Статтю присвячено проблемі визначення засад соціологічної рефлексії секуляризації як передумови формування буржуазного соціуму. Авторкою зроблено висновок про те, що традиційні способи бачення світу за умов секуляризації були замінені профанним і науковим світоглядом. З цієї причини можна стверджувати, що духовність і божественність більше не сприймаються як постійно присутні в навколишньому середовищі, а їх атрибути зміщуються на соціальні утворення, що призводить до заміни інтерперсональних відносин людини із Вищою силою громадоопосередковуючими. За умов секуляризованої соціальності люди, вважаючи себе релігійними, оцінюють релігійний вплив на їхнє життя як менш важливий в порівнянні з минулими епохами. Отже, соціальне життя все більше й більше зазнає зниження впливу релігії та церкви, оскільки світські переконання і світськість постійно посилюються у світогляді західних cуспільств. З іншого боку, процес секуляризації характеризує вихід інституційних церков за межі тих сфер, які були контрольовані ними або перебували під їх впливом. Це вперше виявилося в відокремленні церкви від держави, і в експропріації церковних цінностей і територій в ХVІІІ столітті. У результаті церкви і релігійні інститути втратили своє багатство, престиж і вплив у суспільстві. Зменшення їх політичного і соціального впливу, навіть у нашому нинішньому столітті, є цілком очевидними.
The article is devoted to the problem of determining the principles of sociological reflection of secularization as a prerequisite for the formation of bourgeois society. Author concluded that the traditional ways of seeing the world in terms of secularization were replaced profane and scientific outlook. For this reason, it can be argued that spirituality and divinity no longer perceived as constantly present in the environment, and their attributes are shifting to social movements, leading to the replacement of interpersonal relations man with Supreme mediating force communities. Given the secularized social, people considering themselves religious, religious assess the impact on their lives as less important compared to past eras. Thus, social life is more and more exposed reducing the influence of religion and churches as secular beliefs and secularism in outlook continuously enhanced Western suspilstv.Z other hand, describes the process of secularization out institutional churches outside those areas that were controlled by them or under their influence. It first appeared in the separation of church and state, and the expropriation of church property and territories in the 18th century. As a result, churches and religious institutions have lost their wealth, prestige and influence in society. The decrease their political and social influence, even in our present century, is quite obvious. ; Статтю присвячено проблемі визначення засад соціологічної рефлексії секуляризації як передумови формування буржуазного соціуму. Авторкою зроблено висновок про те, що традиційні способи бачення світу за умов секуляризації були замінені профанним і науковим світоглядом. З цієї причини можна стверджувати, що духовність і божественність більше не сприймаються як постійно присутні в навколишньому середовищі, а їх атрибути зміщуються на соціальні утворення, що призводить до заміни інтерперсональних відносин людини із Вищою силою громадоопосередковуючими. За умов секуляризованої соціальності люди, вважаючи себе релігійними, оцінюють релігійний вплив на їхнє життя як менш важливий в порівнянні з минулими епохами. Отже, соціальне життя все більше й більше зазнає зниження впливу релігії та церкви, оскільки світські переконання і світськість постійно посилюються у світогляді західних cуспільств. З іншого боку, процес секуляризації характеризує вихід інституційних церков за межі тих сфер, які були контрольовані ними або перебували під їх впливом. Це вперше виявилося в відокремленні церкви від держави, і в експропріації церковних цінностей і територій в ХVІІІ столітті. У результаті церкви і релігійні інститути втратили своє багатство, престиж і вплив у суспільстві. Зменшення їх політичного і соціального впливу, навіть у нашому нинішньому столітті, є цілком очевидними. ; Статтю присвячено проблемі визначення засад соціологічної рефлексії секуляризації як передумови формування буржуазного соціуму. Авторкою зроблено висновок про те, що традиційні способи бачення світу за умов секуляризації були замінені профанним і науковим світоглядом. З цієї причини можна стверджувати, що духовність і божественність більше не сприймаються як постійно присутні в навколишньому середовищі, а їх атрибути зміщуються на соціальні утворення, що призводить до заміни інтерперсональних відносин людини із Вищою силою громадоопосередковуючими. За умов секуляризованої соціальності люди, вважаючи себе релігійними, оцінюють релігійний вплив на їхнє життя як менш важливий в порівнянні з минулими епохами. Отже, соціальне життя все більше й більше зазнає зниження впливу релігії та церкви, оскільки світські переконання і світськість постійно посилюються у світогляді західних cуспільств. З іншого боку, процес секуляризації характеризує вихід інституційних церков за межі тих сфер, які були контрольовані ними або перебували під їх впливом. Це вперше виявилося в відокремленні церкви від держави, і в експропріації церковних цінностей і територій в ХVІІІ столітті. У результаті церкви і релігійні інститути втратили своє багатство, престиж і вплив у суспільстві. Зменшення їх політичного і соціального впливу, навіть у нашому нинішньому столітті, є цілком очевидними.
У статті проаналізовано різні типи взаємодії між політикою і релігією в Західній і Східній Европі. Взявши за основу п'ять европейських країн: Великобританію, Іспанію, Україну, Польщу та Литву, автор показує, яку роль відігравали релігійні процеси в соціоекономічному, політичному та культурному розвитку цих держав, і навпаки, як процеси урбанізації чи модернізації вплинули на релігійність тих чи інших соціяльних та етнічних груп. ; The article offers a comparative perspective on different types of interactions between politics and religion in Western and Eastern Europe. Discussing the situation in five European countries – Great Britain, Spain, Poland, Lithuania, and Ukraine – it shows the role of religious processes in the social, economic, political and cultural development of a nation and, vice versa, the influence of urbanization and modernization processes on the religiosity of different ethnic and social groups.
