Suchergebnisse

The article analyzes the concept of multiculturalism compromise Canadian social theorist Charles Taylor. This concept is based on the recognition. The researcher combines the concept of «recognition» with the term «multiculturalism» as the recognition of distinctive cultural characteristics of different people is possible only in societies that cultivate multicultural values. The article describes the features of the understanding of multiculturalism as a compromise in the light of the ideas of autonomy, identity and culture, which arethe fundamental needs of a democratic society. ; В статье анализируется концепция компромиссного мультикультурализма канадского социального теоретика Чарльза Тейлора. Данная концепция базирую-ется на признании. Исследователь объединяет понятие «признание» с понятием «мультикультурализм» на том основании, что признание самобытных культурных особенностей разных людей возможно лишь в обществах, которые культивируют поликультурные ценности. Он считает «признание» новой человеческой потребностью и допускает, что все члены современных обществ ждут признания. В статье раскрываются особенности понимания компромиссного мультикультурализма также сквозь призму идей автономии, идентичности и культуры, которые стали фундаментальными потребностями демократического общества. ; У статті наведений аналіз соціологічної концепції компромісного мультикультуралізму канадського соціального теоретика Чарльза Тейлора. Дана концепція базується на визнанні. Дослідник поєднує поняття «визнання» з поняттям «мультикультуралізм» на тій підставі, що визнання самобутніх культурних особливостей різних людей можливе лише в суспільствах, які культивують полікультурні цінності. Він вважає «визнання» новою людською потребою і допускає, що всі члени сучасних суспільств очікують визнання. У статті розкриваються особливості розуміння концепції компромісного мультикуль-туралізму також крізь призму ідей автономії, ідентичності та культури, що стали фундаментальними потребами сучасного демократичного суспільства.

The subject of the research is the analysis of modern approaches to determining the main refinancing rate by the central bank and the identification of indicators that influence its changes in conditions of unstable inflation and investment deficit. The purpose of the article is to analyze the current state of the banking sector in Ukraine from the point of view of promoting capital investment growth, analysis of investment crowd–out resulting from growth of government bonds yield and identification of auxiliary factors and indicators for determining the discount rate with account of specifics of financial market of Ukraine. Methodology of the work capital flow model, Taylor rule, theory of investment crowd–out. The results obtained – the advantages and disadvantages of taking into account macroeconomic factors, as well as rules and indicators while adjusting the discount rate of the central bank are considered, and the indicators to be taken into account for Ukraine are proposed. Conclusions – additional involvement of yield curve spread for T–bills and the rates of key central banks in the world in the event of a change in the discount rate in Ukraine will enable to predict the demand for credit funds and to conduct a more discretionary purchase or sale of government bonds while promoting investment growth.

Статтю присвячено проблемі відродження публічного релігійного дискурсу в контексті соціокультурних змін, яких західноевропейське суспільство зазнало наприкінці ХХ століття. Науковці на кшталт Юрґена Габермаса й Крейґа Келгуна, котрі ще пів століття тому захищали тезу про неминучість секуляризації і занепад публічної ролі релігії, змушені визнати, що їхні прогнози не лише не справдилися, а й прямо протилежні до сучасних світових тенденцій. Релігія набула глобального геополітичного значення. Утім, на неї не слід дивитися як на важку «неминучість», з якою доводиться мати справу в багатокультурному світі. Релігійні традиції можуть послужити для утвердження ціннісних орієнтирів, морального оновлення ліберальної демократії та створення того, що Чарльз Тейлор назвав «спільним простором ідентичности». ; The article discusses the revival of the public religious discourse in the context of social and cultural changes in the European society of the late 20th century. The scholars who – like Jürgen Habermas or Craig Calhoun – declared the imminence of secularization and the decline of public religion have now been forced to admit that the current global trends are, indeed, quite contrary to what they predicted. Religion has acquired global geopolitical signifi cance. This, however, should not be viewed as an inevitable evil we have to face in the multicultural world. Religious traditions may help strengthen value orientations, foster the moral rehabilitation of liberal democracy, and promote what Charles Taylor calls "shared identity space."

In the article, from the point of view of historiography, the problem of self-identity and intercultural dialogue in politics is examined. The views of Ch. Taylor, U. Kimlika, S. Benhabib, A. Gupti, J. Fergusen, N. Fraser concerning the influence of cultural factors on political processes are analyzed. The focus of the researcher on the above-mentioned problem is the concept of multiculturalism, which is actively developed by modern Western sociologists, as well as the question of the extent to which the principles of multiculturalism contradict the liberal foundations of Western democracy, to what extent "cultural claims" are combined with fundamental ideas about freedom and equality , as well as places of culture in modern political processes. For this purpose, the author of the article refers to the views of S. Benhabib, who in her works tries to find this measure through an analysis of the forms of interaction between tradition and norm, the complementarity of customs and law. S. Benkhabib adheres to the "middle way", theoretically justifies it, and clearly, while noting that the principles of liberalism can not under any circumstances be sacrificed to abstract intercultural solidarity. ; У статті з точки зору історіграфії розглядається проблема самоідентичністі та міжкультурного діалогу в політиці. Аналізуються погляди Ч. Тейлора, У.Кімліки С. Бенхабіб, А. Гупти, Дж. Фергюсон, Н. Фрейзер щодо впливу культурних факторів на політичні процеси. У центрі уваги дослідників з вищезазначеної проблеми є концепція мультикультуралізму, яка активно розробляється сучасними західними соціологами, та питання про те, якою мірою принципи мультикультуризму заперечують ліберальним основам західної демократії, якою мірою "зазіхання культур" поєднані з фундаментальними уявленнями про свободу і рівність, а також місця культури в сучасних політичних процесах. З цією метою автор статті звертається до поглядів С. Бенхабіб, яка і намагається у своїх працях знайти цю міру через аналіз форм взаємодії традиції і норми, взаємодоповнення звичаїв і права. С. Бенхабіб дотримується "середнього шляху", теоретично його обґрунтовуючи і чітко при цьому відмічаючи, що принципи лібералізму за жодних обставин не можуть бути принесені у жертву абстрактні й міжкультурній солідарності.

