The article presents an analysis of the process of subordination of artistic thinking to ideological dictates, «inscribing» the literary practice of the subject of aesthetic creativity in the format of a single Soviet method.It is proved that at the stage of political structuring of literary and artistic life, strengthening of regulation and unification of creativity, writers in the format of socialist realism are forced to use new tactics and methods, to find ways of adapting. ; У статті подано аналіз процесу підпорядковування художнього мислення ідеологічному диктатові, «вписування» літературної практики суб'єкта естетичної творчості у формат єдиного радянського методу. Досліджено, що на етапі політичного структурування літературно-мистецького життя, посилення регламентації та уніфікації творчості, письменники у форматі соціалістичного реалізму змушені використовувати нові тактики й методи, відшукувати шляхи адаптації.
anemon ; Dış politika kavramı uluslararası ilişkiler teorilerinin odak noktalarından birini oluşturmaktadır. Kavram çoğu zaman devletlerin dış politikalarına indirgenmiştir. Küreselleşme ile uluslararası sistemde aktör çeşitliliği ortaya çıkmıştır. Bu sebepten dış politika kavramı da farklı bir boyutta ele alınmaya başlanmıştır. Neoklasik realizm dış politika kavramını açıklama iddiasında olan bir meta teori olarak görülmektedir. Teori dış politika açıklamasını çok boyutlu biçimde ele almaktadır. Dış politika kurucu bir unsur olarak, pek çok faktörün bir araya gelmesiyle oluşan bir süreç çıktısı olarak kabul edilmektedir. Bu çalışmada neoklasik realizmin teorik zemininin dış politikayı açıklama gücü tartışılmaktadır. ; The concept of foreign policy is one of the focal points of international relations theories. This notion is most of the time reduced to the foreign policies of states. The diversity of actors has shown up in the international system along with globalization. For this reason, the concept of foreign policy has started to be dealt with in a different dimension. Neoclassical realism is seen as a meta-theory that claims to explain the concept of foreign policy. The theory tackles foreign policy explanation in multidimensional form. Foreign policy has pertained as a constituent piece, a process output formed by a combination of many factors. This article discusses the power of the theoretical ground of neoclassical realism to explain foreign policy. ; 819231
Bu çalışmada, uluslararası ilişkiler disiplininde Soğuk Savaş sonrası dönemde yaşanan kuramsal çeşitlenme neticesinde realist gelenek içerisinde başlayan eleştiri ve sorgulamalara bağlı olarak ortaya çıkan neoklasik realizmin temel argümanları, amaçları ve kullanılma alanları sorgulanmıştır. Disiplinin en baskın kuramı olan yapısal (neo) realizmin özünde bir uluslararası politika kuramı olması ve temel belirleyiciliği uluslararası sistemin yapısına vermesi, devletlerin münferit dış politikalarının yarattığı etkilerin incelenmesinde eksikliklere neden olmuştur. Esasen bir dış politika analizi yaklaşımı olan neoklasik realizm de bu eksikliğin giderilmesi amacıyla uluslararası sistemin baskısı ile yerel dinamiklerin belirleyiciliğini birleştirerek dış politika davranışlarının anlaşılması için kuramsal bir çerçeve sunmaktadır. Makalede, neoklasik realizmin diğer realist kuramlardan nasıl ayrıldığı, kurguladığı dış politika analizi modelinin bileşenleri olan bağımsız, bağımlı ve ara değişkenler üzerinden incelenmiş ve nihayetinde neoklasik realizme yönelik eleştiriler yeni çalışmalar üzerinden tartışılmıştır. Sonuç olarak da özellikle değişen uluslararası politika koşullarının çözümlenmesi noktasında realist bakış açısından devletlerin dış politikalarının analiz edilmesinin alana sağladığı katkı açıklanmaya çalışılmışt ; In this study, the main arguments, aims and application areas of neoclassical realism which emerged as a result of the criticism and questioning within the realist tradition due to the theoretical diversification experienced after the Cold War in the discipline of international relations are questioned. The fact that the dominant theory of the discipline, structural (neo) realism, indeed is an international policy theory and that it gives the fundamental determinants to the structure of the international system has caused deficiencies in examining the effects of individual foreign policies of the states. Neoclassical realism, which is essentially a foreign policy analysis approach, provides a theoretical framework for understanding foreign policy behaviors by combining the determinism of local dynamics with the pressure of the international system in order to overcome this deficiency. In the article, how neoclassical realism differs from other realist theories is examined through independent, dependent and intervening variables which are the components of the foreign policy analysis model it has constructed, and ultimately criticisms of neoclassical realism are discussed through new studies. And finally, the contribution the analysis of the foreign policies of the states from the realist point of view has made especially to the analysis of the changing international policy conditions has been tried to be explained
