Suchergebnisse

Reuse of record except for individual research requires license from Congressional Information Service, Inc. ; CIS Microfiche Accession Numbers: CIS 78 H781-35 ; Microfiche. ; Mode of access: Internet.

Labor migration affects public life, and plays an important role in the development of socio-economic relations, which, in turn, affects political development. Therefore, the relevance of this article lies in the global nature and rapid growth of domestic and interstate movements of the population and labor resources in various forms, due primarily to the uneven socio-economic development of countries. The volume of international migration is growing every year. More and more labor resources are involved in it. This fact confirms the importance of studying international labor migration as one of the main forms of world economic relations, and its impact on the world economy. The importance of studying the processes of labor migration is due to the rapid growth of their volumes, increasing intensity, a significant impact on the social and economic development of the state. Features of migration processes at this stage of society are their dynamism, rapid response to changes in society and the economy. In this article, the object of study is the interstate exchange of labor. The subject of the study is the theoretical aspects of international labor migration in Ukraine, as well as current trends in labor movement. The main research methods used in the study were general philosophical, dialectical, logical-semantic, synthesis method, system-structural, sociological, and statistical method. The most important is the general philosophical method, because the study of migration processes has its roots in depth, which should be explored with the help of philosophical justification. The use of the dialectical method of cognition is due to the ability to explore migration issues in the unity of economic, social, moral and legal content. The method of synthesis provides an opportunity to add new definitions to the categorical apparatus. ; Міграція робочої сили впливає на суспільне життя, і відіграє важливу роль у розвитку соціально–економічних відносин, що, у свою чергу, впливає і на політичний розвиток. Тому актуальність даної статті полягає в глобальності та швидкому зростанні внутрішньодержавних та міждержавних переїздів населення і трудових ресурсів у різноманітних формах, зумовлених, насамперед, нерівномірністю соціально–економічного розвитку країн. Обсяги міжнародної міграції з кожним роком зростають. До неї залучається все більше трудових ресурсів. Цей факт підтверджує важливість вивчення міжнародної міграції трудової сили, як однієї з основних форм світових господарських зв'язків, та її вплив на світове господарство. Важливість дослідження процесів міграції трудових ресурсів зумовлена швидким зростанням їх обсягів, нарощуванням інтенсивності, значним впливом на соціальний та економічний розвиток держави. Особливостями міграційних процесів на даному етапі розвитку суспільства є їх динамізм, швидке реагування на зміни у суспільстві та економіці. В даній статті об'єктом вивчення виступає міждержавний обмін робочої сили. Предметом дослідження є теоретичні аспекти міжнародної міграції трудової сили в Україні, а також сучасні тенденції які спостерігаються у переміщенні трудової сили. Основними методами дослідження, застосованими у дослідженні стали загально філософський, діалектичний, логіко–семантичний, метод синтезу, системно–структурний, соціологічний, а також статистичний метод. Найбільш важливе значення належить загально філософському методу, тому що вивчення міграційних процесів своїм корінням сягає глибини, яку доцільно досліджувати за допомогою філософського обґрунтування. Використання діалектичного методу пізнання обумовлено можливістю дослідити міграційні проблеми в єдності економічного, соціального, морального та правового змісту. Метод синтезу надає можливість поповнити категоріальний апарат новими визначеннями.

