Suchergebnisse

In order to facilitate access to works and their use for the visually impaired, on June 27, 2013, the Diplomatic Conference of the World Intellectual Property Organization in Marrakesh (Morocco) adopted the "The Marrakesh Treaty on the facilitation of access for the blind and visually impaired or with other disabilities to accept printed information to published works". The accession of countries to the Marrakesh Treaty allows for adequate access for people with visual impairments to published works on the same terms as for people with normal vision. The provisions of the Marrakesh Treaty establish general obligations on restrictions under the Berne Convention, which authorizes the reproduction of works in certain special cases, provided that such reproduction does not harm the normal use of the work and does not unduly affect the legitimate interests of the author. The article reveals the exceptional nature of the Marrakesh Treaty, which combines the law on rights of people with visual problems and intellectual property law, creates the first mandatory restrictions on copyright protection in order to expand access to books for a growing number of people.The implementation of the Marrakesh Treaty into national law will enable libraries to create and distribute copies of works in an accessible format for the visually impaired. In order to protect copyright in the production of works for the visually impaired, the Marrakesh Treaty provides for the establishment of a special "authorized body" in the country, which should be associated with at least one area of society: 1) education, 2) vocational training, 3) adaptive reading or 4) public access to information. Such an authorized body may be any library or other organization that provides services on a non-profit basis.The adoption of the Marrakesh Treaty at the Diplomatic Conference of the World Intellectual Property Organization in Marrakesh is an important step in implementing the basic provisions of the Universal Declaration of Human Rights, which stipulates that everyone, including the visually impaired, can participate fully and equally in political, economic and cultural life of society.

The paper analyses the influence of the Trianon Treaty (1920) effects on contemporary foreign policy of Hungary. It covers the foreign policy priorities aimed at protecting the rights of ethnic Hungarians living abroad, and in particular, in Ukraine. It is proved that Ukraine and Hungary as parts of a common region should cooperate. The regional level can open new horizons for both states if they can stop thinking only by the categories of today. Ukraine must take into account that, despite all the harsh statements, Hungary is a member of the EU and NATO, that is, part of the communities Ukraine seeks to join. Any government in Hungary will pursue a policy of protecting their national minority in neighbouring countries, and Ukraine needs to use this circumstance for its own benefit. An informal agreement on the non-use of anti-Hungarian and anti-Ukrainian rhetoric in the internal narratives of both countries should become an appropriate step. ; У статті розглянуто впливи наслідків Тріанонському договору (1920 р.) на сучасну зовнішню політику Угорщини. Йдеться про пріоритети зовнішньополітичної діяльності спрямовані на захист прав етнічних угорців, що проживають за кордоном, і, зокрема, в Україні. Доведено, що Україна та Угорщина як частини єдиного регіону мають співпрацювати. Регіональний рівень може відкрити нові горизонти для обох держав, якщо вони зможуть вийти із полону мислення виключно категоріями сьогодення. Україна має враховувати, що Угорщина, попри всі різкі заяви, є членом ЄС та НАТО, тобто частиною тих спільнот, до яких намагається приєднатися Україна. Будь-який уряд Угорщини буде проводити політику захисту своєї національної меншини в сусідніх країнах. Україні потрібно використати такі обставини на власну користь. Доречним кроком моє стати неформальна угода про невикористання антиугорської та антиукраїнської риторики у внутрішніх наративах обох країн.

У статті проаналізовані передумови, причини та процес формування політико-військового союзу УНР і Польської Республіки. З'ясована роль С. Петлюри та Ю. Пілсудського у підготовці Варшавського договору. Охарактеризовано його зміст, значення та реакцію на нього тогочас­ного українського і польського політикуму. ; The article analyzes the preconditions, causes and process of formation of the political-military alliance of UNR and Polish Republic. The role of S. Petliura and J. Pilsudski in the preparation of the Warsaw Pact has been clarified. His content, significance and reaction to him at that time of Ukrainian and Polish political forces were characterized.

The article analyzes the preconditions, causes and process of formation of the political-military alliance of UNR and Polish Republic. The role of S. Petliura and J. Pilsudski in the preparation of the Warsaw Pact has been clarified. His content, significance and reaction to him at that time of Ukrainian and Polish political forces were characterized. ; У статті проаналізовані передумови, причини та процес формування політико-військового союзу УНР і Польської Республіки. З'ясована роль С. Петлюри та Ю. Пілсудського у підготовці Варшавського договору. Охарактеризовано його зміст, значення та реакцію на нього тогочас­ного українського і польського політикуму.

As you know, in public international law there is no hierarchy of sources of law. However, in practice, there are controversial situations when legal relations are subject to legal regulation of various sources of law. This is especially acute in the case of international custom and an international treaty.The purpose of the scientific article is to study the problems of the relationship and interaction of the international treaty and international custom in various aspects of their existence, namely: in aspects of their occurrence, observance and application.The article focuses on the legal analysis of the relationship between the international treaty and international custom in the judicial practice of the International Court of Justice of the United Nations. The analysis is subject, in particular, to the case of the continental shelf of the North Sea (1969), as well as the case of military and paramilitary activities in Nicaragua and against Nicaragua (1986).Based on the analyzed materials, the author of the article came to the conclusion that, firstly, an international treaty may contain customary norms, that have already existed and were in effect even before its conclusion. Secondly, the international treaty may be the last stage in the process of forming the customary norm. And thirdly, an international treaty may propose new legal norms that, due to further practice of subjects of international law, can be the basis for the creation of a new international custom.Moreover, it can be concluded that international customs and international treaties can exist and operate in parallel. However, even if the contractual and customary norm are identical in content, and the subjects of international law who are in disputed legal relations are connected, both by one and the second source of law, then from the point of view of applying these identical norms, they exist independently from each other. ; Як відомо, у міжнародному публічному праві відсутня ієрархія джерел права. Однак в практиці виникають спірні ...