Türkiye ile Rusya arasındaki ilişkiler son dönemde çok hızlı gelişme kaydetti. Yüksek gerilimin eksik olmadığı ilişkiler 1990'lı yıllarda şiddetli rekabete, 2000'li yıllarda ise ekonomi ve ticarette yoğun işbirliğine sahne oldu. Rekabet ve işbirliği sarmalında dalgalanan Türk-Rus ilişkileri, son 10 yılda ise daha karmaşık bir hal aldı. 2010 yılının sonlarında Orta Doğu'da başlayan Arap Baharı ve ardından Suriye'de patlak veren "iç savaş" ilişkilerin seyrini derinden etkiledi. Suriye krizinde Türkiye ile Rusya, Beşşar Esad liderliğindeki rejimin "yeni Suriye'nin geleceğinde yer alıp almayacağı" konusunda zıt kutuplarda yer aldı. Rusya, Esad'ı devirmek isteyen Türkiye'nin hamlelerini ustalıkla işlevsiz hale getirdi. Çatışmalara doğrudan askeri müdahalede bulunarak iç savaşın gidişatını Esad lehine çevirdi. İkili ilişkiler, 24 Kasım 2015'te Türkiye'nin Rus savaş uçağını düşürmesi ile ciddi bir krize girdi. 27 Haziran 2016'da Cumhurbaşkanı Recep Tayyip Erdoğan'ın özür mektubu göndermesi ile ilişkiler eski seviyesine dönmekle kalmadı, normalleşmenin de ötesine geçti. NATO üyesi Türkiye, NATO'yu düşman ilan eden Rusya'dan S-400 füzeleri satın aldı. Neoklasik Realizm perspektifi ile hazırladığımız tez çalışmamızda Türk-Rus ilişkilerini Soğuk Savaş'ın bitişinden itibaren tarihi arka planını ihmal etmeden ele aldık. Rusya'nın ve Türkiye'nin izlediği politikaları inceleyerek, Erdoğan ve Rus lider Vladımir Putin'in siyasi tutumlarını anlamaya çalıştık. Uçak krizi, Karlov cinayeti ve Suriye'de yaşanan çıkar çatışmasına rağmen iki ülke arasında gelişen işbirliğine değindik. Yaşanan krizlere rağmen Rusya'nın, Türkiye'nin en önemli ekonomik, siyasi ve askeri ortağı haline gelmesini irdeledik. Neoklasik realizm kuramının savunduğu dış politikadaki lider etkisini son dönem Türk-Rus ilişkilerinde tespit ettik. ; Relations between Turkey and Russia has seen a rapid improvement recently. Turkey-Russia relations, which have never been free of stress, witnessed fierce competition in the 1990s and intense cooperation in economy and trade in the 2000s. Both competitive and cooperative relations have become more complicated in the last decade. The course of bilateral relations has been influenced deeply by the Arab Spring events started at the end of 2010 and subsequently the "civil war" in Syria. Turkey and Russia remain at cross purposes in the Syria crisis. Turkey insists that the Assad regime cannot be a part of the future of new Syria. On the other hand, Russia has skillfully thwarted Turkey's attempts to overthrow the Assad regime. Moscow directly intervened militarily to change the course of the civil war in favor of Bashar al-Assad. Bilateral relations plunged into crisis on the 24th of November, 2015, when Turkey shot down a Russian military jet. After President Erdogan's apology letter dated 27th of June, 2016, bilateral relations have more than normalized. Turkey, a NATO member, bought S-400 missiles from Russia. This thesis that we prepared with the perspective of Neoclassical Realism discusses Turkey-Russia relations since the end of the Cold War while taking the historical background into account. It tries to understand the political approaches of Erdogan and Putin by evaluating the policies of Russia and Turkey. It also points out how bilateral relations develop despite the fighter jet crisis, assassination of the Russian ambassador, and taking opposite sides in Syria. Finally, it tries to find out how Russia has become Turkey's most important economic, political, and military partner. We have identified the leader influence in foreign policy defended by the neoclassical realism theory in recent Turkish-Russian relations.
The article examines the reflection of the political realism paradigm in the ideology of the Ukrainian elite of the second half of the XVII – mid-XVIII century. It is claimed that at this time there were formed two directions, which pursued different goals: the church representatives advocated the restoration of the ancient Russian Orthodox Empire centered in Kyiv, and representatives of the Cossack-senior direction – the idea of the people as a subject of international relations to resist the most powerful Empires. Representatives of the first direction – Innozenz Giesel, Stefan Yavorsky, Feofan Prokopovich and others. Representatives of the second direction – Hryhoriy Grabianka, Pylyp Orlyk, Samiilo Velychko, Semen Divovych and others. Their works, though not fully, reflected the theory of political realism. Partially, it was combined with some idealistic ideas. The combination of realism and idealism in the theoretical ideas of the Ukrainian elite was explained by the circumstances of Ukrainian society in the second half of the seventeenth – early eighteenth century. The main positions reflected in the works of the Ukrainian elite were that the people and the monarch are the subjects of international relations, that international relations are significantly influenced by the actions of the individual (monarch, hetman, pope), which is also part of international relations there is also the religious factor that the decisive role in international relations is played by force, that peace («eternal peace») is achievable through the use of force. The methodology of this article is based on logical, comparative and historical research methods.
