Suchergebnisse

У сучасному світі однією з провідних цінностей визнається інформація, а інформаційні технології та інформаційне забезпечення будьTякої діяльності характеризуються бурхливим розвитком. Екологічна інформація набуває особливого значення і для забезпечення сталого екологічно безпечного розвитку. Право громадян надоступ до екологічної інформації розглядається як найважливіша гарантія правлюдини на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я і добробуту. Відповідно до 10 принципу Декларації РІО, держави беруть на себе обов'язок забезпечити громадськості доступ до екологічної інформації. ; У сучасному світі однією з провідних цінностей визнається інформація, а інформаційні технології та інформаційне забезпечення будьTякої діяльності характеризуються бурхливим розвитком. Екологічна інформація набуває особливого значення і для забезпечення сталого екологічно безпечного розвитку. Право громадян надоступ до екологічної інформації розглядається як найважливіша гарантія правлюдини на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я і добробуту. Відповідно до 10 принципу Декларації РІО, держави беруть на себе обов'язок забезпечити громадськості доступ до екологічної інформації. ; У сучасному світі однією з провідних цінностей визнається інформація, а інформаційні технології та інформаційне забезпечення будьTякої діяльності характеризуються бурхливим розвитком. Екологічна інформація набуває особливого значення і для забезпечення сталого екологічно безпечного розвитку. Право громадян надоступ до екологічної інформації розглядається як найважливіша гарантія правлюдини на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я і добробуту. Відповідно до 10 принципу Декларації РІО, держави беруть на себе обов'язок забезпечити громадськості доступ до екологічної інформації.

З моменту підпи-сання Договору про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі 18 квітня 1951 р. 6 країнами Європи і до підписання 29 жовтня 2004 р. Дого-вору про встановлення Конституції для Європи [1] (далі — Конституція) євро-пейські країни пройшли довгий та нелегкий шлях. Впродовж всього цього часу, та ще й досі, країни-члени, що вступали у Європейські співтовариства, йшли на усвідомлене звуження державного суверенітету. Компроміси, які до-сягались у межах євроінтеграційних процесів, складно назвати простими. Іноді суперечності доходили до прямої конфронтації та відмови у співробітництві, що легко можна побачити на прикладі Великобританії, яка наразі не входить у спільну валютну зону Європейського Союзу. Але найгостріші суперечності та непорозуміння виникали зовсім не у економічній складовій європейської інтег-рації. Саме політика стала найкращім індикатором щирості та успішності прагнень європейських країн до об'єднання у спільному європейському домі. Європейська політична інтеграція — це сфера, яка на шляху свого розвитку зазнавала багато поразок та невдач. Але, незважаючи на це, європейські країни змогли знайти необхідні рішення, які у теперішньому часі привели до можли-вості виділити існування спільної зовнішньої політики та політики безпеки (далі — СЗПБ) Європейського союзу. ; З моменту підпи-сання Договору про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі 18 квітня 1951 р. 6 країнами Європи і до підписання 29 жовтня 2004 р. Дого-вору про встановлення Конституції для Європи [1] (далі — Конституція) євро-пейські країни пройшли довгий та нелегкий шлях. Впродовж всього цього часу, та ще й досі, країни-члени, що вступали у Європейські співтовариства, йшли на усвідомлене звуження державного суверенітету. Компроміси, які до-сягались у межах євроінтеграційних процесів, складно назвати простими. Іноді суперечності доходили до прямої конфронтації та відмови у співробітництві, що легко можна побачити на прикладі Великобританії, яка наразі не входить у спільну валютну зону Європейського Союзу. Але найгостріші суперечності та непорозуміння виникали зовсім не у економічній складовій європейської інтег-рації. Саме політика стала найкращім індикатором щирості та успішності прагнень європейських країн до об'єднання у спільному європейському домі. Європейська політична інтеграція — це сфера, яка на шляху свого розвитку зазнавала багато поразок та невдач. Але, незважаючи на це, європейські країни змогли знайти необхідні рішення, які у теперішньому часі привели до можли-вості виділити існування спільної зовнішньої політики та політики безпеки (далі — СЗПБ) Європейського союзу. ; З моменту підпи-сання Договору про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі 18 квітня 1951 р. 6 країнами Європи і до підписання 29 жовтня 2004 р. Дого-вору про встановлення Конституції для Європи [1] (далі — Конституція) євро-пейські країни пройшли довгий та нелегкий шлях. Впродовж всього цього часу, та ще й досі, країни-члени, що вступали у Європейські співтовариства, йшли на усвідомлене звуження державного суверенітету. Компроміси, які до-сягались у межах євроінтеграційних процесів, складно назвати простими. Іноді суперечності доходили до прямої конфронтації та відмови у співробітництві, що легко можна побачити на прикладі Великобританії, яка наразі не входить у спільну валютну зону Європейського Союзу. Але найгостріші суперечності та непорозуміння виникали зовсім не у економічній складовій європейської інтег-рації. Саме політика стала найкращім індикатором щирості та успішності прагнень європейських країн до об'єднання у спільному європейському домі. Європейська політична інтеграція — це сфера, яка на шляху свого розвитку зазнавала багато поразок та невдач. Але, незважаючи на це, європейські країни змогли знайти необхідні рішення, які у теперішньому часі привели до можли-вості виділити існування спільної зовнішньої політики та політики безпеки (далі — СЗПБ) Європейського союзу.