Problem setting. The modern world continues to consider military power as one o f the most important tools for solving foreign policy problems. However, it is not an extraordinary option or a last resort in the range o f possible shares. Military power has become a widely used tool along with political and diplomatic actions. The decision to use military power is made by world actors based on their own understanding o f their national interests and the appropriateness o f its use, even without a UN resolution. Thus, the issue o f the study o f military power as a tool in international relations becomes relevant. Recent research and publications analysis. Consideration o f certain issues o f military strength aspects is reflected in the works o f R. Aron, O. Bodruk, A. Gramsci, R. Keohein, Н. Morgenthau, J. Nye, V. Smolyanyuk, Р. Taylor, A. Toffler, M. Trebin, K. Waltz, I. Wallerstein, S. Huntington and others. However, in modern conditions, the issue o f the use o f military power in international relations requires a new rethinking, especially in the context o f systemic changes in world society. Paper objective. The purpose o f this article is to analyze some aspects o f the use o f military power in international relations. Paper main body. The article reveals some aspects o f the use o f military power in international relations. The essence o f the military power o f the state, the forms and tasks o f its use are revealed.The article examines some aspects o f the use o f military power in international relations. The essence o f the military power o f the state, forms and tasks o f its application are revealed. It is highlighted that the simplest scenario o f the state's transition to military actions and in the international arena is the threat o f the use offorce demonstrated by it (explicit - hidden, real - conditional); A more complex type o f use o f military power remains armed violence - direct physical influence on the opposite side by means ofarmed struggle for the purpose o f its destruction or ...

The article was devoted to substantiation of the conceptual approach to the management of spatial capital development, because nowadays it is not efficient enough to use standard techniques and management tools inachieving the sustainability of economic development. Analyzing, systematizing and generalizing scientific works of foreign and Ukrainian researchers, the evolution of concepts of capital and space was considered, theauthor's definition of the concept of "spatial capital" was proposed Alternative models of substantiation of unevenness of economic space (central-peripheral model, model of factors of "first" and "second" nature) were considered. Indicators and methods of quantitative assessment ofunevenness of spatial capital development were summarized, among which the most favorable are the Taylor indices, the Atkinson index. They allow to identify the scale, dynamics and structure of uneven development ofspatial capital for each component. Five groups of indices of quality assessment of the spatial capital of industrial centers as the main centers of its development, generators and repeaters of global change were proposed. Theexpediency of using structural indicators was substantiated by the successful implementation of the EU-2020 Strategic Plan for the development of the European Union on the basis of social cohesion and smart specialization. Prospects for further research in this area are the preparation of practical recommendations forimproving the spatial and economic policy of Ukraine. ; Статтю присвячено обґрунтуванню концептуального підходу до управління розвитком просторового капіталу, оскільки в умовах сьогодення недостатньо ефективним є застосування стандартних прийомів та інструментів менеджменту при досягненні сталості економічного розвитку. Аналізуючи, систематизуючи та узагальнюючи наукові праці іноземних та вітчизняних дослідників, розглянуто еволюцію концепцій капіталу та простору, запропоновано авторське визначення поняття «просторовий капітал». Розглянуто альтернативні моделі обґрунтування нерівномірності економічного простору (центрально-периферійна модель, модель чинників «першої» та «другої» природи). Узагальнено показники та методи кількісної оцінки нерівномірності розвитку просторового капіталу, серед яких найбільш прийнятними є індекси Тейла, індекс Аткінсона. Вони дозволяють виявити масштаб, динаміку та структуру нерівномірності розвитку просторового капіталу за кожною компонентою. Запропоновано п'ять груп показників оцінки якості просторового капіталу індустріальних центрів як основних осередків його розвитку, генераторів та ретрансляторів глобальних змін. Доцільність використання структурних показників обґрунтована успішністю реалізації стратегічного плану розвитку Європейського Союзу «Європа-2020» на засадах соціальної згуртованості та смарт спеціалізації. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі є розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення просторово-економічної політики України.

The article highlights the issues of the common good in the ethical theory of deontological liberalism. Although contemporary liberalism is associated in main with the idea of the priority of the rights and the resulting non-intervention policy of the state in conceptions its citizens about deserve and good life, deontological liberalism does not ignore the problems of the common good. Contemporary discussions between different representatives of modern liberalism (Pettit Ph., Rawls J., Taylor Ch., Zelznіck Ph. etc.) demonstrate the importance of the idea of the common good for the development of a well-ordered and just society.Taking into account the importance of ethical justification of negative and positive freedoms and rights (I. Berlin), political ethics comes to the understanding that liberal society needs a certain set of freedoms, which are goods for citizens of state. An appeal to the Rawls`s deontological theory makes it possible to fix a list of some goods, the value of which is shared by all citizens (main human rights, freedom of movement and choice of activities, capabilities, posts in political and economic institutions, wellbeing and welfare, self-respect, health, intellect, leisure). Just this ability to be valuable to all allows us to consider these goods as common good. Accordingly, the realization of such goods allows us to build a well-organized and just society in which citizens would have opportunities for self-development and self-realization, freedom of choice and achievement of their goals in conditions of various opportunities and equal access to appointments and positions.Therefore, the common good is called upon to provide not only the preferences of citizens, but also to be the basis of the dignity and self-respect of the moral subjects in private life and in the process of realizing common goals of social life. We can see in this aspect of understanding of the common good the similarity of deontological liberalism and communitarian liberalism ; В статье освещается проблематика общего блага в этико-политической теории деонтологического либерализма. Сквозь призму современных дискуссий между представителями деонтологического либерализма и коммунитаристского либерализма демонстрируется важность идеи общего блага для развития хорошо упорядоченного и справедливого общества, в котором граждане имели бы возможности для саморазвития и самореализации, свободы выбора и достижения целей на фоне разнообразных возможностей и равного доступа к должностям. Таким образом, понятое общее благо призвано обеспечить не только предпочтения граждан, но и быть основой достоинства и самоуважения личности в частной жизни и в процессе реализации общих целей. ; В статті висвітлюється проблематика спільного блага в етико-політичнійтеорії деонтологічного лібералізму. Крізь призму сучасних дискусій між представниками деонтологічного лібералізму та комунітаристського лібералізму демонструється важливість ідеї спільного блага для розбудови добре впорядкованого та справедливого суспільства, в якому громадяни мали б можливості для саморозвитку та самореалізації, свободи вибору та досягнення цілей на тлі різноманітних можливостей та рівного доступу до посад. Таким чином зрозуміле спільне благо призване забезпечити не лише уподобання громадян, але й бути основою гідності та самоповаги особистості в приватному житті та в процесі реалізації спільних цілей.

