Suchergebnisse

This article is devoted to the certain aspects of protection of liberty of thought, conscience and religion in the meaning of Art. 9 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. We have studied the complexity of the key concepts interpretation, the essence of which is guaranteed by the Convention, due to the lack of extensive practice of the European Commission on Human Rights and the Human Rights Court. It is noted that for a long time in a significant number of complaints the Convention body has come to the conclusion that the issues raised in the complaints, might be considered through the prism or Art. 10, as they concerned freedom of expression, or fell within the limits of Art. 11 of the Convention, which guarantees freedom of assembly and association. At the same time, the values protected by Art. 9 are related to those ones, which are provided in Art. 8 and demand the respect for privacy. It is also closely linked to the right of parents to provide such education and training as it is consistent with their religious and ideological beliefs, as guaranteed by Art. 2 of the First Protocol to the Convention.This article illustrates the fact that the conventional understanding of these complex, deep and multifaceted concepts at the present stage is formed with the development of the case law of the European Human Rights Court, which in its activities is guided by the principle of effective and dynamic interpretation of conventions and other related principles, which ensures the protective mechanism effectiveness. As the time is extended, the Court case-law has developed an approach that allows to assess the views that the petitioners plan to benefit from the protection of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. Such views in the meaning of Art. 9 must, first of all, be to some extent "convincing, serious, holistic and meaningful" and, secondly, be "compatible with human dignity".Taking into consideration the compiled content of the right guaranteed by Art. 9, viz. that it contains two aspects such as forum internum (internal) and forum externum (external), the article notes that regulation can be involved only in the case of forum externum. As long as liberty of thought, conscience and religion remains within a human being, this right is considered to be absolute. The state has a negative obligation not to interfere in such a right.In the framework of this article, the author considers it appropriate to state the position of the European Union on the attitude and ways to effectively address these issues. As the subject of international law and one of the most influential international organizations based on the values of human dignity, freedom, equality and respect for human rights (Art. 2 of the Treaty on European Union), the EU advocates for their real protection, which requires the development of specific legal instruments.Therefore, both the EU internal and international activities are based on the principles that underlie its creation. It is the foreign policy aspect of the EU human rights activities that is the subject of our article that is reflected in the "European Union Guiding Principles on the Promotion and Protection of Religious Freedom or Belief".The article draws a number of conclusions. First of all, the right of liberty of thought, conscience and religion is one of the key principle of a democratic society and the value in European cultural and historical heritage. The issue of violation of the right to freedom of religion or belief is interrelated with freedom of expression, freedom of assembly and association. The issues of combating various forms of discrimination are not set aside. Additionally, the right, guaranteed by Art. 9, is a fundamental right and one of the democratic society foundations and the value in the law of the European Union. Moreover, the EU identifies problematic issues in the field of protection of liberty of conscience and religion as those ones that require particular attention, and the EU makes efforts to address them not only within its borders, but as well as in the foreign policy relations and initiatives ; Статья посвящена отдельным аспектам защиты свободы мысли, совести и религии в понимании ст. 9 Конвенции о защите прав человека и основных свобод. Исследована сложность толкования ключевых понятий, сущность которых гарантируется Конвенцией. Показано, что конвенциональное понимание этих сложных, глубоких и многогранных понятий на современном этапе формируется с развитием судебной практики Европейского суда по правам человека. Учитывая составленное содержание права, гарантируется ст. 9 Конвенции, а именно то, что оно включает в себя два аспекта - forum internum (внутренний) и forum externum (внешний), в статье отмечено, что регулирование может быть задействовано только в случае forum externum. Пока свобода мысли, совести и религии остается внутри человека, такое право является абсолютным. На государство возложено отрицательное обязательство относительно невмешательства в такое право. Приведена позиция Европейского Союза по рассматриваемых проблем и путей эффективного их решения ; Статтю присвячено окремим аспектам захисту свободи думки, совісті і релігії у розумінні ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Досліджено складність тлумачення ключових понять, сутність яких гарантується Конвенцією. Показано, що конвенційне розуміння цих складних, глибоких і багатогранних понять на сучасному етапі формується з розвитком судової практики Європейського суду з прав людини. Враховуючи складений зміст права, що гарантується ст. 9 Конвенції, а саме те, що воно містить у собі два аспекти – forum internum (внутрішній) і forum externum (зовнішній), у статті наголошено, що регулювання може бути задіяним тільки у випадку forum externum. Допоки свобода думки, совісті і релігії залишається всередині людини, таке право є абсолютним. На державу покладено негативний обов'язок щодо невтручання в таке право. Наведено позицію Європейського Союзу щодо розглядуваних проблем і шляхів ефективного їх вирішення

The topic of this report is a collaborative governance arrangement between the Norwegian government and organisations of economically and social disadvantaged persons. The arrangement has been operative since the spring of 2008 and involves the following elements: • A Contact Committee of representatives of the government and organisations of economically and social disadvantaged persons, convening two–three times per year to discuss measures for combating poverty and social exclusion in Norway • A Collaborative Forum established to enable spokespersons of ten to twelve organisations to strengthen their competence, clarify and prioritise joint demands and policy proposals to be presented to Ministers at the next Contact Committee meeting. • The Battery, a centre for supporting self-organisation and self-help efforts (under the Church Street Mission), in the role as secretariat, facilitator and intermediary in relation to the Ministries • Provision of financial support; the government has granted funds for the operation of to the Battery for its work vis-ö -vis the Contact Committee and the Collaborative Forum and for establishing new local Batteries across Norway, and for basic grants and project support for organisations of economically and social disadvantaged persons. Even if new and still under development, this model of collaborative governance and open and inclusive policy making has attracted attention internationally, for instance from the European Commission and the OECD. The international interest has centred on the model's emphasis on facilitating capacity building and joint policy articulation among underrepresented groups, providing new resources these groups and the role of the Battery as facilitator and intermediary. Arguably the combination of these traits makes the Norwegian unique in a comparative context. This report takes stock of the experiences and achievements of almost three years of operation. On the basis of documentary analysis and a series of long semi-structured interview with key informants the study examines to what extent the model is on the right track to meet the stated objectives and the stakeholders' expectations. The main findings of the study are: • The involved parties – the Battery and the organisations – have to considerable extent succeeded in making the Collaborative Forum an arena for capacity building and joint policy articulation, but the organisations' heterogeneity in terms of profile, focus, organisational philosophy and approach has been a major challenge in their efforts to agree on truly joint proposals and clear priorities for demands vis-ö -vis the Ministers. Especially some organisations have tended to compete against each other about getting "their" cause and demands to be at the fore of the discussions. As a pragmatic solution to this competition, the Collaborative Forum has tended to propose a number of diverse issues to be included in the agenda of each Contact Committee meeting and allow some issues to be taken up at several successive meetings. Consequently, there has been relatively low renewal of issues over time and issues like for instance child poverty and the education of survivors of child protection have been given relatively scant attention. • Similarly, the Collaborative Forum and Battery had made some progress in promoting capacity building among the organisations of economically and socially disadvantaged persons but there was clearly a scope for further development, for instance in clarifying the target group for different capacity building events and in using the heterogeneity of the organisations as a potential source for competence transfer and mutual learning between the organisations. • While the availability of new funds for joint initiatives, actions and projects had stimulated more collaboration between the organisations involved in the model, the full potential for such joint ventures had not been exhausted. Factors contributing to the underuse of this opportunity were again the heterogeneity of the organisations, and the participating organisations' uneven access to resources for basic organisational activities. • Overall the spokespersons of the organisations clearly stated that it had been important and valuable for them to be involved in the model, especially to be included among the representatives attending the Contact Committee meetings. In particular the spokespersons emphasised the improved possibilities for voice (or 'representation' in the sense spelled out by Nancy Fraser 2008) in relation to the experiences, needs and demands of people at the margin of Norwegian society. Next the spokespersons appreciated the increased visibility and acknowledgement of the organisations' objectives, activities, competence and abilities (or 'recognition' in Fraser's sense). The organisations were, however, more reserved or critical about the amount of tangible results of the participation, in the meaning of genuinely new and better public politics and provision (or achievements of 'redistribution' in Fraser's sense). Although most of the spokespersons referred to some improvements in public policy, they regarded these more as adjustments and amendments than reforms indicating a new direction of public policy. Spokespersons also criticised the Ministers and Civil Servants for giving delayed and limited feedback on the issues and proposals that the organisations had raised in the Contact Committee meetings. The report discusses several factors that may account for this dissatisfaction on the part of the organisations and present a number of suggestions and recommendations for how the Ministers and Civil Servants could become more accountable, as perceived by the spokespersons of the organisations. ; Rapporten analyserer et uvanlig middel for å bekjempe fattigdom i Norge: Siden våren 2008 har representanter for regjeringen og om lag ti organisasjoner av økonomisk og sosialt utsatte diskutert tiltak mot fattigdom i et Kontaktutvalg. Organisasjonenes representanter har møtt jevnlig i et Samarbeidsforum for å styrke sin kompetanse og diskutere seg fram til felles forslag og prioriteringer overfor politikerne. Selvhjelpssenteret Batteriet (under Kirkens Bymisjon) har vært sekretariat. Denne modellen for sivil dialog har vakt internasjonal oppmerksomhet, men er ikke godt kjent i Norge. Rapporten gjør rede for erfaringene med modellen så langt, bygd på intervjuer og foreliggende dokumenter, og presenterer en rekke forslag for å gi modellen større gjennomslagskraft.

