Suchergebnisse

The study is an attempt to generalize the practice of Russia's implementation of its influence in the post-Soviet space in the context of hybrid aggression as the essence of Russia's international policy in the region. The main focus of this aggression is directed against those countries of the former Soviet republics that have declared their clear course of European and Euro-Atlantic integration (Ukraine, Georgia and Moldova) and thus stand in the way of Russia's imperial ambitions. In order to implement its plans, Russia comprehensively uses a wide range of tools and methods of influence of both non-military ("soft power") and military ("hard power") nature. Such influence is carried out systematically, for many years and has a complex and comprehensive character in various spheres. Moreover, the methods and ways of influence, as well as their priority, are not stable and differ depending on the country of their application. Among them, not the least place is given by Russia to the manipulation of armed conflicts, which is part of the well-established mechanism of the so called hybrid wars in order to strengthen its geopolitical influence. Supporting or using certain forces in active armed conflicts or threatening to resume the active phase of "frozen" armed conflicts can be a serious tool of foreign policy pressure and give Moscow real military-political advantages in the region. Such conflicts have a decisive impact on the agenda of their localization countries and bring enormous damage to their economic and human potential. The "frozen" conflicts in Georgia and Moldova, as well as the still active conflict in eastern Ukraine, have become clear obstacles to the rapid progress of these countries on the path to European and Euro-Atlantic integration and create a very negative background for their democratic and economic development. As Russia has not yet achieved its goals in the conflict zones in Ukraine, Georgia and Moldova, it is most likely that no significant positive changes in their settlement should be expected in the near future. One of the most effective mechanisms to protect Russia from expansionist encroachments for these countries may be maximum rapprochement with the EU and NATO, and in the long run – accession to these organizations. Such a step will be a kind of victory in the hybrid war with Russia. After all, it is precisely in order to prevent such an option that Russia has created and / or maintains the above-mentioned zones of instability. ; Дослідження є спробою узагальнення практики реалізації Росією своїх впливів на пострадянському просторі в контексті гібридної агресії як суті міжнародної політики РФ в цьому регіоні. Основне вістря цієї агресії спрямоване проти тих країн з числа республік колишнього СРСР, які задекларували свій чіткий курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію (Україна, Грузія і Молдова) та таким чином стоять на заваді реалізації імперських амбіцій Росії. Задля здійснення своїх планів Росія комплексно використовує широкий спектр інструментів та методів впливу як невійськового («soft power»), так і військового («hard power») характеру. Такий вплив здійснюється системно, протягом багатьох років та має комплексний і всеосяжний характер у різних сферах. До того ж методи і способи впливу, як і їх пріоритетність, не є сталими і різняться залежно від країни їх застосування. Серед них не останнє місце відведене Росією маніпуляціям збройними конфліктами, що є частиною добре відпрацьованого цією країною механізму ведення т.зв. гібридних воєн з метою зміцнення свого геополітичного впливу. Підтримка чи використання певних сил у активних збройних конфліктах або ж загроза відновлення активної фази «заморожених» збройних конфліктів можуть виступати серйозним інструментом зовнішньополітичного тиску та надають Москві реальні військово-політичні переваги в регіоні. Такі конфлікти справляють вирішальний вплив на порядок денний країн їх локалізації та приносять колосальні збитки для їх економічного та людського потенціалу. «Заморожені» конфлікти в Грузії та Молдові, як і досі активний конфлікт на сході України, стали явними перешкодами для швидкого просування цих країн на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції та створюють вкрай негативне тло для їх демократичного та економічного розвитку. Оскільки Росія наразі не досягла своїх цілей в зонах конфліктів в Україні, Грузії та Молдові, найбільш ймовірно, що у найближчий перспективі не варто очікувати суттєвих позитивних змін у їх врегулюванні. Одним з найбільш ефективних механізмів убезпечення від експансіоністських зазіхань Росії для цих країн може стати максимальне зближення з ЄС та НАТО, а в перспективі – і вступ до цих організацій. Такий крок стане й своєрідною перемогою у гібридній війні з Росією. Адже саме заради недопущення такого варіанту Росією були створені та/або підтримуються згадані вище зони нестабільності.

