Introduction. It is known that Alexandra Kollontai since childhood has spoken many European languages (English, German, French, Swedish, Norwegian, Finnish, and others), been interested in literature, learnt drawing through private lessons. After establishing of the Bolsheviks and Left Social Revolutionaries power, Alexandra Kollontai was elected to the All-Russian Central Executive Committee and received the post of People's Commissar of Public Charity in the first list of the Council of People's Commissars. The aim and the tasks of the article are to determine the place and evolution of Marxist feminism in the discourse of the XX - the beginning of the XXI centuries, which progressively developed together with the female movement in the world. Research methods. The work is characterized by modern understanding of discursive thinking as a complex communicative phenomenon, a complex system of knowledge hierarchy, including, in addition to the text, knowledge about the world, ideological attitudes, the consideration of which is necessary for understanding the text. Discourses have important social consequences for individual countries and peoples, local and corporate social groups. Discursive representations tend to enrich understanding and communication. Research results. The protest movement of many strata of society against the established stereotypes of life and activity led to the emergence of new forms of life, hostels and even production (type of commune) and gave rise to new political parties in different countries, attracted the attention of major philosophers, sociologists, psychoanalysts (Erich Fromm, Herbert Marcuse, Theodore Adorno, Max Horchaymer). The contribution of A.M. Kollantai in Marxist feminism is associated with the series of the practical steps to liberate a woman in the first years of Soviet power. She launched the process of becoming a "new" woman, an active participant in the socialist reorganization of the world. At the same time, the methodology and argumentation of feminism was ...
The purpose of the article is to outline the tendencies of post-war restoration and development of Chernihiv from the 1940s to the 1970s. Special attention is paid to the revival of the historical and architectural environment of the city, among which the Yelets shrine occupies a prominent place. The tasks of this study is to characterize the project of landscaping of the then non-functioning Chernihiv Yeletskyi Monastery in 1972. An important issue is to determine the probable reasons of the lack of implementation of the developed plans. In the article were used general scientific methods, for example, the method of systematic approach, analysis and induction, as well as a special-historical method of historical-genetic analysis were also used. The study is based on the principles of historicism and objectivity. The scientific novelty of the study lies in the coverage of one of the little-known pages of the history of the Chernihiv Yeletskyi Monastery, in particular, the land improvement of the former monastery in the 1970s, as well as its adaptation to a tourist object. Conclusions. After the Second World War, Chernihiv began to rebuild. An important role in this problem belonged to the architects who thought to harmoniously combine historical sites with the renewed urban space. In the early 1970s, another landscaping project was developed to improve the territory of the Chernihiv Yeletskyi Monastery, which aimed to improve the preservation of its architectural monuments and create a favorable environment for sightseeing. Unfortunately, these plans have not been fully implemented for a number of reasons: the usage of monastery premises by various organizations, the need for current repairs of monuments, the attention of local government and, consequently, problems with financial resources for the development of infrastructure in the city, etc. Today, from a practical point of view, such unrealized projects for the improvement of a particular object can be useful in developing new plans for the arrangement of a ...
The subject of the article is the main milestones, directions and stages of artist Opanas Ivanovych Zalyvakha's participation in the Ukrainian national movement of 1960–1970s. The source base of the research is based on the documents of the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine (SSA SSU) in Kyiv, samizdat materials, memoirs of O. Zalyvakha and his contemporaries. The methodological basis of the study is J. Seko's concept of the coexistence of two paradigms in the Ukrainian resistance movement of the 1950s and 1980s – national liberation (underground organizations) and nationalization (legal activity of the intelligentsia among the Sixties). The author concludes that the artist O. Zalyvakha from the early 1960s to the first half of the 1970s was an active participant in the environment of the Sixties human rights within the nationalization paradigm of the Ukrainian national movement. In the first half of the 1960's, the main forms of his dissident activity were the spread of samizdat, criticism of the Soviet government's policy in the national question, the production of Ukrainian national symbols. Living in Ivano-Frankivsk, the artist managed to establish contacts with Kyiv and Lviv dissidents. The arrest and trial of O. Zalyvakha could not stop his dissident activities and did not change his opposition views on the official policy of the Soviet regime. In the Mordovian colonies he took part in Ukrainian cultural events, created ex-librises with national symbols, set up channels for the transfer of documents and materials from the colony to freedom, wrote a statement of protest to the Chairman of the Supreme Court of the USSR. Acquaintance and close relations with V. Moroz, M. Soroka, I. Gel, S. Karavansky, J. Lesiv significantly strengthened O. Zalyvakha's views on the need for further struggle for the revival of Ukrainian national consciousness and culture. After his release, the most notable dissident action of the artist was his participation in the campaign to protect the convicted historian V. Moroz. Later, O. Zalyvakha, despite the fact that the KGB was taken into account as an object of the "Bloc" case, under the pressure of the regime almost completely stopped its activity in the direction of the resistance movement against the Soviet regime. Keywords: Opanas Zalyvakha, Ukrainian dissident movement, Sixties human rights, samizdat, Soviet regime, Mordovian colonies. ; Предметом статті є основні віхи, напрями і етапи участі художника Опанаса Івановича Заливахи в українському національному русі 1960–1970-хрр. Основу джерельної бази дослідження становлять документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДАСБУ) у м.Київ, матеріали самвидаву, спогади самого О.Заливахи та його сучасників. Методологічною основою дослідження є концепція Я.Секо про співіснування в українському русі спротиву 1950–80‑хрр. двох парадигм– національно-визвольної (підпільні організації) та націоналізаційної (легальна діяльність інтелігенції із середовища "шістдесятників"). Автор статті приходить до висновку, що художник О.Заливаха з початку1960‑х до першої половини1970‑х був активним учасником середовища шістдесятницького правозахисту в рамках націоналізаційної парадигми українського національного руху. У першій половині 1960‑хрр. основними формами його дисидентської діяльності були поширення самвидаву і тамвидаву, критика політики радянської влади у національному питанні, виготовлення української національної символіки. Арешт та судова розправа над О.Заливахою не змогли зупинити його дисидентської діяльності та не змінили опозиційних щодо офіційної політики радянського режиму переконань. У мордовських колоніях художник брав участь в українських культурних заходах, налагоджував канали передачі документів і матеріалів із колонії на волю, написав заяву протесту на адресу Голови Верховного Суду УРСР. Після виходу на волю найбільш помітною дисидентською акцією художника була його участь у кампанії захисту засудженого історика В.Мороза. В подальшому О.Заливаха, незважаючи на те, що був взятий КДБ у розробку як об'єкт справи "Блок", під тиском режиму практично повністю припинив активність у руслі руху спротиву радянському режиму. Ключові слова: Опанас Заливаха, український дисидентський рух, шістдесятницький правозахист, самвидав, радянський режим, Мордовські колонії.