The paper addresses the problem of the place of deconstruction in the history of transcendental philosophy. J. Derrida's project is considered as one of the most representative and consistent realizations of theoretical foundations of transcendentalism along with prominent conceptions such as Kant's critique and Husserl's phenomenology. The author suggests a number of attributes of transcendental thinking that allow historical reconstruction of the transcendental paradigm. Derridian approach is considered as a turn towards this tradition, conceived as a transcendental tradition par exellence, guided by the attitude of «turning. Historical legacy of deconstructive «turning» is analyzed with respect to Husserlian Rückfrage: return-inquiry as method, idea and attitude, reproducing in deconstructive strategy of interpretative critique. A concept of hyperbolic transcendentalism is introduced in order to (1) define a deconstructive version of transcendental philosophy and (2) indicate an immanent tendency in the transcendental thought, constitutive for both Kantian critical project and Husserlian strive towards intellectual radicalism extending from methodological hyperboles (reduction and epoche) to radicalization of «transcendental motive». The author relies upon the concept of quasi-transcendental (thematized by Derrida himself), which defines a mode of de-dogmatization, critical purifying and preservation of proper transcendental foundations of philosophical thinking. ; Статья посвящена определению места деконструкции в истории трансцендентальной философии. Проект Ж. Дерриды рассматривается как одно из наиболее репрезентативных и последовательных воплощений теоретических оснований трансцендентализма, наряду с такими выдающимися концепциями, как Кантова критика и Гуссерлева феноменология. Предлагается ряд характеристик трансцендентального мышления, на основании котрого представяется возможной историко-философская реконструкция трансцендентальной парадигмы. Дерридианский поход рассматривается как поворот к традиции, понимаемой как par exellence традиция трансцендентальная, которая как таковая руководствуется установкой на «поворотность». Анализируется историко-философская преемственность деконструктивного «обратного поворота» по отношению к гуссерлевскому Rückfrage – обратному вопрошанию: методу, идее и установке, воспроизводящимся в деконструкционной стратегии интерпретативной критики. Вводится понятие гиперболического трансцендентализма с целью (1) характеристики деконструктивной версии трансцендентальной философии и (2) указания на имманентную тенденцию трансцендентального мышления, конститутивную как для кантовского критического проекта, так и для Гуссерлевой установки на радикализм мышления, обусловливающий как методологические гиперболы (редукцию и эпохе), так и историко-философскую интенцию на радикализацию «трансцендентального мотива». В обосновании своей исследовательской позиции автор опирается на тематизированное самим Дерридой понятие «квази-трансцендентального», характеризующее способ де-догматизации, критического очищения и сохранения собственно трансцендентальых оснований философской мысли.СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫАвтономова (2011): Автономова, Н. Философский язык Жака Деррида. Москва: РОССПЭН, 2011, 506 с.Ильина (2011): Ильина, А. «Концепт Другого в ракурсе трансцендентализма». В: Койнонія, Спецвипуск № 2, Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2011, № 950, С. 165–195.Ильина (2014): Ильина А. «Буквальность метафоры и присутствие вопроса: еврейский лейтмотив в философии Ж. Деррида». В: Sententiae, Вип. ХХХІ, 2014, № 2, С. 80–100.Йосипенко (2012): Йосипенко, О. Від мови філософії до філософії мови: проблема мови у французькій філософії другої половини ХХ початку ХХІ століть. Київ: Український центр духовної культури, 2012, 479 с.Ільїна (2014a): Ільїна, А. «"Навколо кола": трансцендентальна деконструкція метафізики». В: Практична філософія, 2014, № 2, С. 152–158.Ільїна (2014b): Ільїна, А. «Ідея повторення у філософських концепціях Серена К'єркегора та Жака Деріда». В: Практична філософія, 2014, №1, С. 30–44.Кант (2000): Кант І. Критика чистого розуму. Київ: Юніверс, 2000, 501 с.Bello (2011): Bello, A. A. «The Transcendental: Husserl and Kant». In: Analecta Husserliana, 2011, Vol. CVIII: Transcendentalism Overturned, P. 229–243.Bennington, Derrida (1999): Bennington, J., Derrida, J. Jacques Derrida. Chicago: University of Chicago Press, 1999, 420 p.Chung Chin-Yi (2008): Chung Chin-Yi. «Deconstruction and the Transformation of Husserlian Phenomenology». In: Kritike, Vol. 2, 2008, № 2, P. 77–94.Chung Chin-Yi (2011): Chung Chin-Yi. «On Derrida's Methodology». In: Movimiento Paroxista, 2011, Año 1, Vol. 1, P. 33–47.Colerbrook (2003): Colebrook, C. «The Opening to Infinity: Derrida's Quasi-Transcendentals». In: From Kant to Davidson: Philosophy and the Idea of the Transcendental. London, New York: Routledge, 2003, P. 162–183.Crépon (2006): Crépon, M. «Traduire, témoigner, survivre». In: Rue Descartes, Vol. 52, 2006, № 2, P. 27–38.Derrida (1962): Derrida, J. «Introduction à l'Origine de la Géométrie de Husserl». In: Husserl, E. l'Origine de la Géométrie. Paris: PUF, 1962, P. 3–172.Derrida (1967a): Derrida, J. De la grammatologie. Paris: Minuit, 1967, 450 p.Derrida (1967b): Derrida, J. La Voix et le Phénomène. Paris: PUF, 1967, 117 p.Derrida (1977): Derrida, J. Limited Inc. Evanston: Northwestern UP, 1977, 160 p.Derrida (1993): Derrida, J. Spectres de Marx. Paris: Galilée, 1993, 279 p.Derrida (2003): Derrida, J. The Problem of Genesis in Husserl's Philosophy. Chicago: University of Chicago Press, 2003, 229 p.Derrida (2007a): Derrida, J. «Envoi». In: Derrida, J. Psyche: Inventions of the other. Vol. 1. Stanford: Stanford UP, 2007, P. 94–128.Derrida (2007b): Derrida, J. Psyche: Inventions of the Other. Vol. 2. Stanford: Stanford UP, 2007, 333 p.Derrida, Roudinesco (2001): Derida, J., Roudinesco, E. De quoi demain… Paris: Fayard; Galilée, 2001, 316 p.Doyon (2014): Doyon, M. «The Transcendental Claim of Deconstruction». In: A Companion to Derrida. Chichester: Wiley-Blackwell, 2014, P. 132–149.Forestier (2015): Forestier, F. Le Réel et le transcendental. Grenoble: Millon, 2015, 240 p.Gasché (1986): Gasché, R. The Tain of the Mirror: Derrida and the Philosophy of Reflection. Cambridge: Harvard UP, 1986, 348 p.Gasché (1999): Gasché, R. Of Minimal Things: Studies on the Notion of Relation. Stanford: Stanford UP, 1999, 380 p.Gasché (2009): Gasché, R. «European Memories: Jan Patocka and Jacques Derrida on Responsibility». In: Critical Inquiry, Vol. 33, 2007, No. 2, P. 291–311.Haddad (2013): Haddad, S. Derrida and the Inheritance of Democracy. Bloomington: Indiana UP, 2013, 192 p.Hurst (2004): Hurst, A. «Derrida's quasi-transcendental thinking». In: South African Journal of Philosophy, 2004, Vol. 23, №. 3, P. 244–266.Husserl (1970): Husserl, E. Philosophy and the Crisis of European Humanity. In: Husserl, E. The Crisis of European Sciences and Transcendental Phenomenology: An Introduction to Phenomenological Philosophy. Evaston: Northwestern UP, 1970, P. 269–299.Husserl (1976): Husserl, E. Die Krisis der europäischen Wissenschaften und die transzendentale Phänomenologie: Eine Einleitung in die phänomenologische Philosophie. In: Husserliana, Bd. VI. Hague: Nijhoff, 1976, 559 S.Husserl (1984): Husserl, E. Logische Untersuchungen. Zweiter Teil. Untersuchungen zur Phäno-menologie und Theorie der Erkenntnis.In: Husserliana, Bd. XIX. Hague: Nijhoff, 1984, 1024 S.Kern (1964): Kern, I. Husserl und Kant: Eine Untersuchung über Husserls Verhältnis zu Kant und zum Neukantianismus. Den Haag: Nijhoff, 1964, 448 S.Levinas (2004): Levinas, E. «Tout autrement». In: L'Herne, Derrida. Paris: Herne, 2004, P. 16–19.Lawlor (2002): Lawlor, L. Derrida and Husserl: The Basic Problem of Phenomenology. Bloomington: Indiana UP, 2002, 304 p.Lipka (2011): Lipka, D. «Derrida, Husserl's Disciple: How We Should Understand Deconstruction of Transcendental Philosophy». In: Analecta Husserliana, 2011, Vol. CVIII: «Transcendentalism Overturned», P. 245–260.Mohanty (1996): Mohanty, J.N. «Kant and Husserl». In: Husserl Studies, 1996, Vol. 13, Iss. 1, P. 19–30.Naas (2003): Naas, M. Taking on the Tradition: Jacques Derrida and the Legacies of Deconstruction. Stanford: Stanford UP, 2003, 211 p.Nancy (2006): Nancy, J.-L. «Derrida da capo». In: Rue Descartes, 2006, № 2, P. 112–117.Plotka (2009): Plotka, W. «The Riddle of Reason: In Search of Husserl's Concept of Rationality». In: Bulletin d'Analyse Phénoménologique, 2009, Vol. 5, №2, URL = .Rheinberger (2010): Rheinberger, H.-J. On Historicizing Epistemology. Stanfond: Stanford UP, 2010, 128 p.Ricoeur (1955): Ricoeur P. «Kant et Husserl». In: Kant-Studien, 1955, Vol. 46, Iss. 1–4, P. 44–67.Rorty (1995): Rorty, R. «Is Derrida a "Quasi"-Transcendental Philosopher?». In: Contemporary Literature, 1995, Vol. 36, №1, P. 173–200.Taylor (1990): Taylor, M.C. Tears. Albany: SUNY Press, 1990, 263 p. ; Статтю присвячено визначенню місця деконструкції в історії трансцендентальної філософії. Проект Ж. Деріди розглядається як одне з найрепрезентативніших і найпослідовніших втілень теоретичних засад трансценденталізму, поряд із такими визначними концепціями, як Кантова критика та Гусерлева феноменологія. Пропонується ряд характеристик трансцендентального мислення, на основі якого уможливлюється історико-філософська реконструкція трансцендентальної парадигми. Дерідіанський підхід розглядається як поворот до традиції, зрозумілої як par exellence традиція трансцендентальна, що як така керується настановою на «поворотність». Аналізується історико-філософська спадковість деконструктивного «зворотнього повороту» у стосунку до гусерлівського Rückfrage – зворотнього запитування: методу, ідеї та настанови, що відтворюються в деконструкційній стратегії інтерпретативної критики. Запроваджується поняття гіперболічного трансценденталізму, яке має на меті (1) охарактеризувати деконструктивну версію трансцендентальної філософії та (2) вказати на іманентну тенденцію трансцендентального мислення, конститутивну як для Кантового критичного проекту, так і для Гусерлевої настанови на мисленнєвий радикалізм, межі якого сягають від методологічних гіпербол (редукції та епохе) до історико-філософської інтенції на радикалізацію «трансцендентального мотиву». В обґрунтуванні своєї дослідницької позиції авторка спирається на тематизоване самим Дерідою поняття «квазі-трансцендентального», що характеризує спосіб де-догматизації, критичного очищення та збереження властиво трансцендентальних засад філософського мислення.СПИСОК ЛІТЕРАТУРИАвтономова (2011): Автономова, Н. Философский язык Жака Деррида. Москва: РОССПЭН, 2011, 506 с.Ильина (2011): Ильина, А. «Концепт Другого в ракурсе трансцендентализма». В: Койнонія, Спецвипуск № 2, Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2011, № 950, С. 165–195.Ильина (2014): Ильина А. «Буквальность метафоры и присутствие вопроса: еврейский лейтмотив в философии Ж. Деррида». В: Sententiae, Вип. ХХХІ, 2014, № 2, С. 80–100.Йосипенко (2012): Йосипенко, О. Від мови філософії до філософії мови: проблема мови у французькій філософії другої половини ХХ початку ХХІ століть. Київ: Український центр духовної культури, 2012, 479 с.Ільїна (2014a): Ільїна, А. «"Навколо кола": трансцендентальна деконструкція метафізики». В: Практична філософія, 2014, № 2, С. 152–158.Ільїна (2014b): Ільїна, А. «Ідея повторення у філософських концепціях Серена К'єркегора та Жака Деріда». В: Практична філософія, 2014, №1, С. 30–44.Кант (2000): Кант І. Критика чистого розуму. Київ: Юніверс, 2000, 501 с.Bello (2011): Bello, A. A. «The Transcendental: Husserl and Kant». In: Analecta Husserliana, 2011, Vol. CVIII: Transcendentalism Overturned, P. 229–243.Bennington, Derrida (1999): Bennington, J., Derrida, J. Jacques Derrida. Chicago: University of Chicago Press, 1999, 420 p.Chung Chin-Yi (2008): Chung Chin-Yi. «Deconstruction and the Transformation of Husserlian Phenomenology». In: Kritike, Vol. 2, 2008, № 2, P. 77–94.Chung Chin-Yi (2011): Chung Chin-Yi. «On Derrida's Methodology». In: Movimiento Paroxista, 2011, Año 1, Vol. 1, P. 33–47.Colerbrook (2003): Colebrook, C. «The Opening to Infinity: Derrida's Quasi-Transcendentals». In: From Kant to Davidson: Philosophy and the Idea of the Transcendental. London, New York: Routledge, 2003, P. 162–183.Crépon (2006): Crépon, M. «Traduire, témoigner, survivre». In: Rue Descartes, Vol. 52, 2006, № 2, P. 27–38.Derrida (1962): Derrida, J. «Introduction à l'Origine de la Géométrie de Husserl». In: Husserl, E. l'Origine de la Géométrie. Paris: PUF, 1962, P. 3–172.Derrida (1967a): Derrida, J. De la grammatologie. Paris: Minuit, 1967, 450 p.Derrida (1967b): Derrida, J. La Voix et le Phénomène. Paris: PUF, 1967, 117 p.Derrida (1977): Derrida, J. Limited Inc. Evanston: Northwestern UP, 1977, 160 p.Derrida (1993): Derrida, J. Spectres de Marx. Paris: Galilée, 1993, 279 p.Derrida (2003): Derrida, J. The Problem of Genesis in Husserl's Philosophy. Chicago: University of Chicago Press, 2003, 229 p.Derrida (2007a): Derrida, J. «Envoi». In: Derrida, J. Psyche: Inventions of the other. Vol. 1. Stanford: Stanford UP, 2007, P. 94–128.Derrida (2007b): Derrida, J. Psyche: Inventions of the Other. Vol. 2. Stanford: Stanford UP, 2007, 333 p.Derrida, Roudinesco (2001): Derida, J., Roudinesco, E. De quoi demain… Paris: Fayard; Galilée, 2001, 316 p.Doyon (2014): Doyon, M. «The Transcendental Claim of Deconstruction». In: A Companion to Derrida. Chichester: Wiley-Blackwell, 2014, P. 132–149.Forestier (2015): Forestier, F. Le Réel et le transcendental. Grenoble: Millon, 2015, 240 p.Gasché (1986): Gasché, R. The Tain of the Mirror: Derrida and the Philosophy of Reflection. Cambridge: Harvard UP, 1986, 348 p.Gasché (1999): Gasché, R. Of Minimal Things: Studies on the Notion of Relation. Stanford: Stanford UP, 1999, 380 p.Gasché (2009): Gasché, R. «European Memories: Jan Patocka and Jacques Derrida on Responsibility». In: Critical Inquiry, Vol. 33, 2007, No. 2, P. 291–311.Haddad (2013): Haddad, S. Derrida and the Inheritance of Democracy. Bloomington: Indiana UP, 2013, 192 p.Hurst (2004): Hurst, A. «Derrida's quasi-transcendental thinking». In: South African Journal of Philosophy, 2004, Vol. 23, №. 3, P. 244–266.Husserl (1970): Husserl, E. Philosophy and the Crisis of European Humanity. In: Husserl, E. The Crisis of European Sciences and Transcendental Phenomenology: An Introduction to Phenomenological Philosophy. Evaston: Northwestern UP, 1970, P. 269–299.Husserl (1976): Husserl, E. Die Krisis der europäischen Wissenschaften und die transzendentale Phänomenologie: Eine Einleitung in die phänomenologische Philosophie. In: Husserliana, Bd. VI. Hague: Nijhoff, 1976, 559 S.Husserl (1984): Husserl, E. Logische Untersuchungen. Zweiter Teil. Untersuchungen zur Phäno-menologie und Theorie der Erkenntnis.In: Husserliana, Bd. XIX. Hague: Nijhoff, 1984, 1024 S.Kern (1964): Kern, I. Husserl und Kant: Eine Untersuchung über Husserls Verhältnis zu Kant und zum Neukantianismus. Den Haag: Nijhoff, 1964, 448 S.Levinas (2004): Levinas, E. «Tout autrement». In: L'Herne, Derrida. Paris: Herne, 2004, P. 16–19.Lawlor (2002): Lawlor, L. Derrida and Husserl: The Basic Problem of Phenomenology. Bloomington: Indiana UP, 2002, 304 p.Lipka (2011): Lipka, D. «Derrida, Husserl's Disciple: How We Should Understand Deconstruction of Transcendental Philosophy». In: Analecta Husserliana, 2011, Vol. CVIII: «Transcendentalism Overturned», P. 245–260.Mohanty (1996): Mohanty, J.N. «Kant and Husserl». In: Husserl Studies, 1996, Vol. 13, Iss. 1, P. 19–30.Naas (2003): Naas, M. Taking on the Tradition: Jacques Derrida and the Legacies of Deconstruction. Stanford: Stanford UP, 2003, 211 p.Nancy (2006): Nancy, J.-L. «Derrida da capo». In: Rue Descartes, 2006, № 2, P. 112–117.Plotka (2009): Plotka, W. «The Riddle of Reason: In Search of Husserl's Concept of Rationality». In: Bulletin d'Analyse Phénoménologique, 2009, Vol. 5, №2, URL = .Rheinberger (2010): Rheinberger, H.-J. On Historicizing Epistemology. Stanfond: Stanford UP, 2010, 128 p.Ricoeur (1955): Ricoeur P. «Kant et Husserl». In: Kant-Studien, 1955, Vol. 46, Iss. 1–4, P. 44–67.Rorty (1995): Rorty, R. «Is Derrida a "Quasi"-Transcendental Philosopher?». In: Contemporary Literature, 1995, Vol. 36, №1, P. 173–200.Taylor (1990): Taylor, M.C. Tears. Albany: SUNY Press, 1990, 263 p.

