Suchergebnisse

The article presents a theoretical analysis of modern theories of wisdom, considers the formation and essence of the concept of wisdom in psychology. At the end of the twentieth century, the interest of psychologists in the subject of wisdom began to grow. Wisdom as a concept is integral to any society, culture and time, it reveals those qualities of personality that help a person to be realized. The concept of wisdom requires theoretical justification and empirical research. In general, there are two main concepts of wisdom: one affirms the affective qualities more or less with the cognitive, inherent in man; the other focuses precisely on cognitive and reflexive abilities, ignoring emotional life. This typification has proved itself in several planes. In the history of philosophy, the understanding of wisdom had both an affective and a cognitive character, represented by East and West. Empirical studies of implicit concepts of wisdom conducted in recent years indicate the variability of perception of wisdom. In the East, the concept of wisdom is less analytical and more psychological than in the West, which requires an understanding not only of the intellectual, but also of the sensual (emotions, intuition, etc.). Cross-cultural empirical studies confirm the general difference in the perception of wisdom in different cultures. The influence of age on the manifestations of wisdom in humans should be noted separately. Research has shown that age negatively affects the intellectual component of wisdom, but is neutral to procedural knowledge. On the one hand, with age a person acquires experience that can interpret and extract new procedural knowledge from him. On the other hand, the fact that a person has life experience does not determine a person's qualitative interpretation of what happened to him. The age factor cannot be decisive in becoming wise.

The literature review on the development of physical education in European Union had been conducted in the article. The author used four directions to review the literature. In order to develop Direction 1 (theoretical background to research in physical education concepts in the EU countries), a number of sources in the field of comparative pedagogical researches have been analyzed. In order to develop Direction 2 (roots and developments of physical education in the EU countries), mostly have been used historial pedagogical and philosophical researches. In order to develop Direction 3 (practical applications of the physical educa-tion concepts in the EU countries), a number of modern sources and applied researches findings have been considered. In order to develop Direction 4 (current situation in the physical training education in the EU countries), the author has analyzed a range of researches (normative documents of the European Commission, OECD analytical materials etc.).

The literature review on the development of physical education in European Union had been conducted in the article. The author used four directions to review the literature. In order to develop Direction 1 (theoretical background to research in physical education concepts in the EU countries), a number of sources in the field of comparative pedagogical researches have been analyzed. In order to develop Direction 2 (roots and developments of physical education in the EU countries), mostly have been used historial pedagogical and philosophical researches. In order to develop Direction 3 (practical applications of the physical educa-tion concepts in the EU countries), a number of modern sources and applied researches findings have been considered. In order to develop Direction 4 (current situation in the physical training education in the EU countries), the author has analyzed a range of researches (normative documents of the European Commission, OECD analytical materials etc.).

