Tunisian nationals make up the largest number of foreign fighters affiliated with ISIS in Syria, Iraq, and Libya. As ISIS gains a stronger grip in neighboring Libya, the issue of youth radicalization in Tunisia is more pressing than ever. ISIS is highly effective and organized in using social media platforms to recruit foreign and local fighters across national borders. The paper examines ISIS's use of sophisticated online propaganda strategies to recruit young Tunisians and proposes concrete ways to improve the government's thus far lackluster response. Fighting the online and offline recruitment efforts of terrorist groups should include not only monitoring online content that incites violence but also more constructive measures such as building platforms to connect government with the population, from using social media to encourage civic engagement to crowdsourcing in policy making.
Die Beiträge des Bandes untersuchen das Kino in der DDR aus alltagsgeschichtlicher Perspektive. Im Mittelpunkt steht die Frage, welche Bedeutung das Kino für die Menschen in der DDR hatte. Dabei richtet sich der Blick auf das Kino als Freizeitstätte und Arbeitsraum im Spannungsfeld von filmischer Unterhaltung und politischer Instrumentalisierung. Marcus Plaul, M.A., ist wissenschaftlicher Mitarbeiter im Forschungsprojekt "Kino in der DDR" an der Universität Erfurt und zugleich Doktorand am dortigen Seminar für Medien- und Kommunikationswissenschaft. Anna-Rosa Haumann, M.Ed., ist wissenschaftliche Mitarbeiterin im Forschungsprojekt "Kino in der DDR" an der Universität Erfurt und zugleich Doktorandin am dortigen Lehrstuhl für Neuere und Zeitgeschichte und Geschichtsdidaktik. Kathleen Kröger, B.A., ist wissenschaftliche Mitarbeiterin im Forschungsprojekt "Kino in der DDR" an der Universität Erfurt und zugleich Journalistin und freie Medienschaffende in Thüringen. Mit Beiträgen von apl. Prof. Dr. Joseph Garncarz, Dr. Ronny Grundig, Anna-Rosa Haumann, Ben Kaden, Kathleen Kröger, Prof. Dr. Christiane Kuller, Merve Lühr, Marcus Plaul, Dr. Luise Poschmann, Prof. Dr. Patrick Rössler, Martin Schlobach, Dr. René Smolarski, Tanja Tröger, Prof. Dr. Dieter Wiedemann und Dr. Dieter Wolf.
Zugriffsoptionen:
Die folgenden Links führen aus den jeweiligen lokalen Bibliotheken zum Volltext:
Gegenwärtig gibt es keine Langzeitstudie, die die Aktivitäten von Islamist:innen in Deutschland umfassend aufarbeitet und damit eine Grundlage für die Einschätzung der Gefährdung durch und den Einfluss von Islamist:innen bereitstellt. Um ein möglichst vollständiges Bild über den Islamismus in Deutschland zu erhalten, werden in diesem Report sowohl Gewaltakte und ihre Vorbereitung als auch solche Aktivitäten erfasst, die nicht auf die Anwendung von Gewalt zielten, sondern der Erhöhung des politischen Einflusses islamistischer Strömungen dienen sollten. Bei den erstgenannten werden neben durchgeführten auch versuchte, d. h. fehlgeschlagene und in der Planungs- oder Vorbereitungsphase aufgedeckte islamistisch motivierte Anschläge sowie unterschiedliche Merkmale der Tatbeteiligten und die Tatumstände aufgeführt. Aus dem Datenmaterial werden charakteristische Merkmale des Modus Operandi islamistischer Akteure in Deutschland herausgearbeitet und soweit möglich Trends nachgezeichnet. In Deutschland waren zwischen 2001 und 2022 bei 15 islamistisch motivierten Anschlägen 19 Tote (einschließlich der Täter:innen) zu beklagen, mindestens 120 Personen wurden verletzt. 