The increased interest of contemporary literary-theoretical discourse in the socialist realism canon lies in the present social and political changes that involve the process of modifying the former character of culture. It is impossible to provide a complete description of the 20th century Ukrainian literature without an in-depth examination of this phenomenon. The relevance of this study is to illustrate the urgent need in reconsidering the socio-cultural heritage of socialist realism as a traumatic experience which led to cultural deformation. Moreover, we are still suffering its consequences. Based on the example of Stepan Tudor's works, a set of complex and controversial problems of inter-generational re-thinking of the socio-cultural heritage is analyzed by opening the «archives of memory» and overcoming the «shadow of the past». This article singles out basic models of the generational reception of the legacy of this author. The research traces the differences between the Soviet and Post-Soviet studies, bringing to the fore such stylistic techniques as an internal monologue, an auto-dialogue, text visualization, language game and experiments with the form of presentation etc. The present paper outlines the need to cast a new light on the Soviet past, to re-open the idea of socialist realism canon and its «Parnassists», to form an awareness of the complexity and ambiguity of the situation in which writers worked and to exhibit the high percentage of distortion and silence. The conclusions emphasize that the actualization of the Soviet Discourse is extremely necessary for modern Literary Studies. The reconsideration of the literary heritage of the Socialist Realism opens up new horizons for interpretation and theoretical studies. Keywords: socialist realistic, ideology, generation, perception, split personality. ; Зосереджено увагу на складній та неоднозначній проблемі сучасного літературознавства – перепрочитанні соцреалістичного канону української літератури, невід'ємною частиною якого був і Степан Тудор. Виокремлено три основні моделі генераційної рецепції творчості письменника. Простежено відмінності в дослідженнях радянського та пострадянського періодів, акцентовано на проблемі міжпоколіннєвого переосмислення соціокультурного спадку соцреалізму, відкриваючи «архіви пам'яті» та долаючи «тінь минулого». Ключові слова: соцреалізм, ідеологія, покоління, рецепція, роздвоєння особистості.
In this thesis author marks the necessity of the realism phenomenon investigation as a factor of the political process. Author gives the definition of the political process category with the philosophical, legal and political points of view. Foregoing points of views discovers several phenomenon which has strong influence to the political realism realization on the Ukrainian territory. ; В работе автор отмечает необходимость детального исследования феномена реализма как фактора политического процесса. В этой статье автор дает определение категории политического процесса, политического реализма с точки зрения философии, права и политологии, изучаетнекоторые явления, которые влияют на реализацию идеи политического реализма на территории Украины. ; У роботі автор наголошує на необхідності детального дослідження феномену реалізму як чинника політичного процесу. В цій статті автор надає визначення категорії політичного процесу, політичного реалізму з точки зору філософії, права та політології, вивчає деякі явища, які впливають на реалізацію ідеї політичного реалізму на теренах України.
In the article Y.Kosach's publicistic works of 60−70-х years of ХХ century are analysed, printed to the pages of the pro-soviet magazine «Behind A Dark Blue Ocean», the key theme of which was criticism of social and political, cultural activity of Y.Ko-sach's ideological opponents on emigration. Basic stylistic and architectonic methods of «sovetofilskyh» publicistic works is researched in a publication, influence of fundamental principles of social realism on the creative manner of Y.Kocach.Key words: publicism of socialist realism, spiritual duality, «sovetofilstvo». ; У статті аналізуються публіцистичні виступи Ю.Косача, надруковані на сто-рінках журналу «За синім океаном» у 60−70-х років ХХ століття. Ключова тема публікацій – критика суспільно-політичної й культурної діяльності ідеологічних опонентів в еміграції. Також у текстах простежуються основні стильові та архітек-тонічні модуси «совєтофільських» виступів, вплив засадничих принципів соцреа-лізму на творчу манеру Косача-публіцистаКлючові слова: соцреалістична публіцистика, духовна роздвоєність, «совєто-фільство».
The main propositions of such schools of thought in international relations theory as realism, liberalism, and constructivism, which are used by researchers in these areas in the analysis of the political significance of epidemics and pandemics for international relations are highlighted and analyzed in the article. The author places special emphasis on the ongoing global pandemic of coronavirus disease 2019 (COVID-19) and identifies its main issues that are the focus of attention in the scientific works of political scientists. The author concludes that none of the three analyzed theories provide a comprehensive explanation of all the socio-political processes and transformations that have resulted from the spread of the COVID-19 pandemic on a global scale. The main research methods were analytical-synthetic and descriptive-narrative. ; У статті виокремлено та проаналізовано головні положення теорії реалізму, лібералізму й конструктивізму в міжнародних відносинах, які використовуються дослідниками зазначених напрямів при аналізі політичного значення епідемій та пандемій для міжнародних відносин. Автором зроблено особливий акцент на поточній пандемії коронавірусної хвороби 2019 (COVID-19) та визначено її основні питання, що перебувають у фокусі уваги в наукових роботах представників політичних наук. Автор дійшов висновку про те, що жодна із трьох проаналізованих теорій не надає всеосяжного пояснення усім суспільно-політичним процесам та соціальним трансформаціям, що виникли внаслідок поширення пандемії COVID-19 в глобальних масштабах. Основними методами досліджень стали аналітико-синтетичний та описово-розповідний.