Today, the factor of culture as a component of "soft power" in world politics acquires a new sound, its influence on world social and economic processes and interstate relations is seriously increasing. In this regard, the states are beginning to pay increasing attention to their cultural policy and diplomacy, the term "cultural diplomacy" is becoming more and more relevant and increasingly used. From the second half of the XXth century, the foreign cultural expansion of the United States began, which turned out to be an effective instrument of the American government's foreign policy. Namely, non-state mechanisms for the implementation of foreign cultural policy have become the driving force behind this cultural expansion of the United States. The article reveals the role of nonstate institutions in the implementation of US cultural diplomacy. The value of philanthropic funds for the united line of US cultural diplomacy is revealed and the directions in which these funds carry out their work are defined. American philanthropic funds operate in three main directions: the development of goals and directions of the US foreign policy at the present-day historical stage, as well as strategies and tactics for their future achievement; ideological rationale and socio-economic justification of the tasks, as well as their propaganda as goals that are in the interests of the American people; preparation, selection and placement of own and foreign personnel for the practical implementation of US global policy. The article also analyzes the significance of such instruments for US unofficial cultural diplomacy as Hollywood cinema, mass media, youth subcultures and the music industry. ; У статті розкрито роль недержавних інститутів у реалізації культурної дипломатії США. Розкрито значення філантропічних фондів для єдиної лінії культурної дипломатії США та визначено напрями, у яких ці фонди здійснюють свою роботу. Також у статті проаналізовано значення таких інструментів неофіційної культурної дипломатії США, як голлівудський кінематограф, ЗМІ, молодіжні субкультури та музична індустрія.

Today, the factor of culture as a component of "soft power" in world politics acquires a new sound, its influence on world social and economic processes and interstate relations is seriously increasing. In this regard, the states are beginning to pay increasing attention to their cultural policy and diplomacy, the term "cultural diplomacy" is becoming more and more relevant and increasingly used. From the second half of the XXth century, the foreign cultural expansion of the United States began, which turned out to be an effective instrument of the American government's foreign policy. Namely, non-state mechanisms for the implementation of foreign cultural policy have become the driving force behind this cultural expansion of the United States. The article reveals the role of nonstate institutions in the implementation of US cultural diplomacy. The value of philanthropic funds for the united line of US cultural diplomacy is revealed and the directions in which these funds carry out their work are defined. American philanthropic funds operate in three main directions: the development of goals and directions of the US foreign policy at the present-day historical stage, as well as strategies and tactics for their future achievement; ideological rationale and socio-economic justification of the tasks, as well as their propaganda as goals that are in the interests of the American people; preparation, selection and placement of own and foreign personnel for the practical implementation of US global policy. The article also analyzes the significance of such instruments for US unofficial cultural diplomacy as Hollywood cinema, mass media, youth subcultures and the music industry. ; У статті розкрито роль недержавних інститутів у реалізації культурної дипломатії США. Розкрито значення філантропічних фондів для єдиної лінії культурної дипломатії США та визначено напрями, у яких ці фонди здійснюють свою роботу. Також у статті проаналізовано значення таких інструментів неофіційної культурної дипломатії США, як голлівудський кінематограф, ЗМІ, молодіжні субкультури та музична індустрія.

International audience ; It is stated that the Armenian community in the USA is one of the largest and most influential in the world. It is proved that the numerous Armenian community of the USA plays a prominent role in the development of Armenian-American relations. It is shown that the urgent issues for the development of the Armenian Diaspora is to overcome contradictions and competition within the Armenian Diaspora, especially among its most active organizations dealing with political issues. It will solve specific foreign policy tasks and promote the unification of the Armenian Diaspora based on group identity and common goals. The Armenian organizations, acting separately, complicate integration and unification within the community itself, lead to competition and disunity in defending its interests not only in the United States, but also in the world. It is determined that numerous Armenian Diaspora, famous and influential personalities of Armenian origin, national organizations and lobby groups are the "soft power" of Armenia. The Diaspora provides significant and comprehensive support to Armenian diplomacy in advancing national interests, especially in matters of international recognition and condemnation of the Armenian Genocide, the settlement of the Nagorno-Karabakh conflict and overcoming the many economic problems that Armenia faces today.During the post-bipolar period, the Armenian Diaspora in America was quite active namely because of participation in various international organizations. To a certain extent, the Diaspora of Armenia followed the common tradition of using intergovernmental and intergovernmental associations to solve the problems of their states. On the other hand, the Armenian Diaspora confidently applied the method of "complementarily policy". This policy envisaged the deep involvement of the Republic of Armenia in the process of discussing and promoting projects of international organizations of various levels in the foreign policy of leading, influential states of the world and, ...

