Search results

The Republic of Moldova is an important trade and economic partner of Ukraine. Shared border, closeness of foreign policy positions and interaction in the international arena, the commonality of history, culture, historically close cooperation in the economic and trade spheres, in dealing with contemporary challenges and threats, etc., necessitate a closer study of this country. This article is intended to highlight and analyze the main historical, geographical, socio-economic and cultural features of the development of Moldova. A thorough study of the processes in the modern Moldovan society, the nature of their emergence, etc. will allow different interested structures of Ukraine, including state authorities, to make more effective use of the opportunities of the two countries to build up mutually beneficial cooperation, both within the framework of multilateral and international platforms. This may contribute to solving similar problems facing the Ukrainians in building a completely new legal community in our country, a society based on recognized European and Euro-Atlantic values. The article is based on available scientific research, including copyrights on the Republic of Moldova, which in general provides an objective and useful cross-section of the basic features of this country. The article highlights the major historical milestones of state-building in Moldova, from ancient times to the present, formation of its basic public institutions, informs about the activities of state leadership and public figures, the state and administrative-territorial structure of the modern Republic of Moldova. The work shows the current political, socio-economic and humanitarian situation, in particular in the fields of culture, education and religion, level of relations of this country with Ukraine, place and role of the Ukrainian community both on the Right Bank and on the Left Bank (Transnistria) in the life of Moldova, etc. Prominent place in the article is devoted to the coverage of the basic parameters of the physical and geographical location of the Republic of Moldova, which determines its natural features, economic development, the structure of the national economy, tourist attractiveness and more.

Актуальність поданої теми теми полягає в необхідності дослідження процесу руйнування усталеного світу, колапсу системи міжнародних відносин, відсутністю розуміння і повним ігноруванням з боку агресора усіх гуманітарних важелів в ситуації війни і збройного протистояння. Теоретичний аналіз як метод дослідження слугує контекстом і основою для знаходження і опанування об'єктивною інформацією; діалектичний метод переливання кількісних складників у якісні є необхідним для віднайдення відповідних важелів виявлення і покарання агресора. При написанні статті були використані також ідеї теорії систем та для всього тексту запроваджено синергетичний метод. Мета статті полягає у дослідженні об›єктивних реалій сьогодення і знаходження можливих адекватних агресії відповідей для нейтралізації загарбника. В результаті дослідження автор розробила відповідну схему безпекового існування держави. Схеми Безпеки, що запроваджуються в міжнародних відносинах, мають кілька рівнів і варіантів захисту. В українському варіанті поза розбудовою власних безпекових ресурсів і закріплення партнерства стратегічного виміру, Україна сьогодні переважно розраховує на третій рівень колективного захисту, в якому беруть участь кілька держав, що об'єднують власні зусилля у протистоянні ворогові. Така схема, що нагадує безпекову мережу, містить різноманітні варіанти захисту. Задача очільників держави об'єднати найприйнятніші позиції трьох рівнів і запровадити відповідну логістичну складову із залученням НАТО схем там, де ООН потужності не спрацьовують

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю проведення аналізу етапів інституціональної історії Українського Вільного Університету (УВУ) у форматі персоналій і інституціоналізації архіву, цієї унікальної освітньої, наукової та культурної інституції. Мета публікації – розкрити прогресивний характер і особливості інституціональної моделі УВУ для вивчення інституціональної історії українства та його освіти, культури і науки у світовому та європейському дискурсах. Головна місія Українського Вільного Університету – це підтримка інтегративності української освіти і науки в публічному просторі, а також пріоритетності питань щодо збереження національної ідентичності українців. У статті наголошується на методах дослідження, яке має міждисциплінарний характер і ґрунтується на важливих пізнавальних принципах: науковості та історизму. Застосування різноманітних загальних та спеціальних методів дозволило визначити траєкторію наукового пошуку для реальної реконструкції історичних і сучасних подій в інституціоналізації освіти та науки УВУ. Розглядається інституціональна історія формування традицій і сучасної моделі Українського Вільного Університету в умовах глобалізованого світу, а також – архівної інституції як важливої системоутворюючої складової Університету, його політики пам'яті та ресурсно-інформаційного забезпечення. Усі три етапи інституціональної історії Українського Вільного Університету (віденський, празький, мюнхенський) у період 1921–2021 років були й залишаються пріоритетним осередком для української діаспори та зарубіжного українства у сфері освіти, науки і культури. Інноваційні підходи в діяльності Українського Вільного Університету обумовили і нові напрями міжнародного співробітництва та інтернаціоналізації освіти – упровадження інструментарію освітньої та наукової дипломатії, розвитку української науки і освіти за кордоном, української діаспори, інституціональної діаспорології в цілому. Український Вільний Університет упродовж усіх періодів своєї інституціональної діяльності був на захисті та в інституціональному фарватері української освіти, науки і культури. УВУ консолідував навколо себе освітню дипломатію і наукову дипломатію української діаспори та зарубіжного українства. Інституціональна історія Українського Вільного Університету (УВУ) тісно пов'язана з інституціональною діаспорологією та діаспорною дипломатією, сприяє їх розвиткові та поширенню по всьому світові, де проживають закордонні українці