The author of the article shows that conflicts attract the attention of representatives of various fields of knowledge (philosophy, sociology, conflict studies, psychology, history, political science, jurisprudence, military science, culturology, art, ethnology, pedagogy and etc.), in particular, in order to develop optimal ways to resolve them at various levels of deployment of conflict confrontation between different parties. Emphasizes that conflict should be considered as one of the types of social interaction. Its participants can be individuals, human groups, organizations, institutions, societies, countries, states and so on. Phenomena of conflicts, from ancient times to the present, in various artistic forms reflect the reality of a certain era and features of historical time. Artistic understanding of the phenomena of conflicts complements, strengthens and facilitates the scientific analysis of the problems of conflicts and the dynamics of their course. Analyzes the reasons that, since cinema is one of the most popular art forms of today, combining creativity and production, cinema itself can be actively involved in the processes of deconflict of Ukrainian society. Indicates the specifics of feature film: it affects the deep layers of consciousness, touches all the strings of the human soul and at the same time reflects the current problems of today; forces the viewer to identify with the characters of the film and actively include their ideals, principles, behavior and thinking in their real lives. He concludes that cinema, given its subject matter and plot, plays a significant role in shaping both aggressive and peaceful behavior of people, ie it can contribute to either increasing the level of conflict situations in society, or their leveling. Proves that in order to reduce the level of conflict in society, it is necessary to reduce the number of films that contain open displays of violence, bloody scenes and large-scale plans of terror; it is necessary to increase the number of high-quality Ukrainian films of patriotic orientation.
Розглянуто мистецький доробок міжнародних мисткинь, таких як Мір'яна Батініч, Оксана Чепелик, Деббі Каруана Дінглі, Тереза Дебоно, Емма Фсадні, Анна Гріма, Глорія Оярзабал, Енріке Табоне, Жана Бусуттіли Залеські, представлений на виставці «Арт + фемінізм 2020», яка проходила 7 лютого — 23 серпня 2020 року в Арт Центрі Креативний простір на Мальті, присвячений феміністичній проблематиці, для залучення його до національного культурологічного дискурсу як привід до роздумів і дискусій. Опрацьовано теми, які розробляють мисткині, як то розширення прав і можливостей молодих дівчат і жінок для поєднання професійної реалізації і материнства, біоетика і права жінок в умовах комерціалізації репродуктивних технологій, конфлікт між традиційними гендерними нормами і упередженнями та сучасними очікуванннями, непроговорені історії в патріархальному суспільстві, історична інфантилізація жінки шляхом колонізації свідомості, історія мистецтв в епоху матріархату з фокусом на жіночій перспективі із забезпеченням візії доісторичних артефактів сучасною рамкою і використанням новітніх технологій. Відзначено широкий спектр художніх практик, якими займаються мисткині, — від традиційного живопису, графіки та скульптури до таких, що пов'язані з використанням медіа: фотографії, відео та керованих даними медіаінсталяцій.Наголошено на важливості культурологічних рефлексій гендерної проблематики і вбудовування українського сучасного мистецтва в глобальні явища для розвитку теорії і практики та важливості залучення українських проектів, продемонстрованих за кордоном до українського мистецького дискурсу. Відзначено плідність зусиль щодо зменшення гендерного розриву у Вікіпедії задля висвітлення роботи жінок-художниць та їх внеску у мистецтво.Визначено місце сучасного феміністичного мистецького доробку — як культурного і політичного явища в суспільному житті, що працює на становлення нових цінностей та нової свідомості і може слугувати інструментом для культурної політики України. ; The artistic achievements of international artists such as Mirjana Batinić, Oksana Chepelyk, Therese Debono, Debbie Caruana Dingli, Emma Fsadni, Anna Grima, Gloria Oyarzabal and Enriqué Tabone, Jean Busuttil Zaleski, were examined at the exhibition «Art + Feminism 2020» held from February 7 to August 23, 2020 at the St James Cavalier Centre for Creativity in Malta, dedicated to feminist issues, with the aim to include them into national cultural study discourse, as a subject for reflections and discussions. Topics developed by artists, such as empowerment of young girls and women to combine professional realization and motherhood, bioethics and women's rights in the commercialization of reproductive technologies, the conflict between traditional gender norms and prejudices and modern expectations, untold stories in patriarchal society, historical infantilization of women through the colonization of consciousness, art history in the era of matriarchy with a focus on women's perspective through a vision of prehistoric artifacts with a contemporary frame and the use of new technologies. А wide range of artistic practice, from traditional painting, graphics and sculpture, to those related to the use of media: photography, video and data-driven media installation, is pointed.The importance of cultural study and reflections on gender issues and the integration of Ukrainian contemporary art into global phenomena for the development of theory and practice, but also the importance of involving Ukrainian projects demonstrated abroad in the Ukrainian art discourse are emphasized. The fruitfulness of efforts to reduce the gender gap in Wikipedia in order to highlight the work of women artists and their contribution to art was noted.The place of contemporary feminist art is defined as a cultural and political phenomenon in social life, which works for the formation of new values and new consciousness and can serve as a tool for cultural policy of Ukraine.
