Досліджено ключові віхи історичної еволюції обумовленості ЄС від початку процесу європейської інтеграції в 1950-х рр. і до етапу розширення ЄС на посткомуністичний простір у 2000-х рр. Встановлено, що провідною тенденцією розвитку обумовленості ЄС у зазначений період є неухильне зростання її обсягу, тобто кількості та якості вимог і критеріїв їх виконання. Стисло охарактеризовано відмінності в застосуванні обумовленості ЄС щодо західноєвропейських і посткомуністичних країн. З'ясовано, що інституціалізація обумовленості ЄС та її посилення стосовно європейських посткомуністичних країн в 1990-х – 2000-х рр. були викликані необхідністю докорінної трансформації їх суспільно-політичного ладу та економічної моделі. В окрему групу аналізу виділено пострадянські країни, які уклали з ЄС угоди про асоціацію (Грузія, Молдова, Україна) та визначені їх особливості в контексті застосування обумовленості. Окремо розглянуто розвиток обумовленості у відносинах між ЄС та Україною. Виявлено, що обсяг обумовленості ЄС щодо України змінювався залежно від її зовнішньополітичного курсу, а також характеру і темпу внутрішніх реформ. Зроблено припущення, що майбутнє обумовленості ЄС, зокрема її обсяг, залежатиме від того, який сценарій подальшого розвитку ЄС до 2025 р. буде обрано його державами-членами.
The key milestones of the EU conditionality historical evolution, which it applies mainly in two areas of policy: aid and expansion, are researched. The conditionality of assistance relates to the EU relations with developing countries, and the conditionality of membership, which is used in the process of the Union's enlargement. In the process of European integration, the conditionality of membership evolved from the establishment of minimum requirements for applicant countries (criteria of democracy and European identity) in the 1950s to the development of an institutionalized system of requirements based on criteria groups in the 1990s. Important milestones in the development of conditionality were democratic revolutions in the middle of 1970s in the Southern Europe countries (Greece, Spain, Portugal) and the collapse of the communist regimes in 1989 – 1991 in the Central and Eastern European countries and the USSR. The capacity of conditionality (quantity and quality of requirements and criteria for their implementation) began to gradually increase and reached its peak with the adoption of the Copenhagen Accession Criteria in 1993, which were clarified and supplemented by decisions of the Madrid (1995) and Luxembourg (1997) EU summits. Post-communist countries faced a significant amount of conditionality, which is growing all the time and qualitatively changing. In the process of studying the evolution of the EU conditionality with regard to post-communist countries, post-soviet countries (Georgia, Moldova, and Ukraine) were marked as separate group which identifies European integration as a strategic foreign policy priority. The peculiarity of these countries is that they do not have a formal prospect of accession, but, on the contrary, have concluded Association Agreements with the EU, whose purpose is to maximally approach the Union by achieving political association and economic integration. In addition, all these countries are still in the zone of political and socio-economic turbulence caused by both internal and external factors. A key external factor is the aggressive policy of the Russian Federation, which aims to destabilize the situation in these countries and break their course towards European integration.The conditionality in the relations between the EU and Ukraine evolved from the framework agreement, which was not conditional, to the Association Agreement, the achievement of which is due to the implementation (first of all for Ukraine) of both political and economic requirements. It has been established that the EU conditionality regarding to Ukraine has varied according to its foreign policy course, as well as the nature and pace of domestic reforms. The EU conditionality can be a powerful stimulus for internal transformation in Ukraine, prompting the country's leadership to continue and intensify reforms. At the moment, the Association Agreement is a key document that will shape the nature of Ukraine – EU relations in the long-term prospective.The future of the EU conditionality, in particular its size, will depend on which scenario of further EU development will be chosen by its member states by 2025. ; Исследованы ключевые вехи исторической эволюции обусловленности ЕС от начала процесса европейской интеграции в 1950-х годах и до этапа расширения ЕС на посткоммунистическое пространство в 2000-х годах. Установлено, что ведущей тенденцией развития обусловленности ЕС в указанный период является неуклонный рост ее объема, то есть количества и качества требований и критериев их выполнения. Кратко охарактеризованы различия в применении обусловленности ЕС в отношении западноевропейских и посткоммунистических стран. Выяснено, что институциализация обусловленности ЕС и ее усиление относительно европейских посткоммунистических стран в 1990-х – 2000-х годах были вызваны необходимостью коренной трансформации их общественно-политического строя и экономической модели. В отдельную группу анализа выделены постсоветские страны, заключившие с ЕС соглашения об ассоциации, (Грузия, Молдова, Украина) и определены их особенности в контексте применения обусловленности. Отдельно рассмотрено развитие обусловленности в отношениях между ЕС и Украиной. Выявлено, что объем обусловленности ЕС относительно Украины менялся в зависимости от ее внешнеполитического курса, а также характера и темпа внутренних реформ. Сделано предположение, что будущее обусловленности ЕС, в частности ее объем, будет зависеть от того, какой сценарий дальнейшего развития ЕС до 2025 г. будет избран его государствами-членами. ; Досліджено ключові віхи історичної еволюції обумовленості ЄС від початку процесу європейської інтеграції в 1950-х рр. і до етапу розширення ЄС на посткомуністичний простір у 2000-х рр. Встановлено, що провідною тенденцією розвитку обумовленості ЄС у зазначений період є неухильне зростання її обсягу, тобто кількості та якості вимог і критеріїв їх виконання. Стисло охарактеризовано відмінності в застосуванні обумовленості ЄС щодо західноєвропейських і посткомуністичних країн. З'ясовано, що інституціалізація обумовленості ЄС та її посилення стосовно європейських посткомуністичних країн в 1990-х – 2000-х рр. були викликані необхідністю докорінної трансформації їх суспільно-політичного ладу та економічної моделі. В окрему групу аналізу виділено пострадянські країни, які уклали з ЄС угоди про асоціацію (Грузія, Молдова, Україна) та визначені їх особливості в контексті застосування обумовленості. Окремо розглянуто розвиток обумовленості у відносинах між ЄС та Україною. Виявлено, що обсяг обумовленості ЄС щодо України змінювався залежно від її зовнішньополітичного курсу, а також характеру і темпу внутрішніх реформ. Зроблено припущення, що майбутнє обумовленості ЄС, зокрема її обсяг, залежатиме від того, який сценарій подальшого розвитку ЄС до 2025 р. буде обрано його державами-членами.