International audience ; It is stated that the Armenian community in the USA is one of the largest and most influential in the world. It is proved that the numerous Armenian community of the USA plays a prominent role in the development of Armenian-American relations. It is shown that the urgent issues for the development of the Armenian Diaspora is to overcome contradictions and competition within the Armenian Diaspora, especially among its most active organizations dealing with political issues. It will solve specific foreign policy tasks and promote the unification of the Armenian Diaspora based on group identity and common goals. The Armenian organizations, acting separately, complicate integration and unification within the community itself, lead to competition and disunity in defending its interests not only in the United States, but also in the world. It is determined that numerous Armenian Diaspora, famous and influential personalities of Armenian origin, national organizations and lobby groups are the "soft power" of Armenia. The Diaspora provides significant and comprehensive support to Armenian diplomacy in advancing national interests, especially in matters of international recognition and condemnation of the Armenian Genocide, the settlement of the Nagorno-Karabakh conflict and overcoming the many economic problems that Armenia faces today.During the post-bipolar period, the Armenian Diaspora in America was quite active namely because of participation in various international organizations. To a certain extent, the Diaspora of Armenia followed the common tradition of using intergovernmental and intergovernmental associations to solve the problems of their states. On the other hand, the Armenian Diaspora confidently applied the method of "complementarily policy". This policy envisaged the deep involvement of the Republic of Armenia in the process of discussing and promoting projects of international organizations of various levels in the foreign policy of leading, influential states of the world and, ...

The article is devoted to the urgent need to focus the efforts of media professionals and network activists on the approval of the mode of application of ideologically marked 'vocabulary of the past' in any media to describe contemporary events and phenomena. The author offers to extend the current Ukrainian media practice by recently purely indoor-editorial means of compliance with media hygiene — Vocabulary protocols. They are effective normalization means of Ukrainian media discourse under the conditions of unconventional Russian-Ukrainian military confrontation and, accordingly, the activation of military means of information and meaningful impact onUkrainethrough the media.There is no doubt that in the 'post-Soviet space' of the creelized media, very closely observed for all Ukrainian attempts to normalize the media discourse: the explicit means of linguistic lobotomy, applied on behalf of the Russian Federation, slowly lose their propaganda effectiveness in the Ukrainian information field.Thus, it's time for the aggressor to change the tactics of communicating: this implies wider application against Ukraine, in particular, the 'soft power' of lateral, linguistic structures in the media discourse on Ukraine, which Ukrainian and, more widely, the international public will not immediately recognize as pathogenic and directed towards to make mass media aware of the image of an inert, secondary, traced, 'reserve' donor territory without any signs of subjectivity. In this regard, the question of the toolkit of actual media hygiene is gaining inUkraine, and not only in it, the strategic weight — no less than a shrill necessity in the pristine and consistent information policy.Ukraine, in a state of aggressive proxy war, must implement not only the right to military response, but also actively apply symbolic violence to stop all attempts to colonially mark itself in any contemporary discourse. ; Статья посвящена насущной необходимости сосредоточить усилия медиаспециалистов и сетевых активистов вокруг согласования ...

The article attempts to assess the contribution of South African author Steve Biko to the development of Antonio Gramsci's concept of hegemony. This concept became particularly relevant in the 21st century, when violent methods of goal achieving once and for all gave way to soft power, and control over thoughts, interpretations, tastes, and priorities of people became the most important resource. Hegemony as a media phenomenon is closely linked to media imperialism, propaganda 2.0, the theory of «agenda setting», the spiral of silence that manifest themselves as hegemony's toolkit.Steve Biko did not use the Gramscian concept of hegemony, but in his journalism he analyzed and described this phenomenon quite accurately on the example of the apartheid regime in South Africa, which was characterized by political, economic, and first of all by cultural domination of the colonialists over the South African people. The example of apartheid in South Africa illustrates how a small minority, holding control over religion, education, and social life, dominated the vast majority of the population, which were the indigenous inhabitants of the country. Steve Biko has shown that it is important to control both the ruling narrative and the counter-narrative in order to ensure hegemony, thus defining the limits of the discussion, preserving «power» and, to a large extent, influencing the «opposition».At the present stage, the concept of «media hegemony» is appropriate for the characterization of the information space at the national, international and global levels. One of the many examples is the control of the Kremlin over the entire range of Russian media, from pro-government to outright oppositional ones.Key words: hegemony, Steve Biko, media imperialism, propaganda 2.0, South Africa, apartheid. ; У статті зроблено спробу оцінити внесок південноафриканського публіциста Стіва Біко у розвиток концепції гегемонії Антоніо Ґрамші. Режим апартеїду у ПАР, будучи прикладом політичного, економічного, а передусім – культурного панування колонізаторів над колонізованими, унаочнює, яким чином нечисленна меншість, утримуючи контроль над релігією, освітою, громадським життям, домінувала над величезною більшістю населення, яку складали корінні жителі країни. Екстраполяція концепції на сучасні реалії демонструє її актуальність у національному, міжнаціональному, глобальному вимірах. Серед численних прикладів – російський інформаційний простір, у якому влада контролює мейнстрімові медіа та має достатньо важелів впливу на опозиційні.Ключові слова: гегемонія, Стів Біко, пропаганда 2.0, медійний імперіалізм, ПАР, апартеїд.

