The paper addresses the fusion of sexual and textual desire as one of the salient characteristics of Western culture in Francine Prose's academic novel Blue Angel (2000) and Theresa Rebeck's play The Butterfly Collection (2002). Relying upon a variety of techniques, both texts present the protagonists' desire as oscillating between female bodies and female texts in an attempt to come to grips with what male characters regard as their own creative "impotence". Women, therefore, are treated as blank screens for projecting male desires and complexes. In highly satirical Blue Angel this ambivalent take on desire serves the purpose of criticizing both the Puritan intolerance practiced by the politically correct America of the 21st century, and the obscure "theorese" as the language employed in contemporary literary studies. The Collection of Butterflies, a much more lyrical and meditative piece of writing, juxtaposes human yearnings as Erotic versus Thanatic drives ever present in our life-worlds. Both writers imbue their works with feminist overtones.
Abstract The essay sets out to explore the functions of food discourse in the plays Three Sisters by Anton Chekhov and Crimes of the Heart by Beth Henley. Based on the critically established continuity between the two plays, the essay looks at the ways the dramatists capitalize on food imagery to achieve their artistic goals. It seemed logical to discuss the alimentary practices within the framework of everyday life studies (Edmund Husserl, Alfred Schütz, Fernand Braudel, Bernhard Waldenfels and others), moved to the forefront of literary scholarship by the anthropological turn in the humanities. Enhanced by a semiotic approach, this perspective enables one to understand food products and consumption manners as performing a variety of functions in each play. Most obviously, they are instrumental in creating the illusion of "everydayness" vital for new drama. Then, for Chekhov, food comes to epitomize the spiritless materiality of contemporary life, while in Henley's play it is predominantly used, in accordance with the play's feminist agenda, as a grotesque substitute for the lack of human affection. Relying upon the fundamental cultural distinction between everyday and non-everyday makes it possible to compare representations of festive occasions in the two plays seen through the gastronomical lens of "eating together." Despite substantial differences, the emphases on alimentary practices in the plays serve to realize the inexhaustible dramatic potential inherent in the minutiae of quotidian life.
The paper seeks to explore the strategies instrumental for the implementation of the body politic metaphor that had been active in Western culture since classical antiquity in the plays authored by present-day North American dramatists (Sarah Ruhl's Passion Play, USA, 2010, and Timothy Findley's Elizabeth Rex, Canada, 2000). Drawing upon the concept of the "king's two bodies" (E. Plowden, E. Кantorowicz, М. Аxton, А. Мusolff, L. Montrose and other New Historicists), the author sets out to demonstrate that in S. Ruhl's dramatic cycle the metaphor serves to indicate the inextricable links between the concepts of power, the sacred, and the theatrical, whereas Т. Findley uses it to study the ontology of sex and gender in political and theatrical contexts. It is argued that the age-old somatic metaphor conceived in the archaic layers of human psyche manifests its viable receptive potential through its efficient functioning in the early 21st century cultural artifacts. ; Анализируются стратегии реализации политической метафоры body politic, активно "работающей" в западной культуре со времен античности, в пьесах современных североамериканских драматургов ("Мистерия страстей" С. Рул, США, 2010 г. и "Elizabeth Rex" Т. Финдли, Канада, 2000 г.). Опираясь на концепцию "двух тел монарха" (Э. Плоуден, Э. Канторович, М. Акстон, А. Мусолфф, Л. Монтроуз и другие представители "нового историзма"), автор доказывает, что в произведении С. Рул эта метафора выступает маркером неразрывной связи между концептами власти, сакральности и театральности, тогда как Т. Финдли исследует с ее помощью онтологию пола и гендера в политическом и театральном контекстах. Сделан вывод о том, что давняя соматическая метафора, зародившаяся в архаических слоях человеческой психики, выявляет свой жизнеспособный рецептивный потенциал, эффективно функционируя в культурных артефактах ХХІ ст. ; Аналізуються стратегії реалізації політичної метафори body politic, яка активно "працює" у західній культурі з часів античності, у п'єсах сучасних північноамериканських драматургів ("Містерія страстей" С. Рул, США, 2010 р. та "Elizabeth Rex" Т.Фіндлі, Канада, 2000 р.). Спираючись на концепцію "двох тіл монарха" (Е. Плоуден, Е. Канторович, М. Акстон, А. Мусолфф, Л. Монтроуз та інші представники "нового історизму"), автор доводить, що у творі С. Рул ця метафора виступає маркером нерозривного зв'язку між концептами влади, сакральності та театральності, тоді як Т. Фіндлі досліджує за її допомогою онтологію статі та гендеру у політично-театральному контексті. Висновується, що стародавня соматична метафора, що зародилася в архаїчних шарах людської психіки, виявляє свій життєздатний рецептивний потенціал, ефективно функціонуючи в культурних артефактах ХХІ століття.