The article notes that the Trianon Peace Treaty of June 4, 1920 between the Entente countries and Hungary, as a result of the First World War, turned out to be, like all the other six treaties of the Versailles system, mostly unfair. Forcibly the territory of Hungary decreased by 2/3, the population decreased 2,7 times, a third of the Hungarian ethnic group became part of neighboring states. It is noted that during 1920-2020. In Hungary, there were no powerful political forces of various trends and trends that would recognize the Trianon Peace Treaty as just. At the same time, the ruling political elites of the neighboring states of Hungary considered and still consider the conditions of the Trianon fair. Such opposite assessments of the consequences of Versailles engendered antagonism, making it impossible to reach a compromise between the countries of Central-Eastern Europe. Attention is drawn to the fact that during the domination in Europe of the coalition of countries led by Germany of the Versailles Peace Treaty, including the Trianon, were dismantled, a new order was introduced, in which opponents of Versailles – Germany, Italy, Japan, the USSR, Hungary, Bulgaria. played an active role It is noted that the winners of the World War ІІ restored the borders of the countries of Germany's allies in Europe, in accordance with their own geopolitical interests, which corresponded by 70% to the borders established by the Entente after the World War І. The Trianon borders were restored over Hungary by the Paris Peace Treaty of February 10, 1947. The USSR, Great Britain, France and the United States acted from a hegemonic position, were guided by the right of the winner and in many respects imposed on the defeated countries the conditions of the Versailles system were discredited, did not draw proper conclusions and did not build international relations on principles close to justice, but preserved the complicated territorial contradictions of the past with the corresponding treaties. It is indicated that the threat of assimilation and disappearance of foreign Hungarians is one of the main reasons for the revitalization of modern Hungary. Measures to overcome the syndrome of the dismemberment of the Hungarian nation in Central-Eastern Europe have been going on for centuries with little results; The rate of decline in the number of Hungarians in neighboring states over the past century is the highest, so Budapest believes that there is no time to delay the introduction of autonomy for foreign Hungarians, because in the next 25years the very need for it will disappear through their disappearance. It is emphasized that the level of ensuring the rights of the Hungarian minority in Transcarpathia especially affects the relationship of Hungary with Ukraine. The improvement of relations between Hungary and Ukraine has minimal chances, since the positions of the parties on the procedure for the application of educational and language laws in Transcarpathia do not coincide. Taking into account the decisive activity of Hungary and the Hungarian foreign communities in 2020 (the century of the signing of the Trianon Peace Treaty on June 4, 1920), it is concluded that this problem will not lose its relevance, but will significantly increase. ; У статті мовиться про те, що Тріанонський мирний договір від 4червня 1920р. між країнами Антанти та Угорщиною за наслідками Першої світової війни виявився, як і усі інші шість договорів Версальської системи, переважно несправедливим. У насильницький спосіб територія Угорщини зменшилася на 2/3-х, чисельність населення скоротилася у 2,7рази, третина угорського етносу перейшла до складу сусідніх держав. Наголошується, що упродовж 1920-2020рр. в Угорщині не було владних політичних сил різних спрямувань і течій, які визнавали б Тріанонський мирний договір справедливим. Водночас, правлячі політичні еліти сусідніх з Угорщиною держав вважали і вважають умови Тріанона справедливими. Такі протилежні оцінки наслідків Версалю породжували антагонізм, унеможливлювали досягнення компромісу між країнами Центрально-Східної Європи. Звертається увага на те, що у часи домінування у Європі коаліції країн на чолі з Німеччиною Версальські мирні договори, зокрема й Тріанонський, були демонтовані, запроваджувався новий порядок, у якому активну роль відіграли опоненти Версаля – Німеччина, Італія, Японія, СРСР, Угорщина, Болгарія. Зазначається, що переможці Другої світової війни відновили кордони країн-союзниць Німеччини у Європі, згідно з власними геополітичними інтересами, що на 70% відповідали кордонам, встановленим Антантою після Першої світової війни. Паризьким мирним договором від 10лютого 1947р. над Угорщиною було поновлено тріанонські кордони. СРСР, Велика Британія, Франція і США діяли з гегемоністських позицій, керувалися правом переможця і багато в чому нав'язали переможеним країнам дискредитовані умови Версальської системи, не зробили належних висновків і не вибудували міжнародні відносини на наближених до справедливості принципах, а зберегли відповідними договорами ускладнені територіальні суперечності минулого. Вказується, що загроза асиміляції і зникнення закордонних угорців – одна з головних причин активізації сучасної Угорщини. Заходи для подолання синдрому розчленованості угорської нації у Центрально-Східній Європі, що триває уже століття, дають незначні результати; темпи скорочення чисельності угорців у сусідніх державах упродовж останнього століття є найбільшими, тому Будапешт вважає, що немає часу для зволікання із запровадженням автономії для закордонних угорців, бо через наступні 25років сама потреба в ній відпаде через їх зникнення. Підкреслюється, що рівень забезпечення прав угорської меншини Закарпаття особливо позначається на взаєминах Угорщини з Україною. Оздоровлення відносин між Угорщиною та Україною має мінімальні шанси, оскільки позиції сторін щодо порядку застосування освітнього та мовного законів в Закарпатті не співпадають. Враховуючи рішучу активність Угорщини та угорських закордонних спільнот у 2020р. (століття підписання Тріанонського мирного договору 4червня 1920р.), зроблено висновки, що дана проблема не тільки не втратить актуальності, а й значно посилиться.