Bu tezin ana amacı, devletlerin, benzer politik koşullarda, benzer olaylara neden farklı tepkiler verdiğini ya da benzer politik koşullarda, farklı olaylara neden benzer tepkiler verdiğini ortaya koymaktadır. Bu çerçevede, ABD'nin Irak'a müdahalesi öncesinde, Türkiye'nin politik tutumu ve 1 Mart Tezkeresi süreci, yukarıda belirtilen sorulara yanıt vermeye çalışan neo-klasik realizm çerçevesinden ele alınacaktır. Bunun yanı sıra, 1 Mart Tezkeresi sürecinde, karar alıcıların konumu, daha açık bir ifadeyle, ulusal politikadaki etkilere duyarlılığı, yine neoklasik realizm perspektifinden analiz edilecektir. Yukarıda belirtilen hususlar temelinde, birinci bölümde bir dış politika kuramı olarak, neoklasik realizmin teorik varsayımları ortaya konacaktır. Bilindiği gibi realizm, uluslararası ilişkiler teorileri içerisinde en güçlü ve en çok tartışılan teorilerin başında gelmektedir. Bu bakımdan, realizmin temel varsayımları ve realizm içerisinde ortaya çıkan farklı realizm modelleri ele alınacak ve neoklasik realizmin, realizme getirdiği yenilikler ve realizm içerisindeki konumuna değinilecektir. İkinci bölümde, 11 Eylül saldırılarının Amerikan ulusal ve uluslararası politikası üzerindeki dönüştürücü etkisi analiz edilecektir. Daha sonra, Irak meselesinin Türkiye'nin gündemine girdiği 1990-91 Körfez Krizi sırasında karar alıcıların tutumları ve bu tutumların kamuoyundaki yansımalarımı ortaya konacaktır. Bu bölüm, 11 Eylül saldırıları sonrasında ortaya çıkan konjonktürde, Türkiye'deki iktidar partisinin meseleye yaklaşımı ve ulusal politikada ortaya çıkan değişikliklerin analiz edilmesiyle son bulacaktır. Son bölümde ise Tezkere döneminde iktidarda olan AKP'nin hem ulusal politikadaki hem de Irak politikası üzerindeki etkisi incelenecektir. Bu dönemde, Türk karar alıcıları ile Amerikan karar alıcıları arasındaki gerçekleşen müzakere süreçlerinin ulusal politika sebep olduğu tepkiler ve bu tepkilere Türk karar alıcılarının duyarlılığı analiz edilecektir. ; The main purpose of this thesis is to indicate why states show different reactions to similar actions in similar political conditions or why they show similar reactions to different actions in similar political conditions. In this framework, prior to USA intervention in Iraq, the political attitude of Turkey and the 1 March Bill process will be handled in accordance with neo-classical realism aiming to answer those questions stated above. Additionally, the position of decision makers, more clearly, the susceptibility of decision makers to the elements in national policy, will be analysed during the process of foreign policy making or implementing in the context of neo-classical realism. On the basis of the elements stated above, theoretical assumptions of neo-classical realism, a foreign policy theory, will be stated in the first chapter. As it is well-known that realism is one of the strongest and the most controversial theory within the theories of international relations. For that reason, the fundamental assumptions of realism and various realist models within realism will be handled, and novelties in which neo-classical realism bring and the position of neo-classical realism in realist theory will be stated. In the second chapter, the transformative effect of the September 11 on American national and international politics will be analysed. Then, the attitudes of decision makers of Turkey during the Gulf Crises in 1990-91 and the repercussions of those attitudes on public opinion will be stated. This chapter will be end up with the approach of the ruling party in Turkey after the September 11 and analysing of developments emerged in national policy of Turkey. In the last chapter, the effect of the ruling part AKP during the Bill process on both national policy and Iraq policy of Turkey will be analysed. In that term, the effect of negotiations between American and Turkish decision makers on Turkish public opinion and the susceptibility of Turkish decision makers to public opinion will be analysed in the framework of neoclassical realism.
