Глобальне громадянське суспільство є суб'єктом формування нового світового порядку та сучасного гуманітарного світогляду, що грунтується на першості справедливості та прав людини. Одними з голових акторів глобального громадянського суспільства є міжнародні неурядові організації. Але невірно ототожнювати глобальне громадянське суспільство з діяльністю тільки цих організацій. Переважно вони впливають на уряди, їх гуманітарну та міжнародну політику. Між тим роль глобального громадянського суспільства та його різних інституцій значно більша і значуща. У статті розглядаються різні аспекти діяльності громадянського суспільства з тієї позиції, що воно зайняло місце між транснаціональними компаніями (ТНК) і національними державами. Роль останніх поступово зменшується - економічне регулювання беруть на себе ТНК, а публічне управління стає полем діяльності різноманітних інституцій та структур, які розглядаються науковцями саме як прояви глобального громадянського суспільства. В Україні, яка також утягнута у процес глобалізації, глобальне громадянське суспільство є одним з головних факторів формування свого національного громадянського суспільства. ; Global civil society is the subject of the formation of a new world order and the modern humanitarian outlook, which is based on the primacy of justice and human rights. One of the actors head of global civil society is an international non-governmental organizations. But wrong to equate global civil society with the activities of these organizations only. Mostly they influence governments and their humanitarian and international politics. Meanwhile, the role of global civil and its society various institutions is much greater and significant. The article discusses the various aspects of the civil society from the position that it took place between transnational companies (TNCs) and nation-states. The role of the latter is gradually reduced - economic regulation take on multinationals and public administration is a field of activity of various institutions and structures that ...
The article the hypothesis that global ideology, integrating a dichotomy of interrelations «the state – the state», «a society - the state» is presented, institutionalizes in modern international system through a specific category «interaction of actors» and creates independent mesolevel – transnational (the multinational corporation, transnational banks, funds). Kratological process of connection of ethnic and national cultures in new cultural identity is analyzed. The phenomenon of symbolical interaction in a context of forming of new loyalty is researched. Key words: international relations, symbolic interactionism, transnatsionalnist, world politics. ; У статті презентується гіпотеза про те, що глобальна ідеологія, інтегруючи дихотомію взаємозв'язків «держава – держава», «суспільство – держава», інституалізується в сучасній міжнародній системі через специфічну категорію «взаємодія акторів» і створює самостійний мезорівень – транснаціональний (ТНК, ТНБ, фонди). Аналізується кратологічний процес сплавлення етнічних та національних культур в нову культурну ідентичність. Досліджується феномен символічної інтеракції у контекстіі формування нової лояльності. Ключові слова: міжнародні відносини, символічний інтеракціонізм, транснаціональність, світова політика. В статье презентуется гипотеза о том, что глобальная идеология, интегрируя дихотомию взаимосвязей «государство – государство», «общество – государство», институализируется в современной международной системе через специфическую категорию «взаимодействие актеров» и создает самостоятельный мезоуровень – транснациональный (ТНК, ТНБ, фонды). Анализируется кратологический процесс соединения этнических и национальных культур в новую культурную идентичность. Исследуется феномен символической интеракции в контексте формирования новой лояльности. Ключевые слова: международные отношения, символический интеракционизм, транснациональность, мировая политика. The article the hypothesis that global ideology, integrating a dichotomy of interrelations «the state – the state», «a society - the state» is presented, institutionalizes in modern international system through a specific category «interaction of actors» and creates independent mesolevel – transnational (the multinational corporation, transnational banks, funds). Kratological process of connection of ethnic and national cultures in new cultural identity is analyzed. The phenomenon of symbolical interaction in a context of forming of new loyalty is researched. Key words: international relations, symbolic interactionism, transnatsionalnist, world politics.
This article is focused on the problem of studying the phenomenon of prison privatization and the political and economic aspects of the functioning of modern multinational prison corporations. The issue of transferring the penitentiary function of the state to private actors with the subsequent transfer of this function to the supranational level is at the heart of this study. A separate object of study of this article is a complex political and economic dualistic process, which is characterized by both the opposition between transnational prison corporations and nation states, and the coexistence of the above entities at the same time. The article focuses on the problem of morality of modern tendencies of supranationalization of penitentiary policy and civilizational values that drive transnational prison corporations. A special place in the article is occupied by the position on the transformation of transnational prison corporations into quasi-state entities with appropriate attributes, functions and powers. The article also contains the author's analysis of the problem of transition from the state to the private sector of power to use force (including physical coercion). On the other hand, the variety of numerous modern forms of social control leads to the original competition "bullet against armor" in the context of the nation-state's opposition to transnational business, where the efforts of nation-states to maintain control over it resembles attempts to hold water in the palm. In the Western world, prison privatization and the supranationalization of the prison business is an almost commonplace phenomenon that is phenomenal for the post-Soviet countries, making this area of research in Ukraine even more relevant and topical. This author's study should be seen not only as an analysis of the transfer of power from the nation state to transnational private actors. The focus of the study is the question of the profound transformation of the "power of punishment". ; Ця стаття присвячена проблемі дослідження феномену в'язничної приватизації та політико-економічним аспектам функціонування сучасних транснаціональних в'язничних корпорацій. У центрі цього дослідження перебуває проблематика передачі пенітенціарної функції держави приватним акторам з подальшим винесенням цієї функції на наднаціональний рівень. Окремим об'єктом дослідження цієї статті є комплексний політико-економічний дуалістичний процес, який водночас характеризується як протидією між транснаціональними в'язничними корпораціями й національними державами, так і одночасно вимушеним співіснуванням зазначених вище суб'єктів. У статті фокусується увага на проблемі моральності сучасних тенденцій наднаціоналізації пенітенціарної політики та цивілізаційних цінностях, які рухають транснаціональні в'язничні корпорації. Окреме місце у статті посідає позиція щодо перетворення транснаціональних в'язничних корпорацій на квазідержавні утворення з відповідними атрибутами, функціями та повноваженнями. Стаття також містить авторський аналіз проблеми переходу від держави до приватного сектора повноважень з використання сили (у тому числі фізичного примусу). З іншого боку, різноманіття численних сучасних форм соціального контролю призводить до споконвічного змагання «куля проти броні» у контексті протистояння національної держави проти транснаціонального бізнесу, де намагання національних держав зберегти контроль над ним нагадує спроби втримати воду долонею. У статті робиться висновок, що для сучасного західного світу в'язнична приватизація та наднаціоналізація в'язничного бізнесу – це майже буденне явище, яке для країн пострадянського простору є феноменальним, ще надає ще більшої актуальності цьому напрямку досліджень в Україні. Це авторське дослідження варто сприймати не лише як аналіз переходу влади від національної держави до транснаціональних приватних акторів. У фокусі дослідження перебувають саме питання глибинної трансформації «влади карати».