This paper brings a role theory perceptive to Europeanisation studies and offers a more holistic analysis to look at the impact of the EU on the national foreign policies of target states. Using the insights from Holsti's (1970) role theory, the paper analyses the uneasy swing of Turkish foreign policy vis-à-vis the EU through an assessment of Turkey's adherence to the EU's role prescriptions: following a peaceful foreign policy and contributing to regional peace and stability. Findings of the paper highlight that Turkey faced several role strains arising from different role conceptions of bureaucratic and political elites leading the former to act as a veto player on the latter. As a result, the roles performed by Turkey in the international system ranged from 'active-independent', 'bridge' and 'mediator-integrator'. ; Bu makale, Avrupalılaşma çalışmalarına rol teorisi bakış açısı getirmekte ve AB'nin hedef ülkelerin dış politika davranışını açıklamada daha bütüncül bir yaklaşım sunmaktadır. Holsti'nin (1970) rol teorisi yaklaşımından esinlenerek Türkiye'nin AB'ye karşı tutumundaki değişimler inceleyen bu makale AB'nin kendisine sunduğu reçeteler olan ikili ilişkilerde barışçıl bir dış politika izlemesi ve bölgesel barış ve istikrara katkıda bulunması gibi beklentilere ne ölçüde karşılık verdiğini analiz etmektedir. Makalenin bulguları farklı ulusal rol algılamalarından dolayı bürokratların siyasi elitler üzerinde veto oyuncusu durumuna geldiğini ve bu nedenle Türkiye'nin uluslararası sistem içinde oynadığı rollerin 'aktif-bağımsız', 'köprü' ve ''arabulucu-bütünleştirici' arasında gidip geldiğini ortaya koymaktadır.

Praktyka wykorzystania form demokracji bezpośredniej w państwach europejskich dowodzi, iż prócz licznych głosowań referendalnych w sprawach ogólnonarodowych, coraz bardziej popularnym przedmiotem debaty publicznej, a następnie głosowania stają się również kwestie o tematyce "unijnej". Wykorzystanie referendum ogólnonarodowego do decydowania w sprawach procesu integracji europejskiej nie jest zjawiskiem nowym, bowiem pierwsze głosowanie o tej tematyce miało miejsce już w 1972 r. Od tego czasu integracja europejska stała się przedmiotem 60 ogólnonarodowych referendów – zarówno w państwach członkowskich, w państwach kandydujących, jak i w państwach "trzecich", które związane są dziś z Unią Europejską różnego rodzaju umowami bilateralnymi. Większość doświadczeń związanych z wykorzystaniem referendów w sprawach "europejskich" jest – można rzec – pozytywnych, jednak część z nich przysporzyło państwom członkowskim i samej Unii wielu problemów. Jednym z ostatnich przykładów głosowań referendalnych, którego konsekwencje będą miały swój wyraz w przyszłym kształcie Unii Europejskiej, jest głosowanie z 23 czerwca 2016 r. sprawie członkostwa Wielkiej Brytanii w UE. Głównym celem niniejszego tekstu jest odpowiedź na pytanie o konsekwencje referendów w sprawie integracji (ze szczególnym uwzględnieniem głosowania brytyjskiego) dla przyszłego kształtu Unii Europejskiej.

.