Suchergebnisse

The scientific publication is devoted to the concept of customs regime as a kind of administrative and legal regime in order to determine the theoretical and methodological foundations for improving the administrative and legal regulation of customs regimes in Ukraine. The methodology of this publication is based on a complex combination of philosophical (laws of dialectics and metaphysics), general scientific (general scientific (logical method, system and structural-functional methods) and special legal research methods (methodology of comparative jurisprudence, method of legal modeling, etc.), principles of objectivity and historicism. It is noted that the legal regime is not only a set of rules of law that purposefully regulate certain social relations, but also is essentially a dynamic process of legal regulation using a complex of legal means, including administrative and judicial practice. It is proposed to understand the administrative-legal regime as a dynamic system of interrelated legal means of regulating a certain area of public law relations, one of the participants of which are public administration bodies that use the instruments of administrative-legal influence to ensure the public interest of the state and society. It is noted that customs regimes refer to intersectoral, permanent administrative and legal regimes in the field of public administration and economy on the territory of checkpoints across the state border of Ukraine, and are related to the circulation of goods - the order of movement of goods and vehicles across the customs border of Ukraine. The legislative definition of the customs regime as a set of interrelated legal norms is analyzed, which in accordance with the stated purpose of moving goods across the customs border of Ukraine determine the customs procedure for these goods, their legal status, tax conditions and determine their use after customs clearance. Is formulated the conclusion on the need to improve the definition of the customs regime in the current Customs Code of Ukraine, namely the definition of the customs regime as a set of legal means, which, depending on the statedpurpose of moving goods and vehicles across the customs border of Ukraine, regulates such movement: customs procedures goods and vehicles, their legal status, the procedure for determining the customs value, tax conditions, use after customs clearance. It is noted that the prospects for further research on this topic is due to the need to improve the theoretical and methodological and legal framework of customs regimes in Ukraine, bringing them into line with international standards and norms and principles of EU law. ; У науковій публікації досліджується поняття митного режиму як різновиду адміністративно-правового режиму з метою визначення теоретико-методологічних засад удосконалення адміністративно-правового регулювання митних режимів в Україні. Методологія даної публікації ґрунтується на комплексному поєднанні філософських (законів діалектики та метафізики), загальнонаукових (прийомів логічного методу, системного та структурно-функціонального методів) та спеціально-юридичних методів дослідження (методології порівняльного правознавства, методу юридичного моделювання тощо), принципів об'єктивності та історизму. Зазначається, що правовий режим є не тільки сукупністю норм права, які цілеспрямовано регулюють певні суспільні відносини, але й по суті є динамічним процесом правового регулювання із застосуванням цілого ряду правових засобів, включаючи адміністративну та судову практику. Під адміністративно-правовим режимом пропонується розуміти динамічну систему взаємопов'язаних правових засобів регулювання певної сфери публічно-правових відносин, одним із учасників яких є органи публічної адміністрації, які використовують передбачені чинним законодавством інструменти адміністративно-правового впливу з метою забезпечення публічних інтересів держави та суспільства. Зазначається, що митні режими відносяться до міжгалузевих, постійно діючих адміністративно-правових режимів у сфері публічного управління та економіки на території пунктів пропуску через державний кордон України, та пов'язані із режимом обігу предметів - порядком переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України. Аналізується законодавче визначення митного режиму як комплексу взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення. Формулюється висновок про необхідність удосконалення визначення митного режиму в чинному Митному кодексі України, а саме визначення митного режиму як комплексу правових засобів, якими, в залежності від заявленої мети переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України, врегульовано порядок такого переміщення: митні процедури щодо цих товарів та транспортних засобів, їх правовий статус, порядок визначення митної вартості, умови оподаткування, використання після митного оформлення. Зазначається, що перспективність подальшого дослідження даної тематики зумовлена необхідністю удосконалення теоретико-методологічних та правових засад митних режимів в Україні, приведенням їх у відповідність до міжнародних стандартів, а також норм і принципів права ЄС.

Given the need for comprehensive legal regulation of the subjects of public control in the field of public administration, it is necessary to scientifically search for organic patterns of origin and functioning of such administrative relations. It is obvious that, given the novelty of such an institution in Ukrainian law, today there are many legal gaps that cannot be covered by referring to a specific rule of law. It is a well-established international practice of solving such problems to use a system of principles - norms of direct action, which, given their natural and legal nature, establish the main directions and trends in legislation in certain industries and institutions. That is why it is important to study the administrative and legal foundations of the organization of public control in the field of public administration, a detailed analysis of which will form a conceptual basis for interaction between public administration and civil society. In this regard, Ukraine is a typical representative of the continental legal system with well-established approaches to the normative concept of law, skeptics note that the principles of law are not an effective mechanism for legal regulation in our country. Thus, of course, it is difficult to imagine a situation where the bureaucracy of public administration would meet the needs of the public in the process of public control, motivating such actions not by a normative or bylaw - but by an ephemeral principle.However, such a model of cooperation is idealistic for the development of relations between the state and civil society, it forms legal awareness in this area, performs a preventive function to prevent violations of legal rights and interests. And, finally, such a model is generally accepted in developed European countries. Given the above, there is a need for a comprehensive study of the administrative and legal framework for the organization of public control in the field of public administration. The aim of the article is to analyze the methodology of research of legal bases of organization of public control in the sphere of public administration. The study found that the methodology creates a basis for the study of all components of a particular topic, contributes to its structured consideration and logical presentation of the material. Moreover, the disclosure of the methodological foundations of the study of public control in the field of public administration will help to understand the technique of scientific analysis, finding ways to analyze all issues in the field of research, the correctness of comparative law, system-structural and other approaches. ; З огляду на необхідність всебічного правового регулювання діяльності суб'єктів організації громадського контролю у сфері державного управління, необхідним є науковий пошук органічних закономірностей виникнення та функціонування таких адміністративних правовідносин. Очевидно, що, зважаючи на новельний характер такого інституту в українському законодавстві, на сьогодні існує безліч юридичних прогалин, які неможливо висвітлити шляхом посилання на конкретну норму права. Усталеною міжнародною практикою вирішення таких проблем є використання системи принципів – норм прямої дії, які, з огляду на свій природно-правовий характер, встановлюють основні напрями та тенденції розвитку законодавства в окремих галузях та інститутах. Саме тому актуальним є дослідження адміністративно-правових засад організації громадського контролю у сфері державного управління, детальний аналіз яких дасть змогу сформувати концептуальний базис взаємодії органів публічного управління та громадянського суспільства. У зв'язку з тим, Україна є типовим представником континентальної правової системи з усталеними підходами до нормативістської концепції становлення права, скептики зауважують, що принципи права не є дієвим механізмом правового регулювання у нашій країні. Так, звісно, важко уявити ситуацію, коли б бюрократичний апарат органів державного управління йшов назустріч громадськості у процесі здійснення громадського контролю, мотивуючи такі свої дії не нормою нормативного чи підзаконного нормативного акту, – а ефемерним, за своїм змістом, принципом. Втім, саме така модель співпраці є ідеалістичною для розвитку взаємовідносин держави та громадянського суспільства, вона формує правосвідомість у цій сфері, виконує превентивну функцію запобігання порушення законних прав та інтересів. І, зрештою, така модель є загальноприйнятою у розвинених країнах Європи. З огляду на зазначене вище, виникає необхідність комплексного дослідження адміністративно-правових засад організації громадського контролю у сфері державного управління. Метою статті є аналіз методології дослідження правових засад організації громадського контролю у сфері державного управління. У дослідженні встановлено, що методологія створює базу для дослідження усіх складових певної тематики, сприяє структурованому її розгляду та логічному викладенню матеріалу. Більш того, розкриття методологічних основ дослідження організації громадського контролю у сфері державного управління сприятиме розумінню техніки проведення наукового аналізу, пошуку способів аналізу усіх питань у сфері наукового дослідження, правильності застосування порівняльно-правових, системно-структурних та інших підходів.