The article provides data on the current situation on the Korean Peninsula. Creating a peaceful denuclearization process was supposed to ensure an irreversible stable peace order on the Korean Peninsula, but today there is a difficult situation that could trigger a new era of the Cold War, if by 2020 the US and North Korea do not reach a consensus, North Korea is likely to take another path that could threaten peace on the Korean Peninsula. What is the essence of another path that North Korea will choose? This is close cooperation with China and Russia, the choice of the "North Korean" path of denuclearization: step by step, gradually, in parallel. This means, first of all, a significant strengthening of China's position in both the political and economic spheres. In this case, South Korea will lose the world market for goods, the latest technological developments and innovations. This means that South Korea will lose the opportunity for close economic, social and cultural cooperation with North Korea, which in turn will greatly complicate the process of peaceful transformation of the Korean Peninsula and, of course, may delay the reunification of the two Koreas. In addition, there is a high probability that North Korea, even if it carries out the process of denuclearization, can strengthen defense, buy the latest weapons from Russia and China. The article also points out that South Korea is facing a dilemma: blindly follow the US ally or, as the President of the Republic of Korea Moon Jae-in said, find its way to resolve the dilemma. The article also pays special attention to the strategy of South Korea, which is to find a way that benefits all the Korean people, without compromising the dignity of the United States. However, the main issue addressed in this article is the change in South Korea's strategy towards decisive economic and socio-cultural cooperation with North Korea, despite international sanctions against the DPRK. To do this, South Korea will need to develop a special strategy that would allow, without violating international rules, to convince the surrounding countries by diplomatic means and, above all, the United States that such a path will benefit everyone. The difficulty is that there is no time for long reflection, and therefore the Republic of Korea will most likely need to show determination and persuasiveness. ; У статті наводяться дані про ситуацію на Корейському півострові, яка склалася нині. Створення мирного процесу денуклеаризації мало забезпечити незворотний стабільний мирний порядок на Корейському півострові. Але нині склалася непроста ситуація, яка може викликати нову епоху холодної війни. Якщо протягом 2020 р. США і КНДР не дійдуть консенсусу, то, вірогідно, Північна Корея прийме інший шлях, який може загрожувати миру на Корейському півострові. У чому ж суть іншого шляху, який вибере Північна Корея? Це, швидше за все, тісна співпраця з Китаєм і Росією, вибір шляху денуклеаризації «по-північнокорейськи», тобто поетапно, поступово, паралельно. Це означає насамперед значне зміцнення позиції Китаю як у політичній, так і у сфері економіки і безпеки. У такому разі Південна Корея втратить світовий ринок збуту товарів, новітніх технологічних розробок та інновацій. А це означає, що Південна Корея втратить можливість тісного економічного, соціального та культурного співробітництва з Північною Кореєю, що своєю чергою значно ускладнить процес мирного перетворення Корейського півострова і, звичайно, може віддалити процес возз'єднання двох Корей. Крім того, величезна ймовірність того, що Північна Корея, якщо навіть здійснить процес денуклеари-зації, то може зміцнити захист оборони, придбати найновішу зброю з Росії та Китаю. У цій статті також вказується, що Південна Корея стала перед дилемою: сліпо слідувати за сюзником США або, як сказав президент Республіки Корея Мун Дже Ін, знайти свій шлях вирішення дилеми. Також у статті особлива увага приділяється стратегії Південної Кореї, яка полягає в тому, щоб, не утискаючи гідності США,знайти свій шлях, який вигідний усьому корейському народу. Однак головним питанням, яке розглядається у цій статті, є зміна стратегії Південної Кореї в бік рішучої економічної і соціально-культурної співпраці з Північною Кореєю, незважаючи на міжнародні санкції щодо КНДР. Для цього Південній Кореї необхідно буде виробити спеціальні стратегію, яка б дала змогу, не порушуючи міжнародні правила, дипломатичними методами переконати навколишні країни, насамперед США, що такий шлях буде вигідний всім. Уся складність полягає в тому, що часу на довгі роздуми немає, і тому Республіці Корея, швидше за все, необхідно буде проявити рішучість і переконливість.

The review of the latest foreign literature on the issue of sex differences in ADHD carriers is presented. The analysis of theories on the causes of the prevalence of the disorder among boys and girls is presented, and minor sex differences are highlighted. Therefore, ADHD is more common among boys than among girls, which leads to arguments about the difference valid in the prevalence of the disorder among men and women. Also, many researchers have noticed certain differences in the symptoms and behaviour of girls compared to boys, both in childhood and adulthood.
Boys and girls with ADHD appear to be more similar than different, and usually the symptoms are not sex specific, but still there is a difference. In general, these differences are manifested in the fact that girls have problems with the emotional sphere and the predominant inattentive symptoms of ADHD, while boys have problems with the behavioural sphere and the predominant impulsive and hyperactive type of ADHD. Moreover, boys are more aggressive in behaviour than girls, although girls are more likely to manifest verbal aggression than their female peers, who do not have the disorder.
It has been found that the difference in the prevalence of the disorder among males and females can be described by the Cognitive Endophenotype Theory, which assumes the influence of generally accepted endophenotypes on the severity of ADHD, that means processing speed, inhibition and working memory. This theory does not preclude theories such as the Mean Difference Model and the Variance Difference Model, which state that men on the average have more severe symptoms than women, and thus the scale of the severity of the ADHD among boys is much wider than among women.