At the second half of 19th century the formation of the modern Lithuanian nation took place. This process took place together with the formation of modern Poles and other ethnic groups living in the territory of the former Grand Duchy of Lithuania (GDL). In Lithuania, landlords and clergy played an important role in the national movement, influencing the religious-national consciousness of the commons. The cause of tension and disagreement between Lithuanians and Poles was often the issue of the use of the mother tongue in churches. The paper reviews the extent to which the common events in Inturkė and Joniškis parishes were reflected, how the Polish and Lithuanian national attitudes spread in the society and how the processes were reflected in the media of both nations. Ethnic relations in Joniškis and Inturkė parishes of Giedraičiai dean's office of Vilnius diocese were chosen as the object of research of master's thesis. This study, analyzing the processes of formation of national identity in both parishes, pays attention to Lithuanian-Polish religious-national aspirations, problems of change of their national identity, systematizes existing data, adding new, unpublished sources. The aim of the work is to examine the change of national relations and ethnolinguistic identity in Joniškis and Inturkė parishes of Giedraičiai deanery of Vilnius diocese. To achieve the goal, the following tasks were set: to review the main theories of nationalism and national movements; to determine the change of the national Catholic composition in Joniškis and Inturkė parishes in 1864–1914; to study the ethnic affiliation of Joniškis and Inturkė parish clergy and its role in the national and Catholic movement; to find out Lithuanian and Polish religious-national aspirations during the press ban and their influence on mutual relations; to discuss the manifestations and change of ethnolinguistic identity in Joniškis and Inturkė parishes in 1864 - 1914. In order to achieve the aim of the work, a descriptive method is used, which provides a detailed picture of the research objects on the nature and extent of ethnic conflicts in a particular parish. The comparative analog method is used to compare information from sources, revealing Polish and Lithuanian attitudes towards national relations. The statistical method was used to collect and summarize data on the population of parishes and their ethnic composition. The method of literature and source analysis helped to analyze and systematize scientific and ethnographic literature and narrative sources. The Lithuanian State Historical Archive and the Wroblewski Library of the Lithuanian Academy of Sciences store official questionnaires of priests, complaints of the residents and requests to the Vilnius Diocese administration. Some priests 'reports and explanations, as well as deans' letters, made it possible to collect and supplement data on clergy and their activities, and to clarify and compare the facts available on the processes of ethnic disagreement in the parishes under study. The analyzed press provided an overview of how the manifestations of ethnolinguistic identity were reflected. One of the most common modernist theories of nationalism was chosen for this study. Its researchers emphasize that education and access to high culture are important for the formation of modern society. This is relevant in the analysis of the role of the Lithuanian clergy and landlord in the modern national movement in 19th century. At that time, the majority of the population was low-educated peasants, who were most influenced by the faith and the Church. The national press language, which played a significant role in national self-identification, had important ideological and political significance for all national movements. Summarizing the research, it can be stated that in Vilnius county in the 19th century Lithuanians accounted for about 65% of the total population, but no language had a clear linguistic predominance. There are no precise data on the composition of the population of Joniškis and Inturkė parishes. The collected data are not reliable, as some of them were made up of parish priests, who could correct them according to their national beliefs. In the parishes of Giedraičiai deanery in the end of 19th century Lithuanians made up the majority of the population, and church services were held in Lithuanian. At the beginning of the 20th century, the Lithuanian language was used in only a few churches, including Inturkė and Joniškis churches. Comparing the data of the end of 19th century with the beginning of the 20th century, at the beginning of the 20th century, an increase in the number of Poles can be observed in Vilnius County. At the beginning of the 20th century, the language of prayer was considered to be the criterion for choosing a language during the parish census. The parish census sometimes caused serious public disagreement. Until the second half of the 19th century only Polish language was used in the church by Parish clergy. Later, most clergy of Joniškis and Inturkė parishes fostered the Lithuanian language, supported nationality, organized and distributed a forbidden press, raised the spirit of national revival, actively participated in the Lithuanian national movement, fought for the rights of the mother tongue in churches and spoke in the press. At the end of the 19th century in the mixed parishes of Inturkė and Joniškis conflicts often arose in Churches because of Mass language. Both, Poles and Lithuanians, wrote complaints and requests to the governors of the Vilnius diocese. Both nations sought to legitimize their native language in the church. Local landowners demanded to leave the Polish language in the church especially intensively. Complaints and conflicts of both, Poles and Lithuanians continued throughout the first decades of the 20th century. Manifestations and change of ethnolinguistic identity in Joniškis and Inturkė parishes in 1864–1914 are reflected by the press of that time, which became a condition of the identity of the modern democratic nation and a means of communication for the national movement. The newspapers of that time paid a lot of attention to the discussion of ethnic relations, reported on the events in the parishes, and published the complaints and speeches of the parishioners, which showed the national attitudes.

At the second half of 19th century the formation of the modern Lithuanian nation took place. This process took place together with the formation of modern Poles and other ethnic groups living in the territory of the former Grand Duchy of Lithuania (GDL). In Lithuania, landlords and clergy played an important role in the national movement, influencing the religious-national consciousness of the commons. The cause of tension and disagreement between Lithuanians and Poles was often the issue of the use of the mother tongue in churches. The paper reviews the extent to which the common events in Inturkė and Joniškis parishes were reflected, how the Polish and Lithuanian national attitudes spread in the society and how the processes were reflected in the media of both nations. Ethnic relations in Joniškis and Inturkė parishes of Giedraičiai dean's office of Vilnius diocese were chosen as the object of research of master's thesis. This study, analyzing the processes of formation of national identity in both parishes, pays attention to Lithuanian-Polish religious-national aspirations, problems of change of their national identity, systematizes existing data, adding new, unpublished sources. The aim of the work is to examine the change of national relations and ethnolinguistic identity in Joniškis and Inturkė parishes of Giedraičiai deanery of Vilnius diocese. To achieve the goal, the following tasks were set: to review the main theories of nationalism and national movements; to determine the change of the national Catholic composition in Joniškis and Inturkė parishes in 1864–1914; to study the ethnic affiliation of Joniškis and Inturkė parish clergy and its role in the national and Catholic movement; to find out Lithuanian and Polish religious-national aspirations during the press ban and their influence on mutual relations; to discuss the manifestations and change of ethnolinguistic identity in Joniškis and Inturkė parishes in 1864 - 1914. In order to achieve the aim of the work, a descriptive method is used, which provides a detailed picture of the research objects on the nature and extent of ethnic conflicts in a particular parish. The comparative analog method is used to compare information from sources, revealing Polish and Lithuanian attitudes towards national relations. The statistical method was used to collect and summarize data on the population of parishes and their ethnic composition. The method of literature and source analysis helped to analyze and systematize scientific and ethnographic literature and narrative sources. The Lithuanian State Historical Archive and the Wroblewski Library of the Lithuanian Academy of Sciences store official questionnaires of priests, complaints of the residents and requests to the Vilnius Diocese administration. Some priests 'reports and explanations, as well as deans' letters, made it possible to collect and supplement data on clergy and their activities, and to clarify and compare the facts available on the processes of ethnic disagreement in the parishes under study. The analyzed press provided an overview of how the manifestations of ethnolinguistic identity were reflected. One of the most common modernist theories of nationalism was chosen for this study. Its researchers emphasize that education and access to high culture are important for the formation of modern society. This is relevant in the analysis of the role of the Lithuanian clergy and landlord in the modern national movement in 19th century. At that time, the majority of the population was low-educated peasants, who were most influenced by the faith and the Church. The national press language, which played a significant role in national self-identification, had important ideological and political significance for all national movements. Summarizing the research, it can be stated that in Vilnius county in the 19th century Lithuanians accounted for about 65% of the total population, but no language had a clear linguistic predominance. There are no precise data on the composition of the population of Joniškis and Inturkė parishes. The collected data are not reliable, as some of them were made up of parish priests, who could correct them according to their national beliefs. In the parishes of Giedraičiai deanery in the end of 19th century Lithuanians made up the majority of the population, and church services were held in Lithuanian. At the beginning of the 20th century, the Lithuanian language was used in only a few churches, including Inturkė and Joniškis churches. Comparing the data of the end of 19th century with the beginning of the 20th century, at the beginning of the 20th century, an increase in the number of Poles can be observed in Vilnius County. At the beginning of the 20th century, the language of prayer was considered to be the criterion for choosing a language during the parish census. The parish census sometimes caused serious public disagreement. Until the second half of the 19th century only Polish language was used in the church by Parish clergy. Later, most clergy of Joniškis and Inturkė parishes fostered the Lithuanian language, supported nationality, organized and distributed a forbidden press, raised the spirit of national revival, actively participated in the Lithuanian national movement, fought for the rights of the mother tongue in churches and spoke in the press. At the end of the 19th century in the mixed parishes of Inturkė and Joniškis conflicts often arose in Churches because of Mass language. Both, Poles and Lithuanians, wrote complaints and requests to the governors of the Vilnius diocese. Both nations sought to legitimize their native language in the church. Local landowners demanded to leave the Polish language in the church especially intensively. Complaints and conflicts of both, Poles and Lithuanians continued throughout the first decades of the 20th century. Manifestations and change of ethnolinguistic identity in Joniškis and Inturkė parishes in 1864–1914 are reflected by the press of that time, which became a condition of the identity of the modern democratic nation and a means of communication for the national movement. The newspapers of that time paid a lot of attention to the discussion of ethnic relations, reported on the events in the parishes, and published the complaints and speeches of the parishioners, which showed the national attitudes.