13 der 15 Anschläge in Deutschland sind von operativen Einzeltäter: innen durchgeführt worden, die anderen beiden von Mitgliedern kleiner lokal organisierter Gruppen. Dem überwiegenden Teil der durchgeführten Anschläge ging ein lediglich geringer Vorbereitungsaufwand voraus oder es handelte sich um unvorbereitete, spontane Taten. Fünf weitere Anschläge wurden versucht, scheiterten jedoch aus technischen Gründen. Daneben konnte eine Reihe von Anschlagsvorbereitungen verhindert werden. Bei durchgeführten Anschlägen wurden überwiegend leicht beschaffbare Anschlagsmittel genutzt, wie Messer oder Kraftfahrzeuge. Anschläge mit größerem Planungs- und Vorbereitungsaufwand wurden eher aufgedeckt. Insgesamt ergibt sich für Deutschland das Bild einer zwar oft hoch motivierten, operativ-technisch jedoch wenig versierten islamistischen Täterschaft. Abgesehen von ihrer islamistischen Orientierung waren die Motive der Täter:innen durchaus unterschiedlich. Standen Taten zunächst häufiger in konkreter Verbindung mit der Veröffentlichung von Muhammed-Karikaturen, so waren spätere diffuser durch den IS inspiriert. Bei einer Reihe von operativen Einzeltäter:innen ist nicht eindeutig geklärt, ob ihre Taten tatsächlich im Kern islamistisch motiviert oder sie durch psychische Probleme der Täter:innen besser zu erklären waren. Die politischen Aktivitäten von Islamist:innen zur Erhöhung ihres Einflusses in Deutschland sind bis heute vielfältig und lassen sich kaum auf einen Nenner bringen. In Deutschland sind vorrangig lose islamistische Netzwerke zu erkennen, die nicht mit hierarchisch, gut organisierten Gruppen zu vergleichen sind. Es bestehen viele persönliche Beziehungen von Islamist:innen untereinander und es gibt bei den Vernetzungen deutliche regionale Schwerpunkte.
The current internal crisis within the Islamic republic of Iran prompts some consideration of a possible decline of its regional dominance. While the regional status of the Islamic republic may never have been as robust as some observers once thought, the growth of Teheran's diplomatic power and influence in the Middle East and North Africa, particularly after the start of the 2003 Iraq war, cannot be ignored. Today, the persistence of the Islamic republic's post-election crisis has engendered not only internal challenges, but also a decline of geopolitical power, even if its effects have not yet become apparent. Nonetheless, despite the deep struggles within and waning international influence, the revolutionary posture of Iran's foreign policy and its regional and international ambitions remain the same. (Maghreb-Machrek/GIGA)
El rápido desarrollo y profuso uso de las nuevas tecnologías de la información y comunicación, especialmente de Internet, han transformado las formas tradicionales de realizar campaña electoral por parte de los partidos y de los candidatos. El uso de las TICs permite llegar al electorado de forma personalizada, directa, económica, incisiva y poco controlada jurídicamente. Sin embargo, el uso de nuevas tecnologías dirigidas a captar el sufragio pone en jaque el derecho a la protección de los datos personales de los electores. Su uso plantea serias dudas sobre la garantía de los principios de transparencia, objetividad e igualdad de armas entre los contendientes políticos en el proceso electoral. La captación masiva de datos personales y su tratamiento y uso indebido sin el previo conocimiento y consentimiento expreso de los afectados plantea serios problemas jurídicos a los que el ordenamiento no ofrece respuestas adecuadas. Ni la LOREG ni la LOPD, ni su normativa de desarrollo, ofrecen adecuadas respuestas a los retos del futuro inmediato. El presente trabajo trata de dar respuestas a los conflictos jurídicos que se plantean y avanza propuestas de reforma de la legislación referida. ; The fast development and use of new information and communication technologies (especially, the Internet) has changed traditional ways and tools of electoral propaganda and information of political parties and candidates in electoral campaigns. The use of new technologies in electoral campaigns carried out by political parties raises serious conflicts with voters personal data safeguards (especially when using citizens personal data to send them political messages through emails, mobile phone messages, voice messages, automated phone calls, etc.). This research is focused on answering key issues as how to make data protection right compatible with direct and personalized campaign or how to avoid that technological development breaches the main principles of the right to data protection in the electoral process.