In the article the problem of balance of secularization and modernization. Desecration of religion, according to the author, is the main element of the modernization project, the result of which is the spread of secular rationality of theoretical knowledge in social technologies and social-regulatory system, in particular – to the legal system, constitution, democracy, civil society, human rights, etc., corresponding neoteologie scientism as a strategy to modernize the traditional society through scientific knowledge in the context of desecration of religious ethics and decomposition of the institutional framework in the form of the Catholic church. Along with modernization discourse scientistic interpretation neoteologie formed other uses of implicit clerical discourse for direct or indirect formulation of alternative programs kontrmodernizatsiyi that somehow is connected with the (partial or complete) reproduction sakralizovanosti traditional society in pagan religions. Here it is, in particular, antropolatrychni cult heroes in the ideologies of fascism and communism, which, against the desecration of Christianity can be called kontrmodernizatsiynymy resakralizatsiyamy paganism. These versions religions and ideologies emphasizing certain elements of social modernization in in their scenarios introduced in the social context of the facade features of modern society, which is protected traditional society. The whole range of projects kontrmodernizatsiyi, despite his claims to be a continuation of the ideology of the Enlightenment and bourgeois conformity formal features, compared to secular programs becomes a substitute of neomessianic eschatology genetically going to marginalized social movements in Europe that have evolved in parallel with secularization. ; У статті розглянуто проблему співвідношення секуляризації і модернізації. Десакралізація релігії, на думку авторки, виступає головним елементом проекту модернізації, наслідком якої стає поширення світської раціональності з теоретичного знання на соціальні технології та соціально-нормативні системи, зокрема – на правову систему, конституції, демократію, громадянське суспільство, права людини і т.д., що відповідає неотеології сцієнтизму як стратегії модернізації традиційного суспільства через наукове пізнання в контексті десакралізації релігійної етики та декомпозиції її інституційних засад у вигляді католицької церкви. Поруч з модернізаційним дискурсом сцієнтистської неотеології формуються інші напрямки використання імпліцитного клерикального дискурсу для прямого або опосередкованого формулювання альтернативних програм контрмодернізації, яка так чи інакше пов'язана з (частковим або повним) відтворенням сакралізованості традиційного суспільству в язичницьких релігіях. Тут йдеться, зокрема, про антрополатричні культи героїв в ідеологіях фашизму та комунізму, які, на тлі десакралізації християнства, можна назвати контрмодернізаційними ресакралізаціями язичництва. Ці версії релігій та ідеологій, акцентуючи певні елементи соціальної модернізації, за своїми сценаріями, впроваджують у соціальний контекст фасадові ознаки модерного суспільства, за якими приховується традиційне суспільство. Весь спектр проектів контрмодернізації, всупереч своїм домаганням бути продовженням ідеології просвітництва і відповідності формальним ознакам буржуазності, в порівнянні з секулярними програмами, стає субститутом месіаністської неоесхатології, генетично простуючи до маргінальних соціальних рухів Європи, які розвивалися паралельно із секуляризацією. ; У статті розглянуто проблему співвідношення секуляризації і модернізації. Десакралізація релігії, на думку авторки, виступає головним елементом проекту модернізації, наслідком якої стає поширення світської раціональності з теоретичного знання на соціальні технології та соціально-нормативні системи, зокрема – на правову систему, конституції, демократію, громадянське суспільство, права людини і т.д., що відповідає неотеології сцієнтизму як стратегії модернізації традиційного суспільства через наукове пізнання в контексті десакралізації релігійної етики та декомпозиції її інституційних засад у вигляді католицької церкви. Поруч з модернізаційним дискурсом сцієнтистської неотеології формуються інші напрямки використання імпліцитного клерикального дискурсу для прямого або опосередкованого формулювання альтернативних програм контрмодернізації, яка так чи інакше пов'язана з (частковим або повним) відтворенням сакралізованості традиційного суспільству в язичницьких релігіях. Тут йдеться, зокрема, про антрополатричні культи героїв в ідеологіях фашизму та комунізму, які, на тлі десакралізації християнства, можна назвати контрмодернізаційними ресакралізаціями язичництва. Ці версії релігій та ідеологій, акцентуючи певні елементи соціальної модернізації, за своїми сценаріями, впроваджують у соціальний контекст фасадові ознаки модерного суспільства, за якими приховується традиційне суспільство. Весь спектр проектів контрмодернізації, всупереч своїм домаганням бути продовженням ідеології просвітництва і відповідності формальним ознакам буржуазності, в порівнянні з секулярними програмами, стає субститутом месіаністської неоесхатології, генетично простуючи до маргінальних соціальних рухів Європи, які розвивалися паралельно із секуляризацією.