The article notes that the Trianon Peace Treaty of June 4, 1920 between the Entente countries and Hungary, as a result of the First World War, turned out to be, like all the other six treaties of the Versailles system, mostly unfair. Forcibly the territory of Hungary decreased by 2/3, the population decreased 2,7 times, a third of the Hungarian ethnic group became part of neighboring states. It is noted that during 1920-2020. In Hungary, there were no powerful political forces of various trends and trends that would recognize the Trianon Peace Treaty as just. At the same time, the ruling political elites of the neighboring states of Hungary considered and still consider the conditions of the Trianon fair. Such opposite assessments of the consequences of Versailles engendered antagonism, making it impossible to reach a compromise between the countries of Central-Eastern Europe. Attention is drawn to the fact that during the domination in Europe of the coalition of countries led by Germany of the Versailles Peace Treaty, including the Trianon, were dismantled, a new order was introduced, in which opponents of Versailles – Germany, Italy, Japan, the USSR, Hungary, Bulgaria. played an active role. It is noted that the winners of the World War ІІ restored the borders of the countries of Germany's allies in Europe, in accordance with their own geopolitical interests, which corresponded by 70% to the borders established by the Entente after the World War І. The Trianon borders were restored over Hungary by the Paris Peace Treaty of February 10, 1947. The USSR, Great Britain, France and the United States acted from a hegemonic position, were guided by the right of the winner and in many respects imposed on the defeated countries the conditions of the Versailles system were discredited, did not draw proper conclusions and did not build international relations on principles close to justice, but preserved the complicated territorial contradictions of the past with the corresponding treaties. It is indicated that the threat of assimilation and disappearance of foreign Hungarians is one of the main reasons for the revitalization of modern Hungary. Measures to overcome the syndrome of the dismemberment of the Hungarian nation in Central-Eastern Europe have been going on for centuries with little results; The rate of decline in the number of Hungarians in neighboring states over the past century is the highest, so Budapest believes that there is no time to delay the introduction of autonomy for foreign Hungarians, because in the next 25years the very need for it will disappear through their disappearance. It is emphasized that the level of ensuring the rights of the Hungarian minority in Transcarpathia especially affects the relationship of Hungary with Ukraine. The improvement of relations between Hungary and Ukraine has minimal chances, since the positions of the parties on the procedure for the application of educational and language laws in Transcarpathia do not coincide. Taking into account the decisive activity of Hungary and the Hungarian foreign communities in 2020 (the century of the signing of the Trianon Peace Treaty on June 4, 1920), it is concluded that this problem will not lose its relevance, but will significantly increase. ; У статті мовиться про те, що Тріанонський мирний договір від 4червня 1920р. між країнами Антанти та Угорщиною за наслідками Першої світової війни виявився, як і усі інші шість договорів Версальської системи, переважно несправедливим. У насильницький спосіб територія Угорщини зменшилася на 2/3-х, чисельність населення скоротилася у 2,7рази, третина угорського етносу перейшла до складу сусідніх держав. Наголошується, що упродовж 1920-2020рр. в Угорщині не було владних політичних сил різних спрямувань і течій, які визнавали б Тріанонський мирний договір справедливим. Водночас, правлячі політичні еліти сусідніх з Угорщиною держав вважали і вважають умови Тріанона справедливими. Такі протилежні оцінки наслідків Версалю породжували антагонізм, унеможливлювали досягнення компромісу між країнами Центрально-Східної Європи. Звертається увага на те, що у часи домінування у Європі коаліції країн на чолі з Німеччиною Версальські мирні договори, зокрема й Тріанонський, були демонтовані, запроваджувався новий порядок, у якому активну роль відіграли опоненти Версаля – Німеччина, Італія, Японія, СРСР, Угорщина, Болгарія. Зазначається, що переможці Другої світової війни відновили кордони країн-союзниць Німеччини у Європі, згідно з власними геополітичними інтересами, що на 70% відповідали кордонам, встановленим Антантою після Першої світової війни. Паризьким мирним договором від 10лютого 1947р. над Угорщиною було поновлено тріанонські кордони. СРСР, Велика Британія, Франція і США діяли з гегемоністських позицій, керувалися правом переможця і багато в чому нав'язали переможеним країнам дискредитовані умови Версальської системи, не зробили належних висновків і не вибудували міжнародні відносини на наближених до справедливості принципах, а зберегли відповідними договорами ускладнені територіальні суперечності минулого. Вказується, що загроза асиміляції і зникнення закордонних угорців – одна з головних причин активізації сучасної Угорщини. Заходи для подолання синдрому розчленованості угорської нації у Центрально-Східній Європі, що триває уже століття, дають незначні результати; темпи скорочення чисельності угорців у сусідніх державах упродовж останнього століття є найбільшими, тому Будапешт вважає, що немає часу для зволікання із запровадженням автономії для закордонних угорців, бо через наступні 25років сама потреба в ній відпаде через їх зникнення. Підкреслюється, що рівень забезпечення прав угорської меншини Закарпаття особливо позначається на взаєминах Угорщини з Україною. Оздоровлення відносин між Угорщиною та Україною має мінімальні шанси, оскільки позиції сторін щодо порядку застосування освітнього та мовного законів в Закарпатті не співпадають. Враховуючи рішучу активність Угорщини та угорських закордонних спільнот у 2020р. (століття підписання Тріанонського мирного договору 4червня 1920р.), зроблено висновки, що дана проблема не тільки не втратить актуальності, а й значно посилиться.

