Suchergebnisse

Актуальность исследования связана со сложностью и неоднозначностью протекания процесса глобализации в религиозной сфере, а также потребностью в поиске новых методов исследования глобализации, которые не ограничиваются констатацией её объективности и амбивалентности, перечислением положительных и отрицательных сторон. Цель работы: обосновать применение системного подхода и теории социальных полей П. Бурьде для анализа глобализации в религиозном дискурсе. Методы исследования: системный и структурно-функциональный анализ социальных полей, с помощью которых выявлены области дискурса, различающиеся по целям акторов, социальным функциям и содержанию религиозного дискурса о глобализации. Результаты. Выявлены социальные поля, оказывающие наиболее существенное влияние на взаимоотношения религии и глобализации: поле религии, поле политики и массово-коммуникационное поле. Наиболее жесткое противостояние процессам глобализации на основе религиозного вероучения наблюдается в поле религии. В поле политики наблюдается тенденция к идеологизации религии. В этом поле отмечается высокий накал политической борьбы за символическую власть религиозных, политических и иных взглядов. В массово-коммуникационном поле заметны тенденция к упрощению и взаимозаменяемости религий, формирование «усредненной» экуменической религии или новых религиознопсихологических движений. ; The relevance of the research is related to the complexity and ambiguity of globalization in the religioussphere, as well as the need to search for new methods of globalization research, which are not limited to ascertaining its objectivity and ambivalence, transferring positive and negative sides. The aim of the work is tojustify the application of the system approach and P. Bourdieu theory of social fields for analysis of globalization in religious discourse. Methods. The system and structural-functional analysis of social fields used in thework allowed us to identify areas of discourse that differ in the aims of actors, social functions and the content of religious discourse about globalization. Results. The author has revealed the social fields that havethe most significant impact on the relationship between religion and globalization: the field of religion, thefield of politics and the mass communication field. The most severe opposition to globalization on the basis ofreligious dogma is observed in the field of religion. In the field of politics there is a tendency to ideologize religion. In this field there is a high intensity of political struggle for the symbolic power of religious, politicaland other views. In the mass-communication field there is a noticeable tendency towards simplification andinterchangeability of religions, the formation of an «average» ecumenical religion or new religiouspsychological movements.

New forms of manifestations of religious intentions in socio-political space have constituted themselves as markers of transformation in the contemporary socio-political coordinates. Revision of the dominant traditional linear approaches placed the focus of ideological and political discussions about the correspondence of stable and variable, traditional and modern in a religious prism. Emerging new configurations in the public and private spheres mark transformation of the traditional relations between religion, society and the state corresponding to the logic of the project of modernity and the paradigm of secularization and require new interpretation optics. The contours of the new designs are evident in the contexts of new challenges and threats related to global political risks of religious terrorism, loss of monopoly on the description of reality, including moral connotations in the understanding of progress of the principle of secularism, with the increased importance of religious and confessional identity, civilizational, local and personal-individual levels, forming the hierarchy of values that determines horizons of public and personal goal setting. The penetration of religious meanings in the political and social reality of various areas, their incorporation into ideological discourses of identity build a wide variety of interpretations in the extreme poles of which is religious outline of internal and external threats to social stability and understanding of religion as a resource of optimization of the political system. Institutional, axiological and ontological projection refracts the religious factor in Russian society in polyvalent and nonlinear ways, reflecting the multidirectional vectors of ongoing transformation. On the basis of sociological data of The Institute of Sociology, RAS, the given article analyzes a number of subjects, reflecting qualitatively new social relationships. The emphasis is on multi-scale conflicts, correlation between the secular and the religious in the coordinates of importance of the democracy attributes and social significance of religion, institutional and value aspects as well as the dominant ideas in the Russian society about the role of Church, religion and religious faith in human life and society. Growing importance of religious factors and religious identities in contemporary conditions, the incorporation of religious meanings in different spheres of society intersect with ' the needs of ensuring the unity of values and stabilization of the social system, as well as close attention to Russian civilization experience. Despite increased sensitivity of contemporary debates on the tragectory of political practices in Russia, the religious factor could be a factor of social cohesion, determining the search of new forms of relations between the state and religious organizations based on the challenges and needs of society and identifying the need for improving mechanisms and practices of state-confessional relations.