This article is focused on the problem of studying the phenomenon of prison privatization and the political and economic aspects of the functioning of modern multinational prison corporations. The issue of transferring the penitentiary function of the state to private actors with the subsequent transfer of this function to the supranational level is at the heart of this study. A separate object of study of this article is a complex political and economic dualistic process, which is characterized by both the opposition between transnational prison corporations and nation states, and the coexistence of the above entities at the same time. The article focuses on the problem of morality of modern tendencies of supranationalization of penitentiary policy and civilizational values that drive transnational prison corporations. A special place in the article is occupied by the position on the transformation of transnational prison corporations into quasi-state entities with appropriate attributes, functions and powers. The article also contains the author's analysis of the problem of transition from the state to the private sector of power to use force (including physical coercion). On the other hand, the variety of numerous modern forms of social control leads to the original competition "bullet against armor" in the context of the nation-state's opposition to transnational business, where the efforts of nation-states to maintain control over it resembles attempts to hold water in the palm. In the Western world, prison privatization and the supranationalization of the prison business is an almost commonplace phenomenon that is phenomenal for the post-Soviet countries, making this area of research in Ukraine even more relevant and topical. This author's study should be seen not only as an analysis of the transfer of power from the nation state to transnational private actors. The focus of the study is the question of the profound transformation of the "power of punishment". ; Ця стаття присвячена проблемі дослідження феномену в'язничної приватизації та політико-економічним аспектам функціонування сучасних транснаціональних в'язничних корпорацій. У центрі цього дослідження перебуває проблематика передачі пенітенціарної функції держави приватним акторам з подальшим винесенням цієї функції на наднаціональний рівень. Окремим об'єктом дослідження цієї статті є комплексний політико-економічний дуалістичний процес, який водночас характеризується як протидією між транснаціональними в'язничними корпораціями й національними державами, так і одночасно вимушеним співіснуванням зазначених вище суб'єктів. У статті фокусується увага на проблемі моральності сучасних тенденцій наднаціоналізації пенітенціарної політики та цивілізаційних цінностях, які рухають транснаціональні в'язничні корпорації. Окреме місце у статті посідає позиція щодо перетворення транснаціональних в'язничних корпорацій на квазідержавні утворення з відповідними атрибутами, функціями та повноваженнями. Стаття також містить авторський аналіз проблеми переходу від держави до приватного сектора повноважень з використання сили (у тому числі фізичного примусу). З іншого боку, різноманіття численних сучасних форм соціального контролю призводить до споконвічного змагання «куля проти броні» у контексті протистояння національної держави проти транснаціонального бізнесу, де намагання національних держав зберегти контроль над ним нагадує спроби втримати воду долонею. У статті робиться висновок, що для сучасного західного світу в'язнична приватизація та наднаціоналізація в'язничного бізнесу – це майже буденне явище, яке для країн пострадянського простору є феноменальним, ще надає ще більшої актуальності цьому напрямку досліджень в Україні. Це авторське дослідження варто сприймати не лише як аналіз переходу влади від національної держави до транснаціональних приватних акторів. У фокусі дослідження перебувають саме питання глибинної трансформації «влади карати».
The author explores the problem of correlation of the concept introduced in the 1990s, which characterizes the weakness of so-called fragile states in the international arena with different global security issues. The particular focus is on the impact that transnational threats coming from such weak actors have onto the international security system. The key aims of the article are identifying the threats posed to the international community in the 21st century, as well as analyzing the link between them and the contexts of fragile states where governments are not able to provide proper execution of the basic state functions. The main question this article answers is as follows - whether introducing the concept into the academic discourse and foreign policy agenda of different actors, such as the United States or the United Kingdom and a number of international organizations, such as the World Bank or OECD, can be considered a response to transnational threats to the international security system. The author analyzes a number of materials focused on transnational terrorism, weapon proliferation, humanitarian threats, including those related to the environmental issues and health security systems. The researcher also traces the link between the effects of spillover effect with regard to political violence and conflicts in fragile states outlining their impact on regional and international security. In conclusion, the author argues that the formation, evolution and popularization of the notion of fragile states is an operational response to transnational threats to the international security system, which were particularly relevant in the 1990s and 2010s emerging in parallel with globalization processes in the international community. ; Автор исследует проблему корреляции введенного в обиход в 1990-х понятия, характеризующего слабость государств на международной арене с транснациональными угрозами системе международной безопасности. Среди ключевых задач является определение угроз, стоящих перед международным сообществом в XXI веке, анализ связи между слабыми государствами и транснациональными угрозами. Ключевой вопрос статьи заключается в том, можно ли считать введение понятия в академический дискурс и внешнеполитические концепции различных акторов ответом на транснациональные угрозы. Автор анализирует ряд материалов, посвященных таким вопросам, как транснациональный терроризм, распространение оружия, гуманитарные угрозы, в частности в системе здравоохранения и защиты окружающей среды. Также исследовательница прослеживает связь между эффектами переливания угроз, политического насилия и конфликтов из слабых государств в регионы, очерчивая влияние таких стран на региональную и международную безопасность. Как вывод, автор утверждает, что формирование, эволюция и популяризация понятия слабые государства является оперативным ответом на транснациональные угрозы системе международной безопасности, которые особенно актуализировались в 1990-2010х годах, параллельно с процессами глобализации в международном сообществе. ; Автор досліджує проблему кореляції введеного в ужиток у 1990-х поняття, що характеризує слабкість держав на міжнародній арені з транснаціональними загрозами системі міжнародної безпеки. Серед ключових завдань є визначення загроз, що постали перед міжнародною спільнотою у ХХІ столітті, аналіз зв'язку між ними та загрозами безпеці, що не поважають кордонів. Ключове питання статті полягає в тому, чи можна вважати введення поняття в академічний дискурс та зовнішньополітичні кроки різних акторів відповіддю на транснаціональні загрози. Автор аналізує ряд матеріалів, присвячених таким питанням, як транснаціональний тероризм, поширення зброї, гуманітарні загрози, зокрема в системі охорони здоров'я та довкілля. Також дослідниця прослідковує зв'язок між ефектами переливання загроз, політичного насилля та конфліктів зі слабких держав у регіон, відтак окреслюючи їх влив на регіональну та міжнародну безпеку. Як висновок, автор стверджує, що формування, еволюція та популяризація поняття слабких держав є оперативною відповіддю на транснаціональні загрози системі міжнародної безпеки, що особливо актуалізувалися у 1990-2010х роках, паралельно з процесами глобалізації в міжнародній спільноті.
В роботі визначено специфіку соціально-політичної комунікації в прикордонні. Варіативність процесу соціально-політичної комунікації в прикордонні крім всього досягається за рахунок «обрання» простору для діалогу та позиції в процесі комунікації. Обрання простору комунікації спрямовано на підтримку оптимального соціального балансу. Організація соціально-політичної комунікації за критерієм суб'єктності акторів та форми зворотного зв'язку може бути представлена в вигляді таких моделей як: «модель комунікаційного ланцюгу»; як «інтеракціоністська модель»; «інтерактивна модель»; «моделі транзактності». Система організації соціально-політичного простору, в межах якого відбувається комунікація залежить від: мовного середовища, конфліктності, соціальної системи, залучення в діалог акторів різного таксономічного рівня. На прикладі сучасних діаспор показано, що локальні актори можуть змінювати політичне позиціювання. Діаспори демонструють здатність до суб'єктності як на рівні локальних і локально-територіальних відносин, так і на рівні транснаціональних, глобальних акторів. Це проявляється у створенні альтернативних до національних держав соціально-політичних структур, які дозволяють їм виступати як універсальні політичні актори. Перерозподіл владних ресурсів і влади постійно виникає як предмет діалогу між акторами в будь-якій соціальній системі. Цей процес проявляється у вигляді актуалізації різних видів націоналізму, як форми впровадження ідеології модерного розвитку (державного, діаспорного, етнічного). Ці процеси проявляються в тому числі і в вигляді конструювання політичних ідентичностей шляхом протиставлення діючим публічним порядкам (автономістські рухи, квазідержавні утворення). Участь акторів різного рівню в процесі перерозподілу влади демонструють процеси етнізації політики, які проявляються у вигляді організації та функціонування політичного представництва меншин та діаспор. Моделлю, яка демонструє систему багаторівневого соціально-політичного діалогу в транскордонній системі координат є мережа політичних організацій угорців, яка функціонує при участі державного апарату Угорщини. ; В работе определена специфика социально-политической коммуникации в приграничье. Вариативность процесса социально-политической коммуникации в пограничные достигается за счет «избрания» пространства для диалога и позиции в процессе коммуникации. Организация социально-политической коммуникации по критерию субъектности актеров и формы обратной связи представлена в виде таких моделей как: «модель коммуникационного цепи»; как «Интеракционистская модель»; «Интерактивная модель»; «Модели транзактности».