The article is devoted to the actual problem of political mentality of the Ukrainian people. Using a range of different methods, the author reveals the complex process of development of political and historical mentality of Ukrainians. Key words: Ukrainian mentality, state, political culture, national traditions. ; Стаття присвячена актуальній проблемі політичної ментальності українського народу. Використовуючи комплекс різноманітних методів, автор розкриває складний процес виникнення і розвитку політичного менталітету історичного українства. Ключові слова: українська ментальність, державотворення, політична культура, національні традиції. Статья посвящена актуальной проблеме политической ментальности украинского народа. Используя комплекс различных методов, автор раскрывает сложный процесс возникновения и развития политического менталитета исторического украинства. Ключевые слова: украинская ментальность, государства, политическая культура, национальные традиции. The article is devoted to the actual problem of political mentality of the Ukrainian people. Using a range of different methods, the author reveals the complex process of development of political and historical mentality of Ukrainians. Key words: Ukrainian mentality, state, political culture, national traditions.

There are more than a hundred candidates of historical sciences in Chernihiv region, but not a single (!) dissertation about the partisan movement in Chernihiv region in 1941–1943 has been defended. It seems to be not so difficult to write it: so many materials, documents in local archives! However… we have what we have. This topic for thorough scientific reflection is still waiting for its conscientious researcher. At the same time, the solid foundation in this case has already been laid by the head of the branch of the Chernihiv Historical Museum named after V. Tarnovsky "Military History Museum" Mykhailo Zhyrokhov. As a historian-immigrant from Donbass, he really "shot" with four books in the last year, which caught attention of review's author: "Red" partisans of Dobryanshchyna: behind the scenes of Soviet myths "(2020)," Ivan Bovkun: the bloody path of the "people's Avenger" "(2020)," Yakov Batyuk's partizan's Group: The End of a Legend "(2021)," Yuri Zbanatsky: A False Hero from Soviet Childhood "(2021). They were published in Chernihiv by the newly established Knyazhiy Grad publishing house. M. Zhyrokhov tried to look at partisan actions in the Chernihiv region, taking into account today's historiographical developments, regardless of the close supervision of the former chief curator-reader of memoirs about 1941-1943 in the Pridesen Alexei Fedorov. This freedom and looseness deprived the researcher of the brakes in studying the complex plots of the last war. It is clear that a large layer of facts of those times was for a long time "untouchable", hidden, deliberately deleted and not inspected.

The paper analyzes the approaches of several notable researchers to the issue whether social media promotes democracy. It generalizes some of the crucial theoretical arguments, elaborated by these scholars, and divides them into two groups – cyber-optimists and cyber-skeptics. The fi rst group of scholars argues that social media has become coordinating tools for almost all modern world political movements – from broad and nationwide to small and local, – while the second questions its ability to produce any pro-democratic changes per se. In the end the paper proposes a theoretical framework, in which the relationship between social media and political institutions can be analyzed. In particular, it argues that social media causes merging between mass and interpersonal communication, and, in doing so, challenges the link between media and political institutions, which, according to the classic book "Four Theories of the Press" (F. Siebert, T. Peterson and W. Schramm), characterized media in the epoch of traditional broadcast and printed outlets.

Introduction to Museum and Monument Studies book edited by Professor Olena Honcharova, DSc in Cultural Studies, and Associate Professor Serhii Pustovalov, DSc in History, is devoted to topical issues of museum and monument protection, museum studies history and theory, museum staff archaeology training, legislative support for the museum industry, examination of historical and cultural values; presents the views of leading Ukrainian and world scientists and experts on solving current problems in this area. The book is addressed to students, graduate students of field-oriented higher education institutions, museum and heritage conservation staff. For the first time, the textbook comprehensively provides the basics of both programme subject area components: museum studies and monument studies.