У статті аналізуються процеси формування й розвитку соцреалізму в художньо-педагогічній освіті в Україні на тлі соціальних, політичних, історичних подій. В означений період затвердилися нові функції в системі мистецької освіти: ідеологічні, наукові, методичні. В рамках навчального процесу сформувалися головні принципи і вимоги до викладання соцреалізму. Доводиться, що вища художньо-педагогічна освіта продовжувала розвиватися в рамках науково-дослідних кафедр та аспірантури, де й викристалізовувалася ідея соцреалізму. ; A retrospective study of theoretical principles and the experience of the artistic process becoming at the 30s show their important scientific and practical significance for the formation of art-pedagogical education in Ukraine of the twentieth century. Thus, reforms have been carried out in the defined years, dramatically changed the system of national higher art-pedagogical education of proletarian culture on academic perspective. Unification of teaching methods gradually led to the final departure of innovation at the beginning of the XX century. The politicization of the higher art school denied, in fact, previous historical experience of art-pedagogical researches in formal-technical frameworks and follow to only one permitted direction - the method of socialistic realism.
In the article state sovereignty are investigated in the theory of political of realism. The traditional understanding of state sovereignty, grounded in the theory of realism is outlined in particular and basic principles of this theory are analysed. Basic descriptions of Vestfallen in the system of international relations and consequences of the legal fixing of state sovereignty are pointed in international practice. ; В статье исследуется сущность государственного суверенитета в теории политического реализма. Анализируются основные принципы данной теории и выделяется обусловленное в ней традиционное понимание государственного суверенитета. В частности наводятся основные характеристики Вестфальской системы международных отношений, а также результаты правового закрепления государственного суверенитета в международной практике. ; У статті досліджується сутність державного суверенітету в теорії політичного реалізму. Аналізуються основні принципи даної теорії та окреслюється обґрунтоване в ній традиційне розуміння державного суверенітету. Зокрема, наводяться основні характеристики Вестфальської системи міжнародних відносин, а також наслідки правового закріплення державного суверенітету в міжнародній практиці.
The article is devoted to the research of socialist realism canon in Ukrainian literature. This canon is considered an artificially modeled power project in the sphere of culture and literature which aimed at creating a monostylistic system with clearly defined rules and recommended schemes, especially including thought-out characters understandable for the mass Soviet reader in order to monopolize power at all levels and to establish a new Soviet identity ("homo sovieticusˮ). The socialist realism canon is a complex and heterogeneous phenomenon. It imposed patterns for analysing and reflecting on reality in art and culture. From the 1930s, any texts following the authorities' regulations acquired a typical structure, predictable and recognizable features that turned literature into a mass-produced uniform "artistic" product. The task of such a governmental experiment was both to transform the world, and to change the way reality was perceived. The aesthetized falsification of existence, the clear domination of everything "ideological" and "totalitarian" in the field of culture, shaping the socialist realistic theory as a process of politicizing artistic consciousness - these are the blocks that determined the formation and functioning of the socialist realism canon of Ukrainian literature. The publication reflects a new vision of the problem of the literary representation of the Soviet Pantheon of Heroes in the socialist realism texts, in particular novels by Natan Rybak, Yurii Zbanatskyi, Oles Honchar, Andrii Malyshko, Natalia Zabila etc. Basically, the idea is that in order to build a bright future the Soviet system needed a new man, so all the forces were thrown into the "newanthropological typeˮ. The article deals with the modeling role of the hero-warrior in the socialist realism text. This image was established in the mass consciousness by means of propaganda and agitation. ; Przedstawiony artykuł proponuje analizę kanonu socrealistycznego w ukraińskich tekstach literackich, należących do autorów okresu sowieckiego, takich jak Natan Rybak, Jurij Zbanacki, Ołeś Honczar, Andrij Małyszko, Natalia Zabiła itd. Według licznych badań ów kanon jest traktowany jako ideologiczny projekt w zakresie kultury oraz literatury, którego zadaniem było formowanie odrąbnej tożsamości (homo sovieticus) oraz absolutyzacja władzy sowieckiej na różnych poziomach życia, zarówno państwowego, jak i prywatnego. W tekstach kultury kanon socrealizmu był powołany do stworzenia monostylistycznego systemu ze ścisłymi regułami, rozpisanymi schematami, specjalnie przewidzianymi typami bohaterów. Socrealistyczny kanon narzucał kulturze i sztuce schematy analizy i odzwierciedlenia nie prawdziwej, lecz wyimaginowanej rzeczywistości. Już od lat 30. XX wieku literatura reprezentuje liczne teksty odpowiadające regułom stylu ideologicznego. Wówczas literatura