Situations of gender violence are considered a social problem that affects the world, under power relations, where one wants to dominate the other. This demands current research and creation of policies and protocols to guide the performance of service operators. The research was carried out using a qualitative methodology, descriptive scope, through content analysis and text interpretation; through the following units of analysis: protocol approach, theoretical paradigm from psychology, declaration of psychotherapeutic care model, care procedures for the victim and the aggressor, instruments of psychological assessment. The general objective was to analyze the attention protocols on gender violence. Out of a total of twelve protocols, selected that include the European Union, Central and South America, theoretical approaches based on gender, rights, by life cycle, ecological, multidisciplinary model and social equity were evidenced; It is important to highlight that the protocol of action of the Ministry of Education of Ecuador considers the victim, aggressor and observer as part of the intervention. The study revealed that only one protocol establishes psychological and restorative care for the aggressors, the remaining ten protocols focus their attention on the victim. Keywords: Gender violence, protocols, psychological care, victims, aggressors. References [1]Organización Mundial de la Salud y Escuela de Higiene y Medicina Tropical de Londres, Consejo Sudafricano de Investigaciones Médicas, «Estimaciones mundiales y regionales de la violencia contra la mujer: prevalencia y efectos de la violencia conyugal y de la violencia sexual no conyugal en la salud,» Ginebra , 2013. [2]Comisión Económica para América Latina y el Caribe, «Oservatorio de igualdad de género de América Latina y el Caribe,» [Online]. Available: https://oig.cepal.org/es/indicadores/feminicidio. [Last access: 28 02 2020]. [3]Comisión Ecuménica de Derechos Humanos, «CEDHU,» 21 11 2019. [Online]. Available: http://www.cedhu.org/noticias/boletines/221-femicidios-en-ecuador-la-violencia-contra-las-mujeres-no-para. [Last access: 28 02 2020]. [4]Coalición Nacional de Mujeres del Ecuador, «Informe sobra de seguimiento a la implementación de las recomendaciones del comité de la CEDAW al Estado Ecuatoriano» Quito, 2017. [5]Ministerio de Salud Pública , «Norma técnica para la elaboración de instrumentos normativos del Ministerio de Salud Pública», Quito , 2013. [6]C. Sanz and A. Sánchez. «Protocolizar las actividades de Enfermía,» Rol de Enfermería, vol. 24, nº 1, pp. 67-74, 2001. [7]Secretaria Nacional de Planificación y Desarrollo de Ecuador, «Agenda zonal zona 8 - Guayaquil», Quito, 2015. [8]Organización Mundial de la salud , «WHO Global Consultation on Violence and a public health priority,» Documento inédito, Ginebra, 1996. [9]Organización Panamericana de Salud y Organización Mundial de Salud, «Informe mundial sobre: la violencia y la salud: resumen,» Washington, D.C., 2002. [10]I. Romero, «Intervención en violencia de género.Consideraciones en torno al tratamiento.,» Intervención psicosocial, vol. 2, nº 19, pp. 191-199, 2010. ; Las situaciones de violencia de género se consideran como un problema social que afecta a nivel mundial, bajo relaciones de poder, donde uno quiere dominar al otro. Lo cual demanda actuales investigaciones y creaciones de políticas y protocolos que guíen la actuación de los operadores de servicios. La investigación se realizó, mediante una metodología cualitativa, alcance descriptivo, mediante el análisis de contenido e interpretación de textos; mediante las siguientes unidades de análisis: enfoque del protocolo, paradigma teórico desde la psicología, declaratoria de modelo de atención psicoterapéutico, procedimientos de atención para la víctima y al agresor, instrumentos de valoración psicológica. El objetivo general fue analizar los protocolos de atención sobre violencia de género. De un total de doce protocolos, seleccionados que incluyen la Unión Europea, Centro y sur américa, se evidenciaron como resultado enfoques teóricos basados en género, derechos, por ciclo de vida, modelo ecológico, multidisciplinar y equidad social; es importante destacar que el protocolo de actuación del Ministerio de Educación del Ecuador, considera a la víctima, agresor y observador, como parte de la intervención. El estudio revelo que solo un protocolo establece atención psicológica y restaurativa para los agresores, los diez protocolos restantes centralizan su atención en la víctima. Palabras Clave: Violencia de género, protocolos, atención psicológica, victimas, agresores. Referencias [1]Organización Mundial de la Salud y Escuela de Higiene y Medicina Tropical de Londres, Consejo Sudafricano de Investigaciones Médicas, «Estimaciones mundiales y regionales de la violencia contra la mujer: prevalencia y efectos de la violencia conyugal y de la violencia sexual no conyugal en la salud,» Ginebra , 2013. [2]Comisión Económica para América Latina y el Caribe, «Oservatorio de igualdad de género de América Latina y el Caribe,» [En línea]. Disponible en: https://oig.cepal.org/es/indicadores/feminicidio. [Último acceso: 28 02 2020]. [3]Comisión Ecuménica de Derechos Humanos, «CEDHU,» 21 11 2019. [En línea]. Disponible en: http://www.cedhu.org/noticias/boletines/221-femicidios-en-ecuador-la-violencia-contra-las-mujeres-no-para. [Último acceso: 28 02 2020]. [4]Coalición Nacional de Mujeres del Ecuador, «Informe sobra de seguimiento a la implementación de las recomendaciones del comité de la CEDAW al Estado Ecuatoriano» Quito, 2017. [5]Ministerio de Salud Pública , «Norma técnica para la elaboración de instrumentos normativos del Ministerio de Salud Pública», Quito , 2013. [6]C. Sanz y A. Sánchez. «Protocolizar las actividades de Enfermía,» Rol de Enfermería, vol. 24, nº 1, pp. 67-74, 2001. [7]Secretaria Nacional de Planificación y Desarrollo de Ecuador, «Agenda zonal zona 8 - Guayaquil», Quito, 2015. [8]Organización Mundial de la salud , «WHO Global Consultation on Violence and a public health priority,» Documento inédito, Ginebra, 1996. [9]Organización Panamericana de Salud y Organización Mundial de Salud, «Informe mundial sobre: la violencia y la salud: resumen,» Washington, D.C., 2002. [10]I. Romero, «Intervención en violencia de género.Consideraciones en torno al tratamiento.,» Intervención psicosocial, vol. 2, nº 19, pp. 191-199, 2010.

The article is devoted to the study of the efficiency and effectiveness of the Accounting Chamber of Ukraine's audit of efficiency as a type of external public financial control. In the course of the research is given the normative-legal base which regulates the activity of the ACU, the principles of conducting the performance audit guided by the agent are analyzed, and the principles of ISSAI 300 are given as an example of international experience. An analysis of the annual report of the Accounting Chamber for 2019 is made, identified the results of control, the structure of inefficient management of budget funds and statistical indicators of implementation of the recommendations been provided. Two performance audits conducted in the ministries were analyzed (Audit of the efficiency of the use of state budget funds allocated to the Ministry of Health of Ukraine for training of medical and pharmaceutical personnel by higher educational institutions, and Audit of the effectiveness of the Ministry of Education and Science of Ukraine), which became the basis for consideration of negative factors in the conduct of AU, which reduce the effectiveness of control. The main indicators of the ACU's activity for three years (2017-2019) were also considered, the indicators of TSCPF (volume of the subject of control) and SA (volume of actually checked state funds) were demonstrated. The results of the study have shown the main shortcomings in the performance audit of this agent of the Institute of Control, where the focus is the lack of scientific and methodological approaches, which causes uncertainty in the implementation of this type of audit; also non-compliance of the liability which was covered by the audited public funds has been shown; the need to increase the number of ACU employees was identified, the problem of reimbursement of expenses and losses caused by public finances, which are currently carried out due to the lack of coercion, was outlined. Proposals have been developed to improve the effectiveness and efficiency of performance audits, which are to introduce a methodology for conducting performance audits, staff of ACUs being expanded and the recommendations provided after the control being revised. It will be appropriate to introduce international practice of organizing this type of public external financial control, supported by the positive experience of high-performance control over the use of public finances. ; Статья посвящена исследованию эффективности и результативности проведения Счетной палатой Украины аудита эффективности, как вида государственного внешнего финансового контроля. В ходе исследования приведена нормативно-правовая база, регламентирующая деятельность СПУ, проанализированы принципы проведения аудита эффективности, которыми руководствуется агент, и приведены принципы ISSAI 300, как пример из международного опыта. Сделан анализ годового отчета Счетной палаты за 2019г. с выявлением результатов контроля, структуры неэффективного управления бюджетными средствами и статистическими показателями выполнения предоставленных рекомендаций. Были проанализированы два аудита эффективности, проведенных в министерствах (Аудит эффективности использования средств государственного бюджета, выделенных Министерству здравоохранения Украины на подготовку медицинских, фармацевтических кадров высшими учебными заведениями, и Аудит эффективности управления Министерством образования и науки Украины объектами государственной собственности в сфере высшего образования), что стало основанием для рассмотрения негативных факторов при проведении аудита эффективности, которые уменьшают результативность контроля. Также были рассмотрены основные показатели деятельности СПУ за три года (2017-2019гг.), продемонстрированы показатели TSCPF (объем предмета контроля) и СА (объем фактически проверенных государственных средств). По результатам проведенного исследования были определены основные недостатки при проведении аудита эффективности данным агентом института контроля, где центральное место занимает отсутствие научно-методологических подходов, что вызывает неопределенность форм реализации этого вида аудита, также продемонстрировано невыполнение обязательств, возложенных на СПУ, в полном объеме, а именно полнота охвата проверенных государственных средств, была обнаружена потребность в увеличении количества работников СПУ, указанная проблема возмещения расходов и убытков, причиненных публичным финансам, которые сегодня осуществляются из-за отсутствия принуждения. Разработаны предложения по совершенствованию результативности и эффективности аудита эффективности, основная суть которых заключаются во введении методологии проведения аудита эффективности, расширении штата работников СПУ и переосмыслении рекомендаций, предоставляемых после проведения контроля. Уместным будет внедрение международной практики организации этого вида государственного внешнего финансового контроля, подкрепленной положительным опытом высоко результативного контроля за использованием публичных финансов. ; Стаття присвячена дослідженню ефективності та результативності проведення Рахунковою палатою України аудиту ефективності, як виду державного зовнішнього фінансового контролю. У ході дослідження приведена нормативно-права база, яка регламентує діяльність РПУ, проаналізовано принципи проведення аудиту ефективності, якими керується агент, та приведені принципи ISSAI 300, як приклад з міжнародного досвіду. Зроблений аналіз річного звіту Рахункової палати за 2019 рік з виявленням результатів контролю, структурою неефективного управління бюджетними коштами та статистичними показниками виконання наданих рекомендацій. Було проаналізовано два аудити ефективності проведених у міністерствах (Аудит ефективності використання коштів державного бюджету, виділених Міністерству охорони здоров'я України на підготовку медичних, фармацевтичних кадрів вищими навчальними закладами, та Аудит ефективності управління Міністерством освіти і науки України об'єктами державної власності у сфері вищої освіти), що стало підґрунтя для розгляду негативних факторів при проведенні аудиту ефективності, які зменшують результативність контролю. Також були розглянуті основні показники діяльності РПУ за три роки (2017-2019рр.), продемонстровані показники TSCPF (обсяг предмету контролю) та СА (обсяг фактично перевірених державних коштів). За результатами проведеного дослідження було визначено основні недоліки при проведенні аудиту ефективності даним агентом інституту контроля, де центральне місце займає відсутність науково-методологічних підходів, що спричиняє невизначеність форм реалізації цього виду аудиту, також продемонстровано невиконання зобов'язань покладених на РПУ у повному обсязі, а саме повнота охоплення перевірених державних коштів, була виявлена потреба у збільшенні кількості працівників РПУ, окреслена проблема відшкодування витрат і збитків, заподіяних публічним фінансам, які на сьогодні здійснюються через відсутність примусу. Розроблені пропозиції щодо вдосконалення результативності та ефективності аудиту ефективності, які полягають у запровадженні методології проведення аудиту ефективності, розширенні штату працівників РПУ та переосмисленні рекомендацій, що надаються після проведення контролю. Доречним буде впровадження міжнародної практики організації цього виду державного зовнішнього фінансового контролю, що підкріплена позитивним досвідом високо результативного контролю за використанням публічних фінансів.