Мета роботи. Дослідити особливості наукового та релігійного світоглядів, сфокусувавши увагу на культурологічному аспекті. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, систематизаційного, культурологічного та теоретично узагальнюючого методів. Зазначені методи дозволяють розкрити динаміку особистісного розвитку та довести обумовленість змін у світогляді і духовному житті людей при домінуванні релігійного або наукового світосприйняття. Наукова новизна обумовлена необхідністю вироблення теорій щодо подолання кризи техногенної цивілізації. А саме напрацювання певних критеріїв, що дозволяють узагальнювати та впорядковувати накопичений досвід ставлення людини до природи й космосу, знання й віри, до своєї особистої й колективної відповідальності, використовуючи науковий та релігійний світогляди не як антагоністичні, а як два фундаментальні масиви культури, що доповнюють один одного. Висновки. Наукові й релігійні джерела – органічні складові частини загальнолюдської культурної цілісності, і людство сьогодні має шукати ознаки єдності філософії, моралі, духовності й мистецтва, а марновірство, невігластво й неуцтво повинні бути об'єктами конструктивної критики і з боку релігії і на науковому рівні. Світське й релігійне в культурі покликане об'єднати служіння ідеалам гуманності, милосердя, ненасильства. Осмислення трагічних сторінок історії, прагнення кращої національної долі, пошуки виходу з кризових економічних, політичних, ідеологічних ситуацій, вирішення екологічних проблем – ось пріоритети найбільш важливі в усі часи і для всіх людей, незалежно від їхнього особистого ставлення до релігії чи науки. Тільки якісний дискурс веде до порозуміння, зміни застарілих парадигм, до креативного співробітництва і, в результаті, свідомого збереження, поцінування й динамічного розвитку культури. ; Цель работы. Исследовать особенности научного и религиозного мировоззрений, сфокусировав внимание на культурологическом аспекте. Методология исследования заключается в применении историко-культурного, систематизационного, культурологического и теоретически обобщающего методов. Указанные методы позволяют раскрыть динамику личностного развития и доказать обусловленность изменений в мировоззрении и духовной жизни людей при доминировании религиозного или научного мировосприятия. Научная новизна обусловлена необходимостью выработки теорий по преодолению кризиса техногенной цивилизации. А именно наработки определенных критериев, позволяющих обобщать и упорядочивать накопленный опыт отношения человека к природе и космоса, знания и веры, к своей личной и коллективной ответственности, используя научное и религиозное мировоззрение не как антагонистические, а как два фундаментальных массива культуры, дополняют друг друга. Выводы. Научные и религиозные источники - органические составные части общечеловеческой культурной целостности, и человечество сегодня должно искать признаки единства философии, морали, духовности и искусства, а суеверие, невежество должны быть объектами конструктивной критики и со стороны религии и на научном уровне. Светское и религиозное в культуре призвано объединить служение идеалам гуманности, милосердия, ненасилия. Осмысление трагических страниц истории, стремление лучшей национальной судьбы, поиски выхода из кризисных экономических, политических, идеологических ситуаций, решение экологических проблем - вот приоритеты наиболее важные во все времена и для всех людей, независимо от их личного отношения к религии или науки. Только дискурс на высоком уровне ведет к пониманию, изменения устаревших парадигм, к креативному сотрудничеству и, в результате, сознательного сохранения и динамичного развития культуры. ; The purpose of the article is to explore the features of the scientific and religious worldviews, focusing on the cultural aspect. The research methodology consists in the application of historical, cultural, systematization, cultural and theoretically generalizing methods. These methods allow us to reveal the dynamics of personal development and prove the dependence of changes in the worldview and the spiritual life of people with the dominance of the religious or scientific worldview. The research methodology consists in the application of historical, cultural, systematization, cultural and theoretically generalizing methods. These methods allow us to reveal the dynamics of personal development and prove the dependence of changes in the worldview and the spiritual life of people with the dominance of the religious or scientific worldview. Scientific novelty lies in the develop of theories to overcome the crisis of man-made civilization. Namely, the developments of certain criteria, which allow generalizing and streamlining the accumulated experience of the relationship of man to nature and the cosmos, knowledge and faith, to his personal and collective responsibility, using the scientific and religious outlook not as antagonistic, but as two fundamental massifs of culture, complement each other. Conclusions. Scientific and religious sources are organic components of universal cultural integrity, and humanity today should look for signs of unity of philosophy, morality, spirituality, and art, and superstition and ignorance should be objects of constructive criticism both from the side of religion and at the scientific level. Secular and religious culture is intended to unite the service of the ideals of humanity, mercy, non-violence. Understanding the tragic pages of history, the pursuit of a better national destiny, the search for a way out of economic, political and ideological crisis situations, the solution of environmental problems are the most important priorities for all people, regardless of their personal attitude to religion or science. Only high-level discourse leads to understanding, changing outdated paradigms, to creative cooperation and, as a result, to the conscious preservation and dynamic development of culture.