The article discusses the relevant issue of the presidential elections in Iran and the possible impact of the new Iranian president on Iran's nuclear policy. The nuclear policy of the previous Iranian presidents was also analysed to define the level of autonomy of the president from the Iranian Supreme Leader. The article considers the research tasks related to analysis of the relations between the Iranian presidents and supreme leaders, comparing the nuclear policy of the different Iranian presidents and assessing the possible outcome of the 2021 presidential elections for the future development of the Iranian nuclear policy. It is mentioned that the objective of the article is to define the role of the Iranian presidents in development of the Iranian nuclear program and negotiations about it with the international community. The research methods of content analysis, comparative analysis, and system analysis were used in the article. It is mentioned in the article that most Iranian presidents were side-lined from the ruling elite after the end of their presidential terms, and this is one of the cases that demonstrates the limited character of the presidential power in Iran. The article reminds that only President Ali Khamenei managed to successfully continue his political career after his presidency because he became the Supreme Leader after the death of Ayatollah Ruholla Khomeini in 1989. The article concludes that the first three Iranian presidents (A. Bani Sadr, M. Ali Rajai, and A. Khamenei) had very limited power, and the next four presidents (A. Hashemi Rafsanjani, M. Khatami, M. Ahmadinejad, and H. Rouhani) had bigger impact on Iran's nuclear policy although theirpower remained limited. The article supposes that the current Iranian Supreme Leader Ayatollah Ali Khamenei had complicated relations with the Iranian presidents, and for this reason he might have decided to further limit the impact of the next Iranian president on Iran's nuclear policy; and this could be a main reason why most prominent reformist and moderate candidates were not allowed to participate in 2021 presidential elections, which guarantees a victory of the hardliner who is loyal to the Supreme Leader. The article concludes that despite the internal and external political tensions around the Iranian 2021 presidential elections, the next Iranian president would not have a significant impact on Iran's nuclear policy, which would continue to be defined by the Supreme Leader. ; У статті обговорюється актуальне питання президентських виборів в Ірані та можливий вплив нового іранського президента на ядерну політику Ірану. Ядерна політика попередніх іранських президентів також була проаналізована для визначення рівня залежності президента від іранського верховного лідера. У статті розглядаються дослідницькі завдання, пов'язані з аналізом відносин між іранськими президентами та верховними лідерами, порівнянням ядерної політики різних іранських президентів та оцінкoю можливого результату президентських виборів 2021 року для майбутнього розвитку іранської ядерної політики. Зазначається, що метою дослідження є визначення ролі іранських президентів у розвитку іранської ядерної програми та переговорах щодо неї з міжнародним співтовариством. У роботі використані такі методи дослідження, як контент-аналіз, порівняльний аналіз та системний аналіз. У статті згадується, що більшість іранських президентів були відсторонені від правлячої еліти після закінчення президентських термінів, і це один із випадків, який демонструє обмеженість президентської влади в Ірані. Стаття нагадує, що лише президенту Алі Хаменеї вдалося успішно продовжити свою політичну кар'єру після свого президентства, оскільки він став Верховним лідером після смерті аятоли Рухолли Хомейні в 1989 році. У статті зроблено висновок, що перші три іранських президенти (А. Банісадр, М. Алі Раджаї та А. Хаменеї) мали дуже обмежену владу, a наступні чотири президенти (А. Хашемі Рафсанджані, М. Хатамі, М. Ахмадінежад та Х. Рухані) мали більший вплив на ядерну політику Ірану, хоча їхня влада залишалася обмеженою. Зроблено припущення, що нинішній верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї мав складні стосунки з іранськими президентами, і з цієї причини він міг вирішити ще більше обмежити вплив наступного іранського президента на ядерну політику Ірану; i це може бути основною причиною того, чому більшість видатних реформicтських і поміркованих кандидатів не мали права брати участь у президентських виборах 2021 року, що гарантує перемогу консервативного i лояльного до Верховного лідера політика. У статті зроблено висновок, що, незважа- ючи на внутрішню та зовнішню політичну напруженість навколо іранських президентських виборів 2021 року, наступний президент Ірану не матиме значного впливу на ядерну політику Ірану, яку надалі визначатиме Верховний лідер.

The article examines the legal culture as a necessary element in the management activities carried out by local governments in Ukraine. The author analyzes the initiatives, preconditions and approaches to the proper use of legal culture in the activities of local governments, their impact on the legal culture of society, as well as the degree and quality of services guaranteed by fundamental human rights and freedoms by the state.The author analyzes the concept of legal culture in relation to its practical application in the management of local self-government in terms of efficiency and use of opportunities for the development of territorial communities. It also emphasizes the new disposition of local self-government, when as a result of reforming the administrative-territorial structure of Ukraine, new territorial communities were formed, thus forming the basis of a new subregional level – new united districts; accordingly, the new territorial communities were given powers that were previously exercised by a network of local executive offices, and most importantly - their own financial and land resources. The author draws attention to the successful technical implementation of local government reform, and at the same time increasing the role of the value system in local self-government, in particular raising the level of legal culture and legal awareness in communities and in modern society as a whole.Thus, according to the author of the article, it is based on the results of the formation of local authorities that the local elite is formed, which should contribute in every way to raising the legal culture and legal awareness of the population.The author of the article substantially studies the modern theoretical origins of legal culture from its philosophical and legal characteristics to the legal culture of municipal management as a specific type of management culture in the legal culture of society, the value of legal culture in relation to society (or its parts) to management or management personnel.The author also draws attention to the processes that take place depending on the level of legal culture and notes the views of other researchers of legal culture on the construction of possible internal confrontations among local elites.In the conclusions, the author notes that the value of legal culture lies in certain modern methodological standards that should be introduced in such public authorities as local government, thus disseminating successful international practices, values and institutional experience.Keywords: legal culture, legal culture of society, local governments, territorial communities, management activities ; В статті досліджено правову культуру як необхідний елемент в управлінській діяльності, що здійснюється органами місцевого самоврядування в Україні. Проаналізовано ініціативи, передумови та підходи щодо належного використання правової культури в діяльності органів місцевого самоврядування, їх вплив на правову культуру суспільства, а також ступінь та якість надання послуг і сервісів, що гарантуються через основні права і свободи людини державою. Автором аналізується поняття правової культури щодо його практичного застосування в управлінській діяльності місцевого самоврядування в аспекті ефективності та використанні можливостей для розвитку територіальних громад. Також наголошується на новій диспозиції місцевого самоврядування, коли в результаті реформування адміністративно-територіального устрою України утворились нові територіальні громади, склавши тим самим основу нового субрегіонального рівня – нових об'єднаних районів; відповідно новим територіальним громадам було передано повноваження, які раніше здійснювались мережею представництв органів виконавчої влади на місцях, і головне – власний фінансовий та земельний ресурс. Автор звертає увагу на успішну технічну реалізацію реформування місцевого самоврядування, а разом з тим і підвищення ролі системи цінностей в місцевому самоврядуванні, зокрема підвищення рівня правової культури і правосвідомості як в громадах так і в сучасному суспільстві загалом. Так, на думку автора статті, саме за результатами формування органів місцевої влади формується і місцева еліта, що має всіляко сприяти підвищенню правової культури та правової обізнаності населення. Автором статті змістовно досліджено сучасні теоретичні витоки правової культури від її філософсько-правових характеристик до розгляду правової культури муніципального управління як специфічного виду культури управління в правовій культурі суспільства, цінності правової культури по відношенню суспільства (чи його окремих частин) до органів управління чи окремих управлінських кадрів. Також автором звертається увага на процеси, що відбуваються залежно від рівня правової культури та відзначаються думки інших дослідників правової культури, щодо конструювання можливих внутрішніх протистоянь серед місцевих еліт. У висновках автором зазначено, що цінність правової культури полягає у певних сучасних методологічних стандартах, які слід запроваджувати в таких публічних органах влади як місцеве самоврядування, поширюючи тим самим успішні міжнародні практики, ціннісний та інституційний досвід. Ключові слова: правова культура, правова культура суспільства, органи місцевого самоврядування, територіальні громади, управлінська діяльність