The central task of the foreign policy of any state is to strengthen its position and prestige in the international arena, creating favorable external conditions for long-term socioeconomic development. Foreign policy tools of the task changes from one era to another. In XX century. in a bipolar world dominated by the increasing trend was primarily «hard power» - military and economic power. At the present stage of world development under the inflence of globalization and the formation of a new multipolar system of international relations to the fore as the main factors of inflence on world politics, along with military and political weight and economic resources imposed factors «soft power»: achievements in the fild of culture and art, science, technology, education, etc.As a result of globalization and internationalization of education over the past decade has increased the social, economic and political role of universities. Widely known throughout the world was the so-called model of a global research university, in which universities are active players not only in the production of new knowledge, but also in their distribution and use through innovation.It should be noted that academic exchanges and convergence of our educational system to EU two important EU instruments to inflence and change public opinion in the Union. We can see that students who attended at least some time in European universities are beginning to identify with Europeans. One of the main objectives of the Bologna Process as well as exchange programs is the introduction of the European dimension in the education system of Ukraine and other countries. Sphere of education can be considered one of tools distribution of «smart power» policy alongside the EU economic levers, security policy, diplomacy and others.A common educational space and exchange programs are useful for domestic policy and foreign policy. Unity and uniqueness of EU educational system is an effective mechanism for constructing European identity. Qualitative and qualifid education becomes Business Card for Union among other countries. More and more students are trying to get to European universities for the sake of «worthy» of education. Thus, the development younger generation views, who, returning home, spread European values and ideas among the public, is a tool to the EU's inflence ; Рассмотрены образование и образовательные программы Европейского Союза как инструменты влияния и построения имиджа стран ЕС. Указано, что в результате процессов глобализации и интернационализации образования за последние десятилетия значительно усилилась социальная, экономическая и политическая роль университетов. Рассмотрены основные образовательные и научные программы ЕС и их функции. Определены основные преимущества и проблемы привлечения Украины в Европейское образовательное пространство ; Розглянуто освіту та освітні програми Європейського Союзу як інструменти впливу та побудови іміджу країн ЄС. Вказано, що у результаті процесів глобалізації та інтернаціоналізації освіти за останні десятиліття значно посилилася соціальна, економічна і політична роль університетів. Розглянуті основні освітні та наукові програми ЄС та їх функції. Визначені основні переваги та проблеми залучення України до Європейського освітнього простору

