В умовах формування глобального порядку і пов'язаної з цим зміни міжнародної системи, що склалася, все гостріше стоїть завдання визначення історичних перспектив держави. Зростаючу напруженість між суб'єктами міжнародних відносин супроводять і зміни наших уявлень про найкращу форму організації публічної влади - ідеальний політичний інститут, його роль, місце і призначення в сучасному суспільстві. У ХХ-ХХІ столітті світ зіштовхнувся з прискоренням транснаціоналізації, посиленням взаємозалежності держав і становленням міжнародного порядку за допомогою ООН та інших міжнародних організацій, а також з таким явищем як "розмивання" державного суверенітету. Інформаційна революція та взаємодія культур і цінностей посилили тенденцію до побудови демократичних суспільств і боротьби за права та свободи людини. Глобалізація підриває здатність держави підтримувати кордони та здійснювати суверенітет. Держави сьогодні можуть бути юридично суверенними, але на практиці вони вимушені вести переговори з усіма акторами світової сцени, унаслідок чого свобода їхніх дій значно обмежується. Держава, що виступала на різних етапах історичного розвитку в якості упорядковуючого начала суспільства, у своєму нинішньому стані стала недостатньо ефективним інструментом для досягнення глобальних цілей цивілізації. Розвиток сучасного світу характеризується процесами глобалізації, що посилює універсалізацію всіх сфер життя суспільства і безумовно не може не впливати на функціонування національних держав. Глобалізація змушує переглядати традиційні принципи суверенітету у зв'язку зі змінами уявлень про різницю між внутрішньою і зовнішньою, державною і міжнародною, територіальною й не територіальною політикою. Основним ризиком сучасних глобалізаційних процесів є утвердження принципів загальної стандартизації та уніфікації суспільного життя, яке супроводжується втратою національної специфіки й позначається на етиці стосунків між людьми, організаціями і державами. В сучасних умовах глобалізації й інтенсивної трансформації цивілізаційних процесів розвитку посилюється тенденція до збереження і захисту права на ідентичність кожного окремого соціуму. Набуття Україною незалежності передбачає формування цілісної громадсько-політичної, самоідентифікованої спільноти, спроможної протистояти внутрішнім і зовнішнім викликам. В Україні триває процес становлення повноцінної держави-нації зі своїми інтересами. Дана проблема також актуалізована амбітною метою, що поставлена, щодо входження України до сорока найрозвиненіших країн світу.
This article examines the extent of the practice of resilience in the process of the implementation of the EU-Ukraine Association Agreement (AA). Also, it analyses the main legislative and institutional tools promoting resilience of Ukraine's market integration with the EU. Two cases are considered in this study. The first case is the launch of negotiations on the EU-Ukraine Agreement on Conformity and Acceptance of Industrial Products (ACAA). The second case is an EU-Ukraine Trade Dispute on Export Woods Ban. In both cases the EU institutions and Ukraine display a high degree of flexibility to pursue a policy of resilience to achieve a high degree of EU Internal Market rapprochement. In the case of Ukraine, the institutional mechanism of the EU-Ukraine AA remains unused as a forum to discuss effectively and to find solutions for impeding problems in the bilateral cooperation agenda. Therefore, a coherent, transparent, and effective institutional cooperation framework in the bilateral EU-Ukraine relations is still needed. ; У цій статті досліджено вплив практик забезпечення стійкості у процесі імплементації Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС (УАЄС). Також у ній проаналізовано основні законодавчі та інституційні інструменти, які спрямовані на посилення стійкості при інтеграції ринку України із ЄС. Два приклади представлено у цьому дослідженні: у першому випадку йдеться про переговори між Україною та ЄС про укладення Угоди про оцінку та прийнятність промислової продукції (АСАА); у другому — про спір між Україною та ЄС щодо заборони експорту лісу-кругляка. У обох випадках інституції ЄС та Україна засвідчують високий рівень гнучкості задля досягнення високого ступеня взаємодії з Спільним ринком ЄС. У випадку України інституційний механізм Угоди про Асоціацію часто не використовується як форум для ефективного обговорення і пошуку рішень для нагальних проблем порядку денного двосторонньої співпраці. Відтак, надалі існуєпотреба в узгодженій, прозорій та ефективній структурі інституційної співпраці між Україною та ЄС.
The article is devoted to the policy of the 39th President of the USА from the Democratic Party, Jimmy Carter, regarding the Cyprus problem. The foreign policy aspects of the Cyprus issue, such as negotiations with Greece, Turkey, Cyprus leaders, the development of peacekeeping projects and diplomatic maneuvers of US officials, are considered. Attention is also paid to less obvious details of the politics of the Democratic Party. The role of the Cyprus issue in the pre-election campaign of 1976 is analyzed, since the Cyprus problem remained unsolved as a result of the activities of the Republican Party. This argument was successfully used in election criticism of the opponents. An important aspect of the activities of the democratic party was the search for support from the ethnic communities of the United States, among which the American Greeks represented one of the most influential lobby. In connection with this, the connection of J. Carter with the American Greeks in the context of his policyaimed at resolving the Cyprus problem is traced. A gradual loss of popularity of the American president is shown, as one of the consequences of the unresolved Cyprus issue. ; Стаття присвячена політиці адміністрації 39-го президента США від демократичної партії Джиммі Картера щодо кіпрської проблеми. Розглянуті зовнішньополітичні аспекти кіпрського питання, а саме переговори з Грецією, Туреччиною, лідерами Кіпру, розробкамиротворчих проектів та дипломатичні маневри американських урядовців. Також увага приділена й менш очевидним деталям в політиці демократичної партії. Аналізується роль кіпрського питання у передвиборчій програмі 1976 р., адже кіпрська проблема залишиласьневирішеною за підсумками діяльності республіканської партії. Цей аргумент вдало використовувався у передвиборчій критиці опонентів. Важливим аспектом діяльності демократичної партії був пошук підтримки поміж етнічних громад США, серед яких американські греки представляли одне із найвпливовіших лобі. У зв'язку з цим простежено зв'язок Дж. Картера із американськими греками в контексті його політики, спрямованої на вирішення кіпрської проблеми. Показано поступову втрату популярності американськогопрезидента як один із наслідків невирішеності кіпрського питання.