Polyukhovych D. O. Administrative agreement as a form of administrative and legal regulation ofrelations in the field of alternative energy. – Article.The article is devoted to the analysis of administrative agreements as one of the types of legal forms ofadministrative and legal regulation of relations in the field of alternative energy sources usage.Doctrinal and legislative approaches to the definition of "administrative agreement" and its featuresare highlighted. The current state of application of administrative agreements in the field of alternativeenergy is analyzed. It is established that despite the gradual growth of the role of contractual regulationof relations in the field of administrative law, in the field of alternative energy, administrative contractsare just beginning to apply. First of all, these are agreements on cooperation of territorial communities onthe implementation of joint projects, the content of which is to increase the energy efficiency of certainfacilities (usually social infrastructure) through the receipt of electricity from solar / wind energy. TheMemorandum of Understanding on the settlement of problematic issues in the field of renewable energy inUkraine was analyzed.Scientific approaches to the definition, content and characteristics of public-private partnership arestudied. The advantages of this method of interaction between public administration bodies and privatestructures are highlighted. The development of legal science on the possibility of classifying agreements inthe field of public-private partnership to administrative ones is highlighted. It is established that publicprivatepartnership agreements in the field of alternative energy have all the features of administrativeagreements, and their main purpose is to promote the important goal of the state – the development ofalternative energy and achieve domestic and international growth rates in this sector.The directions of activation and popularization of administrative agreements of public-privatepartnership in the field of alternative energy are outlined.The author's definition of an administrative agreement in a public-private partnership in the field ofalternative energy is formulated: "this is an agreement between public partners (state or local government)and private partners (legal entities or natural persons-entrepreneurs), which is concluded on the basis oflaw, provides for long-term cooperation in the implementation of alternative energy projects, risk sharingin the process of such cooperation between public and private partners, investment by a private partner inthe object of public-private partnership and aimed at achieving socially useful goals for the development ofthe alternative energy industry". ; Полюхович Д. О. Адміністративний договір як форма адміністративно-правового регулюваннявідносин у сфері альтернативної енергетики. – Стаття.Стаття присвячена аналізу адміністративних договорів як одних із видів правових форм адміні-стративно-правового регулювання відносин у сфері використання альтернативних джерел енергії.Висвітлено доктринальні й законодавчі підходи до визначення поняття «адміністративнийдоговір» і його ознак. Проаналізовано сучасний стан застосування адміністративних договоріву сфері альтернативної енергетики. Установлено, що, не зважаючи на поступове зростання ролідоговірного регулювання відносин у царині адміністративного права, в частині альтернативноїенергетики адміністративні договори лише починають застосовуватись. Насамперед це дого-вори про співробітництво територіальних громад про реалізацію спільних проєктів, змістомяких є підвищення енергоефективності визначених об'єктів (як правило, соціальної інфраструк-тури) через отримання електроенергії з енергії сонця / вітру. Проаналізовано Меморандум провзаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері відновлювальної енергетикив Україні. Досліджено наукові підходи що визначення, змісту й ознак публічно-приватного партнерства.Виокремлено переваги такого способу взаємодії органів публічної адміністрації та приватних струк-тур. Висвітлено напрацювання юридичної науки щодо можливості віднесення договорів у сферіпублічно-приватного партнерства до адміністративних. Установлено, що договорам публічно-приват-ного партнерства у сфері альтернативної енергетики притаманні всі риси адміністративних договорів,а їх основною метою є сприяння реалізації важливої для держави цілі – розвитку альтернативної енер-гетики й досягненню передбачених на внутрішньодержавному й міжнародному рівнях показниківросту цієї галузі.Окреслено напрями активізації та популяризації адміністративних договорів публічно-приват-ного партнерства у сфері альтернативної енергетики.Сформульовано визначення адміністративного договору в публічно-приватному партнерствіу сфері альтернативної енергетики: «це угода між публічними партнерами (державними органами чиорганами місцевого самоврядування) та приватними партнерами (юридичними особами чи фізичнимиособами – підприємцями), яка укладається на підставі закону, передбачає довгострокову співпрацюз реалізації проєктів у сфері альтернативної енергетики, розподіл ризиків у процесі здійснення такогоспівробітництва між публічними й приватними партнерами, інвестування приватним партнеромв об'єкт публічно-приватного партнерства й спрямована на досягнення суспільно-корисних цілей роз-витку галузі альтернативної енергетики».Ключові слова: адміністративний договір, адміністративно-правове регулювання, альтернативнаенергетика, альтернативні джерела енергії, договір, енергетика, публічно-приватне партнерство,форма адміністративно-правового регулювання.

The modern world is quite unpredictable, trends of the world order of the 21st century testify to the ever-increasing global security crisis. Violations of international law, hybrid wars, and the globalization of certain political conflicts have a particularly negative impact on the security of such regional countries as Ukraine. In such circumstances, our state should clearly be aware of the level of danger of its own geopolitical position and Ukraine's attitude to existing and potential sources of conflict, in order to timely respond to national security challenges. The article describes the geo-conflict situation of Ukraine, its peculiarities and the relations with neighbouring countries through the lens of conflict. The subject of the research are bilateral relations between Ukraine and neighbouring countries in the context of conflict prevention, regulation and resolution. The goal of the work is to reveal the essence of Ukraine's geo-conflict situation at the neighbourhood level. The objectives: to evaluate the geo-conflict situation of Ukraine at the neighbourhood level; characterize existing conflicts between Ukraine and neighbouring countries; to analyse potential sources of conflict between Ukraine and neighbouring countries. General scientific methods: analysis, synthesis, hypothetical method. The following results were obtained: this research analysed the factors that influence the geo-conflict situation of Ukraine. This made it possible to characterize the geo-conflict situation of Ukraine and to identify its problematic sides. The results of the research can be used by writing the concept of Ukrainian foreign policy and further exploration of this topic. Conclusions: The Ukrainian geo-conflict situation at the present stage can be described as unstable and rather tense. This is due to the presence of a number of historical, current (active), frozen and potential conflicts with neighbours. ; Современный мир достаточно непредсказуем, а тенденции развития мирового порядка ХХІ века свидетельствуют о все более нарастающем глобальном кризисе безопасности. Нарушение норм международного права, гибридные войны, а также глобализация определенных политических конфликтов особенно негативно влияют на безопасность таких региональных стран как Украина. В таких условиях наше государство должно четко осознавать уровень опасности собственного геополитического положения и отношение Украины к существующим и потенциальным источникам конфликтов, для своевременного реагирования на вызовы национальной безопасности. В статье охарактеризовано геоконфликтное положения Украины и его особенности, а также рассмотрены отношения с государствами-соседями через призму конфликтогенности. Предметом исследования в статье являются двусторонние отношения Украины и государств соседей в контексте предотвращения, регулирования и разрешения конфликтов. Цель работы заключается в раскрытии сущности геоконфликтного положение Украины на соседском уровне. Задачи: оценить геоконфликтное положение Украины на соседском уровне; охарактеризовать имеющиеся конфликты между Украиной и государствами соседями; проанализировать потенциальные источники конфликтов между Украиной и государствами соседями. Используются общенаучные методы: анализа, синтеза, гипотетический метод. Получены следующие результаты: в исследовании были проанализированы факторы, которые влияют на геоконфликтное положение Украины. Это позволило охарактеризовать геоконфликтное положения Украины и выявить его проблемные стороны. Результаты исследования могут быть использованы при формировании концепции украинской внешней политики и при дальнейшем исследовании данной темы. Выводы: Украинское геоконфликтное положение на современном этапе можно охарактеризовать как нестабильное и довольно напряженное. Это связано с наличием ряда истерических, современных (активных), замороженных и потенциальных конфликтов с соседями. ; Сучасний світ досить непередбачуваний, а тенденції розвитку світового порядку ХХІ століття свідчать про все більш наростаючу глобальну безпекову кризу. Порушення норм міжнародного права, гібридні війни, а також глобалізація певних політичних конфліктів особливо негативно впливають на безпеку таких регіональних країн як Україна. В таких умовах наша держава має чітко усвідомлювати рівень небезпечності власного геополітичного положення та відношення України до існуючих та потенційних осередків конфліктів, задля своєчасного реагування на виклики національній безпеці. У статті охарактеризоване геоконфліктне положення України та його особливості, а також розглянуті відносини з державами-сусідами крізь призму конфліктогенності. Предметом дослідження є двосторонні відносини України та держав-сусідів з метою запобігання, регулювання та вирішення існуючих конфліктів. Мета роботи полягає в розкритті сутності геоконфліктного положення України на сусідському рівні. Завдання: оцінити геоконфліктне положення України на сусідському рівні; охарактеризувати наявні конфлікти між Україною та державами-сусідами; проаналізувати потенційні джерела конфліктів між Україною та державами-сусідами. Використовуються загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, гіпотетичний метод. Отримано такі результати: в дослідженні були проаналізовані фактори, котрі впливають на геоконфліктне положення України. Це дало змогу охарактеризувати геоконфліктне положення України та виявити його проблемні сторони. Результати дослідження можуть бути використанні при формуванні концепції української зовнішньої політики та при подальшому дослідженні даної теми. Висновки: українське геоконфліктне положення на сучасному етапі можна охарактеризувати як нестабільне та досить напружене. Це пов'язано з наявністю ряду історичних, сучасних (активних), заморожених та потенційних конфліктів з сусідами.