Feeling united with academic community reflects in increased responsibility for one's own quality of work. This is the quality of carrying yearly BASEES Conferences in Cambridge that impresses participants coming from the academic environments in which procedure and scope of events are not really respected. Therefore, learning from this kind of experience is always useful. The most inspiring thing is hope that conferences of such a level someday will become a routine for Ukrainian scholars as well. The more so, because our post-Socialist experience is interesting in itself for our foreign colleagues, since the way which the scientific rationality makes under conditions of overcoming totalitarian repression and aiming at democratic freedom is currently important not for Ukrainians only. Under current conditions, the part of rationality in the dimension of freedom obtains a universal meaning, making the need of reconsidering the phenomena of freedom even more rapid. This article is intended to present to Ukrainian academic community some theoretical and organizational achievements of this year's BASEES Conference and to engage Ukrainian scholars more actively to participate in international academic events and considering the ways of implementing the experience received into their activities home. This year the conference was dedicated to the fifty years of the Prague Spring. The experience of the Prague Spring in the reflections of the BASEES conference proves the relevance of the issues of freedom and the need to rethink the key concept of modern thinking – progress. The critique of progress that puts under the question the significance of the concept itself for contemporary socio-philosophical discourse is, in the main, directed against progressism as a modern mechanistic version of progress. The revealing of the complex and ambiguous forms of progress in contemporary epoch tends to accept rather than reject the progress. ; Відчуття єдності з науковою спільнотою виявляється у загостренні відповідальності за якість власної праці. Саме якість проведення щорічних конференцій BASEES у Кембриджі вражає тих, хто прибув із наукового середовища, де процедура та формат наукових заходів не в пошані. Тож повчитися з такого досвіду завжди корисно. Особливо підбадьорює надія на те, що конференції такого рівня колись стануть звичними й для українських науковців. Тим паче, що наш постсоціалістичний досвід сам по собі вельми цікавий для закордонних колег. Адже той шлях, що його проходить наукова раціональність в умовах подолання тоталітарної репресії у напрямі до демократичної свободи, актуальний не лише для українців. У сучасних умовах частка раціональності у вимірі свободи набуває універсального значення. Це загострює потребу переосмислення самого феномена свободи. Метою цієї статті є ознайомити українську академічну спільноту з теоретичним та організаційним здобутком цьогорічної конференції BASEES для активнішого залучення українських науковців до світових наукових подій та осмислення шляхів імплементації такого досвіду в себе вдома. Посилання Култаєва М. (2009). Філософсько-антропологічне обґрунтування культури свободи та його освітні імплікації (теоретичний досвід сучасної німецької філософської думки). Філософія освіти. Philosophy of Education,1-2(8), 80–98. Гомілко О. Є. (2016). Сердечне порозуміння в присутності величі університету: Щорічна конференція [ba|sees] (2–4 квітня, 2016, Кембридж, Велика Британія), або Про комфорт поза «зоною комфорту». Філософська думка, 3, 90–100. British Association for Slavic and East European studies (2018). BASEES Annual Conference, 13–15 April 2018 Fitzwilliam College – Churchill College, Cambridge, United Kingdom, Routledge Taylor & Francis Group.