Introduction. The article is devoted to the analysis of the environmental policy of the EU countries on the regulation of public relations in the field of environmental safety. The article clarifies the legislative definition of environmental safety in Ukraine. It was found that the indicator that comprehensively reflects various aspects of the environment, the sustainability of ecological systems, as well as the effectiveness of state policy in the field of ecology is the index of environmental efficiency. The index of ecological efficiency in the context of the countries of the European Union is analyzed. The author calculates the dynamics of changes in the environmental performance index for EU countries. The division of EU countries by regions has been carried out. Summary of the main research results. The environmental legislation of the EU countries, in particular, Denmark, Slovakia, France and Malta, which have the highest indicators of the environmental efficiency index for 2018 in their region, is analyzed. The place of Ukraine in the specified rating is defined. It is determined that the environmental efficiency index for 2020 is calculated according to the new methodology, so it can no longer be used in retrospect.It is found that maintaining environmental safety is a complex concept that encompasses a wide range of measures, procedures and practices to maintain environmental safety and human security at the proper level of their existence, in order to protect them from anthropogenic impacts and natural changes. Conclusions.It is concluded that for the most part the structure and content of environmental legislation of the EU is similar to the Ukrainian, both in terms of specialization of laws and government agencies that ensure compliance with regulations. However, the low efficiency of our public services is still linked to the Soviet legacy (as in Slovakia). The need for a more detailed analysis and outline of prospects for the implementation of the Danish experience in Ukraine on the regulation of land relations, rules for the use of fertilizers, implementation of programs for the use of nitrates, opportunities for benefits for farmers. It is determined that the main leitmotif of EU environmental policies is the greening of the economy and large-scale use of renewable energy sources. Emphasis is placed on the urgent need for a comprehensive policy of environmental education of Ukrainian citizens, starting from school age. ; Статья посвящена анализу экологической политики стран ЕС по регулированию общественных отношений в сфере поддержания экологической безопасности. В статье определено законодательное закрепление понятия экологической безопасности в Украине. Выявлено, что показателем, который способен комплексно отразить различные аспекты состояния окружающей среды, устойчивости экологических систем, а также эффективность государственной политики в области экологии является индекс экологической эффективности. Проанализирован индекс экологической эффективности в разрезе стран Европейского Союза. Автором осуществлен расчет динамики изменений индекса экологической эффективности для стран ЕС. Проведено разделение стран ЕС по регионам. Проанализировано экологическое законодательство стран ЕС, в частности, Дании, Словакии, Франции и Мальты, которые имеют высокие показатели по индексу экологической эффективности за 2018 в своем регионе. Определено место Украины в указанном рейтинге. Определено, что индекс экологической эффективности за 2020 год рассчитывался по новой методике, поэтому его невозможно использовать в ретроспективе. Выяснено, что поддержание экологической безопасности является комплексным понятием, которое охватывает широкий перечень мероприятий, процедур и наработанных практик по обеспечению безопасности окружающей среды и безопасности человека на должном для их существования уровне, с целью защиты их от антропогенного воздействия и естественных изменений окружающей среды. Сделан вывод о том, что по большей части структура и содержание экологического законодательства стран ЕС схожа с украинской, как в плане специализации законов, так и государственными структурами, обеспечивающими выполнение нормативно-правовых актов. Однако, низкая результативность наших государственных служб все еще связана с советским наследием (как в Словакии). Выявлена потребность в более детальном анализе и определение перспектив внедрения в Украине опыта Дании по вопросам регулирования земельных правоотношений, правил использования удобрений, реализации программ по использованию нитратов, возможностей введения льгот для сельскохозяйственных производителей. Определено, что основным лейтмотивом экологических политик стран ЕС является озеленение экономики и масштабное использование возобновляемых источников энергии. Акцентировано внимание на необходимости в проведении полномасштабной политики экологического просвещения граждан Украины, начиная со школьного возраста. ; Вступ.СтаттяприсвяченааналізуекологічноїполітикикраїнЄСщодорегулюваннясуспільнихвідносинусферіпідтриманняекологічноїбезпеки. У статті з'ясовано законодавче визначення поняття екологічної безпеки в Україні. Виявлено, що показником, який комплексно відображає різні аспекти стану довкілля, стійкості екологічних систем, а також ефективність державної політики в області екології є індекс екологічної ефективності. Проаналізовано індекс екологічної ефективності в розрізі країн Європейського Союзу. Автором здійснено розрахунок динаміки змін індексу екологічної ефективності для країн ЄС. Проведено поділ країн ЄС за регіонами. Короткий зміст основних результатів дослідження. Проаналізовано екологічне законодавство країн ЄС, зокрема, Данії, Словаччини, Франції та Мальти, які мають найвищі показники за індексом екологічної ефективності за 2018 рік в своєму регіоні. Визначено місце України в зазначеному рейтингу. Визначено, що індекс екологічної ефективності за 2020 рік розраховується за новою методикою, тому його вже неможливо використати в ретроспективі. З'ясовано, що підтримання екологічної безпеки є комплексним поняттям, яке охоплює широкий перелік заходів, процедур та напрацьованих практик щодо підтримання безпеки довкілля та безпеки людини на належному їхнього існування рівні, з метою захисту їх від антропогенного впливу та природних змін навколишнього природного середовища. Висновки.Зроблено висновок про те, що по більшій частині структура та зміст екологічного законодавства країн ЄС схожа з українською, як в плані спеціалізації законів, так і державними структурами, які забезпечують виконання нормативно-правових актів. Однак, низька результативність наших державних служб все ще пов'язана з радянською спадщиною (як у Словаччині). Виокремлено потребу в більш детальному аналіз та окресленні перспектив впровадження в Україні досвіду Данії щодо питань регулювання земельних правовідносин, правил використання добрив, реалізації програм з використання нітратів, можливостей пільг для сільськогосподарських виробників. Визначено, що основним лейтмотивом екологічних політик країн ЄС є озеленення економіки та масштабне використання відновлювальних джерел енергії. Акцентовано увагу на нагальній потребі у проведенні загальномасштабної політики екологічної просвіти громадян України, починаючи зі шкільного віку.

The article highlights some aspects of Plato's scientific heritage, taking into account his generalizing ideas, which are formalized in the doctrine of the state, laws, social justice, restraint, the most "desirable" model of social structure, the process of education, gender equality, the hierarchy of mass consciousness, condemnation of contrasting poverty and wealth, advantages and disadvantages of the most common forms of government. In addition, research interest is focused on noteworthy episodes of his biography, the philosopher's absolute faith in the educational mission and the progressive nature of scientific knowledge. Attention is focused on the activities of Plato's "Academy" and its graduates – academicians – Lycurgus, Aristippus, Antisthenes, Aristotle, which was founded by Plato and has almost a thousand-year history. Special attention is focused on the personality of Lycurgus, who, in our opinion, most fully implemented in Sparta some of the ideas of the philosophical doctrine of the classic. At the same time, the strengths and weakness, according to the philosopher's view, of democracy are highlighted. The researcher's concepts regarding the danger and pathogenic nature of tyranny, timarchy and oligarchy are detailed. His utopian ideas on the construction of an "ideal state" are revealed, the basis of which, according to the philosopher, should be structurally isomorphic to a rational soul. In other words, the three social estates of society – the rulers-wise men, warriors, artisans-farmers should be relevant to the three components of the soul-wise, strong-willed and willing. It is noted that despite the aristocratic origin of Plato and his apologetics for the slave-owning system, in his treatises he still worried about the fate and hardships of average, ordinary people. The philosopher designed the "ideal state" based primarily on their interests. At the same time, Plato's socio-economic thoughts on private property, division of labor, various forms of economic deviation are panoramicly illuminated. The conclusion is made about the utopianism, the contradictory nature of some of the scientist's ideas, but at the same time the relevance of his vision of certain terminal and instrumental goals of state building is emphasized. It is mainly about the desire to achieve the common good (that is, taking into account the interests of all citizens of the state), non-acceptance of the principles of inheritance of social (class) status, as well as the importance and relevance of the values of meritocracy in the mass consciousness. ; Проанализированы некоторые аспекты научного наследия Платона обращая внимание на его обобщающие идеи, которые оформлены в учение о государстве, правовой системе, социальной справедливости, конструктивном наборе «золотой середины», наиболее «желательной» модели социальной структуры, процессе воспитания, гендерном равенстве, аксиологической иерархии массового сознания, невосприятии контрастной бедности и богатства, преимуществах и недостатках самых распространённых тогда форм государственного правления. Кроме того, исследовательский интерес сосредоточен на примечательных эпизодах его биографии, абсолютной вере философа в просветительскую миссию и прогрессивный характер научного знания. Акцентировано внимание на деятельности платоновской Академии, которая была основана Платоном и насчитывает почти тысячелетнюю историю, и ее выпускниках: Ликурге, Аристиппе, Антисфене, Аристотеле. Отдельное внимание сфокусировано на личности Ликурга, который, по нашему мнению, наиболее полно воплотил в Спарте некоторые идеи философского учения классика. Вместе с тем выделены сильные и слабые стороны демократии. Детализированы концепты исследователя касательно опасности и патогенной природы тирании, тимархии и олигархии.Охарактеризованы утопические идеи Платона по поводу построения «идеального государства». Его основа, по мнению философа, должна быть структурно изоморфна разумной душе. Другими словами, три социальных сословия общества – правители-мудрецы, воины, ремесленники-землеробы – должны быть конгруэнтны трем составляющим души – мудрой, волевой и желающей. Отмечено, что, несмотря на аристократическое происхождение Платона и его апологетику рабовладельческого строя, в своих трактатах он переживал по поводу судьбы и мытарств среднестатистического, простого человека. Философ проектировал «идеальное государство», исходя прежде всего из их интересов. Вместе с тем панорамно освещены социально-экономические мысли Платона касательно частной собственности, разделения труда, разнообразных форм хозяйственной девиации. Сделан вывод про утопичность и противоречивый характер некоторых идей ученого, но в то же время подчеркнута актуальность его видения отдельных терминальных и инструментальных целей государственного строительства. Речь идет главным образом о стремлении достичь общего блага (то есть учета интересов всех граждан государства), невосприятии принципов наследования социального (классового) статуса, а также значимости и востребованности в массовом сознании ценностей меритократии. ; Проаналізовано окремі аспекти наукової спадщини Платона з огляду на його узагальнювальні ідеї, які оформлені у вчення про державу, правову систему, соціальну справедливість, затребуваність конструктивного набору «золотої середини», «найбажанішу» модель соціальної структури, процеси виховання, гендерну рівність, аксіологічну ієрархію масової свідомості, несприйняття контрастної бідності та багатства, переваги і недоліки найпоширеніших форм державного правління. Зокрема, увагу сфокусовано на найприкметніших епізодах його біографії, абсолютній вірі філософа у просвітницьку місію та прогресивний характер наукового знання. Акцентовано на освітній діяльності Академії, яка була заснована філософом і налічує майже тисячолітню історію, та її випускниках: Лікурзі, Арістіппі, Антисфені, Аристотелі. Особливо зауважено постать Лікурга, який, на нашу думку, найповніше намагався втілити у Спарті окремі ідеї філософського вчення Платона. Крім того, зазначено сильні сторони і недоліки демократії. Деталізовано думки класика щодо небезпеки та патогенної природи тиранії, тимархії й олігархії. Окрему увагу зосереджено на утопії Платона стосовно побудови «ідеальної держави». Її основа, на думку дослідника, має бути структурно ізоморфною розумній душі, тобто три соціальні стани суспільства – правителі-мудреці, воїни, ремісники-землероби – мають бути конгруентними трьом частинам душі – мудрій, вольовій і бажаючій/пристрасній. Зауважено, що, попри аристократичне походження Платона та його апологетику рабовласницького порядку, він переймався у своїх дослідженнях долею та поневіряннями звичайної людини. Філософ проєктував «ідеальну державу» з огляду саме на її інтереси. Водночас панорамно висвітлено соціально-економічні думки Платона стосовно приватної власності, розподілу праці, різноманітних форм господарської девіації тощо. Зроблено висновок щодо утопічності та суперечливого характеру деяких ідей ученого, але одночасно підкреслено актуальність його бачення окремих термінальних і інструментальних цілей у процесах державного будівництва. Ідеться насамперед про прагнення до досягнення загально блага суспільства (тобто врахування інтересів усіх громадян держави), несприйняття принципів спадкоємності соціального (класового) статусу, а також значущості та затребуваності у масовій свідомості цінностей меритократії.