Publikacja recenzowana / Peer-reviewed publication ; Artykuł wysuwa tezę technik propagandy wykorzystywanych w celu narzucenia amorficznego terminu "Noworosja", jak również braku podłoża etnicznego konfliktu w Donbasie. Rosyjska machina propagandy usiłuje promować trzy następujące treści: 1) ucisk Rosjan i ludności rosyjskojęzycznej przez nowe władze w Kijowie; 2) historyczne argumenty dowodzące, że południowo-wschodnie regiony Ukrainy należą do Rosji; 3) utworzenie nowej formacji separatystycznej połączonej wspólną nazwą "Noworosja" jako realizacji samookreślenia ludności o nowej, nieukraińskiej tożsamości (co oznacza tożsamość rosyjską). Wewnętrznym warunkiem wstępnym zapewniającym sukces przekazu propagandowego jest silnie rozwinięta tożsamość regionalna, która nie zbiega się z ukraińskim projektem państwa narodowego i przez lata pobudzana jest przez miejscowe elity, które wykorzystują ją jako argument w kampaniach wyborczych. Jej składowe są następujące: podwójna narodowość ukraińsko-rosyjska, dominacja języka rosyjskiego, typ kultury przemysłowej, szczery szacunek dla przeszłości sowieckiej, poczucie solidarności z historią i państwem rosyjskim. Przejawami technik propagandy i braku odrębnej tożsamości etnicznej "Noworosji" są: 1) brak etnicznych stron konfliktu; 2) ani w języku formalnym, ani w slangu separatyści z Donbasu nie są nigdy nazywani "Rosjanami" czy "Noworosjanami", a nazwy samozwańczych republik zawierają komponent terytorialny – Doniecka Republika Ludowa, Ługańska Republika Ludowa – pochodzące od toponimów, a nie etnonimów; 3) flaga "Noworosji" nie zawiera żadnych nawiązań do historii regionu. Miejscowy separatyzm oparty jest nie na sprzecznościach etnicznych, lecz na specyficznej tożsamości regionalnej Donbasu wraz z jej cechami kulturowymi, ideologicznymi i cywilizacyjnymi "świata rosyjskiego", narzuconymi przez rosyjską propagandę. Z drugiej strony, w przypadku przedłużania się konfliktu, jego zamrożenia i istnienia obszarów separatystycznych w innej (nieukraińskiej) rzeczywistości politycznej, informacyjnej i humanitarnej, proces konstruowania nowej tożsamości Donbasu (obywatelskiej, politycznej, a następnie, być może, etniczności – "Rosjanin", "Norowosjanin") mógłby nie być tak długotrwały. ; The article proposes the thesis of propaganda techniques used to force the amorphous term "Novorossia" as well as absence of ethnic background in the Donbas conflict. Russian propaganda machine is working towards promotion of the three major contents: 1) oppression of Russian and Russian-speaking people by new Kiev authorities; 2) the historical arguments to prove that Ukraine's south-eastern regions belong to Russia; 3) creation of new separatist formation united by a common name «Novorossia» as the realization of self-determination of people under new non-Ukrainian identity (meaning Russian identity). The internal precondition providing success for propaganda message is strongly developed regional identity that does not coincide with Ukrainian national-state project and is stimulated by local regional elites as an argument in the election campaigns for years. Its components are the following: Ukrainian-Russian dual ethnicity, dominance of Russian language, industrial culture type, sincere veneration of Soviet past, sympathy to Russian history and state. Propaganda techniques and lack of separating ethnic identity of «Novorossia» is shown in the following: 1) no ethnic sides in the conflict; 2) in formal notation as well as in slang Donbas separatists are never called "Russian" or "Novorossia people" (novorosy). The names of self-proclaimed republics contain territorial content – Donetsk People's Republic, Lugansk People's Republic – derived from toponyms, not ethnonyms. 3) «Novorossia» flag does not have any sort of roots in the history of the region. Local separatism is based not on ethnic contradictions, but on specific regional identity of Donbas with cultural, ideological, and civilization characteristics of the "Russian world", forced by Russian propaganda efforts. At the same time, in case of prolongation of the conflict, its freezing and existence of separatist territories in a different (non- Ukrainian) political, informational, humanitarian reality, the process of constructing new Donbas identity (civil, political, and then, perhaps, ethnicity – "Russian", "Novorossian") might not be so long. ; В статье доказывается пропагандистская технологичность и аморфность термина «Новороссия», а также отсутствие этнических причин конфликта на Донбассе. Рос- сийская пропагандистская машина работает в направлении популяризации трех ос- новных контентов: 1) притеснение русских и