"Der Einfluss gesellschaftlicher Gruppen auf die indische Außenpolitik, auch des Parlaments oder selbst des militärischen Apparats war traditionell recht gering; die außenpolitische Elite genoss daher erhebliche Entscheidungsautonomie, war sich im übrigen in den wesentlichen Fragen auch einig. Ein Kurswechsel, der eigentlich nach dem Ende der Blockkonfrontation zu erwarten gewesen wäre, blieb zunächst aus. Er wurde wesentlich gefördert durch die wirtschaftlichen Reformen seit Mitte der 1980er Jahre, verstärkt seit 1991 - Reformen, die ihrerseits auch durch die sicherheitspolitischen Implikationen des relativen Zurückbleibens Indiens gegenüber den Konkurrenten veranlasst waren. Diese Reformen und die damit einhergehende Notwendigkeit, die Attraktivität des Landes für internationales Kapital zu erhöhen und neue Absatzmärkte für indische Waren zu finden - in einer Welt intensiverer Standortkonkurrenz -, förderten schließlich eine Reorientierung der indischen Außenpolitik, nämlich eine Annäherung an den Westen und die südostasiatischen Staaten. Sie stärkten auch jene gesellschaftlichen Gruppen, die von diesem Wandel profitierten und sich daher für seine Fortsetzung stark machten. Das Resultat ist ein neues außenpolitisches Paradigma: Sicherheit wird nun breiter definiert, beinhaltet nicht nur wirtschaftlichen Fortschritt, sondern auch Schutz vor den Rückwirkungen ungleicher Entwicklung innerhalb des Landes und seiner Nachbarschaft. Diesbezügliche Befürchtungen und der Druck der wirtschaftlichen Globalisierung haben auch eine konziliantere Haltung gegenüber den anderen südasiatischen Staaten gefördert, die sich in einseitigen Konzessionen Indiens niederschlägt. Verbunden mit den wirtschaftlichen Motiven der Neuausrichtung ist eine neue Werthaltung der indischen Außenpolitik im Sinne der Allianz mit anderen demokratischen Staaten, vornehmlich den USA. Das Wachstum jener gesellschaftlichen Gruppen, die von einem stärkeren Austausch mit dem Rest der Welt begünstigt werden und die politische Stärkung bislang unterprivilegierter Gruppen haben allerdings das Management der Außenpolitik schwieriger gemacht." (Autorenreferat)

Wiedergabe der Statements der Konferenzteilnehmer in den einzelnen Sektionen (Rolle von Umweltfaktoren bei der Förderung von Kooperation im Nahen Osten; Entwicklung und Umwelt; Transport-, Gesundheitswesen und Lebensqualität; Energie und Wasser; Wasserqualität in der Westbank und im Central District von Israel; Rolle des Rechts im Umweltschutz; Ressourcenprotektion für Gaza und Westbank; das Tote Meer; Naturschutz; ländliches Leben im 21. Jahrhundert; regionale Zusammenarbeit bei Pestiziden; Mechanismen für bessere Zusammenarbeit). (DÜI-Sdt)

Im Juli des letzten Jahres lehnte das Europäische Parlament die Ratifizierung des Anti-Counterfeiting Trade Agreement (ACTA) in Folge von europaweiten Protesten gegen die im Abkommen enthaltenen Maßnahmen zum Schutz des Urheberrechts im Internet ab. Zu Beginn des vergangenen Jahres war das durch die Europäische
Kommission und private Akteure vorangetriebene Abkommen in der Öffentlichkeit sowie bei vielen Politikern weitgehend unbekannt. Durch die Formierung einer lose zusammenhängenden Bewegung aus NGOs, Internetaktivisten und vor allem individuellen Internet-Nutzern wurde der internationale Vertrag binnen kurzer Zeit in der Öffentlichkeit thematisiert und politisiert. Der vorliegende Beitrag fragt nach der Rolle, die die Anti-ACTA-Bewegung für das Scheitern des Abkommens gespielt hat. Zivilgesellschaftlichen Akteuren und sozialen Bewegungen wird in der Literatur zu politischer Interessensvertretung im Gegensatz zu ressourcenstarken Akteuren nur wenig Durchsetzungsstärke in politischen Entscheidungsprozessen zugeschrieben. Vor diesem
Hintergrund wird anhand einer Diskursnetzwerkanalyse die Konfiguration des Diskurses um ACTA veranschaulicht und gezeigt, dass sich die ACTA-Gegner als eine von zwei konkurrierenden Diskurskoalitionen durchsetzen konnten. Durch die Besetzung zentraler Frames dominierten sie den Diskurs und konnten einen
wesentlichen Einfluss auf die parlamentarischen Entscheidungsträger in Europa ausüben. Die Analyse erfolgt mit Hilfe der Computer-Software Discourse Network Analyzer (DNA), die es ermöglicht, Akteure und Konzepte zu verknüpfen und die Entwicklung des Diskurses dynamisch zu visualisieren.

