Suchergebnisse

Regardless of the role religion plays in the world today, ie despite the significant deprivatization of faith in the sociocultural space & in politics, contemporary Czech sociology of religion is in rather poor shape. The author presents a number of factors to explain this, including the legacy of the communist regime, & low levels of church attendance in the Czech Republic, the latter having been erroneously interpreted as non-religiosity. But the author focuses mainly one other reason: the discordant legacy of Czech pre-communist sociology of religion & the neighboring field of social studies. Two different traditions of the subject are identified - the 'profane' sociology of religion, founded by T. G. Masaryk, & Catholic religious sociology. Although the former legacy declared itself non-religious & even anti-clerical, in the case of many of its followers this claim was only partially true. In the 1930s & 1940s, when they (especially Prague's sociological school, which formed a certain opposition to Masaryk) turned more toward Durkheimian attitudes, they emphasized, for example, their own religious experience as a necessary tool for understanding piety. On the other hand, Catholic religious sociology was closely related to church activism, policy, & contemporary social work, ie, strictly conservative & anti-modern. Its way of understanding modern society was discounted by the former group of scholars, though to at least some degree, the two legacies shared similar methodological approaches. Both certainly seem outdated today, but their theoretical & methodological discussions & their findings remain of importance. Consequently, a re-thinking of these legacies & their theoretical backgrounds is still significant for the sociology of religion today.

Based on analysis of condition of different confessions, the religious situation in occupied Donbass is researched. It turns out that religious policy in self-proclaimed republics is heading towards, on one side, to consolidation of Orthodox Church of Moscow Patriarchate, but on the other side, to crowding outof other religions from occupied territories. Through the help of Orthodox Church of Moscow Patriarchate the idea of the so-called "Russian World" is implemented among different categories of population. Russian Ortho- dox Church was involved into Donbass conflict and its head, Patriarch Cyril. By hiding Russian aggression in Ukraine, he is trying to picture it as "civil conflict". Pro-Russian positionas to the Donbas developments is also taken by a part of bishops of Ukrainian Orthodox Church clergy. It reinforced negative attitude of Ukrainian population and lead to acceleration of the transition of religious communities under the author- ity of the Kyiv Patriarchate. Attempts of the orthodox religious communities to change their inferiority are related to the reinforcement of their Pro-Ukrainian positions. It is stated that in occupied Donbass territo- ries, Ukrainian Orthodox Church and Ukrainian Greek Catholic Church turned out to be in a complicated situation. Ukrainian Greek Catholic Church, Protestant religious organizations. Considering a difficult state of faithful Catholics in the breakaway republic, Vatican, the Pope provides them material aid and spiritual support. Since the policy of «DNR» and «LNR» is aimed at complete eradication of "sects" of Donbas, the actions of the occupation authorities significantly affected Protestant believers. Due to organizational frag- mentation,in occupied territories of Donbassfaithful Muslimsfailed to develop a common political position. The article states that harassment and persecution of various religious organizations, clergymen, leaving their followers to safe areas in the occupied territories of Donbass greatly diminished religious network, the number of communities, churches occupancy. The normalization of religious and church life in the region is inextricably linked with the cessation of armed conflict and its de-occupation. ; На основі аналізу становища різних конфесій досліджується релігійна ситуація на окупованих територіях Донбасу. Показується, що релігійна політика в самопроголошених республіках спрямована на утвердження православ'я Московського патріархату, утиски і переслідування інших релігій, які перебувають на проукраїнських позиціях, витіснення їх з контрольованих сепаратистами територій. Нормалізація релігійно-церковного життя в цьому регіоні пов'язується з припиненням військового конфлікту і деокупацією захоплених територій на сході України.