In the article are considered the origin of marriage diplomacy, which began from Kievan Rus', when international agreements and unions refreshed by dynastic copulas. Interdynastic marriages of Rus dukes were the prime examples of political and cultural orientation of Kievan Rus' of that epoch. Attention is paid to the changes of character of marriage diplomacy in the middle ages of Polish Crow, activity of which was determined by interests of military-landowning magnates. Therefore it was mainly headed for the settlement of disputes between the separate landowners, who on the whole defended the right to conduct «private wars», in the period between which conducted «private marriage negotiations». The important attribute of interdynastic marriage diplomacy were nobility coats of arms. Were analyzed source materials, which serve to the certificate of interdynastic marriage diplomacy of Herburts, that during two hundred fifty years period of staying in the Rus', resulted in the bring together of family with the most mighty genus of Polish Crown and Polish-Lithuanian Commonwealth.Key words: Kievan Rus'; middle ages Polish Crown; interdynastic marriage diplomacy; nobility coats of arms; visits of politeness; kind services; dynastic marriages. ; Розглянуто зародження шлюбної дипломатії, початки якої сягають часів Київської Русі, коли міжнародні договори та союзи підкріплювали династичні зв'язки. Міждинастійні шлюби руських князів – яскравий приклад політичної та культурної орієнтації Київської Русі. Акцентовано увагу на зміні характеру шлюбної дипломатії у середньовічній Короні Польській, діяльність якої визначали інтереси військово-землевласницьких магнатів. Тому шлюбна дипломатія, переважно, була спрямована на врегулювання суперечок між окремими землевласниками, які загалом обстоювали своє право на «приватні війни», в період між якими вели «приватні шлюбні переговори». Важливим атрибутом міжродової шлюбної дипломатії були шляхетські герби. Проаналізовано джерельні матеріали, що слугують свідченням міжродової шлюбної дипломатії Гербуртів, яка за двохсотп'ятдесятирічний період їхнього перебування на Русі призвела до споріднення роду з наймогутнішими родами Корони Польської та Речі Посполитої.Ключові слова: Київська Русь; середньовічна Корона Польська; міжродова шлюбна дипломатія; шляхетські герби; візити ввічливості; добрі послуги; династичні шлюби.
Annexation of Crimea, occupation of parts of Donetsk and Lugansk regions, full-scale «hybrid warfare» against Ukraine, thousands of casualties and tens of thousands of refugees are a consequence of the Russian aggression against Ukraine, which became one of the biggest challenges to the European security in the post-bipolar period. Despite the precedence of the economic and military aspects, Ukraine stands up for three years to Russian aggression, which caused an extremely negative reaction of international organizations and all major countries. The main factors influencing this are sacrifice of Ukrainian soldiers in eastern Ukraine, work of volunteers, support of local people, as well as a full political and economic support for Ukraine from Western countries and international organizations.The most active support of Ukraine among EU member states does Germany, and personally, Chancellor of Germany – Angela Merkel. Germany was among the first countries who supported Ukraine in its aspiration to become an integral part of European and Euro-Atlantic community during the Revolution of dignity, initiated association of EU Member States and NATO in a joint position, which condemned the Russian aggression against Ukraine, first among European countries significantly revised its foreign policy in the East in general and bilateral relations with Russia in particular. Germany has repeatedly initiated negotiations on a peaceful settlement of the conflict, played a key role in the negotiations in the «Geneva» and «Norman» formats, signing of the Minsk agreements, the implementation and continuation of economic sanctions against Russia. In addition, Germany and the United States strongly support Ukraine in the framework of NATO. It should be added that the Russian-Ukrainian conflict has affected a significant change in NATO policy, which started the mass strengthening its defense capabilities around the east and south, which was confirmed by the decisions of Wales (2014) and Warsaw (2016) Summits. In addition, at the initiative of Germany, these summits officially expressed support for Ukraine, which geopolitical position and economic potential could play a key role in ensuring European security in the future.Key words: European security; «hybrid warfare»; the EU; NATO; the foreign policy of Germany; Angela Merkel; Euromaidan; Russian aggression against Ukraine; the Russian-Ukrainian conflict; international support of Ukraine; negotiations in the «Geneva format»; negotiations in the «Norman format»; Minsk agreements (Minsk-1 Minsk-2). ; Анексія Криму, окупація частини Донецької та Луганської областей, повномасштабна «гібридна війна» проти України, тисячі жертв та десятки тисяч біженців є наслідком російської агресії проти України, яка стала одним з найбільших викликів європейській безпеці в постбіполярний період. Незважаючи на переважаючу силу Росії в економічному та у військовому аспектах, Україні вже протягом трьох років вдається протистояти російській агресії, яка викликала надзвичайно негативну реакцію міжнародних організацій та всіх провідних країн світу. Основними факторами, які впливають на це, є самопожертва українських воїнів на сході України, постійна праця волонтерів, підтримка місцевого населення, a також повноцінна політична та економічна підтримка України з боку західних держав та міжнародних організацій.Найбільш активно на підтримку України серед країн-членів ЄС виступає ФРН, і особисто канцлер Німеччини – Ангела Меркель. Саме Німеччина однією з перших країн виступила на підтримку України в її прагненні стати інтегральною частиною європейської та євроатлантичної спільноти під час Революції Гідності, виступила ініціатором об'єднання країн-членів ЄС та НАТО в одній спільній позиції, яка засуджувала російську агресію проти України, a також першою серед європейських країн суттєво переглянула свою зовнішню політику на пострадянському просторі загалом, і двосторонні відносини з Росією зокрема. Німеччина неодноразово виступала ініціатором переговорів з мирного врегулювання конфлікту, зокрема відіграла ключову роль в організації переговорів у «женевському» та «нормандському» форматах, підписанні Мінських домовленостей, запровадженні та продовженні економічних санкцій проти Росії з боку ЄС. Крім цього, Німеччина разом зі США активно підтримує Україну і в рамках НАТО. Варто додати, що саме російсько-український конфлікт вплинув на суттєву зміну політики НАТО, яка розпочала зміцнення свого оборонного потенціалу по всьому східному і південному напрямках, що було підтверджено рішеннями Уельського (2014) та Варшавського (2016) самітів НАТО. Крім цього, за ініціативи ФРН на цих самітах офіційно висловлено підтримку Україні, яка з її геополітичним положенням та економічним потенціалом може відігравати ключову роль у забезпеченні європейської безпеки в майбутньому.Ключові слова: європейська безпека; «гібридна війна»; ЄС; НАТО; зовнішня політика Німеччини; Ангела Меркель; Євромайдан; російська агресія проти України; російсько-український конфлікт; міжнародна підтримка України; переговори у «женевському форматі»; переговори у «нормандському форматі»; Мінські домовленості (Мінськ-1, Мінськ-2).
