересу до політики у жінок не вважалися проблемою наукового дослідження. Виявлено, що дана проблематика стала предметом наукового аналізу політичної науки після появи гендерних досліджень. У статті з'ясовано, що для дослідження політичної участі жінок найбільш доцільним є застосовувати методологію конвенційного політичного аналізу та гендерний підхід. Дане методологічне поєднання обумовлюється предметом дослідження, оскільки питання громадсько­політичної участі відносяться до традиційних проблем сучасної політичної науки, а також тим, що у вітчизняній політології практично відсутні кількісні розрахунки за ознакою статі в аналізі громадсько­політичної активності та представництва. Використання ж гендерного підходу дає можливість переосмислити і розширити традиційні поняття політичної науки для охоплення особистісного, суб'єктивного досвіду поряд із публічною, політичною діяльністю. Цей підхід пропонує розв'язання суспільних проблем з позицій рівноправності чоловіків та жінок, не в ракурсі їх будь­якої ієрархії чи стратифікації, а з позиції їх рівноправного соціального партнерства. Гендерний підхід визнаний як найбільш перспективний у поєднанні із традиційним політичним аналізом для подальшого дослідження громадсько­політичної участі жінок.

The key debates in political anthropology are considered in the article, namely the opposition between adaptationist and political theories, substantivism and formalism, homo sociologicus and homo economicus models. The main arguments used in these debates are given and their significance for political theory is outlined. ; Рассматриваются ключевые дискуссии внутри политической антропологии, а именно противостояние между адаптационистскими и политическими теориями, субстантивизмом и формализмом, моделями homo sociologicus и homo economicus. Приводятся основные аргументы, использующиеся в этих дискуссиях, и очерчивается их значение для политической теории. ; Розглядаються ключові дискусії всередині політичної антропології, а саме протистояння між адаптаціоністськими та політичними теоріями, субстантивізмом і формалізмом, моделями homo sociologicus та homo economicus. Наводяться основні аргументи, задіяні у цих дискусіях, та окреслюється їхнє значення для політичної теорії.

Проведено аналіз основних положень монархічної теорії І. Ільїна. Визначено ключові ідеї філософа щодо оцінки місця і ролі монархічної форми правління у розвитку державності. Зазначено певну ідеалістичність поглядів вченого на витоки і сутність монархії. Розглянуто основні пропозиції російського мислителя стосовно побудови державної моделі, яка забезпечить гармонійне поєднання консервативних і ліберальних традицій державотворення. ; It is given the analysis of the main conceptions of the Ilyin'smonarchical theory. It is defined the philosopher's key ideasin the assessment of place and role of the monarchical formof government in the development of statehood. It is noted thecertain idealistic views of scientist on the origins and nature ofthe monarchy. It is considered the main conceptions of Russianthinker concerning the forming of the state model whichharmoniously combines conservative and liberal traditions ofthe state. Ilyin appears as a consistent and loyal supporter ofthe monarchy. Philosopher insists on the high moral, spiritualand religious meaning of monarchism. He denies the establishedviews on the monarchy as the outdated and reactionary formof government, which restricts the initiative, freedom of actionand expression. Ilyin emphasizes the danger of conservatism,which can interfere with the necessary reforms. However, therepublican system, which is open to any innovation, is much moredangerous. Reformer can be as a curse to the people. At the sametime a great trust and support of unworthy rulers can also causepeople's suffering and the destruction of the state. It is offered theanalysis of the I. Ilyin's ideas about positive and negative factorsof nation-building on the principles of corporation and founding.At the heart of the building of a successful state must be a creativecombination of the principles of corporation and founding with aglance of specific historical conditions and all peculiarities of eachcountry and its people. Ilyin says that there is no equally suitableform of government for all countries. Thanks to unbiased andcritical analysis of the monarchy philosopher has not become itsblind apologist. The concept of I. Ilyin's monarchy is deep enough,logical and convincing thanks to his comments and the definition ofhazards and errors that the monarchy can cause. The conclusionsof the philosopher about the shortcomings of the republicansystem are confirmed today, and they make more urgent thecreative heritage of outstanding Russian thinker. The study of thistheoretical array will allow exploring the evolution of monarchicalideology, to identify the key priorities and new approaches to theproblem of organization of power and to the development of themain concepts of foreign and domestic policy of the state. ; Проведен анализ основных положений монархическойтеории И. Ильина. Определены ключевые идеи философав оценке места и роли монархической формы правленияв развитии государственности. Указана определеннаяидеалистичность взглядов ученого на истоки и сущностьмонархии. Рассмотрены основные предложения русскогомыслителя относительно построения государственноймодели гармонично сочетающей консервативные илиберальные традиции построения государства.