The artistic achievements of international artists such as Mirjana Batinić, Oksana Chepelyk, ThereseDebono, Debbie Caruana Dingli, Emma Fsadni, Anna Grima, Gloria Oyarzabal and Enriqué Tabone, JeanBusuttil Zaleski, were examined at the exhibition «Art + Feminism 2020» held from February 7 to August 23, 2020 at the St James Cavalier Centre for Creativity in Malta, dedicated to feminist issues, with the aimto include them into national cultural study discourse, as a subject for reflections and discussions.Topics developed by artists, such as empowerment of young girls and women to combine professional realization and motherhood, bioethics and women's rights in the commercialization of reproductive technologies, the conflict between traditional gender norms and prejudices and modern expectations, untold stories in patriarchal society, historical infantilization of women through the colonization of consciousness, art history in the era of matriarchy with a focus on women's perspective through a vision of prehistoric artifacts with a contemporary frame and the use of new technologies. А wide range of artistic practice, from traditional painting, graphics and sculpture, to those related to the use of media: photography, video and data-driven media installation, is pointed.The importance of cultural study and reflections on gender issues and the integration of Ukrainian contemporary art into global phenomena for the development of theory and practice, but also the importance of involving Ukrainian projects demonstrated abroad in the Ukrainian art discourse are emphasized.The fruitfulness of efforts to reduce the gender gap in Wikipedia in order to highlight the work of women artists and their contribution to art was noted.The place of contemporary feminist art is defined as a cultural and political phenomenon in social life,which works for the formation of new values and new consciousness and can serve as a tool for cultural policy of Ukraine. ; Розглянуто мистецький доробок міжнародних мисткинь, таких як Мір'яна Батініч, Оксана Чепелик, Деббі Каруана Дінглі, Тереза Дебоно, Емма Фсадні, Анна Гріма, Глорія Оярзабал, Енріке Табоне, Жана Бусуттіли Залеські, представлений на виставці «Арт + фемінізм 2020», яка проходила 7 лютого — 23 серпня 2020року в Арт Центрі Креативний простір на Мальті, присвячений феміністичній проблематиці, для залученняйого до національного культурологічного дискурсу як привід до роздумів і дискусій.Опрацьовано теми, які розробляють мисткині, як то розширення прав і можливостей молодих дівчат і жінокдля поєднання професійної реалізації і материнства, біоетика і права жінок в умовах комерціалізації репродуктивних технологій, конфлікт між традиційними гендерними нормами і упередженнями та сучасними очікуванннями, непроговорені історії в патріархальному суспільстві, історична інфантилізація жінки шляхом колонізації свідомості, історія мистецтв в епоху матріархату з фокусом на жіночій перспективі із забезпеченням візії доісторичних артефактів сучасною рамкою і використанням новітніх технологій. Відзначено широкий спектр художніх практик, якими займаються мисткині, — від традиційного живопису, графіки та скульптури до таких, що пов'язані з використанням медіа: фотографії, відео та керованих даними медіаінсталяцій.Наголошено на важливості культурологічних рефлексій гендерної проблематики і вбудовування українського сучасного мистецтва в глобальні явища для розвитку теорії і практики та важливості залучення українських проектів, продемонстрованих за кордоном до українського мистецького дискурсу. Відзначено плідність зусиль щодо зменшення гендерного розриву у Вікіпедії задля висвітлення роботи жінок-художниць та їх внеску у мистецтво.Визначено місце сучасного феміністичного мистецького доробку — як культурного і політичного явища в суспільному житті, що працює на становлення нових цінностей та нової свідомості і може слугувати інструментом для культурної політики України
The aim of the article is to explore of genre and dramaturgic features of a modern historical film. The research methodology is based on the systematic use of materials from the scientific branches of art and cultural science, cinema theory and history, psychology, etc. The empirical basis of the study included a series of historical films of the XXI century, a detailed analysis of genre and dramaturgic features was carried out. The results. Historical drama is the leading genre of a film based on real events, which grinds the past, turning it into a mirror image of the present. Thus, the theme of the film, its newsworthiness has the equal importance along with the genre, which ensures the integrity of the material, director's and cameraman's methods and techniques and the style, which forms the aesthetic expressiveness of the film. Films based on real events, which premiered in the XXI century, were chosen as the empirical basis of the study. As the core of the plot were chosen issues of human rights violations, social discrimination and injustice. These problems have their origins in ancient times and have long been the main obstacles for the establishment of democratic values in society. We found that modern historical drama has significant morphological differences from the XX century drama: lack of epicism, abandonment of the tragic component in favor of a happy ending, the transition from melodramatics to hybridization of drama with more dynamic genres: action, road movie, western. At the same time, we see that modern historical drama has signs of genre elasticity and syncretism, which allows forming new multigenre constructions that have not yet entered scientific circulation in the domestic press (action drama, crime drama, western drama, kidnap drama, etc.). The dramatic features of modern historical films are closely related to the genre construction of the films. The genre of autobiography determines the priority of using the "plot of growing up" and "plot of the experience", when the main characters grow up psychologically and fight for their rights: life, freedom, personal inviolability. The hero— is dominated archetype, a person who serves others, sacrifices himself or puts