zostaje przekształcona w produkt kultury masowej, mający typową strukturę przewidywalności i uznawalności. Celem takiego eksperymentu nad literaturą piękną było zarównoprzekształcenie kultur narodów podbitych przez ZSRR, jak i zmiana sposobu odbioru rzeczywistości. Estetyzacja i fałszowanie sowieckiego trybu życia, powszechna dominacja pierwiastków ideologicznegooraz totalitarnego w zakresie kultury, formowanie socrealistycznej teorii jako procesu polityzacji świadomości artystycznej — to czynniki decydujące o rozwoju i funkcjonowaniu kanonu literatury ukraińskiej okresu sowieckiego. Autorka artykułu proponuje nowe ujęcie literackiej reprezentacji sowieckiego panteonu bohaterów w tekstach socrealistycznych. System sowiecki, budując utopię o nastaniu "świetlanej przyszłości", potrzebował "nowego człowieka", na kształtowanie którego były skierowane wszelkie starania. A zatem główną uwagę w danym badaniu skupiono na roli obrazu bohatera walki w socrealistycznym tekście. Obraz ów na skutek propagandy i agitacji zapisał się na długi czas w świadomości zbiorowej. ; The article is devoted to the research of socialist realism canon in Ukrainian literature. This canon is considered an artificially modeled power project in the sphere of culture and literature which aimed at creating a monostylistic system with clearly defined rules and recommended schemes, especially including thought-out characters understandable for the mass Soviet reader in order to monopolize power at all levels and to establish a new Soviet identity ("homo sovieticusˮ). The socialist realism canon is a complex and heterogeneous phenomenon. It imposed patterns for analysing and reflecting on reality in art and culture. From the 1930s, any texts following the authorities' regulations acquired a typical structure, predictable and recognizable features that turned literature into a mass-produced uniform "artistic" product. The task of such a governmental experiment was both to transform the world, and to change the way reality was perceived. The aesthetized falsification of existence, the clear domination of everything "ideological" and "totalitarian" in the field of culture, shaping the socialist realistic theory as a process of politicizing artistic consciousness - these are the blocks that determined the formation and functioning of the socialist realism canon of Ukrainian literature. The publication reflects a new vision of the problem of the literary representation of the Soviet Pantheon of Heroes in the socialist realism texts, in particular novels by Natan Rybak, Yurii Zbanatskyi, Oles Honchar, Andrii Malyshko, Natalia Zabila etc. Basically, the idea is that in order to build a bright future the Soviet system needed a new man, so all the forces were thrown into the "newanthropological typeˮ. The article deals with the modeling role of the hero-warrior in the socialist realism text. This image was established in the mass consciousness by means of propaganda and agitation.
Purpose. The purpose of the article is to analyze George Santayana's socio-anthropological ideas, which are presented in his works The Life of Reason: or The Phases of Human Progress and Dominations and Powers: Reflections on Liberty, Society and Government. Realization of the purpose will provide fresh insight into the problem of finding the value basis of modern human existence, ways of improving self-knowledge with the aim of further self-realization and development of the latent potential. Methodology. The methodological basis of the investigation is a pluralistic strategy that combines historical-philosophical analysis and the socio- anthropological approach. Originality. Santayana's ideas about the human and society may seem utopian in the context of the realities of modern life. On the other hand, his concept that the vital mission of humans is to live the way they were destined to remains topical. Acceptance of one's fate leads not to inaction and self-denial but to self-knowledge and action, to self-expression in science, poetry, religion and art, to realization of one's true mission, which is of a culture creator. His idea about the primary role of the USA in establishing a rational and fair world order is also topical. Conclusions. The way to self-realization of the human being is through the self-knowledge in the Socratic sense and the scientific knowledge of the world around. The objective of the scientific cognition does not imply that reason should guide life, but that it may help to achieve a certain harmony between the conflicting desires, passions and ambitions of the human being, and the vital «impulses» of different people or countries by means of a compromise. Reason may help to rationalize life, at least partially, so that it could become more stable and safe to ensure happiness and freedom, which are the greatest desires of every human being. ; Цель. Статья предполагает анализ социально-антропологических идей Джорджа Сантаяны, которые представлены в его работах «Жизнь разума или стадии человеческого прогресса» и «Господство и власть. Размышления о свободе, общество и правительстве». Это позволит по-новому понять проблему поиска современным человеком ценностных основ своего существования, путей познания себя с целью дальнейшей самореализации и развития скрытых потенциалов. Методология. Методологической основой исследования является плюралистическая