Suchergebnisse

Problem setting. The pace of reforms in Ukraine affects all state institutions through systemic changes in state regulation mechanisms. In terms of scope and content, the mechanisms of state regulation lead to profound social transformations, which allow us to assert that Ukraine is undergoing a new stage of qualitative changes that can produce other social practices, including in the field of nuclear energy. The responsibility for the successful implementation of these reforms is exacerbated by the fact that they occur against the background of the obvious crisis of the world order, systemic internal and external challenges - the need to counter hybrid terrorist threats to territorial integrity and sovereignty, economic and man-made society. which leads to a focus on profitable economic activity and disrupts the natural course of social development. Under the outlined conditions, the development of the nuclear industry is impossible without the effective application of methods of state regulation that fully take into account its features and specifics, which will comprehensively and timely ensure nuclear and radiation safety. In this regard, the existing regulatory framework, which is a hierarchical system of legal norms, becomes a priority for Ukraine in the development of the legal mechanism of state regulation of the safe use of nuclear energy. Therefore, the scientific search for existing ways to improve, as well as conceptualize and implement new for Ukraine mechanisms of state regulation in the field of nuclear energy, consistent with the approaches of the European Union (EU) and the International Atomic Energy Agency (IAEA), become especially relevant and important. A special place in this process is occupied by the legal mechanism of state regulation in the field of nuclear energy use in Ukraine. Recent research and publications analysis. It should be noted that issues related to the study of management mechanisms in recent decades are in the field of scientific interests of many scientists, such as V. Averyanov, G. Atamanchuk, V. Afanasyev, V. Bakumenko, E. Grigonis, L. Grigoryan. , N. Yesypchuk, V. Knyazev, M. Koretsky, O. Korotych, M. Kruglov, P. Nadolishny, N. Nyzhnyk, O. Obolensky, G. Odintsova, Y. Tikhomirov, L. Yuzkov and a number of other scientists. However, despite the applicability of this definition, approaches, content and structure are interpreted differently: there is both identification with the mechanism of the state, economic or economic mechanism, and the opposition of the essence of the concept. A significant contribution to the development of certain legal aspects of the problem under study was made by legal scholars, in particular: H. Balyuk researched the formation and formation of nuclear law in Ukraine and conceptual and legal "reforms" in the field of ecology in Ukraine and modern challenges; S. Yershova researched legal regulation of economic relations (relations) of nuclear power plants of Ukraine; S. Plachkova studied the state regulation of nuclear and radiation safety in Ukraine. Analysis of recent research and publications shows that government regulation in the field of nuclear energy has been studied in part, from different scientific points of view. The paper objective – to carry out analysis of the theoretical and methodological foundations of the legal mechanism of state regulation of safe use of nuclear energy and identify factors that contribute to improving the efficiency of the process of targeted state influence in this area. Main material. State regulation in the field of nuclear energy can be defined as supporting and regulatory activities of the state, implemented on the basis of theoretical and methodological principles (doctrines, concepts, values, principles, guidelines, goals, objectives) through a system of organized, targeted, comprehensive actions (measures) and mechanisms for achieving them (means, methods, levers and tools of influence) and aimed at creating favorable conditions and environment for nuclear and radiation safety, human protection from radiation, through the priority of banning certain activities and state supervision in the field of use nuclear energy. Development and legal consolidation of norms and rules of relations of subjects of state regulation in the field of nuclear energy use, establishment of requirements to forms of legal regulation, gives to state regulation internal coherence which is provided by timeliness of their acceptance and application, completeness and stability. Direct influence is exercised through instruments of administrative and legal nature, which regulate the activities of the executive body. the functional sphere of state regulation in the field of nuclear energy use is manifested through the process of purposeful influence on facilities that are not necessarily subordinated to the relevant executive body. Accordingly, state regulation in the field of nuclear energy use is a dynamic process of state influence on facilities operating in the field of nuclear energy use and providing technical support to the executive branch. Conclusions of the research. The study found that government regulation in the field of nuclear energy is aimed at protecting life, health, property, length protection, as well as establishing ways to organize the organization of activities, licensing rules, location of activities and provision of services. In other words, state regulation in the use of nuclear energy involves organized systemic actions to ensure sustainable and balanced functioning of the economic, environmental, social subsystem, aimed at ensuring nuclear and radiation safety of the population and the environment. Approaches to understanding the essence of state regulation determine the ways of organizing relations between the state and the subjects of activity, the choice of which is based on the specifics of the sphere and the goals of the state that are implemented. ; У статті представлено теоретико-методологічний аналіз правового механізму державного регулювання у сфері використання ядерної енергії. Обґрунтовано, що в основі державного регулювання у сфері використання ядерної енергії є процес цілеспрямованого державного впливу, а саме: організуючі, регулюючі та контролюючі дії органу, що забезпечує ядерну та радіаційну безпеку. Пропонується вдосконалення й імплементація правового механізму державного регулювання у сфері використання ядерної енергії в Україні співвідносно до підходів Європейського Союзу (ЄС) та Міжнародного агентства з ядерної енергії (МАГАТЕ). Окреслено проблеми та питання подальших наукових розвідок.Ключові слова: державне регулювання; правовий механізм; ядерна енергія.

The purpose of the article is to identify the formation of a set of conceptual principles during the period of the "Cold War", global confrontation in the world and the collapse of the world colonial system, of relevant military and political structures and specific strategies, forms and methods of military and special activities, which formed the basis of doctrines and arsenal of modern asymmetric ("hybrid", unconventional) conflict. The methodological basis of the work is based on the methods of classification, typology, structural-system, historical and comparative, historical and typological, historical and genetic methods, methods of military and special science, security science, political conflictology. The scientific novelty of the study consists in the authors' attempt to study systematically, on the historical material of the period of the "Cold War", the formation of doctrinal preconditions and strategy, a set of special structures and methods of destructive activity, which found their structured embodiment in "hybrid" conflicts at the beginning of the XXIst century. The Conclusions. During "World War III" or "Cold War" (1946 – 1990) paradigms, forms and methods of hybrid confrontation, its doctrinal and conceptual principles, and the relevant theoretical and methodological, scientific, practical and technological principles achieved unprecedented development. Special services and affiliated with them "non-governmental" and paramilitary (irregular) structures, specialized analytical, forecasting and research centers, media structures became able to influence purposefully the change of political reality in the national, interstate and transnational dimensions. There was a qualitative improvement of Special Forces which became an important (sometimes decisive) factor in local wars and armed conflicts, participation in complex special operations, the deployment of controlled irregular armed formations. A new qualitative stage in the organization of "elite troops" began – their reorganization into special operations forces as autonomous component of the armed forces. As part of SOF, units (structures) of information and psychological struggle and work with civilian population were further developed. During the period of inter-bloc confrontation in the post war world, the core of which was the psychological war, significant and growing importance acquired the methods (mechanisms) of influence on the sphere of controlling collective activity of people, reformatting the mass consciousness and worldview by manipulating human consciousness and creating virtual reality by means of modern information and socio-cultural technologies. On the basis of the powerful legacy of the planetary confrontation of social systems and the inter-bloc confrontation of 1946 – 1990 numerous strategic, tactical and technological, and information-cognitive preconditions for the formation of a new qualitative type of conflict developed – "hybrid", in the sense of synthesizing various new forms and methods of destructive activity, and their complex and coordinated application. Such essential features of "hybrid" confrontation developed as lack of registration in accordance with international law of war, use of anti-government organizations and movements, illegal armed formations, separatist movements, extremist groups, destructive communities, etc., a priority role of special services, special operations forces, use of other methods of non-military pressure on the victim state, including diplomatic, financial and economic, humanitarian and the others. The main driving forces of the asymmetric strategy were non-governmental organizations, insurgent and "opposition" movements, special operations forces, means and forces of psychological operations, and the focus in the strategy shifted in favor of special operations and low intensity conflicts. ; Мета статті полягає у виявленні формування в період "холодної війни", глобального протистояння у світі та розпаду світової колоніальної системи комплексу концептуальних засад, відповідних воєнно-політичних структур, а також специфічної стратегії, форм і методів військової та спеціальної діяльності, що лягли в основу доктрин й арсеналу сучасної асиметричної ("гібридної", неконвенційної) конфліктності. Методологічну основу праці становлять методи класифікації, типології, структурно-системний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-генетичний, методи військово-спеціальної науки, безпекознавства, політичної конфліктології. Наукова новизна полягає у спробі авторів впорядковано дослідити на історичному матеріалі часів "холодної війни" формування доктринальних передумов й стратегії, комплексу спеціальних структур та методів деструктивної діяльності, котрі знайшли своє структуроване втілення у "гібридних" конфліктах початку ХХІ ст. Висновки. У період "ІІІ світової", або "холодної війни" (1946–1990) нечуваного розвитку сягнули парадигми, форми і методи гібридного протиборства, його доктринальні й концептуальні засади, відповідні теоретико-методологічні, науково-практичні та технологічні засади. Спеціальні служби, афільовані з ними "неурядові організації" та парамілітарні (іррегулярні) структури, профільні аналітико-прогностичні та науково-дослідні центри, медіа-структури стали здатні цілеспрямовано впливати на зміну політичної реальності в національному, міждержавному і транснаціональному вимірах. Відбулося якісне удосконалення військ спеціального призначення, котрі перетворилися на важливий (інколи – вирішальний) фактор ведення локальних війн і збройних конфліктів, участі у комплексних спеціальних операціях, розгортання керованих іррегулярних збройних формувань. Розпочинається новий якісний етап в організації "елітних військ" – їх реорганізація в сили спеціальних операцій як автономний компонент збройних сил. У складі ССО подальшого серйозного розвитку набули підрозділи (структури) інформаційно-психологічної боротьби та роботи із цивільним населенням. У період міжблокового протистояння у повоєнному світі, стрижнем якого виступала саме війна психологічна, суттєвого й зростаючого значення набули методи (механізми) впливу на сферу управління колективною діяльністю людей, переформатування масової свідомості та світогляду за рахунок маніпулювання свідомістю людини і створення віртуальної реальності через застосування сучасних інформаційних та соціально-культурних технологій. На основі потужної спадщини планетарного протистояння суспільних систем та міжблокової конфронтації 1946–1990 рр. склалися численні стратегічні, тактико-технологічні й інформаційно-когнітивні передумови для формування нового якісного типу конфліктності – "гібридної", у розумінні синтезування різноманітних новітніх форм і методів деструктивної діяльності та їх комплексного, скоординованого застосування. Набули розвитку такі сутнісні ознаки "гібридного" протистояння, як відсутність оформлення відповідно до міжнародного права війни, використання антиурядових організацій та рухів, незаконних збройних формувань, течій сепаратистського характеру, екстремістських угруповань, деструктивних спільнот тощо, пріоритетна роль спеціальних служб, сил спецоперацій, застосування інших методів невійськового тиску на державу-жертву, включаючи дипломатичні, фінансово-економічні, гуманітарні та інші. Основними рушійними силами асиметричної стратегії ставали неурядові організації, повстанські й "опозиційні" рухи, сили спецоперацій, сили і засоби психологічних операцій, а наголос у стратегії змішувався на користь спецоперацій та конфліктів малої інтенсивності.

