Suchergebnisse

The article discusses the concept of historical culture of German historian and philosopher Jörn Rüsen (b. 1938). This discussion includes the analysis of the idea of the historical culture studies that evolved from theory of historiography or metahistory (Historik). Rüsen considered as the object of Historik paradigms of historical studies conceived as hermeneutical- circle-like structures including interests, viewpoints upon the past, methods of research, forms of representation, and functions of the practical orientation of life. Historical culture includes all phenomena of the social representation of the past, public collective memory considered as expression of the historical consciousness of society or some particular social group. The structure of historical culture is defined by the interrelated cognitive, political, and aesthetic dimensions. However, neither in his earlier concept of Historik nor in the later project of the historical culture studies Rüsen provides satisfactory solution of the problems concerning epistemological status of his universal statements about the history and its representations. Are they descriptive or normative statements? A priori or empirical statements? His idea of the historical culture studies is onesidedly oriented towards the elite historical culture at the cost of neglecting the issues related to the production, consumption, commercialization of popular historical culture and its ideological functions. The ideas of the ethics of history and that of religion of history are considered as the original and bold proposals how to extend the field of the historical culture studies.

The article discusses the concept of historical culture of German historian and philosopher Jörn Rüsen (b. 1938). This discussion includes the analysis of the idea of the historical culture studies that evolved from theory of historiography or metahistory (Historik). Rüsen considered as the object of Historik paradigms of historical studies conceived as hermeneutical- circle-like structures including interests, viewpoints upon the past, methods of research, forms of representation, and functions of the practical orientation of life. Historical culture includes all phenomena of the social representation of the past, public collective memory considered as expression of the historical consciousness of society or some particular social group. The structure of historical culture is defined by the interrelated cognitive, political, and aesthetic dimensions. However, neither in his earlier concept of Historik nor in the later project of the historical culture studies Rüsen provides satisfactory solution of the problems concerning epistemological status of his universal statements about the history and its representations. Are they descriptive or normative statements? A priori or empirical statements? His idea of the historical culture studies is onesidedly oriented towards the elite historical culture at the cost of neglecting the issues related to the production, consumption, commercialization of popular historical culture and its ideological functions. The ideas of the ethics of history and that of religion of history are considered as the original and bold proposals how to extend the field of the historical culture studies.

The opening speech of the editor of the next issue of the Siberian Federal University Scientific Journal presents the main ideas that unite articles by different authors into a single, integral issue. The editor considers the conceptual and methodological foundations of the authors, highlights the main ideas and makes conclusions on the prospects of scientific themes

The paper presents analysis of some cases of typically culture studies' notion "renaissance/revival" applying to political science.It is accentuated, that broad applying of the mentioned concept to humanities and social studies began in the last half of the 19th century and since that time its geographical and disciplinary areal had extended exceptionally and now it could be seen as a usual element of its "native" historic and art studies, but economic, political, social researches and state-building activity as well.Worldview, political and historiosophy are considered as the main factors that contributed to the process of the concept gaining such a popularity.Cases of concept applying as purely instrumental means are considered using the examples of slogans proposed by political leaders in USA and Russia during the pre-election period in the end of the 20thbeginning 21st centuries (R.Reagan, B.Clinton, D.Trump, B.Yeltsyn, V.Putin).Examples of B.Mussolini' epoch and state activity of count S.Uvarov in Russia of the first half of the 19th century, as non-programme revival − Ukrainian national one (19th century), are proposed as the cases of renaissance/revival conceptual applying.The concept as well as the idea derived from it are impressive and attractive for profane society members that made possible for different political forces to use it to achieve their goals. Both concept and idea are indefinite, have no strict borders and possibilities to serve as a model and don't presuppose conscious goal-setting. It means that an attempt of its realization provokes to latent violation of causal relationship that has to provide sustainable historic development. So it looks much more constructive for modern society and political leaders to strive to build future, and do not pay attention to call back to past even if the past looks very charming. ; Стаття присвячена аналізу досвіду застосування культурологічного поняття «ренесанс/відродження» у політологічній сфері.Наголошується, що історія широкого застосування концепта відродження у гуманітарному та суспільному знанні розпочалася у другій половині ХІХ ст. Застосування згаданого концепту по тому набуло вкрай широкого як географічного, так і галузевого ареалу, і тепер він є звичним елементом не тільки мистецтвознавчих та історичних, а й економічних, політологічних, соціальних студій та державотворчої діяльності.Виокремлено світоглядний, політологічний та історіософський чинники набуття концептом відродження такої значної популярності.Випадки суто інструментального застосування концепту розглядаються на прикладах гасел, що їх політичні діячі використовували у передвиборчих перегонах, які мали місце у США та Росії наприкінці ХХ − на початку ХХІ ст. (Р.Рейган, Б.Клінтон, Д.Трамп, Б.Єльцин, В.Путін).Як досвід концептуального застосування ідеї відродження наведено приклади, пов'язані з добою Б.Муссоліні, діяльністю графа С.Уварова у Росії (І половина ХІХ ст.), як приклад непрограмного відродження − українське національне відродження ХІХ ст.Як концепт, так і похідна від нього ідея відродження наділені певною ефектністю, привабливістю для профанних кіл суспільства, що істотно полегшує їхнє використання різноманітними політичними силами. Концепт та ідея постають як украй невизначені, позбавлені як чітких меж, так і можливостей до моделювання, такі, що важко надаються до свідомого цілепокладання, отже, спроба їхньої реалізації провокує до більш-менш очевидного порушення причинно-наслідкових зв'язків, що визначають поступальний характер історичного процесу. Тому суттєво конструктивнішим видається прагнення до руху у майбутнє, без закликів до повернення у минуле, яким би яскравим воно не здавалося.