В работе обозначено, что система организации социально-политического пространства, в пределах которого происходит коммуникация зависит от: языковой среды, конфликтности, социальной системы, вовлечение в диалог актеров разного таксономического уровня.На примере современных диаспор показано, что локальный акторы могут менять политическое позиционирование. Диаспоры демонстрируют способность к субъектности как на уровне локальных и локально-территориальных отношений, так и на уровне транснациональных, глобальных актеров. Это проявляется в создании альтернативных национальных государствам социально-политических структур, которые позволяют им выступать в качестве универсальных политических актеров.Перераспределение властных ресурсов и власти постоянно возникает как предмет диалога между актерами в любой социальной системе. Этот процесс проявляется в виде актуализации различных видов национализма как формы внедрения идеологии современного развития (государственного, диаспорного, этнического). Эти процессы проявляются в том числе и в виде конструирования политических идентичностей путем противопоставления действующим публичным порядкам (автономистские движения, квазигосударственные образования).Участие актеров разного уровня в процессе перераспределения власти наглядно демонстрируют процессы этнизации политики, которые проявляются в виде организации и функционирования политического представительства меньшинств и диаспор. Моделью, демонстрирующей систему многоуровневого социально-политического диалога в трансграничной системе координат является сеть политических организаций венгров, которая функционирует при непосредственном участии государственного аппарата Венгрии. ; In the paper the issues of socio-political communication in the borderland have been presented. The variability of the process of socio-political communication in the borderland is reached by means of "selection" of the space for the dialogue and the position in the process of communication. Organization of the socio-political communication under the criterion of status of actors and forms of feedback has been represented by such models as: "model of communication chain"; "interactionist model"; "interactive model"; "model of transaction".It has been mentioned in the paper that system of socio-political space organization within which communication takes place depends on: language environment, extent of conflicts, social system, involvement of actors of different taxonomic levels into the dialogue.The paper demonstrates on example of modern diasporas that local actors can change their political positioning. Diasporas demonstrate ability to be capable on the level of local, local-territorial relations, as well as on the level of transnational, global actors. This is reflecting in creation of alternative to national states socio-political structures that allow them to act as universal political actors.Redistribution of power resources and powers has constantly occurred as a subject of the dialogue between actors in any social system. This process appears by actualization of different types of nationalism as a form of ideology of modern development implementation (state, diasporic, ethnic). This processes appear including in form of political identities construction by contrasting with current public orders (autonomistic movements, quasi-state units).Participation of actors of different levels in the process of powers redistribution demonstrates the processes of policy ethnization that appear as organizing and functioning of political government of minorities and diasporas. The model that demonstrates the system of multilevel socio-political dialogue in the transboundary coordinate system is a net of political organizations of Hungarians that functions with direct involvement of state apparatus of Hungary.
In the paper the issues of socio-political communication in the borderland have been presented. The variability of the process of socio-political communication in the borderland is reached by means of "selection" of the space for the dialogue and the position in the process of communication. Organization of the socio-political communication under the criterion of status of actors and forms of feedback has been represented by such models as: "model of communication chain"; "interactionist model"; "interactive model"; "model of transaction".It has been mentioned in the paper that system of socio-political space organization within which communication takes place depends on: language environment, extent of conflicts, social system, involvement of actors of different taxonomic levels into the dialogue.The paper demonstrates on example of modern diasporas that local actors can change their political positioning. Diasporas demonstrate ability to be capable on the level of local, local-territorial relations, as well as on the level of transnational, global actors. This is reflecting in creation of alternative to national states socio-political structures that allow them to act as universal political actors.Redistribution of power resources and powers has constantly occurred as a subject of the dialogue between actors in any social system. This process appears by actualization of different types of nationalism as a form of ideology of modern development implementation (state, diasporic, ethnic). This processes appear including in form of political identities construction by contrasting with current public orders (autonomistic movements, quasi-state units).Participation of actors of different levels in the process of powers redistribution demonstrates the processes of policy ethnization that appear as organizing and functioning of political government of minorities and diasporas. The model that demonstrates the system of multilevel socio-political dialogue in the transboundary coordinate system is a net of political organizations of Hungarians that functions with direct involvement of state apparatus of Hungary. ; В работе определена специфика социально-политической коммуникации в приграничье. Вариативность процесса социально-политической коммуникации в пограничные достигается за счет «избрания» пространства для диалога и позиции в процессе коммуникации. Организация социально-политической коммуникации по критерию субъектности актеров и формы обратной связи представлена в виде таких моделей как: «модель коммуникационного цепи»; как «Интеракционистская модель»; «Интерактивная модель»; «Модели транзактности».В работе обозначено, что система организации социально-политического пространства, в пределах которого происходит коммуникация зависит от: языковой среды, конфликтности, социальной системы, вовлечение в диалог актеров разного таксономического уровня.На примере современных диаспор показано, что локальный акторы могут менять политическое позиционирование. Диаспоры демонстрируют способность к субъектности как на уровне локальных и локально-территориальных отношений, так и на уровне транснациональных, глобальных актеров. Это проявляется в создании альтернативных национальных государствам социально-политических структур, которые позволяют им выступать в качестве универсальных политических актеров.Перераспределение властных ресурсов и власти постоянно возникает как предмет диалога между актерами в любой социальной системе. Этот процесс проявляется в виде актуализации различных видов национализма как формы внедрения идеологии современного развития (государственного, диаспорного, этнического). Эти процессы проявляются в том числе и в виде конструирования политических идентичностей путем противопоставления действующим публичным порядкам (автономистские движения, квазигосударственные образования).Участие актеров разного уровня в процессе перераспределения власти наглядно демонстрируют процессы этнизации политики, которые проявляются в виде организации и функционирования политического представительства меньшинств и диаспор. Моделью, демонстрирующей систему многоуровневого социально-политического диалога в трансграничной системе координат является сеть политических организаций венгров, которая функционирует при непосредственном участии государственного аппарата Венгрии. ; В роботі визначено специфіку соціально-політичної комунікації в прикордонні. Варіативність процесу соціально-політичної комунікації в прикордонні крім всього досягається за рахунок «обрання» простору для діалогу та позиції в процесі комунікації. Обрання простору комунікації спрямовано на підтримку оптимального соціального балансу. Організація соціально-політичної комунікації за критерієм суб'єктності акторів та форми зворотного зв'язку може бути представлена в вигляді таких моделей як: «модель комунікаційного ланцюгу»; як «інтеракціоністська модель»; «інтерактивна модель»; «моделі транзактності». Система організації соціально-політичного простору, в межах якого відбувається комунікація залежить від: мовного середовища, конфліктності, соціальної системи, залучення в діалог акторів різного таксономічного рівня. На прикладі сучасних діаспор показано, що локальні актори можуть змінювати політичне позиціювання. Діаспори демонструють здатність до суб'єктності як на рівні локальних і локально-територіальних відносин, так і на рівні транснаціональних, глобальних акторів. Це проявляється у створенні альтернативних до національних держав соціально-політичних структур, які дозволяють їм виступати як універсальні політичні актори. Перерозподіл владних ресурсів і влади постійно виникає як предмет діалогу між акторами в будь-якій соціальній системі. Цей процес проявляється у вигляді актуалізації різних видів націоналізму, як форми впровадження ідеології модерного розвитку (державного, діаспорного, етнічного). Ці процеси проявляються в тому числі і в вигляді конструювання політичних ідентичностей шляхом протиставлення діючим публічним порядкам (автономістські рухи, квазідержавні утворення). Участь акторів різного рівню в процесі перерозподілу влади демонструють процеси етнізації політики, які проявляються у вигляді організації та функціонування політичного представництва меншин та діаспор. Моделлю, яка демонструє систему багаторівневого соціально-політичного діалогу в транскордонній системі координат є мережа політичних організацій угорців, яка функціонує при участі державного апарату Угорщини.