The article attempts to analyze the economic vector of China's policy in Africa in the context of Beijing's foreign policy strategy primarily through the prism of investment activity. China is interested in co-operating with African states through existing large mineral resources on the continent, as well as implementing a policy of diversification of energy supply routes. The authors singled out the challenges and prospects for economic cooperation between China and African countries. Challenges faced by official Beijing in developing cooperation with African countries, in particular in the investment sphere have a historical past, as well as the existing imbalance in the internal political development of the states of the region. However, the active involvement of Chinese investors in the economic sphere of the states of the continent is confirmed. In order to improve the implementation of China's foreign policy interests in Africa, official Beijing should carefully approach to each project, take into account the civilizational factor in the region and apply the mechanisms of «soft power». ; В статье предпринята попытка анализа экономического вектора политики Китая в Африке в контексте внешнеполитической стратегии Пекина прежде всего сквозь призму инвестиционной деятельности. Авторами выделены вызовы и перспективы экономического сотрудничества Китая и африканских государств. Вызовы, с которыми сталкивается официальный Пекин в развитии сотрудничества с африканскими государствами, в частности, в инвестиционной сфере, имеют в себе историческое прошлое, а также существующий дисбаланс во внутриполитическом развитии государств региона. Однако, подтверждается активное привлечение китайских инвесторов к экономической сфере государств континента. С целью улучшения реализации китайских внешнеполитических интересов в Африке, официальному Пекину стоит взвешенно подходить к каждому проекту, учитывать цивилизационный фактор в регионе и применять механизмы «мягкой силы». ; У статті здійснено спробу аналізу економічного вектору політики Китаю в Африці в контексті зовнішньополітичної стратегії Пекіна насамперед крізь призму інвестиційної діяльності. Авторами виокремлено виклики та перспективи економічного співробітництва Китаю та африканських держав. Виклики з якими зіштовхується офіційний Пекін у розбудові співробітництва з африканськими державами, зокрема, у інвестиційній сфері, мають у собі історичне минуле, а також існуючий дисбаланс у внутрішньополітичному розвитку держав регіону. Проте, підтверджується активне залучення китайських інвесторів до економічної сфери держав континенту. З метою покращення реалізації китайських зовнішньополітичних інтересів у Африці, офіційному Пекіну варто виважено підходити до кожного проекту, зважати на цивілізаційний чинник у регіоні та застосовувати механізми «м'якої сили».

The article attempts to analyze the economic vector of China's policy in Africa in the context of Beijing's foreign policy strategy primarily through the prism of investment activity. China is interested in co-operating with African states through existing large mineral resources on the continent, as well as implementing a policy of diversification of energy supply routes. The authors singled out the challenges and prospects for economic cooperation between China and African countries. Challenges faced by official Beijing in developing cooperation with African countries, in particular in the investment sphere have a historical past, as well as the existing imbalance in the internal political development of the states of the region. However, the active involvement of Chinese investors in the economic sphere of the states of the continent is confirmed. In order to improve the implementation of China's foreign policy interests in Africa, official Beijing should carefully approach to each project, take into account the civilizational factor in the region and apply the mechanisms of «soft power». ; В статье предпринята попытка анализа экономического вектора политики Китая в Африке в контексте внешнеполитической стратегии Пекина прежде всего сквозь призму инвестиционной деятельности. Авторами выделены вызовы и перспективы экономического сотрудничества Китая и африканских государств. Вызовы, с которыми сталкивается официальный Пекин в развитии сотрудничества с африканскими государствами, в частности, в инвестиционной сфере, имеют в себе историческое прошлое, а также существующий дисбаланс во внутриполитическом развитии государств региона. Однако, подтверждается активное привлечение китайских инвесторов к экономической сфере государств континента. С целью улучшения реализации китайских внешнеполитических интересов в Африке, официальному Пекину стоит взвешенно подходить к каждому проекту, учитывать цивилизационный фактор в регионе и применять механизмы «мягкой силы». ; У статті здійснено спробу аналізу економічного вектору політики Китаю в Африці в контексті зовнішньополітичної стратегії Пекіна насамперед крізь призму інвестиційної діяльності. Авторами виокремлено виклики та перспективи економічного співробітництва Китаю та африканських держав. Виклики з якими зіштовхується офіційний Пекін у розбудові співробітництва з африканськими державами, зокрема, у інвестиційній сфері, мають у собі історичне минуле, а також існуючий дисбаланс у внутрішньополітичному розвитку держав регіону. Проте, підтверджується активне залучення китайських інвесторів до економічної сфери держав континенту. З метою покращення реалізації китайських зовнішньополітичних інтересів у Африці, офіційному Пекіну варто виважено підходити до кожного проекту, зважати на цивілізаційний чинник у регіоні та застосовувати механізми «м'якої сили».