The paper presents analysis of some cases of typically culture studies' notion "renaissance/revival" applying to political science.It is accentuated, that broad applying of the mentioned concept to humanities and social studies began in the last half of the 19th century and since that time its geographical and disciplinary areal had extended exceptionally and now it could be seen as a usual element of its "native" historic and art studies, but economic, political, social researches and state-building activity as well.Worldview, political and historiosophy are considered as the main factors that contributed to the process of the concept gaining such a popularity.Cases of concept applying as purely instrumental means are considered using the examples of slogans proposed by political leaders in USA and Russia during the pre-election period in the end of the 20thbeginning 21st centuries (R.Reagan, B.Clinton, D.Trump, B.Yeltsyn, V.Putin).Examples of B.Mussolini' epoch and state activity of count S.Uvarov in Russia of the first half of the 19th century, as non-programme revival − Ukrainian national one (19th century), are proposed as the cases of renaissance/revival conceptual applying.The concept as well as the idea derived from it are impressive and attractive for profane society members that made possible for different political forces to use it to achieve their goals. Both concept and idea are indefinite, have no strict borders and possibilities to serve as a model and don't presuppose conscious goal-setting. It means that an attempt of its realization provokes to latent violation of causal relationship that has to provide sustainable historic development. So it looks much more constructive for modern society and political leaders to strive to build future, and do not pay attention to call back to past even if the past looks very charming. ; Стаття присвячена аналізу досвіду застосування культурологічного поняття «ренесанс/відродження» у політологічній сфері.Наголошується, що історія широкого застосування концепта відродження у гуманітарному та суспільному знанні розпочалася у другій половині ХІХ ст. Застосування згаданого концепту по тому набуло вкрай широкого як географічного, так і галузевого ареалу, і тепер він є звичним елементом не тільки мистецтвознавчих та історичних, а й економічних, політологічних, соціальних студій та державотворчої діяльності.Виокремлено світоглядний, політологічний та історіософський чинники набуття концептом відродження такої значної популярності.Випадки суто інструментального застосування концепту розглядаються на прикладах гасел, що їх політичні діячі використовували у передвиборчих перегонах, які мали місце у США та Росії наприкінці ХХ − на початку ХХІ ст. (Р.Рейган, Б.Клінтон, Д.Трамп, Б.Єльцин, В.Путін).Як досвід концептуального застосування ідеї відродження наведено приклади, пов'язані з добою Б.Муссоліні, діяльністю графа С.Уварова у Росії (І половина ХІХ ст.), як приклад непрограмного відродження − українське національне відродження ХІХ ст.Як концепт, так і похідна від нього ідея відродження наділені певною ефектністю, привабливістю для профанних кіл суспільства, що істотно полегшує їхнє використання різноманітними політичними силами. Концепт та ідея постають як украй невизначені, позбавлені як чітких меж, так і можливостей до моделювання, такі, що важко надаються до свідомого цілепокладання, отже, спроба їхньої реалізації провокує до більш-менш очевидного порушення причинно-наслідкових зв'язків, що визначають поступальний характер історичного процесу. Тому суттєво конструктивнішим видається прагнення до руху у майбутнє, без закликів до повернення у минуле, яким би яскравим воно не здавалося.