As the leading country among the developing coun-tries, India still uses its own vision for the resolution of the problem of attribution of profits to permanent estab-lishment. At first, India does not recognize the authorized OECD approach (AOA) and does not use Art. 7 of the OECD Model Tax Convention as revised in 2010 in its own treaty relations with other countries. The key reason of such position is that the application of the AOA might have contradictory results in the context of asymmetrical investment relations between the state of residency and the state of the source of income. In other words, the ap-plication of the AOA based on the analysis of functions, assets and risks determines the ignorance of the condi-tions that have an impact on the profit of non-resident but are not connected with the factors of supply side because belongs to the factors of demand side. At the same time, the domestic legislation of India allows to apply a wide range of different mechanisms of attribution of profits to permanent establishment including the formulary appor-tionment and the method based on the functions, assets and risks analysis (FAR analysis). All these approaches have determined the situation in which their applica-tion is unpredictable. In addition, it might have negative impact on the investment climate of India. Based on the above-mentioned facts, India proposed the new approach to attribution of profits to permanent establishment in April 2019. It is unique because of the proposal to apply the formulary approach as an alternative to the method based on the FAR analysis that is highly recommended by the OECD as the leading center of standard setting in the area of international taxation. The proposal for fractional apportionment is formulated for application in case of the necessity to define the profits of non-resident generated on the territory of India. It is based on three key factors that are sales, employees (manpower & wages) and assets. Additionally, it should be mentioned that there is also the possibility to modify the proposed approach for the in-clusion of additional factor that is user participation in India. This modification is needed in case of the modern business models that do not need the significant presence of non-residents in the country of source but generate in-come because of the user participation in India. ; Індія як провідна держава, що розвивається, уже тривалий час дотримується власного підходу до вирі-шення проблеми віднесення прибутків до постійно-го представництва нерезидента. По-перше, Індія не визнає авторизованого підходу Організації еконо-мічного співробітництва та розвитку і не використо-вує у своїй договірній практиці сучасної редакції статті 7 Модельної податкової конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку. Основною причиною цього є те, що використання авторизовано-го підходу Організації економічного співробітництва та розвитку має неоднозначні наслідки в контексті асиметричних відносин між державою резидентства і державою джерела доходу з погляду інвестиційних потоків. Інакше кажучи, використання авторизовано-го підходу Організації економічного співробітництва та розвитку, заснованого на аналізі функцій, активів і ризиків, зумовлює ігнорування умов, які визначають рівень прибутку, але пов'язані не з чинниками поста-чання, а із чинниками ринку збуту. Незважаючи на це, авторизований підхід Організації економічного спів-робітництва та розвитку рекомендований у безальтер-нативній формі як основний у Модельній податковій конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку. По-друге, внутрішнє законодавство Індії дозволяло використовувати досить широкий обсяг ме-ханізмів віднесення прибутків до постійного представ-ництва – від методів формульного розподілу і до мето-ду, заснованого на аналізі функцій, активів і ризиків. Таке широке розмаїття можливих методів зумовило виникнення неоднозначної практики їх застосування та негативно відображається на інвестиційному клі-маті. З огяду на зазначене, у квітні 2019 року Індія винесла на публічне обговорення пропозиції щодо змі-ни правил віднесення прибутку до постійного представ-ництва, унікальність яких полягає в тому, що ними вперше пропонується використання формульного під-ходу, який є альтернативою авторизованому підходу Організації економічного співробітництва та розвитку. Пропозиція щодо фракційного розподілу заснована на визначенні прибутків нерезидента, отриманих із тери-торії Індії, на основі трьох чинників, як-от об'єм прода-жів, наймана робоча сила (кількість у поєднанні з опла-тою праці) та розмір активів. Окремо варто зазначити, що передбачено також можливість модифікації такої формули для введення додаткового показника рівня залученості користувачів з Індії в разі використання сучасних бізнес-моделей, які можуть не передбачати істотної присутності нерезидента в Індії, однак водно-час прибуток такого нерезидента генерується через іс-нування значної кількості користувачів в Індії та їх-ньої активної залученості.

This scientific work is devoted to the study of the topical issue of modern legal regulation of relations for the proper implementation of one of the fundamental information rights of the individual - the free expression of their thoughts, ideas and views. It is the indicators of the quality of legislation in this area that largely shape the authority of the government and the international rating of the state. An analysis of the essential characteristics of the measures, which is an interference with the freedom of expression, depending on the public status of the person whose activities are covered in the media. There are specific examples of what specific actions by the state can be considered as interference. It was found that in the field of information relations, given the significant interest of both government and society (these manifestations of interest can often have the opposite direction, and sometimes become antagonistic), national regulatory decisions are not seen as objective enough. The paper presents some legal positions of the Ukrainian legislation, which significantly limited the free expression of opinions and assessments of the media and, therefore, were critically assessed by the European Court of Human Rights. In this area, the methodology and case law of the European law enforcement system must be taken into account. The validity of the European civilizational approach is substantiated, according to which the right to freedom of expression covers not only information and ideas that are positively perceived or considered innocent or neutral, but also those that offend, shock or disturb. It is established that the limits of acceptable criticism of politicians acting in this guise are greater than for individuals. Unlike the latter, the politician is consciously open to meticulous analysis of his every word and deed by journalists and the public, and must be more tolerant of criticism. Of course, a politician has the right to defend his reputation, even if he does not act as a politician, but the requirements of this protection must be balanced with an interest in an open discussion of political issues. Freedom of speech is not absolute, it can be limited. But such restrictions must be established by law, pursue a legitimate aim and be necessary and proportionate to the aim pursued. In this context, Ukrainian national legislation should develop and continuously apply criteria for distinguishing between factual data and evaluative judgments and mechanisms and methods for qualifying and evaluating each of them. ; Ця наукова праця присвячена дослідженню актуального питання про сучасну правову регламентацію відносин щодо належної реалізації одного з основоположних інформаційних прав особи - вільного вираження своїх думок, ідей та поглядів. Саме показники якості законодавства в цій царині значною мірою формують авторитет влади та міжнародний рейтинг держави. Проведено аналіз сутнісних характеристик заходів, що є втручанням у свободу вираження поглядів, їхній залежності від публічного статусу особи, чия діяльність висвітлюється у ЗМІ. Наведено конкретні приклади того, які конкретні дії з боку держави можуть вважатись втручанням. З'ясовано, що саме в галузі інформаційних взаємин з огляду на значну зацікавленість як влади, так і суспільства (ці прояви зацікавленості часто можуть мати протилежну спрямованість, а іноді набувати антагоністичного вигляду) національні регулятивні рішення не видаються достатньо об'єктивними. У роботі наведені окремі правові позиції українськогозаконодавства, які суттєво обмежували вільне вираження думок та оцінок ЗМІ, отже, були критично оцінені Європейським судом із прав людини. У цій площині обов'язково мають враховуватися методологія та прецедентна практика європейської правозастосовної системи. Обгрунтовано справедливість європейського цивілізаційного підходу, за яким право на свободу вираження поглядів охоплює не лише інформацію та ідеї, які позитивно сприймаються чи вважаються безневинними або нейтральними, але також і такі, що ображають, шокують чи турбують. Встановлено, що межі прийнятної критики політиків, які діють у цій іпостасі, є більшими, ніж для приватних осіб. На відміну від останніх, політик свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова та вчинку з боку журналістів і громадськості та має бути більш терпимим до критики. Звичайно, політик має право на захист своєї репутації, навіть якщо він виступає не як політик, але вимоги цього захисту мають бути збалансовані з інтересом до відкритої дискусії політичних питань. Свобода слова не є абсолютною, вона може бути обмежена. Але подібні обмеження мають бути встановлені законом, мають переслідувати правомірну мету та бути необхідними і пропорційними переслідуваній меті. У цьому контексті українське національне законодавство має напрацювати і постійно застосовувати критерії розмежування фактичних даних і оціночних суджень та механізмів і способів кваліфікації і оцінки кожного з них.