The article is devoted to the analysis of legal, institutional and scientific components of counteraction against corruption in Ukraine in view of the fact that today corruption is quite common, which affects any system of our state and causes great damage to the welfare and progress of Ukrainian society. It is emphasized that for a long time the fight against corruption focused only on the public sector of society. Therefore, corrupt relations in the private sphere were virtually ignored by law enforcement agencies and the public. It is noted that a legal framework for combating corruption has been created in Ukraine. Evidence of this is a number of policy documents, laws and bylaws, the purpose of which was the need to bring national legislation in line with international standards to combat corruption and meet the needs of Ukrainian society to take control of corruption-causing facts. The legal component is designed to create a qualitatively new framework for combating corruption in the state, including, in particular, strengthening criminal liability for corruption offenses, wide involvement of state bodies, local self-government bodies, public organizations, regulation of the functioning of numerous social institutions, whose task is to fight corruption. In the article is emphasized that the institutional component of combating crime can at least include: the National Agency on Corruption Prevention, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine, the State Bureau of Investigation, the Specialized Anti-Corruption Prosecutor's Office, the High Anti-Corruption Court, the National Agency of Ukraine for finding, tracing and management of assets derived from corruption and other crimes, the Security Service of Ukraine, the TheNational Anticorruption Policy Council. It is emphasized that the relevance of scientific support of anti-corruption (scientific component) necessitates, firstly, increasing the effectiveness of this fight, and secondly, the constant monitoring of statistical and social data on the spread of corruption in Ukraine, according to a preliminary, rapid understanding of related to the prevention of corruption as such, and the principles that should be laid down in the basis of the relevant preventive activities. In the article such principles of anti-corruption as passion, conceptuality, publicity, adequate evaluation of the results of the fight against corruption, legitimacy, legislative economy and scientific validity is described. ; Статья посвящена анализу правовых, институциональных и научных составляющих противодействия коррупции в Украине с учетом констатации того факта, что сегодня коррупция является достаточно распространенным явлением, которое поражает любую систему функционирования нашего государства и наносит огромный ущерб благополучию и прогресса украинского общества. Подчеркнуто, что длительное время борьба с коррупцией сосредоточивалась только на государственном секторе функционирования общества. Поэтому коррупционные отношения в частной сфере фактически оставались без внимания правоохранительных органов и общественности. Отмечено, что в Украине создан правовой каркас противодействия коррупции. Свидетельством этому является ряд программных документов, законов и подзаконных актов, целью принятия которых стала необходимость приведения национального законодательства в соответствие с международными стандартами противодействия коррупции и удовлетворения потребности украинского общества взять контроль над коррупциогенных фактами. Правовая составляющая призвана создать качественно новые основы противодействия коррупции в государстве, включая, в частности, усиление уголовной ответственности за коррупционные правонарушения, широкое привлечение государственных органов, органов местного самоуправления, общественных организаций, регулирование функционирования многочисленных социальных институтов, задачей которых является борьба с коррупцией. В статье отмечается, что к институциональной составляющей противодействия преступности по крайней мере можно отнести: Национальное агентство по предупреждению коррупции, Национальное антикоррупционное бюро Украины, Государственное бюро расследований, Специализированную антикоррупционную прокуратуру, Высший антикоррупционный суд, Национальное агентство Украины по вопросам выявления, розыска и управления активами, полученными от коррупционных и других преступлений, Службу безопасности Украины, Национальный совет по вопросам антикоррупционной политики. Подчеркивается, что актуальность научного сопровождения противодействия коррупции (научной составляющей) обусловлена необходимостью, во-первых, повышения эффективности данного противодействия, во-вторых, проведения постоянного мониторинга статистических и социологических данных относительно распространения коррупции в Украине, в-третьих, четкого понимания характера деятельности, связанной с предотвращением коррупции как таковой, и принципов, которые должны быть заложены в основу соответствующей предупредительной деятельности. В статье охарактеризованы такие принципы противодействия коррупции, как пассионарность, концептуальность, публичность, адекватное оценивание результатов борьбы с коррупцией, легитимность, законодательная экономия и научная обоснованность. ; Статтю присвячено аналізу правових, інституційних і наукових складових протидії корупції в Україні з огляду на констатацію того факту, що сьогодні корупція є досить поширеним явищем, яким вражено будь-яку систему функціонування нашої держави та завдається величезного збитку добробуту й прогресу українського суспільства. Підкреслено, що тривалий час боротьба з корупцією зосереджувалася лише на державному секторі функціонування суспільства. Тому корупційні відносини в приватній сфері фактично залишалися без уваги правоохоронних органів та громадськості. Зазначено, що в Україні створено правовий каркас протидії корупції. Свідченням цьому є низка програмних документів, законів та підзаконних актів, метою прийняття яких стала необхідність приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів протидії корупції та задоволення потреби українського суспільства взяти контроль над корупціогенними фактами. Правова складова покликана створити якісно нові засади протидії корупції в державі, включаючи, зокрема, посилення кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, широке залучення державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, регулювання функціонування чисельних соціальних інституцій, завданням яких є боротьба з корупцією. У статті наголошується, що до інституційної складової протидії злочинності принаймні можна віднести: Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Службу безпеки України, Національну раду з питань антикорупційної політики. Підкреслюється, що актуальність наукового супроводу протидії корупції (наукової складової) зумовлюється необхідністю, по-перше, підвищення ефективності цієї протидії, по-друге, проведення постійного моніторингу статистичних і соціологічних даних щодо поширення корупції в Україні, по-третє, чіткого розуміння характеру діяльності, пов'язаної із запобіганням корупції як такої, і принципів, що повинні бути закладені в підґрунтя відповідної запобіжної діяльності. У статті охарактеризовано такі принципи протидії корупції, як пасіонарність, концептуальність, публічність, адекватне оцінювання результатів боротьби з корупцією, легітимність, законодавча економія та наукова обґрунтованість.

Abstract: Although philosophy has historically been a constant reference in the debate about human rights, it is noteworthy that it has been little emphasis in the debate on the refugee crisis. Philosophical thinking has resources to offer and can contribute to this important and urgent situation of our time. French philosopher Michel Foucault (1926-1984) was concerned about the 21st century migration problem, in particular, the Boat People refugee case, which unfortunately is increasingly confirmed. In this sense, the concept of biopolitics developed by Foucault presents an interesting perspective when analyzing how biopower technologies and the governmentality of risk management are fundamental aspects of the current refugee crisis. Method: The applied methodology follows the basis of philosophical research, with the explanation and articulation of concepts that support the argument of this article. The argument is contextualized with the description of the 1978 Indochina Boat People case and the 2018 Mediterranean Boat People case, observing the Mare Nostrum and Triton operations. The aim is not to make a comparison between both Boat People cases, but to point out that besides the 40 years that separate each event, it is possible to identify aspects of biopolitical governmentality involving national sovereignty and humanitarian intervention. By proposing a reflection on the context presented, the argument seeks to develop what may be called the 'Foucault's triangle'. Thus, it is important to consider that the Foucault's triangle has less claim to be a methodology of scientific work, to be more a heuristic set of research instructions. Thereby, interdisciplinarity plays a fundamental role in the understanding of the argument, counting on studies in the field of law, anthropology, history, international relations, and the emerging paradigm Security Studies. Discussion: This paper aims to propose a philosophical reflection on the current refugee crisis. To this end, Foucault's thought is chosen for two reasons: first, for Foucault's performance in favor of the 1978 Boat People; second, by the theoretical instruments offered by the biopolitical perspective developed by the French author. The discussion considers the articulations between government practices of rescue, protection, securitization, as much as political discourses of national sovereignty, humanitarian intervention, risk management. Therefore, it seeks to reflect on how the presage announced by Foucault can become a way of diagnosing the current refugee crisis. Results: There may be a contribution of philosophy to the current refugee crisis, as philosophical reflection can provide efforts in favor of interdisciplinarity. The biopolitical perspective puts the question of life, of the human being as a species, at the core of the debate on government practices. This does not mean denying the guarantee system or neglecting all acquired rights over time; however, it is necessary to reflect that perhaps it is no coincidence that the growing exacerbation of the refugee crisis is a sign and a challenge for our time. ; Resumo: Embora historicamente a filosofia seja uma referência constante no debate acerca dos direitos humanos, nota-se o pouco destaque que ela tem ocupado em relação à crise dos refugiados. Certamente, o pensamento filosófico tem recursos a oferecer e pode contribuir com essa importante e urgente situação de nosso tempo. O filósofo francês Michel Foucault (1926-1984) preocupava-se com o problema migratório do século XXI, em especial com o caso dos refugiados Boat People, algo que infelizmente se confirma cada vez mais. Nesse sentido, o conceito de biopolítica desenvolvido por Foucault apresenta uma interessante perspectiva ao analisar como as tecnologias de biopoder e a governamentalidade da gestão de riscos constituem aspectos fundamentais da atual crise dos refugiados. Método: A metodologia aplicada segue a base da pesquisa filosófica, com a exposição e articulação de conceitos que embasam o argumento desse artigo. A contextualização do argumento é feita com a descrição do caso Boat People da Indochina (1978) e do caso Boat People do Mediterrâneo (2018), observando as operações Mare Nostrum e Triton. O objetivo não é realizar uma comparação entre os casos Boat People, mas destacar que além dos 40 anos que separam cada evento, é possível identificar aspectos de uma governamentalidade biopolítica envolvendo a soberania nacional e a intervenção humanitária. Ao propor uma reflexão acerca do contexto apresentado, o argumento busca desenvolver o que pode ser chamado de 'triângulo de Foucault'. Com isso, é importante considerar que o triângulo de Foucault tem menos pretensão de ser uma metodologia do trabalho científico, para ser mais um conjunto heurístico de instruções para pesquisas. Desse modo, a interdisciplinaridade desempenha uma função fundamental para a compreensão do argumento, contando com estudos do âmbito do direito, da antropologia, da história, das relações internacionais e do paradigma emergente Security Studies. Discussão: O objetivo desse artigo é propor uma reflexão filosófica acerca da atual crise dos refugiados. Para tanto, o pensamento de Foucault é escolhido por dois motivos: primeiro, pela atuação de Foucault em favor do Boat People de 1978; segundo, pelos instrumentos teóricos oferecidos pela perspectiva biopolítica desenvolvida pelo autor francês. A discussão considera as articulações entre práticas governamentais de resgate, de proteção e de securitização, tanto quanto discursos políticos de soberania nacional, de intervenção humanitária, de gestão de riscos. Portanto, busca-se refletir como o presságio anunciado por Foucault pode se tornar um modo de diagnosticar a atual crise dos refugiados. Resultados: Pode haver uma contribuição da filosofia em relação à atual crise dos refugiados, à medida que a reflexão filosófica pode prover esforços que privilegiam a interdisciplinaridade. A perspectiva biopolítica coloca a questão da vida, do ser humano enquanto espécie, no centro do debate sobre as práticas governamentais. Isso não significa negar o sistema de garantias ou negligenciar todas as responsabilidades atribuídas ao longo do tempo; contudo, é preciso refletir que talvez não seja por acaso que o crescente agravamento da crise dos refugiados seja signo e desafio para nosso tempo.