The article notes that the Trianon Peace Treaty of June 4, 1920 between the Entente countries and Hungary, as a result of the First World War, turned out to be, like all the other six treaties of the Versailles system, mostly unfair. In the forcibly the territory of Hungary decreased by 2/3, the population decreased 2,7 times, a third of the Hungarian ethnic group became part of neighboring states. It is noted that during 1920-2020. In Hungary, there were no powerful political forces of various trends and trends that would recognize the Trianon Peace Treaty as just. At the same time, the ruling political elites of the neighboring states of Hungary considered and still consider the conditions of the Trianon fair. Such opposite assessments of the consequences of Versailles engendered antagonism, making it impossible to reach a compromise between the countries of Central-Eastern Europe. Attention is drawn to the fact that during the domination in Europe of the coalition of countries led by Germany of the Versailles Peace Treaty, including the Trianon, were dismantled, a new order was introduced, in which opponents of Versailles – Germany, Italy, Japan, the USSR, played an active role. Hungary, Bulgaria. It is noted that the winners of the World War ІІ restored the borders of the countries of Germany's allies in Europe, in accordance with their own geopolitical interests, which corresponded by 70% to the borders established by the Entente after the World War І. The Trianon borders were restored over Hungary by the Paris Peace Treaty of February 10, 1947. The USSR, Great Britain, France and the United States acted from a hegemonic position, were guided by the right of the winner and in many respects imposed on the defeated countries the conditions of the Versailles system were discredited, did not draw proper conclusions and did not build international relations on principles close to justice, but preserved the complicated territorial contradictions of the past with the corresponding treaties. It is indicated that the threat of assimilation and disappearance of foreign Hungarians is one of the main reasons for the revitalization of modern Hungary. Measures to overcome the syndrome of the dismemberment of the Hungarian nation in Central-Eastern Europe have been going on for centuries with little results; The rate of decline in the number of Hungarians in neighboring states over the past century is the highest, so Budapest believes that there is no time to delay the introduction of autonomy for foreign Hungarians, because in the next 25years the very need for it will disappear through their disappearance. It is emphasized that the level of ensuring the rights of the Hungarian minority in Transcarpathia especially affects the relationship of Hungary with Ukraine. The improvement of relations between Hungary and Ukraine has minimal chances, since the positions of the parties on the procedure for the application of educational and language laws in Transcarpathia do not coincide. Taking into account the decisive activity of Hungary and the Hungarian foreign communities in 2020 (the century of the signing of the Trianon Peace Treaty on June 4, 1920), it is concluded that this problem will not only not lose its relevance, but will significantly increase. ; У статті зазначається, що Тріанонський мирний договір від 4червня 1920р. між країнами Антанти та Угорщиною за наслідками Першої світової війни виявився, як і усі інші шість договорів Версальської системи, переважно несправедливим. У насильницький спосіб територія Угорщини зменшилася на 2/3-х, чисельність населення скоротилася у 2,7рази, третина угорського етносу перейшла до складу сусідніх держав. Наголошується, що упродовж 1920-2020рр. в Угорщині не було владних політичних сил різних спрямувань і течій, які визнавали б Тріанонський мирний договір справедливим. Одночасно, правлячі політичні еліти сусідніх з Угорщиною держав вважали і вважають умови Тріанона справедливими. Такі протилежні оцінки наслідків Версалю породжували антагонізм, унеможливлювали досягнення компромісу між країнами Центрально-Східної Європи. Звертається увага на те, що у часи домінування у Європі коаліції країн на чолі з Німеччиною Версальські мирні договори, у тому числі й Тріанонський, були демонтовані, запроваджувався новий порядок, у якому активну роль відіграли опоненти Версаля – Німеччина, Італія, Японія, СРСР, Угорщина, Болгарія. Зазначається, що переможці Другої світової війни відновили кордони країн союзниць Німеччини у Європі, згідно з власними геополітичними інтересами, що на 70% відповідали кордонам, встановленим Антантою після Першої світової війни. Паризьким мирним договором від 10лютого 1947р. над Угорщиною було поновлено тріанонські кордони. СРСР, Велика Британія, Франція і США діяли з гегемоністських позицій, керувалися правом переможця і багато в чому нав'язали переможеним країнам дискредитовані умови Версальської системи, не зробили належних висновків і не вибудували міжнародні відносини на наближених до справедливості принципах, а зберегли відповідними договорами ускладнені територіальні суперечності минулого. Вказується, що загроза асиміляції і зникнення закордонних угорців – одна з головних причин активізації сучасної Угорщини. Заходи для подолання синдрому розчленованості угорської нації у Центрально-Східній Європі, що триває уже століття, дають незначні результати; темпи скорочення чисельності угорців у сусідніх державах упродовж останнього століття є найбільшими, тому Будапештом вважається, що немає часу для зволікання із запровадженням автономії для закордонних угорців, бо через наступні 25років сама потреба в ній відпаде через їх зникнення. Підкреслюється, що рівень забезпечення прав угорської меншини Закарпаття особливо позначається на взаєминах Угорщини з Україною. Оздоровлення відносин між Угорщиною та Україною має мінімальні шанси, оскільки позиції сторін щодо порядку застосування освітнього та мовного законів в Закарпатті не співпадають. Враховуючи рішучу активність Угорщини та угорських закордонних спільнот у 2020р. (століття підписання Тріанонського мирного договору 4червня 1920р.), зроблено висновки, що дана проблема не тільки не втратить актуальності, а й значно посилиться.