The article examines the intra-American processes under the influence of which the B. Obama administration's global policy course was formed and implemented. It is claimed that the passive global policy of the United States in 2009-2017 was formed in unfavorable for the adoption and implementation of ambitious foreign policy decisions conditions. Firstly, the psychological fatigue of American society from the «endless wars» of the previous administration of George W. Bush. Secondly, the negative effects of neoliberal economic globalization on the masses and industry of America. Thirdly, the impact of the global economic crisis of 2008 on the country. Solving the latter was the main task ofthedemocratic administration in Washington, and the fight against this crisis determined the logic ofB.Obama's domestic and foreign behavior during the many years of his presidency, including identifying ways for America to address global environmental issues, its actions in intergovernmental organizations, responding to international social, including political crises. It is emphasized that due to the material and human losses caused by the wars in Iraq and Afghanistan, the global economic crisis in the United States by the end of 2008 lost much of its potential «smart» power in the global arena– both military power and economic potential, the country was forced radically to limit the use of the military component of their «hard» force, instead, intensify the use of such components as sanctions, the role in the functioning of international regimes, until the potential ofWashington's force is restored. Along with the diminishing role of America's «hard» power in the global arena, the importance of its «soft» power (bilateral and multilateral diplomacy, external attractiveness) has increased. The use of Washington's material incentives to influence other capitals and non-state actors in the global arena has also been limited by the need to use them to overcome the effects oftheeconomic crisis in America. ; У статті розглянуто внутрішньо-американські процеси, під впливом яких формувався і реалізувався курс глобальної політики адміністрації Б.Обами. Стверджується, що пасивна глобальна політика США у2009-2017рр. формувалась вумовах, несприятливих для прийняття і реалізації амбітних зовнішньополітичних рішень. По-перше, психологічної втоми американського суспільства від«нескінченних воєн» попередньої адміністрації– Дж.Буша-мол. По-друге– негативних ефектів неоліберальної економічної глобалізації для мас і промисловості Америки. По-третє– впливу нацю країну глобальної економічної кризи 2008р. Вирішення останньої було головним завданням демократичної адміністрації уВашингтоні, а боротьба зцією кризою зумовлювала логіку поведінки Б.Обами навнутрішній і зовнішній арені протягом багатьох років його президентства, зокрема при визначенні способів вирішення Америкою глобальних проблем довкілля, її діях вміжурядових організаціях, реагуванні наміжнародні соціальні, вт.ч. політичні кризи. Підкреслюється, що внаслідок матеріальних і людських втрат, спричинених війнами вІраку та Афганістані, глобальною економічною кризою, США вже докінця 2008р. втратили значну частину свого потенціалу «розумної» сили наглобальній арені– як воєнної могутності, так і економічного потенціалу, змушені були радикально обмежити використання воєнної складової їх «жорсткої» сили, натомість, активізувати використання такої її компоненти, як санкційний інструментарій, роль уфункціонуванні міжнародних режимів, доти доки потенціал сили Вашингтона небуде відновлено. Поряд іззменшенням ролі «жорсткої» сили Америки наглобальній арені зросло значення її «м'якої» сили (дво- і багатосторонньої дипломатії, зовнішьої привабливості). Використання матеріальних стимулів впливу Вашингтона наінші столиці та нанедержавних акторів наглобальній арені також було обмежено зогляду напотребу їх використання для подолання наслідків економічної кризи всередині Америки.

The article examines the intra-American processes under the influence of which the B. Obama administration's global policy course was formed and implemented. It is claimed that the passive global policy of the United States in 2009-2017 was formed in unfavorable for the adoption and implementation of ambitious foreign policy decisions conditions. Firstly, the psychological fatigue of American society from the «endless wars» of the previous administration of George W. Bush. Secondly, the negative effects of neoliberal economic globalization on the masses and industry of America. Thirdly, the impact of the global economic crisis of 2008 on the country. Solving the latter was the main task ofthedemocratic administration in Washington, and the fight against this crisis determined the logic ofB.Obama's domestic and foreign behavior during the many years of his presidency, including identifying ways for America to address global environmental issues, its actions in intergovernmental organizations, responding to international social, including political crises. It is emphasized that due to the material and human losses caused by the wars in Iraq and Afghanistan, the global economic crisis in the United States by the end of 2008 lost much of its potential «smart» power in the global arena– both military power and economic potential, the country was forced radically to limit the use of the military component of their «hard» force, instead, intensify the use of such components as sanctions, the role in the functioning of international regimes, until the potential ofWashington's force is restored. Along with the diminishing role of America's «hard» power in the global arena, the importance of its «soft» power (bilateral and multilateral diplomacy, external attractiveness) has increased. The use of Washington's material incentives to influence other capitals and non-state actors in the global arena has also been limited by the need to use them to overcome the effects oftheeconomic crisis in America. ; У статті розглянуто внутрішньо-американські процеси, під впливом яких формувався і реалізувався курс глобальної політики адміністрації Б.Обами. Стверджується, що пасивна глобальна політика США у2009-2017рр. формувалась вумовах, несприятливих для прийняття і реалізації амбітних зовнішньополітичних рішень. По-перше, психологічної втоми американського суспільства від«нескінченних воєн» попередньої адміністрації– Дж.Буша-мол. По-друге– негативних ефектів неоліберальної економічної глобалізації для мас і промисловості Америки. По-третє– впливу нацю країну глобальної економічної кризи 2008р. Вирішення останньої було головним завданням демократичної адміністрації уВашингтоні, а боротьба зцією кризою зумовлювала логіку поведінки Б.Обами навнутрішній і зовнішній арені протягом багатьох років його президентства, зокрема при визначенні способів вирішення Америкою глобальних проблем довкілля, її діях вміжурядових організаціях, реагуванні наміжнародні соціальні, вт.ч. політичні кризи. Підкреслюється, що внаслідок матеріальних і людських втрат, спричинених війнами вІраку та Афганістані, глобальною економічною кризою, США вже докінця 2008р. втратили значну частину свого потенціалу «розумної» сили наглобальній арені– як воєнної могутності, так і економічного потенціалу, змушені були радикально обмежити використання воєнної складової їх «жорсткої» сили, натомість, активізувати використання такої її компоненти, як санкційний інструментарій, роль уфункціонуванні міжнародних режимів, доти доки потенціал сили Вашингтона небуде відновлено. Поряд іззменшенням ролі «жорсткої» сили Америки наглобальній арені зросло значення її «м'якої» сили (дво- і багатосторонньої дипломатії, зовнішьої привабливості). Використання матеріальних стимулів впливу Вашингтона наінші столиці та нанедержавних акторів наглобальній арені також було обмежено зогляду напотребу їх використання для подолання наслідків економічної кризи всередині Америки.