himself in constant danger for the sake of others. The issue of social inequality in the historical context, when realities separate the viewer from the depicted events for a significant period of time, is reflected in the historical film more often and has a proper response from the viewer. At the same time, the modern issue of human rights, which demonstrates the principle of "democracy for the elect" is not so popular among modern fans of historical cinema. Novelty. The scientific novelty of the article is to identify the modern morphology of historical film, the actualization of the relationship between the genre, the magnitude of the theme of historical film, its dramatic solution and the value expectations of the audience. The practical significance. The main theses and results of the research may be useful for practicing screenwriters of historical films. The recommendations in this article contribute to the creation of a commercially successful and psychologically powerful film product. In addition, the article can be used for academic disciplines in film schools in Ukraine and abroad. ; Досліджено сутність жанру історичного фільму, проаналізовано сучасні кінотвори з точки зору наджанрових побудов сучасного ігрового кіно. Показано проблематику формування загальної концепції історичного фільму, вибору жанрової конструкції, підготовки сценарію з урахуванням ціннісних установок та побажань аудиторії. Окрема увага приділена еволюції теорії жанру, що мала як етапи утвердження беззаперечного авторитету жанру як запоруки цілісності твору, так і періоди повної відмови від жанру на користь вільної авторської інтерпретації та відтворення дійсності. Порушено питання достовірності зображуваних подій як в історичних фільмах, так і у фільмах, що не позиціюються як історичні. Виявлено жанрову та драматургічну трансформацію сучасного історичного фільму, що полягає в утворенні нових жанрових структур та зміні загальної драматургічної структури твору.
The aim of the article is to explore of genre and dramaturgic features of a modern historical film. The research methodology is based on the systematic use of materials from the scientific branches of art and cultural science, cinema theory and history, psychology, etc. The empirical basis of the study included a series of historical films of the XXI century, a detailed analysis of genre and dramaturgic features was carried out. The results. Historical drama is the leading genre of a film based on real events, which grinds the past, turning it into a mirror image of the present. Thus, the theme of the film, its newsworthiness has the equal importance along with the genre, which ensures the integrity of the material, director's and cameraman's methods and techniques and the style, which forms the aesthetic expressiveness of the film. Films based on real events, which premiered in the XXI century, were chosen as the empirical basis of the study. As the core of the plot were chosen issues of human rights violations, social discrimination and injustice. These problems have their origins in ancient times and have long been the main obstacles for the establishment of democratic values in society. We found that modern historical drama has significant morphological differences from the XX century drama: lack of epicism, abandonment of the tragic component in favor of a happy ending, the transition from melodramatics to hybridization of drama with more dynamic genres: action, road movie, western. At the same time, we see that modern historical drama has signs of genre elasticity and syncretism, which allows forming new multigenre constructions that have not yet entered scientific circulation in the domestic press (action drama, crime drama, western drama, kidnap drama, etc.). The dramatic features of modern historical films are closely related to the genre construction of the films. The genre of autobiography determines the priority of using the "plot of growing up" and "plot of the experience", when the main characters grow up psychologically and fight for their rights: life, freedom, personal inviolability. The hero— is dominated archetype, a person who serves others, sacrifices himself or puts himself in constant danger for the sake of others. The issue of social inequality in the historical context, when realities separate the viewer from the depicted events for a significant period of time, is reflected in the historical film more often and has a proper response from the viewer. At the same time, the modern issue of human rights, which demonstrates the principle of "democracy for the elect" is not so popular among modern fans of historical cinema. Novelty. The scientific novelty of the article is to identify the modern morphology of historical film, the actualization of the relationship between the genre, the magnitude of the theme of historical film, its dramatic solution and the value expectations of the audience. The practical significance. The main theses and results of the research may be useful for practicing screenwriters of historical films. The recommendations in this article contribute to the creation of a commercially successful and psychologically powerful film product. In addition, the article can be used for academic disciplines in film schools in Ukraine and abroad. ; Досліджено сутність жанру історичного фільму, проаналізовано сучасні кінотвори з точки зору наджанрових побудов сучасного ігрового кіно. Показано проблематику формування загальної концепції історичного фільму, вибору жанрової конструкції, підготовки сценарію з урахуванням ціннісних установок та побажань аудиторії. Окрема увага приділена еволюції теорії жанру, що мала як етапи утвердження беззаперечного авторитету жанру як запоруки цілісності твору, так і періоди повної відмови від жанру на користь вільної авторської інтерпретації та відтворення дійсності. Порушено питання достовірності зображуваних подій як в історичних фільмах, так і у фільмах, що не позиціюються як історичні. Виявлено жанрову та драматургічну трансформацію сучасного історичного фільму, що полягає в утворенні нових жанрових структур та зміні загальної драматургічної структури твору.