The historical role of elite (elites) in formation of the public ecological consciousness and in solving of environmental problems from the beginning of industrial revolution of 16-17 centuries in England which resulted in drastic impacts on the environment until our days are considered in the article. It was discovered the evolution of the environmental concerns from the worry of the elites about nature to the modern global mass movement. The first concern of elites over the human impacts on nature and over the loss of harmony between man and nature is related to the time of Romanticism. It was articulated in the most expressive form in the English Romanticism (Percy Bashi Shelley, William Blake, George Byron, Samuel Taylor Coleridge, William Wordsworth, John Clare) and in the German Romanticism (Friedrich Wilhelm Schelling, Novalis). The concern of the public elites (writers, scientists-naturalists, public figures, artists) of the end of the 19th and early 20th centuries over the state of the environment, natural resources depletion, species extinction and over the decline of the natural and cultural heritage in total due to rapid industrialization and urbanization created the preconditions for the modern ecologim. During that period nature is still considered as a source of harmony and stability which is able to resist to destructive power of industrial civilization, which rapidly transforms the environment. Particular features of development of the European movement for nature protection were shaped by the national, cultural, economic and political peculiarities of the countries of the Western Europe, as well as by dominating social moral and aesthetic values of particular country. The joint result of the activities of the broad spectrum of environmental organizations and groups was the adoption of legislative acts aimed at natural-cultural heritage protection of the end of the 19th and early 20th centuries in a number of European countries. This created favorable conditions for networking the European environmental movement and for internationalization of its activities and for forming the first phase of the environmental mobilization of the society, initiated by the public elites of the end of the 19th and early 20th centuries. After the Second World War the broad strata of population in the Western Europe and the North America were involved in the environmental movement. At the same time this movement was split in two principal branches, namely: the nature conservation movement and the movement which considers the quality and safety of human environment as a part of human rights in a democratic society. From 1960s there are two relatively autonomous main branches of the public movement, which, however, closely interact with each other. The formation of the second phase of environmentalism is related to the penetration of the ideas of environmental protection in all spheres of social and political life during 1960s-1970s («Silent Spring», the Club of Rome) and celebration of the Earths Day in April of the year 1970. Thus, the elitist movement for nature protection was transformed into the mass movement for human rights to live in the save environment. In spite of the environmental movement has gone the way from concerns of the elites over the growth of industrialization, urbanization and negative environmental impacts of economic growth and, consequently, overconsumption to the mass movement of thousands and millions of people, the elites still continue to play a significant role in it.