Ever since the first case reported from Wuhan, China, the exponential rise in new cases of Coronavirus Disease 2019 (COVID-19) across the globe, led to the worst pandemic of 21st century. According to WHO, there were 7,355,981 confirmed cases of COVID-19 and 416,891 deaths till June 12, 2020.1 COVID-19 is not only a major global health crisis with limited knowledge about the dynamics of the disease, but is a serious threat to the global socio-economic status. At present, there is no cure or vaccine available for COVID-19. The strategy of WHO is to guide all countries to slow down the COVID-19 transmission and to protect their health systems.2 WHO has already issued a strategic plan for preparedness and response regarding COVID-19.3 In Pakistan, the first case of COVID-19 was confirmed on February 26, 2020 and currently there are 125,933 confirmed cases of COVID-19 (including 6,397 new cases during last 24 hours) and 2,463 deaths till June 12,2020.4 Although the Government of Pakistan was able to draft a National Action Plan for COVID-19 in March 2020,5 and took initial positive steps as well but the major flaws in implementation strategy, resulted in failures at multiple stages.6 According to WHO report on 9 June 2020, Pakistan has level-2 (≤40%) preparedness capacity for Covid_19.7 No doubt, that the Covid-19 pandemic is an extraordinary situation and even the world's leading health systems have faced difficulties in coping with the situation. However, looking at the level of preparedness, the capacity of health system of Pakistan was not even ready to be challenged for such pandemic. Probably health ministry had not followed the WHO earlier guidelines issued in 20178 & 20189 regarding influenza risk and impact management as well as capacity building for such pandemic response. It was very likely for Pakistan to get the COVID-19 cases as it shared the borders with China & Iran, countries with very high number of COVID-19 cases and deaths. Pakistan's first-line response of closing borders with China and Iran was a very positive step. Later on, travels restrictions were imposed on all international & national flights, train services and inter-city transport as well. Closing education institutions, public offices, markets and restrictions on religious congregations were the main steps taken by the government. However, overall response of political leadership can be labelled as "confused response".10 Federal and provincial governments were not on the same page regarding complete lock-down, leading to partial lock-down and later on to the controversial "smart lock-down" due to severe economic pressure. Lack of public awareness, "infodemic" of incorrect information, myths, propaganda and conspiracy theories about COVID-19, mishandling the newly diagnosed patients or their families and dealing with dead bodies of COVID-19 patients led to a distorted public response for COVID-19. Government could neither convince the public about maintaining social distancing nor enforce the standard operational procedures suggested for easing the lockdown. This proved to be a disaster, leading to a surge of new cases across the country. WHO's Head of Mission in Pakistan criticised the decision of lifting restrictions in a letter on June 07, 2020 and advised the local authorities to re-impose the lockdown.11 Preparedness for surveillance, investigation and assessment of COVID-19 cases was very low in Pakistan. Daily testing capacity of Pakistan for COVID-19 was 6584/day12 on April 07, 2020 and increased to 16414/day13 on April 28, 2020. However, with over six thousands new cases per day, testing capacity needs to be increased several folds. Other areas of major concern are risk and severity assessment, health services provision & clinical management of severe cases. Government of Pakistan established several quarantine centers in major cities of Pakistan as well as near Pakistan-Iran & Pakistan-Afghan borders to prevent the spread of the disease. Majority of COVID-19 patients with mild to moderate severity were effectively managed in all clinical settings of the country. However, the major issue observed during the clinical management of severe COVID-19 patients was lack of intensive care facilities and high dependency units across the Pakistan. Lack of trained human resources (e.g. intensivists and paramedics), shortage of appropriate medical devices like ventilators, interrupted supply of essential medicines including central oxygen supply, non-availability of important investigations like D-Dimers, CT chest etc. in majority of health-care settings and absence of local guidelines for management of serious patients exposed the existing health-care services provision of Pakistan. Government, however, encouraged the research on covid-19 patients and few clinical trials are in progress. Response of health-care providers for covid-19 was exemplary and despite lacking appropriate personal protective equipment, they served with dedication and professionalism. A very large number of health-care providers contracted COVID-19 during service provision and unfortunately, a significant number of doctors, paramedics and nurses died due to COVID-19. This adversely affected the clinical management and recovery process of the COVID-19 patients. Maintaining the essential services and monitoring of commodity prices is vital in such pandemic situations. Unfortunately, price hikes of essential drugs, petrol and flour crises and economic crises showed poor control and response of government during this critical time. Overall, preparedness and response of Pakistan in anticipating, preventing, detecting, managing and controlling the COVID-19 outbreak was suboptimal. It is highly suggested that government authorities may revisit the national action plan for COVID-19 to identify the gaps and cope with the new challenges. Pakistan needs to increase the share of the nation's Gross Domestic Product on health spending not only to ensure excellence in clinical services but also to strengthen the public health system of Pakistan.

The article substantiates the strategic directions of state assistance to the development of enterprises in Ukraine, i.e. managerial and financial aspects. It proves that the sphere of entrepreneurship, like any other social activity, is subjected to the influence of the regulatory policy of the state. We have also stated that business units carry out self-regulation of their operation, which is adjusted by the objective laws of the market mechanism, within which all entities in the society function. It has been argued that the assistance of the state is just to regulate and support the development of enterprises through the activities of public authorities of central, regional and local levels.We would like to note that in developed countries the state plays a significant role in the process of managing small and medium-sized enterprises, which today in the EU are more than 80 % of the total number of economic entities. We emphasize that the primary goal of the state policy of the European countries is to balance the interests of the state and business, to provide optimal conditions for entrepreneurial activity, to increase the competitiveness of the business. In particular, this policy is implemented through the actions of states and special programs performed under the auspices of the European Union. Business support measures are funded through EU structural funds such as the Regional Development Fund and the Social Fund.The data of the influential international research «The Global Competitiveness Report» of the World Economic Forum in 2019 is given, according to which the highest place in the ranking is the indicator «Cost of starting a business» – Ukraine ranks 14th among 141 countries. We would like to note that other indicators that determine the managerial role of the state, such as administrative costs and regulatory framework, are in the second half of the rating.It is found that obstacles to the active development of entrepreneurship in Ukraine are because of the following problems: the lack of proper financing; information vacuum; less diversification of the business environment; in many cases, the absence of an «airbag» for business development; independent lending by entrepreneurs to their clients, resulting in cash gaps; high level of corruption; lack of proper education, which is the main reason for the bankruptcy of many newcomers in the early years; the problem of scaling business with experienced entrepreneurs; business model crisis and difficulties in conquering new markets; personnel crisis in Ukraine and especially in the regions.It is noted that the efficiency of investments of enterprises is significantly improved due to the implementation of innovative projects. We have stated that the innovative vector of state assistance to the development of enterprises should provide for the implementation of both the general state strategy, which will take into account the introduction of innovations into the economic activity of the entities and also the innovative approach of specific enterprises, development by them of projects for the creation of innovative products. Innovation can increase the competitiveness of business entities on the market by improving the management of enterprises, quality marketing, personnel and innovation policies. ; Обосновано стратегические направления государственного содействия развитию управленческих и финансовых аспектов в деятельности предприятий в Украине. Отмечено, что сфера предпринимательства, как и любая другая общественная деятельность, подвергается управленческому воздействию государства. Отмечено, что в развитых странах государство играет важную роль в процессе управления предприятиями. Аргументировано, что в Украине нужно усовершенствовать механизмы государственного содействия и усилить стратегии влияния на процессы развития предпринимательства в стране. Отмечено, что основным стратегическим направлением влияния государственного содействия на деятельность предприятий, способным улучшить доступ хозяйствующих субъектов к финансовым ресурсам, является совершенствование кредитной политики. Замечено, что эффективность инвестиций предприятий существенно повышается вследствие реализации инновационных проектов. ; Обґрунтовано стратегічні напрями державного сприяння розвиткові підприємств в Україні, а саме управлінських та фінансових аспектів. Доведено, що сфера підприємництва, як і будь-яка інша суспільна діяльність, піддається впливу регуляторної політики держави. Зазначено, що одиниці господарювання здійснюють саморегулювання своєї діяльності, яке коригується об'єктивними законами ринкового механізму, в межах якого функціонують усі суб'єкти в суспільстві. Стверджено, що сприяння держави полягає у регулюванні та підтримці розвитку підприємств через діяльність органів публічної влади центрального, регіонального і місцевого рівнів.Зазначено, що в розвинутих країнах держава відіграє значну роль у процесі управління малими і середніми підприємствами, яких на сьогодні в ЄС більше ніж 80 % від загальної кількості суб'єктів господарювання. Виокремлено, що головною метою державної політики європейських країн є збалансування інтересів держави і бізнесу, забезпечення оптимальних умов для підприємницької діяльності, збільшення конкурентоспроможності бізнесу. Зокрема, ця політика здійснюється через діяльність держав і через спеціальні програми, які реалізуються під егідою Євросоюзу. Фінансування заходів із підтримки бізнесу здійснюється із структурних фондів Євросоюзу, таких як Фонд регіонального розвитку, Соціальний фонд.Наведено дані впливового міжнародного дослідження «The Global Competitiveness Report» Всесвітнього економічного форуму 2019 року, відповідно до яких найвище місце в рейтингу займає показник «Вартість відкриття бізнесу» — Україна перебуває на 14-му місці серед 141-ї країни. Зазначено, що інші показники, які визначають управлінську роль держави, такі як адміністративні витрати і нормативна база, перебувають у другій половині рейтингу.З'ясовано, що на перешкоді активному розвиткові підприємництва в Україні стоять проблеми, зокрема: брак належного фінансування; інформаційний вакуум; менша диверсифікація підприємницького середовища; відсутність у багатьох випадках «подушки безпеки» для розвитку бізнесу; самостійне кредитування підприємцями власних клієнтів, унаслідок чого відбуваються касові розриви; високий рівень корупції; брак відповідної освіти, що є основною причиною банкрутства багатьох новачків у перші роки діяльності; проблема масштабування бізнесу в досвідчених підприємців; криза бізнес-моделі та труднощі із завоюваннями нових ринків; криза кадрів в Україні й особливо в регіонах.Зауважено, що ефективність інвестицій підприємств суттєво підвищується внаслідок реалізації інноваційних проєктів. Зазначено, що інноваційний вектор державного сприяння розвиткові підприємств повинен передбачати реалізацію як загальної стратегії держави, що враховуватиме впровадження інновацій у господарську діяльність суб'єктів, так і інноваційних стратегій конкретних підприємств, розроблення ними проєктів щодо створення інноваційних продуктів. Інновації здатні підвищити конкурентоспроможність суб'єктів господарювання на ринку за рахунок удосконалення менеджменту на підприємствах, якісних маркетингових, кадрових та інноваційних політик.