The work is devoted to the urgent issue of legal organization of timely execution of final judicial ver-dicts in Ukraine. As the enforcement of court decisions requires specialized public and private enforcement bodies to act, proper mediation of their activities is the primary task of the national legal system to meet the requirements of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. After all, the level of public confidence in the state, including the authority of the judiciary, depends on the ef-fectiveness of the actions of the enforcement bodies. Analyzing the state of enforcement proceedings in the Ukrainian legal environment, the article states that the situation with the enforcement of court decisions requires substantial improvement. It is estab-lished that in this respect our domestic legislation has a considerable number of defects, and in some cases it seems that some of its provisions are specially designed to torpedo the executive process. In this context, the unlawful actions of the executive service employees were studied and analyzed in detail. In particular, it is argued that the executor as a participant in the final stage of the trial must guaran-tee the soonest possible outcome of the proceedings. But, in fact, due to the objective (inappropriate state of domestic legislation in this area) and subjective (uninterested and impunity) officials, the situation with timely execution of final court decisions in our country is close to collapse. This is also recognized by such an international legal institution as the European Court of Human Rights.Scientific work indicates that lengthy delays in the execution of court decisions are separate offenses. And the Ukrainian law enforcement agency – the court – must react strongly to them. However, it is stated that national justice is quite tolerant of violators of a person's right to timely enforcement of a decision in his case. The principled position of the ECHR on a similar issue is outlined. It was concluded that en-forcement proceedings should not be separated from the judicial proceedings and should be considered in their entirety. So the requirements of Art. 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms as to the reasonableness of the terms of the case should also apply to the length of the enforcement process. ; Робота присвячена актуальному в Україні питанню правової організації своєчасного виконання остаточних судових вердиктів. Оскільки виконання рішень суду потребує за діяння спеціалізованих державних та приватних виконавчих органів, саме належне опосередкування їхньої діяльності стано-вить головну задачу національної правової системи для забезпечення вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже від ефективності вчинків органів виконання залежить рівень довіри громадян до держави, у тому числі авторитет судової влади. Стан виконавчих проваджень в українському правовому середовищі, у статті зазначається, що си-туація із виконанням судових рішень потребує суттєвого вдосконалення. Встановлено, що у цьому пла-ні наше вітчизняне законодавство має значну кількість вад, а в деяких випадках здається, що окремі його положення спеціально напрацьовані для того, аби торпедувати виконавчий процес. У вказаному контексті вивчено та детально проаналізовано протиправні вчинки працівників виконавчої служби на прикладі конкретної справи. Зокрема, доводиться, що виконавець як учасник заключної стадії судо-вого розгляду, мусить гарантувати якомога швидший результат провадження. Завдяки об'єктивним (неналежний стан вітчизняного законодавства у цій царині) та суб'єктивним (незацікавленість та без-карність відповідних службовців) чинникам ситуація із своєчасністю виконання остаточних рішень судів у нашій державі близька до колапсу. Це визнається і такою міжнародною правової інституцією, як Європейський суд з прав людини. У науковій праці вказується, що тривалі затримки з виконанням судових рішень є самостійними правопорушеннями, і на них мусить жорстко реагувати український правозастосовний орган – суд. Разом з тим, констатовано, що національне правосуддя досить толерантно ставиться до порушників права особи на своєчасне виконання рішення у її справі. Наведено принципову позицію ЄСПЛ з подіб-ного питання. Зроблено висновок, що виконавче провадження не повинно відокремлюватись від судо-вого. Тож вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумності строків розгляду справи мають застосовуватися і до часу виконавчого процесу. ; Робота присвячена актуальному в Україні питанню правової організації своєчасного виконання остаточних судових вердиктів. Оскільки виконання рішень суду потребує за діяння спеціалізованих державних та приватних виконавчих органів, саме належне опосередкування їхньої діяльності стано-вить головну задачу національної правової системи для забезпечення вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже від ефективності вчинків органів виконання залежить рівень довіри громадян до держави, у тому числі авторитет судової влади. Стан виконавчих проваджень в українському правовому середовищі, у статті зазначається, що си-туація із виконанням судових рішень потребує суттєвого вдосконалення. Встановлено, що у цьому пла-ні наше вітчизняне законодавство має значну кількість вад, а в деяких випадках здається, що окремі його положення спеціально напрацьовані для того, аби торпедувати виконавчий процес. У вказаному контексті вивчено та детально проаналізовано протиправні вчинки працівників виконавчої служби на прикладі конкретної справи. Зокрема, доводиться, що виконавець як учасник заключної стадії судо-вого розгляду, мусить гарантувати якомога швидший результат провадження. Завдяки об'єктивним (неналежний стан вітчизняного законодавства у цій царині) та суб'єктивним (незацікавленість та без-карність відповідних службовців) чинникам ситуація із своєчасністю виконання остаточних рішень судів у нашій державі близька до колапсу. Це визнається і такою міжнародною правової інституцією, як Європейський суд з прав людини. У науковій праці вказується, що тривалі затримки з виконанням судових рішень є самостійними правопорушеннями, і на них мусить жорстко реагувати український правозастосовний орган – суд. Разом з тим, констатовано, що національне правосуддя досить толерантно ставиться до порушників права особи на своєчасне виконання рішення у її справі. Наведено принципову позицію ЄСПЛ з подіб-ного питання. Зроблено висновок, що виконавче провадження не повинно відокремлюватись від судо-вого. Тож вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумності строків розгляду справи мають застосовуватися і до часу виконавчого процесу.

The article shows that the legal responsibility of the state becomes an organic part of the political and legal discourse at the present stage of development of the Ukrainian state. It is proved that the problem of legal liability is firmly embedded in the phenomenon of the legal status of the state, in the structure of which it acts as an integral component. It is substantiated that the development of the institute of legal responsibility of the state reflects both the general regularities of the development of the legal status of the state and the peculiarities of the evolution of its elements, in particular the powers of the state. It is revealed that the legal responsibility of the state acts as a guarantee of the proper exercise of the state's powers in various spheres of public relations, as well as a guarantee of the proper assertion, protection and protection of the rights of its citizens. It is emphasized that the challenges faced by the modern state, the modernization of its legal status, and the approximation of Ukraine to European civilization lead to a fur-ther substantial increase in the legal responsibility of the state, which should be enshrined both at the level of positive law and in the everyday practices of state power process.It is emphasized that the peculiarities of the legal responsibility of the state are: 1) it establishes certain legal barriers to exclusion of tort in certain areas, in particular in criminal, administrative and discipli-nary; 2) the material tort of the state as a whole is similar to the tort of legal entities, taking into account the restrictions set by the financial and procedural legislation in terms of enforcement of court decisions; 3) unlike individuals and legal entities, the state itself has international legal and constitutional legal tort. It is determined that on the basis of the analysis of the legal status the state can be characterized as follows: 1) is a public-legal entity; 2) has its own social purpose, different from other organizations established in society; 3) has its own interests and will; 4) related to the exercise of public authority; 5) has a certain subject composition (state apparatus); 6) is a product of popular expression, since the people are generally a source of state power; 7) has a system of public authorities; 8) has sovereignty both domestically and abroad; 9) her responsibility is public and legal ; У статті показано, що юридична відповідальність держави стає органічної частиною політико-пра-вового дискурсу на сучасному етапі розвитку Української держави. Доведено, що проблематика юри-дичної відповідальності щільно вмонтовується у феномен правового статусу держави, у структурі якого вона виступає в ролі невід'ємного складового елемента. Обґрунтовано, що розвиток інституту юридичної відповідальності держави відображає як загальні закономірності розвитку правового ста-тусу держави, так і особливості еволюції її елементів, зокрема повноважень держави. Виявлено, що юридична відповідальність держави виступає і як гарантія належної реалізації повноважень держави в різних сферах суспільних відносин, і як гарантія належного утвердження, забезпечення і захисту прав її громадян. Акцентовано на тому, що виклики, з якими стикається сучасна держава, модерніза-ція її правового статусу, наближення України до європейської цивілізації зумовлюють подальше сут-тєве зростання юридичної відповідальності держави, що має бути закріплено як на рівні позитивного права, так і в повсякденних практиках державного владарювання.Наголошено, що особливостями юридичної відповідальності держави є: 1) вона встановлює певні правові бар'єри щодо виключення деліктоздатності в певних сферах, зокрема у кримінально-правовій, адміністративній та дисциплінарній; 2) матеріальна деліктоздатність держави у цілому аналогічна де-ліктоздатності юридичних осіб з урахуванням обмежень, установлених фінансовим і процесуальним законодавством у частині виконання судових рішень; 3) на відміну від фізичних та юридичних осіб, саме держава володіє міжнародно-правовою та конституційно-правовою деліктоздатністю. Визначе-но, що на підставі аналізу правового статусу державу можливо характеризувати таким чином: 1) є публічно-правовим утворенням; 2) має власне соціальне призначення, відмінне від інших організа-цій, створюваних у суспільстві; 3) має власні інтереси та волю; 4) пов'язана зі здійсненням публічної влади; 5) має певний суб'єктний склад (державний апарат); 6) є продуктом народного волевиявлення, оскільки народ взагалі є джерелом державної влади; 7) має систему органів державної влади; 8) воло-діє суверенітетом як усередині країни, так і за її межами; 9) її відповідальність має публічно-правовий характер. ; У статті показано, що юридична відповідальність держави стає органічної частиною політико-пра-вового дискурсу на сучасному етапі розвитку Української держави. Доведено, що проблематика юри-дичної відповідальності щільно вмонтовується у феномен правового статусу держави, у структурі якого вона виступає в ролі невід'ємного складового елемента. Обґрунтовано, що розвиток інституту юридичної відповідальності держави відображає як загальні закономірності розвитку правового ста-тусу держави, так і особливості еволюції її елементів, зокрема повноважень держави. Виявлено, що юридична відповідальність держави виступає і як гарантія належної реалізації повноважень держави в різних сферах суспільних відносин, і як гарантія належного утвердження, забезпечення і захисту прав її громадян. Акцентовано на тому, що виклики, з якими стикається сучасна держава, модерніза-ція її правового статусу, наближення України до європейської цивілізації зумовлюють подальше сут-тєве зростання юридичної відповідальності держави, що має бути закріплено як на рівні позитивного права, так і в повсякденних практиках державного владарювання.Наголошено, що особливостями юридичної відповідальності держави є: 1) вона встановлює певні правові бар'єри щодо виключення деліктоздатності в певних сферах, зокрема у кримінально-правовій, адміністративній та дисциплінарній; 2) матеріальна деліктоздатність держави у цілому аналогічна де-ліктоздатності юридичних осіб з урахуванням обмежень, установлених фінансовим і процесуальним законодавством у частині виконання судових рішень; 3) на відміну від фізичних та юридичних осіб, саме держава володіє міжнародно-правовою та конституційно-правовою деліктоздатністю. Визначе-но, що на підставі аналізу правового статусу державу можливо характеризувати таким чином: 1) є публічно-правовим утворенням; 2) має власне соціальне призначення, відмінне від інших організа-цій, створюваних у суспільстві; 3) має власні інтереси та волю; 4) пов'язана зі здійсненням публічної влади; 5) має певний суб'єктний склад (державний апарат); 6) є продуктом народного волевиявлення, оскільки народ взагалі є джерелом державної влади; 7) має систему органів державної влади; 8) воло-діє суверенітетом як усередині країни, так і за її межами; 9) її відповідальність має публічно-правовий характер.