Methodological approach to the interpretation of public sphere of politics within a democratic society is to describe the practices of the exercise of power on the base of its control and dialogue. The public nature of power as a common cause of all citizens and, at the same time, the phenomenon of technological and functional management in this study, acquires crucial. Political power is discursive communication activities and technocratic practices of governance in the context of the public sphere, acquires the status of the subject area, which is outside the main focus of the study. Distancing themselves from the government as the leading issues, political science, based on socio-philosophical tradition as a communicative theory denies the power of its central status in the public sphere as a particular form of expression of the political sphere and the political system.At present stage there are two conceptual leveles of considering of the the structure of public sphere of politics. The first is a socio-philosophical level, which is considered in the public sphere dichotomous opposites: publicity – privacy. This level defines the role of the personal perception and transforms the public sphere of politics to the category of political ontology, erasing it from the list of determinants of real politics. However, this level constitutes a public sphere of politics as a category and concept, provides a place in the public sphere of natural-scientific picture of the world. Belonging category of public sphere» to the categories of political and theoretical traditions can relate public sphere politics with other fundamental phenomena of political being: power, political will, political management. ; Методологічний підхід до інтерпретації громадської сфери політики у демократичному суспільстві є опис практики здійснення влади на основі її управління та діалогу. Публічний характер влади у загальну справу всіх громадян і, в той же час, явище технологічні та функціональні управління в цьому дослідженні, набуває вирішального значення.Політична влада дискурсивної діяльності зв'язку та технократичної практики управління в контексті публічної сфери набуває статусу предметної сфери, яка знаходиться за межами основного упору в дослідженні.Дистанціюватися від уряду в якості ведучої питань, політології, заснований на соціально-філософській традиції як комунікативна теорія заперечує силу його центрального статусу в суспільній сфері, як особлива форма вираження політичній сфері і політичній системі.На сучасному етапі існують два концептуальні leveles розгляду в структурі публічної сфери політики. Першим з них є соціально-філософський рівень, який вважається в громадській сфері дихотомічних протилежностей: гласність - конфіденційність. Цей рівень визначає роль особистого сприйняття і перетворює суспільну сферу політики на категорію політичної онтології, стерти її зі списку детермінанти реальній політиці. Однак цей рівень являє собою публічну сферу політики як категорії і концепції, надає місце у громадській сфері природничо-наукової картини світу. Належність категорії публічної сфери «до категорії політичної і теоретичної традиції» можуть торкнутися сфери публічної політики з іншими фундаментальними явищами політичного буття: влада, політична воля, політичне управління.

The article is devoted to the analysis of the political modernization process, its theories and ways of development. The successful development of political modernization creates the country image of a modernized society. For the present, this term is actively under discussion. The study of the "modernization" concept uses diverse approaches. Many researchers believe it to be a process of building up a modern state. Taken into consideration this circumstance, the purpose of this article lies in the scientific sociological teaching significance and the political modernization process development within societies. The article uses the comparative analysis method in order to approach the study the "modernization" concept as well as the activity result analysis method having addressed to the indicators system that characterize the modernization role within society, the study of its factors and the reasons for their development and changes. The result of this study is an analysis of various theories about and approaches to different scientists studies concerning a political modernization process.

Three types of political leadership and their key features were defined in the political theory of Max Weber. It is established that the authority is the basis of Max Weber typology of leaders. The reasons of legitimacy of the traditional dominance of a political leader were researched. The main subtypes of of the traditional political leadership were characterised. Motive charismatic leadership changes were shown in management or traditional political leadership. Keywords: authority, state, politics, political union, political leadership, political leader types of political leadership, legitimacy, legality, charisma. ; Розглянуто три типи політичного лідерства у теорії М. Вебера та їхні ключові ознаки. Встановлено, що авторитет становить основу типології лідерів ученого. Досліджено причини легітимності панування традиційного політичного лідера. Охарактеризовано головні підтипи такого лідерства. З'ясовано рушійні мотиви зміни харизматичного лідерства на раціональне чи традиційне політичне лідерство. Ключові слова: авторитет, держава, політика, політичний союз, політичне лідерство, політичний лідер, типи політичного лідерства, легітимність, легальність, харизма.