Against the background of the events of the last decade in the security sphere, the scenario has already become clear, which envisages the return of NATO to a more serious approach to decisive steps in addressing issues of collective defense and security. The abandonment of such a prospect, given the already deployed units of the Allied forces in Eastern Europe, especially Poland, Romania and the Baltic States, will lead to the idea (if not certainty) of the inferiority of the measures taken, and a statement that NATO is not ready for global action. For Ukraine in its aspirations for membership in the Alliance, it is very important to predict with high probability the military-political development of NATO and, taking into account such forecasts, to formulate directions of its policy, including issues of military cooperation with the North Atlantic Treaty Organization. This article is a continuation of the discussion proposed by the authors of the article "The future of the North Atlantic Alliance in a context of uncertainty and complex geopolitical environment" which analyzes the long-term vision of the North Atlantic Treaty Organization. In fact, this article is an attempt to predict the directions of the Alliance's policy, the international security, and the military-political situation in general, in accordance with the proposed scenarios. The probability and, ultimately, the success of one of these scenarios depend on a number of strategic factors. In this article, the author tried to identify and analyze the most plausible scenarios for NATO's development, namely: "eurocentric NATO", "global NATO", "flexible NATO". Here each of the given scenarios is analyzed; all its positive and negative sides and consequences are defined. Also important is the significance of each of the scenarios for Ukrainian policy. The author singles out the "flexible NATO" scenario as the most favorable for more thorough cooperation and providing Ukraine with the necessary support. ; На фоне событий последнего десятилетия относительно обеспечения безопасности ситуации уже стал очевидным сценарий, который предусматривает поворот НАТО к более решительным шагам в решении вопросов коллективной обороны и безопасности. Отказ же от такой перспективы, с учетом уже развернутых подразделений вооруженных сил стран-членов на территории государств Восточной Европы, прежде всего, Польши, Румынии и странах Балтии, приведет к представлению (если не уверенности) в неполноценности принимаемых мер, и утверждение, что НАТО не готово к действиям в глобальном плане. Для України в її прагненні щодо набуття членства в Альянсі, дуже важливим є з високою долею вірогідності передбачити воєнно-політичний розвиток НАТО та, з урахуванням таких прогнозів, сформулювати напрями своєї політики, включаючи питання військової співпраці по відношенню до Організації Північноатлантичного Договору. Данная статья является продолжением дискуссии, предложенной авторами публикации "Будущее Североатлантического альянса в условиях неопределенности и сложного геополитического окружения" относительно будущего места НАТО в глобальной системе международных отношений, где проведен анализ видения развития Организации Североатлантического договора на долгосрочную перспективу. И, фактически является попыткой прогнозирования направления политики Альянса, международной ситуации и военно-политической обстановки в целом, в соответствии с предложенными сценариями. Достоверность и, в итоге, успешность реализации одного из указанных сценариев, зависит от ряда стратегических факторов. В статье проведен анализ наиболее вероятных сценариев развития НАТО, а именно: "евроцентричное НАТО", "глобальное НАТО", "гибкое НАТО". Проанализированы каждый из приведенных сценариев, определены все положительные и отрицательные его стороны и последствия. Также важно значение каждого из сценариев на политику Украины. Наиболее благоприятным для более основательного сотрудничества и предоставления Украине необходимой поддержки выделяется сценарий "гибкое НАТО". ; На тлі подій останнього десятиліття в царині безпекової ситуації вже став очевидним сценарій, який передбачає повернення НАТО до більш рішучих кроків у вирішенні питань колективної оборони та безпеки. Відмова ж від такої перспективи, з урахуванням вже розгорнутих підрозділів збройних сил країн-членів Альянсу на території країн Східної Європи, перш за все, Польщі, Румунії та країнах Балтії, призведе до уявлення (якщо не впевненості) в неповноцінності тих заходів, які вживаються, та ствердження, що НАТО не готове до дій в глобальному плані. Для України в її прагненні щодо набуття членства в Альянсі, дуже важливим є з високою долею вірогідності передбачити воєнно-політичний розвиток НАТО та, з урахуванням таких прогнозів, сформулювати напрями своєї політики, включаючи питання військової співпраці по відношенню до Організації Північноатлантичного Договору. Дана стаття є продовження дискусії, яка запропонована авторами публікації "Майбутнє Північноатлантичного Альянсу в умовах невизначеності та складного геополітичного оточення" стосовно майбутнього місця НАТО в глобальній системі міжнародних відносин, де проведений аналіз бачення розвитку Організації Північноатлантичного договору на довгострокову перспективу. І фактично є спробою спрогнозувати напрями політики Альянсу, міжнародну ситуацію, та воєнно-політичну обстановку в цілому, відповідно до запропонованих сценаріїв. Вірогідність та, у підсумку, успішність реалізації одного із зазначених сценаріїв, залежить від низки стратегічних факторів. В статті проведено аналіз найбільш вірогідних сценаріїв розвитку НАТО, а саме: "євроцентричне НАТО", "глобальне НАТО", "гнучке НАТО". Проаналізовано кожний з наведених сценаріїв, визначені всі позитивні і негативні його сторони та наслідки. Також важливим є значення кожного із сценаріїв на політику України. Найбільш сприятливим для більш ґрунтовного співробітництва та надання Україні необхідної підтримки виділяється сценарій "гнучке НАТО".