Western countries developed a great mediation practice and nowadays the usage of this process is increasing all around the Europe including Lithuania. This year it was made mandatory to use mediation before going to the court in family cases which will allow disputants to settle their disputes more peacefully without going through the long court process. Mediator must stay neutral and impartial during dispute solving process and help parties to come up with an agreement which is fair and satisfies both sides. Both of these terms in literature and practice are used as synonyms to describe mediator being fair and threating both sides the same with no favoritism or biased. But mediation is not as simple as it looks and main issue is power imbalance between the disputants. It can occur because one side has a strong team of lawyers or one side is very intimidated by other. Also because of different disputants' education, knowledge of legal system, age, gender, social background. Mediators are responsible for process fairness and there are different ways that they can act. It can be divided into two main categories. First - structural solutions where the case needs to be screened by the court first before going to mediation. There are some cases that are way too complicated and doesn't fit the requirements of going this rout. But if such a case goes to mediation mediators need to act immediately and terminate such a dispute. The second category being solutions that could be used by mediators themselves to solve the problem. Here mediators can act by giving the process ground rules, deciding who may speak and for how long, picking neutral and safe venue, giving rational advice or encouraging use of an attorney, doing separate sessions with the parties. However from this arises a question whether neutrality principles are breach when mediator tries to solve power imbalance between the parties? The main hypothesis of this these is that mediators' neutrality principle goes against helping the weaker disputant. According to the law and codes of conduct of different countries and the legal acts of the European Union on mediation, following a detailed analysis of the literature covering mediation process problems and power imbalance questions, was reached a final conclusion which confirms the raised hypothesis. The laws and codes of conducts states that mediator must stay neutral and impartial at any given situation and solve the power imbalance problems. However they give no examples on how it should be done. Literature does provide with different ways that power imbalance can be solved but mainly suggest that mediators must help the weaker side and provide them with more information and advises which goes against the main fundamental principle of neutrality. ; Nuolat augantis bylų skaičius teisme žmones privertė imtis naujų, bei alternatyvių būdų kaip greičiau ir lengviau būtų galima išspręsti savo konfliktus. To pasekoje atsirado naujas alternatyvių ginčų sprendimo būdas, kuris sumažino teismų darbo krūvį, taip pat ir palengvino viso teisinio proceso prieinamumą. Vienas iš pagrindinių būdų spręsti ginčus yra mediacija arba tarpininkavimas, kuris vis labiau ir labiau populiarėja visame pasaulyje. Ginčo šalys prižiūrimi trečio nešališko asmens – mediatoriaus arba tarpininko, pačios susitaria dėl galutinio ginčo sprendimo. Šis procesas buvo pradėtas naudoti Amerikoje, nes teismai nebegalėjo susitvarkyti su per dideliu bylų krūviu ir parengė naują būdą kaip greičiau ir patogiau būtų galima išspręsti gan lengvus ginčus. Pirmieji ginčai kuriems buvo taikoma mediacija buvo darbo ginčai, po to pradėti spęsti šeimos, bei kiti nesunkūs konfliktai. Toks būdas žmonėms buvo labai patogus, nes nereikėdavo laukti ilgą laiką, bei visas procesas buvo gana nesudėtingas. Taip mediacijos procesas išpopuliarėjo Amerikoje, o vėliau jų pavyzdžiu sekė ir kitos valstybės, ko pasekoje mediacija kaip alternatyvus ginčų sprendimo būdas buvo pradėtas naudoti visame pasaulyje. Nors Europoje šis procesas yra dar naujas, bet jis vis labiau yra naudojamas spręsti paprastiems ginčams, kurie teisme užtruktų gana ilgai. Lietuvoje mediacija taip pat pradedama naudoti vis dažniau ir šiais metais buvo priimtas naujas įstatymas, kuris numato, kad šeimos ginčai privalės būti spendžiami šiuo būdu prieš kreipiantis į teismą. Taip tikimasi palengvinti bylinėjimosi procesą žmonėms ir sulaukti daugiau taikių susitarimų. Mediatoriaus nešališkumas laikomas pagrindiniu veiksmingos mediacijos požymiu. Tai skatina šalių nuoširdumą ir laisvą tarpusavio bendravimą. Proceso dalyviai žino, kad bus vertinami vienodai ir nebijo pasitikėti mediatoriumi. Tačiau, praktikoje viskas vyksta ne taip paprastai kaip yra aprašyta teorijoje. Tarp proceso šalių dažnai galima pamatyti netolygų jėgų pasiskirstymą. Tai gali pasireikšti nevienodomis žiniomis, išsilavinimu, proceso supratimu ar finansine padėtimi. Viena ginčo šalis gali turėti stiprią advokatų komanda, kai kita jos neturi ar tiesiog negali jos nusisamdyti. Taip pat, kaip priežastis kilti netolygiam jėgų pasiskirstymui, gali būti ir amžius ar skirtinga lytis. Tarp darbdavių ir darbuotojų, ar didelių ir mažų įmonių, taip pat kyla nevienodas jėgų pasiskirstymas, Visas šias problemas turi nustatyti mediatorius ir imtis bet kokių veiksmų, kad jas išspręstų. Jis turi užtikrinti, kad galutinis sprendimas buvo priimtas pagal visus nustatytus reikalavimus, teisingas ir tenkinantis abi ginčo šalis. Tačiau čia iškyla klausimas ir yra pagrindinė šio darbo tema ar mediatorius bandydamas užtikrinti vienodą šalių jėgų pasiskirstymą ginče nepažeidžia nešališkumo principo? Nėra vienos aiškios nuomonės šiuo klausimu, nes teisės aktai neapibrėžia kaip mediatorius turi elgtis norint išspresti tarp šalių esantį netolygų jėgų pasiskirstymą, o teorija pateikia daug įvairių išeičių. Teisės aktai nurodo, kad mediatorius privalo išlikti nešališkas viso proceso metu bei imtis visų įmanomų priemonių, kad būtų užtikrintas teisėtas ir sąžiningas ginčo nagrinėjimas ir priimtas teisingas sprendimas. Tačiau visa atsakomybė yra paliekama patiems mediatoriams nuspręsti, kokių veiksmų jie turi imtis, kad užtikrintų šalių jėgų proporcingumą. Bet galima daryti išvadą, kad kai mediatorius pasirenka vieną iš būdų, kuris leidžia jam bendrauti daugiau su viena proceso šalimi tai prieštarauja neutralumo principui, nes jis nustoja būti nešališkas ir pradeda padėti silpnesnei proceso šaliai. ; Teisės fakultetas