Розглянуто проблему становлення та розвитку бунчуків, як складової частини клейнодів кошових отаманів та гетьманів українського козацтва. Тюркомовна за походженням лексема «бунчук» з плином часу трансформувалася у сучасне значення, що є загальноприйнятим в українській культурі. Традиційно вважається, що перший зафіксований випадок використання військовими бунчуків пов'язаний із ім'ям арабського халіфа Абу-Бакра та його військовими баталіями на території сучасної Сирії в 7 ст. В ході активних міжкультурних контактів, на початку 13 ст. бунчуки стали відомими спочатку у монголів, а пізніше і у турків. Ранні Османи використовували їх не лише як військовий знак, але й як маркер рангу придворного чиновника, статусний подарунок, що підвищував соціальне положення певної людини. Від турків бунчуки перейняли представники Речі Посполитої та надали їм значення спочатку сим- волу військової влади гетьманів кварцяного війська, а пізніше, з середини XVII ст. і польського короля. Історична традиція пов'язала використання бунчуків українським козацтвом з військовими реформами польського монарха Стефана Баторія. Але сучасні вчені, вивчаючи військову історію козацтва першої чверті XVII ст. й користуючись матеріалами польських архівів заперечили цю тезу, та акцентували увагу на турецького-татарському векторі. Для запорожців бунчуки були одними з атрибутів легітимності влади або законності певного дійства. В зовнішньому оформленні переважали червоно-чорні кольорові гами. Державна символіка ранньомодерної Української держави середини 17 – 18 ст., в основу якої лягли атрибути влади запорожців, зафіксувала бунчуки особистими штандартами гетьманів. Для розрізнення із запорожцями, гетьмани почали використовувати білі бунчуки. Історичні джерела зберегли відомості саме про такі знаки в арсеналі гетьмана Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепи та Кирила Розумовського. До бунчуків наказних гетьманів додавалися дві срібні китиці. Саме під цим знаком керівники козацької держави приймали військові паради, зустрічали іноземних послів, вели зовнішньо-політичні переговори. Під час виборів нового гетьмана, бунчуки на рівні з булавою виступали атрибутом правомірності обрання тієї чи іншої особи на роль голови Української держави. В разі смерті гетьмана, згідно з Московськими статтями 1665 р., бунчуки, запаковані у спеціальні ящики, відправлялися російському воєводі у Київ, який передавав їх до Збройної Палати Московського Кремля.
У статті визначаються причини, по яких місцевому самоврядуванню надається перевага перед іншими формами організації управління на місцевому рівні: 1) місцеве самоврядування надає певну свободу територіальній громаді; 2) місцеве самоврядування найбільшою мірою гарантує рівність в участі громадян в управлінській діяльності; 3) місцеве самоврядування є більш ефективним за інші форми організації місцевого управління оскільки, з одного боку, забезпечує найвищий ступінь відповідності між реальними потребами й здійснюваною політикою, аз іншого боку – стимулює конкуренцію між різними одиницями місцевого управління, які прагнуть шляхом поліпшення якості надаваних ними послуг залучити нових громадян і додаткові ресурси; 4) місцеве самоврядування створює більш сприятливі за інші типи організації умови для координації інтересів усередині місцевого співтовариства.Розглядаються підходи до визначення політики: 1) політика як відносини, що ґрунтуються на силі й впливі (згідно з цими уявленнями будь-які силові методи є політичними); 2) політика як особлива форма панування, а саме: панування громадян над такими ж громадянами (згідно з цими уявленнями влада однієї людини над іншою ґрунтується не на якійсь унікальній професійній компетенції, а лише на тому, що на певний час ця людина обрана рівними їй людьми для роботи на посаді, що створена для вирішення суспільних завдань.Наголошується твердження про те, що політична діяльність відіграє провідну роль у зміні існуючих у суспільстві ситуацій, коли люди самі беруть участь у створенні тих умов, у яких живуть, може привести до формування суто інструментального погляду на політику як на процес, у ході якого суспільства й інститути створюються подібно до того, як будуються мостичи будинки. Проте, інструменталістське прагнення до точних рішень здатне знищити політику, оскільки при наявності точних рішень політика не потрібна.Політика також має конфліктогенний характер, оскільки не існує суспільств, які повністю позбавлені конфліктів. Не можна знайти формули, за допомогою якої можна було б підрахувати, який з інтересів заслуговує більшої підтримки в порівнянні з іншими й наскільки. І саме це служить найважливішим обґрунтуванням ролі політики в суспільстві.Стверджується, що політика опікується питаннями, що не мають однозначно правильних рішень, її головне завдання – відшукати рішення проблеми, яке, можливо, не є найкращим, але, у будь-якому разі, прийнятним для більшості. Тому політичним процесам притаманні не тільки «хрестові походи за щиру віру», але й переговори, створення коаліцій, компроміси, умовляннятощо. Усі ці методи використовуються для досягнення певного рівня консенсусу в суспільстві по важливих для громадян питанням. Тобто, політика одночасно вимагає й конфліктів, і консенсусу. Через переговори, торг, компроміси тощо, політичний процес із часом створює консенсус: формує певні загальні норми справедливості і породжує терпимість до людей, чия думка відрізняється від власної.