стратегия, которая объединяет историко-философский анализ и социально-антропологический подход. Научная новизна. Идеи Сантаяны о человеке и обществе могут показаться утопическими в контексте реалий современной жизни, в то же время актуальной остается его мысль о том, что жизненная задача человека состоит в том, чтобы жить так, как позволяют предначертанные судьбой обстоятельства. Принятие своей судьбы ведет не к бездействию и самоотречению, а к самопознанию и действию, к самовыражению в науке, поэзии, религии и искусстве, к реализации своего истинного предназначения – создателя культуры. Также актуальна мысль Сантаяны о главной роли США в установлении рационального справедливого миропорядка. Выводы. Путь к самореализации человека лежит через самопознание в сократовском смысле слова и научное познание окружающего мира. Цель научного познания не в том, чтобы разум руководил жизнью, а в том, чтобы он помог достичь путем компромисса определенной гармонии между противоречивыми желаниями, страстями и амбициями человека и жизненными «импульсами» разных людей или стран. Разум может помочь упорядочить жизнь, организовать его хотя бы частично рационально, чтобы она стала более стабильной и безопасной, без чего невозможны счастье и свобода – главные желания каждого человека. ; Мета. Стаття передбачає аналіз соціально-антропологічних ідей Джорджа Сантаяни, які представлені у його працях «Життя розуму або стадії людського прогресу» та «Панування і влада. Роздуми про свободу, суспільство та уряд». Це дозволить по-новому осягнути проблему пошуку сучасною людиною ціннісних основ власного існування, шляхів пізнання себе з метою подальшого самоздійснення та розвитку прихованих потенціалів. Методологія. Методологічною основою дослідження є плюралістична стратегія, яка поєднує історико-філософський аналіз та соціально-антропологічний підхід. Наукова новизна. Ідеї Сантаяни про людину та суспільство можуть здатися утопічними в контексті реалій сучасного життя, в той же час актуальною залишається його думка про те, що життєве завдання людини полягає в тому, щоб жити так, як дозволяють призначені долею обставини. Прийняття своєї долі веде не до бездіяльності та самозречення, а до самопізнання та дії, до самовираження в науці, поезії, релігії та мистецтві, до реалізації свого справжнього призначення – творця культури. Також актуальною є думка Сантаяни про головну роль США у встановленні раціонального справедливого світопорядку. Висновки. Шлях до самореалізації людини лежить через самопізнання в сократівському сенсі слова та наукове пізнання навколишнього світу. Мета наукового пізнання не в тому, щоб розум керував життям, а в тому, щоб він допоміг досягти шляхом компромісу певної гармонії між суперечливими бажаннями, пристрастями та амбіціями людини та життєвими «імпульсами» різних людей або країн. Розум може допомогти упорядкувати життя, організувати його хоча б частково раціонально, щоб воно стало стабільнішим та безпечним, без чого неможливі щастя та свобода – головні бажання кожної людини.
2008'de bağımsızlığını ilan eden Kosova küresel sistemin en genç devletlerinden birisi olarak karşımıza çıkmaktadır. Ülke, genellikle Sırbistan ile olan gergin ilişkileri ve uluslararası tanınma sorunuyla dünya gündeminde yer alsa da; Kosova'ya ilişkin göze çarpan bir diğer husus da ülkenin ABD ile kurmuş olduğu çok yakın ilişkilerdir. Öyle ki, bu yakın ilişkiler "Kosova ABD'nin 51.Eyaleti" söylemini de beraberinde getirmektedir. Şüphesiz ki Kosova'nın bu denli ABD etkisi altında kalmasının temel sebebi, ABD'nin Kosova'nın bağımsızlık sürecine vermiş olduğu yoğun destektir. Uluslararası ilişkilerde (neo) realist paradigmadan hareketle devletler arası ilişkilerde temel belirleyici dinamiğin çıkarlar olduğu düşünülürse ABD'nin Kosova'ya vermiş olduğu yoğun desteğin altında, ABD'nin bölge üzerinde sahip olduğu önemli çıkarların yattığı görülmektedir. Öte yandan, büyük çoğunluğu Müslüman olan Kosova'nın ABD ile kurmuş olduğu yakın ilişkiler 1990'lara damgasını vuran Samuel Huntington'un meşhur Medeniyetler Çatışması Tezi ile uyuşmamaktadır. Bu çalışma "Kosova ABD'nin 51. Eyaleti" söyleminin haklılığını ve sosyo-politik nedenlerini tartışmayı amaçlamaktadır. Çalışmada teorik yöntem olarak Kosova örneğinden hareketle (neo) realizm, Medeniyetler Çatışması Tezi ile mukayese edilmiş olup sonuçta uluslararası ilişkilerde çıkar kavramının kimlik faktörüne daha baskın geldiği tespit edilmiştir ; Since 2008, Kosovo has emerged as one of the youngest state of the territory. Despite of the fact that the country is known by its tense relations with Serbia and its ongoing international recognition issue; Kosovo's very close relationship with the USA attracts the attention of international public opinion. In this context, the country's very close relations entail the "Kosovo is the 51. State of the USA" discourse. Doubtless, USA's lasting support to Kosovo during its independency process should be considered as the major reason of Kosovo's affiliation to USA. From the perspective of realist paradigm, states' interests are the main dynamic which determines the cooperation between the international actors. In other words, USA's wide support to Kosovo is very much connected to USA's major interests over the territory. On the other hand, USA's close relationship with Kosovo where is mostly inhabited by Muslims does not support the Samuel Huntington's famous Clash of Civilization thesis. This study seeks to investigate the rightfulness and the socio-political background of the "Kosovo is the 51. State of the USA" discourse. As a theoretical background, a comparison is applied to (neo) realism and Clash of Civilization thesis on the case of Kosovo. According to the findings of the study, interests are tend to surpass the identity notion in international relations