The article deals with the theoretical and practical aspects of the problem of conflictization of the cultural and historical space of Ukrainianness under conditions of modern threats. The essence of conflicts is revealed in the article, the interpretation on the conflict as an attribute of social life is done, its influence on the processes of social transformations is traced. The causes and conditions of the emergence, escalation and resolution of conflicts on various levels are analyzed, the possibility and necessity of managing them is substantiated. The article is devoted to theoretical and methodological analysis of contemporary studies in conflictology. It is proved that it is reasonable to apply an integrative approach to classification of social conflicts. An integrative approach to the analysis of conflicts is the methodological basis of research, which involves its consideration not only as a source of destruction and death, but also as the initial place of development of society. The autor comes to conclusion that the term of conflictization processes has considerable scientific potential for study of social conflicts. The analysis of the essence of conflictization's processes, their specific character and sources of emergence is done on the base of conflictological theories. The article analyzes special features of contemporary conflicts in the context of global processes. The specificity of conflictization in interstate relations in the era of globalization raise this phenomenon to transnational and even planetary scale. Under conditions of militarization of conflict interaction, the level of conflict potential also increases. The escalation of tension and the use of violence through militarization of conflict interactions leads to armed confrontation. Contemporary armed conflicts pose a significant threat to humanity as they may expand in the context of globalization. The formulating of a row of measures (of humanitarian, socio-economic and politico-military nature) is aimed to prevent challenges, dangers and threats to the national interests of Ukraine. It is also necessary to maintain a balance of forces, values, resources, political, legal and socio-economic problems in the society and the state. The importance of a comprehensive strategy of counter the destructive actions of foreign mercenaries in Ukraine has been substantiated. The focus is on the use of political and diplomatic means through the active participation of the international community and the strengthening of economic sanctions against the Russian Federation. «Smart power» is interpreted as the ability to combine the resources of «hard» and «soft» power in order to strengthen the position of Ukraine on the international scene. The importance of the strategy of «smart power» as a basis for overcoming the armed conflict on the territory of Ukraine and the reintegration of the occupied territories was substantiated. We have made an attempt to interpret conflictization processes in the framework of an integrative approach. The proneness to conflict is now playing a distinctive role in the social and political life of the Ukraine. The discursive-consensus and assertive strategies for successful solution of a social conflict is considered to be an optimal one.