Diese Arbeit untersucht das Beziehungsgeflecht zwischen musikalischen kreativen Prozessen, Identitätspolitik und Globalisierung im heutigen Deutschland anhand eines bestimmten Falls: dem Musikwettbewerb "Creole", der seit 2006 in unterschiedlichen Orten von Deutschland stattfindet. Laut Programmtext soll diese Veranstaltung die Kreolisierung der Musikwelt und die Vernetzungen zwischen unterschiedlichen Kulturen und Musikgattungen widerspiegeln. Bei einer genauen Untersuchung des Entstehungs- und Durchführungsprozess erweisen sich aber der Erwartungshorizont und die Erfahrungen der Teilnehmer als komplex und vielschichtig. Statt eine klar gewichtete Realität wiederzugeben, produzieren diese Festivals eine « Weltmusik aus Deutschland » (aus Berlin, aus Nordrhein-Westphalen, Bayern usw.), deren Formen die bestehenden musikalischen Kategorien und Erfahrungsmuster auf der Probe stellen. Die ethnologische Untersuchung dieses Falls ist hier ein Mittel, um im Sinne der histoire croisée (Werner/Zimmermann 2003) einen Einblick in unterschiedliche Aspekte der deutschen Gesellschaft zu gewinnen : als "Einwanderungsland", das zwischen dem Ideal einer pluralistischen Gesellschaft und der Akzentuierung von ethnischen Grenzen hin-und hergerissen wird; als "Musikland", das für sein reiches, klassisches Erbe bekannt ist aber sich auch zu anderen Formen von populärer oder "globaler" Musik öffnet ; als Bundesrepublik, die heute sowohl mit den differenzierten Realitäten in den Ländern als auch mit internationalen Steuerungsinstanzen der Kulturpolitik umgehen muss. So breit der Hintergrund ist, so genau ist hier der Blick auf die konkreten Interaktionsprozesse, um im Sinne einer « dichten Beschreibung » den Enstehungs- und Durchführungsprozess der Festivals in ihren jeweiligen Kontexten zu analysieren, die aufeinander folgenden Auswahletappen von der Ausschreibung bis hin zu den ritualisierten Preisverleihungen zu verfolgen und die Debatten zum "Wert" der Musik sowie zum Sinn und Zweck der Veranstaltung analysieren zu können. ; This work aims to show the relations between musical creation, identity politics and globalization in Germany today taken from one case: the creole competitions, a cycle of festivals leading every two years to a prize for "world music from Germany" (since 2010 "Global Music"). According to its accompanying text, this festival is intended to illustrate the "creolization" of music in Germany. When one investigates the genesis of the project and the mobilization of candidates, partners and experts, it turns out that the expectations are more complex and that these events, rather than illustrating an established reality, create plural versions of a "world music from Germany". The crux of this work is to explain the tensions between the values which have currency within the intimacy of this professional sector ("die Nische Weltmusik") and the public perception of the genre, tarnished with suspicion and controversy. This world of music cuts across questions that mark more generally German society today : as an "country of immigrants" (Einwanderungsland) torn between the idealization of cross-fertilization and the fear of diversity, as a "music country" (Musikland) known for the richness of its intellectual heritage, but desirous to promote examples of contemporary music and as a political system divided between local structures and globalized frameworks which define public culture. Just as the background of this work is large, so too the attention given to specific situations has to be precise : to show the organizing frameworks of the contests, the various criteria taken into account by the juries in their deliberations and the debates which emerge among the spectators on the "spirit" of this manifestation. ; Ce travail vise à rendre compte des relations entre création musicale, politiques de la diversité et mondialisation dans l'Allemagne d'aujourd'hui en partant d'un cas : creole, un cycle de compétitions organisé selon un principe fédéral, qui donne lieu à des festivals dans différentes villes et débouche tous les deux ans sur un prix récompensant trois ensembles de « musiques du monde d'Allemagne ». Selon les textes des programmes, cette manifestation est censée illustrer la créolisation du monde et les connexions émergeant entre différentes cultures et genres musicaux présents en Allemagne. Lorsque l'on se penche sur le processus d'émergence de ce projet et les dynamiques de mobilisation des participants, il s'avère cependant que le spectre des attentes est plus complexe et que ces événements, plutôt qu'illustrer une réalité univoque, fabriquent en des versions plurielles tout un monde de musiques d'Allemagne. L'étude de ce cas n'est pas une fin en soi mais un moyen pour appréhender divers aspects de l'Allemagne contemporaine. Les débats qui ont cours dans l'intimité du secteur des « musiques du monde » manifestent plus largement des tensions traversant la société allemande d'aujourd'hui : en tant que terre d'immigration partagée entre l'idéalisation du métissage et la mise en avant de cultures distinctes, en tant que « pays de musique » connu pour la richesse de son patrimoine savant et en même temps désireux de promouvoir des artistes « populaires » ou « modernes », en tant que système politique fédéral devant composer avec les diverses instances locales et les cadres mondialisés du marché et de la politique culturelle. Autant l'arrière-plan considéré dans ce travail est large, autant l'attention portée aux situations d'interaction se veut précise : pour rendre compte du processus de fabrique des festivals et des environnements différenciés dans lesquels ils s'inscrivent, des logiques de sélection et des dynamiques de délibérations des jurys, des cadres organisant chaque épreuve ainsi que des débats qui surgissent parmi les spectateurs sur « l'esprit » des festivals creole.