The paper seeks to explore the strategies instrumental for the implementation of the body politic metaphor that had been active in Western culture since classical antiquity in the plays authored by present-day North American dramatists (Sarah Ruhl's Passion Play, USA, 2010, and Timothy Findley's Elizabeth Rex, Canada, 2000). Drawing upon the concept of the "king's two bodies" (E. Plowden, E. Кantorowicz, М. Аxton, А. Мusolff, L. Montrose and other New Historicists), the author sets out to demonstrate that in S. Ruhl's dramatic cycle the metaphor serves to indicate the inextricable links between the concepts of power, the sacred, and the theatrical, whereas Т. Findley uses it to study the ontology of sex and gender in political and theatrical contexts. It is argued that the age-old somatic metaphor conceived in the archaic layers of human psyche manifests its viable receptive potential through its efficient functioning in the early 21st century cultural artifacts. ; Анализируются стратегии реализации политической метафоры body politic, активно "работающей" в западной культуре со времен античности, в пьесах современных североамериканских драматургов ("Мистерия страстей" С. Рул, США, 2010 г. и "Elizabeth Rex" Т. Финдли, Канада, 2000 г.). Опираясь на концепцию "двух тел монарха" (Э. Плоуден, Э. Канторович, М. Акстон, А. Мусолфф, Л. Монтроуз и другие представители "нового историзма"), автор доказывает, что в произведении С. Рул эта метафора выступает маркером неразрывной связи между концептами власти, сакральности и театральности, тогда как Т. Финдли исследует с ее помощью онтологию пола и гендера в политическом и театральном контекстах. Сделан вывод о том, что давняя соматическая метафора, зародившаяся в архаических слоях человеческой психики, выявляет свой жизнеспособный рецептивный потенциал, эффективно функционируя в культурных артефактах ХХІ ст. ; Аналізуються стратегії реалізації політичної метафори body politic, яка активно "працює" у західній культурі з часів античності, у п'єсах сучасних північноамериканських драматургів ("Містерія страстей" С. Рул, США, 2010 р. та "Elizabeth Rex" Т.Фіндлі, Канада, 2000 р.). Спираючись на концепцію "двох тіл монарха" (Е. Плоуден, Е. Канторович, М. Акстон, А. Мусолфф, Л. Монтроуз та інші представники "нового історизму"), автор доводить, що у творі С. Рул ця метафора виступає маркером нерозривного зв'язку між концептами влади, сакральності та театральності, тоді як Т. Фіндлі досліджує за її допомогою онтологію статі та гендеру у політично-театральному контексті. Висновується, що стародавня соматична метафора, що зародилася в архаїчних шарах людської психіки, виявляє свій життєздатний рецептивний потенціал, ефективно функціонуючи в культурних артефактах ХХІ століття.
The paper seeks to explore the strategies instrumental for the implementation of the body politic metaphor that had been active in Western culture since classical antiquity in the plays authored by present-day North American dramatists (Sarah Ruhl's Passion Play, USA, 2010, and Timothy Findley's Elizabeth Rex, Canada, 2000). Drawing upon the concept of the "king's two bodies" (E. Plowden, E. Кantorowicz, М. Аxton, А. Мusolff, L. Montrose and other New Historicists), the author sets out to demonstrate that in S. Ruhl's dramatic cycle the metaphor serves to indicate the inextricable links between the concepts of power, the sacred, and the theatrical, whereas Т. Findley uses it to study the ontology of sex and gender in political and theatrical contexts. It is argued that the age-old somatic metaphor conceived in the archaic layers of human psyche manifests its viable receptive potential through its efficient functioning in the early 21st century cultural artifacts. ; Анализируются стратегии реализации политической метафоры body politic, активно "работающей" в западной культуре со времен античности, в пьесах современных североамериканских драматургов ("Мистерия страстей" С. Рул, США, 2010 г. и "Elizabeth Rex" Т. Финдли, Канада, 2000 г.). Опираясь на концепцию "двух тел монарха" (Э. Плоуден, Э. Канторович, М. Акстон, А. Мусолфф, Л. Монтроуз и другие представители "нового историзма"), автор доказывает, что в произведении С. Рул эта метафора выступает маркером неразрывной связи между концептами власти, сакральности и театральности, тогда как Т. Финдли исследует с ее помощью онтологию пола и гендера в политическом и театральном контекстах. Сделан вывод о том, что давняя соматическая метафора, зародившаяся в архаических слоях человеческой психики, выявляет свой жизнеспособный рецептивный потенциал, эффективно функционируя в культурных артефактах ХХІ ст. ; Аналізуються стратегії реалізації політичної метафори body politic, яка активно "працює" у західній культурі з часів античності, у п'єсах сучасних північноамериканських драматургів ("Містерія страстей" С. Рул, США, 2010 р. та "Elizabeth Rex" Т.Фіндлі, Канада, 2000 р.). Спираючись на концепцію "двох тіл монарха" (Е. Плоуден, Е. Канторович, М. Акстон, А. Мусолфф, Л. Монтроуз та інші представники "нового історизму"), автор доводить, що у творі С. Рул ця метафора виступає маркером нерозривного зв'язку між концептами влади, сакральності та театральності, тоді як Т. Фіндлі досліджує за її допомогою онтологію статі та гендеру у політично-театральному контексті. Висновується, що стародавня соматична метафора, що зародилася в архаїчних шарах людської психіки, виявляє свій життєздатний рецептивний потенціал, ефективно функціонуючи в культурних артефактах ХХІ століття.