Висвітлюється стан зміни сприйняття естетичної загальнокультурної парадигми, що ґрунтується на відповідних ідеологічних партійних резолюціях радянських часів. Акцентується конфронтація соцреалізму, що на тепер постає завершеним феноменом та інтерпретується як версія масової культури, з модернізмом та авангардизмом (Д. Затонський). Увагу приділено тотально-ідеологічному спрямуванню мистецтва для дітей, коли дитина набуває статусу "державної власності", а її свідомість через літературу формується в перспективі завуальованого атеїзму. Внаслідок цього творча авторська свідомість, "стерилізована" від релігійної домінанти, діє в ущільненому діапазоні текстів дитячої літератури, типологічно залежному від ідейного, тематичного та жанрового канону. Своєрідній ревізії підлягає знакова поема Едуарда Багрицького "Смерть піонерки", сучасне прочитання якої радикально змінює її первісне рецептивне навантаження. ; Рассматривается состояние изменения восприятия эстетической общекультурной парадигмы, основанной на соответствующих идеологических партийных резолюциях советских времен. Акцентируется на конфронтации соцреализма, который на данный момент считается завершенным феноменом и интерпретируется как версия массовой культуры, с модернизмом и авангардизмом (Д. Затонский). Внимание уделяется тотально идеологическому направлению искусства для детей, когда ребенок получает статус "государственной собственности", а его сознание с помощью литературы формируется в перспективе завуалированного атеизма. В результате, творческое авторское сознание, "стерилизованное" от религиозной доминанты, действует в уплотненном диапазоне текстов детской литературы, типологически зависимом от идейного, тематического и жанрового канона. Своеобразной ревизии подлежит знаковая поэма Эдуарда Багрицкого "Смерть пионерки", современное прочтение которой радикально меняет ее первоначальную рецептивную нагрузку. ; The article treats the status of the change of aesthetic general cultural paradigm in the period of socialist realism, which raises as completed phenomenon and is interpreted as a version of popular culture (Tatiana Sverbilova), or "artistic force field" (Leonid Geller, Antoine Bodin) with the kitsch basis of the "politicization of aesthetics" (Tamara Hundorova), on the basis of their respective ideological party resolutions of Soviet times. The confrontation with social realism with the modernism and avant-garde (Dmitry Zatonsky) is accentuated. Maria Litovska notices that in totally-ideological tendency of art when the child has acquired the status of State property, her consciousness through literature was formed in perspective of latent atheism. Literature was changed into "long-term propaganda element" (Andrei Fateev). As a result, the range of texts of children's literature suffered from the ideological, thematic and genre compression, those "atheistic times" the "atheists union" generated a faith in the original "worshipping" of Joseph Stalin. Party strategy of socialist realism began its practice actively and rigidly, basing on literature for children, which suffered not only from the compression of the genre spectrum of texts, but also from the selection of the necessary to a child themes, motifs, images. This children's literature lost not only its creative originality, but also a thinking recipient. It became a powerful tool of total ideologization of society, by its world outlook program, first of all, depriving the younger generation of faith in God. The poem by Eduard Bagritsky "Death of Pioneer" is analyzed as a typical example of such an ideologization. The poem was based on real events, the renunciation of God appears highest feat. In Soviet times, from the position of former ideological platform, the poem has received extremely appreciation. The heroization of the image of the dying Valentina in the times of socialist realism has contributed to strengthening in the consciousness of recipients her implicit atheistic faith. The suggestive resource of the text is reinforced by phonetic and syntactic repetitions: alliterations, anaphoras, lexical repetitions, variated duplicate address of the girl's name, parallelisms, as well as a number of rhetorical questions and calls. Bravura pathos of trochee trimeter poem "Youth Guided Us", which became the famous song, tragically contrasts with the suffering of girl's mother. Despite the fact that the ideology of socialist realism aspired to "sterilize" the author's consciousness of the religious dominants in the case of other children's classics – Agniya Barto, Samuil Marshak, Nicholay Nossov, Korney Chukovsky, refusing to accept the principles of the method, especially total atheism, deviation from the Soviet standard of art for children, provided their lyrics (of course, along with high artistic value and diversification), by the ability to move from contemporaneity to the space of "great time".
Висвітлюється стан зміни сприйняття естетичної загальнокультурної парадигми, що ґрунтується на відповідних ідеологічних партійних резолюціях радянських часів. Акцентується конфронтація соцреалізму, що на тепер постає завершеним феноменом та інтерпретується як версія масової культури, з модернізмом та авангардизмом (Д. Затонський). Увагу приділено тотально-ідеологічному спрямуванню мистецтва для дітей, коли дитина набуває статусу "державної власності", а її свідомість через літературу формується в перспективі завуальованого атеїзму. Внаслідок цього творча авторська свідомість, "стерилізована" від релігійної домінанти, діє в ущільненому діапазоні текстів дитячої літератури, типологічно залежному від ідейного, тематичного та жанрового канону. Своєрідній ревізії підлягає знакова поема Едуарда Багрицького "Смерть піонерки", сучасне прочитання якої радикально змінює її первісне рецептивне навантаження. ; Рассматривается состояние изменения восприятия эстетической общекультурной парадигмы, основанной на соответствующих идеологических партийных резолюциях советских времен. Акцентируется на конфронтации соцреализма, который на данный момент считается завершенным феноменом и интерпретируется как версия массовой культуры, с модернизмом и авангардизмом (Д. Затонский). Внимание уделяется тотально идеологическому направлению искусства для детей, когда ребенок получает статус "государственной собственности", а его сознание с помощью литературы формируется в перспективе завуалированного атеизма. В результате, творческое авторское сознание, "стерилизованное" от религиозной доминанты, действует в уплотненном диапазоне текстов детской литературы, типологически зависимом от идейного, тематического и жанрового канона. Своеобразной ревизии подлежит знаковая поэма Эдуарда Багрицкого "Смерть пионерки", современное прочтение которой радикально меняет ее первоначальную рецептивную нагрузку. ; The article treats the status of the change of aesthetic general cultural paradigm in the period of socialist realism, which raises as completed phenomenon and is interpreted as a version of popular culture (Tatiana Sverbilova), or "artistic force field" (Leonid Geller, Antoine Bodin) with the kitsch basis of the "politicization of aesthetics" (Tamara Hundorova), on the basis of their respective ideological party resolutions of Soviet times. The confrontation with social realism with the modernism and avant-garde (Dmitry Zatonsky) is accentuated. Maria Litovska notices that in totally-ideological tendency of art when the child has acquired the status of State property, her consciousness through literature was formed in perspective of latent atheism. Literature was changed into "long-term propaganda element" (Andrei Fateev). As a result, the range of texts of children's literature suffered from the ideological, thematic and genre compression, those "atheistic times" the "atheists union" generated a faith in the original "worshipping" of Joseph Stalin. Party strategy of socialist realism began its practice actively and rigidly, basing on literature for children, which suffered not only from the compression of the genre spectrum of texts, but also from the selection of the necessary to a child themes, motifs, images. This children's literature lost not only its creative originality, but also a thinking recipient. It became a powerful tool of total ideologization of society, by its world outlook program, first of all, depriving the younger generation of faith in God. The poem by Eduard Bagritsky "Death of Pioneer" is analyzed as a typical example of such an ideologization. The poem was based on real events, the renunciation of God appears highest feat. In Soviet times, from the position of former ideological platform, the poem has received extremely appreciation. The heroization of the image of the dying Valentina in the times of socialist realism has contributed to strengthening in the consciousness of recipients her implicit atheistic faith. The suggestive resource of the text is reinforced by phonetic and syntactic repetitions: alliterations, anaphoras, lexical repetitions, variated duplicate address of the girl's name, parallelisms, as well as a number of rhetorical questions and calls. Bravura pathos of trochee trimeter poem "Youth Guided Us", which became the famous song, tragically contrasts with the suffering of girl's mother. Despite the fact that the ideology of socialist realism aspired to "sterilize" the author's consciousness of the religious dominants in the case of other children's classics – Agniya Barto, Samuil Marshak, Nicholay Nossov, Korney Chukovsky, refusing to accept the principles of the method, especially total atheism, deviation from the Soviet standard of art for children, provided their lyrics (of course, along with high artistic value and diversification), by the ability to move from contemporaneity to the space of "great time".