Taking into account the improvement of various forms and methods of copyright infringement in modern high-tech conditions of the development of society, which tends to globalize and taking into account the ineffective system of counteracting this negative process in Ukraine, the problem under consideration today acquires additional relevance for our state. In Ukraine, in recent years, unfortunately, there has been a tendency toward an increase in the number and variety of copyright violations, in particular piracy and plagiarism. Also, it has not been declining for many years and remains one of the highest in the world the level of copyright infringement in the Internet. In accordance with the latest report of the International Intellectual Property Alliance, Ukraine continues to "export piracy, especially digital, to EU countries, as well as other neighboring countries in the region". The article is devoted to the study of problems in the implementation of copyright protection in the Internet. The author highlighted the changes in the current legislation of Ukraine on this issue, and also briefly described the shortcomings in the procedure for resolving disputes and complaints of the author, whose rights were violated, in the system of participants providing Internet resources and in court. In accordance with the legislation of Ukraine, for copyright infringement, criminal liability is provided along with civil and administrative. It was established that the government and relevant institutions are taking certain steps to improve work in this direction, which, unfortunately, remain ineffective. For example, the legislator for some reason did not seize the opportunity to eliminate other errors in the wording of Art. 176 of the Criminal Code, which Koval A.M. is considering in his work on criminal liability for violations of copyright and related rights. Although, at the same time, the articles of the Criminal Code, Code of Civil Procedure, Code of Commercial Procedure made significant amendments and additions that positively affect copyright protection. It should be understood that increasing the efficiency of resolving the complex problem of copyright infringement in Ukraine depends on the development and implementation of a unified state strategy, within the framework of which a combination of systemic and coordinated efforts of specialists in the legislative, scientific, intellectual, law enforcement and public administration spheres should occur. ; Принимая во внимание улучшение разнообразных форм и способов нарушения авторского права в современных высокотехнологических условиях развития общества, что имеет тенденцию к глобализации, и учитывая малоэффективную систему противодействия этому негативному процессу в Украине, рассматриваемая проблема сегодня приобретает для нашего государства дополнительную актуальность. В Украине в последние годы, к сожалению, имеет место тенденция роста количества и разнообразия нарушений авторского права, в частности пиратство и плагиат. Также не снижается уже на протяжении многих лет и остается одним из наиболее высоких в мире уровень нарушения имущественных авторских прав в сети Интернет. В соответствии с последним отчетом Международного альянса интеллектуальной собственности Украина продолжает «экспортировать пиратство, особенно цифровое, в страны ЕС, а также другие соседние страны в регионе». Статья посвящена изучению проблем при осуществлении защиты авторских прав в сети Интернет. Автор осветил изменения в действующем законодательстве Украины по этому вопросу, а также кратко охарактеризовал недостатки в процедуре рассмотрения споров и жалоб автора, чьи права были нарушены, в системе участников предоставления интернет-ресурсов и в судебном порядке. В соответствии с законодательством Украины за нарушение авторского права предусмотрена наряду с гражданско-правовой и административной также уголовная ответственность. Установлено, что правительством и соответствующими институтами предпринимаются определённые шаги по улучшению работы в этом направлении, которые, к сожалению, остаются малоэффективными. Так, законодатель почему-то не воспользовался представившейся возможностью для устранения других погрешностей в формулировке ст. 176 УК, которые рассматривает А.М. Коваль в своей работе об уголовной ответственности за нарушения авторских и смежных с ним прав. Хотя при этом в статьи УК, ГПК, ХПК внесены существенные дополнения и изменения, которые позитивно влияют на защиту авторских прав. При этом следует понимать, что повышение эффективности разрешения сложной проблемы нарушений авторских прав в Украине зависит от разработки и внедрения единой государственной стратегии, в рамках которой должно произойти объединение системных и скоординированных усилий специалистов законодательной, научно-интеллектуальной, правоохранительной и государственно-управленческой сферы. ; Беручи до уваги поліпшення різноманітних форм і способів порушення авторського права в сучасних високотехнологічних умовах розвитку суспільства, що має тенденцію до глобалізації, та враховуючи малоефективну систему протидії цьому негативному процесу в Україні, ця проблема набуває для нашої держави нині набуває додаткової актуальності. Останніми роками в Україні, на жаль, має місце тенденція зростання кількості і різноманітності порушень авторського права, зокрема піратства та плагіату. Також не знижується і залишається одним із найбільш високих у світі рівень порушення майнових авторських прав у мережі Інтернет. Відповідно до останнього звіту Міжнародного альянсу інтелектуальної власності Україна продовжує «експортувати піратство, особливо цифрове, до країн ЄС, а також інших сусідніх країн у регіоні». Стаття присвячена вивченню проблем при здійсненні захисту авторських прав в мережі Інтернет. Автор висвітлив зміни в чинному законодавстві України з цього питання, а також коротко охарактеризував недоліки в процедурі розгляду спорів і скарг автора, чиї права були порушені, в системі учасників надання інтернет-ресурсів і в судовому порядку. Відповідно до законодавства України за порушення авторського права передбачена поряд із цивільно-правовою та адміністративною також кримінальна відповідальність. Встановлено, що урядом і відповідними інститутами робляться певні кроки щодо поліпшення роботи в цьому напрямі які, на жаль, залишаються малоефективними. Так, законодавець чомусь не скористався наданою можливістю для усунення інших похибок у формулюванні ст. 176 КК, які розглядає А.М. Коваль у своїй роботі про кримінальну відповідальність за порушення авторських та суміжних з ним прав. Хоча при цьому в статті КК, ЦПК, ГПК внесені суттєві доповнення та зміни, які позитивно впливають на захист авторських прав. При цьому слід розуміти, що підвищення ефективності вирішення складної проблеми порушень авторських прав в Україні залежить від розробки та впровадження єдиної державної стратегії, в рамках якої має відбутися об'єднання системних і скоординованих зусиль фахівців законодавчої, науково-інтелектуальної, правоохоронної та державно-управлінської сфер.