The article explores the connection between politics of democracy and current communication medium. Color revolutions, particularly the one experienced in Ukraine, raise an issue of the present day relation between public and political spheres in the new global communicative context. Following the detailed analysis of the modern formation of public sphere done by Charles Taylor the author concentrates on the influence of communication on democratization processes. Amongst others, he focuses on such principle features of the public sphere as domination of rationality in its formation, its claims for providing accountability norms for power, and particularly on its extra-political status. In its turn, these key characteristics of the sphere include everyone as its potential legitimate participant. The field experience gained during the Ukrainian Revolution of Dignity make it possible to correct the view on interrelations of politics and the public sphere. Recent developments do increase dependence of powers that be on the public's day-to-day feeling of their legitimacy. To elucidate the new state of interpenetration between two given spheres the author examines the issue of specificity of discourse that unites both. It allows to establish that it's precisely the democratic ideals, concerning each and every one, that expand the frameworks of the sphere of political beyond its traditional meaning through inclusion of a broad spectrum of people's cultural experiences. The author links current co-existence of liberal and conservative values within liberal democracies with people's experiencing of their cultural identity. That conclusion gives the basis to clarify a phenomenon of rising conservatism inherent in today's politics. ; Теперішні доступні всім суспільні медіа створюють нові можливості для колективних та індивідуальних голосів набувати масового резонансу, змінювати громадську думку та впливати на перебіг політики. Стаття поцілена на аналіз зв'язку між демократичною політикою і медіумом комунікації. Кольорові революції, особливо пережита в Україні, актуалізують питання взаємодії між публічною і політичною сферами в сьогоднішньому контексті комунікації. Відстежуючи детальний аналіз модерного формування публічної сфери, здійснений Чарльзом Тейлором, автор зосереджується на впливі комунікації на спричинювані цим процеси демократизації. Він концентрується на таких аспектах аналізованої публічної сфери,як домінування раціональності в її формуванні, притаманні їй вимоги щодо нормативної підзвітності влади та її екстра-політичний статус. Ці ключові характеристики публічної сфери стосуються кожного як її потенційного леґітимного учасника. Польовий досвід під час Революції Гідності дає чзому скориґувати бачення взаємин публічної сфери і політики. За цими спостереженнями їхня взаємодія є набагато тіснішою, ніж вважалося на піставі політичного досвіду модерну. Слід зазначити також високий ступінь громадської емоційності порівняно з уявленою раціональністю публічного дискурсу в перебігу масових протестів проти несправедливості та ображання гідності, як і в разі голосування за нову політичну владу переважно на етичних та естетичних засадах. Це посилює залежність влади від повсякденного публічного відчуття її леґітимності. Для відповіді на питання про нову ситуацію взаємопроникнення сфер громадськості та політики автор звертається до особливостей дискурсу, що їх єднає, і переглядає відносини між політикою і публічною сферою через питання, чи «все є політичним», висунуте Жан-Люком Нансі у статтях про демократію, натхненних «круглою датою» подій Травня'68 у Франції. Це вможливлює застосування його вихідну демаркації двох вимірів демократії -- як справедливого перерозподілу добробуту і як реґулятивних ідеалів рівності та свободи -- до нинішнього стану комунікації між політичною та публічною сферами. Звідси також можна стверджувати, що ідеали демократії, заторкуючи всіх і кожного, розширюють традиційні рамки сфери політичного, залучаючи до неї широкий спектр культурного досвіду людей. Автор пов'язує сьогоднішнє співіснування ліберальних і консервативних цінностей у ліберальних демократіях з переживанням своєї культурної ідентичностілюдиною. Цей висновок сприяє проясненню феномену під'йому хвилі консерватизму, харктерної наразі для політики в сучасних демократіях.