Introduction. The analysis of new religious movements (NRMs), identification of the defects in the religious typology and classification of native faith as "neo-religion" are conducted by the author. The research shows the diversity of the followers purposes' of traditional and new religious movements and their ideological systems (national – international), reveals the opposites of these religions in terms of the world and God/Gods (natural – artificial; mythological – historical, polytheism – monotheism, immanence – transcendence), etc., which enabled the author to find out the criteria for religious classifications. Purpose. The purpose of the article is to clear up the basic principles of theology, ideals, and ideologies of New Age and native faith of the Slavs, to determine their fundamental opposition. It's logically motivated the fallacy of classification the native faith to "neo-paganism" as a segment of NRMs. Results. It is concluded that native faith was and still is a traditional autochthonous natural religion of the Ukrainians, which has long existed in hidden forms in parallel with the official Christianity. Only in a democratic society it has been given the possibility of its revival as officially recognized ethno-religious (national) confession. On the example of the creation of NRM, the author states the use of the methods of manipulation with human consciousness that have the features of "religious weapons" as one of the tools of information war. Originality and conclusion. There is an urgent need for state's awareness of the fact of total world informational war to create its own self-protective philosophy of antiglobalism. So in this philosophy a significant importance will be given to scientific developments of native faith and ideology of national self-preservation to prevent the foreign intervention in autochthonous spiritual culture.

The phenomenon of religion in public space is nowadays complemented by symbolic and informational factors that, through certain mechanisms, play a significant role in political processes. This is related to the formation of the political identity of the nation, in which the religious component becomes a certain marker that splits or unites society. Even though politics and religion have their own public fields, there is a struggle for influence and expansion of their public field between politics and religion in most European countries of the East. With the aim to engage citizens in the discourse of political or religious, the political and ecclesiastical elite mentally forces individuals to balance on the verge of the political and religious and turns them into participants of political processes. At least, exactly this takes place in the modern history of Ukraine. The loss of state territories and military events in the East have given rise to the Ukrainian discourse of Tomos, which, through the context of the war, established a new marker of Ukrainian identity. Perceiving public religion as a field for public dissent, Ukrainian society has found itself in internal and external confrontation: between the Ukrainian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate (UOC-MP) and the official policy of the power during Petro Poroshenko's presidency – the level of the conflict was "power-church"; internal conflict between Ukrainian Orthodox denominations when, due to the signed Tomos, they united to form a unified Orthodox Church of Ukraine (OCU) – the level of the conflict was "churchchurch"; between the official policy of Russia, which supports the activities of the UOC-MP and is recognized by official Ukrainian authorities as the military aggressor of Ukraine (mostly during P. Poroshenko's presidency and less during V. Zelensky's presidency) – the level of the conflict is "power-power". The discourse of Tomos in Ukraine has provoked not only interconfessional and political confrontation. It influenced confidence in the church as a moral institute because, on the one hand, we've had a "church of the aggressor state" (UOC-MP) and an "illegal church" (OCU), and on the other hand, there were "Orthodox" and "schismatics". This has mentally widened the gap between the East and the West of Ukraine. An analysis held based on data from the Razumkov Center, official statistics of religious organizations in Ukraine, as well as judicial acts, testifies that this gap is formed along a territorial line. Therefore, S. Huntington's theory of a global policy developed along the cultural line finds support. ; Формування політичної ідентичності нації, де релігійна складова стає певним маркером, за яким відбувається розмежування або об'єднання суспільства, багато в чому пов'язано з публічним простором. Не зважаючи на те, що політика та релігія мають власні публічні поля, у більшості європейських країн Сходу відбувається боротьба за вплив та розширення власного публічного поля між політикою та релігією. З метою залучення громадян у дискурс політичного та релігійного, політична та церковна еліти ментально змушують суб'єкта балансувати на кордоні політичного та релігійного й перетворюють його на учасника власних політичних процесів. Втрата територій, військові події на Сході країни та президентські вибори 2019 р. створили український дискурс Томосу, який через контекст війни встановив новий маркер української ідентичності. Українське суспільство опинилося на лінії трьох протистоянь: 1) між Українською православною церквою (Московського патріархату) (на сьогодні УПЦ) та офіційною політикою влади часів президента Петра Порошенка – рівень конфлікту «владацерква»; 2) внутрішній конфлікт між українськими православними конфесіями, коли постало питання створення єдиної православної церкви України (ПЦУ) завдяки отриманню Томосу – рівень конфлікту «церква-церква»; 3) між офіційною політикою Росії, яка підтримує діяльність УПЦ (МП) й визнана військовим агресором України та офіційною зовнішньою політикою української влади (у більшості часів П. Порошенка та у меншості В. Зеленського) – рівень конфлікту «влада-влада». Дискурс Томосу в Україні спричинив не тільки міжконфесійне та політичне протистояння. Він підняв питання публічної релігії в умовах релігійних протистоянь. Аналіз інформації, що було проведено у 2020 році на основі даних Центру Разумкова, офіційної статистики релігійних організацій в Україні (на 2020 рік), а також судових актів, свідчить про територіальну лінію розлому, яка представлена у цій статті у вигляді карти України. Що підкріплює теорію С. Гантінгтона про глобальну політику, яка вибудовується за культурною лінією розколу.