Some issues of implementation in the national legal order of Ukraine of international norms of the Vienna Convention on the Law of Treaties of May 23, 1969 on consent to be bound by an international treaties are examined by the author in the article. The Constitution of Ukraine of June 28, 1996, the Law of Ukraine "On International Treaties of Ukraine" of June 29, 2004, the Law of Ukraine "On the Rules of Procedure of the Verkhovna Rada of Ukraine" of February 10, 2010 are the main legal acts of current Ukrainian legislation rancerning the consent to be bound by an international treaties. The laws of the Verkhovna Rada of Ukraine concerning consent to be bound by an international treaties of Ukraine are approved by the author in the article. Means of expressing consent of the Verkhovna Rada of Ukraine to be bound by an international treaty are defined, the full powers of the Verkhovna Rada of Ukraine ranceming the consent to be bound by an international treaty are disclosed by the author in the article. The consent of the Verkhovna Rada of Ukraine to be bound by an international treaty of Ukraine may be expressed by ratification, accession or acceptance of an international treaty. The most common mean of consent to be bound by an international treaty in the practice of the Verkhovna Rada of Ukraine is the ratification. The consent of the Verkhovna Rada of Ukraine to be bound by an international treaty is expressed by acceptance or accession under conditions similar to those which apply to ratification of an international treaty. The conflicting rules of current Ukrainian legislation are identified and ways to eliminate contradictions between them are suggested by the author in the article. It is an important stage of the development and improvement of current legislation of Ukraine. This research is grounded on analysis of the legislation of Ukraine and specific examples of practice of the Verkhovna Rada of Ukraine concerning consent to be bound by an international treaties of Ukraine. ; У статті автором досліджені деякі питання імплементації в національний правопорядок України міжнародних норм про надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів, що містяться у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року. Проаналізований зміст положень чинного законодавства України, що регулює питання надання Верховною Радою України згоди на обов'язковість міжнародного договору, зокрема: Конституції України від 28 червня 1996 року, Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року, Закону України «Про Реґламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року, а також наведені закони України, якими Верховна Рада України надала згоду на обов'язковість міжнародних договорів України. Автором визначено форми надання згоди Верховною Радою України на обов'язковість міжнародного договору, розкриті повноваження Верховної Ради України в питаннях надання згоди на обов'язковість міжнародного договору. Автором зроблено висновок, що Верховна Рада України може надавати згоду на обов'язковість міжнародного договору України у формі законів України про ратифікацію, приєднання або ухвалення міжнародного договору. Найбільш поширеною формою надання згоди на обов'язковість міжнародного договору у практиці Верховної Ради України є ратифікація. Пропозиції щодо приєднання України до міжнародних договорів або щодо ухвалення нею міжнародних договорів подаються та розглядаються в порядку, передбаченому для ратифікації міжнародних договорів України. Автором виявлені колізійні норми в чинних нормативно-правових актах України та запропоновані шляхи усунення суперечностей між ними, що є важливим етапом розвитку й удосконалення вітчизняного законодавства. Дане дослідження ґрунтується на підставі аналізу норм чинного законодавства України та конкретних прикладах практики Верховної Ради України щодо надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України.

The problem of repatriation of POWs after the WWI directly corresponds with peace treaties of international and judicial importance which regulated post-war events. The chaos after war was accompanied with POWs' «self»-repatriation. Thus, the purpose of the Treaty of Versailles was to establish control upon this process. In practice, the conditions of repatriation were influenced by national, political and economic reasons which caused POWs' retard, particularly in Germany. Ukrainian and Russian POWs were most affected by the decisions in international treaties due to the unstable political situation on their territories. Commissions and diplomatic delegations were responsible for them on national and international levels. Special Entente commission concerned with POWs in general. Its foundation was drafted in the Treaty of Versailles. Repatriation did not necessarily relate to all POWs who could become interned in this case. ; Питання репатріації полонених вояків після Першої світової війни нерозривно пов'язане з мирними договорами міжнародно-правового значення, які регулювали повоєнні явища. Повоєнний хаос супроводжувався самовільною репатріацією полонених, тому Версальський мирний договір мав на меті встановити контроль над цим процесом. На практиці умови репатріації різнилися в контексті національних, політичних та економічних причин, що зумовило сповільнення звільнення полонених, зокрема на території Німеччини. Полонені українці та росіяни найбільше залежали від рішень міжнародних договорів у зв'язку з нестабільною політичною ситуацією на їх теренах. Ними опікувалися комісії та дипломатичні делегації на національному та міжнародному рівнях. Полоненими держав Антанти займалася спеціальна комісія, створення якої регламентувалося Версальським договором. Репатріація могла не поширюватися на всіх полонених, які у такому разі ставали інтернованими.