Purpose. The purpose of the article is to establish the destructive effects of combat stress on the emotional sphere of the military. Methods. In accordance with the purpose of the study used content analysis of the conversation, methods for determining the level of stress L. Reeder, PHQ-9 scale of self-assessment of depression, Taylor anxiety scale, methods of mathematical statistics. Results. The article considers the problem of the impact of combat stress on the emotional sphere of the military. It is noted that the main reaction of a serviceman to combat events is combat stress, the difference of which is the presence of stress factors in the combat situation. It is specified that combat stress is understood as a multilevel process of adaptive activity of the human body in a combat situation, accompanied by the actualization of the mechanisms of reactive self-regulation and the consolidation of specific adaptive psychophysiological changes. The results of the study indicate that the negative mental states that occur in servicemen during the performance of tasks dangerous to health and life, when returning from combat, are manifested in an exacerbation of honor, dignity and justice, increased reactions of uncontrolled aggression, anxiety, conflicts that dramatically complicate the process of readaptation of demobilized servicemen and certainly require psychological correction. The results of the study indicate that long-term traumatic factors of the combat situation have a destructive effect on the emotional sphere of the military, and due to personal characteristics, many demobilized violate the regulation of behavior, as well as moral, ethical and cognitive spheres. Conclusions. It is established that in the formation of destructive consequences an important role is played by conflicting experiences in the system of values and meanings of the professional activity of the serviceman, which are actualized in the situation of threat to life and health of the individual. Accurate assessment and prediction of the impact of combat stress on the personality of the military makes it possible for unit and unit commanders to predict the occurrence of destructive mental states, as well as the dynamics of personnel behavior in extreme conditions and respond adequately to changes in the situation. ; Мета. Мета статті полягає у встановленні деструктивного впливу бойового стресу на емоційну сферу військового. Методи. Відповідно до мети дослідження використаний контент-аналіз бесіди, методика на визначення рівня стресу Л. Рідера, PHQ-9 шкала самооцінки депресії, шкала тривожності Тейлор, методи математичної статистики. Результати. В статті розглянуто проблему впливу бойового стресу на емоційну сферу військових. Зазначено, що основною реакцією військовослужбовця на бойові події є бойовий стрес, відмінною особливістю якого є наявність стрес-факторів бойової обстановки. Уточнено, що бойовий стрес розуміється як багаторівневий процес адаптаційної активності людського організму в умовах бойової обстановки, що супроводжується актуалізацією механізмів реактивної саморегуляції і закріпленням специфічних пристосувальних психофізіологічних змін. Результати дослідження вказують на те, що негативні психічні стани, які виникають у військовослужбовців у період виконання небезпечних для здоров'я і життя завдань, після повернення з зони бойових дій проявляються у загостренні почуття честі, гідності та справедливості, зростанні реакцій некерованої агресивності, тривоги, конфліктності, що різко ускладнюють процес реадаптації демобілізованих військових та безумовно вимагають проведення психологічної корекції. Отримані результати дослідження свідчать про те, що тривалі психотравмуючі фактори бойової обстановки деструктивно впливають на емоційну сферу військових, а в силу особистісних особливостей, у багатьох демобілізованих порушується регуляція поведінки, а також морально-етична та когнітивна сфери. Висновки. Встановлено, що у формуванні деструктивних наслідків вагому роль відіграють конфліктні переживання в системі цінностей та смислів професійної діяльності військовослужбовця, які актуалізуються в ситуації загрози життю та здоров'ю особистості. За допомогою точної оцінки та прогнозу впливу бойового стресу на особистість військового з'являється можливість командирам частин та підрозділів спрогнозувати виникнення деструктивних психічних станів, а також динаміки поведінки особового складу в екстремальних умовах та адекватно реагувати на зміни в обстановці.

У статті досліджуються деякі аспекти використання воєнної сили в міжнародних відносинах. Розкривається сутність воєнної сили держави, форми та завдання її застосування. Аналізуються особливості щодо формування силового фактора різних країн світу. Особливу увагу приділено поглядам керівництва США щодо застосування воєнної сили в міжнародних відносинах. ; В статье исследуются некоторые аспекты использования военной силы в международных отношениях. Раскрывается сущность военной силы государства, формы и задачи ее применения. Анализируются особенности формирования силового фактора в мире. Особое внимание уделено взглядам руководства США на применение военной силы в международных отношениях. ; Problem setting. The modern world continues to consider military power as one of the most important tools for solving foreign policy problems. However, it is not an extraordinary option or a last resort in the range of possible shares. Military power has become a widely used tool along with political and diplomatic actions. The decision to use military power is made by world actors based on their own understanding of their national interests and the appropriateness of its use, even without a UN resolution. Thus, the issue of the study of military power as a tool in international relations becomes relevant.Recent research and publications analysis. Consideration of certain issues of military strength aspects is reflected in the works of R. Aron, O. Bodruk, A. Gramsci, R. Keohein, Н. Morgenthau, J. Nye, V. Smolyanyuk, Р. Taylor, A. Toffler, M. Trebin, K. Waltz, I. Wallerstein, S. Huntington and others. However, in modern conditions, the issue of the use of military power in international relations requires a new rethinking, especially in the context of systemic changes in world society.Paper objective. The purpose of this article is to analyze some aspects of the use of military power in international relations.Paper main body. The article reveals some aspects of the use of military power in international relations. The essence of the military power of the state, the forms and tasks of its use are revealed. The article examines some aspects of the use of military power in international relations. The essence of the military power of the state, forms and tasks of its application are revealed. It is highlighted that the simplest scenario of the state's transition to military actions and in the international arena is the threat of the use of force demonstrated by it (explicit - hidden, real - conditional); A more complex type of use of military power remains armed violence - direct physical influence on the opposite side by means of armed struggle for the purpose of its destruction or profitable transformation and, accordingly - to achieve their own political goals. Among the tasks of military power in international relations are: the task of demonstrating daily state military capabilities in order to deter a potential adversary from direct aggression or hostile actions of a lower level (passive deterrence); the task of demonstrating excessive military power and determination to use it in the event of partial involvement of the country's mobilization capabilities to ensure counteraction to a potential adversary (active deterrence); the task of demonstrating excessive military superiority and readiness to use force in order to force a potential adversary to retreat from controversial issues or to act contrary to its interests (offensive deterrence).The features of the formation of the power factor in the world are analyzed. Special attention is paid to the views of the US leadership on the use of military force in international relations.Conclusions of the research. Military power in international relations is seen as a means of resolving mutual conflicts in their own favor. This phenomenon is objectified in the form of the threat of war, invasion, provocation, attack, aggression, strikes, and so on. The practical tasks of the implementation of military force include the following: seizing the initiative and achieving military-political superiority over the opposing side, encroachment on sovereignty, territorial integrity; destabilization of the internal situation, coercion to change the political course or economic policy, etc. At the same time, military power becomes essential in the effective counteraction or in the practical implementation of these problems.