У статті розглянута структура ринку і його взаємозв'язку. Зміни в економіці схильні до трансформації структури споживчого сегмента ринку. Визначено, що зростання виробництва і виникнення нових видів діяльності призводять до утворення вузьких ринків, орієнтованих на певний товар і покупця. У свою чергу, утворення нових ринків призводить до виникнення нових можливостей, а також до підвищення зайнятості населення. У той же час, глобалізація та інноваційні тенденції призводять до запеклої конкуренції. Розвиток ринків і розширення можливості дають додатковий стимул своїй відтворювальній системі. Охарактеризовано віртуальний ринок зв'язку споживача і покупця. Для кожного ринку наведені позитивні і негативні сторони. Визначено, що рішення економічного агента по відношенню до світового ринку, направлено на утримання позицій на ринку або захоплення певного сегмента. Відзначено, що глобалізація призводить до формування єдиного економічного простору в якому розвивається механізм єдиного стандарту на міжнародному рівні. Розглянуто створення нового ринку та описано горизонтальний ринок і процеси, що протікають на даному рівні. Наведено стан ринків і дії економічних агентів на них. Відзначено, що горизонтальна взаємодія галузевого сегмента в системі національної економіки призводить до утворення нової зони, що в подальшому трансформується в самостійний ринок. Зміна структури ринку призводить до формування нових можливостей, які сприяють більш раціональному використанню наявних ресурсів. Визначено, що теорія прийняття рішення залежить від ситуації на ринку. Охарактеризована сучасна ситуація, при якій стандарти уніфікуються і знімаються законодавчі бар'єри. Підкреслено важливу роль подальшої інтеграції і зниження адміністративного аппарату, що використовується для захисту національних ринків, які призводять до об'єднання цілісних ринкових зв'язків. ; The article describes the structure of the market and its relationship. Changes in the economy are subject to transformation of the structure of the consumer segment of the market. It has been determined that the growth of production and the emergence of new types of activity lead to the formation of narrow markets focused on a specific product and buyer. In turn, the formation of new markets leads to the emergence of new opportunities, as well as to increased employment. At the same time, globalization and innovation trends lead to fierce competition. The development of markets and the expansion of opportunities provide an additional incentive to their reproductive system. The characteristic of the virtual market of communication of the consumer and the buyer is given. For each market, there are positive and negative sides. It was determined that the decision of the economic agent in relation to the world market is aimed at maintaining positions in the market or capturing a certain segment. It was noted that globalization leads to the formation of a single economic space on which the mechanism of a single standard is developed at the international level. Considered the formation of a new market. The horizontal market and processes occurring at this level are described. The state of the markets and the actions of economic agents on them are given. The horizontal interaction of the industry segment in the system of the national economy leads to the formation of a new zone, which is subsequently transformed into an independent market. Changing the market structure leads to the formation of new opportunities that contribute to a more optimal use of existing resources. It is determined that the theory of decision-making depends on the market situation. The current situation in which standards are unified and legislative barriers are removed is characterized. Further integration and reduction of the administrative apparatus used to protect national markets lead to the consolidation of holistic market relations. ; В статье рассмотрена структура рынка и его взаимосвязи. Изменения в экономике подвержены трансформации структуры потребительского сегмента рынка. Определено, что рост производства и возникновение новых видов деятельности приводят к образованию узких рынков, ориентированных на определенный товар и покупателя. В свою очередь, образование новых рынков приводит к возникновению новых возможностей, а также к повышению занятости населения. Дана характеристика виртуальному рынку связи потребителя и покупателя. Для каждого рынка приведены положительные и отрицательные стороны. Определено, что решение экономического агента по отношению к мировому рынку, направлено на удержание позиций на рынке или захват определенного сегмента. Отмечено, что глобализация приводит к формированию единого экономического пространства на котором развивается механизм единого стандарта на международном уровне. Описан горизонтальный рынок и процессы, протекающие на данном уровне. Приведено состояние рынков и действия экономических агентов на них. Отмечено, что горизонтальное взаимодействие отраслевого сегмента в системе национальной экономики приводит к образованию новой зоны, в дальнейшем трансформируется в самостоятельный рынок. Подчеркнуто важную роль дальнейшей интеграции и снижение административного аппарата используемого для защиты национальных рынков, которые приводят к объединению целостных рыночных связей.

Abstract

Objective: The World Commission on the Environment and Development defines as sustainable development that which can satisfy "the needs of the present without compromising the possibility of future generations to satisfy their own". The attention to the issues of the environment, of the circular economy, of the ageing of the population is becoming a way to attract the curiosity and then the interest of the consumers with more and more awareness. Socially responsible finance is no longer a niche issue, so investing an ethical model must become a standard for both international and territorial realities.

Methodology: The "myth" of low yields would seem debunked, because the companies that introduce Social, Environmental and Governance criteria have an excellent reputation and do not aim to opportunistic gains in the short, but sustainable results in the long run. An undeniable advantage for all the stakeholders and for the planet itself needs to be added; human resources valorization, equal opportunities, efficient exploitation of natural resources and reduction of pollution produced are just some of the positive results deriving from this new business philosophy. For this reason a new obligation on the commitment of the companies regarding the environment is needed, while for all the corporate summits bonuses and compensations must be rethought according to the objectives of environmental and social sustainability. In the past such commitments were considered by large companies as a further cost, and nowadays they are increasingly becoming an opportunity that even the small economic realities on a territorial level cannot afford to lose. Starting a dialogue, not only with the traditional stakeholders (such as customers and suppliers) direct users of the product value, but especially with the territory given the social impacts deriving from the economic activity on people is necessary. In this respect, it would be particularly fruitful, from the point of view of innovation and growth, to create relations with the institution traditionally identified as the depositary of research itself, that is the University.

Findings: ESG (Environmental, Social and Governance) is an acronym that indicates the commitment of companies to the environment, sociability and respect for diversity. These criteria are destined to become, in the near future, one of the most important factors of business success, of investments discrimination, of orientation for big funds policies and of reputation for entrepreneurs and managers. Environmental and Social criteria relate to the real consumption of limited natural resources by an economic activity, and to what it then returns in terms of goods and services to the reference communities. The term Governance means the way in which an enterprise is managed, the relationships that are set up with the employees and the methods of remuneration for the top management. Thus, the ESG index is potentially able to reveal whether an economic activity is sustainable in the medium or long term beyond the financial variables. But how is possible to transpose these values on a territory level?

Value Added: We have to look to those who are responsible for the innovation and development of that local reality. Unfortunately, the panorama of business, university and public collaboration is still jagged for a deep lack of relations between these different actors. At the same time, technological evolution imposes increasingly tighter rhythms to innovation, forcing companies to find out the R&D function by drawing on university research or acquiring from innovative start-ups. These new companies, often born as university spin-offs, however, encounter many difficulties of development related to the scarcity of capital and therefore to the impossibility of embedding the value created within a patent. It is therefore appropriate that the two main operators of this market, universities and companies, find a way to communicate and collaborate on a common project, creating value and bringing welfare not only to their respective realities, but also to the whole community of the territory interested in the sign of ESG ethic.

Recommendations: For this reason it is important to take part in the projects in ethical ESG companies that, relating to the university and the territory, can guide innovation towards a horizon of welfare distributable among all stakeholders. A meeting point between all interests in the game could be a shared Hub where, through a contract, the modalities of collaboration will be established and the common objectives pursued; in this way the university will have the funds for the research, the enterprise – a targeted innovation for its purposes and the territory for new employment possibilities for the workers of the sector.