Об'єднання у часовому просторі українського професійного живопису від 1930-х до 1960-х років має доволі умовне визначення, адже кожне з чотирьох згаданих десятиліть мало принципово різні вектори розвитку. Насильницьке запровадження методу соціалістичного реалізму та підведення під нього марксистсько-ленінської основи в українську художню культуру взагалі і в живопис зокрема супроводжувалось не лише знищенням та ліквідацією інших мистецьких напрямків, а й особистим негативним ставленням Й. Сталіна до України і усього українського. Підтриманий комуністичною правлячою партією і мистецькою критикою, вітчизняною і російською, соціалістичний реалізм швидко долав будь-який прояв незгоди, заборонивши висвітлювати тіньові сторони життя [1].Дана стаття досліджує удаваного героя і вигадані або видозмінені події, що були оспівані митцями-живописцями у воєнний та повоєнний час з метою підтримки міфу про радянську наддержаву. Зацікавленість сьогоднішніх мистецтвознавців живописом межі 1940-х років є цілком закономірною, оскільки саме цей період можна вважати точкою відліку вітчизняного тоталітарного мистецтва другої фази. Український радянський живопис у процентному відношенні до скульптури, графіки, ужиткового мистецтва мав преференції, бо переважна кількість оприлюднених творів залишалася живописною, а тому вивчення процесів, що формували академічний живопис, є цілком логічним, як і прискіплива увага до одіозності явищ, що супроводжували і формували художнє життя країни і художній продукт (в даному разі живопис). Але позиція автора залишається незмінною. Для правильного розуміння образотворчого мистецтва наступних періодів треба обов'язково дослідити важкий у розумінні і сприйманні період воєнного і повоєнного мистецтва живопису. Час не повертається назад, але дає можливість сьогоднішньому, більш широкому прочитанню і розумінню тих мистецьких процесів, про які ще зовсім недавно не можна було згадувати. ; The union in the time space of Ukrainian professional painting from the 1930s to the 1960s has a fairly conventional definition, because each of the four mentioned decades had fundamentally different development vectors. The forcible introduction of the method of socialist realism and the subordination of the Marxist-Leninist foundation to it in Ukrainian artistic culture in general and in painting in particular was accompanied not only by the destruction and elimination of other artistic trends, but also by Stalin's personal negative attitude towards Ukraine and everything Ukrainian. Supported by the Communist ruling party and artistic criticism of the Russian and the Russian, socialist realism quickly overcame any manifestation of disagreement, forbidding the coverage of the shady sides of life [1].This article explores the imaginary hero and the fictional or modified events that were sung by painters in the military and post-war years with the aim of maintaining the myth of the Soviet superpower. The interest of today›s art critics by the painting of the turn of the 1940s is quite natural, since it is this period that can be considered the starting point of the totalitarian national art of the second phase. Ukrainian Soviet painting as a percentage of sculpture, graphics, and applied art had preferences, since the overwhelming number of published works remained picturesque, and therefore the study of processes formed academic painting quite logically, as well as close attention to the odiousness of the phenomena that accompanied and shaped the artistic life of the country and an artistic product (in this case painting). The author's position remains unchanged. For a correct understanding of the visual arts of subsequent periods, it is necessary to investigate the period of military and post-war art of the painterly workshop, which is difficult in terms of perception. Time does not come back, but it gives an opportunity today, for a broader and deeper reading and understanding of those artistic processes, which until quite recently could not be mentioned. ; Объединение во временном пространстве украинской профессиональной живописи от 1930-х до 1960-х годов имеет довольно условное определение, ведь каждое из четырех упомянутых десятилетий имело принципиально разные векторы развития. Насильственное введение метода социалистического реализма и подведение под него марксистско-ленинской основы в украинской художественной культуре вообще и в живописи в частности сопровождалось не только уничтожением и ликвидацией других художественных направлений, но и личным негативным отношением Сталина к Украине и ко всему украинскому. Поддержанный коммунистической правящей партией и художественной критикой, отечественной и российской, социалистический реализм быстро преодолевал любое проявление несогласия, запретив освещать теневые стороны жизни [1].Данная статья исследует мнимого героя и вымышленные или видоизмененные события, которые были воспеты художниками-живописцами в военное и послевоенное время с целью поддержания мифа о советской сверхдержаве. Заинтересованность сегодняшних искусствоведов живописью рубежа 1940-х годов вполне закономерна, поскольку именно этот период можно считать точкой отсчета отечественного тоталитарного искусства второй фазы. Украинская советская живопись в процентном отношении к скульптуре, графике, прикладному искусству имела преференции, поскольку подавляющее количество опубликованных произведений оставалось живописными, а потому изучение процессов, формировавших академическую живопись, является вполне логичным, как и пристальное внимание к одиозности явлений, сопровождавших и формировавших художественную жизнь страны и художественный продукт (в данном случае живопись). Позиция автора остается неизменной. Для правильного понимания изобразительного искусства последующих периодов нужно обязательно исследовать тяжелый, в смысле восприятия, период военного и послевоенного искусства живописного цеха. Время не возвращается назад, но дает возможность сегодня более широкому и глубокому прочтению и пониманию тех художественных процессов, о которых еще совсем недавно нельзя было упоминать.