Problem setting. New complex challenges of the present, including transformation and complication of heterogeneity and entropy of the Internet space, intensive development of robotics, technologies of artificial intelligence, can not but affect the state and development of the entire legal system of the state and legislation in various spheres of public relations. It is necessary to formulate criteria for a typology of legal problems that can be solved by digital formalization, and which require the use of the potential of "personal knowledge" to which intuition and practical experience are involved, etc.Recent research and publications analysis. The results of studies of these problems make it possible to point out that, as a whole, a systematic scientific understanding of the complex, voluminous and multidimensional problem of clarifying the perspectives and limits of the technological approach in professional legal practice, legal expert activity, influence on the transformation of legal norms, jurisprudence and legal education and the like need further careful study. The rapid development of new technologies, in particular artificial intelligence technologies, the Internet of Things, cloud technologies, etc., is contributing to changes in current legislation. Today, advanced economies are already pondering the question of regulating the status and use of AI technologies. While these are only the first bold steps, in the future, all of these can affect global changes in the legal system - perhaps full-fledged comprehensive institutions of law and institutions of law, even the branches and branches of law.Paper objectiv. The purpose of this article is to consideration of certain aspects of digitization of law and the limits of possible and admissible in the technological approach to legal knowledge on the basis of the results of understanding of this problem by different representatives of the humanities and interdisciplinary researchers.Paper main body. The article substantiates the importance and methodology of the technological approach in law, the limits of the use of this approach. It is shown that since the intensive development of innovative technologies, their widespread adoption in various spheres of public life is a significant factor in the development of modern society, this gradually leads to the formation of a new "digital" reality. It is disclosed that innovative technologies are not only potentially applicable, but have long been effectively used in the legal sphere, due to which, in particular, the correct and quick solution of various tasks is ensured, which contributes to more efficient provision of legal services, ensuring professional legal practice, etc. It is revealed that in the new reality, law becomes not only a means, a tool that provides digitalization of the economy, management and other segments of society, but also the object of digitalization, as a result of which it experiences changes in its form, content, system, structure, mechanism of action and demonstrates tendencies to strengthen these transformations.Conclusions of the research. In the face of new reality, law becomes not only a means, a tool that ensures the digitization of the economy, governance and other segments of social life, but also the object of digitalization, in which it changes its form, content, system, structure, mechanism of action and demonstrates a tendency to enhance these transformations. The following are legally and in fact possible and relevant directions and forms of the use of artificial intelligence technologies in legal practice, in particular in the judiciary: information and documentary support of legal practice, which includes automated intellectual classification of legal documents, formation and documentation of cases, elaboration through the use of artificial intelligence technologies of projects of solutions to various legal problems by means of using and analyzing databases; intellectual expert-analytical support of legal practice by comparison of technologies of artificial intelligence of norms of law, comparison of normative legal acts in order to determine their hierarchy, establishment of norms and acts of higher legal force from among those that are compared; generating and issuing expert assessments within the framework of forensic expertise or specialist opinion (use of knowledge bases (expert systems), automated systems for supporting legal decisions based on artificial intelligence); facilitating decision-making on large volumes of heterogeneous tasks in difficult uncertainty conditions, based on inaccurate, insufficient or poorly structured information. ; В статье обосновываются значение и методология технологического подхода в праве, пределы использования данного подхода. Показано, что поскольку интенсивное развитие инновационных технологий, их широкое внедрение в разные сферы общественной жизни является значимым фактором развития современного общества, то это постепенно приводит к формированию новой «цифровой» реальности. Раскрыто, что инновационные технологии являются не только потенциально применимыми, а уже давно эффективно используются в юридической сфере, благодаря чему, в частности, обеспечивается корректное и быстрое решение разнообразных заданий, которое способствует более эффективному предоставлению юридических услуг, обеспечению профессиональной юридической практики и т. п. Выявлено, что в условиях новой реальности право становится не только средством, инструментом, которое обеспечивает цифровизацию экономики, управления и других сегментов существования социума, но и объектом влияния цифровизации, в результате которого оно испытывает изменения своей формы, содержания, системы, структуры, механизма действия и демонстрирует тенденции к усилению данных трансформаций. ; В статті обґрунтовується значення й межі застосування технологічного підходу до правового знання, його вплив на трансформацію права. Показано, що оскільки інтенсивний розвиток інноваційних технологій, їх широке впровадження в різні сфери суспільного життя є значущим фактором розвинення сучасного суспільства, то це поступово призводить до формування нової, «цифрової» реальності. Розкрито, що інноваційні технології є не лише потенційно прийнятними, а вже давно ефективно використовуються в юридичній сфері, завдяки чому, зокрема, забезпечується коректне і швидке рішення різноманітних завдань, що сприяє більш ефективному наданню юридичних послуг, забезпеченню професійної юридичної практики тощо. Виявлено, що в умовах нової реальності право стає не тільки засобом, інструментом, який забезпечує цифровізацію економіки, управління та інших сегментів соціального буття, але і об'єктом впливу цифровізації, в результаті якого воно зазнає змін своєї форми, змісту, системи, структури, механізму дії і демонструє тенденцію до посилення даних трансформацій.

В сучасних умовах підвищення бойових спроможностей Збройних Сил України та інших складових сил оборони для активної протидії агресору набуває все більшої актуальності.Важливою процедурою в процесі стратегічного і оборонного планування розвитку спроможностей Збройних Сил (ЗС) України та інших складових сил оборони (СО) є аналіз та врахування впливу зовнішніх і внутрішніх чинників.Метою статті є дослідження наявних підходів до аналізу чинників, які впливають на розвиток ЗС та інших складових СО для визначення ефективних шляхів цього розвитку і більш активної протидії агресору.Під чинниками розуміють умови, рушійні сили, причини будь-якого процесу, що визначають його характер або одну із основних рис.Рекомендують класифікувати чинники так:економічні, що відображають тенденції економічного розвитку України;соціальні та культурні, що характеризують стан та тенденції освіченості персоналу, специфіку звичаїв і традицій та інших цінностей у аспекті їх впливу на діяльність військ (сил);правові – відображають систему стосунків, врегульованих законодавством, зокрема вказують на яких умовах доцільно здійснювати ту чи іншу військову діяльність, які нормативно-правові акти є у цій сфері діяльності тощо;технологічні – аналізують з точки зору їх впливу на зміст та методи діяльності військ (сил), чи є можливість використання мережі Інтернету, інших засобів комунікації для реалізації визначених цілей тощо.Аналіз цих та інших чинників, які впливають на розвиток ЗС та інших складових СО є важливою процедурою планування сил та ресурсів, формування відповідних заходів щодо забезпечення необхідних їм спроможностей для оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Вони впливають або можуть впливати на розвиток ЗС та інших складових СО дає можливість виявити певні їх закономірності і врахувати в ході планування відповідних заходів щодо розвитку ЗС та інших складових СО для забезпечення необхідних їм спроможностей і активної оборони держави від агресора.Розроблення за результатами оборонного огляду необхідних варіантів проектів нової Стратегії воєнної безпеки України та Стратегічного оборонного бюлетеня України доцільно здійснювати з урахуванням аналізу наявних та потенційних чинників, що впливають на ефективність планування розвитку ЗС та інших складових СО, наблизивши цей процес до принципів і стандартів, прийнятих у арміях держав-членів НАТО. ; В современных условиях повышение боевых возможностей Вооруженных Сил Украины и других составляющих сил обороны для активного противодействия агрессору приобретает все большую актуальность.Важной процедурой в процессе стратегического и оборонного планирования развития возможностей Вооруженных Сил (ВС) Украины и других составляющих сил обороны (СО) является анализ и учет влияния внешних и внутренних факторов.Целью статьи является исследование существующих подходов к анализу факторов, влияющих на развитие ВС и других составляющих СО для определения эффективных путей активного противодействия агрессору.Под факторами понимают условия, движущие силы, причины любого процесса, определяющие его характер или одну из основных черт.Рекомендуют классифицировать факторы следующим образом:экономические ‑ отражают тенденции экономического развития Украины;социальные и культурные ‑ характеризуют состояние и тенденции образованности персонала, специфику обычаев и традиций и других ценностей в аспекте их влияния на деятельность войск (сил);правовые ‑ отражают систему отношений, урегулированных законодательством, в частности, указывают на каких условиях целесообразно осуществлять ту или иную военную деятельность;технологические ‑ анализируют содержание и методы деятельности войск (сил), есть возможность использования сети Интернета, других средств коммуникации для реализации определенных целей.Анализ факторов, влияющих на развитие ВС и других составляющих СО, является важной процедурой планирования сил и ресурсов, формирования соответствующих мероприятий по обеспечению возможностей для обороны Украины, защиты ее суверенитета, территориальной целостности и неприкосновенности. Они влияют на развитие ВС и других составляющих СО. Необходимо выявить их закономерности, которые учесть в ходе планирования соответствующих мероприятий по развитию ВС и других составляющих СО для обеспечения возможностей активной обороны государства от агрессора.Разработку вариантов проектов новой Стратегии военной безопасности Украины и Стратегического оборонного бюллетеня Украины целесообразно осуществлять на основе анализа имеющихся и потенциальных факторов, влияющих на эффективность планирования развития ВС и других составляющих СО, приблизив этот процесс к принципам и стандартам, которые приняты в армиях государств-членов НАТО. ; In modern conditions, increasing the combat capabilities of the Armed Forces of Ukraine and other components of the defense forces to actively counter the aggressor is becoming increasingly important.An important procedure in the strategic and defense planning process of developing the capabilities of the Armed Forces of Ukraine and other components of the defense forces is to analyze and take into account the influence of external and internal factors.The purpose of the article is to study existing approaches to the analysis of factors affecting the development of the Armed Forces and other components of the defense forces to determine effective ways of actively counteracting the aggressor.Under the factors understand the conditions, driving forces, the causes of any process, determining its nature or one of the main features.It is recommended to classify factors as follows:economical – reflect the trends of economic development ofUkraine;social and cultural – characterize the state and trends of personnel education, the specifics of customs and traditions and other values in terms of their influence on the activities of troops (forces);legal – reflect the system of relations regulated by law, in particular, indicate on what conditions it is advisable to carry out a particular military activity;technological – analyze the content and methods of activity of troops (forces), it is possible to use the Internet, other means of communication to achieve certain goals.The analysis of factors affecting the development of the Armed Forces and other components of the defense forces is an important procedure for planning forces and resources, the formation of appropriate measures to provide opportunities for the defense ofUkraine, protecting its sovereignty, territorial integrity and integrity. They affect the development of aircraft and other components of the defense forces. It is necessary to identify their patterns, which should be taken into account during the planning of the relevant measures for the development of the Armed Forces and other components of the defense forces in order to provide opportunities for the active defense of the state from the aggressor.The development of draft versions of the new Military Security Strategy of Ukraine and the Strategic Defense Bulletin of Ukraine should be carried out on the basis of an analysis of existing and potential factors affecting the effectiveness of the development planning of the Armed Forces and other components of the defense forces, bringing this process closer to the principles and standards that are adopted in the armies of NATO member states .