The author aims to show that the forecasts of some theorists, philosophers and sociologists about the secularization and inevitable disappearance and marginalization of religion in the process of modernization of society, did not come true. Religion as a social institution has survived and has indicated its return to society and its importance not only for the individual but also for the collective consciousness and action. Deterministic frameworks of the processes of religious changes toward desecularization of society are the result of important changes in society itself: on the one hand the religious traditions acquire political significance and importance in the society, while on the other side they deprivatize faith and behavior of individuals, which can be considered as representing the crucial elements of the process of desecularization of society. These examples compelled the authors like David Martin and Peter Berger to review their theories about secularization of society during 1960s and 1970s, by presenting new ideas about desecularization of society or by limiting the theory of secularization to Western Europe countries only.

This article focuses on the role of Islam in the life of arabic countries. The consequences of revolutionary explosion of early 2011 for the fates of Egyptians, and specially for Copts who which confess Christianity in Egypt are shown. ; В статье на примере Египта освещается роль ислама в жизни арабских стран. Показаны последствия революционного взрыва в начале 2011 г. в Египте для судеб египтян и, в частности, коптов, исповедующих христианство.

Констатируется, что экстремизм связан с политическими амбициями обретения властных полномочий с помощью насилия. Такие амбиции могут присутствовать и в религии, особенно если она выдвигает универсалистские претензии. Утверждается, что религиозно-мотивированный экстремизм присутствует в движениях, для которых характерно представление о невозможности толерантного отношения к иным религиозным формам и воззрениям. Религиозный экстремизм, показательным примером которого сегодня является исламизм, ориентирован на установление теократии, а не политической диктатуры. Показано, что постоянно готовый к насилию религиозный экстремизм дрейфует в сторону религиозного терроризма, который представляет собой агрессивные насильственные действия против несогласных с экстремистами людей. Насилие служит достижению религиозных, политических или идеологических целей, а терроризм является средством оказания давления. ; Extremism is associated with the political ambitions of gaining power through violence. Such ambitions can also be present in religion, especially if it imposes universalist claims. There is religiously motivated extremism in the movements for which the conception of the impossibility of tolerant attitude to other religious forms and views is typical. Religious extremism, exemplified by Islamism today, is directed toward establishing a theocracy, not a political dictatorship. Constantly ready for violence, religious extremism is drifting towards religious terrorism, which is an aggressive violent act against people who disagree with extremists. Violence serves religious, political or ideological purposes, and terrorism is a mean of putting pressure.

Based on analysis of condition of different confessions, the religious situation in occupied Donbass is researched. It turns out that religious policy in self-proclaimed republics is heading towards, on one side, to consolidation of Orthodox Church of Moscow Patriarchate, but on the other side, to crowding outof other religions from occupied territories. Through the help of Orthodox Church of Moscow Patriarchate the idea of the so-called "Russian World" is implemented among different categories of population. Russian Ortho- dox Church was involved into Donbass conflict and its head, Patriarch Cyril. By hiding Russian aggression in Ukraine, he is trying to picture it as "civil conflict". Pro-Russian positionas to the Donbas developments is also taken by a part of bishops of Ukrainian Orthodox Church clergy. It reinforced negative attitude of Ukrainian population and lead to acceleration of the transition of religious communities under the author- ity of the Kyiv Patriarchate. Attempts of the orthodox religious communities to change their inferiority are related to the reinforcement of their Pro-Ukrainian positions. It is stated that in occupied Donbass territo- ries, Ukrainian Orthodox Church and Ukrainian Greek Catholic Church turned out to be in a complicated situation. Ukrainian Greek Catholic Church, Protestant religious organizations. Considering a difficult state of faithful Catholics in the breakaway republic, Vatican, the Pope provides them material aid and spiritual support. Since the policy of «DNR» and «LNR» is aimed at complete eradication of "sects" of Donbas, the actions of the occupation authorities significantly affected Protestant believers. Due to organizational frag- mentation,in occupied territories of Donbassfaithful Muslimsfailed to develop a common political position. The article states that harassment and persecution of various religious organizations, clergymen, leaving their followers to safe areas in the occupied territories of Donbass greatly diminished religious network, the number of communities, churches occupancy. The normalization of religious and church life in the region is inextricably linked with the cessation of armed conflict and its de-occupation. ; На основі аналізу становища різних конфесій досліджується релігійна ситуація на окупованих територіях Донбасу. Показується, що релігійна політика в самопроголошених республіках спрямована на утвердження православ'я Московського патріархату, утиски і переслідування інших релігій, які перебувають на проукраїнських позиціях, витіснення їх з контрольованих сепаратистами територій. Нормалізація релігійно-церковного життя в цьому регіоні пов'язується з припиненням військового конфлікту і деокупацією захоплених територій на сході України.