Вказується, що в політиці цілі рідко є чіткими: вони ґрунтуються на компромісах і мають тенденцію згодом змінюватися. Також для політики притаманний високий ступінь невизначеності свого предмета. У політика, на відміну від експерта, немає спеціальної сфери компетенції. Важко провести межу між тим, що входить у сферу компетенції політики, і тим, що перебуває за її межами, оскільки більшість форм суспільної діяльності може в той чи інший момент стати політичними. Це означає, що, на відміну від експертів професіоналів, політики не можуть обмежитися розглядом якого-небудь одного аспекту проблеми. Приймаючи рішення, вони повинні врахувати всі сторони питання.У зв'язку з цим, продуктивним є визначення політики не з позицій інструментальної раціональності, а з погляду вироблення обґрунтувань. У політиці мова йде не про раціональність, а про обґрунтованість (reasonableness).Обґрунтовувати означатиме, що оцінювати проблему можна з урахуванням думок і почуттів інших членів співтовариства, чим власне і займаються політики. Вони вислуховують і наводять аргументи, одні із яких будуються на розрахунках, а інші – являють собою звичайні думки й суб'єктивні відчуття. Приймаючи рішення, політики повинні публічно його обґрунтувати.Релевантність і силу їх аргументів оцінюють громадяни. Визначається, що концепція обґрунтованості близька до концепції «логіки відповідності»(logic of appropiateness) американських дослідників Дж. Марча і Дж. Олсена, які використовували її положення при описі організаційних процесів. Проте, «логіка відповідності» більшою мірою стосується засобів, ніж цілей; тоді як «обґрунтованість» має відношення як до засобів, так і до цілей.Одна з небезпек для політики полягає в тому, що багато політичних діячів, вважаючи своїм обов'язком виконувати рекомендації експертів, намагаються самі стати подібного роду вузькими фахівцями. Отже, політики мають довіряти численним експертам, яких наймають для розробки політичного курсу, однак вони повинні також бути в силах переглянути пропозиції експертів, якщо, проаналізувавши всі супровідні обставини, дійдуть висновку, що їх поради є нездійсненними. Інша небезпека для політиків полягає в тому, що вони нерідко бачать у собі лише делегатів, зобов'язаних додержуватися громадської думки. В обох випадках варто враховувати, що величезна безліч проблем у суспільстві виникає на перетині інтересів, що обумовлений подібними проблемами конфлікт лежить в основі політики, що неможливо задовольнити кожний інтерес і що політик, якщо в чомусь і є експертом, так це в досягненні прийнятних рішень щодо такого роду проблем. ; Determined that the development of models of local government should first come from the fact that local government is the sphere of politics. ; Определяется, что при разработке моделей местного самоуправления необходимо в первую очередь исходить из того, что местное управление входит в сферу политики.
Outbreak of armed conflict in eastern Ukraine has destabilized the international situation in Europe, causing the concern of many, including the Belarusian leadership. Therefore, the purpose of this article – to consider the role and place of Belarus in the settlement of the Ukrainian crisis, based on a review of available publications from the general scientific and special methods of investigation.The authors attempted to determine the level of exposure of the Belarusian mediation on the settlement of the Ukrainian crisis. The main reasons and factors of interest of Minsk in its permission are shown. It was stressed that Belarus has made every effort to stop the armed conflict in the South-East of Ukraine. The Belarusian government believes that all stakeholders need to continue work in this direction, but the official Minsk is always ready to assist in that any possible assistance. After all, for the Belarusian military solution to the existing conflicts is unacceptable.In conclusion, the authors of the article it is assumed that the first steps towards the completion of the Ukrainian crisis have already been made during the talks in Minsk. And we want to believe that in the near future there will be peace and harmony on Ukrainian soil.Key words: Belarus; A. Lukashenko; Minsk protocol; «Normandy format»; negotiations; mediation; Ukrainian crisis. ; Розпочатий збройний конфлікт в Україні дестабілізує міжнародну обстановку в Європі, викликаючи занепокоєння багатьох країн, у тім числі й білоруського керівництва. Розглянуто роль і місце Білорусі в урегулюванні кризи на Сході України на основі вивчення наявних публікацій, використання загальнонаукових і спеціальних методів дослідження.Визначено рівень впливу білоруського посередництва на процес врегулювання української кризи. Показано основні причини та фактори зацікавленості Мінська в його вирішенні. Наголошено, що Білорусь доклала максимум зусиль для припинення збройного протистояння на південному сході України. Білоруське керівництво впевнене, що всім зацікавленим сторонам потрібно продовжувати роботу в цьому напрямку, а офіційний Мінськ завжди готовий надати в цьому будь-яку посильну допомогу. Адже для білорусів військовий шлях вирішення існуючих протиріч неприйнятний.Зроблено припущення, що перші кроки, спрямовані на завершення української кризи, вже зроблені в ході переговорів в Мінську. Хочеться вірити, що найближчим часом на українській землі запанує мир і злагода.Ключові слова: Білорусь; О. Лукашенко; Мінський протокол; «нормандська четвірка»; переговори; посередництво; українська криза.