Стаття написана на основі опрацьованих автором бібліотечних та архівних колекцій у Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії. Цінність її полягає в тому, що це перше спеціальне дослідження історії англомовного часопису українців, що виходив у Лондоні в другій половині ХХ ст. упродовж майже 40 років і призначався для іноземного читача.Виділяються три головні причини заснування українцями такого журналу в Лондоні: поламати стереотип сприйняття світом Східної Європи крізь призму Російської імперії, актуалізувати нерозв'язане після поразки Української революції 1917–1921 років українське питання, розширити з числа іноземних політиків і парламентарів коло нових симпатиків відродження України як самостійної держави.Йдеться про засновників видання — Союз Українців у Великій Британії, Лігу Визволення України в Канаді й Організацію Оборони Чотирьох Свобід України в США.З'ясовані дві категорії читачів, на які був спрямований новий журнал. Перша: англомовні чужинці з числа політиків, парламентарів, журналістів. Друга: молоді українці, які виросли на еміграції і не володіли українською мовою.Головним у редакційній політиці журналу проголошувалося: бути авторитетним джерелом відомостей про становище українців під окупацією Росії, роз'яснення іноземцям окремішності історії українців та їх державницьких домагань, знайомство з культурою, літературою та традиціями українців.В аналізі тиражної політики журналу звернена увага, що упродовж 38 років існування максимальний наклад становив 1500 примірників, мінімальний — 950. Половина з такої кількості складали передплатники, інша половина розповсюджувалася безкоштовно. Журнал поширювався, згідно зі складеним адресарем, до бібліотек, наукових інституцій, редакцій газет, політичних партій, університетів, коледжів та шкіл, а також окремим політикам, ученим, журналістам, парламентарям у більшість країн Західної Європи, Америки та Азії. В аналізі фінансових засад наголошується, що збитки від видання журналу покривалися винятково на пожертви українців. ; The article is written on the basis of the library and archive collections in London during the author's UK internship. Its value lies in the fact that this is the first special study of the history of the English-language magazine of Ukrainians, published inLondonfor almost 40 years in the second half of the twentieth century and intended for a foreign reader.The author formulates three main reasons why Ukrainians founded such a magazine in London: to break the stereotype of the world's perception of Eastern Europe through the prism of the Russian Empire, to remind Europe about the Ukrainian issue still unresolved after the defeat of the Ukrainian Revolution of 1917–1921, to expand the number of foreign politicians and parliamentarians who sympathized with the Ukraine's revival as an independent state.The founders of the magazine were Union of the Ukrainians in the United Kingdom, the League of Liberation of Ukraine in Canada and the Organization for the Defense of Four Liberties of Ukraine in the United States.Two categories of readers a new magazine was aimed at, have been identified. First: English-speaking foreigners from among politicians, parliamentarians, journalists. Second: young Ukrainians who grew up in emigration and did not learn Ukrainian.The main principle of the editorial policy of the magazine was proclaimed: to be an authoritative source of information about the situation of Ukrainians under the occupation of Russia, to explain the distinctness of the history of Ukrainians and their statehood aspirations to foreigners, to get them acquainted with culture, literature and traditions of Ukrainians.In the analysis of the magazine's mass circulation policy the attention is drawn to the fact that for 38 years circulation was 1,500 copies, minimum – 950. Half of this press run was accounted for subscribers, the other half was distributed free of charge. The magazine was distributed in accordance with an addressees' list. It was sent to libraries, academic institutions, newspaper editors, political parties, universities, colleges and schools, as well as to individual politicians, scholars, journalists, parliamentarians in most parts of Western Europe, America and Asia. In the analysis of financial grounds, it was stressed that losses from the magazine's publication were covered exclusively by donations from Ukrainians.