Розглянуто актуальність та художній потенціал воєнного фільму в контексті сучасних суспільних, культурних і політичних перетворень. Показано тісний взаємозв'язок змісту воєнного фільму та його аудіовізуального втілення з точки зору реалізації режисерського задуму й очікувань глядацької аудиторії. Визначено, що емоційна й метафорична складові воєнного фільму реалізуються, зокрема, за допомогою кольорової та світлової концепцій фільму, вмілого використання оператором багатьох прийомів і засобів. Досліджено еволюцію виражальних засобів у воєнних фільмах США та основні віхи воєнних конфліктів, що стали об'єктами висвітлення. Розкрито характери героїв, які стали результатом вмілого застосування комплексу режисерських й операторських засобів. Виявлено тенденцію поступового збідніння виражальних засобів воєнного фільму та переходу до відстороненого хронікального зображення історичних подій. ; The aim of the article is to analyze the evolution of expressive facilities in US war films, the images and cultural meanings which they form.The research methodology is based on the systematic use of materials from the scientific branches of art and cultural science, cinema theory and history, psychology, etc. The empirical base of the study included a series of US war films, a detailed analysis of expressive facilities and content analysis were carried out.The results. The war film has a huge potential for expressive facilities to create artistically powerful portraits that reflect the characters of the epoch, landscapes and interiors, which unfold battle scenes and life of citizens. Many researchers note the fashion for aggressive and unbiased presentation of audiovisual information (like films "Fury" and "Americаn sniper" 2014). War films of XXI century are made taking into account modern technologies in color correction: in complementary or similar color schemes. Landscape and interior in the films of 2014 serve as a background; panoramas and long-range plans give way to close-ups and medium-sized, battle scenes are given general plans instead of long-range. Authors of war films of medium and end of XX century ("Apocalypse Now" and "The Last of the Mohicans") created powerful color and light conceptions of the films, which contains with dramatic history, for example using chiaroscuro effect.On the one hand, there is a kind of simplification and impoverishment of the visual solutions of war films, the convergence of feature films with TV series and documentaries about the war, made in black and white. On the other hand, we note the commercial success in the rental of all considered films, so all the films met the needs of the audience in 1979, 1992 and 2014.The expressive facilities, mentioned in the article, created powerful images of the desperate but "wise" murderer of Kurtz; the "cruel and steadfast" Magua Indian; the cold and "fair" violator and murderer Don Collier; and the "good-natured" joker, record-breaking sniper Chris Kyle. Noteworthy that the role of the victim and the killer are replaced, the killers suffer from the "cruelty" of their victims, who dared to resist. In this case, the expressive facilities help to justifying the armed presence of a US soldier thousands of kilometers from his country. This creates powerful patriotic images of the main characters, who allegedly protect the states from the military aggression of an imaginary enemy.Novelty. The article reveals the dynamics of the use of expressive facilities in a war film from the middle of the XX century to the first quarter of the XXI, the cultural and social meanings generated by them.The practical significance. The main theses and results of research may be useful for practicing directors and cameramen in the formation of a director's concept of a war film, preparing a script and choosing visual solutions. The recommendations in this article contribute to the creation of a commercially successful and psychologically powerful film product. In addition, the article can be used for teaching disciplines in film schools in Ukraine and abroad.
Розглянуто актуальність та художній потенціал воєнного фільму в контексті сучасних суспільних, культурних і політичних перетворень. Показано тісний взаємозв'язок змісту воєнного фільму та його аудіовізуального втілення з точки зору реалізації режисерського задуму й очікувань глядацької аудиторії. Визначено, що емоційна й метафорична складові воєнного фільму реалізуються, зокрема, за допомогою кольорової та світлової концепцій фільму, вмілого використання оператором багатьох прийомів і засобів. Досліджено еволюцію виражальних засобів у воєнних фільмах США та основні віхи воєнних конфліктів, що стали об'єктами висвітлення. Розкрито характери героїв, які стали результатом вмілого застосування комплексу режисерських й операторських засобів. Виявлено тенденцію поступового збідніння виражальних засобів воєнного фільму та переходу до відстороненого хронікального зображення історичних подій. ; The aim of the article is to analyze the evolution of expressive facilities in US war films, the images and cultural meanings which they form.The research methodology is based on the systematic use of materials from the scientific branches of art and cultural science, cinema theory and history, psychology, etc. The empirical base of the study included a series of US war films, a detailed analysis of expressive facilities and content analysis were carried out.The results. The war film has a huge potential for expressive facilities to create artistically powerful portraits that reflect the characters of the epoch, landscapes and interiors, which unfold battle scenes and life of citizens. Many researchers note the fashion for aggressive and unbiased presentation of audiovisual information (like films "Fury" and "Americаn sniper" 2014). War films of XXI century are made taking into account modern technologies in color correction: in complementary or similar color schemes. Landscape and interior in the films of 2014 serve as a background; panoramas and long-range plans give way to close-ups and medium-sized, battle scenes are given general plans instead of long-range. Authors of war films of medium and end of XX century ("Apocalypse Now" and "The Last of the Mohicans") created powerful color and light conceptions of the films, which contains with dramatic history, for example using chiaroscuro effect.On the one hand, there is a kind of simplification and impoverishment of the visual solutions of war films, the convergence of feature films with TV series and documentaries about the war, made in black and white. On the other hand, we note the commercial success in the rental of all considered films, so all the films met the needs of the audience in 1979, 1992 and 2014.The expressive facilities, mentioned in the article, created powerful images of the desperate but "wise" murderer of Kurtz; the "cruel and steadfast" Magua Indian; the cold and "fair" violator and murderer Don Collier; and the "good-natured" joker, record-breaking sniper Chris Kyle. Noteworthy that the role of the victim and the killer are replaced, the killers suffer from the "cruelty" of their victims, who dared to resist. In this case, the expressive facilities help to justifying the armed presence of a US soldier thousands of kilometers from his country. This creates powerful patriotic images of the main characters, who allegedly protect the states from the military aggression of an imaginary enemy.Novelty. The article reveals the dynamics of the use of expressive facilities in a war film from the middle of the XX century to the first quarter of the XXI, the cultural and social meanings generated by them.The practical significance. The main theses and results of research may be useful for practicing directors and cameramen in the formation of a director's concept of a war film, preparing a script and choosing visual solutions. The recommendations in this article contribute to the creation of a commercially successful and psychologically powerful film product. In addition, the article can be used for teaching disciplines in film schools in Ukraine and abroad.