In this article, author is realized a comprehensive analysis of Middle East policy of the Barack Obama. It was investigated the basic approaches to understanding the principles of the new administration's policy regarding the Middle East, sets out the practical steps for the settlement of regional conflicts, building a common system of regional security; identify some innovative and traditional elements in the policy of B. Obama. Also made preliminary conclusions about the effectiveness of such policies in the Middle East.Throughout the period after the Second World War, Middle East occupies one of the first place in the system of American foreign policy, prioritiesplace, due to economic, military-strategic and political interests of the United States in the region. Also out of the 44-th U.S. President Barack Obama, for whom the stabilization of the situation in the Middle East was the main vector of his foreign policy strategy.The author emphasizes that one of the main goals of his administration was the creation of a new atmosphere in United States' relations with the rest of the world. Also we noticed that Obama's Foreign Policy Concept involves the active using of the «soft power» of the diplomacy, compromise and indicates the policy of neoconservatism, which was based on the export of democracy and conduct an uncompromising struggle against opponents around the world.The author comes to the conclution about the actions of the new American administration aimed at a kind of «reset» between the United States from many countries, particularly with the Muslim world.The practical realization of its objectives in the Middle East Government Obama yet uses a fairly traditional set of tools for the United States, for example, increasing its military presence in the region. ; В статье осуществлен комплексный анализ ближневосточной политики США при президентстве Барака Обамы. Автором были исследованы базовые подходы к пониманию основ политики новой администрации в отношении Ближнего Востока, определены практические шаги по проблеме урегулирования региональных конфликтов, построения общей системы региональной безопасности; выявление в политике Обамы соотношения инновационных и традиционных элементов. Также были сделаны предварительные выводы об эффективности такой политики в регионе Ближнего Востока. ; У статті здійснено комплексний аналіз близькосхідної політики США за президентства Барака Обами. Автором було досліджено базові підходи до розуміння засад політики нової адміністрації, стосовно регіону Близького Сходу, визначено практичні кроки щодо проблеми врегулювання регіональних конфліктів, побудови спільної системи регіональної безпеки; виявлення в політиці Б. Обами співвідношення інноваційних та традиційних елементів. Також, були зроблені попередні висновки щодо ефективності такої політики в регіоні Близького Сходу.

This paper analyses effectiveness and prospects of the Eastern Partnership in the context of its ten-year implementation and the results of the Brussels Summit in 2017. The article identified main problems that impede the use of its full potential for a deeper transformation of the EU's eastern neighbourhood. These are: 1) internal challenges for the sustainable transformation of EaP countries; 2) Russia's influence counterbalancing the EU's Europeanisation influence in the region; 3) the weakness of the EU's incentives to support domestic reforms in the partner countries. The basis of most of the problems that is hampering the reforms effectiveness is systemic corruption, selfish interests of the elites and ineffective state institutions of the partner countries. Many problems of the EaP partner states stem from the reluctance of the Russian Federation to respect their sovereignty and the attempt to preserve its "sphere of influence" in the post-Soviet space. However, the model of "integration without membership", proposed by the EU within the EaP, does not have tools to stimulate truly deep reforms.The authors also formulated conclusions on the need for rethinking the Eastern Partnership. Firstly, the EU must recognise the political realities in the partner countries and, accordingly, adapt its expectations of reforms and policies towards governments and non-governmental forces. Secondly, a renewed approach to relations with partner countries should take into account their sensitivity to external pressure, namely "the pain points" that let them open to Russia's influence, and to propose ways that would allow it to be minimised in the sense of building EU "soft power" and counteraction to the Kremlin's "hard power". Thirdly, the EU should think of what intermediate incentives it can offer its pro-European neighbours (Georgia, Moldova and Ukraine) in order to gradually make way for recognition of the status of potential candidates for membership if the internal transformations become irreversible. ; Дано оцінки ефективності та перспективності проекту Європейського Союзу під назвою «Східне партнерство» в контексті десятирічного досвіду його реалізації та підсумків Брюссельського саміту 2017 р. Визначено основні проблеми, які стоять на заваді використанню його повного потенціалу для глибшої трансформації східного сусідства ЄС. Сформульовано висновки щодо потреби перегляду концепції сучасної східної політики ЄС. По-перше, ЄС має визнати політичні реалії у країнах-партнерах і відповідно адаптувати свої очікування щодо реформ, політику щодо урядів і позаурядових сил. По-друге, оновлений підхід до відносин з державами-партнерами має враховувати їх чутливість до зовнішнього тиску, передусім «больові точки», які залишають їх відкритими для впливу Росії, і запропонувати шляхи, які б дозволили його мінімізувати в сенсі нарощування «м'якої сили» ЄC і протидії «жорсткій силі» Кремля. По-третє, ЄС має замислитися над тим, які проміжні стимули він може запропонувати своїм проєвропейськи орієнтованим східним сусідам (Грузії, Молдові, Україні), аби поступово прокладати шлях до визнання за ними статусу потенційних кандидатів на членство за умови незворотності внутрішніх перетворень.