Summary1. Premise: an approach to the notion of security from a semantic, historical and legal perspective. 2. The notion of security in the European Court of Human Rights case law and its threefold nature. 2.1 The human right to security in the ECHR. 2.2 Security as a limit to the exercise of certain ECHR human rights. 2.3 Security as a limit to certain guarantees related to the right to a fair trial (Arts. 6.1 and 6.3.c ECHR). Conclusions: "human security" vs. security as a limit to rights.Abstract.The concept of security entails a series of questions that relate, first and foremost, to the scope of its meaning. Some of these dilemmas derive from a mere observation: the current social, political, economic and cultural reality shows that few notions, such as security, are so present in all the fields in which human beings develop. In a certain sense, security surrounds everything and everything can be lead back to that basic and primordial human need. This was understood by thinkers of the importance of Macchiavelli, Hobbes or Locke who, among others, placed security at the origin of the modern State. All of these reasons and circumstances allow us to understand why security is today a legally relevant good, recognized from different perspectives in our constitutional texts and international treaties of particular significance, such as the European Convention on Human Rights (ECHR).Thus, on the one hand, the Spanish Constitutional Court (TC) and, on the other, the European Court of Human Rights (ECtHR) have been responsible to delimit the legal meaning of this notion, each within their respective spheres of competence. In this sense, the TC has interpreted the notion of security contained in the Spanish Constitution of 1978 (EC), giving it a triple meaning: basic principle of the legal system ("legal security"), fundamental right (Art. 17.1 EC), and "citizen security" (Arts. 104 and 149.1.29 EC). Furthermore, the ECtHR recognises that security, within the framework of the ECHR, stands out for its threefold nature: once again, fundamental right (Art. 5 ECHR); security as a clearly established boundary as regards to the exercise of certain rights enshrined in the Convention (Arts. 6, 8-11, Art. 2.3 Prot. Ad. nº 4 y Art. 1.2 Prot. Ad. nº 7 ECHR); and security as an implicit limit to the effectiveness of a certain procedural guarantee: the right to legal assistance (Art. 6.3.c ECHR). In relation to the latter case, the ECtHR (STEDH of 13 September 2016, Ibrahim and others v. the United Kingdom) has been concerned to point out that the existence of "compelling reasons" related to the need to protect national security, would justify the temporary suspension of the right to legal assistance, notwithstanding the letter of Art. 6 ECHR does not protect this interpretation.The study focuses on these aspects and concludes with some considerations on the inability (or unwillingness) of the TC and the ECtHR to adopt the notion of "human security" as an interpretative paradigm in the practice of defending human rights, and on the dangers involved in rewarding utilitarian logics in the development of that same practice. ; El concepto de seguridad entraña una serie de interrogantes que guardan relación, en primer lugar, con el alcance de su propio significado. Algunos de esos dilemas derivan de una mera constatación: la realidad social, política, económica y cultural actual demuestra que pocas nociones, como la de seguridad, resultan ser tan presentes en todos los ámbitos en los que se desarrolla el ser humano. En un cierto sentido, la seguridad lo abarca todo y todo puede ser reconducido a esa necesidad humana, básica y primordial. Así lo entendieron pensadores de la importancia de Macchiavelli, Hobbes o Locke que, entre otros, colocaron la seguridad al origen del Estado moderno. Todas esas razones y circunstancias nos permiten entender por qué la seguridad constituye hoy un bien jurídicamente relevante, reconocido, desde perspectivas distintas, en nuestros textos constitucionales y en tratados internacionales de particular trascendencia, como el Convenio Europeo de Derechos Humanos (CEDH).Así, por una parte el Tribunal Constitucional español (TC) y por otra el Tribunal Europeo de Derechos Humanos (TEDH) se han preocupado de delimitar el significado jurídico de esa noción, cada uno desde sus respectivos ámbitos de competencia. En este sentido, el TC ha interpretado la noción de seguridad contenida en la Constitución española de 1978 (CE), otorgándole un triple significado: el de principio básico del ordenamiento jurídico ("seguridad jurídica"), el de derecho fundamental (Art. 17.1 CE), y el de "seguridad ciudadana" (Arts. 104 y 149.1.29 CE). Asimismo, el TEDH reconoce que la seguridad, en el marco del CEDH, destaca por su naturaleza triple: nuevamente la de derecho fundamental (Art. 5 CEDH); la de límite claramente establecido en lo que atañe al ejercicio de determinados derechos consagrados en el Convenio (Arts. 6, 8-11, Art. 2.3 Prot. Ad. nº 4 y Art. 1.2 Prot. Ad. nº 7 CEDH) y la de límite implícito a la eficacia de una determinada garantía de naturaleza procesal: el derecho a la asistencia letrada (Art. 6.3.c CEDH). En relación a este último caso, el TEDH (STEDH de 13 de septiembre de 2016, asunto Ibrahim and others vs. the United Kingdom) se ha preocupado de señalar que la existencia de "causas imperativas" ("compelling reasons" en el texto de la sentencia) relacionadas con la necesidad de proteger la seguridad nacional, justificarían la suspensión temporal del derecho a la asistencia letrada, no obstante la letra del Art. 6 CEDH no ampare dicha interpretación.El estudio se articula en torno a estos aspectos y concluye con algunas reflexiones sobre la incapacidad (o la falta de voluntad) del TC y del TEDH de adoptar la noción de "seguridad humana" como criterio interpretativo en la labor de defensa de los derechos humanos, y sobre los peligros que entraña premiar lógicas utilitaristas en el desarrollo de esa misma labor.

SummaryI. Approach to the problem and main purpose of this paper. II. Children's right to respect for their private life when there is a biological tie with their commissioning father: Cases of Mennesson and Labassée v. France and Advisory Opinion requested by the French Court of Cassation. (Request no. P16-2018-001). III. Minor's vulnerability in case of lack of biological tie between him and the commissioning parents: Case of Paradiso and Campanelli v. Italy. IV. Considerations on ECHR jurisprudence: States Parties' obligations and questions that remain unsettled. V. Spanish authorities' response to international surrogacy arrangements in the light of ECHR's jurisprudence. VI. Final thoughts on the matter.AbstractDue to the differences on the legal treatment that States give to gestational surrogacy, some couples travel from countries where these arrangements are forbidden to places where they are allowed. Determining the parentage of the child born as a result of these contracts raises some legal issues that are not easy to solve. In this scenario, minor's rights may be at risk. It has led the European Court of Human Rights to determine that the State Parties are free not to legalize gestational surrogacy, but this decision cannot lead to leaving the minors unprotected. According to the Court (cases Mennesson and Labassée), denying every possibility of recognition of a parent-child relationship with the intended father, when he is the biological father, would entail a violation of the child's right to respect for his private life. When it comes to recognising a parent-child relationship in cases where there is not a biological link between the born child and any of the intended parents, the Court's jurisprudence does not give us a clear response on the State Parties' obligations so far. In the advisory opinion delivered recently (10 April 2019), in response to the request made by the French Court of Cassation, the ECHR has given an answer to some of the questions that remained unsettled. When a child is born abroad through a gestational surrogacy arrangement and was conceived using the gametes of the intended father and a third-party donor, the child's right to respect for private life requires the State not only to recognise that link, but to provide a possibility of recognition of a legal parent-child relationship with the intended mother too. Such recognition may take the form of entry in the national register of births of the details of the birth certificate legally established abroad, but it may as well take another one. The State Parties are free to use other means, such as adoption of the child, as long as the procedure laid down by domestic law could be implemented promptly and effectively. However, not every mean would serve the child's interest with a comparable degree of satisfaction. Spanish authorities' response to these situations, for example, does not seem to be the optimal solution when it comes to covering the needs of the children. ; Las diferencias en el tratamiento legislativo que los Estados dan a la gestación subrogada dan lugar a desplazamientos de personas residentes en países donde esta figura está prohibida, o carece de regulación, hasta países en los que este tipo de contratos están permitidos. Precisar la filiación de los menores nacidos como fruto de estos acuerdos en el Estado de residencia de sus padres intencionales plantea problemas jurídicos de extraordinaria complejidad, y las respuestas de los ordenamientos internos y los tribunales nacionales a esta situación pueden poner en riesgo los derechos de respeto a la vida privada y familiar de estos niños. Ello ha motivado diferentes pronunciamientos del Tribunal Europeo de Derechos Humanos que, si bien ha entendido que la eventual legalización de la gestación por sustitución es una cuestión que corresponde decidir libremente a los Estados, exige que su negativa a admitir la validez de estos contratos no se traduzca en la desprotección de los menores involucrados. Desde que dictara sentencia en los casos Mennesson y Labassée c. Francia en 2014, quedó establecido que negar toda posibilidad de reconocimiento de un lazo paternofilial entre un niño nacido por gestación subrogada y su padre intencional, cuando éste hubiera aportado su material genético, sería contrario al derecho del menor al respeto de su vida privada, que requiere que toda persona pueda establecer su identidad. En caso de no existir vínculo genético alguno entre el niño y los padres intencionales, su jurisprudencia no nos permite aún extraer una respuesta clara acerca de los límites de la actuación estatal.En lo que se refiere a los casos en los que el padre comitente sea, además, padre biológico del niño, la reciente publicación del Dictamen de 10 de abril de 2019 ha resuelto algunas incógnitas que quedaron abiertas tras los pronunciamientos anteriormente citados: en virtud del art. 8 CEDH, sobre los Estados parte no solamente pesa la obligación de permitir el establecimiento de la filiación del menor a favor de su padre biológico, sino también el deber de permitir que se reconozca o constituya ex novo un vínculo jurídico a favor de la madre comitente. El respeto al Convenio exige dar cobertura jurídica a este vínculo maternofilial, pero no impone un medio determinado para ello, siendo suficiente que el medio elegido sea eficaz y no dilate la situación de inseguridad jurídica en el tiempo. De este modo, cabe que el Estado reconozca la filiación que consta en una decisión extranjera, o que permita su constitución por otras vías, como la adopción; ambas alternativas darían cumplimiento a las exigencias del CEDH. Es preciso señalar, no obstante, que no todos los medios a disposición de los Estados dan un mismo grado de satisfacción a los derechos en juego. En este sentido, la respuesta que actualmente dan las autoridades españolas a este tipo de situaciones, a pesar de cumplir el estándar mínimo de protección fijado por el Tribunal de Estrasburgo, no parece una solución idónea para la mayor satisfacción de los intereses de los menores.