Мета роботи. Дослідити особливості наукового та релігійного світоглядів, сфокусувавши увагу на культурологічному аспекті. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, систематизаційного, культурологічного та теоретично узагальнюючого методів. Зазначені методи дозволяють розкрити динаміку особистісного розвитку та довести обумовленість змін у світогляді і духовному житті людей при домінуванні релігійного або наукового світосприйняття. Наукова новизна обумовлена необхідністю вироблення теорій щодо подолання кризи техногенної цивілізації. А саме напрацювання певних критеріїв, що дозволяють узагальнювати та впорядковувати накопичений досвід ставлення людини до природи й космосу, знання й віри, до своєї особистої й колективної відповідальності, використовуючи науковий та релігійний світогляди не як антагоністичні, а як два фундаментальні масиви культури, що доповнюють один одного. Висновки. Наукові й релігійні джерела – органічні складові частини загальнолюдської культурної цілісності, і людство сьогодні має шукати ознаки єдності філософії, моралі, духовності й мистецтва, а марновірство, невігластво й неуцтво повинні бути об'єктами конструктивної критики і з боку релігії і на науковому рівні. Світське й релігійне в культурі покликане об'єднати служіння ідеалам гуманності, милосердя, ненасильства. Осмислення трагічних сторінок історії, прагнення кращої національної долі, пошуки виходу з кризових економічних, політичних, ідеологічних ситуацій, вирішення екологічних проблем – ось пріоритети найбільш важливі в усі часи і для всіх людей, незалежно від їхнього особистого ставлення до релігії чи науки. Тільки якісний дискурс веде до порозуміння, зміни застарілих парадигм, до креативного співробітництва і, в результаті, свідомого збереження, поцінування й динамічного розвитку культури. ; Цель работы. Исследовать особенности научного и религиозного мировоззрений, сфокусировав внимание на культурологическом аспекте. Методология исследования заключается в применении историко-культурного, систематизационного, культурологического и теоретически обобщающего методов. Указанные методы позволяют раскрыть динамику личностного развития и доказать обусловленность изменений в мировоззрении и духовной жизни людей при доминировании религиозного или научного мировосприятия. Научная новизна обусловлена необходимостью выработки теорий по преодолению кризиса техногенной цивилизации. А именно наработки определенных критериев, позволяющих обобщать и упорядочивать накопленный опыт отношения человека к природе и космоса, знания и веры, к своей личной и коллективной ответственности, используя научное и религиозное мировоззрение не как антагонистические, а как два фундаментальных массива культуры, дополняют друг друга. Выводы. Научные и религиозные источники - органические составные части общечеловеческой культурной целостности, и человечество сегодня должно искать признаки единства философии, морали, духовности и искусства, а суеверие, невежество должны быть объектами конструктивной критики и со стороны религии и на научном уровне. Светское и религиозное в культуре призвано объединить служение идеалам гуманности, милосердия, ненасилия. Осмысление трагических страниц истории, стремление лучшей национальной судьбы, поиски выхода из кризисных экономических, политических, идеологических ситуаций, решение экологических проблем - вот приоритеты наиболее важные во все времена и для всех людей, независимо от их личного отношения к религии или науки. Только дискурс на высоком уровне ведет к пониманию, изменения устаревших парадигм, к креативному сотрудничеству и, в результате, сознательного сохранения и динамичного развития культуры. ; The purpose of the article is to explore the features of the scientific and religious worldviews, focusing on the cultural aspect. The research methodology consists in the application of historical, cultural, systematization, cultural and theoretically generalizing methods. These methods allow us to reveal the dynamics of personal development and prove the dependence of changes in the worldview and the spiritual life of people with the dominance of the religious or scientific worldview. The research methodology consists in the application of historical, cultural, systematization, cultural and theoretically generalizing methods. These methods allow us to reveal the dynamics of personal development and prove the dependence of changes in the worldview and the spiritual life of people with the dominance of the religious or scientific worldview. Scientific novelty lies in the develop of theories to overcome the crisis of man-made civilization. Namely, the developments of certain criteria, which allow generalizing and streamlining the accumulated experience of the relationship of man to nature and the cosmos, knowledge and faith, to his personal and collective responsibility, using the scientific and religious outlook not as antagonistic, but as two fundamental massifs of culture, complement each other. Conclusions. Scientific and religious sources are organic components of universal cultural integrity, and humanity today should look for signs of unity of philosophy, morality, spirituality, and art, and superstition and ignorance should be objects of constructive criticism both from the side of religion and at the scientific level. Secular and religious culture is intended to unite the service of the ideals of humanity, mercy, non-violence. Understanding the tragic pages of history, the pursuit of a better national destiny, the search for a way out of economic, political and ideological crisis situations, the solution of environmental problems are the most important priorities for all people, regardless of their personal attitude to religion or science. Only high-level discourse leads to understanding, changing outdated paradigms, to creative cooperation and, as a result, to the conscious preservation and dynamic development of culture.
The article examines the main features of the classical secular political regime. The special attention is paid to the analysis of principal issues and weak points of the theoretical concept. The gradual transition to the new form of religion and politics interaction within the modern state is investigated. The main sources of development and the key forms of desecularization are defined. Current patterns of religious impact on politics and features of the desecularization process in the modern state are formulated. ; Рассмотрены основные признаки классического секуляризованного политического режима современности. Проведен анализ проблем и слабых моментов данной теории и прослежен постепенный переход к новой форме взаимодействия религии и политики внутри государства. Определены основные причины развития и формы распространения десекуляризации. Определены современные формы распространения влияния религии на политику и сформулированы признаки процесса десекуляризации в государстве. ; Розглянуто основні ознаки класичного секуляризованого політичного режиму сучасності. Здійснено аналіз проблем і слабких моментів цієї теорії та прослідковано поступовий перехід до нової форми взаємодії релігії і політики всередині держави. Визначені основні причини розвитку та форми поширення десекуляризації. Визначено сучасні форми поширення впливу релігії на політику та сформульовані ознаки процесу десекуляризації у державі.
