Suchergebnisse

The article reveals the essential and substantial characteristics of unitarism as a phenomenon of modern constitutional law. It is shown that a synergistic relationship between the principles of the national territory is unitary and fundamental political and legal institutions, and public-administrative life of the modern unitary states. It is proved that a unitary device is not only an important component of the process of achieving goals, objectives and functions of the majority of modern states, but also a sign of an immanent and strategic element of the implementation mechanism of their sovereign rights.The current stage of constitutional construction in Ukraine is characterized by an intense search for fundamentally new solutions on the path of radical restructuring of all aspects of state and society. One of the pressing and complex problems that have arisen since the independence of the Ukrainian state is the issue of improving the territorial organization of power and the territorial structure of Ukraine. After all, the territorial system is one of the most important institutions of the state system of Ukraine. This institute characterizes the legal qualities and properties of such a basic component of the state as its territory. The territorial structure is the organization of the territory of the state. Territory is a prerequisite for the development of all state life, forming, along with the categories of «people» and «power», a triad of elements that form the state.The complexity, importance, and relatively widespread use of unitarity as a form of government is causing a lively and ever-growing scientific interest in it throughout the world. The unique ability of unitarism to take into account the specific features of a particular state allows it to manifest itself in each case in a new way. That is why it is important to analyze the mutual influence of unitary theory and practice, to explore and take into account the peculiarities of national unitarism.The problem of unitarism and the unitary form of the territorial structure of the state and the status of its constituents is one of the least studied in domestic constitutional law. Modern representatives of the science of constitutional law, as a rule, are limited to consideration of individual issues of the territory, in particular, the peculiarities of the territorial organization of state power and local self-government, problems of state sovereignty, territorial integrity and inviolability, etc. To a large extent, the lack of study of the problem in contemporary Ukraine causes difficulties in the common understanding of phenomena such as unitarism, federalism and federalization, regionalism and regionalization, decentralization and deconcentration, etc. It should be noted that in the contemporary literature on the issues of the state territory, territorial organization of state power and other issues of the status of the territory, the complex, multidimensional nature of unitarism as a constitutional category is not always taken into account.In the context of the study, considerable attention is also given to the problems of establishing and developing a constitutional model of public authority organization in Ukraine in terms of the principles of subsidiarity and decentralization. ; У статті розкриваються сутнісні та змістовні характеристики унітаризму як феномену сучасного конституційного права. Показаний синергетичний зв'язок між принципами унітарності державної території та фундаментальними інститутами політико-правового та державно-управлінського життя сучасних унітарних держав. Доводиться, що унітарний устрій є не лише одним із важливих компонентів процесу досягнення завдань, цілей та функцій більшості сучасних держав, а й іманентною ознакою та стратегічним елементом механізму реалізації їх суверенних прав.Сучасний етап конституційного будівництва в Україні характеризується інтенсивним пошуком принципово нових рішень на шляху докорінної перебудови всіх аспектів держави та суспільства. Однією з нагальних і складних проблем, що виникли після проголошення незалежності української держави, є питання вдосконалення територіальної організації влади та територіального устрою України. Адже територіальна система є одним із найважливіших інститутів державного устрою України. Цей інститут характеризує правові якості та властивості такого основного компонента держави, як її територія. Територіальна структура – це організація території держави. Територія є необхідною умовою розвитку всього державного життя, утворюючи поряд з категоріями «народ» і «влада» тріаду елементів, що утворюють державу.Складність, важливість та відносно широке використання унітарності як форми державного устрою викликає жвавий і постійно зростаючий науковий інтерес до неї у всьому світі. Унікальна здатність унітаризму враховувати специфічні особливості конкретного стану дозволяє йому проявляти себе в кожному випадку по-новому. Ось чому важливо проаналізувати взаємний вплив унітарної теорії та практики, дослідити та врахувати особливості національного унітаризму.Проблема унітаризму та унітарної форми територіального устрою держави та статусу її складових є однією з найменш вивчених у вітчизняному конституційному праві. Сучасні представники науки конституційного права, як правило, обмежуються розглядом окремих питань території, зокрема, особливостей територіальної організації державної влади та місцевого самоврядування, проблем державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканність тощо. Значною мірою недостатнє вивчення проблеми в сучасній Україні спричиняє труднощі у спільному розумінні таких явищ, як унітаризм, федералізм та федералізація, регіоналізм та регіоналізація, децентралізація та деконцентрація тощо. Слід зазначити, що у сучасній літературі з питань державної території, територіальної організації державної влади та інших питань статусу території складний, багатовимірний характер унітаризму як конституційної категорії не завжди враховується.У контексті дослідження значна увага приділяється також проблемам становлення та розвитку конституційної моделі організації державної влади в Україні з точки зору принципів субсидіарності та децентралізації.