В роботі визначено специфіку соціально-політичної комунікації в прикордонні. Варіативність процесу соціально-політичної комунікації в прикордонні крім всього досягається за рахунок «обрання» простору для діалогу та позиції в процесі комунікації. Обрання простору комунікації спрямовано на підтримку оптимального соціального балансу. Організація соціально-політичної комунікації за критерієм суб'єктності акторів та форми зворотного зв'язку може бути представлена в вигляді таких моделей як: «модель комунікаційного ланцюгу»; як «інтеракціоністська модель»; «інтерактивна модель»; «моделі транзактності». Система організації соціально-політичного простору, в межах якого відбувається комунікація залежить від: мовного середовища, конфліктності, соціальної системи, залучення в діалог акторів різного таксономічного рівня. На прикладі сучасних діаспор показано, що локальні актори можуть змінювати політичне позиціювання. Діаспори демонструють здатність до суб'єктності як на рівні локальних і локально-територіальних відносин, так і на рівні транснаціональних, глобальних акторів. Це проявляється у створенні альтернативних до національних держав соціально-політичних структур, які дозволяють їм виступати як універсальні політичні актори. Перерозподіл владних ресурсів і влади постійно виникає як предмет діалогу між акторами в будь-якій соціальній системі. Цей процес проявляється у вигляді актуалізації різних видів націоналізму, як форми впровадження ідеології модерного розвитку (державного, діаспорного, етнічного). Ці процеси проявляються в тому числі і в вигляді конструювання політичних ідентичностей шляхом протиставлення діючим публічним порядкам (автономістські рухи, квазідержавні утворення). Участь акторів різного рівню в процесі перерозподілу влади демонструють процеси етнізації політики, які проявляються у вигляді організації та функціонування політичного представництва меншин та діаспор. Моделлю, яка демонструє систему багаторівневого соціально-політичного діалогу в транскордонній системі координат є мережа політичних організацій угорців, яка функціонує при участі державного апарату Угорщини. ; В работе определена специфика социально-политической коммуникации в приграничье. Вариативность процесса социально-политической коммуникации в пограничные достигается за счет «избрания» пространства для диалога и позиции в процессе коммуникации. Организация социально-политической коммуникации по критерию субъектности актеров и формы обратной связи представлена в виде таких моделей как: «модель коммуникационного цепи»; как «Интеракционистская модель»; «Интерактивная модель»; «Модели транзактности».В работе обозначено, что система организации социально-политического пространства, в пределах которого происходит коммуникация зависит от: языковой среды, конфликтности, социальной системы, вовлечение в диалог актеров разного таксономического уровня.На примере современных диаспор показано, что локальный акторы могут менять политическое позиционирование. Диаспоры демонстрируют способность к субъектности как на уровне локальных и локально-территориальных отношений, так и на уровне транснациональных, глобальных актеров. Это проявляется в создании альтернативных национальных государствам социально-политических структур, которые позволяют им выступать в качестве универсальных политических актеров.Перераспределение властных ресурсов и власти постоянно возникает как предмет диалога между актерами в любой социальной системе. Этот процесс проявляется в виде актуализации различных видов национализма как формы внедрения идеологии современного развития (государственного, диаспорного, этнического). Эти процессы проявляются в том числе и в виде конструирования политических идентичностей путем противопоставления действующим публичным порядкам (автономистские движения, квазигосударственные образования).Участие актеров разного уровня в процессе перераспределения власти наглядно демонстрируют процессы этнизации политики, которые проявляются в виде организации и функционирования политического представительства меньшинств и диаспор. Моделью, демонстрирующей систему многоуровневого социально-политического диалога в трансграничной системе координат является сеть политических организаций венгров, которая функционирует при непосредственном участии государственного аппарата Венгрии. ; In the paper the issues of socio-political communication in the borderland have been presented. The variability of the process of socio-political communication in the borderland is reached by means of "selection" of the space for the dialogue and the position in the process of communication. Organization of the socio-political communication under the criterion of status of actors and forms of feedback has been represented by such models as: "model of communication chain"; "interactionist model"; "interactive model"; "model of transaction".It has been mentioned in the paper that system of socio-political space organization within which communication takes place depends on: language environment, extent of conflicts, social system, involvement of actors of different taxonomic levels into the dialogue.The paper demonstrates on example of modern diasporas that local actors can change their political positioning. Diasporas demonstrate ability to be capable on the level of local, local-territorial relations, as well as on the level of transnational, global actors. This is reflecting in creation of alternative to national states socio-political structures that allow them to act as universal political actors.Redistribution of power resources and powers has constantly occurred as a subject of the dialogue between actors in any social system. This process appears by actualization of different types of nationalism as a form of ideology of modern development implementation (state, diasporic, ethnic). This processes appear including in form of political identities construction by contrasting with current public orders (autonomistic movements, quasi-state units).Participation of actors of different levels in the process of powers redistribution demonstrates the processes of policy ethnization that appear as organizing and functioning of political government of minorities and diasporas. The model that demonstrates the system of multilevel socio-political dialogue in the transboundary coordinate system is a net of political organizations of Hungarians that functions with direct involvement of state apparatus of Hungary.
У дослідженні висвітлено процеси розвитку наднаціонального (європейського) виміру забезпечення якості вищої освіти (ЗЯВО). На основі аналізу документів ЄС та Болонського процесу виокремлено етапи розвитку досліджуваного феномену: 1) розробка й експериментальна перевірка методології та процедур ЗЯВО; 2) інституалізація; 3) стандартизація; 4) легітимізація. Систематизовано аспекти інтернаціоналізації діяльності агенцій ЗЯВО в сучасних умовах: транскордонна діяльність агенцій ЗЯВО, оцінювання якості спільних освітніх програм університетів різних країн оцінювання якості транскордонної/транснаціональної вищої освіти. ; The study described the stages of development of a supranational (European) dimension of quality assurance in higher education. To achieve the goal, methods of diachronic and synchronous, comparative analysis of EU documents and the documents of European organizations – collective actors of the Bologna Process (ENQA, ESU, EUA, EURASHE), as well as retrospective and structural-logical analysis of the activities of international organizations of QA (networks, associations, agencies) were used. The following stages of development of the European dimension of QA are identified: 1) the stage of development and experimental verification of QA methodology and procedures in the European region (1991–1997) – preparation and conduction of pilot experiments aimed at the development and implementation of a unified QA methodology in the European region, which should be open to adaptation to its national variants; 2) the stage of institutionalization of the European dimension of QA (1998–2005): the establishment of international QA agencies (ENQA, 2000, CEENQA, 2001, ECA, 2003, NOQA, 2003, etc.), definition of the principles and content of their activities . Launching EQAF as a permanent platform to discuss the development of the European dimension of QA in political, scientific and methodological formats; 3) the stage of standardization of the European dimension of QA (2005–2015): development of ENQA in conjunction with EURASHE, ESU, EUA and approval at the Bergen Ministerial Summit of the document "Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area" (2005), creation of EQAR as a tool for standardizing the activities of national QA agencies, further developing and intensifying the interaction of QA structures at different levels; 4) the stage of legitimizing the European dimension of QA (since 2015): the adoption of the new edition of the "Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area", creation of the European approach to quality assurance of joint programs, the transformation of the European dimension of QA into a leading factor in modernization the EHEA in accordance with the needs of the socio-economic, socio-political, cultural and educational development of the region. Systemic internationalization of QA, the leading tools of which are: cross-border activities of QA agencies, assessment of the quality of joint educational programs of universities of different countries; assessment of the quality of cross-border/transnational higher education.