Актуальність дослідження проблем прав та свобод в інформаційно-комунікаційній діяльності сучасної людини визначається тим, що вони обумовлені поширенням все нових знань за допомогою зростаючих функціональних можливостей цифрових інформаційно-комунікаційних технологій і систем обробки інформації. В сучасних умовах починає переосмислюватися роль та значення інформаційного ресурсу країни. При цьому само поняття «інформація» із категорії, яка століттями характеризувала систему знань, трансформується. Мета дослідження – концептуалізація прав та свобод в інформаційно-комунікаційній діяльності сучасної людини, що зумовлена поширенням нових знань за допомогою функціональних можливостей цифрових інформаційно-комунікаційних технологій і систем обробки інформації. Завдання дослідження: аналіз технологічних, світоглядних і правових проблем глобального інформаційно-комунікаційного простору; визначення поняттєво-категоріального апарату дослідження - «інформація», «знання», «інформаційна безпека», «юрисдикція держав в умовах глобалізації», «монополізація правової сили» та їх вплив на розвиток інформаційно-комунікаційної діяльності суспільства; формування напрямів підвищення державної інформаційно-комунікаційної діяльності України для реалізації конституційних прав громадян; розглянути інформаційне право як науку, що дозволяє по-новому розглядати комунікаційні процеси. Аналіз останніх досліджень і публікацій, з яких започатковано розв'язання даної проблеми: використання статей О. Дзьобаня, О. Сосніна «Інформаційна безпека: нові виміри загроз, пов'язаних з активізацією міжнародної діяльності в інформаційно-комунікаційній сфері»; О. Довганя «Інформаційні ресурси: національні та державні, зміст, поняття»; Й.Мастяниці, О. Сосніна, Л. Шиманського «Інформаційні ресурси України: проблеми державного управління; М. Ожевана «Національна конкурентна розвідка у глобалізованому світі: нові виклики і загрози на тлі «казусу Сноудена. Результати дослідження : поставлено питання підготовки фахівців для законодавчого визначення проблем інформаційно-комунікаційної, аналітичної, інформаційно-пропагандистської та управлінської роботи в інформаційній сфері; виявлено головні інформаційно-комунікаційні загрози безпеки інноваційних процесів в Україні. Висновок - сформувати умови для вирішення проблем безпекових характеристик інформаційно-комунікаційної діяль­ності при впровадженні новітніх ІКТ ; The urgency of studying the problems of rights and freedoms in the information and communication activities of modern humans is determined by the fact that they exist due to the spread of all new knowledge through the growing functionality of digital information and communication technologies and information processing systems. It begins to rethink the role and significance of the country's information resource. At the same time, the very concept of "information" from the category, which for centuries characterized the system of knowledge, is transforming. The purpose of the study is the conceptualization of rights and freedoms in the information and communication activities of a modern person, which is conditioned by the dissemination of new knowledge through the use of functional capabilities of digital information and communication technologies and information processing systems. Tasks of the research: analysis of technological, ideological and legal problems of the global information and communication space; definition of the conceptual-categorical apparatus of the research - "information", "knowledge", "information security", "jurisdiction of states in the conditions of globalization", "monopolization of legal force" and their influence on the development of information and communication activities of society; formation of the directions of increase of the state information and communication activity of Ukraine for realization of constitutional rights of citizens; consider information law as a science, which allows a new way to consider communication processes that have infocommunication technological horizontals and based on the understanding of the resource of knowledge. The analysis of the latest research and publications that initiated the solution of this problem: the use of articles by O. Dzhoban, O. Sosnin "Information security: new dimensions of threats associated with the intensification of international activities in the field of information and communication"; O. Dovhan "Information resources: national and state, content, concept"; Y.Mastyanitsya, O. Sosnin, L.Shymansky "Information Resources of Ukraine: Problems of Public Administration; M. Ozhevan "National Competitive Exploration in a Globalized World: New Challenges and Threats Against the Background of the" Snowden Case ". The methodology of the research is systematic, structural, structural and functional methods, which allowed to structure the problems and to identify functional relationships between them. Scientific novelty - in the formulation of the very problem - rights and freedoms in the information and communication activities of the modern person. Results of the research: the issue of training specialists for the legislative definition of the problems of information and communication, analytical, informational and advocacy and management work in the information sphere; The main information and communication threats to the safety of innovation processes in Ukraine were identified. The conclusion is to create conditions for addressing the security problems of information and communication activities in the implementation of the latest ICT ; Актуальность исследования проблем прав и свобод в информационно коммуникационной деятельности современного человека определяется тем, что они обусловлены распространением все новых при помощи функциональных возможностей цифровых информационно-коммуникационных технологий и систем обработки информации. В современных условиях начинает переосмысливаться роль и значение информационного ресурса. При этом само понятие «информации» из категории, которая столетиями характеризовала систему «знаний», трансформируется. Цель исследования – концептуализация прав и свобод в информационно-коммуникационной деятельности современного человека, которая обусловлена распространением новых знаний при помощи функциональных возможностей цифровых информационно-коммуникационных технологий и систем обработки информации. Задачи исследования: анализ технологических, мировоззренческих и правовых проблем глобального информационно-коммуникационного пространства; определение понятийно-категориального аппарата исследования – «информация», «знание», «информационная безопасность», «юрисдикция государств в условиях глобализации», «монополизация правовой силы» и их влияние на развитие информационно-коммуникационной деятельности общества; формирование направлений повышения государственной информационно-коммуникационной деятельности Украины для реализации конституционных прав граждан; анализ «информационного права» как науки, которая по-новому позволяет рассмотреть коммуникационные процессы. Анализ последних достижений и публикаций, в которых представлено решение данной проблемы: использование стаей А.Дзебаня, А.Соснина «Информационная безопасность: новые измерения угроз, связанных с активизацией международной деятельности в информационно-коммуникационной сфере»; А.Довганя «Информационные ресурсы: национальные и государственные, содержание, понятие»; И. Мастяницы, А.Соснина, Л.Шиманского «Информационные ресурсы Украины: проблемы государственного управления»; Н.Ожевана «Национальная конкурентная разведка в глобализированном мире: новые вызовы и угрозы на основе «каузуса Сноудена», Результаты исследования: поставлен вопрос о подготовке специалистов для законодательного определения проблем информационно-коммуникационной, аналитической, информационно-пропагандистской и управленческой работы в информационной сфере; выявлены главные информационно-коммуникационные угрозы безопасности инновационных процессов в Украине. Вывод – сформировать условия для решения проблем безопасных характеристик информационно-коммуникационной деятельности при внедрении новых ИКТ

The continuous conversion of natural wildlife habitats into agricultural areas, as well as the fragmentation of the last wildlife refuges, is increasing the interface between people and wildlife. When wildlife negatively impacts on people and vice versa, we speak about human-wildlife conflicts (HWCs). This definition includes losses on both sides and takes into consideration the rooting of most of these conflicts between different groups of interest, such as advocates for nature conservation and economic groups. The centres of highest biodiversity are located in developing countries, which are also characterized by poverty. In African and Asian countries, people living in the vicinity of national parks and other conservation areas mostly receive only little support through the government or conservation organisations. Especially for those people who are dependent on agriculture, damage to fields and harvests can have catastrophic consequences. If the species causing damage is protected by national or even international law, the farmer is not allowed to use lethal methods, but has to approach the authority in charge. If this agency, however, cannot offer appropriate support, resentment, anger or even hate develops, and the support for wildlife conservation activities declines. For this reason, HWCs were declared as one of the most important conservation topics today, being particularly relevant for large and threatened species such as the African and Asian elephant, hippopotamus and the greater one-horned rhino, as well as for large predators. Up to today, no general assessment scheme has been recommended for damage caused by protected wildlife species. In my study, HWCs in Asia and Africa are compared, focussing on all herbivorous species identified which damaged crops. For the French NGO Awely, des animaux et des hommes, I developed a detailed assessment scheme suitable for all terrestrial ecosystems, and any type of HWCs and any species (Chapter 2). This HWC assessment scheme was used in four different study areas located in two African countries (South Luangwa/Zambia (SL), Tarangire/Tanzania (TA)) and two Asian countries (Bardia/Nepal (BA) and Manas/India (MA)). This scheme ran for six consecutive years (2009 to 2014) for Zambia, Nepal and India and two years (2010 to 2011) for Tanzania. To carry out the assessments, I trained local HWC officers (Awely Red Caps) to assess HWCs by field observations (measurement of damage, identification of species through signs of presence, landscape attributes etc.) and interviews with aggrieved parties (socio economic data). Results of this assessment are presented in Chapters 2-4. To determine whether elephants prefer or avoid specific crop species, two field experiments were carried out, one in SL and one in BA (Chapter 5 and 6). For this, two test plots were set up and damage by elephants (and other herbivores) were quantified. Within this doctoral thesis, 3306 damage events of 7408 aggrieved parties were analysed. In three out of the four study areas (SL, BA, MA), elephants caused the highest number of damage events compared to all other wildlife species, however, in TA, most fields were damaged by zebra. Furthermore, the greater one-horned rhino, hippopotamus, wild boar, bushpig, deer and antelope, as well as primates, caused damage to fields and harvests. Damage to houses and other property were nearly exclusively caused by elephants. With this doctoral thesis I was able to show that season, crop availability, type and the phenological stage of the crop played an important role for crop damaging behavior of herbivores (Chapter 2). Elephants especially damaged rice, maize and wheat and preferred all crop types in a mature stage of growth. In contrast, rhinos preferred wheat to rice and similar to antelope and deer, they preferred crops at earlier stages of growth, before ripening. Crop damage by wildlife species varied strongly in size; most damages fell below 40% of the total harvest per farmer, but in several cases (3 to 8% depending on the study area), harvests were completely destroyed. Interestingly, during times of low nutritional availability in the natural habitat (dry season), crop damages in all four study areas were significantly less than during other seasons. In all four study areas, crop protection strategies, such as active guarding in the fields, chasing wildlife with noise or fire torches or erecting barriers, were used. In some cases protection strategies were combined. Analysis of data revealed that traditional protection strategies did not reduce the costs of damage (Chapter 3). In some cases, costs of damage, on protected fields were even higher than for unprotected fields. Only in MA did strategic and cohesive guarding significantly reduce crop damage by wildlife species. Besides damage in the fields, elephants also caused damage to properties in the villages. In search for stored staple crops, they damaged houses, grain stores and kitchens. Such damage was analysed in three study areas (SL, BA, MA) (Chapter 4). Although property damage occurred less frequently compared to crop damage in the fields, the mean cost of this damage was found to be double in BA/MA and four times higher in SL, compared to the costs of crop damage in the fields. It is further remarkable that property damage significantly increased towards the dry season, when the harvest was brought into the villages. The findings of this study underpin the assumption that wildlife herbivores, especially elephants, are lured to fields and crops because the highly nutritional food (crop) being readily available. Traditional crop protection is cost and labour intensive and does not reduce the costs of damage. For this reason, crop types, which are thought to be not consumed by elephants were systematically tested on their attractiveness in field experiments in SL and BA (Chapter 5 and 6). In SL, lemon grass, ginger and garlic were proven to be less attractive to African elephants than maize and in BA, basil, turmeric, chamomile, coriander, mint, citronella and lemon grass were found to be less attractive to Asian elephants than rice. The results of this doctoral thesis are relevant for the management of wildlife conservation as they can lead to new approaches to the mitigation of HWCs in African and Asian countries. Finally, specific needs for more scientific research in this field have been identified.