Стаття написана на основі опрацьованих автором бібліотечних та архівних колекцій у Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії. Цінність її полягає в тому, що це перше спеціальне дослідження історії англомовного часопису українців, що виходив у Лондоні в другій половині ХХ ст. упродовж майже 40 років і призначався для іноземного читача.Виділяються три головні причини заснування українцями такого журналу в Лондоні: поламати стереотип сприйняття світом Східної Європи крізь призму Російської імперії, актуалізувати нерозв'язане після поразки Української революції 1917–1921 років українське питання, розширити з числа іноземних політиків і парламентарів коло нових симпатиків відродження України як самостійної держави.Йдеться про засновників видання — Союз Українців у Великій Британії, Лігу Визволення України в Канаді й Організацію Оборони Чотирьох Свобід України в США.З'ясовані дві категорії читачів, на які був спрямований новий журнал. Перша: англомовні чужинці з числа політиків, парламентарів, журналістів. Друга: молоді українці, які виросли на еміграції і не володіли українською мовою.Головним у редакційній політиці журналу проголошувалося: бути авторитетним джерелом відомостей про становище українців під окупацією Росії, роз'яснення іноземцям окремішності історії українців та їх державницьких домагань, знайомство з культурою, літературою та традиціями українців.В аналізі тиражної політики журналу звернена увага, що упродовж 38 років існування максимальний наклад становив 1500 примірників, мінімальний — 950. Половина з такої кількості складали передплатники, інша половина розповсюджувалася безкоштовно. Журнал поширювався, згідно зі складеним адресарем, до бібліотек, наукових інституцій, редакцій газет, політичних партій, університетів, коледжів та шкіл, а також окремим політикам, ученим, журналістам, парламентарям у більшість країн Західної Європи, Америки та Азії. В аналізі фінансових засад наголошується, що збитки від видання журналу покривалися винятково на пожертви українців. ; The article is written on the basis of the library and archive collections in London during the author's UK internship. Its value lies in the fact that this is the first special study of the history of the English-language magazine of Ukrainians, published inLondonfor almost 40 years in the second half of the twentieth century and intended for a foreign reader.The author formulates three main reasons why Ukrainians founded such a magazine in London: to break the stereotype of the world's perception of Eastern Europe through the prism of the Russian Empire, to remind Europe about the Ukrainian issue still unresolved after the defeat of the Ukrainian Revolution of 1917–1921, to expand the number of foreign politicians and parliamentarians who sympathized with the Ukraine's revival as an independent state.The founders of the magazine were Union of the Ukrainians in the United Kingdom, the League of Liberation of Ukraine in Canada and the Organization for the Defense of Four Liberties of Ukraine in the United States.Two categories of readers a new magazine was aimed at, have been identified. First: English-speaking foreigners from among politicians, parliamentarians, journalists. Second: young Ukrainians who grew up in emigration and did not learn Ukrainian.The main principle of the editorial policy of the magazine was proclaimed: to be an authoritative source of information about the situation of Ukrainians under the occupation of Russia, to explain the distinctness of the history of Ukrainians and their statehood aspirations to foreigners, to get them acquainted with culture, literature and traditions of Ukrainians.In the analysis of the magazine's mass circulation policy the attention is drawn to the fact that for 38 years circulation was 1,500 copies, minimum – 950. Half of this press run was accounted for subscribers, the other half was distributed free of charge. The magazine was distributed in accordance with an addressees' list. It was sent to libraries, academic institutions, newspaper editors, political parties, universities, colleges and schools, as well as to individual politicians, scholars, journalists, parliamentarians in most parts of Western Europe, America and Asia. In the analysis of financial grounds, it was stressed that losses from the magazine's publication were covered exclusively by donations from Ukrainians.