Рассмотрены особенности политической институционализации религии обусловленные образованием и функционированием религиозных политических партий и общественных религиозно-националистических организаций. ; Розглянуто особливості політичної інституціоналізації релігії, що обумовлені утворенням та функціонуванням релігійних політичних партій і громадських релігійно-націоналістичних організацій. ; Peculiarities of political institutionalization of religion is due to the formation and functioning of the religious political parties and public religious-nationalist organizations.

The paper analyzes the regulatory protection of the rights of religious Russians. According to the results of the comparative historical and legal study, the author proves the redundancy of legal regulation of religion in the current legislation of the Russian Federation

Introduction. The analysis of new religious movements (NRMs), identification of the defects in the religious typology and classification of native faith as "neo-religion" are conducted by the author. The research shows the diversity of the followers purposes' of traditional and new religious movements and their ideological systems (national – international), reveals the opposites of these religions in terms of the world and God/Gods (natural – artificial; mythological – historical, polytheism – monotheism, immanence – transcendence), etc., which enabled the author to find out the criteria for religious classifications. Purpose. The purpose of the article is to clear up the basic principles of theology, ideals, and ideologies of New Age and native faith of the Slavs, to determine their fundamental opposition. It's logically motivated the fallacy of classification the native faith to "neo-paganism" as a segment of NRMs. Results. It is concluded that native faith was and still is a traditional autochthonous natural religion of the Ukrainians, which has long existed in hidden forms in parallel with the official Christianity. Only in a democratic society it has been given the possibility of its revival as officially recognized ethno-religious (national) confession. On the example of the creation of NRM, the author states the use of the methods of manipulation with human consciousness that have the features of "religious weapons" as one of the tools of information war. Originality and conclusion. There is an urgent need for state's awareness of the fact of total world informational war to create its own self-protective philosophy of antiglobalism. So in this philosophy a significant importance will be given to scientific developments of native faith and ideology of national self-preservation to prevent the foreign intervention in autochthonous spiritual culture.

The study of the relationship between politics and religion is important to understand the current society of Bangladesh. It is believed that the reason for the separation of the Indian subcontinent into two parts: India and Pakistan was a religious factor. East Bengal became part of Pakistan, called East Pakistan. In Pakistan Islam was the state religion, which was reflected in the entire social life of Bengalis. In East Pakistan, most of the people are Bengalis and speak in Bangla, culture, traditions and way of life were historically connected with the peoples of India. In Pakistan, the state language was Urdu. The authorities of west Pakistan pressed the people of East Pakistan to study Urdu in educational institutions, tried to ignore the Bangla language, limiting the activities of newspapers and radio, which caused discontent among the population. A considerable time in educational institutions was devoted to the study of religion. Many decisions of local authorities were adopted and executed on the behalf of Islam. The authorities of Pakistan suppressed the people with this policy by mass repressions. Particularly bloody repressions against the Bengali people were held in 1971. As a result of a popular uprising, armed struggle and the expulsion of troops, this part of Pakistan has become an independent country. In 1972, after the establishment of the People's Republic of Bangladesh, secularism became one of the fundamental principles of the Constitution of Bangladesh. The article analyzes the political process through which religion becomes part of politics, using the historical method of research. Although the Constitution says that religion is separated from the state, but until now religion is considered a very important factor in the politics of Bangladesh. ; Исследование отношений между политикой и религией представляется важным для понимания современного состояния общества в Бангладеш. Считается, что причиной разделения индийского субконтинента на две части - Индию и Пакистан - явился религиозный фактор. Восточная Бенгалия стала частью Пакистана, которая была названа Восточным Пакистаном. В Пакистане ислам стал государственной религией, что отражалось и на всей социальной жизни бенгальцев. Основное население Восточного Пакистана - это бенгальцы, говорящие на языке бенгали (бенгальский), чьи культура, традиции и образ жизни исторически связаны с народами Индии. В Пакистане государственный язык урду. Власти ввели обязательное изучение урду в учебных заведениях, в том числе и Восточного Пакистана, пытались принизить значение бенгальского языка, ограничив ведение журналистской деятельности на бенгальском, включая газеты, радио, что вызывало недовольство населения. Значительное время в учебных заведениях отводилось изучению религии. Многие решения местных властей принимались и исполнялись от имени ислама. На сопротивление народа такой политике власти Пакистана отвечали массовыми репрессиями. Особенно кровавые репрессии против бенгальского народа были совершены в 1971 году. В результате народного восстания, вооруженной борьбы и изгнания войск Восточная часть Пакистана стала независимой страной. Одним из основополагающих принципов Конституции Народной Республики Бангладеш, когда только она формировалась в 1972 году, стал секуляризм. В статье анализируется политический процесс, посредством которого религия становится частью политики, используя исторический метод исследования. Несмотря на то, что в Конституции написано, что религия отделена от государства, но до сих пор религия является очень важным фактором в политике Бангладеш.