Ch. Rakovsky's activity in relation to the Third Republic is still poorly studied. The removal of the "Secret" tag and the opening of access to previously closed archival materials allowed us to analyze the role of this Soviet political and diplomatic figure in the context of the Franco-Soviet relations. The article states the importance of France in the foreign policy of the USSR. It revealed that the first suggestions Ch. Rakovsky began to actively express in December 1923, in the same period, he was appointed to lead "French affairs", which he did until the autumn of 1924, when successfully passed the informal Franco-Soviet negotiations on the resumption of diplomatic relations. There are two main types of strategies proposed and, if possible, implemented by Ch. Rakovsky: on the one hand, determination and rigidity (economic and political pressure on Paris from the outside: recall of the trade mission of the USSR, demonstrative rapprochement with Britain and the possibility of restoring a wider Russian-English-German alliance, etc.), on the other hand - diplomacy and tactfulness (desire to establish a connection and enlist the support of a number of French politicians, without interfering directly in the internal affairs of the Third Republic, providing only advice to their allies). It can be concluded that Ch. Rakovsky, officially serving as the plenipotentiary of the USSR in London, played a fairly large role in the development and implementation of Moscow's policy regarding Paris, and thanks to the active and decisive actions of Ch. Rakovsky, the Third Republic recognized the Soviet Union. ; Зазначено важливість Франції у зовнішній політиці СРСР. Виявлено, що в грудні 1923 р. Х. Раковського було призначено вести «французькі справи», що він і робив до осені 1924 р., коли успішно пройшли неофіційні франко-радянські переговори щодо відновлення дипломатичних відносин. Виділено два основні типи стратегій, які пропонував та, за можливості, – впроваджував, Х. Раковський: з одного боку – рішучість та жорсткість (економічний та політичний тиск на Париж ззовні: відкликання торгового представництва СРСР, демонстративне зближення з Англією та можливість відновлення російсько-англо-німецького союзу і т.п.), з іншого – дипломатичність та тактовність (намагання встановити зв'язок і заручитись підтримкою низки представників французького політикуму, при цьому – не втручаючись безпосередньо у внутрішні справи Третьої Республіки, а лише надаючи консультативну допомогу своїм союзникам). Можна зробити висновок, що Х. Раковський, офіційно перебуваючи у цей час на посаді повпреда СРСР у Лондон, відіграв достатньо велику роль у розробці та впровадженні політики Москви щодо Франції і що завдяки активним та рішучим діям Х. Раковського Третя Республіка визнала Радянський Союз.
The article is devoted to coverage of Russian-Ukrainian military conflict in American, German and Ukrainian political cartoons. Political cartoon is the subject of many different disciplines. From the linguistic point of view the political cartoon is a «сreolized text». («multimodal text» or «hybrid text»). The perception of creolized text is a double decoding of information: at the visual level (symbols, visual metaphors) and at the verbal level (captions, phrases of cartoon's characters). This double-decoding provides the integral perception of the cartoon. Political cartoon combines different cultural codes to implement cognitive and communicative purposes, using a minimum of verbal and non-verbal means. The discursive modus of the conflict was analyzed by using of quantitative and qualitative methods (content analysis, frame analysis, metaphor analysis). This combination of methods provide objective and reliable research results.Key words: political cartoon, creolized text, conflict, frame, content analysis, category, metaphor, script. ; Стаття присвячена висвітленню російсько-української війни в американських, німецьких та українських політичних карикатурах. Матеріал дослідження складають 489 політичних карикатур, опублікованих на веб-галереях США, ФРН та України: www.radiosvoboda.org/media/photogallery; www.paolo-calleri.de; www.stuttmann-karikaturen.de; www.politicalcartoons.com. www.cagle.com. Часові рамки дослідження охоплюють березень 2014 – лютий 2016 рр.Соціальний контекст дослідження сформували такі події: анексія Криму, аварія літака MH117, саміт Великої двадцятки в Брісбені, візити А. Меркель та Ф. Олланда в Україну, саміт G7 у Німеччині, Мінські переговори та ін. Політична карикатура є об'єктом дослідження різних наук: політології, культурології, прикладної лінгвістики (політичної лінгвістики і медіалінгвістики), семіотики, когнітивної лінгвістики, медіапедагогіки. Це пояснюється такими причинами: 1) карикатура є поліаспектним медіафеноменом і водночас засобом політичної комунікації та критики соціальних недоліків; вони впливають на формування картини світу та відображають порядок денний суспільства; 2) карикатура є соціально-культурним феноменом, який має точну локальну і часову прив'язку. 3) політична карикатура є ефективним засобом формування іміджу країни, народу чи окремого політика. З погляду медіалінгвістики політична карикатура є креолізованим (гібридним, мультимодальним) текстом.Автори політичної карикатури поєднують різні культурні коди для реалізації когнітивних і комунікативних цілей, використовуючи мінімум вербальних та невербальних засобів. Розкодування такого тексту відбувається на двох рівнях: візуальному/невербальному (символи, візуальні метафори, метафоричні сценарії, візуальні фрейми) і на вербальному (підписи, заголовки, вставки, фрази персонажів). Таке подвійне розкодування забезпечує цілісне сприйняття політичної карикатури і посилює її комунікативний ефект. Дискурсивний вимір українсько-російського військового конфлікту було проаналізовано з допомогою кількісних та якісних методів (контент-аналіз, фреймовий аналіз, мультимодальний дискурс-аналіз). Таке поєднання методів забезпечило об'єктивні та надійні результати.Ключові слова: політична карикатура, креолізований текст, конфлікт, фрейм, контент-аналіз, категорія, метафора, сценарій.