Проведено аналіз поточних земельних відносин в різних країнах світу. Висвітлено міжнародний досвід механізмів земельних політик. Висвітлено роль та значення органів управління земельними відносинами в Європейському Союзі та інших країнах. Охарактеризовано організацію територіального планування. Висвітлено ступінь юридичного оформлення прав на землю, відношення до земель, що не використовуються. Обмежувачі щодо концентрації земель сільськогосподарського призначення були виявлені у різних країнах світу. Виявлено регулювання власності іноземців на сільськогосподарські землі, та встановлено факт, що можливо обмежувати площі сільськогосподарських земель в руках іноземців та взагалі накладена заборона. У статті зазначено про те, що головною метою земельної політики має бути стабільність та ефективність функціонування системи сільськогосподарського землекористування, зорієнтованої на вирішення питань продовольчої безпеки країни та досягнення добробуту сільських громад і територій. З цією метою, зважаючи на досвід розвинених країн, необхідно на державному рівні визначити науково обґрунтовані моделі, систему норм і стандартів користування сільськогосподарськими землями, рекреаційними зонами тощо, забезпечити неухильне дотримання цих норм і стандартів, забезпечити на всій території України комплексний землеустрій, акцентуючи увагу насамперед на сільських територіях. Крім цього, одним з головних завдань державної земельної політики на стратегічну перспективу має бути формування стійкого агроекологічного іміджу України як країни, яка виробляє якісну сільськогосподарську продукцію за допомогою природозберігаючих технологій. Приватна власність на землю має суттєві переваги, оскільки означає довготривалість її використання. Земельні ресурси обмежені, тому всякі реформування є наслідком перерозподілу земель і доходів від їх використання. В Україні необхідно запровадити охоронні заходи та правову відповідальність щодо використання землі приватними власниками. Перерозподіл земельних ресурсів між власниками і землекористувачами в Україні, супроводжується змінами в системі ціноутворення на засоби виробництва, сільськогосподарську продукцію, формування фінансово-кредитної та податкової політики, вдосконаленням зовнішньоекономічної діяльності на світовому ринку. ; This paper provides an analysis of the trends in agricultural land use and land concentration in the EU and other countries. The analysis of current land relations in different countries of the world is carried out. The international experience of land policy mechanisms is highlighted. The role and importance of land management bodies in the European Union and other countries is highlighted. The organization of territorial planning is characterized. The degree of legal registration of rights to land, relation to unused land is highlighted. Limitations on the concentration of agricultural land have been detected in different countries around the world. The regulation of the ownership of foreigners on agricultural land was discovered, and it was established that it is possible to restrict the area of agricultural land in the hands of foreigners and generally impose a ban. Limiters on the concentration of agricultural land have been characterized in different countries of the world. The regulation of the property of foreigners on agricultural land was discovered, and it was established that it is possible to restrict the area of agricultural land in the hands of foreigners and, in general, to impose a ban. The article states that the main goal of land policy should be stability and efficiency of the system of agricultural land use, oriented to address the issues of food security of the country and achieve the welfare of rural communities and territories. For this purpose, given the experience of developed countries, it is necessary to determine at the state level scientifically grounded models, a system of norms and standards for the use of agricultural land, recreational zones, etc., to ensure the strict observance of these norms and standards, and to provide comprehensive land management system throughout Ukraine, focusing primarily on rural areas. In addition, one of the main tasks of the state land policy for the strategic perspective is the formation of a stable agro-ecological image of Ukraine as a country that produces quality agricultural products with the help of nature-conservation technologies. Private land ownership has significant advantages, since it means the long-term use of the land. Land resources are limited, therefore, any reformation is a consequence of the redistribution of land and revenues from their use. In Ukraine, it is necessary to introduce protective measures and legal responsibility for the use of land by private owners. The redistribution of land resources between landowners and land users in Ukraine is accompanied by changes in the pricing system for means of production, agricultural products, the formation of financial and credit and tax policy, and the improvement of foreign economic activity in the world market.

06.03.2018 tarihli ve 30352 sayılı Resmi Gazetede yayımlanan "Yükseköğretim Kanunu İle Bazı Kanun Ve Kanun Hükmünde Kararnamelerde Değişiklik Yapılması Hakkında Kanun" ile 18.06.2018 tarihli "Lisansüstü Tezlerin Elektronik Ortamda Toplanması, Düzenlenmesi ve Erişime Açılmasına İlişkin Yönerge" gereğince tam metin erişime açılmıştır. ; Bu çalışma, modern tarih boyunca Rusya'nın Mısır ve Libya'ya yönelik dış politikasındaki süreklilik ve değişim bileşenleri incelemeyi ve açıklamayı amaçlamaktadır. Bu çalışma farklı dönemlerde bu Arap devletlerine yönelik Rus dış politikasını belirlemede önemli rol oynayan faktörleri bulmaya çalışıyor. Bunu yapmak için birincil araştırma sorusu ve beş alt araştırma sorusu öne sürülmüştür. Başlıca araştırma sorusu şu şekildedir: Rusya'nın tarih boyunca Mısır'a ve Libya'ya yönelik izlediği dış politika çizgisi nedir? Ana araştırma sorusunu açıklığa kavuşturmak için aşağıdaki beş alt soru yardım etmektedir: 1. Rusya'nın Orta Doğu'ya ve özellikle Mısır'a ve Libya'ya yönelik başlıca dış politika ilkeleri nelerdir? 2. Mısır'a ve Libya'ya yönelik Rus dış politikası Sovyetler Birliği döneminde ve çöküşünden sonra ne kadar farklı oldu? 3. Rusya, Mısır ve Libyadaki devrimleri nasıl algıladı? 4. Arap devrimleri Rus-Mısır ve Rus-Libya ilişkilerini nasıl etkiledi? 5. Arap devrimleri sonrası Mısır'a ve Libya'ya yönelik "yeni" Rus politikasının ana hatları nelerdir? Mısır'a ve Libya'ya yönelik çağdaş Rus dış politikasını araştırmak için araştırmada yorumlayıcı yaklaşım ve tanımlayıcı tarihsel yöntem uygulandı. Bilgi kaynakları olarak hem ilk hem de ikinci el kaynaklar kullanıldı. İlk el kaynaklar olarak dış politika doktrinlerin ve sözleşmelerin metinleri kullanılmıştır. İkinci el kaynaklar olarak kitaplar, akademik ve analitik makaleler, yayınlanmış doktora tezleri ve haberler kullanıldı. Söz konusu kaynaklar İngilizce, Rusça ve Türkçe dillerindedir. Mısır'a ve Libya'ya yönelik Rus dış politikasını incelemek üzere Rusya'yı etkileyen iç ve dış ekonomik, siyasal ve sosyal faktörler titizlikle incelendi. Birinci bölümde SSCB-Mısır ve SSCB-Libya ilişkileri ele alındı. İkinci kısım, Rusya Federasyonun bu devletlere yönelik dış politikasını ele aldı. Üçüncü kısım, Mısır'da ve Libya'da yakın zamanda yaşanan olaylar ve Rusya'nın bu ülkelerde yaşanan ani dönüşüme karşı tepkisi ve izlediği politikası incelendi. ; This study aims at exploring and unveiling the continuity and change components of the Soviet and Russian foreign policies in the Middle East towards Egypt and Libya throughout modern history. It seeks to figure out the factors which play a crucial role in Russian foreign policy towards the given Arab states in the different period of time. To do so, a primary research question and five sub-research questions have been put forward. The paramount question following: What was the Russian foreign policy trajectory followed throughout their history with Egypt and Libya? In order to clarify the main research question, there are five sub-questions which are as follows 1. What are the main foreign policy principles Russia pursues in regards with the Middle East, particularly towards Egypt and Libya? 2. How does the Russian foreign policy towards Egypt and Libya differ from that during the Soviet Union and after its collapse? 3. How has Russia perceived the uprisings in Egypt and Libya? 4. How have the Arab uprisings affected Russian-Egyptian and Russian-Libyan relations? 5. What are the main lines of the "new" Russian policy towards the post-Arab uprising Egypt and Libya? To investigate the contemporary Russian foreign policy with regard to Egypt and Libya, the interpretive approach and descriptive historical method have been applied throughout the research. As for the sources of information, both first and second-hand accounts have been utilized. The first-hand sources are transcripts of doctrines and agreement texts. As far as second-hand sources are concerned, some various books, academic and analytical articles, both published and unpublished Master and Ph.D. degree dissertations, documentary films and also the news reviews have been used. The above-mentioned information has been available in English, Russian and Turkish. In order to examine Russian foreign policy applied to Egypt and Libya, a number of series of foreign policy doctrines and domestic political, economic and social factors according to which Russia has interacted with players in the Middle East, particularly in Egypt and Libya, regional events and dynamics of international systems have been scrutinized in the following three chapters. The 1st chapter examined the USSR-Egyptian and the USSR-Libyan relations. The 2nd part of the paper focused on the analysis of the Russian Federation's foreign policies towards the given states. The 3rd part was dedicated to the investigation of the recent political situation in Egypt and Libya, and Russian foreign policy towards the rapidly changing socio-political directions in the Middle East.