русскоязычных новой киевской властью; 2) историческая обоснованность принадлежности России юго-восточных регионов Украины; 3) создание сепаратистских новообразований объединенных общим на- званием Новороссия как реализация самоопределения иной, неукраинской (подраз- умевается, что русской) идентичности данных территорий. Внутренней предпосыл- кой, обеспечивающей определенный успех данных пропагандистских месседжей на Донбассе, является сильно развитая региональная идентичность, в ряде аспектов не совпадающая с украинским национально-государственным проектом. Ее составляю- щими являются – украинско-российская биэтничность (двойственность идентифика- ции, размытая и нечеткая граница между украинской и российской идентичностью), доминирование русского языка, индустриальный тип культуры, искреннее почитание советского прошлого и ее символов, комплиментарность к русской истории и госу- дарству. Долгие годы местные региональные элиты стимулировали эту идентичность в своих политических интересах, используя ее как аргумент в предвыборной борь- бе, но, не допуская откровенного сепаратизма. Пропагандистская технологичность, содержательная аморфность и отсутствие разделяющего этнического маркера иден- тичности «Новороссии» проявляется в следующем: 1) в конфликте нет этнического размежевания сторон; 2) и в официальных и сленговых обозначениях донбасских сепаратистов никогда не фигурирует этноним «русские» или новоязыковая конструк- ция «новоросы». Названия самопровозглашенных республик содержит территори- альный контент – Донецкая народная республика, Луганская народная республика – производные от топонимов, но никак не этнонимов; 3) избранный символ (флаг) «Новороссии», не имеет корней в истории края. При условии затягивания, заморажи- вания конфликта и существования сепаратистских территорий в иной политической и информационной, гуманитарной реальности, процесс формирования новой иден- тичности может стать не таким уж и долгим.
"This book is designed to provide specialists, spectators, and students with a brief and engaging exploration of media usage by radical groups and the laws regulating these grey areas of Jihadi propaganda activities. The authors investigate the use of religion to advance political agendas and the legal challenges involved with balancing regulation with free speech rights. The project also examines the reasons behind the limited success of leading initiatives to curb the surge of online extreme speech, such as Google's 'Redirect Method' or the U.S. State Department's campaign called 'Think Again.' The volume concludes by outlining a number of promising technical approaches that can potently empower tech companies to reduce religious extremist groups' presence and impact on social media."--
Статья раскрывает особенности развития художественной самодеятельности Марийской АССР в годы Великой Отечественной войны. Автор анализирует роль любительских коллективов в пропаганде произведений патриотического содержания, их место в ряду других творческих организаций республики, причины количественного изменения числа таких объединений в разные годы войны в соответствии с проводимой политикой Советского государства и деятельностью местных властных структур. ; The article reveals the peculiarities of the development of amateur performances in the Mari ASSR during the Great Patriotic War. The author analyses the role of the amateur groups in the propaganda of works with patriotic content, their place in the range of other creative republican organizations, the reasons of the quantitative changes of the number of such associations in different years of the War according to the policy of the soviet state and the activity of the local bodies of government.
In recent years, female marriage migration from China and Southeast Asia has significantly increased the number of foreign-born citizens in Taiwan. This article is a preliminary investigation into how political parties responded to the growing multicultural makeup of the national community between 2000 and 2012. We examine the content of the Understanding Taiwan textbook, the election publicity of the two major political parties, citizenship legislation, and the results of interviewing immigrant women. The findings show that the change in the ruling party did make differences in terms of both parties' projection of immigrant women in election propaganda and citizenship legislation. However, inward-looking multiculturalism is practised by the two main political parties in Taiwan to forge national identity and enhance national cohesion rather than to promote the recognition of immigrants' different cultural heritage. Adapted from the source document.