Об'єднання у часовому просторі українського професійного живопису від 1930-х до 1960-х років має доволі умовне визначення, адже кожне з чотирьох згаданих десятиліть мало принципово різні вектори розвитку. Насильницьке запровадження методу соціалістичного реалізму та підведення під нього марксистсько-ленінської основи в українську художню культуру взагалі і в живопис зокрема супроводжувалось не лише знищенням та ліквідацією інших мистецьких напрямків, а й особистим негативним ставленням Й. Сталіна до України і усього українського. Підтриманий комуністичною правлячою партією і мистецькою критикою, вітчизняною і російською, соціалістичний реалізм швидко долав будь-який прояв незгоди, заборонивши висвітлювати тіньові сторони життя [1].Дана стаття досліджує удаваного героя і вигадані або видозмінені події, що були оспівані митцями-живописцями у воєнний та повоєнний час з метою підтримки міфу про радянську наддержаву. Зацікавленість сьогоднішніх мистецтвознавців живописом межі 1940-х років є цілком закономірною, оскільки саме цей період можна вважати точкою відліку вітчизняного тоталітарного мистецтва другої фази. Український радянський живопис у процентному відношенні до скульптури, графіки, ужиткового мистецтва мав преференції, бо переважна кількість оприлюднених творів залишалася живописною, а тому вивчення процесів, що формували академічний живопис, є цілком логічним, як і прискіплива увага до одіозності явищ, що супроводжували і формували художнє життя країни і художній продукт (в даному разі живопис). Але позиція автора залишається незмінною. Для правильного розуміння образотворчого мистецтва наступних періодів треба обов'язково дослідити важкий у розумінні і сприйманні період воєнного і повоєнного мистецтва живопису. Час не повертається назад, але дає можливість сьогоднішньому, більш широкому прочитанню і розумінню тих мистецьких процесів, про які ще зовсім недавно не можна було згадувати. ; The union in the time space of Ukrainian professional painting from the 1930s to the 1960s has a fairly conventional definition, because each of the four mentioned decades had fundamentally different development vectors. The forcible introduction of the method of socialist realism and the subordination of the Marxist-Leninist foundation to it in Ukrainian artistic culture in general and in painting in particular was accompanied not only by the destruction and elimination of other artistic trends, but also by Stalin's personal negative attitude towards Ukraine and everything Ukrainian. Supported by the Communist ruling party and artistic criticism of the Russian and the Russian, socialist realism quickly overcame any manifestation of disagreement, forbidding the coverage of the shady sides of life [1].This article explores the imaginary hero and the fictional or modified events that were sung by painters in the military and post-war years with the aim of maintaining the myth of the Soviet superpower. The interest of today›s art critics by the painting of the turn of the 1940s is quite natural, since it is this period that can be considered the starting point of the totalitarian national art of the second phase. Ukrainian Soviet painting as a percentage of sculpture, graphics, and applied art had preferences, since the overwhelming number of published works remained picturesque, and therefore the study of processes formed academic painting quite logically, as well as close attention to the odiousness of the phenomena that accompanied and shaped the artistic life of the country and an artistic product (in this case painting). The author's position remains unchanged. For a correct understanding of the visual arts of subsequent periods, it is necessary to investigate the period of military and post-war art of the painterly workshop, which is difficult in terms of perception. Time does not come back, but it gives an opportunity today, for a broader and deeper reading and understanding of those artistic processes, which until quite recently could not be mentioned. ; Объединение во временном пространстве украинской профессиональной живописи от 1930-х до 1960-х годов имеет довольно условное определение, ведь каждое из четырех упомянутых десятилетий имело принципиально разные векторы развития. Насильственное введение метода социалистического реализма и подведение под него марксистско-ленинской основы в украинской художественной культуре вообще и в живописи в частности сопровождалось не только уничтожением и ликвидацией других художественных направлений, но и личным негативным отношением Сталина к Украине и ко всему украинскому. Поддержанный коммунистической правящей партией и художественной критикой, отечественной и российской, социалистический реализм быстро преодолевал любое проявление несогласия, запретив освещать теневые стороны жизни [1].Данная статья исследует мнимого героя и вымышленные или видоизмененные события, которые были воспеты художниками-живописцами в военное и послевоенное время с целью поддержания мифа о советской сверхдержаве. Заинтересованность сегодняшних искусствоведов живописью рубежа 1940-х годов вполне закономерна, поскольку именно этот период можно считать точкой отсчета отечественного тоталитарного искусства второй фазы. Украинская советская живопись в процентном отношении к скульптуре, графике, прикладному искусству имела преференции, поскольку подавляющее количество опубликованных произведений оставалось живописными, а потому изучение процессов, формировавших академическую живопись, является вполне логичным, как и пристальное внимание к одиозности явлений, сопровождавших и формировавших художественную жизнь страны и художественный продукт (в данном случае живопись). Позиция автора остается неизменной. Для правильного понимания изобразительного искусства последующих периодов нужно обязательно исследовать тяжелый, в смысле восприятия, период военного и послевоенного искусства живописного цеха. Время не возвращается назад, но дает возможность сегодня более широкому и глубокому прочтению и пониманию тех художественных процессов, о которых еще совсем недавно нельзя было упоминать.