[spa] En esta tesis se investiga la evolución y el desarrollo de la disciplina enfermera, desde sus inicios en España a principios del siglo XX hasta la situación actual de la profesión y de los estudios de Enfermería. Para ello, se analizan, además de la evolución histórica de la profesión enfermera, las diferentes etapas de su desarrollo hasta llegar a la convergencia en el marco del Espacio Europeo de Educación Superior (EEES). La disciplina enfermera ha evolucionado en el contexto de los acontecimientos históricos y movimientos sociales. Existe un acuerdo bien establecido sobre que el eje fundamental de la profesión enfermera es el cuidado y cualquiera que sea la concepción de los cuidados, estos se insertan obligadamente en un sistema de valores y creencias influenciados por el conjunto de factores sociales, culturales, económicos y políticos de la sociedad y también por la concepción que se tenga de la propia profesión y de la evolución de la ciencia enfermera. Por otro lado, en tanto que la Enfermería forma parte de las profesiones sanitarias, los cambios ocurridos en el seno de éstas en su conjunto y, en especial, desde mediados del pasado siglo, en lo que se refiere a la redefinición de sus objetivos y prioridades (por ejemplo, la irrupción de los denominados "derechos de los enfermos" y su plasmación en normas en diferentes países o, incluso, en Convenios y Declaraciones supranacionales) han contribuido a que se hayan ido incorporando a la teoría y la práctica de la Enfermería elementos integrantes de una Bioética más extensa de lo que inicialmente fue una Bioética centrada casi exclusivamente en la Ética Médica, es decir en los profesionales médicos. Ello justifica que esta tesis se presente en la línea de doctorado en "Bioética y Derecho", porque la capacitación y la formación de los profesionales de enfermería han de repercutir, sin duda alguna, en su relación con los ciudadanos a quiénes atiendan, cuestión que entra de lleno en el ámbito de la Bioética. ; [eng] This Thesis researches the evolution and the development of the Nursery discipline, from his starts in Spain at the beginning of the 20th century until the current situation of the Nursing profession and the studios in the Nursery Schools. For this, I analyse, in addition to the historical evolution of the profession, the different stages of his development until arriving to the convergence in the frame of the European Space of Higher Education (ESHE). The Nursery discipline has evolved in the context of the historical events and social movements. It exists a very established agreement on that the fundamental axis of the profession nurse is the care and any one that was the conception of the cares, these inserts by force in a system of values and beliefs affected by the set of social, cultural, economic and politician factors of the society and also by the conception that have of the own profession and of the evolution of the science nurse. On the other hand, whereas the Nursery belong of the sanitary professions, the changes occurred in the heart of these in his set and, especially, from mediated of the past century, regarding the redesign of his aims and priorities (for example, the irruption of the designated "rights of the patients" and his concretion in norms in different countries or, even, in international Agreements and Statements) have contributed to that have gone incorporating to the theory and the practice of the Nursery elements of a Bioethics more extensive of what initially was a Bioethics centred almost exclusively in the Medical Ethics, that is to say in the medical professionals. This justifies the submission of this Thesis in the line of doctorate in Bioethics and Law, because the enabling and the formation of the professionals of Nursery affects, beyond all doubt, in the relation with the citizens to who attend, question that goes in of full in the field of the Bioethics. ; [cat] En aquesta tesi s'investiga l'evolució i el desenvolupament de la disciplina infermera, des dels seus inicis a Espanya a principis del segle XX fins a la situació actual de la professió i dels estudis d'Infermeria. Per a això, s'analitzen, a més de l'evolució històrica de la professió d'infermera, les diferents etapes del seu desenvolupament fins arribar a la convergència en el marc de l'Espai Europeu d'Educació Superior (EEES). La disciplina infermera ha evolucionat en el context dels esdeveniments històrics i moviments socials. Existeix un acord ben establert sobre que l'eix fonamental de la professió infermera és el fet de cuidar, i sigui quina sigui la concepció que hom tingui de les cures, aquestes s'insereixen obligadament en un sistema de valors i creences influenciats pel conjunt de factors socials, culturals, econòmics i polítics de la societat i també per la concepció que hom tingui de la professió i de l'evolució de la ciència infermera. D'altra banda, atès que la Infermeria forma part de les professions sanitàries, els canvis ocorreguts en el si d'aquestes en el seu conjunt i, especialment, des de mitjan passat segle, pel que fa a la redefinició dels seus objectius i prioritats (per exemple, la irrupció dels denominats "drets dels malalts" i la seva concreció en normes de diferents països o, fins i tot, en Convenis i Declaracions supranacionals) han contribuït al fet que s'hagin anat incorporant a la teoria i la pràctica de la Infermeria elements integrants d'una Bioètica més extensa del que inicialment va ser una Bioètica centrada gairebé exclusivament en l'Ètica Mèdica, és a dir en els professionals mèdics. Això justifica la presentació d'aquesta Tesi en la línia de doctorat en "Bioètica i Dret", perquè la capacitació i la formació dels professionals d'infermeria forçosament ha d'incidir en la relació amb els ciutadans a qui atenguin, qüestió que entra de ple en l'àmbit de la Bioètica.

Observation of legal and legislative standards of the company activities is the fundamental principle of social responsibility (SR). The results of the literature analysis show the lack of fundamental research of regulatory and legal support of formation of socially responsible conduct of pharmacists (SRCPh).AIM: modeling the legal framework and determining the completeness and content of the current regulatory and legal framework on formation of a system of SRCPh throughout the professional lifespan development.Materials and methods. The materials of the study were national and international regulatory legal acts, regulating SR, the activities of pharmaceutical organizations (PhO) and getting a pharmaceutical education. During the work, such methods as searching information, systematization, content analysis, comparison and generalization were used.During the investigation, we summarized the legal framework that in various aspects forms the socially responsible conduct of the pharmacists throughout the lifespan professional development; and a model of the legal field of this process was formed. A content analysis of this regulatory framework in aspect of responsibility of the PhO and pharmacists with a description of the problem legal questions in the context of SR was carried out. In this article, attention is paid to the basic level of the legal field, within which general principles of social relations are formed in all spheres of the economy.Conclusions. We have formed a model of the legal field formation of a SRCPh system throughout the professional lifespan development. The model is a complex, multilevel system. The regulatory framework in the model is distributed according to two criteria (hierarchical and regulating relations in the system of socially responsible conduct of the pharmacists) and includes 27 basic normative legal acts.We have identified problems in the legal field of the basic level of SRCPh formation: the indistinctness of the conceptual-categorical apparatus of social standards and guarantees; contradiction between normative legal acts; unfavorable conditions for small business, created by the Tax Code of Ukraine; the neglect of legal norms, the determination of a priority exclusively by receiving a profit, ignoring the PhO and pharmacists moral and ethical principles; inadequate level of political and legal culture in the society; the rejection of the law rule by the political elite and the interpretation of legal norms in their favor; passive behavior of public organizations in the pharmaceutical sector; weak control of the public authorities compliance with standards of current legislature. All specified problems stipulate difficulties in the effective SR implementation. ; Фундаментальным принципом социальной ответственности (СО) является соблюдение правовых и законодательных норм деятельности предприятия. Результаты анализа данных научной литературы свидетельствуют о недостаточной фундаментальности исследований нормативно-правового обеспечения процесса формирования социально ответственного поведения специалистов фармации (СОП СФ).Цель работы – моделирование правового поля и определение полноты и содержательности действующей нормативно-правовой базы (НПБ) по формированию системы СОП СФ на протяжении всего жизненного цикла профессионального развития.Материалы и методы. Материалами исследования послужили национальные и международные нормативно-правовые акты (НПА), регламентирующие СО, деятельность фармацевтических организаций (ФО) и получение фармацевтического образования. В ходе работы использованы методы информационного поиска, систематизации, контент-анализа, сравнения и обобщения.В ходе исследования обобщена НПБ, которая по различным аспектам формирует СОП СФ в течение всего жизненного цикла профессионального развития, и сформирована модель правового поля данного процесса. Осуществлен контент-анализ указанной НПБ в аспекте ответственности ФО и СФ с описанием проблемных вопросов правового характера в контексте СО. В данной статье внимание уделяется базовому уровню правового поля, в рамках которого формируются общие принципы общественных отношений во всех сферах экономики.Выводы. Создана модель правового поля формирования системы СОП СФ в течение всего жизненного профессионального цикла, которая является сложной, многоуровневой системой, НПБ в модели распределена по двум критериям (иерархическому и регулирования отношений в системе СОП СФ) и включает 27 основных НПА.Определены проблемы в правовом поле базового уровня формирования СОП СФ: нечеткость понятийно-категориального аппарата социальных стандартов и гарантий; противоречивость между НПА; неблагоприятные условия для малого предпринимательства, созданные Налоговым кодексом Украины; пренебрежение правовыми нормами, определение приоритетом исключительно получение прибыли, игнорирование ФО и СФ морально-этических принципов; ненадлежащий уровень политико-правовой культуры в обществе; неприятие принципа верховенства права политической элитой и толкование правовых норм в свою пользу; пассивное поведение общественных организаций фармацевтического направления; слабый контроль государственных органов за соблюдением норм действующего законодательства. Все указанное обусловливает трудности в эффективной реализации СО. ; Фундаментальний принцип соціальної відповідальності (СВ) – дотримання правових і законодавчих норм діяльності підприємства. Результати аналізу даних наукової літератури відзначають недостатню фундаментальність досліджень нормативно-правового забезпечення процесу формування соціально відповідальної поведінки фармацевтичних фахівців (СВП ФФ).Мета роботи – моделювання правового поля та визначення повноти й змістовності чинної нормативно-правової бази (НПБ) щодо формування системи СВП ФФ протягом усього життєвого циклу професійного розвитку.Матеріали та методи. Матеріалами дослідження стали національні та міжнародні нормативно-правові акти (НПА), які регламентують СВ, діяльність фармацевтичних організацій (ФО) та отримання фармацевтичної освіти. Під час роботи використали методи інформаційного пошуку, систематизації, контент-аналізу, порівняння та узагальнення.Під час дослідження узагальнена НПБ, котра за різними аспектами формує СВП ФФ упродовж всього життєвого циклу професійного розвитку, та сформована модель правового поля цього процесу. Виконали контент-аналіз зазначеної НПБ в аспекті відповідальності ФО та ФФ з окресленням проблемних питань правового характеру в контексті СВ. У статті приділено увагу базовому рівню правового поля, в рамках якого формуються загальні принципи суспільних відносин в усіх сферах економіки.Висновки. Створено модель правового поля формування системи СВП ФФ протягом усього життєвого професійного циклу, котра є складною, багаторівневою системою, НПБ у моделі розподілено за двома критеріями (ієрархічним і регулюванням відносин у системі СВП ФФ) і включає 27 основних НПА. Визначено проблеми у правовому полі базового рівня формування СВП ФФ: нечіткість понятійно-категоріального апарату соціальних стандартів і гарантій; суперечливість між НПА; несприятливі умови для малого підприємництва, що створені Податковим кодексом України; нехтування правовими нормами, визначення пріоритетом винятково отримання прибутку, ігнорування ФО та ФФ морально-етичних принципів; неналежний рівень політико-правової культури в суспільстві; несприйняття принципу верховенства права політичною елітою та тлумачення нею правових норм на свою користь; пасивна поведінка громадських організацій фармацевтичного спрямування; слабкий контроль державних органів за дотриманням норм чинного законодавства. Все зазначене зумовлює труднощі щодо ефективної реалізації СВ.