У статті автор обґрунтовує, як у процесі пошуків модерним розумом замінника релігійних засад мислення та буття були експліковані трансцендентальні умови досвіду взаємодії зі світом і, разом із тим, конструювався (легітимізувався) новий тип суб'єкт-об'єктних відносин, створювалася нова форма соціальної реальності. Представлено опінії М. Гайдеґґера, Ж. Грондена, М. Сретенського, К. Ясперса на постання і утвердження в процесі секуляризації нових смислів та нових суб'єктів дії. Показано, що основа нового буття все більше тяжіла до персональності та іманентності - Ego Декарта, Трансцендентальний суб'єкт Канта, Я Фіхте - і заклала засади антропологічного дискурсу. ; В статье автор обосновывает, как в процессе поисков модерновым умом заменителя религиозных основ мышления и бытия были эксплицированы трансцендентальные условия опыта взаимодействия с миром и, вместе с тем, конструировался (легитимизировался) новый тип субъект-объектных отношений, создавалась новая форма социальной реальности. Представлены точки зрения М. Хайдеггера, Ж. Грондена, М. Сретенского, К. Ясперса на возникновение и утверждение в процессе секуляризации новых смыслов и новых субъектов действия. Показано, что основа нового бытия все больше тяготела к персональности и имманентности - Ego Декарта, Трансцендентальный субъект Канта, Я Фихте - и заложила основы антропологического дискурса. ; In this article author substantiates a statement, according to which during a process of modern mind's search for the substitution for religious principles of thinking and being transcendental conditions of experience of cooperation with the world have been stated and along with this a new type of subject-object relation has been designed (legitimized) and a new form of social reality has been created. There's also been given opinions of Heidegger, Jean Grondin, N. Candlemas and Karl Jaspers on the formation and consolidation of secularization's new senses and new subjects of action. It's been showed that the foundation of a new being was drawn towards personality and immanence (Ego of Descartes, transcendental subject of Kant, Fichte's I) and formed bases of anthropologic discourse. Exactly in Descartes' philosophy a person becomes subject and also raises a question of subjectivity's principles; in Kant's philosophy a person becomes a bearer of creative activity, a subject and "legislator" of the world order, which he is only able to cognize. Along with this, a formation of a new transcendental foundation for cultural forms, one of which was an immanent subject, didn't happen in a form of a unified and directed at one goal process, but was a part of a common movement of secularization of Western civilization's senses. A conversion to the immanent subject as an indisputable reason for cognitive processes and development of the science of a new age conformed to changes in European thinking, because of which philosophers stopped developing theoretical knowledge basing on the appeal to the divine reality and "logical" subject of antiquity and Middle Ages has been replaced by thinking and operating subject of a new reality, relations with which defined a civilization face of a modern age.
У статті автор обґрунтовує, як у процесі пошуків модерним розумом замінника релігійних засад мислення та буття були експліковані трансцендентальні умови досвіду взаємодії зі світом і, разом із тим, конструювався (легітимізувався) новий тип суб'єкт-об'єктних відносин, створювалася нова форма соціальної реальності. Представлено опінії М. Гайдеґґера, Ж. Грондена, М. Сретенського, К. Ясперса на постання і утвердження в процесі секуляризації нових смислів та нових суб'єктів дії. Показано, що основа нового буття все більше тяжіла до персональності та іманентності - Ego Декарта, Трансцендентальний суб'єкт Канта, Я Фіхте - і заклала засади антропологічного дискурсу. ; В статье автор обосновывает, как в процессе поисков модерновым умом заменителя религиозных основ мышления и бытия были эксплицированы трансцендентальные условия опыта взаимодействия с миром и, вместе с тем, конструировался (легитимизировался) новый тип субъект-объектных отношений, создавалась новая форма социальной реальности. Представлены точки зрения М. Хайдеггера, Ж. Грондена, М. Сретенского, К. Ясперса на возникновение и утверждение в процессе секуляризации новых смыслов и новых субъектов действия. Показано, что основа нового бытия все больше тяготела к персональности и имманентности - Ego Декарта, Трансцендентальный субъект Канта, Я Фихте - и заложила основы антропологического дискурса. ; In this article author substantiates a statement, according to which during a process of modern mind's search for the substitution for religious principles of thinking and being transcendental conditions of experience of cooperation with the world have been stated and along with this a new type of subject-object relation has been designed (legitimized) and a new form of social reality has been created. There's also been given opinions of Heidegger, Jean Grondin, N. Candlemas and Karl Jaspers on the formation and consolidation of secularization's new senses and new subjects of action. It's been showed that the foundation of a new being was drawn towards personality and immanence (Ego of Descartes, transcendental subject of Kant, Fichte's I) and formed bases of anthropologic discourse. Exactly in Descartes' philosophy a person becomes subject and also raises a question of subjectivity's principles; in Kant's philosophy a person becomes a bearer of creative activity, a subject and "legislator" of the world order, which he is only able to cognize. Along with this, a formation of a new transcendental foundation for cultural forms, one of which was an immanent subject, didn't happen in a form of a unified and directed at one goal process, but was a part of a common movement of secularization of Western civilization's senses. A conversion to the immanent subject as an indisputable reason for cognitive processes and development of the science of a new age conformed to changes in European thinking, because of which philosophers stopped developing theoretical knowledge basing on the appeal to the divine reality and "logical" subject of antiquity and Middle Ages has been replaced by thinking and operating subject of a new reality, relations with which defined a civilization face of a modern age.