У статті досліджено способи утворення евфемізмів в американському політичному кінодискурсі (на матеріалі американських політичних серіалів). Обґрунтовано актуальність наукової розвідки та уточнено поняття політичного кінодискурсу. Проаналізовано публікації з проблематики дослідження та уточнено класифікацію шляхів досягнення евфемістичного ефекту в англійській мові, що уможливило ідентифікувати механізми евфемізації в американському політичному кінодискурсі. ; The article focuses on the ways of formation of euphemisms in American political discourse on the material of American political TV series. The relevance of the research has been justified and the notion of political film discourse has been specified. Publications concerning the main topic of our research were analyzed and the classification of the ways of formation of euphemisms in English was clarified. This contributed to identification of the mechanisms of euphemization in the American political film discourse. Special attention was drawn to the semantic means which is determined by scientists as the most productive way of euphemism formation. Eleven thematic groups of euphemisms which are widely used by politicians and public figures in political sessions, debates, political speeches, interviews and press-conferences were singled out. The reasons that made politicians use euphemisms characterized by a neutral connotation were also the focus of our investigation. The most efficient ways of euphemism formation in American political film discourse were identified. They are semantic shift, represented by metaphor, meiosis and generalization; periphrasis; word formation; borrowings and the usage of pronouns to denote certain phenomena that are undesirable or seem unpleasant to the speaker. We have observed tendencies of the usage of euphemisms and identified quantitative indicators of representing the ways to create euphemistic effect in the studied material. It was found out, that the speaker uses metaphor and meiosis to soften the refusal or to hide the genuine financial state of a person. It was revealed that generalization helps avoid unpleasant details concerning health condition and alcohol dependency of communicators. Periphrasis was found to prevent conflicts and help to eliminate possible tensions that may occur in the situation of leaving work place or when discussing delicate topics. Abbreviation was considered as a mechanism of euphemization that implements health confidentiality. Borrowings and the usage of indefinite pronouns were studied as the ways of veiling of meaning of the statement in American political film discourse.
It was established that the budget process is a complex set of interrelated stages, each characterized by a certain set of performance indicators. From a reasoned and duly executed expenditure planning depends on their implementation and reporting, so were the features of budget formulation and execution of government programs of film production. The basic stages of the budget process, system and structural relationships between them. The analysis of the budget for these programs, confirming indicators interconnectedness budget formulation and execution. The identified aspects and proposed solutions. ; Встановлено, що бюджетний процес є складним комплексом взаємопов'язаних стадій, кожна з яких характеризується певною сукупністю результативних показників. Від обґрунтованого та належним чином оформленого планування видатків залежить їх виконання та звітування, таким чином було розглянуто особливості формування та виконання бюджету державних програм розвитку кіновиробництва. Проаналізовано основні стадії бюджетного процесу, системні та структурні зв'язки між ними. Проведено аналіз бюджету за цими програмами, який підтверджує взаємопов'язаність показників формування та виконання бюджету. Визначено проблемні аспекти та запропоновано шляхи їх вирішення.
The increasing recently interest towards the art house cinema stipulates the relevance in the field of sociological investigations of the cinema proper as a social institution and directly the art cinema, as this area most brightly covers those pressing problems and cardinal social changes that occur nowadays. The article deals with the analysis of the film festival as a structural element when researching the art house cinema as a social institution. At the same time, carrying out the function of the mass media and social institution, the art house cinema represents a great interest for studying in the field of sociology. Acting as mass media, art cinema can originally influence its audience, forming specific models of behavior, social aims, and sometimes political views of its audience. A new judgment of factors of social institutionalization of art cinema is offered for consideration, one of which is the film festival. Basic research on the basis of modern scientific works of foreign researches of the cinema is conducted. This subject offers judgment of processes concerning social interaction in the framework of film festival acting as establishment for performing the function of mass media and a social institution on behalf of the art house cinema. ; Возрастающий в последнее время в мире интерес к артхаусному кинематографу определяет актуальность в области социологических исследований самого кинематографа как социального института и непосредственно артсинема, ведь именно это направление наиболее ярко освещает те острые проблемы и кардинальные социальные изменения в обществе, которые происходят в наши дни. Статья посвящена анализу кинофестиваля как структурного элемента при исследовании артхаусного кинематографа в качестве социального института. Одновременно выполняя функции средства массовой коммуникации и социального института, артхаусный кинематограф представляет большой интерес для изучения в области социологии. Выступая средством массовой коммуникации, «артсинема» может своеобразно влиять на свою аудиторию, формируя конкретные модели поведения, социальные установки, а иногда и политические взгляды своей аудитории. Предлагается к рассмотрению новое осмысление факторов социальной институционализации «артсинема», одним из которых является кинофестиваль. Проводится поисковое исследование на базе современных научных работ иностранных исследователей кинематографа. Данная тема предлагает осмысление процессов социальных интеракций в рамках кинофестивалей, выступающих в качестве учреждений для выполнения артхаусным кинематографом функций средства массовой коммуникации и социального института. ; Возрастающий в последнее время в мире интерес к артхаусному кинематографу определяет актуальность в области социологических исследований самого кинематографа как социального института и непосредственно артсинема, ведь именно это направление наиболее ярко освещает те острые проблемы и кардинальные социальные изменения в обществе, которые происходят в наши дни. Статья посвящена анализу кинофестиваля как структурного элемента при исследовании артхаусного кинематографа в качестве социального института. Одновременно выполняя функции средства массовой коммуникации и социального института, артхаусный кинематограф представляет большой интерес для изучения в области социологии. Выступая средством массовой коммуникации, «артсинема» может своеобразно влиять на свою аудиторию, формируя конкретные модели поведения, социальные установки, а иногда и политические взгляды своей аудитории. Предлагается к рассмотрению новое осмысление факторов социальной институционализации «артсинема», одним из которых является кинофестиваль. Проводится поисковое исследование на базе современных научных работ иностранных исследователей кинематографа. Данная тема предлагает осмысление процессов социальных интеракций в рамках кинофестивалей, выступающих в качестве учреждений для выполнения артхаусным кинематографом функций средства массовой коммуникации и социального института.