Uluslararası sistemde temel örgütlenme birimi olarak kabul edilen ulus devlet sistemi Ortaçağ döneminde Avrupa'dan tüm dünyaya yayılarak gelen bir yapıya karşılık gelmektedir. Bu yapının 1648 Westphalia Antlaşmasından başlayarak bir dizi siyasi, ekonomik ve sosyal gelişmeler sonucunda özellikle Fransız İhtilali sonrasında tüm dünyaya yayıldığı ve uluslararası politikada hakim siyasal örgütlenme biçimi olduğu kabul görmektedir. Modern devlet sistemi olarak adlandırılan bu yapıda tüm devletlerin sınırları belirli bir toprak parçası üzerinde vatandaşları üzerinde son sözü söyleme yetkisine sahip oldukları ve meşru güç kullanma tekelini elinde bulundurdukları genel kabul gören bir anlayıştır. Söz konusu bu modern devlet sistemi tüm devletlerin aynı özelliklere sahip olduğu veya olması gerektiği ön kabulüne dayanmaktadır. Tüm ulus devletlerin benzer gelişmeler neticesinde kurulduğunu öngören bu yaklaşım sistemde var olan tüm devletlerin bazı asgari standartlara sahip olduğunu ve standart kalıplar içinde var olduklarını ifade etmektedir. Bir başka deyişle modern ulus devlet modeli esasında tek tip ve standart bir devlet modeli öngörmektedir. Oysaki ulus devlet sistemi Avrupa dışındaki bölgelerde Avrupa'da yaşanan sürece benzer bir gelişim süreci göstermemiştir. Bu nedenle dünyanın birçok bölgesinde ortaya çıkan ulus devlet modelleri bir ulus devlette olması gereken şartları taşımadan ortaya çıkarak varlıklarını sürdürmektedirler. Özellikle Birleşmiş Milletler Sisteminin kurulmasının ardından bağımsızlıklarını kazanan birçok eski sömürge devleti bir ulus devlette olması gereken asgari standartlara sahip olmadan devletleşme sürecine girmişlerdir. Bu devletler hukuki olarak uluslararası toplum tarafından ulus devlet formunda kabul edilmiş olmalarına rağmen fiili olarak bir ulus devlette olması gereken özelliklere sahip olamadıkları için standart bir ulus devlette olması gereken işlevleri yerine getiremedikleri görülmektedir. Gelinen noktada bu tür devletler başarısız olarak adlandırılarak diğer devletlerden olumsuz olarak ayrışmaktadırlar. ii Bu durum bu devletlerin başarısız ve uluslararası sistemin hatalı veya bozuk parçaları olarak görülmelerine neden olmaktadır. Çünkü bu devletler vatandaşlarına diğer başarılı devletlerin sağladığı güvenlik, sağlık, eğitim gibi temel hizmetleri sağlayamadıkları gibi ülke içinde yaşadıkları silahlı çatışmalar nedeniyle gerek komşuları gerekse küresel sistem için kitlesel göçler, salgın hastalıklar, küresel terörizm gibi birçok soruna neden olmaktadır. Bu çalışma uluslararası politikada başarısız devlet sorununa odaklanarak başarısız devletselliğe neden olan unsurları tartışmaya açmaktadır. Bu noktada çalışmanın ortaya koyduğu tez; başarısız devletselliğin başarısız devletlerin kendilerinden kaynaklanan bir sorun olmasının yanında bu durumun aynı zamanda küresel kapitalist sistem ve sömürge devletlerinin uyguladıkları yanlış politikalardan kaynaklanmasıdır. Bu açıdan çalışma öncelikli olarak modern ulus devletin oluşum süreci ve unsurlarını inceledikten sonra başarısız devletlerin temel özelliklerini ortaya koyarak bu duruma neden olan sebepleri incelemeyi amaçlamaktadır. Ayrıca başarısız devletlerin neden olduğu uluslararası sorunlara dikkat çekerek bu sorunun çözümü için yeni yaklaşımlara ihtiyaç olduğunu vurgulamaya çalışmaktadır. ; The nation state system, which is accepted as the basic organization unit in the international system, corresponds to a structure that has spread from Europe to the whole world starting from in the middle ages. It is accepted that this structure has spread all over the world especially after the French Revolution as a result of a series of political, economic and social developments starting from the 1648 Treaty of Westphalia. It is a dominant form of political organization in today's international politics. In this structure, which is called the modern state system, it is generally accepted that all states have the authority to say the last word on the territory of a certain territory and hold the monopoly of using legitimate power. This modern state system is based on the assumption that all states have or must have the same characteristics. This approach, which envisages that all nationstates are established as a result of similar developments; states that all the states in the system have some minimum standards and exist within standardized patterns. In other words, the modern nation-state model provides a uniform and standardized state model. However, the nation-state system has not shown a similar development process in the regions outside Europe. Therefore the nation-state models that emerged in many parts of the world continue to exist without having to meet the requirements of a nation-state. Especially after the establishment of the United Nations System, many former colonial states, which gained their independence, entered the process of state building process without having the minimum standards required in a nation state. Although these states were legally accepted by the international community in the form of nation-state, they cannot fulfill the functions they should have in a standardized nation-state because they do not actually have the characteristics that should be in a nation-state. At this point, such states are considered to be unsuccessful and they are negatively differentiated from other states. This causes these states to fail and be seen as faulty or damaged parts of the international system. Because these states do not provide basic services to their iv citizens like other successful states, such as security, health and education and also they cause many problems such as mass immigration, epidemics, global terrorism for both the neighbors and the global system due to the armed conflicts in the country. This study focuses on the problem of the failed state in international politics and discusses the factors causing failed statehood. At this point, the thesis of the study; Besides the fact that the failed statehood is a problem arising from the failed states themselves, this is also due to the false policies implemented by the global capitalist system and the colonial states. In this respect, the study primarily aims to examine the main features of the failed states after examining the formation process and elements of the modern nation-state and to examine the reasons that cause this situation. It also tries to emphasize the need for new approaches to solve this problem by drawing attention to the international problems caused by the failed states. Key Words: State, Nation State, Failed State, Modern State, Capitalist System, International Policy, Failed State, Colonialism, Patrimonialism.

History of the Department of World Literature of H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University dates back to 1805 – from the day the Pedagogical Institute was founded in the structure ofKharkovUniversity. It existed for more than a hundred years as part of the institute as a department of Russian literature. After the revolution of 1917, when the Kharkov Institute of Public Education was created, from 1924 to 1934 the department was headed by an outstanding scientist and literary critic then professor, and later academician Alexander Ivanovich Beletsky. The authors of the article pay special attention to the school of acad. A.I. Beletsky, who, with his many years of scientific and pedagogical activity, laid a solid foundation in the development of the science of literature inUkrainefor many decades to come.The authors connect the new, modern, stage in the research work of the department, in the activities of cathedral scientific schools with the beginning of the 1990s, when the so-called "perestroika" and the processes of democratization and publicity associated with it began, and when the university was created as much as possible favorable conditions for research work. It was then that a new generation of scientists and teachers came to the department, new leaders and new scientific schools appeared. This new stage in the history of the department is associated with the fruitful scientific, pedagogical and research activities of such scientists and their scientific schools, as Doctor of Philosophy, prof. L.G. Frezman (1935 - 2018), Doctor of Philosophy, prof. M.F. Getmanets (b. in 1923), Doctor of Philosophy, prof. E.A. Andrushenko (b.1968) and Doctor of Philosophy, prof. A.S. Sylayev (b. 1952).Over the years of stable work at the department, since 1978, graduate school and doctoral studies, the heads of the above scientific schools, as well as other teachers of the department have prepared more than 100 candidate and 14 doctoral dissertations. With its many years of fruitful activity, scientific schools of the Department of World Literature of H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University made a significant contribution to the development of Ukrainian literary Russian studies, to the training of language teachers, as well as young scientific personnel – candidates and doctors of sciences.Key words: Department of World Literature of H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University, scientific school, science of literature. ; История кафедры мировой литературы ХНПУ им. Г.С. Сковороды ведет свое начало с 1805 года – со дня основания педагогического института в структуре Харьковского университета. Она существовала более ста лет в составе института как «кафедра русской словесности». После революции 1917 года, когда был создан Харьковский институт народного образования, с 1924 по 1934 год кафедру возглавил выдающийся ученый-литературовед тогда профессор, а впоследствии академик Александр Иванович Белецкий. Авторы статьи уделяют особое внимание школе акад. А.И. Белецкого, заложившего своей многолетней научно-педагогической деятельностью прочный фундамент в развитие науки о литературе в Украине на многие десятилетия вперед.Новый, современный, этап в научно-исследовательской работе кафедры, в деятельности кафедральных научных школ авторы связывают с началом 1990-х годов, когда в стране началась так называемая «перестройка» и связанные с ней процессы демократизации и гласности и когда в университете были созданы максимально благоприятные условия для проведения научно-исследовательской работы. Именно тогда на кафедру пришло новое поколение ученых и педагогов, появились новые лидеры и новые научные школы. Этот новый этап в истории кафедры связан с плодотворной научно-педагогической и научно-исследовательской деятельностью таких ученых и их научных школ, как д.ф.н., проф. Л.Г. Фризман (1935–2018), д.ф.н., проф. М.Ф. Гетманец (1923 г.р.), д.ф.н., проф. Е.А. Андрущенко (1968 г.р.) и д.ф.н., проф. А.С. Силаев (1952 г.р.). За годы стабильной работы при кафедре, начиная с 1978 года, аспирантуры и докторантуры, руководителями вышеназванных научных школ, а также другими преподавателями кафедры было подготовлено более 100 кандидатских и 14 докторских диссертаций. Своей многолетней плодотворной деятельностью научные школы кафедры мировой литературы ХНПУ им. Г.С.Сковороды внесли существенный вклад в развитие украинской литературной русистики, в подготовку преподавателей-словесников, а также молодых научных кадров – кандидатов и докторов наук.Ключевые слова: кафедра мировой литературы ХНПУ им. Г.С. Сковороды, научная школа, наука о литературе. ; Історія кафедри світової літератури ХНПУ ім. Г.С. Сковороди веде свій початок з 1805 року – з дня заснування педагогічного інституту в структурі Харківського університету. Вона існувала понад сто років у складі інституту як «кафедра російської словесності». Після революції 1917 року, коли було створено Харківський інститут народної освіти, з 1924 по 1934 рік кафедру очолив видатний вчений-літературознавець тоді професор, а згодом академік Олександр Іванович Білецький. Автори статті приділяють особливу увагу школі акад. О.І. Білецького, який заклав своєю багаторічною науково-педагогічною діяльністю міцний фундамент у розвиток науки про літературу в Україні на багато десятиліть вперед.Новий, сучасний, етап у науково-дослідній роботі кафедри, в діяльності кафедральних наукових шкіл автори пов'язують з початком 1990-х років, коли в країні почалася так звана «перебудова» і пов'язані з нею процеси демократизації та гласності і коли в університеті були створені максимально сприятливі умови для проведення науково-дослідницької роботи. Саме тоді на кафедру прийшло нове покоління вчених і педагогів, з'явилися нові лідери і нові наукові школи. Цей новий етап в історії кафедри пов'язаний з плідною науково-педагогічною та науково-дослідницькою діяльністю таких вчених і їх наукових шкіл, як д.ф.н., проф. Л.Г. Фрізман (1935–2018), д.ф.н., проф. М.Ф. Гетманець (1923 р.н.), д.ф.н., проф. О.А. Андрущенко (1968 р.н.) і д.ф.н., проф. О.С. Силаєв (1952 р.н.).За роки стабільної роботи при кафедрі, починаючи з 1978 року, аспірантури та докторантури, керівниками вищезгаданих наукових шкіл, а також іншими викладачами кафедри було підготовлено понад 100 кандидатських і 14 докторських дисертацій. Своєю багаторічною плідною діяльністю наукові школи кафедри світової літератури ХНПУ ім. Г.С. Сковороди внесли значний внесок у розвиток української літературної русистики, в підготовку викладачів-словесників, а також молодих наукових кадрів – кандидатів і докторів наук.Ключові слова: кафедра світової літератури ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, наукова школа, наука про літературу