International audience ; Le développement des bases de plein air et de loisirs est accéléré à la fin des années 1960 dans le cadre d'un politique de développement des infrastructures récréatives et sportives (Martin, 1999). Il rejoint des préoccupations urbaines qui visent à préserver des espaces verts à proximité immédiate des agglomérations grandissantes (Etienne & Girard, 2007), notamment en région parisienne. Dans les territoires ruraux à vocation touristique, ces infrastructures deviennent des bases de plein air et de vacances. Quelle que soit la configuration, elles sont amenées à accueillir un public plus ou moins éloignés et pour une durée plus ou moins longue. Dès lors, la problématique de l'accueil des visiteurs et de ses relations avec les résidents se décline à de multiples échelles géographiques et différentes temporalités. Comment les habitants acceptent l'aménagement d'un équipement d'intérêt régional ? Comment l'accueil des touristes est perçu par les résidents ? Touristes, grand public, scolaires : ces différents publics assurent-t-ils une continuité sans interaction dans l'usage des bases de plein air et de loisirs ? Ou au contraire, des interactions s'opèrent ? Relation conflictuelle, ignorance mutuelle, complémentarité sont au centre des interrogations.L'originalité de notre approche tient dans notre démarche. Nous procédons à une recherche historique qui inscrit l'analyse dans la durée et qui tient compte de ses différentes étapes de développement de la pluralité des situations. Ce travail qui se rapproche de la monographie permet de rendre compte d'abord de la conception des bases pour évaluer par la manière dont les infrastructures sont pensées pour répondre aux besoins des différents usagers. Puis nous analyserons son quotidien sous la responsabilité des collectivités locales qui délèguent parfois sa gestion à une association : l'Union des Centres de Plein Air. Des travaux ethnologiques ont déjà permis d'établir un certains nombres d'observations sur les bases de plein air (Marsac, 2011) ou des parcs urbains (Coulom & Bessy, 2014). Ces auteurs ont adoptés une méthodologie différente et notre travail complète leur approche.Cette recherche s'appuie sur un corpus d'archives composé principalement de trois fonds. Le plus important provient des Archives nationales : il s'agit des documents conservés par les service du ministère en charge de la jeunesse et des sport. Il a été complété par ceux de l'Institut d'Aménagement et d'Urbanisme d'Ile-de-France mobilisé dans le cadre des opérations d'aménagements et ceux de l'Union des Centres de Plein Air qui est intervenue ensuite dans la gestion et l'animation des bases de plein air et de loisirs.Chaque fond d'archives apporte des données différentes sur des acteurs qui sont intervenus ponctuellement ou durablement dans la conception et la gestion des infrastructures. Un traitement qualitatif des archives a permis de distinguer les différents moments où se cristallisent des problématiques liées aux conflits et aux complémentarités entre visiteurs et résidents. Les témoignages prennent différentes formes. Par exemple, l'aménagement initial des bases donne lieu à une procédure d'enquête publique qui permet de confronter le projet des aménageurs qui visent à répondre à une demande régionale, aux points de vue des résidents qui accueillent cette infrastructure sur leur territoire communal. Des exemples sont développés sur différents sites pour dépasser les contextes locaux et établir des contingences.La création d'espaces verts de plusieurs hectares pour des projets d'aménagement nécessite une opération foncière d'envergure impliquant une déclaration d'utilité publique. Les aménageurs soumettent à la population locale des projets qui sont souvent l'objet de protestation plus ou moins vives. Dans certains cas, les résidents rejettent ce projet et l'idée que leur commune accueille en masse la population urbaine périphérique. Le service offert à la population est vécu comme un préjudice. Dans d'autres cas, cette perspective est perçue comme une opportunité, notamment d'un point de vue économique. L'accueil d'un équipement structurant offre la possibilité de développer des services.Au fil du temps la gestion des équipements révèle dans certains cas des problématiques d'occupation. Là encore, des situations variées existent avec des bases qui conjuguent les occupations sur des temporalités différentes et assurent ainsi un emploi optimal des lieux et d'autres qui connaissent des situations de sous-utilisation. Néanmoins, il existe toujours des moments de concurrences ou de frictions pendant lesquels visiteurs et résidents se croisent. Dans ces circonstances, la conciliation des intérêts pose des problèmes aux gestionnaires qui doivent faire des arbitrages. Une multitude de situations seront abordées pour rendre compte des différents cas auxquels sont confrontés les acteurs qui assurent la prise en charge des bases de plein air et de loisirs.

International audience ; This article questions the key role of the Peruvian Truth and Reconciliation Commission (CVR) in the return of the "indigenous" category, again in use in the national public arena of the 21st century. We analyze its influence on the reparations policies and their repercussions on the forms of identification of the Andean populations. The analysis of the content of the final report of the CVR and the activities carried out in the memorial El Ojo que Llora in Lima highlights the process of ethnicizing the category of victim, as innocent and indigenous. The staging of this positive figure of the Indian sought to counteract the stigma associated with the "Indian", considered a terrorist during the war. However, this position does not fail to convey some essentialism about the inner otherness. In their eagerness to visualize and value Andean cultural elements, don't human rights activists run the risk of reproducing the exoticism associated with the populations most affected by the war; stigma they denounce in their fight against racism? Similarly, linking contemporary peasant communities with pre-Hispanic past reduces the possibility of fully recognizing this rural population as dynamic actors with their own political subjectivity. Directing the focus to the replica of the Lima memorial in an Andean peasant community allows us to also glimpse how the relations between center and periphery are redefined, through local construction of the collective memory of the internal armed conflict. ; Este artículo aborda el papel clave de la Comisión de la Verdad y Reconciliación (CVR) peruana en el regreso de la categoría "indígena", nuevamente en uso en el escenario público nacional del siglo XXI. Analizamos su influencia en las políticas de reparaciones y sus repercusiones en las formas de identificación de las poblaciones andinas. El análisis del contenido del Informe final de la CVR y de las actividades realizadas en el memorial El Ojo que Llora de Lima pone de relieve el proceso de etnización de la categoría de víctima, como inocente e indígena. La escenificación de esta figura positiva de lo indígena buscó contrarrestar el estigma asociado al "indio", considerado como terrorista durante la guerra. Sin embargo, esta postura no deja de transmitir cierto esencialismo sobre la "otredad" interior. En su afán de visibilizar y valorar elementos culturales "andinos", ¿los activistas de derechos humanos no corren el riesgo de reproducir el exotismo asociado a las poblaciones más afectadas por la guerra que ellos mismos denuncian en su lucha contra el racismo? Del mismo modo, vincular las comunidades campesinas contemporáneas con el pasado prehispánico reduce la posibilidad de reconocer plenamente a esta población rural del país como actores dinámicos, con su propia subjetividad política. Dirigir el foco hacia la réplica del memorial limeño en una comunidad campesina andina nos permite vislumbrar también cómo se redefinen las relaciones entre centro y periferia, mediante la construcción local de la memoria colectiva del conflicto armado interno. ; Cet article interroge le rôle clé de la Commission de la Vérité et Réconciliation (CVR) péruvienne dans le retour de la catégorie « indigène », dont l'usage s'est redéployé dans l'espace public national du XXIe siècle. Nous analysons son influence de la CVR dans les politiques de réparation et leurs répercussions dans les formes d'identification des populations andines. L'analyse du contenu de son Rapport final et des activités réalisées dans le mémorial El Ojo que Llora de Lima met en évidence le processus d'ethnicisation de la catégorie de victime, comme innocente et indigène. La mise en scène de cette figure positive de l'indigène visait à s'opposer au stigmate associé à « l'Indien », considéré comme terroriste durant le conflit armé. Cependant, cette posture n'est pas sans charrier un certain essentialisme sur l'altérité intérieure à la société nationale. Dans leur volonté de rendre visible et de valoriser certains éléments andins, les activistes des droits humains ne courent-ils pas le risque de reproduire l'exotisme associé aux populations les plus touchées par la guerre ? Celle qu'ils dénoncent dans leur lutte contre le racisme ? De même, relier les communautés paysannes contemporaines au passé préhispanique réduit la possibilité de reconnaissance pleine de cette population rurale comme acteurs dynamiques, avec leur propre subjectivité politique. Se centrer sur la réplique du mémorial de Lima dans un village andin permet aussi d'éclairer les redéfinitions des relations entre centre et périphérie, via la construction locale de la mémoire collective du conflit armé interne.