This article represents the first attempt in Ukraine of complex interdisciplinary investigation of the history of Australian film development in the XX-th century in the context of Australian culture. Analysing films in historical order the peculiarities of each decade are taken into consideration. The periods of silent films, sound films and colour films are analysed. The best film productions, their film directors and prominent actors are outlined. Special attention is paid to the development of feature films and documentaries. The article concentrates on the development of different film genres beginning with national historical drama, films of the first pioneers' survival, adventure films. It is shown how they contribute to the embodiment in films of the main archetypes of Australian culture, the development of Australian identity. After World War I and World War II war films appear to commemorate the courage of the Australian soldiers in the war fields. Later on the destiny of the Australian women white settlers' wives or native Australians inspired film directors to make them the chief heroines of their movies. A comparative analysis of films and literary primary sources underlying their scripts is carried out. It is concluded that the Australian directors selected the best examples of Australian national poetry and prose, which reveal the historical and social, cultural and racial problems of the country's development during the twentieth century. The publication dwells on boom and bust periods of Australian film making. The governmental policy in this sphere is analysed. Different schemes of film production and distribution are outlined to make national film industry compatible with the other film industries of the world, especially with the Hollywood. The area of a new discipline - Australian Film Studios - is studied as well as the works of Australian scholars. It is clarified in what Australian universities this discipline is taught. It is assumed that the experience of Australia in this sphere should be taken by Ukraine. ; Стаття представляє собою першу спробу в Україні комплексного інтердисциплінарного вивчення історії розвитку австралійської кіноіндустрії в ХХст. в контексті австралійської культури. Аналізуючи фільми в історичній послідовності особливості кожної декади беруться до уваги. Проаналізовані періоди німого, звукового та кольорового кіно. Виокремлені кращі фільми, режисери та видатні актори. Особлива увага приділена художнім та документальним фільмам. У статті розглядається розвиток різних жанрів кінофільмів, починаючи з історичної драми, фільмів про виживання поселенців-піонерів, пригодницьких фільмів. Показано, як вони сприяють втіленню у кінострічках головних архетипів австралійської культури, розвитку австралійської ідентичності. Після Першої та Другої світових воєн створюються фільми, щоб увічнити хоробрість австралійських солдатів на полях цих воєн. Згодом з'являються кінострічки, в яких режисери змальовують долі австралійських жінок, чи то дружин переселенців, чи аборигенок. Проведено компаративний аналіз фільмів та літературних першоджерел, покладених в основу їх сценаріїв. Зроблено висновок, що австралійськими режисерами були обрані найкращі взірці австралійської національної поезії і прози, які розкривають історичні і соціальні, культурні і расові проблеми розвитку країни протягом ХХст. У статті приділяється увага періодам буму і спаду у сфері австралійського кіновиробництва. Проаналізована урядова політика в кіноіндустрії. Окреслені різні схеми виробництва та дистрибуції національних фільмів, аби зробити їх конкурентоспроможними з фільмами інших кіноіндустрій світу, особливо з Голлівудом. Вивчена сфера нової дисципліни – австралійські фільмові студії так само, як і праці національних вчених у цій галузі. З'ясовано, в яких університетах Австралії вона викладається. Зроблено висновки, що досвід Австралії в цих сферах корисний для України.