Against the background of the events of the last decade in the security sphere, the scenario has already become clear, which envisages the return of NATO to a more serious approach to decisive steps in addressing issues of collective defense and security. The abandonment of such a prospect, given the already deployed units of the Allied forces in Eastern Europe, especially Poland, Romania and the Baltic States, will lead to the idea (if not certainty) of the inferiority of the measures taken, and a statement that NATO is not ready for global action. For Ukraine in its aspirations for membership in the Alliance, it is very important to predict with high probability the military-political development of NATO and, taking into account such forecasts, to formulate directions of its policy, including issues of military cooperation with the North Atlantic Treaty Organization. This article is a continuation of the discussion proposed by the authors of the article "The future of the North Atlantic Alliance in a context of uncertainty and complex geopolitical environment" which analyzes the long-term vision of the North Atlantic Treaty Organization. In fact, this article is an attempt to predict the directions of the Alliance's policy, the international security, and the military-political situation in general, in accordance with the proposed scenarios. The probability and, ultimately, the success of one of these scenarios depend on a number of strategic factors. In this article, the author tried to identify and analyze the most plausible scenarios for NATO's development, namely: "eurocentric NATO", "global NATO", "flexible NATO". Here each of the given scenarios is analyzed; all its positive and negative sides and consequences are defined. Also important is the significance of each of the scenarios for Ukrainian policy. The author singles out the "flexible NATO" scenario as the most favorable for more thorough cooperation and providing Ukraine with the necessary support. ; На фоне событий последнего десятилетия относительно обеспечения безопасности ситуации уже стал очевидным сценарий, который предусматривает поворот НАТО к более решительным шагам в решении вопросов коллективной обороны и безопасности. Отказ же от такой перспективы, с учетом уже развернутых подразделений вооруженных сил стран-членов на территории государств Восточной Европы, прежде всего, Польши, Румынии и странах Балтии, приведет к представлению (если не уверенности) в неполноценности принимаемых мер, и утверждение, что НАТО не готово к действиям в глобальном плане. Для України в її прагненні щодо набуття членства в Альянсі, дуже важливим є з високою долею вірогідності передбачити воєнно-політичний розвиток НАТО та, з урахуванням таких прогнозів, сформулювати напрями своєї політики, включаючи питання військової співпраці по відношенню до Організації Північноатлантичного Договору. Данная статья является продолжением дискуссии, предложенной авторами публикации "Будущее Североатлантического альянса в условиях неопределенности и сложного геополитического окружения" относительно будущего места НАТО в глобальной системе международных отношений, где проведен анализ видения развития Организации Североатлантического договора на долгосрочную перспективу. И, фактически является попыткой прогнозирования направления политики Альянса, международной ситуации и военно-политической обстановки в целом, в соответствии с предложенными сценариями. Достоверность и, в итоге, успешность реализации одного из указанных сценариев, зависит от ряда стратегических факторов. В статье проведен анализ наиболее вероятных сценариев развития НАТО, а именно: "евроцентричное НАТО", "глобальное НАТО", "гибкое НАТО". Проанализированы каждый из приведенных сценариев, определены все положительные и отрицательные его стороны и последствия. Также важно значение каждого из сценариев на политику Украины. Наиболее благоприятным для более основательного сотрудничества и предоставления Украине необходимой поддержки выделяется сценарий "гибкое НАТО". ; На тлі подій останнього десятиліття в царині безпекової ситуації вже став очевидним сценарій, який передбачає повернення НАТО до більш рішучих кроків у вирішенні питань колективної оборони та безпеки. Відмова ж від такої перспективи, з урахуванням вже розгорнутих підрозділів збройних сил країн-членів Альянсу на території країн Східної Європи, перш за все, Польщі, Румунії та країнах Балтії, призведе до уявлення (якщо не впевненості) в неповноцінності тих заходів, які вживаються, та ствердження, що НАТО не готове до дій в глобальному плані. Для України в її прагненні щодо набуття членства в Альянсі, дуже важливим є з високою долею вірогідності передбачити воєнно-політичний розвиток НАТО та, з урахуванням таких прогнозів, сформулювати напрями своєї політики, включаючи питання військової співпраці по відношенню до Організації Північноатлантичного Договору. Дана стаття є продовження дискусії, яка запропонована авторами публікації "Майбутнє Північноатлантичного Альянсу в умовах невизначеності та складного геополітичного оточення" стосовно майбутнього місця НАТО в глобальній системі міжнародних відносин, де проведений аналіз бачення розвитку Організації Північноатлантичного договору на довгострокову перспективу. І фактично є спробою спрогнозувати напрями політики Альянсу, міжнародну ситуацію, та воєнно-політичну обстановку в цілому, відповідно до запропонованих сценаріїв. Вірогідність та, у підсумку, успішність реалізації одного із зазначених сценаріїв, залежить від низки стратегічних факторів. В статті проведено аналіз найбільш вірогідних сценаріїв розвитку НАТО, а саме: "євроцентричне НАТО", "глобальне НАТО", "гнучке НАТО". Проаналізовано кожний з наведених сценаріїв, визначені всі позитивні і негативні його сторони та наслідки. Також важливим є значення кожного із сценаріїв на політику України. Найбільш сприятливим для більш ґрунтовного співробітництва та надання Україні необхідної підтримки виділяється сценарій "гнучке НАТО".