The phenomenon of religion in public space is nowadays complemented by symbolic and informational factors that, through certain mechanisms, play a significant role in political processes. This is related to the formation of the political identity of the nation, in which the religious component becomes a certain marker that splits or unites society. Even though politics and religion have their own public fields, there is a struggle for influence and expansion of their public field between politics and religion in most European countries of the East. With the aim to engage citizens in the discourse of political or religious, the political and ecclesiastical elite mentally forces individuals to balance on the verge of the political and religious and turns them into participants of political processes. At least, exactly this takes place in the modern history of Ukraine. The loss of state territories and military events in the East have given rise to the Ukrainian discourse of Tomos, which, through the context of the war, established a new marker of Ukrainian identity. Perceiving public religion as a field for public dissent, Ukrainian society has found itself in internal and external confrontation: between the Ukrainian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate (UOC-MP) and the official policy of the power during Petro Poroshenko's presidency – the level of the conflict was "power-church"; internal conflict between Ukrainian Orthodox denominations when, due to the signed Tomos, they united to form a unified Orthodox Church of Ukraine (OCU) – the level of the conflict was "churchchurch"; between the official policy of Russia, which supports the activities of the UOC-MP and is recognized by official Ukrainian authorities as the military aggressor of Ukraine (mostly during P. Poroshenko's presidency and less during V. Zelensky's presidency) – the level of the conflict is "power-power". The discourse of Tomos in Ukraine has provoked not only interconfessional and political confrontation. It influenced confidence in the church as a moral institute because, on the one hand, we've had a "church of the aggressor state" (UOC-MP) and an "illegal church" (OCU), and on the other hand, there were "Orthodox" and "schismatics". This has mentally widened the gap between the East and the West of Ukraine. An analysis held based on data from the Razumkov Center, official statistics of religious organizations in Ukraine, as well as judicial acts, testifies that this gap is formed along a territorial line. Therefore, S. Huntington's theory of a global policy developed along the cultural line finds support. ; Формування політичної ідентичності нації, де релігійна складова стає певним маркером, за яким відбувається розмежування або об'єднання суспільства, багато в чому пов'язано з публічним простором. Не зважаючи на те, що політика та релігія мають власні публічні поля, у більшості європейських країн Сходу відбувається боротьба за вплив та розширення власного публічного поля між політикою та релігією. З метою залучення громадян у дискурс політичного та релігійного, політична та церковна еліти ментально змушують суб'єкта балансувати на кордоні політичного та релігійного й перетворюють його на учасника власних політичних процесів. Втрата територій, військові події на Сході країни та президентські вибори 2019 р. створили український дискурс Томосу, який через контекст війни встановив новий маркер української ідентичності. Українське суспільство опинилося на лінії трьох протистоянь: 1) між Українською православною церквою (Московського патріархату) (на сьогодні УПЦ) та офіційною політикою влади часів президента Петра Порошенка – рівень конфлікту «владацерква»; 2) внутрішній конфлікт між українськими православними конфесіями, коли постало питання створення єдиної православної церкви України (ПЦУ) завдяки отриманню Томосу – рівень конфлікту «церква-церква»; 3) між офіційною політикою Росії, яка підтримує діяльність УПЦ (МП) й визнана військовим агресором України та офіційною зовнішньою політикою української влади (у більшості часів П. Порошенка та у меншості В. Зеленського) – рівень конфлікту «влада-влада». Дискурс Томосу в Україні спричинив не тільки міжконфесійне та політичне протистояння. Він підняв питання публічної релігії в умовах релігійних протистоянь. Аналіз інформації, що було проведено у 2020 році на основі даних Центру Разумкова, офіційної статистики релігійних організацій в Україні (на 2020 рік), а також судових актів, свідчить про територіальну лінію розлому, яка представлена у цій статті у вигляді карти України. Що підкріплює теорію С. Гантінгтона про глобальну політику, яка вибудовується за культурною лінією розколу.