Liberal feminism rooted in modernity, is closely connected with emancipationist political activity in which gender equality is a long-term goal guaranteed by democracy, at the same time that goal is considered to be a «self-legitimized myth». Feminism in "postmodern conditions" faces complicated and ambiguous processes of critical debates and sharp conflicts. On the one hand, it concerns acute arguments about the nature of the contemporary feminism, on the other,- the conflict between the theory of feminism and gender research, which lately has become evident. This mainly reflects disputes concerning sharp actualization of the relations between feminism and gender studies with obvious actualization of the "queer"-theories and corresponding discourses, which expands their impact on cultural and social discursive practices with visible appreciation by gender studies. It is necessary to stress, that "queer"-movements have never been simply movements for emancipation and civil rights. For feminism the latter means that the first phase (not "wave") of feminism has been completed. Opposition to feminism is not new. However, the claim that we are now in a post-feminism epoch is challenged. Feminism is effective in many countries of the contemporary world. The next phase will be developed in the context of the transformations of gender relations. At the same time, nowadays women`s interests as always occupy constant positions in the gender agenda. Moreover, feminist projects are very important for the transformations of the gender regimes and forms. Feminism can change not only the nature of the gender regime but the nature of the "late capitalism" as well: labour regimes, labour time regulations, elimination of violence both in private and public spheres etc. All these factors concern capitalism and gender regimes simultaneously. If democratic processes enhance, the feminist projects will be able to influence both the form of capitalism and the form of gender regimes.In this context such fundamental questions as whether the transgender epoch proclaims the end of gender in its traditional meaning and how all that influences the theories of feminism and gender should be answered. In the whole the «sexuality approach» provides an opportunity to consider the fundamental problems arising from our indefinite responses to the messages of the discourses and discourse practices in the world. However it is proved that the fact of the power component in the distribution of the gender roles is not less valid nowadays, and gender as a theory cannot be represented without an analysis of the corresponding power systems. Thus, if feminism is not the struggle for the equality of women, then it is a method for the scientific analysis. The idea of the non-importance of feminism now is crossed with the questions about the false importance of gender categories provided we live in the culture of the «liquid gender» where stable gender has become non-obligatory and arbitrary. It is also important that the intention to overthrow the «tyranny of the normal» is obvious both in the theory and practices of postmodernism. ; Феминистская позиция начала ХХІ в. убедительно демонстрирует актуализацию дискуссий между эмансипацией модерна и неолиберальной свободой постмодерна. Либеральный феминизм глубоко укоренен в модерне как рациональный проект эмансипации, в постмодерне освобождение человечества, в том числе эмансипация женщин, это «самолегитимный миф». Феминизм в «ситуации» постмодерна переживает сложные и неоднозначные процессы острых дебатов и внутренних конфликтов. С одной стороны, это спорные вопросы касательно феминизма модерна и его постмодернистской версии, с другой ¬¬¬– назревающей в течение последних лет конфликт между феминизмом и гендерными исследованиями с их акцентуализацией «квир»-теорий и соостветствующих дискурсов. Каким образом всё это влияет на теорию феминизма и гендера? Провозглашает ли трансгендерный век конец гендера в его традиционном значении? Ответы на эти вопросы по-разному представлены в теории феминизма и теории гендерных исследований. В целом, «сексуальное» дает возможность рассмотреть фундаментальные проблемы наших неопределенных ответов на вызовы дискурсов и дискурсивных практик в современном мире, однако по-прежнему валидным остается тот факт, что социокультурные роли мужчин и женщин не могут быть поняты без анализа соответствующих властных систем. Следовательно, если феминизм – это не отстаивание прав женщин, тогда феминистская теория явным образом дестабилизируется, превращаясь в метод. Мысль о том, что феминизм сегодня неуместен, пересекается с вопросами о том, стоит ли вообще заниматься гендерными категориями, если мы живём в культуре «гендерной текучести», где гендер становится необязательным и произвольным. Бесспорно, стремление свергнуть «тиранию нормального» очевидно и в теории, и в практике постмодернизма. Постмодернизм, отвергая не только биологический, но и психологический детерминизм, провозглашает «трансгендерный» век: гендер как идентификация с одним полом или субъектом – это фикция. Для феминисток последнее означает, что первая фаза (именно фаза) феминизма завершилась. Следующая фаза, развиваясь в контексте трансформирующихся гендерных отношений, может изменить не только природу гендерного режима, но и природу «позднего» капитализма (режимы труда, рабочего времени, борьба с насилием и т. д.). И хотя гендерные проекты динамично реконструируются в контексте трансформирующихся гендерных отношений в ХХІ веке, однако женщины по-прежнему занимают твердые позиции в феминистских проектах, более того именно феминистские проекты очень важны для изменения гендерного режима. ; Феміністська позиція початку ХХІ ст. переконливо демонструє актуалізацію дискусій між емансипацією модерну й неоліберальною свободою постмодерну. Ліберальний фемінізм, глибоко вкорінений у модерні як раціональний проект емансипації, у постмодерні звільнення людства, зокрема емансипація жінок, це «самолегітимний міф». Фемінізм у «ситуації» постмодерну переживає складні й неоднозначні процеси гострих дебатів і внутрішніх конфліктів. З одного боку, це спірні питання стосовно фемінізму модерну та його постмодерністської версії, з іншого – наростаючий впродовж останніх років конфлікт між фемінізмом і гендерними дослідженнями з їх акцентуалізацією квір-теорій і відповідних дискурсів. Яким чином усе це впливає на теорію фемінізму й гендеру? Чи проголошує трансгендерне століття кінець гендеру в його традиційному значенні? Відповіді на ці запитання по-різному подані в теорії фемінізму й теорії гендерних досліджень. У цілому, «сексуальне» дає можливість розглянути фундаментальні проблеми наших невизначених відповідей на виклики дискурсів і дискурсивних практик у сучасному світі, проте як і раніше валідним залишається той факт, що соціокультурні ролі чоловіків і жінок не можуть бути зрозумілі без аналізу відповідних владних систем. Отже, якщо фемінізм – це не відстоювання прав жінок, тоді феміністська теорія відверто дестабілізується, перетворюючись на метод. Думка про те, що фемінізм сьогодні недоречний, перетинається з питаннями про те, чи варто взагалі займатися гендерними категоріями, якщо ми живемо в культурі «гендерної плинності», де гендер стає необов'язковим і довільним. Безперечно, прагнення повалити «тиранію нормального» очевидно і в теорії, і в практиці постмодернізму. Постмодернізм, відкидаючи не лише біологічний, але й психологічний детермінізм, проголошує «трансгендерне» століття: гендер як ідентифікація з однією статтю або суб'єктом – це фікція. Для феміністок останнє означає, що перша фаза (саме фаза) фемінізму завершилася. Наступна фаза, розвиваючись в контексті гендерних стосунків, що трансформуються, може змінити не лише природу гендерного режиму, але й природу «пізнього» капіталізму (режими праці, робочого часу, боротьба з насильством тощо). І хоча гендерні проекти динамічно реконструюються в контексті гендерних стосунків, що трансформуються в ХХІ ст., проте жінки як і раніше займають тверді позиції у феміністських проектах, крім того, саме феміністські проекти дуже важливі для зміни гендерного режиму.