The article reveals the essential and substantial characteristics of unitarism as a phenomenon of modern constitutional law. It is shown that a synergistic relationship between the principles of the national territory is unitary and fundamental political and legal institutions, and public-administrative life of the modern unitary states. It is proved that a unitary device is not only an important component of the process of achieving goals, objectives and functions of the majority of modern states, but also a sign of an immanent and strategic element of the implementation mechanism of their sovereign rights.The current stage of constitutional construction in Ukraine is characterized by an intense search for fundamentally new solutions on the path of radical restructuring of all aspects of state and society. One of the pressing and complex problems that have arisen since the independence of the Ukrainian state is the issue of improving the territorial organization of power and the territorial structure of Ukraine. After all, the territorial system is one of the most important institutions of the state system of Ukraine. This institute characterizes the legal qualities and properties of such a basic component of the state as its territory. The territorial structure is the organization of the territory of the state. Territory is a prerequisite for the development of all state life, forming, along with the categories of «people» and «power», a triad of elements that form the state.The complexity, importance, and relatively widespread use of unitarity as a form of government is causing a lively and ever-growing scientific interest in it throughout the world. The unique ability of unitarism to take into account the specific features of a particular state allows it to manifest itself in each case in a new way. That is why it is important to analyze the mutual influence of unitary theory and practice, to explore and take into account the peculiarities of national unitarism.The problem of unitarism and the unitary form of the territorial structure of the state and the status of its constituents is one of the least studied in domestic constitutional law. Modern representatives of the science of constitutional law, as a rule, are limited to consideration of individual issues of the territory, in particular, the peculiarities of the territorial organization of state power and local self-government, problems of state sovereignty, territorial integrity and inviolability, etc. To a large extent, the lack of study of the problem in contemporary Ukraine causes difficulties in the common understanding of phenomena such as unitarism, federalism and federalization, regionalism and regionalization, decentralization and deconcentration, etc. It should be noted that in the contemporary literature on the issues of the state territory, territorial organization of state power and other issues of the status of the territory, the complex, multidimensional nature of unitarism as a constitutional category is not always taken into account.In the context of the study, considerable attention is also given to the problems of establishing and developing a constitutional model of public authority organization in Ukraine in terms of the principles of subsidiarity and decentralization. ; У статті розкриваються сутнісні та змістовні характеристики унітаризму як феномену сучасного конституційного права. Показаний синергетичний зв'язок між принципами унітарності державної території та фундаментальними інститутами політико-правового та державно-управлінського життя сучасних унітарних держав. Доводиться, що унітарний устрій є не лише одним із важливих компонентів процесу досягнення завдань, цілей та функцій більшості сучасних держав, а й іманентною ознакою та стратегічним елементом механізму реалізації їх суверенних прав.Сучасний етап конституційного будівництва в Україні характеризується інтенсивним пошуком принципово нових рішень на шляху докорінної перебудови всіх аспектів держави та суспільства. Однією з нагальних і складних проблем, що виникли після проголошення незалежності української держави, є питання вдосконалення територіальної організації влади та територіального устрою України. Адже територіальна система є одним із найважливіших інститутів державного устрою України. Цей інститут характеризує правові якості та властивості такого основного компонента держави, як її територія. Територіальна структура – це організація території держави. Територія є необхідною умовою розвитку всього державного життя, утворюючи поряд з категоріями «народ» і «влада» тріаду елементів, що утворюють державу.Складність, важливість та відносно широке використання унітарності як форми державного устрою викликає жвавий і постійно зростаючий науковий інтерес до неї у всьому світі. Унікальна здатність унітаризму враховувати специфічні особливості конкретного стану дозволяє йому проявляти себе в кожному випадку по-новому. Ось чому важливо проаналізувати взаємний вплив унітарної теорії та практики, дослідити та врахувати особливості національного унітаризму.Проблема унітаризму та унітарної форми територіального устрою держави та статусу її складових є однією з найменш вивчених у вітчизняному конституційному праві. Сучасні представники науки конституційного права, як правило, обмежуються розглядом окремих питань території, зокрема, особливостей територіальної організації державної влади та місцевого самоврядування, проблем державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканність тощо. Значною мірою недостатнє вивчення проблеми в сучасній Україні спричиняє труднощі у спільному розумінні таких явищ, як унітаризм, федералізм та федералізація, регіоналізм та регіоналізація, децентралізація та деконцентрація тощо. Слід зазначити, що у сучасній літературі з питань державної території, територіальної організації державної влади та інших питань статусу території складний, багатовимірний характер унітаризму як конституційної категорії не завжди враховується.У контексті дослідження значна увага приділяється також проблемам становлення та розвитку конституційної моделі організації державної влади в Україні з точки зору принципів субсидіарності та децентралізації.