Problem setting. It has always been recognized by different scholars of social sciences that concepts are essential both to theory construction in different scientific realms as well as to applied research. A practical approach to concepts suggests that concepts, however complicated they might be, should be, in essence, boiled down to measurable indicators that, in turn, can be thoroughly studied by applying qualitative or quantitative approaches. Discussion around the nature of the concepts in social science in general and particularly in the political science brought about a number of terms to denote the concepts like «essentially contested concepts» or «nomadic concepts». In order to avoid the bothersome discussion of the meaning of concepts, a prominent American scholar of social science research methodology and international relations G. Goertz said that he preferred to define concepts implicitly through a discussion of how they could be constructed. He coined the term «semantic approach» to denote the traditional approach to concepts and his alternative approach is what this article critically analyzes in comparison to other approaches to concepts ' studies, including the traditional ones. Recent research and publications analysis. A great number of scholars contributed to the studies of concepts, among them G. Sartori, J. Gerring, Ch. Ragin, D. Collier, M. Richter and others. After W. B. Gallie coined the expression «essentially contested concepts» in 1956, a discussion on the phenomenon of «contestedness» of social and political concepts has commenced and never stopped. Among the very recent contributions to analysis of concepts the papers of M. W. Spicer, F. Berenskoetter and C. Greene should be mentioned. Paper objective is to identify both advantages and disadvantages of applied approaches to political concepts' construction that go beyond the traditional semantic approach and that, in turn, implies a closer examination of a causal, ontological, and realist view of concepts, suggested by G. Goertz, ...

The article considers the issues of modern German political philosophy in accordance with its formation, institutionalization and development. Germany's political philosophy is analyzed in terms of its interaction with social and practical philosophy. The text states that political philoso- phy belongs to both social philosophy and political science. As a political theory, it is a compo- nent of social theories institutionalized in the modern era. As a political philosophy, it appears as a metatheory of political theory. Political philosophy is also part of practical philosophy, exploring the problems of interaction between ethics and politics and the moral reclamation of the political system of modern society. These issues are themed in the context of the institution- alization of this discipline in the early twentieth century, its transformation into a political reli- gion during National Socialism, the revival after World War II, as well as actualization in such areas of socio-humanitarian sciences as discourse philosophy, functional-system theory of so- ciety, etc. according to the political situation of modern Germany. ; У статті розглядаються питання сучасної німецької політичної філософії відповідно до її становлення, інституціалізації та розвитку. Політична філософія Німеччини аналізується з огляду на її взаємодію із соціальною та практичною філософією. У тексті зазначається, що політична філософія належить і до соціальної філософії, і до політичних наук. Як полі- тична теорія вона є складником соціальних теорій, інституціалізованих модерної доби. Як політична філософія вона постає метатеорією щодо політичної теорії. Політична філосо- фія належить також до складу практичної філософії, досліджуючи проблеми взаємодії етики і політики та морального оновлення політичної системи сучасного суспільства. Ці питання тематизовано у контесті інституціалізації цієї дисципліни на початку ХХ століття, пере- творення її на політичну релігію за часів націонал-соціалізму, відродження після Другої сві- тової війни, а також актуалізації в таких напрямах соціогуманітарних наук, як філософія дискурсу, функціонально-системна теорія суспільства тощо та відповідно до політичної си- туації сучасної Німеччини.