Проаналізовані особливості функціонування сухопутного кордону США в умовах пандемії показали, що, незважаючи на зміну ситуації у сфері охорони здоров'я в Канаді та Мексиці, США не адаптували обмеження на сухопутних кордонах, що призвело до низки негативних соціально-економічних наслідків для всіх країн. Відсутність прозорості з боку федеральних чиновників США свідчить про відсутність чіткого плану дій для вирішення даного нагального питання. США продовжують жорсткий набір обмежень, які забороняють відкриття кордонів. Закриття кордону на державному рівні завдало шкоди компаніям, які покладаються на туристів для отримання доходів, а також завдало соціально-економічних втрат для прикордонних співтовариств. Констатується, що в США відсутній чіткий план для вирішення проблем прикордоння в умовах пандемії COVID-19. В цілому, федеральний план відновлення роботи кордону США буде залежати від позитивних умов для здоров'я населення, таких як низька кількість активних випадків захворювання і високий рівень вакцинації. Хоча поява нових дуже заразних штамів робить малоймовірним повернення кордону до нормального стану до пандемії в найближчому майбутньому. В цьому контексті збереження існуючих обмежень без публічного плану по їх ослабленню має політичну ціну. З огляду на вибори в Мексиці та Канаді, що відбулися у 2021 р., помилки лідерів в усуненні економічних і соціальних втрат, викликаних політикою пандемії на кордоні, є політичним тягарем. Тому, управління ризиками – це розумна стратегія як для політиків, так і для безпеки кордонів. У міру того, як офіційні особи США продовжують займатися прикордонною політикою країни в надзвичайних ситуаціях, прозорий розгляд різних економічних, соціальних і медичних ситуацій в Канаді і Мексиці має стати головним соціально-економічним пріоритетом

Історія дипломатичної служби України містить у собі багато імен, відомих своїми досягненнями в різних галузях цієї небуденної діяльності. І багато з тих, кому випала честь стояти біля витоків української дипломатії, змолоду навіть й не мріяли – аж до 1917 року, коли у результаті лютневої революції почався розпад Російської імперії – щоб працювати у зовнішній політиці і представляти свою країну на міжнародній арені. І це, насамперед тому, що для більшості із них, до проголошення Центральною Радою IV Універсалу УНР у січні 1918 року, перспектива державної незалежності вважалась чимсь дуже далеким і недосяжним. Навіть найбільші патріоти вважали, що це якщо колись і трапиться, то не за їхнього життя, адже 300-літнє поневолення далося взнаки поголовним зросійщенням українців, відсутністю необхідної кількості національно свідомої еліти, без якої побудувати успішну державу було небагато шансів. У значно більш вигідному становищі щодо потенційного державотворення були поляки і фіни – також «брати по неволі», – які все ж мали певну автономію, релігійну єдність, школи з рідною мовою навчання, друковані ЗМІ та національне свідоме чиновництво, про що українці могли лише мріяти. Тож, закономірно, що, за браку своєї еліти, до творення основ української державності на початку ХХ століття долучилися і представники інших, окрім, української, націй і народностей. Їхні імена ми зустрічаємо і в архівах дипломатичної служби УНР, Української Держави та Директорії УНР – поляки Вячелав (Вацлав) Липинський і Ян Токаржевський-Карашевич, німці Микола Порш і барон Федір Штейнґель, бельгієць Франк Ксаверій Бонн, єврей Арнольд Марґолін, черкес Юрій Гасенко та інші добродії і добродійки, чиї національно-етнічні особливості відійшли на другий план, коли доля України потребувала їхніх талантів, самовідданої праці, а інколи – й самого життя