Статтю присвячено виявленню соціально-ін ституційних передумов виникнення і розвитку критичного мислення. Приклад успішності економічних інституцій показує, що завданням критики є не стіль ки бути наглядачем-поліцейським, який карає за відхилення від норми, скільки наставником-натхненником, який сприяє утвердженню нових цінностей, кри тикуючи недолугість старих. Варто відійти від стереотипу фундаментальної догматичності релігійного мислення як несумісної з критикою: дослідження ре лігійної історії показує, що утвердження догматів завжди було результатом бурхливої і, як правило, тривалої релігійної полеміки, догмати народжувалися з критики і потребували критику як засіб боротьби зі своїми альтернатива ми. Естетична критика та мистецтвознавство, на наше переконання, дають ключ до розуміння ціннісного аспекту інституційних засад критичного мис лення. Віртуальні соціальні мережі є відповіддю на суспільний запит і пошуки більш варіативних і вільних від догматичних шаблонів механізмів здійснення колективної критики. Наскільки така відповідь є задовільною і адекватною до кінця не з'ясовано, оскільки потенціал використання віртуального виміру ін ституційних засад критичного мислення ще остаточно не окреслено – ані ор ганізаційно, ані концептуально. Поняття етосу виражає сам дух критичності як такої, що інституалізує соціальну реальність не меншою мірою, аніж сама вона спирається на певні інституційні засади. ; The article is devoted to the revealing of social and institutional preconditions for the emergence and development of critical thinking. An example of successful economic institutions shows that the task of criticism is not so much be a supervisor and police-officer who punishes deviations from the norm, as a mentor, inspi ration, who is contributing to the new values, criticizing the inadequacy of the old one. Criticism is needed not only for the destruction of obsolete, inefficient, and of ten dysfunctional forms of sociality, but even more important for reflection on new forms of sociality – namely in the mode of social constructivism. It should move away from the stereotype of the fundamental dogmat ic character of the religious thought as incompatible with criticism: a study of religious history shows that the establishment of dogmas wa s always the result of violent and usually long religious controversy tenets born with critics and criticism needed as a means of combating its alternatives. Aesthetic criticism and art history, in our opinion, provide valuable clues to the aspect of the institutional framework of critical thinking. A n art and art criticism are extremely powerful – when we take into account not Realpolitik, ie, the policy of brute force and coercion, and the scope of symbolic capital and symbolic power. Virtual social networks are a response to public demand and the search for a more varied and free from doctrinal templates mechanisms for col lective criticism. How this answer is satisfactory and adequate – issues yet to be clarified, since the potential of the virtual dimension of the institutional framework of critical thinking has not fully outlined – neither organizational nor conceptu ally. The concept of the ethos conveys the unreducible character of communica tive communities life world to conceptual and semantic grounds for understanding. This ethos can be transferred only to a set of values and hierarchy of specific com munities and communication can never acquire universal distribution, though the ethos of several communities and could provide a basis for the formation of a nar row value, but in terms of generalized ethos of their understanding. The con cept of ethos expresses the spirit of criticism that institutionalizes the social reality no less than it relies on certain institutional principles.
Метою даного дослідження був доказ того, що релігійна віра і пов'язані з нею значення перебувають у стійкому співвідношенні з економічною безпекою та рівнем модернізації суспільства. У цьому контексті було залучено теорії секуляризації та їх впливу на суспільство. Останні мали служити основою для розуміння виникнення процесу модернізації та її значення для суспільства. Крім того, було відзначено, що погляд на світ, який є грунтованим на традиційних віруваннях і цінностях, мав поступитися місцем науковому світогляду. В рамках наукового світогляду відбулася заміна незрозумілої містичної «логіки» на логіку матеріалістичну і світську. Замість того, щоб шукати духовний порятунок, люди поміняли мотивацію порятунку на мотивацію економічних досягнень, яка визначила їхні основні цілі та прихильність до сучасного суспільства. З вищеозначеного випливає, що секуляризація і модернізація нерозривно пов'язані одна з одною. Обидві ма- ють негативний вплив на релігію, заохочуючи людей використовувати свої знання, щоб контролювати їх навколишнє середовище і долю, а не покладатися на традиційні вірування релігійних вчень. Якщо погодитися із цим постулатом, то стає зрозумілим, що модернізація, яка є рухомою світським світоглядом, призводить до пріоритетності економічних цінностей у порівнянні з релігійними переконаннями і цінностями. Зв'язок між зниженням релігійності та рівнем економічної безпеки може бути емпірично-підтвердженим. Крім того, для підтвердження означеної тези було запропоновано здійснити вторинний аналіз даних дослідження семи західних країн, який показав, що п'ять із семи країн вписуються в означену тенденцію. На модернізацію в досліджених спільнотах, зокрема, в США, сильно вплинули релігійні рухи, які виникли в результаті реформації католицької церкви. У порівнянні з традиційними різновидами християнської релігії, ці нові конфесії, секти і релігії у сфері релігійної етики володіють вираженою толерантністю підприємницької успішності і накопичення, але й економічну самоактуалізацію як субститут духовної самоактуалізації. Навіть якщо секуляризація і модернізація можуть бути ідентифікова- ними як поточні процеси майже в усіх західних соціумах, деякі традиційні цінності, які є вкоріненими в релігії, завжди будуть слугувати показником соціального порядку і стабільності (наприклад, у контексті негативної морально-етичної оцінки злочинів, зокрема злодійства або вбивства, які переслідуються не тільки в рамках кримінального права, але й релігійної етики). Хоча традиційні цінності, очевидно, втрачають свій вплив у ряді сфер суспільного життя, деякі з них ще відповідають соціальним експектаціям і тому залишаються релевантними сучасності.