As a result of the terrorist attack of September 11, 2001, the United States proclaims the beginning of the "War on terrorism". In this context, the arrest of terrorist suspects is carried out by the military and police of the United States. For the purpose of intelligence or because are still considered as threat to the U.S., some of those captured, were transferred to the U.S., Naval Base in Guantamano, Cuba. Given the fact that the U.S. denied the applicability of international human rights law in armed conflict and rejects the same extraterritorial form with regards to the detainees at Guantanamo, this investigation establishes that the applicability of the international law of human rights is not limited at the time of peace and that the existence of an armed conflict does not justify the suspension of human rights. Therefore, international human right, especially the International Covenant on Civil and Political Rights, is applicable. It also establishes the responsibility of the United States with respect to ILHR violations committed against the detainees who are under the "complete jurisdiction and control" U.S. in Guantamano. ; Como resultado del ataque terrorista del 11 de septiembre de 2001, Estados Unidos proclama el inicio de la "Guerra contra el Terrorismo". En este contexto se realizan las detenciones de sospechosos terroristas a cargo de las fuerzas militares y policiales de Estados Unidos y de otros Estados. Por su valor para la inteligencia o debido a que seguían siendo consideradas como amenaza para Estados Unidos, algunas de las personas capturadas, fueron trasladadas a la base naval estadounidense de Guantánamo, en Cuba. En vista que Estados Unidos niega la aplicabilidad de la normativa internacional de derechos humanos en el conflicto armado y rechaza la misma en forma extraterritorial respecto a los detenidos en Guantánamo, la presente investigación establece que la aplicabilidad del Derecho Internacional de los derechos humanos no se limita al tiempo de paz y que la existencia de un conflicto armado no justifica la suspensión de derechos humanos. Por lo tanto, la normativa internacional en derechos humanos, especialmente el Pacto Internacional de Derechos Civiles y Políticos resulta aplicable. Además, se establece la responsabilidad de Estados Unidos respecto de las violaciones al DIDH cometidas contra los detenidos que se encuentran bajo la "jurisdicción completa y el control" estadounidense en Guantánamo.