Уперше текст есе було опубліковано у виданні: C. Langlois. Politique et religion // Histoire de la France religieuse / ред. J. Le Goff , R. Rémond, т. 3: Du Roi Très Chrétien à la laïcité républicaine / ред. P. Joutard. Paris 1991, с. 108-143. Українською мовою есе публікується за згодою Автора, з коментарем д. і. н. Вадима Ададурова. ; Есе характеризує взаємодію між політичним і релігійним рівнями суспільної активности у Франції в період між укладенням у 1801 р. конкордату й ухваленням у 1901-1904 рр. законів про відокремлення Церкви від держави. Оповідь зосереджується на трьох головних точках взаємодії політики і релігії, якими було ставлення до Римського престолу, до спадщини Французької революції та до освіти. ; The author elucidates the interaction between political and religious social activism in France during the period between the signing of the Concordat (1801) and the adoption of laws on governing the separation of church and state (1901-1904). Three main points of intersection between politics and religion are identified as attitudes to: (i) the Holy See; (ii) the legacy of the French Revolution; and (iii) education.

Annotation: This article presents inclusion paradigm in theory and school practice and attempts to exhibit its importance in education, its value as communication and as dynamic process. Based on the key point of inclusion – diversity – inclusive pedagogy is aimed to serve a diverse group of pupils. Theoretical clarification follows the concept of "egalitarian difference" (Prengel) and ability to accept and to respect difference. Inclusion in education presuppose a change of perspective – especially in the ways of "label thinking" or "deficit thinking", in contribution of both teacher and student to the learning process. One of the main instruments of inclusion is Index for inclusion (Booth/Ainscow) – a practical tool widely used in schools, which contains many questions to each of three dimensions (inclusive cultures/structures/practices) in order to support school development. School development in the horizon of culture of recognition (Jäggle) means to see diversity as a recourse, not as a problem, and school development processes as development of democracy. Learning communities of pupils are also "spiritual communities" (SLC), since learning occurs always "in the presence of the other" (Roebben). As next steps this understanding of inclusion as communication is applied on an example of autism – what does this means for those, who have the biggest problems in communication and social interaction. ; Дана стаття є спробою представити парадигму інклюзії в теорії та в контексті школи. Показати її важливість в освіті, її цінність як комунікації і як динамічного процесу. Виходячи з ключового поняття інклюзії – різноманіття, необхідними передумовами її в освіті є зміна перспективи – припинити мислити дефіцитами або «успішністю». Як школа відповідає на різноманіття в суспільстві, що означають шкільні ритуали, практики та розвиток культури школи на шляху інклюзії? Також представлений один з практичних інструментів інклюзії в школах – Індекс інклюзії. В другій частині таке розуміння інклюзії як комунікації застосоване на прикладі аутизму – що це означає для осіб з аутизмом, для яких комунікація і соціальна взаємодія є найбільшою проблемою. Перспектива інклюзії як комунікації показує наскільки важливо знати, розуміти і комунікувати про наші відмінності, про те, що нас відрізняє.