The world has entered a new stage of globalization – post-secular. Its main symptom is an appearance of civilization projects, which are alternative to Western. Chinese, Islamic and Russian projects are formed around religious and traditionalistic values and apply to people's religious feelings. That's why they can challenge Europe and the USA, which have much more resources. This thing has played an important role in spring of 2014 in Donetsk, where the mobilization potential has been used – religious activities, symbols, titles, calls etc., which roused citizens of Donbass to fight against "spiritually deprived West". Events of 2014 in Donbass are one of many examples of usage of religious imperatives and values in the global struggle of a post-secular world. This article offers to look at Latin America as at unique cultural area, where for the first time in the history of religion's rationalization – a necessary stage for religion's establishment as a social phenomenon – grew into secularization – denial of religion's crucial significance for the society. This process is described as a transformation of mental structures, which retain for a certain community an image of reality, so-called "social reality". As a result, a secular social reality occurs, which allows reaching a unique degree of social practices' unification. Expansion of secular social reality to other cultural areas, religious by their nature, forms a core of globalization's process. The object of secular culture's expansion becomes the rest of the world. Here, outside the world of Latin Christianity, secular tendencies are absent, but as a response to the aggressive invasion of secular culture, countersecularization processes form. In particular, two cultures, which were developing during centuries abreast with Western Europe, borrowing forms of the Western way of thinking, but still remaining their own independence, are considered – the world of Islam and the orthodox Muscovy (later Russia). The thesis concerning the fact, that in these cultures on the basis of Western conceptual apparatus new, alternative to Modernity projects of global development have been formed, which preserved their religious motivation, has been substantiated. Today to counter – Western cultural projects we can also refer Chinese project of "universal values".Alternative civilization projects use religious meanings and rhetoric to get competitive advantages in the competition with West. Since Europe and the USA have a huge potential of influence on the person – political, financial, economy, ideological and informational, their rivals are forced to focus on the most vulnerable part of human's nature – religious and worldview persuasions. At the same time "Russian world" doesn't refuse instruments, which were created within the frameworks of Western paradigm, that's why it's not a religious project, but more a religiously motivated project. At the same time, the events in Donetsk are one of the examples of the use of religious imperatives and values in the global conflict of the post-secular world. That's why there's a need to think of the ways to create tools and grounds, which will help to minimize axiological clashes of civilizations in future. ; В статье сделана попытка интерпретации роста напряжения в Европе и, в частности, в Украине как конкретного случая столкновения секулярного проекта Модерна и его глобальных альтернатив – религиозно мотивированных национальных проектов глобального развития (российского, исламского и китайского). ; В статті здійснено спробу інтерпретації зростання напруги в Європі та, зокрема, Україні як конкретного випадку зіткнення секулярного проекту Модерну та його глобальних альтернатив – релігійно мотивованих національних проектів глобального розвитку (російського, ісламського та китайського).
Purpose. The paper is aimed to explicate a recently emerging anthropological model of homo eudaimonicus from its secular framework perspective. Theoretical basis. Secularity is considered in three aspects with reference to Taylor's and Habermas' ideas: as a common public sphere, as a phenomenological experience of living in a Secular Age, and as a background for happiness to become a major common value among other secular values in the Age of Authenticity. The modifications of happiness interpretation are traced from Early Modernity till nowadays. The preconditions of the contemporary appeal to Aristotle's eudaimonic theory of happiness are elucidated. The main characteristics of homo economicus anthropological model and reasons for its collapse in the contemporary world are analyzed. Specificities of the contemporary interpretations of eudaimonia are described with reference to the works of MacIntyre, Haybron, Hamilton, Kekes, Melnick, and others. A moral foundation and a behavioral strategy of homo eudaimonicus model are expounded and the role of this model in the life of a contemporary individual person and society is revealed. Originality. For the first time in the Ukrainian philosophical discourse, it is shown how secular ethics enables the rise of a new homo eudaimonicus model within a sphere of secularity; and it is argued that homo eudaimonicus is the result of overcoming the values crisis. It is revealed how homo eudaimonicus along with being descriptive becomes also a normative model of a new effective behavior strategy of a contemporary person facing the current social, economic, political, and environmental challenges. Conclusions. According to the contemporary interpretation, happiness as eudaimonia is a combination of the good life and the meaningful life; it is a human flourishing in this world (saeculum) through the accomplishment of a person's life plan in the sphere of secularity. Homo eudaimonicus manifests the overcoming of values crisis and the rediscovery of purpose and meaning, this time on the secular basis. Homo eudaimonicus implies the realization of a person's project of a happy and fulfilling life through moral behavior and socially useful activities. ; Мета. Стаття спрямована на пояснення змісту нової антропологічної моделі homo eudaimonicus крізь призму її секулярного підґрунтя. Теоретичний базис. Секулярність розглядається у трьох аспектах із покликанням на ідеї Тейлора та Габермаса: як спільна для всіх публічна сфера, як феноменологічний досвід життя в секулярну добу і як підґрунтя, завдяки якому щастя стає найважливішою загальною цінністю серед інших секулярних цінностей в добу автентичності. Простежено модифікації інтерпретацій щастя від раннього модерну до сьогодення. Висвітлено передумови сучасного покликання на Аристотелеву евдемонічну концепцію щастя. Проаналізовано основні характеристики антропологічної моделі homo economicus та причини її занепаду. Описано особливості сучасних інтерпретацій евдемонії крізь призму праць Макінтайра, Гейброна, Гамільтона, Кікса, Мелніка та інших. Роз'яснено моральну основу та поведінкову стратегію моделі homo eudaimonicus та розкрито роль цієї моделі в житті сучасної людини і суспільства. Наукова новизна. Вперше в українському філософському дискурсі показано, як секулярна етика уможливлює появу в сфері секулярності нової моделі homo eudaimonicus та доведено, що homo eudaimonicus є результатом подолання кризи цінностей. Розкрито, як homo eudaimonicus, будучи дескриптивною, стає ще й нормативною моделлю нової ефективної поведінкової стратегії сучасної людини перед лицем актуальних соціальних, економічних, політичних та екологічних викликів. Висновки. Згідно з сучасною інтерпретацією, щастя як евдемонія є комбінацією доброго (благого) та значущого життя. Це процвітання людини у цьому світі (saeculum) шляхом реалізації життєвого плану в сфері секулярності. Homo eudaimonicus свідчить про подолання кризи цінностей та віднайдення мети і смислу на секулярному ґрунті. Homo eudaimonicus передбачає реалізацію людиною проєкту щасливого та повноцінного життя завдяки моральній поведінці та соціально корисній діяльності.