Книжка Надзвичайного та Повноважного Посла України Б.І. Гуменюка «Із Щоденника Посла України» продовжує добру традицію кількох інших дипломатів найвищого рівня, які впродовж останніх років поділилися своїми спогадами та думками про становлення і розвиток української дипломатичної служби після відновлення незалежності України у 1991 р. Вважаємо таку вже «постдипломатичну» роботу послів надзвичайно важливою, бо кожен керівних дипломатичної місії України за кордоном вписав без перебільшення історичні сторінки у літопис сучасної дипломатії нашої країни

Культурна дипломатія, що покликана познайомити угорську громадськість з Україною, її культурою та
історією, належить до пріоритетів діяльності Посольства України в Угорщині. Віднесення до першочергових завдань дипустанови розширення уявлення угорців про Україну, серед іншого в географічному сенсі, зумовлює сприйняття угорською аудиторією нашої держави, часто обмежене уявленнями про сусіднє Закарпаття та знаннями про угорську меншину, яка там проживає. У
межах цих пріоритетів і завдань Посольство взаємодіє з угорськими культурними і науковими інституціями та органами державної влади і місцевого самоврядування Угорщини

Наголошується на важливості дослідження унікального явища української еміграції, яка має давню історію та глобальні географічні масштаби. Актуальність роботи обґрунтована потребою вивчення джерел української еміграції, формування з часом потужної маси переселенців з України, розселених у всьому світі, які завжди підтримували ідею відродження Української держави і сьогодні відіграють істотну роль у просуванні її інтересів за кордоном. З історичного ракурсу українська еміграція посідає п'яте місце у світі після єврейської, грецької, вірменської та китайської. Першими українці емігрували до Європи та у межах сучасної Росії. У середині XVIII ст. з'явилися перші українські хліборобські колонії в тодішній Австрійській імперії, коли декілька тисяч закарпатських українців у пошуках роботи переїхали до Бачки, Срему й Славонії – регіонів сучасних Сербії та Хорватії. Але значно більше українських селян перебралися на Надволжя, Урал та у Сибір, де вони створювали великі українські поселення серед місцевих росіян. Метою статті є дослідження невідомих дотепер питань щодо мотивів індивідуальної та групової еміграції на ранніх етапах існування Української держави в усіх її формах, джерела формування перших українських хліборобських колоній у країнах Європи, поселень етнічних українців у межах царської Росії, Північної, Південної Америки та в Австралії. Базовою методологічною основою роботи є системний підхід і комплексний аналіз, що дали можливість надати цілісне бачення ролі та місця співвітчизників у формуванні потужної, національно-свідомої та впливової української діаспори. Результатами роботи стало виявлення причин індивідуальної та групової еміграції українців, встановлення географії їх розселення в різних країнах світу, їх роль у засвоєнні вільних до того територій, збереженні рідної мови та національної культури. Практична цінність роботи зводиться до того, що наведений фактичний матеріал, висловленні авторські міркування та зроблені висновки можуть бути використані для підготовки праць з історії України, окремих зарубіжних країн та української діаспори

У статті досліджуються можливі мотиви дипломатичних контактів між імперським Римом і древньою Індією в часи імператора Октавіна Августа (27 р. до н.е. – 14 р. н.е.). Наявність активних зв'язків між Середземноморям і Індостаном в античний період є недостатньо вивченою сторінкою історії, що свідчить про існування спільного індоєвропейського економічного та культурного простору. Актуальність дослідження пов'язана, зокрема, із зростанням інтересу до витоків індоєвропейської спільності на тлі останніх відкриттів у галузі геноміки та генографії. Автор аналізує економічне підґрунтя відносин між Середземномор'ям і державами Індостану, привертаючи увагу до активного розвитку торговельних зв'язків між ними, що став можливим завдяки освоєнню навігації Індійським океаном, включенню Єгипту до складу Римської імперії та високому попиту на індійські спеції серед римлян. Порівнюється потуга Риму та Індії, як домінантних економік античного світу, описується вплив торгівлі на культурні обміни між ними. Детально досліджуючи наявні історичні джерела та свідчення про індійську дипломатичну місію до імператора Октавіана Августа, автор описує її можливі причини, політичні та ідеологічні наслідки для Імперії. Наводиться версія щодо скіфського походження царя Пора та його можливого прагнення укласти військовий союз з Римом. Для кращого розуміння контексту події окремо йдеться про ритуальні традиції римської дипломатії. Серед цікавих деталей індійського посольства привертається увага до самоспалення одного з його членів – Зарманохега. Автор зупиняється на можливих мотивах його вчинку, історії ритуальних самогубств, зв'язку з культом Гермеса і Елевсинськими містеріями, звертається до історичних записів про аналогічні вчинки індійських аскетів і правителів. Виокремлюючи індійську місію як яскраву сторінку у відносинах між західним і східним краєм індоєвропейського простору, автор статті вписує цю подію в ширший контекст, що починається з перших контактів між еллінами і індійцями, зафіксованих істориками під час військового походу Александра Македонського, і закінчується колонізацією Індії європейськими державами та ренесансом інтересу європейців до індійської релігії та культури. Стаття зацікавить спеціалістів з історії дипломатії, культурології та компаративістики