The phenomenon of religion in public space is nowadays complemented by symbolic and informational factors that, through certain mechanisms, play a significant role in political processes. This is related to the formation of the political identity of the nation, in which the religious component becomes a certain marker that splits or unites society. Even though politics and religion have their own public fields, there is a struggle for influence and expansion of their public field between politics and religion in most European countries of the East. With the aim to engage citizens in the discourse of political or religious, the political and ecclesiastical elite mentally forces individuals to balance on the verge of the political and religious and turns them into participants of political processes. At least, exactly this takes place in the modern history of Ukraine. The loss of state territories and military events in the East have given rise to the Ukrainian discourse of Tomos, which, through the context of the war, established a new marker of Ukrainian identity. Perceiving public religion as a field for public dissent, Ukrainian society has found itself in internal and external confrontation: between the Ukrainian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate (UOC-MP) and the official policy of the power during Petro Poroshenko's presidency – the level of the conflict was "power-church"; internal conflict between Ukrainian Orthodox denominations when, due to the signed Tomos, they united to form a unified Orthodox Church of Ukraine (OCU) – the level of the conflict was "churchchurch"; between the official policy of Russia, which supports the activities of the UOC-MP and is recognized by official Ukrainian authorities as the military aggressor of Ukraine (mostly during P. Poroshenko's presidency and less during V. Zelensky's presidency) – the level of the conflict is "power-power". The discourse of Tomos in Ukraine has provoked not only interconfessional and political confrontation. It influenced confidence in the church as a moral institute because, on the one hand, we've had a "church of the aggressor state" (UOC-MP) and an "illegal church" (OCU), and on the other hand, there were "Orthodox" and "schismatics". This has mentally widened the gap between the East and the West of Ukraine. An analysis held based on data from the Razumkov Center, official statistics of religious organizations in Ukraine, as well as judicial acts, testifies that this gap is formed along a territorial line. Therefore, S. Huntington's theory of a global policy developed along the cultural line finds support. ; Формування політичної ідентичності нації, де релігійна складова стає певним маркером, за яким відбувається розмежування або об'єднання суспільства, багато в чому пов'язано з публічним простором. Не зважаючи на те, що політика та релігія мають власні публічні поля, у більшості європейських країн Сходу відбувається боротьба за вплив та розширення власного публічного поля між політикою та релігією. З метою залучення громадян у дискурс політичного та релігійного, політична та церковна еліти ментально змушують суб'єкта балансувати на кордоні політичного та релігійного й перетворюють його на учасника власних політичних процесів. Втрата територій, військові події на Сході країни та президентські вибори 2019 р. створили український дискурс Томосу, який через контекст війни встановив новий маркер української ідентичності. Українське суспільство опинилося на лінії трьох протистоянь: 1) між Українською православною церквою (Московського патріархату) (на сьогодні УПЦ) та офіційною політикою влади часів президента Петра Порошенка – рівень конфлікту «владацерква»; 2) внутрішній конфлікт між українськими православними конфесіями, коли постало питання створення єдиної православної церкви України (ПЦУ) завдяки отриманню Томосу – рівень конфлікту «церква-церква»; 3) між офіційною політикою Росії, яка підтримує діяльність УПЦ (МП) й визнана військовим агресором України та офіційною зовнішньою політикою української влади (у більшості часів П. Порошенка та у меншості В. Зеленського) – рівень конфлікту «влада-влада». Дискурс Томосу в Україні спричинив не тільки міжконфесійне та політичне протистояння. Він підняв питання публічної релігії в умовах релігійних протистоянь. Аналіз інформації, що було проведено у 2020 році на основі даних Центру Разумкова, офіційної статистики релігійних організацій в Україні (на 2020 рік), а також судових актів, свідчить про територіальну лінію розлому, яка представлена у цій статті у вигляді карти України. Що підкріплює теорію С. Гантінгтона про глобальну політику, яка вибудовується за культурною лінією розколу.