Annotation: This article presents inclusion paradigm in theory and school practice and attempts to exhibit its importance in education, its value as communication and as dynamic process. Based on the key point of inclusion – diversity – inclusive pedagogy is aimed to serve a diverse group of pupils. Theoretical clarification follows the concept of "egalitarian difference" (Prengel) and ability to accept and to respect difference. Inclusion in education presuppose a change of perspective – especially in the ways of "label thinking" or "deficit thinking", in contribution of both teacher and student to the learning process. One of the main instruments of inclusion is Index for inclusion (Booth/Ainscow) – a practical tool widely used in schools, which contains many questions to each of three dimensions (inclusive cultures/structures/practices) in order to support school development. School development in the horizon of culture of recognition (Jäggle) means to see diversity as a recourse, not as a problem, and school development processes as development of democracy. Learning communities of pupils are also "spiritual communities" (SLC), since learning occurs always "in the presence of the other" (Roebben). As next steps this understanding of inclusion as communication is applied on an example of autism – what does this means for those, who have the biggest problems in communication and social interaction. ; Дана стаття є спробою представити парадигму інклюзії в теорії та в контексті школи. Показати її важливість в освіті, її цінність як комунікації і як динамічного процесу. Виходячи з ключового поняття інклюзії – різноманіття, необхідними передумовами її в освіті є зміна перспективи – припинити мислити дефіцитами або «успішністю». Як школа відповідає на різноманіття в суспільстві, що означають шкільні ритуали, практики та розвиток культури школи на шляху інклюзії? Також представлений один з практичних інструментів інклюзії в школах – Індекс інклюзії. В другій частині таке розуміння інклюзії як комунікації застосоване на прикладі аутизму – що це означає для осіб з аутизмом, для яких комунікація і соціальна взаємодія є найбільшою проблемою. Перспектива інклюзії як комунікації показує наскільки важливо знати, розуміти і комунікувати про наші відмінності, про те, що нас відрізняє.

The article is devoted to one of the most urgent problems of modern religious studies – the problem of mutual influence of religion and globalization processes. It is noted that the term "globalization" itself is not completely open in terms of methodology. The article substantiates the position on the interrelation of religious and globalization processes with their main aspects – axiological and ethical. We can talk about the distribution of non-traditional religions on global and local. Local are those whose impacts are spread in one or two regions, do not go beyond the country. As to the effects of globalization on such religious entities, they are minimal. In addition, such educations are, to a greater degree, totalitarian entities that are subject to a charismatic leader, they are isolated from society and, thus, from globalization. Unlike local, global non-traditional religions are a "product" of globalization processes. But, if in the economic, socio-cultural spheres globalization is unification, it is the destruction of borders and divisions, and then religious globalization includes a diversity of religious nature. Undeniably non-traditional religions, both local and global, are serious rivals for traditional religions and cause a negative reaction from the latter. The influence of economic, cultural, informational and religious globalization on a person is analyzed; special attention is paid to the emergence and spread of non-traditional religious movements and currents that may lead to the emergence of a "one-dimensional person". There is also a link between globalization with religious fundamentalism and its extreme manifestations – terrorism. ; Статья посвящена одной из актуальных проблем современного религиоведения – проблеме взаимовлияния религии и глобализационных процессов. Отмечается, что сам термин "глобализация" не является окончательно раскрытым с точки зрения методологии. Обосновывается положение о взаимосвязанности религиозных и глобализационных процессов с их главными аспектами – аксиологических и этическим. Анализируются влияния экономической, культурной, информационной и религиозной глобализации на человека, особое внимание уделяется возникновению и распространению нетрадиционных религиозных движений и течений, которые могут привести к возникновению "одномерного человека". Также прослеживается связь глобализации с религиозным фундаментализмом и его крайним проявлением – терроризмом. ; Стаття присвячена одній з найактуальніших проблем сучасного релігієзнавства – проблемі взаємовпливів релігії й глобалізаційних процесів. Наголошується, що сам термін "глобалізація" не є остаточно розкритим з точки зору методології. Обґрунтовується положення щодо взаємопов'язаності релігійних і глобалізаційних процесів з їх головними аспектами – аксіологічним і етичним. Аналізуються впливи економічної, культурної, інформаційної та релігійної глобалізації на людину, особлива увага приділяється виникненню та поширенню нетрадиційних релігійних рухів і течій, що можуть призвести до виникнення "одномірної людини". Також прослідковується зв'язок глобалізації з релігійним фундаменталізмом та його крайніми проявами – тероризмом.