The article is written on the basis of the library and archive collections in London during the author's UK internship. Its value lies in the fact that this is the first special study of the history of the English-language magazine of Ukrainians, published inLondonfor almost 40 years in the second half of the twentieth century and intended for a foreign reader.The author formulates three main reasons why Ukrainians founded such a magazine in London: to break the stereotype of the world's perception of Eastern Europe through the prism of the Russian Empire, to remind Europe about the Ukrainian issue still unresolved after the defeat of the Ukrainian Revolution of 1917–1921, to expand the number of foreign politicians and parliamentarians who sympathized with the Ukraine's revival as an independent state.The founders of the magazine were Union of the Ukrainians in the United Kingdom, the League of Liberation of Ukraine in Canada and the Organization for the Defense of Four Liberties of Ukraine in the United States.Two categories of readers a new magazine was aimed at, have been identified. First: English-speaking foreigners from among politicians, parliamentarians, journalists. Second: young Ukrainians who grew up in emigration and did not learn Ukrainian.The main principle of the editorial policy of the magazine was proclaimed: to be an authoritative source of information about the situation of Ukrainians under the occupation of Russia, to explain the distinctness of the history of Ukrainians and their statehood aspirations to foreigners, to get them acquainted with culture, literature and traditions of Ukrainians.In the analysis of the magazine's mass circulation policy the attention is drawn to the fact that for 38 years circulation was 1,500 copies, minimum – 950. Half of this press run was accounted for subscribers, the other half was distributed free of charge. The magazine was distributed in accordance with an addressees' list. It was sent to libraries, academic institutions, newspaper editors, political parties, universities, colleges and schools, as well as to individual politicians, scholars, journalists, parliamentarians in most parts of Western Europe, America and Asia. In the analysis of financial grounds, it was stressed that losses from the magazine's publication were covered exclusively by donations from Ukrainians. ; Стаття написана на основі опрацьованих автором бібліотечних та архівних колекцій у Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії. Цінність її полягає в тому, що це перше спеціальне дослідження історії англомовного часопису українців, що виходив у Лондоні в другій половині ХХ ст. упродовж майже 40 років і призначався для іноземного читача.Виділяються три головні причини заснування українцями такого журналу в Лондоні: поламати стереотип сприйняття світом Східної Європи крізь призму Російської імперії, актуалізувати нерозв'язане після поразки Української революції 1917–1921 років українське питання, розширити з числа іноземних політиків і парламентарів коло нових симпатиків відродження України як самостійної держави.Йдеться про засновників видання — Союз Українців у Великій Британії, Лігу Визволення України в Канаді й Організацію Оборони Чотирьох Свобід України в США.З'ясовані дві категорії читачів, на які був спрямований новий журнал. Перша: англомовні чужинці з числа політиків, парламентарів, журналістів. Друга: молоді українці, які виросли на еміграції і не володіли українською мовою.Головним у редакційній політиці журналу проголошувалося: бути авторитетним джерелом відомостей про становище українців під окупацією Росії, роз'яснення іноземцям окремішності історії українців та їх державницьких домагань, знайомство з культурою, літературою та традиціями українців.В аналізі тиражної політики журналу звернена увага, що упродовж 38 років існування максимальний наклад становив 1500 примірників, мінімальний — 950. Половина з такої кількості складали передплатники, інша половина розповсюджувалася безкоштовно. Журнал поширювався, згідно зі складеним адресарем, до бібліотек, наукових інституцій, редакцій газет, політичних партій, університетів, коледжів та шкіл, а також окремим політикам, ученим, журналістам, парламентарям у більшість країн Західної Європи, Америки та Азії. В аналізі фінансових засад наголошується, що збитки від видання журналу покривалися винятково на пожертви українців.

У статті підсумовано основні результати багаторічного дослідження «веймарської класики» і раннього німецького романтизму, розкрито суть «модерністичного проекту», спрямованого на інтелектуально-культурне оновлення всього європейського суспільства. Розглянуто три світоглядні «кризи модерну». Перша – на зламі XVIII–ХІХ ст. Романтики тоді розділили мистецтво естетично і соціологічно на масове і високе, а історично – на сучасний і «класичний» мейнстріми. Простежено подальшу долю «проекту» в умовах другої кризи доби Модерн на зламі ХІХ–ХХ ст. (тут естафету романтиків підхопив Ф. Ніцше) і уже в наш час – останньої і остаточної третьої кризи Модерну. ; In my article, I sum up main results of my research of "Weimar classics" and early German romanticism presented in my book "Klasyky i romantyky: shtudii z istorii nimetskoi literatury 18–19 st." ("The Classics and the Romantics: The Studies of the History of German Literature in the 18th–19th Centuries", 2013). I analyze the notions of three worldview crises of modern era. By the end of the 18th – beginning of the 19th centuries, there was a first crisis in the aesthetical, philosophical, and religious spheres. The philosophers of that epoch presented utopian project of searching for a lost ideal condition in the past, in the history. From the aesthetical and historical standpoints, they divided art into mass and high, and from the historical stance, into modern and "classical" mainstreams. By the end of the 19th – beginning of the 20th centuries, there was a second crisis of Modern times, and the third crisis occurs in a present time. The classics and the romantics initiated artistic avant-garde: presented a young protagonist in the literature, accented the meaning of young author as the bearer of progressive mind; elaborated on such features of avant-garde text as irony, parody, "play" with a reader, implicit and explicit citations, pastiche, allusions, paraphrases, centons, etc. As European civilization left behind the classical values, the "Modern" project lost its meaning; it turned into a "high narrative" of the past. Contemporary literature is one of the means to maintain society in the stable condition, and in this status, there are necessary communicative and meaningful forms of the discourse and communication. In this status, literature insensibly merges with the non-fictional forms, including "digital verbalism" of social media, which is controlled not by philosophers, but by businessman and politicians.