The Portrait Genre in the Works of Choreographer Rudolf Kharatyan ; Жанр портрета в творчестве хореографа Рудольфа Харатяна ; Жанр портрета в творчості хореографа Рудольфа Харатяна
The purpose of the article is to substantiate the validity of introducing the concept of 'portrait genre' into the field of danceology using the example of productions by choreographer Rudolf Kharatyan. Methodology. Through the art history analysis of choreographer Rudolf Kharatyan's ballets 'Hypostases', 'Bach Passion' (The Passion of Bach) and 'La Boheme', comparing the choreographic solutions of the portrait genre in these ballets, the specifics of the interpretation of the images of the composers Mozart and Bach, as well as the chansonnier Charles Aznavour were revealed. Scientific novelty. For the first time, based on the analysis of three ballets by Rudolf Kharatyan, the concept of 'portrait genre' was introduced into danceology, by which we mean a choreographic performance or a separate number, the hero of which is a historical person (and not a fictional character), a representative of art. Conclusions. The portrait genre is not identical to that in painting or sculpture, but closer to works of literature or cinema. In them, as in a choreographic performance, not only the one about whom they narrate comes to the fore, but most importantly – how. In the ballet 'Hypostases' the diverse spiritual world of Mozart, his hypostases as the images of the characters in the operas created by him are conveyed. They are in complete harmony with him, then they empathize with him, then they are rejected from their creator. In 'Bach Passion', besides Bach himself, thirteen more ballerinas and dancers take part, but there are no specific characters. This is the figurative decision of the musical world of Bach. In 'La Boheme', the action is concretized – this is Charles Aznavour's path to recognition, but the ballet cannot be called a story ballet. It is rather a portrait of a chansonnier in the interior of Montmartre. In the future, the portrait genre can be considered more broadly as a choreographic performance or a separate number, the hero of which is a historical person (and not a fictional character), regardless of whether he is a representative of art, politics, science, clergy, etc. ; Цель статьи – обосновать правомерность введения в область дансологии понятия «жанр портрета» на примере постановок балетмейстера Рудольфа Харатяна. Методология. Путем искусствоведческого анализа балетов хореографа Рудольфа Харатяна «Ипостаси», «Bachpassion» (Страсти Баха) и «La Boheme», сравнения хореографических решений жанра портрета в названных балетах выявлено специфику интерпретации образов композиторов Моцарта и Баха, а также шансонье Шарля Азнавура. Научная новизна. Впервые на основе анализа трех балетов Рудольфа Харатяна в дансологию введено понятие «жанр портрета», под которым подразумеваем хореографический спектакль или отдельный номер, героем которого является историческая личность (а не вымышленный персонаж), представитель искусства. Выводы. Жанр портрета не идентичен таковому в живописи или скульптуре, но ближе к произведениям литературы или кинематографа. В них, как и в хореографическом спектакле, на первый план выходит не только тот, о ком они повествуют, а главное – как. В балете «Ипостаси» передан многообразный духовный мир Моцарта – его ипостаси, как образы действующих лиц, созданных им опер. Они то находятся с ним в полной гармонии, то сопереживают ему, то отторгаются от своего создателя. В «Bachpassion», кроме самого Баха, принимают участие еще 13 балерин и танцовщиков, но нет конкретных персонажей – такое образное решение музыкального мира Баха. В «La Boheme» действие конкретизировано – это путь Шарля Азнавура к признанию, однако назвать балет сюжетным нельзя. Это скорее портрет шансонье в интерьере Монмартра. В перспективе жанр портрета может быть рассмотрен более широко, как хореографический спектакль или отдельный номер, героем которого является историческая личность (а не вымышленный персонаж), безотносительно к тому, представитель ли он искусства, политики, науки, духовенства и др. ; Мета статті – обґрунтувати правомірність уведення в галузь дансологіі поняття «жанр портрета» на прикладі постановок балетмейстера Рудольфа Харатяна. Методологія. Шляхом мистецтвознавчого аналізу балетів хореографа Рудольфа Харатяна «Іпостасі», «Bachpassion» (Пристрасті Баха) і «La Boheme», порівняння хореографічних рішень жанру портрета в назвах балетів виявлено специфіку інтерпретації образів композиторів Моцарта і Баха, а також шансоньє Шарля Азнавура. Наукова новизна. Уперше на основі аналізу трьох балетів Рудольфа Харатяна в дансологію введено поняття «жанр портрета», під яким розуміємо хореографічний спектакль або окремий номер, героєм якого є історична особистість (а не вигаданий персонаж), представник мистецтва. Висновки. Жанр портрета не ідентичний такому в живопису або скульптурі, але ближчий до творів літератури чи кінематографу. У них, як і в хореографічній виставі, на перший план виходить не тільки той, про кого вони оповідають, а головне – як. У балеті «Іпостасі» переданий різноманітний духовний світ Моцарта – його іпостасі як образи дійових осіб створених ним опер. Вони то знаходяться з ним у повній гармонії, то співпереживають йому, то відриваються від свого творця. У «Bachpassion», крім самого Баха, беруть участь ще 13 балерин і танцівників, але немає конкретних персонажів – таке образне рішення музичного світу Баха. У «La Boheme» дію конкретизовано – це шлях Шарля Азнавура до визнання, протее назвати балет сюжетним не можна. Це швидше портрет шансоньє в інтер'єрі Монмартра. У перспективі жанр портрета може бути розглянутий більш широко, як хореографічний спектакль або окремий номер, героєм якого є історична особистість (а не вигаданий персонаж), безвідносно до того, представник він мистецтва, політики, науки, духовенства та ін.