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю проведення аналізу розвитку Української Держави й Нації шляхом втілення Козацької Ідеї та внесення відповідних пропозицій. У зв'язку з цим метою наукової статті є виявлення чинників розвитку Української Держави, опис їхніх аспектів, які мають негативний вплив на процес формування Української Держави, проведення аналізу та висування пропозицій для подолання цих негативних аспектів, а також зменшення їхнього впливу на розвиток Української Держави. Вивчення питання розвитку Української Держави та Нації шляхом втілення Козацької Ідеї відбувалося з урахуванням історичних, політичних та ідеологічних аспектів. У роботі за допомогою методів синтезу, дедукції та індукції проаналізовано принципи розвитку Української Держави та Нації шляхом втілення Козацької Ідеї. На основі методів порівняння та класифікації реалізовано пропозиції для розвитку Української Держави та Нації. Водночас у статті представлено результати проведеного дослідження, зокрема було виявлено чинники, що впливають на розвиток Української Держави, а саме чинники культури, науки, економіки підприємств. Описано ключові характеристики національної політики, які на сьогодні негативно впливають на становлення Української Держави. Запропоновано варіанти видозмінення зазначених негативних характеристик і мінімізації їхнього впливу на формування Української Держави шляхом їхнього нівелювання за допомогою культурного та економічного розвитку, що базується наКозацькій Ідеї. Матеріали статті становлять практичну цінність для викладачів і студентів історичних, політологічних та економічних факультетів, активістів Козацького руху та зацікавлених у ньому осіб

Публічна історія, публічна політика, публічна дипломатія тощо – стали брендами ХХІ століття і поступово охоплюють всі ніші нашого життя, зокрема і освітянської сфери. Про публічну історію та публічну політику, роль історії в політиці йдеться в монографії доктора політичних наук, професора Людмили Д. Чекаленко. Прочитавши книгу розумієш, що саме такою має бути публічна історія: відкрита, відверта, конкретна; про справжніх, а не придуманих, сьогоденних учасників життєвого процесу. На наше переконання, саме так необхідно подавати подібну інформацію, щоби читач бачив і відчував таких же людей, не придуманих і не давніх, не занадто гіперболізованих героїв, а тих, хто
сьогодні і зараз живе поруч, долає подібні проблеми, створює себе, опікується знайомими питаннями і живе в цьому ж середовищі, де і ти. Саме так – яскраво і неупереджено треба викладати події, що вирують навколо нас. А ці події – з тобою і про тебе, про будинок, де живеш, вулицю, місто, країну, світ. Саме так необхідно ділитися спогадами, враженнями, врешті пам'яттю, практичними навичками

1948 року державним департаментом США німецькою та англійською мовами було видано збірник дипломатичних документів німецького міністерства закордонних справ стосовно радянсько-німецьких відносин квітня 1939 – червня 1941 років1;2, які допомагають краще зрозуміти природу таємної сталінської дипломатії напередодні Другої світової війни. Російською мовою збірник витримав кілька видань. Уперше його було опубліковано в США 1983 року в невеликому емігрантському видавництві «Телекс». 1989 року в тоді ще радянському Вільнюсі у видавництві «Mokslas» напівлегально було видрукувано 100-тисячний наклад збірки. Частина тиражу була вивезена до Москви та розіслана всім членам Верховної Ради СРСР. Трохи пізніше, ґрунтуючись саме на документах, розміщених у збірці, Верховні Ради прибалтійських республік поставили перед радянським урядом, керівництвом комуністичної партії СРСР і Верховною Радою СРСР питання про вихід зі складу Радянського
Союзу через те, що всі три держави Балтії – Латвія, Литва та Естонія – були окуповані Червоною армією на підставі угоди, укладеної у серпні 1939 року радянським і німецьким урядами. Іншими словами, публікація збірника у Вільнюсі внесла свою лепту до розпаду Радянського Союзу.