Generated by geostrategic factors of the second half of the XXth century, tendencies of social development to include conceptual foundations of its comprehension. The ones have become fundamentally significant challenges to the traditional ("modern") model of statehood, which is based on legitimate monopoly of violence usage. Ontologically, social picture, quite holistic, develops as cognition object, which dominated in social and social thought, is being destroyed significantly. Instead of the classical Western-centric paradigm, the one dominated in social sciences so far, alternative concepts and paradigms ("negritude" etc) upraise, in whose principles of state domination (embodied by "metropolis") as the only possible socially legitimate subject to be axiomatic. The situation was complicated by the change in approaches and strategies regarding traditional actors of social and, in particular, socio-political, relations (states), as well as the emergence and development of relatively new subjects of social and, in particular, socioeconomic relations (transnational capital and business). Accordingly, a relatively new scientific-theoretical and practical-analytical problem to arose and be actualized, related to complex and ambiguous socio-political, socio-economic and socio-humanitarian processes articulated by the relevant theories of "decolonization". On the basis of the social phenomenon of "decolonization", the phenomenon of "privatization of violence" has become increasingly important. The latter was largely a derivation of the "right of nations to selfdetermination" declared at the international law level (UN, etc.), whose practical and political realization was against the backdrop of a sharp and fundamental weakening of the state-political and socio-political institutions in the former colonies. Under those circumstances, the phenomenon of "privatization of violence" has gained its global integrity in the context of globalization; however, these issues need further studies. ; Породжувані геостратегічними чинниками другої половини ХХ ст. тенденції суспільного розвитку, в т. ч. концептуальні засади його осмислення, стали принципово значущими викликами традиційній («модерній») моделі державності, в основі якої лежить легітимна монополія на використання насильства. У плані онтологічному відносно цілісна картина буття людства, що розвивається як об'єкт пізнання, яке домінувало в суспільній і суспільствознавчій думці, поступово руйнується. На зміну класичній західноцентричній парадигмі, що домінувала в суспільствознавстві до тих пір, приходять альтернативні концепти й картини («негритюд» тощо), в яких принцип домінування держави (уособлюваної «метрополією) як єдино можливого соціально легітимного суб'єкта не є аксіоматичним. Ситуацію ускладнювала як зміна підходів і стратегій відносно традиційних суб'єктів соціальних і, зокрема, соціально-політичних відносин (держав), так і поява та розвиток відносно нових суб'єктів соціальних і, зокрема, соціально-економічних відносин (транснаціонального капіталу та бізнесу). Відповідно, виникала й актуалізувалася відносно нова науково-теоретична та практично-аналітична проблематика, пов'язана зі складними й неоднозначними соціально-політичними, соціально-економічними та соціально-гуманітарними процесами, артикульованими відповідними теоріями «деколонізації». На ґрунті суспільного явища «деколонізації» дедалі більшу вагу стало викликати явище «приватизації насильства». Останнє багато в чому було похідним від задекларованого на міжнародно-правовому рівні (ООН тощо) «права націй на самовизначення», практично-політична реалізація якого відбувалася на фоні різкого та принципового послаблення державно-політичних і соціально-політичних інституцій у колишніх колоніях. Породжене цими обставинами явище «приватизації насильства» свою загальносвітову цілісність набуло в контексті глобалізації. Утім ця проблематика потребує окремого дослідження.
Generated by geostrategic factors of the second half of the XXth century, tendencies of social development to include conceptual foundations of its comprehension. The ones have become fundamentally significant challenges to the traditional ("modern") model of statehood, which is based on legitimate monopoly of violence usage. Ontologically, social picture, quite holistic, develops as cognition object, which dominated in social and social thought, is being destroyed significantly. Instead of the classical Western-centric paradigm, the one dominated in social sciences so far, alternative concepts and paradigms ("negritude" etc) upraise, in whose principles of state domination (embodied by "metropolis") as the only possible socially legitimate subject to be axiomatic. The situation was complicated by the change in approaches and strategies regarding traditional actors of social and, in particular, socio-political, relations (states), as well as the emergence and development of relatively new subjects of social and, in particular, socioeconomic relations (transnational capital and business). Accordingly, a relatively new scientific-theoretical and practical-analytical problem to arose and be actualized, related to complex and ambiguous socio-political, socio-economic and socio-humanitarian processes articulated by the relevant theories of "decolonization". On the basis of the social phenomenon of "decolonization", the phenomenon of "privatization of violence" has become increasingly important. The latter was largely a derivation of the "right of nations to selfdetermination" declared at the international law level (UN, etc.), whose practical and political realization was against the backdrop of a sharp and fundamental weakening of the state-political and socio-political institutions in the former colonies. Under those circumstances, the phenomenon of "privatization of violence" has gained its global integrity in the context of globalization; however, these issues need further studies. ; Породжувані геостратегічними чинниками другої половини ХХ ст. тенденції суспільного розвитку, в т. ч. концептуальні засади його осмислення, стали принципово значущими викликами традиційній («модерній») моделі державності, в основі якої лежить легітимна монополія на використання насильства. У плані онтологічному відносно цілісна картина буття людства, що розвивається як об'єкт пізнання, яке домінувало в суспільній і суспільствознавчій думці, поступово руйнується. На зміну класичній західноцентричній парадигмі, що домінувала в суспільствознавстві до тих пір, приходять альтернативні концепти й картини («негритюд» тощо), в яких принцип домінування держави (уособлюваної «метрополією) як єдино можливого соціально легітимного суб'єкта не є аксіоматичним. Ситуацію ускладнювала як зміна підходів і стратегій відносно традиційних суб'єктів соціальних і, зокрема, соціально-політичних відносин (держав), так і поява та розвиток відносно нових суб'єктів соціальних і, зокрема, соціально-економічних відносин (транснаціонального капіталу та бізнесу). Відповідно, виникала й актуалізувалася відносно нова науково-теоретична та практично-аналітична проблематика, пов'язана зі складними й неоднозначними соціально-політичними, соціально-економічними та соціально-гуманітарними процесами, артикульованими відповідними теоріями «деколонізації». На ґрунті суспільного явища «деколонізації» дедалі більшу вагу стало викликати явище «приватизації насильства». Останнє багато в чому було похідним від задекларованого на міжнародно-правовому рівні (ООН тощо) «права націй на самовизначення», практично-політична реалізація якого відбувалася на фоні різкого та принципового послаблення державно-політичних і соціально-політичних інституцій у колишніх колоніях. Породжене цими обставинами явище «приватизації насильства» свою загальносвітову цілісність набуло в контексті глобалізації. Утім ця проблематика потребує окремого дослідження.
The article is devoted to a comprehensive study of the essence of understanding the concept of "The Asia-Pacific region" and analysis of the experience of implementing regional development projects in the modern conditions. It is established that among researchers there is still no single approach to the concept of "APR". The article uses the understanding of "Asia-Pacific" in the narrow sense: the countries of Northeast Asia: China, Japan, South and North Korea and ten countries of Southeast Asia, united in the regional organization ASEAN. All these countries make a significant contribution to interstate relations in the Pacific ocean, so the trends of stability prevail over the trends of destabilization of political and economic processes that formthe basis of a potential world center. It is established that after the end of the Cold War, the Asia-Pacific region could be considered the most stable region in the world, which has undergone a period of long-term economic development without obvious conflicts. It is noted that the Asia-Pacific region entered the path of development of integration processes much later than other regions of the world (except ASEAN). The article also notes and substantiates the idea that the uniqueness (phenomenon) of Asia-Pacific economic integration lies in the existence of soft integration schemes, which are reflected in the formation of economic growth zones in East Asia (for example, ASEAN, APEC). It is established that in the region there is an intensive formation of regional forums and mechanisms that contribute to the close relationship between the main actors of the region and strengthen its position in the world political process. The article also highlights and analyzes the trends of political regionalism in the Asian part of the Asia-Pacific region: strengthening China's role in the regional political process; coexistence of two models of cooperation in the region: transnational cooperation and interstate competition; shifting priority in regional security from external threats to internal ones, and aspects of political, economic, social and environmental cooperation come to the fore. ; Стаття присвячена комплексному дослідженню сутності розуміння поняття «Азіатсько-Тихоокеанський регіон», аналізу досвіду впровадження проектів розвитку регіону в сучасних умовах. Встановлено, що серед дослідників і дотепер не існує єдиного підходу до поняття «АТР». У межах статті термін «АТР» уживається у вузькому значенні: це країни Північно-Східної Азії: Китай, Японія, Південна і Північна Корея, десять країн Південно-Східної Азії, об'єднаних у регіональну організацію - Асоціацію держав Південно-Східної Азії. Усі ці країни вносять значний вклад у міждержавні відносини в Тихому океані, тому тенденції стабільності переважають над тенденціями дестабілізації політичних і економічних процесів, які формують основу потенційного світового центру. Встановлено, що після завершення холодної війни Азіатсько-Тихоокеанський регіон можна було вважати найстабільншгим регіоном у світі, який пройшов період тривалого економічного розвитку без очевидних конфліктів. Зазначено, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон вступив на шлях розвитку інтеграційних процесів набагато пізніше за інші регіони світу (окрім Асоціації держав Південно-Східної Азії.). Також у статті зазначається й обґрунтовується думка, що унікальність (феномен) азіатсько-тихоокеанської економічної інтеграції полягає в наявності м'яких схем інтеграції, які знайшли прояв у формуванні зон економічного зростання у Східній Азії (на прикладі Асоціації держав Південно-Східної Азії, Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва). Встановлено, що в регіоні відбувається інтенсивне формування регіональних форумів та механізмів, які сприяють тісним відносинам між основними суб'єктами регіону і посиленню його позицій у світовому політичному процесі. Також у статті виокремлено та проаналізовано тренди політичного регіоналізму в азіатській частині Азіатсько-Тихоокеанського регіону: посилення ролі Китаю в регіональному політичному процесі; співіснування двох моделей співпраці в регіоні: транснаціональну кооперацію та міждержавну конкуренцію; перенесення пріоритету в питаннях регіональної безпеки із зовнішніх загроз на внутрішні, і на перший план виходять аспекти політичної, економічної, соціальної й екологічної співпраці.