The phenomenon of religion in public space is nowadays complemented by symbolic and informational factors that, through certain mechanisms, play a significant role in political processes. This is related to the formation of the political identity of the nation, in which the religious component becomes a certain marker that splits or unites society. Even though politics and religion have their own public fields, there is a struggle for influence and expansion of their public field between politics and religion in most European countries of the East. With the aim to engage citizens in the discourse of political or religious, the political and ecclesiastical elite mentally forces individuals to balance on the verge of the political and religious and turns them into participants of political processes. At least, exactly this takes place in the modern history of Ukraine. The loss of state territories and military events in the East have given rise to the Ukrainian discourse of Tomos, which, through the context of the war, established a new marker of Ukrainian identity. Perceiving public religion as a field for public dissent, Ukrainian society has found itself in internal and external confrontation: between the Ukrainian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate (UOC-MP) and the official policy of the power during Petro Poroshenko's presidency – the level of the conflict was "power-church"; internal conflict between Ukrainian Orthodox denominations when, due to the signed Tomos, they united to form a unified Orthodox Church of Ukraine (OCU) – the level of the conflict was "churchchurch"; between the official policy of Russia, which supports the activities of the UOC-MP and is recognized by official Ukrainian authorities as the military aggressor of Ukraine (mostly during P. Poroshenko's presidency and less during V. Zelensky's presidency) – the level of the conflict is "power-power". The discourse of Tomos in Ukraine has provoked not only interconfessional and political confrontation. It influenced confidence in the church as a moral institute because, on the one hand, we've had a "church of the aggressor state" (UOC-MP) and an "illegal church" (OCU), and on the other hand, there were "Orthodox" and "schismatics". This has mentally widened the gap between the East and the West of Ukraine. An analysis held based on data from the Razumkov Center, official statistics of religious organizations in Ukraine, as well as judicial acts, testifies that this gap is formed along a territorial line. Therefore, S. Huntington's theory of a global policy developed along the cultural line finds support. ; Формування політичної ідентичності нації, де релігійна складова стає певним маркером, за яким відбувається розмежування або об'єднання суспільства, багато в чому пов'язано з публічним простором. Не зважаючи на те, що політика та релігія мають власні публічні поля, у більшості європейських країн Сходу відбувається боротьба за вплив та розширення власного публічного поля між політикою та релігією. З метою залучення громадян у дискурс політичного та релігійного, політична та церковна еліти ментально змушують суб'єкта балансувати на кордоні політичного та релігійного й перетворюють його на учасника власних політичних процесів. Втрата територій, військові події на Сході країни та президентські вибори 2019 р. створили український дискурс Томосу, який через контекст війни встановив новий маркер української ідентичності. Українське суспільство опинилося на лінії трьох протистоянь: 1) між Українською православною церквою (Московського патріархату) (на сьогодні УПЦ) та офіційною політикою влади часів президента Петра Порошенка – рівень конфлікту «владацерква»; 2) внутрішній конфлікт між українськими православними конфесіями, коли постало питання створення єдиної православної церкви України (ПЦУ) завдяки отриманню Томосу – рівень конфлікту «церква-церква»; 3) між офіційною політикою Росії, яка підтримує діяльність УПЦ (МП) й визнана військовим агресором України та офіційною зовнішньою політикою української влади (у більшості часів П. Порошенка та у меншості В. Зеленського) – рівень конфлікту «влада-влада». Дискурс Томосу в Україні спричинив не тільки міжконфесійне та політичне протистояння. Він підняв питання публічної релігії в умовах релігійних протистоянь. Аналіз інформації, що було проведено у 2020 році на основі даних Центру Разумкова, офіційної статистики релігійних організацій в Україні (на 2020 рік), а також судових актів, свідчить про територіальну лінію розлому, яка представлена у цій статті у вигляді карти України. Що підкріплює теорію С. Гантінгтона про глобальну політику, яка вибудовується за культурною лінією розколу.