In the early 21st century, conflicts remained widespread on the political map of the world. The article explores the role of the peninsula as a subject of territorial dispute, territorial expansion, as well as the region of arms deployment and battlefield. A significant challenge to the security of Ukraine and all of Central and Eastern Europe was the annexation of Crimea by Russia in 2014. Despite the popular in modern Political Geography discourse on the decline of traditional Geopolitics, the peninsulas still can be explored as vulnerable to manifestations of geopolitical and military rivalry. The purpose of the article is to establish a list of peninsulas vulnerable to the manifestation of international territorial claims, disputes and conflicts, and on this basis to propose a classification of peninsular regions according to their position on the political map. The peninsula is a stretch of land that can be functionally used to establish military and civilian control of adjacent territories. Maintaining military bases on the peninsula makes sense to modern nations because of their role as outposts for the effective deployment of land, air, and naval components of the armed forces and their use inland, adjacent regions and airspace. The peninsulas became a battlefields during the so-called proxy wars that took place between the countries of the West and the East on the territory of third countries. The conquest and decolonization of the peninsula have given rise to specific forms of jurisdiction, such as the British Overseas Territory of Gibraltar, with its autonomous system of government within the United Kingdom, or the autonomous Hong Kong and Hong Kong. The large peninsulas are characterized by several historic cores of statehood, some of which may be located outside the state. This creates favorable conditions for regionalism and devolution (Lombardy in Italy), separatism (Catalonia in Spain), irredentism (Crimea, Bakassi) and armed conflicts (Somalia). The Russian annexation of the Crimean Peninsula is a flagrant violation of international law. De-occupation is the only acceptable solution to the problem, but the necessary prerequisites for changing the political regime and paradigm of the foreign policy of the Russian Federation must be ripe for this. ; Качественные изменения политической карты предусматривают появление и исчезновение зон нестабильности, отдельное место среди которых занимают полуострова. Цель статьи – проанализировать и отразить уязвимость отдельных полуостровов к проявлениям территориальных претензий, споров и конфликтов. На основе анализа баз данных о территориальных противоречиях и конфликтах современного мира предложено типы полуостровов с точки зрения их расположения на политической карте и международно-правового статуса. Указано, что главной причиной территориально-политических конфликтов по поводу полуостровов есть противоречия по поводу международно-правого статуса и правового режима территорий. Наличие у государства полуостровов не является безусловным признаком уязвимости к конфликтам. Территориальные противоречия проявляются при наличии определенных предпосылок, к которым относим выгодное политико-географическое положение, политический статус, политико-правовой режим территории, ценные природные ресурсы, а также особую структуру населения, которая обусловливает крепкие исторические, этнические и другие связи идентичности с соседними государствами (т.н. перекрестная территориальность). В статье приводятся примеры односторонних и многосторонних претензий к полуостровам. Отмечено, что отдельным проявлением односторонних претензий является хозяйственная деятельность на суверенной территории, которая квалифицируется соседним государством как нарушающая его интересы. Исследованы международные территориальные споры, в рамках которых обе стороны признают наличие противоречия по поводу суверенитета над полуостровами, и пути их урегулирования. Отдельно рассматривается Антарктический полуостров, как единственный пример многосторонних отложенных территориальных споров. Осуществлено политико-географическую интерпретацию современного расположения Крымского полуострова. Итак, определен ряд полуостровных регионов современного мира, которые являются объектом территориальных противоречий, и влияние их позиционной уязвимости на генезис конфликтных отношений. ; Якісні зміни політичної карти передбачають появу і зникнення зон політичної нестабільності, окреме місце серед яких займають півострови. Мета статті – проаналізувати та відобразити вразливість окремих півостровів до територіальних претензій, спорів і конфліктів. На основі аналізу баз даних про територіальні суперечності і конфлікти сучасного світу запропоновано типологію півостровів з точки зору положення на політичній карті і їх міжнародно-правового статусу. Вказано, що головною причиною територіально-політичних конфліктів з приводу півостровів є суперечності щодо міжнародно-правого статусу і правового режиму територій. Наявність у держави півостровів не є безумовною ознакою вразливості до конфліктів. Територіальні суперечності проявляються за умови наявності певних передумов, до яких відносимо вигідне політико-географічне положення, політичний статус, політико-правовий режим території, цінні природні ресурси, а також особливу структуру населення, що обумовлює міцні історичні, етнічні та інші зв'язки ідентичності із сусідніми державами у вигляді т.зв. перехресної територіальності. У статті наводяться приклади односторонніх і багатосторонніх претензій щодо півостровів. Відзначено, що окремим проявом односторонніх претензій є господарська діяльність на суверенній території, яка кваліфікується сусідньою державою як така, що порушує її інтереси. Досліджено міжнародні територіальні спори, в рамках яких обидві сторони визнають наявність суперечності з приводу суверенітету над півостровами, та шлях їх врегулювання. Окремо розглядається Антарктичний півострів, як єдиний приклад багатосторонніх відкладених територіальних спорів. Здійснено політико-географічну інтерпретацію сучасного положення Кримського півострова. Отже, визначено низку півострівних регіонів сучасного світу, які є об'єктами територіальних суперечностей, та проаналізовано вплив їх позиційної вразливості на ґенезу конфліктних відносин.