The article deals with theoretical and methodological analysis of the basic theories of motivation and the role of motivational factors in organizational behavior is determined. The present trends, changes taking place in the world in the study and orientation of organizational behavior are substantiated. The role of the main motivational factors influencing the organizational behavior of the individual is described. The following main processes of organizational behavior were identified: governance, power and politics, information and communication, decision-making, conflicts and negotiations, mediation, change, stress. The theoretical analysis of the main theories of motivation: reinforcement, substantive, procedural. It has been discovered that each of these scientific concepts focuses on one or more motivational factors: reinforcements or rewards; needs or knowledge, satisfaction, efficiency. The issue of the need for an integrated approach to motivating employees in organizations has been updated. The concept of the organizational environment and its influence on the development of the personality in the organizational structure are highlighted. An important motivational factor of the personality in the workplace as a satisfaction with the united work integrates all the existing theories of motivation. The influence of remuneration as a motivational factor on satisfaction with work of a worker is described. Taking into account all motivational factors will contribute to the successful development, the competitiveness of organizational structures, the possibility of becoming an international market. Perspective is the need to develop and implement training on the personal development of employees, teaching aspects of psychology of motivation in the form of socio-psychological training for organizational structures. ; У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз основних теорій мотивації та визначено роль мотиваційних чинників в організаційній поведінці. Обґрунтовано сучасні тенденції, зміни, які відбуваються у світі під час вивчення та спрямованості організаційної поведінки. Описано роль головних мотиваційних чинників, які впливають на організаційну поведінку індивіда. Виокремлено такі головні процеси організаційної поведінки, як управління, влада й політика, інформація та комунікації, прийняття рішень, конфлікти й переговори, медіація, зміни, стрес. Здійснено теоретичний аналіз головних теорій мотивації: підкріплення, змістових, процесуальних. Виявлено, що кожна з цих наукових концепцій зосереджена на одному чи декількох мотиваційних чинниках: підкріплення чи нагороди; потреби або пізнання, задоволення, ефективність. Актуалізовано питання про необхідність використання інтегрованого підходу щодо мотивації працівників в організаціях. Висвітлено поняття організаційного середовища та його впливу на розвиток особистості в організаційній структурі. Виокремлено важливий мотиваційний чинник особистості на робочому місці як задоволеність працею, що об'єднує, інтегрує всі наявні теорії мотивації. Описано вплив винагороди як мотиваційного чинника на задоволеність працею робітника. Урахування всіх мотиваційних чинників сприятиме успішному розвитку, конкурентоспроможності організаційних структур, можливості становлення на міжнародному ринку. Перспективною вбачаємо необхідність розроблення та впровадження навчання з особистісного розвитку працівників, викладання аспектів психології мотивації у формі соціально-психологічних тренінгів для організаційних структур.
У статті висвітлено деякі економічні аспекти процесу європейської інтеграції Республіки Хорватія, які напряму чи опосередковано впливали на хід переговорного процесу про вступ країни до ЄС. На прикладі основних макроекономічних показників зроблено зріз стану економіки країни під час переговорів з Євросоюзом, окреслено головні проблемні питання, з якими стикалася країна на шляху до ЄС, і які часто переростали суто економічну площину, впливаючи на внутрішньополітичний порядок денний. Одним з таких переговорних питань стало приведення у відповідність економіки Хорватії до принципів ринкової економіки, зокрема вирішення долі збиткових державних підприємств суднобудівної і металургійної галузей. Ця проблема під час переговорів з ЄС набула такої ж важливості, як принципові питання боротьби з корупцією чи вимога співробітництва з Міжнародним карним трибуналом для колишньої Югославії.Ключові слова: економічні критерії, Європейський Союз, європейська інтеграція, переговори про членство, Хорватія, Західні Балкани. Боровец И. Г. Некоторые экономические аспекты процесса европейской интеграции Республики Хорватия в период 2000-2013 гг./ Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, г. Киев В статье освещены некоторые экономические аспекты процесса европейской интеграции Республики Хорватия, которые напрямую или косвенно влияли на ход переговорного процесса о вступлении страны в ЕС. На основе основных макроэкономических данных показан срез состояния экономики страны во время переговоров с Евросоюзом, обозначены главные проблемные вопросы, с которыми страна сталкивалась на пути в ЕС, и которые часто перерастали сугубо экономическую плоскость, влияя на внутреннеполитическую повестку дня. Одним из таких проблемных переговорных моментов стало приведение в соответствие экономики Хорватии с принципами рыночной экономики, в частности решения проблемы убыточных государственных предприятий судостроительной и металлургической отраслей. Эта проблема во время переговоров с ЕС получила степень такой же важности, как принципиальные вопросы борьбы с коррупцией или требование сотрудничества с Международным трибуналом для бывшей Югославии. Ключевые слова: экономические критерии, Европейский Союз, европейская интеграция, переговоры о членстве, Хорватия, Западные Балканы.Borovets Iryna, Economic aspects of the European integration of Croatia in 2000-2003 / Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ukraine The article highlights certain economic aspects of the European integration of the Republic of Croatia, which directly or indirectly influenced EU-RH negotiation process on EU membership. The insight into the economic situation in Croatian during the negotiation process was done on the basis of the analysis of main macroeconomic data of over several years after world economic crisis 2008-2009. The article emphasized main problematic issues, that Croatia had been facing on its way to the EU membership, and that very often became more of political than of economic nature. One of those issues was the lack of the Croatian economy`s compliance with the EU membership criteria of open market economy and fair competition for business. Therefore, the destiny of unprofitable state-owned enterprises in the shipbuilding and steel industry were at stake during the entire negotiation process and became as important as issues such as the fight against corruption and cooperation with the ICTY. Key words: EU economic criteria, European integration, negotiation on EU membership, Croatia.