Предупреждение и противодействие преступности – одна из основных функций государства и его институций, обеспечивающая общественную безопасность и правопорядок. Отечественной доктриной криминологической теории предупреждение преступности рассматривается как дальновидная, упреждающая предупредительная деятельность относительно возникновения отдаленных криминогенных детерминант. Такая деятельность должна осуществляться в рамках перспективной государственной криминологической политики, направленной на минимизацию условий совершения преступлений путем разработки и внедрения краткосрочных, но постоянно действующих предупредительных направлений – стратегий, которые в зарубежной криминологии называются «новые криминологии повседневности» (Д. Гарланд). Одной из таких стратегий повседневности является стратегия уменьшения возможностей (непосредственных условий) совершения преступлений. В статье продолжается изложение результатов исследования ученых Научно-исследовательского института изучения проблем преступности имени академика В. В. Сташиса НАПрН Украины предупредительного потенциала этой Стратегии, а именно: условий ее реализации в Украине; достаточности ресурсного обеспечения и готовности основных субъектов предупреждения преступности (власти – правоохранительных органов – общественности) к скоординированной, непрерывно осуществляемой работе в данной сфере. Подчеркивается, что мобильность и изобретательность современного криминалитета к проникновению в любое звено органов власти, управления, самоуправления, предприятий, организаций и т. д., появление новых и модернизированных «старых» видов преступных проявлений настоятельно требуют быстрой реакции на них государства/власти и его институтов, в частности правоохранительных органов и общественности. Поэтому в статье стратегию уменьшения возможностей совершения преступлений и ее вариаций предлагается рассматривать и использовать не только относительно ситуативной и некоторых других видов преступности, а вообще против любых ее проявлений (экономической, организованной, транснациональной и другой преступности), что требует от их разработчиков изобретательности и креативности. В связи с этим приводятся положительные примеры применения рассматриваемой Стратегии в зарубежной и отечественной практике (США, Украина). Отмечается, что условиями имплементации подобных стратегий являются: готовность «триумвирата» (власть – правоохранительные органы – население) к урегулированному, партнерскому сотрудничеству; профессионализм кадров; прозрачность и подотчетность деятельности; четкие критерии ее оценки и самооценки. ; Запобігання та протидія злочинності – одна з головних функцій держави та її інституцій, якою забезпечується громадська безпека і правопорядок. Вітчизняною доктриною кримінологічної теорії запобігання злочинності розглядається як далекоглядна, випереджаюча запобіжна діяльність щодо виникнення віддалених криміногенних детермінант. Така діяльність має здійснюватися в межах перспективної державної кримінологічної політики, спрямованої на мінімізацію умов учинення злочинів шляхом розробки і впровадження короткострокових, але невпинних запобіжних напрямів – стратегій, які у зарубіжній кримінології отримали назву «нові кримінології повсякдення» (Д. Гарланд). Однією з таких стратегій повсякдення є стратегія зменшення можливостей (безпосередніх умов) вчинення злочинів. У статті продовжується висвітлення результатів дослідження фахівцями Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України запобіжного потенціалу цієї Стратегії, а також умов її впровадження в український запобіжний простір, достатності ресурсного забезпечення і готовності головних суб'єктів запобігання злочинності: влади – правоохоронних органів – громадськості до скоординованої, безперервної співпраці у цій сфері. Підкреслюється, що мобільність і винахідливість сучасного криміналітету щодо проникнення до будь-якої ланки органів влади, управління, самоврядування, підприємств, організацій тощо, поява нових і модернізованих «старих» видів злочинних проявів нагально потребують швидкої реакції на них держави/влади та її інституцій, зокрема, правоохоронних органів та громадськості. Тому у статті стратегію зменшення можливостей вчинення злочинів та її варіанти пропонується розглядати і використовувати не лише щодо ситуаційної та деяких інших видів злочинності, а взагалі проти будь-яких її проявів (економічної, організованої, транснаціональної та іншої злочинності), що потребує від розробників винахідливості і креативності. Саме з цих вимог наводяться позитивні приклади застосування Стратегії в зарубіжній і вітчизняній практиці (США, Україна). Наголошується, що до умов імплементації подібних стратегій належать: готовність «тріумвірату» (влада – правоохоронні органи – населення) до скерованої, партнерської співпраці; професійність кадрів; прозорість і підзвітність діяльності; чіткі критерії її оцінки і самооцінки. ; Crime prevention and combating is one of the main functions for state and its institutions, which provide public security, law and order. National doctrine of criminological theory considers crime prevention as a far-sighted, forward-looking preventive activity regarding the emergence of remote criminal determinants within the framework of perspective state criminological policy, as well as minimization of the terms for crime committing through the development and implementation of short-term, but incessant preventive directions – strategies, which in foreign criminology have been called "everyday life criminology" (D. Garland). One of such everyday strategies is the crime (direct conditions) reducing strategy. The article continues the coverage of research results by Аcademician Stashis SRISCP NALS of Ukraine specialists preventive potential of this Strategy, conditions for its implementation into the Ukrainian security space, the sufficiency of resource support and readiness of the main actors to prevent crime: the authorities – law enforcement agencies – the public to coordinated, ongoing work on this field. It is emphasized that the mobility and ingenuity of modern criminality in penetrating any level of government, administration, self-government, enterprises, organizations, etc., the emergence of new and modernized "old" crime manifestations types urgently require a rapid reaction to it by the state/authorities and its institutions, in particular, law enforcement agencies and the public. Therefore, in this article, the crime reducing strategy and its variants is proposed to be considered and used not only for situational and some other types of crime, but in general against any of its manifestations (economic, organized, transnational, etc.), which requires ingenuity and creativity from their developers. Of these requirements are given positive examples in the application of the Strategy on foreign and domestic practice (USA, Ukraine). It is noted that the conditions for the implementation of such strategies include: the "triumvirate" (power – law enforcement agencies – the population) readiness for the directed, partnership cooperation; territorial local limitations; professionalism of staff; transparency and accountability of activities; clear criteria for its evaluation and self-evaluation.