59 páginas : gráficos, tablas. ; Es innegable que cada uno de los derechos humanos y fundamentales que se han consignado en normas internacionales y nacionales ha sido el resultado de triunfos de movimientos sociales que en determinado momento de la historia surgieron para solucionar problemáticas de la época. Como el caso de los Derechos del Hombre y el Ciudadano fruto de la Revolución Francesa, o también, los derechos sociales que emergen como solución a las controversias laborales que existían entre los trabajadores y los empresarios durante la revolución industrial. En suma, cada uno de estos son ejemplos que evidencian su importancia como elementos estructurales de toda sociedad, marcándose con posterioridad esta característica a través del paradigma que trae consigo tanto la Constitucionalización como la Convencionalización del derecho sellando su aplicación absoluta. Sin embargo, se presentan cuestionamientos teóricos sobre esta cualidad en algunos derechos humanos que en ciertas circunstancias no están abarcados bajo el rótulo de fundamentales, como es el caso de la propiedad privada la cual en siglos anteriores y con otras formas de Estados su omnipotencia era incuestionable, no obstante, se planteó recientemente su relatividad ante la presencia de intereses generales como la función social de la misma que se materializa mediante la expropiación. Esta figura jurídica denominada expropiación tiene grandes implicaciones en el ordenamiento jurídico toda vez que afecta directamente derechos humanos entre los cuales está la propiedad privada, impactos que son mitigados por el mismo ordenamiento mediante su promulgación como excepción. A pesar de ello es indiscutible los efectos perjudiciales que su aplicación ya sea general o excepcional produce sobre los derechos de las personas; en este orden de ideas se hace necesario cuestionar tales eventos con el objeto de establecer cuál es la responsabilidad que se le puede atribuir al Estado en las circunstancias donde se practica la expropiación administrativa de predios sin la mediación de una indemnización integral, debido a que este fenómeno jurídico riñe con los derechos humanos. Con el objeto de desarrollar este trabajo sobre la expropiación administrativa y las consecuencias jurídicas que trae consigo su aplicación principalmente sobre la responsabilidad del Estado se dividirá esta presentación en tres ejes temáticos comenzando por, i) un análisis teórico de la figura de la expropiación, seguido, ii) por una descripción doctrinaria de los fenómenos de la responsabilidad patrimonial del Estado y la indemnización, dejando en un último lugar la presentación legal y jurisprudencial de la responsabilidad del estado a causa de la expropiación como daño especial ante la omisión de su indemnización integral en el caso colombiano. Para lo anterior, se sigue una metodología con un enfoque analítico crítico, puesto que se estudia el fenómeno jurídico de la expropiación administrativa por medio de las teorías en tormo al derecho a la propiedad privada, la normatividad legal vigente, jurisprudencia y estudios realizados por entes gubernamentales interesados en este tema. De esta manera, se vislumbra la existencia de presupuestos que conllevan a la declaración de la responsabilidad del Estado en materia de expropiación administrativa cuando no media una indemnización integral previa sustentado en desarrollo jurisprudenciales y legales. ; No one can deny that each of the fundamental and human rights that has been included in national and international standards have been triumphs of social movements that arose to solve problems of the time this implementation at a moment of history. As the case of the rights of man and the citizen because of the French Revolution, or also, the social rights that emerge as a solution to labor disputes that exist between employers and workers during the industrial revolution. In sum, each of these examples that demonstrate its importance as structural elements of society, tagging after this feature through the paradigm that brings with it both the constitutionalizing and the Conventionalization of the right sealing their absolute application. However, are presented theoretical questions about this quality in some human rights that, in certain circumstances, are not covered under the heading of fundamental, as in the case of private property which in earlier centuries and with other forms of States his omnipotence was unquestioned, however, he was recently raised its relativity in the presence of general interests as the social function which is materialized by means of the expropriation. This legal figure called expropriation has big implications in a legal order since, as mentioned above it directly affects human rights, among which is private property, impacts that are mitigated by the same system through its enactment as an exception. Despite this is indisputable the harmful effects of their application as either general or exceptional generates on the rights of persons; in this order of ideas, it is essential to question such events to establish what is the liability that can be attributed to the State in circumstances where the administrative expropriation of land without the mediation of a comprehensive compensation practice since this legal phenomenon contravenes human rights. With the object of develop this work on administrative expropriation and the legal consequences that brings its application mainly on the responsibility of the State, this presentation will divide in three thematic axes starting from, I) a theoretical analysis of the figure of the expropriation, followed, ii) by a doctrinal description of the phenomena of the liability of the State and compensation leaving the legal and jurisprudential presentation of the responsibility of the State because of the expropriation as special damage before the omission of its integral compensation in the case of Colombia in a last place. For this, a methodology is followed with a critical, analytical approach to post that explores the legal phenomenon of administrative expropriation by the theories in torso to the right to private property, legal regulations, jurisprudence and studies carried out by government bodies interested in this subject. This way, looms the existence of budgets that lead to the Declaration of the responsibility of the State in the field of administrative expropriation does not mean a sustained prior comprehensive compensation in case law and legal development.

Meats include the main type of meat products. Great value and distribution of sausages due to their high nutritional valuation, calorie consumption opportunity without culinary processing a significant shelf life and the ability to transport over long distances. During the production of raw sausages remove parts that have low nutritional value (bones, connective tissue), and add substance to nutritionally valuable (dairy products, blood products, etc.) And have a good aroma and flavor properties (spices, etc.). Almost every food product that includes technology production element assembly recipes, can be attributed to the combination characteristic signs and indicators which will be determined in the primary content of the recipe specified product raw materials and manufacturing techniques. Therefore, in some countries, the products produced by the meat processing industry, classified on meat, meat combination, cereal (based on meat) and meat analogues. The main condition for the feasibility of achieving food remains its safety when consumed by man.The term "safety" means a guarantee that the full cycle of production, supply and storage of the product in terms not harm health.Article 20 of the Law of Ukraine «On the safety and quality of food» № 2809–IV of 6 September 2005 the requirement for persons engaged in the production or introduction into circulation of foodstuffs, apply sanitary measures and good practices of production, HACCP system and / or other systems to ensure safety and quality of food during the production and circulation of food. Almost all countries to food producers put forward similar demands.Due to possible prospects and expand markets, fatherland, his enterprises must increasingly implement certification system (security) product line with the recommendations of international legislation on the certification of food products (ISO 22000: 2005) systems Eurep GAP control in the crop, a system of control points for livestock and food production – hazard analysis critical control points (HACCP), which translates as «hazard analysis and critical control points». The main purpose of the article is the analysis of food safety, including cooked sausages, analysis of the presence of hazards throughout the production chain link on the example P.C. «SMIO» «Stryjsky meats delicious». ; Колбасные изделия относят к основному виду мясных продуктов. Большое значение и распространение колбасных изделий объясняется их высокой пищевой ценностью, калорийностью, возможностью употребления в пищу без дополнительной кулинарной обработки, значительным сроком хранения и возможностью к транспортировке на значительные расстояния. При изготовлении колбас из сырья удаляют части, которые имеют низкую пищевую ценность (кости, соединительная ткань), и добавляют вещества, ценные в пищевом отношении (молочные изделия, кровяные изделия и др.) и те которые владеют хорошими ароматическими и вкусовыми свойствами (специи и др.). Практически каждый продукт питания, который включает в технологии изготовления элемент составления рецептуры, может быть отнесен к комбинированным, характерные признаки и показатели которого будут определяться содержанием в рецептуре продукта определенного сырьевого компонента и технологии изготовления. Поэтому в некоторых странах продукты, производимые мясоперерабатывающей отраслью, классифицируются на мясные, комбинированные мясопродукты, мясорастительные (на мясной основе) и аналоги мясных. Главным условием возможности реализации продуктов питания является достижение их безопасности при потреблении человеком.Понятие «безопасность» включает гарантию того, что в полном цикле производства, поставки и в терминах хранения продукт не нанесет вреда здоровью потребителя.Статья 20 Закона Украины «О безопасности и качестве пищевых продуктов» № 2809–IV от 6 сентября 2005 устанавливает требование к лицам, которые занимаются производством или введением в оборот пищевых продуктов, применять санитарные меры и надлежащую технологию производства, систему HACCP и / или другие системы обеспечения безопасности и качества пищевых продуктов при производстве и обороте пищевых продуктов. Практически во всех странах мира к производителям пищевых продуктов выдвигаются аналогичные требования.Учитывая возможные перспективы и расширения рынков сбыта, отечественным предприятиям необходимо шире внедрять системы сертификации (безопасности) продукции в соответствии с рекомендациями международного законодательства в области сертификации пищевых продуктов (ISO 22000: 2005), системы Eurep GAP контроля в растениеводстве, систему контрольных точек для животноводства и производства пищевых продуктов – Hazard Analysis Critikal Control Points (HACCP), которая переводится, как «анализ опасностей и критических контрольных точек».Основной целью статьи является проведение анализа безопасности пищевых продуктов, в частности вареных колбас, анализ наличия опасных факторов во всем звене производственной цепочки на примере ООО «СМИО» «Стрыйские деликатесы». ; Ковбасні вироби відносять до основного виду м'ясних продуктів. Велике значення і розповсюдження ковбасних виробів пояснюється їх високою харчовою цінністю, калорійністю, можливістю вживання в їжу без додаткової кулінарної обробки, значним терміном зберігання та можливістю до транспортування на значні відстані. Під час виготовлення ковбас із сировини видаляють частини, які мають низьку харчову цінність (кістки, з'єднувальна тканина), і додають речовини, цінні в харчовому відношенні (молочні вироби, кров'яні вироби та ін.) і які мають гарні ароматичні та смакові властивості (спеції та ін.). Практично кожен продукт харчування, який включає в технології виготовлення елемент складання рецептури, може бути віднесений до комбінованого, характерні ознаки і показники якого будуть визначатись переважним вмістом в рецептурі продукту визначеного сировинного компонента і технологією виготовлення. Тому в деяких країнах продукти, що виробляються м'ясопереробною галуззю, класифікуються на м'ясні, комбіновані м'ясопродукти, м'ясо–рослинні (на м'ясній основі) та аналоги м'ясних. Головною умовою можливості реалізації продукту харчування лишається досягнення його безпечності при споживанні людиною.Під поняттям «безпечність» розуміється гарантія того, що в повному циклі виробництва, постачання та в термінах зберігання продукт не завдасть шкоди здоров'ю споживача.Стаття 20 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» № 2809–IV від 6 вересня 2005 р. встановлює вимогу до осіб, які займаються виробництвом або введенням в обіг харчових продуктів, застосовувати санітарні заходи та належну практику виробництва, систему HACCP та/або інші системи забезпечення безпечності та якості харчових продуктів під час виробництва та обігу харчових продуктів. Практично у всіх країнах світу до виробників харчових продуктів висуваються аналогічні вимоги.Враховуючи можливі перспективи і розширення ринків збуту, вітчизняним підприємствам необхідно ширше впроваджувати системи сертифікації (безпеки) продукції згідно з рекомендаціями міжнародного законодавства в сфері сертифікації харчових продуктів ( ISO 22000:2005), системи Eurep GAP контролю в рослинництві, систему контрольних точок для тваринництва і виробництва харчових продуктів – Hazard Analysis Critikal Control Points (HACCP), яка перекладається, як «аналіз небезпек і критичних контрольних точок». Основною метою статті є проведення аналізу безпечності харчових продуктів, зокрема варених ковбас, аналіз наявності небезпечних чинників на всій ланці виробничого ланцюга на прикладі ПП «СМІО» «Стрийські делікатеси».