Der Abschluss der europäisch-amerikanischen Verhandlungen über das Transatlantic Trade and Investment Partnership (TTIP) ist mittlerweile zumindest in zeitliche Ferne gerückt. Damit hat das Comprehensive Economic and Trade Agreement (CETA) mit Kanada, bislang meist nur im Zusammenhang mit dem EU-USA-Abkommen wahrgenommen, auch für sich allein an Bedeutung gewonnen. CETA hat vielfältige Kritik ausgelöst, bei der organisierten Zivilgesellschaft vor allem in Deutschland ebenso wie bei europäischen Regierungen wie jenen Österreichs, Belgiens, Rumäniens und Bulgariens. Nun scheint eine politische Einigung näher; auch dank Überzeugungsarbeit der kanadischen Handelsministerin. Noch immer aber kann das fertig verhandelte Abkommen in verschiedenen Stadien gestoppt werden – sowohl im Ministerrat der EU als auch durch fehlende Ratifizierung seitens Europa-Parlament oder nationaler Parlamente. Doch welche der kritisierten Bestimmungen sind in CETA überhaupt noch enthalten, und wie können sie realistischerweise geändert werden? Abgesehen von diesen Fragen ist es an der Zeit, jene Streitpunkte zu benennen, die gar nichts mit dem Abkommen zu tun haben und die von der EU allein gelöst werden könnten. (Autorenreferat)

Um die "Agenda 2030 für nachhaltige Entwicklung" effektiv umzusetzen, hat UN-Generalsekretär António Guterres verschiedene Reformprozesse angestoßen. Eine Reorganisation des Entwicklungssystems der Vereinten Nationen (UN) haben die Mitgliedstaaten bereits beschlossen. Weitere, tief­greifende Reformen wären notwendig, sind aber im aktuellen politischen Kontext nur schwer realisierbar. Verbesserungen bei den Arbeitsmethoden und Praktiken jedoch liegen im Bereich des Möglichen. In der Studie wird zunächst untersucht, welche Arbeitsmethoden und Praktiken dazu beigetragen haben, dass die Mitgliedstaaten im September 2015 die ambitionierte 2030-Agenda samt der darin vereinbarten Ziele für nachhaltige Entwicklung (SDGs) im Konsens verabschieden konnten. Das "Hochrangige Politische Forum zu Nachhaltiger Entwicklung" (HLPF) ist der­zeit das Herzstück der UN-Nachhaltigkeitsgovernance. Es soll die Mitglied­staaten dabei unterstützen, politische Führungsverantwortung für die Umsetzung der 2030-Agenda zu übernehmen. Die Analyse zeigt jedoch, dass das HLPF an seiner Aufgabe zu scheitern droht: Die Komplexität der 2030-Agenda, das weit gefasste Mandat, die hohen Teilnehmerzahlen und Erwar­tungen schaffen Probleme für ein Forum, das - 2013 ins Leben gerufen - für all dies nicht ausgestattet worden ist. Die Mitgliedstaaten haben bereits 2016 beschlossen, das HLPF in den Jahren 2019/20 zu reformieren. Auf der Basis der vorausgegangenen Analyse werden das Ziel dieser Reformen und erste Ideen für verbesserte Arbeits­methoden und Praktiken diskutiert; schließlich wird auch skizziert, wie ein Vorbereitungsprozess bis zu den Verhandlungen über die Reformen aus­sehen könnte. (Autorenreferat)

Das Nato-Gipfeltreffen in Newport war vor allem geprägt von der Reaktion des Bündnisses auf die Annexion der Krim und auf die Destabilisierung der Ostukraine durch Russland. Abgesehen von den Einzelbeschlüssen zur Einrichtung einer Krisen-Eingreiftruppe sowie zum Aktionsplan für Osteuropa haben die Staats- und Regierungschefinnen und -chefs jedoch den langfristigen Perspektiven für das Verhältnis der Allianz zu Russland wenig Aufmerksamkeit gewidmet. (Autorenreferat)