Мета статті полягає у досліджені проблеми стилів та стильових відносин, що призвели до об'єднання та злиття самостійних напрямків у образотворчому мистецтві та архітектурі періоду зародження та становлення соціалістичного реалізму. Особливості появи і розвитку синтезу мистецтв в СРСР і його найбільшій республіці – Україні досі залишаються недослідженими. У пропонованому автором тлумаченні синтезу мистецтв «радянського зразка» критерієм цілісного сприйняття стильової єдності живописних, скульптурних та архітектурних творів є тоталітарна залежність митця від підневільного соціуму. За версією автора, сприйняття архітектурних проблем в Україні зазначеної доби розглядається у мистецтвознавчій, політичній та економічній площині і доводить злочинність ідеології тоталітаризму. Методологія дослідження задекларованої теми полягає у об'єднанні мистецтвознавчих та історичних розвідок. Відповідно до поставлених завдань у статті застосовуються методи дослідження, що доповнюють культурологічний, історичний, мистецтвознавчий аспекти. Також були використані хронологічний аналіз та синтез, компаративний, біографічний і крос-культурний методи. Наукова новизна полягає у висвітлені і дослідженні маловідомих фактів, що підтверджують авторську доктрину стосовно викривлення у радянському соціумі такого поняття як синтез мистецтва. Об'єднання образотворчого мистецтва з архітектурою сприймалося раніше переважно з точки зору праць радянських ідеологів, істориків, мистецтвознавців. Питання індиферентності та відсутності опору в умовах тоталітарної культурної диктатури стосовно взаємозв'язку просторових мистецтв та архітектури під кутом культурологічного трактування взагалі не розглядалися. Висновки. Аналіз архітектурних стилів, їх завдань, шляхів розвитку, визначення ролі особи у творчості (живописній, скульптурній, архітектурній), впливу соціуму і залежності від нього, співставлення часу нинішнього з подіями сімдесятилітньої давнини – є шляхом відродження істини. Результатом цієї праці стало намагання зрозуміти, дослідити і зробити правильні висновки відносно феномену синтезу українського мистецтва і архітектури довоєнних років. Кінцевою відповіддю на поставлені запитання можуть бути лише ґрунтовні культурологічно-мистецтвознавчі розвідки, що відкриють правду про малодосліджений період української культури ; Цель статьи заключается в исследовании проблемы стилей и стилевых отношений, которые привели к объединению и слиянию самостоятельных направлений в изобразительном искусстве и архитектуре периода зарождения и становления социалистического реализма. Особенности появления и развития синтеза искусств в СССР и его самой большой республике – Украине до сих пор остаются неисследованными. В предлагаемом автором толковании синтеза искусств «советского образца» критерием целостного восприятия стилевого единства живописных, скульптурных и архитектурных произведений является тоталитарная зависимость художника от подневольного социума. По версии автора, восприятие архитектурных проблем в Украине указанного времени рассматривается в искусствоведческой, политической и экономической плоскости и доказывает преступность идеологии тоталитаризма. Методология исследования задекларированной темы заключается в объединении искусствоведческих и исторических исследований. В соответствии с поставленными задачами в статье применяются методы исследования, дополняющие культурологический, исторический, искусствоведческий аспекты. Также были использованы хронологический анализ и синтез, компаративный, биографический и кросс-культурный методы. Научная новизна заключается в освещении и исследовании малоизвестных фактов, подтверждающих авторскую доктрину об искажении в советском социуме такого понятия как синтез искусства. Объединение изобразительного искусства с архитектурой воспринималось ранее преимущественно с точки зрения работ советских идеологов, историков, искусствоведов. Вопросы индифферентности и отсутствия сопротивления в условиях тоталитарной культурной диктатуры относительно взаимосвязи пространственных искусств и архитектуры под углом культурологической трактовки вообще не рассматривались. Выводы. Анализ архитектурных стилей, их задач, путей развития, определение роли личности в творчестве (живописной, скульптурной, архитектурной), влияния социума и зависимости от него, сопоставление времени нынешнего с событиями семидесятилетней давности - это путь возрождения истины. Результатом этой работы стала попытка понять, исследовать и сделать правильные выводы относительно феномена синтеза украинского искусства и архитектуры довоенных лет. Конечным ответом на поставленные вопросы могут быть только основательные культурологические и искусствоведческие материалы, открывающие правду о малоизученном периоде украинской культуры. ; The purpose of the article is to study the problems of styles and styles, which led to the unification and merging of independent trends in the fine arts and architecture of the period of origin and the formation of socialist realism. Scientific novelty. Features of the emergence and development of the synthesis of arts in the USSR and its largest republic – Ukraine still remains unexplored. In the author's proposed interpretation of the synthesis of arts of the "Soviet model" criterion of the holistic perception of the stylistic unity of paintings, sculptural and architectural works is the totalitarian dependence of the artist from the hostile society. According to the author's version, the perception of architectural problems in Ukraine in the given period is considered in the arts, political and economic area and proves the crime of the ideology of totalitarianism. The methodology of the research of the declared theme is to combine art studies and historical intelligence. In accordance with the set tasks in the article applied research methods, complementary cultural, historical, art-study aspects. Chronological analysis and synthesis, comparative, biographical and cross-cultural methods were also used. Scientific novelty consists of highlighting and studying little-known facts, which confirm the author's doctrine concerning the distortion of the concept in the Soviet society of a concept as a synthesis of art. The association of fine arts with architecture was perceived more predominantly from the point of view of the works of Soviet ideologues, historians, art historians. The question of the indifference and lack of resistance in the conditions of a totalitarian cultural dictatorship concerning the interrelation of spatial arts and architecture at the angle of culturological interpretation was not considered at all. Conclusions. The analysis of architectural styles, their tasks, ways of development, the definition of the role of a person in the work (painting, sculptural, architectural), the influence of society and its dependence, comparing the current time with the events seventy years ago – is the way of true revival. The result of this work was an attempt to understand, study and make correct conclusions about the phenomenon of the synthesis of Ukrainian art and architecture of pre-war years. The only answer to the questions can be only solid cultural and artistic intelligence that will reveal the truth about the little-studied period of Ukrainian culture.