Summary. The purpose of the study is to research the interpretations of the Ukrainian-Moscow treaty of 1654 in the works of Polish historians of the first half of the twentieth century; study the approaches of scientists to identify the reasons for the mutual understanding of the Ukrainian Cossacks with the tsarist authorities; analyze the peculiarities of the study by Polish scholars of the history of the relations of the Hetman's Chancellery of B. Khmelnytsky with Moscow; consider the specifics of historians' vision of the circumstances of concluding the agreement in Pereyaslav and Moscow as well as the course of negotiations between the parties and their implementation; study the researchers' assessments of the significance of the Ukrainian-Moscow agreement in the history of Ukraine, Tsardom of Muscovy and the Polish-Lithuanian Commonwealth. The research methodology is based on the general scientific principles of objectivity, historicism, scientific pluralism and reliance on historical sources. General scientific (analysis, synthesis, comparison) and special-historical (historical-genetic, historical-typological, problem-chronological, historical-systemic) methods have been used in the work. The scientific novelty of the study lies in the analysis of a wide range of historiographical sources that reflect the interpretations of Polish scholars of the first half of the twentieth century history of the conclusion of the Ukrainian-Moscow treaty of 1654. The peculiarities of the historians' approaches to the causes of the union between the Cossacks and Moscow and the circumstances of its conclusion are particularly studied. The ideological influences of historical schools and political concepts on the assessments of scholars of the Pereyaslav agreement and bereznevi statti (March articles) have been analyzed. Conclusions. Polish historians of the first half of the twentieth century considered 1654 a milestone in the fate of Ukraine and one of the most important in the history of Poland. It was from the Cossack-Moscow treaty that they deduced the beginning of the rejection of the eastern lands of the Commonwealth in favor of Russia. Scholars saw the causes of these fateful events in the significant depletion of the Ukrainian uprising. As another reason, they also pointed to the complication of the international situation of the Cossacks due to frustration with the Turkish protection and the dual role of assistance to the Crimean Khanate. Polish scholars have drawn attention to the long history of Cossack-Moscow relations since the uprisings of the first half of the seventeenth century. However, they also pointed to Moscow's unpreparedness for the war against the Commonwealth and its indecision. In their interpretations of Cossack-Moscow relations during the national liberation war Polish historians emphasized the parties' differing views on the terms of the union. Thus, the scholars indicated that B. Khmelnytsky understood the agreement as a military understanding directed against Poland, where there was no talk of any restriction of Ukraine's broad autonomy. Instead, the tsarist government understood the treaty as a simple incorporation of Ukrainian lands. This, in turn, as scientists have pointed out, it has caused many sharp misunderstandings. Among the most irritating researchers named the issue of financing the Cossack register and the disagreement of the Ukrainian clergy with the attempts of the Moscow Patriarchate to absorb its church structure. Thus, in the vision of Polish historians of the first half of the twentieth century, the Ukrainian-Moscow union was perceived as hopeless and even utterly dangerous for the very existence of the Ukrainian people. ; Анотація. Мета дослідження полягає у вивченні інтерпретацій українсько-московського договору 1654 р. в працях польських істориків першої половини ХХ ст. Дослідити підходи вчених до виявлення причин порозуміння українського козацтва із царською владою. Проаналізувати особливості дослідження науковцями історії стосунків гетьманської канцелярії Б. Хмельницького із Москвою. Розглянути специфіку бачення істориками обставин укладення договорів у Переяславі та Москві, перебіг перемовин між сторонами та впровадження їх у життя. Вивчити оцінки дослідниками значення українсько-московської угоди в історії України, Московського царства та Речі Посполитої. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові принципи об'єктивності, історизму, наукового плюралізму та опори на історичні джерела. У праці застосовувались загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний, історико-системний) методи. Наукова новизна дослідження полягає у вивченні широкого спектру історіографічних джерел, що відображають інтерпретації польськими вченими першої половини ХХ ст. історії укладення українсько-московського договору 1654 р. Спеціально досліджено особливості підходів істориків до причин союзу між козацтвом та Москвою і обставин його укладення. Проаналізовано ідейні впливи історичних шкіл та політичних концепцій на оцінки науковцями Переяславської угоди і Березневих статтей. Висновки. Польські історики першої половини ХХ ст. вважали 1654 р. рубіжним в долі України і одним із дуже важливих у історії Польщі. Саме із козацько-московського договору вони виводили початок відторгнення східних земель Речі Посполитої на користь Росії. Причини цих доленосних подій вчені бачили у значному виснаженні українського повстання. Як іншу причину вони також вказували ускладнення міжнародного становища козацтва через розчарування у турецькій протекції та двоїстій ролі допомоги Кримського ханства. Польські вчені акцентували увагу на тривалій історії козацько-московських відносин ще з повстань першої половини XVII ст. Однак також вказували на неготовність Москви до війни проти Речі Посполитої та її нерішучості. У своїх інтерпретаціях козацько-московських відносин за часів національно-визвольної війни польські історики акцентували на різному баченні сторонами умов союзу. Так, у працях вчених вказувалось, що Б. Хмельницький розумів угоду як військове порозуміння, спрямоване проти Польщі, де не було жодної мови про якесь обмеження широкої автономії України. Натомість царська влада розуміла договір як звичайну інкорпорацію українських земель. Це, зі свого боку, наголошували науковці, породжувало багато гострих непорозумінь. Серед найбільш дражливих дослідники називали питання фінансування козацького реєстру та незгоду українського духовенства із спробами Московського патріархату поглинути його церковну структуру. Таким чином, у баченні польських істориків першої половини ХХ ст. українсько-московський союз сприймався як безперспективний та навіть дуже небезпечний для самого існування українського народу.