The article analyzes the main directions and forms of external open communications of the Soviet secret services at the second stage of their reorganization in the Gorbachev Era. It shows the general tendencies of the state security bodies' implementation of the principle of openness. It highlights the peculiarities of "publicity and democratization" expansion in the operational and service activities of the USSR KGB in the Perestroika period. It is substantiated that in the second half of the 1980s in the USSR there was a transformation of the "repressive-communicative" system with a gradual transition from monologic communication to dialogic communication. At the same time, it is shown that the publicity of the Soviet secret services in this transitional period was influenced by both the specifics of their work and the prevailing propaganda model of communication in the USSR. It is emphasized that at that time the public contacts of the state security bodies with the population had a pronounced propaganda character.It is proven that the KGB of the Ukrainian SSR considered open communications as an important tool for influencing and manipulating public opinion. At the same time, they were provided through public (work with the media, creative unions, public organizations, meetings with employees of enterprises, institutions, organizations, etc.) and personal channels (consideration of applications and reception of citizens).Among the main areas of the communicative interaction of the Soviet secret services in Ukraine, the article deals with the following: public discrediting of national liberation movement members; popularization of state security bodies through mass media and creative unions, in particular the role of press groups in information and propaganda support of state security bodies; participation in rehabilitation processes; work with citizens' appeals.The leading forms of such activities were as follow: meetings with labor collectives, roundtable discussions, thematic evenings, public meetings, organization of excursions to departmental rooms-museums; participation of representatives of state security bodies in public events; publications in the press, release of TV and radio programs, feature and documentary films dedicated to the Soviet secret services, organization of press conferences; conducting a personal reception of citizens, and correspondence based on the results of consideration of appeals. ; У статті проаналізовано основні напрями та форми зовнішніх відкритих комунікацій радянських спецслужб на другому етапі перебудови їхньої діяльності у горбачовський період. Продемонстровано загальні тенденції реалізації органами державної безпеки принципу відкритості та висвітлено ключові управлінські рішення щодо розширення «гласності та демократизації» в оперативно-службовій діяльності КДБ УРСР у роки перебудови. Обґрунтовано, що у другій половині 1980-х років у СРСР відбулася трансформація «репресивно-комунікативної» системи з поступовим переходом від моно- логічної комунікації до діалогічного спілкування. Водночас показано, що на публічність радянських спецслужб у цей перехідний період впливала як специфіка їхньої роботи, так і панівна в СРСР пропагандистська модель комунікації. Акцентовано, що у цей час гласні контакти органів держбезпеки з населенням мали яскраво виражений інформаційно-пропагандистський характер.Тож серед складових комунікативної взаємодії радянських спецслужб із громадськістю йдеться про: публічну дискредитацію учасників національно-визвольного руху; популяризацію органів держбезпеки через ЗМІ та творчі союзи; участь КДБ УРСР у реабілітаційних процесах; роботу зі зверненнями громадян.
У статті висвітлено етапи становлення та діяльності в місті Ужгороді Музею атеїзму. Визначено функції і значення зазначеного музею у виховній ролі суспільства в рамках тогочасної ідеології. Використовуючи музейні заклади, держава прагнула здійснювати політичне виховання громадян, залучати їх до державного будівництва, підіймати загальний культурний рівень населення. Це пояснюється тим, що значення музеїв у просвітницькій і ідеологічній роботі серед усіх інших установ надзвичайно велике, так як через них проходить значна кількість людей різних за віком, соціальним статусом, професією, що дозволяє ознайомити практично всі категорії населення з тими чи іншими питаннями. Таким чином, розгортання антирелігійної пропаганди та атеїстичного виховання в краї стало наслідком політично-просвітницької і агітаційно-пропагандистської діяльності радянської влади, спрямованої на виховання людини «нового соціалістичного суспільства». Ефективними засобами впровадження та реалізації цих завдань виступали музеї. Тут однозначно утверджувалося атеїстичне трактування історії, де церква виступала ідеологічним противником. Ужгородський Музей Атеїзму був створений у 1973 році в приміщенні колишньої православної церкви під назвою Музей історії релігії та атеїзму. Популярними методами роботи, яку він проводив в цей час, крім постійно діючої експозиції, що вміщувала 5 розділів, були бесіди, виставки, доповіді у яких пояснювали походження людини і релігії з наукової точки зору. Отже, у досліджуваний період, музей сприймається як провідник культурної революції і комуністичної ідеології, а однією з головних функцій якого є ідеологічна. Музей атеїзму відіграв значну роль у зібранні та збереженні надзвичайно цінних культурних і мистецьких цінностей краю, в тому числі й збереженні архітектурної пам'ятки, в якій безпосередньо перебував. ; The article covers the stages of formation and activities of the Museum of Atheism in the city of Uzhhorod. The functions and significance of the mentioned museum in the educational role of society were determined within the framework of the ideology of that period. Using museum establishments, the state strived to provide the political education of citizens, to involve them in the state-building, to raise the general cultural level of the population. It is due to that fact, the value of museums in educational and ideological work among all the other institutions was extremely large, because considerable number of people of different ages, social status, occupation passed through them, and that allowed to familiarize practically all categories of the population with one or another issue. Thus, expanding of the anti-religious propaganda and atheistic education in the region was the result of the political & educational and agitational & propagandist activities of the Soviet power, and it was aimed at upbringing a man of a "new socialist society". And museums have become the effective means of implementation and realization of these tasks. The atheistic interpretation of history was definitely approved there, where the church acted as the ideological opponent. The Uzhhorod Museum of Atheism was formed in 1973 indoors the former Orthodox Church and named the Museum of the History of Religion and Atheism. Besides permanent exposition consisting of 5 sections, the museum was using popular methods of work of that time, which included discussions, exhibitions, lectures that explained the origin of a man and religion from the scientific point of view. Thus, at the investigated period, the museum was perceived as a leader of the cultural revolution and communist ideology, and one of its main functions was ideological. But despite the fact that the Museum of Atheism was eliminated in 1990, nevertheless it played a great positive role in collection and preserving tremendously valuable cultural and artistic values of the region, including preservation of the architectural monument in which it was located.