Мета статті полягає у досліджені проблеми стилів та стильових відносин, що призвели до об'єднання та злиття самостійних напрямків у образотворчому мистецтві та архітектурі періоду зародження та становлення соціалістичного реалізму. Особливості появи і розвитку синтезу мистецтв в СРСР і його найбільшій республіці – Україні досі залишаються недослідженими. У пропонованому автором тлумаченні синтезу мистецтв «радянського зразка» критерієм цілісного сприйняття стильової єдності живописних, скульптурних та архітектурних творів є тоталітарна залежність митця від підневільного соціуму. За версією автора, сприйняття архітектурних проблем в Україні зазначеної доби розглядається у мистецтвознавчій, політичній та економічній площині і доводить злочинність ідеології тоталітаризму. Методологія дослідження задекларованої теми полягає у об'єднанні мистецтвознавчих та історичних розвідок. Відповідно до поставлених завдань у статті застосовуються методи дослідження, що доповнюють культурологічний, історичний, мистецтвознавчий аспекти. Також були використані хронологічний аналіз та синтез, компаративний, біографічний і крос-культурний методи. Наукова новизна полягає у висвітлені і дослідженні маловідомих фактів, що підтверджують авторську доктрину стосовно викривлення у радянському соціумі такого поняття як синтез мистецтва. Об'єднання образотворчого мистецтва з архітектурою сприймалося раніше переважно з точки зору праць радянських ідеологів, істориків, мистецтвознавців. Питання індиферентності та відсутності опору в умовах тоталітарної культурної диктатури стосовно взаємозв'язку просторових мистецтв та архітектури під кутом культурологічного трактування взагалі не розглядалися. Висновки. Аналіз архітектурних стилів, їх завдань, шляхів розвитку, визначення ролі особи у творчості (живописній, скульптурній, архітектурній), впливу соціуму і залежності від нього, співставлення часу нинішнього з подіями сімдесятилітньої давнини – є шляхом відродження істини. Результатом цієї праці стало намагання зрозуміти, дослідити і зробити правильні висновки відносно феномену синтезу українського мистецтва і архітектури довоєнних років. Кінцевою відповіддю на поставлені запитання можуть бути лише ґрунтовні культурологічно-мистецтвознавчі розвідки, що відкриють правду про малодосліджений період української культури ; Цель статьи заключается в исследовании проблемы стилей и стилевых отношений, которые привели к объединению и слиянию самостоятельных направлений в изобразительном искусстве и архитектуре периода зарождения и становления социалистического реализма. Особенности появления и развития синтеза искусств в СССР и его самой большой республике – Украине до сих пор остаются неисследованными. В предлагаемом автором толковании синтеза искусств «советского образца» критерием целостного восприятия стилевого единства живописных, скульптурных и архитектурных произведений является тоталитарная зависимость художника от подневольного социума. По версии автора, восприятие архитектурных проблем в Украине указанного времени рассматривается в искусствоведческой, политической и экономической плоскости и доказывает преступность идеологии тоталитаризма. Методология исследования задекларированной темы заключается в объединении искусствоведческих и исторических исследований. В соответствии с поставленными задачами в статье применяются методы исследования, дополняющие культурологический, исторический, искусствоведческий аспекты. Также были использованы хронологический анализ и синтез, компаративный, биографический и кросс-культурный методы. Научная новизна заключается в освещении и исследовании малоизвестных фактов, подтверждающих авторскую доктрину об искажении в советском социуме такого понятия как синтез искусства. Объединение изобразительного искусства с архитектурой воспринималось ранее преимущественно с точки зрения работ советских идеологов, историков, искусствоведов. Вопросы индифферентности и отсутствия сопротивления в условиях тоталитарной культурной диктатуры относительно взаимосвязи пространственных искусств и архитектуры под углом культурологической трактовки вообще не рассматривались. Выводы. Анализ архитектурных стилей, их задач, путей развития, определение роли личности в творчестве (живописной, скульптурной, архитектурной), влияния социума и зависимости от него, сопоставление времени нынешнего с событиями семидесятилетней давности - это путь возрождения истины. Результатом этой работы стала попытка понять, исследовать и сделать правильные выводы относительно феномена синтеза украинского искусства и архитектуры довоенных лет. Конечным ответом на поставленные вопросы могут быть только основательные культурологические и искусствоведческие материалы, открывающие правду о малоизученном периоде украинской культуры. ; The purpose of the article is to study the problems of styles and styles, which led to the unification and merging of independent trends in the fine arts and architecture of the period of origin and the formation of socialist realism. Scientific novelty. Features of the emergence and development of the synthesis of arts in the USSR and its largest republic – Ukraine still remains unexplored. In the author's proposed interpretation of the synthesis of arts of the "Soviet model" criterion of the holistic perception of the stylistic unity of paintings, sculptural and architectural works is the totalitarian dependence of the artist from the hostile society. According to the author's version, the perception of architectural problems in Ukraine in the given period is considered in the arts, political and economic area and proves the crime of the ideology of totalitarianism. The methodology of the research of the declared theme is to combine art studies and historical intelligence. In accordance with the set tasks in the article applied research methods, complementary cultural, historical, art-study aspects. Chronological analysis and synthesis, comparative, biographical and cross-cultural methods were also used. Scientific novelty consists of highlighting and studying little-known facts, which confirm the author's doctrine concerning the distortion of the concept in the Soviet society of a concept as a synthesis of art. The association of fine arts with architecture was perceived more predominantly from the point of view of the works of Soviet ideologues, historians, art historians. The question of the indifference and lack of resistance in the conditions of a totalitarian cultural dictatorship concerning the interrelation of spatial arts and architecture at the angle of culturological interpretation was not considered at all. Conclusions. The analysis of architectural styles, their tasks, ways of development, the definition of the role of a person in the work (painting, sculptural, architectural), the influence of society and its dependence, comparing the current time with the events seventy years ago – is the way of true revival. The result of this work was an attempt to understand, study and make correct conclusions about the phenomenon of the synthesis of Ukrainian art and architecture of pre-war years. The only answer to the questions can be only solid cultural and artistic intelligence that will reveal the truth about the little-studied period of Ukrainian culture.
The article is devoted to the controversial issue of ontology of collective entities in sociology, political philosophy and methodology of humanities. The article represents opinions of modern nominalists denying the existence of collective entities and realists emphasizing their existential status and demanding to reform monistic ontology of modern philosophy. The article analyzes the realistic theory of collective entities represented by a French philosopher and sociologist Philippe Urfalino who offered some classification criteria for identification collective entities that differ from principles of individuation physical and abstract objects. The scientist defines collective entities as collective agents but not as substances and employs principles of philosophy of action to study them. The article demonstrates a great contribution made by P. Urfalino into development of pluralistic ontology and realization of its principles while studying certain types of collective entities. ; Статтю присвячено суперечливому питанню онтології колективних сутностей у соціології, політичній філософії та методології гуманітарних наук. Автор викладає позиції сучасних номіналістів, котрі заперечують існування колективних сутностей, та реалістів, котрі наголошують їхній екзистенційний статус і вимагають перегляду моністичної онтології в сучасній філософії. У статті проаналізовано реалістську теорію колективних сутностей, репрезентовану французьким філософом і соціологом Філіпом Урфаліно, котрий запропонував кілька класифікаційних критеріїв ідентифікації колективних сутностей на відміну від принципів індивідуації фізичних та абстракних об'єктів. Вчений визначає колективні сутності радше як колективні аґенти, а не субстанції й застосовує принципи філософії дії для їх дослідження. У статті розкрито великий внесок, зроблений Ф. Урфаліно в розвиток плюралістичної онтології та втілення її засад при вивченні певних типів колективних сутностей.