Summary. The purpose of the study is to research the interpretations of the Ukrainian-Moscow treaty of 1654 in the works of Polish historians of the first half of the twentieth century; study the approaches of scientists to identify the reasons for the mutual understanding of the Ukrainian Cossacks with the tsarist authorities; analyze the peculiarities of the study by Polish scholars of the history of the relations of the Hetman's Chancellery of B. Khmelnytsky with Moscow; consider the specifics of historians' vision of the circumstances of concluding the agreement in Pereyaslav and Moscow as well as the course of negotiations between the parties and their implementation; study the researchers' assessments of the significance of the Ukrainian-Moscow agreement in the history of Ukraine, Tsardom of Muscovy and the Polish-Lithuanian Commonwealth. The research methodology is based on the general scientific principles of objectivity, historicism, scientific pluralism and reliance on historical sources. General scientific (analysis, synthesis, comparison) and special-historical (historical-genetic, historical-typological, problem-chronological, historical-systemic) methods have been used in the work. The scientific novelty of the study lies in the analysis of a wide range of historiographical sources that reflect the interpretations of Polish scholars of the first half of the twentieth century history of the conclusion of the Ukrainian-Moscow treaty of 1654. The peculiarities of the historians' approaches to the causes of the union between the Cossacks and Moscow and the circumstances of its conclusion are particularly studied. The ideological influences of historical schools and political concepts on the assessments of scholars of the Pereyaslav agreement and bereznevi statti (March articles) have been analyzed. Conclusions. Polish historians of the first half of the twentieth century considered 1654 a milestone in the fate of Ukraine and one of the most important in the history of Poland. It was from the Cossack-Moscow treaty that they deduced the beginning of the rejection of the eastern lands of the Commonwealth in favor of Russia. Scholars saw the causes of these fateful events in the significant depletion of the Ukrainian uprising. As another reason, they also pointed to the complication of the international situation of the Cossacks due to frustration with the Turkish protection and the dual role of assistance to the Crimean Khanate. Polish scholars have drawn attention to the long history of Cossack-Moscow relations since the uprisings of the first half of the seventeenth century. However, they also pointed to Moscow's unpreparedness for the war against the Commonwealth and its indecision. In their interpretations of Cossack-Moscow relations during the national liberation war Polish historians emphasized the parties' differing views on the terms of the union. Thus, the scholars indicated that B. Khmelnytsky understood the agreement as a military understanding directed against Poland, where there was no talk of any restriction of Ukraine's broad autonomy. Instead, the tsarist government understood the treaty as a simple incorporation of Ukrainian lands. This, in turn, as scientists have pointed out, it has caused many sharp misunderstandings. Among the most irritating researchers named the issue of financing the Cossack register and the disagreement of the Ukrainian clergy with the attempts of the Moscow Patriarchate to absorb its church structure. Thus, in the vision of Polish historians of the first half of the twentieth century, the Ukrainian-Moscow union was perceived as hopeless and even utterly dangerous for the very existence of the Ukrainian people. ; Анотація. Мета дослідження полягає у вивченні інтерпретацій українсько-московського договору 1654 р. в працях польських істориків першої половини ХХ ст. Дослідити підходи вчених до виявлення причин порозуміння українського козацтва із царською владою. Проаналізувати особливості дослідження науковцями історії стосунків гетьманської канцелярії Б. Хмельницького із Москвою. Розглянути специфіку бачення істориками обставин укладення договорів у Переяславі та Москві, перебіг перемовин між сторонами та впровадження їх у життя. Вивчити оцінки дослідниками значення українсько-московської угоди в історії України, Московського царства та Речі Посполитої. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові принципи об'єктивності, історизму, наукового плюралізму та опори на історичні джерела. У праці застосовувались загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний, історико-системний) методи. Наукова новизна дослідження полягає у вивченні широкого спектру історіографічних джерел, що відображають інтерпретації польськими вченими першої половини ХХ ст. історії укладення українсько-московського договору 1654 р. Спеціально досліджено особливості підходів істориків до причин союзу між козацтвом та Москвою і обставин його укладення. Проаналізовано ідейні впливи історичних шкіл та політичних концепцій на оцінки науковцями Переяславської угоди і Березневих статтей. Висновки. Польські історики першої половини ХХ ст. вважали 1654 р. рубіжним в долі України і одним із дуже важливих у історії Польщі. Саме із козацько-московського договору вони виводили початок відторгнення східних земель Речі Посполитої на користь Росії. Причини цих доленосних подій вчені бачили у значному виснаженні українського повстання. Як іншу причину вони також вказували ускладнення міжнародного становища козацтва через розчарування у турецькій протекції та двоїстій ролі допомоги Кримського ханства. Польські вчені акцентували увагу на тривалій історії козацько-московських відносин ще з повстань першої половини XVII ст. Однак також вказували на неготовність Москви до війни проти Речі Посполитої та її нерішучості. У своїх інтерпретаціях козацько-московських відносин за часів національно-визвольної війни польські історики акцентували на різному баченні сторонами умов союзу. Так, у працях вчених вказувалось, що Б. Хмельницький розумів угоду як військове порозуміння, спрямоване проти Польщі, де не було жодної мови про якесь обмеження широкої автономії України. Натомість царська влада розуміла договір як звичайну інкорпорацію українських земель. Це, зі свого боку, наголошували науковці, породжувало багато гострих непорозумінь. Серед найбільш дражливих дослідники називали питання фінансування козацького реєстру та незгоду українського духовенства із спробами Московського патріархату поглинути його церковну структуру. Таким чином, у баченні польських істориків першої половини ХХ ст. українсько-московський союз сприймався як безперспективний та навіть дуже небезпечний для самого існування українського народу.

Висвітлюються політичні аспекти у перебігу мирових перемовин та під час укладання Мирового договору між УНР та Центральними державами у Бересті. Вказується на позиції і дії української делегації та на пропозиції німецьких й австро-угорських представників, а також офіційних Києва, Берліна та Відня. Розкривається дипломатичне протистояння українських делегатів з представниками німецької та більшовицької делегацій. Розглядаються позиція делегації УНР щодо формування збройних підрозділів з українських військовополонених у Німеччині та Австро-Угорщині та обумовлення зміни підходу щодо цього питання у перебігу перемовин. Зауважується на обставинах і причинах укладання як самого договору, так і таємного протоколу до нього. З'ясовуються деталі втрати українського примірника таємного протоколу до Берестейського договору. Зауважується на ролі у переговорах голови української делегації О. Севрюка. Обумовлюється зміна позицій сторін щодо запросин німецьких та австро-угорських військ в Україну. Висвітлюється обґрунтування дій делегації УНР у її звітності перед Українською Центральною Радою. Висновується, що де-факто новітні українсько-німецькі дипломатичні взаємини почалися з грудня 1917 р. і мали на той час «сепаратний» характер, а де-юре були оформлені 9 лютого 1918 р. Берестейським мировим договором. Договір цей став першою мировою угодою Першої світової війни, а Українська Народна Республіка була визнана Німеччиною та її союзниками (Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною) суверенною державою. ; The article covers the political aspects of peace negotiations and the conclusion of the Peace Treaty between the UPR and Central Powers in Brest. The stances and actions of the Ukrainian delegation and the proposals of the German and Austro-Hungarian representatives, as well as Kyiv, Berlin, and Vienna officials are indicated. Diplomatic confrontation between the Ukrainian delegates and representatives of German and Bolshevik delegations is outlined. The position of the UPR delegation on the formation of armed units from Ukrainian prisoners of war in Germany and Austria-Hungary is discussed, as well as its opinion on changing the approach towards the course of negotiations. The article indicates the circumstances and reasons for concluding both the treaty itself and the secret protocol to it. The details of the loss of the Ukrainian copy of the secret protocol to the Treaty of Brest-Litovsk are clarified. The role of the Head of the Ukrainian delegation O. Sevriuk in the negotiations is noted. Changes in the parties' positions regarding the invitations of German and Austro-Hungarian troops to Ukraine are conditioned. The rationale for the actions of the UPR delegation in its reporting to the Ukrainian Central Council is elucidated. It is revealed that de facto new Ukrainian-German diplomatic relations began in December 1917 and were then of a "separative" nature, and de jure were legalized on February 9, 1918 by the Peace Treaty of Brest-Litovsk. This treaty became the first peace agreement of World War I, while Germany and its allies (Austria-Hungary, Bulgaria, and Turkey) recognized the Ukrainian People's Republic as a sovereign state.

