Search results

Встановлено, що сталий територіальний розвиток неможли- вий без партнерства органів публічної влади й бізнесу. Зазначено, що дер- жавно-приватне партнерство — це інституційний та організаційний альянс між владними органами і бізнесом з метою реалізації суспільно значущих проектів у різних сферах діяльності. З'ясовано, що це передача бізнесу ча- стини повноважень, відповідальності та ризиків щодо реалізації інвести- ційних проектів, які традиційно впроваджувалися за рахунок бюджетного фінансування. Приділено увагу формам державно-приватного партнерства. Проаналізовано сучасний стан реалізації місцевих проектів державно-при- ватного партнерства, виявлено актуальні проблеми та розкрито напрями вдосконалення фінансування розвитку територій. Доведено, що партнерство органів влади і приватного сектору спрямоване на підвищення ефективнос- ті впровадження інфраструктурних проектів на місцевому рівні, вирішення важливих питань місцевого значення, задоволення потреб та інтересів тери- торіальної громади щодо отримання якісних послуг. Перелічено сфери і сек- тори застосування державно-приватного партнерства. Зазначено переваги застосування державно-приватного партнерства. Наведено статистичні дан- ні і динаміка реалізації проектів, що реалізуються на засадах державно-при- ватного партнерства. Також наведено приклад застосування державно-при- ватного партнерства як інструменту розвитку територій. Акцентовано увагу на інституційному середовищі реалізації проектів державно-приватного партнерства. Обґрунтовано доцільність гармонізації концесійного законо- давства із законодавством про державно-приватне партнерство, імплемен- тації кращого міжнародного досвіду до правового регулювання в Україні. Наголошено на необхідності розвитку державно-приватного партнерства як інструменту розвитку територій в умовах реалізації реформи децентраліза- ції владних відносин.

Розглянуто проблеми формування й реалізації державної екологічної політики упродовж періоду незалежності України та під час воєнних дій за останні 10 років, що мають негативні наслідки для довкілля. Мета дослідження полягає у виявленні негативних наслідків воєнного вторгнення Росії на довкілля України та наданні рекомендацій щодо застосування управлінських інструментів для реалізації державної екологічної політики у процесі повоєнного відновлення українських територій. Проаналізовано наукові дослідження вчених, які опікувалися питаннями публічного управління у сфері забезпечення екологічної безпеки на засадах сталого розвитку. Використано низку наукових методів, зокрема: системного підходу, аналізу і синтезу, проблемно-орієнтований метод та метод причино-наслідкового аналізу. Визначено, що захист довкілля є ключовим питанням під час набуття Україною повноцінного членства в Європейському Союзі і потребує зміни підходів до публічного управління, зокрема закріплення екологічної складової як головного пріоритету під час ухвалення управлінських рішень у процесі повоєнного відновлення українських територій. У короткостроковій і довгостроковій перспективах екологічний вектор має спрямовуватись на досягнення цілей сталого розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях з наголошенням на питанні вирішення екологічних проблем територій, постраждалих унаслідок ведення бойових дій. Доведено, що повоєнне екологічне відновлення потребує комплексної, добре скоординованої та повною мірою профінансованої роботи з боку органів законодавчої та виконавчої гілок влади. Надано рекомендації щодо посилення правових, інституційних і фінансових механізмів притягнення Росії до відповідальності за завдану шкоду довкіллю.

Анотація. Мета дослідження полягає у вдосконаленні інструментів державного регулювання нормування санітарно-захисних зон для промислових та виробничих об'єктів під час містобудівної діяльності на територіях, в тому числі постраждалих внаслідок збройної агресії проти України. Наукова новизна полягає в аналізі чинної вітчизняної та закордонної нормативно-правової бази з державного регулювання щодо нормування санітарно-захисних зон для промислових та виробничих об'єктів під час містобудівної діяльності. Висновки. Запропоновані першочергові невідкладні заходи з вдосконалення процедури нормування санітарно-захисних зон в умовах воєнного стану, що матиме економічний, санітарно-гігієнічний, екологічний, містобудівний, землевпорядний ефекти, а саме: створення базової Санітарної класифікації підприємств, виробництв та розмірів санітарно-захисних зон для них – на рівні містобудівного Закону України, що підвищить її юридичний статус та регулюватиме раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, сприятиме підвищенню ефективності забудови (відновлення постраждалих територій) та іншого використання земельних ділянок, формуванню повноцінного життєвого середовища, створенню сприятливих умов для діяльності всіх суб'єктів господарювання; створення колегіального органу – Комісії з розгляду обґрунтовуючих матеріалів щодо СЗЗ із представників відомств (МОЗ, Мінінфраструктури, Міндовкілля, НАМН (інститути гігієнічного профілю) та ін.); затвердження медико-санітарного нормативу СЗЗ для підприємств здійснювати на рівні МОЗ. Визначено вектор подальших досліджень, який спрямований на поглиблене вивчення: закордонного досвіду визначення гігієнічних критеріїв, які є основою для встановлення розмірів санітарно-захисних зон; визначення можливої диференціації (діапазону) зміни розмірів (зменшення чи збільшення) санітарно-захисних зон та впровадження у законодавство та практику вітчизняного містобудування.