Стаття присвячена дослідженню впливу творчості М. В. Гоголя на літературу слов'янських народів — чеського, польського, словацького, болгарського, словенського. Показано, що твори письменника сприяли росту ідейно-естетичного рівня слов'янських літератур, стали основою для створення нового літературного жанру — соціального роману. Творчість Гоголя стала для тогочасних письменників джерелом інтересу, натхнення і новим поглядом на зображення навколишньої дійсності. Доведено, що завдяки зображенню нових героїв з народу — з їхніми радощами і стражданнями, з простою, "неправильною" мовою — Гоголь розставив акценти та визначив проблематику всієї наступної російської літератури, літератури слов'янських народів. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше синтезовано вплив унікального таланту Гоголя на слов'янські літератури та показано, що Україна, її культура стали постійною літературною темою слов'янських літератур ХІХ століття. ; Gogol's genius is known all over the world. Mykola Gogol created another world with his incomparable imagination, with his language he made a revolution in literature, with his Ukrainian manner he surprised and put bright accents on the images. V. G. Belinsky called him a kind of school in literature, which opened a new path for young and experienced writers. The theme of the infl uence of the writer's artistic heritage on the Russian and world literature and culture is inexhaustible and relevant at all times. The objective of this article is to understand the impact of M. Gogol's works for the literature of Slavic peoples – Czech, Polish, Slovak, Bulgarian, Slovenian. In the 1830s–1840s, Gogol's works were an impetus for creative pursuits and actions not only for the Russian writers, composers, artists, theater personalities, but also for literary and cultural personalities of the Slavic world. Gogol taught foreign writers to openly and boldly look at the surrounding reality, not trying to embellish it. He was also not indifferent to the natural beauty of Ukraine, describing life, rural landscapes, ceremonies, holidays, clothes of boys and girls, juicy and fair language with great affection. Gogol was interesting and popular in the Slavic environment. He was a contemporary of the national revival of many Slavic peoples who adopted best foreign experience. In the world literature, the Czechs gave a positive assessment of Gogol before others. The fi rst work in the Czech translation was the novella "Taras Bulba". I. S. Hynek reworked the novella into a drama that was fi rst put on the Czech stage in 1865. In the second half of the 19th century, almost all of Gogol's works were translated into Czech and widely known. Gogol's prose was widespread and excited curiosity in Czechia; it was actively translated and studied in schools by the children of immigrants. The researchers K. Mochulsky and D. Chyzhevsky noted the baroque "ambiguity" and grotesqueness of the writer's works, his unsurpassed humor. The comedies "Marriage" and "The Government Inspector" paraded at all emigrant theaters. In Poland, Gogol's works became known in the mid- 1830s. The writers J. Kraszewski, J. Korzeniowski, A. Marcinkowski, H. Sienkiewicz wrote their works under the infl uence of Gogol, trying to portray the heroes and reveal their characters in his style. Gogol's novella "Taras Bulba" was translated into Polish by Petro Glowatsky and published in Lviv in 1850, after which the Polish novelist Henryk Sienkiewicz used Gogol's characteristic description of Ukrainian steppes in the creation of the novel "With Fire and Sword" (1882). In the 1920s–1930s, Gogol's works in Poland began to be widely published in translations by J. Tuwim and staged in theaters. Gogol's works in Slovakia gained popularity in the late 1860s. Gogol's romantic works became of interest for the Slovak writers due to the folklore motifs and historical themes. The borrowing of motifs, situations, composition, and portrayal of the characters of Gogol's novella "Taras Bulba" is noticeable in the historical novella "The Holy Spirit" by Ján Kalinčiak. The development of Slovak prose was modeled on Gogol, writers began to borrow plots for their works from Gogol, trying to understand the nature of human. The use of folklore, subtle humor, descriptions of customs, traditions, the ability to reveal comic aspects of life, principles of character creation – all of this impressed Slovak writers and was actively refl ected in their works. These trends can be seen in M. Kukučín, A. Domanytsky, J. Kalinčiak, J. Jesenský, J. Tajovský and others. The productions of Gogol's works are very successful on the professional and amateur stages of Slovakia. Bulgarian writers admired Gogol. Following his works was for them a kind of literary school. The poet P. Slaveykov became a follower of Gogol the classic and defended the principles of realism. He also imitated sentimental and romantic heroes, combining different trends. The novella "Taras Bulba", translated by N. Bonchev, became for the Bulgarians a symbol of the struggle for liberation from the fi ve-hundred-year Turkish expansion. Deep interest in the works by Gogol is noticeable in Slovenia. Between 1880 and 1890, the number of publications about him and translations of his works in various journals exceeded all expectations and numbered more than 250. Gogol's heroes gained archetypal, symbolic meaning and turned into immaterial images of world literature. Gogol's works attracted the attention of literary personalities from different countries with skill and a true portrayal of reality. It was considered an ornament and promoted the ideological and aesthetic level of Slavic literatures. The writer was able to organize all Slavic literatures, determined their direction and objective, and laid the groundwork for the creation of a new literary genre – the social novel. According to I. Panaev, Gogol appeared in the literary arena at a time when the need for a "new word" and the participation of literature in social life was already ripe in society, as heroes with "rhetorical phrases" were already boring. Gogol portrayed new heroes from the common people with their pleasures and affl ictions, in plain, "wrong" language, highlighting key points and identifying the issues of all subsequent Russian and Slavic literature. He joined the creation of a new novel school based on a true portrayal of the surrounding reality. Gogol's powerful word echoes in the culture of many peoples in the present-day world.
The problems of psychology, as an essential category of the artistic work, constitute an important and relevant subject of literary research and critical publications. In the article, the author tries to outline ways of expressing psychological models and constructions in the short stories of the American writer Erskine Caldwell. Examples of several of the writer's most famous short stories «Saturday Afternoon", «Kneel to the Rising Sun «, «The Sorcerer», «Where the girls were different» – examine in detail the models of building a qualitatively new type of poetics, which stood out at the turn of the century and later was states as expressionism. Attention is paid to artistic thinking, and thus the principles of creating national characters in the works of E. Caldwell, which are closely related to the emotionality of the American peasant, the peculiarities of his worldview as well as social and political living conditions. The aim of the article is to identify the means of psychologism in the work of Erskine Caldwell, which allow us to reveal the deep psychology of the artist's work. Methodology. The following methods were used in the study: theoretical (analysis, synthesis, systematization), achievements of cultural and historical school (to compare certain phenomena in Ukrainian and American literary processes against the background of historical times), literary hermeneutics (for interpretation of specific works of art), biographical (to identify the conditions for the formation of creative methods of the American writer). The study of Erskin Caldwell's work is a topical issue in modern literary criticism, due to the need for further in-depth studies of the literary process of the 1920s and 1930s. Since the 1920s, literary critics, defining Erskine Caldwell's role in the development of American literature, have paid considerable attention to his work, which reflects the multifaceted and dynamic picture of American life in the first half of the twentieth century. Since the creative heritage of excellent ...