In the past few centuries, the Vatican diplomacy has, along with the French and Russian ones, gainedthe reputation of one of the best in the world. Despite shifting the stress to strictly religious matters andnew interest the Vatican diplomacy has shown in the problems such as international security, ecology,demography, still focuses on the relationships with traditionally Catholic European countries: Italy exdefinitione, Spain and Poland, Germany with its two sides of Christianity, protestant Great Britain and theeldest daughter of the Church – secular France. At the time of exploratory talks, informal meetings and,finally, negotiations with governments, Vatican diplomats were partners highly regarded for theirprofessionalism, precision, word economy and discretion. self-restraint and compromise.In the first years of John Paul II's pontificate the Vatican Secretariat undoubtedly appreciated thequalified successes achieved by the most expert diplomats of Paul VI. The political sense of the Polishpope and especially his absolute conviction that it was necessary to break with the post-Yalta order inEurope and the world, which he perceived as a moral disaster, meant that the Vatican Eastern policy didnot end with the collapse of the USSR and the 1989 Spring of Nations but merely reached a differentstage. Vatican's Eastern policy in 1958 – 2010 was pursued during the postwar subjugation of Central andEastern European by communism, as well as during the political and systemic transformation, whichbegan the great disruption of democracy and independence initiated by the Spring of Peoples 89.Key words: Vatican diplomacy; Poland; Germany. ; В останні кілька століть дипломатія Ватикану, поряд з французькою та російською, отримала репутацію однієї з найкращих у світі. Незважаючи на зосередження уваги на суто релігійних питаннях у статті показано і новий інтерес дипломатів Ватикану такі, як міжнародна безпека, екологія, демографія, а також зосереджена на відносинах з традиційно католицькими країнами Європи: Італія екс definitione, Іспанії та Польщі, Німеччини з її двома сторонами християнства, протестантська Великобританія і старша дочка Церкви - світська Франція. Під час попередніх переговорів, неформальних зустрічей і, нарешті, переговори з урядами, Ватиканських дипломатів партнери високо цінують за їх професіоналізм, точність, слово економіки і розсудливість, стриманість і компроміс.У перші роки понтифікату Івана Павла II Секретаріат Ватикану, безперечно, оцінили за успіхи, досягнуті найдосвідченішими дипломатами Павла VI. Політичний сенс Папи і, передусім, його абсолютна впевненість були необхідними для того, щоб порвати з пост-Ялтинським порядком у Європі та світі, який сприймали як моральну катастрофу. Це означало, що Східна політика Ватикану не закінчується крахом СРСР і навесні 1989 року досягає лише іншого етапу. Східна політика Ватикану 1958-2010 років переслідував в післявоєнний період ціль викорінення з Центральної та Східної Європи комунізму, а також під час політичної і системної трансформації, яка почалася поширенням демократії і незалежністю, котрі стали поштовхом до «весна народів».Ключові слова: дипломатія Ватикану; Німеччина; Польща.
Here are considered the historical roots of formation and genesis of bunchuks as a part of the whole kleinod complex of Kosh Otamans and Hetmans of the Ukrainian Cossacks. Turkic lexeme «bunchuk» over time has transformed into modern term that is common in Ukrainian culture. Traditionally, the first recorded case of bunchuks' use by military is associated with the name of the Arab Caliph Abu Bakr and his military battles on the territory of Syria in the 7th century. During the active cross-cultural contacts in the early 13th century, firstly bunchuks became known among the Mongols and later among the Turks. Early Ottomans used them not only as a military sign, but also as a ranking marker of the court official, status present, which raised the social status of a person. From Turks bunchuks were taken by the representatives of the Commonwealth of Poland and at the beginning gave them a meaning of the important symbol of Quarter Army Hetman military power and later, from the middle of the XVII century, of the Polish king. Historical tradition linked the use of bunchuks by Ukrainian Cossacks with the military reforms of Polish monarch Stefan Batory. But modern scientists, studying military history of the Cossacks in the first quarter of the XVII century and using the materials of Polish archives denied this statement and stressed the attention of the Turkish-Tatar vector. For Zaporozhian Cossacks bunchuks were among the attributes of legitimacy or legality of certain actions. In the external design dominated red and black color schemes. National Symbols of early modern Ukrainian state in the middle of the 17th – 18th c., which basis was formed of the attributes of power Zaporozhian Cossacks, recorded bunchuks as personal banners of Hetmans. In order to make the distinction from Zaporozhian Cossacks, Hetmans started using white bunchuks. Historical records kept information about these signs is in the arsenal of Hetman Bohdan Khmelnytsky, Petro Doroshenko, Ivan Mazepa and Kyrylo Rozumovsky. To the bunchuk of Acting Hetman there were added two silver racemes. It was this sign, under which the Cossack state leaders received military parades, met foreign ambassadors, maintained foreign negotiations. During the election of a new Hetman, on the same level with the mace, bunchuks were attribute of legitimacy of the election of a person to the position of a leader of the Ukrainian state. In case of Hetman's death, in accordance with Moscow Articles of the year 1665, bunchuks packed in special boxes were sent to the Russian warlord in Kyiv, who passed them to the Armory in the Moscow Kremlin. ; Розглянуто проблему становлення та розвитку бунчуків, як складової частини клейнодів кошових отаманів та гетьманів українського козацтва. Тюркомовна за походженням лексема «бунчук» з плином часу трансформувалася у сучасне значення, що є загальноприйнятим в українській культурі. Традиційно вважається, що перший зафіксований випадок використання військовими бунчуків пов'язаний із ім'ям арабського халіфа Абу-Бакра та його військовими баталіями на території сучасної Сирії в 7 ст. В ході активних міжкультурних контактів, на початку 13 ст. бунчуки стали відомими спочатку у монголів, а пізніше і у турків. Ранні Османи використовували їх не лише як військовий знак, але й як маркер рангу придворного чиновника, статусний подарунок, що підвищував соціальне положення певної людини. Від турків бунчуки перейняли представники Речі Посполитої та надали їм значення спочатку сим- волу військової влади гетьманів кварцяного війська, а пізніше, з середини XVII ст. і польського короля. Історична традиція пов'язала використання бунчуків українським козацтвом з військовими реформами польського монарха Стефана Баторія. Але сучасні вчені, вивчаючи військову історію козацтва першої чверті XVII ст. й користуючись матеріалами польських архівів заперечили цю тезу, та акцентували увагу на турецького-татарському векторі. Для запорожців бунчуки були одними з атрибутів легітимності влади або законності певного дійства. В зовнішньому оформленні переважали червоно-чорні кольорові гами. Державна символіка ранньомодерної Української держави середини 17 – 18 ст., в основу якої лягли атрибути влади