У статті висвітлено етапи становлення та діяльності в місті Ужгороді Музею атеїзму. Визначено функції і значення зазначеного музею у виховній ролі суспільства в рамках тогочасної ідеології. Використовуючи музейні заклади, держава прагнула здійснювати політичне виховання громадян, залучати їх до державного будівництва, підіймати загальний культурний рівень населення. Це пояснюється тим, що значення музеїв у просвітницькій і ідеологічній роботі серед усіх інших установ надзвичайно велике, так як через них проходить значна кількість людей різних за віком, соціальним статусом, професією, що дозволяє ознайомити практично всі категорії населення з тими чи іншими питаннями. Таким чином, розгортання антирелігійної пропаганди та атеїстичного виховання в краї стало наслідком політично-просвітницької і агітаційно-пропагандистської діяльності радянської влади, спрямованої на виховання людини «нового соціалістичного суспільства». Ефективними засобами впровадження та реалізації цих завдань виступали музеї. Тут однозначно утверджувалося атеїстичне трактування історії, де церква виступала ідеологічним противником. Ужгородський Музей Атеїзму був створений у 1973 році в приміщенні колишньої православної церкви під назвою Музей історії релігії та атеїзму. Популярними методами роботи, яку він проводив в цей час, крім постійно діючої експозиції, що вміщувала 5 розділів, були бесіди, виставки, доповіді у яких пояснювали походження людини і релігії з наукової точки зору. Отже, у досліджуваний період, музей сприймається як провідник культурної революції і комуністичної ідеології, а однією з головних функцій якого є ідеологічна. Музей атеїзму відіграв значну роль у зібранні та збереженні надзвичайно цінних культурних і мистецьких цінностей краю, в тому числі й збереженні архітектурної пам'ятки, в якій безпосередньо перебував. ; The article covers the stages of formation and activities of the Museum of Atheism in the city of Uzhhorod. The functions and significance of the mentioned museum in the educational role of society were determined within the framework of the ideology of that period. Using museum establishments, the state strived to provide the political education of citizens, to involve them in the state-building, to raise the general cultural level of the population. It is due to that fact, the value of museums in educational and ideological work among all the other institutions was extremely large, because considerable number of people of different ages, social status, occupation passed through them, and that allowed to familiarize practically all categories of the population with one or another issue. Thus, expanding of the anti-religious propaganda and atheistic education in the region was the result of the political & educational and agitational & propagandist activities of the Soviet power, and it was aimed at upbringing a man of a "new socialist society". And museums have become the effective means of implementation and realization of these tasks. The atheistic interpretation of history was definitely approved there, where the church acted as the ideological opponent. The Uzhhorod Museum of Atheism was formed in 1973 indoors the former Orthodox Church and named the Museum of the History of Religion and Atheism. Besides permanent exposition consisting of 5 sections, the museum was using popular methods of work of that time, which included discussions, exhibitions, lectures that explained the origin of a man and religion from the scientific point of view. Thus, at the investigated period, the museum was perceived as a leader of the cultural revolution and communist ideology, and one of its main functions was ideological. But despite the fact that the Museum of Atheism was eliminated in 1990, nevertheless it played a great positive role in collection and preserving tremendously valuable cultural and artistic values of the region, including preservation of the architectural monument in which it was located.