The modern typologies of Euroscepticism, which are developed by researchers, are explored in the article. Among of the researchers are Paul Taggart, Alex Szczerbiak, Sofia Vasilopoulou, Søren Riishøj, Catharina Sørensen, Marcel Lubbers, and Peer Scheepers, Clive H. Church, and Alexandra Gissa. The author focuses on some of the problem aspects of the investigated typologies.For instance, the classic typology of Hard & Soft P. Taggart and A. Szczerbiak is too extensive and is considered to be partially obsolete because does not fully reflect the reality of contemporary Euroscepticism. S. Vasilopoulou admits a collision of the positions of the Eurosceptic parties when she described the "conditional" type of Euroscepticism: on the one hand, they approve of only intergovernmental cooperation at the EU level and do not recognize the supranational functions of its bodies. On the other hand, they are ready to accept the EU in the tighter and deeper form of existence – a confederation that unequivocally implies the presence of supranational bodies, joint defence and so on.The typology of S. Riishøj has no specific framework, according to which the logic of typologization would be understood. The researcher touches upon national societies, identities, geopolitics, political institutions, European institutions, and the notion of functional Eurorealism. As a result, this attempt demonstrates the scale of the reasons for the emergence of Euroscepticism, and then the possible variations of its types, but not vice versa. Similar contradictions exist in other analysed typologies of Euroscepticism.In addition, the author found out that most scholars form the typologies of Euroscepticism, using absolutely different criteria: the degree of opposition of the EU; causes of creation, attitude to the EU and European integration processes; attitude towards the EU membership; aspect of benefit (political/eco- nomic); on the basis of public, party and state discourses, etc.However, as it is stated in the article, in spite of such a variety of typologies and types of Euroscepticism, most of them have common content features: political, economic, and feature of principle.The author also formed two types of Euroscepticism – moderate and radical, based on a preliminary study of supporters of Euroscepticism in the UK, France, and Germany.According to the first type, Eurosceptics criticized and questioned activities of the EU, its institutions, etc., but they are ready to compromise on most of the controversial issues. Therefore, such Euroscepticism is usually constructive at the same time. According to the second type, Eurosceptics is more aggressive and, as a rule, uncompromisingly set against the idea of united Europe, the enlargement of the EU, the existence of a common currency and, in general, the membership of their country in it, and so on.The author concluded that, at present, there is no the only and generally accepted typology, which could be used constantly in exploring the phenomenon under study. The scientific search for the general typology of Euroscepticism continues. ; У статті досліджено сучасні типології євроскептицизму та проаналізовано їх дискусійні аспекти. З'ясовано, що практично всі типології євроскептицизму мають три спільні змістовні риси: політичну, економічну та рису принципової позиції. Також автор пропонує власну типологію євроскептицизму, відповідно до якої він виділяє радикальний і поміркований євроскептицизм.
The Middle East traditionally remains in the sphere of interest of the American foreign policy. Due to the tense security context in the region and to the complexity of socio-political and geopolitical processes there the US engagement is needed. D. Trump's administration shows the lack of clear vision and coherent strategy in the region. It poses a threat for the US position in the Middle East and to the security situation in the region in whole. Despite the fact that the formal regional strategy corresponds to the conceptual framework the absence of complex vision of the regional problems is evident. In contrast to previous administration that had coherent regional strategy, D. Trump's approaches are difficult for understanding in the conceptual dimension. The concept of «principled realism» is controversial in its core as it is not clear where the threshold between two notions is. Conservative behavior pattern of the new administration turns the USA back to the traditional system of partnership in the region. However, inconsistence of statements and actions do not allow to use the potential of this backout. The lack of humanitarian aspect in approaches poses the challenge to the efficiency of military actions taken by the American side as it does not allow to tackle the roots of regional problems. ; Ближний Восток традиционно остается в сфере ключевых внешнеполитических интересов США. Напряженная ситуация с безопаснотью в регионе, а также сложность соцально-политических и геополитических процессов, которые проиcходят там, требуют вовлеченности США, основанной на взвешенной региональной стратегии. Администрация Д.Трампа демонстрирует отсутствие целостного видения ближневосточного вектора внешней политики, что представляет собой угрозу как для позиций США в регионе, так и для безопасности Ближнего Востока в целом. Несмотря на соответствие формально заявленной региональной стратегии утвержденной общей внешнеполитической концепции, фактически можно утверждать об отсутствии целостного видения региональных проблем и способов борьбы с ними. В отличие от предыдущей администрации, которая несмотря на проблемы с реализацией, имела последовательную ближневосточную стратегию, трудности в понимании подходов Д. Трампа начинаются с концептуального измерения. Противоречивость внешнеполитического видения уже заложена в формулировку концепции «принципиального реализма», поскольку невозможно понять, где проходит грань между ценностной ориентацией, предусмотренной идеалистическим подходом, и сосредоточенностью на преследовании исключительно национальных интересов, что происходит из классического реализма. Консервативная модель поведения новой администрации вернула США к традиционной системе партнерских связей в регионе, что реализуется в форме более решительных действий, однако непосле довательность в заявлениях и действиях не позволяет реализовать потенциал этой системы в полной мере. Отсутствие гуманитарной составляющей в подходах к региональным конфликтам ставит под вопрос эффективность совершения военных мероприятий, поскольку не позволяет бороться с самой причиной этих проблем. ; Обрання Д. Трампа на посаду президента створило занепокоєння стосовно того, якою буде подальша роль США на Близькому Сході, зважаючи на контроверсійність заяв та дій нової адміністрації. Відсутність глобального бачення створює загрозу як для позицій США в регіоні, так і для встановлення стабільності в регіоні взагалі, на чому роблять акцент провідні американські дослідники. У статті визначено справедливості цього твердження шляхом аналізу концептуальних засад зовнішньої політики взагалі та близькосхідної стратегії зокрема, та їх відповідність діям у практичній площині