Purpose. The paper is aimed to explicate a recently emerging anthropological model of homo eudaimonicus from its secular framework perspective. Theoretical basis. Secularity is considered in three aspects with reference to Taylor's and Habermas' ideas: as a common public sphere, as a phenomenological experience of living in a Secular Age, and as a background for happiness to become a major common value among other secular values in the Age of Authenticity. The modifications of happiness interpretation are traced from Early Modernity till nowadays. The preconditions of the contemporary appeal to Aristotle's eudaimonic theory of happiness are elucidated. The main characteristics of homo economicus anthropological model and reasons for its collapse in the contemporary world are analyzed. Specificities of the contemporary interpretations of eudaimonia are described with reference to the works of MacIntyre, Haybron, Hamilton, Kekes, Melnick, and others. A moral foundation and a behavioral strategy of homo eudaimonicus model are expounded and the role of this model in the life of a contemporary individual person and society is revealed. Originality. For the first time in the Ukrainian philosophical discourse, it is shown how secular ethics enables the rise of a new homo eudaimonicus model within a sphere of secularity; and it is argued that homo eudaimonicus is the result of overcoming the values crisis. It is revealed how homo eudaimonicus along with being descriptive becomes also a normative model of a new effective behavior strategy of a contemporary person facing the current social, economic, political, and environmental challenges. Conclusions. According to the contemporary interpretation, happiness as eudaimonia is a combination of the good life and the meaningful life; it is a human flourishing in this world (saeculum) through the accomplishment of a person's life plan in the sphere of secularity. Homo eudaimonicus manifests the overcoming of values crisis and the rediscovery of purpose and meaning, this time on the secular basis. Homo eudaimonicus implies the realization of a person's project of a happy and fulfilling life through moral behavior and socially useful activities. ; Мета. Стаття спрямована на пояснення змісту нової антропологічної моделі homo eudaimonicus крізь призму її секулярного підґрунтя. Теоретичний базис. Секулярність розглядається у трьох аспектах із покликанням на ідеї Тейлора та Габермаса: як спільна для всіх публічна сфера, як феноменологічний досвід життя в секулярну добу і як підґрунтя, завдяки якому щастя стає найважливішою загальною цінністю серед інших секулярних цінностей в добу автентичності. Простежено модифікації інтерпретацій щастя від раннього модерну до сьогодення. Висвітлено передумови сучасного покликання на Аристотелеву евдемонічну концепцію щастя. Проаналізовано основні характеристики антропологічної моделі homo economicus та причини її занепаду. Описано особливості сучасних інтерпретацій евдемонії крізь призму праць Макінтайра, Гейброна, Гамільтона, Кікса, Мелніка та інших. Роз'яснено моральну основу та поведінкову стратегію моделі homo eudaimonicus та розкрито роль цієї моделі в житті сучасної людини і суспільства. Наукова новизна. Вперше в українському філософському дискурсі показано, як секулярна етика уможливлює появу в сфері секулярності нової моделі homo eudaimonicus та доведено, що homo eudaimonicus є результатом подолання кризи цінностей. Розкрито, як homo eudaimonicus, будучи дескриптивною, стає ще й нормативною моделлю нової ефективної поведінкової стратегії сучасної людини перед лицем актуальних соціальних, економічних, політичних та екологічних викликів. Висновки. Згідно з сучасною інтерпретацією, щастя як евдемонія є комбінацією доброго (благого) та значущого життя. Це процвітання людини у цьому світі (saeculum) шляхом реалізації життєвого плану в сфері секулярності. Homo eudaimonicus свідчить про подолання кризи цінностей та віднайдення мети і смислу на секулярному ґрунті. Homo eudaimonicus передбачає реалізацію людиною проєкту щасливого та повноцінного життя завдяки моральній поведінці та соціально корисній діяльності.
The article analyzes special features of global processes in the Arabic World with the purpose of taking them into consideration in the Middle-Eastern of Ukraine. In particular, among these features the author paid attention to cooperation between Arabic and Western civilizations, to the project of democratization of the Arabic countries and creationof so-called "Greater Middle East", to perception of globalization by the Arabs, to role of Islam in global processes, to impact of globalization in economy, information sphere, education and culture of the Arabic countries. The author also studied antiglobalistic movement in the Arabic World. In the article an attempt of prognosis of global processes development in the Arabic World is undertaken, concrete conclusions and recommendations concerning global processesin the Arabic World which should be taken into consideration in the Middle-Eastern policy of Ukraine are presented.Key words: globalization, Arabic World, society, civilization, values, culture, democracy, Islam, secularizing, fundamentalism, extremism, terrorism, safety, calls, threats, migration, development, resources, Information-Communications-Technology. ; Зроблено спробу проаналізувати особливості глобалізаційних процесів в арабсь-кому світі з метою їх врахування у близькосхідній політиці України. Зокрема серед цих особливостей приділено увагу взаємодії арабської і західної цивілізацій, про-екту демократизації арабських країн і створення так званого "Великого Близького Сходу", сприйняттю арабами глобалізації, ролі ісламу в глобалізаційних процесах, проявам глобалізації в економіці, інформаційній сфері, освіті і культурі арабських країн. Досліджено рух антиглобалізму в арабському світі, зроблено спробу прогнозу-вати розвиток глобалізаційних процесів в арабському світі, представлено конкретні висновки і рекомендації щодо врахування глобалізаційних процесів в арабському світі у близькосхідній політиці України.Ключові слова: глобалізація, арабський світ, суспільство, цивілізація, цінності, культура, демократія, іслам, секуляризація, фундаменталізм, екстремізм, тероризм, безпека, виклики, загрози, міграція, розвиток, ресурси, інформаційно-комунікативні технології.