Висвітлюються політичні аспекти у перебігу мирових перемовин та під час укладання Мирового договору між УНР та Центральними державами у Бересті. Вказується на позиції і дії української делегації та на пропозиції німецьких й австро-угорських представників, а також офіційних Києва, Берліна та Відня. Розкривається дипломатичне протистояння українських делегатів з представниками німецької та більшовицької делегацій. Розглядаються позиція делегації УНР щодо формування збройних підрозділів з українських військовополонених у Німеччині та Австро-Угорщині та обумовлення зміни підходу щодо цього питання у перебігу перемовин. Зауважується на обставинах і причинах укладання як самого договору, так і таємного протоколу до нього. З'ясовуються деталі втрати українського примірника таємного протоколу до Берестейського договору. Зауважується на ролі у переговорах голови української делегації О. Севрюка. Обумовлюється зміна позицій сторін щодо запросин німецьких та австро-угорських військ в Україну. Висвітлюється обґрунтування дій делегації УНР у її звітності перед Українською Центральною Радою. Висновується, що де-факто новітні українсько-німецькі дипломатичні взаємини почалися з грудня 1917 р. і мали на той час «сепаратний» характер, а де-юре були оформлені 9 лютого 1918 р. Берестейським мировим договором. Договір цей став першою мировою угодою Першої світової війни, а Українська Народна Республіка була визнана Німеччиною та її союзниками (Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною) суверенною державою. ; The article covers the political aspects of peace negotiations and the conclusion of the Peace Treaty between the UPR and Central Powers in Brest. The stances and actions of the Ukrainian delegation and the proposals of the German and Austro-Hungarian representatives, as well as Kyiv, Berlin, and Vienna officials are indicated. Diplomatic confrontation between the Ukrainian delegates and representatives of German and Bolshevik delegations is outlined. The position of the UPR delegation on the formation of armed units from Ukrainian prisoners of war in Germany and Austria-Hungary is discussed, as well as its opinion on changing the approach towards the course of negotiations. The article indicates the circumstances and reasons for concluding both the treaty itself and the secret protocol to it. The details of the loss of the Ukrainian copy of the secret protocol to the Treaty of Brest-Litovsk are clarified. The role of the Head of the Ukrainian delegation O. Sevriuk in the negotiations is noted. Changes in the parties' positions regarding the invitations of German and Austro-Hungarian troops to Ukraine are conditioned. The rationale for the actions of the UPR delegation in its reporting to the Ukrainian Central Council is elucidated. It is revealed that de facto new Ukrainian-German diplomatic relations began in December 1917 and were then of a "separative" nature, and de jure were legalized on February 9, 1918 by the Peace Treaty of Brest-Litovsk. This treaty became the first peace agreement of World War I, while Germany and its allies (Austria-Hungary, Bulgaria, and Turkey) recognized the Ukrainian People's Republic as a sovereign state.

The Treaty of Versailles as the most important peace agreement ending World War I was signed on June 28 1919 by Germany, the Triple Entente, allied and associated countries. This Treaty establishing many borders in Europe, has introduced a new order on the European political scene of the 20th century. Despite the inclusion of the treaty in international law, its provisions even before signing were the subject of controversy. The strongest objection was expressed by Germany, considering its provisions as harmful and unfeasible. Conclusion of the Treaty of Rapallo in 1922 between thSe Weimar Republic and the RussianSoviet Federative Socialist Republic to bypass the clauses of the Treaty of Versailles was a manifestation of the opposition to the treaty. The article presents the genesis and content of revisionist demands of prospective Axis powers. It answers the question whether the postulated changes of the Treaty of Versailleswas a new opportunity to change the new, forming political order of Hungary, Italy and in particular Germany (in which the change consisted in growing support for the NSDAP party on the wave of social opposition to the provisions of the Treaty). It is subject to the analysis of the reality of such changes that would prevent to ratifying the Treaty of Rapallo - thereby causing the fulfillment of Germany's imposed terms. Numerously postulated changes of the Treaty by different political parties have their source in shaping international policies of contemporary governments. The author of the article considers that the proposed changes were a political tool, because in most cases they were an attempt of strength, whereas rarely were resulted from attempts to alleviate or prevent real problems resulting from the provisions of the treaty. ; Traktat wersalski jako główny układ pokojowy kończący I Wojnę Światową został podpisany 28 czerwca 1919 roku przez Niemcy, mocarstwa Ententy, państwasprzymierzone i stowarzyszone. Traktat ten ustalając wiele granic międzypaństwowych w Europie, wprowadził nowy ład na europejską scenę polityczną XX wieku. Pomimo włączenia traktatu w prawo międzynarodowe, jego zapisy jeszcze przed podpisaniem były przedmiotem kontrowersji. Najgłośniejszy sprzeciw wyraziłyNiemcy uznając jego postanowienia za krzywdzące i niewykonalne. Przejawem sprzeciwu było zawarcie w 1922 między Republiką Weimarską a Rosyjską Federacyjną Socjalistyczną Republiką Radziecką układu w Rapallo celem omijania klauzul traktatu wersalskiego. Artykuł przedstawia genezę i treść żądań rewizjonistycznych przyszłych państw osi. Odpowiada na pytanie czy postulowane zmiany traktatu wersalskiego były szansą na zmianę nowego, tworzącego się, układu politycznego Węgier, Włoch i w szczególności Niemiec (w których zmiana polegała na rosnącym poparciu dla partii NSDAP na fali sprzeciwu społecznego wobec postanowień traktatu). Jest przedmiotem analizy realności wprowadzenia takich zmian, które mogłyby zapobiec zwarciu układu w Rapallo – tym samym powodując wywiązywanie się Niemiec z narzuconych postanowień. Licznie postulowane zmiany traktatu przez państwa z różnych stronnictw politycznych miały swoje źródło w kształtowaniu polityk międzynarodowych ówczesnych rządów. W ocenie autora artykułu postulowane zmiany byłynarzędziem politycznym, gdyż stanowiły w większości przypadków próbę sił, rzadko wynikały ze starań złagodzenia lub zapobieżenia realnym problemomwynikającym z postanowień traktatu.