Предупреждение и противодействие преступности – одна из основных функций государства и его институций, обеспечивающая общественную безопасность и правопорядок. Отечественной доктриной криминологической теории предупреждение преступности рассматривается как дальновидная, упреждающая предупредительная деятельность относительно возникновения отдаленных криминогенных детерминант. Такая деятельность должна осуществляться в рамках перспективной государственной криминологической политики, направленной на минимизацию условий совершения преступлений путем разработки и внедрения краткосрочных, но постоянно действующих предупредительных направлений – стратегий, которые в зарубежной криминологии называются «новые криминологии повседневности» (Д. Гарланд). Одной из таких стратегий повседневности является стратегия уменьшения возможностей (непосредственных условий) совершения преступлений. В статье продолжается изложение результатов исследования ученых Научно-исследовательского института изучения проблем преступности имени академика В. В. Сташиса НАПрН Украины предупредительного потенциала этой Стратегии, а именно: условий ее реализации в Украине; достаточности ресурсного обеспечения и готовности основных субъектов предупреждения преступности (власти – правоохранительных органов – общественности) к скоординированной, непрерывно осуществляемой работе в данной сфере. Подчеркивается, что мобильность и изобретательность современного криминалитета к проникновению в любое звено органов власти, управления, самоуправления, предприятий, организаций и т. д., появление новых и модернизированных «старых» видов преступных проявлений настоятельно требуют быстрой реакции на них государства/власти и его институтов, в частности правоохранительных органов и общественности. Поэтому в статье стратегию уменьшения возможностей совершения преступлений и ее вариаций предлагается рассматривать и использовать не только относительно ситуативной и некоторых других видов преступности, а вообще против любых ее проявлений (экономической, организованной, транснациональной и другой преступности), что требует от их разработчиков изобретательности и креативности. В связи с этим приводятся положительные примеры применения рассматриваемой Стратегии в зарубежной и отечественной практике (США, Украина). Отмечается, что условиями имплементации подобных стратегий являются: готовность «триумвирата» (власть – правоохранительные органы – население) к урегулированному, партнерскому сотрудничеству; профессионализм кадров; прозрачность и подотчетность деятельности; четкие критерии ее оценки и самооценки. ; Запобігання та протидія злочинності – одна з головних функцій держави та її інституцій, якою забезпечується громадська безпека і правопорядок. Вітчизняною доктриною кримінологічної теорії запобігання злочинності розглядається як далекоглядна, випереджаюча запобіжна діяльність щодо виникнення віддалених криміногенних детермінант. Така діяльність має здійснюватися в межах перспективної державної кримінологічної політики, спрямованої на мінімізацію умов учинення злочинів шляхом розробки і впровадження короткострокових, але невпинних запобіжних напрямів – стратегій, які у зарубіжній кримінології отримали назву «нові кримінології повсякдення» (Д. Гарланд). Однією з таких стратегій повсякдення є стратегія зменшення можливостей (безпосередніх умов) вчинення злочинів. У статті продовжується висвітлення результатів дослідження фахівцями Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України запобіжного потенціалу цієї Стратегії, а також умов її впровадження в український запобіжний простір, достатності ресурсного забезпечення і готовності головних суб'єктів запобігання злочинності: влади – правоохоронних органів – громадськості до скоординованої, безперервної співпраці у цій сфері. Підкреслюється, що мобільність і винахідливість сучасного криміналітету щодо проникнення до будь-якої ланки органів влади, управління, самоврядування, підприємств, організацій тощо, поява нових і модернізованих «старих» видів злочинних проявів нагально потребують швидкої реакції на них держави/влади та її інституцій, зокрема, правоохоронних органів та громадськості. Тому у статті стратегію зменшення можливостей вчинення злочинів та її варіанти пропонується розглядати і використовувати не лише щодо ситуаційної та деяких інших видів злочинності, а взагалі проти будь-яких її проявів (економічної, організованої, транснаціональної та іншої злочинності), що потребує від розробників винахідливості і креативності. Саме з цих вимог наводяться позитивні приклади застосування Стратегії в зарубіжній і вітчизняній практиці (США, Україна). Наголошується, що до умов імплементації подібних стратегій належать: готовність «тріумвірату» (влада – правоохоронні органи – населення) до скерованої, партнерської співпраці; професійність кадрів; прозорість і підзвітність діяльності; чіткі критерії її оцінки і самооцінки. ; Crime prevention and combating is one of the main functions for state and its institutions, which provide public security, law and order. National doctrine of criminological theory considers crime prevention as a far-sighted, forward-looking preventive activity regarding the emergence of remote criminal determinants within the framework of perspective state criminological policy, as well as minimization of the terms for crime committing through the development and implementation of short-term, but incessant preventive directions – strategies, which in foreign criminology have been called "everyday life criminology" (D. Garland). One of such everyday strategies is the crime (direct conditions) reducing strategy. The article continues the coverage of research results by Аcademician Stashis SRISCP NALS of Ukraine specialists preventive potential of this Strategy, conditions for its implementation into the Ukrainian security space, the sufficiency of resource support and readiness of the main actors to prevent crime: the authorities – law enforcement agencies – the public to coordinated, ongoing work on this field. It is emphasized that the mobility and ingenuity of modern criminality in penetrating any level of government, administration, self-government, enterprises, organizations, etc., the emergence of new and modernized "old" crime manifestations types urgently require a rapid reaction to it by the state/authorities and its institutions, in particular, law enforcement agencies and the public. Therefore, in this article, the crime reducing strategy and its variants is proposed to be considered and used not only for situational and some other types of crime, but in general against any of its manifestations (economic, organized, transnational, etc.), which requires ingenuity and creativity from their developers. Of these requirements are given positive examples in the application of the Strategy on foreign and domestic practice (USA, Ukraine). It is noted that the conditions for the implementation of such strategies include: the "triumvirate" (power – law enforcement agencies – the population) readiness for the directed, partnership cooperation; territorial local limitations; professionalism of staff; transparency and accountability of activities; clear criteria for its evaluation and self-evaluation.