У статті досліджуються деякі аспекти використання воєнної сили в міжнародних відносинах. Розкривається сутність воєнної сили держави, форми та завдання її застосування. Аналізуються особливості щодо формування силового фактора різних країн світу. Особливу увагу приділено поглядам керівництва США щодо застосування воєнної сили в міжнародних відносинах. ; В статье исследуются некоторые аспекты использования военной силы в международных отношениях. Раскрывается сущность военной силы государства, формы и задачи ее применения. Анализируются особенности формирования силового фактора в мире. Особое внимание уделено взглядам руководства США на применение военной силы в международных отношениях. ; Problem setting. The modern world continues to consider military power as one of the most important tools for solving foreign policy problems. However, it is not an extraordinary option or a last resort in the range of possible shares. Military power has become a widely used tool along with political and diplomatic actions. The decision to use military power is made by world actors based on their own understanding of their national interests and the appropriateness of its use, even without a UN resolution. Thus, the issue of the study of military power as a tool in international relations becomes relevant.Recent research and publications analysis. Consideration of certain issues of military strength aspects is reflected in the works of R. Aron, O. Bodruk, A. Gramsci, R. Keohein, Н. Morgenthau, J. Nye, V. Smolyanyuk, Р. Taylor, A. Toffler, M. Trebin, K. Waltz, I. Wallerstein, S. Huntington and others. However, in modern conditions, the issue of the use of military power in international relations requires a new rethinking, especially in the context of systemic changes in world society.Paper objective. The purpose of this article is to analyze some aspects of the use of military power in international relations.Paper main body. The article reveals some aspects of the use of military power in international relations. The essence of the military power of the state, the forms and tasks of its use are revealed. The article examines some aspects of the use of military power in international relations. The essence of the military power of the state, forms and tasks of its application are revealed. It is highlighted that the simplest scenario of the state's transition to military actions and in the international arena is the threat of the use of force demonstrated by it (explicit - hidden, real - conditional); A more complex type of use of military power remains armed violence - direct physical influence on the opposite side by means of armed struggle for the purpose of its destruction or profitable transformation and, accordingly - to achieve their own political goals. Among the tasks of military power in international relations are: the task of demonstrating daily state military capabilities in order to deter a potential adversary from direct aggression or hostile actions of a lower level (passive deterrence); the task of demonstrating excessive military power and determination to use it in the event of partial involvement of the country's mobilization capabilities to ensure counteraction to a potential adversary (active deterrence); the task of demonstrating excessive military superiority and readiness to use force in order to force a potential adversary to retreat from controversial issues or to act contrary to its interests (offensive deterrence).The features of the formation of the power factor in the world are analyzed. Special attention is paid to the views of the US leadership on the use of military force in international relations.Conclusions of the research. Military power in international relations is seen as a means of resolving mutual conflicts in their own favor. This phenomenon is objectified in the form of the threat of war, invasion, provocation, attack, aggression, strikes, and so on. The practical tasks of the implementation of military force include the following: seizing the initiative and achieving military-political superiority over the opposing side, encroachment on sovereignty, territorial integrity; destabilization of the internal situation, coercion to change the political course or economic policy, etc. At the same time, military power becomes essential in the effective counteraction or in the practical implementation of these problems.

Football has become an integral part of the cultural life of mankind, its heritage and most popular game on Earth, number 1 sport, Sports Without Borders while with bright national characteristics. And in conjunction with the European Football Championship in Ukraine, more people pay attention to football, at least in our country not just those that have not heard of this action. But at the same time, along with positive emotions to arise and euro issues and problems are serious. In particular, the problem of football hooliganism. In recent decades the tendency to increase the elements of aggression, violence and ignorance on the football field, bleachers and beyond. The problem of football hooliganism as a social and cultural phenomenon investigate into the middle of XX century. such scholars as D. Harinhton, P. Marsh, L. Lang, M. Bassili, R. Folk, R.Raytner, N. Pilz, J. Taylor, B. Russell, D. Brimson and others. From a legal point of view of the problem considered P.O.Artomov, SP Shelukhin, V.V.Senchuk, D. Heytmeyer, V. Fatkhutdinov, D. Williams, N. Armstrong, G. Hall. The main purpose of this paper is to determine the characteristics of maintaining order during football matches and fighting football hooliganism. We emphasize that the majority of early research in this area saw the hooliganism is not a new phenomenon, but continuing patterns of behavior of young people, drawn in such subcultural groups as tedy, fashion, rockers and skinheads. For others, the same approaches football hooliganism was largely fiction - sensation created by the media, not the actual behavior of football fans that needs explanation. The process of preventing crimes by football fans, is complicated by the lack of legal framework regulating this issue, lack of elaboration and efficient methods to control hooligans, low organizational and technical provision of sports facilities, weak preparedness of employees to ensure order during the matches. The democratization of state and public life in the absence of restraining mechanisms criminalization of society entails the possibility of violent methods of conflict resolution, legal nihilism, ignoring the rules and norms of behavior. Against this background, strengthened the position of crime, increase the level of its organization, increasing the number of informal groups of juveniles and young people, including association football fans who cultivate aggression and violence. All this sets the science and practice problem-depth study of the problem and develop effective measures to combat them. Thus, the problem of football hooliganism in Ukraine is quite relevant, but this problem can be solved. Analyzing the above material can offer the following steps to solve this problem in Ukraine:1. Using international experience against football fans;2. Implementation of a database of fans that will allow control of dangerous fanatics, such as Poland have a database of dangerous fanatics, and during the matches of his team they must appear in the police department to the mark, which automatically stops the fan from the march to the stadium in England is a list of fans who denied access to the stadium and travel outside the country;3. Surveillance for fans at the stadium and next to it, which will detect offenders and attract them to justice;4. Creation of the National Academy of Internal Affairs (or other specialized institution) special branch, training specialists in this field;5. Creation of a special department in law enforcement agencies that deal with just this problem in the leading countries of the world there are special forces;But this is impossible without legal ground, so you'll first need to approve this activity at the legislative level, and learn from foreign experience, to adopt the best and use it in preparation for the European Football Championship 2012. ; В статті розглянуто особливості розвитку футбольного хуліганізму як соціо-культурного явища та досліджено питання підвищення рівня правової культури футбольних вболівальників в Україні.