У статті досліджується внесок М. Острогорського в розробку теорії політичних партій та актуалізуються його висновки, які підтверджені практикою політичного життя і є актуальними для українських політичних партій.Підкреслюється, що основний вклад М. Острогорського полягає в тому, що він зробив партії предметом спеціального наукового дослідження і розкрив загальні тенденції і навіть перспективи їхнього розвитку. Крім того, на відміну від багатьох дослідників, він не ставить питань про те, що ж таке партії чи як працює партійна система. Його швидше цікавлять загальні характеристики політичних партій в умовах демократії. Досить вагомим є його внесок у вирішення теоретичних проблем елітизму, парламентської демократії, соціальної організації та управління, тобто тих проблем, які й сьогодні гостро актуальні.Важливу роль має положення Острогорського про те, що в результаті професіоналізації партійних чиновників, виокремлення верхівки та об'єднання її навколо лідера партії формується неформальна група осіб - «кокус», яка реально керує партією і підпорядковує всіх жорсткій дисципліні. Кокус створює харизму лідерам, підтримує ореол «священності» ідеологічних цілей та надає легітимності представникам партійної верхівки. За допомогою кокусу обмежена група людей (тобто партійна еліта) отримує можливість контролювати і керувати діями мас.Робиться висновок про те, що залишаються актуальними його основні концептуальні положення: про заміну принципу колективної відповідальності персональною відповідальністю; компетентність; професіоналізм і принциповість у сфері партійного управління. Вони можуть розглядатися як головні принципи аналізу діяльності партійних лідерів України в сучасних умовах і пошуку шляхів підвищення їх ефективності в інтересах політичних партій та українського суспільства в цілому. В цьому контексті необхідно відзначити, що за час, який минув із дня проголошення незалежності України, практично жодній політичній партії так і не вдалося стати потужною ідеологічною силою, яка б упродовж певного часу здійснювала більш-менш істотний вплив на соціально-політичний процес у державі. ; У статті досліджується внесок М. Острогорського в розробку теорії політичних партій та актуалізуються його висновки, які підтверджені практикою політичного життя і є актуальними для українських політичних партій.Підкреслюється, що основний вклад М. Острогорського полягає в тому, що він зробив партії предметом спеціального наукового дослідження і розкрив загальні тенденції і навіть перспективи їхнього розвитку. Крім того, на відміну від багатьох дослідників, він не ставить питань про те, що ж таке партії чи як працює партійна система. Його швидше цікавлять загальні характеристики політичних партій в умовах демократії. Досить вагомим є його внесок у вирішення теоретичних проблем елітизму, парламентської демократії, соціальної організації та управління, тобто тих проблем, які й сьогодні гостро актуальні.Важливу роль має положення Острогорського про те, що в результаті професіоналізації партійних чиновників, виокремлення верхівки та об'єднання її навколо лідера партії формується неформальна група осіб - «кокус», яка реально керує партією і підпорядковує всіх жорсткій дисципліні. Кокус створює харизму лідерам, підтримує ореол «священності» ідеологічних цілей та надає легітимності представникам партійної верхівки. За допомогою кокусу обмежена група людей (тобто партійна еліта) отримує можливість контролювати і керувати діями мас.Робиться висновок про те, що залишаються актуальними його основні концептуальні положення: про заміну принципу колективної відповідальності персональною відповідальністю; компетентність; професіоналізм і принциповість у сфері партійного управління. Вони можуть розглядатися як головні принципи аналізу діяльності партійних лідерів України в сучасних умовах і пошуку шляхів підвищення їх ефективності в інтересах політичних партій та українського суспільства в цілому. В цьому контексті необхідно відзначити, що за час, який минув із дня проголошення незалежності України, практично жодній політичній партії так і не вдалося стати потужною ідеологічною силою, яка б упродовж певного часу здійснювала більш-менш істотний вплив на соціально-політичний процес у державі. ; This article examines the contribution of M. Ostrogorsky to the theory of political parties and updated its findings are confirmed practice of political life and are relevant to Ukrainian political parties.Emphasizes that the main contribution M. Ostrogorsky is what he did the party subject of special scientific studies and showed overall trends and prospects for their development. In addition, unlike many researchers, it raises the question of what exactly is a party or as a working party system. His most interested in the general characteristics of political parties in a democracy. Quite significant is its contribution to the solution of theoretical problems elitizma, parliamentary democracy, social organization and management, that is, those issues that are relevant today. Has an important role Ostrogorsky position that as a result of the professionalization of party officials, top selection and combining it around the party leader formed an informal group of individuals - «caucus», which actually runs the party and all subjects of the discipline. Caucus leaders charisma creates, maintains an aura of «sacred» ideological goals and provides legitimacy to representatives of the party leadership. With caucuses limited group of people (ie, the party elite) is the ability to control and direct the actions of the masses.Concludes that it remains relevant provisions of the basic conceptual: the replacement of the principle of collective responsibility, personal responsibility; competence; professionalism and integrity in party control. They can be considered as the basic principles of analysis of the party leaders of Ukraine in modern conditions, and seeking ways to improve their performance in the interests of political parties and Ukrainian society in general. In this context it should be noted that during the time that has passed since the proclamation of the independence of Ukraine, virtually no political party has failed to become a powerful ideological force, which would be carried out for some time more or less significant impact on the socio-political process in the country.