Introduction of new forms of international cooperation, namely, electronic cross-border cooperation, is one of the priority directions of development of the world community. Electronic cross-border co-operation, including the use of cross-border trusted services, needs legislative regulation today. One of the locomotives of the international law-making process in the field of electronic trust services, electronic signatures is the United Nations Commission on International Trade Law, the International Chamber of Commerce and the Economic Commission for Europe (UNCITRAL, Commission). UNCITRAL approved the Model Law on Electronic Commerce and the Model Law on Electronic Signatures with a Guide to Enactment 2001. These legal acts became the classic basis for the creation of normative and legal acts of almost all countries in the field of e-commerce and electronic signature, laid the general principles of cross-border recognition of certificates of electronic digital signature. Starting in 2014, the UNCITRAL Working Group IV on e-Commerce has taken steps to address legal issues related to the management of identity and trust services. UNCITRAL is considering the process of legal recognition of trust services and digital signatures as a requirement for identifying legal requirements and establishing relevant substantive law in any jurisdictional system.However, at the current stage of development of international and national law in the area of using trust services and digital signatures in the cross-border regime, a number of global problems remain unresolved. The problem of terminology. The problem lies in the fact that national laws or international laws contain a set of concepts and definitions that are significantly different and sometimes of an overly technical nature, which complicates the perception of ordinary citizens. The problem of credential as a component of a digital signature and trust services. As you know, the key components of a digital signature are subscriber data, which is considered as digital credentials. To date, no legislative act addresses the issues of cross-border recognition of digital credentials, namely: who should hold such recognition, which party they should be recognized as the purpose of such mutual recognition, which features should be available for mutual recognition, which restrictions may apply during mutual recognition. Also, outside the scope of legal regulation, there is currently a problem of the mutual recognition of identity data of legal entities, digital devices or digital objects. The problem of trust in electronic services and digital signatures. The possibility of introducing technical mechanisms for ensuring the reliability of trust services exists and can be implemented promptly. However, today there are no international legal mechanisms guaranteeing a certain level and standards of trust in digital services of one of the parties exchanging such services. In many national identification systems, including in Ukraine, so-called "levels of security of trust" are defined as in the European Union ("low", "high" and "basic"). While four levels of trust are used in the United States and in some other countries. The problem of cross-border interoperability. States with different legal culture traditionally diverge in the technical and legal assessment of digital signatures. Common Laws (United States, United Kingdom) do not impose specific technical and legal requirements for a digital signature, nor does it require the mandatory provision of a digital signature at the same time by all parties to the trust service or electronic document. In this case, an electronic signature may be created by anyone and by any technology. In Roman-Germanic legal systems (mainly in European countries), where the legal doctrine traditionally played an essential role, another concept of digital signature has developed. In order to address these issues, Working Group IV, the United Nations Commission on International Trade Law, the International Chamber of Commerce and the Economic Commission for Europe, with the participation of many countries of the world, are exploring the prospects for legal regulation of the recognition of cross-border trust services and digital signatures through the development of common, standardized international legal acts. In its activities, UNCITRAL plans to explore the experience of several projects in the field of electronic trust services: – European Commission, Regulation (EC) No. 910/2014 of the European Parliament and of the Council of 23 July 2014 on electronic identification and trusted services for electronic transactions within the internal market and repealing Directive 1999/93/EC; – The Eurasian Economic Union, the Eurasian Economic Union Treaty and the Concept for the use of services and legally significant electronic documents in inter-state information interaction; – Asia-Pacific Region, Pan-Asian Alliance for Electronic Commerce Development. Also, Working Group IV examines the existing international instruments aimed at ensuring the mutual recognition of transnational legal effects in the paper environment, such as the Convention, which abolishes the requirement for legalization of foreign official documents "Convention on Apostille" (The Hague, October 5, 1961) and the Protocol on the Uniform Order acting on behalf of the executing authority (Washington, February 17, 1940), which may include appropriate recommendations for minimum elements for the cross-border mutual recognition of UID and trust services. The issue of legal recognition of cross-border trust services has received sufficient attention from different countries. Thus, the Russian Federation proposed a project "Improving the Identity Management System in the Use of Cross-Border Confidence and Common Trust Infrastructure in the Application of Cross-Border Electronic Commerce Agreements". The project is based on the model defined in the Model Law "On Transborder Information Exchange of Electronic Documents" of November 25, 2016. According to the project, it is proposed to create a large cluster of vertically integrated "cross-border trust", which will have three levels of electronic trust services (basic, medium, high). The cluster can have a single international regulator, regulators of intergovernmental unions and national regulators of digital trust services and digital signatures. It is also envisaged to introduce legal levels of regulation of digital trusted services on one or many domain-based basis with the involvement of a third independent trust party, as well as the unification of international and national regulatory frameworks. Instead, the United States considers it necessary in the near future to consider the issue of legal recognition of identification information that has been authenticated in connection with a commercial transaction, namely, that it is a legal recognition of its purpose, requirements, legal support, etc. The proposals of Austria, Belgium, Italy, the United Kingdom of Great Britain and the European Union concern the possibility of establishing agreed levels of security, which are provided through trust services: the first level – with the use of unskilled trust services. The second level with the use of qualified trusted services. The second level of legal consequences will include assimilation, presumption, transfer of the burden of proof to the opposing side, as well as the principle of mutual cross-border recognition for trusted services with the same level of security. Ukraine, as an active member of the global digitalization process, is taking some steps towards updating the legislation on digital signatures and trust services, namely the introduction of the new Law of Ukraine "On Electronic Trust Services". Ukraine, by amending existing legislation, adapts the regulatory framework in accordance with Regulation (EC) No910/2014 of the European Parliament and of the Council of 23 July 2014 on electronic identification and trusted services for electronic transactions within the internal market and repealing Directive 1999/93/EU. Today, there are many national and regional concepts and initiatives in the field of trust services, which have already been well developed. They can identify the relevant issues and can serve as a basis for developing an appropriate legal framework at the international level that could be transferred to various existing legal systems. The UNCITRAL Working Group IV on e-Commerce is implementing measures aimed at achieving the following objectives: – promotion of the development of international trade law and the satisfaction of the needs of economic actors in instruments that provide legal certainty for electronic transactions committed by them; – facilitating the harmonization of new legal aspects of projects, within which these issues are currently being resolved at the national or international level, to the more specific and functional content of the general requirements formulated in the current texts of UNCITRAL; – establishing a common legal framework for trust services and digital signatures, including relevant provisions aimed at developing international cross-border operational cooperation in the legal and technical fields. It is expedient for law-makers of Ukraine to take into account the world experience in developing normative legal acts regulating the sphere of trust services and digital signatures, including in the cross-border regime. ; В статье проанализирован законодательный опыт правового регулирования общественных отношений в сфере цифровой подписи и электронных доверительных услуг Комиссии ООН по международному торговому праву Международной торговой палаты и Европейской экономической комиссии UNCITRAL. Изучаются перспективы правового регулирования признания трансграничных доверительных услуг цифровых подписей путем разработки общих, стандартизированных международных правовых актов Рабочей группой IV Комиссии, а также при участии многих стран мира. На сегодня в ЮНСИТРАЛ формируется общее представление решения проблемы трансграничного признания иностранных цифровых подписей и электронных доверительных услуг на основе условия применения хотя бы одного из доктринальных толкований и наличия двух уровней безопасности. Изучено предложение Российской Федерации о введении проекта «Совершенствование системы управления идентификационными данными при использовании трансграничного пространства доверия и общей инфраструктуры доверия в применении к трансграничным электронным коммерческих сделкам». Изучены предложения Австрии, Бельгии, Италии, Соединенного Королевства Великобритании и Европейского Союза относительно возможности установления согласованных уровней безопасности, которые обеспечиваются с помощью доверительных услуг и уровней правовых последствий. Также рассмотрены предложения по применению принципов взаимного трансграничного признания для доверительных услуг, имеющих одинаковый уровень безопасности, и применению правового режима ответственности для квалифицированных поставщиков доверительных услуг. Осуществлен обзор проблемы трансграничного использования цифровых подписей и электронных доверительных услуг, присущих странам с разной юрисдикцией. Исследованы перспективные направления межгосударственного урегулирования сферы цифровых подписей и электронных доверительных услуг на основе примеров и предложений отдельных стран. ; У статті проаналізовано законодавчий досвід правового регулювання суспільних відносин у сфері цифрового підпису й електронних довірчих послуг Комісії ООН із міжнародного торговельного права Міжнародної торгової палати і Європейської економічної комісії UNCITRAL. Вивчаються перспективи правового регулювання визнання транскордонних довірчих послуг і цифрових підписів шляхом розроблення загальних, стандартизованих міжнародних правових актів Робочою групою IV Комісії, а також за участі багатьох країн світу. Сьогодні в ЮНСІТРАЛ формується загальне уявлення вирішення проблеми транскордонного визнання іноземних цифрових підписів та електронних довірчих послуг на основі умови застосування хоча б одного з доктринальних тлумачень і наявності двох рівнів безпеки. Опрацьовано пропозицію Російської Федерації щодо запровадження проекту «Вдосконалення системи управління ідентифікаційними даними під час використання транскордонного простору довіри й загальної інфраструктури довіри в застосуванні до транскордонних електронних комерційних угод». Вивчено пропозиції Австрії, Бельгії, Італії, Сполученого Королівства Великобританії та Європейського Союзу стосовно можливості встановлення узгоджених рівнів безпеки, які забезпечуються за допомогою довірчих послуг, і рівнів правових наслідків. Також розглянуто пропозиції щодо застосування принципів взаємного транскордонного визнання для довірчих послуг, що мають однаковий рівень безпеки, і застосування правового режиму відповідальності для кваліфікованих постачальників довірчих послуг. Узагальнено проблеми транскордонного використання цифрових підписів та електронних довірчих послуг, притаманні країнам із різною юрисдикцією. Досліджені перспективні напрями міждержавного врегулювання сфери цифрових підписів та електронних довірчих послуг на основі прикладів і пропозицій окремих країн.