The article examines the reflection of the political realism paradigm in the ideology of the Ukrainian elite of the second half of the XVII – mid-XVIII century. It is claimed that at this time there were formed two directions, which pursued different goals: the church representatives advocated the restoration of the ancient Russian Orthodox Empire centered in Kyiv, and representatives of the Cossack-senior direction – the idea of the people as a subject of international relations to resist the most powerful Empires. Representatives of the first direction – Innozenz Giesel, Stefan Yavorsky, Feofan Prokopovich and others. Representatives of the second direction – Hryhoriy Grabianka, Pylyp Orlyk, Samiilo Velychko, Semen Divovych and others. Their works, though not fully, reflected the theory of political realism. Partially, it was combined with some idealistic ideas. The combination of realism and idealism in the theoretical ideas of the Ukrainian elite was explained by the circumstances of Ukrainian society in the second half of the seventeenth – early eighteenth century. The main positions reflected in the works of the Ukrainian elite were that the people and the monarch are the subjects of international relations, that international relations are significantly influenced by the actions of the individual (monarch, hetman, pope), which is also part of international relations there is also the religious factor that the decisive role in international relations is played by force, that peace («eternal peace») is achievable through the use of force. The methodology of this article is based on logical, comparative and historical research methods. ; В статье рассматривается отображение парадигмы политического реализма в идеологии украинской элиты вт. пол. ХVII – сер. ХVIII века. Утверждается, что в это время сформировалось два направления: которые преследовали разные цели: представители церковного отстаивали идею возобновления древнерусской православной империи с центром в Киеве, а представители казацко-старшинского – идею народа как субъекта международных отношений, который при помощи силы может противостоять могущественным империям. Представители первого направления – Иннокентий Гизель, Стефан Яворский, Феофан Прокопович и другие. Представители второго – Григорий Грабянка, Филип Орлик, Самуил Величко, Семен Дивович и др. В их сочинениях, хоть и не в полной мере, но, все таки, отображалась теория политического реализма. Частично она объединялась с идеалистическими представлениями. Соединение реализма и идеализма в теоретических представлениях украинской элиты объясняется обстоятельствами жизни украинского общества второй пол. ХVII – нач. ХVIII в., которое с одной стороны пребывало в процессе постоянных войн и вооруженных конфликтов, а с другой стороны еще и характеризовалось упадком моральности как их следствием. Основные же позиции, отображавшиеся в сочинениях украинской элиты, сводились к идеям, что народ и монарх есть субъектами международных отношений, что на международные отношения значительно влияют действия личностей (монарха, гетмана, папы римского), что частью международных отношений есть и религиозный фактор, что определяющую роль в международных отношениях играет сила, что мир («вечный мир») достижим через использование силы.Методология статьи базируется на методе логики, сравнительном и исторических методах. ; У статті досліджується відображення парадигми політичного реалізму в ідеології української еліти др. пол. ХVII – сер. ХVIII ст. Стверджується, що в цей час сформувалося два напрями, які переслідували різні цілі: представники церковного відстоювали ідею відновлення давньоруської православної імперії з центром у Києві, а представники козацько-старшинського – ідею народу як суб'єкта міжнародних відносин, що за допомогою сили може протистояти наймогутнішим імперіям. Представники першого напряму – Інокентій Гізель, Стефан Яворський, Феофан Прокопович та ін. Представники другого – Григорій Граб'янка, Пилип Орлик, Самійло Величко, Семен Дівович та ін. В їхніх творах, хоч і не в повній мірі, але все ж таки відображалася теорія політичного реалізму. Частково вона поєднувалася з деякими ідеалістичними уявленнями. Поєднання реалізму та ідеалізму в теоретичних уявленнях української еліти пояснюється обставинами життя українського суспільства др. пол. ХVII – поч. ХVIII ст., яке з однієї сторони перебувало у процесі постійних війн і збройних конфліктів, а з іншої – ще й характеризувалося занепадом моральності як їх наслідком. Основні ж позиції, що відображалися у творах української еліти, зводилися до думок, що народ і монарх є суб'єктами міжнародних відноси, що на міжнародні відносини значний вплив мають дії особистості (монарха, гетьмана, папи римського), що так само частиною міжнародних відносин є і релігійний фактор, що визначальну роль у міжнародних відносинах відіграє сила, що мир («вічний мир») досяжний через застосування сили. Методологія статті ґрунтується на логічному, порівняльному та історичних методах дослідженнях.