запорожців, зафіксувала бунчуки особистими штандартами гетьманів. Для розрізнення із запорожцями, гетьмани почали використовувати білі бунчуки. Історичні джерела зберегли відомості саме про такі знаки в арсеналі гетьмана Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепи та Кирила Розумовського. До бунчуків наказних гетьманів додавалися дві срібні китиці. Саме під цим знаком керівники козацької держави приймали військові паради, зустрічали іноземних послів, вели зовнішньо-політичні переговори. Під час виборів нового гетьмана, бунчуки на рівні з булавою виступали атрибутом правомірності обрання тієї чи іншої особи на роль голови Української держави. В разі смерті гетьмана, згідно з Московськими статтями 1665 р., бунчуки, запаковані у спеціальні ящики, відправлялися російському воєводі у Київ, який передавав їх до Збройної Палати Московського Кремля. ; Розглянуто проблему становлення та розвитку бунчуків, як складової частини клейнодів кошових отаманів та гетьманів українського козацтва. Тюркомовна за походженням лексема «бунчук» з плином часу трансформувалася у сучасне значення, що є загальноприйнятим в українській культурі. Традиційно вважається, що перший зафіксований випадок використання військовими бунчуків пов'язаний із ім'ям арабського халіфа Абу-Бакра та його військовими баталіями на території сучасної Сирії в 7 ст. В ході активних міжкультурних контактів, на початку 13 ст. бунчуки стали відомими спочатку у монголів, а пізніше і у турків. Ранні Османи використовували їх не лише як військовий знак, але й як маркер рангу придворного чиновника, статусний подарунок, що підвищував соціальне положення певної людини. Від турків бунчуки перейняли представники Речі Посполитої та надали їм значення спочатку сим- волу військової влади гетьманів кварцяного війська, а пізніше, з середини XVII ст. і польського короля. Історична традиція пов'язала використання бунчуків українським козацтвом з військовими реформами польського монарха Стефана Баторія. Але сучасні вчені, вивчаючи військову історію козацтва першої чверті XVII ст. й користуючись матеріалами польських архівів заперечили цю тезу, та акцентували увагу на турецького-татарському векторі. Для запорожців бунчуки були одними з атрибутів легітимності влади або законності певного дійства. В зовнішньому оформленні переважали червоно-чорні кольорові гами. Державна символіка ранньомодерної Української держави середини 17 – 18 ст., в основу якої лягли атрибути влади запорожців, зафіксувала бунчуки особистими штандартами гетьманів. Для розрізнення із запорожцями, гетьмани почали використовувати білі бунчуки. Історичні джерела зберегли відомості саме про такі знаки в арсеналі гетьмана Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепи та Кирила Розумовського. До бунчуків наказних гетьманів додавалися дві срібні китиці. Саме під цим знаком керівники козацької держави приймали військові паради, зустрічали іноземних послів, вели зовнішньо-політичні переговори. Під час виборів нового гетьмана, бунчуки на рівні з булавою виступали атрибутом правомірності обрання тієї чи іншої особи на роль голови Української держави. В разі смерті гетьмана, згідно з Московськими статтями 1665 р., бунчуки, запаковані у спеціальні ящики, відправлялися російському воєводі у Київ, який передавав їх до Збройної Палати Московського Кремля.
The article describes how the features of the First Czechoslovak Republic state formation corresponded to democratic principles; it is examined the influence of external factors and tendencies to the constitutional process; it is investigated the implementation of the fundamental principles of democracy in the norms of the Czechoslovak Constitution of 1920. It should be stressed that the foundation of Czechoslovakia was influenced by democratic values, but also it was directly influenced by the interests of the Entente Powers, especially Great Britain and France. It manifested itself in the fact that representatives of the Czechoslovak national movement sought the support of the Entente states in the process of creating an independent state of Czechs and Slovaks in territories over which the pre-war sovereignty of the Austro-Hungarian Empire was recognized. Members of the Czechoslovak national missions were negotiating with representatives of foregin politics at this period. Czechoslovak national corps were created, fought on the side of the Entente states and formed the basis of the future army of the state, whose project was actively promoted. However, total control and dependence on Entente's strategic interests which sometimes went against the established principles of democracy was the other side of the Entente's support for the Czechoslovak national movement. For this reason, the democratic principles of state formation violated, and this especially concerned the solution of the national question. Features of the Czechoslovak state formation were of direct importance for the constitutional process. As a result, the democratic nature of the norms that regulated the status of national minorities, the legal meaning of the concept of "the Czechoslovak people", the authority of the President of Czechoslovakia, can be questioned. Nevertheless, the author comes to the conclusion that the Constitution consistently contained norms on human rights and freedoms, and it regulated the mechanism of legal restriction of state power. Therefore, conclusions are drawn that the constitution of the Czechoslovak Republic was democratic. ; У статті досліджено особливості процесу державотворення Першої Чехословацької республіки з погляду їхньої відповідності демократичним цінностям; визначено вплив зовнішніх чинників та тенденцій на конституційний процес шляхом аналізу норм Конституції Чехословацької республіки 1920 року на предмет утілення фундаментальних принципів демократії. Автором доведено, що процес створення Чехословаччини проводився під егідою демократичних ідей, проте на нього безпосередній вплив мали інтереси держав Антанти, передусім Великобританії та Франції. Це проявлялося в тому, що представники чехословацького національного руху прагнули отримати підтримку держав Антанти у процесах створення незалежної держави чехів і словаків на територіях, над якими у довоєнний час визнавався суверенітет Австро-Угорської імперії: члени національних представництв вели переговори із представниками іноземного політикуму, було створено чехословацькі національні корпуси, які воювали на стороні держав Антанти і водночас становили основу майбутньої армії держави, проєкт якої активно популяризовувався. Однак іншою стороною підтримки Антанти для чехословацького національного руху виявився тотальний контроль і залежність від її стратегічних інтересів, які іноді йшли у розріз з усталеними принципами демократії. Унаслідок такої ситуації принципи демократії іноді порушувались, що особливо гостро відчувалось у вирішенні національного питання. Особливості чехословацького державотворення мали безпосереднє значення для конституційного процесу, унаслідок чого демократичність положень Конституції республіки, які стосуються статусу національних меншин, правового змісту поняття «чехословацький народ», повноважень президента, має суперечливий характер. Незважаючи на це, у Конституції послідовно закріплюються демократичні права і свободи людини та реґламентуються механізми законодавчого обмеження державної влади, що у висновку дозволяє назвати її демократичною.