Уперше текст есе було опубліковано у виданні: C. Langlois. Politique et religion // Histoire de la France religieuse / ред. J. Le Goff , R. Rémond, т. 3: Du Roi Très Chrétien à la laïcité républicaine / ред. P. Joutard. Paris 1991, с. 108-143. Українською мовою есе публікується за згодою Автора, з коментарем д. і. н. Вадима Ададурова. ; Есе характеризує взаємодію між політичним і релігійним рівнями суспільної активности у Франції в період між укладенням у 1801 р. конкордату й ухваленням у 1901-1904 рр. законів про відокремлення Церкви від держави. Оповідь зосереджується на трьох головних точках взаємодії політики і релігії, якими було ставлення до Римського престолу, до спадщини Французької революції та до освіти. ; The author elucidates the interaction between political and religious social activism in France during the period between the signing of the Concordat (1801) and the adoption of laws on governing the separation of church and state (1901-1904). Three main points of intersection between politics and religion are identified as attitudes to: (i) the Holy See; (ii) the legacy of the French Revolution; and (iii) education.

Annotation: This article presents inclusion paradigm in theory and school practice and attempts to exhibit its importance in education, its value as communication and as dynamic process. Based on the key point of inclusion – diversity – inclusive pedagogy is aimed to serve a diverse group of pupils. Theoretical clarification follows the concept of "egalitarian difference" (Prengel) and ability to accept and to respect difference. Inclusion in education presuppose a change of perspective – especially in the ways of "label thinking" or "deficit thinking", in contribution of both teacher and student to the learning process. One of the main instruments of inclusion is Index for inclusion (Booth/Ainscow) – a practical tool widely used in schools, which contains many questions to each of three dimensions (inclusive cultures/structures/practices) in order to support school development. School development in the horizon of culture of recognition (Jäggle) means to see diversity as a recourse, not as a problem, and school development processes as development of democracy. Learning communities of pupils are also "spiritual communities" (SLC), since learning occurs always "in the presence of the other" (Roebben). As next steps this understanding of inclusion as communication is applied on an example of autism – what does this means for those, who have the biggest problems in communication and social interaction. ; Дана стаття є спробою представити парадигму інклюзії в теорії та в контексті школи. Показати її важливість в освіті, її цінність як комунікації і як динамічного процесу. Виходячи з ключового поняття інклюзії – різноманіття, необхідними передумовами її в освіті є зміна перспективи – припинити мислити дефіцитами або «успішністю». Як школа відповідає на різноманіття в суспільстві, що означають шкільні ритуали, практики та розвиток культури школи на шляху інклюзії? Також представлений один з практичних інструментів інклюзії в школах – Індекс інклюзії. В другій частині таке розуміння інклюзії як комунікації застосоване на прикладі аутизму – що це означає для осіб з аутизмом, для яких комунікація і соціальна взаємодія є найбільшою проблемою. Перспектива інклюзії як комунікації показує наскільки важливо знати, розуміти і комунікувати про наші відмінності, про те, що нас відрізняє.

Annotation: This article presents inclusion paradigm in theory and school practice and attempts to exhibit its importance in education, its value as communication and as dynamic process. Based on the key point of inclusion – diversity – inclusive pedagogy is aimed to serve a diverse group of pupils. Theoretical clarification follows the concept of "egalitarian difference" (Prengel) and ability to accept and to respect difference. Inclusion in education presuppose a change of perspective – especially in the ways of "label thinking" or "deficit thinking", in contribution of both teacher and student to the learning process. One of the main instruments of inclusion is Index for inclusion (Booth/Ainscow) – a practical tool widely used in schools, which contains many questions to each of three dimensions (inclusive cultures/structures/practices) in order to support school development. School development in the horizon of culture of recognition (Jäggle) means to see diversity as a recourse, not as a problem, and school development processes as development of democracy. Learning communities of pupils are also "spiritual communities" (SLC), since learning occurs always "in the presence of the other" (Roebben). As next steps this understanding of inclusion as communication is applied on an example of autism – what does this means for those, who have the biggest problems in communication and social interaction. ; Дана стаття є спробою представити парадигму інклюзії в теорії та в контексті школи. Показати її важливість в освіті, її цінність як комунікації і як динамічного процесу. Виходячи з ключового поняття інклюзії – різноманіття, необхідними передумовами її в освіті є зміна перспективи – припинити мислити дефіцитами або «успішністю». Як школа відповідає на різноманіття в суспільстві, що означають шкільні ритуали, практики та розвиток культури школи на шляху інклюзії? Також представлений один з практичних інструментів інклюзії в школах – Індекс інклюзії. В другій частині таке розуміння інклюзії як комунікації застосоване на прикладі аутизму – що це означає для осіб з аутизмом, для яких комунікація і соціальна взаємодія є найбільшою проблемою. Перспектива інклюзії як комунікації показує наскільки важливо знати, розуміти і комунікувати про наші відмінності, про те, що нас відрізняє.