The main purpose of the paper is to identify the involvement of Russia in the ethno-political conflicts of Georgia, in the context of the dominant theories of international relations. The research is focused on the conflicts in Georgia – Abkhazia and South Ossetia (Tskhinvali region) – starting from the 1920ies till the 2008 Russia-Georgia war. Despite the fact that the internal characteristics of Abkhazia and South Ossetia conflicts are different, Russian politics related to those issues is similar. In this research the qualitative research methodology, particularly qualitative content analyses and case study method are used. Research is based on two theories of International Relation: Waltz's theory of neo-realism "Defensive Realism" and Mearsheimer's theory of "Offensive Realism". Mearsheimer's theory of "Offensive Realism" supports the argument that the main reason for the Russian aggression in Georgia is to remain regional hegemony in the South Caucasus region to control the energy carriers and energy supply, as well as to stop the Western integration of Georgia, especially the integration process into the NATO and the European Union. ; Статтю присвячено виявленню причетності Росії до етнополітичних конфліктів у Грузії в контексті домінуючих теорій міжнародних відносин. Дослідження зосереджено на основних конфліктах, що виникали у Грузії, зокрема в Абхазії та Південній Осетії (Цхінвальська область), починаючи від 1920-х років аж до російсько-грузинської війни 2008 року. Незважаючи на те, що внутрішні характеристики конфліктів Абхазії та Південної Осетії дещо різняться, російська політика, пов'язана з ними, є аналогічною. В основі статті – методологія контент-аналізу. Дослідження ґрунтуються на двох теоріях міжнародних відносин: теорії Вальца про неореалізм («oборонний реалізм» )та теорії Мізерсхаймера про «наступальний реалізм», яка доводить гіпотезу, що основною причиною російської агресії в Грузії є прагнення регіональної гегемонії в регіоні Південного Кавказу для контролю енергоносіїв та енергопостачання, а також припинення західної інтеграції Грузії, особливо процесу інтеграції в НАТО та Європейський Союз. На підтвердження цих теорій проведено аналогії між Грузією та Україною щодо прагнення Росії здобути регіональну гегемонію в пострадянських регіонах та отримати статус наддержави в усьому світі.
The main purpose of the paper is to identify the involvement of Russia in the ethno-political conflicts of Georgia, in the context of the dominant theories of international relations. The research is focused on the conflicts in Georgia – Abkhazia and South Ossetia (Tskhinvali region) – starting from the 1920ies till the 2008 Russia-Georgia war. Despite the fact that the internal characteristics of Abkhazia and South Ossetia conflicts are different, Russian politics related to those issues is similar. In this research the qualitative research methodology, particularly qualitative content analyses and case study method are used. Research is based on two theories of International Relation: Waltz's theory of neo-realism "Defensive Realism" and Mearsheimer's theory of "Offensive Realism". Mearsheimer's theory of "Offensive Realism" supports the argument that the main reason for the Russian aggression in Georgia is to remain regional hegemony in the South Caucasus region to control the energy carriers and energy supply, as well as to stop the Western integration of Georgia, especially the integration process into the NATO and the European Union. ; Статтю присвячено виявленню причетності Росії до етнополітичних конфліктів у Грузії в контексті домінуючих теорій міжнародних відносин. Дослідження зосереджено на основних конфліктах, що виникали у Грузії, зокрема в Абхазії та Південній Осетії (Цхінвальська область), починаючи від 1920-х років аж до російсько-грузинської війни 2008 року. Незважаючи на те, що внутрішні характеристики конфліктів Абхазії та Південної Осетії дещо різняться, російська політика, пов'язана з ними, є аналогічною. В основі статті – методологія контент-аналізу. Дослідження ґрунтуються на двох теоріях міжнародних відносин: теорії Вальца про неореалізм («oборонний реалізм» )та теорії Мізерсхаймера про «наступальний реалізм», яка доводить гіпотезу, що основною причиною російської агресії в Грузії є прагнення регіональної гегемонії в регіоні Південного Кавказу для контролю енергоносіїв та енергопостачання, а також припинення західної інтеграції Грузії, особливо процесу інтеграції в НАТО та Європейський Союз. На підтвердження цих теорій проведено аналогії між Грузією та Україною щодо прагнення Росії здобути регіональну гегемонію в пострадянських регіонах та отримати статус наддержави в усьому світі.
